Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Topics - Golem

#241
Їдучи з оглядин монастиря в Розгірче у Львів вирішив відвідати одне цікаве місце у Лісі під Миколаєвом. Називається воно Прийма і вікіпедія пише що це "Найдавніше поселення типу "мисливський табір" у печерних умовах материкової України (вік - близько 45,5 тисяч років)". Та найцікавіше чого його варто відвідати - це абсолютно фантастичний та нереальний зовнішній вигляд цього гроту-поселення.



Грот розташований півтора кілометри від дороги. Та добратися до нього непросто в плані орієнтування. Бо якшо знати - йде до нього нормальна дорога. Знаходиться він глибоко серед лісу, мабуть тому й не є зпаплюжений та засраний. На Вікімапії все виглядає просто. На місцевості троха складніше. Ми добиралися дорогою з Верина. Це якшо звернути з траси Львів-Стрий на Новий Розділ. Проїхавши вказівник населеного пункту через 250м бачимо знак роздоріжжя і курган зліва від дороги. Тут паркуємо автомобіль, далі підемо пішки. Хоча на 4 ведучих доїхати можна під самий грот. Теж стосується і велосипеда.





Йдемо дорогою в сторону лісу, досить скоро метрів через 300 бачимо ще один хрест. Далі звертаємо на нижню дорогу що йде зразу в ліс, нею йти кілометр. Характерна ознака - йдеш як в рові чи окопі, бо обидва боки стіни землі. На місцевості багато відгалужень, та правильним напрямком є найдальший пологий. Тобто весь час низом якомога далі. Скелі з Яру прекрасно видно. Напевне тут колись текли ріки.

З першого ж погляду грот вражає своєю незвичністю. Так ніби збудований він на кістках якихось велетнів, чи то пак дерева вросли в нього. Є три рівні. Найнижчий не має жодних печер. Два вищі - мають невеличкі придатні для життя. Трохи осторонь є ще одна печерка і чиясь викопана могила. Ну бо прямокутної форми.



Звідси
"
Саме тут науковці в одній з печер найшли «хатку» і залишки її власника — неандертальця. Розмірами чи плануванням «житло» не вразило — скоріше така собі "кавалерка" з вигодами на дворі. Зате прямо з "хати" — чудовий вид на каньйон. Збоку цікаві скелі, а якщо не надто шуміти можна наткнутись на косуль.

Для археологів це місце взагалі може претендувати на статус культового — окрім столиці Білих хорватів, науковці в одній з печер найшли «хатку» і залишки її власника — неандертальця. Подивитись як поживав прародич гомосапієнс вирішив "Вголос про туризм". Розмірами чи плануванням печера не вразила — скоріше така собі "кавалерка" з вигодами на дворі. Зате прямо з "хати" — чудовий вид на каньйон. Збоку цікаві скелі, а якщо не надто шуміти можна наткнутись на косуль.

А якщо серйозно, що вразило найперше і найбільше — в печері чисто. В ній немає традиційних для таких місць окурків-пляшок-кульків, й іншого сміття. Страшно припустити — але здається, що в ній прибирають. Цей факт, взагалі видається нереальним, з огляду на те, як виглядає більшість туристично-привабливих місць в Україні.

Це перша знахідка неандертальця на теренах Галичини. Вона доводить те, що і ці краї були населені людьми. Вони жили у печерах, харчувалися м"ясом звірів і робили списи з кам"яними наконечниками. Усі ці речі археологи знайшли у гроті прийма-1.Тепер українські вчені чекають відповіді від німецьких колег, які повинні підтвердити висновки українських антропологів.Леонід Мацкевий, доктор історичних наук:- Поки практично ми зробили дуже мало з кісток, які нараховують більше 3 тисяч, визначено біля 300, розкопано тільки 30 відсотків цієї площі.У гроті де знайдено кістки найдавнішого галичанина проведено лише 30 відсотків робіт. За останні 12 років археологічних розкопок у цьому місці з державного бюджету не виділено жодної копійки, а тому археологи змушені залучати до робіт студентів та добровольців.Леонід Мацкевий, доктор історичних наук:- Ми шукаємо тих хто у нас працюють безкоштовно, хто готовий провести безкоштовно свою практику, практику студентську археологічну, практику археологічну шкільну і просто любителів старовини, патріоти, як то кажуть нашого давнього минулого, які безкоштовно працюють на цих об"єктах уже майже 20 років.Леонід Мацкевий планує продовжити роботи, як тільки надійдуть результати аналізів з Німеччини, і все ще сподівається, на фінансову підтримку. Без неї залучити відомих науковців до цих робіт неможливо.
"





То ж тепер знаємо де жив перший галичанин. Взагалі Миколаївщина не пеерстає мене дивувати насиченістю цікавими місцями на одиницю площі. Чого варто одне Стільсько неподалік. Щось значить є в цих місцях, чого людей сюди тягнуло.



Тож рекомендую всім відвідати це дійсно унікальне місце.Всі фото на Пікассі тут

Ну і додаю наостанок одну гарну фотку, яка й наштовхнула мене на цю мандрівку.
#242
Був в нас колись такий предмет: "Охорона в Сраці". З тих часів в мене завалялася книжка яку придбав щоб мати на бал вищу оцінку. Віддам якшо вона комусь ще потрібна.
#243
П Р Е С - А Н О Н С

Львів'ян запрошують у підземелля

В неділю, 12 грудня, о 12:00 Громадська Організація "Підкова" спільно з Львівською міською радою та туроператором "Крилос Ком" (www.vidviday.com.ua) проведуть екскурсію "Підземелля древнього Львова" в рамках проекту "Львів для львів'ян".
Підчас екскурсії можна буде відвідати три найцікавіші львівські підземелля. Це підземелля колишнього костелу Петра і Павла ордену єзуїтів, в якому доступними для огляду є рештки княжих мурів (ХІV ст.), фрески (1741-1742 р.), різьблений алебастровий саркофаг (ХVІІІ ст.). Опісля можна буде завітати до величезних підземних галерей та залів церкви Преображення Господнього. А закінчується екскурсія в Аптеці-музею "Під чорним орлом", в підземеллях якої відтворено кабінет алхіміка.
Екскурсія проводиться Художнім салоном "Равлик" (www.ravlyk-art.com.ua), який бере участь в урядовій програмі відновлення історико-архітектурного середовища міста Львова, закінчив ремонтно-відновлювальні роботи підземель костелу єзуїтів власними коштами для виставкових залів художньої галереї "Равлик". В результаті створено новий екскурсійний об'єкт у Львові.

Запис на екскурсію: Андрій, (032)-260-04-10 (службовий), (063)-628-68-39, (097)-346-38-51, vidviday.com.ua@gmail.com.
Докладніша інформація: http://vidviday.com.ua/excursion/800

Довідка.
   Проект "Львів для львів'ян" проводиться з метою популяризації серед мешканців міста маловідомих туристичних об'єктів Львова. Учасники проекту ознайомляться з новими екскурсійними маршрутами, пам'ятками, музеями, які як правило, залишаються поза основними туристичними шляхами, але є цінними і важливими для формування цілісної картини Львова.
   Організатори сподіваються, що в результаті реалізації проекту мешканці міста будуть з великою пошаною і любов'ю ставитися до Львова, збережуть його культурні та історичні надбання для наступних поколінь.
   Організатори проекту: Львівська міська рада, ГО "Підкова" та Туроператор "Крилос Ком" (www.vidviday.com.ua).

