Topics

На ці святкові вихідні синоптики обіцяли проходу, так що можна було подумати над наступною вилазкою. Хоча ще з попередньоі епічної вилазки по не менш епічній заброшці не пройшло й тижня.

Щоправда, разом із прохолодою збільшилась ймовірність опадів. Однак на заплановану дату на метеосайтах наче не прогнозували дощів (хоча були сумніви). Вирішальним фактором стала дивна поведінка компа (вірусняк? глюки операційки?). Тож не завадило б десь прогулятись.
Лише в останній момент захотів передумати. Але знайома сталкерша сказала, що все одно можна поїхати. Ну, сталк, так сталк:)

Для вилазки вибрав закинутий колгосп ім. Андреєва в с. Богданівка на Київщині (координати). Цей абандон давно взяв на замітку, однак не ризикував туди поїхати. Все-таки, це околиці Київської області. І туди їздять приміські, а не міжміські маршрутки. Ось тільки маршрутів нагуглив лише два. Причому транспорт в села їздить рідко (це зрозуміло).

Даний колгосп цікавий тим, що він має величезну територію, а будівлі не розвалені. Для Київської області таке поєднання — рідкість.


Зранку погода була ясна і сонячна. А от по приїзду до столиці побачив ось таку картину. В місті це не так страшно, як в селі, де в разі зливи ніде буде сховатись.
Ну, думаю, нагуляємось:)


В дальніх поїздках, особливо в села, мало знайти потрібну маршрутку і розклад руху. Треба ще її знайти і дочекатися на автостанції.
На місці виявилось, що потрібні маршрутки або взагалі не їдуть, або стартують не з автостанції, а в іншому місці. На щастя, на автостанцію під'їхала інша маршрутка, яка проїздила через Богданівку.
В дорозі приєдналася напарниця.


В селі, по дорозі до колгоспу. Один лише краєвид навіює думки: "А може ну, його, нафіг?"
А ще ж холодний вітер! І надодачу, вишка стільникового зв'язку. Це ж гарна приманка для блискавки:)


За межами колгоспу стоїть така заброшка. Дуже схоже на насосну станцію.


Паркан колгоспу. Але й за ним не надто спокійніше. Хотілося скоріше зайти в будівлю, щоб сховатись від вітру і можливого дощу.


Перше, що побачив на території колгоспу — стара трансформаторна підстанція і новий трансформатор. Це означає...


Що стара трансформаторна закинутою.


Навіщо руйнувати стару трансформаторну підстанцію, якщо трансформатор все одно потрібний?

Всередині є хіба що декілька ізоляторів.






Нарешті, корівник.


Поки відливав, помітив у кутку чималенького павука. До кінця літа вони ще розжиріють і їх стане більше.


Всередині корівника "інтер'єр" звичний.


Хоча конструкція незвична. Таких корівників іще не бачив.


Корівник засмічений. Придивився до сміття — наркомани туди навідувались:(


Годівниця.


Збоку до корівника примикає довгий темний коридор. Це перехід між двома корівниками. По бокам були службові приміщення.


Це схоже на кухню для приготування кормів.




Другий корівник.


Попри те, що приміщень багато, всі вони порожні.




Навпроти видно корівник через дорогу. 


Але спочатку треба оглянути два будинки.




Всередині порожньо. Тому не фоткав.




До другого будинку взагалі було неможливо потрапити.


Під супровід вітру йдемо до наступного корівника.


Панорама будівель, які дослідили.


Щойно оглянутий корівник.


Вийшли на дорогу. До корівників, праворуч від дороги, повернемось на виході.


Мене зацікавила водонапірна вежа.




Будівля завалилася.




Нижня частина водронапірки.


Нагору лізти не стали. Все-таки, драбина стара. Та й дуже вітряно.


Цей корівник не схожий на попередній.


На кожній будівлі нанесено інвентарний номер. Можливо це пояснює, що колгосп не розібрали на цеглу?


Стіни біля входу обкладені кахлем.


Приміщення іншої конструкції, ніж попереднє.


Ще один старий корівник.


Краєвиди майже осінні. А це ж лише кінець червня! От що роблять спека і рання весна!


А цей корівник без даху.


За ним були ще два корівника. Але чомусь розвернулись в бік виходу.
Чому... Тому що малий хлопчина катався на квадроциклі.

Пішли до напіврозваленого складу.






Пройшли повз перший оглянутий корівник. Він виглядає як військове арочне сховище:)


Сусідній корівник, який із ним суміщений.


Корівник навпроти.


Четвертий корівник був в таких зарослях, що не знімав. А ще там була якась невеличка будівля.

А вдалині ще одна споруда. Відзняв здалеку.


Силосні ями.


Дощу не було. Маршруток теж. Тому запропонував пройтися до вагової станції, яка розташована в іншій частині колгоспу.


