Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Topics - Golem

#181
Скоро в Хоросно буде фестиваль Горбогори. Минулий рік було непогано, цього року обіцяють ще краще. Приходьте, пройдіться місцями описаними тут,

Я Також там буду, продаватиму "туристичні" книжки.





#182
Найперше шо потрібно знати: за всю історію нашої фірми ще не було жодного випадку, коли б хтось туди не долетів чи не зміг повернутися назад і там і лишився назавжди. Так шо зможете і Ви! Друге що потрібно знати: Ви їдете не в пустелю Сахару. Всюди навколо будуть люди, їх завжди можна спитатися чого не знаєш або докупити в магазині що забув взяти. До речі, ціни на речі там зазвичай нижчі ніж у нас, а якість вища. Є цілий пласт людей який на тому заробляє що возить товари з Штатів і тут розпродає. Ну і третє: "тупі" американці подорожують по світі взад і вперед і ніц їм не стається.Відповідно «Інтелектуально вищій» расі Українців переліт в Штати, відповідно, ніяких труднощів завдати не може в принципі. 😊

Перед поїздкою
   Уважно прочитайте ваш план поїздки(Travel Plan). Перевірте правильність написання прізвищ, даних паспорта, стиковку між літаками, резервування готелю та автомобіля. Дуже часто бувають помилки. Одразу просіть все виправити.
   В Штатах дуже зручно користуватися кредитною карткою. Не полініться і зробіть собі кредитну карточку. Не обов'язково доларову, може бути і гривнева і Ви нею користуватиметеся і тут.
   За кілька днів до поїздки підіть у відділення банку і попросіть зробити Вам клієнтську підтримку в Штатах і країнах де ви зупинятиметеся по дорозі. Адже випити пива в Мюнхені чи зїсти штрудля у Відні точно захочеться! Без неї карточка за кордоном працювати не буде. Або через онлайн самостійно.
   Не забудьте внести на карточку гроші з запасом. Їх обовязково зарезервує готель чи просто захочеться купити шось собі на пам'ять
   Бажано але не обов'язково мати з собою готівку. Карточка це така штука, чіп заглючить, розмагнітиться або банк накриється поки ви там. А готівка це завжди готівка.
   Обов'язково зробіть медичне страхування.
   Подбайте про живлення Вашого ноутбука – їх розетки інакші ніж наші. Для цього потрібно мати спеціальний перехідник з круглої розетки на плоску. Можна позичити в тих, хто вже був у Штатах. Якшо Ви все ж таки його забули – завжди можна купити в самих Штатах чи в Аеропорту по 15 баксів. Ну і як workaround - запихати нашу розетку перпендикулярно до їх штепселя. Помагає.
   Переконайтеся що всі решта пристрої, які ви збираєтеся використовувати в Штатах працюватимуть від 110В 60Гц, зазвичай проблема тільки з трансформаторами
   Заінсталюйте собі VPN та перепишіть всі решта файли, що можуть бути там корисні. Ну і скачувати піратське коли ти в штатах троха небажано, можуть докохатися.
   Якшо на Вас зарезервований автомобіль - не забудьте водійське посвідчення. Наші пластикові посвідчення там приймаються, ламіновані краще переробити на пластикові.
   Роздрукуйте і майте при собі Ваш Travel Plan, адресу готелю, номери телефонів Ваших американських менеджерів та знайомих.
   Якшо Ваш мобільний підтримує стандарт GSM1900 поповніть рахунок на достатню суму для Роумінгу. Якшо не підтримує - можна позичити в когось на фірмі. З телефоном почуваєшся набагато впевненіше.
   Подбайте наперед про оффлайн карти ГуглМап, MapsMe і інші країн куди ви подорожуєте.
   В кишені бажано завжди мати дрібні долари і койни. 100 доларова купюра в них досить велика рідкість і викликає підозру, краще ще тут її розбити по 1, 5, 10. Пригодиться коли купуватимете каву в автоматах, їжу і все таке.
   Переліт досить довгий. Бажано мати з собою або зручне взуття або тапочки, які можна перевзути прямо в аеропорту а основне взуття здати в багаж. За межі Аеропорта Ви вже до кінця поїздки виходити не будете.
   Завжди існує ймовірність шо багаж загубиться. Тому в ручну поклажу корисно покласти труси, футболку, шкарпетки. Багато місця вони не займуть, зато дадуть відчуття свіжості на наступний день.
   Можна взяти з собою надувну подушку і якусь книжку. Пригодиться, якшо захочете спати в літаку чи застрягнете в аеропорту.
   Якшо Ви їдете з конкретним завданням і знаєте, шо будете робити - візьміть з собою все для цього необхідне: програматори, містки, кабелі, плати. Там, як це не дивно, знайти їх буде досить проблематично і довго.
   Не забудьте паспорт!
   От не вірю я сучасним глюкавим технологіям, завжди беру роздруківку маршруту з GOOGLE MAPS як добратися на машині з аеропорта до готелю в Штатах.
   Всі рідини, зубні пасти, дезодоранти, одяг здавайте в багаж. В ручний багаж беріть з собою лише те, що буде потрібне під час перельоту, так як доступу до основного багажу Ви не матимете. В ручний багаж слід також брати ноутбук, документи і всі роздруківки, цінні плати, гроші, подушку і все решта що страшно втратити чи боїтесь що поламається.
   Будьте готові що вашим багажем (читай сумкою) темношкірі працівники аеропорту гратимуть в баскетбол. Відповідним чином її спакуйте, щоб вона була якомога мякша і пружня, тоді там нічого не поламається і не порветься.
   Поцікавтеся прогнозом погоди в місцевості, куди Ви їдете. Відповідно підберіть одяг. Дуже часто зимова куртка потрібна тільки шоб пройтися з машини до Львівського аеропорта.
   Дуже зручно лишати автомобіль на весь час поїздки на парковці аеропорта. Для 1-2 тижневих мандрівок ціна виходить співмірна з таксі, зато наскільки це зручніше!
   Візьміть з собою ручку. Пригодиться при заповненні декларації для вїзду в Штати.

Під час поїздки
   Розслабтеся і насолоджуйтеся подорожжю. На Борту літака є пиво на Шару (за винятком внутрішніх Американських рейсів)!.
   Приходити на реєстрацію в літак(Check-In) потрібно за 2 години до часу посадки (Boarding Time).
   Електронні квитки знаходяться в системі і зарезервовані на Ваше прізвище. Друкуються при реєстрації згідно номеру Вашого паспорту.
   Реєстрація може бути і в електронних кіосках, або при здачі багажу.
   Для МАУ і інших подібних авіакомпаній потрібно обов'язково самому зареєструватися онлайн і роздрукувати підтвердження. Інакше штрафують.
   При здачі багажу обов'язково поцікавтеся, де його потрібно буде забирати і де переносити з літака на літак. А де за вас це зробить авіакомпанія. Зазвичай Американську митницю потрібно проходити разом з сумкою в руках а потім здавати її знову у спеціальному місці зразу за митницею.
   В кожному аеропорті перевіряйте час і місце посадки вашого літака. Вони можуть змінюватися, тому найкраще завжди бухати десь недалеко від входу на літак(Gate).
   Перед посадкою на літак добряче накуріться, курити на борту суворо заборонено. Терпіти прийдеться до 12-16 годин. Навіть не пробуйте покурити в туалеті, здійметься така буча ніби ви хочете літак вкрасти
   Заповнюючи декларацію на вліт можна скористатися шпаргалкою(прикладом), що переважно знаходиться в одному із журналів в кишенці перед вами.
   Виходячи з літака двічі перепровірте, чи не забули ви чогось в кишенці перед Вами і на поличках для багажу.
   На внутрішніх американських рейсах переважно не годують і все платне. Наїстися смачніше в аеропорті
   Навушники на внутрішній рейсах теж часто не дають, їх слід взяти з попереднього трансокеанського рейсу 😊 або мати свої.

Прибувши на місце призначення
   Йдемо загальною масою з усіма і проходимо паспортний контроль. Хвилюватися та переживати не потрібно, відповідати спокійно та чесно. Якшо ви не емігрант то підстав вас не пустити у них нема.
   Завжди корисно мати з собою роздруковане запрошення (якщо вперше влітаєте по цій візі) або хоча б свої візитки де написано шо ви - Інженер, а не сантехнік і не сільодку на нижньому Шуварі продаєте.
   Йдемо забирати багаж, це зазвичай той же напрямок шо і на вихід.
   На моніторі завжди пишуть з якої саме каруселі потрібно буде багаж з вашого рейсу
   Якшо всі сумки пройшли, а Вашого багажу і далі нема, звертаємся в службу доставки багажів. Переважно знаходиться одразу ж біля місця де його забирають. Зазвичай загублений багаж доставлять на наступний день прямо Вам у готель.
   Після цього або йдемо на вихід і шукаємо хто Вас має зустрічати, або добираємся до готелю пішки/таксі/громадський транспорт. Ну або йдемо орендувати автомобіль Car Rental. Ось тут і згодиться кредитна карточка.
   Всім, хто ще не їздив на коробці автомат, найкраще потренуватися ще дома. З ручкою рент кар вам швидше всього шо не дадуть. Якшо не було часу потренуватися то слід запамятати просте правило - ліва нога відпочиває. Все робить права. Шоб зрушити з місця слід спочатку натиснути педаль тормозу і перевести важіль в положення D
   На трасах у них діє правило, що ваша швидкість не повинна відрізнятися, від вказаної на знаці, більше ніж на +-5 миль. Загальні обмеження: міста 30, траса 60 миль на годину.
   Паркуємося біля готелю, йдемо поселятися (check-in). Тут також можуть вимагати кредитну карточку чи завдаток готівкою. Обовязково перепитайте, чи Cypress(чи як там ваша фірма називається) не забув за Вас заплатити. Інакше все знімлять з Вашої кредитки, а це кілька тисяч доларів. Це називається "Direct Bill".
   Поцікавтеся в готелі за паркінг і не забудьте взяти спеціальну карточку, яку слід покласти Вам під скло автомобіля, що запаркований біля готелю. Інакше поліцай накладе штраф (ticket).
   Поцікавтеся, коли в даному готелі ранком сніданок і до котрої треба виселятися.
   Зайшовши в номер і побачивши забитий унітаз, в якому повно води, не панікуйте і не біжіть викликати адміністратора. Так має бути, це Америка.
   Лягайте спати і старайтеся влитися в новий час, адже завтра зранку на роботу! Звісно шо спати не хочеться, адже у нас зараз день. Помагає алкоголь, шоб розслабитися і забутися.

Звісно, ці правила не є істиною в останній інстанції і не позбавлені неточностей, тим більше воно все міняється в часі. Але загальна концепція так: думайте головою і все буде добре.
#183


Мармороси в Карпатах це як К2 в Гімалаях. Хто знає що таке К2? Думаю заядлі туристи всі чули, це друга по висоті гора на землі на яку, за всю історію, піднялися лише 260 людей (на Еверест кілька тисяч) причому кожен четвертий шо пробував вийти на К2 гинув. Завдяки своїй геології і розташуванню Мармароси мають статус ізюминки Карпат, статус чогось особливого і непопсового. З точки зору Львів'янина Бескиди - це близько, запутано але невисоко, Горгани – самотньо і дико, Чорногора - це Стрийський парк з польським туристами на алеях, а от Мармароси – це вже Європа. Сходити туди це як в Краків поїхати, ніби ти і у Європі з усіма їх Альпійськими краєвидами, маркованими стежками і схроніськами на привалі, але все ж візуально і акустично ти у Львові. Бо наші «туристи» так вміють засрати простір навколо себе що з Єуропою це не спутаєш 😊

Мармароси це гірський масив по якому проклали Кордон між Румунією і Україною. Щоб туди попасти дуже бажано мати дозвіл від нашої прикордон служби, інакше вони можуть наповнити вами свій план по вилову нелегальних мігрантів у Європу. Ви ніколи не задумавалися чому кордони країн якісь всі такі криві? Чому тільки у Африці, Мексиці і ще на нішмому кордоні з Польщею лінії гарні та під лінійку? А так то зазвичай фіг просциш чим думали ті політики коли домовлялися за межі своїх країн. Насправді все дуже просто: для спрощення патрулюлювання кордони завжди прив'язують до природнього ландшафту. На рівнині кордон кладуть по річках, в горах по Хребтах. Теперішній кордон України проходить по Мармароському масиву, а далі по річці Тисі, куди зараз їздять переймати досвід будівничі Львівського метро: як зробити тунель під Полтвою на ту сторону кордону, як прокласти там рейки щоб возити вудку, цигарки і людей в Євросоюз, як це все так укріпити щоб воно не просідало, не протікало і не провалювалося і, що найголовніше, щоб ніхто з Львівян цього метро так досі і не помітив.

