Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - 2roofs

#1
Ну що, погнали хопити.  Все почалось з того що ми зустрілись та пішли в парк підбирати собі состав в сторону Стрия. Але нажаль в сторону Стрия ми состав всрали, і тут я побачив і відчув нюхом що їде дизель 2м62. Ну і зразу було понятно що ми біжим на нашу точку і очікуєм поки він до нас під'їде, почекали поки він зупиниться йому підцепили штовхач. Вуаля, ми вже їдем між вагонами поїзда, тільки є одне но... Що всі вагони були забиті поверх тирсою і заховатись в вагоні не вийде, а перед нами з 7 будок з Воєнизованою охороною та вагонниками. Тому ми розумієм що нам гаплик.

Але на щастя ми їх проїхали вдало, їхати було дуже некомфортно між вагонами але що поробиш. Доїхавши до с. Персенківки відцепився штовхач, та ми пропускали поїзд, точніше локомотив який їхав нам на зустріч. Відправившися поїзд ми зразу же на нього залізли почекали поки пропаде контактний провід, і вуаля током тепер нас не вдарить, роби що хоч.



Перший трейнхоп пацана, в нього стільки емоцій і радості що немає меж)



Ревка для ривка



Люблю рево більше, чим тебе. А якщо серйозно то в мого товариша з Києва був День народження, йому виповнилось повноліття, тепер його жопа повнолітня і в случаї чого буде нести сама за себе відповідальність, а ще на його ж день народження його заварили в бомбосховищі







Боже ці повороти, запах дизелю, холми і красиве небо, просто неможу, несіть чаю я кінчаю



Так зараз буде ще трохи фоток з телефону, а дальше вже буде щось цікаве



Класна станція





НУ все, тут нас з будки побачили, дальше дивіться і читайте самі що було дальше


Ну все дальше починається саме цікавіше, тому що ми з'їжджаєм на бокову колію нас звпиняють. Я говорю товаришу подивись з іншої сторони чи ніхто не йде. Він дивититься і говорить що в метрах 100 від нас йде 2 тіла в нашу сторону. Ми швидку евакуйовуємся, і відходим від состава на дорогу щоб не було підозрів що це ми там зверху Їхали. І ТУТ Я ПОВЕРТАЮСЬ НАЗАД І БАЧУ ЯК ПО ВАГОНАХ ПРИГАЮТЬ ВОХРОВЦІ І ШУКАЮТЬ НАС. МИ ПОЧИНАЄМ ЧИМ ПО  ДАЛЬШЕ ВІДБІГАТИ ВІД НИХ ПОКИ ВОНИ НАС НЕ ЗАМІТИЛИ. ТУТ МИ БАЧИМ ПІДОЗРІЛУ МАШИНУ ЯКА РУХЄТЬСЯ В НАШУ СТОРОНУ І ТІКАЄМ В ПОЛЯ. А ГРУНТ ТО ЗАРАЗ ВОЛОГИЙ І Я СТАВ НА ЗЕМЛЮ. І ЗЕМЛЯ ВОЛОГА. Я СТАЮ ПО КОЛІНА В БОЛОТО ВЕСЬ В БОЛОТІ ТІКАЮ ДАЛЬШЕ. МИ СХОВАЛИСЬ ЗА ЯКИМОСЬ БУДИНКАМИ. НАШ ПОЇЗД ВІДПРАВИВСЯ, І МИ НАЗАД ЗАЛІЗДИ В НЬОГО, АЛЕ ВЖЕ БУВ ПУСТИЙ ПОЛУВАГОН, О БУЛО ДАЛЬШЕ ДИВІТЬСЯ САМІ...





хопим на хоперах



Ото придурки, лазять по своїм вагоном про батьків не думають, а якщо током вдарить ? ти про батьків взагалі думаєш?



Так, ми подумали що це 2-ий запал, але ні...



ЦЕ ми стали під пропуск поїзду



пасажирський пролітає в сторону Львова. А, я забув, ми мали з Ходорова вертатись на ньому назад, але щось пішло не по плану



Папа, я буду скучати за тобою



Думаю, все фоток хватає. Дальше ми відправились та доїхали до Ходорова. Там під пропуск став вантажний поїзд в сторону Львову. Я магічним чином затормозив поїзд, всі спригнули, вже було темно і ми наздогаляли поїзд в сторону Львова. Дальше нічого цікавого не було.

