Topics

[2033 рік]

2033 рік

-   Якщо цього року ми не підемо в гори на Любка ДН то нам усім скоро настане піхвець! – голосно сказав Ярко з явним натиском на останнє слово
-   І ніпрутня нам не піхвець! Походимо в СпиртЛайф, позаймаємось троха з тренером, підтягнемо імунітет салатами і все буде добре. Що ти репетуєш зранку! - відгукнувся заспаний Богусик.
-   Ага, сексом хіба шо позаймаєшся, та хто тобі дасть! .Ти себе в дзеркало бачив!? Коли востаннє на турніку висів? – огризнувся Ярко і, відкинувшись на подушку, заглибився в модель що прямо проектувалася на його стелю.

На деякий час у кімнаті гуртожитку номер 5 запанувала тиша. Ярко допилював свою модель майбутнього, Богусик чекав поки прутень нарешті вляжеться після нічних снів аби не соромлячись спокійно сходити відлити в туалет що був аж в кінці по коридору, а Артемка розслаблено собі спав ні про що не думаючи.

-   Слухай, а чому ти вирішив шо нам усім точно піхвець без гір і без Любка? Ми ж можемо і самі сходити! Навіщо нам ці всі старічки! – озвався Богусик щоб хоч якось відволіктися від свого прутня.
-   Та? А куди ж ти сам підеш!? – Глузливо відповів Ярко– Хіба що в Полтву з Дзвінки батьою і то навряд чи він тебе візьме, бо ти в люк не влізешся і всю контору попалиш! А якшо серйозно, може чув - вчора останню Ґорганську вершину оголосили зоною вільною від туристів щоб природа відновлювалася та відпочивала. А то шо нормальні люди гинуть бо нема де імунітет загартовувати їм байдуже!
-   А вже так і гинуть! – пробурмотів через сон Артем закутуючись ще більше під ковдру, - Ви би краще порнуху якусь собі подивилися чи новини почитали. А то спати зранку не даєте!

Та не встиг він це договорити як Ярко з Богусиком кинулися енергійно товктися по пружинному ліжку із сонним Артемом на ньому, то і діло моцно гупаючи чи то пружиною чи його дупою по землі.

Тут в двері хтось нервово постукав. «Камєнда», подумали вони одночасно, «Прийшла перевіряти чи ми часом не майнимо біткоіни за рахунок общаги або чи не влаштували тут підпільну лампову лабораторію». Камєнда була найлютішим ворогом цієї трійці. Будь її воля вона б давно вже повиганяла їх і з гуртяги, і з Політеху за зухвалу поведінку. Та не раз получивши тягла від ректора Мащака - що цих хлопців рухати не можна бо вони майбутнє Української науки - вона перейшла на партизанську тактику і старалася підло їм підісрати де тільки можна. Щоб не попадатися їй зайвий раз на очі хлопці в гуртягу ходили лише через вікно першого поверху кімнати одногрупника, який за це отримував вільний доступ до всіх їх курсаків і лаб. А двері в їх кімнату мали електронний замок.

Та, подивившись в камеру що була встроєна замість вічка в двері, вони з радістю побачили шо то Дзвінка прийшла вгості і відкрили.

Вхідні двері вели на «кухню» яка була відокремлена від основної кімнати кількома шафами, колонками та холодильником. Там також стояв стіл і два стільчика, а всі вільні проміжки були закидані лижами, велосипедами, радіодеталями, старими шмотками, сміттям та пустими пляшками.



-   Фууу, знов ви якусь вЕгань їли! - сказала Дзвінка презирливо глянувши на засохлі залишки їжу і вежу з непомитих тарілок що красувалася посередині столу. - Як проснетеся та вмиєтесь то заходьте краще до мене на Риштуняцькі відбивні що бабуся якраз передала. Але перед тим поясніть мені, будь-ласка, ким і за що ви так товкли об підлогу шо в моїй кімнаті знизу аж штукатурка зі стелі камєнді на голову впала! – вдаючи грізну карательку сказала Дзвінка.

При цих словах хлопці почали катулятися від сміху по Артемчику, хлопати його та один одного по с... та заливатися реготом. А Дзвінка звично чекала коли це нарешті пройде. «Ото заканало, ото повезло їм що Камєнда якраз робила обхід першого поверху на предмет незаконних калориферів та кипятильників, і саме була в Дзвінчиній кімнаті коли вони моцно гоцали на Артемовому ліжку щоб його збудити.» - думали вони. «Тепер, поки вона лежатиме в лікарні, вони мінімум місяць зможуть гонорово заповзати в гуртягу через прохідну як всі білі люди».

-   Уммм, та ми от сперечалися про точність моделі майбутнього на основі першого закону Новікова-Риштуна. Як процент інформації про минуле впливає на достовірність передбачення майбутнього для наперед визначеного кола людей. Якщо вірити нашій моделі, то до цього Нового Року з нас усіх доживе лише цей матрасник Артемчик, бо в нього глисти, а вони йому померти точно не дадуть. А ми всі решта згинемо в страшних муках від грипу!

При цих словах Дзвінка скривила свої симпатичні губки і почала мимоволі накручувати русяві локони на вказівний палець. Хоч вона і не любила Новий Рік як свято, але це був недостатній привід щоб від цього помирати.

-   Хлопці, ви б краще мені пояснили це як для гуманітарки, попростіше! Бо я хоч і Риштун, але причуди баті мені, на щастя, генетично не передалися.

Дзвінка і далі стояла на «кухні» боячись зайти в кімнату без запрошення. Хлопці саме гарячково шукати свій розкиданий вчора ввечері після п'янки одяг, аби бути першим хто донесе красивій блондинці з кімнати під ними основи теорії Новікова- Риштуна. На превелике розчарування весь їх одяг був кимось обриганий. Більше цього, сіра субстанція з погано пережованих фалафелів і хумуса ще навіть толком не засохла щоб її непомітно струсити... «І що за скотина могла це зробити?»- думали вони.



Тільки три коци в клітинку акуратно поскладані лежали нетронутими в кутку кімнати.Коци їм видали ще під час поселення в гуртягу і їх вони повинні будуть здати в обмін ви обхідний лист під час виселення на 6 курсі, інакше диплом не дадуть і тут прийдеться жити вічно. Тому хлопці берегли коци від пошкоджень навіть більш ретельно ніж останню упаковку презервативів від царапин та проколів.

-   А що то ви такі заКоцані – здивовано вигукнула Дзвінка побачивши обох хлопців що наче римські патриції були замотані коцами через плече, а в Богуся ще й випирало спереду – «Вважайте шоб вони з вас випадково не поспадали, а то я піду геть!» – грайливо сказала вона.

Попри легковажний тон вигляд у Дзвінки був зосереджений та засвідчував її готовність до засвоєння нової інформації.

-   Ну ти напевно знаєш шо все складається з атомів, зараз це вчать навіть у початковій школі. – Незворушно почав Артемчик ще з ліжка - Коли ми були дітьми ваші родаки піднапряглися та придумали машину яка може поміряти та зберегти в хмарі стан кожного атома в будь-якій речі. Спочатку пристрій призначався тільки для китайського ринку, аби вони в точності могли копіювати всякі дубові мікросхеми разом з їх прошивкою на атомному 3-Д принтері. Але з часом він здобув широке використання і їм за дали навіть Нобелівську премію з якої, на жаль, діти отримали хіба шо по машинці і тортику а ти, напевно що, ляльку LOL.

При згадці про свою мега-круту колекцію ляльок Дзвінка мило посміхнулася.

Цю паузу використав Богусик і продовжив: «Така збережена копія предмету на атомномі рівні називається модель. Тому що ми можемо її математично описати і передбачити майбутню поведінку всіх атомів. Тобто, модель келішка в комп'ютері перехилятиметься точно так само як і реальний предмет в житті, атоми будуть рухатися, стикалися та розкладалися, а скло з часом потемніє.»

-   Але окремо взята модель давала мало користі аж поки не був сформульований перший закон Новікова-Риштуна: «Знаючи теперішній стан атомів і зовнішній вплив на них завжди можна описати їх положення в будь-який момент часу» Цей закон пояснює як можна відтворити стан будь-якого предмета в будь який момент часу маючи достатньо інформації про нього тут і зараз.

-  Це все звучить складно, але ось гарний приклад з більярду. Якщо знати силу всіх ударів і параметри стола то можна відмотати назад рухи куль аж поки всі вони не опиняться у трикутнику. Або коли ти торкаєшся одної цекоти в ГоргаНах то вона запам'ятовує твій доторк та зберігатиме його навіки вічні, амінь. Атоми цекоти вже ніколи не будуть рухатися так само як до того». – продовжив Богусь тішачись шо від цієї складної тиради навіть його прутень і то похилив свою голову. Він сильніше затягнув гудза на плечі аби троха компенсувати провисання коца в районі пояса і задоволено сів на стіл, спершись спиною об вежу з тарілок.

-   Ну ти зрозуміла, людство зараз має атомну інформацію практично про весь світ і вже немає таємниць минулого типу хто побудував Піраміди, кого малював Да Вінчі в МоноЛізі чи хто розікрав бюджет України. Але це все про минуле. А от що ніхто не робив до нас – так це спроектувати цю базу на майбутнє. Ми запрограмували модель щоб вона показувала нас самих через два місяць від зараз! – Озвався Ярко паралельно ставлячи маркером жирну червону цятку на панцирі таракана який шойно виповз з його шафки подивитися що тут відбувається.

Бо бити тараканів з чужих кімнат можна і треба, а от своїх – зась. Своїх тараканів хлопці захищали і весь гуртожиток знав, що маркованих тараканів краще не рухати взагалі і про всяк випадок ще дати їм попити води. Аби самі не здохли. Бо недай бог хтось з цієї трійці випадково побачить у них мертву тушку з червоною цяткою десь на підлозі!



Дзвінка була в замішанні. А як же Душа, як же релігія, свобода волі, як же невизначеність квантових станів елементарної частинки кінець кінців. Вона знала що в хлопців буде якесь розумне пояснення і на це, але неприємний запах каніфолі, болгарки та скисших залишків пива з пластикових пляшок під ліжком у цій кімнаті так вже надер їй горло, що хотілося пошвидше звідси злиняти.

Взагалі то Дзвінка виросла як принцеса в казковому замку і не зовсім розуміла замислу батька що запхав її в цю конюшню з диркою на підлозі замість унітазу. Він казав що «Хто не жив в гуртязі той не знає що таке вища освіта!».

Добре хочаб ці хлопці з якими вона знайома з дитинства теж сюди поступили і, шоб не їздити щодня в Кротошин та назад, поселилися у старій добрій 207 кімнаті де ще досі на паркеті було видно сліди Любкової болгарки, а таракани миттю ховалися під шпалери на фразу «Зараз включу свій комбік і троха вам полабаю!». Артем, відмазавшись «разом легше готуватися до сесії», просто втік сюди з хати подальше від батьків і поближче до ЦПХ. Ну і щоб його не заставляли вставати о 7 ранку на зарядку з йоги.



Дзвінка вирішила не зариватися більше з цими ботанами і перейти до конкретики.

-   Ок, а чого ж тоді ви репетуєте? Не снідали зранку чи просто дівчата обходять вашу кімнату стороною бо тут так сильно наригано що можна послизнутися і впасти ще при вході? Так, я знаю шо всі Карпати тепер загосподарювАні і Колибінг нам світить хіба що в музеї на Личаківській або у закапелках Зони Відчудження де ще досі так фонить що ніхто туди не ходить. Ну та й що! Гарно собі відсвяткуємо Любка ДН в якомусь гламурному кафе в центрі Хоросно.

