Messages

 Основна тема   тут

Може бути... Фсьо логічно. Здурив мене шофер...Закинь фотки старі якщо є - цікаво було би глянути

А чи можна GPS-координати же би зверху поглянути?

Сорі, з GPS не дружу поки що. Можу фото з Гуглмеп закинути якщо хочеш.

Від вокзалу йшла тільки одна гілка, а не дві.

Від вокзалу йшла одна, до фабрики підходило дві. Там навіть двоє воріт окремих є для двох колій.

Мазутом ніхто не топив - хіба десь на самім початку. Нігди не пам"ятаю чорного диму - а тільки легенький парок.  

А нащо тоді такий великий підземний резервуар з мазутом? На вентиляцію лише? Фабрика вже 20 років не працює, ти можеш всього і не пам'ятати.
А велика труба такі да, більше подібна на вентиляційну.

[Чи зустрічав ти зловісних істот в підземеллях міста Києва?]

Інтерв'ю з одним із київських дігерів, опубліковане в журналі "Шо" №10(24), жовтень 2007. Переклад з російської мій. Дуже хотів би прочитати відгуки шановної публіки щодо якості перекладу. Оригіналу статті в неті не знайшов.
Пес. Найбільше сподобалося

Земля якимось чином постійно натякає на алкоголь.

Щось в тому є... ;)



Замурзаний напівпанк/напівшахтар, що радісно хлюпочеться в густому підземному гімні, - це образ, з яким прийнято асоціювати кротів-ніндзя, котрими є дігери.[...] Дігер Alek (за сумісництвом спелеолог та інтерн в психіатричній лікарні) розповів «Шо» про підземний секс, галюцинації, потворних дівчат, підземні міста і про доступність українських стратегічних об'єктів терористам усієї землі.

Чи зустрічав ти зловісних істот в підземеллях міста Києва?
Найбільш противні й зловісні мешканці підземель – велетенські цвіркуни. Ти спрямовуєш промінь ліхтаря на стіну і бачиш цілі полчища цих комах  - сотні цвіркунів, котрі ворушать вусами, повзають і скачуть. Тебе вражає не так вражаючий образ цих комах, як їх кількість, що постійно рухається.
Попри цвіркунів, в підземеллях, звичайно, зустрічаються павуки, мокриці, щурі, слизькі сороконіжки. Одного разу ми пішли під землю з однією кобітою. Я з нею тільки познайомився і вирішив здивувати її,   запевнивши, що місцеві мокриці – єдині в природі сухопутні ракоподібні. На що кобіта мені каже: «Ого! А знаєш, що в них в кишечнику?» І починає вимовляти латинські назви усіляких аскарид та інших пекельних гельмінітів. Коротше кажучи, кобіта виявилася паразитологом мокричної спеціалізації. Мені було дуже соромно.

А зустрічався тобі під Києвом привид древнього мера?
Під землею у багатьох людей можуть початися галюцинації. Ти вимикаєш ліхтар, відходиш від товариша і сидиш на самоті доти, доки не починаєш забувати про час. Маленькі підземні водоспади, звуки крапель – все це перетворюється в потік звуків, наприклад таких як дзвін ланцюгів, плач немовляти, іржання коней. В такому стані цілком можна зустріти древнього київського мера.

Дігери використовують якісь стимулятори коли спускаються в підземелля?
Тру-дігери бухають. Це характерна риса будь-яких робіт, що стосуються землі. Від геодезиста і археолога до шахтаря, дігера і сибірського нафтовика – всі бухають. Земля якимось чином постійно натякає на алкоголь.

А як же марихуана? Вона, думаю, мала би подарувати направду чудові підземні враження.
Марихуана не поширена серед дігерів, але її шанувальники в нашому русі все ж зустрічаються. Пам'ятаю, йшли ми утрьох по системі, котра не була нічим, крім круглого тунеля з рейками під ногами. Йти треба було дуже довго, та ще й в напівзігнутому стані. Захотілося чимось зайняти язик. Після цього у нас почалися мілітаризовані фантазії. Спочатку придумали, що ми – диверсанти, йдемо по таємному тунелі до штуки, котру треба підірвати. Потім уявили, що ми люди в торпедному відсіку підводного човна, котрі знають, що от-от ззаду втулить торпеда.

