Добу до Будапешта

[Golem]

Будапешт і Варшава це дві сусідні зі Львовом європейські столиці. Варшава ближча по кілометрах. Зате Будапешт швидший по часу. Шлях від хати до центру Будапешта рідко коли виходив більше ніж 8 годин, разом з кордоном.

Другою перевагою Будапешта є його вигідне розташування рівно посередині дороги в Хорватію. Тут часто зупиняються перепочити. Правда їдучи на море не до довгих зупинок. Хочеться пошвидше вже скупнутися та запити це все мохіто. А от вертаючись додому чому б не додати «добу до Будапешта»? Та ще й в стилі Експлорер 😉



Ось що мені вдалося відвідати знаскоку:

1)   Ангар із закинутими поїздами
2)   Офігенний колійовий музей
3)   Вибратися на дах в центрі Будапешта
4)   Побродити по покинутій пошті Будапешта
5)   Погуляти старими під'їздами
6)   Споглядати процес виготовлення кабелів
7)   Розвідати підходи до закинутої шахти під самим Будапештом. На наступний раз

Д-1, перший дизель!


Закинутий цех депо


Колійова мясорубка


Чайка на колії для пересування президента по секретній гілці метро Д-6


Хто знайде наклейку експлорера?


Типовий угорський підїзд


Ну і надахуя


Загальні враження від міста дуже позитивні. На кожному кроці можна придумати щось цікаве куди залізти. Наприклад вилізти на один з їх мостів через Дунай, чи спробувати підкорити риштування навпроти будинку Парламенту. В самому місті з машини бачив доволі багато закинутих промислових будівель, всяких труб. То ж лазити не перелазити 😊 Був би час.

Ангар із закинутими поїздами

Перший же лінк з гугла для «abandoned Budapesht» веде до ангару із закинутими поїздами. Це, напевно, візитна картка urbex-Будапешту. Величні паровозіки та зарослі ожиною старі вагіни під напівзруйнованим дахом історичного Депо мають особливу пост-апокаліптичну естетику. Жоден музей не дає цього відчуття неминучості, плину часу.




Ангари знаходяться майже посередині діючого депо. Сюди люди ходять на роботу, є камери та охорона з собаками. Стороннім вхід, само собою, що заборонено. Хоча дехто в неті пише шо рядовим робочим на сталкерів пофіг, головне начальству на очі не попадатися. Тим не менше всі рекомендують відвідувати це місце в неділю, коли нікого, крім сторожа, немає на роботі. Але в неділю ж перше вересня, ніяк не пропустиш. То ж я змушений був йти в суботу.

Недалеко від Депо є доволі непоганий готельчик. Він розташований в індустріальному районі Будапешта. Можна лазити хоч цілий день на своїх двох. Поснідавши, я з самого ранку пішов у розвідку.

Карта депо. Це не запал об'єкту. Він стопятцот разів вже спалений на інших сайтах.


Мій початковий план був підібратися з півдня. На карті чітко видно шо там заходить колія. То ж мають бути широкі ворота які всім влом закривати-відкривати. Або зацепом гонорово заїхати всередину. Також з півдня на карті стоїть багато старих вагонів. По них непоміченим легко можна буде добратися до цілі.

Запаркувавшись коло мальовничо поскладаних старих автонавантажувачів я пішов протоптаною стежкою в сторону колії. Поруч проїхав якийсь дядечко з дитиною на велдосипеді, значить стежка цивільна. Потім я чкурнув в кущі і опинився на самій колії. Паркана чи попереджувальних знаків не було.





Вїзд в депо


Ворота справді виявилися відкритими. Всередині Депо стояло багато сучасних блискучих поїздів. Проникнувши на територію я тут же розчинився в зеленці і став розглядатися. Там де були на карті закинуті вагінчики виявилася ... пустка. Все розібрали, шпали акуратно поскладати штабелями. Обломс...

Тут колись стояли старі вагони




Автоматичний реєстратор зацеперів


Мадярський поїзд. на мене нуль уваги


До ангару з закинутими паровозами йти десь метрів пятсот. Аце це пятсот метрів по пустирю у всіх на виду. До того ж прийдеться пройти повз адмінкорпус і дядечків які поруч завзято ремонтують власний автомобіль. Палитися з самого початку я не хотів. Тому вирішив спробувати пошукати інший підхід. Звісно можна було б йти вночі. Але вдень при сонячному світлі воно все має виглядати значно епічніше.

