Messages

[Такий "кондовий" совок. Таке враження... люди прожили все життя в "обложеній фортеці". Ворогів та облоги вже давно немає, а вийти з "фортеці" ніхто не хоче. Цим і пишаються.]

Дивлячись Копанку №8, не залишало відчуття деякої "постановочності" або "надуманості"  фільму.
Фільм  Яцека Хуго-Бадера (як на мене) набагато цікавіше дивиться.
Такий "кондовий" совок. Таке враження... люди прожили все життя в "обложеній фортеці".  Ворогів та облоги вже давно немає, а вийти з "фортеці" ніхто не хоче. Цим і пишаються. :(

Зараз тут автостоянка. Яка раніше мала дещо скромніші розміри.

Вигулював зранку собаку та з здивуванням побачив паркан, що захопив шматок асфальтної доріжки навколо
водойми ветеринарної академії. Інстинктивно сфотографував у передчутті чогось "торгово-офісного".
P.S.
Взагалі на рівні пліток собачників уся ця місцина, включно з ліском та полем готується під готелі...стоянки
..."лунапарки".

Колись у середньому шкільному віці (користуючись тим що батько одного з однкласників був відомим медиком) нам влаштували екскурсію
до паталагоанатомічного музею на Пекарській.
Великі скляні емкості з різними "сіамськими" близнюками...циклопами...написи чи то на латині чи на німецькій. Багато що лишилось ще
від АвстроУгорщини.
З того що запам'яталось найбільше заспиртовна рука останнього ката Львова.
Поиоєму це тут
http://vetpathology.lviv.ua/muzei/48-patologoanatomichnyy-muzey.html

В продовження.

[Насипаний пам'ятник козакам у Брацлаві на Замковій горі. Літо 1990 р.]

Насипаний пам'ятник козакам у Брацлаві на Замковій горі. Літо 1990 р.
Я під'їхав туди у другій половині серпня (через декілька днів після того, як повідомили, що помер В.Цой). Добирались потягом...цілу ніч стояли у тамбурі, дали хабаря провіднику, оскільки квитків у совку, як завжди небуло. Потім автобусом. Побачив вже наметове містечко на Замковій горі.
Пам'ятник насипаний вручну. Обкладений бутовим камінням на цементному розчині. Печатка  Війська Запорожського та табличка відлиті з бронзи (по моєму у інституті прикладного мистецтва).
Позаминулого літа у маршрутці випадково зустрів  (5)ацика. Від нього довідався, що на сьогодні таблички та печатки вже немає. Навіть не знаю хто у цьому винен. Раніше було просто..у всьому винні були, або татаро-монгольське іго, або німецько-фашистські окупанти...Навіть у  Ю. Тимошенко  тепер  алібі.
Питної води на горі не було. Носили виварками з колодязя, що на долині. Під час земельних робіт
часто попадались різні артефакти. В мого приятеля до цього часу є уламок козацької люльки з білої порцеляни.
Знайшли два кістяка (діти до 4-5 років). Місцеві жителі підказали...Голодомор. Навіть назвали родину. Ми потім обклали місце камінням та поставили хреста. Під час будови пам'ятника...ми мало кого цікавили, окрім працівників прокуратури. Та на відкриття прийшло багато людей.  "Активісти" запросили місцевого батюшку з РПЦ...ми тоді його не пропустили до пам'ятника ...була невеличка штурханина.
З того, що запам'яталось...похилені плити юдейського цвинтаря у сивій траві під  синьо-осіннім небом....порожня будівля, чи то млина, чи то старенької ГЕС. Біля неї на бистрині з під каміння  ми ловили раків.
Табличка про заборону купатися, оскільки у річці є ембріони холери. Як на мене табличку просто забули зняти десь у кінці 50-60-х років.
Під час концерту на відкритті до нас підійшов якийсь турист з Росії. "Нам очень понравился Ваш концерт и мы с Вами во всем солидарны...Вот только скажите чем Вам не угодили московские коты???"
Я навіть спочатку і не вторпав...потім здогадався...мова йшла про щойно проспівану пісню "Смерть..смерть катам, смерть проклятій московській комуні..."
Головне те,  що під час будови по навколишніх селах їздила співоча група з концертами у строях, роздавався самвидав...газети, непідцензурна поліграфія...тощо. У ті часи ...на сході просто йти вечером  по селу у вишиванці та співати українських пісень було махровою антирадянщиною, або ще страшніше... українським буржуазним націоналізмом
Перший мітинг у Ладижині. Цікаво те, що після 10 років, по роботі, будучи на Ладижинській ДРЕС зустрівся з людьми, які все це ще пам'ятають...навіть впізнали.
Перефразуючи відомий вірш...ми намагались йти не мовчки.
Далі буде.

