Чесно, складно підібрати якісь слова для початку цього звіту. Пройшло майже три роки з початку повномасштабного вторгнення росії на наші території. Три роки, які кардинально змінили наше життя і нас самих. Три роки, сповнені страждань і втрат близьких, друзів, рідних. Багато учасників нашого урбекс ком'юніті стали на захист країни, хтось втратив своє здоров'я, хтось життя. І чесно, в такі складні часи все, чим ти раніше займався, все чим ти захоплювався втрачає сенс. Кращі часи вже позаду і з цим потрібно змиритись.
За ці три роки в мене знайшлось сил та мотивації всього на один недозвіт на нашому форумі (це буде другий). Що стосується ситуації з полазками загалом? Зі всіх львівських дигерів, кого я знав, залишилось буквально кілька людей, які продовжують лазити всупереч. Я в тому числі. Лазити ми не перестали, хоч і тепер це стало в рази складніше та ризиковіше. Показувати публічно якісь свої вилазки, експедиції, бажання і натхнення зовсім не було. Тим не менше, на завершення цього року, таки прийняв рішення зробити вижимку з того, що бачив я та об'єктив мого фотоапарату за ці три останні роки. Лише те, що я хочу і можу показати. Можливо для когось це буде цінним.
Мої попередні звіти такого формату:
2021
2020
2018-2019
1.
2. Перші числа січня 2022 року. Тоді я був у робочій поїздці в Німеччині, де у вільний від роботи час, як завжди, глянув чи поруч з готелем є щось цікаве, куди можна було б сходити. Знайшов на гуглокартах в лісі щось схоже на військові склади, які знаходились на відстані +- 8 кілометрів від мене. Сходив, виявилось, що це дійсно військові склади та ще й покинуті.
3. Вентшахта за стандартами НАТО.
4. Тоді рік в плані полазок почався дуже активно, за короткий час вдалось багато де побувати.
5. Лабораторія з величезним помножувачем напруги.
6. Полярна експедиція.
7.
8. Порізаний старенький Ан-30.
9. Один з небагатьох підводних дюкерів, конструкція якого дозволяє переміщатись людям всередині.
10. Буквально кілька днів перед початком повномасштабного вторгнення росії на територію України. Тоді ми гуляли київськими бомбосховищами і навіть не могли уявити, що дуже скоро ця і багато інших захисних споруд цивільної оборони запрацюють за своїм прямим призначенням та будуть рятувати людські життя.
11.
12.
13. Ну, а потім життя для багатьох змінилось на "до" і "після".
14. Пам'ятаю, що в перші дні повномасштабного вторгнення я переживав повну апатію, не було сил робити нічого. Але такий стан протривав приблизно 2-3 дні, після чого з'явилось протилежне і дуже гостре бажання. Щось робити. Не дуже важливо що, головне чимось себе зайняти. Тож ми з Vasi4, Roy та Stinger вирішили порозчищати деякі бомбосховища, про які ми знали, але вони були недоступними для людей. Тоді, як і насправді в багатьох інших подіях, мені було ліньки носити з собою фотоапарат, про що зараз трохи шкодую. Так, що показую фотографії з телефону.
15. Баянисте ЛАЗівське бомбосховище ми також допомагали розчищати. Правда керівництво просто скористалось безкоштовною робочою силою, щоб відремонтувати та почистити бомбосховище для своїх потреб. Людей під час тривоги туди не пускають. А нам, які намагались боротись з несправедливістю почали погрожувати "переламати ноги". Ось такі на жаль реалії. Допомагати потрібно, але краще за можливості переконатись, чи в правильне русло ви вкладаєте свої сили. (Фото з ЛАЗу: Vasi4).
16.
17. Обідня перерва.
18. Втомлений Stinger на горі мускусу, який ми витягували з-під землі.
19. А ось кому точно можна і треба допомогти - так це Lambda custom та Company Group Team зібрати кошти на авто для бійців 103 бригади ТрО, а також взяти участь у розіграші крутих призів. Посилання на інформацію про збір, а також посилання на банку
P.S. Станом на 26 грудня 2024 року збір вже ЗАКРИТО, дякую всім, хто до нього долучився!
Так сталося, що в 2022 році я випадковим (дуже кумедним, але не для широкої публіки) чином, познайомився з Владом (Lambda custom), який робить дуже круті ножі ручної роботи. А він в свою чергу часто проводить спільні збори з Company Group Team, в яких розігруються ножі. Часто я допомагаю зробити фотографії для таких зборів.
20. Лімітований ніж "Помста", який зроблений з залишків російської артилерійської установки Мста-С (2С19). До речі, протигаз ПМК-4, який є на фото мій, можливо колись зроблю на нього огляд. Це найсучасніший протигаз, який знаходиться на озброєнні російської армії, їх виготовлено доволі мало, трофейних екземплярів ще менше і тут є про що розказати.
21. Ладно, повертаємось до теми урбексу.
22. Як я писав вище, лазити як раніше стало дуже складно. Сильно звузився перелік об'єктів, які можна досліджувати. Та і навіть на здавалось би звичайних закинутих корівниках чи санаторії в лісі часто можна побачити те, що бачити не варто. Тому потрібно бути максимально пильним. А краще взагалі не лазити.
23.
24. Львівська пупс-колія і серйозний начальник.
25.
26.
27. Metro 2022.
28. Так сталося, що завдяки роботі де я працюю, за час повномасштабної війни, мені вдалося побувати у багатьох країнах. Проте в жодній з них я не захотів лишитись, навіть в США, де мені пропонували залишитись і влаштуватись на хорошу роботу. "Вдома" я відчуваю себе лише в Україні, навіть якщо вдома війна.
29. Але я дуже радий, що деколи маю можливість побувати в нових місцях і побачити щось цікаве.
30. Можливо комусь буде цікаво, де і ким я працюю. Працюю я музикантом в симфонічному оркестрі, граю на ударних інструментах. Насправді дуже круто, що зараз світ, хоч і за трагічних обставин, але почав цікавитись українською культурою і що є можливість представляти музику українських композиторів на міжнародній арені. Також завдяки цим концертам з'являється можливість нагадувати людям з інших країн про те, що у нас відбувається, проводити збори. Покажу кілька кращих залів, де доводилось виступати останнім часом.
Radio City Music Hall, Нью-Йорк, США.
31. Так виглядає моє робоче місце.
32. Берлінська філармонія.
