Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - Roy

#322
Цитата: Lyide від 19.05.2018 09:06:54
Цитата: Bottlehunter від 18.05.2018 23:48:23
А для чого потрібно це дізнатися, якщо не секрет?
Поки що секрет, але нічого поганого)

Після подібного тексту не хочеться Вам допомагати.
Натомість, нагадали за бажання туди потрапити, тому дякую.  ;)
#323
Увага!
У зв'язку з дощовою погодою, святкування річниці попередньо переноситься на тиждень вперед - 26-27 травня.
Також, хто прийде, ставте традиційно +
#324
Вітаю друзі!
На черзі чергова річниця життя нашої спільноти, святкування якої буде проводитись у лісі біля біатлонного тиру, зовсім поруч з відомим містом Новояворівськ.

Отже:
Дата: 26-27 травня, субота та неділя, час збору 14:00

Місце:: околиця Новояворівська, поруч з біатлонним тиром у дубовому гаї. Місце на мапі

Хто запрошується: абсолютно всі люди, яким не байдужа тематика форуму. Головна мета наших щорічних зустрічей - побачити старих друзів, познайомитися з новими, обмінятися враженнями за рік та помірятися досвідом ;) Тому - не вагаючись - приходьте самі та приводьте друзів. Буде весело!

Як дістатися: автомобілем по трасі Е-40, повернути направо, одразу за стелою "Новояворівськ". По грунтовій дорозі проїхати 100 метрів, та повернути праворуч. Одразу, буде роздвоєння лісової дороги, де треба повертати праворуч, у ліс (не боятись таблички "шипи" на дереві :) ). Орієнтуватись по стрілочкам з написом "Е", помаркованих на деревах, ця дорога виведе вас до місця святкування. Ось схемка проїзду.
Автобусом, якщо вам вдалось вийти біля знаку "Новояворівськ", то без проблем потрапити на місце по фактично, прямій дорозі.
Або ж, від автобусної станції, по дорозіі чи через ліс, по бажанню.
Точний графік і номера маршруток добавлю згодом.

Щодо харчів: буде бочечка пива презентована нашою адміністрацією та смачний сюрприз, приготований на вогні. Крім того, кожен бере з собою чогось смачного, щоб не лишитися голодному та пригостити друзів. Про оплату: зробимо так, як і завжди - про закупівлю і приготування харчів (крім алкоголю) подбає адміністрація. На самій річниці пустимо по колу капелюха, куди кожен зможе кинути стільки, скільки вважає за потрібне. Виручені кошти підуть на розвиток форуму та допомогу нашим воякам в ООС.

Що з собою брати: все, що, на вашу думку, може стати у пригоді на пікніку. Хто захоче (а таких, думаю, буде достатньо), залишатиметься на afterparty з ночівлею в лісі. Тому в пригоді стануть намети, каремати та спальники.
Оскільки, поруч є спеціальний тир, можна прихопити з собою "воздушку". Або дрезину, бо є колія з помірним рухом))

Програма: Пікнік це добре. Але, щоб не було дуже прісно, окрім цього можна повправлятись на влучність у тирі, полазити по території станції Янтарна а також відвідати покинуту швейну фабрику, яка знаходиться менше кілометра від місця святкування.

Відпишіться нижче, будь ласка, хто буде та скільки друзів буде з вами. Конструктивні пропозиції та креативні ідеї вітаються! Зустрінемося на святкуванні!

Пе.Ес. Якщо погода на 26 травня буде вкрай погана, зустріч автоматично переноситься на наступні вихідні (так, щоб точно погода не підвела)
За моїм традиційним визначенням: Погана погода - сильний дощ, ураган , метеоритний дощ, концерт Джастіна Бібера.



#325
Відкритий дах це дуже мінливе явище :)
#327
Дивно, яким чином серед сучасних новобудов, офісних центрів, збереглась практично недоторканою ця будівля, серед переформатованої території колишнього заводу "Кінескоп".
Історична довідка тут і тут. І ще цікаве відео.
В корпусі, де ми побували, - розроблялись та виготовлялись:
- трубки електронно - променеві фотореєструючі просвічуючі;
- трубки електронно - променеві проекційні;
- трубки електронно - променеві осцилографічні;
- кінескопи
і ще цікаво, що розроблялись високої роздільної здатності трубки, для відображення супутникових знимків/
такі, що 4к ховається)
Тобто, підприємство працювало на військову галузь.



Одного ранку, скрегіт металу порушив ранковий спокій, який стояв у повітрі на території, колись великого заводу. Зробивши кілька маніпуляцій, та деяких акробатичних рухів ми ступили в приміщення останнього, практично незміненого корпусу, з часів 90-х. Добре, коли можна скористатись захованим лазом мисливців за металом.

