Messages

Круто, що на закинуті історичні будівлі звертають увагу.

Проект має ту ж ідкю, що і цей:
https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,8229.msg56542.html#msg56542

Чехи полюбляють облаштовувати всілякі оглядові вежі. Одна з таких розташована кілометрів за 20 від Праги, на вершині горба Пепр. Вона безкоштовна та відкрита цілодобово. Піднявшись по 91 металевій сходинці, можна побачити сусіднє містечко Їлове У Праги, частину самої Праги, долину річок Влтава та Сазава.

Найцікавіше те, що оглядова вежа облаштована на діючій вишці мобільного зв'зку (лунають крики постійних дописувачів Варти: "Хлопчі, та то не мож туда лізти, то СТРАШНА РАДІАЦІЯ, яйка сі зажарєт" ;D). Як бачите, ніхто не зажарився і не почав вночі світитися. Сподіваюся, Деревацька вежа теж колись дочекається радіації реновації та легальних відвідувачів.

В околицях є ще багато цікавинок, наприклад, старі штольні, де колись видобували золото, військовий музей з попереднього допису чи замок Конопіштє. День намарно не пройде  ;)

Квитанція на 500 цегол з Львівської цегельні, Jakoba Reissa...

Запостив в групі зі старою цеглою в Фейсбуці. Прийшла відповідь з Польщі від Adam Figurski, схожа квитанція з міста Люблін

Військовий технічний музей Лешани знаходиться зовсім недалеко від Праги, біля однойменного села. Тут зібрана поважна колекція військової техніки різних періодів і країн, переважно від часів Австро-Угорщини і аж до наших днів. Вхід сюди повністю безкоштовний. Час від часу проводяться різні акції, як-от Танковий день, з реконструкціями боїв і показовими виступами історичних танків.

Якщо будете планувати поїздку до військового музею, пообідати можете поїхати в містечко Велке Поповіце, що розташоване зовсім недалеко звідси. В місцевій пивоварні варять відомий на весь світ "Козел", а також проводять екскурсії.

Офіційний сайт. Має англійську версію. Якщо плануєте відвідати музей, краще перевірте заздалегідь дні і години роботи.

Місце на мапі

Зустрічає гостей історична легенда, символ "Оксамитової революції" та радянської окупації, перемальований на рожевий колір танк "ИС-2". Довгі роки він стояв в Празі як пам'ятник танкістам, які приїхали "визволяти Прагу" (ну а насправді окупувати). Танк був перемальований в рожевий колір Давідом Черни, за задумом автора це мало символізувати безглуздість помпезних радянських монументів.



Ангар зі зразками зброї, що вироблялася на заводі "Шкода". Виявляється, коли фірма починала, автомобілі в них були так, побічний продукт :) Найяснішому цісарю, а згодом Першій Чехословацькій республіці потрібна була сучасна і ефективна зброя.









Ангари зі зразками техніки різних історичних періодів плавно переходять один в інший. Починаєш Першою Світовою, закінчуєш сучасним періодом армії Чехії.

Танк-мішень для військових навчань, 10-20 роки 20 ст.



Військовий кінний царемоніальний катафалк для особливих персон. На ньому везли, зокрема, труну Масарика і Гавла.



Одного разу на заводі Шкода хтось заради цікавості замість гармати зробив автомобіль. І пішло-поїхало  8)



Автомобіль "Ява". Думаю, вони молодці, що вирішили перейти згодом на мотоцикли  ;D


Реконструкція магазину часів Другої Світової.







Різна техніка 50-60 років









Агітаційний плакат, обіцяє зупинити американських варварів, що затівають бактеріологічну війну. Щось вони провтикали, Ковід таки прорвався)))



Надворі запарковані танчики, різних часів та народів  :)











Вундервафлі ПВО



Виставка присвячена РВСН. Вони в соціалістичній Чехословаччині теж були, але, звичайно, не в такому масштабі, як в Україні. На жаль, тягачі з ракетами в ангарі стоять так тісно, що фотографувати майже неможливо. І насичений запах військових об'єктів, м-м-м...









