Topics

Народ з екстріму збирається в Полтву тут Серед них будуть як і досвідчені, так і багато новачків без споряги та досвіду. Тому похід повинен бути не надто складним, безпечним та демократичним. Кого цікавить - можете приєднатися до них.

Всім хто мене не любить чи ненавидить - присвячується цей альбом

Переглянув статистику



Як можемо бачити, кількість переглядів за день  - 250. Не так і зле як для форуму, який почав працювати менше місяця тому. Також можна звернути увагу на малу кількість дописів і нових користувачів. Тобто народ не реєструється, а просто читає то, шо вже є написано. Це означає шо викладені теми є безумовно цікаві багатьом. Але бажаючих написати шось своє - мало. Може лінь реєстурватися, може немає шо писати, може не хочуть. А може і просто цікаво спостерігати за "Dirty Job" В любому випадку це є зле, бо якшо інформація не оновлюватиметься, форум швидко всім надоїсть.

В кого є які ідеї як залучити більше користувачів і заставити народ писати звіти та викладати фотки?

Як всі можуть бачити - ми дещо оновили структуру форуму. Тепер по ключових напрямках є окремі теми. В кожній з них підрозділ звіти куда адміністарція переноситиме найбільш якісні звіти, рятуючи їх від занехаяння в загальній купі.

Також появився розділ "Плануємо", де можна писати про свої вилазки і шукати собі компанію. Чи просити когось кудась тебе зводити.

Додалося багато допоміжних розділів як ото Логістика, Спорядження, Гумор.

Окремо в прикріплені теми винесено Правила форуму, статтю про спорядження і техніку Безпеки.

Одним словом ми постаралися зробити форум більш прозорим, легшим в орієнтуванні та впорядкованішим. Сподіваємося такий диазйн вам сподобається.

Індастріал всюди навколо, куда не глянь. Також під самим заводом повністю є ше 1 поверх з бетону, входів багато на поверхні. Про масштаб свідчить хоча б те, шо якось два тижні підряд зранку до вечора звідти вивозили старі труби.

Діти Асфальту


Недіючий Кран


К157УД2


Журнал Реєстрацій


Ззаду з сторони Луганської вхід відкритий. Ніким не охороняється. Ходиш зиряєш шо хоч. Колись, правда, було цікавіше. Бо зараз TVD викупило частину, всьо шо там було - завалила і обгородила парканом. І поялрон кусок території обніс парканом, але там можна тільки Human Industrial спостерігати. Такі напіврозклавшіся парцівники ходять. Але велика частина ше лишилася для загального огляду. Ходити треба обережно, купа хімікалій, битого скла і цівоків на землі. А також неприкритих люків в підземелля.

Плакат Проти сніду 89 року


Бак з Шкловолокна


Електровакуумні Прилади


Шо це таке?


Крім того один Бомбік є серед будинків, за Вопаком, також є навпроти кінцевої 65. Ше може десь є, я особливо не придивлявся. Також я дивився в люки навпроти нового офісного центру. МІсця не менше як в Полтві. Треба буде і тудоу походити.

Натюрморт


Якась високовольтна фігня


Виробничий корпус Полярону


Теплотраса ТЕЦ1 - Сихів. Проходить по Луганській. Кімнатка 3м на 3м, всередині сухо і просторо. Є 4 люки назовні. Труби просто величезні, поміж ними можна йти напівзігнувшись. Хоча в одному з двох тунелів труб взагалі нема, хтось їх порізав і витягнув.

Місця достатньо шоб розкласти намет, організувати таке сяке перебування в разі бомбування москалів. Над головою півметра перекриття. І зимоу не замерзнеш, тепло.
Значить фото:

Так деякі люки замасковані в траві. Провалитися дуже легко


Вхід замаскований шиною


Всеердині одна з теплотрас видалена


Є тільки пустий тунель і бита цегла


Друга теплотраса в цілості, недавно закручені гайки


Кімната 3м на 3м, випрямитися можна у весь зріст


Неподалік ось така споруда


Всеердині якийсь насос. Сам насос під землею, всередині труби. І дзюра на стелі, напевно шоб пхати ті труби під землю.


Мої Фото

Фото Коржика

Лазив якось по ЛьвівПриладі.

Є прохідна, тудою й заходив. Сказав шо йду на роботу влаштовуватися  Всередині індастріал в стадії загострення, все винесено на двір. Вони сподіваються шо воно зігниє і не треба його буде виносити

Всередині ше досить багато станків


Колись я про таке міг тільки мріяти. А зараз навіть нaгинатися неохота


Совєтський сверлильний конвейєр


Обладнання стоїть прямо на дворі


Сумно


Всі Фото тут

Був в славнозвісному Спартаку. Правда зараз це вже більше схоже на прогулянковий парк. Все поросло зеленню, тусується купа підлітків, наркоманів, мам з дітьми і міліції. Остання, очевидно, охороняє такий порядок речей.

Будинків розвалених і засипаних сімиттям багато, але особливо лазити нема де. Все ітак гарно проглядається знизу. Одним словом дивіться самі:

Кубок у Формі шприца для ковбаси


Адмін Будинок


Під трибунами


Сходами навіть і не пахне


Тут колись був спортивний майданчєг


Трамплін піднімається в небо


Гарне місце шоб засмагати


Фсі фото тут

Таку от фотку прислали друзі. Двічі в 10!  :D





Ну як вам?

Знаю шо є подібні випадки з мікросхемами, коли дають тільки пустий корпус з маркуванням. Може хтось має?



У Львові знаю дві ТРУ діггерських кнайпи. Перша - всім відомий Домс, шо за конструкцією швидше нагадує бомбосховище часів 1-ї Світової Війни.

Друга - Квіти на Руїнах, де прямо посеред кнайпи великий каналізаційний люк :)

Автобуси
Поїзди

Перший - теплиці. В кінці Самбірської. Там в свій час було купа шаф з обладнанням, контролерами, амперметрами та іншим обладнанням. Все це безжалісно видиралося з корінням, з землі викопувалися кабелі.

Другий обєкт - завод по виготовленню Друкованих плат. Навпроти 1 нафтопереробного заводу. В 99р він вже ен діяв, але обладнання стояло ціле. Ми лазили через 2 апркани і брали там фольгований шклотекстоліт для своїх аматорських друкованих плат. А обладнання там було складним і сучасним. Станки для виготовлення багатошарових ДП з глухими отворами, величезні преси і травильні ванни. Купа еелктроніки, випрямлячів, двигунів.

На Вулиці Горішня Брама біля АТП убв відкритий ше старий, польський чи то Бомбік, чи то  просто бункер. Все було явно  інакше ніж в совєтських, двері крутилися. Можна було полазити. Як і по території вже загниваючого АТП.

Досить цікавий обєкт на початку Самбірської. також закинуте АТП. Залізти можна ззаду через дири в паркані.

Калійний комбінат в Стебнику - вже тут описаний на форумі.

Кожен, будучи ше хлопчаком, крім того шо бавився в війну, хованки та квадрат полюбляв ще лазити по всяким інадстріал обєктам. Було страшно цікаво що ж там за парканом. Крім того завжди дивилися шо можна вкрасти: переважно якусь цяцьку, нічого серйозного :) Відповідно, в кожного лишилося багато досвіду про цікаві обєкти в місцях, де він виріс. А зараз багатьом було б цікаво полазити по цих обєктах, навіть якшо для цього потрібно поїхати в інше місто.