Таки дійшов до протилежної частини колгоспу з ваговою і складами. Без неї звіт був би неповним.


Вагова.


Десь далеко були склади, переобладнані під діюче підприємство. До них не пішов, вдалині вже дощило. Сфоткав на зумі — і добре.


Колгосп оглянули — можна чекати на маршрутку. На щастя, виявилось, що через село проходять не два, а набагато більше маршрутів. Навіть 710, у якої маршрут не такий, як вказано на транспортних сайтах. Значить, виїхати до Києва можна.


Інша річ: скільки чекати на маршрутку? Одну пропустили, бо хотів сфоткати вагову. Другу пропустили, бо вона була незручною для напарниці. Поки чекали, здійнявся вітер і пішов дощ. Добре, що можна було перечекати на зупинковому павільоні. Радували лише відсутність грози і те, що поруч проїздили велосипедисти. І що маршрутка на Київ буде.


Чекали не дуже довго. Через півгодини приїхала маршрутка.
Дорогу додому довелося змінити, щоб уникнути ризику потрапити під дощ.

З вилазки зробив висновок, що не варто довіряти транспортним сайтам-довідникам (eway та ін.). Там і ціни, і маршрути не відповідають дійсності. А ще не варто повністю покладатися за синоптичні сайти. Особливо, якщо вони не збігаються з прогнозами Гідрометцентру. І ще... в метро без проїзного робити нічого, бо жетони виводять з обігу, а на заміну нічого не пропонують.

Планую з'їздити в Переяслав-Хмельницький на травневі свята. Хотілося б на найближчі вихідні, 27 (субота) або 26 квітня, але згоден перенести на декілька днів.
З цікавого: огляд міста, недобудований палац культури з бомбосховищем, заброшки заводу "Точмаш", закинута в/ч, музей народної архітектури. Також можна розвідати бази відпочинку (там напевно є закинуті).

Думаю, що розголос цього об'єкту вже навряд чи чимось погіршить його стан, бо псувати там вже майже нічого. Тим паче, фотки з об'єкту (в тому числі і мої фотки) й так "гуляють" по інтернету.

В Києві вже давно існував музей громадського травнспорту. Але він існував у "підвішеному" стані. Формально він був, а фактично не працював. В 2012му справа зрушила з місця —  музей громадського транспорту перенесли на нову територію — старий майданчик Дарницького трамвайного депо, і відкрили для відвідувачів. До того ж, крім документів і історичних матеріалів, до колекції музею доєднали техніку — автобуси, тролейбуси і трамваї. Але наприкінці 2015 року для показу транспорту вирішили облаштувати окремий майданчик, в іншій частині міста. Для базування філії музею обрали ліквідований Автобусний парк №3, який перетворили на станцію з ремонту автобусів. Філію музею назвали "Історичний експозиційно-реставраційний центр". А на нову територію не тільки перевезли музейну техніку, а й додали нові машини — автобуси ЛАЗ-695Н (пізніх років); ЛАЗ-525270; скандинавські б/у — Aarbenaa, Arna, Scania; зграю Ікарусів, Богдан-А231; тролейбус Skoda 9Tr тощо.

Але на цьому все зупинилось. Техніку не лише не ремонтують, а й розбарахолюють і навіть знищують. Рекомендую почитати

Розповісти, чи нє? Ну, нехай буде. Історія про те, як фейлова вилазка перетворилась на непоганий сталк.

В пошуках де б полазити, запропонували подивитись залишки колгоспу в Броварах (це передмістя столиці). Зрозуміло, що не варто було розраховувати на цікавинки, але все одно сподівався що буде хоч якийсь заброс...
Однак овочесховище виявилось закиданим сміттям.


Тож лишались тільки водонапірні башти (координати).


На здивування, всередину був вільний доступ... Ще й вцілілі труби з вентилем порадували.


А от сходи знизу зрізані. Як не старався — не дотягнутися.


Може і на краще, бо деяких сходинок нема.


В пошуках чогось занедбаного прийшли до недобудованої багатоповерхівки. (координати)


Тішився з того, хоча і не було впевненості, що вдасться потрапити всередину.
Зрозуміло, що на недобуді нема нічого цікаво, але давно хотів полазити по такому типу заброшок.


Якось проліз під огорожею і став шукати як залізти в будівлю.


Тим паче, на території, крім баків, не було нічого.


В підвалі жах і страх.


На балконі було чистіше. Та й взагалі, чим далі вглиб, тим менше сміття.


Фігурні стіни оживляли одноманітний краєвид.


Будинок вигнутої форми, тому і коридор не зовсім понурий.




В пілозі є діри, в які можна провалитися.


На сходах здивували перила. Зазвичай, на недобудах і закинутостях їх нема.


