Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - Roy

#141



Давненько це було, вже й не згадаю який рік був, мабуть початок другого тисячоліття. Тоді мене, юного парубка, доля занесла в невелике містечко в Житомирській області.
Морозяним зимовим вечором ми, четверо друзів, сновигали поміж рядами поруч розташованого ринку  в пошуках чогось гарячого, щоб зігрітись, бодай трошки. Зіскребли останні копійки, купили ще гарячих пиріжків у бабусі, (в народі - тошнотиків). Голодні, без грошей, трохи злі - о, навіть гроші на портвейн залишились! Їхати нам треба було далеченько. В село між лісами Полісся.
Опустився вечір, люди на автостанції юрмились біля автобусів, несучи різні клунки, адже невдовзі свято. Такі моменти відчуваються в повітрі. Ця напруга, рух, перед остаточним завершенням дня. Наш ЛАЗик 699, який був на пероні, освітлював темінь теплим світлом фар. Моросив сніг добрячий, думали, головне б доїхати додому. Бо якось ЛіАЗ підвів - заглох серед поля, у 20 градусний мороз.
Характерний скрип - дверцята відчинились. Водію віддали квитки, які до речі, ще були надруковані при УССР і рушили швиденько, куди? Так! На гальорку ЛАЗу, на останній ряд сидінь! Це було найтепліше та найкраще місце в цьому автобусі взимку, адже під нами мотор. Червоне міцне розійшлось по організму, і тошнотики теж. Прокинулись вже на кінцевій зупинці маршруту.

Романтика молодості. А ще були і не дуже приємні мандрівки, наприклад, як ми добирались з Шацька до Львова, сім годин (!), з регламентованою зупинкою у Нововолинську, яка тривала аж 40 хвилин. І ця мандрівка відбувалась, де був у доступі лише один люк, а інший - заварений. В спеку, під 40 градусів. Ще та насолода. В еру відсутності приватних перевізників на літаючих "Спрінтерах".
Саме тому, при якійсь локальній поїздці, завжди було приємніше їхати у Ікарусі - він був м'якшим на ходу, швидшим і стан був як правило, кращим. А як імпорт з Європи попадав, з кондиціонером, це вже було просто щастя!

А зараз, все змінилось...Як бачу старого, "горбатого" ЛАЗика, чи іншу його модель, зупиняю погляд на ньому, а якщо ще й на ходу, то обов'язково проводжу його поглядом. Так і хочеться проїхатись на ньому. Почути цей скрип дверей, підсвітку великого спідометру, звук мотору.

Все. Тепер ці автобуси швидше зустрінеш на просторах ютубу, в ентузіастів, які шукають такі автобуси та відновлюють, щоб брати участь у виставках і зйомках фільмів. Кінематограф розвивається а реквізит, особливо транспортний, за десятки років роботи автомобільної галузі СССР буде затребуваним. Де-не-де, в райцентрах можна зустріти ще ЛАЗи, а також, на обслуговуванні підприємств. Приватні та державні АТП масово перейшли на б/в імпорт, або ж, на не зовсім якісні вітчизняні Богдани чи Еталони.

Завод, це частково своєрідний музей, де поєднаний перехідний період з совка до теперішньої ладу. Власне, на рівні переходу і залишився. Це все чудово видно в деталях, в кабінетах, в виробничих приміщеннях.
Шкода, що це тимчасовий музей, та й музеєм він, як таким вже ніколи не стане. Але хотілось б, якщо чесно.

Проходячи територією, навіть не усвідомлював раніше, який все таки це був виробничий гігант у Львові! Масштаби корпусів вражають. Практично, закритий цикл виробництва. Навіть пральня була, швейний відділ, для пошиву матеріалу для сидінь та салонів. І все це, по іншу сторону вулиці Стрийської.

