Topics

Потрапили мені до рук агітаційні матеріали, по 1991 року.
Без всяких сумнівів, це цікавий та в дечому унікальний історичний матеріал, яким ділюсь з вами:

Діло була давненько, ще ранньою осінню 2019.

Ця поїздка була в рамках хорошої традиції, проводити літо, використовуючи останні теплі деньки, або ж "бабине літо" осінню.
Ми мали поїхати невеликою компанію до моря, на 2-3 дні. Але, як то часто буває, до виїзду люди відвалюються, із компанії залишилось двоє, які змогли поїхати - я і Остап.
Першочергова мета була поїхати на ферму устриць, на день-другий, побачити море, трохи погрітись на сонці і назад.

Чому ми вирішили пертись так далеко, щоб поїсти устриць? Тому що, тут, на Тилігульському лимані місцеві підприємці вирішили вирощувати устриці, у природних для них умовах.

В результаті на виході маємо свіжі, смачні та устриці, лиман,  без перебільшення, з дуже чистою, прозорою водою та прекрасними природними краєвидами, без скупчення людей.

Приїхали сюди пізно ввечері. На горизонті виднілись вогні цивілізації, які мерехтіли над гладдю води. Нічого не було видно, важко було зорієнтуватись. Ніч.
Машину припаркували прямо біля води, там поставили намет, стіл та стільці. На дворі 17 вересня :)
А зранку, вся краса проявилась. Ми були поруч з "фермою устриць". Поруч вільні шезлонги, недалеко туалети, вода у крані. Що для умов кемпінгу зручно.
Цей день був присвячений шлунку :)  З'їли до пів сотні устриць на двох, а ще плов з моріками і т.д. Можливо, виною була самогонка, яку прихопили з собою? :)

Окрім свята смакових рецепторів, радість приносило купання в лимані. Вода чиста, прозора, нагадало Шацьк. Але солена і з медузами. Єдиний момент - вже була занадто прохолодною, станом на другу половину вересня.







Місцевий, чорноморський вид устриці. Тоді був на стадії "розробки".




Вечірні посиденьки з камерою




Наш табір на косі, на фоні "Устриць Скіфії"



Звісно, там було гарно, але проводити ще два дні з пожиранням устриць ніхто не збирався.
Вирішили переїхати в Коблево.
Пошук житла не був проблемою, знайшли двокімнатний номер за копійки. Атмомфера Коблево - постсовок, забарвлений відповідним візуальним та біологічним контентом. Перше - вивіски з кумедними назвами "Адескій тапальок", "Ситий пузік" чи піццерія Brazzers, як на фото.



А друге - то вечорами голосна музика, переважно попса, яка, ви лише можете здогадатись. І регулярна понижовщина, на фоні розпитого алкоголю серед атдихающих.

Море, як передбачалось - Чорне  ;D  Ну, не зовсім чорне, але таке каламутне, брудно-зелене. Але тепле.

Для рибалки і купання вибрали собі місце, де відбувалась реконструкціяи каналу з Тигирлицького лиману. Наловили кілька видів рибин, зварили смачну юшку.





Родзинкою цієї подорожі став острів Березань.

Гуляючи по береговій лінії, побачили зазивал з мегафоном, з пропозицією відвідати острів скарбів :)

ДовідкаОстрів Березань розташований на прибережній відмілині, яка простяглася від мису Аджияск і західного берега Березанського лиману. Від Очакова сюди 13 км, а від мису – 4,1 км. Із населених пунктів сюди найближче від села Рибаківка. Площа острова – 10 гектарів, довжина – 850 метрів, ширина коливається від 350, до 200 метрів. В деяких місцях тут трапляються чагарники, у проломах казематів є дерева, але відсотків 95 від площі – це трави, переважно колючі і цупкі ксерофіти.

Не роздумуючи і миті, вирішили приєднатись до тріпу на острів.
Катер набрав непогану швидкість, ми летіли вздовж берегової лінії, намагаючись не випустити з рук пиво. Веселощі почались, коли ми вийшли на вихід гирла Дніпра, от тоді нас покидало здорово.
Забіжу наперед, назад повертались в легенький шторм. Хвилі були такі, що на катері абсолютно всі промокли до нитки, зчепивши зуби та тримаючись всіма кінцівками за будь що виступаюче на катері, щоб не вилетіти за борт.
Окрім нас, з Остапом. Травили всякі жарти та просто ржали, тим самим піднімаючи настрій усім, в включно з капітаном судна.  ;D

Острів Березань реально "зайшов". Наш капітан виявився чудовим гідом та краєзнавцем.
Відмічу найцікавіші деталі про цей острів:
- історичне місце, ще від давньогогрецьких часів. Завдяки вдалому розташуванню, острів постійно був обжитим. Тут є реально цілі пагорби з викопаної археологами кераміки, яка відображєає період готів, риму, русі, турків, чи козаків. Такої кількості, я ще ніде не бачив!;
- колись на острові був колодязь з прісною водою. З часом він пересох, воду завозили з суші та заповнювали не пересохлий колодязь, для зберігання;
- тут випалювали кераміку, з місцевої глини. Причому, кераміка після випалу відрізнялась особливою міцністю.
- в непоганому стані зберігся форт, підземні каземати,які спершу зводились турками, а потім РІ, поетапно в ХІХ та на початку ХХ століття.

Більше про острів можна почитати тут - https://ukrainaincognita.com/mykolaivska-oblast/ochakivskyi-raion/ostriv-berezan/ostriv-berezan-antychne-misto-ta-nevidoma-fortet





Поклади кераміки, промитої опадами, після шурфів археологів


Залишки кріплення артилерійських систем. Так, в роки другої світової, острів був своєрідним форпостом перед Очаковим.




Можна так ненароком і провалитись


Вигоріла за літо рослинність


А це більш ранні укріплення, побудовані турками


Бійниця. На горизонті курортне селище Рибаківка




Острів має уривисті береги. Море з кожним роком його площу зменшує. На горизонті видніється пам'ятник лейтенанту Шмідту.