Кімнати одноманітні. Відрізняються хіба що наявністю або відсутністю перегородки.




Недобуд він і є недобуд. Треба було повертатись.


Бровари все більше нагадують мегаполіс. Всі вільні пустирі обростають багатоповерхівками.


Трапляються недобуди.


На завершенні прогулянки була військова частина радіоцентру-"глушилки" (координати). До 2012го навіть стояли антени. Зараз, звичайно, — понурий тлін. Але декілька років тому не вдалося дослідити.


Головна будівля радіоцентру.


Архітектура простенька, але виділяється на фоні сучасної забудови.


Всередині тусили підлітки. А східці були зруйновані.


Котеджі все ближче підступаються до радіоцентру. Скоро і ці руїни знесуть для забудови.




Навпроти розташоване КПП радіоцентру. По-моєму, в будівлю не проліз раніше, бо в КПП був сторож.


Зараз прохідна закинута.


Плакат протипожежної охорони здивував. "Відімкни нагругу, гасячи пожежу".


Всередині — тлін.


А ще поруч залишився охолоджуючий басейн.


Ось так вилазка була врятована. Хоча, звичайно, об'єкти так собі.

Обговорення звіту про заброшки колишнього ВДНГ в Києві.

Думаю, буде шо сказати.

Нові звіти тут бувають нечасто, тож вирішив сам щось розповісти. Тим паче, фотографії з того місця в блозі поки недоступні для перегляду — російський фотохостинг з червня виявився заблокованим. Ну і під час повторних прогулянок зробив декілька знімків, які не увійшли до фотозвітів, оскільки огляди на той час вже були опубліковані. Так що тут — ексклюзив.

В СРСР передбачалося будівництво виставкових комплексів у кожній радянській республіці. Свій ВДНГ з'явився і в столиці УРСР, Києві. Постанова про будівництво з'явилася в 1949 році. А саме будівництво відбувалося в 1952-1958 рр.. Хоча деякі павільони були збудовані пізніше. ВДНГ був містом у місті — з власною інфраструктурою: кафе, ресторани, зелений театр, кінотеатр, гастроном, своя пожежна частина і відділення міліції, медична частина і пошта. З цікавинок були експериментальна лінія монорейки(!), фрагмент тунелю метро, аттракціони — які не зберіглися до нашого часу. Площа комплексу вражає — 286 га. З них під забудовою — лише 48 га (хоча і це немало). Як пишуть у Вікіпедії, за площею, київський виставковий центр займає п'яте місце в світі.

Спочатку комплекс отримав назву «Виставка передового досвіду в Народному господарстві СРСР». Скорочено, в народі називали «ВиПерДос». Однак тодішній секретар Комуністичної партії України, Щербицький, прочув, як називають виставку і наказав перейменувати у Виставку досягнень народного господарства (ВДНГ). Після розпаду СРСР виставковий центр перейменовано «Національний комплекс "Експоцентр України"».

За радянських часів Виставка» була популярним туристичним об'єктом. Мешканці Києва і гості міста приходили не тільки, щоб подивитись виставки, а й прогулятись. Вхід до ВДНГ був платний. Зараз його можна відвідати безкоштовно (хіба що, за вийнятком фестивалів). А з зими 2016/2017 вхід на Новорічне містечко зробили безкоштовним.

З розпадом СРСР ВДНГ почав занепадати. І лише декілька років тому активно зайнялися розвитком Експоцентру. Нині тут проводять виставки (хоча в Києві з'явилося декілька велких вставкових центрів). Частина будівель віддана в аренду. Але є й закинуті павільони. Оце нас найбільше і цікавить.
Хоча колишній ВДНГ можна розглядати і як заповідник СРСР.

Оскільки територія величезна, на дослідження витратив не один день. Частину об'єктів оглянув під час офіційної екскурсії по «Експоцентру». Частину сам, нелегально.

«Заповідник СРСР»
Розпочну з екскурсії по діючим павільонам.

Перед виставковим комплексом величезна площа парковка.
Насправді — це колишня кінцева тролейбуса, розворотно-відстійний майданчик.


Навіть залишлась диспетчерська. Щоправда, закинута.


Закинутою вона була в березні-квітні. В липні диспетчерську переобладнали під пункт велопрокату.


Вхід до «Експоцентру України». Виглядає велично. Незважаючи на риштування.


Біля входу розміщена карта «Експоцентру». Можете зацінити розміри території!


Головний павільон, №1. Його я огляну аід час офіційної екскурсії. Просто так до нього не потрапиш.


На будівлях купа радянських символів. Відчуваєш, наче потрапив ку "заповідник" СРСР. Нині годі шукати такої концентрації серпів і молотів де-інде в Києві.  ;D
До речі, один із пунктів екскурсії — оглядовий майданчик. Он він, на фото.


