Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - Golem

#461
Чи можливо відновити озеро на Сихові? Чи можуть Сихівчани мати де скупнутися та порибалити не виїжджаючи за Львів? Відповідь: Так, можливо! І в цьому пості я це доведу.

До 80-х років на Сихові було велике озеро. Купалися діти, плавали човни. Потім озеро забруднилося і його спустили. Основною причиною забруднення став завод ЛАЗ та навколишні житлові будинки.



Для існування озера потрібно три речі:

1)   Протічна вода.
2)   Заглиблення в землі
3)   Дамба



Відновити дамбу це не проблема. Заглиблення в землі залишилося ще з тих часів. Зараз достатньо лише прибрати сміття і можна було б напускати воду. Якби, звісно, вона не смерділа!





Сихівське озеро живила річка Зубра. Вона і зараз має достатній дебет води для нього. Але, на жаль, сьогодні Зубра - це річка-вонючка. Що ж зараз забруднює Зубру якщо ЛАЗ вже не працює, а скидати неочищені відходи у річку теоретично якби не можна?

Води з дренажу вулиці Гната Хоткевича


Зубра недалеко від колишньої греблі


Сміття на одній з приток Зубри


Так як витоки і велика частина Зубри знаходиться під землею, я не міг туди не спуститися і це все не дослідити.

Ось короткий висновок:

1)   Найбільше забруднення йде з Кльозельників. Це район приватної житлової забудови. В сумі десь під десять врізок, деякі з них до 40см в діаметрі
2)   Притоки зі сторони ЛАЗ-у повністю замулені і з них нічого не тече
3)   Зубра коло своїх витоків на вулиці Зубрівській це чиста та повноводна річка
4)   І, о сором! Сихів з вулиці Гната Хоткевича теж зливає відходи в Зубру!

Спуск в Зубру на Хуторівці. Діаметр труби поза 2 метри


Врізка фекального колектора в Зубру. Район вулиці райдужної на Кльозельниках. Реально найгірше місце у всій Зубрі


В Зубрі на дні доволі багато всякого сміття. На ньому затримується мул і розмножуються бактерії.


Ще кілька прикладів врізок фекального колектора в Зубру


Навіть троха брудної води може зіпсувати велику кількість чистої води.




А це злив з Автомийки в районі вул. Хуторівка


Ну і кілька красивих фоток з самої Зубри. Ліворуч вихід на вулицю Райдужна коло озера. Праворуч хід до вулиці Зубрівська


Витоки Зубри на перехресті вулиць Зубрівська і Монастирського. Вода тут чиста. Висота колектора коло одного метра


Прямокутний колектор під вулицею Хуторівка. Тут вже стояча чорна вода


Вихід Зубри на поверхню коло ринку Нижньій Шувар. Тут могла би починатися набережна Сихова.


Хоч зливати неочищені стоки в річки заборонено, та бідних власників стареньких халуп на Кльозельниках ще можна зрозуміти. Але щоб стоки текли прямо з-під житлових висоток?!

Вулиця Гната Хоткевича. Смерділо каналізацією


Кльозельники і одна з «приток» Зубри.


Теоретично якщо перестати какати в Зубру то вона повинна стати чистою річкою. І ми не тільки зможемо відновити Сихівське озеро, а й будемо мати нормальну набережну коло Шувару.

Спитаєтеся чи справді річка Зубра зможе наповнити таке велике озеро, чи достатньо там води? Так, зможе! Ось вам приклад, село Хоросно під Львовом. Значно менша річечка запросто наповняє красиве озеро середніх розмірів. Якщо така водойма може бути в селі, то чому не зможе бути на Сихові?

Озеро в с. Хоросно


Його живить такий от невеликий потічок


Річка Зубра на Сихові значно повноводніша


Якщо маленький потічок нормально живить озеро середніх розмірів, то що ж може заживити значно більша Зубра? Якщо буде чистою звісно!

Річка Зубра, Сихів


Дякую Олександрі Сладковій за гарну ідею. Сподіваюся громадськість Сихова її підтримає і за кілька років в нас буде озеро. Поширте будь-ласка цей пост щоб ідея відновлення Сихівського озера не вмерла.

Хороснянське озеро


Сихівське озеро


Звісно що є багато нюансів. Наприклад потрібно буде вивезти сміття з двох кілометрів підземної Зубри. Інакше воно з часом опиниться у озері. Чи куди дівати весь пісок що його дощова вода змиватиме з вулиць Сихова. А також сміття яке наноситиме вітер, паливно-мастильні матеріали з доріг. Але всіх їх можна вирішити. Було б бажання. 
#462
Їдучи якось попри Новошичі ми з Олесем зауважили самотній НУП. Колодки на дверях не було, як і обладнання всередині. Зато вони полінилися здати на макулатуру документацію по цьому НУП-у. Її вже почали гризти миші яких всередині виявилося дуже багато. Ще б пак, це термобокс з природньою вентиляцією. Тут суттєво тепліше і сухіше ніж назовні, немає конденсату (роси). Так як документація ітак на ладан дихала, ми прийняли рішення зберегти її для нащадків.

Хто не знає, в Союзу теж були свої ксерокси. Називалися машина ЕРА. Саме вони давали такий характерний відтінок на папері.

НУП з документацією


ого! З комфортом!


Ці вішаки потім будуть в списку обладнання НУП-а


Всередині пусто. Це і попередні два фото це НУП коло Дрогобича. Вони по суті кожних кількадесят кілометрів стояли. Потім на початку 2000-х всі демонтували




Колись був кінцевик


Вааав! раритет!


А ось і вона!


Більше на жаль тут ніц не було


Кидаю сюди лише кілька фоток з кожної папки. Якшо когось цікавить щось конкретно то пишіть в приват












I'm lovin` it!


















Останній запис за 2005 рік.










Невже но Україні аж 661 подібний НУП?


До 2006 року тут були люди. Перевіряли тиск в кабелях






Дата випуску 1978 рік







#463
Колись давно проскакувала ідея ходити по школах, ліцеях і так далі і розказувати про Експлорер. Що це таке, чим ми займаємося. Заодно і про банальну техніку безпеки як ото Полтва в дощ чи шолом в шахті. Ну і під цим соусом пояснити як себе вести на абуктах.

