Messages

Рімейк хітової пісні Eiffel 65 — "Blue" від крутезного проекту "Sond of Lehend".  Відеокліп знімали на закинутому багаторівневому паркінгу.

Скрін.

Приємно що село має свою каналізаційну систему.

Якщо в селі є багатоповерхівки, то мають бути і КНС з очисними. Хоча, сусіднє село, перекачує стоки до каналізації нашого міста.

А стосовно дірок в дверях, то є один спосіб, щоб їх відремонтували. ;D Рекламувати, звичайно, не стану.

P.S.: Закинуті очисні — явище поширене. Бачив 10 років тому, або ще давніше, в одному селі біля мого міста. Зараз, правда, туди не потрапити. Але будівля, як і раніше, виглядає закинутою.

"Вагоновожатые" грають в Подільському трамвайному депо (Київ)

Маленько офф-топ. Все-таки, трамвай не закинутий. Та й депо, тьфу-тьфу-тьфу, поки ще працює.

Відео. Зафільмував небагато, бо основний упор робився на фотки. Але на відео можна почути як там шумно.  ;D

Відео від напарника. У нього в кадр потрапило те, що я проґавив.

Закордоном теж полюбляють закинуті локації. Здивуєтесь, але оригінальна версія хіта з ТікТок — Saint JHN - Roses знята на заброшці.

[собачий гавкіт за парканом і гримання дверей від протягів]

Столичні навчально-спортивні бази, бази відпочинку, оздоровчі табори і санаторії розкидані не лише по навколишнім лісам на околиці — деякі з них розташовані прямо посеред міста, на островах. За логікою, вони мали б працювати або бути перепрофільовані під котеджі, ресторани, готелі. Проте виявилось, що є й закинуті. Один із таких забросів — пансіонат/оздоровчий комплекс/оздоровчий табір/база відпочинку "Дніпровські хвилі". Вона ж — "заброшка крішнаїтів". Важко повірити, що такий об'єкт стоїть в мажорному місці і не використовується.

Вже з різних трактувань статусу оздоровчого закладу зрозуміло, що ніхто толком не знає що воно було. На Вікімапії він позначений як "пансіонат". Офіційно називається "дитячим лікувально-оздоровчим комплексом". До того був оздоровчим табором. Невідомо коли його збудували, а також коли і чому закинули. Вдалося дізнатися лише про приналежність до судноходної компанії "Укррічфлот".

Тривалий час не було відомо про стан забросу і можливість дослідження. Потім з'явилися свідчення про наявність охорони. А далі — про обжитість крішнаїтами, яких змінили агресивні безхатьки. Так що лізти самому було небезпечно. Хоч і мріяв там побувати ще з 2018го! Ось тільки знайомі дослідники не виявили бажання туди пробратися. Та, на щастя, вдалося познайомитись із відеоблогером, з яким і вирушив на спільну вилазку. І що, цікаво — пансіонат виявився не таким страшним, як його змальовували. Навіть більше — здивував легким залазом і безпалєвністю. При цьому в корпусах непогана збереженість! Хоча кажуть, що протягом крайніх місяців "пансіонат" розвандалили.

Огорожа оздоровчого табору з головними воротами і фірмовим значком.


На початку вилазки були два переживання: стосовно залазу і охоронюваності. Що-що — а легкого доступу я не очікував.
Але ворота виявились відчиненими настіж!


Будка біля входу, яка є не в усіх піонертаборах, також здивувавла. Не лише своє наявністю, а й незвичною формою.


Головна будівля табору складається з двох крил, які вважаються різними корпусами — №1 і №2.


Поряд з корпусами №№1 і 2 є корпус №3. Однак він окремо відгороджений.


Спальні корпуси незвичайні. Сходи на розміщені лише на торцях корпусів. А головного входу і парадних сходів взагалі немає.


Два спальні корпуси утворюють довгу триповерхову будівлю.


Між корпусами є невеликий перехід, в якому роміщений один зі входів у їдальню.




Корпус №2. Виглядає гарно!


Корпус №1.


На першому поверсі вікон нема. А з кімнат повикидали шафи.


Вхід до їдальні.


Тамбур їдальні.


На задній стінці були зняті рукомийники з поличками для мила.


Їдальня величезна, простора і порожня.




В тамбурі є відгороджене захламлене приміщення.




В смітті валяються медичні та шкільні довідки, договори. Причому з різних населених пунктів. Але датовані одним роком — 2006м.
(Прізвища, імена та адреси зафотошопив щоб не розголошувати особисті дані, але знайте, що і ваші довідки можуть десь отак валятися.)


