Messages

Ну що ж... я вирішив шо можна "підняти" власні теми, запропонувати і їх.
Наприклад Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат
Не я її почав, а Пляшкозбирач. І цим вона особлива: він її почав сфоткавши ЖЦПК ззовні, не показуючи його роботу і цехи. Я ж навпаки. У обох є цікаві та інформативні фотки.

Мости між балконами
Чи не найповніша онлайн-колекція фоток такого елементу львівської архітектури, що непомітний, але досить практичний

Історія одного будинку в Брюховичах
Плебанія-НКВД-школа-парафіяльне приміщення і спогади наших юзерів. Фотки посередні, але то можна виправити.

Бескидський тунель
Це єдиний залізничний тунель, що побудований в Україні за часів незалежності. Фотки, шо на форумі, зроблені там на різних етапах будівництва і на офіційному відкритті.

я + !!

схоже шо дахи ЛЯПИ - це чи не найкраща точка огляду пл. Двірцевої та фасаду вокзалу (ну якшо нема дрона).
недавно у Фб натрапив на відеозйомку якогось вуйка звідти. Ото гарний стоп-кадр


а це у середині лютого я йшов на перон, а на ЛЯПі- локомотиви з символікою латвійської залізниці. їх там кілька було. потіи я нагуглив шо наші ніби домовлялись з латвійцями. А чи справді їхні локомотиви ВЖЕ тягають наші поїзди - наразі не знайшов інфи.

Якщо ж говорити про те шо "Ґолем написав про все", то я б посперечався :)
Бо ж не так давно, у 2015 році в цьому театрі вирували ще ті присртасті. Аби це зрозуміти достатньо погуглити "Львів театр коломійцев страйк". Зрештою, наступний директор закладу також не прижився і пішов сам.

Зара тут на повну триває ремонт і ребрендинг, - завдяки останньому він є цікавішим і ближчим до глядача. Так, у середині грудня був я тут на читці п'єси мого знайомого драматурга, який тут не працює, але його п'єса зацікавила театр Лесі. Втім він та інші львівські автори сценаріїв подали свої роботи театрові, а їх зачитали на сцені (читали буквально з паперу). Фішка такого жанру - дешевизна, короткий у часі, відсутність різних спецефектів і камерність: глядачі сидять також на сцені, тому їх небагато, і потім якшо хочеш, можеш з акторами і творцями то всьо обговорити. І поки тривала балачка я сфоткав оце: якшо не помиляюсь, пульт керування світлом на сцені. Як бачите, на ньому розмаїття вимикачів та розеток, совєцьких і турецьких. Є навіть вимикачі до дверних дзвінків.


А це над сценою. Така деталь троооошечки нагадує про совєцький серпомолот, але його тут нема. Подібна штука увінчує також сцену еатру Заньковецької

Я у січні ходив на "Бабу Прісю", - дуже запам'яталось як під час тої вистави відеомапінг чіткесенько потрапив на цей декор сцени і вони разом утворювали символіку! Трохи не той кадр, шо хотів, але гадаю ви розумієте ідею, а якшо ні, то раджу піти і побачити цей відеомапінг під час вистави.


Як то кажуть, театр починається з вішалки... Такий мурал є у кімнаті-гардеробі. трошки нагадує ангела шо на картині у великій залі львівської міської ради

А взагалі, класно шо ви сходили на екскурсію, і написали ДУЖЕ ЖИВИЙ звіт  по ній. Воно трохи доповнює Ляльковий театр, який у нас описаний також зсередини. Та й взагалі екскурсія театром - то нова розвага у Львові. Було б непоанан, якби такі проводили і у інших театрах. Я колись по роботі був над сценою ТЮГу (тепер це просто Перший театр, - там ДУЖЕ трушна кімната тех. персоналу була, і по своєму цікаві...туалети)
а у театрі курбаса є романтичний балкончик, на якому пафосно курять і п'ють каву...