Моя розповідь - це синтез реалій, які зараз там відбуваються.  Багато хто говорить, що он, який завод втратили. Навіть мені, людині з не технічною освітою цілком зрозуміло, що всі ті приміщення, корпуси, обладнання - вже давно не відповідають вимогам часу. ЛАЗ, це вже частина історії, з таким кінцем, яким ми бачимо. Фактично, я бачив перед собою непосильну ношу зниклого СССР, але яку намагались підняти в молодій державі. Можливо, не з цього боку й піднімали. А чи варто було? Що ж, як казав класик, маємо те що маємо.

Нижче фотографії нутрощів колишнього заводу, найбільш цікавих та характерних його місць.




"Експропрійований" костел та монастир Кармелітів.
Звідси колись усе починалося, в середині 50-х років. В середині 90-х закінчилось.
Цей об'єкт, який претендує на збереження, з поміж усіх споруд на території ЛАЗу.

Ласкаво просимо!

Споруда давно втратила свою "святість" та намоленість, яка присутня храмам.
Стіни прикрашені характерними ЛАЗівськими розписами, що без всяких сумнівів роблять це приміщення унікальним.



Суворий Шевченко в актовому залі заводу. Нагадування, про обов'язкові Шевченківські вечори, з минулого.



Ансамбль Веснянка - творчий колектив працівників ЛАЗу.
На першому поверсі костелу мали власні приміщення, з народним одягом та іншими атрибутами для виступів.



Невідомо, коли розчинився у часі цей ансамбль. Всі атрибути, ще радянського періоду, як ось цей лосьйон "Росинка", який, на диво, зберіг свій аромат.



В колишніх келіях, також вже колишні кабінети проектантів. По атрибутиці - все ще з дев'яностих.



Рослину у вазоні видно що підрізали, але не допомогло - всохла. Прямо таки аналогія з історією заводу.



Одне з найцікавіших приміщень - це вимірювальна лабораторія. Тут стоять законсервовані станки, один з них американського виробництва. Швидше за все, це лендліз, який дістався від тоді ще дружніх союзу США.







В хімічній лабораторії:







Запахи тут не дуже приємні, частина посуду з реактивами розбиті на підлозі.



Плакат, котрий вказує на рік останньої активності тут.



Привид старої лабораторії :)





В коридорі.




У дворику-колодязі непролазні хащі.





Бібліотека ЛАЗу. Як було:



І що залишилось:



Було дві бібліотеки, з технічною та художньою літературою.

Мабуть, остання читачка цієї бібліотеки.



Деякі приміщення пусті, інші мають якесь наповнення. Частково, десь протікає дах та сегментно затоплює поверхи. Піднявшись на горище, взагалі помітив відсутність частин черепичного покриття.

В багатьох кабінетах, в столах було багато пустої алкотари, келішків для горілки, з періоду стагнації підприємства. Схоже, люди виходили на роботу, але роботи, як такої, не було.
Ці речі траплялись практично всюди. Також, на момент відвідин були збережені кімнати з архівною документацією.



Ну ось і все. Погляд на площу, де колись була стоянка випущених автобусів








Головний виробничий корпус

Саме тут випустили за весь час 365 тис. автобусів - найбільшу кількість у всьому СССР.
В кращі часи по 14600 автобусів в рік.
Розміри будівлі вражають: майже 500 метрів у довжину і 200 у ширину. До сьогодні, цех охороняється.
Явище "замороженого" виробництва тут відчувається найсильніше. Каркаси майбутніх автобусів, які ніколи ними не стануть.
Доволі сумне видовище, враховуючи вкладену працю, надію, та згодом зневіру працівників, колись великого заводу.
Все це рухнуло, звісно ще раніше, враховуючи соціально-економічне підґрунтя, але тут ще видно інструменти робітників, розкладені запчастини майбутніх автобусів.
Розміри будівлі неосяжні просто.



Фрагменти каркасів досі акуратно стоять на своїх місцях. Правда, ці частини тепер відправляться хіба що на металолом.





Каркас туристичного лайнера НеоЛАЗ, який автобусом так і не стане.



