Topics

Будучи в Стебнику вирішив відвідати невеличкий гірничо-добувний музей, розміщений в приміщенні гірничорятувальної служби ДСНС. Музей створений за ініціативи та зусилями працівників цієї служби. Це чудовий, дружній та доброзичливий колектив. У вільний від роботи час, в міру можливостей допомагають бійцям АТО (хоча це вже повномасштабна війна). Підчас мого візути до музею я спостерігав  процес виготовлення зимових маскувальних сітей для техніки в зоні конфлікту. Хлопці ознайомили мене з специфікою роботи своєї служби, а також з експонатами невеличкого музею.

Державна спеціальна (воєнізована) гірничорятувальна (аварійно-рятувальна) служба (далі – ДСВГРС) Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи створена наказом МНС від 23.07.2008 р. виконує функції з попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на об'єктах вугільної, гірничої рудної та нерудної промисловості, метробуду та метрополітену, хімічної промисловості, інших об'єктів підвищеної небезпеки, потенційно небезпечних об'єктів та окремих територій, у межах визначених МНС зон відповідальності. Особовий склад Служби комплектується на контрактній основі та поділяється на основний та допоміжний. До основного особового складу Служби належать працівники, які організують і виконують аварійно-рятувальні роботи. До допоміжного особового складу належать працівники, які забезпечують діяльність Служби.




А ось і мінерали, що добуваються на даних шахтах. Крім них тут також добувають галіт, сильвін, каїніт, лангбейніт, полігаліт — п'ять найпоширеніших мінералів.






Це перший шахтний інтерферометер, лампа Зихирка (за прізвищем винахідника). В посудину наливали масло, на скляній колбі була нанесена вертикальна шкала, вище розміщувалась двохшарова дрібненька сітка (для запобігання самозапалювання метану в шахті). Перед спуском в шахту запалювали гніт, регулювали висоту полум'я по середньому значенню шкали. І спускались в шахту. Ящо полум'я в шахті піднімалось вище середнього значення - присутній метан, якщо нижче - брак кисню або сірководень присутній. Привід для негайної евакуації. 


Таблиці визначення питомої ваги мінералів в породі (з часів Польщі).


Люлька гірників.


Австрійський сувенір.


Ліхтарик з акумулятором.


Циферблад годинника з вежі Саліни.


Ці молотки розміщувались на вежі під годинником як символ гірничої справи, підчас удару блискавки вони впали. Рятувальники служби виміняли їх в місцевих на 2 звичайні молотки (їх хотіли розпаяти на 1 робочий молоток місцеві).


Перша каска гірника.


Форма каски відповідала посаді гірника.


Екіпіровка перших рятувальних служб.


Оригінальний кашкет воїна УПА.


Коні використовувались як тягова сила в перші роки розробок. Дзвоники і підкови їхні.

Окрім солі та каїніту німці зуміли налагодити тут і випуск сірки. З наступом радянських військ німці захопили частину гірничого обладнання, яке у1945 році знайшли в Чехії і повернули у Стебник. Це артифакт цих часів.


Польська реклама мінеральних добрив з Стебника.


Апарат підземного зв'язку.


Перші апарати вентиляції легенів.


Кисневі балони до цьогож апарату.


Ізолюючий регенеративний распіратор Р-12


Вага ручна.




Його наступники.


Ще одна система дихання W 70


Такий об'єм породи не кожен підніме (40х50).


Це фотографії з місць куди виїжджала бригада рятувальників (в різних областях).


Ліворуч машинка взривника, далі сигналізатор метану, сигналізатор рівня газу.


Саморятівник, без нього ніхто не спускається в шахту.


Саморятівник, закрита система для дихання.


Стенди з навчального кабінету Воєнізованого гірничорятувального загону.








Знахідки з територій шахт.

Знайшовши трохи часу, я поїхав на Саліну (в Стебнику). Невеличке містечко яке виживало за рахунок заводу з видобутку калійних добрив «Полімінерал», що зараз знаходиться на межі повного руйнування. Із надр землі було видобуто 30 мільйонів кубічних метрів калієвої руди. Натомість залишились пустоти які називають луговнями, під старою частиною Стебника нараховується 12 таких луговень, загальною площею понад 100 тис. кв.м. І знаходяться вони неподалік ствола на глибині 130 – 140 метрів і розташовані вони від ствола "Кюбек" до вентиляційного ствола "Ляриш". Видобуток солі в цій місцевості проводився з 12 століття. Спершу сіль добували методом виварювання із ропи соляних озер. Поступово заглиблюючись в надра землі утворилися прямокутної форми шиби 30х60м. Зараз їх видно на супутниковій карті в лісах між Стебником і Дрогобичем, а також Стебником і Трускавцем.  Добуту харчову сіль продавали далеко за межами села. ЇЇ возили на ярмарки Волині, Поділля, Київщини. Частими гостями були в Стебнику наддніпрянські чумаки, котрі приїжджала сюди  по сіль. До 1340 року наші землі входили до складу Галицького князівства. Отже, данину київським та галицьким князям стебничани платили також сіллю.


Протягом 1838-1843 р. тодішня  Австро-Угорська імперія, в складі якої була Галичина, розпочала прохідку двох шахтних стовбурів "Кюбек"  і "Ляриш", а також побудувала корпус Саліни. Ці стволи мали прямокутну форму розміром 1,9 на 4,6 метри. "Кюбек" використовувалась як основна добувна шахта, "Ляриш" як вентиляційно-евакуаційна шахта.



Будівля Саліни за Австро-Угорщини мала вигляд невеличкого палацу, литі чавунні решітки з вітражами, мозаїчний паркет в банкетному залі, де проводили бали, для участі у ритуалі освячення будівництва шахти у Стебнику у 1848 році побував кронпринц і майбутній імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф.