Піднімаємось сходами на верхній поверх, оглядаємо приміщення. Сонечко, якраз його гарно прорізає наскрізь, а через мутні шибки вікон нас і не сильно видно.
Хоча, ми ситуацію кругом чудово бачимо, вікна вже сучасних офісів, хтось приходить, сідає за робочий стіл...а ми тим часом...

А ми що? - ми фоткаємо, та надіємось, що у корпусі ми одні :)



Дахівка давно там протікає, заливаючи до першого поверху технологічні приміщення. Тому, стоять численні переповнені бочки, які нікому опорожнювати.


Справа залишки витяжки, зліва стенд з зразками корпусів кінескопів


Важко описувати побачене, якщо не орієнтуєшся у цій темі. Тим паче, коли виробництво профільне, та й, застаріле, зрештою. Поміж колб і всілякого обладнання визирають радянські та ранньоукраїнські плакати.


Робочий стіл


Вже знятий фасадний кондиціонер. Такими колись корпус був просто "обліплений".





Важко сказати, це склад готової продукції чи готового браку :)
Але, як бачимо кінескопи тут вузькопрофільні, не телевізійні.


Цікаво, в якому році працівник підприємства залишив на столі ці окуляри?


Гарно тоді сонце підсвічувало приміщення. Ще один склад вічного зберігання.


Ще одна переповнена бочка


Двері до хімічної лабораторії, з потужною витяжкою. Двері філігранно обгорнула занавіска, яка схоже вже зачерствіла від старості.




В одній із кімнат. Доволі старенькі меблі і...здається, фортепіанний стільчик.





Окреме обладнання закрите поліетиленом, для збереження.






Ця клейонка асоціюється з карантином) Можливо, там ртуті порозливали, а ми лазимо :)


Зсунуті столи, ялинка. Схоже, було святкування. Можливо, таким чином працівники "допрацьовували" свої останні дні, з розмовами як все знищили та про втрачені надії великого заводу.


І на завершення, трохи такого тру-олдскульного туалету:




Місце для записок, Ггг. В часи, коли туалетний папір був в дефіциті.



Ось, стали свідками, як повільно відмирає епоха...Пройде короткий час, я переодягнусь в діловий одяг, можливо заходитиму в ці сучасні офісні споруди, які поруч. А картинка, вона досі в голові, ці кадри запустіння і залишених речей, ніби непотрібних. Мало хто знає, що я там був щойно, і що прийшлось швидко покидати це знедолене приміщення, бо курва, спрацювала сигналізація. Але всім пофіг.
Лиш тільки я побачив цей контраст. В мозкові кластери записалась чергова порція кадрів буденності, з розумінням, яке все швидкоплинне.
Шикарне хоббі, от шо!

Stay tuned)
#328
Дуже цікаво!
Ще хочеться почути про ваш рід занять, щоб доповнити картину.
#329
Що знайшли цікавого?
#330
Цитата: comisar86 від 23.03.2018 14:16:19
Зимою туди хоть доїхати можливо на звичайному авто

Якось зимою, доїхали лише до цього місця, далі пішки.
#331
Закинутий Львів: закутки міста, де роками не було людей

На початку 90-х років львівський «Кінескоп» годував 11 тисяч робітників. Величезні приміщення, безперебійний випуск продукції – на заводі кипіла робота, а її продуктами користувались сотні тисяч людей. Минули роки – і єдиний, хто нагадує про минуле підприємства – сторож, який час від часу тихо собі крокує серед кладовища лампових телевізорів і кінескопів. Життя тут вже нема.

Це – не перша і не остання львівська історія прикрого занепаду. Поруч з «Кінескопом» стоїть низка інших заводів, простих приміщень, стареньких квартир в центрі міста. Єдине спільне в цих історіях – одного разу там раптово обірвалося життя.

ІА ZIK поговорило із міським дослідником Андрієм Роюком (Рой, – Ред.) зі спільноти Explorer.lviv.ua Хлопець вже майже 20 років відшукує покинуті місцини Львова, де фіксує, як «помирають» колись великі або ж малі підприємства, житлові приміщення, заклади культури та розваг. Результати своїх вилазок він публікує на форумі та своєму Instagram.


– Андрію, я бачив багато твоїх фотографій і звітів з місцин, де ти побував. Там і Полтва, і різні старі (і не дуже) заводи, прості житлові будинки... Поясни, для чого це все? Чим можуть привабити покинуті об'єкти? Зокрема, у Львові.

– Знаєш, кожен по-своєму сприймає це захоплення. Мені не раз говорили: «Чувак, це просто фігня. Нащо ти взагалі цим займаєшся». Чесно, я розумію тих людей, які не вбачають чогось цікавого у покинутих місцях. Це абсолютно нормально.

