Останні повідомлення

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
1
Плани / Re: Покрови 2016 (14.10.2016)
« Остання відповідь від Golem Сьогодні о 00:13:54 »
Молодець! + До рейтингу. А ці місця це просто так чи вони мають якесь відноршення до діяльності УПА?
2
Тобто на кляузу-ГЕС не попали?
Шкода...

Так, на ГЕС не вийшло. Зато є причина туди вернутися :)
3
Тобто на кляузу-ГЕС не попали?
Шкода...
4
Плани / Re: Авто-туристичний похід на Памір 13-15 Жовтня
« Остання відповідь від Golem 17.10.2018 13:59:03 »
Звіт тут Насолоджуйтеся!
5
Гора п’яти назв бо Памір але не на Кавказі, Купола але не на церкві, Темнатик але не на Боржаві, Шаріки але не на Весіллі в Булгакова, зрештою просто гора де знімали кліп Джамали на Євробачення, а ще Перкалаба але не музична група.



Приїхав я додому після триденного походу, розклав на підлозі у гостьовій свій намет та спальник аби сушилися заким буду в штатах і цей запах неначе вернув мене думками назад у минуле: ми ночуємо на долівці у вівчарській колибі наскрізь просяклій овечим запахом - спочатку бридким та рвотним, а згодом навіть місцями приємним. Намет і досі так пахне травами з галявинки коло Кляузи наче це зовсім не намет, а мішок якогось Карпатського Чаю. Ну і пилюка на рюкзаці з села Перкалаба, яка просочилася навіть у закритий багажник бо до села в одну сторону всього лише якихось 50 км бездоріжжям. Я щойно вернувся з місць де зірки видно навіть краще ніж в ілюмінатор космічного корабля, куди совєти засилали людей як «в Сибір» бо знали шо звідти не втечеш і де ще й досі пересуватися дорогами місцевого значення бажано лише на позашляховику.

Однозначно: якщо це і не похід року то похід десятиліття то точно. Нас зібралося восьмеро завзятих і в нас була мета – забратися у такі місця куди не часто попадеш, де дідько каже надобраніч а батарея в телефона не розряджається взагалі, бо зв'язок перестав тягнути ще три години їзди тому. Ідею поїхати на Памір подав Сегфолт, типу нема чого на одноденки в стилі «Борислав Ригає» їздити. Якщо вже кудись і пхатися, то так жеби було епічно. Пхатися туди, куди без машини фіг і доберешся, а якщо і доберешся - то так там і лишиться. Бо впаде сніг і наступна маршрутка буде аж навесні. Цим об’єкт закинутої РЛС і був унікальним, а ще якраз в новинах проскочила мулька шо обєкт почали демонтовувати. Тож ми гнали на всіх парах аби може востаннє попасти на це чудо людської природи яке в свій час моніторило літаки від Чернівців і Бехареста аж до Львова та Умані.



Ну думаю я публіку зацікавив, тепер можна і до деталей переходити, щоб получився звіт з описом маршруту. Кажу зразу: аби просто попасти на Шаріки, переспати з ними і вернутися назад у Львів то вистачить і двох днів. Але є небезпека шо дупа зростеться від довгого сидіння в автомобілі. Бо їхати в одну сторону аж 8 годин без великих зупинок. Ну і раз вже попав в ті краї то гріх не побувати в Перкалабі – селі що дало назву однойменній музичній групі.

Їхати туди далеко відповідно речей треба багато. Тому докупив я си багажник на дах Джимміка бо точно знав шо з нами поїде Ромчик, а він чувак немаленький і Рюкзак в нього теж буде огого. Друга машина була Дастер. Він мужньо витримав дорогу і всюди проходив жваво та без скрипу. Але нам заканало і була ідеально-осіння суха погода, в слякоть чи дощ було б відчутно тяжкіше.