У XIX столітті австрійська влада монополізувала право на видобуток солі. Під страхом великих штрафів місцевому населенню заборонялось індивідуально займатись цим промислом. У гірничі виробки напускали прісну воду з ріки Соляниці (тоді  вона була екологічно чистою). Вода розчиняла соляний зубер і утворювала насичену ропу. Соляний розчин спершу вивозили на верх кінною тягою, пізніше замінили паровою машиною. Розчин вивозили по похилій шахті яка від Саліни поступово заглиблювалася в землю. По обидва боки від центрального корпусу Саліни стояли виварювальні чани, в них випаровували ропу дровами. Вологу сіль пресували у металеві форми конічної форми, які згодом випікали в печі досушуючи.
На даній фотографії зображено центральний вхід в банкетний зал, а також вежу на якій було встановлено годинник на початку 20ст. який називали польським словом «дзиґар». Циферблат цього годинника зберігається в музеї поруч.



Рештки литих решіток з вітражів.


Залишки вхідних дверей.


Банкетний зал.


Банкетний зал з обваленою підлогою.


Банкетний зал, центральний вхід, над ним була годинникова вежа.


Праве крило будівлі.




Рештки кріплень парової машини (вона викачувала ропу, також використовувалась як тягова сила для підняття ропи з шахти).


Фундамент парової машини.


Праве крило.


Допоміжні приміщення Саліни.






Цегла була покрита водостійкою сумішшю та фарбою.




Отвір під трубу парової машини (можливо).

Вовків розташований у долині річки Зубра, за 5 км від Липник, що при головній трасі зі Львова до Стрия, засноване у 1369 р. Його початки сягають з великопольського поселення на Русі за панування Казимира Великого. Починаючи з 1447 року по 17 століття Вовків належав різним магнатським родам; зокрема в 1615 р. Вовків був власністю родини Брзоздівських, в 1633 р. – Криштова Курзанського.

Побудований в 1924 р. у стилі арт-деко (охоронний номер 1946-М). В костелі знімали перший український детектив «Злочин з багатьма невідомими» за мотивами твору Івана Франка. Первісний костел у Вовкові, напевно походить з 16 ст. (Schematismus leopoliensis 1936) і носив титул Св. Марії Магдалини, зазнав знищення в часі турецько-татарської навали в 1620-1621 рр. В 1673-1677 рр. у Вовкові не було костелу. В 1677 р. Станіслав Казимир Курдановський зі своєю сестрою збудували на місці первісного новий, дерев'яний костел під титулом Св. Станіслава.  В 1924 р., у зв'язку з поганим станом костелу (без довготривалого ремонту) комісія під керівництвом консерватора Йозефа Пйонтровського вирішила його розібрати. А вже 24 травня 1924 р. ксьондз Казимир Дзержинський виконав посвячення кам'яного фундаменту під новий костьол. Автором проекту був Броніслав Віктор; за його проектом на теренах Львівщини перебудовувались костели в Старій Солі, 1922-1928 і Вижнянах, 1929-1931, костел в Радохинцях, 1931 (костьол у Вовкові є характерним для сакральної творчості цього архітектора). 27 жовтня 1929 р. кс. Дзержинський освятив костьол під титулом Св. Марії Магдалини. В 1930 р. в інтер'єрі костьолу встановлено органи. Також Броніслав Віктор провів реконструкцію Палацу архієпископів (Оброшино). В часі радянсько-німецької війни в липні 1944 р. Вовків кількаразово переходив з рук у руки воюючих сторін. Артилерійські постріли легко пошкоджували святиню, плебанія зруйнувалась в результаті попадання бомби (досі видно сліди від куль на стінах костелу). В 1948  –  за радянських часів тут був склад мінеральних добрив.
Розміщений в найвищій точці, його видно з усіх навколишніх сіл.


Якість не дуже оскільки сонце ще не зійшло.


Видно сліди попадання снаряду (півкругла піввежа), та сліди куль (права вежа біля овального вікна, можливо була кулеметна точка підчас війни в цьому вікні)




Ближчий ракурс.


Ще один слід від попадання снаряду в одну з веж костелу (в ній були розміщені гвинтові сходи на хори).


Ось ця вежа ліворуч від центрального входу в костел.


Цей купол раніше прикрашав хрест.


Ось цей хрест, його прикріпили до кованої решітки вікна.


Цей же хрест з сердини, раніше коли хрест ще кріпився на куполі його також було видно крізь це вікно.


Також  слід від попадання снаряду.


Стіни костелу прикрашають невеликі півколони (під овальним вікном)


Художня ковка.




Покрівля даху в більшості відсутня, місцями він провалився.


В костелі є 4 входи: центральний, двері в захристіє, в лівому крилі поруч з вжею, та ось ці двері в правому крилі костелу.


Вхід в захристіє.




Двері центрального входу.




Бійниця вежі з гвинтовими сходами.




Провал даху.


Ліве крило костелу.


Його кладка осипаєтсья, і воно більш поруйноване в порівнянні з правим крилом костелу (саме в лівому крилі найбільше слідів від попадань снарядів)




Праве крило костелу (можливо його частково пробували реставрувати)


Вежа в якій колись були гвинтові сходи на хори.


Вихід на хори.




Вид з захристія.


Колони хорів. В костелі зберігають дошки, можливо для відновлення перекриття даху, або ж для власних потреб місцевих жителів.

Інформації по цій капличці не знайшов, кому щось відомо дописуйте.




Вхід в захристіє.


Колись був вітраж.


Вид з захристія.






Залишки кафедри.


Шпиль каплички провалився крізь дах в середину.


Хрест з шпиля.






Розпис (хмарки і зірки)


Кріплення на лампадку.


Хори


Дерев'яні гвинтові сходи на хори.


Ручка вхідних дверей.




Елементи різьбленого декору






Балясини з хорів.


Вентиляційний канал вів з двору за захристієм на піддашшя каплички.


Старе кладовище поросле деревами.

Церква Богоявлення Господнього — дерев'яний греко-католицький храм у селі Кугаїв Пустомитівського району. Пам'ятка архітектури національного значення. Характерний зразок бойківського типу церков.

Згідно з датою, зазначеною на одвірку, храм збудовано 1693 року. Реставрований коштом громади у 1874 році за ксьондза Гориновича і провізорів Михайла та Василя Батогів (свідчить напис в інтер'єрі). Ремонт проводився також 1985 року. Тоді зокрема було замінено гонт. 1989 року наново помальовано. Церква тризрубна. Центральний об'єм увінчаний тризаломним, а два бічні — двозаломним наметовим гонтовим дахом. До вівтарної частини з півночі прибудовано ризницю. Зберігся іконостас роботи народних майстрів. Дзвіниця дерев'яна, каркасної конструкції, триярусна, з частково відкритим першим ярусом. Датується XVIII ст.