-   Ти не розумієш, - сказав Ярко. - Згідно моделі наші батьки мало були не померли осінню 2009 року коли під час виборів один з кандидатів випустив у повітря небезпечний вірус. Люди реально гинули за два дні нібито від грипу і ніхто ніц не міг з тим зробити. Тоді не хворіли тільки ті - хто регулярно ходив в гори з Любком. Бо хто-хто, а Любко вмів задати такий стрес для організму, шо після цього жодна бацила з маршрутки не страшна. Також тоді вижили і ті, до кого ці туристи заходили в гості занести ліки та продукти, наприклад Вася який в гори ніби то і не ходить. Вони передавали їм частину свого імунітету, такі люди тоді троха помучилися але не померли.

-   І от, тепер знову вибори-2033, сама бачиш шо та стара стерва з косою на візку ніяк не уйметься і від неї чекай шо завгодно. Модель показує що до виборів доживуть хіба що нафталіно та телевізорозалежні, її електорат. Бо в них мозг атрофувався і нема чому хворіти. Ми до таких, звісно шо, не відносимся. Тому треба так загартуватися щоб нас хіба що розкалене залізо або Васіне вино могло з ніг звалити!!!– проказав Богусик.

Зазвичай спокійні та веселі хлопці здалися Дзвінці не на жарт стривожені. Але чого переживати, є ж вихід з ситуації!

-   Моделятори ви мої дорогенькі, я розумію голова ще не соображає після вчорашнього. Але в мене є ідея! Давайте підемо в гори десь за кордоном! – сказала Дзвінка
-   Ага, пробували. Це як пити саке замість віскі а сидр замість пива – пробурмотав Артем вже майже прокинувшись. Він кинув зацікавлений погляд на стару шафу обклеєну вирізками з «Пан + Пані» та пірнув з головою назад під ковдру.
-   Ні, так не канає!  – твердо мовив Богусь. - Мають бути Карпати і тільки Карпати, модель показує що тільки в Карпатах гартується організм до боротьти з бацилами, алкоголем та роботою. Ну і в любому випадку всі місця у Європі де були хоч якісь колиби теж давно вже скуплені китайцями – невтішно мовив він і пішов з кухні назад у кімнату.



До нього приєдналися Дзвінка і Ярко. Всі троє сіли на ліжко де досі все ще лежав Артем який ніяк не міг заставити себе встати, і почали разом читати старі повідомлення з Експлореру. За двадцять років їх назбиралося стільки, шо вони бавилися в гру – називали число від 1 до сто тисяч і старалися вгадати про що буде звіт, або хоча б в якому розділі. Хто вигравав той получав +1 в Карму і право вибрати наступне число.

-   Лесик!!! Він нам поможе! – вигукнув Ярко вдивлячись у голубі чесні очі що наче в пуделя проступали крізь довгі світлі патла на звіті про рибалку в Полтві, який він щойно вгадав



Ярко продовжував:
-  Давайте розкрутимо наших предків шоб вони за проценти від своєї шНобелівської премії купили Любку на ДН в подарунок цілу гору Овул разом з прилеглими відрогами. Такого подарунка він ше точно не мав!!! А якшо гора наша - то і робимо там до усрачки все що хочемо. На Овулі є добротна колиба де вони колись так файно набухалися багато років тому. ЇЇ охороняє Сонька-перевертень в бабу Надю, тому там чисто і затишно. Всі харчі Сонька зїдає прогризши дирку в рюкзаку, а мудаків вона ще в Дарї скеровує замість колиби у вмілі руки місцевих дрово-гомо-сєків. Також поруч є криниця, лятрина та купа дров нарубаних невідомо коли. В нас дома про цю пятнку говорити ніби то і не приянято, але я якось граючись сам натрапив на старезний звіт з цього івенту що відбувся в далекому 2018 році.

-   Вони матимуть де піти так шоб не було доріг, стежок, лісників, сміття, електрики та інших туристів. Вони змокнуть, змерзнуть, натруть до кісток мозолі на ногах, зароблять грижу несучи по черзі гарбуза на гору. Потім собі нап'ються, ну і ми з ними теж, схаряться і пересваряться,- та на ранок всі будуть відпочивші, здорові і щасливі, – вигукнув радісно Богусик. Він був близнюком Ярка і вмів читати продовження думок брата.

-   Але Гора, та ще й сам Овул - це вам не пиво купувати коли тобі лише дев'ятнадцять, навіть маючи витягнуті втіхаря у тата з кишені гроші! Тут треба якогось рішалу на Банковій, – пробурмотав Артем

-   От я і кажу, Лесик нам поможе! – сказав Ярко щипнувши спухшу від надміру сну мармизу Артема

-   А хіба Лесик буде з таким зв'язуватися, журналісти, корупція, вибори-нах, рейтинги? – з недовірою сказала Дзвінка

-   А шо йому втрачати, він вже своїх два терміни відсидів, більше все одно не світить а друзям, які колись за нього на Майдані горлянку дерли «Лесик наш Президент» помагати все рівно треба! –самозадоволено сказав Артем блиснувши ерудизмом. Він почав шаритися рукою під ковдрою, шукати свої труси що він мав звичку скидати на ніч аби не тиснули в яйця та давали йому нормально виспатися.
-       Йдемо краще їсти Риштуняцькі відбивні поки мої глисти в дупі ще одну дирку назовні не прогризли! – впевнено сказав Артем остаточно прокинувшись.

-   Пропоную назвати операцію «Овул-яція 2033» і обговорити всі деталі у мене внизу – відкашлявшись скомандувала Дзвінка і під руку з поКоцаними хлопцями поломилася до себе на перший поверх, стараючись не вступати у калюжі крові камєнди які ще не встигли толком впитатися у вичовганий паркет Гуртожитку номер 5.


------------------------------------------------------------------------------------------------------------
 
2018 рік

За п'ятнадцять років Любко ще жодного разу не повторився і не помилився у виборі колиби для святкування свого ДН. Момент оголошення наступного святкування чекаєш не менше ніж місця проведення Олімпіади чи точки збору річниці Експлореру. Цього року Любко вибрав гору Овул, це гора яка знаходилася за двайціть кілометрів лісовозного хайвею на південь від Осмолоди далеко від абсолютно будь-яких туристичних маршрутів. Уявіть собі шо для багато кого сама Осмолода - це вже край цивілізації. А шо й говорити про закинуту колибу десь посеред Ґорганських горбів де ніхто ніколи не чув слова «Мембрана» і в чиє небо не досвічує жодне навколишнє поселення.



На думку Ромка, з ким сам Любко колись пішов в гори уперше, - йти в похід на два дні то звичайно що гуд. Але ж наскільки приємніше виїхати в пятницю ввечері і, замість того шоб в суботу вставати в пятій рана і кудись спросоння ломитися з міста, - просто прокинутися собі зранку посеред Хвойових краєвидів гір. Упити си трохи чаю, дочекатисі Любка і поїхати всім разом засвітла шукати ту хату. А там далі стандартний Колибінг: палимЕ вогень і вітаємо іменнинника та його гостей. А також читаємо цей звіт який я спеціяльно написав наперід як подарунок Любкови.

За пітнайціть років Любко зі своїм днем народження ініціював та вибухав ціле покоління туристів. Багато з них пішли в гори вперше саме ним, як ото ми з Владом. А ті, хто ходив і до того - то перейшли на новий якісний рівень, пройнялися цією специфічною колибною культурою побуту яку потім рознесли по всіх Карпатах, і не тільки. Тому що Любка ДН має бути в колибі і нііпьот! Жеби всі нормально си сіли, розпалили пєц і просмерділися його димом, жеби Любко виніс Гарбуза бо то якраз Хеловін, а потім всі з нетерпінням чекали своєї черги подарувати йому леліяний цілий рік подарунок. Повірте, це ой як не просто стільки років підряд дарувати Любку шось нове та корисне зі споряги, щось - чого в нього ше нема.

Як ви зрозуміли, на цьогорічну Овул-яцію ми з Ромком і Владом поїхали в п'ятницю ввечері, перед тим добряче закупившись в Рукавичці поруч, бо ходити в «Сліпо» чи «Фуршіт» релігія не дозволяє. Ми планували впасти на ніч або в наметах, або в хаті «Арніка» легендарного осмолодського чувака з боксерським прізвищем Ху(д)Як! Намети, це якщо якісь ху(д)якові туристи встигнуть там всередині напердіти та зайняти всі кращі місця до нас.









Виїхати зі Львова то пів біди. Але заїхати неушкодженим куди тобі треба.... Ото задача! Ромко впевнено всівся на чільному місці у Чорному двомостовому Патрулі з метровими колесами та металевим литим бампером спереду та ззаду. Їдемо по трасі і навіть не моргаємо дальнім всяким паровозам на польських бляхах які наче є безсмертні летять на дальному по зустірчній спереду чи ззаду нас. Їх світло нам не мішає бо ми високо. А якшо ті дураки і в'їдуть у нас, то максимум що зможуть нам зашкодити – фарбу бампері поцарапають. І то лише у тому випадку якщо у передніх пасажирів були вставні залізні зуби і вони ними його гризтимуть.

Сама Осмолода від Львова знаходиться за три з половиною години їзди завантаженою пятничною трасою на Чоп. Дорога стандартна як для України, але колеса спускати не прийшлося. В центрі села Осмолода повертаємо ліворуч і ось ми вже біля знайомої садиби Арніка де колись святкували мій ДН в далекому 2011р. Господар Віктор дома, він щойно приїхав з 4-ри денного вело-походу Горганами, куди рушив з колєгою на свій ДН. Змученому та щасливому Віктору бажаємо многіє літа та даруємсти «Туристичні Креативи» як натхнення на нові звершення. Сім'я Худяків - це Унікальні люди яких знають всі хто хоч якось цікавився походами в Ґоргани. Вони, живучи глибоко у горах, продовжують любити та цінувати їх красу, продовжують мандрувати та відкривати для себе нові вершини, черпати їх енергію.

Ми з Владом колись у коледжі чуть не вмерли пробігши 3км на фізкультурі, а Сашко Худяк, син Віктор, зараз добровільно бігає по 100 км на спиртивному орієнтуванні. Звісно що це за пів доби, але я ж то знаю що не в часі суть. Головне сам факт що 100 км тобі вже не здаються довгою відстанню в принципі. Ти завжди зможеш добратися куди тобі треба на своїх двох навіть якшо ти не маєш машини, велосипеда чи двадцяти гривень на маршрутку. От наприклад посрешся ти з п'яним Ромком десь в колибі в горах сперечаючись хто крутіший Металіка чи Кому Вниз. І він скаже :»Їдь до дому сам». Але тобі ж то пофіг, бо ти все рівно знаєш шо крутішого в музиці за Василя Васиьлціва немає, тому добіжиш собі до Калуша і без машини.

У будь-якому випадку до Віктора треба заїхати не тільки привітатися, відмітитися та купити чаю,- але й попроситися за ключем від колиби та інструкціями як туди попасти. Бо Овул – це окремо-стояча гора глибоко серед Гір, це оаза для спраглих диких Карпат туристів, це незчесАнна гора де чорниці як виноград і їх не може визбирати навіть весь Рожнятівський район.









