Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Topics - Roy

#81
Карта укріплень Львівщини, створена на основі книги Володимира Пшика "Укріплені міста, замки, оборонні двори та інкастельовані сакральні споруди Львівщини XIII-XVIII ст." (2008)

https://www.google.com/maps/d/viewer?mid=ziaR3phm4zUw.kG1EfBLGqAFc&hl=uk
#82
Тут Stitch ідейку підкинула - http://ua.igotoworld.com/ua/news/378_puteshestvie-v-nedra-zemli-predlagaet-krivoy-rog.htm

В чому полягає ідея? - спуститись в залізорудну шахту на глибину 1500м на 5 годин, поексплорити один з найбільших індустріальних центрів України.
Звісно, що офіційно. На жаль, чи на щастя, не знаю, кому як краще.  :)

Пропоную час для мандрівки останні числа жовтня, або початковий гЛистопад) Виділити на це вихідні.

Думайте товариство, я вже загорівся ідеєю.

#84
Всім привіт!
Нарешті, хоч краєм ока, але таки побачили одну з систем Одеських катакомб. В нашому випадку, ми мали можливість потрапити до шахти Калініна, котра складається з численних багатометрових ходів та карстових печер. Знаходиться вона в центральній Одесі.

Вдосталь насмажившись на сонці, простою необхідністю була для нас прохолода. А підземна прохолода, за практично 100% вологістю повітря, що може бути краще?

Серед житлового масиву, в дворі багатоповерхівки, де бігають діти, де звикло стіни обписані балончиками а з кухонь вириваються запахи - зі скрипом відкривається плита, на кшталт такої, якою прикривають газові комунікації.
Тільки пофарбована вона не в жовтий колір. Одягаємо ліхтарики.

Спускаємося вниз бетонними сходами, до відмітки - 30 метрів. Зауважую залишки парних гермодверей при вході. Гм, а тут насправді, колись в післявоєнній Одесі вирішили зробити бомбосховище, для вищих ешелонів влади.
Об'єкт міг бути повністю ізольованим від зовнішнього світу: тут були горизонтальні резервуари з водою, система очищення повітря, ГСМ, дизельгенераторні, котельня. На даний момент, цього всього вже не залишилося, в період відкритого доступу до шахти, це все було порізано на метал різними верствами населення.

Тут можна побачити, якими інструментами добували породу. Тут і ланцюг, спеціальний молоточок і лом, пилка, якою до речі пробував врізати породу. Порівняно, по зусиллю як трухляве дерево різати.


Думав спершу, який ненадійний будівельний матеріал. Але це сирість. І взагалі, в старій Одесі будинки з цегли не знайти. Навіть Одеський оперний театр побудований з ракушняку.



Попереду складна, закручена система підземних ходів. Лабіринт, в якому без карт практично реально трохи "блуданути" (то нам 8)). Тому, в нас був досвідчений провідник.
А під ногами, до сьогодні валяється стара бобінна плівка, нитки, а також є хаотичні позначки на стінах.

Бачимо технічні приміщення, які обслуговували сховище. Хоча ні, не сховище. Сюди радше личить назва ЗКП - захисний командний пункт, враховуючи глибину залягання та розміри об'єкту.



Одна з атракцій шахти - це настінні написи, та розписи різних часів існування об"єкту. Тут є і технічні написи щодо видобутку ракушняку, є і написи солдатів словацького корпусу Вермахту, які переховувались тут певний період під час ІІ світової війни, є просто надписи і малюнки післявоєнного періоду впродовж до наших днів. Всі вони цікаві, хочеться розглядати. Але є один нюанс, всі вони намальовані чимось чорним (можливо вугіллям) та легко стираються пальцем. Від чого в нас виникли деякі сумніви щодо їх автентичності. Хоча, можливо наші здогади і не вірні. Хочеться вірити, що вони дійсно збереглись.



Зверніть увагу на дати












Портрет "красуні" минулих літ.


Як бачимо, там зліва хтось робив писав не  зовсім вдалу копію.


Систему ходів катакомб починаючи з п'ятдесятих років суттєво укріплювали. Мурували переважно залізобетонні арки, та потовщували стіни.
Що цікаво, через високу вологість, цементна суміш виглядає так, що ніби це було зроблено кілька днів тому, тобто свіжою.



Одне з місць, де через вузьку вентиляційну трубу долаючи тридцяти метрову глибину попадає всередину природнє світло.


Залишки амперметра в електричній шафі, 1949 рік. Ось такий олдскул. Шкода що не цілий.


Деяку лепту до руйнації обліку сховища привели змагання страйкбольних команд на тему гри Сталкера.

А й справді, атмосфера тут відповідна.
Вартує лише звернути увагу на ці гермодвері. В нас такі рідкість. Стандарт минулих років.


Залишки кінотеатру, залу засідань. Видно ще декоративні гіпсові фризи на стінах. На жаль, через відсутність ширококутника світлина не передає побаченого.


Можна побачити і інші роботи каменярів - майже художня різьба, і як наслідок чийсь барельєф.




Женя не побоялась спуститись в катакомби незважаючи на гіпс! Ось що значить жінка експлорера  ;)


Тут, як і в печері, є місце для сну, кухні, туалету. А також, місце з чистою, смачною та прохолодною водою.


Ракушняк у розрізі


Погляд наверх, а там ось така гарна кладка. Вже забув, що це. можливо карстова воронка.