Я з подивом для себе виявив що тепер на Експлорері, як і в будь якій достатньо розвиненій соціальній структурі чи як то прийнято зараз казати в «злочинному угрупуванні», є чіткий розподіл ролей на вилазках. Наприклад Міша любить і вміє готувати, тому в нас були чудові свіжі пиріжки з легенями в його виконанні на обід та казан м’яса з картоплею на вечерю. Відповідно ми з собою в похід брали лише бухло та ніштячки до пива. Бо саме пиво Ромчик купив в сільському придорожньому магазині у шклі. І хоч воно було свіже і холодне, але добряче підмочило свою репутацію вилившись через корок в багажник на даху. Добре шо мудрі люди поробили в тому багажнику дирок і тому пивом штиняв тільки найнижчий рівень багажу. А ше ті самі люди радять брати в похід пиво в пластмасі. 😊 Чи, наприклад, Руфус: його хоч з нами і не було, але навіть дистанційно він був джерелом позитиву та цікавих історій за своєю участю які ми травили всю дорогу.

Зібратися ми домовилися коло Ашану на Стрийській о 8-30. Я був 8-27 і виявив що всі вже на місці і чекають тільки мене одного. Вав, ото організація, ото порядок! Ніхто не спізнивсі, ніхто не біжить докуповувати засоби інтимної гігієни в Ашані, ніхто не дзвонить зі словами «Я вже виходжу». Навпаки, всі один одного підганяють заталуватися в машини бо нетерпиться побачити ціль. Ну а далі дорога до Кутів пролітає повз мою увагу. Одна півкуля мозгу повністю перемкнулася на атмосферу всередині салону, інша – слідкує за дорогою. Півкулями дупи і ще дечого я думати ще не навчився, відповідно нема чому і коли нудьгувати. Ба більше, як Лілу з Пятого елементу запоями дивилася ютюб з історіює людства, так само і я наче підліток порнографію впитую «must know» культуру та фолькльор Експлорера що виник за останні вісім років коли я активно не лазив. Вав, та тут матеріалу не на одну дисертацію про сучасні субкультури і вплив кажанів на розвиток інтернету у Львові.

Коли Експлорер ще зароджувався ми на вилазки їздили на Таврії. Ці часи залишилися в звітах теплими душевними спогадами де всім тісно колінам але комфортно душі. Тепер ми знову разом але на цей раз в Джимміку, нам знову добре бо чим менший салон автомобіля тим концентрованіша буде атмосфера всередині. Звісно якщо попадуться мудаки то виникне ланцюгова реакція як в атомному реакторі, водій вибухне та висадить всіх пасажирів коло дороги. Але в нашому випадку ми генерувати лише позитивну енергію в чистому її виді, якою і живилися аж поки не настав обід.

При виїзді з Косова по дорозі на Кути є закинута база відпочинку у Лісі. Крім дроту на брамі на місці колодки її ніхто не охороняв. Ми вивантажили булочки та пиво і смачно закусили, пошурхуючи ногами під столиком в оточенні золотого букового лісу. А заодно і познайомилися та поексплорерили місця навколо. За кермом другого автомобіля їхав засновник та автор назви «Експлорер» Діма з дружиною. До них сіли Міша Печерний та Юра Христофор (Колумб). І якщо з першими трьома все менш більш зрозуміло то Юра був для нас новою та дуже відважною людиною. Він знайшов форум по рекламі Екскурсій в Полтву і, не вагаючись, не побоявся підписався на триденний похід фіг знати куди фіг знати з ким, ризикуючи попасти в компанію напів-людей напів-діггерів-людоїдів якими нас деколи уявляють собі прості люди. І так кумедно було чути на форумі видавців «Ой, та бачу ви нормальні хлопці, а можна моя донька піде з вами в Полтву? А то саму її відпускати страшно.». Хм, таа це пропозиція від якої важко відмовитися. 😊

Зі мною в Джимміку їхав Плашкохантер якого я чомусь постійно називав Богданом але за це жодного разу в писок так і не получив, Ромчик, один з перших моїх попутчиків ще з старих добрих часів і Електричкінг, який всю дорогу був в шоці що воно само їде без рельсів і навіть без дротів, тому мовчав та роздумавав про сенс буття поза ЛЕП.

Є ідея що на наступний раз на такі масштабні вилазки треба брати якийсь бус-всюдихід, аби всі були разом а не в двох окремих машинах. Подібно до атомного реактора: чим більше ядрьоного пального тим більше він виробляє енергії. І не потрібно буде чекати зупинки на пересик щоб поспілкуватися з другою частиною групи.