---

Від мене. Якшо в равлику були всі, то решта підземель варті відвідання. Також цікава ілюстрація використання ГО для організацій екскурсій. Не люблю масовок. Але якшо хтось піде з ними і потім викладе фото з тих підземель - буду дуже вдячний!
#244


Помер Ян. Думаю всі го вєділи, без нього жоден фестиваль не обходиусі. І помічали та запамятовували більше, ніж багатьох артистів. Сидів си тихо мирно спокійно плів расточки. Ще любив коли го пригощають пивом, пив так, жеби обовязково текло по бороді та одягу. Казав шо "то панти". Завжди мав хороший настрій і фотоальбом з голими кубітами, розмальованими квітками, який залюбки показував всім охочим. Любив розповідати про свої мандри фестивалями, про себе і свій світогляд.

Вічна йому память! Його мені не вистачатиме :(

#245
Як багато хто встиг помітити - в нас зявився новий розділ: "Історія в Землі" Він присвячений питанням металошукачів, копу, місць і всього що з цим повязане. В нас вже досить багато матеріалів по цій темі, тож логічно мати їх всіх в одному місці.

Довго думав як назвати розділ, шоб було лаконічно і точно описувало цей напрямок. Покишо найкраще що спало мені на думку - "Історія в Землі". Другий варіант - "Металошукачі, місця, знахідки" здався мені якимось костурбатим. Наразі зупинимося на цій назві, а далі буде видно. Про місце для розділу: як підрозділ до "Краєзнавства та Історії" було б логічно. Та мало хто її там бачитиме. Тож я закинув в загальний розділ, попередньо перемістивши "Гумор" у "Всяке різне", жеби головна сторінка форуму не була пшистко довга. Сподіваюся решту адміністраторів зі мною погоджуються.

Про ідеологію розділу. Багато є розмов про ЧОрну археологію і правовий та моральний аспект копання. Інформація, викладена на форумі, до грабунку і розкрадання могил не має жодного відношення. А лише сприяє поглибленню наших знань  про історію, викопуванню з землі речей, до яких археологи ніколи так і не добралися б і просто цікавому проведенню часу на свіжому повітрі. То ж прохання відкинути комплекси та так до цього і відноситися.

Якщо ніхто не заперечує - модератором розділу буде Рой. Нехай не ображаються всі решта копачі, з більшим досвідом, кращими знахідками чи крутішими металошукачами :) Це тут ні до чого. Він був ініціатором ідеї, він має достатньо часу та бажання, активно копає.

Тож цікавих місць та знахідок, росту та розвитку розділу!
#246
--
У звязку з наближенням НР вирішив передрукувати цей звіт тут. Розповідає про Хребет Пасічанка, де є багато класних колиб і куди не ходять туристи. Місце показав колись BigDan
--



Деколи буває бажання просто піти  в гори... Не так шоб ломитися на якусь матьору вершину, не так шоб здолати велику відстань з тяжким рюкзаком, не так шоб побувати де ше ніхто з друзів до того не був. А  просто, шоб побути десь в горах з приємною компанією, посидіти біля вогню, поспати на природі, помилуватися чудовими краєвидами. Та й просто шоб приємно і ненапряжно провести вихідні за містом. Далі починаєш перебирати різні варіанти, де це бажання можна здійснити. Якшо літо і гарна погода - пакуємо намет, тикаємся в будь-яку точку карти і вперід. Та не завжди так виходить: часто наявність колиби є обовязковою. Мається на увазі господарські споруди на полонинах, а не туристичні будиночки в долині та за гроші. В ній можна посушити одяг, натопити пічку та зігрітися, перебути непогоду, великій компанії бути всій разом в теплі та затишку.

Колиб у горах є багато: на Кукулі, Плоскій, під Смотричем, Петросом, Говерлою, Яйком, на Плішці і Плісце. Причому остання - спеціально збудована для туристів і діє цілий рік. Всі решта - зайняті влітку пастухами, які там живуть і ведуть полонинське господарство. Тому відпочивати в них можна з середини осені по середину весни. У місцях масового скупчення колиб - як ото на Кукулі чи Плоскій, навіть влітку є вільні хати, але це переважно найгірші з наявних. Та й хочеться побути самому, а не в колибовому містечку заселеному пастухами.

На Новий Рік ситуація вибору колиби для відпочинку  усугубляється ще й тим, шо всі менш більш придатні для життя споруди займаються ледве не за тиждень перед самим святом. А ломитися в похід і переживати чи будуть вільні місця чи ні, теж не є дуже добре. Що ж тоді робити? Вертаючись до початку роздумів згадаємо, шо нам не обовязково бути в якійсь туристичній Мецці. Відкривши карту можна знайти багато позначок "сар" на полонинах навколо карпатських сіл. З спортивної точки зору там нема нічого цікавого, всі гори низькі, довгі маршрути не прокладеш. Але з відпочинкової сторони - це якраз то шо треба! Колиби на них місцеві будують добротно, як для себе; знаючи шо ніякі вандали не будуть юрмами перевалюватися через них всю зиму,  є можливість повністю відчути дикість гір, адже людей на полонинах нема зовсім. Місцевим літнього сінокосу вистачає шоб не йти туда зимою, а туристам - нема потреби. І саме таке поєднання властивостей дає змогу якраз нормально там відпочивати.

Саме таким місцем і є полонини гори Пасічанка біля села Зелене, Надвірнянського району - де ми і зустрічали Новий Рік. Причому половина з них вільна цілий рік. Місцеві казали шо багато власників або повмирали, або поїхали на заробітки: живи хоч цілий рік. Зі Львова до Надвірної - 150 км, ше +15 до Зеленої. Можна також добиратися потягом до Франківська, далі на маршрутку до Надвірної. До самого села легко добратися автомобілем чи маршрутками з Надвірної, які ходять щопівгодини. Їхати треба до місця з цікавою назвою "Фентераль". Якшо автомобілем - то проїжджаємо село Пасічна і їдемо ше 1.5 км. Знаку закінчення села нема, зате є знак його початку якшо їхати у зворотньому напрямку. На нього й орієнтуємся. Інший варіант - їхати до повороту наліво на Черник, розвертатися і вертатися назад до автобусної зупинки Фентераль. Тут на подвірї гостинних господарів лишаємо автомобіль, вдіваємо бахіли і неспішачи ломимся вгору наліво від дороги, якшо стояти проти течії річки.

Дорога спочатку йде паралельно трасі, є багато відгалужень. Далі різко починається підйом. Після 2км шляху бачимо полонини. Тут від основної дороги зявляються відгалуження. Переважно кожне з них веде до якоїсь колиби чи на іншу дорогу. Якшо весь час ніде не звертати і йти основною дорогою, потім після  переходу струмка (справа по той берег буде копиця) звернути наліво - потрапимо в ту колибу, де ми ночували першу ніч. Вона знаходиться майже на хребті, добротна, з вікнами, пічкою і без шпарин, чоловік десь на 6. Від неї також далі йде дорога яка потім на основних полонинах вливається назад в головну. Йдучи по головній і нікуди не звертаючи за кілометр бачитимемо зліва ше одну колибу, з деревяними ставнями, пічкою. Також чоловік десь на 6.