Напарник знайшов перепустку для автомобіля на фестиваль йоги "VEDALIFE". За датою визначив, що це 2018 рік. Місце проведення фестивалю якраз неподалік цього табору. Тому цілком вірогідно, що в закинутому оздорочому таборі могли складувати атрибути з цього фестивалю. Через це за ним і закріпилась назва "заброшка крішнаїтів".


Між першим і другим корпусом є сходи.


Хтось виніс шафу надвір. Також привертає увагу напис: "Ярмарка і камера схову". Мабуть одну з кімнат використовували для фестивалю йоги.


Комора на першому поверсі.


Захламлена кімната.


Зала, яка могла бути або більярдною, або бібліотекою.


Ще одна зала. Причому не проста, з малюнками на стінах.




Настінні малюнки — неодмінний атрибут будь-якого піонертабору. Шкода, що тут їх псують.


Перший поверх з фасаду. Приміщення на першому поверсі були загальними. Спальні кімнати розташовані на другому і третьому поверхах.


Здивувало, що трансформаторна підстанція розміщена на підвищенні і перед фасадом спальних корпусів.


Далі на першому поверсі трапилась зала, обтянута плівкою. З раковинами і ведичним малюнком. Тут точно були крішнаїти!


Незрозуміоло тільки для чого позносили раковини.


Вийшов зі спальних корпусів на огляд віддаленої частини оздоровчого закладу, до дивної круглої споруди.


На краю оздоровчого табору розташувався круглий танцмайданчик. Який з даного ракурсу прикольно злився з вантами Північного Московського мосту!


Танцмайданчик виглядає як НЛО:)


"А ну хто там лазить?!"


Сонце визирнуло з-за хмар, тому танцмайданчик вийшов у контртінях.


З танцмайданчика спальні корпуси №1 і №2 видно повністю.


До торця спального корпусу №1 прибудований наземний перехід, який веде до танцмайданчика і кухні.
Дивна конструкція. Про надземні переходи знаю. Але для чого тут наземний перехід?


Нажаль, не відфоткав його з усіх сторін.


Сходи на торці першого корпусу.


На сходах валяється шафа.




До танцмайданчика примикає будівля кухні, в яку ми не пішли. Щось відлякувало. Напевно, купи сміття і сліди вогнища.


Коридор третього поверху. Ближче до сходів він розмальований.


Крайні кімнати що на третьому, що на другому поверсі виглядають депресивно.


Туалет.


Кладова.


Деякі кімнати теж обмальовані. Грамотії «піталісь скріть», але це в них не вийшло, бо знаряддя вандалізму не сховали.


В кімнаті праворуч коридору теж була шафа.


Ліворуч коридору також кімнати з шафами.


Поступово навіть така збереженість з одноманітними видами починає набридати, бо в наступній кімнаті — теж шафа!


Кожна кімната (2-х чи 4-х місна) мала окремий балкон.


Вандалам теж, мабуть, шафи набридли. Ось цю вже підготували до скидання:)


А в цій кімнаті, крім шафи, були раковини. Судячи з усього, їх там розбивали.


Цим раковинам пощастило лишитися неушкодженими.


Кімнати з шафами з однієї сторони коридору схожі одна на одну. Різниця лише в кольорі шпалер і забитому вікні.


В кімнаті, що виходить до двору, теж шафа.


По інший бік коридору — знову шафа! Походу, шафи були в усіх спальних кімнатах.


А тут хтось облаштував конференц-залу.


Помітно, що там жерли і бухали.


Наступна кімната схожа на декорації до фільму жахів. Все в червоній фарбі і грізні написи. Але справжніх сталкерів таке не злякає!


Коридор між корпусами.




Перед коридором між корпусами роміщений кабінет. Можливо, це був кабінет виховательок.


Копирсатися в смітті не став. Хіба шо привернув увагу журнал подорожніх листів.


Але він виявився незаповненим. Мабуть, через одруківку «Марка втомобіля»:)


На кімнатних дверях зберіглися номерки. Що цікаво, на третьому поверсі менша нумерація, ніж нга другому.


Більшість кімнат 1-го корпусу на третьому поверсі виявилаись порожніми. Тому вирішив оглянути другий поверх


На на сходах ще лишились незпиляні перила!


Коридор другого поверху був прикритий чорною плівкою. Це явна ознака помешкання безхатьків! Наскільки мені було відомо, саме другий поверх був найстрьомніший (якщо не рахувати "кімнату жахів" на третьому).


Тамбур в туалеті з вцілілими радянськими вішалками.


Унітази майже цілі.


Балкон однієї з кімнат чогось обвішаний обмежувальною стрічкою.