Друся фотографує породу


А це - так звані груші. Вони створені для укріплення, моніторингу та стабілізації нависаючої породи. Розташовані в більш просторих приміщеннях.




Вже й не зауважили, як покинули територію бомбосховища. Зміни були не відчутні, ми вже на сотні метрів пройшли вглиб шахти.

Грибок, на залишених балках ефектно розрісся


Багато де з'явилось кальцитових утворень, схожих на тоненький лід


Укріплення аварійної стелі


Незважаючи що дехто з нас "шпацерував" у в'єтнамках, всі з легкістю долали водяні перешкоди ти низькі, метрової висоти переходи. На щастя, ніхто не травмувався.


Шахту перерізає природна, карстова печера.




Добрались до повноцінного, вентиляційного ствола шахти. Під металевою плитою, кілька метрів дуже прозорої води. З драбинкою, яка нікуди не веде.


А це, вид на гору. Десь там можна вибратись, або ж навпаки, пробратись сюди.


А це, досить незвичне явище. При бурінні для прокладки свай, попали акурат в катакомби.


Тепер, після невеликого штрафу за це і ще кількох паперів, частина катакомбного приміщення, де попала "голка цивілізації" назавжди буде ізольоване від решти.

Ось і все. Частинку підземної Одеси ми побачили, наш невеликий чорноморський етнотур можна вважати завершеним.



Дякую всім за гарну компанію.

Обговорення теми тут
Фото тут
#86
Наша літня мандрівка планувалась на 6 днів, так щоб побувати на узбережжі Чорного моря, відвідати Вилкове з його тамтешніми принадами а також, хоча б краєм ока спогледіти Одеські катакомби.
Ну, але все по порядку.

Спершу ніч в поїзді, яка без всіляких сумнів з експлорерами мала бути веселою, плюс до того ще був мій кум. Бо ще як куми збираються, то вже ого!  ;D

Вранішня "Одесса - жемчужина у моря" зустріла нас безвітряним теплим ранком.




Далі, колективно вирішено було рухатись на Білгород-Дністровський. Придбали квитки на електричку.
Чи не головним моментом було побачити таке довгоочікуване мооооре, з вікна електрички. В районі Затоки лише тоненька коса розділяє лиман та море. А відчути бриз моря через вікно вагону, де від нього якихось 15 метрів - це незабутньо. Зустріч двох стихій природної та техногенної. Гарно!


Прибули в Білгород. Якогось особливого бажання описувати фортецю не було і не є зараз. Так, об'єкт красивий, але надто туристично розкручений для його окремого "хваління" тут.
Хоча, кілька знимок є, які дещо нам говорять, що:
- там опасно

- місцями гарно

- ну і вузько :)


Зате місто має ось таку вивіску, приправлену місцевим колоритом:


Далі, вирішили прямувати в сторону до Вилкове та обрати місце дислокації біля моря. Вибрано було курорт Приморське, який знаходиться за 10 км від Вилкове.
Велкам ту совок! Відчув на собі різницю, що це коли відпочинкова база має "туалет со сливом воды" і також без нього.
Також, тут тобі усміхнуться після того, як заплатиш гроші.
Гадаю, рівень курорту Приморське можна оцінити по цим фото:







Є і плюси звісно. Солодкі, смачні фрукти - кавуни, дині, персики, які вирощені на полях поруч. Також в продажі асортимент копченої та в'яленої риби з моря чи Дунаю. Смачно! Але, враховуючи спеку, останньою можна й отруїтись, що я успішно і зробив.
Муха з брудними лапками сіла - довелось за ніч використати рулон туалетного паперу. 

Інша справа з так званою "украЇнською Венецією". Венецією там і не пахне, але місцина там дуже самобутня, цікава, яку хочеться досліджувати ще і ще.
Навіть незважаючи на тотальну відсутність дороги сюди.


Одного ранку ми вийшли на автобусній станції в містечку Вилкове. Місто ще спало. Туроператори, котрі займаються прогулянками на човнах ще теж. Була сьома година ранку.
Вирушили в напрямку Дунаю, оглядаючи по дорозі вулички.






Інколи, місцями тут ще радянський союз. Таблички назви вулиць, опустілі будиночки, з полущеною фарбою.
Вийшли на пристань Дунаю. Місцеві рибалки розмірено сидять над рікою, час від часу поглядаючи на гойдаючі поплавки. Риба тут є.


Саме тут ми познайомились з дядьою Ваньою, рибалкою, з ним ми домовились про нашу прогулянку на його човні. Скинулись грішми, дядя Ваня поїхав до бензоколонки на велосипеді на край міста.





Коли сіли в човен, зрозуміло стало, яку Руфус має боязнь води!
Тримається))


Нас разом семеро, човник з мотором п'ятдеесятих років невпинно трудиться, ми ж спокійно оглядаємо береги двох держав - України та Румунії.

Видно як впав рівень води в Дунаї


Цей пришвартований кораблик виконує функцію розчистки каналів


Хотіли побачити судоремонтний завод + затон


Фактично звалище стареньких вантажних кораблів, облюбованих птахами. Де-не-де жевріє якась робота. І видніються свіжі судна.


Пусті доки


Плавуча майстерня


птахи


Покинутий склад. Рівень води суттєво знизився.


Церква чи каплиця на території дачі колишнього депутата Рибака. На відео можна буде побачити озброєну охорону поруч.


Румунія


Місцевий дядько з цигаркою в зубах. По хліб певно.


