Messages

В столиці Грузії ми були в перший та в останній день своєї відпустки. Гарне та спокійне місто, тут ніхто ніколи і нікуди не спішить. Варто лише сказати, що о 8 ранку вагони метро були напівпорожні, а на центральному проспекті - Руставелі - були тільки двірники, поодинокі перехожі та ми. Пили каву і почудовувалися, як таке може бути, у столиці країни та ще й в будній день.





Центральні вулиці Тбілісі гарні й доглянуті, при цьому тут зовсім немає «столичного» пафосу. Наприклад, будівля міністерства Юстиції Грузії виглядає значно скромніше, ніж, скажімо, будинок апеляційного суду Львівської області. В центрі майже всюди є безкоштовні  Wi-Fi точки  з дуже гарною назвою: 'Tbilisi loves You',  це туристичне гасло міста.

Взявся розбирати фото по приїзді додому, був подивований результатом діяльності духу Експлорера всередині мене. Нормальні люди з відпустки привозять фото з пейзажами, пальмами та сонцем на долоні. В мене ж з Тбілісі - переважно старі брами, каналізаційні люки, цвинтар та криві вулички старого міста. ;D







Ковані перила мосту з радянською атрибутикою





Маленькі вулички старого міста – повна протилежність центру. Будинки обшарпані, деякі закинуті, неприбрано, тротуари теж покоцані, на різьблених дерев'яних брамах пооблазила фарба, темні внутрішні дворики з мільйонами переходів і сходів, коти всюди лазять. Мені дуже сподобалося!

Туристів, як видалося, не є дуже багато, і вони завжди вирізняються з натовпу своїм виглядом, наплічниками, а особливо світлою шкірою. Ми з Христиною – то точно). Пригадую, як ми гуляли по Тбілісі, а попереду йшла колона спортсменів з Польщі і перестрашено обзиралася довкола. Аж раптом до них голосно обізвалася місцева старша пані: «Туристы! Вы почему не почернели?!». З нами в хостелі жили ще два французи і якась кубіта з України. Ми з ними не встигли ся зазнайомити, бо після приїзду з аеропорту відразу пішли на шпацер, прийшли пізно, а зранечка поїхали на море, в Кобулеті.





На цьому фото місцевий майстер виконує ремонтні роботи на даху за допомогою молотка та негарних грузинських слів. Під ним підземний перехід та станція метро.



Ще в Тбілісі є метро. Залягає досить глибоко і має дві гілки. Дуже зручний транспорт, не переповнений людьми. Якщо порівнювати з Київським метрополітеном, то тут більший інтервал руху між поїздами (біля 5 хв.), а поїзди та ескалатори не заліплені рекламою. Чергова біля ескалатора спокійно спить в своїй скляній будці.  Станції старі, збудовані наприкінці 60-тих. Вагони відремонтовані, і дуже цікавою є система оплати. Купляєш  магнітну картку за 2 ларі, закидуєш туди гроші через касу або термінал. При переході через турнікет картку просто кладеш зверху, на екранчику буде написано, що з тебе зняли 50 тетрі і загальний залишок на рахунку.



Справжньою окрасою столиці Грузії є велике оглядове колесо і телевежа на горі, над Старим містом. Дістатися туди можна фунікулером, канатною дорогою або пішки. Вночі тут все дуже гарно підсвічується, телевежа взагалі стає схожою на новорічну ялинку. Система оплати – також карткова, як багато де по країні. Карткою розраховуються на фунікулері та за катання на атракціонах.





Ще в Тбілісі є старий цвинтар, Кукія. До нього можна дістатися маршруткою №53 від станції метро Марджанішвілі. Ми прочитали в туристичному путівнику, що кладовище дуже красиве і має більше 300 років. Прогулялися там. І що я вам скажу - чувак, що складав путівник, явно не був на Личаківському та Золочівському цвинтарях.

Цвинтар досить занедбаний, зарослий сухою травою та кущами. Старі надгробки часто зруйновані. Територія велика, але доріжок, як таких, немає. Просто вузенькі кривулясті стежки між похованнями, що завжди ведуть не туди, куди тобі треба.



Танк біля меморіалу пам'яті жертвам Другої Світової війни. Коли ми зайшли туди, побачили чувака, що бадьоро бігав крос поміж пам'ятників.  :D



Вид на старе місто







На новіших пам'ятниках померлі часто зображаються такими, якими вони були в повсякденному житті - усміхнені, з келихом вина, біля улюбленого "Москвича", в джинсах, шкірянках або навіть спортивних костюмах в повний ріст.

Дуже часто пам'ятники стоять всередині отаких кованих кліток. Напевне, захист від вандалів.