Тож пропоную ділитися цією інформацією тут.

Ідея поїхати в Стільське виникла ше на початку сезону. Коли ми їздили  навколоЛьвівськими озерами , знайома запрошувала їхати з ними саме в Стільське . Але так як вони їхали з ортопедичним Матрасом на рамі, а саме до Миколаєва електричкою, а потім так само верталися - я був поїхав з рідними бескидівцями. Але ідея залишилася. Також залишилися в голові і описи про 40 тисячне городище, і про печери в скелях. Плюс я люблю їздити тими місцями, кудою регулярно намотую кілометри автівкою і маршрутками і бачу все тільки з-за вікна. Відчуття де-жа-ву і шо всі відстані реально набагато ближчі ніж здається з автівки обовязково зявляється. Якось вже пробував підірвати людей на цю мандрівку - але тоді було вирішено їхати в Бескиди. Вже і сезон закінчується. А тут якраз вчасно стаття в Карпатах підвернулася!

Так шо зібралося нас аж всі три патріархи (а саме М, Т і Ю (в алфавітному порядку, звісно!)), один алкаш(себто Я) і Толік. Наші Патріархи всю дорогу любовно сварилися та сперечалися, спостерігання за чим нам з Толіком приносило неабияке задоволення  Рушили з Перехрестя Стрийська-Наукова о 10 годині. З погодою нам заканало, небо було затягнуте хмарами і їхати було якраз нежарко. Наступний пункт - Поворот на Тростянець і Велику Волю перед Миколаєвом. Дорога йде автострадою Київ-Чоп, так шо особливо не зблудиш. Та й їхати нею одне задоволення. "Таааа, Мурзік це Європа!", як казав Саламон Самсонович. Асфальт гладенький, є широка рівна без ям і горбів смуга для велосипедів, гарно оброблені узбіччя. На одному з спусків нам вдається набрати 62км\год, сівши на раму, притуливши лікті до живота а воліна один до одного і, таким чином, максимально уподібнившись кюлі. По дорозі Патріархи вказують мені на старий цех по випалювання вапна - кажуть шо то ТРУУУ Інадстріал  . Беру на замітку, треба якось буде сюда нагрянути.

Після другого великого спуску перед самим Миколаєвом висить щит з дороговказом, де й написано шо на Тростянець і Стільсько - вліво. Можна їхати далі по трасі і, дотримуючись всіх правил, вїхати в цей поворот. Але це зайвих півкілометра. Доцільніше зразу за знаком переїхати на зустрічну смугу, проїхати по ній 30 метрів і звернути наліво. Орієнтири - Великий Горб ліворуч з Тризубом у підніжжя, дороговказ, зупинка.

Далі камянистою дорогою їдемо прямо і прямо, нікуди не звертаючи на бічні відгалуження. Минаємо Тростянець, Велику Волю (недалеко від узбіччя є симпатичне і досить велике озеро), повертаємо направа і вїжджаємо в Стільське. Що це саме Стільське, а не шось інше, можна побачити по Церкві на підвищенні і скельних угрупуваннях праворуч від неї.

Не так вже й далеко ми відїхали від траси - а попали в зоувсім єнший світ. Навколо - прикарпатська Тернопільщина. Дорога петляє між мальовничими зеленими горбами, які повиті синьою димкою і дуже нагадують Бескиди. На схилах чорно-зелені Мішані Хвойно - Травяні ліси. Скелясті виступи, жовті обриви і безкраї поля - все це можна побачити тільки но відїхавши від траси.

Найбільш відомі та описані цікаві обєкти в Стільсько знаходяться в трьох селах. Власне самому Стільсько, Сусідній Діброві і найглухішому селі Львівської області(за версією журналюг з одної газети) - Ілові. Дорога шо йде прямо, (та, якою вїжджається в Село) виводить на Діброву. А біля скель наліво - в Ілів.



Шоб оглянути памятку в самому Стільському треба повернути наліво як на Ілів і зразу за якихось 10 метрів знову наліво. Їдемо до білої церкви, шо височить на горбку. Минаємо її і цвинтар. Починається стрімка дорога вгору. Лишаємо роверки тут(спеціально прихопив з собоу шнурка) і йдемо далі пішки. Дорога за церквою роздвоюється. Одна йде на ліво, інша прямо. Йдемо прямо. Вона огинає схил гори зправа і входить в ліс. Він сильно Хвойний. Рухаємся вгору по лісі. Дорога одна і зблудити важко. Коли підйом закінчується а ліс стає хвойно - буковим бачимо роздоріжжя. Йти треба вправо, невдовзі потрапляємо на стрілку, яка показує туда, звідки ми прийшли  Ше трішки по стрілках і з лівої сторони нам відкриваються величні вали. Значно красивіші, ніж показані на фотках в Карпатах. Їх є два, один за одним, і вони охоплюють по лісі величезну територію. Знаходимо навіть колишню браму. А також синіх від кохання слимаків.  Перефоткавши це все і нагодувавши з десяток комарів спішимо вниз. Адже це тільки третина! По дорозі назад розмірковуємо, чи довго протягнуть ці дороговкази, зроблені у формі стрілок, шо втикнуті в землю. ЧИ не поламають - поперекручують їх всякі рагулі? Про ці стілки в Карпатах не було наіслова - значить десь недавно поставили лісники. Лісники: якшо Ви прочитаєте цей звіт - знайте: "Маркування маршруту робиться фарбою на деревах!!!". Так його важко знищити і це є загальноприйнята практика розповсюджена в горах.

Роверки на місці, там де й були. Вертаємся назад і котимся у Діброву. Яких 6 км. добротною галькою і зліва постає величне каміння. Правда ще й до того по дорозі зустрічалося шось подібне - але це особливе. Для тих, хто сумнівається шо то саме воно - єдине і неповторне, даємо вказівник. Зліва від дороги буде біла автобусна зупинка з деревяним хісторі-парканом навколо.

Оглядаємо спочатку великий камінь, на якому, як кажуть, було язичницьке капище. Враження справляє неабияке. Знизу побідне на гігантський ніс корабля, а збоку - велетенську ластівку, яка ось-ось злетить. Величезна брила тримається тільки на двох точках опори, а під нею пару добротних квадратних метрів житлоплощі, захищеної від дощу. Тут нагорі будемо обідати. Але спочатку ше обдивимся сусідні камені.

Вони нагадують величезний вулик всяких дрібних коморок, де люди зберігають, в основному, гнилу картоплю і погрижені буряки. Двері багатьох еоморок повідкривані, очевидно наївні господарі думають шо хтось спокуситься на їх нехитрий скарб і звільнить їх від роботи по очистці місця під новий урожай. Нагорі, на найвищих каменях куди навіть нам важко ділізти, причаїлося стадо кіз. Та це ті ж самі шо і в Карпатах! Також підніжжя скель має кілька пар камяних коліс, так шо не тяжко уявмим собі паровоза. Фоткаємо то всьо і йдемо обідати. До речі, забув сказати. До нас приєдналося двоє дітваків, майбутніх Бескидівців, які уважно вивчали конструкцію і будову Тарасового велосипеда, розпитували про ЖПС, який чомусь називали рацією і крадькома міряли наші шоломи.