Павільон №10. Також символ «Виставки».


Всередині павільону №1. На стінах — соцреалізм. З прийнятного можу показати тільки таке. Зате з жінками!


З балкончику на другому поверсі.


Дорогою до оглядової башти.
Прикольний такий темний, напівкруглий вузький коридор.


Сама оглядова башта виглядає не дуже.


Зате відкривається чудовий краєвид на вхід до комплексу.


Павільон №10 з висоти.


Вид вглиб ВДНГ.
Два однакові будинки, колишні кафе. Одне зайнято під якусь установу. А друге закинуте. До них ми ще повернемось пізніше.


Далі буде...

Промисловий туризм — поки що нове, незвичне і рідкісне для України явище. Тому пропоную зібрати в одній темі всі відоміі вам заводи і підприємства, які можна відвідати. А заодно і поговорити про промисловий туризм.

Наприклад, декілька років тому мені пощастило побувати з екскурсією на пивзаводі «Поділ» (Київ). Причому пощастило двічі — ймовірно, що то була остання екскурсія на пивзавод перед закриттям. Ну і вартість екскурсії була гуманною. Зараз же знайти щось подібне важко. Блог-тури на київські заводи також не проводяться. Ну а про індивідуальні екскурсії напевно не варто й говорити — це з розряду фантастики. Хоча не виключаю, що у популярного блогера може бути теоретичний шанс випросити екскурсію на виробництво.

А... ще давно був на фабриці ялинкових прикрас у селі Клавдієво-Тарасове.

Турфірми зараз пропонують екскурсії на заводи тільки для дітей. На фабрику «Roshen», завод безалкогольних напоїв «Росинка», пивзавод «Оболонь». Зрозуміло, що дітям не покажуть і половину процесу виробництва навіть якщо спорядити папарацці.

Для дорослих вибір також скромний, А ще треба самостійно організовувати групи:
Київський філіал пивзаводу Carlsberg Україна — http://carlsbergukraine.com/production/excursion/ (але зараз екскурсії не проводяться) — екскурсія безкоштовна!,
Coca-Cola Україна — http://coca-colahellenic.com.ua/Aboutus/Production/Visitaplant/ (треба організовувати групу) — екскурсія безкоштовна!,
Фабрика ялинкових прикрас у Клавдієво-Тарасовому — екскурсія платна (через турфірми),
Пивзавод «Оболонь» — http://obolon.ua/ukr/about/excursion/ — мінус - забороняється фотографувати (а замальовувати можна?).

Оскільки відбувся залаз і додав новий звіт до теми, вирішив створити обговорення.

Основна тема ТУТ.

Народ! У Львові будуть проводитися декілька автомобільних заходів. Цікаво було б подивитися (може комусь з львів'ян теж).

Electric Marathon 2016 - пробіг електромобілів. Старт 22 травня у Львові.
А з 3 по 5 червня пройде ретро-фестиваль Leopolis Grand Prix 2016.

Навряд чи я туди виберусь. Бо дуже далеко і незручно їхати з Києва. Можливо, комусь ближче.

Багато корпусів (гаражі, казарми) покинутої військової частини. Деякі будівлі роздані під аренду. Думаю, з часом їх буде все більше.

На Гуглопанорамах (за 2015 р.) можна зацінити.
https://goo.gl/maps/X15htdhUUnM2

Агов! Є хто з Києва чи з передмістя столиці?!
Набридло сидіти вдома, з'явилось бажання хоча б десь полазити. Однак під час епідемії грипу далеко їхати не хочеться.
Тому пропоную дослідити доти Київського укріпрайону на цьому тижні або наступного.
Конкретна дата залежить від побажань.

Є два варіанти:
1. ДОТ №401 (402)* у Білогородці. Найбільший дот КиУРу з підземними ходами. Можливо бонусом — розвідка напівзакинутого санаторію. Також можна влаштувати огляд місцевих пам'яток (хоч село, але цікавинок там багато).
2. ДОТи вздовж залізниці між Тарасівкою і Петрівським.

Перший варіант діггерський, але другий цілком туристичний.

Обговорення.

Звіт тут.

[Кессон на Оболоні. Історична довідка + невдала спроба сталку.]

Розповім вам про одне цікаве місце. Ексклюзив, бо в бложику напишу пізніше. А тут, як то кажуть проба пера.
Дував, що не буде про що розповісти, а виявилося що тема доволі об'ємна.

Кессон на Оболоні. Історична довідка + невдала спроба сталку.