Справді, цікаво гуляти Площею Ринок, дивитися на доглянуту, живу, якщо так можна сказати, архітектуру. Але нас цікавлять інші речі. Бо поряд з «вилизаними» будинками чи новими підприємствами, зазвичай, існує щось старе, розбите, на яке рідко звертають увагу. І воно просто існує паралельно з сучасністю.


А це, свого роду, «законсервована історія». Кожна закинута будівля, маленький підвал і горище – історія людини й цілої епохи. У Львові додамо до цього величезні покинуті промислові споруди, каналізовану в різні епохи річку, забуті військові об'єкти.

Заходиш у такі місця і будь-який артефакт відносить тебе у старі часи Львова, де ти ніколи не бував. Це може бути газета, якій поза сто років; цікава баночка з підприємства, яке зникло ще до нашого народження; старенькі апарати, на яких працювали наші дідусі.

І цього просто ніхто не бачить. Воно стоїть запилене, забуте і надзвичайно красиве. А головне – чекає, коли ж тут знову опиняться люди.

Айтішний «Кінескоп» і релігійний ЛАЗ

– Опиняєшся ти на якомусь покинутому львівському заводі. І що там робити? Все, напевно, розікрали...І єдине, що побачиш, – руїну

– Насправді, не завжди так. От недавно вдалося проникнути на львівський «Кінескоп». Виробничий корпус був майже збережений, а повсюди валялися купи кінескопів.

Найцікавіше, що на більшості території зараз розташовані ІТ-компанії, спортзали з різними зонами відпочинку. Сюди приїжджають забезпечені люди на красивих машинах з добрим доходом і хорошим життям.

Ти дивишся на це через мутні вікна крізь купи кінескопів і лампових телевізорів – і розумієш, наскільки все плинне. Ще колись тут все гуділо, бурлило і розвивалося. А тепер життя вирує навколо, та тільки не тут. Такий собі останній з могікан.


– І ви так просто залізли? Там жодної охорони немає?

– Охорона таки є, але ми з ними не зустрічались. Акуратно собі залізли і знімали все те, що треба. Чогось несподіваного не було. І фотографії вийшли дуже красиві.

– Ви завжди пробираєтесь, можна сказати, нелегально? Не було проблем?

– Ну чому, не завжди так. Якщо можемо домовитися – завжди це робимо. Класний приклад – недавно досліджували територію ЛАЗу. Зокрема – монастир кармелітів босих. До нас звернулися хлопці, які зацікавлені передати цю пам'ятку у державну власність. Разом ми звернулися куди потрібно і змогли потрапити на територію монастиря.


– Що ти там побачив?

– Якщо говорити про монастир – то це дійсно бомба. Він є реальним прикладом того, що радянська влада робила із архітектурною спадщиною духовного значення.

Костел насправді досить молодий – 1938 року. Але за цей час пережив багато чого. Його примудрилися розділити – зробили два поверхи. І, що кумедно, вийшло справді цікаве, таке атмосферне приміщення з великим актовим залом і арками по боках. Усі вітражі давно вже повибивані, повсюдно вставлені емблеми ЛАЗу. А спостерігає за цим всім не Ленін, а великий овальний Шевченко.


Усього сфотографувати нам так і не дали охоронці заводу. Суть в тому, що один поверх монастиря належить безпосередньо ЛАЗу, інший – ще одному підприємству «Укравтобуспрому». З останніми ми домовилися нормально. А охоронці з ЛАЗу почали собі кіпішувати і не дали дознімати.

Взагалі, ЛАЗ ми завжди потрошки «бомбили». Там розказували цікаві речі. Ще після закриття там полишали сучасні станки на цифровому управлінні. А поблизу на території так і чекав свого часу «НеоЛАЗ». Його зібрали на 80%, і завод закрився.

В «Укравтобуспрому» ситуація краща. Воно ніби було спільне з ЛАЗом, але зараз це дві окремі структури. Перша, якщо на хлопський розум, займається апгрейдом автобусів, і досі сяк-так працює. Хоч, по правді, дивлячись на ці всі старі вікна будівлі, працівникам реально доводиться несолодко.

– А що там з діючими заводами? Знаю, що ти теж не раз їх відвідував.

– Само собою. Повір, після багатьох покинутих заводів заходити на робоче підприємство – це просто бальзам на душу. Кілька місяців тому побував на стратегічному Львівському локомотиворемонтному заводі. Тут одне з небагатьох місць в Україні, де ремонтують вагони. Вражень – просто море.