До Косова дорога ідеальна. Далі ямо-асфальт. Після Кутів дорога з розбито-асфальтної переходить в грунтово-камяну. Тепер вже нема ям і їхати можна куди швидше. Правда якшо попереду машина то рулуєш «по приборам» що в руках Ромчика, бо взагалі нічого не видно стільки підіймається пилюки. Зупиняємося біля пам’ятника «Тарасу Шевченку» з могильним вінком від «Членів клубу інтелігенції Косова». Хтось звертає увагу шо в назві вінка помилка, але ж покійнику на це байдуже.

Я роздивляюся навколишні по бескидським міркам «гори» а по місцевим «горби». Ця частина України нагадує фільми про Аргентину коли масивний трафік йде вузькою запилюженою камяною дорогою над самісіньким проваллям. Навколо гори та неймовірної краси природа, а також старі автентичні будинки аборигенів. Буковина це ідеальне місце для автоподорожей подалі від цивілізації. Тут годинами можна їздити лісами та полонинами, безліч разів переїжджати річки та потічки, минати перевали та так і не натрапити не то шо на залишки асфальту, а й на зустрічну машину відмінну фіри з сіном від лісовоза. На цій дорозі можна розслабитися за кермом та уявити себе перед телевізором де крутять Діскавері з еротичними картинками нагої природи, яку на відпочинку випадково піддивився вправний оператор.



На полегливо рекомендую всім мати ЖПС і карту. Ми користувалися і тим і тим. Про то що вже почавсі підйом на Темнатик ми дізналися по колючому дроту який можна було зачепити рукою струшуючи попіл з вікна машини на дорогу. Ми з Кутів заїхали через Путилу в Щипіт, а документи в нас ніхто так і не перевіряв. Я що, даремно робив ті всі дозволи?! Але якби їх не мав то точно би десь та й провірили. Ну фіг з тим. Найбільший прикол був у Юри, який робив дозвіл сам за день до вилазки. Він подзвонив до прикордонників і ті йому скинули мою заяву з усіма нашими паспортними даними та сказали шоб він вписав себе там внизу. Ото захист персональних даних, ото я розумію!



Піднімаємося потроху догори, дорога рівна з невеличким підйомом, все чекаємо коли ж нарешті почнеться жесть або хоча б оффроад. Та недочекалися, справа у вікно раптом вигулькнули куполи і нас ніби блискавкою прошило наскрізь, відчуття наче ти вперше в житті побачив цицьки! Ми швидко забули про свої дупи і 8 годин дороги та кинулися до…. колиби швиденько займати місце. Це я жартую, просто під Темнатиком є дуже комфортна колиба з водою, пічкою, вікнами та купою місця всередині. Ми лишили там свої речі, пересвідчилися шо інші туристичні групи будуть ночувати на вершині в бараках і пішли фоткати захід сонця на фоні Шарів. Саме так, Шарів а не «шаріків» бо ці кулі діаметром понад тридцять метрів та з таким ехом, що «в горах Москаль» всередині відбивається мінімум двадцять разів.

Пішки від колиби до Куполів йти 10 хв, але ми підїхали на машинах, їм же, маленьким, теж кортить побачити це чудо нашої оборонки. Описувати Шаріки нема сенсу, є фотки. Купола круті, вони акумулюють енергію з космосу і віддають тобі її просто так, тому що вони добрі. Мало в Карпатах є настільки позитивних місць як Темнатик. А краєвиди просто зашкалюють, якби не захід і зимний вітер то так би ту і лишилися аж поки очі не засльозяться на це все дивитися. Самі куполи всередині порожні і доволі брудні, туди можна заїхати машиною і переночувати в разі грози. Але там трава не росте і болото, вже краще намет розстеляти десь коло лісу.






















На Темнатику зустріли військового сторожа який охороняв місце розкопок бункера. Саме так, ніхто куполи не розбирав, просто викопували на метал старі бункери які ніякої цінності не несли. Але преса любить робити скандал з нічого, тому після розголосу цей металобрухт обнесли біло-червоною стрічкою типу «опечатали» і приставили туди цілком адекватного дядька це все стерегти.

Ну а далі традиційне таборування в пятизірковій колибі класу люкс без щілин і навіть з цілими  скляними вікнами. Пічка там нормальна, димом не затягувала. Вода є десь за сто метрів в сторону Темнатика коло перших ялинок, дрова теж були заготовлені. Електричкінг все акуратно позамітав, ми позносили смердючі чоботи в другу кімнату і замість них покидали свої каремати. Місця цілком досить щоб розмістилося 8 людей, є окремо кухня з великим столом і горище. Але як можна сидіти там всередині якщо надворі таке небо! Далеко навколо жодних освітлених міст та автострад, жодних підприємств щоб забруднювати повітря. Тому зірки світять навіть краще ніж в 90-і коли вечорами без світла сиділо пів України.


