Дорога до Овулу вся рівна та без колії, проїзна для всіх автомобілів включаючи мерседес, тільки то шо дуже довга якшо ти, звісно що, іще не навалЕний. Посередині є містечко Дарїв – закинуте лісовозне поселення. Тут дивитисі особливо нема на що крім двух милих кутЄт пані Наді. Ця жінка непогано збереглася як на свої 70+ років і працює тут сторожем. А також розносчиком пенсії та продуктів для работнічків лісу що розкидані далеко по вирубкам у горах.

Ми, вислухавши незмовканну Надю, підвозимо її разом із наплічником-колобком повним масла та хліба до повороту на Овул коло вагончика. П'ятеро молодих хлопців у двох машинах явно не дають їй спокОю, не треба бути екстрасенсом щоб прочитати бажання цієї жінки піти разом із нами, показати дорогу до колиби під Овулом, упити си коло ватри а потім з усіма по черзі всю ніч сторожити вугень аби не згас. Та в очах у неї сум бо нині ще корову подоїти треба...

Ромко паркує свого Патруля посеред болота коло самого Вагончика, залазить під машину з ключем на 22 і відкручує обидва кардани. «Тепер можна спокійно пити та не боятисі чогось начудити на машині по пяні.», - пояснює Ромко. «Бо навіть я тепер поки не протверезію то не зможу попасти болтом у хрестовину щоб вставити кардан на місце». Такий от у оффроадерів своєрідний запобіжник від самих себе щоб не їхати вночі в село по ще горівки.























Від вагончика до хати йти десь 40 хв. Маркування нема. Спочатку рухаємося втоптаною стежкою перепендикулярно до дороги, далі впираємося у вирубку. Тут йдемо весь час прямо так шоб урвище було по праву руку, ніби йдемо по його ребру. Поворотів та роздоріж там нема.

Мало того шо хата під Овулом є настільки доступною шо ми з собою взяли усе що було в багажнику включно з бензопилою та трембітою. Так вона ще й в чудовому стані! Накритий залізом дах, скляне вікно, металева буржуйка, меблі, харчі та навіть чисті матраси всередині. Без ключа можна попасти лише в першу кімнату без пічки. Для того шоб перечекати дощ згодиться, але взимку там буде зимно бо нема навіть де намети розкласти.

Тут ми гарно си під'їли гречки та й рушили на Овул зустрічати захід сонця. Для цього йдемо стежкою попри виходок уверх аж поки не вийдемо на Райшток. Райштоком направо метрів десь 200 поки не вийдемо на цекоти. А далі каменями стрімко вверх до меншої вершини, а потім направо на головну вершину Овула з триангуляційним знаком на ній за сто метрів від точки яку вказує ЖПС. В сумі підйом не зайняв більше ніж півтори години. Звернуть увагу, після Райштоку стежок більше нема, йти прийдеться по азимуту та зарослях Жерепу. Тому якщо не впевнені – добре подумайте особливо в погану погоду!



























»Якщо вже йти в жопу - то йти всім!» - впевнено каже Люпко і ми потроху занурюємося у жереп щоб випірнути аж на Вершині.

З триангуляційного знаку на Овулі не видно взагалі нічого... що було б створено людиною. Одні гори, ліси, хмари, небо, скелі та річки. Від Грофи та Канусяків аж до Молоди та Німецького перевалу, батареї не вистачить це все перефоткати! Я вважаю шо краєвиди з Овула заслуговують на найвищу оцінку в ҐоргаНах.



























Вперше за багато років на Любка дні народження не було ні снігу ні вітру. Ми запалили в колибному вікні свічу. Сіли собі надворі навколо великого вогнища з мокрих дров порізаних Ромком бензопилов, нарубаних Хві фіскарсом і вправно роздутим мною своєю трембітою. Ми навперебій піддавали Любкові пальці все новим і новим тортурам давно забутих пісень. А самі паралельно горланили так, що тої гітари чути і не було. А коли його пальці все таки відпали то ми включали Металіку на двох телефонах одночасно, створюючи таким чином стерео-ефект. Дивно чому для цього досі немає спеціальної аплікації.

Потім ми просто дивилися на неба зорі, незпОпсені електричним світлом та, ні про що не думаючи, насолоджувалися своїм існуванням тут і зараз. Пити не хотілося, алкоголь відриває тебе від буття, переносить у внутрішній світ, заважає відчути цю мить.
«А пам'ятаєш як ми тоді ходили на Ушастий су.. бл.. на..й Камінь!», -класно коли тобі тільки 35 а є про шо згадувати весь вечір.

Коли нарешті настала неділя і ми нині мали нині вертатися у Львів то, схарені від свого ж таки генітально-орієнтованого чоловічого гумору, ми всі разом десь зо дві години вкладали надміру веселого Ромка спати. В принципі, для таких досвідчених батьків як ми, дві години щоб дитина заснула це не так вже і багато. Теоретично можна було б Ромка ігнорувати і просто собі відрбуватися спати. Та Чубай, що по Любковому телефону в Ромкових руках щосили п'ятий раз підряд кричав «Коли до губ твоїх, торкається мій прутень, коли до ніг твоїх...» не дав би заснути навіть музейному сторожу на свому робочому місці.























Вниз з колиби йде кілька стежок і тут я рекомендую всім користуватися або компасом або ЖПС-ом, бо доволі легко можна попасти замість своєї машинини на Німецький перевал. Далі пакуємо все в Патруль і втричі повільніше ніж сюди їдемо назад у Осмолоду. Багато хто хариться на оффроадерів шо вони всі алкоголіки. Та це неправда! Вони можуть не киряти.... годинами, сам вєдіу на власні очі!!!

Запрошуємо молодшого Сашка Худяка відкрити Калуський осередок Експлорера та сумні і схарені добровільно їдемо назад у пекло міста. Все класно у Любка на дні народження: підготовка до нього, проривання з міста на трасу, навігація вночі по горах, Колибінг, заросші жерепом вершини, спілкування з друзями «раз на рік», співи та бездоріжжя . Все класно, крім повернення назад у місто...

Привіт Всім!

Планую наступного тижня скочити на Сахарова і глянути як та ділянка після потопу. Хто бажає приєднатися з тих хто вже хоча б раз був в Полтві? Потрібно буде одну людина на поверхні шоб сторожила вхід бо там часто паркуються авто. також файно було б зайняти ще вдень це місце шоб там ніхто не став.

Дату і час напишу в понеділок по погоді.

[Тому я вирішив оголосити конкурс на Гімн Експлорера.]

Я от вчора собі подумав шо Експлореру вже скоро як десіть років а в нас ще досі нема гімна! Тобто гівна в нас на форумі вистачає, а от Гімну - нема. Такого розкатистого і заливного, шоб можна було дружньо цілою лавкою дерти горлянку десь у пабі чи на бардюрчику у Полтві.

А тут вчора ше Сталкер каже що хоче записатися в якості соліста якоїсь авторські пісні. Оооо, тема! У нас є Голос Експлорера! :) Залишилося зовсім трішки - придумати текст.

А тут якраз жопа. Бо шо шо, а поезію складати це вам не звіти строчити. Чого не вмію того не вмію. Тому я вирішив оголосити конкурс на Гімн Експлорера. Переможцю від мене пиздлімітний абонемент на пиво на день в 100 ренген, тобто пє скільки зможе упити. А далі всі разом йдемо в затишний підвальчик що навпроти до пана Роберта в студію, записувати всім разом цей гімн.

А щоб якось подати приклад я взяв готову пісню Кафельний Памятник і переробив її на наш манер. Кради украдене як то кажеться, Кафельний Памятник тягне коріння з баварських Октоберфестівських пісень, то ж совість моя чиста

---


Гімн Експлорера

Я народився у Полтві
Іграшки там погубив
Потім прогулював школу
Гарних дівчат там любив

Приспів:

Гарних дівчат Там, Красивих дівчат Там, Вродливих дівчат Там Любив!
Гарних дівчат Там, Красивих дівчат Там, Багато дівчат Там Любив!

Потім я лазив по Львову
Трушні об'єкти палив
Потім зайшов на Експлорер я
Ну і тягла получив

Приспів:
Трушні об'єкти, зачотні об'єкти, секретні об'єкти палив
Гарно тягла там, моцно тягла там, добряче тягла получив

З часом зустрів там кулєгів я
Разом із ними бухав
Якби не звіти з мандрівок
То ніц би і не памятав

Приспів:
Звіти з мандрівок, звіти з поїздок, звіти про Полтву писав
Звіти з мандрівок, звіти із пянок, звіти з Лощини читав

Ну і далі скільки вистачить натхнення:
Звіти з Пивнички, звіти із ЛАЗ-у, звіти з Річниці писав...

Звісно шо зачот буде тому хто придумає свою, «авторську» як каже Сталкер, пісню. Це вищий пілотаж.

Ну або беріть як я, якусь готову та переробляйте. Чи цю давайте разом допиляємо до пуття. Мені в ній не подобається рядок про школу. Я думав замінити його на «Потім курив сигарети я». Але це теж якось не дуже.

Тож чекаю до кінця листопада! А далі голосування і запис!

Гм, вулиця Франка, площа Франка, Івано-Франкове, Івано-Франківськ, магазин Каменяр....  а чого ж тоді Грушевського обрали першим президентом України? Напевно тому шо Франко до того часу вже помер 😊 Франко багато писав на злобу дня, багато публіцистики, статей, казок для дітей. В той же час Грушевський робив фундаментальні речі і створював свою українську школу науковців в Університеті. Саме його «Історія України Руси», а не «Борислав Сміється» Франка чи навіть «Кобзар» Шевченка виокремила Український народ як націю в очах «світової спільноти». Саме ця праця довела світові що ми є народ з віковою історією і маємо право претендувати на власну землю і власну державу.

Про це все я довідався в музеї Грушевського який затишно сховався на схилі вулиці Франка. Будинок вражає, він практично повністю зберігся з тих часів і совєти його не рухали. Боялися «Чорномора» як вони його називали. Всередині збереглися президентські речі, троха його книжок, меблі. На відміну від інших музеїв все можна потрогати (ну майже все) і біля всього можна поробити селфі, чим ми і займалися.

Грушевський прожив довге і багате життя, мав своє слово паразит, його лекції не любили студенти і він здавав 5-и поверховий будинок в центрі Києва. Тобто чувак вмів і гроші заробити, і науку підняти. І ше саме він допоміг Франку купити кусок землі поруч на якому потім була збудована його хата. Так шо, як на мене, ми недооцінюємо Лисого і Бородатого лише через відсутність радянської пропаганди, яка в свій час так розкрутила Франка.

Ми оглянули все все все крім фондосховищ, туда вхід зась навіть директору музею. Були і на горищі і в Підвалі. Оглянули рацлавіцьку панораму якою її бачив сам Грушевський з балкону, поффтикали на вулицю Франка з віконечка на даху. Отримали масу задоволення і через три години, що минули швидше ніж одне пиво у літню спеку, не знали як розпрощатися і надякуватися.

До речі, поруч росте президентський сад де росте Кравчучка, Кучму заГрати, деБілл Клінтон і багато інших посаджених цими, без сумніву видатними людьми, дерев.

Всім рекомендую, реально крутий і непопсовий музей, як і людина яка там жила. А ще в ньому нема привидів, бо в цьому будинку пройшли найщасливіші роки життя Грушевського і ніхто толком після нього більше там не жив.

Народ, викладайте тут свої фотки а особливо ти, Сталкер, що всю дорогу світив нам ліхтариком в очі - відео. :)

Привіт всім!