Після будівництва у 1990-х роках нової мурованої церкви, храм використовувався рідко і поступово занепадав, через що потребує термінової реставрації. 2010 року на замовлення обласного управління охорони культурної спадщини виконано проектно-кошторисну документацію. Проектом передбачено зокрема підняття храму і заміну підвалин. Однак коштів на реставрацію не було виділено і робіт не розпочато. Наприкінці 2012 року в соціальних мережах стартувала ініціатива з порятунку храму. У серпні 2013 року на зібрані кошти встановлено охоронну та протипожежну сигналізацію.

Церква крита різаним гонтом (різаний гонт менш довговічий ніж колотий за рахунок перерізу текстури деревини яка в різаному гонту впитує багато вологи, як результат поростає мохом і руйнується)


Так вона виглядала без консервації клійонкою. (замовили гонт, але вчасно не привезли, перекриття гонтом перенесли на весну)


Дзвіниця


Двізвіниця, сходи.


Дзвони, всі крім одного, вивезли німці. Єдиний вцілілий переустановили в нову церкву побудовану поблизу.


Зліва вхід в ризницю.


Церква побудована у вологому місці (низовині) в тіні дерев, тому весь дах покритий мохом. (результат неправильного пропитування гонту).


В оригіналі вся церква побудована без використання  металевих елементів (цвяхів, стяжок...), усі з'єднання виконані вріз із використанням нагелів (дерев'яні кілочки або цвяхи).






Елементи кутового зрубу.


Табличка такаж як і на костелі в Годовиці.


Рік побудови.


Дані про реставрацію.


Вхідні двері, замок.




Колодка з радянських часів з зіркою на ключовині.


Кований хрест над церквою.


Розписи неоригінальні, поновлені  в 1989р.








Слід підтікання даху.




Елементи оригінального різьблення.


Оригінальний іконостас (колись церкву обікрали вкравши цінні ікони)




Ікони роботи народних майстрів.


Знак встановлений на роздоріжжі біля церкви (це не оригінал, комуністи 2 його зносили, після чого його відновлювали).

Палац львівських архієпископів в Оброшино - видатний зразок галицької заміської садиби, в архітектурі якої переплелися стилі бароко, рококо і сецесії (австрійського модерну). З XV в. село Оброшино під Львовом служило літньою резиденцією львівських архієпископів. У 1730 р архієпископ. Ф. Кіцький побудував тут палац за проектом арх. Ю. Фонтани. Спочатку архітектуринй комплекс був витриманий у стилі бароко. У 1922-25 рр. арх. Б. Віктор перебудував парадний фасад в стилі модерн, при цьому парковий фасад зберіг барокове оформлення. Службові будівлі, що примикають до парадних воріт, прикрашені скульптурами у стилі рококо. До палацу примикає дендропарк (60 видів дерев і чагарників) з невеликим звіринцем. Зараз на території садиби розташований Науково-дослідний інститут сільського господарства.Особливо сильно постраждала будівля в часи Першої світової війни, російські війська, пройшовши тут в 1915 році, забрали все, що порахували цінним.  Вмурований в стіну архів понести було не можна, тому його спалили. Пізніше палац займали німці, які використовували каплицю як їдальню. Після них палац перейшов до австрійців, що влаштували тут табір для турецьких військових біженців. Останніми тут були наддніпрянської козаки, які винесли з палацу те, що залишилося після попередників. Будівля стояла без вікон, дверей, із зруйнованими камінами і виламаними паркетинами. За дивним збігом обставин, дах залишилася неушкодженою. В 1920р. провели реконструкцію, добавили балкон, сходи, статуї з паркової сторони палацу (архітектор Броніслав Віктор і реставратор Юзеф Пётровскій). Спершу споруда складалась з центральної частини і двох каретних приміщень які з часом перебудували в праве і ліве крило будівлі. Тут були розміщені: школа механізаторів, тюрма НКВД, зараз бібліотека інституту.
Усі статуї розвернуті в центр дворика. В правій вежі видно отвір від годинника засновника Першої національної фабрики баштових годинників Міхала Менсовіча. Зараз там знаходиться капличка.


Фігури старця і діви в стилі рококо виготовлені львівськими майстрами.


Недавно було виділено кошти на реставрацію цього палацу. Замість ремонту перекретів даху споруди її обгородили парканом і злегка зробили косметичний ремонт переднього фасаду (пофарбували і все, бічні і задні стіни, задня частина даху обсипаються і протікають аж до 1 поверху). Для показухи відреставлували лише перед а решта коштів зникли кудись...?


Ось результат реставрації (оновлений фасад уже облущується)


Горе-реставратор олівцем обмалював ініціали.( щоб якоби краще виділялись)


Капличка розміщена в правій вежі воріт.(зправа і зліва воріт прибудовані невеликі флігелі).


Головний фасад будівлі (відреставрований)


Можна зауважити, що реставрацію вели лише з лицьової сторони, бічна уражена грибком, нереставрована.


Парковий фасад. Не видно і сліда від реставрації. Балкончик, сходи, декоративні вази, фігури добудовано в 1920р. архітектором Броніславом Віктором.


Видно, що дах нічим неперекритий в деяких місцях (якщо неперекритий дах будівля руйнується і на що потрачено кошти)


А ось так виглядає кімната першого поверху (видно підтьоки води на стелі, а що на другому поверсі та піддашші...) Якщо виділяють кошти першим ділом перекривається дах щоб зупинити руйнування, а не обгороджують парканом і фарбують фасад +можливе випаровування решти коштів.











[/img]

Господарська будівля палацу.




Підвали під палацом (кажуть, що розміщені двома рівнями).




В підвалах рештки архівів.












В палацовому парку розміщені залишки оранжерей (з часів єпископів і потім з часів союзу)


Шлюзи системи каналів зоологічного дендрологічного парку.