33. Konserthuset Stockholm, Швеція.
34. Birmingham Symphony Hall, Велика Британія.
35. Деколи в таких поїздках знаходиться вільний час і для полазок. Якось будучи в Празі, списався з Bottlehunter, того вечора він якраз був вільний. Вирішили залізти в один бункерочок, мали лише його приблизні координати. Нам вдалося знайти його і потрапити всередину, при чому залаз був доволі епічний. Ще ніколи раніше не бачив вентиляційних шахт з горизонтальним поверхом між самою шахтою. Та і сам скельний бункер доволі серйозних масштабів, приблизно як наша "Лощина".
36. Можливо, колись навіть напишу окремий звіт про нього.
37. Але це не точно...
38. Київські панельні ліси.
39.
40. Покинута дитяча психлікарня.
41.
42. Захід сонця над Балтійським морем.
43. Вперше в житті плавав на поромі, дуже сподобалось.
44. В тому числі через те, що з палуби можна побачити всяке цікаве.
45.
46. Списаний Tornado.
47. А ще мені вдалося напроситись посидіти в кабіні британського стратегічного бомбардувальника Avro Vulcan (ровесник радянського Ту-16).
48. Церква святого Іллі в селі Циблі, яка опинилась на острові внаслідок будівництва Канівської ГЕС і подальшого затоплення великих територій. Тепер до неї можна дістатись лише двома способами. Або йти по коліна в воді, або чекати зими і морозів, поки ця вода замерзне.
49. За останні три роки, мені вдалося побувати у багатьох музеях німецького автопрому. Найбільше сподобався музей Порше в Штутгарті. Більшість машин, які тут представлені, мають відношення до автоспорту. Що дуже круто, майже всі автомобілі можна обійти, оглянути і помацати зі всіх сторін, а в деякі з них навіть можна сісти і посидіти за рулем.
50.
51. Також в Штутгарті знаходиться музей Мерседес Бенц. Він набагато більший, ніж музей Порше і представлений максимально різностороннім спектром автотранспорту, який випускався і випускається компанією. Якщо музей Порше про гонки, то цей музей про історію.
52. Коли ми грали концерт в Інгольштадті, компанія Ауді виступала нашим спонсором. В цьому місті в них знаходяться головні виробничі потужності і музей підприємства. Представники компанії запропонували бажаючим відвідати або виробництво, або музей. Мені звісно, що дуже цікаво було відвідати сам завод, проте там не можна було робити фотографії. Тож довелося йти в музей, що теж непогано.
53. Підземний заплив.
54. Недобудований хмарочос SkyTowers.
55.
56. І вигляд з нього на Берестейський проспект.
57.
58. І ось така лампова плівкова фоточка, яку я зробив на старенький Смена-8м.
59. Ну, і ще одну.
60. П'ятничний Клов.
61. Американські діди ремонтують пошкоджене хвостове оперення B-57 Canberra.
62.
63. Мертва штольня.
64. Починаючи з вересня 2022 року, оскільки можливостей займатись звичними полазками стало набагато менше, я почав активно займатись скелелазінням, щоб кудись дівати енергію. Насправді давно хотів спробувати, але вагався почати. Завжди найскладніше - це перший крок. Ну, а далі втягнувся, відразу дуже сподобалось, через 9 місяців я вже спокійно лазив маршрути складності 6b+, нормально так прокачав свою фізичну форму. Насправді навіть з практичної точки зору - це дуже корисний навик, особливо в сфері урбексу. На жаль, останній рік не мав можливості приділяти скелелазінню достатньої кількості часу і дуже сильно втратив форму. Але сподіваюсь, в наступному році відновлю тренування. Якщо хтось давно хотів спробувати, але вагався почати - пишіть, з радістю допоможу чим зможу.
65. Навіть їдучи на гастролі по роботі, завжди брав з собою скельники, систему і магнезію, по можливості знаходив поруч з готелем скеледром і йшов лазити. На двох фотографіях нижче - дуже крутий скеледром в Стокгольмі, який облаштували всередині старого газгольдеру, залишивши частину промислового обладнання. Скеледром, який заслуговує окремого звіту.
66.
67. Ком'юніті в скелелазній тусовці дуже відкрите і класне, де б я не був, але особливо у Львові.
68. Бомбарний мешканець.
69. Осінній ЕР-9М.
70. Збита російська х-55см (ну, або ж х-555, не певен).
71. Крило посічене готовими уражаючими елементами зенітної керованої ракети.
72. Операція "висотна добича мідія".
73. Гайворонська вузькоколійка.
74. І власне німецький репараційний потяг серії "Гр" на перегоні Гайворон-Бершадь.
75.
76. За останні кілька років довелося побачити доволі багато різних паровозів. Як вузько, так і ширококолійних. Ось на приклад паровоз серії "Эр" в Києві.
77. Село Кудринці і річка Збруч.
78. БПС-6, якому погано.
79.
80. З початком повномасштабної війни мені перестали подобатись бомбосховища. Раніше ми лазили в них заради розваги, та і як правило основною розвагою був саме процес проникнення до захисної споруди. Завжди це був цілий квест, потрапити до бетонної коробки, яка закопана в землю і всі нормальні входи до якої надійно закриті. Зараз більшість бомбосховищ стоять відкритими, а всередині залишені особисті речі людей, які рятуються від ракет "брацкава народа". Особливо важко знаходитись в бомбосховищах, де безпосередньо проходили бойові дії.
81.
82. Тепер для мене бомбосховища представляють інтерес лише в окремих випадках, коли можна побачити нетипову захисну споруду, або нетипові конструкторські рішення, як на приклад у цьому випадку, де аварійний вихід веде не до вентиляційного кіоску, а в дренажно-штольневу систему. Унікальний випадок.
83.
84. Будучи в Берліні, відвідав фотовиставку під назвою "Edge Of Freedom", яку організовували наші українські урбанексплорери Юра Мармеладов, Віталій Раскалов, та Владислав Вознюк (більш відомий під ніком Генерал Космоса).
85.
86. Дякую Юрі, що спеціально приїхав зустрітись і підписати його фотокнигу "Діти столиці".
87. Двоконтурний турбореактивний двигун Д-18Т, який є двигуном таких літаків, як Ан-124 "Руслан" та сумнозвісного Ан-225 "Мрія". Дуже радий, що встиг побачити "Мрію" в небі вживу. На жаль, завдяки неадекватному сусіду, навряд ми ще зможемо колись побачити цей літак.
88. "Охохо, я не поняв, це шо Таймс-Сквер чи шо???". Насправді завжди думав, що ця площа дуже велика, а по факту +- таке ж за розміром, як площа Ринок у Львові.