Вдома завалявся ліхтарик, у Полтві він бував неоднократно чому є чисельні фотодокази. Зараз в ньому вже нема потреби бо все перешйло на світлодіоди. А він ше ламповий і з акумулятором. Все робоче, акум живий

Є також зарядка від Боша і хард на 300Гб. Хард жививй а ле СМАРТ там зашкалює. Зарядка можна сказати шо нова. Мо комусь пригодиться шоб не гнив дома.

І справді вежа дуже влучно названа, бо вона може поДеревачити низ літакам. Особливо Натівським, які люблять літати на низькій висоті над землею і можуть її не помітити при заході на посадку. Адже все світло з 73-и метрової вежі зрізане і вона вночі темна темна. А буває ж і туман! Мова тут піде про доволі масивну і нетипово-красиву вежу мобільного зв'язку. Зазвичай ці вежі це просто вертикальні стовпи на розтяжках з яких хоча і є краєвид, але сама споруда нудна як реклама мобільних операторів що її юзають.

А тут - витвір мистецтва, по конструкції вона дуже нагадує вежу коло Церки Юра, тільки з кутника а не труби. Ще її особливість це унікально-красиве розташування посеред лісу на горбку, далеко від цивілізації. Лізеш собі спокійно, ніхто тебе не рухає. Ну і драбина наверх починається не десь в повітрі, а від самої землі, дуже зручно.





До речі, вежу одночасно юзають всі наші оператори. І коли пропадає «світло» то приїжджає мужик на Жигулях, дістає три генератори і живить кожну з будок від свого генератора і заправляє їх від своєї каністри. Що цікаво, на вершечку вежі нема випромінювання взагалі, тягнув тільки Едж хоча внизу був і 4Г. Бо всі антени напрямлені на трасу з якої, між іншим, вежа чудово проглядається.

73 метри це фігня, от тільки наверху троха цю вежу розхитує. Напевно тому що раніше тут до 50-х років стояв триангуляційний знак. Відповідно це місце видне з усіх сторін не тільки радіохвилям, а й вітру. На вершині закріплюємо наклейку Експлорера, правда без знежирення і фену, багато фоткаємося і п'ємо Сангушко Васіча. Все таки є щось в цьому, бачити вежу багато років підряд зі свого вікна і нарешті вилізти на неї, і не просто вилізти, та ще й з пивом, і подивитися на своє вікно ззовні. «Коли ти дивишся у вікно то вікно дивиться на тебе», як писав Ніцше.





Наостанок робимо класичну фотку всіх руферів коли вони стоять на самому піку і фоткають себе зверху вниз селфі-палицею. Місця вистачає якраз якраз на трьох, спертися крім як на свої крихітні ступні нема на що, вітер дужчає. Васіч та Електрічкін мене тільки нині по суті і побачили. Але не боялися так ризикувати життям, бо в нас є спільна частота яка, прориваючись в ефір поносом пережитих вражень, заважала нам спокійно лізти наверх і насолоджуватись скрипом рукавиць об металеві прути драбини.

Тому ми без напруження і остраху фоткаємося на вершині, неочікуючи нічого неочікуваного від своїх напарників. Це там внизу ми виглядаємо троха неадекватними в середовищі інших ніби то «адекватних» людей. Ага, бачив я поведінку цих адекватів в нештатних ситуаціях. Краще вже бути або самому або серед своїх 😊

На Електричкіна чекала Електричка якою він мав керувати, інакше пів Новоєврейська лишилося б у Львові ночувати на вокзалі. Тому ми відклади водопровід на інший раз і щодуху помчали на приквокзальний.




Вежа знаходиться тут на краю чудового лісу.

Привіт Знавцям!

Може це вже було, але я напевно пропустив. Хто знає для чого в фунадменти старих будинків вморовують металеві клейма? Таке клеймо було навіть в простій дрогобицькій хаті початку століття де я виріс. Інвентаризаційний номер, заземлення?

Привіт Всім!

Нас любязно запросили прийти і оглянути Музей Грушевського. Покажуть все все все, включаючи підвали і горища. Так шо має бути цікаво.

Пропоную попередньо зібратися на 11 Жопня, 18-00. В цей час музей вже формально закритий і туристів там нема. Хто за пишіть тут або пропонуйте альтернативні дати.

"Форум в Квадраті"

Мова піде про два форуми одночасно: про наш «Explorer.Lviv.Ua» і про книжковий форум чи то пак «форум видавців» в народі. І якщо останні десять років наш форум є міцний та незмінний як запах Полтви на Стуса, то от з другим форумом шось пороблено. Тут стало значно менше маленьких цікавих видавництв, а пустка заповнилася всюдисущими магазинними книжками та дивними людьми які займалися публічним анонізмом пін назвою «самопіар». Ми теж в принципі заради піару сюди йшли, але ще додатково кричали на перехожих: «Книжка про подорожі по всій Україні а також Листівки з унікальних місць Львова». Цю фразу ми вивчили до автоматизму і вона доволі непогано допомагали знайомитися з новими людьми.




Ще будучи на Горбогорах ми з Роєм продумали план як нам виступити на Форумі Видавців. Для нашого Форуму це був би великий крок вперед до публічності і визнання як «культурна спадщина міста». Це була б нагода познайомитися з людьми які нас чемно читають але нічого не пишуть, представити себе людям які мають що написати але не знають куди чи просто що продати троха книжок та листівок. А заодно і провести чотири дні на свіжому повітрі по ту сторону прилавка і отримати lifetime experience.

«Ой хто хто
Девяності любить,
Ой хто хто
На базари ходить...»

Саме так, свій перший продуктовий супермаркет я побачив в 2004 році а бутік з речима - в 2006. А до того всі свої 20+ років я скуповувався тільки на базарах, причому в основному на провінційних. З захопленням і піднесенням ми з самого ранку всією сімєю йшли вибирати чи то мені джинси, чи братові мешти чи щось батькам. Грошей тоді, звісно що, було мало, тому навіть якщо підходяща річ і попадалася нам в першому ж ряді то ми мусіли обійти весь базар по два рази щоб порівняти ціни і бути впевненим в тому що купуємо. Це була тяжка праця протискуватися між крокодилами і людьми в них, всі ці нескінченні примірювання та переодівання на морозі серед клунків та клітчатих сумок, цей сором шо тебе малого хтось побачить в трусах, ці занудні торги з продавцями, власниками такої бажаної речі. А потім пустка і моральне виснаження коли приходив додому.



Наступний виток моєї базарології це були всілякі радіо-базари де я вже зі своїми, зекономленими чи заробленими на статтях грошима ходив серед старих плат розкладених на асфальті та винесених з заводу деталях у сірникових коробочках. В ті підліткові часи я на дівчат дивився менш жадібно ніж на ті транзистори, динаміки чи ISA борди для 386 компа. «Які ж ті продавці повинні бути щасливі, маючи такий скарб на руках», думав я собі. І взагалі в них файна робота, стоїш собі нічого не робиш, а народ сам приходить і дає тобі гроші.

Ще я був хотів написати про продуктові базари, де в хмарі мух продавали м'ясо а в хмарі пилюки сир і молоко. А потім це все ще треба нести додому. Але картина ітак зрозуміла. Звісно що як тільки з'явилися нормальні магазини а потім і інтернет то на базарі мене вже більше ніхто і не бачив. Найперше через те що базар це місце - пожирач часу. Навіть якщо ти і купиш шось там краще і дешевше то часу вб'єш на більшу суму. Ну і запах та антисанітарія там нестерпні навіть для такого бувалого Експлорерівця як я. Але тим не менше, я виріс з вбудованим пієтетом до базарів і в душі завжди хотів попасти по ту сторону прилавку, відчути як воно бути власником і розпорядником таких бажаних благ.

Так от, без Експлорера, Експлорерівців та їх підтримки їх форум був би не в квадраті а під великим квадратним коренем. Тому що подати ідею я мастак, але довести її до завершення дуже часто не вистачає ні терпцю, ані часу. Але тут з'явився Рой, саме він вів переговори з організаторами форуму і забезпечив нам таке шикарне місце. Чи знаєте Ви що колись ще на старому Торпедо місця зліва від входу були вдвічі дорожчі ніж справа? Так, так, бо люди як заходили на базар то завжди йшли по годинниковій стрілці навколо стадіону і під кінець виходили вже скуплені. Так само і коло Потоцьких, ми були по ліву сторону від входу, якраз на початку алеї Аффторів так що минути нас було важко.





Також Рой роздрукував візитки, плакати, помагав носити всі ці книжки в намет і сидів там з Блондинкою і Гандзьою (завдяки кому власне сидів а не стояв) поки я нудився на роботі. Ну а якби не Гандзя, Стінгер, Юрко, Батлхантер і всі всі решта то ми б так ефектно точно не виступили.

Мої книжки потроху продавалися і без участі аффтора, але коли я туди приїхав в четвер ввечері після роботи то справи пішли значно краще. Книжки та листівки мирно жили в симбіозі, доволі непогано помагаючи продаватися один одному, часто купували і то і то. Але якшо людині занадто важко нести велику книжку чи просто немає грошей на неї але вона в захваті від нетуристичного Львова то можна взяти листівки. Дехто мінімаліст і вдома тримає лише найнеобхідніше, такі люди віддавали перевагу книжці.

І взагалі чотири дні на форумі не тільки минули як відпустка, розслабили і дали змогу переключити голову, так ще й збагатили мої антропологічні знання. Наприклад підходить до нас дідусь і каже що він теж аффтор 221-го вірша про Львів, має по віршу про кожне з імен і об'їздив пів світу. Правда неясно чи він там справді був чи просто начитався туристичних путівників, але говорить цікаво і впевнено, пробує грузити. А потім переходить на «і не введи нас у спокусу але визволи від лукавого...». Хіба ми не задумувалися що тут помилка перекладу, як же Бог, одне добро, може вводити людину у спокусу? Це нісенітниця. Такі люди як він можуть говорити довго і так шо не відчепишся, висмоктуючи з тебе енергію процент за процентом. Єдине що може вас врятувати так це ваш мобільний телефон. Саме так – його дзвінок це чудовий привід щоб вибачитися і перестати слухати такого проповідника. Потрібно додати таку фічу в смартфони що вони самі дзвонять коли ти непомітно постукаєш по них «Путін Хуйло»

Тому що в нашому суспільстві діє неписане правило: «якщо хтось дзвонить то це важливіше за поточну розмову». Тому людина кидає все і бере трубку де, найчастіше, будуть тривіальні розпитування і просто трололо яке можна запросто було б відкласти. А після розмови момент вже втрачено, важко вернутися до того місця де закінчив і зібратися думками знову.

Кілька разів було таке що людина приходила, знайомилася з книжкою, читала її і вже діставала гроші, як тут раптом дзвонив телефон і все, її ми більше ніколи не бачили. Мене щиро було жаль таку людину. Тому я вже кілька років як виробив правило брати трубку або якшо я незайнятий, або якщо я знаю хто це дзвонить і що це справді важливо. Третій виняток – повторний дзвінок, якшо це щось термінове то люди дзвонять кілька разів. А так то просто скидаю, договорю, закінчу справу, відповім на всі питання і тоді віддзвоню. І знаєте що? Світ не завалився і шляк мене не трафив.



