Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - Golem

#801
Для порівняння додам опис місця для Зйомок літаків в





Срала я на ту вашу Авіоніку


Вони його називають


Поруч бункерочок стоїть недосліджений


Вид з бункера на ближнє село


Ангари для літаків схожі на наші


Колодка висить чисто символічно. Ну і я б влізся у верхню щілину.
Якби не Руфус то я б точно заліз. А то він мене просвітив що лисиці майже всі заражені. Пів року не пити через уколи від сказу я не зможу :)


Одним словом хоч вони і нейтральні, але захистити себе можуть. То ж москалі сюди не попруться.

А мораль цього посту така: навіть суто військові аеродроми в Європі не проти щоб їх троха пофоткали. :) Про цивільні я взагалі мовчу. там є спеціальні майданчики для цього.
Будете в тих краях - заїдьте обовязково. Є ще там музей авіації. Але він був ще закритий, а чекати я не люблю.
#802
Вирішив докинути сюди дві цікаві відяшки про ЛАЗ. Дуже приємно було глянути на ті станки в роботі. А то на наших фотках вони вже були в глибокому сні.



Ну і Кирпа зі своїм колом людей з яким треба працювати отжог!


Також ось два грунтовні звіти про ЛАЗ в окремих темах
Святодія і Роя

Тут троха фоток ЛАЗ-у зверху
#803
18 травня я мінус 1. Святкуватиму Дзвінки День народження.
#804
На прохання місцевих мешканців додав троха своїх світлин

Жига на Чеських номерах! Це вам не якась там Шкода!


Майбутній Львівський трамвай


Відкрита дренажка




Людям на колесах вхід заборонено


Зранку ше можна зробити ладні знимки без натовпу


Карлів міст




Українська церква на Паску




Вагінчики для Васіча


Ну а Прага підземна описана тут
#805
Додав троха авто-класики зі Швейцарії.

Правокермовий дизель Saurer


місце під Домкрат




Невже його справді в Швейцарії випускали




Ззовні блистить, а всередині троха унило




А це вже Мерседес Unimog






Ну і рожевий трактор Мануеля. Цікаво що б подумали про тракториста Петю якби він на такому приїхав під сільський клуб

#806
Нагадую всім що цього тижня Марафон. Хто ше надумав не пізно зареєструватися. Або просто прийти і підтримати!

Я тим часом активно готувався. 20км бігаю вже перед сніданком з Bottlehunter-ом чи перед вечерею після робочого дня. :) Спеціально старався бігти повільніше ніж зазвичай шоб натренуватися тримати менший темп і зберегти сили та суглоби на всю дистанцію. Власне за суглоби найбільше і переживаю.










#807
Я беру 4 штуки. Але твої фото чомусь не відображаються :( напевно треба зберегти на диску і завантажити традиційним способом

Ось приклад її використання з цієї мандрівки
#809
Цитата: Нелегал від 15.04.2019 11:02:42
впродовж тижня наводжу справки, дзвоню туди, куди вважаю за потрібне.

І як? Щось вийшло з тим?
#810
І як воно? Буде звіт? ;)
#811
Мені підходить будь-який час. Головне шоб знати наперід. Тим більше шо на Рівне можна туди-назад за один день. Їхатиму машиною. Як завжди, візьму трьох пасажирів на борт.
#812
Підземна Прага або Паска в стилі Експлорер






«Я в Шоці!!!» - такі були мої слова коли разом з Bottlehunter -ом вперше попав у підземелля Праги. Я і раніше чув що там красиво. Але ж не думав що настільки! Полтва після Праги це сільський виходок у порівнянні з туалетом пятизіркового готелю. Якшо Ви думаєте я перебільшую – читайте звіт нижче.

Ключовими відмінностіми каналізації та дренажки Праги від наших систем є:

1) Каналізація тут викладена акуратною емальованою плиткою. Деколи зустрічається цегляне дно. Всі переливи зроблені в трубах. Нічого тобі на голову чи у бік не ллється

Прага




Полтва центр


Полтва Стуса

(c) Nick_c3



Клов


2) Тут чисто. Немає гірлянд з соплів, грибків чи кульків

Прага






Полтва




(c) Nick_c3

3) Все ціле, непотріскане і необвалене. Все гарно вентилюється, люки на кожному кроці. Тому і не смердить.



4)   Каналізація і дренажка розділені. Але каналізація має переливи в сторону дренажної системи. В разі чого стоки попадають напряму в річку Влтаву.