Потім дорога виходить на хребет, на початку якого розташовується величезна колиба, правда не дуже підходяща для зими. Бо хоч пічка і є, але шпар там явно забагато. На самій полонині обабіч хребта є ше 2-3 колиби, також цілком придатні до життя. Якшо пройти в кінець полонин до схрещення двох хребтів - то крім вже звичних Сивуль побачимо ще Ведмежик, Довбушанку, Малий Горган і Синяк, а також ше дві колиби :) Тут наше око вдалині на Південному Сході помічає шось ну дуже вже добротне. Тому з перетину хребтів повертаємо дорогою ліворуч. Через кілометр буде роздоріжжя. Одна з доріг йде вверх, інша вниз. Правильна - та шо вниз. Хоча перший раз ми лоханулися і пішли вверх :) Там крім сінокосів і дороги на Підсмеречак нічого нема. Хоча, якшо добре пошукати, то, думаю, і там знайдеться пару колиб :)

Зблизька на тій полонинці виявилося аж 3 колиби придатні для життя. Можна було сміло вести сюди весь Бескидський "Дом-2", розселяти по хатах за ознаками сумісності і ніхто б ні з ким ні за шо не сварився і нікого не харив. Одна з колиб виявилася особливо охайною з вікнами шо відкриваються, коридором і кімнатою, пічкою само собою, нормальними ліжками, посудом і чистотою в середині. Тут ми заночували в другий день. Ну а тепер все попорядку.



Було нас шестеро чоловік: Я, Ксеня, Богдан, Унфоргівен Славік, Єгор і його сестра Христина. Якраз нормальна невелика компанія. Єгор і Христина добиралися аж з Києва, шоб відпочити в горах - за шо їм окремий решпект. До перших хаток ми вийшли десь за три години. Троха довго, як на таку відстань, але ми були завантажені всякими слоїками з вогерками, бляшанками з ананасами, пластиком з пивом, кульками з мясом і всім решта, шо переважно їдять на свята. Богдан, як додаткову обузу, взяв ше з собоу лижі: шоб потім йти за Любком на Сивулю. Може на Сивулю в них і добре йти, але на Пасічанку Богдан їх постійно тягнув ззаду на шнурку. Спитаєте шо тут такого? Весь прикіл в тому, шо сніг був липкий та мокрий. І тягнути їх було дууууже тяжко. Лижі від якоря нічим особливо не відрізнялися. Зрушити їх з місця була ше та робота! Але нічо, зайшли. Богдан як відвязався від лиж, то на радощах побіг ше навколишні гори досліджувати. Кияни, як справжні діггери, по снігу йшли в хімзі :) А чом би і ні - не промокає, правда троха слизько! Окремий зачот Ксені, шо сама йшла весь час перша і топтала для нас матрасів сніг! І не то шо не нина, навпаки тєгнула нас вперед і казала шо мало походили, треба ше пару кружків зробити :)

В першій колибі був срач навіть більший, ніж під Яйком. Правда ми з Ксенею з ним скоро впоралися. Далі вже звичне святкування, розпивання, тости, анекдоти. Були навіть Бенгальські Вогні (треба перевірити спальник на дзюрки). Потім пянезний Бодя з Христею смажили шашлики чуть не на пластикових бутилках які я здуру закинув в пічку, варили глітвейн. Ранком просипаємся - Єгор спить сам, а збоку метр місця. А ми всі решта чомусь притиснулися один до одного як шпроти в банці. Напевно тому шо він всю ніч храпів і кожен хотів втекти якнайдалі від того звуку :)

На наступний ранок погода була така ж чудова, як і день перед тим. Тільки морозець троха прихопив і сніг перестав танути. Богдан пробує спуститися на лижах - але як ними керувати якшо нема пятки? :) Розслаблені і виспані ми змогли вибратися з колиби аж по першій. Коли ми вже спакували всі рюкзаки - Славік раптово протягнув всім руку і почав прощатися. Типу вертається назад у Франкіуськ шоб їхати з Тарасом і Васею в гори знову. Він нас тим реально здивував, але ладно, може і справді гори там кращі ніж тут, хто зна. Зато дівчата лишилися з нами і ми пішли далі по дорозі досліджувати колиби. Такі собі Capping Riders.

Всі колиби я вже поописував, а також розказав і про то, де правильна дорога і як ми зблудили. До наступного місця стоянки  дійшли якраз перед сутінками, перелякавши достатньо зайців і накликавши на себе їх хижу лють. Адже зайці - лісові демони, шо все бачать і знають. Вони нікого не пускають і завжди нападають на поодинокі групи туристів, шо не достатньо озброєні. А потім поїдають їх рюкзаки і все шо в них, не лишаючи жодних слідів. Вони то і діло хочуть поцупити в Боді лижі чи, затаївшись у снігу, вкусити когось за ногу. :) Одним словом зайці то була тема дня :) Але в один момент ми були реально висадилися, коли побачили як за дверима шось світиться. Перевірили - а то світло нашої свічки відбивалося. Нехай. Але через яку годину знову дивимся на двері - а там замість скла дошки забиті і ніколи того скла й близько там не було. Що ж тоді відбивало світло? І де ділося скло яке ми бачили!

Окремо слід згадати Єгора. Якшо хтось памятає доктора Лівсі з "Острова Скарбів" - то його стопудово малювали з Єгора. Чувак сміється з усього, завжди і навіть коли нічого не говорить. Причому сміється весь час по різному. Розмова по телефону зі Сторони Єгора виглядала так:

- Гииииааааа, Здарова, ааааггаааа
- Гооогогого
- Ухухухуху
- Ага-ха-ха-ха-ха
- Тебе також вітаю, бу-ги-ги-ги

І то він нічого не курив і не пив! Спостерігати за ним було одне задоволення, аж настрій підоймало :) Хіт другого дня було запитання Ксені: "А хто з вас старший, ти чи Христина?". Ніби нічого такого не спиталася, але виявилося шо Єгору 23 а Христині лише 17.

На наступний ранок позбиралися, позамітали, поприбирали і пішли вниз. По протоптаній стежці це нам зайняло півтора години.  Подякували господарям, силою запхали гроші в кишеню і поїхали відвозити Бодю до Максимця. Ідея підкорити Близниці з лижами в якості баласту його не покидала. Ну а чо, Любко вже собі виробив авторитет  тягача роверів на плечах, а Бодя якшо хоче бути знаменитим - нехай пхає лижі :) Бо за всю мандрівку він їх тільки тягнув і ніц не їхав. Дорогу до села прийшлося питати в місцевих - але всі пяні. "Ййййааа ззззараааз вам Дуужжжже Добре поясню, як їхати до Максимця". Попри язик, шо заплітався, він нам пояснив і справді добре, заїхали ми без блуду.

В Максимці починається інша цивілізація. Автомоблів нема, зато раз за разом приходиться обганяти коників запряжених у сані. Народ ставиться лояльно, уступає дорогу. Поки можна було - доти їхали, а далі побажали Богдану щасливої дороги і розвернулися назад. Коників, яких ми обганяли з одної сторони, тепер прийшлося обганяти знову. І як народ не схарився! Під час одного з розїздів на вузькій дорозі праве переднє кулко провалилося в канаву, яка була притрушена снігом. Нічо, вуйко спинив сані, вийшов і руками! припідняв передній бік автомобіля та на пару з двигуном посунув нас назад :) От шо значить Зазік. Ше одна гонська історія була на дорозі до Зеленої. Дивимся - йде група туристів. Спереду дівчина в таких Бахілах як Марта, ззаду високий чувак в Любковій куртці, ше пару людей з ними. Лиж правда нема, але, думаємо, "напевно їх шляк трафив і вони то всьо покидали десь на підйомі на Сивулю". Я щосили їду їм на зустріч, сигналю. Дивлюся - чуваки злякалися, не впізнають мене. Думають шо то якийсь пяний хоче їх подавити. Підїжджаю ближче - а то, курча, не вони :( Шкода.