Починається стара частина









Поховання священиків біля цвинтарної каплиці





На задньому плані - єдиний склеп, який я бачив на території





На сьогодні все. Нижче посилання на альбом зі столичними фото. Далі буде.

https://picasaweb.google.com/107214025285832863516/kySGBB#

В Грузії пишаються низьким рівнем злочинності. Міста тут дуже спокійні, вулиці постійно патрулюються автомобілями поліції. Вздовж морського берега також постійно плаває катер морської охорони та проводить профілактичні бесідами з тими, хто занадто жваво катається на моторних човнах чи мотоциклах. Народ до поліції ставиться добре, гордяться тим, що практично неможливо дати хабара держслужбовцям чи правозахисникам. Поліціянти мають гарну форму, хороші автомобілі. Багато серед них є жінок. Практично з кожним можна порозумітися англійською та російською мовами. Знаю багато випадків, коли поліція підвозила туристів, навіть якщо їм було не по дорозі.

На порушення правил дорожнього руху, як правило, дивляться крізь пальці. А от за громадським порядком пильнують добре. На свої очі бачив, як на станції метро в Тбілісі поліцейський ледь не за вухо витягнув чоловіка, який вліз поперед черги до квиткової каси. Добряче насварив його і змусив вибачитися перед жінкою, місце якої той зайняв.



Трохи про гроші. Грошова одиниця називається ларі, розмінна монета – тетрі. Віднедавна купюри 1 та 2 ларі були замінені в обігу монетами. За один долар дають 1,65 ларі, відповідно 1 ларі вартує близько 5 грн. В містах є багато банкоматів українського Приватбанку, але яка комісія на зняття готівки не знаю.

Щодо рівня зарплат, докладно сказати не можу. Знаю тільки, що охоронець в магазині техніки в Тбілісі заробляє близько 1000 ларі. Зарплата простого поліціянта складає 1200 долярів, офіцери відповідно мають значно більше.



Ось ціни на продукти та послуги, середні по країні. Зрозуміло, що в курортних Кобулетті та Батумі ціни будуть дещо вищими, ніж всюди. Але не набагато. Щоб перевести на наші гроші, множте суму на 5.

Буханець білого хліба – 70 тетрі. Скільки ж вартує і лаваш. Літр молока – 3 ларі. Упаковка сметани (350гр) – 2,5 ларі. Домашній сир, залежно від сорту – 6-10 ларі за кг. Літрова фляшка Боржомі в магазині – 1,2 ларі, інша мінералка трохи дешевша. Великий печений пиріжок (типу піци), спечений не більше півгодини тому, з домашнім сиром, овочами і ковбасою у фастфуді – 2 ларі. Обід на двох у кафе (так, щоб добряче поїсти) – приблизно 15 ларі.

Місцеве пиво (приблизно як середньостатистичне українське на смак, але мені видалося трохи гірким. Пробував кілька сортів) – від 1 до 1,5 ларі за пляшку 0,5. Користується популярністю пиво у надвеликій тарі – більше 2л. у пляшці. Найвідоміший пивний бренд в Грузії - Натахтарі, випускає також смачні лимонади. Жовта реклама Натахтарі буквально всюди.

Домашнє вино – 3-4 ларі за літр. Але краще спитати місцевих, де купити смачне, щоб не сталося конфузу. Заводське вино пристойної якості від 10 ларі. Що здивувало, в магазинах теж продають домашнє молоде вино, у великих пластмасових бутлях. 0,5 коньяку «Старий Кахетіі 4*» - 12 ларі, кращий відповідно дорожчий.

Персики, нектарини, сливи, груші, банани, яблука та інші фрукти – від 0,3 до 2 ларі за кг., залежно від місця, де купляєш та кондиції продукту. Якщо продають дорожче, сміливо розвертайтеся і йдіть купляти в інше місце.

Хостел в Тбілісі на  людину – 10-15 євро. Проїзд в метро - 50 тетрі, на фунікулері до парку розваг – 2 ларі (про фунікулер і телевежу – трохи нижче по тексту). Місце для однієї людини в гестхаузі біля моря в Кобулеті вартує 10 ларі, в Батумі трохи дорожче. За ці гроші отримуєш гарну простору кімнату в будинку зі спільною кухнею та душем. Маршрутка з Тбілісі до Кобулетті (350 км) вартує 20 ларі. Маршрутки по місті - 40-50 тетрі.