Острів, на котрому колись жили виключно старовіри. Зараз там переважно дачі, з дуже родючим грунтом. Також, серед рослинності заховані непримітні місця відпочинку.




Символічний вказівник. Навіть Львів є!


Зупинилися по бажанню на острові. Була невеличка дерев'яна пристань. Тут ми пообідали, чи поснідали?

Був позичений на грядці поруч соковитий, налитий сонцем сеньйор Помідор, без ГМО. Посмакувало.


Через деякий час, коли ми були вже безпосередньо в каналах міста, човник, мотор човника закашлявся та перестав дихати. Дядя Ваня розпочав процедури зняття свічки та продуття її.


Ми ж собі спостерігали за оточуючими хащами та пропливаючими поряд човнами.


Комар місцевий трохи попозував - скуштував западенської крові


Дуже милі і гарні оку пристані, канали. Тут вже вирує життя біля води.








Кожен зі своїм інструментом.


Діти в каналі стрибають у воду.


Вантажать на човен будматеріали.


Стоянка


О, а хто тут в нас?


Користуючись низьким рівнем води хлопці чистять пристань від мулу


Нашого дядю Ваню всі знають і поважають


От таке тут співіснування транспорту






Спека, відсутність дощів робить свою справу - канали в рясці.


І ще, у Вилковому певно найзатишніший автовокзал з усіх які я бачив на наших теренах.


А чого Женя з гіпсом на руці? Не питайтеся, то ми так в Одесу весело їхали. ;D

Чекаємо на доповнення від інших учасників мандрівки.
Звіт з Одеських катакомб читайте в окремій темі. Скоро.

Обговорення теми тут
Всі фото тут
#87
Знайдено на фейсбуці.
"В будинку де я живу, кожен вечір відбувається резонанс, будинок коливається (Долучаю відео). Кожну ніч біля 00,00 годин панельний 9-ти поверховий будинок починає розгойдуватись і так відбувається до 6,00-7,00 усі не закріплені речі починають гойдатись, люстра, вода у вазі, флешка що весить на стіні на шнурку, та і на відчуття дуже моторошно, чую як часами потріскує бетон.
Боюся найстрашнішого що від тих коливань може обвалитись будинок (Відео за посиланнями нижче).
порадьте будь ласка хто знає чим цьому зарадити, на гарячій лінії міста забили на це!"













Хто що про це скаже? Цікаво.
#88
Розкладний компактний диван, в доброму стані. Ціна - 1200 грн. Для форумчан - знижка.
Розміри на фото.







#89
Фестиваль Leopolis Grand Prix вже проводиться у Львові щорічно, протягом кількох років. Щоразу, з'являються цікаві моделі машинок.
Я забіг лише в перший день проведення фесту, побачив невелику частину доволі рідкісних авто.

Оглядини почав з СМЗ С3Д, в народі "інвалідки". Машинка, з одноциліндровим двохтактним моторчиком потужністю до 14 к.с., від мотоциклів ІЖ. Потужність на 500 кг. маси мотокаляски. Відрізнялась шумністю і прожорливістю)).
Що цікаво, виготовлялась в такому кузові до 1997 року. Наступницею стала "Ока".




Варіант з повністю ручним управлінням


Багажник. Крім корисного простору там розташована пічка.


А це попередня модель "інвалідки" - СМЗ С3А, вироблялась з 1959 по 1970 роки. Розганялась до неймовірних 60 км/год. Блок склоочисника розташований в салоні, з приводом лише на щітку водія.


Салон тісний, та ще більш спартанський, якщо порівнювати з наступником.


Моторчик розвивав всього 8 к.с. Гальма були лише задніх колесах.


ЗАЗ-965 - "горбатий" запорожець, суттєво з розширеним кузовом і причіпом-близнюком.





Бррр...Що це, спитаєте ви?
Так, я не відмовив собі посидіти в новенькому Mercedes-Benz S-class 350, оцінити салон та результати сучасних технологій.
Та й погодьтесь, цікаво пересісти з совіцької інвалідки одразу в авто такого класу, контраст ще той  :)


Дерево, шкіра та алюміній


Панель типу оптітрон вже не в моді, лише графічний дисплей.


Не зміг не звернути увагу на Mercedes-AMG CLS 63, в відомій комлектації з потужністю 557 к.с., де розгін до сотні займає трошки більше 4 секунд.








Як завіряв мені представник фірми Ріа-авто, цей двигун зібраний вручну, про що свідчить табличка з автографом майстра. Вручну. Але, по відчуттям якось "без душі".
Не відчув я в цих розцяцькованих мерсах попередньої надійності, "душі", відчуття, що авто зроблено на совість. Чого не скажеш про серії 123, 124, 126, 140...Взагалі, це якось стосується всіх авто до 2000-х років.
Ось такі враження.

Їдемо далі.

Volkswagen t1, доволі часто зустрічається на вуличках Львова






BMW 2000 1967 року, з автоматичною трансмісією




Volkswagen Karmann Ghia 1966 року. Мотор об'ємом 1,2 літри, потужність 34 кінські сили. Не густо, як для спортивного купе.
Машинка походить з Бразилії.




А от посадка низька, спортивна


Mercedes-Benz-CE 230 1980 року. Хотів б таку мати, красиве купе!




В салоні дуже затишно і зручно


М'ягкий велюр


Volvo BV 202 на гусеничному шасі. двигун бензиновий, дволітровий потужністю 97 к.с. Також є причіп. Машина працює в Карпатах, вивозить лижників на гору.