5) Скоби та драбини в Дренажці значно ціліші ніж в Зубрі чи Клові

Прага




Полтва


Зубра


Клов, Хрещатик




6)   Щурів не було, кажани були

Ну а тепер все попорядку. По дорозі до Колайдера я зробив зупинку в Празі. Давня мрія полізти під землю десь в Європі от-от мала здійснитися. Власниця готелю підозріло мене оглянула та попросила заплатити наперед. Вона, напевно, ще добре памятала українських прибиральниць-заробітчан що гарували за 500 євро в місяць. То ж вона ніяк не могла повірити що пан просто собі їде в Швейцарію. Що він має тут колєгів і не буде їсти її брекфест у Пасхальну неділю.

Люди в Прагу на Екскурсії чи на заробітки їздять, а ми навіть коло годинника не сфоткалися. Зразу після святкового столу ломанулися по нетуристичним місцям. Першим був музей каналізації. Про нього ще буде окремий детальний звіт. А я лише кину кілька фоток для затравки. Це колишні очисні споруди збудовані повністю під землею посеред міста. Працювали до 60-х років. Все і досі в такому стані що Локаль запросто міг би зробити тут шикарний ресторан «Самшит».

















Недалеко від музею попри дорогу йшов рівчак глибиною два метри. Це якраз і був перелив каналізації в річку. Більшість напевно памятають повінь 2002 року. Тоді вода була затопила це все нафіг, майже як в нас в 2008 році. Коли нема потопу, каналізація тече собі спокійно на очисні. В разі сильного дощу рівень піднімається і води з каналізації попадають напряму в дренажку. Вентиляційні люки каналізації повсюди виходять прямо на проїжджу частину. Тобто в них, як і у Львові, дощова вода також попадає в каналізаційну систему.

Культурними металевими сходами спускаємося вниз. Відхиляємо неважку решітку і нас вже ніхто не бачить та не чує. Все ж таки ми тут не громадяни, вліплять депортацію і пошлють додому кал колекторі на Стуса нюхати. Вхід затоплений, але вода стояча. Напевно що дощова. Одіваємо рідні військові бахіли і, обережно промацуючи дно щоб не провалитися як в Клові, рухаємося вперед. Тунель круглий, можна йти не згинаючись.













«Дивись, там камера!»

І справді, щось чорне прикріплене на стелі а від нього йдуть дроти до дна тунелю. «Якщо вона нас мала засікти - то давно вже це зробила.» - думаю я і дістаю з рюкзака кусачки 😊 Хто не знає то я їх завжди беру з собою за кордон нігті стригти. Але це виявився ультразвуковий давач рівня води з HART протоколом.













В нас скоро Лощину на арматуру і бетонну крихту розберуть, а в них тут дроти і давачі в каналізації висять! Зажрана Європа, шо скажеш. Але це було не все! Поруч висіла масивна мідна плита з іменем людини хто цю каналізацію проектував. Ну це взагалі облінилися! Пора в них відкривати чешську філію УкрХабарВидобування.

Але те що ми побачили далі потім порвало всі шаблони. Ми опинилися у великому просторому залі. Зверху через люки падало достатньо світла щоб фоткати без ліхтарів. Підлога, стіни і стеля цього залу були вкриті блискучою чорною плиткою. Така ж колись стояла в Домі Легенд у туалеті. Плитка була покладена рівно, шви два-три міліметри. В стіну були вмуровані масивні металеві скоби для рук і ніг. Напевно щоб привязувати полонених.





В дальньому кінці залу зі стіни виходило два потоки. Вони плавно зливалися в одну велику річку і текли далі в нашу сторону. А прямо коло входу де ми стояли потік втікав у стіну. Висота до стелі була десь 6 метрів. Кількість води десь така як в колекторі на Сахарова.







Нафоткавшись досхочу ми нарешті звернули увагу на два проєми в дальньому кінці кімнати. Виявляється ці два потоки виходили з них. І в стіні по трубі зтікали вниз щоб йти собі далі куди треба. А як же такі милі серцю Полтвопади що розмивають дно і залапують гамном все навколо?










Навіть довгоногому Батлхантеру не вдалося перелізти з кімнати в ці верхні тунелі. Та за допомогою шнурків питання вирішилося дуже легко. Очевидно шо монтери ходять сюди через верх. Ми бачили люки на поверхню щодесять метрів. Але, знову ж таки, без громадянства нагліти не хотілося.







Ми попали в Яйце десь півтори метри заввийшки. Розмір схожий на колектор Стефаника. Дно, як завжди, викладене плиткою. Бокові притоки всі керамічні. Під ногами чисті какашки. Але не смердить бо тут і там сіяють люки. Забув сказати. На всьому об'єкті ми не побачили жодного напису, графіті чи бодай лимончика з презервативом. Таке враження що ми перші сюди потрапили.







Один гамнопадик ми все такит найшли


І тут є акуратно замуровані бокові притоки








Як вже писав Степан, йшли ми довго і нудно, колектор був цікавий. Але час піджимав, нас чекав ще один обєкт. Та і Прага це не рідне місто. Тут нема такого азарту пройтися під тою чи іншою вуличкою, випірнути в тій чи іншій вбиральні. Та й, як на зло, протерлися мої бахіли на пятках. Права нога так і чавкала в кросівку. То ж не хотілося спокушати долю і грибки.