89. До речі, про ком'юніті урабнексплорерів у Нью-Йорку. Я знаходився у місті тиждень, мав досить багато вільного часу, відповідно було бажання подивитись на щось окрім звичних туристичних місць, кудись попробувати залізти. Тим більше, що в мене було досить багато людей з місцевої тусовки, кого я знав особисто, показував наші об'єкти у Львові, коли вони приїжджали сюди. З кимось просто переписувався, або знайомі знайомих. В результаті я написав близько 20 людям з питанням чи має хтось можливість зустрітись, показати як лазити в цих ваших Нью-Йорках, щоб дядя Джон не вийшов з глоком і не вистрелив мені в голову. Можна вдень, можна вночі, коли кому зручно. Або хоча б порадити когось, хто розкаже, покаже як тут все працює. За весь тиждень не знайшлося жодної такої людини, навіть серед тих, кого я особисто водив по об'єктах у Львові. Типова відповідь: "Sorry bro, i have no time", далі ігнор. На жаль, в їх тусовці відносини суто ділові "я тобі даю ось це, а ти мені даєш ось це". Ніхто тобі щось показувати і витрачати свій час просто так не буде. Навіть просто зустрітись з кимось з місцевих випити кави - це надто складно.
90.
91. Тим не менше, в Нью-Йорку я відвідав ось це, що ви бачите на фотографії. Важкий ударний авіаносець Intrepid, який був закладений аж у 1941 році, спущений на воду в 1943 році, брав активні участі в бойових діях Другої світової війни, а після її завершення кілька разів проходив модернізацію (останній раз у 1965 році). Це дуже крутий музей, в якому просто взяли і зберегли все, що можна було зберегти в первозданному вигляді.
92. Панорама з бойової рубки авіаносця.
93. Авіаносець навіть зовні виглядає величезним, ще більше ти переконуєшся в його масштабах, коли попадаєш всередину, переміщаєшся між палубами, проходиш купу приміщень різного призначення і бачиш обладнання, речі, які залишились тут з часів останньої модернізації. Я і досі не розумію, яку частину всіх приміщень я відвідав, шкодую що не приїхав сюди на кілька годин раніше, так як мав обмеження по часу.
94.
95. Пости бойового управління.
96. Зустріч з дванадцятим архангелом. Якби колись хтось сказав, що я буду мати змогу доторкнутись до цього витвору інженерної думки - не повірив би. Раніше я дивився відео про нього, розглядав фотографії, читав статті, а тепер ось, він стоїть прямо переді мною. Lockheed A-12 - на стільки цікавий та унікальний літальний апарат, що втиснути якийсь внятний опис в межах одного абзацу мені просто не получиться. Тож наполегливо рекомендую ознайомитись тим, кому це цікаво з історією не тільки цього літака, а і всього сімейства архангелів. Для мене досі лишається загадкою, як в кінці 50-х, на початку 60-х років можна було створити техніку, яка літала на висоті 26 кілометрів зі швидкістю 3300 км/год? Як інженери змогли провести міцносні розрахунки, аеродинамічне проектування, скомпонувати, порахувати теплові нагрузки і це все без сучасних обчислювальних систем та методів аналізу? Цікавим є той факт, що конструкцію А-12 виготовляли з титану, який ЦРУ темними схемами закуповувало у СРСР, оскільки природні поклади цього металу в США мізерні.
97. Але це навіть близько не все, що тут є... Ще ось підводний човен USS Growler...
98. Який також збережено у відмінному стані.
99.
100. А ще тут є Конкорд.
101. І шатл Ентерпрайз (ні, це не копія, це той самий один існуючий шатл)... Адміни, помилуйте мене, ви цього всього не бачили! У мене життя не вистачить написати про це все звіти.
102. Закордоння це звісно добре, але немає нічого кращого рідного міста.
103.
104. Восьмизірковий готель-ПВП арена для поєдинків з шершнями.
105. Спойлер, одного разу нам не вистачило і ми приїхали в ці краї для поєдинку з шершнями ще раз. Тільки цього разу ПВП ареною було вибрано ліс. А якщо серйозно, ніколи не вбивайте шершнів поруч з їх гніздом. Вбитий шершень виділяє феромони, які сигналізують своїм побратимам про те, що пора йти наказувати негідників. Битву було програно швидко, з криками і хаотичним закидуванням назад всіх речей, які ми щойно подіставали з рюкзаків, щоб нарешті хоч щось поїсти і поспати.
106. Тікали з поля бою ми так далеко, що від одних шершнів прибігли до інших.
107. Дякую шершням в погонах, що хоч не тримали нас до ранку, а всього лиш десь до 1:30 ночі. Тим часом, на годиннику вже третя година ночі, ми завалюємся спати в рандомних кущах так нічого і не з'ївши.
108. Поспати довго не вдалось, бо вже в 6 ранку нас почало смажити сонце. Один з найневдаліших ПАХОТів останніх років, зате є що згадати.
109. Більш невдалий лише...
110. Але все добре, що добре закінчується.
111. На коростівській вузькоколійці нами було освоєно технологію прокладання залізничних колій з застосуванням бетонних шпал. Ну, або ми так думаєм, що освоїли.
112. Колійова бригада в процесі освоєння технології. Фото: Vasi4.
113. Серйозна така барокамера в одному з покинутих інститутів.
114. Модуляція у висхідну тональність.
115. Паскуда.
116. Ствол "патріотичний".
117. Останні кілька років перед новорічними святами я їздив на гастролі в Швейцарію, де як тільки знаходилась вільна від роботи година-дві - біг чимдалі в гори, а потім в ужасі ще швидше біг назад, щоб встигнути відіграти концерт. Цього року я не зміг поїхати, вже навіть відвик, як це не працювати, коли більшість людей відпочиває на різдвяні та новорічні свята.
118. Ну але гарно ж!
119.
120.
121. Це остання, обіцяю.
122. Після Швейцарії ми традиційно продовжуємо наші концерти в Німеччині, а зупиняємось в місті Ротвайль (місто, де вивели породу ротвейлерів). Що я можу цікавого розповісти про це місто? Тут є височенна башта для тестування швидкісних ліфтів.
123. Ось так от там зверху.
124. Також тут є кілька гарних заводів.
125. А ще я знайшов тут дренажно-штольневу систему (всередині не сильно цікава).
126. Ну і мабуть найцікавіше - залізнична станція, де знаходиться чи то музей, чи то депо, я так і не зрозумів, але на новорічні свята тут нікого нема.
127. Видно, що за частиною території доглядають, інша частина покинута, або як мінімум менш доглянута.
128.
129.
130. Легендарна експедиція "Калуш".