А це, CityЛази, які вже практично від'їздили свій ресурс на вулицях міст.





Для порівняння, трохи архівних фото:







Ось результат:



А це фото, може бути вже з неіснуючого цеху коробок передач.



В цій же будівлі, кабінети начальників цехів та іншого персоналу.







Одинокою залишилась власноруч зроблена працівниками капличка.
Свою функцію, по охороні праці, життя чи здоров'я вона вже виконала.








Адміністративний корпус

Будівля, в якій були кабінети начальників, зокрема голови наглядової ради Ігора Чуркіна, їдальня, буфет, конструкторські бюро, пральня, гардеробні працівників а також величезне бомбосховище, під усією спорудою.

Останній запис меню в їдальні, за 16 січня 2012 року.



Інженер заводу за кульманом, в процесі роботи, 1970-ті роки.



Ті ж приміщення, 2019 рік







Тут проектували й тролейбуси.



У цьому відділі були 19 дюймові монітори.





Кабінет головного конструктора.



Кабінет Ігора Чуркіна. Тут видно, як особливо хтось відривався на ньому. Багато речей винесено, знищено, частина предметів столу валялись розтоптані поруч. Шкода, якщо ніхто цього не збереже.
Бодай, для майбутнього музею, як не ЛАЗу, то хоча б якогось локального, в рамках міста. Пасувало б зберегти цей шмат історії, періоду машинобудівного Львова.





В одній з кімнат знайшли проект реконструкцій будівель заводу, зокрема адміністративної споруди.
Відмічу, що процес змін був побачений не тільки на папері, але й у частині будівлі були проведені масштабні будівельні роботи, з заміною усіх комунікацій.
Але, все так і залишилось недоробленим.






Радіоточка заводу. Є добірка музичних платівок, програвачів, бабінних записів та плакатів, з естрадою вісімдесятих.





Приміщення телекомунікації. Ще такої концентрації телефонних апаратів не бачив!
Відділ обслуговував всі підрозділи ЛАЗу, відповідно запчастин для обслуговування тут дуже багато.



Склад.




Архів. Цікаво, яка буде його доля?




Надибав останній запис власника ЛАЗу Чуркіна, в фейсбуці у 2016 році, зі словами: "Львов в тумане. Скоро зима."




Що ж, таки мав рацію, перед тим як покинути завод.





Часто питають нас, та мене зокрема, -"чого носитесь з тим ЛАЗом, що там цікавого"?
Відповідь дуже проста. Якщо ти любиш Львів, вивчаєш історію, мимо пройти просто так вже не можна, особливого біля такого колишнього транспортного гіганта. Якось, піти туди раз-другий, відзняти - мало. Хочеться поглиблюватись у нюанси, причини процесів, які довели до того, що є. А головне, вивчати продукцію.
Особливо, що стосується не тільки ЛАЗу, але й ГСКБ/ВКЕИ, і що від нього залишилось - Укравтобуспрому. Але, це вже буде зовсім інша історія писатись...





Тим часом, сайт ЛАЗу оновлює інформацію та виробництво - http://www.laz.ua/
Як бачите, це виробництво не має нічого спільного з Львівським Автобусним Заводом...

Найбільший розгорнутий, історичний звіт за всю історію Експлорера, від Святодія, читайте тут - https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,8103.msg54519/topicseen.html#msg54519

P.S. Хто хоче потрапити на територію заводу, враховуйте, що там є озброєна охорона, котра влаштовує обходи території.
P.S.2 Перепост чи копіювання даного матеріалу дозволяється виключно зі згоди автора, тобто мене

Stay tuned! ;)
#142
Цитата: STALKER від 18.04.2019 22:17:01
А є ті жилети з лого Експлорера?
Є, в іншому розділі. Прошу туди дивитися)
#143
В даній темі буде наша сувенірна продукція та атрибутика, яку можна замовити та придбати.
Купуючи якийсь з наших сувенірів, частина коштів йтиме на розвиток нашого сайту.
Для користувачів рангу "свої" діє знижка.




