Messages

Сумно дивитись на ці світлини, адже я народився і виріс на Новому Львові. Моє дитинство минуло на галявинах та стежках цього парку. Зимою там було дуже багато людей. Діти і дорослі - усі катались на санках і лижах. Літом можна було оздоровитись на "Стежині здоров'я", яку власними зусиллями облаштував жеківський тренер по боксу Мирон Муха. Після закінчення школи ми відробляли у парку практику: вичищали кущі, доріжки, висаджували квіти. Тут було своє "зелене господарство". А кажуть, що тоді при СРСР ми загнивали. Так, але не в усьому. В парк було приємно зайти. А зараз там забудовуються крутелики і сміття викидають у яри.

Верин це також поблизу Миколаєва. Ось такий опис печери подає місцева мешканка:  (географічний квестіонар НТШ 1933р.)  Печери знаходяться у лісі – фундації Скарбека. Є дві печери. Перша знаходиться на високій горі. Та печера викута у камінній скалі. Довкола печери встановлені рядом великі камені. Та печера є поверхова. Вхід є викутий – висотою 3 метри, переділений на дві части. Як входити до печери, по боках є викуті з каменя філяри чим раз менші аж до середини. В середині є так високо, що чоловік низького росту може стояти на зріст. Є вона викута в пів колесо і виглядає як мала кімната.                                                                                                              Над нею знаходиться друга. Є вона дуже подібна до першої. До неї треба влазити боком, бо інакше до неї не можна зайти. Є вона такого самого об'єму як перша. І взагалі  є така сама як перша лише що стіни є різьблені. В ній знаходяться якісь кости. Та печера виглядає мов би святиня поганська. Може 1км від тої печери знаходиться друга.  Друга печера виглядає інакше. Є се звичайний підземний хід. Вхід викутий в камені, а дальше викопаний в землі. Коли до неї увійдеш то видно там якісь патики, а побіч них є земля змішана з попелом. Далеко в ню небезпечно заходити, бо правдоподібно мають там гнізда ріжного рода гадюки. Переказують, що там укривались давно люди перед переслідуванням ворогів. Кажуть, що та печера тягнеться через 3 км.   Вже багато людей вибиралось перейти через цілу печеру, але ще ніхто її докладно не прослідив, бо боїться іти. Хто знає чи там дальше не знайшли би костей людей, або звірят, або якісь знаряддя якими послуговувались наші предки. Ті печери є цікаві з того, що би пізнати в який спосіб давно різьбили камінь.                                                                                      --                                                                             Подала Киндій Ольга .

Що до водозабору, то він там дійсно був, але у кінці 50-х років минулого століття він перестав працювати. Ще за Польщі воду витягували аж до водонапірної башти, що на вул. Пасічній. На сьгоднішнвй день він працює, але вода від джерела потрапляє у труби під землею і своєю течією проходить приблизно 1 км і біля"зеленої будки" - насосна Ензиму, повертається до дріжджового заводу. Доречі у минулому це Бровар "Гронда" - власність сестер Бенедиктинок - львівських. А воду з джерела на Майорівці, що біля старого водозабору споживає велика кількість людей і я у цьому числі. Брали її на аналіз - кажуть дуже хороша вода.

Шановні колеги! Вже давненько захожу на цей сайт, як гість, але вирішив вставити і своїх "п'ять копійок". Люблю посидіти у архіві та бібліотеках тож буває вичитаю щось цікавеньке. Так ось стосовно тієї дірки на Високому Замку, а точніше гроту, що відновили недавно монахи василіяни. Так ось настоятелем монастиря св. Онуфрія у 1826 р. був протоігумен Варлаам Компаневич - "учений муж". Так ось він велів у південно- східній частині саду насипати курган. На вершині кургану була встановлена хоруговка, котра від вітру оберталася. Вийшовши на гору кургану можна було милуватися прекрасними краєвидами міста Лева. У 1827 році він своїм коштом фінансував будівлю печери з каменя "в саду під муром від високої гори"- так званий грот. Раніше на місці монастирського саду було загальне кладовище мирян - " де до тепер кістки людські викопуються". Ось такі дані наводяться у "Хроніках монастиря святого Онуфрія", що у бібліотеці Стефаника, зал рукописів.