Зливний клапан з всяким брудом


Ідея зливного клапана хороша. Але і тут не все встигають почистити. Напевно газети замість туалетного паперу використовують






А це що таке? Люк всередині каналізації у систему 18-го століття?


Білі шкарпетки в гамно


Прослужили з мого першого походу в Полтву в 2008 році




Другим обєктом була підземна річка що несла свої води від озера в парку Погулянка і аж до центру міста в Влтаву. Вхід був з території озера. Через аварійний перелив потрібно було спуститися десь 4 метри вниз. Існувала ймовірність шо комусь сподобається наш шнурок. А без шрунка вибиратися на поверхню нам прийдеться вплав до Карлового моста. Та, забігаючи наперед, скажу шо ми вийшли сухими із води. Навіть меланхолійна бомжиха, що мирно жувала свій батон поруч, жодного інтересу до Bottlehunter-a не проявила. Свої своїх не чіпають.











Тут теж все як в Європі. Акуратний тунель, нема ні ям, ні намулів. Правда вже значно більше є ознак людської життєдіяльності у вигляді графіті та залишених штанів на драбині. Люки на поверхню попадаються вже значно рідше. Тому повітря хоч і свіже, але не таке життєдайне як в каналізації.













Час від часу нам траплялися бокові відгалуження з яких чувся потужній гул води. Перший раз ми повелися і пішли перевірити що це. Зігнувшись в три погибелі як Гандзя в пошуках Євреїв у Полтві ми врешті дісталися потрібного місця. На наше превелике розчарування це, всього навсього, був невеличкий потік акуратних жовтих какашок. З півметрової висоти він мирно переливався в інший потік, перпендикулярний нашому ракоходу. Час-пік вже пройшов, вода спала. Не всі какашки встигли дістатися до переливу. Деякі з них безпомічно лежали собі на осушеному березі яйця чекаючи наступного приливу.











Десь за півтора кілометри ходу ми натрапили на пізденне озеро. В нього впадав наш і ще кілька інших потоків. Напевно коли це все закривали під землю громадськійсть вимагала зберегти озеро. Тому його так і лишили, хоча якоїсь користі в ньому нема. Навпаки, якшо людину змиє в цей тунель то в озері вона може навіть втопитися.





Після озера тунель кардинально змінив свій характер. Він став прямий, боки викладені каменем а стеля закладена бетонними плитами. Зразу видно шо останні кілометри вони не сильно заморочувалися і просто накрили то шо було. То ж, зрештою, нам скоро стало нецікаво фоткати одне і теж і ми вернулися до точки інсталу.



Непристойна похабєнь. Дуже контрастує з усім решта


Цілком законна врізка в дренажку


Щасливі і втомлені ми пішли пити чеське пиво з бехерівкою. Паралельно ділимося фотками з вами в офіційному телеграмі та обговорюємо побачене. Я тепер розумію чого це Чехи та Поляки лізуть до нас в Полтву. Їхня каналізація вся загосподарювана, нецікава. Там нема елементів дестрою і закинутості. Наша Полтва для них як місто Припять. Таких міст є тисячі по всьому Союзу. Але саме в Припять їдуть отримати свою дозу дестрою.


Радянське дитинство запямяталося мені брудними та смердючими туалетами. І не то шоб їх не прибирали. Просто вивести бруд і сморід з цієї шершавої кераміки і потрісканого кафелю було неможливо. Заробітчани нам привезли «євроремонт». Вдома тепер не смердить. То може пора взяти приклад в Чехів і зробити євроремонт і в Полтві?!

#813
«А що це таке» - питало більшість моїх знайомих коли я казав що їду в Церн. Дивно, адже це один з найбільших та найскладніших наукових комплексів що зараз створило людство. Це місце де працює половина фізиків-ядерщиків з усього світу. Попутчикам з Bla-Bla Car я пояснив що це і є той самий «Великий Гудронний Колайдер». Це місце де білі люди шукають чорну дірку і де скоро почнеться кінець світу бо створять антиматерію. Ну а для тих хто казав «Ааааа, ну розкажеш нам навіщо воно все потрібно коли повернешся....» ось звіт 😊

Частина труби Великого Андронного Колайдера, Церн. Швейцарія


Перший прискорювач частинок в ЦЕРН-і


Просто гарна споруда з дерева в якій є музей мікрочастинок, вхід вільний


Церн двигає науку! Це його головне призначення. Сто років тому Резерфорд досліджував будову атома, зараз ми маємо напівпровідники (компютери та смартфони) і атомну енергетику. В шістдесятих ми летіли на місяць, а зараз маємо супутники і GPS. Сьогодні людство здатне оперувати на рівні атомів, ми це називаємо нанотехнології. В Церні досліджують будову речовини нижче рівня атома. Це буде наше майбутнє коли ми постаріємо.

