Messages

+
Але незважаючи на рішення організаторів, прибуду на 7-7:30 ранку.

Виглядає дуже сучасно! А де воно знаходиться?

Між Рясне-1 і залишками торфобрикетного з-ду.

Якось читаючи звіт про відвідання тролейбусного депо згадалось, що у середині листопада 2015 я був на одному підприємстві, що виготовило екобус.

Різниця між тим тролпунктом, що вже купу років є на відповідно названій вулиці й відвіданим мною очевидна. І випливає вона з форми власності та власників.
Цехи україно-німецького СП є у великій промзоні, що біля Рясного-1. Власне туди 10 листопада приїхало купа львівських віпів й чекали на міністра. Поки він спізнювався, у мене була нагода пофоткати різне.
Ціни у їдальні

Цех








В той вечір у цеху крім електробуса, тролейбусів був також трамвай, що потім відправили до Києва, - він зараз там їздить. Низькопідлоговий широколінійний трамвай Електрон







я тоді вперше побачив таке розміщення крісла


перший в Україні електробус Електрон моделі Е19101. 12-метровий, розрахований на перевезення до 100 пасажирів. Рідинна система опалення, включаючи автономні обігрівачі та кондиціонери - забезпечують оптимальний мікроклімат у салоні в будь-яку погоду, пневматична підвіска. Він має функцію клірінг: зниження кліренсу для зручності посадки пасажирів.потужність двигуна 230 кВт. Тяговий інвертор працює в режимі векторного керування електродвигуном, що дозволяє добитися високої точності й оперативності регулювання швидкості і моменту на валу двигуна, а також забезпечує високий ККД за рахунок мінімізації втрат і нагрівання та перемагнічування. Максимальна швидкість 70. Пробіг без підзарядки батарей понад 200 км. Акумулятори безпечні в експлуатації і мають великий ресурс від 5000 до 8000 циклів заряду-розряд, залежно від умов експлуатації й обслуговування. Бортовий зарядний пантограф для зарядки батареї може живитись від тролейбусної мережі.






Є е-квиток?? А як знайду??


кілька фоток тролейбуса, який ремонтували там-таки.




Зліва президент концерну Електрон Юрій Бубес. На їхній Фейсбук-сторінці я знайшов фотографії, які натякають, що можливі якісь екскурсії у цехи підприємства.

[Питання зрушило з місця.]

Питання зрушило з місця.
11 липня на сесії ЛМР депутати розглянули петицію «Реконструкція каналізаційного колектора, що проходить по вул. Торф'яній, вул. Замарстинівській та просп. В. Чорновола».

Начальник Секретаріату ради Ю. Лукашевський повідомив, що 3 червня 2019 року на порталі e-dem.in.ua – Єдина система місцевих петицій було зареєстровано електронну петицію під назвою «Реконструкція каналізаційного колектора, що проходить по вул. Торф'яній, Замарстинівській та просп. В. Чорновола». Автором петиції є Салітра Андрій. 20 червня петиція набрала необхідних 500 голосів».
44 депутати підтримали петицію і доручили департаменту житлового господарства та інфраструктури до наступного пленарного засідання підготувати дорожню карту щодо вирішення питань, порушених у ній. ​Автори петиції вимагають провести експертне обстеження цієї частини каналізаційного колектора, а за результатами обстеження - розробити проект реконструкції. 

Співавтор петиції Олег Панчишин розповів: «Вже 2 роки поспіль під час травневих дощів відбувається руйнування каналізаційного колектора по вул. Торф'яній. Також вода витікає через колодязі випуску в колектор, оскільки вони не обладнані зворотніми клапанами, що є порушенням норм ДБН. Такі клапани є обов'язковими до встановлення в можливих зонах підтоплення. Як наслідок пошкоджуються пішохідні доріжки, елементи благоустрою та припарковані поруч автомобілі, а підвали і цокольні поверхи житлових будинків заповнюють нечистоти з каналізації. Навіть найменші ділянки газону перетворюються на басейни з брудною водою. Така ситуація є небезпечною для життя і здоров'я мешканців, які проживають у цьому районі. Окрім цього кожного разу мешканці несуть значні витрати на відновлення території і пошкодженого майна.