А в першому корпусі натрапив на помешкання безхатьків. Після такого захотів якмога швидше піти з цієї заброшки.


Перенасичились враженнями і слідами перебування людей, тому повз сховані у зарослях спальні корпуси виходимо з заброшки.


Недослідженим залишився корпус №3 (який не додумався сфоткати з третього поверху). Цікаво, що там вціліло?


Два трьоповерхові крила-корпуса і танцмайданчика з непоганим збереженням виявилось достатньо для великого огляду. Нафоткав і назнімав понад 200 кадрів! Надодачу відзняв відео. Тому (надодачу до підозри на обжитість бомжами) на кухню навіть не заходили.

«Дніпровські Хвилі» виявились не такими страшними, як їх змальовували. Гарна збереженість (на рівні санаторію «Журавушка»). Легкий зручний залаз. Відсутність охорони. Не зустріли бомжів. Хоча, якщо шаритися по ночах, то можливо там і можна на когось наштовхнутись. Однак зізнаюся, що було трохи моторошно, бо в деяких місцях було дуже схоже на бомжівник. А ще — собачий гавкіт за парканом і гримання дверей від протягів додавало ефекту присутності ще когось, крім нас.

P.S.: До речі, цей оздоровчий табір, разом із сусіднім готелем, виставлено на продаж. Якихось 4,5 мільони баксів — і він ваш.

Пісня про кавєсів-дестройщиків. Про підлітків, які все ламають, обмальовують і розбирають на сувеніри.

Кавєс-кавєс

Жили-були два колєги,
Два колєги-пацани.
Вчилися в одному класі
І бухали у дворі.

Після школи закурили
І придумали собі,
Шо вони тепер команда —
Супер кавєси круті.

(Приспів)
Кавєс-кавєс
Все хитаєш
На об'єктах
Все ламаєш, кавєс.

Кавєс-кавєс
Все хитаєш
На об'єктах...

Два балбєси, два засранця
Із уроків утекли.
Бо вони на абандони
Матюкаючись пішли.

Стіни всі обмалювали
І шибки розбили в хлам.
Зникались від охоронця.
І по селфі в інстаграм.

(Приспів) х2

Сталків лавочку прикрили —
Помінялися часи.
Злапали тих кавєсменів
Ну і дали їм пи...

Стерли відео з каналу.
Відкупились від ментів.
І сказали: "Ми не винні.
Нас підставили вони — ютубери."

(Приспів)

Всі ми трохи винуваті
Шо у трендах треш й рвання.
Треба лиш не хайпувати.
Не вимахуватися.

(Приспів)

Краєвиди чудові!
А є якість відомості стосовно збереженості виробіток? Рейки, вагонетки. Клітей напевно нема (якщо немає вертикального підйому).

Вважав, що Пуща-Водиця пройдена вздовж і впоперек у плані закинутостей. Однак виявилось, що це не так і ще залишився недосліджений закинутий піонертабір "Вогник". Причому він різноплановий (є і закинуті будинки, і недобуд), з цікавою архітектурою і навіть з деякою збереженістю у вигляді меблів, протигазів, документів і написах на стінах. Тому, хоч і з острахом, та все ж відважився на самотню вилазку.

Про цей піонертабір я знав і раніше. Просто він охоронявся і про нього не було жодного звіту чи відеоогляду. Але буквально нещодавно дізнався, що народ туди активно лазить.

Цей піонертабір належав київському шкірзаводу "Чинбар", який, як і багато інших підприємств після розпаду СРСР, вирішив позбутися від невиробничих площ. Тому з 1993-го будівлі підвідомчого оздоровчого табору перейшли до орендарів. При цьому, за знайденими бланками путівок, він працював до 1998 року. Потім, в 2000-х, орендовані будівлі двічі перепродали. А далі, імітувавши суперечку в кооперативі, який володів будівлями, цілісний майновий комплекс було розділено на декілька ділянок, які тепер відійшли не юридичним, а фізичним особам. І станом на 2020 рік, частину території відгородили (мабуть, для забудови). Напевно, відгородження і посприяло тому, що обжитий будинок опинився за парканом закинутої території.

Ну а вилазка видалась класною — неспішною і обережною. Залаз знайшов одразу. Обійшов і відфоткав майже все. А на виході зустрів інших сталкерів.

Головний в'їзд до піонертабору — одна із візитівок будь-якого оздоровчого табору, нажаль, у напівзруйнованому вигляді.
Над воротами були дві круглих арки, а на самих воротах — круглі плакати з назвою табору і заводу. Так ворота виглядали раніше.


