Ще з зими планував виправу на ці мальовничі гори. І планував днів на 5, проте впорався за півтора дня.
Приїхав у Кваси о 23:30. Пам'ятаючи, що в Квасах сильні тумани і тримаються вони довго, рушив відразу на полонину.
Вночі йти легко і приємно, свіже прохолодне повітря, цвіркуни і зоряне небо над головою. Місцями хвилями туман накочував, все як молоко на відстані 5 метрів.
Туман не фотографував, шкода камери було. В світлі ліхтарки він буквально краплинами висів в повітрі.
На дереві видніється маркування маршруту.
При підйомі зустрічалось багато розгалужень дороги, на одному звернув не туди. Тож довелось на кілометр вертатись.
А це вже роса срібніється, ознака гарної погоди, на наступний день.
О 2:30 приблизно добрався до полонини Браїлка. В повній темряві виднілись стаєнки з худобою.
Дзюркотів струмок, потужний, чути було далеко. Обійшовши цю полонину, знайшов місце для ночівлі та розбив намет.
Від 3 до 5:00 поспав.
Треба було підніматись далі, поки туман не наздогнав.
На полонині джерела немає, є струмок. В який гадять корови. Пити не став, піднімався вгору по течії, він на кілометр тече вздовж схилу у штучному руслі.
На цій полонині проживали чоловік і жінка, які пасли кілька корівок. Вони запевнили, що іншого джерела я не знайду. Проте на підйомі до Близниці була будка та джерело. Будку розібрали, мабуть, селяни для ремонту своїх стаєнь. В цьому місці знайшлись чисті джерела.
Вид з цього місця.
В далині видніється Піп Іван мармароський.
Петрос над туманами.
Пам'ятник загиблим туристам. Тут зимою замерзло четверо туристів, дівчина вибила колінну чашку і троє з нею. Пішли вони без спальників, попали в заметіль.
По хребті часто зустрічаються хрести на місцях загибелі туристів. Подібні бачив на Чорногірському хребту.
Вид на Велику Близницю з м.Близниці.
А це вже вершина Великої Близниці.
До цього місця жоден турист мені не попадався (просто мрія ). А на Близниці зустрів групу чехів на мотоциклах, п'ятеро. Вони на цю гору за 10секунд вискочили. Та групу хлопців, 8 чоловік, 25-35 років. У формі, з Ремінгтонами та Мозбергами, обвішані патронташами дробових патронів, в тактичних рукавичках...
Звідки так, і не сказали ;D
Віджартовувались мовляв:
- З тюрми, з Пермі...
Кілька хлопців попало в кадр, на задньому плані.
Один з молодиків з татуюванням Чорного Сонця.
Пройшли разом частину маршруту, до о.Доляска. То вини швидше, то я.
Я теж озброєний був, правда не так замітно. )
Вид на урочище Драгобрат.
Озеро Івор (Драгобротське) – озеро льодовикового походження, яке лежить на висоті 1600 м над р. м., в улоговині видовженої форми. Довжина озера 55 м, ширина 21 м, площа 0,1 га. Глибина до 1,5.
Ще одне нагадування, що тут гинуть люди, на хребті.
Вид з Жандарма на перевал Перемичка. Витяги ведуть до Драгобрата.
А ось "туристи" з Драгобрату, 30 чоловік. Підніматись ліньки, тож їх ось так возили по хребті.
Урочище Котел, озеро Ворожеське. Колись тут було два озера, проте одне пересохло, мабуть, нижнє.
Озеро Ворожеска (Тритон) – високогірне озеро льодовикового походження, яке лежить на висоті 1460 м над р. м., в одному з льодовикових карів, на північних схилах масиву Свидовець. Складається з двох невеликих водойм. Верхнє (більше) озеро має круглу форму (діаметр 95 м, площа 0.7 га, глибина до 4.5 м). Нижнє озеро, розташоване на 15 м нижче від верхнього, видовженої форми (довжина 76 м, ширина 28 м, площа близько 0.2 га, глибина до 1.9 м).
о.Доляска. Хлопці з Ремінгтонами зупинились біля озера. А уже біля Апшинця натрапив на групу дівчат, восьмеро. Вони три дні йшли тим же маршрутом, що я пройшов за 11 годин. Вони були з Стрия, деякі з Львова, Франика...
Площа озера понад 12 тисяч квадратних метрів при довжині водного дзеркала до 125 метрів та шириною близько 110 метрів, максимальна глибина дорівнює 1,22 м.
Це озеро штучно розширювали екскаваторами і насипали дамбу.
о.Апшинець.