Вночі у нас наробилася ідея для нового стартапу - спальний мішок зі звуконепроникного матеріалу. Щоб він глушив храп інших і не випускав твій назовні. Бо в того хто ставав в туалет вночі складалося враження ніби то Мейсон знайшов собі Сару, наробив їй дюжину малих пуцьвіріньків і всі вони разом тихо мирно храплять десь поруч у стайні, аж шибки дрижать. Чи то в мене просто нема музичного слуху і насправді всі ми храпіли були в ритм, просто в декого всередині контрабас а в декого сопілка.

Можу слуху в мене і нема, як і голосу та таланку, але моці хватає. Тож коли я дістав свою трембіту, коли приклав її до вуст і дунув - то аж з шаріків фарба повідпадала. Ти вже ніби і перестаєш грати а воно далі вібрує та резонує. Вже склав трембіту назад в машину, а з дальніх гір до тебе все приходить і приходить відбита мелодія яку ти грав кілька хвилин тому.





План був такий: ми їдемо на Джимміку вниз подивитися яка там дорога в Серату. Якшо гуд – спускаємся туди Дастером і звідти на ГЕС і в Перкалабу пару км. Щоб попасти на цю дорогу потрібно спуститися пару сотень метрів вниз як назад в Шипіт вертатися і там буде різкий поворот направо. Дорога виявилася стрімкою, але прогорнутою екскаватором так шо для Джимміка шо туди шо назад не було ніяких проблем. Але Дастера Діма пожалів і тому ми поїхалив в Обїзд через Нижній Ясенів. Ця дорога до Перкалаби робить велииииикий крут і займає десь чотири години неспішної їзди мальовничим карпатським бездоріжжям, де дорога позначена на карті жовтим нічим не відрізняється від безіменних лісовозних відрогів що не позначені вобше. Тому то і діло зупиняємося і звіряємося з ЖПС. Але в цьому весь і кайф, саме за цією глушшю та відірваністю ми сюди і їхали, саме повна відсутінсть звязку дала нам змогу файненько так розвантажити голову від цивілізації.

По дорозі заїжджаємо на Буковинське ОККО по хотдоги. Насправді це озеро неймовірної краси розміром троха меншим за Світязь та набагато мальовничіше. Саме воно і дало назву мережі однойменних заправок. Озеро повністю оточене лісом шо так підступає до самої води аж важко йти, в його тихому плесі можна побачити Карпати в квадраті, одні над, а інші під лінією відбиття світла. Тут є обладнані місця для відпочинку, чим ми і скористалися. В обід ніхто не палив вогню, час економили. Просто підігріли на пальниках кипяток і захавали харчі з Команчеро. А заодно і просушили багажник Джимміка від пива.





Далі попри Білий Черемош їдемо довгою безлюдною дорогою з Ясенова у Перкалабу. Ого, складається враження що ти вже давно перетнув кордон України і десь скоро опинишся в румунському циганському селі. Та вже майже при заході сонця ми нарешті побачили закинуті хати та вивіску «Чидро» на в’їзді у село. Ура, нашій радості немає меж. Нарешті ми досягли найвищої фази розвитку Українського туриста. Перкалаба - це найкуртіше що може бути, далі лазити по горах немає сенсу бо все ти бачив і далі буде тільки гірше і гірше. А ще магнітофон Джимміка якось по особливому душевно став грати «Ти Така Дорога МИ, на Паркеті з ногами… обмалюю ті я». Він попав у резонанс з тою музикою в повітрі яка тут і не переставала грати для тих, хто може її чути. Тут, до речі, на в’їзді в село зливаються дві річки власне Перкалаба справа і Серата зліва, разом вони утворюють Білий Черемош який потім впадає в той же Прут що і Чорний Черемош, зрівноважуючи, тим самим, колір Прута. Але місцеві з того факту що тут бере початок Білий Черемош сильно не паряться і прямо на зливі поставили табличку «Пожежна водойма».