Лишили Киян в Надвірній і поїхали на Закарпаття. В Яремчі купили сувенірів та подарунків, поффтикали на водопад з дивними, майже іграшковими льодяними кругами 10-50 см в діаметрі, шо згрупувалися біля берега. Ото рибаків можна було на них порозсаджувати. Від Яремчі і аж до  Буковеля -  суцільна пробка. Всі їдуть додому. Добре шо нам в інший Бік :) На Яблунівському перевалі падає густий лапатий сніг. Їдемо як по зимовій казці. Окреме слово про знаки на Закарпатті. В Рахові і Солотвино вказівник "Мукачево" показує на вуличку, зразу над якою висить цеглина :) А обїзд йде манівцями які треба випитуватися у місцевих :) В Квасах підвозили жінку. Каже шо ото "на Менчілі сіно робить, каже за літо так наробиться шо в гори ніц не тєгне. А ви, туристи, сидите в місці то ясно шо вам охота по тихво горбах пхатися. А я скільки тут живу, то ані на Близницях, а ні на Петросі ніколи не була".

Під вечір Виноградів зустрів мене засніженою Чорню Горою і Теплим винним прийомом у Васі (той шо був на Говерлі). На наступний день було вирішено відвідати замок у Королево, ідею підкинула однойменна пляшка коньяку. Почитавши в Блеки шо і до чого рушили. Заїхати на нього можна з центру, якшо звернути в поворот наліво промаркований знаком "Історичні місця". Таких знаків на Закарпатті багато, майже в кожному місті шо ми проїжджали є. Замок і справді цікавий, впізнаються дві вежі, стіни 2 метрової товщини між ними. Посередині невеличка церковця, навколо як тичок на фасольній грядці в тему і без неї натикано хрестів :) З замку видно величезні плантації винограду, забудову Корольово і загадкову Чорну Гору ззаду. Шо не кажіть, а таке утворення на рівнинному Закарпатті - явище унікальне, недаремно тут створений національний ландшафтний заказник. Треба буде якось літом сюда ше попасти і все це облазити. Думка про криницю заховану під дверима на схилі спокою не дає. Місцеві туда не ходять, а мені підказує шо шось там має бути цікаве, якісь печери, укріплення.

Їдемо у Вілок, пропускний пункт до Угорщини чи Мадярів, як тут кажуть. Кордон утворений по річці Тиса. На відміну від Польського - черг нема, все спокійно і тихо. Правда фотографувати сам пункт чомусь не можна, тільки міст і памятник біля нього. По дорозі багато породистих циган, нормально вдітих і з адекватним виразом обличчя. Ще б пак, адже живуть в селах Олежнику (Алєжник) і Дротинцях(місцеві знак переправили на Дрочинці) :)

По дорозі назад у Львів заїжджаємо на Треблянську електростанцію, місце де я давно хотів побувати. Ідею підкинула передача Унікальна Україна. Минулий раз ми були на Треблянському водосховищі, найбільшій гірській водоймі України, правда штучній. Воно розташоване на 260 метрів вище самої електростанції з іншої сторони хребта. В горі викопаний 3.5 км довжини тунель, вода під величезним тиском поступає по трубі вниз, де і крутить три 9 МВт турбіни. Охорона на КПП нічого не вирішує, зате вирішує черговий. Кажу в трубку шо хочемо подивитися і чи не могли б провести екскурсію. Після згадки шо бачив в передачі по телевізору погоджуються і ми щасливі проходимо всередину.  Досить цікаво побувати на діючій електростанції, подивитися на турбіни, регулятори, обладнання. Послухати захоплюючу оповідь чергового (дуже інтелігентний дядько). Все чисто та охайно.  черговий проводить цікаву екскурсію, все показує і розказує. Щасливі та задоволені вертаємся назад. По трасі Хуст Долина було ше багато чого цікавого, різних обєктів старовини, джерел, гір. Всюди б спинитися, все б обдивитися. Але це лишаємо на наступний раз, а то можна і до різдва у Львів не заїхати. Під Франкіуськом, куда ми підвозили знайомого, нас вразив цементний завод. Всі його башні і корпуси були прикрашені новорічними вогнями, все світилося і переливалося. Якби Олег не підказав - ніколи б і не догадався шо то індастріал обєкт! Вкотре переконуємся, шо наша Україна - Унікальна, головне вміти це в ній побачити.



Фото тут http://picasaweb.google.ru/ryshtun/NewYear2009

На Гуглі воно знаходиться тут

ПС: Інформація станом на кінець 2008 року. До кризи. Як там тепер зараз - не знаю. Не виключено шо частина ґосподарів поповерталися із заробітків і взялисі за свої колиби.
#247
Обговорення / Dynamited Cave
17.11.2010 09:00:52
Обговорення основної теми тут
#248


Чи ніколи не мучила вас думка, що на Землі вже нема нічого нового, нічого незвіданого, цікавого? Що всі географічні відкриття зроблені ще в 19 столітті, всі океани досліджені в двадцятому, всі гори давно нанесені на карту, там обовязково хтось був до вас. Будь яка мандрівка – це лише повторення вже пройденого, лише наслідування і копіювання. Ти вже не можеш бути першовідкривачем. Мене мучила.



Довго, аж поки я не зайнявся 䳥герством та спелеологією. Подумати тільки, більшість великих печер відкрита та досліджена за нашого життя, ба більше, продовжують розвиватися та рости в реальному часі, сьогодні. Печери та підземелля – остання недосліджена територія, місця куди Людство змогло добратися аж тепер. І ти, маючи бажання та досвід, можеш брати в цьому участь, можеш цілком самостійно знайти кілька кілометрів підземного світу, відкрити свій кусочок Землі, назвати його своїм імям. Або бути хоча б серед перших, на кого не тиснуть досягнення минулих поколінь. Про 䳥Ґерство я взагалі мовчу, обєкти появляються і зникають, залишається лише їх опис.



Рухаючись по спіралі людство вертається звідки вийшло – а саме в печери. Все ж таки є щось в них притягуюче, чарівне. Невідовий затишок, потяг душі до камяних стін і нависаючих склепінь. А чи то тіло памятає, як грілося тут колись коло вогню і готувало мясо вбитого сусіда, поглядаючи тим часом на його жінку, а чи й то справді духи ховаються в земних пустотах. Два метри під землю – і ти в нішому світі, немовби переніс свої електрони в потойбіччя. Так тут гарно та незвично.



Виверження. Вулканічна лава починає стікати вниз. Зовнішня її частина дотикає ться до повітря, грунту, води і затвердіває швидше, ніж внутрішнся. Утворюються лавові труби діаметрами багато сотень метрів. Виверження припиняється, гаряча лава витікає вниз, труби закупорюються і утворюють пустоти під землею.Це і називається вулканічні печери. На відміну від гіпсових як ото Млинки чи Оптимістична вони значно значно більші. Власне не довші, а більші за масштабами. В окремі зали можуть вписатися цілі житлові масиви, проходи широкі і відшліфовані немов підземні колектори, на стінах патока застиглого шоколаду лави, між ярусами багато метрів провалля.Чув як їхні спелеологи приїхали в наші печери і зрозуміли що в них виявляється є клаустрофобія. Настільки відрізняється відкритий простір гіпсових і вулканічних печер. Як і техніка їх проходження.