Діти часто питають «А з чого все складається?». Відповідь дорослих: «З молекул, а молекули з атомів».
Наступне питання: «А з чого складаються атоми?» Відповідь: «З протонів, електронів і нейтронів».
Наступне питання: «І що, так до безконечності?». Ні! В Церн саме досліджують останню ланку ланцюга з чого все складається. Ура! 😊 Може нарешті вже заспокояться.

Пепелац, кому за 30 зрозуміють  :)


По цій трубі нечуться протони з швидкістю 99% від світла


Далі я опишу в деталях сам колайдер. А кому це нецікаво то ось короткий підсумок: це надзвичайно складний комплекс. Значно складніший ніж здається коли читаєш про нього в інтернеті. І щоб його створити прийшлося було винайти багато технологій які ми вже зараз використовуємо в побуті. Перший веб-сервер, наприклад, стояв саме тут, як і ІР-роутер Циско і розподілені обчислення. Магніти для МРТ, опромінювачі для лікування раку – були суттєво вдосконалені саме тут, в Церні.

Бо Церн - це як війна в мирний час. Війна мобілізує людські ресурси. По її закінчення людство має багато цікавих та корисних винаходів. Так само і тут, тренуємося ан бойовому проекті. Для будівництва колайдера людство винаходить все нові і нові технології. А потім використовує їх у мирному житті. Тому коли я чую про Церн: «Їм що там більше нема чим зайнятися!» то згадую бабусю-мем «Та шо ти за тим компутором сидиш! Йди краще бульбу скопай». Тобто не завжди результат очевидний і лежить отут перед носом.

Ну а тепер до технічних деталей. Як дізнатися з чого складається іграшка? Правильно, треба її поламати. Ми (тобто людство) колись поламало атом щоб подивитися що всередині. На наше щастя атом ламався відносно просто: висока температура, електричне поле, радіаційні поля. А от наступний рівень ламання протонів та електронів вже вимагав значно більше сили, тобто вищої енергії. Тому і почали будувати різні прискорювачі елементарних частинок. Це як кидати сейф з девятого поверху щоб його відкрити. Чим більша швидкість тим більша ймовірність що вони розламаються при зіткненні. Це я так, пояснюю на пальцях для тих хто не в темі.

Після ДСВ європейська наука була в плачевному стані. Багато вчених виїхали в Штати, багато загинуло. На той час ядерна фізика це було як зараз штучний інтелект. Дуже затребувана галузь знань. Будувалися атомні бомби, атомні реактори, терміново потрібно було вчитися це робити. Жодна Європейська країна не могла потягнути такий масштабний науковий проект як прискорювач частинок. Тому вони між собою домовилися, скинулися і заснували ЦЕРН. Основними засадами були:
1)   Уся діяльність є відкритою, результати доступні публічно
2)   Ніякої військової техніки
Так і живуть досі. Маючи свій бюджет в кілька мільярдів, інститут потихеньку робить відкриття що потім удостоюються нобелівських премій.

Країни учасниці проекту


Перший прискорювач частинок був збудований тут ще в 50-х роках і прослужив аж до середини 90-х. Після того він п'ятнадцять років стояв вимкнений аж поки рівень радіації не впав до безпечного рівня. Тоді туди стало можливим пускати нас, тобто туристів. Цей прискорювач стояв на поверхні землі та був оточений семиметровими бетонними стінами і такими ж дверима. Все щоб стримати радіацію. Він працював по принципу мікрохвильовки навпаки. Два великих потужних магніти. Між ними подається високочастотне поле (315 МГц). Туди інжектуються частинки водню без електронів.Тобто чисті протони. Ну а далі як в звичайному магнетроні частинки починають крутитися і крутитися аж поки не розженуться до 90% швидкості світла. Після чого їх з розгону вдаряють в нерухому ціль і дивляться що ж получилося. Схожий дівайс працює в Києві і досі.

Перший прискорювач на пенсії


Дозиметра я не мав, але казали шо фонить ще досі


По суті велика мікрохвильовка


Магніт мав водяне охолодження


Фото при денному світлі


Вулиці тут названі в честь нобелівський лауреатів


Проста та ефективна конструкція. Але якщо потрібно дійти до 99% швидкості світла то такого великого магніту не збудуєш в принципі. То ж почали робити круглі прискорювачі, як бублик. Принцип дії круглих, чи циклонних, колайдерів доволі простий. По колу стоять магніти що вмикаються в потрібний момент часу. Чим більший діаметр кола, тим швидше можна розігнати частинки. Це як гоночна траса. Чим гладкіші повороти тим швидше мчить болід.