Дверей немає.




Газ -67Б, виготовлений у 1944 році. Використовувався під час ІІ св, возив полковника, згодом осів в одній із шкіл півдня Тернопільської області. Звідти попав на металолом.
Відновлений ентузіастом. Практично всі деталі автентичні.






Мопед Верховина, Львівського мотозаводу. Певно, готується до реставрації.
А от Стінгер міб б похвалитись кращим! ;)


"Трьоха", вона ж ВАЗ-2103. Непогано відновлена. Пасує наклейка знаку якості ссср






Москвич 401. Власника не було поряд, тому деталі реконструкції мені невідомі.




Якийсь довгий Каділак з п'ятиметровим кузовом. Власника не було.


Поруч стояло трійка Крайслерів, початку 70-х років. Скажу чесно, машини припали до душі. Величезний салон, з м'якимИ диванами, утворили колосальний затишок і комфорт.


Можливо, дається взнаки відсутність звички до такого типу авто. Під капотом в них V8, в салоні є кондиціонер, магнітола, в якій дуже влучно звучить Charlie Rich, працюють електросклопідіймачі всіх вікон. Розкіш, порівнюючи з європейськими авто того часу.







Звісно, на момент нафтової кризи в США, восьмициліндрові двигуни трохи дефорсовані, але тим не менше "булькають" приємно.










Ідеально!  :)


В наших теренах ці машини екзотика, пропонуються на весільні кортежі.




А в Америці і 500 доларів можуть не вартувати. Хто згадає фільм Брат-2, - "For that car $500"? - американського далекобійника здивувала така щедрість))

Наостанок побачив такого дивного Лексуса, обтянутого а-ля крокодилячою шкірою.




Що ж, є і такі поціновувачі... :-\  Всі ми різні.  :)
#90
Що, ж товариство. Пропонується в неділю, 28.05 поїхати в Жовкву, з метою віднайти пивниці на горі Гарай.
З собою рекомендується взяти невеликий тормозок, ліхтарик, одяг (який не шкода забруднити) зручне взуття, хто має можливість - саперну лопатку.
Потім можна буде посмажити ковбаски.
Хто має бажання, пропозиції - підписуйтеся нижче.
З пов., Рой

Детальна інфа - http://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,7101.msg46191/topicseen.html#msg46191
#91
Шановне товариство, як гадаєте, Полтва вийшла з-під надр колектора? Станом на 26.05 2015
Ось, прямо перед кольоровим житловим будинком, за заправкою Окко знаходиться преславутий поворот русла річки. Вже були випадки в тому місці, коли течія розносила бетонні плити перекриття і річка показувала свої підземні принади.
Вартувало б перевірити.
Фото Varta1 Знято з офісного центру Інтерсіті на Чорновола.
#92
Планую вибратися нарешті до теплих країв рідної Країни, ближче до моря. Ненадовго, днів до 5 максимум. Орієнтовно в липні, де дата буде узгоджуватись з бажаючими.
Що планую побачити і зробити:
- побувати в Аддєскіх катакомбах
- викупатися в морі (нарешті)
- заексплорити щось неплановане, що впаде око
- провести час у Вилково та ближніх територіях. Спілкування з місцевими, куштування місцевої смачної кухні, фотопрогулянки, човни і все решта, що може бути цікавим.

День можна присвятити Одесі, решта часу на море та Вилкове.
Наразі бігло поцікавився транспортним сполученням, виглядає так, що з Одеси в Вилково автобусне сполучення відносно жваве, починаючи від ранку до вечора.

Питайтесі не встидейтесі, додавайте конструктиви чи ідеї, хто бажає долучитися до етно-туру  - плюсуйтеся.  ;)

#93
Почув від колеги історію про них, і навіть в мережі знайшлася доволі розлога інфа. Було б добре записати в плани, та зробити пізнавальну вилазку, з метою глибшого дослідження.

Пивниці на Гараю як рукотворні підземелля Жовкви ХVII ст.: історія, сьогодення та перспективи музеєфікації.