Будучи в Штатах вирішив я на власні очі побачити що таке вулканічна Печера. Тим більше тут є Петро що ніяк не  може вговорити нікого зі знайомх америкосів склавти му компанію. Тіпа я хочу бачити як мої діти закінчать коледж і все таке. Їхати було далеко аж в глибокі гори Орегону, де потрібні повноприводні автомобілі а американські та гуцульські села нічим не відрізняютьсі. Як і якість доріг. Опису на печеру в інтернеті мало: фото, координати і примітка що не кожна машина підїде під вхід. Так воно і було. Довго і нудно блукали ми мережею грунтових доріг та снігів аж поки доїхали метрів 500 до входу. Та-та, хтось подумав шо ми матрасники. Нічо подібного, для спуску в печеру необхідно досить багато нелегкого спорядження, тягнути яке на собі не надто охота.







Якби не бачив вхід на знимці – ніколи б не догадавсі шо тут печера. Яма захована серед камяних нагромаджень і є не більша, ніж може пролізти людина. Та попадаючи всередину одразу випростуєшся і офіфігваєш від навколишніх масштабів. Навіть потужні ліхтарики не всюди досвідчують до країв кімнат. Гігантські Камені під ногами часом прихордиться перелазиити на четвереньках, Невідомі відгалуження високо над тобою, містки в повітрі та загадковий блискіт стін.





Йдемо вперед не зупиняючись, постановляємо фотографувати по дорозі назад та не можемо стриматися. Таке все красиве та незвичне, неохота втратити мить здивування. Чуємо – десь далево чиїсь голоси. Підходимо ближче – а й справді, американські спелеологи. Як ми потім довідалися вони раз на рік мають планову вилазку в цю печеру, от ми й перетнулися. Значить сам Бог велів. Дійти до кінця без них нам би не вдалося, шнурка виявилося було потрібно значно більше, ніж 2 людини здатні були понести на собі. А їх тут ціла експедиція, печеру знають добре. Назагал провівши з ними 12 годин під землею вкотре переконався що всі люди – однакові. Не буває американців і словян, негрів та латиносів. Бувають погані та хороші, працьовиті та ліниві. Спілкування, погляжди на життя, пригоди, світ – жодної різниці. Навіть лиця чимось подібні на Кристалівців та Борманівців. Ну але то таке. Обмін досвідом та технологіями вязання вузлів, жарти та й просто цікаве проведення часу разом.





То що печера красива а кожен зал інакший – факт. Але доступ до цієї краси тільки з міцними мязами та надійною спорягою. Чотири вертикальні спуски та один колодязь, купи каменів з хорошими перепадами висот, майже Ґоргани. Печера має лише один відомий вхід, він же і вихід. Та враховуючи різну техніку проходження спусків і підйомів нудно не було. Перший перепад – короткий, кілька метрів. Спускаєшся на шнурку і навіть не помічаєш коли земля. Зате другий – довгий з вертикальною ділянкою без опори на стунку. І найскладніше – перехід, коли йдеш сприраючись ногами об стінку і тут раптом треба все пустити та кілька разів гойданутися на страховці, щоб потім повиснути безпомічно в повітрі на шнурку.







Та найтяжчий етап – проходження Чорної діри, як її називали америкоси, і наступного спуску за нею. Чорна діра – це вертикальний колодязь, пять метрів в діаметрі і 30 метрів в глибину. Проходиться його по одній з внутрішніх стінок, найтяжче на виході, потрібно підтягнутися на руках тримаючись лише за камені, а ногами намацуючи нову опору. Зірвешся – полетиш вниз, гепнешся з розгону об стінку і повиснеш на страховці, добрячи стиснувши область паху. Приємного мало. Тож обнімаєш стінку мало не як кохану дівчину. Зразу після колодязя вузька перемичка і спуск вниз. Тобто перелізши сам маєш перетягнути броцик, перечепити шнурки і спуститися на вісімці.





Та те, що відкривається тут очам вартує всіх цих старань. Починається довгий та крутий підйом на гору величезних каменів, майже як Карпатська вершина але під землею. Десь пятдесят метрів над тобою ледве видно стелю, навколо лавова порода. Далеко вверху є бокові коридори з десяток метрів заввишки. І куди вони ведуть? Відчуваєш себе мурахою в космічному кораблі, купа всього навколо, так далеко і так цікаво. Аж проситься думкка побудувати тут якийсь надсекретний військовий обєкт. Пустоти є, завіз гінсокартону, наставив коробок та й маєш. Вхід один єдиний, охороняти легко. Радіохвилі назовні не проникають. Шпіонити важко.



Йдучи досить довго то вверх то вниз камяними горами добираємся до останньої зали – Rainbow Room. Найкрасивіша, найбільш овальна кімната метрів 200 завдовжки з шліфованими водою стінками. Ще й досі в одному місці є невеличкий водопад. І, що найприємніше, вертикальний двадцятиметровий спуск, задоволення приносить немало. На відміну від підйому.



Це був останній зал, далі всі ходи засипані. Як я помітив, їх спелеологи не надто спішать розкопувати печери. Навіть в цій достатньо лолазити по всяким бічним ходам і цілком ймовірно буд ть нові зали. Просто навколо вулкану печер десятки, краще досліджувти вже існуючі і залишати їх нетронутими. Та й особливо уважне відношення до природи, навіть про сміття і не йдеться.



Покидаємо печеру достатньо втомлені та повні вражень. Як завжди дванадцять годин минуло непомітно. Надворі холодно, всередині тепло. Може недаремно древні люди жили в Печерах? Спальники  маємо, мо не будемо виходити? Прощаємся з нашими американськими Друзями, обмінюємся контактами і по ЖПС йдемо до машини. Втома і ніч, а ще незнайомий ліс.



Як це не дивно, але пройшли ми в печері не більше двох кілометрів. Основний час пішов на подолання технічних етапів. Та нам там здавалося ніби вона має всіх десять. Йшли ми весь час вниз, тобто по висоті зробили метрів 200-300, не менше. Якщо хтось буде в Штатах і захоче її відвідати – ось координати  45° 57.657 W 121° 41.922. Доїхати можна асфальтом майже під саму печеру. Дякую Петрові за унікальний для анших теренів досвід. А також за можливіть Експлореру відзначитися і тут.



Фото на Пікассі
Американські фото Дещо якісніші за мої.

Обговорення тут
#249
Думаю всі знають нашу БД обєктів. Її колись був написав шановний UserL, обєкти в основному пододавав я. Але потім у звязку з відсутністю часу забив на то. А жаль. Гугл прекрасно індексує базу даних, та й простим користувачам вона спрощує пошук потрібних обєктів.

Так от, потрібен доброволець хто потратить кілька днів свого часу і добросовістно пододає нові обєкти. Попереджаю зразу, на 1 обєкт йде від 15 хв до півгодини. А за рік їх назбиралося огого. А потім слідкуватиме за станом форуму і раз на місяць чи частіше, оновлюватиме базу. За це отримуватиме моральне задоволення і повагу інших учасників форуму.
#250
Шановні друзі !