Їсти на місці святині, звичайно, святотацтво. Але, думаю, менше, ніж замість того шоб роздивлятися і обговорювати сусідів в церкві - їздити в неділю хтознадена роверами. Тим більше якшо там добре смакує. Вертаємся назад в Стільське і повертаємо направо(бо їдемо з іншої сторони) на Ілів. Для наїдженого організму дорога не надто довга, але не без приколів. Після спуку подорожуючих чекає затяжний коханий підйомчєг по не дуже хорошій дорозі. Чи правильніше "дуже нехорошій". А шоб він, бува, не здався легким, на дорогу накидали каменів різних розмірів. Їдемо по лісі вгору на низькій передачі і думаємо собі, "Чим не Карпати!" - так само вгору і вгору, так само ліс і свіже повітря, так само пацики слухають пацанячий Реп біля магазину. На початку і в кінці підйому стоять глузливі таблички, шо це тіпа цікавий туристичний обєкт. Правда крім дороги, лісу і сітки лісничих квадратів, а також шо тут не можна робити, ніц корисної інформації він не несе. Певно поставлений для того, шоб пяні лісники не попутали де чиї квадрати лісу. Після підйому - спуск в село (по дорозі ше буде підступний поворот направо - хибний шлях) і перечитування Карпат - куди ж йти далі. Так от, справа зупинка, дорога йде вліво, а перед очима - хлібовоз в стилі Індастріал без скла, коліс і весь погнивший. Переходимо потічок перед ним і йдемо дорогою направо. За якихось двісті метрів - вориння, тіпа "Шляк Баум" як писали в Карпатах. Перелазимо його. Перед очима - велика і гострі гора. Дуже красива та крута. Аж старшно робиться, коли подумаєш шо треба буде зараз на ню лізти. Пересікаємо галявину перед нею і підходимо до підніжжя згори зліва.



Тут щирі українці влаштували собі пікнік. З цукорками, горівкою, жінками та дітваками і всім чим положено. Лишаємо роверки під їхню безвідповідальність, а самі деремся стежкою вгору. Нас зустрічає чи чекає, хто зна, вказівник, а ше трохи вище - ущелина в формі піхви. Це наша перша печера. Всередині досить просторо, є віконце, видно ніші від образів. До наступної печери йдемо траверсом справа, якшо дивитися лицем до входу. І ше одна є зліва. Але найцікавіше не це! Найцікавішими є маленькі входи у великі і довгі печерки, шо йдуть глибоко в товщу скелі. Ці входи знаходяться низько над землею і влізти в них можна тільки на животі. Ми з Мироном обслідуємо декілька з них. Ходів дуже багато і вони ведуть вглиб породи. Видно сліди розчистки. Помиливавшись красою замкнутого простору, страшенно задоволені вилазимо на поверхню. Ше б пак, на додачу до Стільська одержали ще й спелеовраження!

Четверта година дня. Вважаємо завдання на сьогодні виконаним, тому їдемо до дому. Але, як справжі туристи, не тою самою дорогою шо їхали сюди. Якшо поїхати далі по селу і потім звернути направо, тримаючись більш вїждженої дороги, то можна виїхати на Бібрку (Читай Бобруйськ). Точніше не на сам Бобруйськ(читай Бібрка ), а спочатку на село Бориничі. Добротна камяна дорога йде запашним лісом, що насичений з кровожерними комарами-спринтерами, і в одному місці(як сказали нам місцеві жителі) троха погана, а потім знову добра. Так воно і є. На спуску дорога роздвоюється. Одна пішла вправо в ліс, а інша - погана вапнякова дорога з глибокою колією і блювотом пішла вліво. Вона виводить до гнилого ставка зправа. І вшьо! Навколо діючі і закинуті дачі, а між ними купа інших доріг. Але ми там наблудилися, але нашукалися. Втратили не менше години часу і пів літри крові. Зрештою вийшли на правдиву дорогу. Виявляється, від озерця слід було проїхати пару метрів прямо по зарослях трави і дорога знову ставала гарною і камяною.

Альтернативні варіанти продовження маршруту - в Ілові направо на Новий Розділ. ТАм недалеко, та й озера є. А звідти вже якось добиратися Ходорівським потягом. Але це варіант для матрасів. А ми їдемо своїм ходом у Львів! Виїхавши з лісу на полі слід повернути наліво і досить скоро опиняємся біля залізниці. Переїжджаємо її, повертаємо зразу направо, а потім за кілька сот метрів поворот наліво на Юшківці. Це найоптимальніша дорога по відношенню якість покриття - довжина. Звідси пряма йде аж до Бібрки. Кілометрів з 15. Навколо насичені кольори сільськогосподарських угідь, підсилених призахідним сонцем, плавні лінії талії неньки. Виїхавши на трасу слід повернути наліво. І за кілька кілометрів "ви в Бабруйскє, а астальниє пруттсо! Зробивши організму на заправці хімійотерапію і поповнивши запаси пепсі і курвасанів женемо на Львів. Вже під гору нема так сили талувати як ранком, приходиться скидати передачу. Тяга погана, певно хімію не ту підсунули  Та й мої два супутники Патріархи Т та Ю на спусках приймають неприродні пози на велосипедах щоб хоч троха якось розвантажити спину. Роки тренувань, як не як, даються взнаки. Тішуся шо то всьо мене тілько чекає і щосили кручу педалі, щоб не відставати. Патріарх М з Толіком відстали ше на підйомі з Бібрки і ми їх не чекаємо, мені треба до 9 бути у Львові на залізничному Вокзалі, та й дорога ітак одна, не зблудять. Після 90 км шляху перед цим, з Бібрки до Львова ми доїжджаємо троха більше як за годину! Як каже Патріарх Т, "Непогане тренування перед змаганнями в Брюховичах".

Що ж. На Вокзал я встиг, від хати до хати вийшло 130 км, 12 годин в дорозі з невеликими пішохідними ділянками. Купа виключно позитивних вражень, останніх відчуттів літа, тренування для мязів і удар по ожирінню та печінці, що профільтрувала мінімум 4 літри Пепсі. Поки є літо - треба його використовувати. Маршрут дійсно цікавий і пізнавальний, має багато варіантів закінченні та продовження. Також ми побачили не все, якшо приходити з наметом і лазити по тих горбах - то роботи і знахіжок на пару днів вистачить! Дякую всім за компанію, веселі жарти і підтримку. Шо не кажи - а не часто їздиш у похід з усіма трьома патріархами разом!



ПС: ліг спати - а перед очима далі дороги, спуски, підйоми. Тіло якось так постійно напружується в їх такт.

Більше фоток тут
Про сам обєкт: на Кастлес
                      Wiki

ПС: Тут є багато печер придатних шоб в них пролізти на пузі. Ціла гора всіяна ходами. І туда елгко доїхати на автомобілі та привезти з собою все необхідне спелеоспорядження та засісти на пару днів табором.

Є таке місце у Львові як Корутмова Гора





Пустих пляшок немає і сміття не має :) Не до порівняння зі знесінням. Можна буде посмажити гарно ковбаски.