Більше 30 видів птахів проживає в дендропарку.


Пятнистий олень. (крім них проживають: пара гепардів, кілька видів овець, мунтжак - це карликовий китайський олень, кролики...)


Збігаються на годівлю.


Молодий олень з деформаціями кісткової будови (бачив мінімум 2 штуки), сказали, що це результат відковрмлювання тільних оленів українськими комбікормами.

Напівзруйнований парафіяльний костел та поруч двох арочна дзвіниця, 1791 р., за часів архієпископа Фердинанда Кіцького (Ferdynand Kicki, 1715–1797). Діючий до кін. 1940-х рр. За совєтів використовувався як слад-ларьок (там навіть дотепер висить табличка: видача продуктів проводиться виключно через ЛАРОК"). З боку вівтаря в стіні костелу збереглася таблиця з різьбленими хрестом та пеліканом. Чи то епітафія, чи то просто частина старого пам'ятника - важко сказати.
Фердинант Кіцкій був закоханий в Оброшині, перебував тут майже постійно. Архієпископ Кіцкій утворив в Оброшині парафію, збудував мурований костьол, який висвячено в 1791 році, і спочив в ньому навіки 1797 р. Дуже також був прив'язаний до цієї садиби його наступник Кастан Кіцкій, який помер в 1812 р. і похований також в Оброшинському костьолі.


Так він виглядав в 2004р.


А так в 2015р.




Під цим костелом поховані: архієпископ Фердинант Кіцкій 1797р.,  Кастан Кіцкій 1812р.








А так виглядає тепер










Гвинтові сходи на піддашшя (ширина 40см. дуже вузькі)




Вигляд зверху


Колона сходів складається з окремих сегментів.


Вікно в піддашшя.

Костел Всіх Святих в селищі Годовиця побудований в 1751-58 рр. видатним львівським архітектором італійського походження Б. Меретином. Кошти на будівництво виділив львівський архідиякон С. Микульський. Це один із проектів, над яким Меретин працював спільно зі знаменитим скульптором І. Пінзелем, (він виготовив вівтар, деякі скульптури якого зараз представлені в Музеї Пінзеля у Львові). В інтер'єрі збереглися розписи художника Ролінський. Бароковий фронтон костелу прикрашений характерними декоративними кам'яними вазами. Пізніше костел в Годовиці послужив прототипом ще кільком храмам у "меретинівському" стилі, які створювалися за типовими проектами архітектора. Тим часом, Костел Всіх Святих в Годовиці з радянських часів залишається покинутим і поступово руйнується.


Фундамент водяного млина 18ст. Зараз на ньому стоїть міст.


Зберігся один з дзвонів.


Оригінальна брами костелу.


Фасад


Пам'ятка з радянських часів.


Кам'яні вази в стилі барокко.


Цікава ковальська робота.



Вид з захристія.


Захристіє


Вид на хори.


Хрест і декор різблений з дерева.




Черепицю, крокви даху розібрали за радянських часів.




Колись тут був іконостас. (з дерева)




Розписи художника Ролінського.
















Вхідні двері


Оригінальні завіси, замок і шпінгалети.


Сходи на кафедру


Арки утримуються за рахунок металевих стяжних брусів.








Решту сходів зрізали на бурухт.






Піддашшя.






Вид через бійницю піддашшя


Різблені елементи дикору.(дерево)

Вперше Нове Місто згадується у документі Галицького князя Льва Даниловича у 1301 році. Король Казимир Великий населив місто переселенцями-німцями.

У 1419 році згадується місцева парафіальна школа як одна з найдавніших на перемишльських землях. 1498 року татари та волохи знищили перший дерев'яний костел. У 1512 році розпочалось будівництво сучасної мурованої святині (ймовірно, коштом Гербуртів), яке, в основному, завершили через кілька років, проте оснащення святині тривало ще довго. 21.04.1639р. храм та вівтарі освятив єпископ Я. Замойський. 1648 року костел зазнав ушкоджень від козаків Б. Хмельницького. 1753 року єпископ В. Сераковський консекрував храм. У 90-х роках XVIII століття святиню було відремонтовано зусиллями та коштом о. Й. Лісовського, а в 1874-1884 та 1889-1890 роках її грунтовно відновлили. Протягом 1937-1990 років завдяки багаторічному парохові о. Я. Шетелі святиню не закрили у радянські часи.

Костел (1463 - перший дерев'яний костел спалений татарами, 1512, готика).








Двінниця


Двінниця, дзвони.


Великий дзвін (пережив 2 світові війни, і комунізм)


Малий дзвін, бронза. (видно місце удару язичка який витер окислення з бронзи)


В цій вежі розміщені гвинтові дерев'яні сходи, що ведуть на піддашшя. Там розміщена система регулювання клапанів вентиляції (цнуркова ) , і проводка до світильників.


Перед цим костелом давні польські поховання.


Оригінальні двері


А ось і ключ до них.


Замок вхідних дверей + запасний ключ.( замок як у сейфі- ригелі вверх, вниз і в бік, йому сотні років)


Вітряжі місцями здулися горбом на 2-3 см. (від перепадів температури та часу)




Різблена дерев'яна чаша для свяченої води. Всередину поміщалась посрібленна чаша з водою.


Чудова архітектура. Чистота і білизна нічого лишнього. Кріплення світильників окремо від вентиляційних отворів.






Клапан вентиляційного отвору.


Таких табличок багато.




Інтерєр відповідає готичному стилю.












Вхід на хори. (там розміщений орган.)


300 літній замок.


Сходи на хори.


Вид на хори і орган.


Унікальний древній орган. (відреставрований і робочий)


Орган складається з металевих та дерев'яних квадратного перерізу труб.


Різна товщина труби відповідає різним регістрам.


Рідні старі труби, їх замінили.


Рідні дерев'яні труби, їх також замінили.


З права видно дерев'яний ящик з цеглинами - це міхи. Цеглини вінтаж що забезпечує тиск у трубах. Колись цей орган мав ручний привід.(качали рукою як ковальські міхи.) Такий привід зберігся ще в Комарно (костелі). Зараз стоїть компресор (його видно зліва)


Можливо клеймо майстра. Ці ручки регулювали подачу повітря до різних регістрів.