Але ще лишилась мозаїка на колонах воріт.


Відсутня хвіртка добряче перегороджена. Та я на неї й не розраховував — ще на ГуглПанорамах виявив ледве помітну стежку, якою і вдалося скористатись.


Одразу пішов до найближчої будівлі — недобудованого корпусу оригінальної архітектури.




Всередині будівля так само оригінальна, як і ззовні. В центрі розташований атріум зі сходами.




Атріум з другого поверху.


Коридор навколо атріуму.




Кімнати. Стіна до балкону зроблена кутовою.


Планування більшості кімнат однакове. Відрізняються лише дзеркальним розташуванням виходу на балкон.


Пірамідальний дах заміняє стелю над атріумом.


Балкони ромбовидні.


З них добре видно корпуси на території оздоровчого табору і прилеглу вулицю. І мене, напевно. Тому визираю, ховаючись за підвіконням.


В центрі оздоровчого табору розташована незвична напівкругла будівля — їдальня-кінозал. Думаю: як би туди пробратися?


Альтанки, нажаль, не встояли.


Продовжую оглядати центральну територію з другого поверху. Згори видно майже весь табір.


Позаду недобуду стоїть напівзруйнований спальний корпус. Дах проломився через гілку.


З першого поверху будівлю видно наскрізь. Тому всередину можна не заходити. Тим паче, враховуючи її стан.


З землі можна оцінити весь масштаб руйнування. Але подібні дерев'яні будиночки найменш стійки.


А з фасаду цей спальний корпус виглядає цілим.


Недобудований корпус, по якому тільки що лазив.


Потихеньку просуваюсь вглиб території, до спального корпусу.


Дерев'яний спальний будиночок з кімнатами з двох сторін. Всередині порожній. Хіба що, з протилежної сторони закиданий сміттям.


Поряд стоїть ще один подібний спальний корпус.


А між ними — колодязь. Невже у Пущі-Водиці не було центрального водопостачання?


При цьому колодязів, судячи з бетонних кругів, було аж два. Правда, незрозуміло: другий закинутий, чи недобудований.


Це вже третій абандон з колодязями (після навчально-спортивної бази і військових  складів).
Що ще здивувало. Точніше, збентежило — стежки по території, спиляні дерева і купи сміття. Раніше вся територія була в кущах і соснах. Тепер дерева і кущі прибрали. Це насторожує.
Хоча смітники свідчать, що місцеві спокійно приходять.

В третьому спальному корпусі також порожньо.


Страшнувато. Але треба йти до головного і найцікавішого корпусу — їдальні.


Всередині — напівкруглий холл, який, ймовірно, використовувався як зала їдальні. І потрощене піаніно.


Ззовні для фоткання відкривається ширший кут огляду. Однак все одно треба зайти всередину.


За холлом є ще одне напівкругле приміщення — кінозал.


Радує, що на стіні зберігся надпис.


Дивує, що в приміщенні кінозалу було два ряди вікон. Мабуть для того, щоб не заважати їдальні під час перегляду фільмів.  ;D


Нажаль, і ця будівля на грані руйнування, бо дерев'яні підпірки нещодавно хтось зпиляв.


Кінозал здивував вцілілими світильниками. Хоча незрозміло, де була проекторна. Чи може, показували діафільми з ручного проектору?


Напівкругла стіна кінозалу.


За кінозалом розташований коридор з віконечками для здачі посуду.


І віконечка для видачі їжі.




За віконечками для видачі їжі розміщена кухня. Порожня.


Залишились хіба що звалені в купу москітні сітки для вікон.


Але в одній з кімнат виявив шафи!


І малюнок.


Надпис на стіні "М'ясорубка" — теж який не який — артефакт.


Якимось дивом вціліла шафа для хлібу.


Напівкруглий холл фотогенічний.


А сама будівля їдальні — візитівка цього піонертабору. Буде шкода, якщо її знесуть.


Оглянутий раніше спальний будиночок.


По дорозі до господарських будівель натрапляю на вкопані покришки. Дуже лампово.


Господаоські будівлі розміщені під парканом тильної сторони табору.


Напевно, це котельня і душова-вмивальня.


В першому приміщенні порожньо.


А от у другому були якісь конструкції. Чи то туалет, чи то вмивальники.


У вікно видно металевий сарай.


Наступна будівля — туалети.




А ця будівля — напевно, комора-майстерня.


Всередині, на перший погляд, — купа сміття.


Однак, якщо придивитись, можна побачити протигази.


І бланки путівок до оздоровчого табору.


А з них можна дізнатись, що останній заїзд був у 1997 році.