Згідно історії, саме тут його розстріляли. Пам'ятник, дуже цікавий, привертає увагу через стиль його виконання. Незвично.




Залишки корабля, який залишився на вічно тут, на мілководді. Внизу, хтось з материка на катері прийшов на пікнік, з мангалом.







Рибалки в морі, поруч з островом





В підземних казематах


Які частково зруйновані артилерією






Якщо плануєте бути в цих краях, беріть на замітку. Острів реально цікавий, можна зупинитись з наметом.


Контакти Устриць Скіфії - https://skifian.com.ua/ (надіюсь, в них скоро з'явиться українська на сайті)

В наріжному будинку на вулиці Січових Стрільців, 2, 1846-1847 років побудови в стилі пізнього класицизму, викопали велетенський котлован, якраз на всю площу внутрішнього двору.
Зазирнувши туди, був вражений побаченим. Перед мною був цікавий зріз будинку починаючи від покриття до кам`яного фундаменту, під яким дерев'яні палі, на яких ця вся велич стоїть!
Побачити це велика рідкість. Враховуючи, що будинок стоїть у болотистій заплаві Полтви, та ще й в низовині, по відношенню до річки, наявність балок цілком доречна.
Будинок у стадії повного капітального ремонту, включно з заміною міжповерхових перекриттів. При тому, що в 90-х роках капітальний ремонт вже був. Проте, стан будинку залишався в незадовільному стані. Це просто можна побачити по сходовій клітці.
Навпроти будинок теж не в кращому стані (Гнатюка 5-7), там подекуди тріщини в стінах завбільшки з кулак.

Село Гологірки знаходиться у Львівській області, в майже однойменному районі - Гологори. Це лісисте пасмо має довжину 45 км, яке простягається від міста Бібрки до села Плугів Львівської області. В останньому є один з водозаборів, який живить водою Львів. Масив має долинно-балковий рельєф, та всупереч назві, є доволі заліснений. Найвищою точкою є гора Камула (471 м), яка є найвищою горою рівнинної України.
Також по поверхні Гологорів проходить головний європейський вододіл - він поділяє потоки Дністра та Західного Бугу.
Уявіть, ви йдете собі стежкою по буковому чистому лісі. І раптом, посеред лісу вал.
Проходите поміж першим, другим, третім валом та потрапляєте на безлюдний дитинець, але з церквою та цвинтарем. Класичне давньоруське оборонне городище, серед лісу.
Але в нашому випадку, це церква та старий цвинтар, в основі дитинця.



Церква св. Дмитрія знаходиться за 200 метрів від села, та є діючою по теперішній день. Перші згадки відносяться до 1650 року. Звісно, вона кілька разів перебудовувалась. Точних даних про рік побудови не має. Крім того, будівля не внесена до списку архітектурної спадщини, не є а ні державною та навіть районною пам'яткою архітектури.
В данину традицій, територію дитинця навколо церкви займає старий цвинтар.
Цвинтар цвинтарем, але він цікавий тим, щоб абсолютна більшість надмогильних плит з написами українською, з давніших часів.
Враховуючи, що це на давньому городищі, на пагорбі серед масиву  - то це місце справді викликає захоплення. Своєю особливою, таємничою атмосферою. Тут чується дух старих віків, даруйте за тавтологію.)









Абсолютно унікальним в цьому місці є церковна "казальниця" - місце, звідки священник перед вірянами робить проповіді на свіжому повітрі.







Надмогильні пам'ятники особливі. Здебільшого виготовлені з місцевого матеріалу - вапняку.


















Вхід/в'їзд на територію.





Рекомендую до відвідин. Маленьке Галицьке Місце, з колосальною енергетикою різних періодів.
На жаль, не без недоліків: по бокам валів городища традиційне сміття з цвинтарів - вінки, лампадки та інше.
Срати там де ти живеш, на ґрунт історії - традиція деяких українців. Дуже хочеться, щоб її продовження не тривало більше.

P.S. Звіт повністю написаний з телефону, фотки теж. Мені, ретрограду, це виявилось легко)

Після мого звіту з закинутого пивзаводу в Новоград-Волинську, деякі спеціалісти писали, що "живого" пива не буває, а те ще зберігається у пляшках 7 діб - сциклини  ;D
Що ж, я не є експертом у пиві, сперечатись не буду.
Натомість, нас запросили на екскурсію з дегустацією у броварню ФЕСТу на Старовознесенській а також у Правду, що на площі Ринок.
Час: середа 5 лютого, 15:00. 13:00
Вже підписалися: Стінгер, Зелена Миша, Дедміт, Бригадир, Інтроверт, Андрій74, Васіч, Голем. Ще є два-три місця.
Прошу в ПП скидати паспортні дані, ПіБ, та номер ІК. (жарт звісно  ;D )

Прохання до всіх, підтвердити нижче свою присутність традиційним +1
Така заявка буде вважатись легітимною для участі)

[21]

Всім привіт!

На вихідні плануємо поїздку в Чернівці - 21-22 грудня 2019

Що в планах:
- проста полазка по місту, з традиційним загляданням у різні закапелки;
- дослідження дренажних каналів;
- залізниця, веєрне депо;
- в планах відвідини цікавого заводу;
- а також дахи та підземелля, що саме, буде відомо пізніше;
- відвідини двох закладів з оригінальною та смачною кухнею.

Якщо у Вас є якісь ідеї чи зауваження, пишіть. Часу до мандрівки ще трохи є.

А от квитки на поїзд доведеться швидше придбати.
Добирання.
Є два поїзда туди: 136Ш, відправлення о 04:03 прибуття о 10:02 (в п'ятницю вночі)
                            668К, відправлення о 01:01 прибуття о 07:38 (тут місць менше)

                 Назад:  136Л, відправлення о 15:35 прибуття о 21:19 (в неділю ввечері)

Як ми колись туди  їздили, звіт - https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,5892.msg36154.html#msg36154

Ночівля у хостелі.