А, і цей звіт трохи без грамотний, тому що мені впадло укультурювати текст, так що мені до сраки, і їдіть до сраки я вам тут звіт з трейнхопуу написав).

Ще потім може відосіки закину.
#2
"Пояснення"

22.07.2020.11:20 Я зібрався їхати в Одесу. Все почалось с того що я пішов на вокзал ловити состав на Козятин, але на парку був голяк. Тільки один состав який вже вилітав з парку. І то це були хопера. Понятно що на хоперах я навіть до Здолбунева не доїхав би.



Було прийнято рішення їхати за місто і стопити кудись до Вінниці. Дійшовши до об`їзду і стопивши 2 години, я все таки застопив фуру до Тернополя. Звідти я 13км йшов пішки і через години 1.5 я застопив машину. Проїхали ми десь 20км дальше я ще пройшов 4км пішки а звідти я вже застопив машину до Вінниці.

Час вже був пізній темніло. Доїхавши до Вінниці, мені сказали ми тобі купляєм білет на автобус до Одеси, або ми тебе відвезем в поліцейській участок, а там хай тебе вже забирає мама. То ж мені прийшлось погодитись. О 11:15 мене посадили на автобус. Їхати було доволі скучно: 5-6 годин без навушників. Але під світанок під`їжали ми до Одесси і мене це не могло не порадувати.

О 06:07 ми вже приїхали на вокзал, я зразу пішов в сторону центру Одеси і почав дзвонити Владу. Через годину часу він таки підняв слухавку і сказав що вони ночують на вокзалі так як вони не змогли зняти готель, бо в них з собою не було паспортів.

Я підійшов до них до залу очікування і вони навіть мене не замітили мене. Я тихенько ліг на Влада і задрімав. Проснувшись Влад зніяковів бо забув що я в Одесі. Проснувся і Андрій Пентагон та був у великому шоці що я лежу біля них. Тому що він не знав що я їхав в Одесу.

Поспілкувавшись один з одним було прийнято рішення йти на пляж купатись поки ще сонце не дуже сильно гріло. Після того як ми покупались, постірали речі і висушили їх нам подзвонив ще один друг і сказав що він вже в Одесі і приїхав на товарняку.

Я написав своїй знайомій руферші-одесситці і ми пішли до неї. Далі вона нас почала водити по кришам. Аліна нас зводила на мєсний боянчик де вона деколи може переночувати, після чого ми відправились лізти на саму вищу недубодовану будівлю в Одесі.



Нажаль кран звідти вже забрали, але нас це не зупинило. З недобудови є один з кращих видів на Одесу і море.

Після проникнення на об`єкт ми залізли по фасаду на 2 поверх і почали підніматись вверх на дах. Піднявшись на дах будівлі ми почали фотографуватись, знімати відео і чекати наших друзів. Після пів-годинного очікування ми їх так і не дочекались. Ми почали спускатись.







Удачно спустившись ми зустрілись з друзями і пішли лізти на наступну кришу. Нас було 8 людей і було важко непомітно потрапити на об`єкт. Ми зайшли на пофіг, охоронцям було просто насрати жителям будинку тоже. Тому щоб піднятись на дах будівлі не було жодних проблем.

Піднявшись на дах будівлі ми замітили шпиль. Всі зразу почали карабкатись на шпиль. Пофотографувавшись, ми почали пити пиво та їсти рибку. Після чого ми почали спускатись.









Спустившись з криші ми пішли на пляж веселитись. Поки ми дійшли до пляжу сталось багато смішних пригод з охороною. Настала ніч, ми побігли купатись. Потім ми познайомились з людьми і почали ділитись своїми пригодами один з одним. Далі ми почали мандрувати по нічній Одесі в пошуках відкритого горища чи даху щоб поспати.