В Мармароси ми були вирішили їхати ще в травні на Свидовці: бо ми їх бачили, це реально круто і туди можна взяти всіх половинок нашої компанії, а то одні пацани ходимо. Тобто зазвичай ми в гори ходимо з рюкзаками і на три дні, а наші половинки часто собі морозяться і придумують відмазки чого сидіти дома: причин безліч. А тут на Мармароси можна виїхати машиною аж до полонини Лисичої, звідки до вершина Піп Іван Мармароський (ПІМ) до години ходу. Відповідно в машині все є, дівчата не бояться шо змерзнуть, промокнуть, не буде в що одітися чи треба буде далеко йти пішки.

План був такий: їдемо в Ділове(це коло Рахова), там на Паджеріках і з Любком який має лебідку їдемо до полонини Лисичої. Зустрічаємо захід сонця на Берлибашці а вранці з бодуна піднімаємся на ПІЧ. Додатково беремо з собою футбольну форму і м'ячик, команда фірми Кипарис грає проти збірної України на полонині Лисичій.

План був абсолютно реальний і здійсненний якби не кілька але. По перше, два тижні перед тим падав дощ, що вселило у нас підозру про розмиту дорогу. Також дощ налякав дівчат і в результаті з нами їхала тільки Яна, донька щирецького Хіпі, яка виросла на Шипоті і яку чим чим, а дощем точно не налякаєш. Любко теж проморозився через дощ і тому ми всі прекравно влізлися в один мій паджерікі, бо він на ручці, так і поїхали.

Кожен бувалий турист має в собі автопілот не гірший ніж у Тесли чи в інших автовиробників. Доїхати з\в гори він може навіть дуже втомлений на повному автоматі, не має значення чи то поїзд а чи автомобіль. По дорозі турист буде розслабляти свій мозг, вигружати з нього в корзину всі непоторібні думки про роботу а натомість загружати туди карти з маршрутом і точки зупинок на привал. То ж до Ділового ми, а це Петро і Яна, Остап і Саня та Я, заскочили швидко та без пролежнів на дупі, і навіть тверезі бо в очікуванні пригод на підйомі.

В Діловому обов'язково слід по діловому відмітитися у нашій прикордонслужбі щоб отримати дозвіл на перебування в закордонній зоні України та купити футбольний мячик для міжнародного матчу Україна-Румунія (ну це ясщо місцеві не захочуть з нами грати). 😊 День перед поїздкою я зідзвонювався з місцевими: через Ділове на Лисичу ніхто не рекомендував їхати: дорогу розмило, Газ-66 черкав дном. А через Костилівку Ромко їздив пів року тому на задньому приводі і все було гуд, ніде не лебедився, ніде не застрявав. Тому ми вибрали цей шлях.

Але то шо було тоді і то шо є зараз - це дві великі різниці. По перше, пройшов дощ і наробив калій. А по друге: в мене був стоковий Паджеро без лебідки і навіть без підстрахуйки-Любка шоб дьорнути за раму коли сяду на міст. Зразу в кінці села є шляк Баум через річку. Його можна об'їхати і по самій річці якщо шо, але саме тоді він був відкритий і ми не напрягалися. Далі довго і нудно їхати по рівному, то ж ми вирішуємо зупинитися, заправитися і спустити колеса.



Щороку я, як і більшість людей, святкую свій день народження: накриваю стіл, запрошую друзів. Колись раніше я з нетерпінням чекав подарунків, тремтячими руками розривав красивий обгортковий папір аби побачити що всередині. Але ці часи давно вже минули. Зараз, коли ти сам можеш купити собі все що потрібно - матеріальні цінності перестають бути подарунком як таким вопше. Значно важливішою стає увага і креатифф, коли хтось про тебе пам'ятає цілий рік, добряче так подумає і подарує щось справді оригінальне і потрібне, щось про що ти сам ніколи би не здогадався собі купити. Ну але то є вийняток і він буває доволі рідко, це як натхнення, наперед не замовиш. Гостей буває багато і всі вони, чомусь, кажуть що якшо прийдуть з пустими руками будуть відчувати себе незручно. Тююю, що за комплекси! Так ніби мені це має значення! Але я схарився пояснювати і боротися з подарункофілією і тому придумав просте і ефективне рішення - фляшка. «Фляшка» - це стандартна відповідь на питання «Що тобі подарувати». І людина яка дарує, і людина якій дарують почувається в такому випадку цілком комфортно. Пляшок є багато та різних, пляшка завжди потрібна на господарстві, для пляшки завжди є місце на кухні, пляшка дає змогу виразити тому хто дарує свою індивідуальність та любов до іменинника а йому, в свою чергу, мати сюрприз у вигляді чогось новенького і смачненького.

Коли я вперше придумав ідею з пляшкою то отримав у подарунок дуже багато і різного віскі яке я, до того, не пив взагалі бо вважав шо то самогонка. Прийшлося навчитися і зрозуміти цей напій. Так от, цього року я доріс до Laphroaig, це айл віскі що робиться на основі екстракту дубового паркету та використаних торфових паливних брикетів. Воно виходить настільки моцне що навіть кілька грам цього напою тут же пробуджує в тебе жагу до життя після виснажливого робочого тижня. А жеби ти не забув цей експірієнс виробник віскі пожиттєво дарує тобі сертифікат на квадратний фут землі на острові, де це віскі роблять. Але до чого я веду: Ромко, заядлий оффроадер який всюди був на свому Патрулі а на Лисичу взагалі виїжджав на «задньому приводі» як він казав мене вчив, що тверезим на оффроад нема чого їздити. Бо буде сцикотно рубатися десь по каменях з двома колесами у повітрі ну чи просто машину стане жалко, відповідно десь застрягнеш. А що, все правильно, в Україні нема правил без-дорожнього руху, тому бухати не заборонено.

Для пішого туриста Лисича це доволі віддалена точка. Туди треба йти десь від 13 до 16 км нудною дорогою в лісі, тобто день разом з добиранням на Західну сторону Закарпаття піде точно. З Ділового є «оффроад-таксі» на Лисичу шоб скоротити маршрут, але це для тих хто не має своєї машини.

Першою нашою перешкодою була річка. Вона мала круті береги і шоб зїхати й заїхати на неї нарід повикладав камені. З допомогою двох штурманів я на ці камені успішно попав, загнувши тільки фарком, заодно ставши зіркою ютюба 😊

Далі було роздоріжжя, Наша дорога йде ліворуч, ніби гірша, але якшо праворуч то це всього лише вирубка яка закінчиться стежкою хребтом. Починається підйом, деремося вгору дивуючись скільки цей стоковий паджеро може проїхати. Та, насправді, проблема як завжди в прокладці, я ж бо по оффроаду їжджу відносно рідко. На останній ділянці я був зробив помилку: включив блок заднього дифа коли цього робити було не обовязково. Відповідно я втратив керованість і звалився в колію де й сів на задній міст. Другу річ яку я не знав - це був трюк з кермом. Коли машина вже ледве їде і от от забуксує то треба починати інтенсивно крутити кермо вліво-вправо. Це збельшує гребучість коліс і зменшує шанси шо ти застрягнеш і зупинишся.

Ну але як сталося так сталося. Якраз почався дощ, ми десь дві години пробували зрушити Паджеріка з місця але безрезультано. Якби була друга машина то .... Але нема. ☹ Що тільки не робили: і штовхали всі разом, і пхали за шнурок, підкоп під колеса, і розхитували. Реально шо помогло то це імпровізована лебідка, коли ми кинули шнурок до дерева і почали його крутити. Машина піднялася сантиметірв на 10. Але тільки я був зібрався пробувати рушити, як ручка армійської саперки, яку ми використовували для закручування троса зламалася, добрячи вдаривши Остапа по правій руці. Рука спухла і Остап почав переживати що він скаже своїй дівчині 😊 Тоді ми лишилися того діла і пішли розкладати намети, тим більше всі були вже добряче змокли.



Є два місця крім псіхушки де люди гарантовано завжди будуть веселі та життєрадісні: це похмурі підземелля та дощові Карпати. Не повірите, але всі рази коли ми лазили по хмарах під проливним дощем з боковим вітром, чи були затиснуті між двома сірими, вологими гіпсовими скелями десь глибоко під землею, всі мокрі до нитки чи з глиною на зубах - були найщасливішими в моєму житті походи.

Не знаю чому, але саме в таких мерзенних умовах людський організм виробляє гормон щастя в надмірних кількостях. Всі завжди веселі та життєрадісні, сміються, жартують, прикалюються і просто себе чудово почувають. Колись я був щиро здивований скільки «папа», один з отців Млинок, знає жартів. Та скоро помітив за собою що я теж нічим не гірший за нього. Це просто еволюційних механізм захисту організму, якщо в погану погоду ще й депресія наступить то людина точно здохне десь серед хвойових смерек чи в глибині вапняків.

Так само і ми, стоїмо хто в чому а яна під Парасолею під проливним дощем, п'ємо похапцем Laphroaig, бо дощ валить такий, що кожна його капля якщо не виплюскує, то розбавляє половину рюмки то точно, танцюємо під диско з JBL, розпалили готову фінську свічку з Рукавичку і гріємо гречку. До речі, для автопоходів це тема. Навіть під проливним дощем воно класно горить і на ньому можна потім підсушити інші дрова. Аж дивно, вранці я ще збирав рюкзак, потім сіра смуга доріг і заправок, КПП, рубаємся вверх, Остапа руку, а тут ти дивишся як капот твого Паджеро миє річка, яка чомусь вирішила текти там де ще кілька годин тому була дорога, їш мокру гречку, слухаєш шейп оф ю і тобі добре як ніде на світі. Саме в той день в Україні було штурмове попередження, як завжди затопило центр Львова і повалило кілька білбордів, як завжди половину сіл були без світла. А тут на природі все було більш-менш гуд, ну падає шось зверху, більше-менше, яка різниця, хто на це звертає увагу! Це ж літо, навіть коли дощ не холодно, просто волого. Ми в шортах, навколо хоч і 10 вечора а все ще світло, це день проституції, дєтка! МИ наповну насолоджуємося хоч і дощовим, але літом та йдемо спати не раніше ніж стане так пурєдно темно що світло зірок пробиватиметься навіть через густі хмари.

Ранок наступив раптово, а куди йому діватися. Організм ще повний енергії від вчорашнього, дощ вже не йде, ми шустро снідаємо і легко витягуємо Паджеро. Уявляєте, вчора ми вже думали сюди джипе-евакуатор Люпко викликати, а тут самі справилися. Насправді помогло три речі: вода підмила камінь на якому ми сиділи, ми аж перекачали назад колеса до 2.5 атмосфер ну і всі учасники походу стали на один з порогів, чим суттєво збільшили щеплення машини з землею. Ви не уявляєте які ми були щасливі коли припаркували машинку коло наших наметів. Особливо Петро, який ночував у пляжному наметі з епіцентру під дощем і казав шо йому не чвакало хіба що між півкулями мозку, бо той розбух і зайняв весь череп, а так то все решта було мокре. Маючи Паджеро Петро пізніше повигрібав все з багажника і так спав всю ніч. За його словами було зимно, хоча він ніби і спав з Яною, в той час як у мокрому наметі, теж з Яною, зимно не було, гм, дивно. От такий то він намет з Епіцентру, гріє навіть коли мокрий!





Дуже мені було незвично коли всі зранку почали нити «Ну коли ми нарешті підемо в гори» чи «Давайте швидше доїдайте все треба йти на Попа». Ого! Ото молодь пішла! В мої часи раніше 11 ніхто не виходив, а тут 10 година а ми вже готові, ну чи майже готові. Бо дійсно готові ми були хіба що вчора ввечері.

Йдемо потроху автомобільною дорогою вверх. Розуміємо, що далі ми б все рівно не проїхали, кліренсу не вистачило б. Тобто будь-який ліфтований джип з великими колесами запросто проїде, але не наш стоковий Паджеро. Автомобіль зекономив нам 4 години нудної ходьби по лісі, дав змогу привезти з собою купу хавки, пива, фінських свічок і речей, але на полонину ми б все рівно на ньому не заїхали. То ж може і добре що дехто відмовився з нами їхати, уявляю реакцію коли обіцяли повний матрас а тут мало того що машина застрягла так ще й до щвалить ніпадєтскі.

Виходимо на полонину БерлиБашку, у всіх в роті сильно пересохло. На відміну від Попа Івана і Петроса, які мають своїх двійників на Чорногорі бо з фантазією у москальських картографів було не альо, ця назва автентична і аналогів в Карпатах не має. Тут ми зустрічаємо привітних господарів колиб які не тільки показали де тут вода, а й надавали нам сиру, налили баньку молока а Остапу подарували мадярську мазь для руки. Дуже дивно, бо за останніх десять років полонинське господартсво в Карпатах геть зійшло на пси, зкомерціалізувалося і гуцули не то шо нічого не продають а й навіть самі купують залишки їжі у туристів що йдуть вниз. Сир виявився дуже смачний, ми його назад в табір не занесли, з'їли на Попі Івана з чорним хлібом і салом.