Хто хоче з нами, ставте традиційний + нижче

[Підмостичі]

Давненько планували потрапити в цей куток Львівської області. Банально, колись не змогли це зробити через "відсутність" нормальної дороги, а також залізничного сполучення.
Тепер все інакше - годину автівкою і ви в Добромилі, у Прикарпатті, на кордоні з Польщею.
Для поїздки ми виділили собі суботу та неділю.

В хронологічному порядку розповідатиму, де ми зупинялись та що бачили.

Першим пунктом був Добромильський залізничний вокзал, будівля 1872 року.
Ще був легкий серпанок, як ми зайшли на території будівлі вокзалу. На жаль, будівля вже довший час стоїть закинутою. На першому поверсі вже знята навіть підлога. На другому, очевидно жили люди, можливо навіть працівники станції. На горищі познаходили трохи залізничного реманенту, плафонів ліхтарів, розподільчих коробок та іншого. Цінного ні, тут вже нічого не має. Видно що пошуки хтось проводив докладно, навіть здирали дошки перекриття.
Тим не менше, атмосфера старої, покинутої станції шикарна! Крім того, збереглися деякі автентичні елементи оздоблення, плитка та до прикладу підвісні ємності для вазонів на колонах перону.










Була тишина на колії. Видно незначний накат. Все свідчило про те, що залізничний рух тут мінімальний, адже колія йде до Нижанкович, де тупик - впирається у держкордон.
І тут раптом гудок! ТУ-ТУ! З повороту виринає старенький маневровий тепловоз ЧМ та пихкає в сторону станції.



Два плацкарті вагони...Ступа і жорна, біда чорна. Люди виходять на розкрошену платформу недіючого вокзалу!



Виявляється, сполучення Самбір - Нижанковичі таки обслуговується. Враховуючи, що маршрут обслуговує маневровий тепловоз, час у дорозі близько двох годин.

Появі потяга ми справді здивувались, зважаючи на скрутну ситуацію, яка останнім часом є на Львівській колєї :)




Підмостичі

Далі, ми опинились в маленькому селі Підмостичі, де мешкає десь кілька десятків осіб. Колупаючи стару цеглу в знищеному панському маєтку (за союзу клубі), прибіг на шум до нас пан Ґеник :).
Звісно, що з претензіями, хто такі і що ми тут робимо. Але наш діалог увійшов у правильне русло, і за деякий час ми куштували смачні грушки у пана Ґеника в обійсті, а також слухали його історії, як він переїхав 20 років тому зі Львова, на батьківську землю, як вирощує горіхи та нутрій. І ще яке смачне м'ясо у бобра, який попав у капкан тому, що гриз молоденькі горіхові дерева. З ввічливості, від смачного м'яса бобра та трунку ми відмовились, натомість, дізнались, що в цьому селі є незвична церква.
У селі розташована унікальна для Галичини церква-ротонда, побудована у 1846 році. Пан Ґеник разом з родиною приклався до відновлення цієї церкви, до того вона була у поганому стані.

Так церква виглядала колись:


А так зараз:





Дзвіниця старенька, всередині дзвони, дерево в оригіналі. Ззовні сучасна оздоба.




Гарно прощаємось, та відправляємось у наступну точку - Нижанковичі.

Відвідали палац Козловських, який знаходиться на території ліцею, за 300 метрів від кордону.



Коротка історична довідка, взята в Wiki:

Історичних відомостей про палац і маєток (фільварок) залишилось дуже мало. Маєток з палацом належав польським магнатам Любомирським (як і багато інших маєтків по Україні). Проте пізніше пані Любомирська подарувала палац своєму родичу графу Потоцькому. Ліси, чарівна природа приваблювала його, і він часто приїжджав сюди на полювання. В свою чергу граф Потоцький подарував цей палац своїй коханці Анні Грім, австрійці за походженням. Прожила вона тут до початку Другої світової війни. Але з настанням війни виїхала у Відень.

Територія була поділена на дві частини: верхня частина з палацом належала Анні Грім і нижня частина, яка належала іншим господарям, на якій був розташований фільварок, в якому працювало багато селян. Займалися вони сільським господарством, рільництвом і тваринництвом.

Після смерті господарі фільварку були поховані у склепі, який зберігся до наших днів, але нині розташований на території Польщі за кілька десятків метрів від кордону.

За легендою у палаці схований вхід до замку Гербуртів в Добромилі.

У наш час в палаці Анни Грім розташована бібліотека Нижанковицького професійного ліцею, а в нижній частині маєтку, яка належала селянам, розташовані майстерні та гуртожитки ліцею.

Нижньої частини, як такої, можна сказати не існує. Все побілено, пластикові вікна, двері, жодної ліпнини. Скромним нагадуванням є лише ковка на балконі.

А верхній, завдяки тому, що є на закритій частині, збережений відносно непогано. Хоча потребує невідкладної реставраційної допомоги.







Колись, Анна Грім виходила на цей балкончик та легким помахом руки запрошувала вельможних гостей до танців чи до трапезного столу.



Родинний герб на фронтоні будівлі



А також на башті





Оскільки, був час обіду, ми теж вирішили провести трапезу у палаці.
Ну як, майже у палаці. Всередину не лізли, щоб не дратувати охоронців :)



Білоруська консерва "Перловка з м'ясом" виявилась дуже смачною.



Кожен на стіл виклав свій тормозок: була тушонка, сухпай ЗСУ, а Електричкін навіть бургери зробив, правда сам з'їв. Але, голодних не залишилось.



Трохи фоточок на згадку і вйо до наступної локації.









Станція Нижанковичі!

Одразу видно, що тут простоює тепловоз, по величезній плямі мазуту. Євро 5!



Сама будівля - знахідка! Вціліла поміж двох світових воєн, збудована була в один рік з Добромильським вокзалом - у 1872 році. Маса збережених елементів, дерев'яної фурнітури, зокрема у залі очікування. Частина виявилась пустою, тому там побродили. А на першому поверсі пост погранців.