Як щодо підземного сексу?
Секс під землею – це, звичайно, подвійне збочення. Але в мене вийшло, хоча нічого особливого в цьому нема. Просто людям подобається робити щось, після чого можна буде похвалитися: «А я і таке робив!» Заради такої галочки можна, звичайно, трахатися під землею, але запевняю – задоволення це приносить мінімум.

А дівчат-дігерів є багато?
Дівчата є. Десь 5-10%. Зазвичай це украй страшні дівки, часто просто жахливі. Навіть якщо трапиться кілька красивих дівчат, у них виявляться здоровенні таргани в голові. Винятки, зрозуміло, є.

Дігерська тусівка – це просто коло спілкування за інтересами чи, може, певний централізований клуб зі своєю ієрархією, Вожаком, Маткою?
Чуваки, що починали рух дігерів, сьогодні живуть у вигляді красивих легенд. Всі знають, що це були люди, у котрих зашкалював побутовий буддизм. Одного з них бачили глибоко під землею, в неймовірно важкодоступному місці. Він дістався туди в самих лише шортах, без ліхтаря, їди і травм.
Були в русі і різноманітні гламурні фашисти, а також люди, що грали в підземеллях музику, використовуючи  унікальну акустику. Підземна музика трапляється під Києвом і сьогодні.
А взагалі, попри легендарних особистостей і активних дігерів, в спільноті повно базікал, що сидять на дігерських форумах в Мережі і нічого не роблять – просто пашталакають на теми, далекі від дігерства.
Є багато шукачів підземних благ, котрі щоп'ятниці приходять на зібрання дігерів у «Клов». Обов'язок цих чуваків – взяти бухло і бухати.

Розкажи мені про спорядження дігера
Все залежить від того, куди саме ти йдеш. Переважно береться ліхтарик і якісь водонепроникні штукенції, або навпаки – водопроникні дешеві китайські кеди, котрі наприкінці шляху можна викинути. Найбільш оптимальний варіант – гумові чоботи або бахіли, одягнуті на брудні старі джинси. Якщо йдемо в колектор, де води по коліно і вище, вдягаємо «Л1» - це такий комбінезон від захисного костюма. На голову – каска. Багато хто її не надягає, віддаючи перевагу бандані. Після кількох ударів головою до виступаючих частин підземелля виробляється якесь сьоме чуття, котре тебе відгороджує від всіх негод. Але це, звичайно, до першої труби. Після неї людина з хусточкою на голові починає тихенько витирати з лоба кров.

Київська дігер-спільнота вже розжилася історіями підземних смертей?
Так, звичайно. Два дігери пішли в «Клов», не роздупливши прогноз погоди. «Клов» - це стічний колектор, куди потрапляє вся вода з водостоків. Під час злив там починається ох**нна хвиля. За лічені хвилини вона досягає двометрової висоти і заповняє весь простір колектора, аж до стелі. Вона настільки потужна, що змітає все живе на своєму шляху. Ті двоє дігерів трапились хвилі на дорозі і загинули. Одного виловили в гирлі річки Либідь, іншого знайшли трохи далі по Дніпру. Це був перший удар по яйцях всій дігерській спільноті Києва.

Зі смертями ясно. А травматизм?
У нас регулярно трапляються розбиті голови і переломи. Наприклад, мій товариш намагався у важкій хімзі вилізти по скобах із глибокого колодязя, впав і зламав ключицю. Довелося його довго і нудно витягувати. Серед інших професійних захворювань – постійне шморгання носом через мокрі ноги. Про дрібні порізи, синяки і подряпини, ясна річ і говорити нема чого... Є в мене кілька друзів, у котрих професійна дігерська хода – плече перекошене, шия вперед, коліна напівзігнуті. Все це результат неодноразового повзання під землею.