Сердечно запрошу¤мо Вас на
Міжнародну науково-практичну конференцію: Львівська Полтва – стан та перспективи, яка пройде 19-20 листопада 2010 року у Львові в приміщенні конференц-залу по вул. акад. Богомольця, д.6. 

Перший день конференції висвітлить історичні, соціокультурні та технічні аспекти стану Полтви, а також надасть можливість з перших вуст почути про схожий досвід інших міст.
Під час семінару, наступного дня, учасники працюватимуть над визначенням потенціалів Полтви у Львові. Їм буде надана можливість розвинути та презентувати ідеї щодо майбутнього Полтви та методів реалізації її соціальних, економічних, екологічних та культурних потенціалів.

На конференцію запрошено міжнародних експертів з питань ревіталізаці§ міських річок в Європі.
Ідея проведення конференції та семінару була ініційована Музеєм Ідей, львівською громадською організацією у складі проекту "LeoPoltwis", який розпочався ще 2008 та має на меті порятунок львівської ріки Полтви, як осередка культурного та соціального життя міста.

Організатором конференції та семінару є cпільний українсько-німецький проект Німецького товариства технічного співробітництва (GTZ), що займається розвитком міста та оновленням старої частини Львова.
Семінар співорганізовує Центр міської історії Центрально-Східної Європи - це неприбуткова організація, що підтримує громадські та культурні ініціативи і займа¤ться дослідженням історії міста.

З детальною програмою заходу Ви можете ознайомитися на сайті www.idem.org.ua, а також заповнити формуляр-підтвердження участі в конференці§ та семінарі і надіслати його на:
електронну адресу: Maryana.Boryk@gmail.com
або факсом: +38 032 275 13 08
або на адресу: м. Львів, вул. Богомольця 6/6

Анкета тут

Перепощено звідси на прохання Організаторів.
#251
"Всім привіт. Думаю багатьом нашим форумчанам відомо, що з 23 жовтня в нашому славному місті відкрився критий картодром "Апекс", що по вул. Бузкова 2. В спортивно-розважальному комплексі окрім картингу є також ролердром, тир та спорт-бар.
В будні дні (пн-пт) розважальний комплекс розпочинає свою роботу о 14:00 в вихдні (сб-нд) та святкові з 11:00 і працює все це до 24:00 хіба це не прекрасно? Ги.
Загальна площа комплексу - 4300 м? з яких: 2400 м? - картодром, 680 м? - роллердром, 60 м? - тир, решта сорт-бар та коридори.

Ціни на картинг:

(будні дні)
з 14:00 до 18:00 - 5 хв. - 35 грн.
з 18:00 до 24:00 - 5 хв. - 60 грн.

з 14:00 до 18:00 - 10 хв. - 60 грн.
з 18:00 до 24:00 - 10 хв. - 70 грн.

(вихідні та святкові дні)
з 11:00 до 24:00 - 10 хв. - 85 грн.

В заїзді одночасно можуть приймати участь 5 картингів. Всього їх 10 шт. Потужність кожного - 240 см?/8 к.с. Довжина траси картодрому 360 м.

Ціни на роллердром:

(дорослі) будні дні         (діти до 10 років) будні дні
 ч
ас     вхід    прокат           час     вхід    прокат
30 хв -   10        12              30 хв -    5         8
60 хв -   17        22              60 хв -   10       15
120 хв - 22        42             120 хв -  15       30
*+15 хв -           11             +15 хв -             7

(дорослі) вихідні дні      (діти до 10 років) вихідні дні
 час     вхід    прокат           час     вхід    прокат
30 хв -   15        12              30 хв -   10        8
60 хв -   27        22              60 хв -   15       15
120 хв - 42        42             120 хв -  20       30
+15 хв -             14             +15 хв -             9

Після 2-гої години катання на роликах кожна наступна година у будні - 20 грн., вихідні - 30 грн. (у вартість включений прокат роликів 10 грн/год.)

Тир:
На даний момент в тирі є кілька пневматичних гвинтівок та пістолет. Ціна. Один постріл - 1 грн. Планується також арбалет та світло-шумо-розривні набої (мабуть шось цікаве...)

Доїхати до спортивно-розважального комплексу "Апекс" можна наступними маршрутками:

№7А  Автовокзал – вул. Ст
рийська – вул. Хуторівка – вул. Сихівська – вул. Зелена – вул. Дж. Вашингтона – вул. Пасічна – вул. Личаківська (АС-6).
№24  вул. Грінченка – вул. Б. Хмельницького – вул. Липинського – проспект В. Чорновола – проспект Свободи – вул. Зелена – вул. Сихівська – проспект Червоної Калини – торговий центр «Зубра».
№30 Дитяча поліклініка – проспект Червоної Калини – вул. Сихівська – вул. Зелена – вул. Дж. Вашингтона – вул. Пасічна – вул. Личаківська – проспект Свободи – проспект В. Чорновола – вул. Липинського – вул. Б. Хмельницького – вул. Грінченка – вул. Щурата – вул. Миколайчука.
№ 52 вул. Суботівська – вул. Широка – вул. Сяйво – вул. Городоцька – вул. Виговського – вул. Наукова – вул. Хуторівка – проспект Червоної Калини – вул. Сихівська – вул. Зелена – вул. Дж. Вашингтона – вул. Пасічна – вул. Тракт Глинянський – агрофірма «Провесінь».
№55 вул. Личаківська (АС-6) – вул. Пасічна – вул. Дж. Вашингтона – вул. Зелена – вул. Сихівська – вул. Хуторівка – вул. Виговського – вул. Патона – вул. Ряшівська – вул. Городоцька («Склади»).
№62 ст. «Підзамче» – вул. Б. Хмел
ьницького – вул. Гайдамацька – вул. Під Дубом – проспект В. Чорновола – проспект Свободи – вул. Зелена – вул. Сихівська – проспект Червоної Калини – торговий центр «Зубра».
№63 вул. Скрипника – проспект Червоної Калини – вул. Зубрівська – вул. Зелена – вул. Дж. Вашингтона – вул. Пасічна – вул. Личаківська – проспект Свободи – вул. Куліша – проспект В. Чорновола – вул. Під Дубом – вул. Варшавська.
№76 вул. Чукаріна – вул. Хоткевича – проспект Червоної Калини – вул. Сихівська – вул. Зелена – проспект Свободи – проспект В. Чорновола – вул. Підголоско.
№94 вул. Миколайчука – вул. Мазепи – проспект В. Чорновола – проспект Свободи – вул. Князя Романа – вул. Зелена – вул. Сихівська – вул. Кавалерідзе – вул. Скрипника – проспект Червоної Калини.
№96 торговий центр «Зубра» – проспект Червоної Калини – вул. Сихівська – вул. Зелена – вул. Дж. Вашингтона – вул. Пасічна – вул. Личаківська – проспект Свободи – проспект В. Чорновола – вул. Під Дубом – вул. Замарстинівська – вул. Лінкольна – вул. Мазепи – вул. Грінченка.
Та інші...