Великий Андронний Колайдер це найбільший з усіх сучасних прискорювачів частинок. Він має довжину понад 40 км і знаходиться 100 метрів під землею. Причому він розганяє не один, а зразу два пучки протонів назустріч один одному. А потім ще й робить їм дуже теплу зустріч один з одним. Десь на кілька мільйонів градусів 😊 Та загальна енергія не перевищує пів джоуля, маса мала. Тому нічого навколо не плавиться

Нафтопровід Дружба!


По жовтих трубах біжать розігнані протони. Навколо електромагніт для їх фокусування.


Але давайте все по порядку. Водень розщеплюється на протони які далі прискорюються електричним полем. Потім вони йдуть по двом меншим кільцевим прискорювачем а вже аж тоді попадають в головне кільце довжиною 40 км. Це оті сині труби на фотках. Всередині труб вакуум, інакше б частинки стикалися з газом і не розганялися. Якщо не викачати повітря то це буде не вулична гонка, а тягучка серед інших машин в час пік. Для того щоб частинки летіли по центру труби і не вдарялися в стінки навколо створюють потужне магнітне поле в кілька десятків Тесл ічи Гаусів, не памятаю вже. Щоб створити таке поле потрібна сила струму 15тисяч А. В розетці, наприклад, не більше 15А. Такий струм поплавить будь-який магніт. Крім надпровідного.



Надпровідний – означає охолодити цю всю конструкцію до 1.5К рідким гелієм. Тоді струм тектиме по магніту без втрат і не нагріватиме його. Так от, третина всього гелію що є на Землі зараз знаходиться в рідкому стані і закачана в труби колайдера. Сподіваюся вони той гелій десь над Антарктикою набирали. Хоч він для дихання не потрібний, але для чогось в повітрі є! Тобто був 😊 Більше того, вони хочуть будувати 100-кілометровий колайдер і шукають замінник гелію. Бо не напасешся.

Труби колайдера такі складні і дорогі саме через ці низькі температури та надмагніти. Бо не достатньо просто викачати повітря і все охолодити. Потрібно ще забезпечити теплові розширення конструкції. А це аж 9 метрів. Тобто щоб всі контакти та з'єднання ще й рухалися! А також ізолювати труби від навколишнього середовища при перепаді температури в 300 градусів. Наприклад взимку ми ізольовуємо свої помешкання на перепад максимум 50 градусів. І то даємо грубий пінопласт плюс пористі блоки.

Будова труби колайдера


Один цикл охолодження колайдера триває 4-6 тижнів. Стільки ж і нагрівання назад. Тобто якщо щось поламалося і потрібно його зупинити то це капець яка довга процедура.

Коли розігнані частинки стикаються між собою то виникає купа нових частинок. Їх всіх вимірюють та реєструють в детекторі. Це власне те, для чого він і будувався. Найбільший та найкрутіший детектор, той що всі бачили по телевізору, називається Атлас. Він є круглий, бо саме тут частинки стикаються і розлітаються на всі сторони світу. Він є величезний, кілька десятків метрів в діаметрі. Такий великий бо різні детектори стоять шарами. Проблема в тому що деякі частинки, як ото бозон Хікса, живуть наносекунди і потім перетворюються в інші частинки чи фотони. А деякі, особливо нейтрони, можуть пролетіти той весь детектор і ніде ні з чим не стикнутися. Тобто не бути зареєстрованим.

Детекторів тут багато, від напівпровідникових матриць як в камері і аж до сцинтиляційлих та електростатичних. В сумі дають кілька тисяч мегапікселів. Тобто всі вони разом продукують приблизно один терабайт даних в секунду. Це цілий жорсткий диск! Зразу на місці стоять компютери що ці дані аналізують і відбирають потенційно цікаві. Відповідно в секунду стає вже «лише» 300Мб даних. А експеримент триває зазвичай десять годин. Тут вони мусіли добряче постаратися щоб все це зберігати та обробляти. А також передавати по світу для аналізу. От тобі і поштовх для розвитку комп'ютерних мереж.

А це вже реєстратори частинок. Звичайні побутові цангові розєми


Подібне до СБМ-20 по принципу дії


Ну і під шумок на детекторі можна і мед добувати




Напівпровідниковий детектор. Він найближче до точки зіткнення


Електричний детектор частинок


Теж детектор на газорозрядних трубках.


А тут колись тримали всі дані. Шафа з касетами. Ще був робот що їх вмів міняти


Перший електричний детектор частинок. До того були фотографії і інша порнографія. За нього чувак отримав нобелівську премію


Ця вся штука обвішена платками з детекторами


Мені страшно навіть уявити як схарився той хто це все збирав


Частинки розганяються десь за 45 хв до 99% швидкості світла. А потім десять годин літають по колайдеру стикаючись в детекторі. Пучок у місці зіткнення фокусують до 15 мікрон. Але навіть так більшість протонів пролітає один повз оден. Вони ж мацьопусінькі! Тому експеримент і триває так довго щоб назбирати достатню кількість зіткнень.