Обходжу депо зі східної сторони де станція. Тут один з легальних входів, зупинка поїздів, є паркінг, двері на пик-пик. Скажу вам чесно – у Львові таких кончєних станцій немає. Я спочатку був навіть подумав шо вона закинута або тут третю серію матриці знімали. Але ні, поїзда зупиняються, люди заходять і виходять. Фотки говорять самі за себе.

"Закинута" станція


Місток - спостережний пункт коло депо


Давайте напишемо на Варту1 що трава неприбрана?


З моста через колію відкривається чудовий вид на депо. Проглядається будка сторожа, двері через які всі ходять, камери на стовпах. Троха поспостерігавши і вивчивши ритм життя за парканом я пішов у бій. Ідея була проста. Якшо вже і йти по ворожій території – то найкоротшим шляхом. Так ймовірність запалу найнижча. І пофіг шо найкоротший шлях пролягає якраз посередині між постом сторожа і адмін корпусом. Тут стоїть така жара що сторож та собаки мирно куняють в тіньочку. А концентрація робітників по території всюди плюс мінус одинакова.



Дочекавшись товарняка я поліз через паркан. Ну шоб мене ніхто не почув. Паркан тут хоч і бетонний, але складається з трьох горизонтальних частин. Є де поставити ногу. Тому він перелазиться легше ніж наші радянські паркани в кубик. Постоявши хвилину в кущах я пересвідчився шо ніхто до мене не біжить.



Тепер треба перейти в будівлю старого ангару. Вона прямо переді мною. Нас розділяє якихось сто метрів і дорога. В ангарі вже навіть видно один старий паровоз! Та тільки но я висунувся з зеленки як нізвідки не візьмись машина. Їхала з півдня на північ. Я зробив кілька кроків назад в сторону кущів. Водій глянув в мою сторону і поїхав далі. Чи він мене помітив чи ні – я не знаю.



Ховатися тут вже не було сенсу і я перебіг до ангару. Двері, звісно що, залочені. Але є ще вікна з напіврозбитими шибами. То ж проникнути всередину не склало великих зусиль. Судячи зі слідів на траві це їх стандартний вхід сюди.



Скажу чесно – це того вартувало. Під довжелезним ангаром стояло кілька рядів вагонів, локомотивів та іншої техніки. Все ціле, хоч і старе та понищене часом. Але ніхто нічого на метал не ріже як це сталося в Україні. То ж я забрався на ніс найбільшого локомотива і почепив там наклейку Експлорера. Ну а далі описувати немає сенсу. Фотки говорять самі за себе.























Назад виліз так само як і заліз. Зі сторони ангару огляд дороги кращий. То ж я без проблем втрафив навіть на ту саму плиту що перелазив. Надивившись на старі поїзди можна переходити до нових. Можливо я сприйняв все заскладно і якби попросити їх культурно то мене б пустили через головний вхід. Або просто не звертали уваги на території. Але це потрібно хоча б мадярську знати. То ж я вирішив зробити все по старинці.



Вагон поїзда Луганськ-Ужгород після святкування нового року




їздив ше в 1991 році.








Офігенний колійовий музей

«Музей це нудно» - каже Васіч. Але тут, впевнений, він би знайшов чим себе зацікавити. Адже на великій території представлені локомотиви від найперший парових і аж до сучасних дизелів. Є поворотна платформа на якій можна покататися. Як і на дрезині та маневровому.

Музей знаходиться в пішохідній досяжності від депо. Звичайно шо не обійшлося без дитячої залізниці та магазинів  з сувенірами. Але крім того є багато пасажирських вагонів, снігоприбиральної техніки, всяких службових механізмів невідомого мені призначення.

Дитяча стрілка




В найстарішому паровозі








А це паровоз на бензині!!!