Діти приїхали до бабусі))


Зал очікування





Австрійська сантехніка





Особливо то все сподобалось Зеленій Миші (не плутати з політичною слабкістю)





Відійшли від станції, Електричкін каже йти далі до кордону. От хуліган!



Колись тут буде відкрито. До 1939 року тут активно курсували товарні та пасажирські потяги.



Криниця, на території вокзалу.




Відмічу, що в Нижанковичах дорожнє покриття в жахливому стані. Класичне, доволі бідне містечко. Незважаючи на вливання коштів в інфраструктуру в середині 2000-х, коли були ідеї відкриття пункту переходу.
Але, все залишилось на паперах.



Добромиль. В вечірню пору він нам відкрився з пагорба, де розташований цвинтар міста.

На цьому фото є все, що притаманно галицькому містечку: сім'я, бус, храм та напіврозвалений замок, який височіє над містом.



І мертві і живі. Піднявшись на пагорб, ми насолоджувались краєвидами, атмосферою старого кладовища, а також...теплими повітряними масами, які реально гріли, з сторони гір. А з північного боку, навпаки - були холодні потоки. От такий контраст.











Тут керамічні портрети цілі.













Добромиль виявився доволі жвавим містечком. Прокладається каналізація, магазини в центрі, наприклад, не гірші ніж в Дрогобичі. Є два мотелі.
Ми ж зупинилися в комплексі "Радич". Чисто, недорого, смачно. Що ще треба втомленому досліднику, щоб набратися сил на наступний день? Правильно, пива і видовищ.
Навіть і тут Опілля є ;D

Одна з вілл, яка є в Добромилі. Незважаючи на стан, тут живуть люди. Поспілкувався з мешканцем. Розказував, що поляки колись давали грубих грошей, за цей будинок. Він був не проти, але сім'я відмовилась. Тепер живуть в руїнах, грошей не те що нема де взяти на ремонт, але й банально заробити.



Саліна

Ранок наступного дня був похмурим і холодним. Ми відправилися в Саліну.

Важке по енергетиці місце. Гнітючої атмосфери додає тотальний дестрой усіх будівель, які хоча б частково можна було зберегти для наступних поколінь. Але ні. Кругом розруха.







Ще донедавна тут були дерев'яні сходи.







Навіть стовп, і той комусь заважав



Натомість відновили меморіал.



Дуже добре, що встановили інформаційні стенди.







Зелена Миша, замаскована  серед хащів.



Села в цьому краї доволі збідніло виглядають. Хоча, на початку минулого століття тут економічна ситуація була дуже хорошою.

Ось, наприклад, покинута сільська хатина, побудови початку ХХ століття. Хата можливо старша, а от сарай зроблений капітально, швидше за все молодший за хату.







Замок Гербуртів на Сліпій горі, що в Добромилі.

Коротка інфа з wiki:

Близько 1450 року львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев'яний замок. Проте замок згорів під час нападу татар у 1497 р.

Будівництво мурованого замку почав Станіслав Гербурт 1566 р. відразу після того, як польський король Сигізмунд II Август надав місту Добромилю магдебурзьке право. У 1614 Ян Щасний Гербурт завершив і дещо перебудував цю твердиню, надавши їй ренесансного вигляду. Вона мала винятково оборонні функції, житлові корпуси використовувались тільки для тимчасового мешкання.

З 1622 р. замок перейшов у власність Конєцпольських.

Після поділу Польщі австрійський уряд видав розпорядження розібрати старі укріплення, що й частково було зроблено.

До нашого часу збереглися:

-чотириярусна брамна бастея з рештками житлових приміщень
-два фрагменти мурів
-залишки однієї башти
-залишки криниці на подвір'ї замку (яма, завглибшки бл. 3 м)
У плані замок овальної форми, займав площу подовгастого гребеня гори і мав довжину 85 м, ширину — 25 м. Завдяки своєму розташуванню був неприступним.

Розташований на висоті 560 метрів над рівнем моря.

Дорога геть розм'якла від недавніх дощів, тому ми піднімались нозями, у тумані. Тому, видів крім молока не було ніяких.



Зате ліс був містичним, і похід до замку був від того ще цікавішим.







Всередині замку встановлений стіл з лавками.



Туман таки додав колориту.







Електричкін ризикував випробувати на міцність кістки, заради вдалого кадру :)







Мабуть буде класне відео від Саннімена)



Стінгер фоткає старі настінні розписи





Історична ланка Експлорерів:)








Хирів.

Будучи в Хирові, не оминули поза увагою єзуїтський колегіум - конвікт.
Як на 4-тисячне містечко, це величезний комплекс, фасадна частина якого має довжину 172 метри.
Це був один з найбільших освітніх закладів Речі Посполитої. В першій чверті ХХ століття тут були власний водогін з джерельною водою, млин, пекарня, парова пральня, друкарня, а у 1923 році збудували навіть власну електростанцію.
Все закінчилося в 1939 році, коли прийшла радянська влада. Все начиння комплексу було викинуто, спалено. Крім того, додала свій внесок війна, частина будівлі була зруйнованою та спаленою.
Далі, до незалежності України об'єкт був у підпорядкування військових.
Тому, по факту ми маємо лише "обгортку", стіни, особливо після нещодавньої пожежі, де згоріли всі перекриття та дах. Сьогодні територія у приватному володінні.
Більше про Хирівський конвікт можна почитати тут





По багатому оздоблена ворота у каплицю. Стилістично йде у різнобій з стилістикою споруди.



Дашок щитка.



Ну а ззаду все більш звично







Оригінальна гідроізоляційна система по периметру споруди





Стара Сіль. Костел Архістратига Михаїла.

Цей, неймовірної краси костел був останнім пунктом нашої мандрівки.