тел. ? 032 2453706  ? 050 4307930 (офіційний с
айт комплекса поки в розробці)

Гоночний сленг (для розгрузки мозгу і просвіщенія, ги-ги):
"Дослати в туза" – в'їхати в зад
"Звонити в бампер" – наздоганяти
"Тошнити" – їхати повільно
"Як на зустрічну" – дуже швидко обганяти
"Валити на всі гроші" – їхати не піклуючись про те, що при аварії ви можете віддати свій карт на металобрухт
"Шептати" – їхати дуже повільно і акуратно. Приклад: Там тільки пошепки, інакше вуха (вуха - читайте далі)
"Вуха, зробити вуха" – перевернутися на дах. Приклад: Там треба було пошепки, а ми дубасили, зробили вуха.
"Дзвонити в бампер", "Гріти спину" – їхати на хвості у раніше стартувавшого і не мати можливості його обігнати.
"Глобальні вуха" – перевертання на дах після якого ви "зібираєте машину в совочок, сідаєте на маршрутку і їдете додому"
"Помчав як тухлий вітер" – швидко зірватися з місця
"Сморід, дим, вогонь" - багато шуму з нічого, багато дій, пилу і шуму при невисокій швидкості
"Іскрити" – показушно швидко їхати, метушитися.
"Вистрілити як з рогатки" - зірв
атися з місця дуже швидко помчати зі старту
"Гонсчег" – пілот який швидко і багато говорить, а їде не дуже ...
"Покійник", "Стояновці", "Тошноти" – пілоти яким дзвонятьнят в бампер (див. вище)
"Вазочка" (взяти вазочку) – призовий кубок
"Косячить" – їхати з помилками, брудно
"Вкатиться" (вкотився у трасу, він вкатають в цю трасу) - знайти максимально швидку траєкторію проходження кола.

Відтепер нам не потрібно витрачати зайвий час та кошти на дорогу в Луцьк, щоб покататись в "Адреналін сіті".

Ну і накінець сама приємна новина. Для членів Львів Екстрім клуб - знижка 10% Для тих хто не член клубу я приопив кілька флаєрів з 10% знижкою, але їх кількість обмежена, тому кому не вистарчить - пардон."

Взято Звідси Публікується на правах дружньої підтримки. Зрештою, думаю багатьом з наших учасників також буде цікаво.
#252
ГуглМап суттєво полегшив здобуття інформації про довкілля. Та, на жаль, далеко не всі цікаві місця пофоткані з хорошою роздільною здатністю, кольори не ті та й не завжди можна розібрати що і як на плоских знимках згори. Натомість фото зроблені з Літака мало того що дають менш-більш рельєфне зображення, ще й мають хороший ефект присутності. Сам пам'ятаю як мені помогли фото Параски коли йшов тудою в Майдан. До речі, хто ходить горами, зокрема Бескидами, напевно звертав увагу, як щопівгодини над тими ж самими місцями літають літаки і думав: цікаво, вони мене бачать чи ні. Скажу так: людини звідти не побачиш, максимум дим від полум'я. І літають вони всі справді по тому ж коридору: Львів - Щирець - Меденичі - попри Дрогобич на Параску. Далі пересікає Росохацькі Полонини, полонину Руну і по Закарпаттю в Європу.

Вирішив я викласти свої аеро фото, сподіваюся комусь стануть в нагоді. Також закликаю всіх решта ІТ-шників, що часто літають не жлобитися і викладати свої світлини. Я викладав в основному 1500 на 1000, 75% компресії. Тоді якраз в 250кБ влазилося. Більшої якості не дуже треба, там ітак ніц більше не розбереш.

ПС: Назва фотки відноситься до місцевості яка на ній. Якшо я десь помилився, виправте, будь-ласка.
#253
Основна тема тут

Дякую за звіт, маєш плюса. Був в сокалі лише проїздом і навіть не здогадувався наскільки це красиве місто. Треба буде якось прогулятися ним. А скільки навколо ДОТ-ів! :)
#254
Все почалося з тієї вивіски на Замарстинівській, що на першій фото. Глянувши на неї мене охопила несамовита ностальгія. Я зрозумів що це - тако ж частинка Львова що зникає. Подумати тільки: магазин "Консерви Соки". Величні піраміди з однакових круглих шайбІв і шеренги трьохлітрових слоїків з написом "СОК". Ніяких ГМО, все натуральне бо інакше не вміли навіть якби і хтіли. Ех, ностальгія то така штука, шо згадуватимеш і каторгу. :)

Висить вона так років з 10 не менше, похилена, місцями вицвівша. Курча, та це ж наша МОЛОДІСТЬ. Не можна її так просто витирати тільки тому, що їй менш ста років. Так, згідний. Австрія, Польща - все це має свій шарм, приваблює туристів. Але й радянська епоха теж існувала не набагато менше ніж Австро-Угорську, під час неї виросли анші діди-батьки, пройшло дитинство більшості з нас: - навіщо її забувати???

Тож пропоную тут викладати фото совєтських вивісок, збережемо хоча те що є, поки його ще не стер час. Заодно і понастольгуємо. Поправді, вживу вони виглядають куди романтичніше, інж на фото. Але тим не менше.

І наостанок, на кінцевій 4 трамваю на Свенцицького колись були скляні ковпаки і на них писало "Олімпіада 80". Донедавна, поки їх не знищили, оббивши банальною білою вагонкою. На жаль не можу знайти в себе їх фото. Тож якшо хтось також встиг сфоткати - викладіть, будь-ласка. Буду вдячний.
#255
Звідси

Шановні краяни !

4 жовтня – календарно Всесвітній день середовища проживання. А ще цьогоріч на цей день припадає ,,чорна дата" – 110 років тому 4 жовтня 1900 р. було відкриття Опери на спущеній у каналізацію ріці Полтві.
110 років поспіль мешканці Львова позбавлені своєї найпершої годівниці та захисниці – води. Місто живе в екологічному дисбалансі. Місто позбавлене природного імунітету.
Напередодні виборів мера м.Львова просимо усіх симпатиків проекту ЛеоПолтвіс, 4 жовтня прийти о 18 вечора на пр. Свободи до монументу Т. Шевченка і виразити свою солідарність у підтримці проекту з ,,відродження" Полтви.
Хочемо траурними стрічками нагадати владі міста, що ,,ніхто не забутий, ніщо не забуте", – Львів'яни хочуть назад свою ріку Полтву до життя – відвоювати її з каналізації та глуму.
Львів'яни, ті, котрі екологічно свідомі, вимагають, аби хоч майбутня влада Львова з усією відповідальністю підійшла до питання порятунку Полтви та здоров'я мешканців міста. Хоч напередодні виборів задумалась над цим.
Дайте Полтві її другий шанс. Відбудова Полтви – це повернення Європи в Україну.

Після маніфестації усіх учасників запрошуємо до Музею Ідей на літературний вечір присвячений втраченій міській ріці.

Я буду, всі решта теж приходьте. Також дзвонила нині якась Роксолана з бЗІКу, в Полтву рветься :)
#256
Хребет гори Перекоп був останнім лисим кавалком Бескидських гір де я не був. Бачити його можна з г. Параски на південному заході. А ще зо три роки я не був на Плішці – місці схованому та магічному, яке манить дивовижним спокоєм та позитивною енергетикою.



Ця частина гір є туристично малоходженою, адже маршрутки в Коростів їздять рідко, а пішки зі Сколе треба 15 км по трасі пиляти. Не будучи таким дурним як минулий раз я підїхав машиноу у сам кінець села, що суттєво зекономило час і дало можливість пройти цей маршрут за два дні.