Фактично, завод перебуває в місті. Такий собі острівець у мегаполісі. Навколо вулиці, рух, звичайне життя. А тут потрапляєш у величезні цехи, де горить вогонь, залізо кліпають, зварювання – потужні й масивні роботи.

Що приємно – люди дуже добре реагували на камеру. Усі були привітними, а начальники кожного з цехів детально розповіли про усі процеси. Такі вилазки – одне задоволення.

А ще є кумедна історія про цей завод. Його чомусь називають ЛЯПА. Працівники казали, що слово ЛЯПА пішло від того, що колись тут уся територія була в болоті. Цяп-ляп...Звідти й слово. Наскільки це правда – не знаю. Але кумедно і мило.

Купання в Полтві і чому Львів не стане Венецією

– Розкажи тоді за Полтву. Напевно, з усіх кількасот тисяч львів'ян мало хто за своє життя там побував. Яка вона і чи вартує терпіти випробування смородом, щоб там побувати?

– Чесно, Полтва – це нереальний екстрим. Я добре не пам'ятаю, скільки разів там вже бував. Але один раз можна рахувати як за десять. В загальному багато-де її обходив – залізав під Оперним і виходив на вулиці Стуса. Все, що міг побачити, побачив. На цьому свого часу поставив крапку.

Але-от чи вартує недосвідченим людям туди лізти – питання. Ширина бортиків, де можна ходити, міняється. Найширші мають десь метр, найвужчі – 10-15 сантиметрів. Зрозуміло, що рухатися треба дуже повільно і обережно. На додачу, слизько і запах досить особливий – голова паморочиться. Тому можеш сам не зрозуміти, як станеш одним з небагатьох щасливчиків, який скупається у побутових стоках.

– Добре, а якщо таки пощастить, і впадеш в Полтву, до прикладу, біля Оперного. То де випливеш?

– Ну, точно тобі сказати не можу. Але з таким успіхом реально виплисти за залізничним мостом на Чорновола. Там вже десь реально зможеш зупинитися.

Розумієш, Полтва закута у кам'яний жолоб. Там все гладке, обліплене різними цікавими речами органічного походження. Тому, як би не хотів, але зупинитись тут складно. І будеш ніби в унітазі. А течія річки досить потужна через постійні побутові стоки. Плюс в Полтву стікають відходи жителів Сихова через величезний колектор тунельного типу.


Попри це, є й любителі скупатися в Полтві. Свого часу київські дігери робили сплави всередині каналізації на надувних човнах. Один з хлопців кілька разів добряче падав, але був дуже щасливий. Тому як вже падаєш – посміхайся і розслабся.



– У Львові час від часу говорять, що класно було б відновити Полтву. Там львівська Венеція і все таке. Як думаєш, це можливо зробити?

– Чесно, таке говорити взагалі несерйозно. Десь 70-80% води у Полтві – відходи людей, а решта – природна вода. Тим більше, каналізація у нас не розділена на дощову воду і побутові стоки.

Колись річка живилася різними живими струмками – Пасіка, Залізні Води. Але всі ті пагорби з часом забудували, і води там стало набагато менше. Навіть один з потічків, який колись тік на вулиці Кримській. Він був доволі повноводний. Але під час різних забудов його кинули в трубу – він майже пересох. Таке ж саме із Зеленим Оком – той каскад озер нормально вже не живиться.

– Тобто, відновити Полтву – неможливо?

– Окей, спробуємо ми відновити Полтву. Це можна, але буде текти просто гівно і страшно смердіти. Власне, тому й закрили річку, бо смерділа.


– В такому разі можна ж зробити каналізацію, окрему від Полтви? Чи це надто громіздкий процес?

– Сумніваюсь, що таке зможуть колись реалізувати. Уяви – всі вулиці будуть перериті (а треба буде глибоко рити), а ще колектори старих будинків... Це буде глобальна невирішена проблема. Та й Львів, по суті, перебуває на болотистому ґрунті. Якщо неглибоко ритимуть, буде небезпека для будівель – при роботі на малій глибині фундамент буде тріскати. Вже вистачило досвіду із львівським підземним трамваєм.

Забутий кінотеатр і аварійні будинки

– Не раз бачив в тебе фотографії із різних закинутих квартир у центрі міста. Поясни, звідки у центрі міста можуть взятися покинуті квартири? Не можу збагнути.

– Насправді в центральній частині Львова є дуже багато закинутих будинків. Почнемо з того, що значна частина споруд у центрі – в аварійному стані. Там, як правило, колись і робили капітальні ремонти за радянської влади. Але багато в чому вони були варварські та зовсім неякісні.

Зараз у таких будівлях осідають капітальні стіни, дерев'яне перекриття згниває, а сходова частина руйнується. Люди стараються звідси просто з'їхати, поки ця споруда із сюрпризами не розвалиться. Ця ситуація добре грає на руку різноманітним підприємцям.