:)
А коли багато страху.
Посміхнулось

первісний вид будинку вже давно втрачений, внаслідок артилерійського обстрілу під час польсько-української війни листопада 1918 р!
[/quote]

По моєму в 1941 на початку війни одна з німецьких авіабомб поцілила в будівлю головпошти.

P.S.
Вулиці без надокучливих огорож.

Уявіть, блаблабла.

був звук...музика ...промови.

Я от роблю, не на лайні. Але із автоматикою якісною трабли. Я нід моар свинцевих акум. І перетворювач в нормальну синусоїду.
Ну і то не на продаж. Та й городити ще одну електомережу вдома це таки напряжно.

А голуби навпроти офісу якось будуть бідні, коли жаба котра мене на пневматику душить відволічеться. Вони сцуки зі шприх важко дістаються. Гидко. Ще й шприхи пошкодити можна.

Шо курим??? 8)

[.це все відбувалось влітку 1989 р.]

в 2012 теперішні братчики витягнули на ключ ...гармату! невеличку,але туди її тягти було нелегко.

Щодо значків... Наприкінці 2010 чи на початку 2011 СБЛ має нові значки виготовлені до 20ої річниці створення організації. вони круглі, з тою ж "кляксою", і роками(1989-2009)

Дякую, що відписали.
Якось підсвідомість автоматом видала "на гора" дату 1988 р. Після Вашого поста засумнівався...це все відбувалось влітку 1989 р.

P.S.
Гуглянув "пам'ятник УСС на горі Ключ". "Ігорко з Христинополя" виявляється тепер у uk.wikipedia.org.
Світлини пам'ятника тепер легко знаходяться у  Iн-ті.
Далі буде.

[Літо 1988 року. Карпати. Селище Труханів (між Верхнім та нижнім Синьовидним). Гора Ключ.]

Літо 1988 року. Карпати. Селище Труханів (між Верхнім та нижнім Синьовидним). Гора Ключ. Власне з відновлення пам'ятника Українськис Січовим Стрільцям і починалось Студентське Братсво. В мене нажаль не залишилось жодної світлини з того часу. Тоді це було не так важливо. На місці, де зараз збудований пам'ятник та меморіальна плита була купа битого каміння (совок нищив все, що було не схоже на леніна). На деяких уламках можна було побачити видряпаний напис УСС 1914-1915. Ці уламки ми потім і вмурували у пам'ятник. Перший раз  на гору було підніматися важкувато, Жили в наметах неподалік. Вода з джерела.  Обід, вечеря з багаття, чай з чорниці.  Майже по Канту "зоряне небо над нами та моральне переконання, що робиш щось важливе та справедливе". Поживши тиждень вниз за хлібом вже бігали за 40-50 хв. Просто працюють інші групи м'язів. На гору тоді майже нічого не їздило. Дорога була
майже непроїздною  Цемент, пісок доставили по моєму всюдиходом. Бутове каміння було при дорозі. Працювали вахтами. В основному студенти молодших курсів політеха  Спочатку одна група, потім хто міг підміняв. Одного разу довелось лишитися ночувати на горі одному. Моторошне відчуття. Постійно чути якийсь шурхіт, звуки...Пізніше, на якійсь фотовиставці (присвяченій чи то Петлюрі чи то УСС) я бачив фото того самого місця на горі Ключ у 1930 –х роках.
Тоді гора була лисою і з того місця проглядалися сусідні гори. У 1988 вже все заросло деревами. Тих краєвидів з того місця вже не було видно. Довго думали про напис на плиті. На квартирі у Маркіяна він відкрив шафу та кожному роздав книжки з української поезією.Мені попався томик І.Драча. Відкривши майже зразу натрапив на "Низький уклін Вам ...". Цей куплет з вірша і був викарбуваний на плиті пам'ятника.
Під час будови в землі часто попадались патрони та гільзи часів Першої світової. Одного разу натрапили, прямо під сосною з землі наполовину стирчала  упаковка з провожченого картону з патронами (по моєму до Верндля).  Розібрали на згадку. (Одного в мене тоді безсоромно поцупив Ігорко з Христинополя, а з другого я зробив брелок до ключів. З часом набій просто розломився навпіл. Всередині чорний порох, який правда вже не горів.)
В кого є металошукач-раджу походити по г. Ключ. З того що запам'яталось. Тільки розклали намети...по стежині йде місцевий мешканець, дідок. Зупинився, біля тоді ще уламків могили, впав на коліна ....перехрестився встав та пішов далі. Жменька мандруючих  естонских скаутів (з наметами, броциками) підійшли, поцікавились, що ми будуємо. Коли довідались... іхній керманич  сказав якусь коротку промову, опустились на одне коліно ...перехрестились та пішли далі. Дерев'яну капличку збудували набагато пізніше. На відкриття прийшло багато людей у строях. Привели дітей з школи. Місцеві жителі навіть видерли на гору бензиновий електрогенератор...був звук...музика ...промови.