Для 20-річного забросу це непогана збереженість. Хоча, якщо чесно, не маю звички копирсатися у хламі. Просто перед вилазкою вивчив, де є цікавинки.

Вдалині — літня сцена і найпалєвніша ділянка піонертабору. Ще й по дорозі, з якої добре проглядається територія, часто проїздять машини.


Літня сцена. Помітно, що стійки навісу вже попиляли.


Сцена з красивим панно.




Оглядаюсь на головний корпус-їдальню і спальні будиночки, які вже облазив.


Попереду — невеличкий будинок (ймовірно, завгоспа), який міг бути сторожкою. А за ним — відгороджена обжита територія.


Всередину не заходив, бо не захотів, щоб скрипіння дверей почули за парканом.


Ледве помітив майданчик. Як виявилось, це підлога величезної демонтованої дерев'яної альтанки.


По курсу залишились два спальних будиночка.


Причому обидва були зачинені. І не зпроста.


Хитати двері не ризикнув, бо поруч паркан нового будівництва. Тут добре помітно, что поділили територію, бо паркан оминає цей корпус.


Двері були зачинені, бо в цей будинок позносили шафи з інших корпусів.


Наступний спальний будинок.


В ньому також були меблі. І провалений дах.


Після цього кадру обійшов всю територію. Став направлятися на вихід, але бачу — назустріч йдуть два хлопця. З лопатою! Думаю: "Ну, всьо! Хана!" Подумки готуюсь до неприємної розмови, підшуковуючи виправдання для проникнення на території. Однак виявилось, що це сталкери. Один з яких — відеоблогер. Причому саме його відео я дивився напередодні вилазки!

Розбалакались. Відкопали древній тюбик зубної пасти. А потім пройшлися до руїн піонертабору "Світанок".

А за вікнами їдальні проїжджають трамвайчики і вирує життя, яке поглине цей закинутий піонертабір.


Попри те, що заброс епічний і зі збереженістю, відео не знімав, тому що дуже нервувався та й відеооглядів цього піонертабору повно в Ютубі.

Що забув написати в блозі, так це те, що за парканом будівництва залишись дві будівлі — медпункт і спальний корпус.

І ще — це перший закинутий піонертабір із дерев'яними будиночками. Зараз такі об'єкти — велика рідкість.

Київський курортно-дачний масив Пуща-Водиця — не лише заповідник старовинних садиб, а й клондайк закинутостей. Тому вирішив розпочати новий сезон вилазок саме з цієї місцини. Тим паче, дізнався про недосліджений піонертабір. Він виявився цікавим. А ще під час вилазки по ньому зустрів місцевих сталкерів — молодше покоління урбекс-дослідників. Але про це напишу пізніше, а поки репортаж з іншого піонертабору, по якому я вже лазив у 2018 році, однак на форумі ще не постив.

На after-party нові знайомі запропонували злазити ще кудись. Однак одна старовинна садиба виявилась заселеною безхатьками. Інші закинутості або обгородили новим парканом, або взагалі знесли (так, так — ліквідація заброшок дісталася й до Пущі-Водиці. І на місці санаторіїв почали будувати житлові комплекси). Тому запропонував злазили на залишки піонертабору "Світанок", який розташований на краю цього селища-масиву і який поки що стоїть (хоч і в зруйнованому стані).

Ще донедавна цей заброс був невідомим. Але буквально рік-два його забоянили. Не хочеться собі лестити, але якось дивно. До то, як я туди поліз, ніхто про нього не писав.  ;D

Піонертабір "Світанок" належав до столичного екскаваторного заводу "АТЕК" (який також розвалили). Судячи по зарослям і стану будівель, цей оздоровчий табір закинули ще на початку 1990-х. Мабуть так виглядає остання стадія заброшки. На першій вилазці по "Світанку" взагалі здивувався, що від нього хоч щось залишилось. Вважав, що там лише пустир.


Туалет в кутку території.


Руїни господарських будівель.




Будівля. Ймовірно, бібліотека або їдальня.


Взимку руїни виглядають не так понуро, як без снігу.


Ще одна господарча будівля.




Зимова версія.


Велика будівля. Напевно, душова.




Дерев'яного ящичка на цей раз не було. Мабуть стирили.


Душові кабінки.


Наступний будинок з підвалом.








Ще одна будівля.






Ймовірно, тут були вмивальники.


Руїни туалету.




Зі здивуваванням виявив, що у цьому піонертаборі є басейн (цю частину території оглядав з вулиці).


В басейні є вода!


За басейном видніється наступний корпус — кінотеатр.




Підлоги фактично нема.