Пропоную цю ідею реалізовувати! А в цій темі ділитися досвідом та результатами такої просвітницької діяльності. І не тільки серед школоло. Пердло теж заслуговує на увагу. :) Я от в міській раді час від часу виступаю.

---

В понеділок у Львівській Обласній Дитячо-Юнацькій бібліотеці, Винниченка 1, я розповідав про рік свого життя в стилі Експлорер. Про збиті літаки в Карпатах, про найвисокогірніші Печери, про нові підземелля Львова і, само собою, що про Полтву! А також про свою книжку "Туристичні Креативи", це ж бібліотека!

Прийшло два восьмих класи. Діти мене уважно слухали, в телефонах не залипали, задавали багато питань і розібрали майже всі візитким. :) То ж усі ми отримали масу задоволення!

Для чого я це роблю? - спитаєте ви. А з ким мені лазити через пять років як не з цими дітьми? - спитаю я. Дехто з них вже зараз встиг побувати у Лощині і кількох бомбарях. То ж потрібно знайомитися та ділитися досвідом. Поки не пізно розказувати що хабарити і нищити обєкти це зло. А заодно і рекламувати наш сайт www.Explorer.Lviv.Ua Та й і техніка безпеки само собою!! То ж я вважаю що такі заходи є корисними і закликаю інших учасників робити те саме.

Коли мене запрошували на цей захід то спеціально наголосили щоб я не забув каску


Ніби слухають


Виглядає що дітям цікаво. Це мій перший досвід перед такою аудиторією


А каска це щоб качани голову не травмували


дівчина в Касці задавала найбільше запитань


Впернений що ці двоє точно будуть лазити!






Ця дівчина з книгою купила її для Юри який активно читає Експлорер. Агов Юра, напиши шось про свої полазки!


Дуже вдячний колективу бібліотеки за теплий прийом і цю чудову можливість пропагувати своє хоббі.
#464
Перші в новинах. Очевидно що це боротьба з наслідками, а не причиною. Але ж треба щось робити...


Порізали мене троха, але то що лишили це чиста правда. Єдине що Саннімен слушно зауважив що наступний раз краще вживати не слово "Норма", а наприклад "Поріг спрацювання детектора" чи "В порівнянні з іншими колекторами".

ПС: Новини звісно що політичні. Неполітичних новин в нас, на жаль, немає :(
#465
дякую що закинув це сюди! Приємно бачити прогрес.

Я дві години тому давав з приводу цього коментар пятому каналу. Аж здивувався чого це вони питають. Буде нині в ефірі о 19-00.

Чи вирішить це проблему на корню не впевнений. Але що гірше не зробить там внизу на Стуса то точно. Напевно стане навіть троха краще. Але от нагорі може почати підсмерджувати в офіси що поруч. Сьогодні бачив на цьому місці трактори і робочих.

Хоча мені персонально цей запах не заважає :) Навпаки, навіює приємні спогади
#466
Хабар (Ти мій)

Територію А. Так називалася музична передача яка вперше вивела в ефір сучасну українську музику. До неї крутили щось типу Два Бункери і День народження у Полтві. А тут раптом маєш і Ван Гог, і Юрка Юрченка, ТНМК, Скрябін і всіх решта. Але хітом літа 1996 року була саме ця пісня:



Вони мені сьогодні подзвонили,
Сказали, що не можна більше так.
Сказали, що вони – мене зловили,
А я – ніхто, і звуть мене – ніяк.

Вони мене благали зупинитись,
Віддати, що належить тільки їм.
Та як на тебе можу не дивитись,
Для мене ти – один, ти – тільки мій!

Ти – мій!
Хабар!
Ти – мій!
Хабар!

Для них це все, звичайно, справжнє горе,
Для мене – море радості й драгла.
"Віддай його", – вони мені говорять,
Та як без тебе жити, без бабла!

Вони мені сьогодні подзвонили,
Сказали, що не можна більше так...
#467
Для декого це звичайний абандон, помойка не варта уваги. Для мене ж це місце де я виріс. В прямому сенсі слова. До 7 класу я був курдупель, останній в шерензі на фізкультурі. Такий собі недоросток якого всі чмирили. А тут за два тижні в таборі підтягнувся на десять сантиметрів. Після другого разу в цьому ж таборі я набув теперішньої довжини і ріс вже тільки в ширину і в паху.

Корпус де я жив


Який же табір без річки


Ми лазимо по різних закинутих спорудах і часто сприймаємо їх з точки зору «годноти і сохрану». Але ж тут колись жили та працювали люди! То ж я на власному прикладі вирішив розказати історію такого закинутого дитячого табору.

Баня і душові


Справа під вікном я спав


В 1996 році нафтопереробний комплекс(НПК) Галичина ще працював. Робітники мали змогу «оздоровити» своїх дітей в таборі "Журавлик" коло траси Дрогобич - Самбір. Позивний вплив на здоров'я також мали високовольтна підстанція на території табору і насоси технічної води для нафтопереробного заводу. Мої батьки на заводі не працювали, в цей табір я попав по знайомству. Таких дітей там було майже половина.



Технічні споруди поруч з табором


Добротна качеля. Досі крутиться. Єдине що вціліло




Мені було дванадцять років. Прутень вже стояв, але мені ще страшно було ним користуватися. Батьки мене здали в табір і я пішов досліджувати цю територію А що надривалася з дианміків на стовпах. Так називалася музична передача яка вперше вивела в ефір сучасну українську музику. До неї крутили щось типу Два Бункери і День народження у Полтві. А тут раптом маєш і Ван Гог, і Юрка Юрченка, ТНМК, Скрябін і всіх решта. Але хітом літа 1996 року була саме ця пісня:



Вони мені сьогодні подзвонили,
Сказали, що не можна більше так.
Сказали, що вони – мене зловили,
А я – ніхто, і звуть мене – ніяк.

Вони мене благали зупинитись,
Віддати, що належить тільки їм.
Та як на тебе можу не дивитись,
Для мене ти – один, ти – тільки мій!

Ти – мій!
Хабар!
Ти – мій!
Хабар!

Для них це все, звичайно, справжнє горе,
Для мене – море радості й драгла.
"Віддай його", – вони мені говорять,
Та як без тебе жити, без бабла!

Вони мені сьогодні подзвонили,
Сказали, що не можна більше так...