– Що ти маєш на увазі за підприємців?

– Дивись, на вулиці Шевській один будинок спіткала цікава доля. Він був чотириповерховий: на першому – магазинчики, на другому – жили люди. Все решта – гуляйвітер. Жили безхатьки, які засмітили весь простір, де перебували. На сходовій клітці місцями були дірки. В основі будинку була серйозна тріщина, куди міг поміститися кулак. Не найкращі умови для життя, правда?


От, люди відселилися. І будинок одразу пішов в оборот. Розумієш, простіше це викупити якомусь власнику, який хоче зробити чи готель, чи ресторацію. А людям придбати чи дати гроші на нові квартири, хоч і не завжди так роблять. Тоді в будинку залишають основні стіни, відновлюють перекриття – і він вже служить по-новому.

Справа може бути ще одна будівля. Поки існує вона, домовляються за першу. А в третій (теж сусідній, – Ред.) за цей час вже всі виселяться. Таким чином ряд споруд повністю викуповують. Знаю кілька от-таких варіантів.

– Можеш пригадати, куди востаннє проникав на такі закинуті квартири? Що там побачив?

– Було це буквально недавно. Це – типовий покинутий будинок в центрі Львова, триповерховий (зазвичай дослідники не розповідають, де саме розташовані місця, щоб уникнути навали металхантерів та інших вандалів, – Ред.)

Попали ми туди трохи дивно – знайшов досить гнилу драбину, і ми з напарником через балкон залізли на другий поверх. Поки ліз, половина балкону піді мною прямо взяла і обвалилася. Але на стареньке горище нам вдалося попасти.


За тим сміттям, яке ми там знайшли, одразу зрозуміли, хто там ще давним-давно проживав. Були це євреї. Серед усього старезного мотлоху лежало багато літератури, газет на івриті. Точно знаємо, що у цих євреїв були родичі в Америці – знайшли старенькі американські консерви, повні пачки сірників зі США. Поруч лежали цікаві пляшки горілки Бачевських. Прийшли б трошки пізніше – такі цікаві артефакти просто викинули б. Бо будинок зараз реконструюють.

– Тобто на час вилазки ви були не самі?

– Та ні, звісно. На першому поверсі були робітники, щось собі робили в одному приміщенні. Решта квартир були покинуті, то вони собі й зробили там кімнати відпочинку – перекушували, чвертку випивали.

Коли ми залізли – нас не побачили. А-от злізати через балкон, який наполовину обвалився, вже не хотілося. Тому мали евакуйовуватись через робітників. Словом, ва-банк.

В той час чоловіки собі спокійно оббивали стіни, і точно не очікували побачити когось іншого. Слів було небагато, все розповіли їхні квадратні очі. Робітники не розуміли, як тут взялися люди, якщо будинок стоїть сам по собі, а внутрішнє подвір'я було закритим. Ну й поки вони відходили з шоку, ми швиденько усунулися.

Але одного разу сталась цікавіша ситуація. Якось вдалося проникнути на територію покинутого львівського кінотеатру, який закрився десь на початку 2000-х. Ще, коли було мені 6-7 років, ми за татом ходили туди на «Тома і Джері», «Бетховена». І тут приходиш на те саме місце через поза 20 років. Дивні відчуття були.

Було там щось містичне. Ми трошки собі фотографували і на якийсь момент виключили ліхтарі (світло в приміщенні не працювало, – Ред). І тут чуємо – хтось встає і починає ходити. При тому: кінотеатр ізольований, додаткових приміщень не було. А напарник стояв біля мене і не рухався. Безліч питань – і так мало відповідей.

А саме місце дуже атмосферне. В тому плані, що ми звикли бачити людей у кінотеатрі. А тут панує тиша, яку не порушували вже майже 20 років. І це насправді заворожує. Заради таких моментів хочеться далі й далі займатися цією справою.

Ще буквально недавно побував в дуже специфічному місці – покинутій друкарні. На момент фотографій залишився там один директор, який, по суті, був і охоронцем.


Чим цікава друкарня – вона розташована у промислових приміщеннях будівлі початку ХХ століття, що додає певної родзинки до нього. Більшість вікон, дверей та перекриттів є автентичними та належать до зразків промислової архітектури того періоду.

Крім цього, потрапляєш місцями то на початок 2000-х зі старенькими комп'ютерами з 98 Віндовсом, у 80-ті зі стареньким «Електроном» та станками. Був і дуже оригінальний експонат – довоєнна механічна гільйотина німецького виробництва

Військові секрети і екскурсії
– До речі, а як щодо військових об'єктів. Ви ж теж їх досліджуєте?