Якшо їхати звідси на Лисичу то є одне місце де реально болото навіть для крутих джипів. Але для пішоходів нічого страшного, просто треба гарно зашнурувати шкари щоб їх там не загубити. Коли я побачив саму полонину Лисичу то чуть не сі не всрався: що ви з нею зробили!!! Коли я тут був востаннє то на полонині ріс жереп і паслися вівці. А зараз тут стоїть баня, навколо розкладено поза тридцять наметів і навіть нема куди в ліс в туалет сходити щоб не вступити в інший туалет. Добре шо ми там застрягли внизу і сюди не доїхали, а то я би точно тут схарився.

Нам заканало, весь час аж до самої вершинки не було дощу, навіть місцями сонечко проглядало. Практично під сам кінець підйому йде автомобільна дорога, але чомусь людей на ній було мало. Напевно всі ті хто в наметех там внизу горами цікавляться виключно в алко-гастрономічному плані.













Йдемо по прикордонних стовпчиках, обганяємо кілька груп, стараємся не покидати неньку Україну. Цікаво що деякі люди дійшли тільки до хреста, який хоч і виглядає як Піп Іван Мармароський, але ним насправді не є, справжня вешина в 3 хв ходьби далі. Цей хрест спеціально тут поставили аби полегшити страждання нужденних туристів, які відчувають душевні муки від обов'язку замельдуватися на вершині і це не дає їм спокійно віддихати на поляні там внизу: а так вершинка навіть троха швидше, зараховано!

На попі Івана було темно та вітряно. Нас був чепився карпатський блуд і ми попутали де яка країна. «Румунія-Україна, Румунія-Україна....» повторяємо десять разів і показуємо пальцем то в ту то в ту сторону, щоб точно запамятати. Фоткаємся з Українським прапором на день проституції, вітер розвіває його так шо аж важко втримати. Також Саня лигає тут на вершині стовпа футбольний мячик, щоб вітер вирішив в якій країні йому краще жити.

По дорозі назад випав весь дощ що мав випасти за день то ж таборування нас чекало сухе і затишне. Будь-який похід це і мука і задоволення водночас. Ти отримуєш задоволення від гір, від людей шо з тобою, від пригод і нових вражень. Натомість деколи від непривички відчуваєш дискомфорт від побутових умов, від необхідності опановувати нові звички та затрачати більше сил на доволі банальні побутові речі. Хороше спорядження дозволяє мінімізувати негативну складову походів: ти тусуєшся під щойно-купленим американським пончо в Команчеро і тобі точно сухо, ти спиш в наметі який не то шо не промокає, там навіть конденсату нема, твої шкари сухі і не натерли навіть за три дні походу. Та попри практичну відсутність спорядження, попри мокрі ноги в кульках, попри намет-басейн і куртки-волога серветка всі трималися молодцем і думали тільки про те що б то ще зїсти 😊

Вранці я прокинувся повністю відпочившим і з повним небажанням куди небудь їхати звідси. Це класно коли не хочеться додому, коли тобі тут комфортно і затишно. Мої супутник теж сумні, я знаю, це все насправді тому що дощ перестав падати 😊 Дорогою вниз зустрічаємо жіночку з колиб де нас так радо зустріли, вона в неділю бігала у Церкву і тепер йшла назад, несучи хліба і палєнку свому чоловікові.

Були дві речі які нас заставила все ж таки зібратися і поїхати вниз до цивілізації: це пиво і хот доги. Не знаю що в Україні є більш мега-популярне: Дзідзьо чи Хот-Доги на заправці ОККО. Навіть на Shell в Америці, не кажучи вже про Вог чи не дай боже Лукойл хот доги не є такі смачні як на ОККО. Дзвінка, наприклад, десь півтора року кожен десь після садочку просила заїхати на ОККО і взяти «класичний хот дог без нічого». На прикладі цього хот догу вона навчилася вимовляти всі букви і говорити з продавцями у магазині. Правда продавці доволі швидко нас запам'ятали і ставили грітися булки ще тільки побачивши нас на відеокамері спостереження за парковою. Вниз ми так сі спішили шо навіть чуть не перевернули Паджеро на одному з схилів, добре шо є рама і повний привід, то ж ми акуратно здали назад і проїхали рівно. Тим не менше, всі були дружньо нахилилися та обняли Яну, бо вона сиділа скраю коло дверей.

Коли ми вже все купили в Рахові на ОККО касир показує мені чек і пошепки питає «А Бублик це його справжнє прізвище чи псевдонім» 😊 Їхати додому, коли вся машина п'є пиво, про шось говорить, співає разом «Було не любити, а я полюбив...» і згадує як то було добре мокнути – одне задоволення. То ж до Бібрки долітаємо одним махом, по дорозі замельдувавшись ще в Пятничанській вежі. Мені шкода з усіма прощатися, але й помитися та і собі випити пива теж охота. Обіцяю закинути завтра фотки на фейсбук.

ПС: Ця простиня була написана десь за місяць після самої мандрівки. Спочатку я нічого не писав бо думав - тривіальна розповідь. Але потім я зустрів Саню, який в Команчеро з гордістю заявив що знає Аффтора книжки яка там лежала і за це йому навіть дали максимальну знижку на Рюкзак Дойтер. Відповідно я й подумав що було б непогано і Саню мати десь описаного 😊






#184
Привіт Всім!

Чи був хтось на Миколаївському цементному? Давн окортить туди попасти, але це по ідеї ще діюче підприємство. Відповідно там є якась охорона і все таке. Можливо туди якось можна напроситися на офіційно екскурсію пофоткати?

Серед цікавого там повинні бути печі де випалювали сам цемент(стоять вже давно) і величезні кульвові млини які ще й досі мелять на "миколаївський" цемент готові брили з Кременця.
#185








Не буває нецікавих місць, бувають скучні люди що у них живуть. Колись, коли Ярослав Козак переїхав зі Львова у Київ я виявив для себе шо Україна Туристична насправді значно більша «за однойменний Львівський футбольний клуб». Що є цікаві місяця і на Дніпрі, і в Чернігівській та Херсонських областях і навіть у самому Києві, уявляєте! Просто столичні люди часто заклопотані погонею за баблом і тому їх не помічають. Якшо Ви з тих хто думає що нічого цікавого немає навколо Вас, навколо вашого будинку, району чи села, а всі туристичні об'єкти є тільки в Карпатах – то Ви глибоко помиляєтеся. Якшо Ви думаєте, шо туристам є що показати лише у Львові, Буковелі, Трускавці-Східниці та Яремчі – то це не так! Україна вся цікава, вся унікальна, її всю треба любити. Це просто треба побачити самому і показати іншим. Наприклад я, щоразу коли переїжджаю на нове місце життя то чомусь одразу ж знаходжу для себе багато цікавого та незвіданого. 😊 Починаю любити цю місцевість і хотіти поділитися цим з іншими.

Про вулицю Шевченка, прилеглі території, про їх неповторну атмосферу медвитверезника, колишнього концтабору і теперішньої тюрми, а також про містичну Кортумову гору з її цвинтарем на схилі писати не буду, це вже історії десятирічної давнини які стали частиною нетуристичного Львова і гарно описані на форумі. Але це непогано ілюструє вищесказане про цікаві місця. Проте ще й досі землі навколо мега-туристичного Львова чомусь мало розкручені!

Наприклад чи знали Ви що в Хоросно є Гранд Каньйон з печерками і там можна витесати портрет Шевченка, що в лісі коло Раковця водяться дикі кабани та козулі а частина з сіл попри Стрийську трасу це 100% натуральні німецькі колонії, засновані чистокровними німцями що переїхали сюди жити ще у 18 столітті? Це Дорнфельд-  тепер Тернопілля, Лінденфельд – тепер Любляна, Райхенбах – тепер Красів. Їхні хати досить непогано збереглися ще досі. Навозиш туди баварського барахла з Мюнхена і маєш тру-автентичну німецьку кнайпу в якій і Октоберфест не соромно влаштувати.

От знаєте, я не повірю шо їхні німецькі хлопці не бігали у сусідні українські села до наших чорнобрових дівчат, а наші, такі всі правильні та виховані, їм, таким високим, світловолосим і з голубими очима, крадькома не давали десь в садку вишневому коло хати. І це змішування націй тривало поза сто років! Під час другої війни чистокровні німці відступили перед окупантами, але багато фольксдоче лишилося, замаскувавшись під українців. Впевнений, що певна частина населення Галичини ще й досі має в собі німецьку кров! І може саме тому в нас тут завжди було якось більш західніше ніж у інших, географічно більш ближчих до Європи регіонах України.
Або хто знає що на гугл мапі при бажанні ще й досі можна розгледіти майже німецьку свастику всього в 30 км від Львова?! Причому це все в центрі Дорнфельда де стоїть церква. Куди дивилося в свій час КГБ? Цікаво було б таке побачити десь на красній площі чи на ісконних землях московського патріархату!



Або що, наприклад, у Хоросно 500 років існував монастир, спочатку дерев'яний а потім кам'яний. І хоча монастир закрили Австріяки, але його іконостас ще й досі цілують бабусі в одній з церков Бережанського району. А зараз на місці монастиря пустище, хоч бери і розкопки древніх ужитностей розпочинай.

Навколишні ліси коло Деревача усіяні довгими окопами, а прямо в мене на ділянці де зараз стоїть будинок а колись до того росла колгоспна картопля екскаватор колись був нарив 125мм снаряд, а Рой – купу монет 15-18 століть.

Коли я був почав копати котлован під фундамент то в перший же день казав робочим «Ну ви як скарби знайдете, то подзвоніть». І що ви думаєте? Дзвонять ввечері, знайшли 125 мм німецький снаряд, не стріляний. Я приїхав, щоб не тормозити роботу переніс снаряд геть під ялинку а їм сказав продовжувати роботу і ставити опалубку. Тоді ми з Роєм обстежили всю цю і ще сусідні ділянки з металошукачем та виявили там купу цікавих монеток. Це було дуже дивно! Адже моя ділянка знаходиться за 2 км від села, по тодішнім міркам і середньовічним картам вона тоді була глибоко у лісі. Зараз тут звісно колгоспне поле, бо колись в далекому 16 столітті Король Польщі був надав Хороснянському монастирю право рубати ліс навколо в необмежених кількостях щоб звільняти землю під с\г. Ясне діло шо монахи самі ніц не робили а, користуючись ексклюзивним правом, передоручали цю тяжку роботу селянам за дрова, а самі в той час варили пиво .І так тривало двісті років. От тобі і готова бізнес ідея на поверхні: відновити справжню крафтову монастирську пивоварню. Місце зачотне, зразу попри трасу на вигідній відстані від Львова коли всі вже випили по пиву і якраз хочуть на перекур в туалет.

Тобто, куди не кинь оком навколо – всюди шось є. Просто земля – не повія, вона не віддає це будь-кому за просто так. Потрібно з нею пожити, полюбити її і вона тобі обовязково розкриється. Саме тому, коли я тільки переїхав жити в Хоросно, то думав «ділянка, звичайно, класна, але навколо скукота».



Хоча факт залишається фактом, навіть через 500 років навколо моєї хати не було жодних жилих поселень аж до цього року. Відповідно у мене виникло питання: що ж притягувало сюди людей протягом 16 - 20 сторіч? Чому одні губили буратінки а інша артснаряди? Очевидно що ті що ті не були лохами! Що артснаряд шо монетка коштує немалих грошей, відповідно за ними повинні були пильнувати. Щоб їх загубити тут треба було тут пожити, привикнути до місця, люди повинні були стояти тут табором довший час. Хіба що це була галявина посеред лісу де зупинялися посмажити впольованого оленя чи навести гаубицю на сусідню церкву Московського Патріархату.

Ну але я, як завжди, відволікся від теми. Факт в тому - шо я тут «посеред лісу» побудувався і переїхав жити. Доволі часто в неділю вранці з бодуна після пянки собі думав «Чим би то зайнятися, куди би то повести гостей провітритися?». Зазвичай нічого путнього не спадало на думку, все далеко, все треба кудись їхати. Але якось надибав в неті статтю про Хоросно: соромно признатися, але про пісковики з доісторичними гієнами я дізнався саме звідти. Та я ж тут бігав щодругий день, фоткав ці краєвиди загальним планом, Чому ж я не здогадався копнути глибше?!









Тому зібралися ми 8 березня з Женею на оглядини околиць Хоросно. Лежав ще талий сніг, Джиммік мужньо його трамбував під раму та мости і так потроху пробирався до Кар'єру. Для більш цивільних людей є нормальна асфальтована дорога з Стрийської траси через Хоросно, але нам хотілося пригод. В кінці села за вказівником «Кар'єр» слід повернути праворуч.

Насправді не слід путати штучний кар'єр, виритий онуром, з природніми піско-вапняками поруч. Кар'єр такий же як і багато схожих об'єктів. В той же час Пісчаники вишикувалися в ряд як Grand Canyon, бракує тільки витесаного Шевченка, Франка і Путіна, людей які згуртували Український народ навколо чи проти себе куди краще за Кравчука, Кучму та Ющенка. Внизу каньйону є озерце. Достатньо чисте для купання собак, але тверезі чоловіки чи навіть пяні жінки в нього не полізуть. Як бонус є ще перепад висоти в метрів 60, достатній для хорошого троллінгу. Пісчаний каньйон має довжину десь метрів двісті, нагорі його є ще один, трішки менший каньЙончик.