Від будівлі залишились лише стіни.


По маленьким віконечкам в стіні вгадується кінозал.


Серед купи сміття знайшли бакелітовий перемикач. Можливо, занесений ззовні, але...


Той перемикач аж 196х року.


Перед трансформаторною влаштували смітник.


Ще якась господарська споруда.


Потім були два будинки. Перший.


Другий будинок.


А там ще хтось бомжує!


Помітно, що всередині бомжували.


Поруч — фундаменти під підвал. Можливо, там мали збудувати будівлю.


І ось вже вихід. Це був бічний вхід.


Алея від бічного входу. Дивно, що праворуч від алеї взагалі нема будівель. Там не міг же бути пустир! Напевно, спальні корпуси зруйнувались.


КПП.




Бічний вхід взимку. Там це є східці.


Нажаль, це все, що залишилось від цього піонертабору. Але за 2 роки його не доруйнували, тому ще простоїть. Хоча стосовно інших заброшок тенденція така ж, як у середмісті столиці.

З цікавого нагуглив, що біля цього піонертабору фоткали британський автобус незвичної компоновки — 6х2 (спереду дві вісі, ззаду одна). 

Дівич гора — цікава оглядова місцина в передмісті Києва, в Обухівському районі. Розташована на березі Дніпра і з неї відкриваються чудові краєвиди на навколишні села, Дніпро, місто Українку і Трипільську ТЕС.
Давно хотів там побувати, але вийшло лише в грудні минулого року. Правда, навесні або восени краєвиди були б ще гарніші. Але в безсніжну зиму панорами й так непогані.

На горі археологами був знайдений жертовник. В древні часи Дівич гора була святилищем. Тож вона вважається не лише однією з найвищих точок Обухівщини, а й місцем сили.
Висота — 55 м. над рівнем Дніпра і 186 м. над рівнем моря.

Раніше не вдавалось туди дістатись, бо шлях пролягав через вугільний термінал ТЕС. Відповідно, був ризик вимазатися у вугільний пил. До того ж, не було впевненості у наявності тротуару. А йти по узбіччю, й без того вузької дороги, не хотілось.
А цього разу вирішив поєднати вилазку по заброшці з походом до Дівич гори.

Шлях до Дівич гори пролягає через вугільний термінал Трипільської ТЕС.


Йти по узбіччю не довелося, бо трапилась спеціальна пішохідна доріжка... у вигляді містку.


Правда, той місток весь у дірках.


Ось, на горизонті вже показалася Дівич гора.


Гора розташована у селі Трипілля.


Вулиця, яку вважав автомобільною дорогою, виявилась східцями.  ;D
Хоча так навіть краще — не треба розминатись з автівками.


Набір висоти. Вже видно панораму Трипілля.


Плавучий кран.


На Вікімапії це місце відмічене як пляж. Але схоже, що тепер це склад піску.
До речі, пильний погляд помітить закинуту хату в правому кутку.




Стежка на вершину Дівич гори.


Підйом крутий.


На схилі виросла сосна.
(До лісу звідси далеко.)


Березовий острів.


Засмутило те, що сміття не виносять, а закопують. Напевно, лишають працю майбутнім археологам.  ;D


На вершині гори встановлено прапор і хрест.




Фоткаю як фоткаю себе:)


Краєвиди з гори шикарні!


Дніпро.






Панорама сіл Трипілля і Халеп'я.


Дніпро і місто Українка.


Вугільний термінал.


Українка.
До речі, місто-енергетик, яке збудували спеціально для працівників електростанції.


Багатоповерхівки — мікрорайон на околиці Українки.




Трипільська ТЕС.


В якості високовольтних опор використано труби. Ніде такого ще не бачив.


Генератори електростанції.


Відкритий розподільчий пристрій.


Вершина гори  вся в розкопках.


З заходу, за Дівич горою є ще одна гора.


Під горою проходить одноколійна залізниця Видубичі (Київ) - Миронівка.


ЛЕП 330кВ від електростанції.


Промзона біля ТЕС.


З півдня все в тіні і окутано димкою.


Взимку сутеніє швидко. Тож час збиратися додому.


Спуск з гори.




Сходи.


Дівич гора, на якій тільки що побував.


Ось так. Виявилось, що від вугільного пилу не забруднився. Панорами з гори й справді чудові. Правда, находився за день добряче.

А ще відзняв відео.

Цікаве місце. Найбільший заповідник паровозів у країні. В інтернеті знайшов репортаж. Шкода, що зараз там не так багато паровозів і локомотивів, як було колись.

Координати.

Вандалізм у зоні відчудження.