Інакше як «Їб..ня» язик це місце не повертається називати, та ми і не пробували. Кілька хатів збудованих політичними вигнанцями швидше нагадують золоті копальні десь на Магадані ніж автентичні гуцульські поселення. Все якесь похмуре та депресивне, без явно вираженої карпатської естетика яка є характерна для сіл що ми нині проїжджали. Зрештою аборигени тут ніколи і не жили, це лісорубне поселення без школи та дитсадка.



Спроби контакту з місцевими провалилися. З інопланетянами іто швидше б порозумілися. А місцеві нашу делегацію чемно посилають на прутень і ми їдемо до Кляузи розкладати намети. Шось не тягне нас ночувати в селі, хочеться забитися в ще більші Ї..я де де ти точно знатимеш шо був в найбільш глухому та віддаленому місці Карпат.



За честь поночувати коло Кляузи ми офіційно заплатили в касу по 20 грн з чоловіка, переїхали річку та шляк-баум і невдовзі вже були коло неї, десь 3 км. Перед самою кляузою дорога знову переїжджає річку Перкалаб і йде вверх до прикордонної застави. Ліворуч навпроти кзяузи троха вище від дороги є кусок рівного місця де колись, судячи з уламків цегли, стояла хата чергового по гідротехнічній споруді. Галявини з дороги не видно, якшо ці камені в колію в них можна назвати дорогою. Поруч є джерело та скеля з якої відкривається чудовий вид на всю Кляузу зараз. Також якщо не переїжджати річку а їхати далі прямо попри кляузу, то ми опиняємося коло столиків і джерела Мінеральної води яка традиційно для Карпат пахне тухлими яйцями. Далі проїзд тільки по дорозі-річці, ночувати тут не надто комфортно бо сиро. Хоча влітку напевно якраз.









Ну і тепер настав зірковий час на наші намети які ми везли з собою. Розстеляємо в них спальники та каремати, а вони ще досі тримали овечий дух з колиби. Ніби це і було не сьогодні зранку коли ми там просипалися а десь давно, стільки вражень за день що здається ніби колиба це з іншого життя або походу. Тут, в Перкалабі, хоч і є нижче по висоті ніж на Темнатику але було суттєво холодніше. Практично зразу після заходу сонця температура падає до нуля і назад в плюс вертається аж десь в 11 ранку. На Темнатику інію не було взагалі а тут мало не сніг лежить, от таке воно диво природи коли внизу зимніше ніж наверху.






Загадка для Руфуса: «Що таке маленьке водиться в Карпатах яке всю ніч пищить один раз коротко і один раз довго, як мобілка, і не дає Електричкіну спати?» Але, на відміну від мобілки, воно боїться звуків і затихає на слова «Міша не храпи». Та потім за кілька хвилин все рівно продовжує.

Зранку справжні дослідники не можуть довго спати по кількох причинах. Крім того шо змерз і хочеться в туалет то ще й дуже кортить роздивитися все навколо. Тому ми вирушаємо на скелю яка мальовничо нависає над галявиною. До скелі прямої стежки нема, слід зайти в ліс коло білої шмати повішеної на гілці дерева, рухатися треба вверх до закинутої лісовозної дороги ледь-помітною стежкою нелегальних емігрантів і після потічка зверунти ліворуч. Тоді через бурелом попадаєш на обрив а далі і на скелю звідки внизу видно плесо Кляузи, видно покриті інеєм машини, видно наші чотири намети та силует Міші який шукає гриб мувлинєк. Хто не знає – то є такий спеціальний гриб в горах шо росте тільки в Перкалабі і тілько спеціяльні гуцули його знають. Він має таку мембрану яка вміє вібурвати від людського голосу. Тому деколи йдеш в Карпатах і в абсолютно пустому лісі можна почути далекі голоси вихідців з Мароко навперемішку з матюками їх провідника. Скоро Міша той гриб знайшов і ми плануємо висадити такі в Полтві щоб знати хто і коли ходить туди замуровувати її бічні притоки.



Вертаємося в намет – всі сплять хоча вже 10 година ранку. А як же правило 11 години?! А як же обіцянки виїхати пораніше бо дома діти чекають а мені завтра в Штати летіти?! Не біда, зараз виправимо.