​У 2018 році після першого руйнування відповідальні працівники «залатали» стики каналізаційного колектора монтажною піною та засипали зверху грунтом. Проте, як показав час, такого «ремонту» недостатньо. Цей район активно розвивається. Кожного року на просп. Чорновола ростуть нові житлові будинки, висота яких вже перевищує 20 поверхів. Навантаження на каналізаційну систему постійно зростає і буде зростати надалі, оскільки населення району  збільшується. Окрім цього, зміна екологічної ситуації та щорічні весняні зливи також навантажують систему водовідведення району».

Якось по роботі мав нагоду побувати і пофоткати зал, так звану "камерну (малу) сцену". До неї можна зайти на першім поверсі з головного фойє крізь маленькі непомітні двері, що у... а це вже нехай знає обмежене коло громадян.

Я коли виліз на міні-балкон, зрозумів що роками проходив повз ці малюнки на вікнах, але не зосереджував погляд "крізь них". Якшо будете йти вуличкою Гавришкевича, знайте - розмальовані вікна є частиною цього залу.

Пульт керування світлом\звуком (за потреби).



Штори створюють атмосферу камерності. Але їх слід рухати вручну. Недосвідчені люди під час цього процесу можуть відчувати ризик порвати мотузочку.


У сусідній кімнатці Чехов стежить за маленькими людьми

Я там був під час майстер-класу. На ньому бачив одну з найстаріших іграшок театру. Її вже не використовують, вона може бути хіба музейним експонатом. Виготовлена на поч 50их років.

Недавно їхав Личаківщиною (ровером, до речі) та й натрапив на припаркованого "прадідуся". Зауважте -  З ГАЛЬМОМ (на задньому колесі).

У середині червня проходив повз міст, що бачу ціле життя, бо минаю його рухаючись вулицею Шевченка повз Клепарів. Разок навіть осінньої ночі пройшовся ним.
А тут шось незвичне: на ньому рух робітників зі спорягою. Та вони ж його фарбують! Добре, шо я мав при собі фотік. Рідкісні фото, я спершу вагався куди його приплести, натрапив на цю тему, тому додаю. Майже місяць минув, а він так і далі з отими пофарбованими на сіро частинами.

Слово "майже" у заголовку теми доречне. Бо про нього все-таки хтось пам'ятає. На днях той дядько, шо посприяв нашому фотографуванню костелу зробив онлайн-петицію. Основна мета петиції:
це примусове вилучення Комплексу у державну або комунальну власність, оскільки теперішній власник будівлі допускає її подальшу руйнацію. Згідно пп.2,3,4 ст. 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у зв'язку з фінансовою неможливістю власника будівлі (зараз споруда та й все майно колишнього автобусного заводу заарештовані Державною виконавчою службою через банкрутство ЛАЗу) провести реставраційні роботи та у зв'язку з загрозою знищення нововиявленої пам'ятки державний орган охорони пам'яток зобов'язаний в судовому порядку вилучити пам'ятку архітектури в державну власність.
Усуватися, відсторонюватися, вважаючи це не своєю справою, є неправильним для кожного громадянина, тим більше для християнина. Для кожного з нас очевидно, що ми повинні відбудувати те, що нашим народом було присвячене Богу, а потім в безумстві зруйноване.

Гадаю шо вимога є притомною і спосіб її донесення нормальний. Я підписую петицію.

[Еврика!]

Ну що б здавалося труба...
Труба та дим, - і більш нічого.
А серце б'ється-ожива, як їх побачить!...

Попередній мій звіт я умисно завершив на певній інтризі, - трубі з викладеними на ній цифрами "1924". Ракурс, з якого я її фоткав, мабуть, найкращий аби розгледіти їх. Втім, якшо дуже захотіти, можна побачити їх і з вулиці Шевченка.

Чому я написав у заголовку теми "святого"? Це можна буде зрозуміти читаючи тему, або ж доскролити до кінця і прочитати трохи незвичний аргумент.

Отож спустившись з 6 поверху Легенди-Клас я зразу рушив до труби. Мене відверто цікавило як виглядає вона зблизька, і чи є ше якісь ознаки, що свідчать про її ймовірне зведення у 1924 році??  Звиняйте за пафос, але то наче якийсь дух дослідника спонукав її побачити з різних сторін, пофоткати.