Анотація. У статті йдеться про пивниці на Гараю – пам'ятку XVII ст., яка на сьогодні має статус лише нововиявленої. Досліджено історію її будівництва та використання на основі джерел та популярно-краєзнавчої літератури. Запропоновано концепцію включення пивниць на Гараю до сучасного музейного ландшафту міста Жовкви.
Ключові слова: пивниці на Гараю, літній палацик, Жовква, підземелля.
Summary. Ludmyla Baybula. Beer cellars on the Haray as hand-made catacombs in Zhovkva of the XVII century: history, present times and perspectives of creation of a museum
The article speaks about beer cellars on the Haray that are considered to be the monument of the XVII century and currently have the status of newly discovered. History of their construction and use has been studied on the basis of original sources and popular literature on area studies. There has been presented the concept of inclusion of the beer cellars on the Haray to the museum complex of the town of Zhovkva.
Key words: beer cellars on the Haray, small summer palace, Zhovkva, catacombs.
          Печери, потаємні підземні ходи між замками, закинуті таємничі штольні, каземати, королівські підвали, оборонні підземелля-фортифікації... Що може бути таємничіше та загадковіше, ніж давні підземелля? Природні та рукотворні – вони завжди вабили шукачів пригод. Перші з них, створені природою, вражають різноманіттям кристалів, заплутаністю ходів чи бездонними глибинами, інші, творцем яких була людина, ховають у своїх надрах безліч легенд, переказів та цікавих історій, пов'язаних з їх виникненням.
Серед відомих пам'яток державного значення, як наприклад, замку чи синагоги, у Жовкві є ряд цікавих об'єктів, які за своєю історією, виглядом та станом збереженості можуть нарівні конкурувати з вище перерахованими метрами, незважаючи на те, що на сьогодні мають статус лише нововиявлених. Одна з них – це пивниці на горі Гарай, яка є вершиною горбистого пасма Розточчя, і здіймається над містом Жовквою на висоту близько 150-и метрів (362 метр над рівнем моря). Пивниці розташовані на північному схилі гори південно-західної околиці міста та датовані другою половиною XVII ст. [1] Саме в цей час Жовква активно розбудовується за фінансової підтримки короля Яна ІІІ Собєського, перетворюючись на одну з прегарних його резиденцій. На горі Гарай Собєський будує літній мисливський палацик, звідки відкривається мальовнича панорама його володінь. Сьогодні можемо лише уявляти, як король, залишаючи стіни замку полював у звіринцю – мисливські угіддя, що тягнулись від замку до вершин горбистого лісового пасма Гараю – а згодом, стомлений прямував до свого літнього палацику, щоб відпочити та випити келих другий запашного вина, яке зберігалось у пивницях, збудованих у товщі гори.
          Варто згадати і про історико-топонімічне походження назви Гарай. Аналіз краєзнавчої літератури свідчить про те, що, починаючи з середини ХІХ ст. походження цього топоніму приписують Яну ІІІ Собєському. Як пише відомий дослідник Жовкви Садок Баронч у першому виданні, присвяченому пам'яткам Жовкви, яке побачило світ 1852 року, назву Гараю виводять з вигуку Собєського "ha raj" після того, як з висоти цієї гори, його очам вперше відкрився чудовий вигляд околиць Жовкви [13, s.46]. Однак автор не поділяє цієї думки, бо зазначає, що король бачив і розкішніші краєвиди, та не називав їх раєм [14, s. 112] та подає згадки про ліси Гараю, зафіксовані у документах XVI століття, тобто за 100 років до володіння ними Собєським. На ці джерела стосовно першої історичної згадки про Гарай покликається і відомий український історик Іван Крип'якевич у своїй розвідці про місто Жовкву [6, с. 19]. Більше того, він зазначає, що ця околиця, згідно даних археолога Ярослава Пастернака, «мала досить живу доісторичну минувшину – на горбі Гарай знайшлися двостінні крем'яні сокири старшого типу» [Там само], що належать до неолітичної доби (бл. 5000-2500 рр. до н. е.) [11, с. 9 ]. Проте, незважаючи на це, гіпотеза про походження назви гори Гарай начебто від вигуку Собєського успішно помандрувала в наступні краєзнавчі дослідження польських та українських авторів та енциклопедичні видання, утвердившись там як безапеляційна істина [21, s. 86; 17, s. 53; 22, s. 1025, 10, с. 63.], будучи насправді суцільною легендою. Наприклад, сучасний дослідник М. Парцей, автор книги «Стародавня Жовква» серії «Історичні місця України», що вийшла 2005 року, пише навіть, що «у старовинних архівах Жовкви збереглося свідчення очевидця про те, що король Ян ІІІ був так зачарований краєвидами міста, і піднявшись на гору за парком, вигукнув: «Га-а! Рай! Кажуть, що відтоді гору і назвали Гарай» [10, с. 63]. Пивниці на Гараю ж згаданий автор називає підземельним тунелем, який ніби походить з часів побудови Жовківського замку, про що свідчить тип цегли, якою викладено склепіння. Цю вже другу «легенду» М. Парцей переймає з книги «Жовква і її святині» польських авторів П. Козарського та Т. Свата, що вийшла у Жовкві 1999 р. українським перекладом. [5, с. 117]. Вважаємо таке твердження помилковим, оскільки склепіння пивниць викладені не пальцівкою (цегла, що належить до першого будівельного періоду зведення замку), тому датування їх не може бути прив'язаним до кінця ХVII ст. Третьою легендою у книгах зазначених авторів є те, що від згаданого підземелля є відгалуження на