Педалі та оновлена клавіатура.


Вид з заду органу. Червоні та білі органні труби.


В глибині видно органні труби товщиною з палець. На передньому плані на органних трубах видно клапани зверху.


Герб Нового Міста.


Новоміська ратуша (поч. XX ст., модерн).
Новомі?ська ра?туша — колишнє приміщення магістрату містечка (нині села) Нове Місто (Старосамбірський район, Львівська область).

Побудована 1910 року у стилі модерн на місці старої дерев'яної ратуші. Нині в ратуші містяться Народний дім «Просвіта», крамниця, бар.

У червні 2010 року новоміська ратуша отримала статус пам'ятки архітектури та охороняється Законом України. Пропонується відновлення-реставрація ратуші до початкового вигляду і силами місцевого самоврядування привести її до початкового призначення — Новоміський магістрат (Новоміська Рада).
Опалюється пєцами на дрова які ніхто не виділяє.


Пам'ятник загиблим солдатам перед ратошею.


Піддашшя ратуші.




Місцями збереглась черепиця, а в інших місцях шифер.


Крокви та горизонтальна обришітка на якій кріпиться черепиця.


Антикваріат




Драбина, що веде на сам шпиль вежі.


Фундамент водяного млина 18ст.

1872 р. збудований залізничний вокзал Добромиль. Зараз закинутий.
Двічі на день їздить поїзд ( дизель + 1 або 2 вагони )


Задній фасад будівлі




Автентична польська плитка товщиною 2 см.,  такаж як в палаці Лянцкоронських (Комарно)


Квиткова каса.


Сходи на 2 поверх.


Вихід на піддашшя






Вхід в підвал.












ДОК руїни.


Підприємство заснував Самуель Ліхтман, батько шістьох синів та трьох дочок, у 1867 році. (ДОК - дерево обробний комбінат ) зараз пустує.


Колектор (ДОК) таких 5 штук бачив. Бетонна ємність доволі велика 3х7 м. і глибока




Ратуша Добромиль (16-18 століття).


Оригінальний годинник 1883 р. Над годинником дзвін винесений за межі будівлі. Годинник працює, дзвін ні.


Пройшов мимо капітана в центрі Добромиля,нікого не рухаю, чезер 20с. він мене наздоганяє , представляється, показує посвідчення. Збоку біля нього іншій в цивільному повторяє його дії. За 5с. підходить, ще 6 чоловік (деякі в цивільному інші в камуфляжі).
Запитали хто я і звідки.
Показавши на людей в цивільному і камуфляжі я запитав:
- Це самооборона Добромилі?
- Ні погранслужба, це прикордонна зона. - мені відповіли.
- І чим я звернув вашу увагу, я що так виділяюся? - запитав
- Є трохи, - почув відповідь.
- 8 чоловік, стоїте на одній лінії, без броніків, небезпечна в вас робота, кайданки в вас хоч є ?, - запитав.
- Кайданки - це спецзасіб, в участку - відповів капітан.
Погранка показує на полу куртки і питає:
- Що там у тебе?
- Фотоапарат - 2 штуки, 9мм. 1 - штука, - відповів я.(кобура з CZ 83 на поясі)
Показав документи і через пару секунд вже пояснювали мені шлях до потрібного мені місця. ( з 5 км. залишилось пройти 2)
Хотів їх сфотографувати всіх разом ( стояли на 3 квадратних м. 8 чоловік) але відразуш побачивши фотоапарат таксамо оперативно розбіглись як і перед тим збіглись. Двоє невстигли і попали в кадр.
Цікаво чому вже 5 раз мене затримують ( 2 - погранка, 1 - воєнізована охорона, 2 - міліція ) у моїх подорожах.
Надіюсь він не образиться побачивши свою світлину. Спрацював ефективно, за 20с. знайшов 7 чоловік підмоги, показли посвідчення, представились (2 чоловік) розмовляли культурно, ввічливо, доброзичливо. Єдине, що всі стояли на лінії пострілу ніхто не зайшов за спину. (самбірські як затримували 2 спереду, 1 ззаді, один за відкритими дверками машини).В с.Сприня (20 км. проїхали за мною).


Костел Преображення Господнього (Добромиль) збудований в 2 половині 17 століття.


Таке диво техніки бачив у Хирові.


Будівля 18 століття, була тюрмою НКВД. вбитих тут людей вивозили в соляні шахти і скидували шахту імені Кароля. 3600 чоловік мінімум. Потім була школа зараз закинута будівля.




Пам'ятний знак жертвам НКВД.


Хирів Конвікт
Будівництво розпочалося чи то 1881 чи 1883 року. Повністю закінчене – 1906 року.  Стверджують, що за часів 2-ї Польщі о був найбільший навчальний заклад країни.
Наявність шести плавальних басейнів, астрономічної обсерваторії, спортивних залів на кожен клас – показники дійсно вражають. Під час війни тут містився військовий шпиталь). Одночасно тут перебувало до 4000 поранених. З 1939 року його окупували військові, спочатку радянські – величезне приміщення стало в нагоді. Зручно, бой кордон близенько. Згодом – німці. Певний час тут був концтабір, потім – знову шпиталь. З поверненням радянських військ – знову військові частини. В радянський час тут містилася 39 окрема ордену Червоної зірки десантно-штурмова бригада, а з 1992 року – 80-тий окремий аеромобільний полк української армії. В квітні 2003 року полк передислокований в місто Львів.
За Януковича перейшов у власність депутатці регіональці, зараз власник або співвласник депутат Лопушанський. Пробував пройти, територія охороняється (3 охоронці + пси) які піднімають шум при спробі проникнення в невідповідному місці. Охоронці без зброї. Не люблять чужих, бояться зброї, керівництво не беруть грошей. Після довгої розмои з ним, з їхнім керівництвом дозволили перейтись територіїю в супроводі охоронця і нічого не фотографувати. (Настрій зіпсований на 2 дні...) Прошовшись в супроводі охоронця, навіть фасад церкви не дозволили сфотографувати. 50 м. від церкви непоганий будиночок отця, за непоганим парканцем і садом. Шикарний об'єкт, 3 км. підземель (напевно на 2 рівнях) кажуть затоплені.