І мої сподівання виправдались!!
На нижньому рівні її є синя табличка, на ній напис полською: "Alfons Custodis Budowa kominow Lwow". Хммм...цю річ реально стилізувати під міжвоєнний період якшо захотіти, начіпити, не виключаю і такого сценарію. Бо навколо здебільшого сучасні будівлі, квартал з офісами і котельнею. Раптом хтось вирішив похизуватись тим, що береже такий артефакт і зробив копію?
Втім, з іншої сторони, попри скептицизм до автентичності таблички, у мене виникають питання про Альфонса Кустодіса! Ким він був? Чи можна пов'язати його життя/діяльність з міжвоєнним періодом і Львовом?

Поки їхав додому, згадав шо колись купляв собі одяг у магазину що десь тут, як і швейне підприємство. Пригадую, шо тоді, кілька років тому труба трошки привернула увагу. Власне через цю табличку. Я її бачив, трясця, і не раз!! Просто це тривало 1 секунду, коли проїздив повз квартал.  Гугл-мапс у доказ...

Друга річ, яка спонукала мене зацікавитись цим комином (назваю річ як належить) стала відома нам тільки тепер - це оті 4 цифри на ньому - 1924.

Тому як тільки дорвався до компа - почав гуглити. Україномовні сайти (в т.ч. львівські) не писали про нього. Тому читаю на російськомовному форумі про цеглу, де є відповідна тема:
В 1894 году Альфонс Кустодис получил патент на круглую дымовую трубу,
а в 1895 начал строительство труб на Донецко-Юрьвском Металлургическом Обществе (ныне Алчевский Металлургический Комбинат)
1900 год утверждено Акционерное общество для постройки фабричнных труб и печей
Общество работало практически на всей территории Российской Империи, имело представительства не только в Питере и Москве, но и на Урале, а на юге работали кирпичные заводы в Ростове и Дружковке Екатеринославской губ.
Компания Альфонса Кустодиса успешно работала в Соединенных Штатах Америки, вот очередной патент.

Що ж, така знахідка - це круто, і цілком відповідає нашій львівській табличці та комину. Шукаю далі вже в польському та англомовному сегментах нету.

Еврика! На сайті польських оголошень а-ля ОЛХ є архівний запис про те, що у 2016 році хтось з Освієнцима продав за 18 злотих раритетне видання:
1911 23 Ceramika Łagiewniki Podgórze Tarnów
PRZEGLĄD CERAMICZNY- Dwutygodnik Podgórze

ul. św. Floriana 5 1911 nr.23 Redaktor odpowiedzialny: inż. Karol Rolle Ilość stron: 16

Мій приблизний переклад інфи про лот:
Фірма  Ceramika Łagiewniki з району Podgórze, що у Кракові в 1911 році на регулярній основі випускала тижневик для будівельників, де в одному з випусків була реклама фірми Альфонса Кустодіса, саме львівської філії (LWÓW ul. Sapiehy 45 - Alfons Custodis. Galicyjski Zakład budowy kominów fabrycznych), що була на вул. Сапіги (теп. вул. Бандери). Втім, у архіві скан-версія тої реклами не збереглась.
Але маємо доказ, наша табличка на Шевченка вже має вагомі причини вважатись правдоподібною!

Подальші пошуки в ПОЛнеті приводять мене на сайт польської фірми, що виготовляє п'єци. На їхньому блозі все-таки є скан реклами фірми Кустодіса з того таки 1911 року, з тижневика для будівельників. З неї також дізнаємось, що крім фабричних камінів його фірма будувала фабричні п'єци, муровані та залізобетонні водні резервуари.

Австрійський довідник-енциклопедія дає непогану біографічну довідку про нього, і ще одне підтвердження про зв'язок з Містом:
* 24.05.1850 - † 20.05.1924
нар.: Еммеріх, Німечина. смерть: Дюссельдорф
Релігійна конфесія: невідома

Перший шлюб (1879) з Марією Людовикою Сабіною,
2-й шлюб (1895) з Наталі, Шмітц
Діти від 2-го шлюбу: Альфонс Марія Антоніус (1896-1976); Гертруд Марія Агнес / Герта (* 1897)

Професійна кар'єра, викладання
приблизно з 1899 року   Компанія Alphons Custodis у Відні доказується
1906   Нова реєстрація будівельної компанії Alphons Custodis Карла Герцера
1920   Будівельні ліцензії на компанію
1920   "Alphons Custodis Ges.mbH" Будівельна компанія, зокрема виконання заводських димарів, котлової кладки, громовідводу, металургійних заводів, печей і цегельних заводів.
   