Сигнальний жилет "ЛьвівМетроБуд".
Корисна річ на господарці, в машині, а також в темну пору доби, при їзді на ровері, наприклад. А також, нагадування про Львівське Метро, яке лишнім не буде :)
Розмір XL
Ціна - 199 грн.









Продукція поповнюватиметься.
Заявки на замовлення прошу залишати мені в особисті повідомлення або Golem'у.





#144
Вид на площу св. Юра, орієнтовно 80-ті роки.
Знято з готелю Дністер.
Фото Василя Пилип'юка



Скан з листівки.
#146
Вид з площі св. Юра на вул. Митрополита Андрея.
А горбик цей - межа європейського вододілу, Чорного та Балтійського моря.

#147
Цитата: lemberg89 від 11.04.2019 20:17:41
класний у вас тут форум :) багато цікавих об"єктів. цілий день перечитував теми на форумі)))

сподобався цей об"єкт. цікаво було б на нього подивитись/пофотографувати вночі. можливо є бажаючі туди з"їздити?

В ближчому часі буду організовувати автовилазку туди (Золочів+околиці), слідкуй за розділом "плани".
#148
Стаття з журналу "Будуємо інакше", №5-6, за 2001 рік.



#149
Тим часом, нагадуємо за справжнє Львівське Метро, яке потрібне як і громадянам, так і майбутнім експлорерам міста :)
Жилетка корисна, бо окрім того, що виконує попереджувальну функцію, також несе в собі інформаційний заклик до змін на краще. 
Копаєте яму у пошуках комунікацій чи дірявих труб? Сміло викидайте свою стару жилетку, та вдягайте ось цю - метробудівець у ямі виглядатиме серйозно!
Чи на ровері їдете у справах, чи прибираєте у темну пору доби, або міняєте пробите колесо Вашого авто - метрожилет буде незамінним.  ;D

Якщо хтось захоче замовити такий жилет як на фото, звертайтесь до мене в ПП.












#151
Цитата: Lesyk від 04.04.2019 15:19:13
Цитата: akazukr від 04.04.2019 11:46:42
Всім доброго здоров'я форумчани! Хочу окультурити власну земельну ділянку (пообіцяв собі бульби більше не саджати...), а також свою вулицю, сусіди в мене дуж безтолкові, беру все в свої руки, хочу засадити все плодовими деревами, яблунями, грушами, сливами, вишнями і т.п., а в себе і пару кущиків смородини. Але проблема чоловік в якого я купляв раніш саджанці покинув нашу безпросвітну державу в напрямку Канади, а купляти деінде не хочу бо підсунуть дичку яку. Можливо хто має знайомого, чи має досвід покупки і знає де купити саджанці, буду дуже вдячний за інформацію.

Напиши Саші Шутюку.
Бо, направду, посадити просто на вулиці дерева (не в свому ламповому городику) - то непроста задача. Сама взаємодія дерево/дорожня інфраструктура - то складна двіжуха, він в цьому шарить. Так само він щороку закуповує дерева, зможе порадити що/де/коли варто закуповувати.

Бездумно лупашити дерева наобум - "бо там буде красіво" дуже нездала ідея. Існує велика імовірність що або дерево не приживеться і загине, або з ним буде все ок - але його замочать комунальники при наступному ремонті/реконструкції/зверненню_БабиСраки/etc

Або Олександрі Сладковій, вона в цьому питанні точно допоможе.
#152
Або з'їздити в Неслухів.
#153
На жаль, я та мій друг не можемо поїхати на ці числа.
#155
Цитата: Johnny від 01.04.2019 10:32:59
Цитата: Roy від 30.03.2019 23:05:05
+1 попередньо зі мною.
Чекаємо ще чи вже будем вибирати житло?
День, максимум два.
#156
Отак, вирішили оглянути форти Миколаєва, бо побачили в львівських інтернетах бучу, що славнозвісні форти часів ПСВ на межі зникнення.
Але, про форти пізніше. Вирішили спершу відвідати колись величезну сортувальну залізничну станцію Дем'янка Дністерська, яка тепер переживає найгірші часи. Разом, з практично зниклим сірчаним комбінатом, впала й його колишня сортувальна станція. Ну як впала, один склад вагонів, наповнених сіркою ще стоїть. Зі всіх будівель робочою залишилась одна, один працівник, кілька гавчиків, відсутність світлофорів та електричної сигналізації. Шпали гнилі, та рейки криві. Але, місцина доволі таки атмосферна.