Каньйон має свою особливу енергетику, яка наповнює тебе силою що навіть перестаєш відчувати як німіють пальці на морозі. Саме тут колись знайшли залишки доісторичної гі(гі)єни. Як Прийма коло Миколаєва знаменита кістками «неандертальця» так само і каньйон коло Хоросно знаменитий завдяки своїй гі(гі)єні. Мені аж дух переймає як уявлю що ця сама гієна колись полювала на доісторичних ховрашків прямо в мене на подвірю. Може тут і Динозаври є, ми їх просто ще не найшли? Пісчаник дуже добре піддається обробці. Можна зробити пивні чи винні погреб прямо навпроти монастирської пивоварні і робити тут хороснянський Херес. До речі, неподалік з землі б'є джерело, колись тут був Хрест і доріжка але зараз все закинули. Вода з джерела ідеально підійде щоб втамувати спрагу 😊







Вже другий рік поспіль ЛОДА організовує тут фестиваль Горбогори. Якшо чесно, перший раз я думав шо то буде якесь фуфло для відмивання бюджетних грошей. Та ні! Минулого року все було на вищому рівні зі сценою, музикантами, народними майстрами і їх майстер класами, навіть біо-туалети були! Ще досі купую я тушенку в тих людей що там зустрів бо дуже добра. З тих часів в мене досі залишився спогад про майстра що склеював з різних брусочків 1х1см велику колоду, а потім з неї точив тарілки які получалися ніби з химерними масонськими візерунками всередині.
Чому ГорбоГори? Я доволі часто прокидаюся вночі, виглядаю у Вікно і думаю шо я насправді десь в Карпатах. Кілька рядів горбів зразу за парканом простягнулися на кілька кілометрів навколо. Решту території охоплені лісом. А під час ранкової пробіжки доволі часто зустрічаєш вівчарів і таких ще обісраних овець та кудлатих псів як і в Карпатах. А ще птахи і звірі яких до того я бачив хіба що в зоопарку.









Перша думка яка виникає при вигляді пісчаних скель в Хоросно – «потрібно обгородити їх парканом шоб захистити від вандалів». Але насправді люди в селі занадто зайняті шоб вандалити. Це вам не місто, тут є кури і корови! Поруч з пісчаними скелями є яр в якому на поверхню виходить величезний камінь з трьома круглими отворами від вентиляційних шахт дизель-генератора 😊 і з невеликою печеркою під ним. Печерка всього лише кілька метрів завглибшки, тим не менше, вона може слугувати Вам залізобетонним перекриттям від бомбоударів чи просто захистом від дощу. Печерка дуже схожа на аналогічні об'єкти коло Миколаєва: чиста, стіни майже без написів. Звісно шо її можна і треба розчистити, можливо тоді з'являться додаткові ходи. Що є добре, так це відсутність піару і лінків в пресі на печерку, значить ще не пронюхали, значить не перетворять її на черговий Гроб Господній з плащеницею посередині, як це було зі склепом під Високим Замком. Правда тут масштаби поскромніші, покищо, максимум місцева памятка. Але наші люди з любого горба зроблять Хересну дорогу.

До речі, три круглі отвори в скелі розташовані на однаковій відстані і мають приблизно однаковий діаметр. Невже це вітер їх такими зробив?! Звідки йому тут, в яру, взятися? Поруч з пісчаними скелями і печеркою є ще німецький цвинтар села Хоросно Нове. Соромно що всі металеві таблички по варварськи повидирані. Зараз важко у це повірити, але у 18 столітті Німеччина була перенаселена, роботящі та кваліфіковані німці тупо не мали що їсти в себе дома бо не вистачало землі щоб до неї прикластися. Відповідно, уряд прийняв постанову про безкоштовне переселення всіх бажаючих до нас на вільні і безкраї поля. Німецькі поселенці або «Шваби» як їх тут називали, отримували від уряду або ділянки посеред чистого поля де й засновували свої автентичні дойч-поселення, або вони примикали до існуючих сіл. В Хоросно ще й досі навіть молоді люди кажуть «Хоросно Старе» про село до стадіону, там де жили Українці і «Хоросно нове», там де жили шваби. Також напис Хоросно Нове можна зустріти на хресті що стоїть посеред поля за зупинкою Хоросно на трасі.







До речі, прихід німців був дуже позитивно вплинув на наш регіон вцілому. Німці на той час були більш технологічно розвинуті за наших селян, вони навчили їх тодішнім методиками ведення господарства багато з яких ми використовуємо в себе на городі і досі. Саме після приходу німців традиційний голод навесні коли не було що їсти перетворився зі звичного явища в легенду, якою лякали бабусі своїх онуків на Святий вечір. Були, звісно, і недоліки їх господарювання, в Карпатах, наприклад, німці з австріяками вирубали більшість корінних листяних та хвойових дерев і засадили замість них сибірську породу. Бо вона росла швидше і давала рівніший стовбур. Зато вона була нетутешня, більш схильна до хворіб і менш стійка до ураганних вітрів, які тут бушують. Зараз тільки 6% Карпат мають оригінальу флору. Решта гір вже мінімум раз були вирубані під корінь і відросли знову. А деякі регіони і по кілька разів. Коли хтось на ФБ починає писати жалівливі пости про вирубки та знищення автентичних Карпат в мене це викликає тільки співчуття.
Тому що Карпати такі як ми їх знаємо і любимо - це плід діяльності не тільки природи але і людини. Якби не було людей вони були б мало придатні для туризму. Не було би тих всіх райштоків, якими так радо продираються туристи, не було би більшості з полонин відвойованих у лісу Гуцулами, не було б колиб де можна зігрітися взимку та попросити сиру влітку, а замість доріг були б лише буреломи. Характерний приклад це гори Америки в яких індіанці жили рідко. Відповідно навіть і зараз більшість з них доступні тільки по стежкам прокладеним рейнджерами.





Тим не менше перші кілька поколінь переселенців віддали себе в жертву заради нащадків. Держава їх просто киданула, пообіцявши манну небесну, а насправді перевезла у чисте поле і кинула без нічого. Тут, не маючи ані хатів, ані запасів їжа, ані досвіду співжиття з місцевими «вуйками», перші їх два покоління реально виживали і себе у всьому обмежували. І тільки їх внуки вже відчули переваги переїзду з Німеччини. Але тут як тут прийшов Сралін, всі одразу пойняли шо пора вертатися назад у Німеччину, тим більше що з розвитком механізації сільського господарства тепер хавки вистачало на всіх. Що вони всі дружньо і зробили, півтора роки «совєтської влади» було достатньо аби жоден німець не захотів лишатися в «країні рад».

Серед урбан-обєктів є тут і місцевий «Високий Замок», дебела вишка мобільного зв'язку куди легко можна залізти по драбині. Попід нею йде масивний водопровід аж зі Стрия, яким перекачують питну воду з річки Стрий, через бачки унітазів і піддони душів у Полтву, а далі в Західний Буг і балтійське Море. Ось як з'єднані води півночі і півдня! Масштаб об'єкту вражає, качати воду потрібно майже сто кілометрів. Кожен кілометр йде люк і кран для розповітрювання. Деколи труби виходять назовні і по них місцеві влаштували собі містки через яри.








До речі, для мене це було відкриттям шо існуючу Стрийську трасу як вона є зараз були побудували Австріяки. До того дорога в Угорщину проходила через Львів – Солонка – Жирівка – Кугаїв – Раковець – Бродки – Миколаїів і так далі аж до Карпат. Тобто всі йшли як вівці тупо вздовж річки від хати до хати, від села до села. Звісно, тоді так було безпечніше ніж йти прямо по відкритому полі серед бандитів. Зато для розтовстілих волів з крамом, які йшли повільніше ніж лінивий пішохід, по кілометражу через села виходило реально довше. В еру без ЖПС подорожувати попри річку був плюс шо влітку є завжди вода для худоби, а взимку відомо напрямок куди йти. А нормальний «гостинець» як тоді казали вимагає догляду. І на нього спромоглася не Річ Посполита, а вже аж Австрійська влада.



Село Хоросно також є наглядним прикладом чому нема води в Полтві. Тому ж що і тут і там вже нема лісу який колись був і який вирубали щоб звільнити місце для сільського господарства чи кам'яниць. Тому тепер на місці озер і рік, сліди присутності яких чітко проглядаються на місцевості і які позначені синім кольором на картах ген аж до 18 сторіччя зараз тупо ростуть бур'яни і кущі малини. Вся ділянка колишнього вкритого лісом водозбору два на два кілометри по площі зараз віддана під зернові, тому річки навколо попересихали. Теж і у Львові. Дощова вода швиденько змивається або випаровується, залишаючи Полтві одні нечистоти. Але, якщо поглянути з якою швидкість мою ділянку обжили сосенки, що ще шість років тому були тільки вилупилися з землі, а зараз їх і з автовишки не дістанеш аби почепити новорічну «звєвду» на макушку - То чітко розумієш як природа завжди бере своє. Сто років без людей і тут буде такий же ліс як і колись, а може і кращий, бо з вкрапленнями заліза в деревину. І знову потечуть річки а в озерах заведеться риба.



Так шо любіть і досліджуйте місця де ви живете, бо Ми перебуваємо на багатій історією землі, всюди тут до нас вже були люди і всюди можна накопати багато цікавого. Головне хотіти...



















#186
Привіт Всім!

Після презентації книжки в Трускавці в суботу планую заночувати в Тустані. Якшо хтось там теж буде - давайтеся чути!
#187
В кожного з нас є музика на якій ти виріс. Групи, які ти слухав на балконі паяючи лампові підсилювачі, гурти, під які танцював і обнімав на «вечірці» в класі при закритих шторах, групи, під якими жили таракани на стінах твоєї кімнати в гуртожитку. Колись, ці кумири з минулого здавалися недосяжними Богами яких можна почути тільки з шиплячого касетного магнітофона. Вони ж Боги, простим смертним з ex-союзу до них зась!

Прийшла ера інтернету, ти побачив як Боги вживу зажигають десь на концерті в Ріо-де-Жанейро і ти став ще більше їх любити. «Які ж то щасливчики ті всі люди перед сценою, затиснуті з усіх боків іншими щасливчиками, просякнуті чужим потом вони ж можуть стрибати в ритмі кумирів і щосили кричати «Хайвей ту Хелл!. Тоді в мене навіть і думки не могло бути що я можу це все пережити сам. Насправді це все були ліміти в голові поставлені суспільством. Вони існували аж поки я не зустрів «А....»



Всі з Сайпреса знають кого я маю на увазі. 😊 Це Людина, що вживу чула всі Великі гурти включати АЦ блискавка ДЦ, Озіка але не Експлорера, Метеликів, сильно бордових і так далі. А ще чула кілька сотень менш великих, які тільки ними стануть коли повмирають справжні Великі гурти. Він об'їздив пів-світу з єдиною метою почути та побачити кумирів вживу, впитати атмосферу стотисячних концертів, які, по чисельності більші ніж Наполеонівська Армія що зруйнувала Москву, які згуртовані однією пристрастю, однією ідеєю. «А» проклав шлях в музичну Полтву: коли хтось туди вже раз спустився і все описав тоді решті робити це значно простіше.

«А» я вперше і заочно зустрів в перший тиждень свого дорослого життя, коли прийшов працювати на Техприлад. Мені показали стіл, де я маю сидіти і побожним шепотом повідомили шо тут до мене сидів «А!». І щоб я не сильно робив тут порядки, бо його не раз вже виганяли але він вертався і вертався, як Hell Raiser. Потім була історія про шорти: типу віднеси «А» платку на Зелену. А як я маю знати як «А» виглядає ? Вийде чувак, точно в шортах, зараз лютий, це буде тільки «А»! Я зразу відчув що це рідна душа, бо я теж ходжу в шортах аж поки іній на волосках не починає царапати шкіру. Напевно побрити пора...

Так от, «А» нам показав що кожен може взяти і поїхати собі на вихідних кудись в Європу послухати чи то Айрон Мейден, чи Систему, а чи навіть якусь попсу. Може попити пива в одній з Європейських столиць, поговорити з її дівчатами, пробігтися її вуличками зранку. Для цього не потрібно ані додаткових днів відпустки, ні мегафінансів, ані таємних знань ч и блату. Все що потрібно - це бажання! Бажання і ще раз бажання! Це те, що багато хто почерпнув саме в А, і саме тому на концерт Iron Maiden нас зібралося аж семеро з одної фірми. Iron Mainden давали великий Єврейський тур, тож ми вибрали найближчу до Львова точку – Краків. Взагалі то, якщо Великі вже і зібралися на концерт, то найчастіше це буває тур по всіх можливих містах де є досить людей шоб окупити їх роботу. Треба ж відбити гроші за прокат обладнання і оренду працівників.