Неправильно названий у всій відповідній спеціалізованій літературі архітектором "Sonnenuhrhaus" у Шенбрунні, Альфонс Кустодіс був зовсім не архітектурно активним. Через масове і поширене нерозуміння його біографії - як внесок наукового Просвітництва - тут все-таки фіксується.

Альфонс (також Альфонс) Кустодіс народився в 1850 році в Еммеріху, Німеччина. У 1881 році він заснував "Tonwerke Düsseldorf", який спеціалізувався на будівництві печей і високих димоходів. Окрім живих ділових відносин з Росією, він заснував філію в США, а також підтримував філію в Празі (із зміною назв компаній). У 1896 році філія зареєстрована у Відні. Як власник, "Alphons Custodis, Ing. В Дюссельдорфі" було процитовано, що говорить про інженерну освіту. Невдовзі Відень з'являється як головний штаб, але Кустодіс ніколи не залишався у Відні довгий час. Про це свідчить реклама в журналі "Neubauten und Concurrenzen" з 1899 року що компанія вже була процвітаючою компанією в той час: "будівництво фабричного димоходу, нове будівництво, піднесення, ремонт без перебоїв. Понад 3000 замовлень з Європи та Америки. За даними комерційного суду, у колишній імперії Габсбургів існували записи фактично декількох філій, таких як у моравських Острау, Будапешті,Львові, Кронштадті, Ауссіг і Граці.

Близько 1918 року Альфонс Кустодіс вийшов з віденського бізнесу, і колишній керуючий директор Карл Герцер став єдиним власником цієї компанії. Однак компанія залишалася зареєстрованою до 1970-х років під назвою компанії "Alphons Custodis GmbH" у Відні. З придбанням магістерської концесії в 1920 році компанія отримала дозвіл також на здійснення будівництва у Відні.

У невідомий час син Альфонса Кустодіса Альфонс перейшов на батьківську компанію. Згідно з реєстраційним архівом, в 1930-х він провів деякий час у Відні, але будь-яке залучення його сина у віденську компанію не зафіксовано в документах комерційного суду.

Як бачимо, наш львіський комин фірми Кустодіса завершений ймовірно після смерті цього великого будівничого. Втім, його фірма процвітала і по той бік океану.
Димова труба Анаконди - цегляна димова труба колишнього мідеплавильного заводу в місті Анаконда штату Монтана, США. Вважається однією з найвищих цегляних споруд в світі (за деякими даними, є найвищою). Була зведена в 1918 році нью-йоркською будівельною компанією «Alphons Custodis Chimney Construction Company». Запущена 1919 року.

Зараз у США його компанія має іншу назву (Хамон Кустодіс). Втім, там про А.Кустодіса пишуть як новатора у промисловому будівництві:
Під час ери, коли низькопотужні будівлі в промислових містах породжували густий покрив смогу і просочувалися вулиці з забрудненням повітря, Кустодіс переніс промисловість димоходу на новий рівень з винаходом радіальної цегли.

"Це була інновація в дизайні, яка дозволила побудувати труби вище", - сказав Гіббонс. «На початку 1900-х років, це був цілком інженерний подвиг, щоб побудувати таку високу структуру. Підвищуючи висоту димоходу, краща локальна якість повітря, тому що димовий газ менш концентрований ». Близько століття потому, у 1998 році, Custodis була придбана міжнародною інженерною та контрактною компанією Hamon, яка обслуговує важкі галузі промисловості. Це призвело до народження нинішнього куреня Хамона, який обслуговує всі п'ятдесят штатів і десять провінцій Канади. Головний офіс компанії Hamon Custodis розташований у місті Сомервілль, штат Нью-Джерсі.


Наш львівський комин фірми Кустодіса особисто для мене трохи не вписутється поміж сусідніх будівель. Він був би гармонійним, скажімо десь на Підзамчі. У цих краях протягом 2000их років ландшафт змінювався, я також пригадував шо залишки досовкових артефактів тут фоткав, здається Голем - то була коробка "Сіменс" на електроопорі. Десь поблизу Шевченка, 146. Але якшо він тут, то з якою метою його звели у кварталі, в якому за совка був крупзавод, про який нагадує хіба назва найближчої зупинки гром. транспорту? Що тут було раніше? Приблизну відповідь на це питання читаю у Вікі, стаття про вул. Шевченка:
№115: До 1939 року був млин «Едмін і син» та 1-ша Малопольська парова лущарня пшона та круп, в радянський період — крупзавод № 25, за часів незалежності України завод був зупинений, а його будівлі частково зруйновані.
до речі, зараз димар у робочому стані, - він приєднаний трубою до котельні. Здається є і вікночечко  у трубі, що ї поєднує.