Хоча вперше я почув цю пісню не з динаміків, а від сусіда по ліжку. Він дуже мелодійно її нам співав, а ми сміялися. Текст же ш написаний для дівчини! З іншого боку, він на дитячих дискотеках ліз цілуватися до значно старших восьмикласниць коли в самого ще навіть волосні не було. Зараз я вже знаю що в людей закладено в генах ким вони мають стати. Дехто як був ще в садочку бандитом, таким і виріс в дорослому житті. Мали ми одного варята в класі, так він і зараз пляшки збирає. Теж стосується ловеласів. А я як сидів собі в куточку і думав як би це все описати, таким і виріс.



Їдальня. заодно крутили на відеомагнітофоно фільми про рембо, конг-фу і так далі. Про заборону насильства на ютубі тоді ще ніхто не знав


Вхід в головний корпус


Всередині все не так як я запамятав :(




Сам табір, як для дорослого, невеликий. Але для нас малих це був цілий світ. Настільки великий, що водонапірну вежу і водосховища я зауважив аж зараз. Ландшафт цього табору дуже добре в'ївся мені в голову, на все життя. Таке враження що я й досі мислю розставляючи думки на ньому. Опинившись тут я, через 20 років, безпомилково знав що і де є.

Тут були деревяні будиночки для старших дітей


Вїзд кудою всі потрапляли у цю пригоду


Крило з дівчатами


Льохи і водосховища






Нетипово для радянської архітектури.


Водонапірна вежа колись давала воду цій частині села. Потім всі викопали криниці і кинули насоси


Якось до нас привезли хлопця з села. Батьки, очевидно, хотіли собі троха відпочити наодинці, та й своє чадо соціалізувати. Бідака не витримав взаперті за парканом, на другий день його догнали аж коло дороги.

Все це будувалося як один комплекс. Насоси качали з річки Бистриця воду для НПК. Поруч була котельня на газі і водонапірна вежа для села. Заодно і звели кілька будинків для піонертабору. На початку 2000-х завод почав працювати як нафтобаза, табір закинули. А без догляду це все погнило і розвалилося.



На другий рік, коли мені вже було 13 років, я жив не в одній довгій казармі з вихователями, а у окремих будиночках. Всього шість чоловік, найстаршим 16 років. Звісно що вони гнобили мене молодшого, а я, будучи дилдою, тлумив своїх однолітків. Тут я зробив важливий висновок. Сила неефективна якщо на твоїй стороні немає правди. Якщо хтось провинився і ти його б'єш це одне. А якщо ти хоч когось образити чи щось забрати – це все набагато складніше. Значно ефективніше і легше домовитися. Зрештою малеча почала групуватися потроє і я збився.

Моя перша дискотека


Футбольне поле де я був получив мячом по яйцях. Боліло курча!




Якби не охорона то б давно на метал порізали


Вид з дискотеки на табір


Мені не подобалося зі старшими хлопцями. У них були свої теми, свої приколи, шкаляння цигарок у вихователів і підглядання за дівчатами перед сном. Деякі, особливо безстрашні, дівчата навіть приходили грати з нами в карти. А потім знущатися з маленьких прутнів. Теж стосувалося і дискотеки. Танцювати я не вмів і не любив, краще би книжку десь почитав. Але в тому середовищі поводитися не як всі було ой як складно. Дискотека це ж круто! Тому я для себе чітко закарбував. Я повинен здобути незалежність! Повинен робити то що я хочу, як я хочу і з ким я хочу. Незалежності від суспільства досягнути можна різними способами. Фізичною силою неефективно, авторитетом чи дотепністю – це не моє. Залишався єдиний варіант, а саме розумом. Тож вернувшись з табору у восьмий клас я взявся за голову і за два роки свалив вчитися у Львів з дипломом із відзнакою. До того в мене навіть були трійки, з української мови наприклад.

Котельня і насосна що поруч


Поки був союз то палили газом


Видно місце де були вмонтовані пальники


Місток до водозабору


Як діти могли не стрибати звідси?


Вав! леблядь в дикій природі




Вертаємся назад, нам обіцяли показати ще насоси ;)


Мандрівка відбулася дорогою додому після Сукіля. Завдяки презентабельному вигляду Олеся жодного опору з боку сторожа-оператора насосів ми не зустріли :)
#468
Що дає нам силу? Що дає нам отой приплив енергії який штовхає лізти вгору, спускатися вниз чи брести по коліна в гамні у невідому напрямку? Ти ж ніби ще п'ять хвилин тому думав що вже вмер і сил більше немає. А тут знову як огурчик!



Їжа? Ні! Їжа дає енергію щоб не здохнути. А якщо її забагато то вона тебе навпаки, помякшує та робить вялим. Як, в принципі, і алкоголь. Може страх надає нам силу? Викид адреналіну? Звісно що вони допомагають, але лише на короткий час.

Сніданок Експлорера


Ідея, ідея і ще раз ідея! Ось що нас постійно живить та спонукає до подвигів. Ідея залізти в глибокий бункер, ідея знайти втрачені монети чи літак, ідея дослідити невідомий хід, ідея першим видертися на найвищий дах. З'являється ідея і ти, забувши про страх та втому, крадешся через колючку у військову частину чи зі щитом у ріках йдеш відстоювати свою державу.

Давай туди заліземо?! ;)


Рюкзак вдвічі грубший за власника. Але без штатива ніяк


Ідея це насапреред те, що людині цікаво: поїзди, Полтва, скарби в землі, старі горища чи засекречені бункери, або її власна гідність. Люди люблять реалізовувати власні ідеї, а не чужі. Лідери це ті, хто вміє запалити своєю ідеєю інших, поселити її у їхні голови. Деколи один мечеться по об'єкту як заведений, в той час які інші тупо скучають. Це просто не їхня ідея.