– Як тобі сказати, ми справді знаємо трохи цікавого про військові об'єкти. Але з початком війни ні лазити, ні оприлюднювати фотографії не будемо. Бо ворог не спить. Ти прекрасно розумієш, що ці світлини можуть заподіяти шкоду державі. Тут варто бути відповідальним.


Колись ми лазили. З того, що можна говорити, – були на радіолокаційній станції «Дніпро», яка недалеко від Мукачева. Під час «холодної війни» ця система стежила за космічним простором, щоб виявити старт балістичної ракети противника, яка була направлена на територію СССР на відстані 4 тисячі кілометрів.

Хотіли ми туди проникнути нелегально. Але все було під колючкою, хоч і виглядало, як покинуте. Коли наша команда таки дійшла до головного входу, до нас виглянув майор. І, на диво, дозволив піднятися на антену і провів нам невелику екскурсію. А так більше за військові об'єкти говорити не хочеться.

– Скажи, за весь час ти вже дослідив реально велику кількість об'єктів – більшість львівських заводів, різні покинуті бази, бомбосховища, бункери. Тобі не набридло за стільки часу кудись проникати, фотографувати і про це писати?

– Ясно, з часом хобі притуплюється. Особливо, коли розвиваєшся, змінюєшся, дорослішаєш. Але, чесно, мені ще досі цікаво. Досліджувати можна не тільки Львів і область. Але й інші регіони України. А там на ціле життя вистачить.

Тим більше планую займатися екскурсіями на певні об'єкти. Ще всі карти не розкриватиму, ретельно поки готуюся. Попит, як бачу на прикладах друзів з Кривого Рогу та Києва, є. Та й сам періодично показую людям цікаві місця.

– А де саме збираєшся робити екскурсії?

– Тут зараз довго думаю. Перші пропозиції будуть по горищах та львівських підземеллях. Ми їх досліджували величезну кількість часу і точно маємо, що розказати. За Полтву не знаю – бо це досить небезпечно. Та Львів має й інші особливі місця, які можуть здивувати. І буде чудово допомогти зацікавленим людям відкрити для себе Львів з абсолютно іншого боку. Тим більше, що є команда досвідчених людей, закоханих в такі родзинки рідного міста. Ми маємо, що розказати і показати.

Синєокий Петро,
ІА ZIK
#332
Моє нещодавнє інтерв'ю, цікава стаття вийшла - https://zik.ua/news/2018/03/14/zakynutyy_lviv_zakutky_mista_de_rokamy_ne_bulo_lyudey_1284301

Щоб не загубилась ;)

Лінк на PDF
#333
Пару слів від мене, про це без сумніву, чудове місце:

Смію признатись, що ніколи не був у кінотеатрі, покинутому...
Особливо такому, де я колись дивився перші іноземні мультики та фільми.
Але, навіть справа не в них, а в унікальній атмосфері, властивій саме цьому типу споруді.
Ніби хтось відрізав плівку, і в великому залі розкинулось ехо і всі кудись зникли. Згасає світло, мотор в кіноапаратній перестає крутитися...Туххх



І тут, ти попадаєш в це середовище,  схоже що й не провітрювалося багато років. Спершу ходиш, світиш ліхтарем, намагаєшся згадати ніби й знайомі обриси.
Під ногами розкинуті квитки. Каса, з розваленим столом, контрольною печаткою. Пачечка  не використаних квитків.
Хочеться вдивлятись в кожну деталь, особливо цікаво, після якого фільму сюди перестали ходити люди?

Останні відвідувачі залишили після себе настінні розписи, переважно у вигляді неетичних слів та прізвиськ з географічними координатами, звідки ці індивідууми походять. Зачасту й з закладами навчання.


Зразки настінного розпису майбутніх предків
















Звісно, без сміття ніяк. Серед численних горбів "сємок", можна візуально відтворити історію по обгорткам, коркам, та іншим продуктам життєдіяльності.
Заняття, скажу я Вам цікаве) Крім цього, були ручки, олівці, перші вітчизняні монети, гумки, обгортки з жуйок Wrigley's spearmint :)







Власне, демонстрація причинно-наслідкового механізму, того, що ми бачимо в цьому кінотеатрі.
Але, це лише уява, яка може не співпадати з реаліями :)