І про те чому слово Альфонс для мене зазвичай асоціюється зі святим. На Замарстинівській монастир є, монастир святого Альфонса, може й архітектора Кустодіса у професійних колах колись вважали святим??...

Поляни - село у Жовківському р-ні, поблизу Роктиного. Від Львова бл. 20 км. Інфа про його пустинність є у різних джерелах: Вікі, відеосюж, новинна замітка.
Воно є у роверовій досяжності, або можна у добиранні туди поєднати ровер і електричку (Львів - Рава-Руська, вийти у Брюхах). Є спосіб  незручною маршруткою в Бірки чи Рокитне, - звідти троха пройти.

Сьогодні я спілкувався зі заступником директора. Той не проти шоб ми там побували. Радив писати лист директору, дав його номер телефону. Дату візиту, ймовірно, вони пропонуватимуть

[Легендарно-класний краєвид.]

Легендарно-класний краєвид.

Офіційно бізнес-центр у вежі Легенда-клас працює з 2015 року. Десь тоді я ДУЖЕ захотів побувати у ньому, і вперше там був навесні
2017 р., згодом - взимку 2018, але ввечері. В обидвох випадках знимки робив на смартфон, - а ТАКЕ місце вартує кращої техніки, тому
виставляв їх лиш на свому Фб. ПРО МІСЦЕ: цей новітній хмарочос є на досить високій та зручній для споглядання панорам точці. Хто
знає ті місця, то може собі уявити рельєф ближніх вулиць, - якшо рухатись від вежі у різні напрямки: по Шевченка у сторону
Клепарова - буде поступовий незначний спуск,а якщо по Винниці - крутий спуск. Якшо у сторону центру і Левандівки - також спуски.
Підйом буде хіба якшо у напрямку Єрошенка - то схили-відгалуження Кортумової гори. Тому в різні сторони тут можна побачити в даль
на кілька кілометрів. Про це і далі йтиметься.

На 6 поверсі головного хмарочосу Клепарова є піцерія і бістро, - все у одному залі. Поки готують замовлену страву можна виходити на
чудову, простору терасу. Власне з неї відкриваються краєвиди.


І от мин. тижня знову настала можливість використати дзеркалку, час і натхнення фоткати це за нормальної літньої погоди.
Цілюсь на Південний Схід і на Схід. Там разючий контраст між локомотивним депо "Львів-Захід" і високими новобудами на
Левандівській-Залізничній, міст над коліями.








Далі - на лінії горизонту церква на Симоненка, новобуди Любінської-Окружної, трошки видно дебаркадери вокзалу.

Рухаюсь на правий край тераси, - цілюсь південніше: там вже у кадр потрапляють шпилі Ельжбети (придивіться уважно до них - позаду видно високі труби, - це ж ТЕЦ-1! а ше трохи правіше - недобудований хмарочос на Лукаша) і шпиль костельчика Климентія (на вул. Чупринки).


На іншій світлині, добряче збільшивши, ледь-ледь впізнаю церкву Бориса і Гліба - та, що у парку Боднарівка (праворуч від
водонапірної вежі, на горизонті). Напряму відстань між нами і храмом 5,6 км.


До речі, водонап. вежа - у повен зріст.



Переміщаюсь по терасі, аби цілитись в іншу сторону - Північ. Тут домінують дві речі - хребет Янівського кладовища і новобудова на
Моринецькій-Шевченка.



Повертаю трохи західніше - над "Трицяткою" і житл. кварталом Яворівської-Моринецької-Татарбунарської зеленою хвилею здіймається
Кортумівка.


Той самий напрямок можна знимкувати з ліфта. Їх там два: один панорамний, інший - ні.


Втім тераса і ліфт - не єдині місця, звідки можна пофоткати панорами. Є ще невеличкий балкон, - звідти ми дивимось на Захід.
Тут ЗОВСІМ інша картина: наче безкраї колії станції Клепарів, ЗНОВУ МІСТ (!), а на горизонті впізнаються елеватор, високі новобуди
у Рясному-1, Електрон, баня церкви і масивна коробка Автонавантажувача, - фактично за кількасот метрів до межі Міста (від Легенди
Клас напряму 5,1 км).