Вижка для тренувань стрибків з парашутом, збереглась досі. Біля неї столи десятки висотних тренажерів, гірок для відпрацювання приземлення...
Все пішло на брухт. Приміщення повністю знищені, без вікон, дверей, ніяких робіт не проводиться. Усе страшно зруйноване, дверні пройоми закриті рештками металевого паркана. Повна руїна. Лише у нас можуть такий об'єкт так занехаята.

Закинутий готель. Був повністю завершений, вікна, опалення проводка ... Робочий басейн, власник  з Старого Самбора забанкрутував, виїхав в Київ. Люди потрохи розтягнули все. Вище за течією була дамба, колись стояв млин (18ст.) з водоспадом, підчас повені.
До готелю вів міст, ( війського зразку )


Міст розбірний, опори складаються при транспортуванні.




Для масштабу






Котел в підвалі


Басейн


Бар - ресторан






На 2 поверсі однокімнатні номери, на 3 двокімнатні




Залишки дамби на якій стояв водяний млин(18-19ст.).


Шлюзи млина

Зведений на місці дерев'яного, збудованого в 1473р. Будівничий і, можливо, автор проекту - Я.Покорович.
Горів в 1774р. В антаблементі чітко помітні бійниці.
Фасади прикрашені пілястрами корінфського ордену. Фасад багато декорований скульптурами: по боках від головного входу фігури святителів.
За храм давно сперечаються громади римо- та греко-католиків.
Центральні ворота з трьома входами і дзвіниці над ними. Дзвонів ще не поставили.


Костел мабуть мав оборонне значення, по всьому периметру видно такі бійниці.









Під вікном і збоку видно прямокутні вентиляційні отвори. Вони ненаскрізні а ведуть в вентиляційні пустоти в стіні, таких отворів багато по контору.


Схоже на сліди від куль. На кожному древньому храмі можна їх знайти.

Підземелля




Над дверима в захристіє з зовні будівлі.

Рештки пружинного механізму дверей.

Водозлив з даху.(ринв небуло, вода стікала з даху системою порожнин в стінах.), він розміщений на висоті 0.5м. від землі. Можливо вентиляційні отвори по боках храму призначені для просушування водозливних каналів всередині стіни.

Прибудова до захристіє з вручну кованою решіткою.


Вікно підземель


Якщо зблизити, видно що бійниця закрита металевою сіткою для захисту приміщення від птахів.
[/img]
Бічні двері


Цікава ковка.

Вентиляційний отвір оббитий камінцями які кидали діти.( по сусідству спортмайданчик і школа).

Фундаментні блоки розповзаються в процесі вимивання вапняної суміші.

Вежа храму не розрахована на кріплення дзвону, скоріш за все дикор та вентиляція. Детально вгледівшиь можна зауважити вентотвір між колонами в центрі внутрішнього конусу.

Стеля ризниці. Храм був закритий велике спасибі пану Герману Богдану Михайловичу який його для мене відкрив, і ознайомив з храмом.

Двері з ризниці в захристіє

Захристя






Вентиляційний отвір з середини храму, веде в порожнину стіни.



Збереглись оригінальні розписи. На задньому плані хори в центрі яких стоїть пневматичний орган.(дуже старовинна і цікава конструкція інструменту)






Рака для мощей святого. Різблена з дерева, точена шашілем, реставрована гіпсом з маленькою колодкою, їй сотні років.





Мармурова чаша для свяченої води.

Двері храму з оригінальними завісами.

Колодка кустарна робота, на заклепках видно насічки зубилом, ціна 1р. 40к. видно.


Гвинтові сходи на хори.(реставровані)



Вид з хорів.



Орган костел Різдва Богородиці пневматичний трьохсотлітній неробочий (цей орган велика рідкість, в єдиному екземплярі)
під ним видно міх, зправа ручка якою накачували міхи.

Ручка для накачування міхів.

Внутрішня конструкція неробочого органу.

міхи

Труба для подачі повітря з міхів на пищалки труб.

Ручна та педальні клавіатури органу (повністю дерев'яні)

Дерев'яні труби органу квадратної форми, в глибині видно 1 круглу металеву трубу. Деякі ограни мали труби з різних матеріалів (дерев'яні, мідні, стальні, цинкові, срібні...) для різних регістрів.

Клавіатура


П-подібні цинкові труби для подачі повітря на пищалки органу. Круглі отвори - місця де кріпились органні труби (їх багато загубилось за століття). В ті отвори зліва подавалось повітря.

Органна труба (дерев'яна )

В глибині органна труба цинкова круглого перерізу.

Органні труби

Пищалки

Зведена в 1754 році, як і дзвіниця. Діюча. За своє існування пережила чимало реставрацій і реконструкцій: в кінці ХІХ ст., в 1920-тих роках, в 1970-ті тощо. Зараз відновлена в первісному вигляді. В усіх довідниках фігурує як Михайлівська.
Церква і дзвіниця закриті, але дякуючи отцю Івану та пану Герману Богдану Михайловичу для мене її відрили, дали можливість задокументувати конструкцію та іконостаси. Нажаль забув оглянути з середини дзвіницю.

Перелаз


Центральний вхід, досить незький. Зліва від церкви між двох ялин видно дубок 5м. висоти. Розказали. що його посадила білка яка жила під дахом церкви (згубила жолудь). Його кілька разів скошували разом з травою, але вперто ріс, і його залишили.


Лавочка для літніх людей на осонні.

Зовнішні бруси стін стягнуті металевим клином на двох прямокутних шайбах.Забиваючи або попускаючи клин регулюють щільність з'єднання.

Фігурно викласти гонт доволі важко.


Два шари гонту, його замовляли в Старосамбірському районі с.Терло. Хвойний гонт.



Давні розписи, видно слід від сходів, що вели на хори. Сходи зліквідували.

Стяжні прути утримують стіни




Видно сліди протікання стелі.


Оригінальні двері з рідним окуттям.(металом)

Кована решітка з прошивними отворами ( ковальська робота )


Двері в захристіє.