Моя ідея


Дуже потужною «ідеєю» є думка оточуючих, самоствердження і самовивищення. Набагато цікавіше робити те, на що люди скажуть «Вааав!». Наприклад якщо на цьому даху всі вже були, то лізеш туди з нудьги та без особливого ентузіазму. Навіть фоткати ніц не хочеться хоч краєвиди там очлененні. Але наскільки більша мотивація якщо знаєщ що там ти будеш перший! Навіть якщо краєвиди звідти «неочєнь»





Взяти для прикладу нас. Ми проїхали 1000 км з кордоном за раз. Потім два дні досліджували об'єкти Бранденбургу та Чотириповерховий німецький бункер. По дорозі з Берліну в Варшаву відвідали MRU. Ще зранку ми хотіли схабарити німецького кота, а зараз сидимо на підвіконнику у центрі Варшави і думаємо куди би то піти далі. Чому ми не ляжемо спати? Чому не відпочинемо? Але ж так хочеться ще закинути в сторіс кілька фоток з Варшавських дахів! Щоб всі сказали Вав!







Після глухого німецького села ми попали в центр цивілізації. Наша квартира виходила майже на головну площу. Тут тобі і музика, і вогні, люди танцюють, вдалині світиться стадіон а ніс лоскоче такий милий та знайомий запах колектора. Так та! Не лише у Львові смердить, а й у центрі Варшави також.

Саундтрек до цього звіту


Центр Варшави ось над цим тунелем


Архітектура та памятки нас цікавили мало. Ми йшли куди підказувало нам серце і шукали де б то залізти. Раптом наші три голови синхронно повернулися праворуч! Думаєте там по вулиці йшла тянка в одних бахілах? Ні! Там стояло звичайне риштування на фасаді будинку. Звичайне для Варшавців але таке цікаве для нас.



Перші кілька ступенів риштування робочі забирають, щоб зіваки не лазили. Але ж є ще кріплення та опори. Надворі 12 година ночі, нас ніхто не зауважує. То ж ми маленько-помало, обираючи прольоти без вікон видираємося на найвищий ступінь урбан-свободи.







Звідси нам відкривається вид на маленьке Сан-Хосе. Принаймні хмарочоси і цей шпилястий будинок дуже схожі у Варшаві і столиці Силіконової долини. А ще і там і там є пальми на вулицях.



Далі ми перейшли з риштування на плоский дах і крадькова навшпиньках попрямували до кута будинку де була вивіска. Крадькома, бо наш шлях проходив повз відкрите вікно у квартиру. Там світилося і якась жінка в халаті ходила туди сюди.

«Вспишка зліва» - і я нерухомо лежу на даху притиснувши лице до рубероїда. Ніхто по мені не стріляв. Просто спрацював рефлекс вироблений на уроках ДПЮ. В темноті я зачепив ногою громовідвід. Жінка це почула і виглянула у вікно. Але до того часу я вже розмазав голубиний послід по своїх білих шортах.

Вивіска виявилася величезною. Фоткаємо її і ніяк ненатішимося які ж ми молодці. 😊 Та раптом Свят помітив чоловіка що мирно курив на балконі навпроти і, тримаючи другу руку в кишені, дивився у нашу сторону. Навряд чи він нас бачив, а якщо і бачив - то чи буде викликати поліцію? Від гріха подалі ми спустилися назад у місто.





Ось цей мужик що нас спалив


Туга за метро це характерна риса львівський експлорерів. Тут воно є. Ми не могли не поломитися вниз під землю поффтикати як могло би бути в нас дома. Троха побалувавшись синіми і червоними (таблетками) маршрутами ми під дощем перебіглися нарешті додому.



Задумалися де б то краще у Львів метро прокласти


Підйом нагору на одних руках!




Сранок добрим бути не міг. Після такого напруженого дня, швидко в місті не відновишся. В горах – так, в печері - так, на об'єкті – зазвичай так. На наступний ранок ти як нів чому не бувало пакуєш все скло в рюкзак і несеш його далі з собою по маршруту. Але відновитися в мякому ліжку посеред випарів мільйонів інших людей?

Щось тут "унило"


Маємо пів дня. Довгі пошуки абуктів по всіх можливих тегах не дали результату. Виглядає що крім дахів, у Варшаві повний голяк. Є щось за містом, але ми маємо лише пів дня до концерту Металіки.

НДІ "Опілля"


Звичайний "піддомнік"


Ми троха покаталися трамваєм по місту відвідавши тлєн і униніє променадних помойок. Крім вулиці «Колійової» ніц цікавого не найшли. То ж, за порадою Івана, ми пішли пробувати ще один дах офісного центру. Морда кірпічом і ми прослизаємо у щілину дверей на пік-пік. Далі ліфт на останній поверх і сходова клітка. Правда при спуску вниз якийсь двометровий чувак нас спитав «Що ми тут шукаємо» на польській. Моя англійська його переконала що це закордонні експлорери, а гостям потрібно бути завжди радим.

Вид знизу


Шатати чи не шатати? Питання блядські ці закохують!


Вид зверху, але троха не той будинок


Коло центру є ще два великих газосховища. Розміром вони навіть більші за вежі Цитаделі. Тут колись зберігався газ що йшов на освітлення вулиць. Газ видобували не з гавна, як прийнято вважати, а спалюванням дров чи перегонкою нафти. Газу потрібно було багато ввечері і зовсім не потрібно було вдень. А дрова собі горіли як горіли. Тому цей газ потрібно було десь тримати. Не маючи балонів і компресорів люди просто будували величезні пусті приміщення де подавали газ під малим тиском. Зараз ці приміщення, звісно шо, не використовуються. Всередині них ведуться будівельні роботи, то ж, на жаль, нас туди не пустили.









Ну і щоб хоч якось розвіятися ми за пару злотих піднялися на ратушу та глянули на дах, де ми були вчора вночі. І маючи у свому складі професійного ударника штурмової групи Експлорер, ми завчасно оголосили обід.

Початок і кінець наших всіх полазок. Зупинка на узбіччі


Це все висить в повітрі! Під ним тунель.


Бачу ціль не бачу перешкод?


Там нагорі ми щойно були


А там були вчора


На такому слабо?


Ух! Дзвін це тобі не перкусія!