Чому колайдер під землею і чому саме в Швейцарії? По перше земля добре екранує випромінювання самого колайдера і захищає його чутливі детектори від космічних частинок. По друге, в разі розгерметизації стається вибух, весь цей гелій закипає і виходить назовні. Ну і по третє, згідно Євтопейських законів все що під землею належить державі. Нічого не потрібно було викуповувати в населення. Ну а Швейцарія була вибрана як країна по центру Європи куди всім зручно та приємно добиратися. А також за її знамениті тунелі які вони добре вміють прокладати.



Крім Атласу на тій же трубі сидять ще три детектори, чи як вони кажуть «експерименти». На жаль, поки колайдер діючий, спуск вниз людям заборонений. На це є купа причин: частинки шо несуться з такою швидкістю випромінюють різні поля. Надодачу там сильне магнітне поле що може вплинути на організм. А у випадку розгерметизації трубопроводу ми всі задихнемося. Навіть якшо з собою мати балони то дихати прийдеться -40С повітрям. Кажуть що колайдер скоро планують зупиняти. Тоді буде квота на кілька тисяч людей щоб побувати під землею.

Ок. Виходимо надвір. Тут якийсь самогонний апарат, теж кажуть що вмів непогано розганяти частинки по тілу


Ні, це не Пепелац а генератор елементарних частинок


Всередині Пепелаца


Цей поршень заходив в Пепелац, стискав газ і провокував появу гових частинок


Помножувач на 500кВ постійного струму. Катушка Тесли дає змінний.


Жовте то діоди. Біле це конденсатори. Зараз це стало класичною схемою і стояло у всіх кінескопних телевізорах


Ну і Церн це не тільки колайдер. Це ще потужнє наукове містечко в якому проводиться багато цікавих дослідів. Не для всіх них потрібні наденергії. Деколи достатньо просто розігнати частинки напругою 500kV. Деяке їх устаткування було виставлено в музеї поруч. Мені особливо сподобався Пепелац. В ньому був рідкий газ. Коли знизу в нього вставляли поршень, то генерувалося багато нових та цікавих частинок.

Зараз вони аналізують можливість побудови ще більшого колайдера довжиною 100 кілометрів. Ну щоб вже точно створити чорну дірку яка засмокче всю Землю. Будівництво планують розпочати в 2030-х роках. А до того часу розроблятимуть технології що дозволять його здійснити. Як ото надпровідні магніти що не потребують рідкого гелію. А потім ці технології перевикористовуватимуть комерційні компанії по всьому світу.

Будучи в Женеві рекомендую всім відвідати Церн. Заодно і побувати одною ногою у Франції. В Церні є два відкриті музеї. Якшо постаратися, то можна ще примазатися до якоїсь групи та послухати екскурсовода. Що я і зробив. 😊

Офіційна перепустка всередину


У випадку війни Церн може легко перекваліфікуватися на випуск Ракет

#814
Я + якщо в Дзвінки дн святкуватимемо в неділю. Зараз ще не знаю
#815
Цілком може бути що я помиляюся. Один дядечко в ФБ так само написав. Він стверджує що стоки всі сходяться коло села Зубра і вже звідти перекачуються до моста. Думаю разом ми встановимо істину. Для того, зрештою, всі і зібралися. Але якшо і справді мають місце КНС, то у випадку війни чи диверсії весь Сихів може просто потонути в г. Чи зявиться новий масив КалЖитлоБуд. :)

Вже пообіцяли на ФБ влаштувати цікаву зустріч з цього питання. Я триматиму всіх в курсі.
#816
Як би це смішно не звучало, але вентиляційна шахта і справді може зменшити сморід на Стуса. ПЗК, наприклад, має вентиляційні шахти кожних триста метрів. Тому не смердить ані коло них, (район Південний, Левандівка), ані в місці впадання колектора в Полтву (вул. Торфяна.). Але щоб зрозуміти чому так не зробили у випадку вулиці Стуса потрібно спочатку розібратися як каналізація Сихова попадає в Полтву. Вона йде по трубі з гори. Туди її качають насосами що періодично вмикаються.



Тут маємо збіг трьох обставин:

1) Наявність решіток дощоприймачів через які неприємних запах може виходити назовні. До цього їх не було на шляху стоків.
2) Різка та регулярна зміна рівня відходів з Сихова за рахунок включення КНС (каналізаційно-насосної станції). Особливо в години пік. Ці стрибки рівня виштовхують неприємний запах з колектора назовні
3) Концентрований запах в самому колекторі що йде з Сихова через відсутність вентиляції.