Бомбосховище для одної людини, часів нацистської окупації Чехословаччини. Такі ставилися переважно на території підприємств. Під час авіанальоту людина всередині мала б спостерігати де впали і не вибухнули авіаційні бомби. Що й сказати,  іноді я дуже радий, що народився в той час, в який народився.

Краєвиди просто бомба! А хата в чопа що готель в Туреччині Каорліно-Бугазі ;D

ФБ-група зі старими фото залізничних споруд колишньої Австро-Угорської імперії.

Austro-Hungarian Bahnhöfe/ Австро-угорські двірці залізничні

Звіт тут

Величезна Томайєрова лікарня (Thomayerova nemocnice) в Празі приховує під собою один цікавий об'єкт - захищений бункер-лікарню загальною місткістю 170 людей. Зрідка сюди можна офіційно потрапити, сьогодні був якраз такий щасливий день.

Будувати його почали на початку 50-х, як і більшість схожих об'єктів. КО-17 (офіційна назва) має три підземні поверхи і досі повністю готова приймати людей. Тут є 66 лікарняних ліжок для дорослих, 6 для дітей, дві операційні, рентген-установка, всі необхідні інструменти, засоби і медикаменти, запас палива і питної води і таке інше. Навіть інтернет проведений. Працівники хваляться, що відвідувачі з НАТО та Пентагону визнали їх заклад одним з найкраще підготовлених в Європі. Сховище може працювати повністю автономно як мінімум протягом 26 годин.

Таких об'єктів в Празі планували збудувати біля десятка, але через дороговизну закінчили лише три. Крім цього, ще один бомбік-лікарня є під інфекційною лікарнею на Буловці, теж повністю готовий для використання. Інший, в центрі міста, був затоплений і знищений під час великої повені 2002 року.

Далі фотки з коментарями.

Верхній вхід. Лікарня розміщена в схилі пагорбу, тож має два входи: на першому і третьому підземних поверхах. Крім того, є евакуаційний вихід і підземний коридор до основної лікарні, щоб евакуювати лікарів чи пацієнтів і в разі потреби не шастати по радіоактивній території))



Симпатичний олдскул ліхтарик. Такі ліхтарики подекуди розвішені на шнурочках в коридорах.



Душові та табличка на місці, де має проводитися дозиметричний контроль.





Палати є менші і більші, всюди рівненько стоять ліжка, є постіль та все необхідне.











Навіть радіо є, щоб веселіше лежалося.



Температура всередині - біля 17 градусів і дуже висока вологість.



Операційні, їх тут дві.











Бахіли


Є навіть ліфт! Ми, звичайно, ходимо пішки сходами.



Фільтраційна установка на третьому підземному поверсі потужністю 3000 л./год.



Дизель генератор потужністю 66kW. Має запас палива на 48 годин.









Бак на воду. Загальний запас - 48 кубометрів, крім того ще є можливість очищати і використовувати воду із зовнішнього колодязя.



Вихід назовні на 3 підземному поверсі.

Хтось може сказати як можна попасти на дах якогось будинку в районі центру- площі ринок

Щоб попасти на дах якогось будинку в центрі, треба володіти такими якостями як кмітливість, сміливість, спостережливість, наполегливість, впевненість в собі. Ну або вроджена харизма, щоб переконати мешканців дати тобі ключі від даху.

В 20-х роках минулого століття Прага як головне місто однієї з найрозвинутіших економік світу (Чехословаччина в міжвоєнний період стабільно трималася топ-10 найбагатших країн світу), активно розбудовувалася, підприємства потребували нових робітників. Сюди в пошуках заробітку з'їжджалися люди з усієї країни. Найм житла в місті був непомірно дорогий, тому робітники часто селилися на окраїнах, там, де через природні умови земля була дешева і не дуже комусь потрібна.