Схема поїздки класична: за кілька тижнів до дійства купуєш в неті квитки на концерт. Якшо забув – нічого страшного, дуже часто на місці вони теж доступні. Потім сідаєш на машину і гоу у Краків. Мало який гурт оминає це місто і його Таурон Арену. Від Львова це зазвичай 6 годин їзди через Грушів, не сильно дальше ніж Буковель чи Шацькі Озера. Для лінивих меломанів є лов -кост-хай-стресс авіарейси зв Львова в Катовіце. Відповідно, виїхавши в п'ятницю ввечері ти вже п'єш Живєц на їх площі Ринок two minutes to midnight, а потім гарно відсипаєшся, бігаєш зранку, обідаєш плотно і вйо на концерт. Після концерту весь Краків перетворюється на фан -клуб Iron Mainden, люди в їх футболках у всіх закладах що ще відкриті, їх музика звучить навіть з таксі та лаунж-зон Джаз-Клубів. Треба ж цільову аудиторію у фірмових чорних футболках з черепами якось привабити.

Про монстрів це окрема тєма. На цей раз я був вперше у Кракові без супроводжуючих осіб жіночої статі. Відповідно мому здивуванню не було меж, коли на кожному перехресті до нас, чотирьох жеребців, підходили всякі сутенери і відверто пропонували цікаві розваги починаючи від стриптизу і аж до «відпердоліть кобієту». То це значить ваша Європа з геями та лесбіянками? Та нам тут натурали проходу не дають!



Кілька слів стосовно перетину кордону як основної перешкоди на шляху до Мрії. Знову ж таки – всі кордони в голові. Летиш літаком – нема кордонів. Їдеш машиноу – зайшов на сайт подививсі на черги – подзвонив мєєсним з Новоєврейська - нема кордонів. Стандартна схема така: в пятницю всі заробітчани їдуть в Україну, в в неділю назад в Польщу. Відповідно, ми рухаємся в протифазі і жодних пробок не виникає. Виключення, звісно це рейсові автобуси: вони їздять по графіку і маршруту і не мають жодної змоги уникнути попадалова якшо десь виникли черги.

Навпроти нас в черзі стояв рейсовий автобус, кондюки і заведений двигун якого заглушували всі решта звуки навколо. Митники, напевно, схарилися що вони не чують навіть власних матюків і за це заставили весь автобус проходити митницю індивідуйно, з багажем і ректальною перевіркою документів. О Курва! Шкода було дивитися на лиця «наших» коли гід сказав шо всю приготовану наперед їжу потрібно викинути перед кордоном. Нарід почав діставати клунки з відбивними, пюрешками, слоїки з бульйолном, курами в фользі, канапками, салатом Олівє і викидати все це у смітник, який, у свою чергу, не витримавши такої навали взяв і перевернувся. Сонце пекло немилосердно тож невдовзі утворився смердючий курган з їжі, митники напевно пожаліли що їм тепер прийдеться це все нюхати аж поки не приїдуть прибиранці. Звісно що дбайливі тітоньки-господиньки носили і роздавали задаром свої лягуміни оточуючим, шоб не викидати. Але доїдати це все ніхто не хотів, люди встигли підкріпитися ще в автобусі коли він стояв на Автовокзалі ви Львови. Ми з Володьою втухали з наших і їх поведінки. Вони ж їдуть у Європу!!! Хавка тут таньша, інакша і смачніша ніж у нас. Людоньки  - ви ж не у Сибір зібралися! Там буде шо їсти! Ну але що поробиш, це - радянщина і вплив теле-пропаганди. Важко не приготувати з собою  якщо головні герої фільму по тєліку всю дорогу їдять курку з фольги в купейному вагоні забацаного поїзда.

Насправді в Краків ми їхали з Вовою просто попити пива. Так, без напрягу, розслабитися собі в біткоін-форку Львова, де всі вулиці і навіть смітники знайомі ще з дитинства а назви ресторанів хтось по приколу написав латинськими буквами. У Кракові почуваєш себе як удома але з закритими шторами: ніхто тебе не бачить, ніхто на тебе не колише. Це, до речі, дуже великий плюс європейців що ніхто не лізе в твій особистий простір. На достатньо заповненому пляжі Барселони ти відчуваєш себе більш комфорно ніж на відносно пустому пляжі коло Одеси. В нас достатньо шоб прийшла одна сім'я з покривалами, кавуном, кульками, музикою та іншими регаліями відпочинку і в радіусі ста метрів коло них сидіти вже неможливо і не хочеться. В Європі навіть на повнолюдній площі Кракова почуваєшся як сам вдома в трусах на кухні. До речі, їх Краків в Польщі, навіть з тим кончєним кордоном, нам ментально і фізично ближчий ніж наш Київ в Україні. Краків інтелігентний, розмірений, чистий тоді як Київ з його фінансово-стурбованим люмпеном і кічовою культурою завжди кіпішливий.

Обов'язковий пунк для нас це був пробіжка Краковом. Навіть не знаю що для мене було більш важливо: пиво чи пробіжка. Маю я таку давню традицію бігати по урбаністичних рельєфах чужих міст, приближаючи їх, роблячи їх, таким чином, своїм. Щойно ти приїхав в нову столицю, випив пива, проспався і гоу на пробіжку. Десята ранку і ти вже з містом на ти, знаєш всі його приколи і таємниці. І хоча Краків вже давно мій, я тут був незліченну кількість разів і можу спокійно їздити на авто без ЖПС. Але все рівно, тягне мене пробігтися попри Барбакан до Вавеля, а далі, ффтикаючи на засмагаючих дівчат на березі Вісли, неспішно добрести назад у центр, до Готелю. Заодно й засмагнути троха під сонцем без футболки  а також отримати масу задоволення і мовчазних компліментів у вигляді вкрадливих поглядів перехожих на твій торс.

До речі, Ви не задумавалися шо у гІмні України закладено посягання на територіальну цілісність інших держав? Наприклад: «Станем браття в бій кривавий від Сяну до Дону». Що та що та річки протікають таки пурєдно в глибині території Польщі та Росії. Чи то може ми їх маємо захищати від самих себе?

В Європі ми запаркували свого Джимміка у щілину між двома Кукурудзерами і всі дні пили собі спокійно пиво з пЄрогамі починаючи від обіду і аж до ранку. А щоб кудись добратися юзали їх трамвай, який їздив по графіку і не був переповнений навіть під час повернення з кунцерту.

Літо, жара, ми плавилися в тіньку центру міста, попивали пивко і жалкували шо Квас - це ісконно руский напій і тут його чомусь немає. А так би зайшов зараз! Також ми згадували зі здивуванням як це може бути зимно і противно надворі зимоу, якщо зараз так пєнькне. Невже зима існує?

Цікаво як почувається Людина, що в будь-якому місті може запросто зібрати два стадіони людей, по 50 тисяч кожен, де всі тебе люблять і кричать, зриваючи голос, твої пісні. Де з задоволенням поставлять тобі пиво в любому ресторані, де люди планують зустріч з тобою за два роки наперед, де ти для них Бог тільки тому, що відверто заспівав як тобі страшно в темноті самому. Більше того, ти знаєш шо достатньо від'їхати кілька годин в будь-яку сторону і ситуація повториться знову, ти знову Бог, знову навколо купи фанатів навколо! У моєму випадку я провів багато кращих годин свого життя за кермом під їх музику. Для мене і досі загадка як вони змогли виробити такий універсальний еліксир щастя для широких мас і розповсюдити його у вигляді звукових хвиль з динаміків магнітофонів.

Моє знайомство з Iron Mainden почалося 10 років тому. У мене тоді було два таньчика. Один танк був червоного кольору і з двигуном 1.2 літри. Він мав встроєний магнітофон Урал на Кашєти . Другий Таньчик був рудого кольору і мав багато кашєт, які, на той час, вже зникли з магазиінв і були просто мотлохом який важко дістати. Так як машина без музики мертва, то два Таньчики між собою швидко порозумілися і я отримав кульок носіїв щоб записати на них свою улюблену Перкалабу, Чубая та інші улюблені пісні. Якимось чудом я тоді не затер піратський Iron Mainden який був на одній з кашєт. І, повертаючись на таньчику від Таньчика її включив.

Ще досі згадую ті мурашки по шкірі, які бігали і заважали тримати кермо коли я спускався по Дністерській. Iron Mainde мене порвали на куски. Я був вдячний Таньчику за цю касету і за те що доля звела нас трьох разом. Колись, в 9 класі, я слухав Арію і думав що це крутий рок. Але Айрон Мейден це було те, ким хотіла стати Арія. Це властиво москалям всюди придумувати своїх «перших»: перше радіо, перший транзистор, перша ракета і так далі. Хоча весь світ має інших кумирів. Так само і Арія була дуже далеко від того рівня що мають Мейдени.



Iron Maiden це одна з небагатьох груп що зберегла дух бунтарства присутній в рок музиці від заснування. AC/DC і Nirvana давно вже крутять на весіллях, хоча в свій час їм закидали і сатанізм, і заклики до насильства та суєциду, і банальну відсутність смаку в музиці. Час розставив все на місця. Deep Purple вже включили в шкільну програму з музики за 8 клас. Про Фу Флойда пише Подеревянський в Снобах. А Айрони, з своїм 666 Number of the Beast, і надалі залишаються альтернативним роком. В широкому розумінні цього слова. Дуже смішно нам було бачити перший лайк в пості на ФБ за концерт Айронів. Вова получив його від своєї однокласниці, яка їздить з ксьондзами на різні прощі, ходив щодня в церкву і сповідається в їм придуманих гріхах. Якби ж то вона знала що означає «bring me your daughter to the slaughter» 😊

Знаєте яка принципова різниця між концертом Iron Maiden і Alfa Jazz Fest для прикладу? На Айронів йдуть тільки ті люди, яким це справді подобається. Причому вони реально напрягаються щоб туди попасти. Тут нема снобів які люблять Джазз бо це модно, бо це вишукано, бо це елітно. Тут тільки ті – для кого рок це життя. Попри всі свої черепи на тату, тусовка Хард рок концертів завжди дуже мирна та вихована. Як на мене, вона значно менш рагульська ніж на попсових концертах тіпа Рукі Ввєрх чи Кіркорові. І це щира правда як для європейського Кракова так і комерційної фест репабілки у Львові. На концерті ніхто тебе навмисне не штовхне, а якшо і зацепить ненароком то – гречно вибачиться три рази. В очах, що світяться в центрі двох татуювань черепа і які глибоко сидять над мохнатою бородою зав'язаною в косичку, світиться як мінімум докторський ступінь в електроніці і знання кількох мов. Та тут зібрався цвіт нації! Якби москалі фігарнули сюди ракету то втрати були б більші ніж від Літака під Смоленськом. Добре що НАТО встановило тут свої ракети націлені явно не на Антарктиду. Напевно так Рок музика і вижила півстоліття, що , на відміну від попси і попри свою провокаційність, вона випромінює розум, ритм та енергетику, властиву розвиненому інтелекту.

Виходять музиканти на сцену і починають лабати. Всіх ковбасить вже з першої секунди. Курча, та то ще краще ніж в записі! Динаміки працюють на повну, ритм музики вмить перебиває ритм мого серця, краще ніж потужній дефібрилятор заставляє битися серце так, як потрібно музикантам. Весь натовп стрибає в одному ритмі, наші серця б'ються в унісон, генеруючи мозгу хвильові ін'єкції кисню модульованого по інтенсивності словами пісень.

Не знаю як кому, але вистояти дві години в церкві мені реально важко. Я колись навіть втрачав свідомість, хоча стояв надворі а не всередині і, стурбовані батьки, мене відкачували збоку на бордюрі. Після того ми слухали відправу по радіо. Натомість чотири години життєстверджуючого хард-року заходять майже як пиво в жарку погоду: легко та приємно. Не помічаєш як вже пройшло 13 пісень і почався на біс.

Український митник спитався куди ми їдемо. «На Iron Maiden» відповідаю я йому. «Це мені нічого не говорить» каже він. Бляяя, це як незнати хто такий Моцарт чи Бах, і шо там вас там вчать в інституті. Показую йому футболку Вови з закривавленим черепом і написом Iron Maiden. Це справляє на нього враження і він вшвидко відходить в бік, вирішує більше з неформалами справи не мати. А то ще, чого доброго, співробітники зауважать що він з нами общався і вирішать що він теж неформал. Тьфу, тьфу, тьфу.

Тільки ми заїхали на польську сторону як мене почала гризти совіть. Я ж не покосив газон!!! А тут всюди всюди, навіть в найглухіших селах він покошений. Виправдовую себе що в нас два тижні лив дощ і я не міг цього зробити. Але то шо пшеки люблять чистоту і порядок це факт.