Але давайте приглянемось і до близьких будівель - ось по сусідству житловий будинок (Шевченка,113), що десь у 2016 чи 2017
прославився у львівському фейсбуку розмаїттям балконів. На його парковці зараз рівненький котлован, - охоронець бізнес-вежі мені
сказав шо це ремонт каналізації триває.


Але що це за коричнева труба?? Приглядаюсь - на ній викладено цеглою 1924... А це вже по-справжньому інтригує!! Я раніше замічав, шо вона дещо відрізняється від решти будівель у цьому кварталі, але не надавав цьому значення дотепер, коли побачив ці 4 цифри. Виникає справді ДОСЛІДНИЦЬКА цікавість! Рухаюсь донизу, аби детальніше розглянути ту трубу, однак це вже дещо інша тема...

Браття! Мусимо копнути міську раду з цього приводу ;D

я не проти долучитись

з ночівлею і з наметом, але з переконанням шо всім на то *****!

Ще гарний настрій обов'язково візьми  ;)

І свій музичний інструмент губний обовязково!

візьму два, і ше купу всього пікнічного

з ночівлею і з наметом, але з переконанням шо всім на то *****!

ок. настала весна, погодка, + бачу шо є інтерес до з-ду, тому впродовж тижня наводжу справки, дзвоню туди, куди вважаю за потрібне.

50 на 50. якшо поїду то не на всі два дні. був би радий підсісти у машину, хто їхатиме зі Львова чи його пердмість :)

["Якшо з поверхні спустити сюди якийсь металевий інструмент, навіть зовсім новенькі пласкогубці, попрацювати ними тут годину-дві, то на поверхні вони покриються іржею, - всьо. Іони солей потрапляють у мікропори, роз'їдаючи метал зсередини і ніякий салідол не поможе."]

Шахта символів

Особисто для мене від того спуску не було якихось особливих сподівань. Втім, я побачив там певні символи, - про які й напишу. Але почну з деталей, шо у прямому чи переносному значенні мене зачепили.

Як тільки ми спустились на перший горизонт і йшли коридором з низькою стелею, я кілька хвилин думав про якийсь дивний коротенький звук, шо час від часу виникав то на початку, то в кінці нашої міні-колейки в 10 чоловік. Я не міг звикнути до того, але й не встиг спитати що це я чую, бо в якийсь момент легенько зачепив каскою породу. Згодом кожен з нас якшо не втрачав головний убор, то часто вдарявся ним об стелю. Це перше, шо відрізняло рух цією шахтою від тих підземель, у яких ми були в 2016 році, - там інша висота стель, і рухатись легше. Тут низько, і БІЛЬША значимість касок. Вже після підйому дехто з нас розглядав подряпини на головному СИМВОЛІ шахтарів.
Втім, і шахтарі, і геологи, і рятувальники вже настільки звикли правильно і подекуди довго тримати шию чи спину зігнутою, шо рідко мали таку регулярну "зустріч" каски і стелі.

Вернусь до символізму, - що вже ледь не на порозі рудника, точніше на його фасаді: там досі є табличка на якій "Полімінерал", як не дивно, "є державним"! Хоча ще 2013 року він відійшов у приватну власність латифундиста Бахматюка - він є власником активів у аграрному секторі, також його фабрики виготовляють яєчний порошок. Він є магнатому №1 країни (а може і Європи)  по вигот. цього порошку.

Ліричний відступ у тему просідання під Стебником що сталось восени 2017 р. Воно виинкло внаслідок смунівних дій на руднику №2. Аби запобігти просіданням та іншим негативним наслідкам роботи (бездіяльності) рудника №2, був такий план, про який я дізнався від еколога з всесвітнього фонду дикої природи (WWF) А. Павелка у 2016 р.: свого часу відбулось розбиття активів тоді ще держпідприємтсва "Полімінерал" і проектами планувалось, що рудник №1 (який ми відвідали) працюватиме з метою заробляти гроші на консервацію рудника №2. Але цього не сталось. І рудник №2став чималим карстовим провалом-ямою.