131.
132.
133. Львівські під'їздності.
134.
135. А це типовий під'їзд в найзвичайнішій київській панельці.
136. І щоб ви розуміли, це не зроблено ради приколу. Місцеві жителі кажуть, що тут жив дуже дивний дядько художник, який на повному серйозі це все зробив, вважаючи прекрасним.
137. Якщо сміттєпровід вашого будинку не виглядає так - навіть не кличте мене в гості.
138.
139. Панельний мурашник.
140. Textures of war.
141.
142. Золото Карпат.
143.
144. Відбувається інспекція річки "Ямка".
145. "Ми ходити вмієм через стіни!"
146. Кудринецький замок.
147.
148. Приватна колекція автомобілів Міхаеля Шумахера в Кельні. Вхід безкоштовний, більшість автомобілів виставлено на продаж. Нещасний випадок стався вже більше 10 років тому, про стан здоров'я пілота на даний момент досі достеменно нічого не відомо. Але думаю очевидно, що якщо автомобілі з колекції виставлені на продаж - навряд все добре.
149. Ось такий Астон, до прикладу, можете купити всього за 649к євро.
150. Боліди та особисті речі пілота не продаються.
151.
152. - Рване?
- Не повинно.
153. Оновлення в пам'яті навичок спуск/підйом. Фото: Vasi4.
154.
155. Старенький тепловоз ТЭ3.
156. Уламки однієї з ракет, яка прилетіла в моє місто.
157.
158. Незнайомий пікет.
159. Три роки тому не подумав би, що колись буду сидіти на місці навідника підбитого російського т-90м.
160. Такі сучасні реалії.
161.
162. Недобудовані тунелі гілки метро на Виноградар.
163. Дядя Roy віддає останнє, приносить в жертву дядю Мідю, щоб мати змогу оплатити домен нашого форуму. А ви звіти не пишете...
164.
165. Незламний пункт незламності.
166. Найстрашніше сміттєзвалище, на яких колись бував.
167.
168. Печера "Атлантида". На жаль, не брав з собою фотоапарат, а на телефон фотографії получились сумнівної якості. Причина повернутись ще раз, тим більше, що печера дуже гарна, плюс останнім часом було відкрито дуже багато нових районів.
169. "Оптимістична" печера мені сподобалась менше, ніж "Атлантида". Тут більш зручні маршрути, майже ніде не потрібно проповзати, протискатись. На мою думку, в печерах якраз найцікавіший сам процес переміщення. Коли дивишся вперед, не розумієш як людина повинна подолати складний відрізок маршруту, але якимось чином таки просочуєшся далі.
170. Зате, тут є дуже гарні підземні озера.
171.
172. Нарешті відбулося оновлення герба.
173. Меч будемо вважати трофейним.
174. Всередині руки Батьківщини-Мати.
175. Російські танки на Хрещатику. Але є нюанс.
176.
177.
178. Нетипове бомбосховище, збудоване зі збірних трапецієподібних залізобетонних конструкцій. Знаходилось в зоні бойових дій та ймовірно врятувало не одне людське життя.
179. Крутезні станції стокгольмського тунельбану. За один вечір я об'їздив і відфотографував всі підземні станції синьої гілки. Цікаво, що це був період приблизно 7-10 вечора і людей практично не було, на деяких станціях я взагалі був сам один.
180. Мабуть, одна з найгарніших станцій - станція Rådhuset.
181.
182. Мозаїчне панно "Охорона природи". Ніяк не можу зрозуміти, що робить дядько в скафандрі. Схопив рибу і світить на неї якимось нанотехнологічним пристроєм?
183. Якось з закордонними товаришами вирішили піднятись на один з дахів в центі міста. Заходимо в під'їзд, просочуємся між решіткою, щоб попасти на верхній поверх з горищем, відкриваю двері, а там сидять дівчата віку десь 12-13 років, їдять тортик з кукурудзяними паличками і дивляться на мене такими очима, ніби це останні секунди їх життя і зараз їх тут всіх заріжуть. Довелося заспокоїти, пояснити, що ми не до них, а на дах. На зворотному шляху запитав чи можна зробити фото цієї смішної ситуації.
184.
185. Дуже крутий індустріальний музей у Бредфорті. Створений на базі старої текстильної фабрики "Moorside Mills" 1875 року. В музеї представлена велика кількість промислового обладнання, парових двигунів, транспорт, друкарські та текстильні машини. І головне - вхід абсолютно безкоштовний.
186.
187.
188. Англійська заводська дідівня.
189. Гостомель після "асвабаждєнія".
190.
191. Тут був супермаркет "Сільпо".
192.
193.
194.
195. Не легковаж майбутнім.
196. Зразково-показове сховище.
197.
198. З золотими фільтрами.
199. І сучасним електросамоваром з кнопками.
200. Стареньке покинуте таксі в промзонських заростях.
201. Крутезний під'їзд на Русових.
202.
203. Вечірнє канівське водосховище.
204.
205. Панельні лабіринти.
206.
207. Величезне різьблене дерев'яне панно і унікальна люстра в одному з покинутих будинків культури, який колись належав потужному оборонному підприємству. Буквально через кілка тижнів після того, як я зробив ці фотографії, в будинку культури сталася пожежа, після чого обгоріле панно вивезли, а люстру порізали на метал.
208.
209. Інфільтрація в підземелля незрозумілого призначення в районі Зеленого театру.
210.
211.
212. На жаль, за той час, відколи почав займатись скелелазінням, на справжні скелі мені вдалося виїхати всього один раз. Сподіваюсь, в наступному році зможу виправити це.
213. В кабіні заведеного Ан-24.
214. Помойний променад!
215. Коли спочатку збудував бомбосховище, а потім зверху збудував заводський цех. В результаті вентиляційний кіоск заховався між станків. Ніколи ще такого не бачив.
216.
217. Останній горизонт.
218. Незрозуміла споруда.
219. Всередині якої ще більш незрозуміло.
220. Розкопності.
221. Тепличні умови.
222.
223. Раніше у нас була традиція проводжати останній день літа на якомусь з львівських дахів. За три роки вдалося зібратись один раз 2023 року дуже маленькою компанією.
224. Мій соляночний звіт добігає кінця. Чесно, було дуже складно знайти якусь мотивацію його написати, особливо в такі складні часи. В часи, коли що б ти не робив, піддаєш сумніву чи має це взагалі хоч якийсь сенс. Але сподіваюсь, що для когось мої світлини принесуть позитивні емоції, або як мінімум дадуть змогу відволіктись на кілька хвилин.