Воно і історичне і глухе водночас. Сюда можна сміло йти ночувати з наметами та насолоджуватися виглядом нічного Львова. Сюдою можна годинами лазити по закапелках закинутих дач та кількох заводиків не кажучи про то - шо тут просто гарна атмосфера. Все це - Кортумова Гора шо знаходиться Між Вулицями  Єрошенка - Шевченка - Тунельною і Варшавською. ЇЇ можна бачити з потяга шо курсує київським напрямком. Гора дика та безлюдна в двадцяти хвилинах ходьби від центру.

Колись тут був концтабір та Єврейське Гетто. Зараз є Зона, Стрілецьке Поле, пару складів, закинутих будівель та безліч індастірал Дач, оглядати які не менш цікаво як закинутий завод. Сама Вершина Кортумової Гори була колись позначена Тріангуляційним знаком, зараз знесеним. Вона лише на пару метрів нижча від Високого Замку, насип ан якому - людських рук справа. Ше раніше - язичницьке капище, які були на Калічій Горі, Знесінні і Кортумовій горі.

Біля вершини є симпатична галявина звідки відкривається чудесний вигляд на Зону. Хто, періодично слухаючи Бутирку та Круга, сумує за цим місцем  можуть досхочу насолодитися її корпусами за потрійним парканом та самими зеками, яких там регулярно вигулюють.

З північної сторони є інша галявина, ан якій власне і зроблені фото. Пречудове місце для відпочинку та естетичного споглядання Львова. Троха далі пострілюють на полі, ше далі - спуск вниз через хащі дач. Неподалік закинуті і робочі склади. Пройти можна вільно, паркани тільки зі сторони вулиць.

Як сюда потрапити? Є кілька шляхів. Найлегший - йдемо через янівське кладовище. Перед могилою СС звертаємо наліво, дорога скоро починає йти все вверх і вверх. Де вона закінчується - здаєте вправо і виходите на стежку. Йдучи нею на захід впираєтеся в вершину з галявиною. Иією ж стежкою можна попасти на склади і ан іншу галявину. З сторони єрошенка можна потрапити якшо біля Матері Божої звернути наліво. Далі іменна атбличка шо то саме Кортумова гора і саме Ландшафтний Заказник. Зліва є сходи вверх - там таокж могила СС захована серед гілля. Далі - дорога на стрілецьке поле. Нікуди не звертаючи йдемо прямо і виходимо ан роздоріжжя. Карйня ліва дорога - веде прямісінько на галявину. Вправо - до поля. Середня - склади. Попри поле можна спуститися вниз до Петрицького.

По другу сторону Єрошенка через дорогу є бетонний паркан СКА. Там симпатичний лісок. Теж гарний обєкт для дослідження тільки слід бути обережний, раз ледве уник зустрічі з наркоманами. Полюбляють вони то місце.

Фотозвіт
Фотозвіт трамвайного парку

Концтабір



Про Концтабір

Дзвонив до мене один науковець з Інституту Екології Карпат. Просив зводити його в Лощину, шоб дослідити зимування кажанів. Для бажаючих туда полізти чи просто полізти "куда небудь" - гарна нагода. Беру з собою 1-2 бажаючих. Більше створюватиме шум і завадить їм в дослідженнях.

Також маю кілька питань до учасників форуму:
- Чи там є кажани зимою, бо осінню і весною я їх там не бачив
- Хто ше які обєкти може порекомендувати де будуть кажани

Лізти будемо посеред тижня ранком. Коли конкретніше - залежить від погоди. Чувакам треба шоб був мороз.

Ви коли небудь бачили крокуючий Екскаватор? А хоча б можете собі уявити, як махіна висотою 100 метрів і вагою кілька тисяч тонн може не то шо їхати на гусеницях, а в прямому смислі ЙТИ. Якшо ні - то Вам на Новояворівську Сірку.


Знаходиться вона біля містечка Шкло, прямо біля Санаторію. :) Доїхати туда можна або автівкою (45км) або маршруткою за 8 грн від Янівського Кладовища. Вже здалеку по ліву сторону дороги нас зустірчає вигляд стріл екскаваторів, шо немов би переплелися утворюючи одну суцільну контсрукцію.

По праву сторону дороги можна побачити залишки потужнього компелксу збагачувальної фабрики, майже повністю оприходуваної природою і від того ще більше чарівною.

Шоб попасти до кранів найкраще від роздоріжжя пройти ше прямо 100 метірв і звернути в поворот маркований як "Блоки". Далійдемо прямо і біля закинутого екскаватора повертаємо наліво. Впираємся в цвинтар Катерпілелрів. Проходимо туда. Далі стежкою перелазимо через браму (бо інакше сторожі не пускають :) через совю територію) і попадаємо до самих кранів. Вони величні і сумні водночас. Є три крокуючі екскаватори і один баштовий кран на рейках. За словами сторожів два з них ше робочі. Сторожі добродушні і пускають всюди полазити і все обдивитися. Дивуємся дійсно грандіозним масштабам карнів. Вивчаємо їх конструкцію. Адже всі вони - різні!



Піднімаємся на найвищу стрілу. Довкола краєвид неймовірний. З одної сторони Шкло і Новояворівськ. З іншої - море, утворене на місці карєру. Причому Море - це не перебільшення. там справді дуже багато води і хвилі біля берега справді морські. Неподалік карнів є маленька "бєшєдка" розташована за 15 метрів від берега на сваях. гарне місце для відпочинку.



Якшо від попереднього роздоріжжя повернути направо - за кілька кілометрів вїдемо прямісінько на територію збагачувальної фабрики. Найбільшим і найкарсивішим є основний цех. Він опвністю розвалений і туда вільно можна лазити. Чому так кажу - бо деякі обєкти є приватизовані та обгороджені, перетворені на склади.



Відчуття шо попали в другий чорнобиль. Настільки близькі картинки: завалені перекриття, покручене залізо, кинуті агрегати, плоскі дахи покриті уалмками, обгорівша та обдерта конвеєрна лінія. Можна піднятися на сам дах. 29 сходових прольотів. Звідти видно наші крокуни, ше кілька екскаваторів розкиданих по території компдексу, величезні чаші де збиралася сірка.

Далі є дві вихлопні труби у небо. Драбини на них збереглися - можна якось буде спробувати видертися наверх. Мандруємо територією фабрики. тут і атм занходимо закинуті будиночки, крани, скати від белазів і захисні каски. Є одне досить енпогане бетонне приміщення з цілим дахом і open space. непогане місце для Концертів і дискотек!