Перед нами костел побудови 1660 року. У зв'язку з численними перебудовами, в його стилістиці переплітаються кілька стилів, барокко, готика та необарокко.
Про цей костел в нас є гарна тема написана Олесем - https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,7773.msg51510.html#msg51510

Фасад костелу має специфічну фактуру, обдерту штукатурку. Все через пожежу в 1970 році, гасили її не водою, а соляним розчином, ропою. Правильно, звідки в Старій Солі вода? :) Дефіцит!
Власне, відбулась певна реакція та вся ліпнина та цегла почала специфічно лущитись. На мій погляд, це навіть додає колориту споруді. Хоча за ліпнину, фігури, які були зроблені в 1926-28 роках, треба подбати.
Ліпнина стилістично є схожою до ар деко, напрям, який був популярним в той час.











Мозаїка дуже красива!



Барельєф Михаїла та гніздо лелек



Фігури апостолів









Снаряд в стіні, який не розірвався. Подібну картину можна побачити у Львові, на фасаді Преображенської церкви.
Насправді, цей снаряд так не влучив. Використали не здетонований снаряд, який не розірвався поруч, та урочисто замурували, як пам'ять.



Найстаріша частина костелу - колишня каплиця



Дзвіниця





Хрест і гніздо




Ну і ми, учасники "експедиції".



Трохи морально втомлені, бо тоді на заході дня якраз почались чвари на експлорері. Що зробиш, раз в рік таке стається, мусимо триматись купи (купу кожен трактує по своєму) та пережити це до кращих часів  ;)

Надіюсь, фотозвіт Вам сподобався, які і описані місця.
А ще, не все ми там побачили. Тому, колись неодмінно повернемось.

Що в планах побачити? Добромиль, Хирів, Саліну, колишні маєтки в Передільниці, Нижанковичі і його шикарний палац Козловських. Полазити цими містечками, позапихати всюди свого носа.
Є поруч села, не менш цікаві.
Їдемо машиною. Одна вже сформована.
Якщо б хтось хотів з нами, пишіть нижче, чи в пп.
Буде весело і цікаво. Впринципі, як і завжди :)

Колись відвідали цей будиночок, який, як виявилось має дещо трагічну історію.
Уявіть собі, в період міжвоєння (1920-1939 рр.) на рідну землю повертається емігрант з США. Чуючи політичне затишшя, яке тоді недовго панувало в Європі та економічний ріст на цих теренах, будує собі цю садибу. Як для містечка, її наповнення було доволі сучасним: система каналізації, ванна та туалет у будинку, централізована система опалення. Котел розміщувався в підвальному приміщенні. Будинок мав підвал, два поверхи, кілька просторих кімнат та дві веранди. Кругом фруктовий сад, з господарськими будівлями.
В 1939 році приходять радянські окупанти. Відтоді, у власника садиби виникають проблеми. А закінчилось все тим, що після кількох років спроб відстояти право на володіння садибою, її таки відібрали, на потреби тодішнього керівництва.
Чоловік повісився в саду, біля своєї ж хати.

Знаєте, таких історій було безліч. І це одна з них.
Згодом тут зробили ветеринарний кабінет, який функціонував кілька десятків років, де нещодавно занепав.















Залишки автентичних елементів ванної кімнати

В суботу, в день Незалежності я знайшов для себе ще один улюблений куточок Львова - це митрополичі сади, біля собору св. Юра.
Доглянуте місце, з прекрасним краєвидом на місто, з такою ж чудовою енергетикою. Ідеальне для відпочинку, впорядкування думок та правильних помислів.
Саме в цьому місці колись любив відпочивати та приймати гостей Андрей Шептицький.





Земляні тераси та кам'яні мури були зведені ще у 1771-1772 роках. Збереглися і по сьогоднішній день, правда в не найкращому стані. Тераси є в приватній власності церкви, доступ сюди обмежений, проте не закритий. Очевидно, що через це тут так чисто та доглянуто.
Нижній фруктовий сад на східному схилі, який ще називають садом Шептицького, було облаштовано в кінці ХІХ - поч. ХХ. століття. Ця територія належить місту. Свого часу Іван Левинський виконав проект огорожі цього саду, але його так і не вдалось реалізувати.
Цікаво, побачити б його в архіві...

Капличка митрополичої палати, офіційної резиденції.



Звідки відкривається такий вид:



Сходи на терасу прийому гостей





Дерева, що пам'ятають А. Шептицького





Це місце як оазис посеред Львова, естетичного, природного та духовного значення. Саме такі думки виникли в мене, коли там перебував.

Види на північну частину міста



Терасу тримає контрфорсна стіна, яку нещодавно укріплювали.









Внизу господарська тераса, де росте городина. Помідори, картопля, зелень, кабачки, кілька фруктових дерев і кущів. Виглядає дуже мило.



Частину врожаю картоплі вже зібрали :)



Купол цирку та новий мікрорайон на вул. Шевченка.
Наглядний приклад, як змінюється ландшафт міста. 90% будівель побудовані за 50 років.



Частково зруйнований східний мур.





Сегмент муру, який обвалився. Лівіше стояла остання вежа, яку розібрали в 2017 році.
А справа смачний виноград :)





Герб курії УГКЦ



Вид на центральну частину міста



Площа Соборна, вул. Личаківська, на горизонті професорська колонія, колишній завод Мікроприлад.



Просп. Чорновола, та трохи Підзамче



Герб роду Шептицьких





Щойно зведена невелика тераса, одразу за брамою





Потрапив сюди в рамках екскурсії, за попереднім записом. Про що, ні разу не пожалів. Було чудово!

[Програма:]

Всім привіт!
Отже, плануємо поїздку в Чорнобильську атомну електростанцію на 1 один день.

Програма:
Залізничний вокзал м.Славутича
Місце зустрічі з супроводжуючою особою: вас ознайомлять з правилами перебування в зоні відчуження, перевірять документи та форму одягу. Далі ви відправляєтесь потягом до ДСП ЧАЕС.

Контрольно-пропускний пункт "Семиходи"
Перевірка документів, що посвідчують особу. Тут ви маєте нагоду побачити перший і найбільший санітарний пропускник ДСП ЧАЕС. Група сідає в автотранспорт.