Був один каратіст який косив під італійця але працював місцевим грузчиком книжок. Він був приземкуватий, мускулистий і дуже рухливий. З обличчя нагадував побрите шимпанзе а жестикулював так наче ламав кистю поліно як Вовк з Ну-Постривай. Я мав необережність закликати перехожих саме коли він ніс свої ящики попри нас. От він нам і почав на Італійській мові розказувати про бамбіно, камасутра, поліцай, молдовське посольство і тому подібне. Ми загальну суть його еротичної фантазії зрозуміли і були дуже щасливі що він спепшався сам за п'ять хвилин.

Але правда в тому що і книжка і листівки для більшості це не необхідність, а розвага. Тому людей треба до себе кликати, пропонувати їм цю розвагу. А то вони ходять і шукають що ж тут такого цікавенького продають, можуть і пропустити. Ми щосили кричимо «Туристичні креативи, листівки з Полтви, дослідники Львова» і це зачіпає публіку. Наступний їх погляд на наш стенд з Юрком в оранжевій касці і респіраторі, аби перегару не було чути, а потім на обкладинку книжки і клієнт наш. Далі йдуть розпитування про що це, знайомство з авторами і тут саме цікаве.... Багато хто дякує і йде собі далі щоб обійти весь форум, обдивитися всі книжки і прийти аж на наступний день та, не роздумуючи, лишити свої відкладені саме у нас. Людина свідомо вибрала нашу книжку і це дуже приємно. Це зовсім інакше ніж коли надивившись рекомендацій на фейсубку чи купившись на голосну назву люди купують книжки навіть не відкриваючи їх.
Є й такі хто одразу купує книжку після перегляду змісту і 30-и секундної розмови з автором бо бачить що це річ, чи просить візитку бо закінчилися гроші і куплять пізніше. Але найбільш приємно було коли в Роя просили контакти щоб він пофотографував для чийогось корпоративного календаря або провів фотосесію. Всі дуже позитивно сприйняли бренд «Дослідники Львова», він привертав увагу, піпл його хавав та запам'ятовував.



Були також ідейні і унікальні люди що знають Львів не гірше за нас, самі бачили хід під Високим замком чи приймали участь в усіх місцевих розкопках за останні 20 років. Дехто дякує нам за сайт і дивується що в реалі ми такі милі та пухнасті. Або просто зливає нам по необережності цінну інформацію. А ще ми дізналися що про Полтву марять чуть не всі секскурсоводи, вони вже і плани складають і цілі консиліуми збирають де на днях мають обговорювати цю тему. Жопа получається, треба пошвидше закріплювати лідерство і старатися не повести туди їх замаскованого агента. Або повести і лишити, хай вибираєтсья сам.

Колись один наш студент зробив валізу яка сама їздить за своїм власником по аеропорту. Такі ж валізи, але чоловічої статі, деколи ходили і по форуму. По обличчю було видно що він не дочекається коли ж нарешті вони вернуться додому і дівчині прийдеться відпрацьовувати за його терпіння та муки на цьому зборищі ботанів і буквоїдів. Або навпаки, людина йде між рядами і, розмовляючи по телефону, дивиться що там цікавого продають. Для чого вона це робить??? Перевірено не раз, така людина не то шо книжок, вона навіть голої сраки Моніки Левінські на стенді про святого мученика Омеляна Ковша не зауважить. По суті це і не розмова і не ходьба, а дві справи зроблені натретину.

По форуму сновигають бабусі в пошуках календариків на шару а також люди з церкви які і не планують щось купувати. В нашому наметі зібралося пів Експлорера, все аж тріщить по швах. Якби Гандзя не підклеїла вчора скотчем дах аби той не протікав то наш бідний намет точно би розлісся. Експлорерівці це добре коли їх мало. На столі помаленьку виріс терикон сємок а запах чаю відгяняє клієнтів навіть від сусідньої дитячої письменниці. Зато Беларуси навпроти тащаться, веселі люди які не люблять слово Бацька по відношенню до свлова Лукашенко. «Бо він Х.. а не Бацька». Беларуси прикалісти, вони не розмитнюючи ввезли сюди всі свої книжки. Кажуть що якби розмитнювали то вони б получилися золотими як батон в Януковича. «А якби вам танк сказали привезти, теж везли б?» питалися прикордонники. «Якщо для Української Армії то везли б!», відповіли ті і їх пустили в Україну так.



Користуючись натовпом і загальним безладом двоє Експлорерівців вирішили покопати на подвір'ї Потоцьких. А що, за наметами нас не видно а якшо і спитають, то скажемо ніби шукаємо вхід у Львівське Метро. Легенди твердять що тут, у подвірї Палацу на головній клюмбі сам Потоцький колись був закопав вночі скарб коли втікав з міста від братів панни Францишки з роду Капуцинів, які хотіли його каструвати. Очевидно шо за стільки років над скарбом вже певно горб землі насипали, тому ми підготувалися і взяли найбільшу метрову катушку. Вдаючи ніби проводимо езотеричний тренінг по контактах з медіумом Потоцького ми доволі швидко знайшли потрібне місце недалеко від найвищого дуба.

Настала ніч, задні ворота Палацу Потоцьких лишають відкритими бо має приїхати машина що чистить біотуалети. Ми в чорних паранджах (костюмів ніндзя не було на складі) почали тихенько довбати кам'янистий грунт. Але коли докопалися до дерев'яного віка скрині то нас охопила гарячка, ми забули про тишину та конспірацію і це була фатальна помилка. З вікна виглянула чиясь зморшкувата мармиза і ми почули верескливе «Ах ви ж розкопщики Йоб..і, ах ви ж Чорні Архітектори, скільки можна тут шуміти, не даєте спати. Валіть нах..й звідси! Ту скриню ще під час першого форуму видавців почистили, ви думаєте за які гроші він ще досі існує???». І в нашу сторону полетів її котик.

Ми постаралися на славу і отримали масу задоволення. Дякую ще раз всім хто допомагав і тим хто не заважав. Думаю за місяць результати нашої рекламної кампанії дадуться взнаки в черговому звіті Батлхантера. Головне шоб люди які зайдуть до нас потім і залишилися. А для цього повинні ми всі постаратися зробити форум цікавим та приємним для всіх місцем.

Привіт Всім!

Ми з Роєм будемо представляти наш ресурс, таємні листівки і Креативну книжку на День Туриста в Музеї Грушевського, 27 вересня 16-00. Ось лінк на анонс події.

Приходьте і підтримайте нас! Заодно і в музей попадете, і наклейки в Роя заберете хто забув на форумі це зробити!

Привіт Всім!

В середу стартує форум видавців. І вперше на ньому буде представлено наш форум!!! Ціль - залучити до нас нових та цікавих людей. Ну і продати троха книжок та листівок звісно.

Формат буде приблизно такий же як і на Горбогорах. Тобто ми з Роєм сидітимемо в наметі #116 в дворику палацу Потоцьких. Коло нас стоятиме плакат Експлорера, книжки Туристичні Креативи і Роєві листівки. А також візитки які кожен зможе взяти безкоштовно.



Так от, якшо хтось має бажання долучитися до нас чи помогти - запрошуємо, ми тільки раді. Можливо хтось має свої напрацювання які теж хоче представити широкому загалу. Або просто посидіти з нами і поспостерігати за натовпом, поспілкуватися із зацікавленими людьми. Рой сидітиме з середи і далі, я зможу приєднатися з пятниці і до неділі. Відповідно маєте час - приходьте, підстрахуйте, буде нам хоча б як в туалет сходити.

Ну і поширте це повідомлення всім всім всім :)

Привіт Всім!

Як хто дивиться на ідею вилізти нині на цю вежу і пофоткати захід сонця? Поки гарна сонячна погода і тепло.


Вежа знаходиться тут на краю чудового лісу. До Деревача не проблема дістатися маршрутками. Також я їхатиму додому нині десь по 6, міг би взяти кількох пасажирів.

З собою бажано мати рукавички, інакше мозолі на руках будуть як у якогось аноніста.

Привіт Всім!

Вчора виявив тут коло карєру дивну споруду з землі.

Вид з "входу"


Тут вільно розміщається одна людина


Земляний вал навколо це присипані шини


Вид з засідки на дорогу


Чому дивну - бо виглядає як сучасний шанець в землі для одного бійця. Є плавний спуск і коло в кінці щоб розміститися. Направлений він в сторону дороги строго на захід. Навколо шанцю є гумові шини присипані землею, тобто робилося добротно і надовго. Поруч в радіусі кількох сот метрів подібних шанців я не виявив.

Це не для мисливців, бо найближчий ліс за 2 км. І взагалі всюди висять таблички шо тут полювати не можна. Не для сторожа карєру - в нього є своя будка на вїзді ну і шо тут охороняти в полі.

Хто знає що це може бути?

Справжні учасники Експлорера не те що не ригають, вони навіть в повному коматозі не спалять цікаві об'єкти. Але так як вчора ми лазили саме в Бориславі, а місцеві саме святкували свій день міста (тобто ригали в парку) тому тепер зрозуміло чому «Борислав Ригає» Франка нам постійно згадувався.



До речі, якби в ті часи був інтернет Франко би перший заснував місцевий Експлорер. В свій час це був в реально крутий чувак який облазив навколо все, починаючи від Янівських Озер та Урича і закінчуючи нафтовими вишками та тру-колибами в Криворівні. Він, сто років тому, писав звіти з кожної із своїх вилазок(тепер це майже 100 томів), виступав за вільні відносини у шлюбі, називав церкву своїми іменами та стимулював оточуючих людей мислити головою, а не користуватися готовими шаблонами.

Ну але я хочу написати не про Франка, а про нашу групову вилазку в Борислав яка щойно, на жаль, закінчилася. В чому кайф від групових вилазок(за версією Сегфолта Гей-Парадів) спитаєте Ви? В чому кайф йти кудись великою компанією яка палить себе ще за кілометр до об'єкта, де завжди бардак та спонтанність і де неможливо дотриматися жодного плану.... Ось вам моя єврейська відповідь на це питання: А в чому кайф від групового сексу?! Тобі що, вдвох-втрьох мало? Для чого люди спеціально з Німеччини їдуть аж у Хорватію на свінг-пляжі аби покохатися там на вузькій кам'яній смужці землі під палючим сонцем у всіх на виду, ризикуючи спалити собі всі біля місця на тілі. А потім дочекатися вечора і повторити все ще більшою компанією. Чому цим людям мало робити те ж у себе дома в комфорті коханого ліжечка де ніхто не заважає, ти все контролюєш щоб було ідеально....

Очевидно що відповідь у обох випадках є одна і та ж– вони це роблять щоб отримати задоволення. Групові вилазки це як і груповий секс, він зближує та об'єднує зовсім незнайомих та несумісних людей, людей що просто випадково перетнулися тут і зараз на Форумі. І, що найцікавіше, що ці люди потім лишаються пов'язаними між собою на все життя, вони стають частиною великої сім'ї Експлорера. І хоча ефективність групових вилазок є не надто висока, але зате задоволення усі отримають від них просто море...