Сталкер витягнув круте радейко, та почав ловити хвилі міжпланетних цивілізацій. Похмура місцина наповнилась ще й містичними звуками радіохвиль.





Проте, довго тут не залишались.

Нам було по дорозі, заїхали у село Черниця.
Там є збережений, вірніше вже практично зруйнований комплекс панської садиби, разом з парком.  Комплекс цікавий тим, що на цьому місці з давніх часів був замок, монастир, на території якого і був збудований цей маєток

Цікава історія - 70% розваленої будівлі маєтку, в найменшому сегменті ще живе старша жіночка :(







Це в тій самій будівлі





Черницький замок був збудований ще в кінці XVII століття. Власники його часто змінювалися. Декілька разів був пограбованим та спаленим. З часом він втратив свою функцію оборонного замку, а став маєтком для проживання власників села. Останній його влас�ник, Вітольд Стефанус, багато уваги приділяв сільському господар�ству та промисловому виробництву, що приносило йому великі дохо�ди. У стайні на території маєтку утримував багато корів та коней. На площі 120 га землі вирощував сільськогосподарські культури. У 1929 році у селі Пісочна побудував фабрику з виробництва ігра�шок.
В. Стефанус приділяв велику увагу опікунству над дітьми - сирота�ми та багатодітними сім'ями. Він безкоштовно віддавав цим дітям мо�локо і хліб. Частково забезпечував їх взуттям та одягом.
Дізнавшись про таке успішне процвітання Черницького маєтку, уряд викупив у В. Стефануса двір з прилеглими будинками, парком і полем - 120 га, і заснував у ньому агрономічний інститут замість університету, якого домагались наші посли у сеймі.
У Черницькому агрономічному інституті працювали в основному інженери, агрономи, викладачі українського походження, які закінчи�ли вищі навчальні заклади, здебільшого за кордоном, найбільше - у Празі. Викладалися предмети спочатку польською мовою, а пізніше - украї�нською. Навчання в інституті було платним, навчалось близько 70 студентів. На території маєтку підтримувалася ідеальна частота і поря�док. У саду росли дерева тільки відбірних сортів, пішохідні доріжки були акуратно підсипані, з бордюрами по боках. Парк і маєток прикра�шали статуетки і декоративні арки. В парку росли дерева, завезені з різних країн Європи. У В. Стефануса була така традиція, що їздова карета під'їжджала до головного палацу господаря, об'їжджала на�вколо круглої і квітучої клумби тричі. Коні, яких брали в упряж до ка�рети, доглядались окремо з особливою увагою.
Чистоту і порядок на території маєтку утримували працівники і студенти інституту. Цей заклад вважався зразковим у регіоні. Проіснував він до 1936 року, коли його перевезли до Станіслава (тепер Івано - Франківськ ). На його базі після цього організували сільськогосподарський технікум з трирічним терміном навчання. Профілюючими спеціальностями в ньому були аг�рономія, зоотехнія, ветеринарія. У 1937 році збудували великий корів�ник. Технікум мав підсобне господарство і 120 гектарів землі, там харчувалися студенти, частково продукцію відправляли для по�треб району. Навчання в Черницькому технікумі тривало і за радянських часів аж до 1964 року. В цьому році технікум розформували і на його базі відкрили од�норічну сільськогосподарську школу, яка проіснувала до 1979 року Її перевели у село Красів. Так закінчилася істо�рія Черницького сільськогосподарського технікуму. Із стін його вийш�ло декілька сотень висококваліфікованих спеціалістів, керівників, викладачів, професорів, кандидатів і докторів сільськогосподарських наук.
З 1979 року розпочався різкий занепад цього прекрасного куточках і гордості села Черниця. Лісопарк і сад стали заростати чагарниками і бур'янами, будівлі і споруди інтенсивно руйнувалися. Часта зміна тим�часових власників і їхня байдужість ще більше прискорювали руйна�цію цього мальовничого куточка села. Цінні породи дерев, які були за�везені з Європи, по - хижацьки почали вирубувати, безкарно нищились статуї. Учбовий корпус і будівлі, які потребували капітального ремон�ту, руйнували, знімали паркет, розкрадали декоративні кахельні печі. За десять років такого безгосподарного існування маєток перетворився у купу руїн.
Надія на відродження з'явилася тоді, коли у 1991 році Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва вирішив узяти його під свою опіку і перетворити на виробничо - навчальну базу. Задум сподобався мешканцям села, одноголосно його підтримано на сході села. Але через неправильний підбір відпові�дальних за цю базу, а пізніше через нестачу коштів на рестав�раційні роботи,процес занепаду став ще більш відчутний. У кінці 90-х років територія стала такою жалюгідною, так що відновити її практично неможливо.
Взято звідси