Недавно маловідомий львівський письменник Петро Яценко на свому фб виклав деякі мемуари про лакофарбовий.
11 лютого о 13:56
Після школи я ніколи не йшов додому відразу, а багато подорожував. Навколо було так багато звабливих місць і цікавих речовин, що просто дивно, що зараз я пишу ці рядки. Неподалік, на місці сучасного житлового комплексу, стояв львівський лакофарбовий завод. Його паркан був цегляним, трухлявим, а в кількох місцях у ньому при землі були пробиті діри. Доросла людина туди б не пролізла. Певно, робітники просто передавали в ці дірки своїм напарникам якусь украдену продукцію. Але дитина пролазила якраз.

Територією лакофарбового заводу ходили охоронці, бігали злі собаки, але там можна було просто на землі знайти шматочки жовтого сурику — ця хімічна речовина, якщо нею спорядити жерстяний корок від горілчаної пляшки, пробити в ньому дірку цвяхом і підпалити, була чудовим паливом для ракет. Їх ми підпалювали й запускали просто з рук. Корок від горілки випускав сніп яскравих іскор і зі свистом міг летіти з до п'ятого поверху. Якось таку обгорілу ракету нам принесла сусідка. Не сварила, просто віддала мамі зі словами: "Ваш?" Вона знайшла її на своєму балконі.

Якось нас із товаришем захопили в рабство два старшокласники. Вони змусили вибирати для них шматочки сурику із неглибокої калюжі. Урешті, ми від них утекли.

Якщо пройтися з годину від нашої школи, можна було дійти до промзони, де розташовувався склад піроксиліну — потужної вибухівки, що подібна на звичайну медичну вату. На початку дев'яностих склад охороняли абияк. Мені з товаришем удалося якось навіть пройти крізь порожнє КПП. Ми залізли у щілину поміж стелажами з металевими контейнерами, відчинили один із них, подібний на бідон, і напихали собі вибухівку жменями просто в кишені. До нас прибіг великий пес, що жив на території, ми завмерли, але він нас обнюхав і не став гавкати. Зрозумів, певно, що ми не злодії, а просто дуже дурні.

Ми вийшли так само через КПП. У школі я розповів цю історію однокласникам, і вони вирішили негайно після уроків спорядити експедицію. Я мав бути провідником, але відмовився: на балконі й так уже мав цілий кульок вибухівки, а після школи ми з таким же відмороженим другом планували пройти сто кроків карнизом вздовж другого поверху будинку побуту "Ювілейний", щоби потрапити на якийсь "секретний балкон". Той карниз був шириною сантиметрів двадцять.

Однокласникам не пощастило. На КПП їх не пропустили злі дядьки, а коли однокласники знайшли дірку в подвійній огорожі і полізли в неї — на них кинулися собаки. Усі подерли одяг, коли тікали, а одного хлопця, старшого від нас на рік, затримала міліція і повезла додому з роздертими штанами. Наступного дня він не подав мені руки, але ж я не був винен, що він іще той дибіл. А на "секретний балкон" ми з колегою таки потрапили. Іще досі пам'ятаю видовжені бліді обличчя жінок за високими вікнами ательє. Ми тулилися до вікон, а швачки боялися нас налякати.


Запаси вибухівки, які в мене були, я вирішив використати найбільш ідіотським чином: підірвати в себе на балконі. Я нафарширував нею паперову модель літака, що висів був у мене над столом, і підпалив. Стовп вогню підсмалив мені чуба та вії, але, на щастя, нічого не загорілося. Придуркам щастить.

А от складу піроксиліну так не пощастило: невдовзі він згорів дощенту. Ми побачили лише обгорілі остови металевих діжок і закинуту сторожку на КПП.