на "обїзній" Хоросно є залишки тракторної бригади.

Блін, таких скарбів на Київщині вже давно нема. Останню колгоспну АЗС в передмісті, й ту переробили під стоянку.  :'( А залишки МТФ в одному місці вже попиляли.

Автобус, походу, взагалі раритет — АСЧ-03 "Чернігів".

Погода, як для середини грудня видалася аномально теплою. А це означає, що сезон полазок можна продовжити. Ось тільки продовжувати нікуди і ні з ким. За моїми спостережненнями, половину вилазок доводиться здійснювати самотужки і квота спільник полазок вже вичерпалась. Тому за будь-яких умов передбачався одиночний сталк.

Куди лізти — теж проблема. Особливо, якщо лізти самому. Тут в нагоді став примічений ще декілька років тому невідомий абандон невизначеного призначення, який знайшов переглядаючи супутникові знімки і Гугло-панорами. Розташований він в улюбленому і знайомому місті в Київській області. На Вікімапії, як не дивно, не розмічений (тому неохоче ділюся розташуванням). Призначення занедбаних будівель також невідоме. Так само невідомо про стан об'єкту: занедбаний, чи ні? (в наш час все швидко змінюється), наявність охоронця або безхатьків. За таких обставин лізти одному страшнувато.

Мені ці занедбані (чи закинуті? — як правильно?) будівлі нагадували базу відпочинку або профілакторій. Майже вгадав. По приїзду додому, за декомунізованою адресою, ледве знайшов інформацію, що це навчально-спортивна база «Дніпро». Перший такий об'єкт у моєму досвіді.

Звичайно, були причини понервувати: на шляху до забросу на вулиці ледве не накинулась вівчарка. І безпосередньо перед вилазкою на територію зайшов якийсь мужик. Але вилазка відбулась успішно. А звіт став ювілейним у блозі. Ще й відзняв невеличке відео.


Шлях до запланованого об'єкту пролягав повз занедбане підприємство, що складається із адміністративного корпусу, цеху, трансформаторної і КПП.


Залазів в адмінбудівлю немає. Та й територія маленька. Але можна взяти на замітку.


А ось і навчально-спортивна база. По вулицям спокійно лежать собаки, одна з яких ледве не вчепилася. А в цей вхід зайшов якийсь мужик. Тому вирішив зайти з торця, де немає паркану.


Ця одноповерхова будівля схожа на їдальню. А якщо їдальня — значить об'єкт: база відпочинку або санаторій.






Після вагань вирішив розпочати огляд саме з цієї будівлі.


Зала їдальні.


З неї добре видно інші корпуси.


Вхід до кухні. Але там порожньо.


Привернула увагу акуратна кладка) Халтура!


Наїжджена колія наводить на роздуми.


Цікавий одноповерховий корпус.


Головний корпус.


Горище незвичної форми.




Наважуюсь пройти через головний вхід на територію.


Одноповерхова будівля. Всередину чомусь не захотів заходити. Мабуть тому, що вона здалась помешканням бомжів.


Головний корпус залишив на десерт.


Тим паче, на території виявив й інші будівлі.


Колодязь-теремок, виконаний в єдиному стилі із покрівлею будівель.


На закинутих об'єктах колодязь трапляється лише вдруге. Тут він виглядає дивно, оскільки у місті є водогін.


А це або трансформаторна, або КНС.


Гаражі і майстерні.




В гаражних боксах є оглядові ями. І по накату помітно, що вони використовуються.


Всередині смітник. Наскельні надписи свідчать, що цього року на заброшці вже були люди.


Гаражі.


В інші приміщення не заглядав, оскільки там теж засмічено.


Якимось дивом вціліли металеві двері!


Майстерні.


Ось і вся територія. Лишається тільки залізти в головний корпус.


Перед гаражами розміщений майданчик.


Більша територія навчально-спортивної бази в одному кадрі. Територія доволі компактна.


Вхід до головного корпусу обріс хащами.


По напоптаних східцях піднімаюсь до будівлі.


В фойє порожньо. Але все одно будівлю треба оглянути.


Квестери майже попалили координати.




Кімната.


По бокам від фойє зберіглися залишки дверей.


Коридор звичайний і понурий.


Сходи типові. На другий поверх не захотів підніматись.




Ліве крило поштукатурене.


Фойє в бік входу.


Знову одноповерховий (навчальний) корпус-теремок.





Їдальня з фасаду.


На все про все в неквапливому темпі витратив 25 хвилин. І це при тому, що ще знімав відео.

Майже навпроти навчально-спортивної бази натрапив на руїни приватного будинку.