Так сі стало що цього тижня я відчув себе майже письменником. Перша презентація першої моєї книжки, сотні підписів, давно не бачені лиця дорогих мені людей. Я з приємністю вітав старих друзяків і старався побути з ними максимум часу. Та, в п'ятницю ввечері, я вже відчував себе морально спустошеним. Я віддав всю енергію що мав іншим і, як колодязь, потребував спокійного часу щоб самонаповнитися. Тому поїздка кілька годин за кермом, кордон, нічний Краків були якраз в тему. Першу годину в Кракові я не міг повірити шо справді перебуваю тут. Що нині зранку я ще відвозив Дзвінку до бабусі за Оперний, харився з пробок на проспекті Свободи, а зараз я тут,  п'ю їх пиво, дивлюся на величний Катедральний собор і лахаю з п'яних в дупу німців які, з надутими животами в шматяних шортах і без футболок, звісили собі побриті прутні в смітник і безсоромно сцяють туди, в красиві чугунієві приймачі для використаних упаковок від хот-догів та іншого фаст-фуду. «А що, це ж смітник, він для відходів. Хіба нє?» - кажуть вони на наші офігівші очі.



Дуже багато можна встигнути якщо робиш це в кайф і з азартом. Пригадую минулої зими я прокинувся в 4 ранку. Помолився. Заізолювався як космонавт перед виходом у відкритий космос і пішов надвір фіксити насос свердловини. Був сніг, -10 і вибивав диффавтомат насосу. Виконана робота зарядила мене енергією і я кинувся закривати всякі дрібниці в Паджеро, що висіли вже давно та не було ніяк часу (читай бажання) їх зробити. Далі зготував сніданок, помився, підголився, відвіз Дзвінку в садочок. На роботі перетер з Сашком і Піроговим по проекту, написав купу коду. Сходив перед обідом у басейн та спортзал. Далі в сільському клубі в Малечковичах було помпезне дитяче свято після якого ми завезли Дзвінку додому, підібрали Олю няню щоб сиділа з нею поки ми будемо бухати на чергому «корпоративі». Після чотирьох годин з закусками і працівниками, конкурсами та танцями я знову за кермо, відвожу Олю в Миколаїв і доганяюся Карпатами з Тимчуком на кухні. Невже це нині зранку Я лагодив насос? Стільки всього можна встигнути за день якшо є натхнення і це в кайф! Так само і в Кракові, мало того шо нині пів дня до обіду в мене були перенасичені подіями і підготовкою до поїздки, так ми ще й успішно водили козу по Кракову до 5 ранку і, нехотячи, розійшлися спати. Бо так треба, бо розум шепче що ми завтра будемо бігати і кінчати, але не за і з дівчатами, а за і від музики.



«Щоб покінчить з Бодуном, пробіжись із Риштуном», каже Вова. Гм. І справді непогано пробігтися Краковом навколо центру і по Віслі. Цей маршрут ще добрий і тим, якщо тебе раптом потягне срати, сцяти чи ригати після вчорашньог то всюди на маршруті є купа громадських приймальних пунктів, де за 50 грошів а то і безкоштовно ти це зможеш спокійно зробити подалі від цікавих, ласих на автентичні фотографії, очей туристів. Я йому на це відписую в фейсбуці »Бо не буває бодуна у Андрія Риштуна» 😊 До речі, хто знає. бОдун чи бУдуд? Як на мене, то бОдун це коли голова квадратна і все бОлить, а бУдун - це коли Бодя Бокало ходить і зранку з бОдуна всіх бУдить вставати на першу пару. 😊

Їдемо у Львів, в машині чути паленим лаком динаміків що лабають run to the hills. Та й зараз, пишучи це в голові ще й далі лабає «ту-тУ турутУт, турутУт ту-ту-ту-тУ». Музика в машині починає звучати по іншому, після того як ти бачив як вони це роблять вживу. Як чотири схрещені гітари наповнюють хаос, як вокаліст невимушено бере три октави, при тому поливаючи обпечену руку холодною водою, бо він перед тим мав необережність спертися на гаряче сопло установок вогню коло сцени. Ти саме зараз розумієш шо ось вони – Боги, ті, що колись зробили цю музику і зараз вони доживають свого віку граючи її всім бажаючим. А бажаючих не бракує. На мою думку Рок сповільнив розвиток коли з музики протесту перетворився на модний тренд. Коли його перестали забороняти в християнських школах і коли виросло ціле покоління дітей, чиї батьки, в свій час, ходили в берцах і з лляною мотузкою змотаною в петлю Лінча на шиї. Відомо що багато творчих людей, письменників, музикантів, художників, мали найбільш продуктивний період свого творчого життя саме коли вони боролися за виживання. Коли всі навколишні обставини були проти них, а їх творчість це був подвиг і віддушина, на тлі бідності та злиднів. Як тільки ці люди добивалися достатку і визнання це їх і губило. Після цього їх творчість часто ставала нудна і нікому не потрібна.

В ключі цих роздумів я згадав Юлю Білас, яка розказувала про свого Стрика. Це була людина що невтомно творила до останніх днів свого життя і навіть тоді, у 80 з чимось років, його твори були мегазатребувані. Але Він їх не продавав. Він ніколи не гнався за грошима, визнанням чи нагородами, ніколи не піарився. Ба більше, будь-яку грамоту, що приходила в його поштову скиньку, від, навіть не читаючи, використовував її для розпалювання каміну. Зі слів Юлі, як у багатьох творчих людей характер, характер в нього був противний. Зато які чудові роботи він творив! Для тих, хто не знає хто такий Білас скажу – приблизно половина «народних» виробів на Вернісажі це насправді його роботи, скопійовані, перетворені в кіч і пристосовані для масового виробництва в Китаї.

Вертаємося назад. Кордон, як Вова і обіцяв, проходимо за 20 хв у Грушеві. Український митник неприховано кепкує з нас і нашого Джимміка. Мол ми такі лохи, за ці гроші могли купити кращі і таньші польські бляхи. Так, це Україна дєтка. Welcome home! Країна великого розпіхвуйства і великих можливостей. Країна, де комфортно жити буремно в бардаку але некомфортно доживати розмірено, вимагаючи порядку. Бо в нас ти ніколи не знаєш, шо буде завтра.

Щось мене понесло, вертаючись до Великих. Поки не пізно, поки вони ще не позабували тексти своїх же ш пісень і не повмирали від цирозу чи передозу потрібно їх по максимум почути наживо. Всім раджу подумати які ж групи сформували ваш життєвий ландшафт, на чию музику ви опираєтеся в щоденній праці, хто зробив Вас такими як Ви є зараз! Після цього зібратися і почути їх наживо. Які б вони старі не були. А також подякувати їм в думках що вони ще виступають, а не п'ють мохіто чи ліки десь в санаторії на Канарах. Звісно, якшо ви цього досі ще цього не зробили.







ну і ше пару фоток тут
#188
Привіт Всім!

"
Художній музей М.Біласа запрошує в наступну суботу,
4 серпня 2018р. о 14.00год.
на презентацію книжки Андрія Риштуна
"Туристичні креативи".
Запрошуємо!
"

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2112313342175440&id=100001903838741

Кому цікаво - приходьте мене підтримати на презентацію книжки. Я ще не звик бути письменником і мені троха страшно :) Троха далеко від Львова. Зато можна печінку підлікувати
#189
Гумор / Наше меню
26.07.2018 14:50:14
Привіт Всім!

На минулій сходці ми обговорювали меню "Діґґерської кнайпи" версії 3,0

Давайте все це сюди занотуємо, жеби не забулосі потім.

Отравіни:
1) Полтвяники (с)Стінгер
2) Смердини зі свіжої сЕровини

Напої
1) Кажанівка (с)Блондинка в Кедах
2) Спирт "Діггерський", 100%
3) Пиво в асортименті: «Ригань», «Облювонь», «Чорнобильське Світле», «Перша приватна Блюварня», "Хуйнікен"

До Пива:
1. Жири мясо, Сири ковбаси
2. Мастурба

Де Сер ти?
1) Курвасани
2) Самшит на паличці
3) Ригалики з подавидлом
4) Гуцульські коники з підручних матеріалів

Додавайте свої варіанти!
#190
Привіт Всім!

Вийшла друком книжка зі звітами з наших походів Полтвою, Карпатами, Індастріалом, Військовими обєктами, печерами та іншим. Всього 400 сторінок захопливих розповідей.

Читається легко і цікаво, мене самого було засмоктало коли перевіряв її в літаку і мав дати добро на друк.

Надодачу в нижці є і креативи про стрибки з парашутом, про Чорного Кочегара, троха і про схуднення.

Купити можна:
Хайлендер на Героїв Упа 73.
Магазин Горгани, перехрестя Володимира Великого-Стрийська
Магазин Команчеро, Червоної Калини

Спитаєтеся чому "туристичні"? Все дуже просто, до Експлорера я займався Бескидом: туристичним сайтом де ми лазили по горах а ще обкатували їх на велосипедах. Це теж найшло своє відображення в Книжці.
Зміст книжки в додатку.



Для всіх кого знаю – книжка безкоштовна. А так то Ціна - 198 грн

Покищо книжку можна придбати або в мене на Луганській 20 або в Роя. Перед тим бажано списатися шоб ми були на місці.





#191
Привіт всім!

Книжка вже друкується. Кому цікаво - пишіть сюди, з задоволенням подарую авторський примірник :)




також буде про нашу мандрівку на Франківщину, пункти звязку, Ценжів, Новий Розділ. Просто це в інших розділах.
#192
Здам в оренду дачу на Голоско коло лікарні. Цегляний будиночок 200 метрів від озера. 20хв пішки від тролейбусної зупинки на Мазепи.

Будиночок всередині обжитий. Є світло. Вода в кінці по вулиці. Туалет-будка надворі. Є сарай для інстурменту і бак для збору дощової води. Є де запаркуватися.

Навколо дачі живуть люди, тому ніхто не шастає і ніц не краде. 5 соток землі. Є клумба, горіхи, виноград, яблуньки. Адекватні сусіди.

На перший рік ціна буде чисто символічна 500 грн в місяць. Я зацікавлений щоб дачу обжили. На наступний рік ціна буде 1000 грн.

Дача знаходиться тут

Пишіть, дзвоніть, рекомендуйте друзям
























#193
Деколи хочеться поїздити десь на Ровері, Джипі, квадроциклі. Але неохота далеко їхати від дому. Для таких випадків
в мене є заготовлений список цікавих місць. Це не є повний список всього шо в принципі існує. Просто моя приватна
колекція :)

Природні обєкти

Прийма https://explorer.lviv.ua/forum/index.php?topic=3556.0
Печера Новий Розділ https://zik.ua/news/2012/01/30/na_lvivshchyni_vidkryly_novu_pecheru_331159
Дуб Верин http://photo-lviv.in.ua/najstarishe-derevo-lvivschyny-abo-lehendy-verynskoho-duba/
Стільсько-Діброва-Ілів https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,277.msg1596.html#msg1596
Бандерівські скелі https://yarema-blog.blogspot.com/2014/08/blog-post.html

Споруди

Костел в Гутисько http://vasyl-lutsiv.livejournal.com/5639.html
Заклад і Капличка Скарбека https://explorer.lviv.ua/forum/index.php?topic=387.0
Замок Лянцькоронських http://photo-lviv.in.ua/majetok-lyantskoronskyh-v-rozdoli/
Австрійський ДОТ https://explorer.lviv.ua/forum/index.php?topic=1222.0
Закинутий табір в Бродках https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,6467.msg45944.html#msg45944
Костел в селі Вовків http://photo-lviv.in.ua/kostel-sv-mariji-mahdalyny-arhitekturnyj-shedevr-lvivskyh-karpat-yakyj-rujnujetsya/
ПІч для Випалювання Вапна, Красів https://explorer.lviv.ua/forum/index.php?topic=2207.0

Вода, ті шо я люблю
Озеро Задорожнє
Озеро Наварія
Озера в Волі Висоцькій

Ну і біля хати є ще Карєр де знайшли кістки печерної гієни. http://photo-lviv.in.ua/pecherni-hijeny-z-karjeru-bilya-vinyavy/

Всі вони є 100% доступні для вищенаведених транспортних засобів. Можна також добиратися електричками, маршрутками і
потім пішки.

Діліться, доповнюйте хто які має цікаві імсця неподалік. Завжди краще мати готовий список під рукою, а то вранці голова не завжди добре варить :)
#194
Привіт Всім!

Знайомому турку треба написати базу даних, на sql. Дані з різних місць треба вносити. Роботи на кілька днів, можуть заплатити пару сотень баксів. Питав чи є бажаючі зайнятися?

Пишіть мені  особисто або дзвоніть.
#195
Коротке саммарі якшо читати влом: менше їсти і більше рухатися. А як це реалізувати на практиці кожен повинен вирішити для себе сам. Пост саме про практичну реалізацію цього принципу.

Це достатньо цікава історія як я обдурив самого себе. Адже у моєму випадку зайва вага це була виключно психологічна проблема. Їжа – це задоволення. А отримувати задоволення – один з сенсів буття. Навіщо тоді худнути, навіщо тоді жити і голодати? Якщо організм потребує - треба йому дати. Не можна економити на їжі. Всі це чули? А от як зробити так, щоб получати кайф і від їжі, і від себе самого – оце задача! Як зробити так щоб не хотілося обжиратися, щоб само собою получалося бути худим. Оце задача! І вирішувати її потрібно спочатку розумом, а потім тілом.