Оригінальний іконопис та різблення церкви.



Захристіє





в захристії бічні двері в якесь приміщення.


Старовинні завіси

Рідна підлога ( їй сотні років ) шапка кованого цвяха розміром 2х1 см. з квадратним стержнем. (сучасні мають круглий переріз стержня )

Скарбонка для пожертвувань.

Міцно закріплена на стіні, видовбана з суцільного бруса дуже цікаве окуття.



Не кожен коваль викує зараз такий гак з отвором квадратної форми ненаскрізним.

Стяжні прути стін. з зовні вони дотягувалися металевим клином на 2 квадратних шайбах.( фото вище.)



Металевий клин регулює щільність кріплення брусів. ( як будували з сируватого дерева за рік часу клини добивали, щоб усунути шат брусів )

Перші відомості про місцеву церкву походять з 1515 року. В коментарях до акту генеральної візитації парафії 1730-1733 рр. дослідник І. Скочиляс зазначив, що церква в Кліцьку збудована 1603 року. На стінах церкви збереглися багато різьблених написів. Іконостас був зроблений у 1674 році, тоді ж розмалювали інтер`єр. Реставрація церкви відбулася у 1686-1687 рр. (вигляд до реставрації - акварель Антіна Вариводи, 1931 р. з www.picasaweb.google.com/ myronmycio), а 1707 року під неї був підведений кам`яний фундамент. Обновлена у 1808 та 1880 рр. В церковному інвентарі, складеному 12 липня 1838 року, зазначено, що церква збудована 1692 р.(?) і мала розмір 5 на 3,5 сажня (сажень- міра довжини, біля 2 метрів - моя прим.). З 1877 року парохом в селі був о. Антін Бачинський. Варто зазначити, що при о. Бачинському церква була відремонтована 1880 року. Він також мав намір збудувати нову церкву і 1905 року попросив дозволу на розібрання діючої, адже в 1904 році відомий архітект Василь Нагірний виготовив проект нової мурованої церкви. Але справа не була доведена до кінця. З 1955 по 1989 рр. церква використовувалася на архів та склад книжок, що і врятувало її від руйнації. Існуючий вигляд отримала після реставрації, яку розпочали в 2005 р. 22 квітня 2008 р. горіла - в результаті було частково пошкоджено покрівлю і стіни. Церква в користуванні громади УГКЦ. Пам'ятка архітектури національного значення.

Гонті на церкву замовляли в Старосамбірському районі с.Терло (підчас реставрації)

Бруси стягнуті за допомогою гвинтів з квадратними гайками.

Церква постраждала від підпалу (діти 10-11 років ) перекриття передньої частини відрізняються

Дзвіниця.

І дзвіниця і церква були закриті, але знайшов людей які мали ключі, і після перевірки документів (паспорта), відкрили церкву і дзвіницю.

Дерев'яна архітектура дзвіниці.


Дзвін має надписи які знизу майже неможливо прочитати і клеймо майстра


Перед входом в церкву розміщена алебастрова плита, це надмогильний камінь першого з служителів церкви (про це вже ніхто непам'ятає з місцевих)

Вирізблено череп з перехрещеними кістками. З права від черепа (якиого зрубали або стерся) цифри 46 з ліва цифра 2 можливо рік поховання

З права від хреста надпис Гробь (на староруській мабуть) а решта надписів майже стерті. Хоча при потребі можна прочитати.

Сліди пожежі




Відновили повністю покриття.(свіжі дошки) весь верх церкви відбудували заново.(вигорів)



Нажаль надпис не відповідає духу церкви.

Сліди пожежі

Прутки які стягують протилежні стіни



Захристіє оригінальна ікона, і свічники

Подібну форму мали вали Золочівського замку і багато інших замків Європи.

Рів та 2 ступінчасті вали замку

Досить глибоко і це при тому, що вони вже на половину засипались.

Делікатно сплетене гніздечко.

На самій вершині валу, там де була кутова вежа - ВАРВАРСТВО

Лише в Україні можуть розібрати замок до основи, забути про його історичну цінність та побудувати стадіон на його валах.




Поряд знаходиться лікарня, сміттям з якої засипаний весь палац Лянцкоронських.

До старої польської будівлі домурували сучасне крило.

Оригінальні сходи в польській частині лікарні.
На перилах надпис 'тут був Т.А.Р.'  шашечку декоративну з перил відірвали, лише 5 нагелів лишилось. На сходинках збереглись металеві кільця для кріплення прутка, що тримав килимок.

Нагадування про давно минулі часи.

Мала Академія Мистецтв

Петропавлівська церква

Михайлівська церква

А ось і зниклі плити з аеродрому Черляни. (вимощений трутоар біля церкви)

Кафе на залишках старого мосту

Також відвідав монумент
1663 році. Монумент присвячений перемогам над турками і татарами у 1641 і 1663 роках, про що свідчать дати на західній стороні постаменту.
На пам"ятнику є цікавий напис, який виведений по периметру колони (по слову з кожного боку). Дослівно цей напис звучить так - "Mea Mors Tua Vita", що в перекладі з латинської означає - "Моя Смерть - Твоє життя". Досить символічно! До речі, споруда є пам"яткою архітектури загальнонаціонального значення.
Смерть

Моя

Життя

Твоє

В лісі на горбочку знайшов таке укріплення. (мабуть з часів війни ), але плити сучасні відносно.

Варвари засипали на 1 метер побутовим сміттям.


Неподалік був забетонований 5 кутної форми окоп вщент засипаний побутовим сміттям (глибина 1-1.5м.) навіть не фотографував його.
Капличка з похованням ксьондза Владислава Фриделя

Польське поховання

Польське кладовище


Найстарша могильна плита 1878р. Якуб Коляновський



Фундамент розходиться, реставрація непомогла.