Бродячи нічною Одессою нам нічого не вдалось знайти. Через деякий час ми розбились на 2 группи: я, Андрій і Саня, чекали поки Влад з Ванею найдуть де поспати. Через годину часу Влад і Ваня запилились на готель Аркадія, кинувши нас. В той момент я пробував по газовій трубі залізти в будівлю, но все було марно. Газова труба була ненадійна, тому нам прийшлось йти спати на пляж.



Проснувшись в 12 годині дня ми сходили покупались, після чого вже відправились лізти на останній дах під назвою "Парус". Безпалівно ми закинулись в будинок, після чого ми вже пробрались на самий дах. Пофотографувались, почілили, сміялись як знизу в пентахуісі люди сидять і нас непомічають. Після чого одна група почала спускатись вниз.















Як виявилось вони пішли на поверх нижче щоб поробити фото, а ми за той час спустились в сам низ. Тут такий момент: відкриваються двері ліфту а там стоїть охоронець. Він нас починає затримувати а ми просто виходим. Він щось там руками махає але нічого зробити не зміг.

Після цього я, Ваня і Саня пішли трейнхопити у Київ, попередньо закупившись в АТБ морем пива. Ми пішли на електричку до ст. Застава 1-ша, там ми годин 7 торгували лицями, спали, ходили; Ну і під ранок вже закинулись на свій вантажний поїзд до Жмеринки. Поспавши 2 години та зустрівши один з самих красивих світанків ми почали робити фотографії та веселитися.



По дорозі від ст. Роздільня до ст. Вапнярка було дуже багато путейців (колійовців). Путейці - це робітники ЖД які ходять по коліях, провіряють їхній стан, та ремонтують їх. Прямо на станції Вапнярка Ваня лежав і спав. Я з Санею виглядували з вагона. Ну і нас з моста побачила жіночка і зразу ж подзвонила в поліцію. Повідомила що Ваня лежить мертвий, а я з Санею якісь ненормальні.

Нас станції зупинили наш поїзд. Разом з нами він простояв десь 30хв, після чого відкривається люк з дна поїзда і заходить поліцейській.

- "Вставайте на вихід!"

Я проснувся бо ми спали. Подивився на нього, перевернувся на інший бік і ліг дальше спати. В той момент встає Ваня і пробує розбудити Саню на протязі 2-х хв. Понятно що в нього це не виходить. Ваня дальше лягає спати.

Поліцейський, який стоїть 5хв, просто в а@у. Підходить до кожного і давай бити нас ногами. Після цього нас викидають з вагону. На Ваню і Саню надягають наручники. Саня починає його попускати по закону. Він нас відводить в рай-відділ і кудись виходить. А на його місце приходить самий головний районний начальник.

Ми починаєм з ним говорити. Саню назвали чумоходом. Потім нас посадили на електричку до Жмеренки за бесплатно і ми собі спокійно доїхали. Далі пішли закупились в Жмеренці, та пригнули на состав що їхав до Козятину. Доїхавши до Козятину вже темніло, ми попали під дощ. Прийшлось вилізти з вагону та піти на вокзал грітись. Десь в 01:20 ми закинулись в вагон з мішками, та відправились з Козятину.

По Боярці ми стормозили поїзд, вже була 5 ранку ми сходили в АТБ і поїли. Нас на машині забрала мама Сані. Приїхавши до Сані ми всі полягали спати. Потім сходили в баньку, побухали, після чого вже була темні ніч і треба було йти спати.



Влад почав прибирати і мити підлогу. А ми його тролили що він погано там помив, там не помив, то не зробив. Ми його затролили до такої степені що він нас там чуть в басейні не втопив. А потім він обідився.

Йшов вже наступний день тріпу. Я поїхав на Дарницький район в товарний парк, ловити состав на Львів. Через годину часу мій состав відправився але не на Львів. а до ст. Шатрище. Це 10км від м. Коростеня. Через годину часу я відправився під дизельним локомотивом 2м62 до Коростеня. Там з плат я виловив состав з торфом до Новоград-Волинського. Там я просидів 2 години і ледве відправився до м. Шепетівки. Тому що біля поїзда ходили вохри вагонники і дежурна яка давали машиністам натурний лист.