Озеро льодовикового походження, лежить на висоті 1487 м над р. м, на північних схилах головного хребта масиву Свидовець, на схід від гори Трояска. З озера витікає потік Апшинець. Озеро лежить в улоговині видовженої форми з невисоким моренним валом, на дні розлогого льодовикового кару
Полонина Ріпта. Дуже несимпатичне місце, болотиста місцина,Не джерело, а калюжа викопана в болоті. Тут троє чоловік з дитиною проживають під час випасу.
Через кілька кілометрів вийшов на перевал Околе. Якби пройшов ще кілометр, вийшов би на Чорну полонину.
Вона куди мальовничіша, лавочки, витік річки Чорна Тиса...
Проте зупинився на Околе. Як виявилось дарма.
Околе - це невелика поляна в лісі, з хаткою. В ній проживають чабани. За хаткою сироварня, новопобудована, доволі велика, та загони для овець.
Зупинитись на цій полонині мене спокусили заготовлені дрова, готове місце для вогнища з палицями та гаком для казанка...
Джерело - це калюжа, що витікає з мохового болота. Пив лише кип'ячену воду. Все було добре, до 23 години. Пізніше пригнали стадо овець, мабуть, з сотню. В кожної дзвоник, як півлітровий слоїк, пси чотири. Шум неймовірний, гавкіт, дзвін, крики чабанів і так до 5 ранку.
Дівчата пішли своїм шляхом, а я хотів на Чорну Тису ( витік ).
Хоча, якщо по правді, в планах мав піднятись на полонину Гропа, та гору Дурня. Та повернутися через с.Бистриця.
Але після ночівлі на полонині, овець, чабанів... вирішив, що з мене достатньо шуму і пастухів.
Тепер трошки про професію чабана.
Інформацію дізнався від власника овець, що їх здавав в отару.
Від травня до вересня сезон випасу. По селах люди тримають 2-5 овець. В декого вони пасуться просто на подвір'ї, інші здають їх в отару. П'ятеро овець з'їдає за зиму сіна як одна корова.
Чабани як правило тримають по 20 овець. На початку травня усі люди які хочуть здати овець в отару зганяють їх на нижнє пасовисько. З потеплінням вівці піднімаються на верхні полонини.
Чабани пасуть їх на протязі цих місяців. В середньому отримують біля 10 000грн. + ще зекономлять собі сиру. Чабани суто пасуть і один з них помагає в сироварні. Це рахується відпочинком.
Власники овець один раз на 5 місяців, на добу піднімаються на полонини варити сир. І в залежності від кількості відданих овець в отару забираються певну кількість сиру. Цей чоловік віддав в отару 4 овець і забрав 30-40кг. будзу. Будз - білий, свіжий сир. Якщо його висущити та посолити буде бринза. Її можна зберігати рік часу. Але з 40 км будзу буде 25 кг. бринзи.
Вурда - це другий сир, виготовляється на рештках після виготовлення будзу. Тобто, в сироватку додають свіжого молока і запарюють.
Бринза приблизно 100грн. - 1 кг. Робота чабана важка, весь день на ногах, а в ночі ще доїть овець. Вони дають мізер молока, мабуть, з 200г.
Відсипаються на полонинах, чабани.
Мав можливість купити сир, але поглянувши на умови виготовлення, навряд чи я б його їв. Вівці брудні, настільки, що їх навіть фотографувати страшно :o, молоко доять в брудну посуду, разом з кусочками гною, це все на брудну марлю...
Вода як правило береться просто з калюжі, ну це так виглядає їхнє джерело. Звісно, він там перекипає, ніби дезинфікується, але щось мене на нього зовсім не потягнуло.
Чорна полонина ( Братківська ), це біля витоку Тиси. Чудове місце, чиста вода, лавочки, столики, альтанки...
На ній розміщена ось така конструкція, мабуть, залишки приладу метеостанції. Верхня частина кожуха за ручки піднімається вверх. В низу залишається конус для збору води. По ньому стріляли з карабіна, діри від куль видно.
Якщо хтось знає призначення даного об'єкту пишіть нижче )
Витік Чорної Тиси.
Таблички п'яти держав через які вона протікає.
Залишилось 27км. вздовж течії Тиси до Ясіні. Оскільки це був день конституції ніякі автобуси не ходили. Тож пішком, добре, що магазинів по дорозі повно.
Гафлінгська порода коней, завезли ще за Австрійської імперії.
В даній місцевості доволі поширена. Виглядають доглянуті, у нас вони по селах якісь чахлі.
Австрійська або угорська дорога, там проходила лінія Арпада. Навіть пішохідна доріжка вимощена. І це не водозлив, видно по нахилу дороги.