Тому тут все так просто :)




ось для порівняння класичний паровоз на вугіллі


Ну і бак з пальним. Коли воно було дешеве то чому б і ні


Бронебійні паровози з покращеною аеродинамікою. бугога :)




В 1951році вже атомна бомба була. А вони далі паровози будували

Паровозіки – ностальгійний та романтичний вид транспорту. Вони гарно виглядають, пахнуть і пирхають. Але в експлуатації це був суцільний жах. Зазвичай на одній заправці він міг проїхати не більше ніж 50-100км.Далі мусів зупинятися і доливати води. Швидкість теж була зазвичай 50 км/год. При переїзді тунелей потрібно було закривати всі вікна. Але чорний дим все рівно просочувався всередину вагонів. Про ефективність я взагалі мовчу. Якщо спалити вугілля яке використовує паровоз в топці електростанції то виробленої електрики вистачить щоб заживити три аналогічних електровози.

Висота колеса в зріст людини


Центрифуга для паровозів


Всередині центрифуги


Це вже пішли дизеляки


Машина для Васіча повинна бути такою :)




Підводний човен на колесах


А це шоб на ЛАЗ з розгону вїжджати


Закрита частина музею




Шахтні вагонетки


Майже сучасний поїзд




Скаржитеся шо у вас шумно на робочому місці і дує з кондиціонера?


Так два поїзди можуть і розчавити


Як завжди частина музею була відгороджена сіткою тіпа прохід заборонено. Тю! Для мене? Нічого не могло стримати від фоткання ходової Чайки переробленої під колію. Чи від оглядин напіврозібраних вагонів в закутках музею. Коли я вже, зморений сонцем, збирався сам йти геть то до мене підійшов якийсь з працівників колії. На марядській мові він напевно пояснював мені шо я нехороша людина і йшов всередину обгородженої зони музею. Ну ок 😊 Послухався.



Пішли різна дрезини








Елітні поїзди




І ще одна вертушка






Ходова Чайки


Все як в нас, без лома ніяк


ретро паровоз


один з останніх паровозів. Має навіть свій комин


Васіч, а для чого там ця надбудова як в кареті?


Дитяча залізниця по дорослому


Пригоди в центрі міста.

Далі я вирішив пройтися центром міста розвідати яка в них ситуація з дахами та під'їздами. На жаль, все так само сумно як і в нас. Більшість під'їздів на домофони. Хоча попадаються такі шо без, зазвичай там багато офісів чи хостелів.





Вихід на горище


Друге «на жаль» це виходи на дах. Хоч це і Європа а під'їзд доступний лише для своїх, але все рівно залочено. Позитив в тому що лочать найчастіше китайськими колодками. В нас з цим все куди посерйозніше. Попасти в такий під'їзд теж не важко. Мешканці не дуже ретельно слідкували хто за ними заходив.

Ось кілька фоток з їх під'їздів. Все чисто, акуратно, прибрано. І це звичайні будинки, не якісь там мега-пам'ятки.

Ще один вихід наверх


Дитячий замок




перспективна протипожежна драбина.


Але закінчується нічим




Була ще ідея вилізти на риштування якраз навпроти їх будинку парламенту. Зробити гарні фото. Але, як на зло, саме в цей день там проходив мітинг. То ж поліції стояло на кожному кроці. Лишимо це на інший раз.





Коли я вже був думав вертатися у машину по "золотий" ключ око впало на масивні дерев'яні двері на площі Йозефа. Виглядали вони брудно, на них не було домофону. Я прослизнув всередину і зрозумів що Бінго! Переді мною величезний закинутий будинок з внутрішнім двором квадратної форми і скульптурою посередині. Будинок мав чотири поверхи. По периметру внутрішніх стін йшли суцільні балкони. Дах був всіяний мансардними вікнами.











Тут колись на першому поверсі приймали людей. На останньому поверсі вели облік хто і скільки завинив. Але це було не угорське КГБ. Це була пошта. Збереглися каси і стелажі. Просторі кабінети начальства, стійки з серверами, кубики для планктона. Таке враження що люди от лише недавно покинули цю будівлю. Принаймні вазонки вже підсохли але ще не зів'яли. На стінах висіли кондиціонери та газові котли, лампи і меблі. Все на місці. Ні тобі графіті, ні сміття. Я був перший хто спаскудив цю недоторкану красу наклейкою Експлорера. Правда зробив це у важкодоступному місці на горищі, так що її ше пошукати прийдеться.

Перший поверх. Тут приймали людей.












Другий поверх. Вазонки ще не встигли загнутися. Значить люди покинули це приміщення недавно


будете тут провідайте наклейку!