225. Дякую всім хто був і хто буде зі мною надалі. А також дякую своєму фотоапарату, який вже 8 років терпить мої знущання, продовжує працювати та робити фотографії.
226. Бережіть себе і своїх близьких.
227. Як завжди сподіваємось, що наступного року буде краще...
За ці три роки в мене знайшлось сил та мотивації всього на один недозвіт на нашому форумі (це буде другий). Що стосується ситуації з полазками загалом? Зі всіх львівських дигерів, кого я знав, залишилось буквально кілька людей, які продовжують лазити всупереч. Я в тому числі. Лазити ми не перестали, хоч і тепер це стало в рази складніше та ризиковіше. Показувати публічно якісь свої вилазки, експедиції, бажання і натхнення зовсім не було. Тим не менше, на завершення цього року, таки прийняв рішення зробити вижимку з того, що бачив я та об'єктив мого фотоапарату за ці три останні роки. Лише те, що я хочу і можу показати. Можливо для когось це буде цінним.
Мої попередні звіти такого формату:
2021
2020
2018-2019
1.
2. Перші числа січня 2022 року. Тоді я був у робочій поїздці в Німеччині, де у вільний від роботи час, як завжди, глянув чи поруч з готелем є щось цікаве, куди можна було б сходити. Знайшов на гуглокартах в лісі щось схоже на військові склади, які знаходились на відстані +- 8 кілометрів від мене. Сходив, виявилось, що це дійсно військові склади та ще й покинуті.
3. Вентшахта за стандартами НАТО.
4. Тоді рік в плані полазок почався дуже активно, за короткий час вдалось багато де побувати.
5. Лабораторія з величезним помножувачем напруги.
6. Полярна експедиція.
7.
8. Порізаний старенький Ан-30.
9. Один з небагатьох підводних дюкерів, конструкція якого дозволяє переміщатись людям всередині.
10. Буквально кілька днів перед початком повномасштабного вторгнення росії на територію України. Тоді ми гуляли київськими бомбосховищами і навіть не могли уявити, що дуже скоро ця і багато інших захисних споруд цивільної оборони запрацюють за своїм прямим призначенням та будуть рятувати людські життя.
11.
12.
13. Ну, а потім життя для багатьох змінилось на "до" і "після".
14. Пам'ятаю, що в перші дні повномасштабного вторгнення я переживав повну апатію, не було сил робити нічого. Але такий стан протривав приблизно 2-3 дні, після чого з'явилось протилежне і дуже гостре бажання. Щось робити. Не дуже важливо що, головне чимось себе зайняти. Тож ми з Vasi4, Roy та Stinger вирішили порозчищати деякі бомбосховища, про які ми знали, але вони були недоступними для людей. Тоді, як і насправді в багатьох інших подіях, мені було ліньки носити з собою фотоапарат, про що зараз трохи шкодую. Так, що показую фотографії з телефону.
15. Баянисте ЛАЗівське бомбосховище ми також допомагали розчищати. Правда керівництво просто скористалось безкоштовною робочою силою, щоб відремонтувати та почистити бомбосховище для своїх потреб. Людей під час тривоги туди не пускають. А нам, які намагались боротись з несправедливістю почали погрожувати "переламати ноги". Ось такі на жаль реалії. Допомагати потрібно, але краще за можливості переконатись, чи в правильне русло ви вкладаєте свої сили. (Фото з ЛАЗу: Vasi4).
16.
17. Обідня перерва.
18. Втомлений Stinger на горі мускусу, який ми витягували з-під землі.
19. А ось кому точно можна і треба допомогти - так це Lambda custom та Company Group Team зібрати кошти на авто для бійців 103 бригади ТрО, а також взяти участь у розіграші крутих призів. Посилання на інформацію про збір, а також посилання на банку
P.S. Станом на 26 грудня 2024 року збір вже ЗАКРИТО, дякую всім, хто до нього долучився!
Так сталося, що в 2022 році я випадковим (дуже кумедним, але не для широкої публіки) чином, познайомився з Владом (Lambda custom), який робить дуже круті ножі ручної роботи. А він в свою чергу часто проводить спільні збори з Company Group Team, в яких розігруються ножі. Часто я допомагаю зробити фотографії для таких зборів.
20. Лімітований ніж "Помста", який зроблений з залишків російської артилерійської установки Мста-С (2С19). До речі, протигаз ПМК-4, який є на фото мій, можливо колись зроблю на нього огляд. Це найсучасніший протигаз, який знаходиться на озброєнні російської армії, їх виготовлено доволі мало, трофейних екземплярів ще менше і тут є про що розказати.
21. Ладно, повертаємось до теми урбексу.
22. Як я писав вище, лазити як раніше стало дуже складно. Сильно звузився перелік об'єктів, які можна досліджувати. Та і навіть на здавалось би звичайних закинутих корівниках чи санаторії в лісі часто можна побачити те, що бачити не варто. Тому потрібно бути максимально пильним. А краще взагалі не лазити.
23.
24. Львівська пупс-колія і серйозний начальник.
25.
26.
27. Metro 2022.
28. Так сталося, що завдяки роботі де я працюю, за час повномасштабної війни, мені вдалося побувати у багатьох країнах. Проте в жодній з них я не захотів лишитись, навіть в США, де мені пропонували залишитись і влаштуватись на хорошу роботу. "Вдома" я відчуваю себе лише в Україні, навіть якщо вдома війна.
29. Але я дуже радий, що деколи маю можливість побувати в нових місцях і побачити щось цікаве.
30. Можливо комусь буде цікаво, де і ким я працюю. Працюю я музикантом в симфонічному оркестрі, граю на ударних інструментах. Насправді дуже круто, що зараз світ, хоч і за трагічних обставин, але почав цікавитись українською культурою і що є можливість представляти музику українських композиторів на міжнародній арені. Також завдяки цим концертам з'являється можливість нагадувати людям з інших країн про те, що у нас відбувається, проводити збори. Покажу кілька кращих залів, де доводилось виступати останнім часом.
Radio City Music Hall, Нью-Йорк, США.
31. Так виглядає моє робоче місце.
32. Берлінська філармонія.
33. Konserthuset Stockholm, Швеція.
34. Birmingham Symphony Hall, Велика Британія.
35. Деколи в таких поїздках знаходиться вільний час і для полазок. Якось будучи в Празі, списався з Bottlehunter, того вечора він якраз був вільний. Вирішили залізти в один бункерочок, мали лише його приблизні координати. Нам вдалося знайти його і потрапити всередину, при чому залаз був доволі епічний. Ще ніколи раніше не бачив вентиляційних шахт з горизонтальним поверхом між самою шахтою. Та і сам скельний бункер доволі серйозних масштабів, приблизно як наша "Лощина".