В нормальних умовах, коли потік відходів рівномірний, повітря засмоктується через решітки дощоприймачів всередину колектора. Це добре видно на цьому відео.


Включення КНС різко збільшує рівень відходів в трубі. Всі Вони несуться вниз по герметичній трубі. Цей потік штовхає перед собою ще й смердюче повітря. Виникає надлишковий тиск в колекторі. Зайве повітря (з концентрованим ароматом фекалій) витискається назовні через решітки дощоприймачів.

Я колись бачив заклики зробити дощоприймачі з сифонами. Ідея хороша. Але щоб каналізація не висмоктувала воду з сифонів то потрібно ще збудувати додаткові вентиляційні шахти зі спеціальними клапанами. А це в центральній частині міста якось не пасує. Подібні клапани широко
використовуються в особняках. Щоб злив води на першому поверсі не витягував воду з сифону на другому.

Наявність вентиляційних шахт вздовж ПЗК дає такі переваги:

1) Аерація стоків від чого вони менше смердять. Автономна каналізація, наприклад, також закачує повітря у стоки для їх переробки.
2) Усунення надлишкового тиску в колекторі. Погоджуюся, через вентиляцію виходитиме і неприємний запах також. Але його буде значно менше на одиницю площі. Бо вентиляційних шахт в ПЗК кілька десятків.

Так чому ж не можна зробити вентиляцію в колекторі на Сихові? Думаю ви вже самі зрогадалися. Тому що колектор проходить під землею втрубах і під тиском. А одна-дві нещасні вентиляційні шахти коло Полярону питання не вирішать, а тільки засмердять ще і ці райони.

Дякую за увагу :)
#817
Колектор з Сихова


Де ми були


Сьогодні ми (Саннімен та Васіч і ще дехто) досліджували колектора на проспекті Червоної Калини. У нього (в)ходить весь Сихів включно з Клозельниками. Потім цей потік нечистот по вулиці Стуса впадає у Полтву (коло Стрийського ринку та пам'ятника Грушевському). А далі через весь центр валить на очисні споруди. А так як Сихів це чи не єдиний район міста що має розділену дренажну(дощову) систему (Зубру) і каналізацію (Полтву) - то й запах у колекторі стояв особливо концентрований. Бо не було природніх джерел чистої води щоб його розбавити.

Люк номер 1


Людський ходок


Притока з вулиці Тернопільської


Ти ще тільки підходиш до закритого люку №1, а звук вже такий, ніби стоїш коло водопаду в Полтві за Оперним. Відкриваю люк і з усієї дурі кричу до своїх колег "Та ну його нафіг!". Сильний низькочастотний гул збиває ритм мого серця та відбиває будь-яке бажання туди лізти. Я жартую. Після ПЗК в мене вже є певний досвід, то ж нічого поганого статися не повинно. Тут є два відкриті люки, все новеньке та провітрюється. Вода десь далеко внизу і, на відміну від Соляриса, впливати на мою свідомість не буде. Чи майже не буде... Бо, як і завжди, я вийшов звідти щасливий та заряджений.



Люки в каналізаційній системі прийнято робити на стиках, бо саме там може щось підвести. Через люк можна буде спуститися і полагодити систему. Відповідно, на стику Тернопільської і Червоної Калини і стоїть одна ревізія. Діаметр десь 4 метри і має два круглих люки. В той шо ближче до дороги впадає колектор з Тернопільської. А другий призначений для спуску людей і має надійну металеву драбину глибоко під землю.



Маючи сонце що завжди світить прямо в люк мені вдалося все гарно дослідити.


Тут закінчується різкий спуск колектора на ділянці від Команчеро до WOG. Нахил колектора стає більш пологим, повторюючи рельєф вулиці Стуса. Перепад висоти між двома ділянками кілька метрів. Відповідно, потік колектора з вулиці Червоної Калини водопадом летить далеко вниз. Створюючи купу бризок та шуму.

В сторону вулиці Стуса йде пластикова труба діаметром 1 метр. Це десь як оранжева гірка в квАквАпарку. Води тут на дні, якщо впасти то вільно скотишся вниз аж до Стрийського ринку. Сімдесят відсотків труби заповнені повітрям. Його ззовні засмоктує течія води, що стрімко несеться вниз. Це відповідь на питання чим там дихати. Якшо є рух води і люк назовні то, гарантовано не задихнешся.

Стики викладені плиткою. Деяка вже повідпадала. А обіцяли 50 років :(


Ось Вам справжня чорна гірка в діггерському квАквАпарку Львова


Так падає вода з верхньої ділянки колектора.