Нижній шар дороги складається з валунів великого розміру. Поверх вони засипані дрібною шихтою, а зверху уже викладені так як на фото. Ще така частина дороги збереглась в Ясіні біля вокзалу.
Ця дорога розміщена за 25км. від населених пунктів. Тому вона і збереглась так.
Дорога перетинає різні потічки, для яких побудовані ось такі водовідведення.
Усе заросло лісом, але функціонує справно.
А це те, що залишилось від угорської дороги поблизу села (12км. від нього ).
Взагалі, як спуститись з полонин і пройти 5 км. починаються суцільні вирубки, просто жах, один дестрой.
Тиса, таких гребель багато, це щоб форель не піднімалась вище. Купався, вода свіжа, аж ноги крутить.
А це Тиса біля Ясіні, тепла, уже можна 10 хв. спокійно полежати. Поплавати не вийде, навіть перейти не вдасться, течія збиває з ніг.
Крім того усе дно вкрите ось таким сланцем, розміщеним ребром. Іти нереально. Що до чистоти, як і всюди у нас по Україні свинарник люди розвели. Пляшки, целафани, гноївка кожної господи зеленим потічком, смердючим, впадає в Тису. Село Чорна Тиса як і Ясіня тягнеться на 7-10км. вздовж ріки і з кожної господи всі стоки в цю річку стікають. Тож гноївки там багато.
Так, ми не німці і ніколи, мабуть, і близько не будемо.
Місток біля Ясіні, має метрову амплітуту шату, якщо добре постаратись, а це я зробив ;D
І так дорога по хребті і до Ясіні зайняла півтора дня. Це з врахуванням, що я готував сніданок, обід, вечерю на вогнищі. Що до краєвидів, Мармароський та Чорногірський хребти цікавіші. Маршрут легкий, затоптаний, заїжджений. Але один раз по ньому пройтись буде цікаво. Вибратись з Ясіні ціла проблема, усі туристи які були замовили квитки завбачливо наперед. Без квитків брати не хочуть, раховоз прибуває о 1:20. Отож від 14:00 загоряв на річці. Каси на вокзалі не працюють. Довелось ломитися в вагон просто силою, кажучи, що квиток у мене є, зараз покажу. Раховоз стоїть 2 хвилини на станції. То ж після того як він рушив я заявив, або берете гроші, або висаджуєте. ;D
Приїхав у Кваси о 23:30. Пам'ятаючи, що в Квасах сильні тумани і тримаються вони довго, рушив відразу на полонину.
Вночі йти легко і приємно, свіже прохолодне повітря, цвіркуни і зоряне небо над головою. Місцями хвилями туман накочував, все як молоко на відстані 5 метрів.
Туман не фотографував, шкода камери було. В світлі ліхтарки він буквально краплинами висів в повітрі.
На дереві видніється маркування маршруту.
При підйомі зустрічалось багато розгалужень дороги, на одному звернув не туди. Тож довелось на кілометр вертатись.
А це вже роса срібніється, ознака гарної погоди, на наступний день.
О 2:30 приблизно добрався до полонини Браїлка. В повній темряві виднілись стаєнки з худобою.
Дзюркотів струмок, потужний, чути було далеко. Обійшовши цю полонину, знайшов місце для ночівлі та розбив намет.
Від 3 до 5:00 поспав.
Треба було підніматись далі, поки туман не наздогнав.
На полонині джерела немає, є струмок. В який гадять корови. Пити не став, піднімався вгору по течії, він на кілометр тече вздовж схилу у штучному руслі.
На цій полонині проживали чоловік і жінка, які пасли кілька корівок. Вони запевнили, що іншого джерела я не знайду. Проте на підйомі до Близниці була будка та джерело. Будку розібрали, мабуть, селяни для ремонту своїх стаєнь. В цьому місці знайшлись чисті джерела.
Вид з цього місця.
В далині видніється Піп Іван мармароський.
Петрос над туманами.
Пам'ятник загиблим туристам. Тут зимою замерзло четверо туристів, дівчина вибила колінну чашку і троє з нею. Пішли вони без спальників, попали в заметіль.
По хребті часто зустрічаються хрести на місцях загибелі туристів. Подібні бачив на Чорногірському хребту.
Вид на Велику Близницю з м.Близниці.
А це вже вершина Великої Близниці.
До цього місця жоден турист мені не попадався (просто мрія ). А на Близниці зустрів групу чехів на мотоциклах, п'ятеро. Вони на цю гору за 10секунд вискочили. Та групу хлопців, 8 чоловік, 25-35 років. У формі, з Ремінгтонами та Мозбергами, обвішані патронташами дробових патронів, в тактичних рукавичках...