Натрапив у фб на фотки Віллі Фургало, цілий альбом, який присвячений людям. У тому альбумі вибрав дві фотки. Роки невідомі, але по антуражу можна приблизно визначити якісь часові рамки.
Ляльковий театр

Оперний

[Готель Панорама]

Протягом лютого побував у двох місцях, що не є якимись горищами чи дахами, але звідти відкриваються досить непогані краєвиди. Шкодую що не зняв це все чимось кращим, а мав тіки смртфн. Ділюсь тим, шо маю
Готель Панорама
баянисте і гламурне місце, але звідти є ракурс в якому одночасно яскравий дах готелю Ріус і старої вежі-книгозбірні на Цитаделі

трохи акцентую


Національний банк, на Коперника.
Звідти цікавий ракурс є на будівлю Трембіти і сусідні до неї, скульптури на них. Ну і отакий ракурс: на лінії горизонту собор Юра, костель Ельжбети і упр. Львівської залізниці. Як не дивно, між ними ніякого новобуда чи совєцької будівлі, тіки крони дерев парку.

[дуже]

я у 2017 чи 2018 натрапив на це відео, але переглянув-придумав шо з ним зробити можна, зберіг собі в списку вподобаних на ютубі та ...забув. Сьогодні згадав і думав чи його варто додавати на форум і КУДИ? гадаю шо так, бо це така собі подоба дрон-зйомки центру міста, з різних ракурсів.
Через те шо тут в кадрі чимало дахів, даю в цю тему. Тут дуже чітко видно наскільки в кінці 90-их - на поч. 2000их відрізнялись саме дахи будівель від того шо зараз є. було ДУЖЕ багато червоних тонів, побляклих, без блиску. деякі давні будівлі (храми, універи, оперний мали у своїх дахах зелений колір).
автор залитого відео підписав час зйомки так: "початок тисячоліття (2000 - 2002??)."

ЛЯПА - Львівський локомотиворемонтний завод
Тут нема шо коментувати: просто гарна тема з класними фотками. Втім, я випадково нарив на форумі одну деталь, пов"язану з цим заводом, яка є рідкісним, можна сказати колись таємним доповненням. У 2012 році Synoptyk зробив тему Тепер це виглядає дивним... І у ній є відсканована справа працівника цеху, де є документ від 10 грудня 1949 р. - розписка про те що працівник "Львовского Паровозо-Вагоно Ремонтного з-да", Ділай І.М. ознайомлений про відповідальність на нерозголошення державної таємниці.

Дірка на ВЗ
Тема, що зацікавила не одного форумчанина. Час минав, дірки змінювались-закопувались і зникали, а фотки, коменти і спогади - залишились.
Інші підземелля на ВЗ описані яко Винні погреби. Гарні фотки цих погребів зробив Лесик.
Всі ці тема можна об"єднати в однку глобальну. Здається, десь ше є окрема міні-темка, також про ВЗ і підземні тунелі на його схилі.

Я пробив  на карті держкадастру земельну ділянку на якій та вежа є (звірявся по координатах, що є у відповідній темі залазу на неї у жовтні).
І от шо виявив: там є дві земельні ділянки, що "накладаються" одна на іншу (я хз чому так і чи може це бути в принципі, але таке показала карта).
Перша - у державній власності, її цільове призначення - для зв"язку і телекомунікацій.
друга - у приватній. Цільове призначення дуже мутно записане. Так шо у випадку звертання до голови сільради той може культурно відморозитись, бо "то не наша земля, а державна (приватна)." Хоча в ідеалі він мав би знати якій саме держструктурі та земля (і об"єкт на ній) належить.

[ностальгії]

Покинута прикордонна застава
Однією з особливостей звітів про покинуті військові частини є оте неповторне, магічне і непереборне відчуття ностальгії, що ніби снігова лавина, вкриває колишніх строковиків. Ці екс-бойові одиниці бачачи на форумі фотки знайомих до болю (і до бою!) місць не в силі стримати себе і...зареєструватись, а потім коментувати, - ще і ще: так пристрасно і відверто, що я уявляю як під час написання сльозопад заливає клавіатуру.
Здавалось би: в армії гартується їхній дух і печінка, але один з них, як виявилось, не в силі встояти перед холодними і безмовними світлинами Hulihankи. Вона зачарувала luckyfenа так, що той бувально через місяць після її лаконічного звіту доповнив ті звичайні фотки детальними коментарями-спогадами. І як цю сентиментальну карпатську рапсодію з Перкалаби, - тої самої, тої що недалеко від "Паміру", не додати в книгу? Це ж бо романтика...