Враження Хуліганки:
"
Новояворівська" Сірка".
Сьогодні знову була на тк.зв. індустріальному об"єкті.
Стояла на 14 поверховій висоті напівзруйнованої будівлі, а навколо мене простяглися космічні пейзажі: різноманітні тарілки ввігнутої форми невідомого призначення, локаційні вежі, енергоблоки, переробні цехи- гігантоманія в повній величі.
Руїни вражають- все дбайливо розібране, роздерибанене, підірване.Горів метал, плавилося шкло.
Величезні плити розгойдуються на тонесеньких арматурках, стукаються одна об одну і відскакують. Вітер колише ці величезні пазли бетону, а вони, порипуючи, хитаються, як новорічний дощик на ялинці. Тонни металу, похованого під снігом з дбайливістю працьовитих рук тих самих робітників, для яким цей завод давав життя і хліб.
Мільярди, закопані в землю-як парадокси з гострими кутами: НаЩО?!
не так то просто поховати такого гіганта- як зрівняти з землею стільки бетону і заліза?залізницю і зупинки? крани,підйомники, ицкаватори? фабрику і завод?
Величезні крокуючі бульдозери- роздирають землю, як масло,до самих нутрощів. Їх тендітні стегенця пересувать це чудо інженерної і сталеварної думки, завбільшки з будинок, зі швидкістю 100 метрів за годину. Хотіла б я побачити, як він ходить...В ковші такої "мацьопки" може запросто жити людина, а під самим землекопом можна ходити, практично не пригинаючись-він стоїть на металевій шайбі завтовшки в людський зріст і діаметром якихось 15 метрів. Ці ескаватори нагадують кораблі: зі щоглами, мачтами і трапом. В кабінах зависли в часі і просторі пожовклі плакати гологрудих уже тепер безнадійно пристарілих акторок. Поруч з "портом"- відстійник неробочої техніки, цвинтар бульдозерів. Вони так апатично зависли своїми гребучими лопастями- вмить непотрібні і збайдужілі, живуть своїм, іржаво-жовтим життям...
"



В загальному техпроцес виробництва сірки був такий. Породу по конвеєрній лінії гнали в кульові млини де вона подрібнювалася в порошок. Далі цей порошок засипався в автоклави де була вода і вспінювач. Відповідно сірка вспливала вверх, а пісок лишався внизу. Потім цю сірку поміщали в ті круглі відстійники. По ободу відстійника їздив спеціальний вагончик і все то пеермішував. Чистота получалася 98%. Потім її збирали і фасували. Просто до неможливості.



Чим мені сподобалася Сірка - це тим, шо тут можна лазити і лазити, кілька днів поспіль. І то все не облазиш. Навколо озера є купа екскаваторів, сам збагачувальний комплекс чого вартий, а ше неподалік є місячні ландшафти з підземною виплавкою сірки.

Обєкт справляє враження Чорнобильської АЕС іпсля бомбардування винищувачами. Але це додає особливої родзинки - постІндастріал 100%. Одержав масу есеттичного задоволення.



ПС: Цікаво. невже туристи в Горетексових куртках і вібрамах схожі ан імсцевих жителів? В анс двічі питалися дорогу як кудась проїхати.

Мої фото
Фото ХуліГанки
Фото Киян
Ше троха фото
Дуже гарні фото
Фото інших людей
Троха аматорського відео

Цікава стаття про Сірку в Контракти

термінологія

Industrial 1

Industrial 2

Шо таке Індастріал? Це закинуті людьми промислові або житлові споруди, які за довгий час були частково поглинуті природою, освоєні та перероблені нею, змінені та тарнсформовані з штучного обєкта в природний. Саме в цьому і є та мігічна та притягальна сила індастріалу. У спогляданні впорядкованого хаосу(тобто природи) на прозорому дослідному склі, яким є очищений від будь-чого природнього стерильний залізобетон. На цьому фоні природа проглядається у зовсім інших формах, ніж зазвичай її можна спостерігати в горах чи у лісі. На перший погляд вона і непомітна. Але її присутність є очевидною, бо вона додає красу. Якшо зараз глянути на ці колись потворні каркаси, то побачим красу. Саме руйнування, що завдані прородою, додають особливого шарму і, власне, індастріалу цим колись монструватим будівлям. Лазити по діючим заводам чи будинкам, які ше є в процесі будівництва, зовсім не цікаво саме через відсутність впливу природи.



У спогляданні впорядкованого хаосу(тобто природи) на прозорому дослідному склі, яким є очищений від будь-чого природного стерильний залізобетон. На цьому фоні природа проглядається у зовсім інших формах, ніж зазвичай її можна спостерігати в горах чи у лісі. На перший погляд вона і непомітна. Але її присутність є очевидною, бо вона додає красу. Якщо зараз глянути на ці колись потворні каркаси, то побачимо красу. Саме руйнування, що завдані природою, додають особливого шарму і, власне, індастріалу цим колись монструватим будівлям. Лазити по діючим заводам чи будинкам, які ще є в процесі будівництва, зовсім не цікаво саме через відсутність впливу природи.

Найвідомішими і найдоступнішими об'єктами Львова є кругла споруда прямо за податковою і недобудований корпус католицького університету трохи збоку від податкової. Почали з першої. Кругла будівля, що нагадує язичницький жертовник своєю внутрішньою випуклістю і пустотою, дуже гарно збереглася. Майже ніде не видно сміття, на стінах є мармурова плитка. Всередині круглого залу мокро та лунко. Зверху через отвір в стелі падає трохи світла. Над цим всім висить незрозуміла металева конструкція. На рівні другого поверху є балкони.



Обходимо весь перший і другий поверхи, заходимо в кожен коридорчик і виїмку, все досліджуємо і аж після цього вйо нагору. До загадкового отвору. Попри стіну, там де мала бути колись сцена, вгору йде драбина. Досить непогано збереглася, можна ще буде нею дітей водити. Залазимо нагору. Вся стеля вкрита металевою сіткою з арматури та труб. Можна легко нею пересуватися. Є поручні. Доходимо до центрального отвору-вікна. Воно трохи піднімається над дахом у вигляді маленької вежі, такі часто ставлять на куполи церков. Є чотири вікна на чотири сторони світу.

З бетонної стелі над нами постійно капає вода. За багато років вона поутворювала сталактити і сталагміти, що їм позаздрить будь-яка печера. Всі вони мають біло-жовтуватий відтінок і красиво блищать. Сталактити переважно тонкі і довгі. Натомість сталагміти грубі і овальні, стеляться по землі як медузи, утворюючи різні химерні візерунки та сягаючи навіть 10 см у висоту. Один гарний "сталактит" був напівштучного походження. Вода постійно стікала по товстій металевій трубі і повністю вкрила її кількасантиметровою кіркою відкладень. За рахунок цього утворився кількаметровий в довжину і товщиною з ногу "сталактит".

Спускаємося вниз у підвали. Вони мають багато відгалужень і ходів, хоча й не дуже довгих, проте цікавих. Є багато різних кранів, комунікацій, переходів. Одна і єдина з дверей виявилася закритою. Пролізши під нею я побачив що це є електрокімната. Було спеціальне підвищення для трансформаторів, збереглися чотири шафи з електроустаткуванням. За рахунок тяжкості добирання все збереглося в хорошому стані.



Одним словом є де полазити, особливо якщо піднятися наверх. Оглянувши всі "красоти" йдемо до другого будинку. Сюди найкраще заходити зі сторони Стрийської паралельно залізниці. Одразу ж попадаєш на другий поверх, де немає собак. Взагалі ж то охороняти тут нема що, якби хтось не відгородив собі кілька кімнат і не зробив з них складу будматеріалів. От собаки його й стережуть.

Якщо перша будівля справляла враження своєю формою, впорядкованістю та незвичністю, то ця - своїм тру індастріалом. Величезні площі як в довжину, так і простір вверх. Купа заліза, бетону та цегли. Багато переходів, проходів і провалів. Дійсно є де полазити. Правда пересуваємось обережно. під нами досить непевна підлога, та й історій нам порозказували про ями, прикриті картоном, куди можна звалитися, навіть стоячи на другому поверсі і дивлячись вниз захоплює дух. Скільки висоти. А ще ліфтові шахти вверх, вертикальні цегляні стіни по 30 метрів заввишки і добру сотню завширшки. Без жодного отвору чи виступу. Залізні балки, по яких можна перейти на іншу сторону провалля.