ПС: Я потім поїхав у Хорватію. Хлопці продовжили свої пригоди у Польщі. Точно знаю що в них є ще багато гарних фоток 😉 Викладайте!
#469
Микола Бандрівський написав:
"
Печера в с.Сукіль була виявлена навесні 1988 р. під час повені, яка оголила вхід на правому березі р.Сукіль на північно-східній околиці села в урочищі "Лаврівки" (цікаво, що вершина гори, яка нависає над печерою, має назву "Монастир"). Тоді ж печера була обстежена св.п.Михайлом Рожком і працівниками Інституту нафти і газу з Івано-Франківська. Того ж року перші археологічні дослідження в печері провела археологічна експедиція НТШ під керівництвом Миколи Бандрівського, знято план підземних ходів (тунельного типу). Матеріали з досліджень печери в с.Сукіль опубліковано: див. збірник "Скелі й печери в історії та культурі стародавнього населення України" (Львів, 1995, с.121-122)
"

Ось ці матеріали






Якщо підсумувати:

1) Є ще дві схожі штучні печери в Косівському районі

2) Ці печери не могли бути ні монастирем, ні житлом схимників, ні як культова споруда, ні як сховок від набігів.

3) Культурного шару в них виявлено не було.

4) Основна робоча версія що в цій печері щось ховали. Це могли бути опришки чи звичайні розбійники.

5) "Колодязь" це насправді сифон який закриває вхід в іншу кімнату. Для його осушення потрібно відводити воду з річки. Там ховали найбільш цінні речі.

#470
Що ж. Для мене колись було відкриттям що воду у Львів качають майже аж з-під Сколе. А з іншого боку: звідки її ще качати? То ж маємо у кранах правдиву Карпатську Джерельну!

На скріншоті видно багаточисельні водозабори коло річки Стрий


Їзда в Україні це вам не Європа. Тут не понудьгуєш, і за кермом не заснеш. Постійно на дорозі відубвається якийсь двіж. Тому дивлячись в дзеркала і моніторячи ситуацію на трасі Львів - Стрий можна помітити на узбіччі дивні горбики. Це буде не спуск у підземний хід що вів з Високого замку в Угорщину. А водогін від річки Стрий у Львів.

Горбики попри трасу в районі Раковця


Зблизька, Ковирі


Ще жодного люка на них я не помітив!


Ковирі. Спуск вниз до водогону. Наверх йде труба з вентилем для розповітрювання


Район с. Хоросно. Тут ані драбини, ані труби наверх




Подібні горбики з вентилями йдуть від Стрия і до Львова. Впевнений що під час перезапуску водогону їм прийдеться туди спускатися і розповітрювати трубу. Хто розповітрював батареї той знає що звідти виходить не тільки повітря. А ще брудна чорна жижа. Шкода мені тих монтерів коло вентиля. Вони ж не винні що труби назовні немає.

А це труба меншого діаметру що йде в паралель до основної. Це добре видно на фото зверху де є острівки серед зелені. Припускаю що колись це був водогін Львова. Просто він відслужив своє і його закинули.





До речі, місцеві мешканці с. Деревач добре памятають як цю трубу проривало. Казали що тобі вода била високо вгору а в улоговинах утворювалися озера, можна навіть було купатися.
#471
Не знаєте куди себе подіти коли надворі дощ чи тане сніг? Гайда на Сукільські водопади! В одному селі є аж вісім надзвичайно красивих водопадів. І саме в таку мокру погоду вони є найбільш повноводні та мальовничі. Надодачу Ви ще відвідаєте цікаве підземелля видовбане в горі. За легендою тут переховувалися від набігів монахи з монастиря що був поруч. Всередині є два довгих коридори та заглиблення з водою.

Сукільський Верхній


Підземелля в товщі гори


Сукіль-Набивківський



«От Сукі....ль» - думав я про тих хто мав би робити сюди дорогу. Адже ЖПС показував що 25км від Болехова до Сукіля їхати 50 хв. І це виявилося правдою! Село Сукіль лежить рівно посередині між двома туристичними центрами: Скелі Довбуша і водопад Кам'янка. Якби не жахлива дорога, це міг би бути карпатський варіант «Золотої Підкови». А так то тільки на джипі. В загальному дорога від Львова до Сукіля займає 2,5 години.



При в'їзді в село знаходиться перший водопад «Сукільський Нижній». На Гугл карті він позначений тут Коло нього є невеличка табличка з описом всього каскаду водопадів. Висота цього лише 2,5м, але для розминки годиться. Ми з Олесем і його дівчиною (яка все проспала дома) оглядаємо водопад і йдемо далі.







Щоб попасти до наступного водопаду з цікавою назвою «Дика Баба» потрібно звернути на північ між двома церквами. Далі лишаємо цвинтар по праву руку і вверх по потічку. Від точки куди можна під'їхати машиною до водопаду йти метрів 500. Але якщо у Вас не грізний джип, а звичайна пузотерка то краще її лишити коло церкви і прогулятися весь маршрут пішки.

Дорога до Водопаду






Цей водопад нас вразив своєю дикою тропічною красою. Води тут хоч і не було багато, але оці зелені мохи навколо, ці крапельки що по одній перекочуються з каменя на камінь того вартували. Висота водоспаду 4 метри. Прохід до нього у взутті на підборах чи в'єтнамках утруднений.







Проїжджаємо далі селом і на роздоріжжі спускаємося ліворуч вниз до річки. В цьому місці нас чекає аж три водоспади і справжнє підземелля.

Водопад Сукільський Верхній розташований за подвір'ям однієї з садиб. Паркана тут немає, а її мешканці люб'язно нас пускають. Цей водопад повноводний і має чудові місця для селфі та групових фотографій. Висота його 3м.

Підземелля он під цією горою


Зручне місце шоб лишити машину








Водопад у вигляді серця – що може бути романтичнішого!




Найвищий Сукіль-Плайський водопад (8м) розташовується на іншій гілці річки. Дякуємо господарям садиби і вертаємося назад до моста. Далі вузькою стежкою попри річку ми попадаємо на дуже мальовничу галявину тут. По суті це навіть не галявина, а ціла бухта вимита за мільйони років цим водопадом. По скелях навколо можна судити який був тут рельєф колись.

Прохід до Водопаду


Можна видавати профанам за фортечні мури


При першому ж погляді на водопад у нас виривається слово «Вав!». Він справді великий та дуже красивий. Фотографуємося донесхочу і йдемо дивитися на підземелля.





Будь-який монастир чи замок обов'язково повинен мати підземний хід! Це непорушна аксіома уявлень галичан про фортифікацію. Причому підземний хід буде йти якщо не до Львова, то як мінімум до сусіднього міста. Часто приходиться пояснювати людям що навіть у сучасних ходах укріплених бетонієм з часом сиплеться стеля та збирається вода. Що ж говорити про тодішні будівельні технології! Навіть якщо хід і справді був, то він давним давно обвалився.