18століття Палац Кароліни Лянцкоронської (Комарно)
Тут в міжвоєнні часи була польська школа. Але раніше в цих стінах мешкала Кароліна Лянцкоронська, улюблена та найталановитіша дочка графа Кароля. Кароліні Лянцкоронській, останній в роду Лянцкоронських, пощастило жити в трьох сторіччях: ХІХ, ХХ та ХХІ. Вона народилася в 1898 році, а померла в 2002-му. Мала ступінь доктора філософії та мистецтвознавства, була видатним спеціалістом з італійського Ренесансу. 1934 року вона захистила докторську дисертацію в Львівському університеті, тим самим стала першою жінкою в Польщі, яка отримала науковий ступінь з мистецтвознавства, та першою жінкою, яка захистила докторат у Львівській alma mater. Після смерті батька отримала родинний маєток в Комарному, та проживала більше у Львові, на Зіморовича, 19. Протягом кількох років пані Кароліна викладала в Львівському університеті, аж поки не була звільнена в квітні 1940 р. Під час війни була в Польській Армії Крайовій та Червоному Хресті. У травні 1942 року Кароліну заарештовують в Коломиї. Потім — в'язниці Станіславова та Львова. Смертний вирок завдяки втручанню італійської королівської сім'ї замінили на відбуття покарання в концтаборі Равенсбрюк. Після звільнення в квітні 1945 року продовжила боротьбу — цього разу вже в Італії.


Вцілівший елемен воріт палацу ( верх викований з шматка металу пірамідальної форми)

Задній фасад будівлі, передній розвернутий до парку

Праве крило будівлі, дерев'яні перекриття поверхів обвалились

Внутрішня частина лівого крила будівлі.

Підземелля, більшість з них засипано доверху сміттям з лікарні розміщеної поруч.(машини сміття сипали в кожну яму, діру, провал який знайшли я такого варварства ще не бачив).

Гриби порхавки буйно ростуть на руїнах палацу.

Частина колони фасаду палацу

Колони кріпились парами, по боках вибрано паз (жолоб) і гребінь (виступ) для кріплення колон між  собою.

По висуті колони штукувались за допомогою 6 гранного кованого прута, ось отвір від нього.

Підземелля

Під колоною обвал, подвір'я вкрите провалами в підземелля палацу.




Вентиляційна шахта підвалів


Переглядаючи фотографії підземель звернув увагу ось на таку річ (камера бачить краще ніж очі в темряві), думаєте це вона? Власники використовували італійський інтрєр які розікрали німецькі солдати. Дуже нехочеться щераз туди їхати


подвір'я, залишився фундамет огорожі на межі дерев

На стіні видно слід від сходів на 2 поверх

Протилежні стіни стягувались кованою полосою з зажимом


Оригінальна плитка підлоги товщиною 2см.


Обвал

Калина і модрина.

Збереглось фасадне облицювання

Рештки водопроводу біля палацу

Стіна господарських будівель біля палацу, зараз тракторна бригада

Маркування цегли палацу

Стовпець з рештками кованої огорожі палацу

Цей раритет розміщений в 50м. від палацу

Маєток Штілецького. (Новошичі).Місцеві жителі казали, що був дуже добрий пан, дбав про село, забезпечував роботою в майстернях при маєтку. Власники виїхали в Польщу, приїжджали нащадки оцінити стан маєтку.


Будинок був 2 поверховий критий черепицею, праве і ліве піддашшя були криті оцинкованою бляхою по дерев'яних фігурних кроквах.

Балкон.

Вхід для прислуги.

Рештки сходів.

Всі дерев'яні перекриття і підлоги повністю провалилися.

Залишки даху.

Металхантери довершили руйнування маєтку. Повиймавши металеві елементи будівлі та даху з несучих конструкцій.
Вхід в підвали.





Цікавий надпис з радянських часів.

Стеля армована рейсами.




Вид з підвалу, провал висотою 2 поверхи+піддашшя.


Частина підземель, що знаходяться під садом.


Ця частина підземель розміщена не під будинком, а під садом.Вентиляційне вікно має бетонний захист.


Вентиляційне вікно підземель(3шт.).



Будинок для прислуги, таких було 3. Цей заселений самотньою старшою жінкою, інші знесено.

В саду вирізали вікові дерева і побудували стадіон хоча довкола повно полів і вільного місця.

Рядом з маєтком розміщена ця будівля, спершу я вирішив що це будинок для гостей, але як виявилось це якийсь гуртожиток побудований за часів комунізму.




Залишки пожежі на 2 поверсі.

Дах перекрили шифером.(дивиться жахливо).Крім того його опустили на кілька метрів, це видно по дзвіниці (залишки штукатурки, уламки черепиці).

Дзвіниця без даху, деревяні перекриття підлоги завалились.Видно сліди місця де колись закінчувався дах, отвори крокв.

Центральний вхід. Двері закриті.

В середині зроблено косметичний ремонт, видно стіл зі скатертиною, гоцульського типу килимки на підлозі.( проводять відправи на польські свята).

Зправа видно прибудову захристія.

Збереглись оригінальні двері.

Ніша в захристії.

Стіна за вівтарем побита кулями, видно по вибоїнах.

Один з слідів від куль.


Ніде не зміг знайти інформації по цьому храму. Якщо хтось володіє якоюсь інформацією, допишіть в темі.

Побудована за радянських часів, з розвитком ядерної енергетики її закрили як малоефективну, з водосховища брав забір води Дрогобицький Нафтопереробний завод. Два роки тому відбудували і запустили.Забезпечує енергією підриємства Дрогобича.
Водозабір

6 шлюзів, на карпатськів було 4 шлюзи, інша система підйому шлюзів.


Шлюзи піднімаються вертикально по рейковому механізмі. Зправа видно коліщата на направляючій.

Механізм підйому шлюза

Водозабірники 400Вт. генераторів.

Шлюзи піднімаються вертикально по рейковому механізмі.

Водозлив, направляючі шлюза

Водосховище

Закрита територія, охороняється, після довгих перемовин вдалось попасти всередину.

Працівник дуже не хотів допускати до цього приміщення.

3 турбінних генератори, всюди ведетсья відеоспостереження.

Щитова генераторів.

Рибалка, на березі тліло багаття для жарки риби.

Наживка рибалки, клюють щуки.

Карпатська ГЕС(гідро електро станція)р.Стрий
4 шлюзи


хвилеріз

Штурвал ручного аварійного зливу(охороняється як і весь об'єкт)




краєвид з перевалу