Звідки так, і не сказали ;D
Віджартовувались мовляв:
- З тюрми, з Пермі...
Кілька хлопців попало в кадр, на задньому плані.
Один з молодиків з татуюванням Чорного Сонця.
Пройшли разом частину маршруту, до о.Доляска. То вини швидше, то я.
Я теж озброєний був, правда не так замітно. )
Вид на урочище Драгобрат.
Озеро Івор (Драгобротське) – озеро льодовикового походження, яке лежить на висоті 1600 м над р. м., в улоговині видовженої форми. Довжина озера 55 м, ширина 21 м, площа 0,1 га. Глибина до 1,5.
Ще одне нагадування, що тут гинуть люди, на хребті.
Вид з Жандарма на перевал Перемичка. Витяги ведуть до Драгобрата.
А ось "туристи" з Драгобрату, 30 чоловік. Підніматись ліньки, тож їх ось так возили по хребті.
Урочище Котел, озеро Ворожеське. Колись тут було два озера, проте одне пересохло, мабуть, нижнє.
Озеро Ворожеска (Тритон) – високогірне озеро льодовикового походження, яке лежить на висоті 1460 м над р. м., в одному з льодовикових карів, на північних схилах масиву Свидовець. Складається з двох невеликих водойм. Верхнє (більше) озеро має круглу форму (діаметр 95 м, площа 0.7 га, глибина до 4.5 м). Нижнє озеро, розташоване на 15 м нижче від верхнього, видовженої форми (довжина 76 м, ширина 28 м, площа близько 0.2 га, глибина до 1.9 м).
о.Доляска. Хлопці з Ремінгтонами зупинились біля озера. А уже біля Апшинця натрапив на групу дівчат, восьмеро. Вони три дні йшли тим же маршрутом, що я пройшов за 11 годин. Вони були з Стрия, деякі з Львова, Франика...
Площа озера понад 12 тисяч квадратних метрів при довжині водного дзеркала до 125 метрів та шириною близько 110 метрів, максимальна глибина дорівнює 1,22 м.
Це озеро штучно розширювали екскаваторами і насипали дамбу.
о.Апшинець.
Озеро льодовикового походження, лежить на висоті 1487 м над р. м, на північних схилах головного хребта масиву Свидовець, на схід від гори Трояска. З озера витікає потік Апшинець. Озеро лежить в улоговині видовженої форми з невисоким моренним валом, на дні розлогого льодовикового кару
Полонина Ріпта. Дуже несимпатичне місце, болотиста місцина,Не джерело, а калюжа викопана в болоті. Тут троє чоловік з дитиною проживають під час випасу.
Через кілька кілометрів вийшов на перевал Околе. Якби пройшов ще кілометр, вийшов би на Чорну полонину.
Вона куди мальовничіша, лавочки, витік річки Чорна Тиса...
Проте зупинився на Околе. Як виявилось дарма.
Околе - це невелика поляна в лісі, з хаткою. В ній проживають чабани. За хаткою сироварня, новопобудована, доволі велика, та загони для овець.
Зупинитись на цій полонині мене спокусили заготовлені дрова, готове місце для вогнища з палицями та гаком для казанка...
Джерело - це калюжа, що витікає з мохового болота. Пив лише кип'ячену воду. Все було добре, до 23 години. Пізніше пригнали стадо овець, мабуть, з сотню. В кожної дзвоник, як півлітровий слоїк, пси чотири. Шум неймовірний, гавкіт, дзвін, крики чабанів і так до 5 ранку.
Дівчата пішли своїм шляхом, а я хотів на Чорну Тису ( витік ).
Хоча, якщо по правді, в планах мав піднятись на полонину Гропа, та гору Дурня. Та повернутися через с.Бистриця.
Але після ночівлі на полонині, овець, чабанів... вирішив, що з мене достатньо шуму і пастухів.
Тепер трошки про професію чабана.
Інформацію дізнався від власника овець, що їх здавав в отару.
Від травня до вересня сезон випасу. По селах люди тримають 2-5 овець. В декого вони пасуться просто на подвір'ї, інші здають їх в отару. П'ятеро овець з'їдає за зиму сіна як одна корова.
Чабани як правило тримають по 20 овець. На початку травня усі люди які хочуть здати овець в отару зганяють їх на нижнє пасовисько. З потеплінням вівці піднімаються на верхні полонини.
Чабани пасуть їх на протязі цих місяців. В середньому отримують біля 10 000грн. + ще зекономлять собі сиру. Чабани суто пасуть і один з них помагає в сироварні. Це рахується відпочинком.
