Messages

В лісі чомусь стоять стовпи освітлення.>



Поле з вишками. Мабуть тут складували цукрові буряки.
З вдеяких вишок позрізали прожектори.>



Хотів заруфити вишку, але сходи проржавіли. Хитається.

Башти, пофарбовані в кольори прапору. Он і поле за селищем видно.>



Будиночки з заду. Повз які проходили.
Запропонував зупинитися на них детальнише. Тому що на залізничний переїзд не схоже.>



А от і розгадка. Це пункт зваження вантажівок. Он бачите, розібрані ваги.
Дещо подібне я бачив на закинутому радгоспі.>



Ще одні ваги. Теж розібрані.
Взагалі їх там аж чотири штуки.>



Тепер ясно що це ваги. І вони відносяться до цукрового заводу.>



В будиночках порожньо. Так що ідемо далі.>

Продовження.

А ось і ворота до цукрового заводу. Якраз там, де вийшли. Здається, через ГАЗель не звернув увагу.  >



Закинутих хат у селі повно! >


Ще один закинутий будинок. >


Погріб.>


Будинок культури з Кобзарем. >



І радянськими символами.>



   Йдемо далі. Увійшли в робітниче селище. Там двоповерхові багатоквартирні будиночки. Мікрорайончик на місто не схожий. Але на село теж. Поки йшов трохи не послизнувся. Під снігом виявилися замерзлі калюжі.

В робітничому селищі знайшли закинутий барак. Чи гуртожиток, чи просто житловий будинок — невідомо. Частина будинку закинута і обрушилася. Інша — обжита.
В будинку є обвали. Тому-то всередину побоялися зайти. Та й нащо там дивитися? Всередині мабуть одні голі стіни.>



Схоже, це був ремонт радіо і телевізорів. >



Табличка.

«Шановні товариші!
Якщо вам необхідно відремонтувати радіоприймач, телевізор, магнітофон, чи іншу побутову радіоапаратуру, встановити телевізійну антену ... звертайтесь на адресу...»
>



Мешканцям будинку можна поспівчувати.>



Поруч невеликий базарчик. І... несподіванка! Прапори.>



А ось і сам цукровий завод. >



Адмінбудівля. Зовсім не виглядає покинутою.>



  А далі бачимо. Дорога на територію. Ходять якісь люди. Ледве вмовив супутницю не йти напролом. Тож обійшли усе кругом.

Пам'ятник воїнам, загиблим у Великій вітчизняній війні.>



Водонапірна башта біля стадіону з розваленою прибудовою. Зліва на фото видно стовпчик лісового кварталу та край лісу.>



  До слова, про ліс. Пройшлися лісовими стежками (а їх у лісі багато). Ліс незвичний — листяний, а не хвойний. Хоча у Києві є листяні лісопарки (Теремки, Голосієво), але тут дубовий ліс.
Ще цікаво, що напередодні поїздки снилося, що ходжу по лісі.
Спробували піти через поле, але ж там все видно. Тож вирішили пошукати ще обхід.

  Вийшли на дорогу. Побачили щось схоже на залізничний переїзд. Якраз поруч повинна бути службова залізнична гілка до цукрового заводу.
Хотіли пройти повз. Але кажу: «Треба сфоткати». Руїни-руїнами, але пейзаж цікавий — розвалини, сніг, похмуре небо. Тим паче, невідомо, чи вдасться засталкерити завод. А так хоча б щось буде показати.

[zametkiev]

maxiwell, може ти знаєш або маєш когось спитати про вхід в ДСШ "Никольская"? На Вікімапії позначений один вхід, але я не впевнений, чи він доступний зараз.
Може сам приєднаєшся до вилазки?

«Увьі и ах!». Серед знайомих тільки сталкери. Діггерів нема.
Але можна організувати вилазку на одну недобудову. Начебто не проти компанії.

В ЖЖ є zametkiev, який водить екскурсії по дренажкам (за 80 грн.).