Підіймаємося на третій поверх, той що з зовнішніми великими бетонними ребрами, які видно на фотографіях. Це - один з найбільш мальовничих поверхів. Бетонні ребра, через які можна дивитися на Львів. Каскад з кількох десятків арок, які йдуть одна за одною як в старовинному середньовічному замку. Центральна площа що внизу, з висоти виглядає як атомний ректор всередині, такий як по телевізору показують. Знаходимо гарні сходи і підіймаємося ще вище - на останній поверх. Тут досить чисто, видно що "туристи" не часто ходять. Та й будівельного сміття небагато. Це, напевно, був технічний поверх, де вставляли стержні в реактор і слідкували за температурою всередині. Принаймні залізні балки над ним і багато дрібних кімнаток наштовхують на таку думку.

Ще трохи - і ми на даху. Саме те що ми і чекали. Одразу ж біжимо дивитися на круглу будівлю зверху. мучить питання - чи це вертолітний майданчик, а чи щось недобудоване, а чи може оглядовий телескоп хотіли ставити. Насправді все набагато простіше. Верх будівлі своєю формою нагадує тарілку. Похилу по краях з впадиною по центру, З якої виступає вже згадувана міні вежа. Весь дах покритий бітумом. Тобто призначення даху було одне - збирати воду і постачати її в водопровідну систему будинку. Тому на горі так багато труб. Так що не тільки Європейці дбали про екологію і використовували екологічно чисту воду.

З високого даху простягається чудовий краєвид на передвечірній Львів. Видно Високий замок, зелень Стрийського парку, Куполи церков на Сихові, Науковій, Любінській. Багато різних водонапірних веж і будинків. І все це теж колись через багато років стане індастріалом. Або, хоча б пам'яткою архітектури. На самому даху поріс грубезний шар моху, давши тим самим поживу для дерев. Берези, обліпиха, всякі кущі поросли по краю будівлі, обгородивши дах живою загорожею. А посередині пусто і рівно. Дуже затишно та комфортно. Нам обом з Богданом приходить одночасно думка, що тут прикольно прийти восени, з пивом і закускою. І помедитувати зверху на жовтий Львів, не будучи стривоженим сторонніми людьми, шумом транспорту чи іншими незручностями.

Трохи збоку від даху, ближче до краю, стоїть одинока будівля. Входи на рівні пояса, певно колись планувалися сходи. Привабила вона нас своєю незвичністю і нетиповістю. Плюс всередині ми побачили купу різного мотлоху, що різко контрастувало з чистотою і стерильністю в інших приміщеннях. На підлозі валялися всякі ручки, поламане дитяче піаніно, папери, косметички, пачки від презервативів, дошки, каміння, лялька та ще купа всього. Біля стіни ближчої до входу з двох боків на акуратно поскладаних картонних коробках стояли два мотоциклетних шоломи. Правда дещо менші, ніж завжди, якісь, певно, дитячі. Було зрозуміло, що їх хтось поставив тут навмисне. Кімната дуже нагадувала зону з DOOM-у, коли на постаменті в закинутій кімнаті далеко вгорі лежить маленький червоний череп, який потрібно взяти.Ну що ж, треба подивитися шо воно таке. Тому й полізли ми всередину. Обдивившись все навколо ми з Богданом піідйши до шоломів і тут сталося шось не то .

Темнота, шум - і я вишу на ліктях, а під ногами землі не чую. Розумію, шо підлога під нами провалилася. Перша думка- де Богдан. Але чую його голос знизу (а там мінімум 4 метри) і він каже шо всьо нормально. Хух, аж від серця відлягло. Мені повезло більше. Я був ближче до краю і як падав лівов руков там де лікоть і аж до суглоба сперся на один край, а правов - на інший. Як то в мене так вийшло я сам не знаю. Але спасибі рефлексам, якими наділила нас матінка природа  . Зразу ж спускаємся до Богдана. З ним дійсно все в порядку, він виходить до нас сам, ознак шоку не видно. Каже шо здавалося йому ніби летить пять хвилин, все було дуже повільно. І приземлився він теж дійсно щасливо сракою на рюкзак. Тим більше щасливо шо зразу збоку були штирі арматури.



Обслідуємо уважно місце. Виявляється - шо все це було зроблено спеціально. Над ямою постелений картон. під ним - тонкі деревяні планки, шоб не прогинався і не видавав. На картон насипано бетоно-піску, шоб він нічим не відрізнявся від підлоги. Мало того, шо падати 4 метри, так ці уроди ще й спеціально закопали під ямою арматурні штирі. Шоб в сраку і нирки залазили. Ростик каже, шо Хуліганка була впала за дуже подібних умов. Тільки на сходах, так шо було без приманки. І тепер він точно розуміє, шо це так само було підстроєно, напевно тими ж людьми. Так само був арматурний штирь, картон і пісок. Знешкоджуємо другу пастку, про себе думаємо нехороші речі про тих, хто то тут зробив і шо б ми їм за це зробили.

Потім сіли, поїли на даху чорного хліба з салом, яке завжди з собою носить Богдан. Обговорили, розказали, поділилися враженнями. Усе ж таки гарне тут місце, дуже затишне. Вже в сутінках спускаємося вниз. Задоволені пригодами і тим, що все добре скінчилося. Тішимося, що досить легко здобули такий цінний і корисний досвід, шкодуємо, що ніхто не взяв фотоапарат. Правда питання, чи є сенс сюди йти вдруге - хіба щоб повести когось, показати і йому ці чудеса і красоти. Все таки для себе найбільш гострі відчуття переживаєш, коли досліджуєш об'єкт сам, без провідника і попередніх знань. Тоді кожний крок - це досягнення, за поворотом - невідомість, а кожне нове відкриття - особливе. А з провідником, який тут вже був, все виглядає просто, безпечно і банально. Зникає та перчинка, яка надає тому всьому екстріму гостроти.



Було нас четверо: Bigdan, Extremal, Пінгвін і я, Golem. Всім дякую за компанію. Сподіваюся ше не на один спільний похід.

-----

Ще пару фото тут

Якшо кургла будівля за Податковою не охороняється зовсім - то університет Так! Один раз там на нас натрапила міліція. Як я потім дізнався - вони роблять обхід в суботу до обіду. Майте на увазі. Пастки робить Бомж, шо мешкає нагорі. Особливо відома є на сходах якшо підніматися з 2 поверху нагору. Пролетіти можна кілька прольотів. В неї часто попадаються. Знайома дівчина там собі серйозно зламала ногу. Руйнувати пастки нема сенсу - бомж їх всіх швиденько відновлює. Ше багато є в підвалах, але там рідко хто лазить.

[Ліхтарик.]

Ліхтарик.

Перший і обовязковий елемент спорядження кожного  - ліхтарик. Незалежно чи ви йдете в підземелля, а чи досліджувати старовинний замок. Ніколи не знаєш коли ліхтарик пригодиться. Він може бути корисним у підвалах, при дослідженні темних кімнат, ходів і так далі. Не кажучи про те – шо в більшості підземель жодного інакшого світла ніж ваш ліхтарик не буде.