Може це і дивна ідея, але хотілося б у книгу саме так і дати: фотки Хуліганки, коменти - Лакіфена. Одне з другим дуже гармонійне і солодке, наче Марічка Гутенюкова й Іванко Палійчук.

Продовжуючи тему огляду підвальної комуняцької преси (1990 рік), так солодко і приємно бачити у ній заманливу пропозицію "папйом півка?".

В дальній кімнатці підвалу надибав цікавий керамічний горшок, - наче ноцник (ручка і носик натякають). Хоча може це просто лійка для вазонів.

І ше одна деталь, що сподобалась і її мало хто фокав, - це ручка-ріг на дверях балкону.

+
щодо дати: я за те шоб пошвидше (протягом лютого і березня)
ну і я проти першого квітня, - це день після виборів (на жаль!), це для когось може мати значення. І як на мене то якщо все-таки в робочий день, то у п"ятнницю, чому? Якшо ми там проводимо цілу робочу зміну, то наступний день тре від неї просто відпочити, - все-таки це є навантаженням на організм, який не дуже підготовлений до таких умов перебування багато годин.

Наразі 50 на 50

Вчора, 29 січня вранці на вулиці Франка, 36 горіло піддашшя (стрих), бл 80 м². І у пожежників така ситуація виникла, шо вони буквально видобували з-під снігу кран гідранта. Ймовірно це ускладнило/уповільнило їхню роботу. Потерпілих у пожежі нема, і це пишуть у публічних звітах. А от про цю деталь мабуть ні.

Коли зійде сніг, варто напроситись на відвідання фанерного заводу: сподіваюсь побачити там купи тирси, яка виглядає і ПАХНЕ краще тоді, коли на ній нема снігу. Конкретно по датах ше не знаю. Але хотілося б цього року зробити офіційну людську екскурсію. Про це я вже написав.

Поки в одній темі переживають за ймовірне зменшення кількості недосліджених об"єктів, а у іншій - діляться враженнями від промислової гордості райцентру, я спробую поєднати ці два поняття: НЕВІДОМИЙ (тому що досі недосліджений нами) об'єкт, що, водночас, є промисловою гордістю мікрорайону (а колись - села-передмістя Львова).

Якось так вийшло, шо фанерний завод, який пережив ДСВ, перебудову працює і зараз, і його велику територію не планує ніхто забудувати (як Полярон чи інструментальний). Тим часом непомітно для міста, він відзначив сто років! Так, у 2019 році фанерному виповнюється аж 102 роки.
Зараз про це мало шо нагадує в його архітектурі чи технологіях.

Втім, якшо уважно придивитись, можна впізнати початок ХХ століття у стінах корпусів, фасади яких максимально близько до вулиці Брюховицької. Мої фотки (літо чи осінь 2011 р.)



Про вік заводу писали краєзнавці-автори книги "Слово про Кам"янку" (2002).






І от недавно я йшов повз нього і надибав оголошення про потребу в працівниках, а там - і номерки адміністрації заводу.

Це підштовхнуло мене погуглити якісь фотки/відео/репортажі про нього. Якось дивно, шо про нього в неті майже нічо путнього нема (крім хіба бізнес-інформації). Нема нічо і у нас. Тепер принаймні є тема у розділі Плани.
Але все-таки одне шикарне відео я знайшов! У ньому є класна зйомка заводу дроном, і фотки зсередини, а також спогадив ветеранів з-ду.