чотири боки: до Львова, Крехівського монастиря, Жовківського замку та потаємного виходу в лісі на схилі гори. Головний львівський коридор нібито має бути найширшим – щоб можна було вільно їхати риссю на коні, а в коридорі є кам'яні пійла для коней. Хоча П. Козарський та Т. Сват і називають останню легенду «живою», проте жодних переказів про неї, автору даної розвідки не пощастило знайти в поданому списку використаної літератури. Дослідник М. Парцей, окрім підземель (які насправді є пивницями) пише і про броварню з великими пивницями, що начебто були побудовані Собєським на Гараю після зведення літнього палацику, що не знайшло підтвердження в джерелах і очевидно є фантазією автора. Така розмаїта інформація стосовно пивниць на Гараю, оповита легендами, переказами і часто суперечливими фактами, присутня в сучасній краєзнавчій літературі, спонукала автора до ґрунтовної історичної розвідки, адже ця пам'ятка не була до цього часу предметом окремого дослідження.
          Джерельні дані стосовно влаштування пивниць, на жаль, досить скупі. Їх поява безперечно була обумовлена зведенням літнього палацу, перша згадка про який належить до 1677 року і пов'язана з запрошенням до Жовкви садівника-італійця, який разом із місцевими садівниками закладає при замку прекрасний регулярний парк на двох терасах у французькому стилі з фонтанами і альтанками та з'єднує його великою алеєю із закладеним регулярним парком і алеями літнього палацу на горі Гарай. Цей палац був збудований у формі круглої вежі, діаметром 12 метрів. [7, с. 26]. Польський дослідник С. Гасьоровський пише, що його, за звичай, називали альтаною. [15, s. 55]. Відомий історіограф Жовкви монах-домініканець Садок Баронч датує зведення цієї будівлі 1678 роком, пов'язуючи його з відновленням замку [14, s. 112]. Існує також версія О. Мацюка про мисливський королівський оборонний замочок на Гараю та вартий уваги проект його реконструкції [9, с. 51-54].
Детально вперше опише цей об'єкт подорожуючий французький абат F. de P. у своїй хроніці нотатки про Жовкву («Relations d'un voyage de Pologne, fait dans les annees 1688 et 1689", видані в Парижі у 1858 р.), де зафіксує інформацію про те, що на верху гори знаходиться глорієтта* чи чотириповерхова вежа, звідки відкривається чудовий вигляд на Жовкву та її околиці; тут Ян ІІІ часто вечеряє у товаристві довірливих йому осіб [12, s. 568]. Королівський літописець К. Сарнецький підтверджує ці факти, зазначаючи, зокрема, що 29 березня 1664 р. Собеський, вислухавши меси, "на Гарай відразу поїхав і там пообідавши, полював аж до самого вечора" (переклад – Байбули Л., далі – Л. Б.) [12, s. 587]. Приготування королівських трапез вимагало, очевидно, наявності приміщення для надійного зберігання продуктів та напоїв. Таким, сучасними словами, мовлячи, холодильником, слугували пивниці, котрі ідеально відповідали вимогам королівської кухні.
          Згідно даних С. Гасьоровського, який першим подає конкретні роки зведення пивниць, покликаючись на архівний матеріал, зібраний священиком Романом-Степаном Луканем**, вони були збудовані протягом 1685 – 1689 рр. та мали форму хреста. Довше його рамено сягало до 50-и метрів, коротше – до 20-и; висота – біля 2-х метрів. В лівому крилі знаходилась криниця, а в правому – комин, з якого шахтою до палацу у кошику подавали у пляшках вино, пиво та воду. Наглядав за пивницями сторож, будиночок якого стояв неподалік літнього палацу. [15, s. 55]. Відомий краєзнавець Галичини А. Шнайдер пише, що сьогодні (себто на др. пол. ХІХ ст. – Л. Б.) ані сліду не залишилося від палацику; є лише розлогі алеї, засаджені липами та модринами. Вперше вигляд цього місця був зафіксований на карті Міґа (за прізвищем керівника – інженера, обер-лейтенанта квартирмейстерства австрійського Генерального штабу) (фото 1). "Під горою – досить глибокі пивниці, збудовані у формі хреста, які служили донедавна за винний погріб; до сьогодні добре збережені. В одному рамені пивниці є викладена каменем криниця, про яку місцева легенда згадує, ніби мати молодих королевичів Собєських інколи – неслухняних лякала, що їх в тій криниці під Гараєм втопить" (переклад – Л. Б.) [20, s. 16].
Зважаючи на досить великі розміри пивниць видається правдоподібним, що їх влаштували у пустих підземеллях, де знаходився камінь, який попередньо використали як будівельний матеріал. Коли він вичерпався, утворену нішу пристосували під пивниці, виклавши їх склепіння цеглою. Нашу версію, що тут колись знаходилась каменоломня опосередковано підтверджують привілеї господарів міста, надані юдейській громаді Жовкви. Так, тодішній дідич Жовкви Станіслав Данилович, дід Яна ІІІ, дозволив 18 червня 1635 р. на місці дерев'яної збудувати муровану синагогу; на підмурівок для неї "брати камінь в горах, який знаходиться на моїх грунтах" (переклад – Л. Б.) [19, s. 8]. Однак синагогу тоді не звели, натомість юдеї, скориставшись з дозволу, набудували цілу низку будинків. 1664 року Ян Собєський підтверджує привілей Даниловича на зведення синагоги та дозволяє брати будівельний матеріал для цієї мети з його власних каменоломень. [Ibid, s. 28]. У 1678 і 1687 роках Ян ІІІ повторює цей дозвіл – вже як король. В останньому привілеї мова йде вже і про королівську позику громаді, що свідчить про реальний початок будівництва храму. У донесеннях Жовківського окружного управління Намісництву про кількість синагог за 1827 р., Жовківська синагога датована 1687 роком [2, s. 6]. У цей час триває і будівництво пивниць на Гараю (1685-1689). Минуло понад пів століття від першого привілею 1635 р. і, очевидно, за цей час будівельний камінь було вичерпано, а рукотворні підземелля почали обкладати цеглою та облаштовувати під пивниці. Ще одним доказом даної версії є те, що під час експедиції (фото 4-7), здійсненої автором даної розвідки разом із археологом ДІАЗу Т. Іванишиним у 2008 р. у пивниці на Гараю, вдалося виявити тверду породу каменю рябчаку. Його було добре видно через численні проломи в бокових стінках цегляного склепіння; зруб ж підземелля складався переважно з глиняної маси – опоки.