Ще була дуже смішна історія як мій вагон зупинився прям біля будки з вохровцями. А саме смішніше було коли на мому вагоні міняли індекс поїзда. Я там ледь в штани не наклав від страху, думаючи що мене десь помітили і до мене в вагон вже хтось лізе.

Запригнувши на состав який їхав до Шепетівки під розборку, я ліг спати. Поспавши 2 години в вагоні на Шепетівці я проснувся зі словами: «де я б@ять є»? А потім ще як я виліз з вагону і помітив що в мому составі лишилось 5 вагонів я був в шоці.

Поки я шукав вокзал і товарний парк звідки можна відправитись на Здолбунів чи Львів я пропустив 6 составів на Здолбунів. Потім я ще не зміг запригнути на 7-й состав, і через 3 години я запригнув на состав з рудою.

Доїхавши до здолбунівських рамок я спригнув перед ними, ОБІЙШОВШИ їх я пішов на Здолбунів і через 2 години запригнув на той же состав на якому я приїхав у Здолбунів. Після того я ліг спати тому що було холодно, а їхати залишалося 3.5-4год. Я проснувся у Львові, на Клепарівському парку о 01:00. Я виліз на пофіг з вагону і просто пішов на вокзал. Вот і кінець історії.



Події в звіті являються вигаданими. Імена персонажів та збіги обставин випадкові. Тому наведений звіт не є підставою для відкриття кримінального провадження.
#3
Гора під назвою Топас, зовсім не Топас; А справжня назва гори Красна, але якось дивно чому на самому вершечку гори Красне є табличка зі змістом (Гора топас 1548м).



Одним днем приїхало 2 друга з Харькова , та Києва і ми зібрались йти на гору Топас. Скупившись в трц "Скриня" ми пішли на приміський вокзал. Там зайшли в електричку епл2т зі сполученням Львів-Мукачево але ми їхали тільки до с. Воловця звідти ми поїхали в с. Пилипець.



Там ми пішли до річки "Пилипець" зробили невеличкий привал покупались в річці пообідали відпочили та пішли під захід сонця на гору якусь. Підйом був на саму гору доволі легкий а звідти такий непоганий вид відкривається на Карпати та на якісь хребет. Ми пофотографувались та почали вже спускатись бо вже темніло і хотілось поки повністю не стемніє спуститись в низ. Після того як ми спустились почали збирати речі, після того як ми зібрали речі ми пішли на трасу і почали автостопити в сторону "Межигір'я".















Стопити було доволі не просто. Ми йшли по темній дорозі. Хмар тоді не було, нам присвічувв Місяць. Коли дійшли ми до центру с. Ізки то зустріли молодих людей років 17-25 з Рівного та Острога.















Пройшло 10хв під'їхав мужчина на машині до магазину, який їхав в сторону "Межигір'я" Нас підвезли до (Приватного ресторану і готелю 48.612736,23.392100). Звідти ми йшли дальше по дорозі в сторону "Межигір'я" стопнули ще одну машину, пацана на BMW. Він мчав 100-140км/год, нас він підкинув до поворота на с. Синевир тому що наша ціль була Синевирське озеро. За 5хв, ми стопнули ще одну машину до с. Синевир. Ось ми вже доїхали до с. Синевир 1.5год в дорозі, 23:07 відправились в дорогу 00:30 доїхали.















Ну і тут було саме найваще пройти 16км пішки, але це того вартувало. Зустріти світанок на Синевирському озері (:heart_eyes) пройти всю ніч під красивим місяцем словами це не передати. Це треба було самому бачити як це йти 16 км, всі 16 км тече біля тебе р. Теребля. Ти йдеш тобі всяке різне мариться бо не спав 2 дня. Якось тут я бачу коня. Друзі говорять що мені мариться. Коли ми його проходим я включаю ліхтар і це реально кінь і їх дуже багато. А вночі це було дуже страшно. Як виявилось на початку літа коней відпускають з їхніх домівок і аж осінью їх назад забирають в домівлі.















Йшли ми годин з 4, було доволі весело сумно ну все як в нормальному поході. Весь час були повороти вліво вправо, підйом вверх та спуск вниз. Ось ми вже дойшли до повороту на Синевирське озеро, лишилось 900м крутого підйому в верх. Коли ми туди піднялись нікого ще не було і охоронця теж ( :smirk)  Це зіграло нам на руку і ми почала фотографуватись.