Чи можна розцінювати акт погруження під землю як форму боротьби зі страхом смерті? В плані: «Ми залазимо туди, куди нас одного разу закопають»...
Існує безліч таких теорій, котрі нерідко висувають самі дігери. А серед них, треба визнати, вистачає істероїдних, ви*бистих особистостей. Є, наприклад, теорія, що дігерство – це прагнення вернутися до начала, в лоно матері. Або що у дігерів є глибока анальна фіксація, тому що вони, спускаючись в підземелля, фактично засовують себе в глибоку дупу, занурюються в ситуацію бруду. Задоволений писок, вимащений гівном – це дігерський ідеал.

Як місто впливає на спеціалізацію того чи іншого дігерського руху?
Почнімо з Москви. Москва – серйозна столиця і рай для дігерів. Під нею існує безліч засекречених об'єктів, наприклад, так зване Метро-2 (засекречені урядові гілки московського метро, евакуаційні гілки московського метро, - прим. ред.). Московський дігерський рух спеціалізується саме на таких воєнізованих та індустріальних локаціях. В Києві дофіга історичних хреновин – Арсенал, Києво-Печерська лавра, Лиса Гора, різні фортеці, печери. До речі, печер в Києві як гівна. Та ж Києво-Печерська лавра – це суцільна дірка. Є ритуальні печери, дренажі, котрі допомагають Києву не впасти в Дніпро. Навкруги Києва – населені пункти, де ціла купа оборонних споруд типу дотів. У Вінниці – маловідомі катакомби. В Одесі – взагалі пи**ець – 900 кілометрів катакомб, котрі розповзаються далеко за межі самого міста. Це найбільше рукотворне підземелля в світі. Його повної карти досі не існує. В Криму антропогенних печер досі не існує, але повно печерних міст, де раніше жили чурки-караїми; багато шикарних вертикальних печер, що сформувалися за допомогою опадів.

Можеш згадати свій найжорсткіший інстал?
Найгірше вести новачків. Коли ці наволочі зазнають найменшої травми, вони звертаються калачиком, беруться за голову і просто надовго замовкають – хоч ногами їх копай.  Тобі стає жаль людей, котрих ти спокусив на таку х**ню.

А часто трапляється так, що новачок відмовляється іти на середині шляху і просить вернутися, мовляв, за**али, я помилився, хочу додому?
Найчастіше все визначається при інсталі. Наприклад, ми спускаємося в люк, по пояс в воду, закриваємо люк і новачок бачить останні промені світла – настає пи**ець. Новачок може впасти в істерику, кричати, пищати і вмовляти: «Роби що хочеш, тільки не закривай люк!» Але ми не можемо залишити люк відкритим. Туди ж дитина може впасти або ще щось станеться... Задраїти люк – частина етики дігера.
Ще одна психологічна особливість – людям не люблять спускатися глибше і глибше, навіть якщо на дні є вихід. Тобто їм просто не віриться, що дно і вихід можуть співіснувати. Їм здається, що вихід винятково зверху.

Часто зустрічаєте громадян підземного міста?
В комфортних і сухих підземеллях-теплотрасах повно лежанок бомжів і притулків токсикоманів. Але самі люди зустрічаються украй рідко. В будь-якому випадку, якщо такі і трапляються, ми обходимо їх десятою дорогою.

Доводилося вилазити біля державних установ?
Одного разу хлопці залізли в колектор «Скоморох». Цей колектор проходить під американським посольством. Можна просто виштовхнути один з люків і опинитися біля посольства. Хлопці так і зробили. Їх одразу ж оточили сині каски, витягли і запакували в «бобік». Найвеселіше в цій історії те, що дігери не заплатили ніякого штрафу і відбулися лише переляком.

Ніякого штрафу?!
А що вони порушили? По суті нічого. Закон не має претензій до дігерів, якщо ти, звичайно, не зважишся щось зламати, зірвати замки і т.д. Якщо вхід в підземелля не зірваний, решіток нема, то щасливої дороги. Так, якщо ти вилізеш на території таємного об'єкта, то тебе можуть звинуватити за статтею «проникнення на секретний об'єкт», але щоб тебе посадили, маєш мати мотив. Якщо мотиву немає або він не очевидний, то тебе відпускають.