36. Можливо, колись навіть напишу окремий звіт про нього.
37. Але це не точно...
38. Київські панельні ліси.
39.
40. Покинута дитяча психлікарня.
41.
42. Захід сонця над Балтійським морем.
43. Вперше в житті плавав на поромі, дуже сподобалось.
44. В тому числі через те, що з палуби можна побачити всяке цікаве.
45.
46. Списаний Tornado.
47. А ще мені вдалося напроситись посидіти в кабіні британського стратегічного бомбардувальника Avro Vulcan (ровесник радянського Ту-16).
48. Церква святого Іллі в селі Циблі, яка опинилась на острові внаслідок будівництва Канівської ГЕС і подальшого затоплення великих територій. Тепер до неї можна дістатись лише двома способами. Або йти по коліна в воді, або чекати зими і морозів, поки ця вода замерзне.
49. За останні три роки, мені вдалося побувати у багатьох музеях німецького автопрому. Найбільше сподобався музей Порше в Штутгарті. Більшість машин, які тут представлені, мають відношення до автоспорту. Що дуже круто, майже всі автомобілі можна обійти, оглянути і помацати зі всіх сторін, а в деякі з них навіть можна сісти і посидіти за рулем.
50.
51. Також в Штутгарті знаходиться музей Мерседес Бенц. Він набагато більший, ніж музей Порше і представлений максимально різностороннім спектром автотранспорту, який випускався і випускається компанією. Якщо музей Порше про гонки, то цей музей про історію.
52. Коли ми грали концерт в Інгольштадті, компанія Ауді виступала нашим спонсором. В цьому місті в них знаходяться головні виробничі потужності і музей підприємства. Представники компанії запропонували бажаючим відвідати або виробництво, або музей. Мені звісно, що дуже цікаво було відвідати сам завод, проте там не можна було робити фотографії. Тож довелося йти в музей, що теж непогано.
53. Підземний заплив.
54. Недобудований хмарочос SkyTowers.
55.
56. І вигляд з нього на Берестейський проспект.
57.
58. І ось така лампова плівкова фоточка, яку я зробив на старенький Смена-8м.
59. Ну, і ще одну.
60. П'ятничний Клов.
61. Американські діди ремонтують пошкоджене хвостове оперення B-57 Canberra.
62.
63. Мертва штольня.
64. Починаючи з вересня 2022 року, оскільки можливостей займатись звичними полазками стало набагато менше, я почав активно займатись скелелазінням, щоб кудись дівати енергію. Насправді давно хотів спробувати, але вагався почати. Завжди найскладніше - це перший крок. Ну, а далі втягнувся, відразу дуже сподобалось, через 9 місяців я вже спокійно лазив маршрути складності 6b+, нормально так прокачав свою фізичну форму. Насправді навіть з практичної точки зору - це дуже корисний навик, особливо в сфері урбексу. На жаль, останній рік не мав можливості приділяти скелелазінню достатньої кількості часу і дуже сильно втратив форму. Але сподіваюсь, в наступному році відновлю тренування. Якщо хтось давно хотів спробувати, але вагався почати - пишіть, з радістю допоможу чим зможу.
65. Навіть їдучи на гастролі по роботі, завжди брав з собою скельники, систему і магнезію, по можливості знаходив поруч з готелем скеледром і йшов лазити. На двох фотографіях нижче - дуже крутий скеледром в Стокгольмі, який облаштували всередині старого газгольдеру, залишивши частину промислового обладнання. Скеледром, який заслуговує окремого звіту.
66.
67. Ком'юніті в скелелазній тусовці дуже відкрите і класне, де б я не був, але особливо у Львові.
68. Бомбарний мешканець.
69. Осінній ЕР-9М.
70. Збита російська х-55см (ну, або ж х-555, не певен).
71. Крило посічене готовими уражаючими елементами зенітної керованої ракети.
72. Операція "висотна добича мідія".
73. Гайворонська вузькоколійка.
74. І власне німецький репараційний потяг серії "Гр" на перегоні Гайворон-Бершадь.
75.
76. За останні кілька років довелося побачити доволі багато різних паровозів. Як вузько, так і ширококолійних. Ось на приклад паровоз серії "Эр" в Києві.
77. Село Кудринці і річка Збруч.
78. БПС-6, якому погано.
79.
80. З початком повномасштабної війни мені перестали подобатись бомбосховища. Раніше ми лазили в них заради розваги, та і як правило основною розвагою був саме процес проникнення до захисної споруди. Завжди це був цілий квест, потрапити до бетонної коробки, яка закопана в землю і всі нормальні входи до якої надійно закриті. Зараз більшість бомбосховищ стоять відкритими, а всередині залишені особисті речі людей, які рятуються від ракет "брацкава народа". Особливо важко знаходитись в бомбосховищах, де безпосередньо проходили бойові дії.
81.
82. Тепер для мене бомбосховища представляють інтерес лише в окремих випадках, коли можна побачити нетипову захисну споруду, або нетипові конструкторські рішення, як на приклад у цьому випадку, де аварійний вихід веде не до вентиляційного кіоску, а в дренажно-штольневу систему. Унікальний випадок.
83.
84. Будучи в Берліні, відвідав фотовиставку під назвою "Edge Of Freedom", яку організовували наші українські урбанексплорери Юра Мармеладов, Віталій Раскалов, та Владислав Вознюк (більш відомий під ніком Генерал Космоса).
85.
86. Дякую Юрі, що спеціально приїхав зустрітись і підписати його фотокнигу "Діти столиці".
87. Двоконтурний турбореактивний двигун Д-18Т, який є двигуном таких літаків, як Ан-124 "Руслан" та сумнозвісного Ан-225 "Мрія". Дуже радий, що встиг побачити "Мрію" в небі вживу. На жаль, завдяки неадекватному сусіду, навряд ми ще зможемо колись побачити цей літак.
88. "Охохо, я не поняв, це шо Таймс-Сквер чи шо???". Насправді завжди думав, що ця площа дуже велика, а по факту +- таке ж за розміром, як площа Ринок у Львові.