Для мене було відкриттям що люди після багатьох років по тому найбільше ностальгували саме за груповими вилазками Експлорера, а не за якимось мега-тру-об'єктами. Об'єкт можна повторити, а от зібрати хорошу компанію і створити там дружню атмосферу значно складніше. Людей приваблювала та сила і неповторна атмосфера коли «разом нас багато» і це впливало потім на життя . Наприклад Рой вперше попробував металошукач в Ярослава79 саме на такій груповій вилазці коло Червонограда, чи колись коло ракетних шахт в Бродах нас було стільки машин що най його шляк трафить. Я по своїй природі теж інтроверт і уникаю спілкування де тільки можна. І мене теж харять великі балаганні тусовки. В ті далекі часи 10 років тому схильність Експлорера до груповухи мене троха відлякувала. Але все приходить з віком, зараз, десять років по тому, я починаю бачити у групових вилазках переваги. І не тільки я. Факт у тому що менше ніж за тиждень теми в Планах всі три наявні машини були забиті, що є абсолютним рекордом для форуму.












Ми домовилися зібратися коло Ашану на Сокільниках на 9 ранку, щоб побільше встигнути побачити за день. Але це була стратегічна помилка, бо Ашан – це хавка, Хавка – Це Ашан. Звісно шо народ тут же поломився скуплятися пончиками і до пончиків що відтягнуло старт вилазки на деякий час, але то нічого. Наша компанія з 12 чоловік настільки була заряджена енергією що аж навіть хмари розступалися і сонце світило.

Сьогодні неділя тож наша утрення це поклонитися Хот-Богу мандрів в його храмі на виїзді з Солонки. Піднесені та щасливі як після підвищення по заплаті ми несемося до Стрия не помічаючи нічого і нікого крім машини друзів попереду. В нас 10 рацій на три автомобіля, ми спілкуємося, прикалюємося і просто тащимося від самого факту що нарешті вирвалися зі щоденної рутини. Сталкер: «Перевірка звязку. Як мене чути». Лесик «Нажаль тебе чути занадто добре».

Сталкер дорвався до мого магнітофона і методично перелистував всі 16Гб музики у пошуках Сильно Рожевих, якось це дуже інтимно ніби він порпається в моїй папці з порнухою. Рой згенерував ідею зробити наклейки Експлорера на Авто, аби наші польські бляхи видно не було. А також візитки Експлорера для всіх бажаючих, за їх гроші звісно. Чудова ідея!, давайте ще зробимо наліпки типу Вінєтка під шкло коло Дзеркала, щоб пускали у всі тунелі безкоштовно? В дизайн можна використати тунель Полтви де з-за повороту видно фари-ліхтарики а посередині влібити велику букву ікс а не «Х» :)

Ми їхали в село коло Стрия яке має свою назво-копію коло Ходорова. Ось вам і запал об'єкту який був колись чи ти психлікарнею, чи то наркодиспенсером чи і тим і тим по сумісництву, яка зараз різниця. Але насправді палити тут нема що, все давно спалено навіть в прямому сенсі і вже навіть сторожа не лишилося. Правильно, що тут охороняти якщо сам вже все і вкрав?! Але місце справді трушне та атмосферне, роздивляємося всі западини колишнього панського маєтку і фоткаємося напам'ять. Не думаю що він тут ще довго простоїть, бо або сам завалиться або його відреставрують, занадто вже пєнькне місце як на теперішній час. Звертаємо увагу що Чоловічий корпус в рази більший за жіночий, все таки алкоголізм це суто чоловіча хвороба. 😊

Коли Рой кликав когось з ним іти і фоткати об'єкт чомусь всі принишкли а Лесик навіть сховався за машину. Виявляється всі це вже давно пройшли і тільки я - новенька Жертва, ще не бігав з ліхтариком по тунелях, не тримав штатив і не виступав у ролі фотомоделі. Але я люблю помагати іншим тому радо погодився та старався як міг для обох таборів. Троха фоткати, троха потравити приколи чекаючим на Роя.











Ну холєра всьо, нарешті їдем... Але їхали ми недовго, за Стриєм нас спинила висока радіорелейка яка раптово впала на дорогу ... своєю тінню. Ну як її, таку красуню, і не пофоткати. Тим більше шо з вже неї зняли власне всі трушні рупорно-параболічні антени та лишили тільки плоскі миски мобільного зв'язку. Ну а далі, не додздзвонившись сторожа в червону кнопку коло фіртки ми їдемо в бермудський трикутник Прикарпаття Борислав – Трускавеь - Дрогобич.

Пам'ятаю ще коли розвалився Союз то всі почали говорити яка в нас тут невкоханна екологічна катастрофа і якшо заваляться шахти в Стебника то піхвець буде не тільки нам, а й усій Європі. Страшили, страшили, роки йшли а нічого так і не відбувалося. Справді, в Стебнику були шахти в яких добували Кал-ій у промислових кількостях. Потім пустоти в землі законсервували і просто викачували воду. І от саме тут і криється вся запара, держава регулярно зажимала гроші на насоси та електрику для шахт, тому була загроза що вода підмиє стовпи на яких тримається стеля землі і все рухне вниз.

Якщо чесно - то я в це не вірю, западина що утворилася коло Трускавця має інше походження. Це все Китайці працюють над новим методом тиряти корисні копалини по світу використовуючи підземно-підводні човни. Так так, саме пізденно-підводні. Ідея така що під землею є цілі моря та океани води на Артезіанському горизонті. Ці пласти лежать глибоко під континентами, вони мають свої течії та западани. Китайці пробурилися на Артезіанський горизонт і запустили туди безпілотну субмарину. Вона пливла собі по течії кілька днів аж поки не була засмоктана насосом заводу Моршинської. В нас в Україні стільки виробників «мінеральної води» що всі разом вони створюють потужню підземну течію в сторону України. Потім Китайці побудували вже транспортну баржу-підводний човен і непоміченими тиряють то уранієві руди в москалів, то калій в нас коло Трускавця. Тому якщо зробити розкопки завалу то ми там знайдемо і перепоховаємо на їх батьківщині добру сотню китайчиків.

Всюди на дорозі до Трумкавця стоять жовті знаки про об'їзд небезпечної ділянки, хоча з траси самого завалу і не видно. Ми не планували цю зупинку, але як можна таке пропустити, от вам і спонтанність групових поїзденьок! Провалля значно глибше ніж на фотках, воно просто здоровезне! В глибині провалля вже утворилося озеро з рибою і все це виглядає ну дуже мальовничо! Пробуємо всі разом підстрибнути щоб створити гравітаційну хвилю і так спровокувати ще один завал. Нічого не виходить, ми ще не їли і тому легкі як пірїнка. Хоча ми всі і були голодні бо вже обід але місце нас зарядило позитивом.












А ви знаєте що Борислав зараз видобуває нафти більше ніж під час свого розквіту в 1900-х роках? Просто тоді 7 мільйонів тонн це була третина світового видобутку нафти, а зараз це лише втрати на транспортуванні з морських свердловин до суші. Ми падаємо на даху недобудованої лікарні на краю Борислава. З одної сторони Цюхів і телевежа Карпати-ТБ, гори і Східницький перевал. З іншої – безкраї рівнини аж до Львова, ближче нас Дрогобич і його сміттєзвалище, дуже схоже на Львівське по вигляду і політичному запаху.

От є в тому свій кайф коли кілька людей об'єднаних спільною ідеєю збираються десь високо на даху, подальше від людей і поближче до Бога, і просто насолоджуються цією миттю, самим фактом свого існування тут і зараз, стараючись запам'ятати це п'янке відчуття цієї миті. Та година під хмарами на рубероїді в куті закинутого даху, коли ти спираєшся спиною на керамзитові блоки і перекрикуєш тостом Лесика що вєщає про Китайський чай і Вєтнамську хавку мені запам'яталася на все життя. Китайці не дурні, вони все своє гамно вивозять з хати в інші країни а в себе лишають тільки якісні речі.

Що таке Експлорер для мене? Це насамперед цікаве хоббі та друзі, яких я тут знайшов. В один час я ловив себе на думці що всі мої друзі були або з Політеху або з Роботи. А що з ними станеться якщо тебе виженуть з роботи чи ти вирішиш піти сам і стати письменником, .... Робота роботою а мати друзів близьких тобі по духу це дуже важливо. А щоб це було потрібно щоб жив наш форум який всіх познайомив і об'єднав. І не просто жив, а ще й розвивався і сюди приходили нові і нові люди. Щоб привносили сюди свіжу енергію і ідеї. Для цього і була організована ця вилазка як і регулярні Екскурсії в Полтву, щоб об'єднати старих і залучити нових людей.

Ну прийшов хтось новий на форум, побув тут троха і забакланений з обісраною голової пішов геть читати свій Фейсбук. Це я перебільшую звісно але чим більша сім'я тим більш толерантними один до одного повинні бути учасники. Всі з нас мають свою легку степінь неадекватності. Тому краще зосереджуватися не на відмінностях і не старатися переробити всіх інших на собіподібних. А на тій користі яку людина приносить, на її ідеях по вилазках, звітах що вона пише або фотках які викладає. Чи просто прикрашає компанію своїм хорошим настроєм.

Після того як нам порвало дах їдемо подивитися на голі мікросхеми у вигляді Дрогобицького нафто переробного заводу. Я навіть ще досі їх акціонер, тому теоретично маю право якось прийти і попросити показати мою частину власності заводу. 😊 І заодно привезти з собою всю банду експлорерівців. Об'єкт стимулює не гірше за Плейбой, і хоча є охорона але кортить залізти і помацати все вживу. Лесик, всередині якого одного креативу більше ніж у цілого 95 кварталу, пропонує розказувати анекдоти по раціях між машинами. Ого, а якщо анекдоти політичні а нас прослуховують тоді що, зараз зупинлять патрулі і оштрафують шо у водія руки зайняті не тим? Ну але рації реально виручали, з ними було значно легше координаувати дії дванадцяти людей, веселіше та інтерактивніше.











«Я крім свого прутня жодного більше не бачив», твердить Лесик Урологу натякаючи на специфіку його роботи. Ого, то ти Лесик щасливчик! Ти напевно в басейн ходиш тільки через жіночу душову 😊 а нудистські пляжі тобі попадалися без старих зморшкуватих німців-ексгібіціоністів.

В Бориславі, як і по всій Україні, москальська тролі попозначали на вікімапії всі діючі військові об'єкти як закинуті а закинуті – як діючі. Це троха шкодить репутації держави загалом і дослідникам таким як ми зокрема. Так шо знайте  - на вулиці Дрогобицькій ніц нема крім охорони!

Передостаннім об'єктом був центр міста Борислава де знаходиться машина часу настроєна на початок 2000-х і де якраз проходив їх день міста. Бєєєєє, подумаєте ви. Так само подумали і ми та чуть не обригалися щойно вийшовши з машини. Атмосфера була не тру тож ми всі вирішили виїхати за місто і там троха оглянути нафтокачки. Але... На то вона і велика компанія щоб у людей були різні думки, дехто заради цього парку зі сценою та закоханими парочками які ніжно бобруються на ще совєтських лавочках спеціально сюди і їхав. Тому замість того щоб сваритися їхати за місто чи бухати тут ми вирішили зробити так щоб було всім добре. А саме спочатку тут а потім за місто. Це було правильне рішення, бо в результаті всі нормально провели час у парку коло нафтокачки, нанюхалися дьогтю із запахом бензину, позапускали нафтову вишку в ручному режимі і допили всю Нафтусю шо там була. Відповідно після парку їхати за місто вже ніхто не хотів.

Коли мені було 4-5 років і мене за ручку водили до бабусі я зачудовано дивився на нафтову вишку на території солезаводу, яка меланхолійно ходила собі взад-вперед. Старші хлопці навіть вилазили наверх і каталися на ній як на качелі. «Приводы штанговых глубинных насосов ПШГН» незмінні от вже століття, зараз вмикаються автоматом на 1-2 години вдень, решта часу нафта помаленьку набирається з губчатої породи у свердловину.