Як вести діалог зі службою безпеки будь-якого об'єкта, щоб цей діалог не закінчився твоїми переламаними кінцівками, розкиданими по підземеллі?
Найлегший варіант – прикинутися шлангом, мовляв, так, я дурник, котрий лазить під землею, я кінчений, я придурок. Головне, на починати грузити, це завжди виглядає підозріло. Байки про те, що ти дослідник чи археолог, що заліз в київський водогін – не канають. Взагалі, нас часто зупиняють менти, але вони гидують шмонати пішоходів з купою вонючого і брудного одягу в мусорних пакетах. Коротше кажучи, особливих викрутасів дігеру не треба. Його просто відпускають.

Доводилося знаходити щось цінне під землею?
Коли в 80-х поціновувачі підземель відкрили для себе колектор «Клов», то в ямках колектора було стільки монет, кілець та інших дрібничок, що можна було збирати жменями. Знаходили також пістолети, нагани, рушниці, патрони, стародавні ікони тощо. Зараз це все вже рідкість, тому що підземелля добряче очищені від всіляких цінностей.

Дігери нерідко потрапляють у важкодоступні для пересічного громадянина місця. Часом це взагалі стратегічні об'єкти. Наскільки вони доступні дігерам, яка їхня система безпеки, чи важко до них дістатися?
В нашій країні немає нічого складного в тому, щоб потрапити на стратегічний об'єкт. В Києві таких не так вже й багато. Потрапити можна в будь-яке метро, будь-яку українську шахту, в різноманітні місця концентрації ракетних військ. Трохи кмітливості – і ти всередині. Наприклад, я був на київському водогоні. Це місце називають підземним озером – величезний резервуар, площею як футбольне поле, котрий подає воду по всьому Києву. Навкруги нього безліч вентиляційних шахт, в котрі легко потрапити. Спускаєшся в таку шахту і бачиш підземний океан води. Чорт, коли щось таке бачиш, виникає бажання туди насцяти, щурів накидати, але я, звичайно, стримався. А взагалі, там можна влаштувати теракт на увесь Київ. Але краще цього не робити. По-перше, це тупо. По-друге, це вдарить по тобі.

Тобто я  можу просто спуститися туди і напоїти весь Київ сибірською язвою?
Так, але вода хлорована і до адресата язва може і не дійти. Як лікар, я в цьому впевнений.
Анатолій Ульянов

Обговорення основної теми

Кожне маленьке місто Галичини має чим похвалитися в плані індастріалу. Ось результат кількох моїх вилазок по околицях м. Долина Івано-Франківської обл.

Бавовнянопрядильна фабрика.

Не знаю кому в голову прийшла світла ідея - вирощену в Азії бавовну везти на Прикарпаття, тут її обробляти, а отриману сировину знову розвозити в Москву, Ленінград, Тернопіль, Іваново та інші міста величезної Родіни. Такий виробничий процес очевидно невигідний. Але побудова здоровенної бавовнянопрядильної фабрики в Долині дала змогу значно розбудувати місто - майже вся теперішня нова частина міста збудована на кошти підприємств совіцької промисловості.
Пропрацювала фабрика трохи більше 15 років, з розпадом Нерушимиого обладнання попродали, що можна розікрали, людей позвільняли. Зараз окремі цехи на території зайняли дрібні підбриємці - євровікна, пилорама, ще якась комерційна біда...
Зі слів колишнього працівника, пряжу возили ще й наліво, в деяких містах були підпільні підвали, де робили ковдри. Сам він ганяв КАМАЗИ з таким крамом в Тернопіль.
До труб на фотках. Та, що вища - труба котельні. Топили мазутом, тому важливо було дим розвіяти на якомога більшу площу, щоб дотриматися санітарних норм забруднення. Грубша труба, зі слів того самого дядька-шофера, була вентиляційною. На території було велике бомбосховище глибиною коло 12 метрів. Потім його засипали річковим шутром, пізніше вибрали, а бомбосховище затопили. До фабрики вели дві залізничні гілки, від яких залишився тільки насип. Нижче фотки.