89. До речі, про ком'юніті урабнексплорерів у Нью-Йорку. Я знаходився у місті тиждень, мав досить багато вільного часу, відповідно було бажання подивитись на щось окрім звичних туристичних місць, кудись попробувати залізти. Тим більше, що в мене було досить багато людей з місцевої тусовки, кого я знав особисто, показував наші об'єкти у Львові, коли вони приїжджали сюди. З кимось просто переписувався, або знайомі знайомих. В результаті я написав близько 20 людям з питанням чи має хтось можливість зустрітись, показати як лазити в цих ваших Нью-Йорках, щоб дядя Джон не вийшов з глоком і не вистрелив мені в голову. Можна вдень, можна вночі, коли кому зручно. Або хоча б порадити когось, хто розкаже, покаже як тут все працює. За весь тиждень не знайшлося жодної такої людини, навіть серед тих, кого я особисто водив по об'єктах у Львові. Типова відповідь: "Sorry bro, i have no time", далі ігнор. На жаль, в їх тусовці відносини суто ділові "я тобі даю ось це, а ти мені даєш ось це". Ніхто тобі щось показувати і витрачати свій час просто так не буде. Навіть просто зустрітись з кимось з місцевих випити кави - це надто складно.
90.
91. Тим не менше, в Нью-Йорку я відвідав ось це, що ви бачите на фотографії. Важкий ударний авіаносець Intrepid, який був закладений аж у 1941 році, спущений на воду в 1943 році, брав активні участі в бойових діях Другої світової війни, а після її завершення кілька разів проходив модернізацію (останній раз у 1965 році). Це дуже крутий музей, в якому просто взяли і зберегли все, що можна було зберегти в первозданному вигляді.
92. Панорама з бойової рубки авіаносця.
93. Авіаносець навіть зовні виглядає величезним, ще більше ти переконуєшся в його масштабах, коли попадаєш всередину, переміщаєшся між палубами, проходиш купу приміщень різного призначення і бачиш обладнання, речі, які залишились тут з часів останньої модернізації. Я і досі не розумію, яку частину всіх приміщень я відвідав, шкодую що не приїхав сюди на кілька годин раніше, так як мав обмеження по часу.
94.
95. Пости бойового управління.
96. Зустріч з дванадцятим архангелом. Якби колись хтось сказав, що я буду мати змогу доторкнутись до цього витвору інженерної думки - не повірив би. Раніше я дивився відео про нього, розглядав фотографії, читав статті, а тепер ось, він стоїть прямо переді мною. Lockheed A-12 - на стільки цікавий та унікальний літальний апарат, що втиснути якийсь внятний опис в межах одного абзацу мені просто не получиться. Тож наполегливо рекомендую ознайомитись тим, кому це цікаво з історією не тільки цього літака, а і всього сімейства архангелів. Для мене досі лишається загадкою, як в кінці 50-х, на початку 60-х років можна було створити техніку, яка літала на висоті 26 кілометрів зі швидкістю 3300 км/год? Як інженери змогли провести міцносні розрахунки, аеродинамічне проектування, скомпонувати, порахувати теплові нагрузки і це все без сучасних обчислювальних систем та методів аналізу? Цікавим є той факт, що конструкцію А-12 виготовляли з титану, який ЦРУ темними схемами закуповувало у СРСР, оскільки природні поклади цього металу в США мізерні.
97. Але це навіть близько не все, що тут є... Ще ось підводний човен USS Growler...
98. Який також збережено у відмінному стані.
99.
100. А ще тут є Конкорд.
101. І шатл Ентерпрайз (ні, це не копія, це той самий один існуючий шатл)... Адміни, помилуйте мене, ви цього всього не бачили! У мене життя не вистачить написати про це все звіти.
102. Закордоння це звісно добре, але немає нічого кращого рідного міста.
103.
104. Восьмизірковий готель-ПВП арена для поєдинків з шершнями.
105. Спойлер, одного разу нам не вистачило і ми приїхали в ці краї для поєдинку з шершнями ще раз. Тільки цього разу ПВП ареною було вибрано ліс. А якщо серйозно, ніколи не вбивайте шершнів поруч з їх гніздом. Вбитий шершень виділяє феромони, які сигналізують своїм побратимам про те, що пора йти наказувати негідників. Битву було програно швидко, з криками і хаотичним закидуванням назад всіх речей, які ми щойно подіставали з рюкзаків, щоб нарешті хоч щось поїсти і поспати.
106. Тікали з поля бою ми так далеко, що від одних шершнів прибігли до інших.
107. Дякую шершням в погонах, що хоч не тримали нас до ранку, а всього лиш десь до 1:30 ночі. Тим часом, на годиннику вже третя година ночі, ми завалюємся спати в рандомних кущах так нічого і не з'ївши.
108. Поспати довго не вдалось, бо вже в 6 ранку нас почало смажити сонце. Один з найневдаліших ПАХОТів останніх років, зате є що згадати.
109. Більш невдалий лише...
110. Але все добре, що добре закінчується.
111. На коростівській вузькоколійці нами було освоєно технологію прокладання залізничних колій з застосуванням бетонних шпал. Ну, або ми так думаєм, що освоїли.
112. Колійова бригада в процесі освоєння технології. Фото: Vasi4.
113. Серйозна така барокамера в одному з покинутих інститутів.
114. Модуляція у висхідну тональність.
115. Паскуда.
116. Ствол "патріотичний".
117. Останні кілька років перед новорічними святами я їздив на гастролі в Швейцарію, де як тільки знаходилась вільна від роботи година-дві - біг чимдалі в гори, а потім в ужасі ще швидше біг назад, щоб встигнути відіграти концерт. Цього року я не зміг поїхати, вже навіть відвик, як це не працювати, коли більшість людей відпочиває на різдвяні та новорічні свята.
118. Ну але гарно ж!
119.
120.
121. Це остання, обіцяю.
122. Після Швейцарії ми традиційно продовжуємо наші концерти в Німеччині, а зупиняємось в місті Ротвайль (місто, де вивели породу ротвейлерів). Що я можу цікавого розповісти про це місто? Тут є височенна башта для тестування швидкісних ліфтів.
123. Ось так от там зверху.
124. Також тут є кілька гарних заводів.
125. А ще я знайшов тут дренажно-штольневу систему (всередині не сильно цікава).
126. Ну і мабуть найцікавіше - залізнична станція, де знаходиться чи то музей, чи то депо, я так і не зрозумів, але на новорічні свята тут нікого нема.
127. Видно, що за частиною території доглядають, інша частина покинута, або як мінімум менш доглянута.
128.
129.
130. Легендарна експедиція "Калуш".
131.
132.
133. Львівські під'їздності.
134.
135. А це типовий під'їзд в найзвичайнішій київській панельці.
136. І щоб ви розуміли, це не зроблено ради приколу. Місцеві жителі кажуть, що тут жив дуже дивний дядько художник, який на повному серйозі це все зробив, вважаючи прекрасним.