Адміністративно-побутовий комплекс (АПК-1)
Головний офіс ДСП ЧАЕС. Ви отримаєте перепустку та пройдете перевірку документів і особистих речей.

Захисна споруда №1
Ви побачите унікальну захисну споруду, призначену для захисту персоналу в надзвичайних ситуаціях.

Зона суворого режиму
Знайомство з об`єктами, на яких відбувалося керування ядерними реакторами, допоміжними системами для генерації електроенергії, і де зараз здійснюється контроль за станом об`єкта "Укриття":
Центральний щит управління (ЦЩУ-1) — місце управління відкритим розподільчим пристроєм та робоче місце начальника зміни станції.
Блочний щит управління блоку (БЩУ),звідки здійснювалося управління всіма основними технологічними процесами під час роботи реактора.
Скала. Унікальна електронна обчислювальна машина, яка з`явилася у 1973 році на Ленінградській АЕС і отримала назву «СКАЛА» - Система Контролю Апарата (реактора) Ленінградської АЕС. Згодом вона також була встановлена на Чорнобильській АЕС. Це була центральна інформаційна ланка, яка об'єднувала більшість систем контролю енергоблока в єдину автоматизовану систему контролю технологічного процесу АЕС.
Головні циркуляційні насоси (ГЦН) 3 блок, що постачали воду до активної зони реактора.
Меморіальна дошка Валерію Ходимчуку — меморіал оператору ГЦН, який загинув під час виконання службових обов`язків, тіла не знайдено.
Обід (Їдальня№ 19)
Комплексний обід за стандартами лікувально-профілактичного харчування, як і для персоналу ДСП ЧАЕС.

Міст через обвідний канал
Ви побачите, а при нагоді й погодуєте хлібом, знаменитих чорнобильських сомів.

Меморіал ліквідаторам
Вам розкажуть про перші жертви аварії 1986 року на ЧАЕС та першочергові дії з ліквідації катастрофи.

Оглядовий павільйон ОУ
По макету об`єкта "Укриття" вам розкажуть історію зведення першої захисної споруди над 4 енергоблоком, а також ознайомлять з будівництвом Нового безпечного конфайнмента.

КПП Семиходи
Ви пройдете контроль забруднення особистого одягу та речей і електропотягом відправляєтесь до Славутича.


Вартість - 2700 грн. з особи за ЧАЕС ( при більшій кількості людей в групі ціна буде нижчою)
Максимальне наповнення - 15 осіб.
Попередньо плануємо на 5 липня, п'ятниця.

План такий: добираємось до Києва, звідти ранком поїздом чи бусиком в Славутич. День на станцію та назад в Київ та додому. При бажанні, лишаємось на день та ночуємо в Славутичі.
Це ще узгодимо. Зараз, першочергово зібрати групу бажаючих.

Питання, пропозиції вітаються.

Кажуть, на Валовій, на хіднику, біля музею Ідей в сторону площі Коліївщини відкрився підземний хід.
Знаєте, як то буває? Ніхто, як правило, провали такі досліджувати не бажає, тому комунальники швиденько засиплять його.

Хто буде сьогодні в тих краях, гляньте будь ласка та сфоткайте, що там є. Бо ж я не знаю, коли туди вирвусь.
Пишіть в приват, мо й разом підемо.

Всім привіт!
Пропоную провести цікаве дослідження.
А саме, визначити, скільки природних джерел лишилося, які впадають до Полтви? Які з них пересохли?
Пропоную скористатись картою, та в суботу чи неділю пройтись цими місцями, відзняти матеріал та написати цікаву статтю по темі "відкриття Полтви".

Що скажете? Хто +?

[Друзі! Запрошуємо Вас на святкування 10 ювілейної річниці нашого клубу!]

Друзі! Запрошуємо Вас на святкування 10 ювілейної річниці нашого клубу!


Місце: Новий Розділ, озеро БарВінок, конкретно ось тут. Є кілька паркомісць для автівок, територія закрита.
Схема добирання автомобілем з Нового Роздолу. (Парковка 1)
Схема добирання автомобілем з Нового Роздолу. (Парковка 2)
Схема добирання пішки від автовокзалу Нового Роздолу. (добирання маршрутками від автовокзалу на Стрийській)

Дата: 8-9 червня, початок святкування в суботу о 14:00 і до 14:00 неділі, наступного дня.

Їжа та алкоголь: Буде готуватись в казані перша страва, крім того буде мангальне меню. З алкоголю буде пиво від пабу 100 ренген. Тож всі мають будуть ситими та веселими, голодним не залишимо нікого. Опційно, по бажанню, можете взяти якогось міцнішого алкоголю.

Хто запрошується: абсолютно всі люди, яким не байдужа тематика форуму. Головна мета наших щорічних зустрічей - побачити старих друзів, познайомитися з новими, обмінятися враженнями за рік та помірятися... досвідом ;) Тому - не вагаючись - приходьте самі та приводьте друзів. Буде весело!

Що з собою брати: все, що, на вашу думку, може стати у пригоді на пікніку. Хто захоче (а таких, думаю, буде достатньо), залишатиметься на afterparty з ночівлею. Тому в пригоді стануть намети, каремати та спальники. Також, візьміть з собою засоби від комарів/кліщів. Не забудьте і за ліхтарик.

Вартість: 300 гривень з особи (з учасників Експлорера). Для ваших половинок, друзів та гостей - безкоштовно. Ці гроші підуть на організацію свята, закупівлю продуктів, реманенту та оренди місця. Гроші прошу скидати на наш рахунок або особисто в руки. Після того як скинули, повідомляйте коли це зробили в ПП.

Дрес-код: фірмові футболки Експлорера та/або різноманітна експлорерська атрибутика: Л-1, бахіли, каски, ліхтарі, камуфляж і т.п.

Розваги Окрім смачних наїдків, душевних розмов, можна буде розважатись і традиційним способом. Поруч з місцем святкування закинуті споруди санаторію, ліс, озеро. Є майданчик для гри в бадмінтон чи волейбол. Можна поплавати на човні.
А також, будуть інші розваги, які стануть для вас цікавою несподіванкою.