Впадіння притоки з Тернопільської


Правда вміст самого колектор тут куди концентрованіший ніж у Полтва. Бо, як я вже говорив, нема природньої річки яка б розбавляла всі ці фекалії. Хоч вода тут і не піднімається високо, як у Полтві під час дощу, та вся драбинка вкрита аміачним слизом сіро-синього кольору. Цей слиз утворюється з бризок і конденсату. Якщо капне на відкриту ділянку шкіри, то пектиме наче кислота. Я за деякий час був звик до цього запаху, а от мої супутники скаржилися в машині на нього всю дорогу.

Тобто факт такий: запах тут значно сильніший ніж у Полтві. Ось Вам відповідь на сокровенне питання: «Чому завжди смердить внизу на Стуса?». Тому що там ця метрова труба впадає в значно ширший бетонний колектор. Зайве повітря разом з концентрованим ароматом Сихова витісняється назовні.

Після радянського ПЗК колектор на Стуса виглядав мені як Швейцарія після відвідин санаторію «Смерічка» в Межибродах. Культурні оцинковані драбини, тверда пластикова земля, незакисші люки, чисто і рівненько всередині.



Вдівши фірмові жилетки ми були схожі на справжніх монтерів. Мимо якраз проходив Святодій, подумки набиваючи барабанний ритм. Побачивши здалеку монтерів він вирішив підійти та спитатися чи можна поффтикати. Ото було моє здивування коли, піднявшись з першого колодязя, я помітив поповнення у нашій команді.

Перевіряю стан справ у Львівському метро


Точка номер 2 на карті


Фото з гуглмапс. Ще будується...


Далі ми піднялися до Султан-Палацу чи то па колишньої Їдальні, точка 2 на карті. Тут теж є два люки. І теж в колектор. На око метрів двадцять вниз. Це логічно, бо ж відходи Сихова мають текти вниз самі, без додаткової насосної станції. Відповідно, колектор повинен пролягати доволі глибоко під землею щоб знівелювати різницю у висотах. Вода в них рухається гравітаційним чином за законом сполучених посудин. Якщо пустити труби буквою U то один кінець буде коло верхнього Шувару, а інший коло Полярону. І вода тектиме своїм ходом.

Притока від Полярону


Спуск на дно колодязя. перші кілька сходинок пластикові!




Тут є три притоки. Одна йде від ЛьвівГолоду, одна із сторони вулиці Угорської та Полярону і найбільша від Сихівського моста. З Сихова, власне, виходять дві здоровенні труби. Вони вливаються у єдиний колектор діаметром один метр що йде далі вниз до вулиці Стуса.

Дві грубі труби зі сторони Сихівського моста


Вертикальна труба зі сторони Угорської від  Полярону


Вертикальна труба зі сторони Угорської від  ЛьвівГолоду


Чому тут дві труби а не одна велика? Думаю одну робили основну а іншу запасну. А потім Сихів розрісся і почали використовувати обидві на повну потужність.

При проектуванні човна для зйомок ПЗК потрібно врахувати щоб він проходив такі от водопади.


Драбинка до Світла


Початок Чорної діггерської гірки в квАквапарку


Також стіни з гладкої плитки


Серед плюсів бачу повну відсутність сміття в обох колодцях. Я до такого не звик. Ні тобі лимончиків, ні презервативів. Навіть всюдисущих пластикових кульків не видно. Усюди чисто так ніби вчора тільки збудували. Думаю причина проста. Так як немає дощової каналізації, то й рівень води тут менш більш стабільний. Відповідно все сміття тече собі спокійно руслом вниз, ніде не застряючи.



Наостанок хочу подякувати Саннімену за світло і чудові фото. Васічу за компанію, відео та роль манекена для жилетки. І Святодію, який не пропустив нагоди зарубати ломом головного палія входів.




#818
Стара липа в Деревачі коло готелю Ельбрус. За словами людей з готелю, має статус памятки природи. Судячи по вимірам йому під 600 років. Тобто це дерево було свідком майже всіх подій з цієї статті.

Загальний план


Готуємо інструмент


5,7м


5,8 якщо звести кінці з кінцями


п. Декан Аграрного Університету як мірило

#819
Щоб ви не думали що ми якась шаражкіна контора. Тут є публічна презентація Короче прибутки в Сайпреса навіть більші ніж наш уряд просить у МВФ для порятунку цілої країни.

Компанія реально велика, існує давно і в Україні має офіс пятнадцять років. Причому в офісі майже всі інженери. Так шо ми маємо свою нішу і відрізняємся від інших ІТ компаній.
#820
На прохання Міші скопіюю ще сюди і додам троха більше фоток і локацію.

Надибав нині дуб на районі. Обхват 3 метри 40 см. Коефіцієнт для дуба 1. Тобто йому вже мінімум 300 років. То ж пасувало б зробити його памяткою природи місцевого значення.