Дивно, в кінотеатрі зберігся характерний запах.
Ніде такого не має, тільки в старих, радянських "кінах".
Здається, ми затримались. Десь, ось-ось, зараз касир зайде в напівтемний зал і прокричить - "Хлопці, сеанс закінчився! Виходьте...
#334
У 1910-1913 рр. на площі Стрілецькій, 1 (тепер пл. Данила Галицького), відомій від початку ХІХ ст. як місце проведення різноманітних ринків, за проектом архітектора Яна Протшке був споруджений будинок Ремісничої палати. Великий зал, призначений для проведення спільних зібрань представників ремісничих професійних об'єднань, від початку побудови використовувався як кінозал під назвою кінотеатр «Балтик». Він функціонував і під час І Світової війни. Після війни кінотеатр, який мав назву «Штука», відновив діяльність 1926 р., його власником був відомий кіновласник Марек Парізер. Під цією назвою кінотеатр діяв до 1941 р., в часи німецької окупації тут діяв кінотеатр «Космос». Після ІІ Світової війни у приміщенні Ремісничої палати прем'єрним спектаклем "Івасик-Телесик» у 1946 р. відкрився ляльковий театр, одночасно з дитячим театром ще деякий час глядацький зал використовували як кінотеатр «Комсомолець».
Авт. Ірина Котлобулатова

Нещодавно, мали нагоду офіційно побувати на екскурсії в цьому театрі, познайомились з колективом, з приємним директором, художнім керівником Уляною Мороз, а найголовніше, що нас цікавило, то з особливостями будівлі.
Для нашого покоління, театр Ляльок був в житті десь до класу третього, а далі, через невелику перерву молодого розвитку це був клуб Лялька.
Та Лялька, яка багатьом запам'яталось, найбільш неформальний клуб тогочасного Львова, зрештою, з якої залишилось тільки приміщення, інша назва клубу та відповідно інший по характеру стиль. Що безумовно суперечить по духу і театру, та загалом, спільне приміщення, що є не завжди добре.
Як виявилось, приміщення театру тісно заплутані разом з житловими квартирами, які є у цій будівлі.
Наприклад, адміністративне приміщення знаходиться на третьому поверсі, до котрого треба попасти з театру в загальну сходову клітку, з ліфтом до речі, яку ділять мешканці будівлі.
Піднятись на третій поверх, зайти в загальний коридор, з безліччю дверей. Відгадати які з них, і ти, вуаля - знову в приміщенні театру. А це, колишня, велика квартира, де люди проживали в останнє, мабуть перед ІІ світою війною.

Хол театру та залишки колишньої розкоші. Хоча, можливо й не зовсім залишки. Дзеркало, рама, кам'яне оздоблення каміну, поручні, це все є в гарному стані.


Покрутивши головою, бачу гарний вітраж. Який до речі, свого часу виконував функцію додаткового освітлення. За ним було бронескло, та відкритий колодязь до неба. На жаль, у радянські часи його закрили, тому використовують штучне освітлення.


Пані Уляна якраз розповідає нам про особливості та будову приміщення сцени.


Колись, тут були вікна. З вулиці це видно краще.


В театрі організовується музей Ляльок, також проводяться різноманітні майстер-класи для діток




За кулісами. Йде підготовка до вистави, будуються декорації. Вони рухомі, з підсвіткою, по своєму унікальні.




Далі ми пройшлись по іншим приміщення театру.
Таким собі, музейним приміщенням з минулого часу)


Виглядає строго, і пахне совіцькою похмурістю від такої таблички, але, колектив там напрочуд приємний


Закручені, як вуж приміщення, виходимо до сходової клітки, щоб потрапити у підвал.
По дорозі, піднімаю голову, а там трубний сир бор. Таким чином даються в знаки поділені, житлові приміщення.




В підвалі між іншим, було бомбосховище. Правіше - гермодвері.


Провела ревізію підвалу і директор, заодно


Ляльки. Звісно, як на них не подивитись, особливо ті, які зберігаються в коробках?
Милі. Якби не наївно це не звучало, ніби "з душею". Результат праці людських рук. Унікальні і гарні.




Наскільки я запам'ятав, є п'ять типів ляльок, зокрема рукавичні, тростьові, маріонеткові та інші. Для деяких необхідні спеціальні вміння та навички.



Піднялись на верх, до місця інженера


Мініатюрна сцена)




А тут місце директора, де він зазвичай спостерігає за виставою


Добрались й до адміністративної частини. Кругом суцільні пертурбації, йде ремонт.


А під ногами, пожовклі від часу афіші, які знову пригодилися :)


Для працівників є затишна кухня, де не тільки можна перекусити, а й є місцем задушевних розмов. Атмосфера сприяє.


В цій же кухні, приємний артефакт, котрий виготовлений колись у Львові, на вулиці Пекарській 13 - умивальник фабрики Богдановича.




Перед виготовленням ляльки, спочатку її малювали. Переглянули архів таких малюнків.