Так, зокрема, свого часу з'явилися і Слатіни. На заболоченій території (слово "slatíny" з чеської перекладається як мочар або болото), площею всього біля 2 кв. км. в долині Слатінського потоку в "кращі" часи тулилося біля 400 хаток. І це тільки зареєстрованих, часто тимчасове житло тут зводили без жодних дозволів. Будматеріалами слугувало все, що можна було знайти навколо: повживана цегла, дошки, бляха і таке інше. Хто роздобув вживаний залізничний вагон, вважався королем. Таким чином зовсім недалеко від центру міста в Празі виникли справжні фавели - неконтрольована забудова без нормальних комунікацій, з найбіднішим населенням і, скажімо так, не найпопулярніше місце для прогулянок.

Колоній типу Слатін біля Праги було кілька, але ця остання, де ще можна побачити залишки "минулої слави", архітектури та людей, які тут народилися і виросли.

Почати я вирішив з підземної частини, розімнути трохи спину) Слатінський потік частково проходить під землею і впадає в Ботіч. До речі, Гугл карти показують деякі підземні річки як звичайні, недавно звернув на це увагу. Наприклад, оцей потічок та Брусніце в Празі або Пократіцкий поток в місті Літомеріце.

Частина Ботіча, що проходить під залізницею. Тут він відносно чистий і аж кишить дрібною рибою.









Знайшов відеомагнітофон, під фотками якого в інтернеті часто пишуть "школоті не зрозуміти" :D



Початок Слатінського потоку. Висота цегляного колектора досить комфортна для прогулянок. Дощу не було вже дуже давно, відповідно і води на дні майже нема.







Час від часу зустрічаються невисокі бокові притоки, все зроблено з Празьким Каналізаційним Знаком Якості, навіть є місця для відпочинку ;D



Люки, крізь деякі проростає коріння, виглядає красиво.









Всюди живуть руді слимаки





Далі труба стає все менша і менша, вирішую вилазити. І недарма, бо вже через півгодини дивлюся знадвору на місце, де потічок затікає під землю. Нічого цікавого там нема.



Невелика територія Слатін зі всіх сторін оточена залізницею





Перша знахідка, пара чоловічих та жіночих мештів, акуратно складених на траві.




Не зважаючи на десяток вузьких перевулків, поштова адреса тут всього одна: вулиця На Слатінах. На табличках з номером будинку часто написано "тимчасова будівля №, колонія На Слатінах"



Звичайно, це місце вже давно не те, що колись було. На багатьох ділянках стоять гарні дачні будиночки або й звичайні будинки. Але ще можна знайти залишки старих споруд з палок та інших супутих матеріалів.















Дотепна інсталяція на болоті



Шматки старої цегли з клеймом





І чорний-чорний трамвай дорогою додому  :D

Скопіпастив з ФБ групи "Минуле Бережан - Bygone Berezhany". Увагу власне привертає вундервафля для корчування залізничного полотна.

Фантомна залізниця. Як руйнували залізницю Львів-Бережани

Заключним актом будови колії за часів Австро-Угорщини була побудова магістралі з Підгайців через Бережани до Львова.
Поїзди були невеликі - всього 3-4 вагончики і рухалися повільно. Між Львовом і Винниками поїзд курсував 2-3 рази на день. Із Львова до Підгаєць і Бережан - раз на добу.
Одна із станцій перед Бережанами - Гиновичі, після яких потяг в'їжджав на місцевість, що сусідила з багнами й зарослями, за якими був найбільший на Поділлі бережанський став.

Друга світова війна завдала великої шкоди залізницям Тернопільщини.
Німецька адміністрація при відступі завдала відчутних пошкоджень колійному господарству на ділянці Львів-Бережани-Підгайці. При наближенні фронту 22 липня 1944 гітлерівці підірвали частину мостів, колії та станцію Підгайці. За допомогою спеціальний пристосувань, які тягнув локомотив знищувались шпали і самі рейки. Окрім цього значного удару по цій ділянці завдали партизани загону С.А.Ковпака під час їх рейду в Карпати. Після відступу Вермахту більшу частину колії не відновлювали, використавши частину рейок, шпали для військових потреб.