Якщо хочеш ти посцять треба пам'ятник згадать. Коло села Опарі колись був військовий аеродром ДСВ, зліва коло траси є гранітний монумент як підтвердження цього. Він малопомітний і якщо спеціально про нього не знати – то не попадеш. Але ж ми Експлорери!  Фоткаємося разом і гоу по хатах. Народ дякує один одному за вилазку, бо ж з дитинства привчили дякувати. Але ж насправді дякувати треба хіба що самому собі, що ти не полінився і приєднався, зробивши вилазку таким чином ще кращою 😊 Продовжуючи аналогію з сексом вилазки робити потрібно часто, регулярно і великими компаніями....

ПС: Я, навіть попри свою геніальність, не вмію читати чужі думки. Покищо... :) Тому буду дуже вдячний якщо ви також поділитеся своїми враженнями від вилазки. Коли будуть фотки то я їх повставляю сюди в текст щоб троха його розбавити і він легше читався.

Напевно Ви вже втомилися читати мій понос підсвідомості з попередніх декількох постів!? Тому на цей раз буде про рибалку, але очима нерибака. Такий формат цікавий і як хлопцям/чоловікам - бо ж про рибалку, так і всім решта – бо очима нерибака.

«Він що, рибалив у Полтві»,- подумаєте Ви. Та ніііі, в гірській річці у самому серці Сколівських Бескидів, у місці де зв'язок перестає тягнути ще коло сільського клюбу а селяни його кличуть дивною назвою «Малмансталь». Всього дві тридцять від Львова і ви в такій глухомані, де поміж ногами плаває гірська форель а на десятах кілометрів шляху попри річку немає жодної пластикової пляшки, і не тому що тут прибирають...

Іван діловито та самозадоволено кладе розкалені до червоного ножиці у склянку холодної води – щоб не тупилися, а я, тим часом, уважно роздивляюся свою нову стрижку, стараючись знайти в ній хоча б одну «антену», ну хочаби щось до чого можна було б придертися, та марне. Лишається час до нового клієнта то ж Майстер демонструє мені на окофоні що він не тільки вміє голови стригти, а ще й рибу непогано косить: Харіус, Форель, здоровенні щуки та багато офісного планктону... Мене дуже дивує як це людина не з Львівщини так швидко освоїла наші ландшафти і стала гуру в усьому, куди можна закинути свою вудку... 😊







Знайомтеся, Іван – це автор нової фірмової стрижки Golem-a, а заодно і заядлий рибак. Так що хто ще памятає мене патлатим – не було такого ніколи 😊 Раз якось надоїло мені слухати оповіді Івана про улов, річки і гори то ж я напросився з ним на рибалку. А так як він ніяк ще не знайде у свому житті саме ту, єдину.... Машину, а я, свою чергу, не маю ні досвіду ні спорядження то ми досить непогано скооперувалися.

Далі будуть технічні деталі. Кому нецікаво - можуть або зразу переходити в кінець статті до фоток скільки і чого я злапав, або ж на інший сайт з більш цікавішими фотками. 😊  Але до того як ви це зробите я хотів би прояснити що ж саме є спільного між рибалкою та Експлорером. Зразу уточню, що під словом «рибалка» я маю на увазі не свинний шашлик на березі річки під «львівську сотку» до, в процесі і після; і не мертво-лежачий патик лощини між кривими ногами рогатки, не гнилий, напівживий хробак згвалтований у неприродній спосіб тупим іржавим гачком. Це не старе жигулі припарковане над ряскою коло мутної калюжі, і не аплікація електронного поплавка на смарфоні що тебе будить і каже ніби хтось саме зараз тиряє твою вудку, бо щоб шось там клювало то це маловірогідно.

Під рибалкою я розумію інше, а саме - 12 кілометрів вверх по течії гірської річки з усіма її порогами та завалами, з усіма її каменями та божественними струменями сонця що падають на тиху водяну гладь крізь пожовклі гілки, а поміж цієї всієї краси повільно крутиться твоя золотиста приманка, а за нею з пожадливим поглядом пливе кілька рибин різного розміру. І ти знаєш, що переможе найбільша, саме вона ключе першою і твоя задача – бути напоготові її підсікти, не збити руку, відчути саме той темп катушки коли приманка ще так-сяк крутиться, коли вона не лягає на дно і не вспливає на поверхню, коли кінець спінінга стоїть нерухомо як істукан. Також рибалка це високотехнологічне спорядження Shimano яким треба навчитися користуватися до автоматизму, це коли приманку вагою в 2 грами ти з точністю до метра(щоб не попасти в корчі) закидуєш у найглибше місце річки що за тридцять метрів від тебе(ну щоб не налякати рибу), притому шнур, який прив'язаний до приманки, у воді невидимий і може витягнути на поверхню аж до 2-кг рибу. Це і орієнтація на місцевості де та як тут пройти; де зупинитися невидимим, як перевірити чи тут живе риба; і елементи АТО - коли ти в «зеленці» переховуєшся від ворота-лісника який тебе висліджує на старенькій, але наново помальованій у чорний колір Яві. Ну але про все попорядку.







Так от, що ж спільного між рибалкою і Експлорером?! По перше, що це що це хобі яке приносить масу задоволення, обоє Хобі вимагають від тебе зібратися, встати з-за комп'ютера/смарфона і вийти надвір, адже дома риба не ловиться. У обох випадках ти маєш справу з безліччю цікавої і дуже специфічної техніки а також пошук місця для інсталу, ці всі спініги-ліхтарики, надлегкі і беззвучні катушки – шнурки та карабіни, забродні ОЗК-костюми які не рвуться, не перетираються та не промокають, вузли та прийоми аби це все не підвело. Ти не залишаєш слідів, нічого не береш з собою і не нищиш після себе, а просто фоткаєш рибину і відпускаєш її назад у Полтву. Половину кайфу від процесу що лісник завжди поруч і він може тебе засікти, ти продумуєш в голові наперед відмазки. Ну і в кінці кінців, в обох випадках ти йдеш дуже мальовничими місцями які варті того щоб тут побувати і де мало хто бував до тебе!

Так от, ми вирішили встановити новий світовий рекорд і виїхали в 4 ранку з Пасічної. Як наслідок, всі заправки ОККО в цей час саме чистили своє обладнання для ранкових Хот-Богів а у село Майдан ми приїхали ще коли всі там спали, шляк-баум до рибного місця був відкритий ще зі вчора, по-пяні їм влом було йти його закривати. Я знаю що тут треба заплатити за в'їзд, але ж не буду я власноручно йти і спеціально будити лісника з самого ранку заради цього? Далі 6 км Джимміком рівною, проїзною навіть для Альфи Тараса t309 дорогою, їдемо до «будинку лісника» як називає це місце Іван. Взимку тут годують зубрів, влітку час-від-часу відпочивають туристи, є галявина, вода, дах над головою і дух у повітрі.

Якщо їхати далі то на дорозі буде ще один шляк-баум, він заманливо відкритий. Але я знаю ці їх приколи, достатньо його проїхати як лісник тут-як-тут вибіжить з кущів і його зачинить на колодку а ще й цеглою припре, щоб ти не вибрався. Як наслідок прийдеться потім або діставати ножівку з бардачка, або робити підкоп під самим шляк-баумом.







Та наша ціль нині не заїхати в Орявчик на машині, а половити тут рибу. Тому ми лишаємо машину і вперше за останні півроку відчуваємо себе знову десятирічними дітьми коли пробуємо намацати зморщені від холоду пісюни щоб злити у засохлий борщовик відпрацьовану каву ОККО, так курва зимно зараз в Карпатах зранку! Вранці риба завжди харчується і зловити її шанс значно більший ніж вдень у жару. Вдень в жару їй хочеться прохолодного янтарного пивка, а не жирного риб'ячого стейка на лєсці що крутить тут хвостом під самим твоїм носом. Хоча, як казав Іан, форель має такий же характер як і я – може їсти все підряд цілий день, завжди і всюди.

Якщо ви думаєте що ми браконьєри – то ви помиляєтеся. Ми – це страшний сон браконьєрів, бо за день Іван знешкодив як мінімум три їхні сітки та випустив всю рибу нещасну на волю. В нас навіть гачки були без зазубрин, якшо не підсікти рибу вчасно то вона тут же зривалася, в чому я мав змогу не раз переконатися. Зато потім відпускати її на волю було значно менш трамватично для обох учасників процесу. Місцеві дятли та білки напевно були подумали що то якісь підераси приїхали зранку на рибалку, один з них в голубій сорочці а інший в червоній футболці. Насправді риба з води не бачить голубий колір на фоні неба то ж Іван був раціональний, а я, як бувалий турист, був у червоному щоб не погубити склад групи, тому мені доволі швидко прийшлося принести жертву Нептуну і роздітися щоб годувати комарів та бомків своєю плоттю, зато не відлякувати рибу ніби це знову комуністи прийшли сюди з електровудочками. Привабити ж її я міг хіба що своїми кубиками на пресі.

А от якими Ви бачите Карпати в своїй уяві? Напевно це м'які лісисті вершини Бескидів, розлогі розсипи Цекотів в Ґорганах, щедрі чорничні поля Боржави або обісцяна Говерла на Чорногорі? Так от, раніше я річки в Карпатах сприймав не інакше як перешкоду на шляху яку необхідно подолати. І в думку не приходило що я колись спеціально йтиму не впоперек - а взводж річки, мені не буде мокро і що сама річка це і буде ціль. Деколи приходилося аж 4 (о який жах!) рази переходити річку вбрід, я переносив дівчат на руках хто давався, харився, і вважав шоб не замочитися. А от цей раз я відкрив для себе новий вимір Карпат якого не знав до того – вздовж річки. Ти йдеш по воді що охолоджує твої ступні навіть через чуму чобіт, бачиш цю прозору воду навколо з красивим, опавшим листям у ній; згадуєш як ти у цих же бахілаг місив колись гівно у Полтві і розумієшя як тут зараз красиво. Які ж то надзвичайні пейзажі можна побачити просто пройшовшись вверх по течії безіменної притоки Стрия, побачити безліч локальних перекатів та водоспадиків, побачити затишні пристанища для форелі де букові гілки спадають майже як верба, до води; побачити зблизька зрізи камяних епох та гірські струмки які доносять запах далеких полонин...







Якби мене заставили у місті пройти 12 км в хімзі по 28-и градусній жарі, невиспаним, з рюкзаком за плечима та ще й зупиняючись кожних сто метрів на перелов - я би напевно вмер. Але ж це Карпати, тут я живився ними а ще запалом, еееееенргією та ентузіазмом Івана, для якого кожна Рибалка це як нова притока Полтви колись для мене: нестримно цікаво та нестримно. Правда час від  часу мій дослідницький слух таки вловлював сторонні звуки і ротом та жестами давав Івану зрозуміти що ми тут не одні. То ж пригода ставала дедалі цікавішою і ми продовжували рибалити там, де напевно ніхто до нас.