Відпишіться нижче, будь ласка, хто буде та скільки друзів буде з вами. Конструктивні пропозиції та креативні ідеї вітаються! Зустрінемося на святкуванні!



Звіт зі святкування тут

[Фотоапарат Canon 70D + об'єктив 18-55 STM - 11500 грн.]

Всім привіт.
Розпродаю частину свого фотоприладдя:

Фотоапарат Canon 70D + об'єктив 18-55 STM - 11500 грн.
Пробіг 18 тис. кадрів. Коробка, документи, один власник.
(плюшки 70-ки: wifi, повноцінне відео з автофокусом, сенсорний дисплей, потужний процесор DIGIC 5+, швидкострільність 7 кадрів/сек, захист тушки камери від вологи та пилу. Основа корпусу - алюміній.)
Більше тут - https://www.canon.ua/for_home/product_finder/cameras/digital_slr/eos_70d/specification.html















Об'єктив Sigma 10-20mm f/3,5 EX DC HSM для Canon - 5300 грн.











!!!Комплект Canon 70D + об'єктив 18-55 STM + Sigma 10-20mm f/3,5 EX DC HSM - 16 тис.!!!


Об'єктив Canon 17-40 L - 7600 грн. Коробка, документи, один власник. Проданий.







Вся техніка в гарному стані, робоча, в ремонтах не була. Косметичні потертості з процесу експлуатації.

[Сигнальний жилет "ЛьвівМетроБуд".]

В даній темі буде наша сувенірна продукція та атрибутика, яку можна замовити та придбати.
Купуючи якийсь з наших сувенірів, частина коштів йтиме на розвиток нашого сайту.
Для користувачів рангу "свої" діє знижка.



Сигнальний жилет "ЛьвівМетроБуд".
Корисна річ на господарці, в машині, а також в темну пору доби, при їзді на ровері, наприклад. А також, нагадування про Львівське Метро, яке лишнім не буде :)
Розмір XL
Ціна - 199 грн.








Продукція поповнюватиметься.
Заявки на замовлення прошу залишати мені в особисті повідомлення або Golem'у.

Отак, вирішили оглянути форти Миколаєва, бо побачили в львівських інтернетах бучу, що славнозвісні форти часів ПСВ на межі зникнення.
Але, про форти пізніше. Вирішили спершу відвідати колись величезну сортувальну залізничну станцію Дем'янка Дністерська, яка тепер переживає найгірші часи. Разом, з практично зниклим сірчаним комбінатом, впала й його колишня сортувальна станція. Ну як впала, один склад вагонів, наповнених сіркою ще стоїть. Зі всіх будівель робочою залишилась одна, один працівник, кілька гавчиків, відсутність світлофорів та електричної сигналізації. Шпали гнилі, та рейки криві. Але, місцина доволі таки атмосферна.





Сталкер витягнув круте радейко, та почав ловити хвилі міжпланетних цивілізацій. Похмура місцина наповнилась ще й містичними звуками радіохвиль.





Проте, довго тут не залишались.

Нам було по дорозі, заїхали у село Черниця.
Там є збережений, вірніше вже практично зруйнований комплекс панської садиби, разом з парком.  Комплекс цікавий тим, що на цьому місця з давніх часів був замок, монастир, на території якого і був збудований цей маєток

Цікава історія - 70% розваленої будівлі маєтку, в найменшому сегменті ще живе старша жіночка :(







Це в тій самій будівлі





Черницький замок був збудований ще в кінці XVII століття. Власники його часто змінювалися. Декілька разів був пограбованим та спаленим. З часом він втратив свою функцію оборонного замку, а став маєтком для проживання власників села. Останній його влас­ник, Вітольд Стефанус, багато уваги приділяв сільському господар­ству та промисловому виробництву, що приносило йому великі дохо­ди. У стайні на території маєтку утримував багато корів та коней. На площі 120 га землі вирощував сільськогосподарські культури. У 1929 році у селі Пісочна побудував фабрику з виробництва ігра­шок.
В. Стефанус приділяв велику увагу опікунству над дітьми - сирота­ми та багатодітними сім'ями. Він безкоштовно віддавав цим дітям мо­локо і хліб. Частково забезпечував їх взуттям та одягом.
Дізнавшись про таке успішне процвітання Черницького маєтку, уряд викупив у В. Стефануса двір з прилеглими будинками, парком і полем - 120 га, і заснував у ньому агрономічний інститут замість університету, якого домагались наші посли у сеймі.
У Черницькому агрономічному інституті працювали в основному інженери, агрономи, викладачі українського походження, які закінчи­ли вищі навчальні заклади, здебільшого за кордоном, найбільше - у Празі. Викладалися предмети спочатку польською мовою, а пізніше - украї­нською. Навчання в інституті було платним, навчалось близько 70 студентів. На території маєтку підтримувалася ідеальна частота і поря­док. У саду росли дерева тільки відбірних сортів, пішохідні доріжки були акуратно підсипані, з бордюрами по боках. Парк і маєток прикра­шали статуетки і декоративні арки. В парку росли дерева, завезені з різних країн Європи. У В. Стефануса була така традиція, що їздова карета під'їжджала до головного палацу господаря, об'їжджала на­вколо круглої і квітучої клумби тричі. Коні, яких брали в упряж до ка­рети, доглядались окремо з особливою увагою.
Чистоту і порядок на території маєтку утримували працівники і студенти інституту. Цей заклад вважався зразковим у регіоні. Проіснував він до 1936 року, коли його перевезли до Станіслава (тепер Івано - Франківськ ). На його базі після цього організували сільськогосподарський технікум з трирічним терміном навчання. Профілюючими спеціальностями в ньому були аг­рономія, зоотехнія, ветеринарія. У 1937 році збудували великий корів­ник. Технікум мав підсобне господарство і 120 гектарів землі, там харчувалися студенти, частково продукцію відправляли для по­треб району. Навчання в Черницькому технікумі тривало і за радянських часів аж до 1964 року. В цьому році технікум розформували і на його базі відкрили од­норічну сільськогосподарську школу, яка проіснувала до 1979 року Її перевели у село Красів. Так закінчилася істо­рія Черницького сільськогосподарського технікуму. Із стін його вийш­ло декілька сотень висококваліфікованих спеціалістів, керівників, викладачів, професорів, кандидатів і докторів сільськогосподарських наук.
З 1979 року розпочався різкий занепад цього прекрасного куточках і гордості села Черниця. Лісопарк і сад стали заростати чагарниками і бур'янами, будівлі і споруди інтенсивно руйнувалися. Часта зміна тим­часових власників і їхня байдужість ще більше прискорювали руйна­цію цього мальовничого куточка села. Цінні породи дерев, які були за­везені з Європи, по - хижацьки почали вирубувати, безкарно нищились статуї. Учбовий корпус і будівлі, які потребували капітального ремон­ту, руйнували, знімали паркет, розкрадали декоративні кахельні печі. За десять років такого безгосподарного існування маєток перетворився у купу руїн.
Надія на відродження з'явилася тоді, коли у 1991 році Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва вирішив узяти його під свою опіку і перетворити на виробничо - навчальну базу. Задум сподобався мешканцям села, одноголосно його підтримано на сході села. Але через неправильний підбір відпові­дальних за цю базу, а пізніше через нестачу коштів на рестав­раційні роботи,процес занепаду став ще більш відчутний. У кінці 90-х років територія стала такою жалюгідною, так що відновити її практично неможливо. Взято звідси