На фото: механізм який пошкоджував шпали рейок (місце - невідоме)

А багато таких закинутих заводів у Львові?

Всі  ;D

<a href="https://slukh.media/new-music/dibrowa-new-album/">Джерело</a>

Слухати тут

Експериментальний альбом проекту Dibrowa з оригінальною назвою Lvivchumamiskrembudmekhanizatsiya 1761 присвячений загубленій серед промзони скульптурі Ісуса Христа. Не скажу, що я фанат такої музики, але ідея дуже подобається. Тільки завод вони чомусь називають ЕлектроНпобутприлад) Творчі люди, так бачать мабуть)))

Ось що каже про проект автор, Ляна Мицько:

«У Львові на вулиці Зеленій, 251, майже на виїзді з міста, на території колишнього підприємства «Львівміськрембудмеханізація», збереглася колона. Тут є чумне поховання 1761 року, над яким височіє фігура Ісуса Христа Скорботного.

Нині за цією адресою також знаходяться нелегальні смітники ДП «Завод «Електронпобутприлад» ВАТ «Концерн-Електрон», ТзОВ «Отекс», ресторан «Під Вишнею», магазин «Автосвіт» та багато інших.

І якщо вас лякає Хресна Дорога цього забутого промислового місця, пам'ятайте: "Я не в будинках з дерева і каменю. Розколи шматок дерева — і Я буду там, підніми камінь — і там знайдеш Мене". (Євангеліє від Фоми 1:77)

Це храм, на який ми заслужили. Цим концептуальним музичним релізом я хотіла б привернути увагу до пам'ятки, яка може зникнути через недбалість та неуважність»

Відзнято от такий відос, зацініть:

Як пілотний екземпляр думаю ок! ;)

Вийшло круто! Треба було над ЦОФ запустити) Є плани де політати в першу чергу?

Озеро навпроти заводу має ідеально круглу форму. Утворилося воно в 40-х роках, коли внаслідок помилки при бурінні газової свердловини стався викид газу, а потім все це щастя ще й загорілося. Стовп вогню був такий, що його було видно зі Львова.

Детальніше про цю історію можна почитати на Вікіпедії: Угерський газовий кратер

Фото млина в с. Гошів Івано-Франківської області, про який я згадував вище. Млин зачинений, всередині навіть збереглося трохи старого обладнання.

Сьогодні в нашому телеграм-каналі розгорілася цікава дискусія що робити з отакими пошкодженнями експлорерської шкури:



Аж поки не прийшов metalhead та грамотно все розписав. Нижче його повідомлення повністю, щоб не згубилося. Уважно прочитайте і нехай вам ніколи не стане в нагоді, як то кажуть. І обов'язково дописуйте, якщо маєте що сказати по темі.



Для шарящих, які не бояться болю і знають як шити: любий синтетичний монофіламентний шовний матеріл (нейлон) - можна купити поштучно за 50+- грн на пром. юа для таких порізів краще щоб голка була розміром 2/0 або 3/0. Треба ту голку чимось тримати, в ідеалі голкотримач, який має бути в стерильному пакеті або хоча б протертий спиртом. Від біди - заканають звичайні плоскогубці з мультитула. Перед зашиванням все добротно обробити хлоргексидом на марлевому тампоні (можна купити в аптеці) вата - херовіше бо лишаться волокна в рані.

Після того - обов'язково бинтову накладку товщиною хоча б в 2 мм на рану і зверху пов'язка. Але це переважно для медиків або для тих хто вміє шити, бо можна ще більше покоцати і відрубатися від болі.