Урочище Малмансталь.... «Сталь???? Яка в ще дупу сталь посеред Карпат, це ж не Кривий -Ріг!», скажете Ви. Уявляєте, саме тут, посеред хвойових та бухових лісів, у 18 столітті була найбільша на Східній Галичині сталеварня! Логічно шо процес налагодили і всім заправляли німці-перечеленці. Але тим не менше, це також наша історія! Досі збереглася їх «доменна» піч, їх топоніми місцевості і навіть несподівано величний костел в центрі села. На жаль з самої Малмансталі донині зберігся лише колодязь бо коли останні поляки відступили звідси на Захід гнані Віслою, то всі пусті хати місцеві колгоспи розібрали на цеглу для свинарників а решту деревяних будівель зажглі місцеві комсомольці як «йолку» на Новий Год. Згідно австрійських хронік, поселення німців тут було на кілька сотень людей, в лісах і зараз можна найти куски цегли Reiss а їх колодязь ще досі прикривають букові колоди.

Чи знали ви що форель не можна брати голими руками, що для неї це як покласти розкалені ножиці Івана на холодний язик Путіна? Форель живе тільки у дуже зимній воді і якби вона могла говорити – то б кричала різні матюки від болю та теплових опіків що завдають їй наші руки, часто вона може навіть померти від больового шоку. Тому якшо хочеш її торкнутися – то слід перед тим руки потримати троха в річці, шоб зволожилися і змерзли. Моя перша рибина була надзвичайно красива та доволі велика, десь на грам 350, а ще вся в слизі. Слизі??? То може це вона так збуджується в процесі коли її ловлять? А потім якщо не злапали то запліднює пів річки, тобто такі як ми з Іваном навпаки не знищуємо її, а допомагаємо збільшувати свою популяцію???! Незвично, але тіло рибини гладке як пензлик з більчачої шерсті чи як спина у крота або ската. Напевно це так створила природа шоб вона за камені лускою не зачіпалася.

Коли після безлічі спроб та невдач, коли я нарешті навчився закидати приманку правильно, коли навчився її як слід вести щоб вона крутилася не зашвидко і не заповільно а кінчик спінінга при цьому не вібрував, коли вона нарешті клюнула – я вже не думав ні про шо інше тільки про Івана і про те що він мені говорив всю дорогу сюди: різко підсікти, спініг поставити вверх щоб пружинив, тягнути на себе, не давати зірватися і так далі...







Мені попалася Форель Карпатська, дуже активна, вся в яскравих крапочках. До речі, та форель що її подають у ресторанах і вирощують на «спеціальних господарствах» - це форель радужна, завезена з Америки тип. Вона, як і сибірська Сосна що завезена в Карпати 200 років тому замість оригінальної Карпатської Ялиці, росте в рази швидше тому є більш комерційно вигідною. Потім птахи розносять її личинки по всіх водоймах навколишніх і там ця форель радужна успішно приживається. То ж я не здивуюся якщо подібно до сибірської Сосни Американська Форель колись завоює наші гори.

А от ще загадка, що спільною міг апельсинами на Майдані 2004 року і рибою в рибальських господарствах? Відповідь проста: що ті що ті є наколоті! Тобто коли рибак випускає рибу назад у воду то вона вже вважається колотою і не то шо більше не клюне, а ще й іншим розповість що то за підстава. Бо що рибак, що наркоман – обоє коляться, правда перший голкою а другий гачком, але ще невідомо хто більший кайф отримує.







Коли азарт переміг розум і ми перестали никатися то нас все таки зустрів лісник, проте відчув дух Експлорера що ми і не таких «сторожів» в свій час проходили, тому просто посварився пальчиком. Далі ми поїхали на річку Стрий коло Довгого, де весь Дрогобич бере воду аби потім зливати її Тисменицю а далі у Дністер. Там прямо коло села під мостом, на відкритому повітрі посеред білого дня люди рибалили сітками.... То це ми значить браконьєри? Це ми значить ловимо і відпускаємо рибу там - де заготовляють кубометрами ліс, там - де нижче по течії місцеві не соромлячись поділили річку сітками на сектори, в кожному району села свій сектор і своя сітка??? Ми порізали 3 сітки і ніхто нас навіть не побив, також ми пофоткали з яких дир у водопроводі витікає «50 % втрат при транспорутванні води до споживача ВодоАналом», сіли собі на Джиммік і, кайфуючи від того шо він такий хоч і прикольно-іграшковий але все ж таки як і всі якісні іграшки – витривалий та не надійний, поїхали собі додому. Все таки перукарі та ІТ-шники це споріднені професії, що там що там все вирішують кадри, що там що там багато залежить від клієнта, всюди є велика текучість кадрів а салони конкурують за «майстрів».

Сказати шо рибалка мене зачіпила до глибини душі – ні, це давним давно до неї вже зробив Експлорер. Я не побіг купувати снасті на всі гроші, але креатив на кілька сторінок не дав мені спокійно насолодитися вечерею. Це була маса задоволення та вражень які я отримав. Палити обєкт я не буду, але хто в тих місцях бував той знає про що я, а хто ні – знайде якшо захоче, підказка де це є в квадраті на карті тут

Привіт Всім!

На об'їзній Львова тихо мирно стоїть собі памятник НКВС. З зірками, гербами і радянською вітчизною, все як положено. Причому коло нього навіть зівялий букет є!!! Чому саме НКВС а не рядовим солдатам Красної Армії - бо період памятник сягає аж 1948 року, тобто вони вже явно боролися не з німцями, а з нашою УПА.





Скоро напевно і його декомунізують... Мені було цікаво на нього подивитися як на частину нашої історії. Дивно шо багато менш прикрих памятників як ото монумент на Стрийській вже розбирають, а цей ніхто навіть надписи фарбою не замалював. Тож не прогавте і ви нагоду побачити історію валсними очима

До речі, хто знає що то за голуб із зіркою наверху на памятнику?

Привіт Всім!

Давайте тут викладати звіти які Вас особисто вразили чи запамяталися за останній час.

Наприклад то шо я згадую прямо зараз:
Джагирлач
ЛАЗ
Кривий Ріг
Ну і звісно що ЛЕП
Звіт з зони відчуження з гієнами, ночівлею на даху будки і патрулями :)

Я не впевнений що це вдасться відобразити в паперово-друкованому вигляді, цей формат потроху здає свої позиції. Але якщо спростити до рівня фейкбуку, чи як інтеравтиний проект для e-book чи як презентація нового форуму в неті - цілком може підійти і бути корисним.

Наприклад, до нас з Роєм нещодавно звертався п Роман з будинку Інвалідів, просив зайти до них і провести презентацію нашого форуму. Для цих людей ми можемо дати надію, ціль щоб боротися за виздоровлення. Тобто просто їм помогти і набратися доброї карми шоб потім не було запалів на серйозних обєктах. І саме такі відібрані матеріали цьому поможуть, тобто ми будемо знати що дійсно варто презентувати загалу.

Я не впевнений що зараз згадав всі статті шо мене дійсно вразили, щось міг забути а шось міг умисно пропустити як от наприклад статтю про подорож рейл-стопом залізницею, просто має бути цензор часу. По ходу додаватиму якшо шось згадаю. Що ви також робіть! Тобто це не має бути "найкраща" стаття, бо по яких критеріях її судити неясно. Просто то, що сподобалося, запамяталося і вразило. Як твори Подеревянського наприклад, ніби ніколи їх і не вчив, а памятаються краще за вірші Шевченка які зубрив у школі. Так само і звіти, є такі що зачіпаються за тебе і не вже відупскають

Пропоную відвідати всім разом якийсь цікавий обєкт.

Пропонуйте хто що знає:

Наприклад :
1) Психлікарня https://explorer.lviv.ua/forum/index.php?topic=6444.0
2) Перефоткати нафтові вишки в Бориславі https://varianty.lviv.ua/3755-u-miskomu-parku-v-borislavi-postane-muzey-istoriyi-naftoozokeritovidobutku  До речі, там центральна площа це накриття над їх річкою, можна буде попробувати спуститися якшо є як
3) Опори ЛЕП в Карпатах район Сколе?
3) Що ще.   Пишіть що кому цікаво

В мене в Джимміку є 2 вільних місця або 3 для худих людей. Можливо ще хтось буде машиною.

Коло Хоросно є монастир на місці якого вже зараз ніц не лишилося, взагалі. Але колись, 600 років підряд тут вирувало життя.

Вирішив викласти книжку про цей монастир, бо місце справді історичне і цікаве. Як казав Рой місце це копане перекопане, колись там знаходили скарби, 20 років тому. Зараз звісно шо тільки що глиняні уламки лишилися. Але тим не менше. Думаю наукова пряця заслуговує на увагу. Ну і завжди є ймовірність що земля щось таки віддасть гідному цього копачу

Ну і про саме Хоросно тут

Привіт Всім!

От уже скоро десять років як експлорер безперервно працює. Для когось це вде як сімя, для когось це ча частина бренду Львова, часто Експлорер знають цілком неочікувані люди, вони читали твої звіти і бачили тебе на фото, цілі покоління найшли колись експлорер самі втіхаря від батьків вночі, потім лазили з нами по Лощині а зараз вже скоро своїх дітей будуть банити від неконтрольованого перегляду нету.

Недавно я знову почав брати активну участь в житті Експлорера і почав отримувати думки від різних людей що треба тут змінити. Правда на жаль, ще не встиг їх всіх почути, але все буде. Тим не менше я вирішив створити окрему відкриту тему де це все обговорювати. Бо, я вважаю, все має бути відкрито, ніяких прихованих домовленостей, ніяких рішень для своїх. Тому що Експлорер належить всім учасникам, це не є проект або власність однієї людини чи групи людей. Тому будь-хто повинен бачити шо і як у нас відбувається і мати можливсть впливу, ми повністю відкриті для світу як і Львів в якому ми живемо.

Так от, мені здається що зараз є три напрямки куди потрібно рухатися:

1) Створити мобільну версію форуму де буде зручно сидіти на телефоні
2) Осучаснити зовнішній вигляд існуючою версії, але без зміни функціональності. Просто шоб вигляд і назви кнопок  співпадали з тим шо сучасні користувачі звикли бачити
3) І найважливіше. Ми повинні залучати нових людей. Для чого всі  повинні писати про свої плановані визалки в Розділ "Плани", як колись це робили "отці" експлореру. А не дзвонити другу на вайбер. Тоді будь-хто зможе прийти і приїєдантися до вилазки, просто тому шо йому цікаво. Тільки так форум не вмре і буде отримувати свіжу кров.

Щоб не бути голослівним я планую відновити регулярні публічні вилазки в Полтву про що напишу окремо на тижні. Також буду дуже вдячний якщо хтось зробить те ж саме з культовими обєктами як ото Лощина, ЛАЗ і інші, я старатимуся приєднуватися по можливості до вилазок щоб з усіма познайомитися особисто. Таким чином в наш форум прилине свіжа кров яка не тільки читатиме старі звіти, а й поститиме нові. Цілком можливо що і ми зможешо там шось нове почерпнути.

Зараза вишла книжка з нашими звітами. Це класна реклама для форуму, відвідуваність навіть зросла на 20%. Але сторонні люди заходять на форум і шо вони тут бачать? Купу старих звітів і жодної можливості до цього долучитися? Та нашо їм таке здлося! Форум має буьт живий та інтерактивний!

Пишіть будь-ласка які ваші думки, хто і як мабить майбетнє експлореру. Або просто забивайте зустріч і розказуйте їх вживу. Я все тут трекатиму.

Інша думка від Роя щоб до 10 річниці форуму видати обмеженим тиражем збірник кращих звітів всіх авторів форуму. Якшо Ви підтримуєте цю ідею то будь-ласка голосуйте в окремій темі (хто перший той і дає назву темі :) )  що б Ви там хотіли там бачити.