Не повірю, якщо скажете, що нічого не чули про грандіозне будівництво, що відбувалось напередодні Другої Світової війни у Києві. Називається воно по-різному, і "Будівництво №1", і "Сталінське метро", і "Титули".
Історичні дані різняться (бо об'єкт був секретним), та спробую хоча б трохи розповісти. Перед війною Сталін запропонував побудувати два залізничні тоннелі. Один — на півночі міста. Другий — у південній частині. Вони планувалися як дублювання залізничних мостових переходів. Будівництво було розпочате в 1938 році (за деякими джерелами - у 1936му). Для будівництва були побудовані душкомбінати, гуртожитки, під'їздні шляхи (в тому числі залізничні), лінії електропередач, відділення ощадкасс (сберкасс - рос.), організовані енергопоїзди. При будівництві тоннелю під Дніпром у лютому 1941, на Титулі №4, відбулася аварія — прохідницький щит вийшов за межі грунту дна в зону пливунів. Повітря з тоннелю вирвалося на поверхню води і тоннель затопило. Потім були роботи по відновленню тоннеля. Але Друга Світова війна зупинила будівництво. Хоча роботи велись аж до липня 1941го. Коли німці дісталися до Києва була дана команда законсервувати будівництво. Прохідницькі щити і тюбінги затопили, обладнання і техніку вивезли залізницею. А що залишилось засипали землею.


Схема тоннельного переходу через Дніпро.

Багато чого було побудовано, але до нашого часу лишилось ще менше.

Умовні позначки:
"Титулами" називають об'єкти залізничного будівництва.

Зеленим кольором позначив споруди, що вціліли до нашого дня і доступні для дослідження. Оранжевим — споруди, що збереглися, але дослідити їх неможливо або складно. Червоним (нехай модератори вибачають) — споруди, що не зберіглися. Фіолетовим — умовні об'єкти (як то насип, чи просіка).

Портал — Водпропускний тоннель (труба) під насипом для залізниці.
Титул №10 — Кессон на Оболоні.
Душкомбінат біля Титулу на Оболоні — Зберігся, але будинок використовується.
Титул №9 — Здається, це просіка під залізничну дорогу у Бортничах.
Титул №8 — ТЕЦ біля нинішнього залізничного вокзалу.
Титул №7 — Залізничні насипи для енергопоїздів, залишки бетонних резервуарів і фундаментів біля Титулу №6 (в принципі, можна позначити й фіолетовим, оскільки відноситься до інфраструктури, а не до споруд чи будівель).
Титул №6 — Тоннель, побудований відкритим способом (побудували 700 м.).
Титул №5 — Змонтована тоннельно-кессонна станція. Пройдено 240 м. в бік Титулу №6. Дослідити підземну частину нереально, бо затоплена і забутована(?). Наземна частина розташована на території складів. До того ж, оголовку, як такового, немає — була лише шахта.
Будівлі душкомбінату, кочегарки та декілька бараків біля Титулу №5 — Наскільки відомо не зберіглися. До того ж вони на території складів.
Титул №4 — Змонтована тоннельно-кессонна станція. Розташована на территорії філілу Суднобудівного заводу.
Титул №3 — Змонтована тоннельно-кессонна станція. На глибині 30м. було пройдено 200м. в напрямку Титулу №2.
(Забутована, але наземну частину можна побачити. Тому помічаю зеленим.)
Титул №2 — Тоннель, побудований відкритим способом (побудували 90 м.). Доступ ускладнений через те, що тоннель знаходиться посеред дачного массиву.
Титул №1 — Підготовчі роботи для будівництва тоннелю (біля села Бортничі (нині — масив Бортничі у складі Києва).



Ще один варіант схеми "Сталінського метро".
Я думаю, цих схем досить.

Ну от начебто і все про історію.

Самі по собі споруди, що лишились не дуже великі (хоча це як сказати) і порожні (бо недобудови). Тому писати окремо про них нема змісту (хоча багато блогерів так і роблять). До того ж для цілісного сприйняття варто показати всі споруди в одному звіті. Ну а для того, щоб не позичати чужі фотки, та мати уявлення про сучасний стан недобудованих залізничних тоннелів — вирішив досліти всі об'єкти "Будівництва №1".

Думав, що нічого буде показати (але буде що сказати). А вийшло, що й подживитися є нащо. Хоча, доступ до деяких споруд ускладнився. Але про все — по ходу розмови. Розповідати буду в хронологічному порядку відвідання цих споруд.

Ну, в усякому разі, намагався. Всі споруди подивитися за один день пішки нереально. Якщо на власному авто, то думаю, це не проблема. У мене на дослідження "Сталінського метро" вийшло аж три вилазки(!!!).

Обговорення тут.

Далі буде...

Обговорення.

Звіт тут.