Знову складаю я свою трембіту, запихаю її через отвір вентляції в намет і як затрублю щосили наче це ФК Карпати виграли Кубок Чемпіонів. Від такої прокачки намет роздувся як упаковка від курвасанів 7 days на Говерлі і з нього вмить повилазили на світ Божий контужені туристи. Діма Експлорер придумав новий вид фотомистецтва: фотографувати сопло трембіти з якого йде пара під час гри. Якшо моцно в неї дути то матриця фотоапарату вібруватиме в ритмі що тут же позначиться на самій світлині. Відповідно фотографія передаватиме не тільки образ а ще й звучання інструменту. До речі, ви знали що трембіта - це найдовший та найнадійніший гуцульський пароль? 😊



Назад ми поїхали прямо на північ через Яблуницю, саме ту де Іван Іванович робив на молочарні а не там де Буковель розрісся. Зараз в Яблуниці відкрили інтерактивний музей і кожен можу спробувати розстріляти змія з машингверу в 3-Д симуляторі. Перед Буковецьким перевалом знімаємо з Джимміка той самий прапор на якому ми тиждень тому їли в замурованій радіостанції і який підняв стільки срачу на фейсбуку. Цей парпор і надалі живий та здоровий, він проїхав з нами всі найглухіші Карпати і може саме завдяки йому місцеві нас сприймали за своїх і не відкрили кляузу коли ми саме переїжджали річку нижче неї.



На виїзді з Франківська дорогу нам перегородив поїзд з лагідною народною назвою «ДЦП». Перед в нього був від електрички, далі йшло три вагони з похиленими дверима а завершував процесію дизельний тепловоз. Воно все сунулося чи то від того що двигун працював, а чи то центробіжна сила Землі яка обертається штовхала його в потрібному напрямку. Ми троха сі спішили бо, як завжди, електричка на НовоЄврейськ без Електричкіна не поїде, а всі її пасажири замерзнуть на вокзалі. Тому 20-30 мусили бути як штик.

Всіх розвіз, їхав вже сам додому і спіймав себе на думці «який я зараз щасливий і відпочивший. Як мені зараз тут файно і яка та свіжа та пуста голова, хай би та дорога тривала вічно.» Згадував як було добре всі ці три дні і як нетерпілося написати в телеграм у групу Перкалаба що ми всі молодці. 😊 І що Перкалаба насправді близько якшо ти мандруєш з хорошою компанією.

ПС: Народ, додавайте свої фото сюди. Я також свої докину коли буде час на конференції. Якшо хтось має натхнення - може допомогти мені проілюструвати цей текст фотками шоб получився класний звіт і шоб легше читалося. Потім ше на ФБ лінк закину










6
Інженерні Споруди / Re: ВЕС «Старий Самбір-1»
« Остання відповідь від Олесь 16.10.2018 16:15:12 »
Дрон
7
Говорив сьогодні з одною розумною людиною що звязана з ЛЕП. Він дивився нашу тему і застеріг про війну яка зараз триває. Ми викладаємо опори і пишемо де і в якому вони стані. Відповідно ворог бере цю готову інформацію і тихенько робить диверсію ніби опора сама впала. Чи дріт обірвався і все таке. Так шо ніби і не прикохаєшся. А збитки будуть значні. Ще й по ОРТ покажуть яка в нас розруха в країні.
Він помиляється, таке було б актуально в 90-ті, але зараз гугл мап чи вікімапію може легко знайти і відкрити будь-хто, скільки років цій розумній людині? Він не знає сьогоднішніх реалій, бо в його час такого не було... Тим паче, тонну заліза досить не просто завалити, і ми на заході, війна на сході. Щодо "пишемо в якому стані" - ну ти й загнув...
8
Плани / Re: Регулярні екскурсії в Полтву
« Остання відповідь від urban 16.10.2018 14:46:41 »
Привіт, є ще місця на 18.09.? З третього разу мусить вийти)
9
Інженерні Споруди / Re: ВЕС «Старий Самбір-1»
« Остання відповідь від Golem 16.10.2018 07:32:37 »
Зрозумів і погоджуюся. А це фото з літака чи дрона? Може вже аероекскурсії над ними проводять?
10
Плани / Re: Авто-туристичний похід на Памір 13-15 Жовтня
« Остання відповідь від Golem 15.10.2018 22:35:55 »
Вже вернулися. Я тепер тебе розумію! Там так глухою і класно. Все буде,  дай нам прийти до тями. Дуже дякую за допомогу, тебе ми  дякували часто:)





























Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10