137. Якщо сміттєпровід вашого будинку не виглядає так - навіть не кличте мене в гості.
138.
139. Панельний мурашник.
140. Textures of war.
141.
142. Золото Карпат.
143.
144. Відбувається інспекція річки "Ямка".
145. "Ми ходити вмієм через стіни!"
146. Кудринецький замок.
147.
148. Приватна колекція автомобілів Міхаеля Шумахера в Кельні. Вхід безкоштовний, більшість автомобілів виставлено на продаж. Нещасний випадок стався вже більше 10 років тому, про стан здоров'я пілота на даний момент досі достеменно нічого не відомо. Але думаю очевидно, що якщо автомобілі з колекції виставлені на продаж - навряд все добре.
149. Ось такий Астон, до прикладу, можете купити всього за 649к євро.
150. Боліди та особисті речі пілота не продаються.
151.
152. - Рване?
- Не повинно.
153. Оновлення в пам'яті навичок спуск/підйом. Фото: Vasi4.
154.
155. Старенький тепловоз ТЭ3.
156. Уламки однієї з ракет, яка прилетіла в моє місто.
157.
158. Незнайомий пікет.
159. Три роки тому не подумав би, що колись буду сидіти на місці навідника підбитого російського т-90м.
160. Такі сучасні реалії.
161.
162. Недобудовані тунелі гілки метро на Виноградар.
163. Дядя Roy віддає останнє, приносить в жертву дядю Мідю, щоб мати змогу оплатити домен нашого форуму. А ви звіти не пишете...
164.
165. Незламний пункт незламності.
166. Найстрашніше сміттєзвалище, на яких колись бував.
167.
168. Печера "Атлантида". На жаль, не брав з собою фотоапарат, а на телефон фотографії получились сумнівної якості. Причина повернутись ще раз, тим більше, що печера дуже гарна, плюс останнім часом було відкрито дуже багато нових районів.
169. "Оптимістична" печера мені сподобалась менше, ніж "Атлантида". Тут більш зручні маршрути, майже ніде не потрібно проповзати, протискатись. На мою думку, в печерах якраз найцікавіший сам процес переміщення. Коли дивишся вперед, не розумієш як людина повинна подолати складний відрізок маршруту, але якимось чином таки просочуєшся далі.
170. Зате, тут є дуже гарні підземні озера.
171.
172. Нарешті відбулося оновлення герба.
173. Меч будемо вважати трофейним.
174. Всередині руки Батьківщини-Мати.
175. Російські танки на Хрещатику. Але є нюанс.
176.
177.
178. Нетипове бомбосховище, збудоване зі збірних трапецієподібних залізобетонних конструкцій. Знаходилось в зоні бойових дій та ймовірно врятувало не одне людське життя.
179. Крутезні станції стокгольмського тунельбану. За один вечір я об'їздив і відфотографував всі підземні станції синьої гілки. Цікаво, що це був період приблизно 7-10 вечора і людей практично не було, на деяких станціях я взагалі був сам один.
180. Мабуть, одна з найгарніших станцій - станція Rådhuset.
181.
182. Мозаїчне панно "Охорона природи". Ніяк не можу зрозуміти, що робить дядько в скафандрі. Схопив рибу і світить на неї якимось нанотехнологічним пристроєм?
183. Якось з закордонними товаришами вирішили піднятись на один з дахів в центі міста. Заходимо в під'їзд, просочуємся між решіткою, щоб попасти на верхній поверх з горищем, відкриваю двері, а там сидять дівчата віку десь 12-13 років, їдять тортик з кукурудзяними паличками і дивляться на мене такими очима, ніби це останні секунди їх життя і зараз їх тут всіх заріжуть. Довелося заспокоїти, пояснити, що ми не до них, а на дах. На зворотному шляху запитав чи можна зробити фото цієї смішної ситуації.
184.
185. Дуже крутий індустріальний музей у Бредфорті. Створений на базі старої текстильної фабрики "Moorside Mills" 1875 року. В музеї представлена велика кількість промислового обладнання, парових двигунів, транспорт, друкарські та текстильні машини. І головне - вхід абсолютно безкоштовний.
186.
187.
188. Англійська заводська дідівня.
189. Гостомель після "асвабаждєнія".
190.
191. Тут був супермаркет "Сільпо".
192.
193.
194.
195. Не легковаж майбутнім.
196. Зразково-показове сховище.
197.
198. З золотими фільтрами.
199. І сучасним електросамоваром з кнопками.
200. Стареньке покинуте таксі в промзонських заростях.
201. Крутезний під'їзд на Русових.
202.
203. Вечірнє канівське водосховище.
204.
205. Панельні лабіринти.
206.
207. Величезне різьблене дерев'яне панно і унікальна люстра в одному з покинутих будинків культури, який колись належав потужному оборонному підприємству. Буквально через кілка тижнів після того, як я зробив ці фотографії, в будинку культури сталася пожежа, після чого обгоріле панно вивезли, а люстру порізали на метал.
208.
209. Інфільтрація в підземелля незрозумілого призначення в районі Зеленого театру.
210.
211.
212. На жаль, за той час, відколи почав займатись скелелазінням, на справжні скелі мені вдалося виїхати всього один раз. Сподіваюсь, в наступному році зможу виправити це.
213. В кабіні заведеного Ан-24.
214. Помойний променад!
215. Коли спочатку збудував бомбосховище, а потім зверху збудував заводський цех. В результаті вентиляційний кіоск заховався між станків. Ніколи ще такого не бачив.
216.
217. Останній горизонт.
218. Незрозуміла споруда.
219. Всередині якої ще більш незрозуміло.
220. Розкопності.
221. Тепличні умови.
222.
223. Раніше у нас була традиція проводжати останній день літа на якомусь з львівських дахів. За три роки вдалося зібратись один раз 2023 року дуже маленькою компанією.
224. Мій соляночний звіт добігає кінця. Чесно, було дуже складно знайти якусь мотивацію його написати, особливо в такі складні часи. В часи, коли що б ти не робив, піддаєш сумніву чи має це взагалі хоч якийсь сенс. Але сподіваюсь, що для когось мої світлини принесуть позитивні емоції, або як мінімум дадуть змогу відволіктись на кілька хвилин.
225. Дякую всім хто був і хто буде зі мною надалі. А також дякую своєму фотоапарату, який вже 8 років терпить мої знущання, продовжує працювати та робити фотографії.
226. Бережіть себе і своїх близьких.
227. Як завжди сподіваємось, що наступного року буде краще...