Ну, я нікому свої погляди не нав'язую і не відмовляю. Та й справа не лише в грошах. Дома за таку поїздку приб'ють. Та й від «Чорнобилю-2» лишились тільки антени і голі стіни. Років 10 тому у ЧЗВ було що дивитись, а після розпилу та пожеж там пустка — по фото і відеоблогам видно, що стан — «руїна».

  Небаянний об'єкт, цікава вилазка. Тож розповім.

  Досить незвична поїздка. Оскільки відбулася у перших числах цього року. Одночасно це була і перша прогулянка (взагалі вихід на вулицю) у новому році, перша подорож, і перший сталк.

  Для початку — інформація про абандон.
Трохи довідки. Кожанка — смт Фастівського району (а спочатку здалося великим за розмірами селом). 18 км. від Фастову. Включає до свого складу хутори — залізничне селище станції «Кожанка», хутір Зубарі, віддалені села Софіївка, Степове. Населення - 3 000 чол. (з підпорядкованими селами та хуторами). Статус селища міського типу отримала у 1972 році. Вперше село згадується в 1390 році(!). А назву пов'язують з виробництом шкіри (кожум'яки). В 1900му в селі були цукровий завод, залізнична станція, пошта, лікарня, школа, водяний млин, 7 крамниць, 7 кузниць. А в 1923 році, після Жовтневої Радянської революції, село стало районним центром. Кожанський район налічував 18 сіл і входив до Білоцерківського округу. Районним центром був 6 років.
  В 1859 році був побудований цукровий завод. У 1895му до цукрового заводу проклали залізничну колію. У 1961 цукровий завод і бурякорадгосп були обєднані у цукровий комбінат. Найбільшого розквіту цукровий комбінат здобув у 1980х роках. У сезон завод переробляв 167 000 тонн цукрових буряків, виробляючи 21 000 тонн цукру. В 1991 році цукровий завод і бурякорадгосп роз'єднали, тим самим порушивши виробничу цілісність. За розпаду Радянського Союзу завод був реорганізований у відкрите акціонерне товариство. Завод діяв до 2002 року (за іншими даними, до середини 1990х.). У 2007му (за іншими даними — у 1998му) завод був оголошений банкрутом і виставлений на продаж.

  Стан об'єкту не дуже гарний, тому можна "спалити". ;D
http://wikimapia.org/#lang=uk&lat=49.966929&lon=29.742908&z=16&m=b

  А тепер про саму подорож.
Хоч напрямок був знайомий, але місцевість для мене була новою. Та й дорога далека. З Фастова маршрутки їздять лише 6 рейсів на добу. Тому добиратися незручно.
Типова місцина в яку важко дістатись, або відносно легко дістатись, а важко виїхати. До речі, це і відлякує.

  Вдома відмовились розбудити (але то нічого). Так ще стали відмовляти від вилазки. Ша! Все домовлено!
Довелося раненько встати і шукати одежу і щось поїсти. Отже, зібрався і ледь не запізнився на ранкову електричку.

  Погода теж підвела. Новий рік зустріли без снігу, але поки надумали поїхати — походало та випав сніг:) Але справжні морози мали початися лише наступного дня. А це так, невеличкий мінус з нульовою температурою вдень. Нормально. Зима ж таки.  Сніг не дуже сприяв фотканню і сталку. Бо ж добре буде видно сліди.

  Приїхали у Фастів. Згадав, що майже рік тому тут уже був. Але місто цікаве.
Шкода тільки, зруйнували стару будівлю вокзалу, побудувавши новий до ЄВРО-2012. (Фото з іншої вилазки) >



До відправлення маршрутки було трохи часу прогулятися містом. Сподівався пофоткати маршрутки, хоч місцевих раритетних автобусів не залишилося, а заїзджих з Білої Церкви зранку не побачив. Ну що сказати, через похмуру погоду і сутінки не зовсім вдалося познімати. Та нічого — все одно брудні їздять. >



  На такому ж поїхали у Кожанку. Прикольно. Маршрутка в село виявилася автобусом — теплим, ламповим ПАЗіком. Все одно краще, ніж Рути і I-Van'и

  Поки чекали на маршрутку в село ще раз подумали: що нас чекає? Чи вдасться полазити по заводу? І взагалі чи лишилось щось від нього? Снігопад підсилювався. Хотілося відмовитися і просто прогулятися Фастовом. Але... якщо вже надумали подорож.
Адреналіну додавало й те, що розмовляєм російською, а місцина виявилась україномовною. Та й часи такі, можуть прийняти за диверсантів.