Чомусь ніхто не хотів мені давати координати де знаходиться вхід у підземелля. Так ніби це невідомо яка таємниця і там можуть бути закопані скарби монахів. То ж врешті Олесь знайшов його нанесеним на Османд карту. Ну і в селі кожна бабуся показувала нам рукою де він знаходиться.

Вхід в "печеру"






Вхід у підземелля це вузька щілина на схилі річки. Він знаходиться на кілька метрів вище рівня води. Просочуємося всередину і попадаємо у головну залу. Тут можна майже стояти. Прямо йде довгий хід шириною метр. Праворуч видно колодязь і ще один хід паралельний попередньому. Всі ходи мають прямі кути та видно сліди довбання. Те що підземелля штучне не викликає сумнівів. Зараз тут можна ходити лише зігнутим бо стінки пообвалювалися і піднявся рівень підлоги. І вхід теж обвалився. Але його не важко розчистити якщо шо. Слідів тюбінгів ми не побачили.

Головний коридо прямо від входу


Праворуч видно виробітку яку називають "колодязь"


Логічно, бо в ньому вода :)


Хід коло колодязя закінчується тупиком


Вид з тупика на Олеся


Якшо захотіти то воду можна відкачати. Але думаю там ніц нема


Глибина «колодяза» кілька метрів і він затоплений водою. Довжина обох ходів десь двадцять метрів і вони з'єднуються між собою вкінці. Далі видно невеличке продовження ходу вглиб гори і незакінчену виробітку. Мені це все дуже нагадує породу в Золотій Шахті коло Берегово. Ці ж сланці і ця ж схожа на каолін глина.

Йду по головному коридору прямо


Поворот ліворуч і спалене колесо


Вид від колеса на головний коридор


Вид з головного коридору на вихід


В породі видно вкраплення чогось жовтого


Вихід з підземель колись явно був ширшим


В інтернеті існує думка що тут переховувалися монахи під час набігів і це вони видовбали криницю. Ця версія звучить неправдоподібно. Вода ітак є за пару метрів поруч в річці, вночі можна набрати. Для чого їм було будувати довгі вузькі тунелі, а не одну велику келію? Та й вентиляція мусіла бути інакше б вони тут задихнулися скоро.

Дороговказ до Водопаду




Трохи замастившись вилазимо нагору. Недослідженим залишився водопад Сукіль-Плайський верхній. До нього потрібно піднятися серпантином по дорозі вгору і перейти ділянку одного з мешканців. В сумі десь 500м шляху. Цей водопад має висоту три метри і також утворив собі затишну ложбинку. У водопаді плаває багато колод. Напевно місцеві мешканці таким чином сплавляють дрова вниз до своїх будівель.





Вітаємося з Джимміком який вже встиг троха заскучати і їдемо до наступних водопадів в кінець села. Ця місцина називається хутір Хащуватий. Минаємо автентичні бойківські хати які особливо і не змінилися за останні сто років. Лише дах їм сучасний зробили, аби не тік. Люди всі тут добрі, вітаються з нами, усміхаються. Дуже приємно попасти в такий тру куточок гір як було колись.







Тут є два водопади Хащуватий верхній(1,5м) і нижній(7м). Хоча насправді їх значно більше. Тут щокілька метрів на потічку зустрічаються міні-водопадики 😊 До річки веде стрімкий спуск вниз з головної дороги, тут ми і лишаємо машину.

Нижній. Не повезло, вода закінчилася :(


Верхній


Видно як вода вимила цілий острівець


Нас настільки заперли всі ці міні-водопадики що кілометр до нашого останнього, на сьогодні, водопаду ми вирішили йти долиною річки. Аби жодного не пропустити. Стежка тут десь є, десь немає. Але за хвилин тридцять ми цей кілометр здолали.

Водопадики подорозі




Опа! Що це там за монстр?


І о так! Воно того вартувало пертися в таку глушину. Широкий та високий Сукіль-Набивківський водопад виглядав майже як Ніагара. Це надзвичайно мальовниче та фотогінічне місце. Добре що ми цей водопад залишили насамкінець. Інакше б нам решту не зайшли після нього 😊













Від водопаду вверх йде стежка яка невдовзі виходить на капличище. Велика та добротна споруда може вмістити цілу групу туристів. Поруч є хрест і синьо-жовтий прапор. Від хреста до машини двадцять хвилин ходу просторими лугами. Я от собі подумав що непогане тут місце для перенесення хіпі фестивалю з-під Шипота. Водопад є, гори є, галявина є, попсових туристів немає 😊







Коврик версія 2.0. Не тільки вставляє, а ще й допомагає!


Назад ми поїхали через перевал і попри водопад Камянка на трасу Київ-Чоп. Дорога тут проїзна для більшості стокових позашляховиків: каміння і глина. Хоча на пузотерках краще і не пробувати.

Класне місце для фестивалю!


Як думаєте де тут північ?


Напевно що не вгадали. Бо рідкі гілки ростуть на йух :)


Підсумовуючи: Стільки водопадів за одиницю часу я в своєму житті ще не бачив! Причому вони як молода сільська дівчина: реально красиві та ще не зіпсуті надмірною увагою. На огляд водопадів та підземелля нам пішло 5,5 годин. З добиранням зі Львова і назад якраз виходить повний день. Якщо є ще час і натхнення то можна сходити на сусідню гору Беньки. Звідти видно і Сколівські Бескиди з Параскою, і Горгани з їх розбитими літаками, і Пікуєнний верховинський хребет. Або відвідати справжні природні печери коло Кам'янки.
#472
Мене часто запитують: «Чому смердить на вул. Стуса?». Є дві причини: по перше, тут великий спуск з просп. Червоної Калини. Тому вода з пагорба Сихова виштовхує наверх гази з колектора що йде горизонтально внизу по вул.Стуса. Друга причина – це значне перевищення вмісту сірководню в цих газах. Якщо, для прикладу, в центральній частині міста сірководень коло нуля, то тут аж 50ppm. Це в пять разів вище порогу спрацювання газового детектора. От воно і смердить.