Місцева фантомна залізниця



Залишки мазутного резервуару


Підземне сховище мазуту. Дотепер наполовину повне






Колектор










Всередині великої труби. Зняв через дірку



Ще один індустріальний об'єкт.Водонапірна башта. Збудована в 1953 році, обслуговувала більшість тогочасних будинків і бараків, що переважно мали не більше двох поверхів. Коли з'явилися багатоповерхівки, потреба в ній відпала.


Далі - залишки колись відомої на всю Європу солеварні. Інформацію про неї легко можна нагуглити. Скажу тільки, що при такому відношенні влади до культурного спадку, скоро будемо нашу історію вивчати хіба у вікіпедії.







Сходи на горище



На горищі. Дірок більше, ніж даху




Добротна польська черепиця


Виробничі цехи




Більше фоток  на пікасі.

Обговорення тут

Можливо трохи не в тему, але мене дуже вразила стаття про мертве місто на Колимі, де видобували золото і вугілля. Почитати і подивитися фото можна  тут. (Ахтунг, російська мова). Через віддаленість міста мародерам звідти проблемно вивозити щось цінне, тому Кадикчан є рожевою мрією кожного урбан-експлорера. Мене в першу чергу ;)

Сиділи ми з друзями якось в центрі Львова і пили пиво. Тоді ще було можна. Мимо проїхала 84-та маршрутка, на якій великими буквами була написана кінцева зупинка  - Щурата. І тут хтось задав риторичне питання: «Цікаво, а хто такий ШЧУРАТ?». На жаль, багато людей, іменами яких названо вулиці міста, зараз незаслужено забуті. Якщо прізвища Айвазовського, Патона, Лобачевського ще викликають якісь асоціації в наших співмешканців, то сказати чим займалися Герцен або Дзиндра мало хто може.  За допомогою інтернету я вирішив дізнатися, ким були  люди, вшановані в назвах вулиць Львова.
Євген Дзиндра – львівський скульптор, автор левів, що стережуть вхід до ратуші, багатьох надгробків Личаківського кладовища, пам’ятників. Ось стаття в Поступі про життя і творчість митця.

Гарман Вітвер – скульптор, автор фонтанів па площі Ринок, надгробків Личаківського.

Дмитро Гуня – один з керівників повстань 1630-х років проти польського гніту. Пізніше був обраний кошовим отаманом.

Лука Долинський – художник, іконописець, походив з м. Біла Церква, але замолоду приїхав до Львова і тому знаний в світі насамперед як представник львівської школи малярства. Доклав руку до написання ікон церкви Юра, Почаївського монастиря та багатьох інших.

Дмитро Загул – поет-символіст, на думку багатьох критиків незаслужено забутий. Родом з Буковини. З приходом радянської влади почав писати в стилі соцреалізму, написав поему про будівництво Дніпрогесу, але то не помогло -  отримав звинувачення в націоналізмі і помер на Колимі.

Микола Кибальчич – талановитий винахідник, розробив проект реактивного літального апарату, основні принципи роботи реактивного двигуна, керування польотом за допомогою зміни кута нахилу ракетного двигуна. Принципову схему такого двигуна винахідник нашкрябав ґудзиком на стіні тюремної камери, оскільки був членом терористичної групи і свої знання направляв в основному на створення вибухових пристроїв, зокрема брав участь в останньому замаху на царя. Якби талант Кибальчича спрямовувався у мирне русло, можливо Ціолковському не довелося б на десятиліття пізніше придумувати, по суті , те саме, а людина полетіла б в космос набагато раніше.
 
Архип Люлька – ще одна людина, котрій стопудово сподобався б наш форум.  ;) Автор першого турбореактивного двигуна. Після того, як в Харкові вчена комісія відхиляє його проект, їде до Москви, де й працює до самої смерті. Літак з двигуном Люльки вперше розвинув швидкість 900км/год, а згодом вдвічі перевищив швидкість звуку. Попри всі нагороди, конструктор найбільше гордився тим, що міг на двигуни власної конструкції ставити власне клеймо – «А.Л.»

Далі буде...