Після того ми пішли в якийсь недобудованний корпус будівлі де лавки зі столами і там лягли спати на фанеру та вкрились клійонкою. Виспатись не получилось було дуже холодно, за 6 годин майже нічого не поспали. Сонні ми вирушили на гору Топас.









Наша ціль була швиденько доїхати автостопом. Це нам вдалось ще й на каву сходили ну і понятно що випили по 100г самогону чорного. І вже аж тоді вирушили на гору.





Нам повезло, тому що домівка знаходилась прям біля підйому, підйом був доволі легкий але мокрий. Після години підйому ми з serb.kv розділились. Я з denc4k пішли по лівій стороні хребта, а Вова пішов по правій. Йому менш повезло чим нам, тому що в нього там був дуже поганий підйом, і дуже сильний наклон по якому було просто нереально підніматися. А в нас була звичайна стежка по якій люди піднімались та спускались з гори.













Після підйому на гору ми зробили привал на 30хв і дочекались Вову. Повторюсь що у Вови в раз 10 був важчий підйом. Після 30-ти хв привалу ми пішли на самий вершечок гори. Поки ми піднімались вверх біля нас катались люди на спорт байках збераючи карпатські ягоди. Збираючі ці ягоди люди заробляли від 1200-2800грн/день.









Піднявшись до вишки ми зробили привал на 10хв. Після привалу хлопці почали підніматись на самий вверх вишки, а я чекав їх знизу, тому що через деякі обставини не зміг піднятись на вишку.











Пройшло годину часу хлопці вже спустились і ми почали йти вниз. Добравшись до початку спуску ми попрямували ним вниз. А там такий спуск, просто йде тропа в самий низ. Ну я з Денисом почали збігати вниз, а Вова через деякі обставини не зміг збігати.













Ми спустились за пів години і чуть не попадали. І тут почався повний трешак. Ми загубили Вову! Телефон в нього виключений, де він що з ним ми не знаємо. Вже наступила ніч і ми почали його шукати по всьому с. Колочава. Тут ми застопили чувака на мопеді і він позвонив своїм друзям. Все село встало на вуха, всі почали шукати Вову. Через годину часу Вову знайшли і відпиз****. Ми пішли до магазину, зустріли Вову. Він нам сказав що був впав.



Дальше ми зустріли людей які нам запропонували переночувати в них. Вова і Денис були за, а я проти. Тому що якщо в мене є вже план дій, то міняти я їх не збираюсь. Тому що я є принципова людина, якщо вже домовились їхати автостопом то все.

Сравшись півтори години, я пішов стопити до Воловця, а хлопці пішли спати до цієї людини. Години з дві я сидів вночі, машин не було. А тут раптово я застопив машину в центр с. Колочави, звідти через 10хв я застопив в наступне село. Там в селі було весілля. За 20хв я застопив до с. Синевир, так і хотілось піти ще раз на озеро Синевир.


Там я годину часу прочекав машину. На мене кидались собаки тому прийшлось сидіти на паркані і чекати машину яка застопиться. За годину часу застопилась машина, там сиділа молода пара і вони задавали дуже багато запитань чи в мене щось в сім'ї не сталось. Вони мене довезли до Межигір'я. Там я години 2-3 стопив, і прям під світанок застопив машину до Сколе. Звідти до Стрия, маршруткою.



В Стрию я познайомився з чуваком, ми пішли на вокзал попили пива. Чувак пішов додому, а я в той час чекав тх на Львів. Через 30хв їхало тх дуже помало, але від недостатку сил я не зміг його зацепити тому що я був дуже змучений. Я пішов в товарний парк в надії що там щось прослідує на маленькій швидкості або зупиниться. Через годину часу я приняв рішення автостопити до Львова. Від вокзалу до кінця Стрия я заавтостопив машину. Звідти за годину часу я заавтостопив Великий автобус до Львова. Приїхавши у Львів, я ще проспав в автобусі годину часу. Мене розудили і я пішов додому. Ось і кінець поїздки.