«Невдача спіткала радянських спортсменів.»
(Студентський фольклор)

Не знаю, чи варто про це розповідати і в якому розділі публікувати. Бо вдалою можна вважати лише вилазку з залазом. Але нехай тут буде. По-перше, як констатація останніх тенденцій по абандонам (в усякому разі, київських). По-друге, може колись вдасться там нормально полазити. По-третє, може хто тут вже був і є що сказати/показати.

Одного літнього дня (EXIF навмисне витер) збиралися дослідити ще один знаменитий київський «баян» — бо ж давно звідти не було новин (останні звіти знаходив за 2011, 2012 і 2013 роки), та й сам там ще жодного разу не був. Заброшка може і не дуже цікава. І невелика за розміром. Та й дивитися там особливо нема на шо, бо майже повністю винесена. Але незвична. По-перше, це незвичний тип абандонів — споруда (справжніми заброшками я вважаю лише будівлі). По-друге, це не тільки наземна, але й підземна заброшка. І головне — з вільним доступом. Ну, раніше так було.

От і я вирішив подивится шо й до чого. Однак вилазка не вдалася. Хоча дещо вдалося відфоткати — що вам і покажу.

Та для початку — історія. Раніше парк «Перемога» був популярним серед туристів. Тому приблизно у 1970х рр. біля станції «Київ-Дніпровський» був побудований відстійник для туристичних поїздів. До нього збудували під'їзд і стоянку для десяти автобусів.На станції були два підземні приміщення з кімнатами для гоління, вмивання, туалетом, прасування. Точна дата коли станція була закинута невідома. Пишуть, що це сталося після переведення всіх поїздів до центрального вокзалу.

Стоянка автобусів біля закинутої станції туристичних поїздів. Або те, що від неї залишилось — бо зараз там гаражі і все перегороджене.


Закинуті сходи до станції. Дежавю! Бо таке вже бачив (на танкодромі).


ВЛ-80. Дивна версія без підфарників.


А ось і сама станція. Не дуже вражає, правда?


Хоча цікавинки можна помітити. Наприклад, контактна мережа, що закінчується (або починається). Бо, вагони у поїздах не мають струмоприймачів і ток потрібен тільки локомотиву.
Також видно входи до підземної частини. Здивувало, що стоять товарні вагони. Начебто їх не повинно бути там.


Потім дуже здивувало, що вагон-битовка пофарбована. На старих знімках вона була занедбаною.
Насторожився. Ледве переконав напарника, що вилазка не пройде.


Подробиці (струм до вагону) ще більше переконали в обжитості заброшки.
Однак уважний глядач помітить іще один нюанс.


Вже вдома, при збільшенні фотографії помітив охоронця. Отаке!


Нічого не залишалося як обійти і піти в парк, що поруч, щоб хоба б щось пофоткати.


Поруч — залізнична станція «Київ-Дніпровський».


Тут колись був трансформатор. Цікаво, що трансформатори прибрали й на перегонах між платформами (здається, це почалося тоді, як замінювали металеві опори на бетонні). Може хтось знає чому раптом стали непотрібними?


Граффіті. Злі сніговики з відомим слоганом.


Станція «Київ-Дніпровський» зараз не використовується. Проте вважати її закинутою недоречно. Скоріше, недіюча. А це не одне й теж.


На станції повно товарних вагонів. Мабуть через закриття вантажоперевезень в частині країни і через кризу.

Вантажна частина станції.


Панорама вантажної станції. Не закинута, але виглядає закинутою.


  От цікаво, так було й раніше?

Обговорення тут.

Обговорення.

Звіт тут.

Дивлюся, всі завантажують на Гугль. То і я... Наче фотки видно.

«На безрыбье и Кинг-Конг — Алсу»  ;D
(Вєрка Сердючка)

  Не знаю як назвати тему — у цієї недобудови є багато назв. Офіційна — Палац культури Виноградара. Неофіційних назв декілька — ДК «Бомж» або З?мок сміттєвого страху. "Баян" — бо входить в десятку популярних київських заброшок. Об'єкт, яким гидуюють (російською — «брезгуют») «дослідники руїн». Все ж таки більшу увагу привертає фотографів, аніж сталкерів. Певно, на те є причини — поганий стан і засміченність. Саме завдяки купам сміття і притону бомжів ця недобудова отримала такі прізвиська. Контингент відповідний — бомжі, місцева дітвора, наркомани. Можна і у какашки вступити, а можна і невернутися.

  Хоча... знайдуться причини, щоб дослідити цей абандон. По-перше, це незвична архітектура. Палац культури чимось нагадує замок. По-друге — баянність. Ну як не відвідати легендарну заброшку?! По-третє, вільний доступ (що теж важливо).

  Отож і я поїхав не лише заради цікавої архітектури та відвідин популярного абандону, а щоб полазити хоча б десь. Бо з цим останнім часом складно. Недарма згадав вислів Вєрки Сердючки.
До речі, довелося повертатися на цю помийку об'єкт. Бо під час першої вилазки не відфоткав, що хотів.