Решта колишніх житлових та господарських будівель - в жалюгідному стані.



Тут так видно, ніби підвал виріс з-під землі





Було кілька кахельних печей австро-угорського періоду. Всі вони розбиті вщент.





А от вежа, в напрочуд гарному стані



Ех, шкода, що моя альма-матер не подбала про збереження цього об'єкту.

Якась сільська старенька садиба, яка вгрузла своїм поважним віком у землю. Пора їй...



Було в нас 3 кг маринованого шашлика, якого терміново треба було смажити. Піст, але кажуть, що мандрівникам можна. Вибрали собі полянку з гарними краєвидами біля Миколаєва, поруч з потернами часів ПСВ.
Прийнялись готувати такий бажаний шашлик! Ухх, досі слина тече.

Я зрозумів чому нік у цього хлопця саме Hveda Гриль :)
















Поки смажили м'ясо, кожен наминав свій харч. Чи малював)













Ось він - шашлик! Прекрасна радянська традиція!  ;D



Недалеко від нас який мужик пристрілював приціл "мелкашки". Поприбирати, на жаль, не вийшло за собою. Як і пристріляти приціл.



Відвідали потерни часів ПСВ



В яких, місцями значні обвали







Протермінований китайський ліхтарик вперто летів лише вниз, замість догори. Тим не менш, нам було весело))









Пишу цей звітик втомленим. Ніби й, багато не бачили, але присутня приємна втома. Гарна компанія, смачний пікнічок - день був ура.

Наостанок, трохи нас, краєвидів та моментів природи.

Краєвиди до речі, такі вагомі. Ось чому б'ють на сполох! Кар'єри тут таки змінюють рельєф, які помітно розширились за останній час.
Зрештою, по фото, ви це зможете оцінити. З поміж усього, це таки була чи не основна ціль поїздки.











Вид на Миколаїв

















Всі фото тут - https://ibb.co/album/k0gWov

Друзі, дякую за компанію! ++
#157
+1 попередньо зі мною.
#158
В нас є ще третя машина + 3 вільні місця. Хто ще хоче, велкам!


Upd: вилазка успішно відбулась, звіти тут - https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,8081.msg54313.html#msg54313
#159
Якщо б ще хтось був на машині, тоді всі б махнули спершу на Дем'янку, а потім в Миколаїв.
#160
Мається на увазі, що з нами ще хтось може поїхати, можемо висадити в Миколаєві, і поїхати в Дем'янку. Все по дорозі.
Або, спочатку в Дем'янку, а потім в Миколаїв. Є 2 вільних місця в машині.