Чому я це пишу в планах? Бо вважаю шо було б круто попасти на завод, якому от-от буде 102 роки і він працює і ніби не ризикує найближчим часом закриватись. Хочеться щоб це було по-людськи, офіційно (як з локомотиворемонтним було). Що я для цього вже маю?
По-перше це відео: у ньому є фотки заводу ВСЕРЕДИНІ, у цехах - очевидно що з дозволу адміністрації зроблені. Це і дає підставу вважати, що зайти на територію можна, попередньо домовившись з керовніками. На них можна вийти завдяки оголошенняю, яке я додав у цю тему.
По-друге, завдяки тому шо живу недалеко і знаю деяких місцевих, скажімо так активних громадян Кам"янки, є ймовірність вийти на краєзнавців, які замутили цей відос=тобто домовились про дрон-зйомку і фотографування цехів.

P.S.: місце для інсталу на територію також знайшов, але наразі його не афішую, бо конкретно щодо фанерного я суто за нормальне потрапляння.

Я також маю деякі плани на цей рік, але напишу про них коротко: один план щодо книги, яку заплановано до 10річчя форуму (що під неї створено конкурс звітів) а інший присвячений львівському метрополітену. Про останнє я вже розказав під час недавнього святкування Декстеру і здається Інкогніто (на перекурі).
Якшо детальніше, то хіба вживу, найдоцільніше мабуть на зборах ГО, якшо можна.

Напередодні поїдздки я і Фенріз оновили тему цієї солеварні, - ми викали свої фоти звідти 2012 року.
https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,5460.0.html

Бачачи анонс поїздки у Дрогобич на солеварню мав якісь двоякі відчуття:
ніби й цікаво, і відносно близько, і нема якогось напрягу на тому об"єкті, але, але, але
Я ТАМ БУВ. А вдруге туди не дуже хочеться їхати спеціально, зважаючи шо підпільно я там навіть фоткав деякі елементи, які важливі, бо ТОДі там було яке-не-яке виробництво.

Порився у свому фотоархіві та й знайшов кілька фоток солеварні. Якість так собі, але сподіваюсь шо знимки, які я робив у сер. травня 2012 року можна буде порівняти з тим шо є на солеварні зараз.

Історичний топонім.


На солеварню мене привів корінний дрогобичанин і колишній працівник музею Дрогобиччина, він мені порадив зробити таку фотку, де в одному кадрі вежа Ратуші (на фасаді міського магістрату є герб міста: мірки солі) і солеварня: одне тісно пов"язане з іншим. Отакий ракурс.


Вся територія солеварні на вигляд якась обшарпана і скромна, - про її історичну цінність нічого не нагадувало, хіба натякало, - табличка на фасаді адміністративного корпусу.







Втім, важливо те шо на території в той момент охорони не було. Скориставшись цим, залізли до стрічки конвеєра.


В мене виникло враження ніби ця будівля має старшу частину (австрійську) і совєцьку. Зауважуємо шо у арці кладка цегли така, шо розчину відносно небагато, - фоткаю і таку деталь.



А потім йдемо і до системи підігріву. Там були недовго, бо в кімнатці було душно,+більший ризик попастись, ніж у дворі.


Коли ми вже йшли звідти, бачили цілком пристойну екскурсію.


Гарний люк гідратна, - зберігся добре.


Наприкінці 2015 року я був у Дрогобичі по роботі, проходив і повз солеварню. На той момент на екскурсії водили навіть школярів, і продавали там як сувенір невеличкий пакетик з сіллю. Тепер пакет дещо більший, гарніший і брендований: місто робить ставку на туризм.

Хоча й плекає надію на відновлення солеварні, - для цього звертались у кабінет міністрів,верх.раду, просили медійної підтримки. Був ризик прихватизації солерварні. Є пристойні відео про це

Недалеко від солеварні є дві старовинні церкви, одна з них літом 2013 року увійшла до пам"яток що під охороною ЮНЕСКО.