На підході.


  Величезний палац культури почали зводити в 1989 році, пізніше за основну забудову масиву (1975-1985). Але так і недобудували. Говорять, що будівництво закинули із-за прорахунків в проектуванні фундаменту і подальші роботи визнали недоцільними. Будівля мала бути чотириповерховою, але встигли побудувати лише 80%. Найбільш добудована (і красива) тильна частина. Проте навіть масштаби того, що побудували, вражають. У ДК повинні були розміститися дві сцени, гримувальна, гуртки для дітей. Можливо планувався і кінотеатр.

Перед палацом розмістили автостоянку. Так що з цієї сторони можна пофоткати лише крізь сітку.




Типові фотки як для недобуду.


Будівля проглядається наскрізь. Тож, знаходячись на об'єкті, слід мати на увазі, що й вас добре видно з навколішніх будинків.


Восени виглядає антуражно.


Один із залазів.


З тилу схоже на з?мок.


Коли фоткав то і першого, і другого дня по недобудові бігали місцеві діти. Як тільки фоткав, то ховалися. Боявся, щоб не вцілили чимось.


Полізли усередину. А там якраз дітвора сиділа. Як нас побачили, стали ходити по будівлі.


По будівлі не дуже то і полазиш, бо всередині споруди пустка.


На підлозі купи битого скла. Добре що взув чоботи, а не кеди.


Перший поверх, якщо зайти з надвору. Всередині наче другий або третій.


Я такі пейзажі пізніше став називати «мальовничі руїни».


Стильне архітектурне рішення.


Всередині будівлі також можна знайти ракурси, що схожі на з?мок.


Піднялися на верхній поверх. Кімнатки дуже маленькі.


Прикольне віконечко.


Подивилися на нижчі поверхи, але побачили там лише купи сміття.


Не схотіли лізти в такий смітник.


Більш нема що дивитись. Треба через інші "входи" заходити, щоб подивитися інші частини будівлі.

А ось чому довелося повертатися другого дня. День був сонячний, тому фоткати було складно. Зате другого дня було похмуро.


Красиво ж виглиядає?! А якщо ще трохи Фотошопу (не втримався, та й зйомка прроти сонця вимагає спеціальної обробки фото).






Вигляд зі сторони автостоянки.


Спробував знайти «сходи в нікуди», або хоча б дослідити іншу частину будівлі, але не ризикнув. В інших залазах підлога була завалена листям і всяким мотлохом. Чесно, неприємно іти, коли не відчуваєш твердого грунту. Та й невідомо що там може бути під тим листям. Вирішив не ризикувати.


Подивився не все, тільки куди зміг (не побоявся) пробратись. Але вважаю що й так непогано.

Обговорення тут.

Обговорення.

Звіт тут.

  Небаянний об'єкт, цікава вилазка. Тож розповім.

  Досить незвична поїздка. Оскільки відбулася у перших числах цього року. Одночасно це була і перша прогулянка (взагалі вихід на вулицю) у новому році, перша подорож, і перший сталк.

  Для початку — інформація про абандон.
Трохи довідки. Кожанка — смт Фастівського району (а спочатку здалося великим за розмірами селом). 18 км. від Фастову. Включає до свого складу хутори — залізничне селище станції «Кожанка», хутір Зубарі, віддалені села Софіївка, Степове. Населення - 3 000 чол. (з підпорядкованими селами та хуторами). Статус селища міського типу отримала у 1972 році. Вперше село згадується в 1390 році(!). А назву пов'язують з виробництом шкіри (кожум'яки). В 1900му в селі були цукровий завод, залізнична станція, пошта, лікарня, школа, водяний млин, 7 крамниць, 7 кузниць. А в 1923 році, після Жовтневої Радянської революції, село стало районним центром. Кожанський район налічував 18 сіл і входив до Білоцерківського округу. Районним центром був 6 років.
  В 1859 році був побудований цукровий завод. У 1895му до цукрового заводу проклали залізничну колію. У 1961 цукровий завод і бурякорадгосп були обєднані у цукровий комбінат. Найбільшого розквіту цукровий комбінат здобув у 1980х роках. У сезон завод переробляв 167 000 тонн цукрових буряків, виробляючи 21 000 тонн цукру. В 1991 році цукровий завод і бурякорадгосп роз'єднали, тим самим порушивши виробничу цілісність. За розпаду Радянського Союзу завод був реорганізований у відкрите акціонерне товариство. Завод діяв до 2002 року (за іншими даними, до середини 1990х.). У 2007му (за іншими даними — у 1998му) завод був оголошений банкрутом і виставлений на продаж.