Кількість сірководню в колекторі на Червоної Калини


Чому ці гази потрапляють назовні (скопіював сюди ще раз щоб все було в одному місці)


«Чому ж тут стільки газів»? – резонно спитаєте Ви. Бо це ж чиста, нічим не розбавлена каналізація з 200 тис. мешканців Сихова. І вона тече прямісінько в центр Львова. На відміну від решти колекторів, дощової води в ній майже немає.

Колектор на Червоної Калини. Фото звідси


Ось кілька варіантів як потенційно можна покращити ситуацію:

1) Встановити вентиляційні труби на колодязях колектора. Тоді гази розсіюватимуться рівномірно десь вгорі. І аерація. Але враховуючи рельєф вул. Стуса і щільну високу забудову цей варіант має свої недоліки.

2) Розбавити стоки Сихова природною водою з річки Зубра. Плюси зо тоді і справді смердітиме менше. Мінус що це підвищить навантаження на ітак переповнений колектор по вулиці Стуса. Надодачу цю воду потім потрібно буде очищати. А, як ми знаємо, очисні споруди не завжди справляються з тим об'ємом відходів що зараз продукує місто. Плюс Зубру можна було б ревіталізувати і відкрити. Шкода її

3) Окремі очисні споруди на півдні Львова. Погодьтеся, якось нелогічно гнати стоки з цілого Сихова через центр Львова аж на Рогатку 12 км. Щоб аж там їх очищали. Якщо мати свої локальні очисні споруди на місці то це вирішить проблему загазованості вулиці Стуса. І також дозволить ефективно каналізувати навколишні території та розширяти місто. Головне щоб ці очисні були сучасні і не смерділи. Але шкода забруднювати цей відносно чистий район очисними

4) Побудувати південно-Східний щитовий колектор з Сихова на основні очисні споруди. Він навіть є на генплані міста. Але це дорогий проект

5) Можливо якщо модернізувати КНС на Хуторівці щоб вона плавно регулювала свою потужність то і смердітиме менше? Бо тоді не буде різких стрибків рівня стоків в колекторі на Стуса і гази назовні менше витискатимуться

В Полтві не смердить!




А тут ще й як смердить. Люк нагорі відкритий. Тому покази потроху падають.


Ну і ще раз повторюся на рахунок гідрозатворів(сифонів) на решітках дощоприймачів. Вони не допоможуть!!! Бо гази все рівно мусять десь виходити. Просто тепер буде в іншому місці. Також потрібні будуть клапани(або вентиляція) для запобігання висмоктування води з таких гідрозатворів. А в існуючій щільній забудові міста це ой як не просто.

Внизу є гази


Нагорі немає

#473
От тільки не питайте яке це має відношення до Експлорера. В нас навіть є окрема телеграм група про Це. А ще купа тематичних фоток з «вилазок»

Я їду бухати



Я бачу навколо горілку і пиво,
Столи і стакани, і сало, і хліб.
Я буду чекати, я буду хотіти
Їх бачити знову і знову до них!

Я їду бухати, до тебе бухати,
Де гості знайомі і тости нові!
Я їду бухати, до тебе на хату...
Які ж вони добрі, ті ночі бухі!

А, знаєш, буває, коли я не можу
Піднятися далі з полону стола,
Але відчуваю, невидима сила
Мені наливає і знову і знов!

Я їду бухати, до тебе бухати,
Де гості знайомі і тости нові!
Я їду бухати, до тебе на хату...
Які ж вони добрі, ті ночі бухі!
#474
Нині ранком виступав на UA:Львів радіо. Мої пости про Полтву набули популярності. От і запрошують. Це ще один стимул писати звіти ;)

Нічого аж такого я не говорив. Стандартна тема про Експлорер. Але кому подобається як звучить мій голос то послухати можна тут.




#475
В суботу їздив зі знімальною групою ТСН на літак коло Яйка Ілемського. Чому туди, якщо вся ця історія розпочалася з репортажу про літак коло Буковеля? Просто цей значно доступніший! А до того що під Буковелем йти майже цілий день, плюс час на зйомки. Виходить серйозний гірський похід з ночівлею. Тому було прийнято рішення знімати просто сюжет про пошук літаків ДСВ в Карпатах. І як приклад використати літак коло Яйка Ілемського.



До Мельдунку ми заїхали на пузотерках. Потім пересіли в Джимміка і кілька разів переїхавши річечку добралися до вирубки. Звідти до місця падіння йти годину гарною втоптаною стежкою. На початку літа цієї стежки ще не було, ми йшли по азимуту. Протоптали, вкатали... Якщо ж добиратися пішки від Мельдунку то це ще плюс годину півтора ходу в одну сторону.



Дорогою ми мирно бесідуємо про то і про се, мені цікава їхня телевізійна кухня, їм деталі мого хоббі. Помічаю що говорити то саме другий раз на камеру вже не так цікаво як вперше розповідати вживу. Тому стараюся тримати рот на замку і «толкати рєчь» лише коли мене знімають. Заодно і харизма економиться.



Виявляється у них (1+1) є знімальні групи в кожній області. Щоб в разі чого могти оперативно відреагувати. Вийнятки становлять міста мільйонники (Львів в тому числі). У таких містах є по кілька груп одночасно. Також вийнятком є Хмельницька область. Там ніколи нічого не відбувається, то ж і групу немає потреби тримати. 😊 В разі ЧП можна підїхати з сусідньої області.

Звісно шо журналісти самі харяться щодо ТСН з їх постійними вбивствами і згвалтуваннями. Але сумна правда в тому, що такі сюжети мають хороший рейтинг. Тож глядачі саме їх і хочуть бачити. Рейтинг в них вимірюється з великою точністю, то ж це обєктивна величина. Такий значить в нас народ живе. І ніц з тим не зробиш.

Стежка закінчується коло двох крос кантрі мотоциклів. Роблю здогадки хто це може бути і ми ломимся напролом до ЖПС точки з колінвалом. Ліс тут приємний: хвойовий та мохуєнний, майже як в казці. Тож доволі швидко ми дійшли до цекот і перших уламків. Ото радості було! Роздивляємося, крутимо в руках, знімаємо. Потім троха побродивши я так і не знайшов на звичних місцях колінвал та решту великих деталей. Та й фіг з ними. Нам для сюжету і того що є вистачило.