"Фотографам - чи хто робив з отими гіляками фотки..."

Так я їх і робив. В мене звичайний Canon A630 На фотоапараті є режим програмно P.
Він сам за тебе все робить. А так як фотограф  я нульовий.
P.S.
Світлини вночі- це шоста ранку по дорозі на роботу.
Все решта у суботу по дорозі за провіантом до крамниці у режимі на фотоапараті "AUTO".

Вигляд того ж самого місця у 2009 р.

Літо 1990 р. Відновлена могила міністра лісництва УДП (автора слів пісні Гей-гу, Гей-га) А.П'ясецького.
На тому місці був просто схил. Тераси не було. Було багато чагарника та дерев та сіра мармурова плита
з написом  А. П'ясецький. Місце розчистили, зробили терасу. Два прольоти сейсмостіких сходів, якими зараз можна піднятися, подарував завод "Електрон". Чавунний тризуб вилили безкоштовно на "Автонавантажувачі".
Мармурову крихту (декілька мішків) ми виміняли на якомусь заводі на Стрийській за дві пляшки 0.7 Пшеничної. Відшліфували стіни могили безкоштовно працівники Янівського цвинтаря. Вони ж вирізали текст на трьох плитах з чорного мармуру, які теж подарував завод Електрон.
Чавунний тризуб був неймовірно важкий. Краном на гору його відвантажити не вдалось. Маркіян тоді привів усіх гостей з весілля його сестри...Так вони його і тягнули у парадних костюмах.
В центрі світлини сивий чоловік- батько мого однокласника Кубіва О.  Він (батько) на відкритті виступав з промовою.

З власного архіва.
1989 рік. Олесько. Студентське братство приймає участь у мітингу на честь відновлення могили Січових Стрільців.

[Лича]

Ось залишилась від початку 90-х сірникова коробка з значками. Робив їх мій приятель Лича (Володя).
Познайомився з ним через Маркіяна Івашчишина, відомого тепер через "Дзигу".  Збиралися тоді на квартирі
Маркіяна у хрущовці на Енергетичній. Власне там і починалось Студентське Братство (політех).
Кожний значок робився Личою  вручну. Наносився якийсь лак, а потім все це запікалось у звичайній домашній духовці. Моя участь, та участь інших братчиків у створенні цих значків, полягала у "безпардонному тирянні" з жіночих скриньок (там де гудзики, нитки та голки...) шпильок, які потім припаювались звичайним припоєм. :)

P.S.
В мене на жаль не так багато світлин від тих часів.
Народе в кого збереглися світлині з Ключа, відновлення могили А.П'ясецького, голодування в Києві, Брацлав, Кропивне...? Є трохи з Суботіва (археологічна експедиція), але то вже інше. 

При світлі вуличних ліхтарів, вночі все це виглядало
ще химерніше. Правда на "нічних" світлинах воно в мене вийшло ніяким.

Згадалось... Колись по телевізору дивився якийсь документальний фільм.  В епізоді цар Микола II приймає парад рос. військ у Львові. Вигляд  скорше з  даху буд. на пл.Міцкевича (та що над буд. "КНИГА"). "Війська" стоять перед "Жоржем".

Я пам'ятаю як на початку 90-х ми на роботі навіть здавали гроші (добровільно звісно) на Галфільм.
Тоді все виглядало серйозно та "по дорослому". Багато хто у ті часи погрівся на ентузіазмі та пафосі Незалежності. :(

"Доволі сильний репортаж з жіночої колонії в місті Атирау (Казахстан) "

Здивувала книга С.Ю.Витте на поличках тюремної бібліотеки.

Кому цікаво...
http://funeral-spb.narod.ru/necropols/lazarevskoe/tombs/vitte/vitte.html

Найвідоміший  епізод біографії...

"Резкий поворот в карьере Витте в 1888 году во многом произошел благодаря случайности. В качестве управляющего Юго-Западной железной дорогой он имел дерзость ограничить скорость движения царского поезда, вызвав возмущение придворных. На глазах Александра III Витте вступил в конфликт с царскими адъютантами, доказывая, что нельзя использовать два мощных грузовых паровоза с целью разгона царского поезда до высоких скоростей. На других дорогах управляющие были менее строптивыми, и поезд гоняли с бешеной скоростью до тех пор, пока 17 октября близ станции Борки не произошло крушение. Александра III спасла только его колоссальная сила, позволившая ему удержать на плечах крышу вагона. Тогда-то и вспомнили о предупреждении Витте."