абревіатура ДГХП трохи "заблікована" сонячним промінням. У ній буква "Д" якраз і означає ДЕРЖАВНЕ.


Рід Бадені на Львівщині є відомим - так у Буську є палац графів Бадені.
За Польщі у шахті був так званий "Панський ходок", - місце де з лікувальною метою могли перебувати власть імущі. Зараз цю ідею відродити нелегко, бо тре інвестувати значну кількість ресурсу в техніку, безпеку, людей, піар...

Однак символом спроби заснування тут спелеолікарні в наші часи є скляні дошки. Їх залишили тут у коридорі для визначення кількості пилу в шахті.
Як нам пояснили наші ведучі-геологи, ті дошки мали забрати у лабораторію для подальших досліджень підземного повітря на предмет запилення середовища і подальших висновків для ймовірної роботи тут лікарні.  Втім, так і ніхто не прийшов їх забрати для тих самих лабораторних досліджень. Повноцінна спелеолікарня є у Солотвино (Закарпаття) - і вона торік здається закрила частину своїх підземних "палат" чи взагалі всі.

Найвідомішою підземною спелеолікарнею світу є шахти у Веєлічці (Польща, недалеко від кракова). І цю географічну назву ми ще згадуватимемо.

Втім, лікувальну функцію ці підземелля все ж трііііішечки виконують, - частенько геологи чи шахтарі беруть з луговні ропу і доставляють її на поверхню. Там продають чи дарують її астматикам або просто домогосподаркам (навіть у домашніх умовах на кухні можна випарити з неї сіль!). На жаль я забув з якого об'єму ропи вийде 1 кг солі. Коли працівник шахти діставав спеціальним інструментом (ковшем на довгій жердині) ропу з озера, це мені ДУЖЕ і ДУЖЕ нагадало теперішній герб Стебника. отакий символ тяглості століть: хоч Середньовіччя вже давно позаду, але ковшами, як і тоді, працюють аби користуватись цілющими властивостями ропи.

До речі я у неї занурив палець на якому мав рубець, - нічого зовсім не пекло. На березі озера я знайшов такий дерев'яний молот.


Про дерево: воно як матеріал добре витримує умови підземелля, бо на відміну від металів не піддається окисленню. Геолог: "Якшо з поверхні спустити сюди якийсь металевий інструмент, навіть зовсім новенькі пласкогубці, попрацювати ними тут годину-дві, то на поверхні вони покриються іржею, - всьо. Іони солей потрапляють у мікропори, роз'їдаючи метал зсередини і ніякий салідол не поможе."

Деревом утрамбовані стежки "кімнати", що називається "Кінський ходок": зигзагоподібної, видовбаної так, щоб крутий підйом змогли пройти коні. По ширині тої стежки так і не скажеш, - від тих часів,коли вони працювали, тут багато змінилось і зараз тут хіба поні міг би пройти.


В сухій луговні дуже відчувалась різниця коли ступав неоднорідною її "підлогою": спершу під ногами була рипуча сіль, - це нагадувало ходіння першим легким сінгом. Потім під ногами було шось м'яке, ніби суха глина, і крокування ним було майже беззвучним. А от направду вражали під ногами величенькі тріщини, - шириною 3-5 см, і глибиною 20-30. Може здатись, ніби ходити між ними ризиковано. Та ніхто у ті порожнини не став, не загруз, і вони нормально витримали вагу наших тіл. Хоча я подумавшо буде якщо потрибати тут, але все-такий здоровий глузд і техніка безпеки є важливішими цікавості.

ДЕПО:
Вагонетки є до певної міри символом,- вони ж бо робочі, й ніби чекають як хтось знову їх повноцінно запустить саме в роботу, а не в стан утримування-очікування. Так, на одні з балок я побачив напис з абревіатурою "ПТО 2020 р." Хто зна що тут буде в наступному році, але техніка тоді, начебто, має бути готовою до експлуатації. також символ готовності та очікування ЧОГОСЬ.


Коли геологи детально розповідали про ті всі -гіліти, я зрозумів, що було б круто використовувати цю шахту якшо не в лікувальних-туристичних цілях, то у навчальних. Подумайте тільки: територія, що має деякі спільні ознаки у корисних копалинах-мінералах тягнеться від Польщі (та ж Вєлічка) через Галичину-Прикарпаття аж до Румунії! Лише в Західних областях України є як мінімум три універи, де ці всі речі вивчають і досліджують: ЛНУ Франка, Політех та Івано-франківський нафти і газу (це лише ті, що я знаю). Чи могли б у шахтах проводити якісь практичні заняття/проходити практику студенти? Так, - якщо в тому були б зацікавлені причетні до цього сторони. Але знову ж таки нема належних умов.