Якось так приблизно. Щось дорожче, ніж в нас, щось дешевше. Проте тішить, що грузини-продавці ніколи не намагаються втулити що-небудь зіпсуте, не додати решти або здерти три шкури за копійчаний товар. Принаймні, з нами такого не траплялося.

 adi_cherryson - наш колєга-експлорер з Полски, файний хлопець. Ось, подивіться лише на його альбоми: https://picasaweb.google.com/113946323295204486064

В суботу ми збираємося в Червоноград, а от на неділю до Калуша хлопака їхати не має з ким. Дуже прошу якщо хто має вільну днину і бажання погуляти, скласти йому кумпанію. Їхати планується автобусом, в неділю зранку з автовокзалу, що на Стрийській. Повертатися до Львова в той же день.

Основна тема

Двотижнева матрасна мандрівка Грузією сьогодні добігла кінця. В цій темі хочу поділитися тим, що встиг побачити за цей час, розповісти про країну, людей та цікаві місця, які трапилися нам з Христиною на шляху. Готуючись до подорожі помітили, що матеріалів про Грузію в мережі, особливо українською мовою, майже немає. Можливо, ця тема трохи допоможе зорієнтуватися тим, хто планує мандрівку до цієї сонячної, гостинної та смачної країни.

Тут є обговорення, буду радий відповісти на всі запитання.



Грузія – маленька, але горда і красива країна. Колись разом з Україною входила до складу однієї великої імперії, де ковбаса була дешева. Відрізняється Грузія теплим кліматом, добрими людьми, красивими горами, теплим морем та смачною їжею. Столиця країни - Тбілісі з населенням біля мільйона чоловік. Всього ж населення Грузії складає 5 мільйонів.



З України є регулярні авіарейси до Тбілісі, Батумі (з аеропорту «Бориспіль», що в Києві) та Кутаїсі (з аеропорту «Жуляни», Київ). Можна добиратися також екзотичнішими шляхами: поїздами з пересадками через Росію, паромом через море з Іллічівська до Батумі, електричками, автостопом, ровером, собачими чи котячими упряжками і навіть пішки. Проте літаком все-таки найзручніше. Ціна на авіапереліт з Києва до Кутаїсі стартує від 1200 грн. за квиток туди і назад,  до Тбілісі та Батумі  від 2000 грн.

Можуть виникнути проблеми з перетином кордону у тих осіб, які перед тим відвідували Абхазію. Принаймні, мені відомі кілька таких випадків. Загалом же митний контроль в аеропорту не займає багато часу.



Окремого слова  заслуговують водії і дороги. Дороги тут хороші, але правила дорожнього руху існують тільки формально. Переходити дорогу треба дуже швидесенько, і марно надіятися на те, що на «зебрі» хтось зупиниться перед пішоходом. За весь час перебування в Грузії я таке чудо бачив тільки двічі, і обидва рази це були авто з вірменськими номерами.  Переходячи, треба найперше добре подивитися в обидва боки, навіть якщо рух тут односторонній. Знак про обмеження руху до 50 км/год означає, що всі акуратно будут пекти соточку, обганяти один одного і сигналити. Зараз ми їдемо в маршрутенвагені по трасі, де обмеження становить 110, тому я у вікно навіть не дивлюся, щоб не псувати собі настрій і штани). Розвертатися з крайнього правого ряду на світлофорі через подвійну суцільну лінію – норма, головне, як завжди, добре посигналити перед тим. Взагалі, сигналити треба завжди і всюди. Якомога більше. Паркуватися треба на тротуарах та вело доріжках (яких тут дуже багато).

Xaolas, фото на тому сайті походу з твоєї Пікаси. Можеш підсунути майстрам копіпасту пацє свиню, тимчасово закривши до них доступ або перезаливши фото в новий альбом.

Для нанесення ватермарків користуюся Mytoolsoft Watermark Software. Проста і зручна програмка.

Класний звіт, а як там на рахунок МД не сильно запально полазити?

Палац стоїть скраю всього комплексу санаторію. Думаю, нічого складного тут не буде. Я, звичайно, далеко не професіонал, але не схоже, щоб навколо замку чи в підвалах хтось копав.

Рой, файно дякую. Візьми її в неділю з собою, будь ласка.

І я проголосував.

Дно пологе, принаймні в тому місці, де ми заходили. Там якраз бетонна дорога в озеро заходить.
Лесик тестував, випив дві літри, більше не влізло. Казав, що смачна :)

Але зле що ніц не сказали про поїздку і в планах було пусто. Я б залюбки приєднався.

Я як завжди все придумав у вечір п'ятниці. Та й взагалі сумнівався, що хтось захоче 7км під сонцем теліпатися, щоб побачити кілька розвалених цехів. На наступний раз обов'язково дам знати.

http://alex-shutyuk.livejournal.com/85377.html - ось тут цей самий автомобіль. Але модель не вказана.