Час використання пивниць для зберігання вина залишається невідомим. З певністю можна говорити про їх "функціонування" у часи сина Собєського Константина (власник Жовкви протягом 1696-1726), який підтримував в замку світське життя, був великим прихильником мисливства та лицарських розваг [17, s. 63]. Відомо, що 1724 р. з нагоди перебування старшого брата Якуба у Жовкві, Костянтин влаштував тут грандіозне полювання у Звіринці, театралізовані видовища та бали [8, с. 93]. Князь Михаіл Казимир Радивил, власник Жовкви з 1740 по 1762 рр. після відбудов та декорування запустілого замку провів 1752 року ґрунтовну реставрацію королівського палацу на Гараю. Це остання документальна згадка про нього і, ймовірно, останній ремонт цієї будівлі, зафіксований у відомих нам джерелах. [12, s. 587; 18, s. 135]. Інвентар Жовківського замку від 10.09.1840 року, укладений у зв'язку з його продажем власниками Юзефовичами, містить інформацію про "domek" - будиночок на горі Гарай. [3, 14]. Зважаючи на його дуже скромний опис як будівлі під солом'яним дахом, з певністю можна ідентифікувати його з будиночком сторожа, що був зведений неподалік літнього королівського палацу та пивниць. Останні в інвентарі згадуються, як друга пивниця, що розташована недалеко, близько 30 сажень,*** від описаного будиночку, на долі гори Гарай. "Вона мурована, склепінчаста і тягнеться під будиночка на південь, але вхід до неї завалений" (переклад – Л. Б.) [Ibid.]. Перша ж пивниця, невідома нам до цього часу, знаходиться в кількох кроках від описаного будиночку; вона мурована, має цегляні склепіння та 20 фрамуг (ніш) для бочок з напоями [Ibid.].
Отож, у першій половині, ХІХ ст., як свідчать, джерела, пивниці перестали використовуватись за призначенням. Станом на 1852 рік було остаточно втрачено Звіринець, а з ним і літній королівський палац на Гараю, залишилася лише одна модринова алея [8, с. 100] та згідно даних С. Баронча, під горою велика пивниця, з темним входом [14, s. 200]. 1861 року вона була відкопана, а в міжвоєнний період, коли почали опікуватись пам'ятками на державному рівні, Жовківський магістрат доклався до реставрації цього підземелля. Врешті воно було відкрито для відвідувачів. [16, s. 24]. Слід згадати, що 1910 р. було розроблено проект природного резервату «Модринова алея на Гараю», який 1919 р. оголошено пам'яткою природи Розточчя. Таким чином гора Гарай стала атракційним місцем для жовківчан; тут вони проводили свій вільний час, влаштовували пікніки, прогулювались модриновою алеєю та обов'язково зазирали до пивниць. Такі теплі спогади про проведене приємне дозвілля залишили українці, поляки та юдеї у своїх мемуарах-спогадах, що вийшли друком вже по Другій світовій війні переважно за кордоном. Вхід до пивниць було засипано вже в радянський період, на жаль, точними даними не оперуємо.
Сучасний стан пивниць зафіксовано нами під час експедиції 2008 р., (фото 2-7), дістатися до них можна лише через отвір, зроблений у цегляному склепінні, що руйнує пам'ятку. (фото 1). Таких стихійних проломів-отворів вже цьогоріч зауважено кілька, що свідчить про великий інтерес «шукачів» скарбів і водночас про те, що потрібно негайно рятувати пивниці від подальшого руйнування. Вважаємо, що це слід робити через музейну функцію. Влаштування тут музею стане, на наш погляд, найкращим вирішенням проблеми існування пам'ятки в сучасних умовах. Історія будівництва та функціонування пивниць сама диктує тематику музею – тут логічно створити музей «Королівський винний льох», облаштувавши пусті зараз ніші дерев'яними бочками, наповненими солодким трунком для дегустації відвідувачами. Перспективною буде також тут експозиція рецептів приготування напоїв – королівського вина та пива, якими колись славилась Жовква і активно імпортувала їх. Таким чином, даний музей стане своєрідним доповненням експозицій Жовківського замку, де на слушну думку С. Каськун, потрібно влаштувати музей шляхетського побуту XVII –XVIII ст., виходячи з історії будівництва та функціонування колись славної резиденції.[4, с. 325]. Відтак, будуть розкриті первинні функції нашого об'єкта. Творячи музейну концепцію, не слід обмежуватись лише пивницями; до музейного комплексу слід включити також: фундаменти колишнього королівського літнього палацику та модринову алею, яка налічує два десятки трьохсотлітніх дерев-велетнів. Природодослідники кін. XIX – поч. ХХ ст. відносили їх до найцікавіших природних об'єктів Розточанського регіону. Така розмаїта історико-архітектурна та природна спадщина безумовно стане атракційним туристичним маршрутом і забезпечить майбутньому музею стабільне фінансове існування.