ТУРИЗМ: Так, потенціал для туризму безумовно тут є. Але нема належних технічних умов безпеки, тому це на жаль поки що утопічна ідея.

Ще одне досить маловідоме використання шахт описав нам інженер у адмін. будівлі, перед прощанням: у Канаді є схожий рудник, де одні горизонти є для туризму, а інші - для консервації токсичних відходів. Технологічно їх безпечніше та дешевше утримувати саме у шахтах, де видобувають солі. І шо важливо, той канадський рудник повноцінно заробляє сам на себе тим, що підтримує належні умови для захоронення токсичних відходів, та створює нові місця таких складів.

Є ше значна частка інформації, що з різних мотивів тут не пишу або просто забув і в принипі її важко було запам'ятати, але геологи її розповідали, розповідали... Та після цього дуже змінилось моє уявлення про таку споруду як соляна шахта, і маю чітке поняття хто зараз у ній працює та навіщо.

Нормальний звіт, - добре шо поділився досвідом.
Але зважаючи на те шо міська рада Львова вже потрохи цікавиться нашою підз. рікою як потенційно туристичним об'єктом, хочу таке уточнити: хто ту екскурсію у Клов організував? Вона дозволена офіційно Київводоканалом? Як на неї потрапити (записатись/реєструватись)?

[1.]

Якшо ніхто не проти, трохи оживлю цю тему дослідженнями не на місцевості, а в інтернеті. Я взявся трохи гуглити шось про ту всю історію, і виявив шо про це писали не лише Хігери.
1. Все-таки першим ту історію описав совєцький письменник, трохи журналіст-публіцист і пропагандист Володимир Бєляєв. У серпні 1944 він як кореспондент Всесоюзного радіо приїхав у Львів.У Львові В.Б. пропрацював 15 років (1944—1959). У 1945 році вийшла його повість «Світло в темряві» («Свет во мраке»). В 1960,62 і 67 роках повість перевидавали.

20 вересня 2017 р. на Гуманітарному факультеті УКУ відбувся семінар з інтелектуальної історії. Із доповіддю "Світло в темряві. Історія порятунку групи львівських євреїв та її інтепретації" виступила Оля Гнатюк, професор Варшавського університету (Центр східноєвропейських студій) та кафедри історії  НаУКМА.

З матеріалів того семінару є ПДФка, в якій можна побачити дві сторінки журналу Огонек №14 (933) від 10 квітня 1945 р. де є уривок тої повісті, а саме її початок.

Тут є вся повість російською.

2. У повісті Бєляєва (а я припускаю шо і в спогадах І. та К. Хігерів) згадується Галина Вінд (1922-1982): "дочь часового мастера из местечка Турки. Её родной брат живёт в Америке. Он хорошо учился когда-то во Львовском университете, но вынужден был покинуть Львов в ноябре 1938 года после того, как польские студенты — «эндеки» зверски избили его в одной из аудиторий старинного университета. Галина Винд отлично помнит адрес американского брата."
Детально спогади Галини Зіппори Вінд Престон є на сайті Яд Вашему.
--------------------------------------------------------
Мою розмову з Stinger'om i ЗеленоюМишею я поширив у фейсбуці мому знайомому художнику-ілюстратору, який цікавиться історією Львова. І я виявив шо конкретно ця історія порятунку євреїв його цікавила (він ймовірно раніше вже читав саме цю тему форуму). А у коментах до поширення якийсь френд художника написав мені про американця, очевидно шо нащадка (сина) тої самої Галини Вінд Престон, журналіста Девіда Лі Престона. У травні 1983 Девід Лі Престон у журналі The Philadelphia Inquirer Magazine оприлюднив розповідь про порятунок матері у групі тих самих євреїв Сохи та Хігерів. Вона є тут. 24 серпня 2015 року він знайшов у себе вдома старі рукописи матері, в яких описано її порятунок у Полтві та її прозу і вірші.Фотка з його фейсбука:

На цьому я трохи пригальмую і продовжу писати про цю всю віднайдену нову інформацію згодом...