Після відвідин сірчаного рудника, купання і перекусу твердими, зеленими абрикосами, нам з Лесиком захотілося чогось цікавішого, незвичного. Бажалося доторкнутися до прекрасного, пізнати подих історії не тільки з сухих сторінок підручників. Тому ми влізли на територію дитячого протитуберкульозного санаторію, де стоїть закинутий, обгорілий, із забитими вікнами, совиними гніздами на даху і кістками закатованих бідолах в підвалі  палац Скшинських.

Трохи історії, тієї самої, з сухих сторінок підручника:

З 18 ст. у Журавно був величний палац, що вибудував Адам Жебровский. Це був симетричний із двома крилами будинок у вигляді підкови. У палаці був зимовий сад і альтанка, обрамлена чавунною балюстрадою. В 1904 році це спорудження згоріло. Нинішній палац вибудував власник містечка Антоній Скшинський біля старого на відстані 100 метрів у стилі неокласицизму. Була збережена стара частина дендропарку, 300-річне тюльпанове дерево, гинкго й стробус.

Будівлю часто називають палацом Чарторийських, на честь останніх його власників. Я ж схиляюся до думки, що хто збудував, той і тато, тобто того іменем і називати. Ось як він виглядав колись, фото з castles.com.ua:




А отак виглядає тепер, з двома потворними прибудовами збоку. Перепрошую, фото з такого ж ракурсу нема.



Стара будівля має весь арсенал супутних легенд. Про вбиту чоловіком і закопану "десь тут" паню, про підземний хід на той бік Дністра, про привидів, котрих тут цілий батальйон. Хоча якісь підземелля тут все-таки є, нехай це навіть дренаж чи щось типу того. Докази наведу трохи нижче.



На підході до палацу, ми зустріли двох парубків років по 13. Вони печально курили, сидячи в пустому фонтані і чекали, коли закінчиться тиха година в санаторії. Ми їм трохи розказали про Експлорер, чуваки взялися нам тут все показати і розказати. І дуже тішилися, що якщо нас тут зловлять, то їм за це нічого не буде. Ми почали оглядини з даху. Вилізти туди неважко. а вражень повні штани. Ось, дивіться.

Старий сад. Тут росте величезне тюльпанове дерево.





На коминах зверху металеві решітки



А на одному - буськова хата. Господаря вдома на той час не було.



Спускаємося донизу.



На верхніх поверхах йде ремонт. В 2006 році дітиска підпалили будівлю, причому зайнялося саме на горищі, де зберігалися старі папери.









Кілька фото з підвалу. Підвал чомусь є тільки під половиною будівлі.







Цегла, з якої складається будинок. Клеймо тільки таке - "A.S.", розмір я бачив стандартний та в 1,5 рази більший, в підвалі.



Перший поверх









Біля будинку натрапили на отаку плиту з металевими кільцями, збоку була розкопана невелика дірка, в яку я зміг просунути руку з фотоапаратом. Всередині бетонний колодязь, неглибокий і засипаний сміттям. Але на фотографії видно металеву скобу, це дає змогу припустити, що колодязь насправді дещо глибший. Пізніше барменша в барі розповіла, що біля палацу справді були підземелля і туди лазила її старша сестра, коли була маленька. Але про глибину і довжину ходів ніц згадати не змогла. Сестрі зараз поза 30 років, якщо що :) Може хтось десь бачив схожу плиту, то відпишіться. Я ж схиляюся до думки, що то звичайний собі дренаж.





Обходимо навколо будівлі. В око впадають красиві барельєфи над вікнами.









Ще одна цікава знахідка - відлитий в землі великий бетонний хрест біля грубезної старої липи. Ми спочатку думали, що хрест колись впав і заріс травою. Але трошки покопали - і стало видно нерівні краї, як буває, коли заливають фундамент.







Водонапірна башта



І ще трохи будівлі з різних ракурсів. Зачотне місце!





А потім ми пили пиво в барі на площі. грали в карти з барменшою та слухали її епічні паранормальні історії, після яких мені ще якийсь час смикалося око. Історії були про бабцю-відьму, що приходила душити внучку після смерті; про перехрестя шести доріг біля Журавного, озеро без дна, дівчину, котра померла на весіллі подруги, а тепер кличе її на той світ... Головне, що все це насправді було. Кому цікаво, десь за пивом розкажу.

Альбом з фото.

Обговорення.

Основна тема

Тема, яку обговорюємо тут.

- Нє, хлопці, там дороги нема, ви не пройдете!
- Та ми не машиною, ми пішки. Що, зовсім нема? Навіть стежки?
- Та нє, стежка є. Але не така, як у Львові...