Всі ліхтарики можна поділити на три категорії:
-   Світлодіодні
-   З Лампами накалювання
-   Комбіновані

Світлодіодні ліхтарики в якості джерела світла використовують напівпровідникові світлодіоди, що мають наступні переваги:
- Вищий коефіцієнт корисної дії а отже і віддача на одиницю енергії
- Вищу надійність
- Менша маса
- Зразу сфокусоване світло

Недоліком світлодіодів є:
-   Сильна залежність яскравості від напруги батарей
-   Кожен світлодіод має цю залежність свою
-          Залежність порогової напруги від температури

Для усунення цих недоліків якісні, а отже і дорогі, ліхтарики використовують спеціальні мікросхеми керування світлодіодами. Ці мікросхеми усувають залежність яскравості від напруги та температури. В дешевих китайських ліхтариках світлодіоди живляться тільки через звичайні резистори. Тому вони мають наступні недоліки:
-   Нижчий коефіцієнт корисної дії в порівнянні з ліхтариками із перетворювачами
-   Кожен світлодіод світиться зі своєю яскравістю. Деякі майже не світяться
-   Яскравість ліхтарика сильно міняється при зміні напруги живлення
-   Ліхтарик вмирає практично раптово при розряді батарей, шо залишає вас без світла

Зате підкупають такі ліхтарики ціною та кількістю світлодіодів у них. Тому для нечастих і недовгих походів можна купувати китайські ліхтарики, до них свіжі батарейки і буде всьо гуд. Якщо ж Ви плануєте часті вилазки, додатково ходите в гори – рекомендуємо один раз потратитися і купити нормальний ліхтарик.

Для вилазок дуже зручно мати два ліхтарика. Один надівається на голову і звільняє руки. Другий знаходиться в руках, дає багато світла і, що головне, не сліпить. В колекторах при наявності димки , випарів і туману ліхтарик що знаходиться на голові буде засвічувати простір перед нею і результуюча видимість буде низькою. Підсвітка ліхтариком з руки збільшить відстань огляду мінімум вдвічі. Ліхтарик для ручної підсвітки може бути як маленьким від велосипеда – так і здоровим агрегатом із акумуляторами, радіоприймачем, магнітофоном та будильником :)

Як відрізнити добрий ліхтарик від поганого? Найперше ціна, вона відрізняється в 3 рази. Купити якісні ліхтарики можна в спеціалізованих туристичних магазинах. Там же і отримати консультацію по них. Добрі ліхтарики мають термін служби 100 годин від одного комплекту батарей, вони є водонепроникні і ударостійкі, мають режим Boost (короткочасна підвищена яскравість), регульований фокус і різні кольорові світлофільтри та багато іншого.

Окрема мова про термін служби від одного комплекту батарей. Виробники гарантують час більше 100 годин. Але це переважно в режимі мінімальної яскравості і під кінець ліхтарик практично світити не буде. Реальний час роботи з нормальною яскравістю рідко перевищує 20-30 годин. Але навіть коли батарея майже повністю розряджена то світлодіоди ще досить довго продовжують світити, рятуючи мандрівника від повного перебування у темноті. Якщо батарея повністю розряджена і ліхтарик вимикається зразу після ввімкнення – не біда. Можна зажати кнопку після чого ліхтарик почне блимати і це дасть додатково кілька хвилин роботи шоб дійти до виходу.

Ліхтарики з традиційними лампами розжарення. Найбільш традиційний і відомий тип ліхтариків. Попри свою простоту забезпечують хорошу яскравість. Сучасні ліхтарики з галогеновими чи ксеоновими лампами мають яскравість в кілька разів вищу ніж у світлодіодних. Хорошим доповненням до такого ліхтарика є регулювання фокусної віддалі лінзи.

Недоліками таких ліхтариків є
-   Низький термін служби батарей
-   Низька надійність лампи розжарення
-   Велика маса
-   Не ударостійкі

Оптимальним рішенням є комбіновані ліхтарики які містять в собі і світлодіоди і ксенонову лампочку. Перші використовуються як основне джерело світла а лампочка – коли треба далеко посвітити.

При користуванні ліхтариками з лампами накалювання завжди при собі потрібно мати запасний комплект батарей і лампочку. Адже відмовляють вони, як парвило, в самий непідходящий момент. Також йти в похід зі старими радянськими ліхтариками, старими ліхтариками шо заряджалися від 220В категорично не рекомендується. В них окислені контакти, старі лампочки, батарея має малий ерсурс і практика показує шо вони завжди відмовляють. Китайський ліхтарик за 15 грн значно кращий.

Елементи живлення

В загальному випадку елементи живлення поділяються на 3 категорії:
- Ємністю до 250мАг для ААА і 500мАг для АА Дешеві соляні і марганцево – цинкові батарейки
- Ємністю до 500мАг для ААА і 1000мАг для А. Елементи середньої цінової категорії. Часто на них пише Alkaline Battery
- Ємністю понад 1000мАг для ААА і 2000мАг для АА. Super Alkaline, Duracell Turbo

Елементи ААА в загальному випадку мають вдвічі меншу ємність ніж аналогічні елементи АА розміру. Також, напруга дешевих елементів не на алкалайновій основі сильно залежатиме від температури. Так шо в мороз вони можуть підвести.

Питання використання акумуляторів. NiMh і NiCd акумулятори мають нормальну напругу 1,25В що відповідає напрузі напіврозряджених батарейок. Відповідно результуюча яскравість дешевих світлодіодних ліхтариків і ліхтариків з лампами накалювання буде відчутно менша. Дорожчі світлодіодні ліхтарики частково компенсовують недостачу напруги. LiIon акумулятори як еелменти не продаються. Але в складі мобільних телефонів чи фотоапаратів вони зарекомендували себе зовсім не зле. Nokia1200 працює в режимі ліхтарика 6 годин, Olympus u850 дві години, але світить втричі сильніше.

За моїми спостереженнями найдовше працюють Duracell Turbo. Також завжди беру мінімум 3 різних ліхтарики з повністю зарядженими батареями.

Окремо слід згадати літієві батарейки в корпусі звичайних АА і ААА. Energizer випускає спеціальні літієві батареї. Вони не є перезаряджаємі, просто працюють в 7-9 раз довше. В штатах вони йдуть по 9 доларів за 4 штуки. Тобто по 2.25 долара за штуку. В Україні чомусь нема. Перевагою є те, шо їх не треба постійно міняти , раз вставив і забув. Думаю для довгих вилазок та походів це досить непогане рішення.

Водонепроникний одяг і взуття

Під час дослідження колекторів, бомбосховищ та інших затоплених обєктів дуже часто потрібно мати щось на ноги, шоб не промокало.

Найпростіше – туристичне взуття. Недолік – все таки промокає і низька висота. Берци для цих справ не підходять в принципі, промокають дуууже швидко. Про Туристичне взуття написано дуже багато на відповідних сайтах.
Кращий Варіант - гумаки. При інтенсивних дослідженнях ноги будуть мокрі і натерті зсередини.
Ще кращий Варіант - чоботи від хімзахисту. Вдіваються поверх звичайного взуття. Найкраще шоб воно було туристичне. Захищають від води по коліна. Ціна 30 грн на Джерельній біля Краківського. Якшо згорнути – досить компактні і вміщаються в рюкзак. Відповідно менший запал. При купівлі слід звертати увагу на відсутність перегинів і пеертертостей а також вимагати всі гудзики.