Для всіх - обробити добротно хлоргексидином, притиснути марлевим тампоном, зверху туга пов'язка і в травму шитися.
Є варіанти з клеєм бф, склейкою пластирем (але обов'язково скласти краї рани а не клеїти пластир по м'ясу).
Ніякими мазями чи гелями в перші кілька годин не мажемо, треба дати тромбоцитам зробити свою справу, механізм регенерації закладений генетично а якщо одразу пхатися до рани і порушувати процес утворення первинної склейки - буде тяжче гоїтися.
Хіба що одращу співставити краї і зашити, але це не для всіх. Після того обов'язково регулярна обробка антисептиком, зміна пов'язок кожен день а краще 2р/день, курс антибіотиків і бажано протиправцева вакцинація (особливо якщо порізався ржавою колючкою).

Про знеболювання:
Якщо не шариш як колоти місцево то знов ж таки, лідокаїн на рану краще не треба бо болить не рана а шкіра біля неї. Лідокаїн може мати токсичний ефект.
Якщо колоти то найкраще інсуліновим шприцом з маленькою голкою, відступаючи 1 см від рани, дистанція між ін'єкціями 1,5-2 см, при кожній вводити 0,1-0,2 мл розчину.

Але дуже залежить де саме. Попадеш поруч в якусь вену чи артерію - негайний токсичний ефект на печінку, нирки, серце. Взяв не лідокаїн а щось краще, з адреналіном і попав цим в судину - різкий скачок артеріального тиску і пульсу - ризик гіпертонічного кризу, непритомність. Зачепив лімфовузол чи залозу - місцеве запалення, ризик онко. Треба шарити що колоти, куди колоти і в якій дозі в кожному конкретному випадку, саме заради таких штук медики вчаться 7-8 років. Тому найкращим рішенням все ж буде зарядитити 2 табли кетанову.

Щеплення від правця мають робити всім в обов'язковому порядку в школі і потім під час вступу у вуз в межах мед комісії в 16-18 років але після розвалу совка ніхто за цим не слідкує і вакциновані може 40%
Тому краще зробити попередньо, як і вакцинацію від гепатитів B, C (раз на 5 років), від основних штамів грипу (раз на рік перед осіннім періодом).
Але рідко хто заморочується поки срака не пригорить)).

Круто. З однієї тільки цієї зупинки можна зробити популярний туристичний об'єкт  ;D

Звідки у них там БелАЗи? Старі, звичайно, могли постачатися. А от нові..?

Купили собі  :) Белаз хіба погана техніка?
Там були ще два кар'єрні самоскиди Komatsu такого ж розміру, але переважно Белаз.

Часом, коли поруч нема однодумців, телепорти в бажані місця працюють погано або й не працюють взагалі. На щастя, у випадку зі штольнями кар'єрів Америка, вдалося знайти контакти громадської організації Hagen, яка опікується цими підземеллями і деколи проводить там екскурсії.
Ось їх фейсбук: https://www.facebook.com/velkaamerikaofficial/ Домовитися про екскурсію можна поштою: hagen.morina@gmail.com Екскурсії проводяться завжди на вихідні, в будні дні кар'єр працює.

Перед початком екскурсії кожен вибирає собі каску з великої купи.



Наша група та слечна (звертання до молодої дівчини в Чехії) провідник. Дуже цікаво розповідала про історію та технології видобутку вапняку тут, а ще всілякі цікаві байки. Крім неї групу супроводжували ще двоє хлопців, ці нічого не розповідали, а просто слідкували, щоб ніхто не відстав та не загубився.



Вапняк в цих краях почали добувати дуже давно, він тут дуже якісний і чудово підходив для потреб місцевої металургії. Розробка кар'єрів, що на фото в попередніх постах, почалася інтенсивно розвиватися наприкінці 19 століття. При цьому застосовувався такзваний "американський" спосіб видобутку, виглядає він спрощено так:  на певній глибині прокладається штольня з вузькоколійкою, зверху до неї веде ще одна штольня, похила. Зібрана порода навантажується зверху вниз, на вагонетки, і вивозиться за межі кар'єру. Поступово кар'єр опускається, коли він досягає рівня штольні, нижче неї прокладається ще одна, і так далі. Глибина кар'єру Велика Америка, наприклад, в деяких місцях сягає 90 метрів.