Піднімаюся широкими сходами наверх. Ліфт і Вогнегасники всі на місці. Зразу видно шо ніхто з дестроєрів тут ще не побував. На останньому поверсі оглядаю горище переобладнане під офіси. Щоб якось додати світла вони практично весь дах вкрили мансардними вікнами. Виглядає дуже футуристично. Зараз вікна всі чомусь навстіж відчинені. Якшо буде дощ то заливатиме. Чи вони хочуть будинок під знос? 18 століття, тут колись був готель де купа відомих людей зупинялося. В нас би над ним трусилися.

Добре шо вікна хоч відкриті. Інакше я б спарився.




Колись було горище. Потім зробили кубики


Вид на Дунай і міст


Площа Йозефа


Ось так виглядає обличчя дослідника після дня полазок по жарі


Знаходжу металеву драбинку що веде наверх. І попадаю в темне, брудне і дуже жарке пекло. А точніше горище горища. Коли надворі +35С а ти весь після довгого дня вилазиш на горище де під п'ятдесят то розумієш: бути дослідником це справа нелегка. По суті я є у верхній точці даху. Горище йде по периметру будівлі і має десь два метри завширшки і три заввишки. Вся підлога завалена голубиним гамном в перемішку з дротами, трубками від кондиціонерів і самими кондиціонерами. Це все вкрите густим шаром пилюки.

Лізу на вершечок даху через горище




Останній крок


Вид з даху


На цьому колесі розваг я колись катався


Сопла реактивного літака до взьоту готові!


Вид на внутрішню строну будівлі пошти




Видно що будівля все таки закинута. Черепиця внутрішнього даху багато де відсутня, все протікає. Але з фасаду дах виглядає люкс, дирки є тільки у внутрішній частині. Дах доволі стрімкий, але є снігозатримувачі. По них і вибираюся нагору. Фоткаю цю всю красоту і, поки не звалився вниз, спускаюся назад в це жарке пекло. Ніким не помічений йду митися в фонтан що на площі навпроти.

Тут колись проводили засідання. Або просто бухали




Поки не пізно можна ковролін схабарити собі додому


Дані розвідки

В Будапешті є шахти Кобаня. Прямо під самим містом десь 30км ходів. Зараз вони частково затоплені, а частково йдуть під винні погреби. Вікіпедія пише шо вони становлять велику архітектурну та історичну цінність. То ж дуже цікаво було б туди попасти. А це можна зробити як легально за попередній записом невідома наскільки вперед, або як завжди. 😊



Ось часткова карта шахти


Будівля над нею


на території заводу над шахтою


Вхід кудись вниз в парку поруч. Паркан невисокий.


ще один вхід з іншої сторони заводу. Просто колодка і все.


Навколо шахти стирчить назовні багато вентиляційних отворів. Вони закриті тонкою арматурою. Є й звичайний похильник з китайським замком. Навколо дерева, бомжі, сміття. Район не дуже респектабельний.

Вентшахта іншого типу, той же парк


найвища концентрація ВШ на одиницю площі




решітки цілі. ніхто ше не хитав.


Також у Будапешті є стара електростанція. Вона діюча і туди колись пускали. Фігурує в неті в багатьох звітах. Але тепер, на жаль, чомусь водити туристів припинили. Сама станція добре охороняється і явних залазів не видно було. Все таки діючий об'єкт.




Залаз з вулиці. Попав на сходи і фіг тебе найдеш


Зато прямо навпроти є заводик що робить кабелі. Щоб троха згладити розчарування від станції я позиряв на станки в роботі. Якщо чесно – заворожує. Це як how It's made дивитися вживу.







Змучений і з брудними ногами я приперся в готель. День пройшов продуктивно, можна і розслабитися під тематичну музичку.

І це не засмага! :)

Висновок такий – Будапешт класне місто! Є де полазити. Рекомендую пошвидше всім туди навідатися поки ще не знищили стару пошту і депо з поїздами. А також поділитися в цій темі що ви там найшли нового.

А потім ноти почнуть потроху зникати... 😉

[Golem]

Переглядав інстаграм і приємно було побачити що наша наклейка все ще там. Успішно пережила пожежу.





І ще троха сум взяв. Що через той сраний ковід вже більше року не був ніде за кордоном.