Topics

Прогулюючись районі вулиці Мазепи ми досить несподівано натрапили на стару будівлю - колишню віллу Никоровичів (на вулиці Плуговій). Після Никоровичів її купив митрополит Шептицький і зробив монастир. З радянські часів тут був НДІ "Прикладної акустики".

Загальний вигляд:



Власне вілла:



"Парадний вхід" на територію:



Зараз, як і в більшості НДІ там вже нічого не досліджується і, так виглядає, що заробляють здачею приміщень в оренду. В однму з приміщень знаходиться сервісний центр Miele, до якого ми і пішли : ). Всередині приміщення нікого не виявилось, ми трохи походли в надії знайти хоч якісь залишки старовинного оздоблення, але нічого крім старовинних сходів там вже не залишилось. Всі коридори виглядають як типові радянські приміщення організацій. З цікавого ще хіба приміщення "вестибюлю", якщо минути Miele і йти прямо.



Пізніше ми таки почули чиїсь кроки, тому потихеньку пішли в сторону виходу : )

Недалеко від вілли знаходиться капличка. Думаю, ще з тих часів, що монастир, але не провіряв цього.



Також поруч є залишеи військової частини.

Здається на relicfinder.info колись були згадки про цей монастир, але нажаль не можу знайти.

Декілька лінків:
Досить інформативна стаття і гарне відео: https://varianty.lviv.ua/53252-dronohrafiia-lvova-villa-nykorovychiv
Стара карта: https://mapire.eu/en/map/europe-19century-secondsurvey/?bbox=2675399.731872389%2C6424187.495001202%2C2677883.1414272524%2C6425080.1655816715&layers=osm%2C158%2C164

Такої карти здається в форумі ще нема:
http://historic-cities.huji.ac.il/ukraine/lviv/maps/lwow_1929.html  (2,29 МБ)
(вона мені чомусь нагадує карту "Військові та промислові об'єкти та видатні споруди міста Львів" 41р). Доречі до карти є індекс (список вулиць і об'єктів).

Львівські ліхтарі

Сучасні мешканці уявити собі не можуть, які різноманітні за формою та конструкцією ліхтарі освітлювали вулиці їхніх міст. Перед революцією ХVІІІ ст. в Парижі було 1200 "реверберів". Лій для них виварювали з кишок тварин. До того Париж освітлювали 8000 ліхтарів з опливаючими лойовими свічками. Місячними ночами вулиці не освітлювались (абат Мерсьє).

Дрогобич ще у ХVІ ст. дістав привілей освітлення вулиць "олеєм скальним" (нафтою), змішаною з лляною олією. (Czuma & Mazan). Львів доавстрійський вуличного освітлення не мав. Кожний, хто йшов вулицями темної пори, носив з собою світло (або слуга). У кінці XVIII ст. домовласників зобов'язали встановити ліхтарі на будинках. На гравюрах і фотографіях ХІХ ст. бачимо безліч ліхтарів. З часом вони один за одним зникали і їх залишилось декілька, переважно у непомітних і недосяжних для основної маси людей двориках і вуличках.

У перших вуличних ліхтарях посудину наповнювали оливою і кожного вечора ліхтарники з драбинами, які опирали на поперечку стовбура ліхтаря, запалювали гніт. Фігура ліхтарника з драбиною на плечі, як і фігура сажотруса, присутня у пейзажі міста у гравюрах та акварелях.

Винайдення у 1858 р. (?) [Львів: Туристичний путівник / Під ред. Рудницького А.– Львів: Центр Європи, 1999. – 299 с.] гасової лампи сприяло і запровадженню на вулицях гасових ліхтарів. З 1858 р. після будівництва газового заводу з'являються газові ліхтарі з трубкою підведення газу  та вентилем для перекривання його доступу у плафон.

З іконографій видно, що крім звичних для нас ліхтарів на стовпах невеликі площі, вузькі проїзди освітлювали ліхтарі, закріплені кронштейнами на стінах будинків.

Плафони кріпились основою або дашком до металевого кронштейну. У окремо розташованих ліхтарях (не на стінах будинків) залежно від форми кронштейну плафони завершували стовбур (чавунний профільований або дерев'яний, кам'яний у вигляді колони, бруса) чи розміщувались на його грані збоку. Як вже зазначалось, обов'язковим елементом була поперечка для опори драбини ліхтарника. Газові ліхтарі запалювали гнотом на кінці жердини, відкриваючи вентиль гачком, і поперечка для драбини стала непотрібною, залишившись, проте, на старих стовпах. Зауважимо, що найбільш визначні площі міста освітлювали ліхтарі з трьома-п'ятьма плафонами.

Щоб карета чи віз випадково не наїхала на ліхтар, біля його основи з одного (на вулицях) чи двох (на площах) боків розміщували чавунні обмежники.

За нормативною естетикою ХІХ ст. в оздобленні кронштейнів уживались класицистичні і ренесансні мотиви, переважно акантові. Можливо, деякі з кронштейнів відливали у Відні, бо такі ж зустрічаємо у Будапешті, Празі, Львові, Ужгороді, Мукачеві. На початку ХХ ст. пишним цвітом оповила сецесія ліхтарі, що збереглись на проспекті Свободи у Львові, втративши завершення та картуші з гербом міста.

З розвитком промисловости, у кінці ХІХ ст. поряд з газовими з'являються електричні ліхтарі, що відрізнялись від попередніх не лише потужністю і характером джерела світла, а й пропорціями та формою. Типів ліхтарів значно поменшало і вони відрізнялись одне від одного лише кількістю плафонів, формою та оздобленням. Переважно ці ліхтарі мали високий (5-11 м), тонкий стовбур, масивну основу, в якій знаходилась вся необхідна електроарматура, вигнутий вершок та плафони (один або два), що нагадували конвалії чи корабельний дзвін.

Деякі з ліхтарів «перейняли» від газових поперечку для опори драбини ліхтарника.

Крім металевих декоративних деталей, окрасою електричних ліхтарів були квіти у вазонах, розміщених у  жардіньєрках, закріплених на стояку ліхтаря на значній висоті.

Відомо, що після Першої світової війни під електричне освітлення були пристосовані деякі з газових ліхтарів. Однак, використовувалось і газове освітлення. Після проведення у 1930 році газопроводу з Дашави природній газ змішується з отриманим з вугілля. Газове мерехтливе, зеленкаве, дещо містичне світло існувало на Ринку Львова ще по війні. У Стрию – "місті вічного світла" – ще у 1945 році дашавський газ горів у ліхтарях цілодобово. Не оплачувалось утримувати ліхтарника.

З часом індустрія набувала все більшого розмаху і газові ліхтарі виявлялись все більш і більш непотрібними. Вони руйнувались і їх руйнували, вони щезали один за одним. Сьогодні їх залишилися одиниці. Споглядаючи залишки колишньої краси та іконографічні джерела, ми можемо лише уявляти, яким чарівним, таємничим і неповторним у мерехтінні ліхтарів було нічне місто кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Кость Присяжний
Автор вдячний Вікторії Базилевич за надані матеріали

(Бібліотека журналу "Ї", ЛЬВІВ. LEOPOLIS. LWOW. LEMBERG. GENIUS LOCI, http://www.ji.lviv.ua/ji-library/lviv2/prysiazhnyj.htm#1)