  Та все ж поїхали.
  Чомусь усі ПАЗики їздять повільно — десь 30 км/год. Проїзд з Фастова до Кожанки обійшовся в 9 гривень. Дорогувато, але я так і очікував. Зараз все дорого. Хоча по логіці повинні були бути дешевше приміських київських. Отже, по дорозі думав як повертатися пішки. І з цікавістю дивився на Завокзалля Фастова, Фастів-2 та промзону. А ми все їхали і їхали. Коли зрозумів, що заїхали далеко, перестав вдивлятися в пейзажі за вікном.

  Вийшли на зупинці, на якій вийшли майже всі пасажири. Кінцева — не кінцева — хтозна? Де ми? Незрозуміло. Де завод? Теж незрозуміло. Далеко від дому, у невідомому місці. Автобуси тільки декілька разів на день їздять. Найближчий автобус — через 4 години. Карти теж нема. Можете уявити відчуття?

! НІКОЛИ ТАК НЕ РОБІТЬ! Перед поїздкою беріть з собою карту, або робіть замальовки.
Сподівався, що супутниця візьме телефон з картою. На себе понадіявся, що добре вивчив місцевість. Та й дома підготував замальовки мцісцевості. Однак через поспіх забув взяти папірець з собою. А ще чомусь вбив собі в голову, що автобус поїде іншою дорогою — від вокзалу до заводу. Як пізніше виявиться, все навпаки — автобус їздить від заводу до вокзалу.

  Проте адреналін і пригоди! В крайньому випадку сподівався повернутися на зворотньому рейсі того ж автобусу, яким приїхали. Хоча, якщо вже приїхали в таку далечінь, то не відмовлятися від вилазки?!

  Трохи поблукали містечком. Ги-ги! Цікаво, ДАІ в курсі, що такий знак поставили? >



Відчуття дивні. По-перше, малолюдно. По-друге, погода атмосферна. По-третє, багато покинутих хат. >



  Причому село не виглядало депресивним. Так, нема розкішних будівель, але ділянки доглянуті.

  Супутниці чомусь здалося, що треба йти в сторону Фастова. Йшли-йшли, а нічого схожого на завод не було. Заходили у кожний провулок, але марно.
Аж поки вирішили вийти на відкриту місцевість. Побачили пагорб. Пагорб виявився на іншому березі річки:) Та все ж з берега помітив труби і адмінбудівлю. Трохи подискутувавши вмовив, що іншого заводу, окрім як цукрового тут бути не може.>

Не вкурсі, що зараз з Львівською брамою?

Я не діггер.

Знаю, що шахтний ствол за «Сирцем» закрили вентшахтою, щоб не лазили.

Зараз такі часи, що не дуже і полазиш. Більшість вилазок цього року невдалі. Там, де не було охорони тепер є. 8)

Нічого не безплатно. Хіба добиратися туди автостопом, ночувати як Грігорій Соколов і харчуватися підніжним кормом.))

Але ж окрім транспортних витрат є прибуток? Ніхто ж не знає скільки коштують послуги з супроводу. Рентабельність навряд чи нульова.

Минулого року розцінки були гуманніші. Здається, на один день 682 грн.. На два — 1200 чи 1500.

Може наступного року, на 30-річчя аварії, буде «аукціон небаченої щедрості»?

нелегалом цікавіше і безплатно)

Є ще варіант «напівлегально» — с перепустками, але без офіційної екскурсії.

Дякую!

От тільки закинуті воєнки у гарному стані знайти нереально.

Обговорення.

Звіт тут.