Переваги такого способу очевидні: в той час не було достатньо потужних машин, щоб піднімати вапняк з глибокого кар'єру, набагато простіше та економніше було його спускати вниз.





Механізм для вивантаження вагонетки з породою. Вона заїжджає на виступ і під дією власної ваги (навантажена приблизно 600 кг) перевертається. Назад доводилося піднімати руками робітників.





Місцеві штольні взимку є місцем зимівлі численних колоній кажанів. Їх тут нараховують 17 видів.

Деколи шахтарі докопувалися до природніх карстових печер, з яких часто прилітало сміття і глина. Тоді ходи укріплювали отакими цеглинами. Конкретно цим вже біля 120 років, і досі чудово тримаються.



Доходимо до кар'єру Мала Америка. Тут штольня виходить до стінки кар'єру, утворюючи красиву галерею. Місце на першому фото має красиву назву "Ангельські сходи".







Залишки підйомного механізму:









Доходимо до місця, де на перехресті висить заіржавілий сигнальний гонг. Колись гірники ним сповіщали про спуск вагонетки з камінням згори, але зараз за допомогою цієї залізяки можна викликати місцеву легенду - Ганса Хаґена.
Це вояк Вермахту, який після закінчення війни заховався у штольнях і згодом перетворився на привида, духа підземель. Старі туристи - "трампи" - розповідають, що Хаґен любить пожартувати над мандрівниками, які колись часто тут ночували. Наприклад, шумить, тупає, посеред ночі говорить німецькою мовою десь неподалік, краде їжу, речі. Одного разу група туристів прокинулася зранку і побачила здоровенний дерев'яний стовп, вкопаний просто поміж сплячими людьми. Але найбільше  Хаґен не любить тих, що зневажливо ставляться до природи та до штолень, смітять, дестроять та крадуть рельси на метал. Кількох таких чуваків тут знайшли частинами в різних кутках кімнати, а озерце під дзвоном було повністю червоним від крові.

Привида штолень можна викликати. Для цього треба тричі вдарити в гонг та тричі сказати "Хаґене, прийди!". Після цього почуєьться тупіт чобіт та німецька мова, потім ліхтарики як за командою погаснуть, а коли знову загоряться - в групі туристів буде когось бракувати. Але його вже ніколи не знайдуть   :'(







На цьомі місці (біля кілометра від входу) ми закінчили і повернулися назад. І раптом наша екскурсовод каже: "Ой, в нас ще є трохи часу, якщо ви не дуже змучилися, можемо ще піти в інші штольні, що ведуть до кар'єрів Мексика та Велика Америка". Ясна річ, що всі з радістю погодилися.
Надворі +27, 15 градусів різниці з підземною температурою. Йдемо через територію підприємства до непримітних зелених дверей.







Ця частина збереглася набагато краще від попередньої, не зважаючи на те, що вона старіша. Справа в тому, що тут зберігали вибухівку, за допомогою якої прокладали штольні. Одна зміна гірників вибирала підірвану раніше породу, закладала нову вибухівку і підривала. Часу перезмінки якраз вистачало, щоб пилюка трохи всілася і можна було починати вивозити вапняк. Часом для захисту від каміння, що могло прилетіти при вибуху, використовували отакі залізні будки.



Рельси та стрілки.









Приміщення, де зберігалася вибухівка













Вид на кар'єр Мексика з "вікна"



Забутовані входи




Вапняні відкладення на стінах


Вид на Велику Америку та табір водолазів. В затопленій частині штолень прокладені підводні траси зі всілякими цікавинками, це популярне місце відпочинку любителів дайвінгу.


Ось такий чудовий спосіб потратити дві з половиною години життя та сто корун. Найбільше тішить, що все навколо живе, справжня кар'єрна господарка, справжні люди, справжня історія. А ще ясно, що підземель тут просто дофіга. Сподіваюся, ця тема на Експлорері буде розвиватися і далі.

Трохи кар'єрної техніки наостанок.