А то, що на форумі їхні скани висять, котрі я закидав - то нічО? ;D

Перш ніж так глобально бакланити міліцію, прошу навести хоча б якісь конкретні аргументи з життя. Дуже часто перетинаюся з міліціянтами по роботі і знаю, як важко нести службу через постійну нестачу фінансування і величезні побори з боку вищого командування. А крім патрульних, робота яких переважно викликає невдоволення народу, є слідчі, карний розшук, служба охорони, дільничні, загони спецпризначення. Чи на думку пана Sabajdon , беркутівець не здатний захистити свого пісюна? ;) І взагалі, тема про Полтву, нема чого роздувати офтоп

Як і обіцяв, скани статті. Якість не дуже, але прочитати можна.

Занедбані кінотеатри Львова - обширна тема. Ось посилання на статтю   в zaxid.net. Ще є дуже класна стаття в "Інформаторі" за 10-16 червня, "Кіно по-львівськи" називається, постараюся найближчим часом зісканувати і скинути. В неті архіву газети нема :(

Ось фотка реклами хостела. Ще знаю про недорогий і напівлегальний готель на вул. Хімічній 49А у приміщенні гуртожитку Львівського харчового коледжу. Ще два роки тому доба там коштувала 40 грн. Довідник в неті видає номер 2521895, не знаю, чи він  дійсний. Найкраще просто зайти на прохідну і розпитати вахтера, то недалеко від центру.

Куртку візьму. Сьгодні можна?

Випадково натрапив в неті на цю книжку, 1942 рік. Написана місцями трохи смішно, але, думаю, багатьом буде цікаво почитати.

Скачати на Depositfiles

Сьогодні був в Івано-Франковому, мав честь оглянути місцеве озеро (те, що ближче до села). Озеро  є у власності рибного господарства, купатися там заборонено, як і вилов тварин та вигул риби ;) Охоронець регулярно патрулює берег, інший плаває в човні по озері. Як тільки вони пропадають за зону видимості, народ, котрий до того лежав на березі і пив горівку, кидається до води. Вода досить брудна. Нецікава водойма :(

Дякую!!! Про Шкло якраз хтів дізнатися. На карті є досить велика водяна площа біля Івано-Франкового. Хтось був там?

Нарешті прийшло літо і хочеться кудись до води. Озер в нашому краї багато, а інформації про них досить мало. Пам'ятаю як два роки тому хотів поїхати на Задорожнє, провів весь день в неті, щоб знайти відповідь на елементарні питання - як туди доїхати, чи чиста вода, чи треба платити за вхід/в'їзд, чи є місце, щоб розкласти палатку,чи є якісь торгові точки, яка ситуація з кількістю і культурою людей і т.д. і т.п. Нічого так і не знайшов, їхали на удачу. Думаю, багатьом початківцям і не тільки початківцям допоможе, коли кожен розповість про озера Західного регіону, де він відпочивав, нехай ця тема і буде здаватися банальною. 
Про Задорожнє. Дістатися туди можна з приміського вокзалу електричкою на Лавочне або Мукачево, треба спитати в довідці, яка зупиняється там. Вода чиста, але дуже глибока, на місці озера колись був вапняний кар'єр. Місце для палатки є, краще якщо відійти подалі від обгородженої зони, де відпочивають бабці з внуками  і п'яні риболови. Недалеко є лісок але з дровами традиційно проблема. Треба або шукати їх подалі від людей, або привозити з собою. На вихідних з'їжджається досить багато людей з Миколаєва, Стрия і прилеглих сіл, їдуть з машинами, палатками, жінками і дітьми та ще й відрами горівки, заснути вдастся аж під ранок, бо кожен обов'язково захоче влаштувати свою дискотеку. За  в'їзд автомобіля торік збирали по 5 грн., цього року бульдозери розрівнювали прибережну зону  і завозили пісок, значить, хтось взявся робити бізнес. Є ларьок з кавою, пивом і дровами, не дуже дорогий, але якість товару могла би бути кращою.
Суб'єктивна оцінка - 3 з 5

Можна якусь, хоча б схематичну карту як туди добратися?

Пробив на роботі по базі номер - власник Дедов Віктор Емельянович, адреса: Львів, Артема 73/1, машина була зареєстрована в далекому  1974 році в Золочівському МРЕВ. То дані за 2002 рік.