Не знаю як вам, а мені вилазка сподобалась. Та й абандон виявився з неординарною архітектурою і хоча б з якимись залишками облаштування — дверима і розбитими вікнами. А чоловік, що пройшов на територію і собаки на шляху до забросу додали адреналіну, який є складовою майже будь-якого сталку. При цьому я ще примудрився відзняти невеличке відео, в якому показав всю територію бази. І нафоткав достатньо. Ну а щоб на зворотньому шляху не загриз собакен, довелося піти іншою дорогою — так піднявся такий гавкіт. Добре, що на другій дорозі собаки на вулиці не вештались.

Потім сходив до ще одного місця неподалік, яке теж давно збирався відвідати. Але то «вже зовсім інша історія», туристична, а не сталкерська, яку розповім і покажу наступного року.

Відео.

Тоді нелегальним вилазкам у Полтву буде гаплик. Понаставлять дачла і перегородять.

Обгрунтуй будь-ласка свою думку. Де їх будуть ставити і як перегороджувати.

Прикладів, коли організовують офіційні екскурсії до підземних річок, я не знаю. Але облаштовані ДОТи Київського укріпрайону зачиняють на замок і нелегально туди (а інколи навіть і легально) потрапити неможливо.
Мотивація може бути така: щоб запобігти вандалізму, нелегальному проникненню (щоб більше заробити) і щоб уникнути нещасних випадків. 
Звичайно, це всього лиш припущення.

Ось, у Києві деякі входи в дренажки перекрили. В Москві, наскільки мені відомо, в деяких колекторах поставили сигналки. Правда, це пов'язано не з облаштуванням, а зі зростанням відвідуваності тих місць.

А також як потім виловлювати дігерів? Через цей вхід ітак ніхто не ходив. Його тільки екскаватором можна відкрити.

Поставлять в інших місцях входу.

Гарно, коли компанію у вилазках складає подруга.  8) І перед пацанами з району не соромно. І в разі запалу на забросі можна сказати, що прогулювались на побаченні. Тож пісня про напарниць.
За основу взято пісню Олега Вінника  ;D.

Напарниці

Ти не вірила в любов
В інтернеті блукаю я знов
Блог веду про заброшки й життя
Але вилазок знову нема.

Ой, не сплю по ночам
Шарюся у інстаграм.

(Приспів)
Напа- напа- напарниці
Давай махнемо хоч куди
Об'єктів повно навкруги
А ми нудьгуємо самі.

Напа- напа- напарниці
Давай махнемо хоч куди
Красунь багато на землі
Але потрібні тільки ви.


Я купався, як у морях
В лайках і у коментарях.
Та недовга слава ота
Якщо звітів свіженьких нема.

Знов не сплю по ночах
Нудно так, шо аж страх.

(Приспів)
Напа- напа- напарниці
Давай махнемо хоч куди
Об'єктів повно навкруги
А ми нудьгуємо самі.

Напа- напа- напарниці
Давай махнемо хоч куди
Красунь багато на землі
Але потрібні тільки ви.

(Повторення приспіву)

Тоді нелегальним вилазкам у Полтву буде гаплик. Понаставлять дачла і перегородять.
Але задумка цікава.

Я користувався VideoPad - досить простий редактор, підійде для простих задач ото як обрізати чи склеїти кілька відео і додати переходи між ними. Редактор безкоштовний для некомерційного використання.

Дякую! Буду розбиратись. Судячи з побаченого, там багато функцій.

[щоб без зайвих наворотів (достатньо таких функцій, як: нарізка, видалення звуку, накладення зображення і тексту). Щоб вмів відкривати файли формату MTS]

З фотохостингами суцільне розчарування — сервіси періодично закривають або погіршують умови їх використання. Та й якість роботи тих, що ще лишились, залишає бажати кращого. Правда, і Youtube колись дійде до закручування гайок, але хоча б працює стабільно. Одним словом, роздумую: а чи не повернутись у відеоблогерство? Можливо, порадите якийсь відеоредактор? Такий, щоб без зайвих наворотів (достатньо таких функцій, як: нарізка, видалення звуку, накладення зображення і тексту). Щоб вмів відкривати файли формату MTS. І бажано, щоб не займав багато місця.

Користувався Womble MPEG Video Wizard. Проста програмуліна, але розпізнавала формати відео з моїх фотокамер. І можна було записувати не лише відео, а й аудіофайли MP3. На XP працювала, а для новіших систем не оновлювали, тому встановлювати ризиковано.

Чув, що багато хто користується Adobe Premiere. Але її треба купувати ліцензійну. І розібратись у ній важко.