Я чесно розповім що і як я робив. В тексті не буде списку порад «від Риштуна». Якщо хочеш схуднути то ось пункт 1, ось пункт 10. Виконуй і будь худим.

До процесу схуднення я підійшов методично. Спочатку проаналізував своє минуле і постарався виділити причини чому я набрав вагу. А потім виробив кроки для виправлення.
Для мене було очевидно що людина має бути худою. Не такою щоб аж шкелет. Але в будь-якому випадку без живота і боків. Тому що худість – це природний стан організму. Людина активна, красива, більш стійка до хворіб. Відкладання жиру колись потрібно було людям для виживання. Коли було багато їжі ми їли і таким чином легше переносили період коли їжі мало. Але зараз навіть в такій бідній країні як наша їжі достатньо всім і то цілий рік. Відповідно, якщо у вас все в порядку з обміном речовин і ви їсьте скільки лізе то організм неодмінно відкладатиме жир. І це добре! Жир містить багато енергії. Під час підвищених навантажень як ото біганина, коли хтось захворів, похід в гори чи тривала поїздка на автомобілі жир розкладається і підтримує роботу організму.

Ну але всього доброго має бути в міру. Це ж стосується і жиру. Коли його забагато це спричиняє ряд всім відомих проблем зі здоров'ям. Ну і питання яким сам себе ти хочеш бачити? Якщо товстим – напевно ти до цього місця не дочитав і пішов їсти 

В мене вдома є фото коли мені було 4 роки. Я виглядав як людина – з – шин на рекламі Мішліна. Ноги були в кулях жиру, не знаю як я взагалі ходив! Потім я пішов до школи. Як і всі хлопчаки витягнувся, схуд як сірник. В ті часи мама готувала їсти пять разів на день. Я це все їв, але не поправлявся. Причин кілька. Найперша що діти дуже багато рухаються. Навіть дуже активні дорослі в порівнянні з дітьми це равлики. А ще діти ростуть. І всі калорії йдуть в ці дві бездонні ями.

Аж ось в двадцять років все змінилося. Під час ходьби перестали збиватися мелодії на CD плейєрі. Я пішов на роботу і з'явилися гроші на пиво. А де пиво там і смачна закуска. Та й відомо, шо під пиво можна зїсти значно більше ніж просто так. Я й надалі щиро вірив що їсти потрібно скільки влізе і ні в чому себе не обмежувати. Тому час від часу почав помічати як не влажуся в старі джинси. Напевно всідаються від прання. Та й згинатися щоб вставити флешку в компютер стає дедалі важче.

Звісно що це мені не подобалося. Але змінювати шось я не хотів і не мав сили. Мені подобалося тоді і подобається тепер смачно і багато їсти. Я тішив себе думкою що ходжу регулярно в гори, їжджу щодня на велосипеді на роботу. А то що останній раз переїв - то я так більше робити не буду і вага сама вернеться назад. З часом. Я щиро в це вірив і навіть на початку весни купував троха вужчі джинси ніж потрібно. Бо от зараз буде літо і я якраз в них гарно виглядатиму. Але, на жаль, так не ставалося.

В 25 років я купив автомобіль і перестав їздити на велосипеді. «Я не хочу мати сраку ширшу як плечі!» думав я. Тому почав бігати. Чому бігати, а не ходити в качалку наприклад? Дуже просто. В мене до цього лежить душа. Я кілька разів пробував качалку і зрозумів шо сидіти і тягати залізо це не для мого темпераменту. А так біжиш, шось змінюється, ти шось робиш динамічне, є азарт. Я не агітую за біг. Робити потрібно те до чого лежить душа. Тоді буде результат.

Признаюся чесно – почати бігати мені не далося легко. Перший рік ми бігали троє ранком з друзями по Стрийському парку, десь зо 2 км. Дуже втомлювалися, часто пропускали.
На наступний рік я почав жити сам. Якраз посварився з дівчиною і це стимулювало думку що я маю гарно виглядати. Тому починаючи з березня я кожен другий день вставав зранку перед роботою і біг. Я не ставив собі якихось цілей. Просто виводив себе на вулицю і біг поки відчував що ще маю силу вернутися назад. Це було тяжко, але з часом я почав робити прогрес. І це надихало. Під кінець літа я пробігав вже 4 кілометри і вставав зранку без будильника.

І що ви думаєте, я схуд? Нічого подібного! Не набрав вагу, але і не схуд. Тобто біг запобігав тому щоб я не продовжував товстіти. Але до худнення було ше дуже далеко. Це як майстри на будові. Працюють цілий день, шось роблять, рухаються. Але все рівно з животами.

Інше позитивне що трапилося в цей рік – я почав ходити на турнік. В той час в нас на роботі не було столової і ми ходили купувати їжу в Рукавичку. По дорозі був турнік. Там ми зупинялися і хто скільки міг підтягувався. На початку літа я міг підтягнутися один раз. В кінці літа – майже десять. Перші рази підтягування це були тортури. Мене боліли руки, напружувалися вени і всі внутрішні органи. Але коли втягнувся і побачив як виділилися м'язи то мені сподобалося.

Прийшла зима. Джинси знову почали тиснути. Бігати не виходить бо болять від холоду суглоби. Щоб не поправлятися я вирішив спробувати менше їсти. Раніше я на вечерю готував собі 12 вареників і відбивну. Це все швидко впихав в себе з пивом або двома. В кінці вечері останніх два вареники ледве доїдав і закусивши шоколадкою йшов спати. Тому я спробував їсти тільки 6 вареників, одне пиво і без шоколадки. І то їсти їх помалу, шоб розтягнути задоволення. Бо якось то дуже мало, тільки 6. Сідав і потроху їв їх перед телевізором, смакуючи кожен кусочок і стараючись максимально наїстися.

І знаєте шо ?- Ефект був. На весну я троха скинув вагу і коли почав зустрічатися з Женею то не дуже соромно було їхати разом в Крим. Бігати я продовжив. Мені це подобалося. Я почав бігати лісом що поруч і там з'явився азарт досліджувати все нові і нові місця. А от турнік, на жаль, припинився. В нас в офісі поставили спортзал. А туди ходити мені чомусь не хотілося.

Так воно і продовжувалося кілька років. В рік я прибавляв ваги десь на кілограм і коли мені стукнуло 29 був вже таким собі кабанчиком на убій.

Що ж я робив не так? Ніби і бігав, і в гори ходив, і старався менше їсти. Може це так з віком люди змінюються і з тим нічого не поробиш? Або це в мене такий обмін речовин? От Сашко їсть скільки хоче і хоч йому що!
А дзуськи! Глянь на фотку полонених з концтабору або біженців в наметах. Багато там грубих? Коли нема шо їсти можна тільки спухнути, але не розтовстіти!

Відповідно, проблема в тому що я все рівно споживаю більше калорій ніж витрачаю. Якщо я хочу схуднути мені потрібно менше їсти і більше рухатися! А потім коли схудну до 65 кг можна буде знову жити як раніше. Я ж набирав всього лише 1 кг в рік а коли не обжирався то взагалі нуль. Щоб триматися ідеальної ваги потрібно не так і багато зусиль. Просто один раз напрягтися і все.

Тобто я собі створив ціль – 65 кг; шлях – менше їсти і більше рухатися, і нагороду в кінці. Нагорода - що я буду худий і гарний і зможу їсти шо і скільки захочу.

Далі я подивився на себе в дзеркало і зрозумів - що запасу їжі в мене з собою на пів року в АТО, ато і більше. Так що з голоду я не пропаду то точно. Але щоб не посадити шлунок треба обовязково шось їсти і то регулярно. Інакше в схудненні ціною виразки нема сенсу. Тому давай я буду їсти все те саме що і дотепер, тільки вдвічі менше! І шлунок працює, і сальце згорає.

Друге новвоведення – ніякого алкоголю під час і після їжі. Ну майже ніякого. Пива точно не можна, вина – склянку або 20 грам чогось міцнішого. Якщо дуже хочеться то краще вже випити чу-чуть, ніж мучитися, бути злим, а потім зірватися. Небезпека алкоголю не стільки в калоріях скільки в стимуляції апетиту і послабленні самоконтролю. Недаремно ж рекомендують споювати дівчат ;) З'їсти кілограм пельменів на сухо мало хто може. А під горілку піде навіть півтора. Та й коли вип'єш - починаєш думати типу «ну його нафіг то схуднення». Тому краще вже і не починати.

Очевидно, що я буду піддаватися спокусі щось з'їсти більше ніж я собі постановив. Дні народження, свята, візити до батьків. В такому випадку - я буду не їсти перед тим, тобто пропущу обід наприклад. Тоді на вечерю зможу з'їсти більше всяких ніштячків.

Щоб не пуститися берега перед початком їжі я собі продумую скільки і чого було б розумно з'їсти. Щоб і наїстися, але не перемістися. Бо, як відомо, апетит приходить під час їжі. Відповідно коли починаєш їсти то тягне ше і ше, хоча ніби то вже і ситий. Щоб такого не було потрібно чітко визначити шо і за чим їсти. І сказати собі якщо не наївся то за годину вернуся і з'їм ще.

Це дуже цікавий трюк. Навіть якщо людина голодна і з'їсть менше ніж їй потрібно, ця їжа все рівно через годину почне травитися і давати енергію. Людина це бачить і кілька годин думає шо вона сита. Хоча шлунок насправді майже пустий. А коли енергія закінчилася до наступного прийому їжі лишається не так і багато. Кілька годин. Можна і потерпіти. І саме тоді згоратиме салою Ти ж рухаєшся і треба за рахунок чогось жити.

Тут можна порекомендувати їсти шоколад щоб схуднути. Як не смішно це звучить – я так і робив. Припустимо я зранку з'їв одну канапку. Типу звечора ше не зовсім пустий живіт, а тут і до обіду недалеко – нашо багато їсти. В обід живіт само собою що вже зовсім пустий. Я приходжу в столову і беру пів рису і пів відбивної. Мізерна порція, як для дорослого. Помаленьку це все з'їдаю і само собою шо ще голодний. І це природньо. Тут дістаю квадратик шоколадки чи два сантиметри вафлі Артек, з'їдаю і ці легкі калорії тут же поступають в кров і перебивають апетит. Ну чисто як в малих дітей. Відповідно можна йти працювати і чекати на вечерю.

Оооо, чекання на їжу . Як приємно думати що от прийду зараз додому, зготую собі улюблену страву і буду потрошки, кусочок за кусочком нею насолоджуватися. Я заслужив, адже щойно зїв тільки пів порції рису. Не об'ївся.
Я ще міг би багато продовжувати про порції шоколаду на вечір, про чищення зубів після вечері шоб більше не йти нічого підхавнути, пишне застілля з пивом раз на тиждень щоб не зірватися. Але зараз якраз вдалий момент поговориоти про то як більше рухатися.

Коли шлунок напівпустий я був і є значно активніший і рухливіший ніж коли напхав повний живіт. Тут все дуже просто. Щоб їжа почала давати енергію її потрібно спочатку перетравити. А на це, в свою чергу, теж потрібна енергія. Виходить замкнуте коло. Коли ти плотно поїж то, по ідеї, мав би отримати гігантську дозу енергії. Бути як супермен на Ред Булі. Але на практиці після ситного обіду люди стают сонні, мляві і повільні. А от коли ти вміру голодний то можеш запросто попідтягуватися на турніку, побігати чи поприсідати. А потім трясучими руками запхаєш в себе ту їжу тричі перед тим подумавши чи вона варта того. Зап'єш великою кількістю компоту чи дієтичної кока-коли і встанеш з-за столу голодний. Але все ще більш активний ніж був до того. Коли піде процес травлення ти відчуєш турбо режим і сам собі дивуватимешся, звідки в тебе стільки енергії взялося.

З їжею ми менше менш більш розібралися. А от в що ти перетворишся коли схуднеш? Будеш виглядати як зек після колонії. Все висить, щоки і грудна клітка запали. Кому ти такий потрібний? Висновок очевидний, треба робити якісь вправи. Не то шо б я хотів накачатися. Але мінімальну фізичну форму мати потрібно.

Коли я бігав чи ходив по горах - то зауважив, що під час несильних але тривалих навантажень починаєш менше хотіти їсти. Якщо на роботі ледве можеш дочекатися обіду, то коли йдеш по горах цілий день то якось та канапка в обід і не дуже лізе. Та й ввечері з'їж гречки з сардиною і ніби вже ситий. Тобто ідея прота - побігав зранку і не дуже вже і хочеться снідати.

Це мене привело до думки, що фізична активність може зменшувати апетит. Як контраверсійно це б не звучало - але так воно і є. Фізична активність спонукає організм починати спалювати жир. І коли нарешті процес пішов – о чудо! Ти нічого не їв а особливо і не хочеться. А робиш як кінь!

Але заставляти робити себе щось тяжке я не хотів. Тільки приємне. Адже жити потрібно заради задоволення. І процес схуднення при правильному підході теж повинен приносити купу задоволення. Звісно, потрібно напрягтися шоб почати і все стало на рейки. Але коли я був вийшов на режим і бачив як щотижня згорає по кілограму, як на животі з'являються кубики, як тепло розвивається по м'язах коли перекидаєш шию через перекладину, коли бачив скільки встигаю зробити за день – зрозумів шо воно того вартує.