Ну і дєдушко, який закликав колись всіх вчитись, вчитись і ще раз вчитись. Атрибут з колишньої, обов'язкової стінгазети-червоного кутка.


В кабінеті директора, гарний вид з вікна


Пані Уляна демонструє різні типи ляльок, за управлінням








Знаменита "коза-дереза")


В будівлі є внутрішній дворик. З якого також, по балкону, поміж квартир є приміщення театру.


А це ми в майстернях, де створюються, ремонтуються ляльки та декорації


Створення ляльки це доволі копіткий процес


Тканина


Пів круглі віконця, під якими проїжджає трамвай


Прощаємось, дякуємо за екскурсію, за "відкриті карти", за показ реалій. І це чудово. Видно, що не легко театру, в фінансовому плані. Але, приємні зміни на краще вже відбуваються.
Слід зазначити, попри стереотип, що театр ляльок є виключно для дітей, смію заперечити. Є також і дорослий репертуар.
Залишилось, тільки прийти на виставу, в новому амплуа і образі. :)

Дякую Бобру за організацію екскурсії, а також іншим учасникам, плюсую. +

Про всяк випадок, залишаю інформаційний витяг з ключовою інфою про театр, думаю згодиться.

Каса працює щоденно з 11:00 – 18:00 (обід – 14:00-15:00) - крім понеділка
79008, м. Львів, пл. Данила Галицького, 1
телефони для довідок:
+38 (032) 235-58-32 (каса),
+38 (032) 235-47-73 (приймальня)
E-mail:   lviv.puppet@gmail.com
Сайт : http://lvivtelesyk.com.ua/
ФБ-сторінка: https://www.facebook.com/LvivPuppetTheater/
Квитки онлайн: https://ticketclub.com.ua/?org=139 


#335
Коли буде наступна закупівля?
І яка вартість бахіл?
#336
Водяна колонка на вулиці Перекопській, між 8 та 10 номером.
Робоча.



#337
ЦитуватиРезультат досліджень даної теми  :)
Власне, нашій експлорерній аудиторії цікаво побачити сам процес дослідження, а не лише результат.
Бо сказати може кожен, як воно є, чи не є, але істина має підтверджуватися грунтовними фактами.
#338
Цитата: still від 19.02.2018 00:23:29
Як виявилось, ніякий це не теренкур. І не геодезична маска. Ці таблички були встановлені для пожежників після пожежі в оперному театрі через перебиті електричні кабелі на вул.Коперніка. Вказували на те, що в будинку знаходиться трансформатор. Наприклад в підвалі оперного театру була акумуляторна підстанція. Також трансформаторні підстанції були в будівлі головної пошти, театрі ім. Л.Українки, школи №55 на вул. С.Бандери, філармонії, палаці залізничників та ін. На рейках такими знаками показували прокладені траси електромереж. Дуже часто такі зустрічаються на дверках трансформаторних підстанцій.
Звідки така категорична інформація?
#339
Сьогодні була гарна днина для нас. Потрапили в приміщення старого костелу, незвичним способом.
Зрештою, це зовсім не важливо, як саме, враховуючи що ми там побачили. Фактично, розконсервували приміщення костелу, зі всім старим радянським надбанням.
Бо власне, вийшло побачити як колись обходились з колишніми святинями, бо дотепер такі або в дуже жалюгідному стані, або ж, вже відновлені.

Побудований костел, у 1938 році, відносно молода будівля. Повна інформація по комплексу тут

(клікайте на фото, буде краща якість)

На фронтоні костелу бачимо слід від влучення артилерійського снаряду - ехо подій другої світової війни.




Видно арку, де колись стояла фігура матері Божої. Є інформація, що вона закопана поруч, під стіною монастиря.


Під карнизом збережена ліпнина, з роком побудови зокрема


Всередині, дещо інша історія


Характерна побілка для стін актового залу, крісла, запах, деякий реквізит.

Сцена. Червоних стягів вже тут не побачити. Актовий зал виконував свої функції, очевидно за незалежної України.




Автентичні вітражі, ясна річ, були вибиті на початку становлення заводу ЛАЗ, та замінені на відповідні, з оригінальною емблемою.


Гарні арки




Ось така суботня історія. Костел, та колишній монастирський комплекс порівну ділять між собою дві структури: недіючий ЛАЗ та Укравтобуспром.
Охороні ЛАЗу не надто подобається, коли хтось туди лазить)

Stay tuned :)


#340
Цитата: Student від 31.01.2018 18:34:17
Народ всім привіт!
Завтра вже ТРЕТЯ річниця пабу!!!!
Як завжди гостинно запрошую. Як завжди буде ТОРТІК!!! Між іншим буде різнитися від минолорічних суттєво.
А на котру годину?  Не забудь повідомити)