  Стан об'єкту не дуже гарний, тому можна "спалити". ;D
http://wikimapia.org/#lang=uk&lat=49.966929&lon=29.742908&z=16&m=b

  А тепер про саму подорож.
Хоч напрямок був знайомий, але місцевість для мене була новою. Та й дорога далека. З Фастова маршрутки їздять лише 6 рейсів на добу. Тому добиратися незручно.
Типова місцина в яку важко дістатись, або відносно легко дістатись, а важко виїхати. До речі, це і відлякує.

  Вдома відмовились розбудити (але то нічого). Так ще стали відмовляти від вилазки. Ша! Все домовлено!
Довелося раненько встати і шукати одежу і щось поїсти. Отже, зібрався і ледь не запізнився на ранкову електричку.

  Погода теж підвела. Новий рік зустріли без снігу, але поки надумали поїхати — походало та випав сніг:) Але справжні морози мали початися лише наступного дня. А це так, невеличкий мінус з нульовою температурою вдень. Нормально. Зима ж таки.  Сніг не дуже сприяв фотканню і сталку. Бо ж добре буде видно сліди.

  Приїхали у Фастів. Згадав, що майже рік тому тут уже був. Але місто цікаве.
Шкода тільки, зруйнували стару будівлю вокзалу, побудувавши новий до ЄВРО-2012. (Фото з іншої вилазки) >



До відправлення маршрутки було трохи часу прогулятися містом. Сподівався пофоткати маршрутки, хоч місцевих раритетних автобусів не залишилося, а заїзджих з Білої Церкви зранку не побачив. Ну що сказати, через похмуру погоду і сутінки не зовсім вдалося познімати. Та нічого — все одно брудні їздять. >



  На такому ж поїхали у Кожанку. Прикольно. Маршрутка в село виявилася автобусом — теплим, ламповим ПАЗіком. Все одно краще, ніж Рути і I-Van'и

  Поки чекали на маршрутку в село ще раз подумали: що нас чекає? Чи вдасться полазити по заводу? І взагалі чи лишилось щось від нього? Снігопад підсилювався. Хотілося відмовитися і просто прогулятися Фастовом. Але... якщо вже надумали подорож.
Адреналіну додавало й те, що розмовляєм російською, а місцина виявилась україномовною. Та й часи такі, можуть прийняти за диверсантів.

  Та все ж поїхали.
  Чомусь усі ПАЗики їздять повільно — десь 30 км/год. Проїзд з Фастова до Кожанки обійшовся в 9 гривень. Дорогувато, але я так і очікував. Зараз все дорого. Хоча по логіці повинні були бути дешевше приміських київських. Отже, по дорозі думав як повертатися пішки. І з цікавістю дивився на Завокзалля Фастова, Фастів-2 та промзону. А ми все їхали і їхали. Коли зрозумів, що заїхали далеко, перестав вдивлятися в пейзажі за вікном.

  Вийшли на зупинці, на якій вийшли майже всі пасажири. Кінцева — не кінцева — хтозна? Де ми? Незрозуміло. Де завод? Теж незрозуміло. Далеко від дому, у невідомому місці. Автобуси тільки декілька разів на день їздять. Найближчий автобус — через 4 години. Карти теж нема. Можете уявити відчуття?

! НІКОЛИ ТАК НЕ РОБІТЬ! Перед поїздкою беріть з собою карту, або робіть замальовки.
Сподівався, що супутниця візьме телефон з картою. На себе понадіявся, що добре вивчив місцевість. Та й дома підготував замальовки мцісцевості. Однак через поспіх забув взяти папірець з собою. А ще чомусь вбив собі в голову, що автобус поїде іншою дорогою — від вокзалу до заводу. Як пізніше виявиться, все навпаки — автобус їздить від заводу до вокзалу.

  Проте адреналін і пригоди! В крайньому випадку сподівався повернутися на зворотньому рейсі того ж автобусу, яким приїхали. Хоча, якщо вже приїхали в таку далечінь, то не відмовлятися від вилазки?!

  Трохи поблукали містечком. Ги-ги! Цікаво, ДАІ в курсі, що такий знак поставили? >



Відчуття дивні. По-перше, малолюдно. По-друге, погода атмосферна. По-третє, багато покинутих хат. >



  Причому село не виглядало депресивним. Так, нема розкішних будівель, але ділянки доглянуті.

  Супутниці чомусь здалося, що треба йти в сторону Фастова. Йшли-йшли, а нічого схожого на завод не було. Заходили у кожний провулок, але марно.
Аж поки вирішили вийти на відкриту місцевість. Побачили пагорб. Пагорб виявився на іншому березі річки:) Та все ж з берега помітив труби і адмінбудівлю. Трохи подискутувавши вмовив, що іншого заводу, окрім як цукрового тут бути не може.>

Обговорення.

Звіт тут.