Куски якоїсь броні і електродвигун
















Десь саме в цей час ми почули звуки мотоциклів внизу. Не захотіли хлопці з нами зустрічатися, розповісти на какакамеру про себе, це їх вибір. Ми ж насолодилися чудовим сонечком та напролом пішли назад. Якщо першу знайдену деталь від літака ми мало що не цілували, то зараз уламки нехотя просто переступали.

Кусок обшивки


Це місце є на відео


Павук комунікацій. Бо екрановані дроти




Ще один сервопривід




Виявляється якщо зняти три аналогічні серії про ті ж кістки мамонта, але одну знати в Україні, одну в Польщі та одну в Італії - то найбільше переглядів набере... ??? Правильно, Італія! ☹ Причому різниця буде в рази. З початку 90-х нічого не змінилося, «Відал Сасун Вріглейс Спермінт» як співали Брати Гадюкіни. Наш народ і далі любить все закордонне, здається що воно краще. Хоча часто якраз навпаки. В нас в Україні є безліч чудових речей які ми просто не вміємо цінувати. Ми маємо все ще дикі гори де живуть привітні та відкриті люди. Ми маємо дуже багато свободи і можливостей робити що душа забажає. Ну і ще смачний шоколад який чудово йде під дешевий, як на свою якість, Закарпатський коньяк 😊

Джимміку вікна ніхто не побив, а так то все решта ми вже зняли. Потім довго і тяжко пленталися ми назад до того Мельдунку і далі в сторону траси. От все люблю в горах: ці походи та краєвиди, ці блукання та продирання, ночівлі та прокидання. Лише одне не люблю - це повертання додому. Якесь все там нереально-буденне в тому місті. Це випилювання з ліжка вранці, напівсонне збирання і гіперлуп в Карпати. Тут ти приймаєш дозу Гориїну і все раптово змінюється. Думки проясняються, настрій піднімається, зявляється радість від життя. Мязи пружнішають а голос дзвінкішає. А ввечері знову ломка на дивані коло коврика і лиш думка тліє в голові «А чи було це все насправді сьогодні?».... Хто його зна що робить з нашою свідомістю візерунок на коврику. Але ж є ще відзнятий матеріал!

#476
Цитата: PaulV від 11.11.2019 15:54:32
Не знаю як відрегадувати своє давнє повідомлення ))) Отже мою адресу e-mail давно було змінено: voron.paul@gmail.com

Я оновив адресу.

Редагування старих повідомлень заборонено з міркувань безпеки. Якщо щось потрібно змінити то киньте будь-ласка комусь з адмінів (мені наприклад). І ми вставимо.
#477
Більшість дослідників та туристів правого берега Полтви доходили до цього колектора. Але майже ніколи не заходили всередину. Яйцеподібний колектор номер 12 починається після памятника Міцкевичу і йде в сторону вулиці Личаківської. Занурившись у нього можна поспоглядати центральну частину міста та низини її мешканців з-під картерів припаркованих авто.



Якось в нас на форум 12 колектор висвітлений епізодично. Тож я вирішив створити цю тему щоб зібрати все в одному місці. Докидуйте будь-ласка хто що має. Троха про цей колектор є тут

Початок колектора. Фото Рой


Памятник Адаму Міцкевичу, Полтвяне бікіні. Фото Зеленої Миші. За ним починається 12 колектор по вулиці Валовій


Коло Укрсоцбанку.


Вилаз назовні. Галицька-Валова


Велику стару притоку переробили на малу нову


Далі вверх по Валовій. Видно пороги на дні


Після вулиці Галицької колектор звузився, приходилося згинатися. Так і йшли далі.



Грунтові води пробивають стінки тунелю


Тут вода зруйнувала дно колектора


Поворот праворуч. Фото аналогічне як з цієї теми. Інший ракурс.


Сучасна врізка в колектор


«Не зовсім чиста» ділянка коло Валової 29


Шкода що машина припаркована. Так би вилізли ...


Ну і скарби Полтви в бокових притоках


Троха далі за ним проти течії Полтви йде значно повноводніший 14 колектор. Його без бахіл не перейдеш. Але він матиме свою окрему тему. А тим часом заохочую всіх докидувати фото в цю!

#478
Я теж мало що памятаю з цієї екскурсії. Херес був отлічний :)


Якби не звіти, то ніц би і не памятав. :)

Може варто перенести це в "Я знаю місце"?

До речі, спільний знайомий Роя, Святодія і Голема - Бодун поділився ідеєю відвідати Галіцію. Це один з найсучасніших заводів на Україні по виробництву яблучного соку, коло Городка. Зі жмиху з яблук вони роблять пектин, це ліки. Для цього вони промивають жмих чистим етиловим спиртом під тиском. Спирт зберігають в цистернах що поруч. Ну ви зрозуміли, екскурсія обіцяє бути цікавою.

Бодун казав шо найкраще домовлятися офіційно. Просто подзвонити і записатися. Вони, як і ми, відкриті для світу. Якщо б раптом відмовилися бо власник заводу не любить Експлорер і окремим пунктом трудового договору написав не водити їх сюди (що дуууууже малоймовірно бо це олігарх і на експлорер йому чхати) , то будемо шукати інші шляхи. Чи є бажаючі зайнясися організацією Екскурсії?

Це ж стосується і фанерного заводу. Є всі вихідні дані. Треба просто довести це до кінця...




#479
Ну ми ж якраз "маркування" і забирали... тобто сміття попри стежку. Навпаки тепер важче туди дійти
#480
Щиро хотів приєднатися до вас. Але сьогодні написали журналісти за репортаж по літаку. Завтра мушу день присвятити цьому.

Бажаю вам гарно та весело провести час, все там зібрати. Рекомендую запастися великими кульками і рукавицями. Потім влом буде до магазину бігти якшо не вистачить. Ну і не забудьте ліхтариків і побільше :)

Чи Ви вже подбали що з тим сміттям робити після цього?

Також можна написати на гарячу лінію міста щоб встановила смітник в місці громадського відпочинку. Тоді печера довше залишатиметься чистою.

Ну і підкину одну ідею. Можливо вартує роздрукувати та заламінувати табличку типу "Будь-ласка не смітіть, блять" чи щось більш доходчивіше "На цьому місці вже загинуло 4 людини. Не смітіть будь-ласка ... на їх могилах" :)

Ну і десь в кутику повісити "Прибрано активістами explorer.lviv.ua"