Решта колишніх житлових та господарських будівель - в жалюгідному стані.



Тут так видно, ніби підвал виріс з-під землі





Було кілька кахельних печей австро-угорського періоду. Всі вони розбиті вщент.





А от вежа, в напрочуд гарному стані



Ех, шкода, що моя альма-матер не подбала про збереження цього об'єкту.

Якась сільська старенька садиба, яка вгрузла своїм поважним віком у землю. Пора їй...



Було в нас 3 кг маринованого шашлика, якого терміново треба було смажити. Піст, але кажуть, що мандрівникам можна. Вибрали собі полянку з гарними краєвидами біля Миколаєва, поруч з потернами часів ПСВ.
Прийнялись готувати такий бажаний шашлик! Ухх, досі слина тече.

Я зрозумів чому нік у цього хлопця саме Hveda Гриль :)
















Поки смажили м'ясо, кожен наминав свій харч. Чи малював)













Ось він - шашлик! Прекрасна радянська традиція!  ;D



Недалеко від нас який мужик пристрілював приціл "мелкашки". Поприбирати, на жаль, не вийшло за собою. Як і пристріляти приціл.



Відвідали потерни часів ПСВ



В яких, місцями значні обвали







Протермінований китайський ліхтарик вперто летів лише вниз, замість догори. Тим не менш, нам було весело))









Пишу цей звітик втомленим. Ніби й, багато не бачили, але присутня приємна втома. Гарна компанія, смачний пікнічок - день був ура.

Наостанок, трохи нас, краєвидів та моментів природи.

Краєвиди до речі, такі вагомі. Ось чому б'ють на сполох! Кар'єри тут таки змінюють рельєф, які помітно розширились за останній час.
Зрештою, по фото, ви це зможете оцінити. З поміж усього, це таки була чи не основна ціль поїздки.











Вид на Миколаїв

















Всі фото тут - https://ibb.co/album/k0gWov

Друзі, дякую за компанію! ++

[8-9]

Всім привіт!
Планується поїздка у ЧЗВ на два дні, 8-9 березня.
Виїзд зі Львова 7 березня, ввечері. На південному вокзалі нас чекатиме бусик та наш провідник.
Повернення з Києва 9 березня ввечері.



У програмі:
- Прип'ять
- завод Юпітер
- ЗГРЛС "Дуга"
- майданчик ЧАЕС
- недобудований 5-6 блок
- інші цікаві об'єкти, в процесі коригування маршруту
- ночівля в Чорнобильському готелі

Тур розрахований виключно під нас, інших зі сторони не буде.

Щодо цін:
- якщо нас назбирається 10 чоловік, це буде з особи 3600 грн;
- 15 чоловік, 2900 з особи
- 19 чоловік (максимальна кількість) - 2000 грн.

Тобто, чим більше нас назбирається, тим буде дешевше. Що є вигідно.
Як назбирається група 19 чоловік, одразу переходимо до збору коштів!

Збір коштів буде до 11 лютого.
До 7 лютого, прохання визначитись, поставити плюсик у темі.
Далі буде збір коштів та купівля залізничних квитків, в обидва напрямки.
Можливо, і на залізничні квитки організую збір коштів, згодом. Щоб мати можливість разом їхати.

Виїзд групи з Києва 8 березня (південний вокзал) - 08:00 ранку.
Приїзд в Київ 9 березня, о 20:00

Всім привіт.
Краєм вуха чув, що багато хто вже зносив старі футболки і хотів б новенькі.

Отже, хто бажає замовити футболку, пишіть наступним чином:

Нікнейм, колір, розмір, варіант дизайну, стать та бажану кількість.
Якщо бажаєте нестандартний колір, вибрати ось тут - https://tcomp.com.ua/uk/products/t-shirts/ (вибираємо Fruit Of The Loom)

Два варіанти дизайну, другий - хакі. Варіант для міських джунглів. І не тільки міських. ;)

Всім привіт!
Розпочав ведення нашого Інстаграм каналу - https://www.instagram.com/explorer.lviv.ua/

Прошу добавлятися, слідкувати, лАйкати :)

Хто має свої цікаві якісні фото, можете мені в приват поскидати, буду їх з періодичністю постити. І мені легше буде, не так часу багато займатиме пошук.
Під фоткою вказуватиметься автор.  Ідеально, якщо він теж матиме свою сторінку в інсті.