Власники овець один раз на 5 місяців, на добу піднімаються на полонини варити сир. І в залежності від кількості відданих овець в отару забираються певну кількість сиру. Цей чоловік віддав в отару 4 овець і забрав 30-40кг. будзу. Будз - білий, свіжий сир. Якщо його висущити та посолити буде бринза. Її можна зберігати рік часу. Але з 40 км будзу буде 25 кг. бринзи.
Вурда - це другий сир, виготовляється на рештках після виготовлення будзу. Тобто, в сироватку додають свіжого молока і запарюють.
Бринза приблизно 100грн. - 1 кг. Робота чабана важка, весь день на ногах, а в ночі ще доїть овець. Вони дають мізер молока, мабуть, з 200г.
Відсипаються на полонинах, чабани.
Мав можливість купити сир, але поглянувши на умови виготовлення, навряд чи я б його їв. Вівці брудні, настільки, що їх навіть фотографувати страшно :o, молоко доять в брудну посуду, разом з кусочками гною, це все на брудну марлю...
Вода як правило береться просто з калюжі, ну це так виглядає їхнє джерело. Звісно, він там перекипає, ніби дезинфікується, але щось мене на нього зовсім не потягнуло.
Чорна полонина ( Братківська ), це біля витоку Тиси. Чудове місце, чиста вода, лавочки, столики, альтанки...
На ній розміщена ось така конструкція, мабуть, залишки приладу метеостанції. Верхня частина кожуха за ручки піднімається вверх. В низу залишається конус для збору води. По ньому стріляли з карабіна, діри від куль видно.
Якщо хтось знає призначення даного об'єкту пишіть нижче )
Витік Чорної Тиси.
Таблички п'яти держав через які вона протікає.
Залишилось 27км. вздовж течії Тиси до Ясіні. Оскільки це був день конституції ніякі автобуси не ходили. Тож пішком, добре, що магазинів по дорозі повно.
Гафлінгська порода коней, завезли ще за Австрійської імперії.
В даній місцевості доволі поширена. Виглядають доглянуті, у нас вони по селах якісь чахлі.
Австрійська або угорська дорога, там проходила лінія Арпада. Навіть пішохідна доріжка вимощена. І це не водозлив, видно по нахилу дороги.
Нижній шар дороги складається з валунів великого розміру. Поверх вони засипані дрібною шихтою, а зверху уже викладені так як на фото. Ще така частина дороги збереглась в Ясіні біля вокзалу.
Ця дорога розміщена за 25км. від населених пунктів. Тому вона і збереглась так.
Дорога перетинає різні потічки, для яких побудовані ось такі водовідведення.
Усе заросло лісом, але функціонує справно.
А це те, що залишилось від угорської дороги поблизу села (12км. від нього ).
Взагалі, як спуститись з полонин і пройти 5 км. починаються суцільні вирубки, просто жах, один дестрой.
Тиса, таких гребель багато, це щоб форель не піднімалась вище. Купався, вода свіжа, аж ноги крутить.
А це Тиса біля Ясіні, тепла, уже можна 10 хв. спокійно полежати. Поплавати не вийде, навіть перейти не вдасться, течія збиває з ніг.
Крім того усе дно вкрите ось таким сланцем, розміщеним ребром. Іти нереально. Що до чистоти, як і всюди у нас по Україні свинарник люди розвели. Пляшки, целафани, гноївка кожної господи зеленим потічком, смердючим, впадає в Тису. Село Чорна Тиса як і Ясіня тягнеться на 7-10км. вздовж ріки і з кожної господи всі стоки в цю річку стікають. Тож гноївки там багато.
Так, ми не німці і ніколи, мабуть, і близько не будемо.
Місток біля Ясіні, має метрову амплітуту шату, якщо добре постаратись, а це я зробив ;D
І так дорога по хребті і до Ясіні зайняла півтора дня. Це з врахуванням, що я готував сніданок, обід, вечерю на вогнищі. Що до краєвидів, Мармароський та Чорногірський хребти цікавіші. Маршрут легкий, затоптаний, заїжджений. Але один раз по ньому пройтись буде цікаво. Вибратись з Ясіні ціла проблема, усі туристи які були замовили квитки завбачливо наперед. Без квитків брати не хочуть, раховоз прибуває о 1:20. Отож від 14:00 загоряв на річці. Каси на вокзалі не працюють. Довелось ломитися в вагон просто силою, кажучи, що квиток у мене є, зараз покажу. Раховоз стоїть 2 хвилини на станції. То ж після того як він рушив я заявив, або берете гроші, або висаджуєте. ;D