Якшо рівень води вище колін, до пояса і ще вище – найкраще мати захист аж до грудей. Може підійти як військова хімза так і рибальський комбінезон. Останній виглядає більш товстим та надійним, але й коштує дорожче. Мінімальна ціна хімзи 200 грн. Все про радянську хімзу

Є такий спосіб. Якшо треба кудась пролізти, а хімзи під рукою нема – купуємо на базарі плівку для пакування харчових продуктів. Вона електризована і дуже гарно чіпається до всього, ніби наклеєна. Та й за 7 грн її проадють аж 200 метрів. Обмотавши ноги кілька разів такою плівкою можна не боятися короткочасного перебування у воді.

Все решта

При дослідженні обєкта бажано мати компас та карту місцевості. Не завадить і шнурок десятка, для спусків в вертикальні шахти. Навіть 2м колодязь без шнурка не подолаєш. Купувати бажано не на базарі в бабки, а в спеціалізованих туристичних або альпіністських магазинах.

Каска не є обовязковим елементом. Але при її ціні 20 грн ризикувати своєю головою нікому не рекомендую. Також на голову файно мати якусь бандану чи шапку. Часто зі стелі сипиться всякий бруд. Неприємно потім виколупувати то всьо з волосся. В залежності від типу обєкту на руки потрібно мати рукавиці. Яким би обережним не був, але завжди прийдеться спертися на саме брудне місце.

Одяг повинен бути таким, який не шкода замастити чи порвати а потім і викинути. Також потрібно розуміти, шо в підземних обєктах літом значно холодніше, а зимою – значно тепліше. Відповідно до цього і вибирається одяг.

Йдучи на обєкт незайвим буде маленький ломик чи велика викрутка а аткож вигнутий з арматури гачок. Це значно полегшує відкривання люків і. Пригодиться і розкладний ніж з комплектом інструментів. Деколи приходилося ремонтувати ліхтарики на ходу.

В рюкзаку (для любителів ходити з кульками Хюго бос можна пропустити) корисними будуть рейн кавер і  кульки для сміття. Рейн кавер ховає всі виступаючі частини рюкзака і захищає його від бруду. В кульки зручно поскладати брудну хімзу, рукавиці і все решта після виходу на поверхню. Дуже великий рюкзак мати не варто. Заважатиме в колодцях, і особливо драбинах на висотні обєкти, зачіпаючись за огорожу. Але й малий не має сенсу. В нього повинно вміститися все ваше спорядженні та одяг. Шоб при необхідності можна було вийти на поверхню чистим і сухим та розказувати, шо сюда через отвір в люці закотилася обручка і ти пішов її шукати :)

Техніка Безпеки

Перед дослідженням чи відвідуванням обєктів слід ознайомитися з наявною інформацією про нього, оцінити ризики і небезпеки та мати відповідне спорядження. Група повинна налічувати двоє або більше чоловік. Ходити одному категорично не рекомендується.

Спускатися в будь-які колектори чи підземелля потрібно лише в суху погоду без метеоознак що передують дощу і за сприятливого прогнозу погоди.

Щоб не заблукати рекомендується:
-   Користуватися картами
-   Користуватися GPS
-   Вибирати точки привязки на місцевості: високі труби, будівлі, ландшафт
-   Старатися досліджувати невідомі відгалуження або тільки з ліва направо або тільки зправа наліво. Це дасть змогу завжди повернутися назад
-   В разі необхідності робити позначки крейдою
-   При можливості виглядати назовні і старатися ідентифікувати місце де знаходишся

Завжди слід дивитися під ноги. Часто дошки бувають прогнивші, з них можуть стирчати цвяхи. Також бувають пастки замасковані під підлогу. На обєктах покритих снігом пересуватися можна тільки з палицею. Інакше можна легко провалитися.

Забороняється змінювати положення перемикачів, кранів, елементів кріплення, натискати кнопки, пошкоджувати та ламати будь-що. Обєкт після вашого відвідання повинен залишитися таким самим як до вас.

При спуску в обєкт де потенційно можуть бути отруйні гази слід пересвідчитися в їх відсутності.

Багато обєктів охороняються злими собаками і недружелюбними сторожами. Часто атм можуть зустрітися бомжі чи наркомани. Газовий балончик як засіб захисту буде доречний. Також носіть при собі документи – це значно полегшить спілкування з правоохоронцями.

В підземеллях забороняється користуватися відкритим вогнем чи курити. На голові бажано мати шолом(будівельну каску). По колекторах бажано йти в звязці. Це врятує учасника який зірвався чи навіть групу.

Під час перебування в підземеллях завжди слідкуйте за рівнем води і станом повітря навколо. При найменшій підозрі виходьте назовні. Трагедія може статися за 1-2 хвилини. По дорозі слідкуйте за люками та іншими виходами, запамятовуйте шлях до найближчого виходу.

Перед самим походом бажано пройтися цією місцевістю, обдивитися рельєф, прикинути можливі повороти, перепади висот, виходи. В довгому поході слід мати їжу та чисту воду. Завжди повинні бути комплект запасних  батарейок, ше один ліхтарик та мобільний телефон з зарядженою батареєю.

Ніколи не лізьте якшо не впевнені на 100% чи тому шо сказали іншим шо полізете. Здоровя і життя дорожчі. Завжди старайтеся бути холоднокровними, не панікувати і тверезим розумом приймати вірне рішення. Слідкуйте за іншими учасниками групи – при наявності втоми, поранень чи іншої небезпеки учасника слід відправити назовні чи взагалі припинити похід.

Завжди хтось з учасників походу повинен мати аптечку! Також повинен бути керівник походу чи авторитетна людина з досвідом, рішення якої є обовязкові для виконання і не обговорюватимуться. В критичній ситуації це допоможе уникнути непотрібної дискусії і витрат часу.

Задля особистої безпеки на будь-якій вилазці обовязково потрібно мати з собою документ шо засвідчує особу. Повірте, це значно полегшить Вам спілкування з парвоохоронцями і збереже купу нервів та часу.

Якшо на роботу пройтися вуличкою через автокрановий від Залізничної до Шевченка(показаній мені якось Глобальним), то можна одержати непогану дозу ранкового індастріалу. :D  Завод в чудово-розваленому стані, все доступне для споглядання. Ось пару фотог зроблених з дороги.

Споруда заводу АвтоНавантажувача




Все розвалено до ручки


А колись тут був жилий польський квартал. От так совіти будували заводи!


А той злий пес тут собі ноги не поломит?


Якась авторемонтна дільниця


А на другій половинці заводу індастріал втарчено назавжди :(


Вікна в Індастріал вже прорубано


Природа завжди перемагає. В цьому і суть індастріалу

При нагоді можна піти глибше, якшо не боятися злих собак шо вміють літати над бетонними окопами, 380 вольт шо йдуть по землі і розвалених будинків. Жодної таблички "Прохід заборонено" там нема, натомість присутня купа дір в паркані.