Отож, виходимо з села, минаємо КПП і маємо розвилку: наліво на Плішку, направа на Параску. Розвилка утворена природнім злиттям річок великої і малої Бутиблі. Між ними хребет Перекопу. Можна так зразу і йти, а можна пройти кілометр далі і після другого моста завернути лісовозною дорогою вгору направо. Це значно цікавіше і можливо швидше. Після недовгого підйому опиняємся на відрозі, яким назад і вертатимося.  В цьому місці ми вперше почули рев ведмедя. Але прийняли його за холітання дерев і тому не дуже налякалися.



Триста метрів відрогом і перед нашими втомленими лісом очима відкривається безмежний простір навколишніх гір. Є можливість гарно роздивитися всю Параску, видно Росохацькі полонини. Орявчик і Гору Кремінь, під якою будемо ночувати. Хоча й осінь та все ж тепло шоч засмагай, легенький вітерець роздуває волосся, краєвиди наштовхують або на ностальгічні спогади як там був, або на тяжкі роздуми де це є :) Туткій падаємо на обід. Можна б і лишитися заночувати, та  попереду ще пів дня, та й поводу вниз йти далеченько.









Вертаємся до свого відрогу і відносно незаваленою гірською алеєю прямуємо до гори Бердовач. Тут вже йде вирубка лісу то ж доцільніше скористатися готовими лісовозними дорогами і зробити гак, який зекономить купу часу.




Йдемо весь час за течією річки аж поки не оминемо свою гору Бердовач і не побачимо старе закинуте відгалуження вправо. Звідси до хати 2,5км, йти весь час тримаючить правої сторони стежки. Дорога дещо завалена, тим краще: менше людей про хату знатиме.







Ця хата в мене повязана з кількома цікавими спогадами. Моїм жовтим чугунієвим базарним ровером, на якому Любко мав необережність поїхати в гори. Хоч я його від цього і відмовляв. Боявся шо поломиться або ровер, або Любко. Це був мій перший гірський двопідвіс зі стальною рамою і якшо не помиляюся – перший виїзд Любка в гори на ровері. Тоді дорога не була ше так завалена як тепер, але все рівно вони тягнули десіть метрів броцик, спускалися вниз – десіть метрів ровер і так по колу. :) Зате з яким я захопленням і подивом дивиусі тоді на їх фотографії. Адже в горах ніколи не був, а шоб така прикольна хата серед гір стояла і нічия... Одним словом я заздрив.



Потім 2004 рік. Нарід з яким я майже вже жив в кімнаті поломиусі в гори і саме на Плішку, Свєткувати Люпка ДН. Той раз я якось прокохав. Та й Любко не сильно мене кликаe. Тим не менше вперше в гори я пішов саме з ним і саме на його ДН, тільки роком пізніше, на Кукул. Далі я купив си нормального ровера, їздив на роботу і навколо Львова. В гори боявсі, щоб не вмерти і не гальмувати всіх інший. А тому вирішив чухнути на Плішку про яку чув від Любка, але не знав де вона.  Так туди і не втрафив, за 100м від потрібного повороту зробили нову лісовозну дорогу, пішов на неї.





Потім згадував як я косив від Армії і не зявлявся місяцями в Дрогобичі. А тому мав багато часу лазити вихідними по Горах. Карпатський Трамвай, хребет Бескид, стаття, потім з Глобальним, Льоліком ну і само собоу Любком поломилисі сюда. Було класно хоч і тяжко, всі про шось говорили, ніхто не харився. Тоді відбулося знайомство з цією хатинкою, перша акція «Запали свічку», тоді ж вперше ми довідалися де ця хатка на Карті.



Є тут щось особливе. Чому га висоті всього 970м на невеличкій ділянці не росте ліс, якщо навколо на вищих горах – росте. Чому хоч з хатинки ніц і не видно тут не нудишся, хочеш бути ще і ще, просто слухати тишину, займатися звичними справами, які перестають бути рутиною.





Цьгого разу все було на найвищому рівні. Хатка ціла, хоч і потребує заміни даху. Якшо цього не зробити – найближчі кілька років вона зігниє. Запашне сонячне повітря, рики медведя на узліссі. Саме так, Місько  суттєво полегшив нам задачу піднятися останніх 400м до хати, а також заставляв не забувати дома ліхтарики. Таке було враження шо він ховається за найближчими деревами і спеціально голосно рикає, аби  з нас вийшов весь кал і ми були смачніші :)





І наостанок. До початку села йти дві з половиною години. Можна піти в іншу сторону і вийти в Тисовець. Ну і є сенс сюди вернутися і пошукати ще одну колибу поруч. ЇЇ видно з Перекопу.

Мої Фото 1 і 2
Фото Любка

ПС: Не боюсі шо хтось прочитає сей звіт, знайде хату і там насере. Вона може сама за себе постояти і ще має захисника Міська, який не пустить кого попало до хати. :) Але карту викладу.
Соррі шо велика, але інакше по ній зблудиш ;)
#257
Не секрет що велика частина учасників форуму - ІТ-шники. Хтось пише баги в коді, хтось їх тестує, хтось потім описує в документації а ше хтось - слідкує за ґосподаркою, на якій то всьо мало б працювати. Троє адміністраторів і модератор форуму - теж ІТ. Особисто я роблю глючні накладки на дисплеї по яких нарід тикається жирними пальцями.

Вітаю вас всіх з Днем програміста

Аби вам подобалося шо ви робите, як ви це робити і з ким це робите. А також рівень винагороди.

Відомо що зараз розглядається новий варіант податкового кодексу в якому зовнішньоекономічна діяльність не підпататиме під єдиний податок. Простіше: будучи приватним підприємцем людина не зможе отримувати гроші з-за кордону і платити лише 200 грн податку.  Натомість віддаватиме більше 50% державі і ще змушена платити бухгалтеру шоб це рахував. Все це насамперед вдарить по ІТ-шниках, велика частина яких саме по такій схемі і працює. Що ж, шара скоро має скінчитися і нема на то ради.

А покишо доїдаємо свої ананаси та рябчики, доформатовуємо диск сусіду і йдемо на роботу пити пиво :)

Вітаю Всіх!
#258
Отримав я на днях таке повідомлення:

Добридень) Звуть мене Альона. Я журналіст нового львівського видання "Хід". На даному етапі формується пееший номер нашого журналу. Є бажання написати статтю про Львів, але в незвичному вигляді для ока простої людини. Сказали добрі люди, що саме Ви зможете мені в цьому допомогти. Та думаю, що  співпраця буде корисною для обох сторін. Ото ж zzz-xxx-yyyy, буду чекати з надією).

Подзвонив, поговорив. Хто має можливість завтра - після завтра її десь поводити? Можна Полтва, або Лощина, або якісь бомбіки. ШОб під землею. Був би дуже вдячний!



#259
Сьогодні в Новинах на НТА буде сюжет про готель і теплові насоси з Полтви для нього. Якшо хтось матиме змогу - запишіть. Я зараз цим людям троха помагаю, цікаво було б подивитися шо Журналістам вони говорили.
#260
Як ми всі памятаємо - навесні знімавсі фільм, дехто з учасників форуму помагали. Так от, отримав я такого листа від Організаторів КіноЛева:

"
*
Привіт, фільм про Полтву будем показувати 24 серпня, десь між 15.00  і 15.30.
*
"

Цікаво буде подивитися на момент з променем світла з люка, який відбивався від хвиль води і виписував візерунки на Стінці. Вживу виглядав дуже гарно. Приходьте всі зацікавлені. Якшо матиму ще якусь інформацію - викладатиму тут.