З отакої дивної розмови із місцевою панею почалася наша з Лесиком мандрівка до сірчаного кар'єру поблизу Журавно, що в Жидачівському районі. Ми вийшли з маршрутки на початку селища і розраховували польовою дорогою дійти до затопленого кар'єру та залишків сірчаного комбінату на його березі.

Ось це місце на мапі. Насправді озеро зараз більше, ніж сфотографовано на Вікімапії, процес затоплення кар'єру поки не закінчився.

Дорога, якої не мало бути, насправді була. І дуже навіть прохідна, звичайна собі дорога через поле. Йдеш собі та йдеш, весь час прямо і прямо, поміж кукурудзу і некошені бур'яни. Кілометрів зо п'ять. На шляху час від часу трапляються мертві пташки і тваринки, але справжні експлорери на такі дрібниці ніколи не зважають, а тільки йдуть вперед, бадьоро насвистуючи пісню про шмату.

Коли кукурудза збоку нарешті зміниться соняшниками, а примари фільму "Діти кукурудзи" нарешті відчепляться, це означає, що ви майже прийшли. Попереду буде тільки маленьке село, що має одну-єдину вулицю і симпатичну назву - Маринка.



Відразу за Маринкою потрібно звернути направо. І скоро впретеся в отакі симпатичні ворота:



Вони закриті на замок, але паркан існує тільки на 20 метрів в обидва боки. Якщо через метрів 200 після воріт звернете наліво - потрапите просто на озеро. Якщо ж наліво не ходити, можна оглянути залишки сірчаного комбінату. Охорона на території є, але привітна. Ми самі пішли шукати охоронця, коли налазилися по комбінаті і хотіли знати, в котрий бік йти до озера.



Один з корпусів. Всередині - кілька нецікавих залізяк, будівельні каски, все розвалено. Але - на диво - майже всі вікна цілі.









Емблема підприємства на дверцятах автомобіля:





Оскільки всередині нічого цікавого нема, вилазимо на напівкруглий просмолений дах. На даху ростуть дерева, як воно завжди буває в таких місцях, та місцями трапляються дірки. Але, в загальному, доволі надійно  :D









Лесик схарився...



...тому що залазити на дах набагато приємніше, ніж злазити



На більшості будівель фарбою написане попередження про те, що приміщення аварійне. На цю котельню фарби не витрачали - один погляд на цеглу зі стін, що мала впасти ще при будівництві, і бажання заходити всередину пропадає відразу.



Йдемо далі, стежкою через кущі...



І раптом - несподівано, неначе підводний човен в українському степу:





Недалеко від цього човна дислокується охорона у вигляді чувака на ровері. Відповідно і цех тут більш збережений, навіть із залишками техніки всередині. Але фоток ми більше не робили, пішли натомість на озеро. Тому мусите повірити на слово.





На фото тільки маленька затока, всього озера не видно. Вода чиста і тепла. Людей навколо нема взагалі, місця абсолютно глухі. За словами охоронця, тут просто прірва риби, водяться великі щуки, коропи, карасі і т.п. За бажання, з охороною можна домовитися і заїхати автомобілем на територію.

Зі Львова також є маршрутка на Подорожнє, звідти до озера тільки 200м. Їде вона з Приміського вокзалу, як часто та коли відправляється, на жаль, не знаю.



От такий маленький звіт вийшов. Традиційно: посилання на фотоальбом та тему з обговоренням.

Ось пост в ЖЖ про подію: http://misto-lviv.livejournal.com/1779018.html

І знизу цікавий коментар:

Живу поблизу, тому бачив як знімали плити зверху. Їх просто чіпляли краном і тягнули, не відрізаючи попередньо зварене армування. Через це кран кілька разів мало не перевернувся. Плиту, яка на фото, тягнули відриваючи ривками, звідси і її форма. Спочатку відірвалась одна частина, потім інша і так далі. А взагалі цей кран не справляється з такою роботою, зарах працюють зварники які ріжуть арматуру, щоб зняти плити без ривків

Я б на то хтів подивитися!

На найближчу неділю (11.08.2013) потрібна сумка-холодильник, а ще краще дві. Зобов'язуюся повернути неушкодженою і не порожньою ;)

І як? Похід відбувся?

Може і трохи не сюди, але окремо посилання загубиться, а нової теми робити не хочу.
Отже, життя в Північній Америці, тобто Канаді та США, очима українця. Котрий, до того ж, вміє непогано писати та фотографувати. Окремої уваги заслуговують пости про Сіетл.

http://mamuka-miriuta.livejournal.com/