Для мене можливо було робити тільки ті вправи, які я люблю. Особливого досвіду качання я не мав. Але методом проб визначив що мені гарно йде присідати, віджиматися і піднімати гантелю. Щоб це зробити мені займало 5 хв ранком і ввечері. Накачувати м'язи я не хотів і не хочу. Головне живота позбутися. Так і повелося, в мене і досі та сама гантеля на 10 кг яку я купив шість років тому в Метро. В обід я все таки заставив піти себе в спортзал, відновив підтягування і додав прес. Теж 5 хв перед обідом.

Якщо когось цікавить кількість разів - то спочатку я присідав 10 разів, віджимався 12 разів, гантелею по 10 разів на кожну руку. Підтягуватися починав з 1 разу. Тобто зовсім незначні фізичні навантаження. Але робив їх щодня, без пропусків. Коли бачив, шо певна вправа йде дуже легко – збільшував кількість разів. Продовжував бігати, коли стало холодно записався з басейн.

Якщо чесно, то після просторого свіжого лісу де нікого нема, де можеш побути з собою, подумати, подивитися на природу - басейн мені здався пеклом. Купа людей, шумно, брудно, холодно кінець кінців перших три кола. Але маючи досвід з бігом я розумів- звикнеться. Та й треба шось робити якщо хоч бути худим. А те що я погано плавав було тільки в плюс. За той самий час я змучувався в рази більше ніж ті, хто вміє плавати. А це саме те шо мені було потрібно.

Таким чином за три місяці я з 78кг став 65кг. Друзі, хто не бачив мене тих три місяці, потім дуже дивувалися коли ми пішли в сауну  Було приємно. Цих три місяці - це найважчий етап. Наступних 5 років були значно легші.
Очевидно що процес схуднення в різних людей триватиме по різному. І кожен дуритиме сам сееб як вміє. Я ж поділюся деякими своїми спостереженнями.

В мене найважливішими були перші два тижні. Коли худнути ше не ввійшло в звичку. Було дуже важко і незвично. Чому я так мало поїв? Шо за фігня! Як я буду вставати з-за столу голодним. В мене не буде сили. А ну його нафіг! Постійно борешся з спокусою шось ше з'їсти. А навколо стільки реклами! Стільки всього смачного. Якщо протримався тих два тижні - далі буде легше. Добре шо ці два тижні припали на початок осені коли не було масових застіль. Ще ми поїхали на тиждень в Карпати. Це теж допомогло, нова обстановка сприяє виробленню нових звичок.

А тепер про вагу. Тобто про пристрій що її вимірює. Якшо ти вирішив схуднути – вага має бути! Чим точніша тим краще. На неї бажано ставати як мінімум кожен вечір і ранок і перевіряти в яку сторону вона змінюється. Перших кілька днів коли живіт звільняється від залежів їжі - одразу видно прогрес. Вага різко зменшується. Але назагал в моєму випадку була стрибкоподібна функція. До двох тижнів вага могла триматися стабільно забивши болт на всі твої зусилля, на пустий живіт і проплиті басейни. Здавалося, що це справді вік такий і нема свалу, прийдеться бути грубим. Аж раптом прокидався я одного ранку і бачив зменшення одразу на 400-500 грамів. Гарний настрій на цілий день забезпечено!

В суботу і неділю, коли не потрібно було йти на роботу, я харчувався лише зранку і ввечері. По суті «повноцінно» тільки ввеечрі. Бо по ранках я п'ю чай з печеньком, максимум хліб з варенням. В робочі дні так не получалося, в обід дуже сильно хотілося їсти. А на вихідних весь десь ходиш, шось робиш. І не помічаєш як приходить вечір. Тому найчастіше стрибок ваги відбувався в понеділок зранку. Мій щасливий день.
Я не багато знаю про теорії схуднення, дієти і тому подібні речі. Я щиро вірю що значення має загальна кількість їжі яку людина споживає. Не має значення чи це зранку, в обід чи ввечері. Головне скільки, а не коли.
Другу річ яку я точно знаю –їсти потрібно те, шо хочеться і навпаки. Тобто ніякої моркви якшо ти її ненавидиш, пофіг шо вона корисна. Скількиїсти – це вже інше питання. Але коли я чую по радіо про «кавунну дієту» то зразу згадую Подеревянського і його митців. Наприклад: мені смакують вареники з маслом, сметаною, мисливськими ковбасками і пивом. От я їх і їм, але не обжираюся. І вага лишається на місці. Мені не подобаються салати, майонез, більшість видів «першого», тушене, мариноване, квашене, риба, овочі на пару/грилю/пательні/воді. І я їх ніколи не їм. Звідки я отримую вітаміни? Як я не посадив собі ще шлунок в свої 33 роки без першого? Фіг його знає. Це питання до дієтологів.

Тобто я приходив ввечері додому і прислухався до себе. Що мені хотілося б зїсти. Деколи це могли бути вареники, деколи макарони, деколи просто хліб, гарячі канапки, яйця з ковбасою, мівіна чи розморожена піца. Головне щоб я їжу їв з задоволенням, а не напихався бо так треба, бо то вечір, як то так не поїсти і піти спати. Вже краще сидіти голодним, ніж їсти шо попало!

І, до речі, я доволі часто сиджу голодний. Буває приходиться попасти в гості де є не зовсім те шо я б хотів зараз зїсти. І я вдаваю шо не голодний і чекаю поки вернуся додому. Голодати, між іншим, корисно. Є теорія, шо коли організму бракує поживних речовин він починає їсти самого себе. І під ніж насамперед йдуть слабкі або хворі клітини. Таким чином він самооздоровлюється.
Худнення привчило мене більш скурпульозно ставитися до того що і як я їм, коли, з ким і де. Я почав більше цінувати їжу.

Є й інший позитивний момент відвідування гостей. Буває що зірвешся. Все таке смачне, є настрій їсти, є відповідна компанія. Зранку просипаєшся з повним животом і пустою совістю. І берешся виправляти ситуацію. Присядеш подвійну норму. Поснідаєш менше ніж зазвичай. І за кілька днів з подивом виявляєш що ти важиш навіть менше ніж до зриву. Людський орнанізм за раз може засвоїти обмежену кількість їжі. Інша виходить так і не бувши використаною.

Тут ще такий момент – часто ми їмо шоп не пропало. Типу наготували забагато, хтось дав, лишилося від гостей. Тепер подумайте, чи ваші зусилля і кошти витрачені на спортзал вартують тих пару гривень шо ви викинете в смітник у вигляді позавчорашнього рагу.

Взагалі мудро не купувати багато продуктів. Сходити зайвий раз в магазин – теж робота, теж на схуднення добре впливає. Та й коли нема шо їсти вдома – то й не дуже хочеться 

Окремо про воду. Всі чули, всі знають що в день потрібно випивати N літрів води. Та як її можна пити, вона ж несмачна! – думав я довгий час. Завжди пив компоти, чаї, кока колу і в крайньому випадку газовану воду. Коли почав худнути перейшов на дієтичну колу, майже те саме. Менше пива а більше вина, напівсолодкого.

Знаєте той анектод що ти не їсти хотів а пити? Те ж про мене. Дуже часто я голод путав з спрагою. Коли почав їсти менше а рухатися більше - зразу захотілося більше пити. І реально просто води. Колись я дивувався америкосам, чому в літаку де носять соки/соду вони замовляють просто воду ще й негазовану! А тут я сам став помічати що коли в банці мінералки лишається менше половини і весь газ вийшов - вода мені йде краще. І реально я вдень споживав півтора-два літрову пляшку, просто стільки хотілося пити. Я зробив висновок що це мій організм перебудовується і сам починає правильно працювати і потребувати стільки води як книжка пише.

Те ж з цукром. В дитинстві я дивувався як можна пити чай без цукру. Він же ш противний. А тут нормально, за два роки поступово сам того не помічаючи відмовився від цукру. І вино тепер теж смакує тільки сухе, як і у всьому цивілізованому світі.

Пройшло п'ять років. Кожна поїздка в Штати, в Європу чи на відпочинок і я прибавляю 4-5 кг. Але зараз вже не страшно. Бо я знаю шлях, знаю як вернутися назад. Тобто варіант шо раз схуд а потім їж скільки хоч не працює.
Але мені подобається бути худим. Подобається стиль життя який я веду. І це головна мотивація. Мені зараз навіть не потрібно себе ні в чому обмежувати. Я просто звик так жити як живу. І це автоматично тримає вагу в нормі.

Присвячується Васі:

Як і більшість дітей, я, скільки себе пам'ятаю, завжди був худий. Проте в двадцять років почав набирати вагу. Десь по кілограму-два в рік. Спершу на це просто не звертав уваги. Потім списував на сезонні зміни: типу зимою всі набирають вагу а літом худнуть. От і я схудну. Ага! А талія(якщо це можна так назвати) все росте і росте. Потім я вважав шо це з віком таке стається і стосується всіх людей. Звісно, є деякі щасливчики. В них такий обмін речовин шо вони не повніють скільки б не їли. Насправді такі є, але їх значно менше ніж здається. Вони також мають мрію-  набрати трохи ваги.

Тим не менше десь в глибині душі я завжди знав що проблема - в мені, в способі мого життя. Останньою каплею стала Женя яка почала називати мене «пупсиком». Не хочу я бути пупсиком!
Тому я взяв і схуд! Зробив це раз і назавжди. Причому зробив це сам. Без дієт з інтернету чи заглиблення в обмін речовин або скурпульозного аналізу шо і коли їсти. Зробив це без виснажливих занять спортом і персональних тренерів в Спортлайфі. Пройшло три місяці і я став задоволений своєю вагою. А скільки задоволення мені приносило спостерігати за реакцією людей які мене бачили до і після!

Та значно більшим досягненням, насправді, є залишатися худим, от уже більше п'яти років. Це означає що я не просто схуд, а змінив свій спосіб життя, своє відношення до спорту і до їжі. Тобто я дійсно схуд раз і назавжди, а не просто промучився три місяці з надією що потім знову не розповнієш.
#196
Привіт Всім!

16.12 в мене викрали сумку з автомобіля. Розбили скло. Сталося це на парковці УКУ Хуторівка 35 десь між 17-00 і 18-40.

Якщо раптом хтось щось бачив - буду дуже вдячний за інформацію.

Ну і урок на майбутнє - навіть на культурних парковках таке може статися :(
#197
Є коло Сіетла така от гора - Бандера. Побачив на карті і зрозумів шо мушу там побувати. Писати особливо нема шо, бо стежка маркована, підніматися до 2 годин. Зверху чудові Краєвиди, якшо шо можна було б непогано відстрілюватися і контролювати трасу I-90. :-)















Власне вершина








Так шо якшо комусь випаде нагода там побувати - рекомендую. Всі фото тут Рекомендую дивитися в режимі Пікаси, там ше троха тексту в коментах до фоток.

#198
Привіт Всім!

Прийму в дарунок або куплю непотрібні меблі. Зокрема цікавить стіл, ліжко, диван, крісла. З само-вивозом ;)
#199
Новини / Чорна стрічка
02.05.2014 23:22:19
Привіт Всім!

Якщо чесно, я думав що ми вже перемогли. Думав так в лютому і в березні. Але зараз бачу, що боротьба продовжується. І продовжують гинути люди 38+2+2 це багато. Так скоро друга небесна сотня назбирається. :( Дуже сумно.

Правду кажучи навіть у Львові я зустрічав людей, які "за Рассєю" всім що не висить і яким при тому значно менше ніж 50 років. Є й знайома в Сєвастополі, 25 років, зі Львова. Вона теж дуже задоволена що в Росії. Що ж казати про решту сходу. Впевнений, що без лояльності або пасивного ставлення місцевого населення фіг би які сепаратисти довго протрималися. Та й що гріха таїти, якби Польща захотіла приєднати до себе Львівську область, не думаю що народ сильно би впирався.

Останні події в Одесі вразили: з одного боку приємно, що проукраїнські сили там сильніші. А з іншого - це вже справжня громадянська війна. Така, яку нам часто показували в арабських країнах. Я завжди чомусь думав, що в нас такого не буде, що ми занадто цивілізовані для такого...

А ще якийсь дивний збіг: як тільки ми хочемо спокійно собі відсвяткувати свою річницю, тут же мають починатися якісь нові заворушення. Так було взимку, дуже не хотілося б щоб так сталося і цей тиждень.

Пропоную вернути назад чорну стрічка на банер як знак трауру за всіма загиблими, і тими що полягли за суцільну Україну, і тими хто хоче в Росію. Бо всі вони люди.

ПС: Одного не розумію: коли людина хоче в Америку, вона продає все шо має і виїжджає туда на "ПМЖ". А не закликає Обаму прийти і приєднати її область до Америки ще одним штатом.
#200
Якщо хтось буде їхати в Київ - можу позичити 2 рації, каску, лижну маску і всю решта спорягу шо маю.