Байбула Людмила Романівна,
науковий співробітник Державного історико-архітектурного заповідника у м. Жовкві, м. Жовква

Взято звідси - http://diaz.myzhovkva.com/article/pivnici-na-garayu-yak-rukotvorni-pidzemellya-zhovkvi-hvii-st-istoriya-sogodennya-ta
#94
Надибав у ФБ такий графік:

"ПОЇЗД ЗНЕСІННЯ"

тестування туристичних залізничних маршрутів 19-20 квітня 2015 р.

19 квітня 2015р. (неділя):
1а. Львів гол. (10:40 ) – ст. Жовква (приб.12:00; відпр. 12:30) - Львів гол. (15:10).
2а. Львів гол. (15:50) – ст. Підзамче (приб. 16:06; відпр. 16:16 )
– парк «Знесіння» - ст. Личаків (приб. 17:00; відпр. 17:30 ) –
ст.Підзамче (приб. 18:20; відпр. 18:30) – Львів гол. (18:50).

20 квітня 2015р. (понеділок):
1б. Львів гол. (10:10) – ст. Підзамче (приб. 10:20; відпр. 10:30 ) - ст. Личаків (приб. 11:20; відпр. 12:00 ) – парк «Знесіння» –
ст. Підзамче – (приб. 13:00; відпр. 13:17 )

2б. ст. Підзамче (13:35) - ст. Сапіжанка (приб. 14:20);
відпр. 14:45) – Львів гол. (16:50)
( кількість місць обмежена згідно реєстрації! )
З повагою
від імені оргкомітету

Голова правління Регіонального фонду ,,Знесіння"
( О.М.Завадович )
( 097 ) 333 5222 parkzne@gmail.com

Заст. голови ЛГО «Форум «Карпатський трамвай»
( 098) 447 46 45 lpgm@ukr/net
(Я.Й.Городчук)
#96
П'ятниця. Передвеликодній вечір. Знаєте, як то буває, коли спонтанно дзвонить кулєга і каже: " А давай пройдемось, пофотографуємо вечірній Львів з висоти".
Камера під рукою, тижневу напругу хотілось зняти -  а чому б і ні?
Планували з deadmeat243 піднятись на купол Домініканського собору, але через ряд обставин,нам це не вдалося.  Кажу тоді, а давай пройдемось площею Ринок та вуличками прилеглими, а ну щось цікаве побачимо. Малось на увазі відкриті двері на дах.



З відкритими дахами нам поки що не щастило, але от відкривати кодові замки ми навчились дуже добре. Набивши рух долонею до автоматизму, почали відкривати їх з легкістю.
Чергова брама. Коридор. І незвичний балкон всередині.








Через повний шлунок, не можу зараз зрозуміти, практичну користь з такого балкону у під'їзді. Можливо колись був механізм підняття речей чи вугілля на верх.


А це в будинку на площі Ринок. Видно чугунну каналізаційну трубу, котра виглядає не надто естетично, особливо коли стоїш поряд, а хтось з сусідів добряче сходив в туалет. Але з іншого боку, це такий комунальний стиль, навіть колоритно, я б сказав. Будинок був не пристосований до появи туалетів в квартирах, тому майстри в радянський час проштрикували грубі стіні трубами, щоб жильці мали повноцінні умови в домівках.


Сходова клітка. Кожний поверх відрізняється дерев'яним оздобленням та розмірами.




Доволі часте вирішення в будинках в окрузі площі Ринок. Квартира на сходовій клітці.


Нарешті вибрались на дах. Знову ж таки, чистий одяг, знову лаз через вузьку дірку, знову вимазавшись. Але, це того вартувало!
Як то передати словами, уявіть: сонце, яке котиться за горизонт, заливає дахи золотистим промінням, місто, з якого доносяться звуки дзеленькаючих трамваїв та дзвону ратуші, теплий, такий бажаний вітерець, після затяжних холодів. А запахи..., які доносяться з димарів та відкритих кватирок... Люди готуються до Великодня. По ароматам одразу впізнаєш, де вариться холодець, де начинюється ковбаса, де печуться паски.
Уххх, шлунок пустий після трудового дня.
Тут хочеться сісти, звісити ноги, та вловлювати всіма відчуттями це, допоки сонце зовсім не закотиться за обрій.










Торговий дім Ціпперів, переживає зараз не найкращі часи.


До такого екстер'єру бракує хіба ще привида у вікні.


Чого не скажеш про його нижній ярус  :)






Квінтесенція ароматів доносилася звідси :)


Засиділись і забули як сюди попали, через відкритий замок до горища. Звісно, що пильні мешканці його вже замкнули до того часу. До того ж, посідали наші ліхтарики. Парааам!
Варіантів деінсталу було повно:
1) стрибнути вниз.
2) викликати вертоліт ;D
3) Ходити по ближніх дахах в пітьмі, з важкими рюкзаками і штативом, з надією не впасти.
4) Предзвонити до Yar-79. І Ярко нас визволив.  8) Правда, четвертий варіант це просто доля усміхнулась.
Через невеликі неприємності, отримали невелику компенсацію в пляшковому еквіваленті  від одного горища:



Ось такі п'ятничні пригоди.

Обговорення тут
#98
Всім привіт!

Розпочав ведення нової нашої урбаністичної групи у соцмережі Фейсбук. Найцікавіша інформація, світлини, будуть дублюватися там, з легким орієнтуванням на свіжого глядача.
Будь хто може дописувати в ній, можна складати плани, писати звіти з вилазок. Більше людей, більше цікавішої інформації.  ;)

Так що добавляйтесь.

https://www.facebook.com/explorer.lviv
#99
Хто знає, де у Львові ще є старі австрійські чи польські ліфти? Хочеться зробити рейд, відзняти що залишилося, написати звіт.
Звісно, автентики в механізмах вже може й не бути, але двері, кнопки виклику, тощо, може бути цілком збереженим.

Планую пройтися центром міста, в якусь суботу. Хто має бажання, приєднюйтеся до мене. Заодно і дахами поцікавимось.  ;)

Знаю про ліфт на Саксаганського та Костюшка.