Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - Golem

#1041
Автору великий респект за опис! З Вашого дозволу я переніс точні координати в спеціальний розділ для Своїх. Шоб літак не розтягали металхантери на алюмінь

Можливо Ви ще знаєте як знайти Ю-88 коло Яйка? Плануємо 2019року йти його туди шукати. Використати Дрон шоб захопити більшу площу
#1042
Цитата: Le-i-3o від 21.12.2018 14:39:47
1)Судячи з того що я говорив про ключ з Олександром то це не дуже хороша ідея там лазити.
2)Наскільки я знаю Циклоп просто заборонив-домовився з своїми львівськи спелеологами щоб вони туди ходили.
3)Був випадок коли при присутності людей в печері поїхала стіна така як 2 поверхи

На коли ти плануєш візит?

Ну візит ми покищо плануємо як і написано, 5 число. Йдеш з нами?

Дякую за попередження! Вони є дуже цінні, особливо для тих хто не впевнений в своїх силах. Щодо мене, то після цього мало мало які обвалонебезпечні місця мене злякають.

Конкретно я хочу туди попасти щоб все гарно пофотографувати. Чимось Карпатські Печери меня притягують. А то шо спуск туди складний то навіть краще, означає що ніхто  не лазить і не смітить там.
#1043
Ось що мені написав Олександр Деревягін
"
Андрій,привіт!

Першу печерку ми знайшли недалеко від хреста в 1975 р. в каньйоні що йде по вершині відрогу Ключа в сторону с. Поляниця. Назвали Сюрпризна бо над нижнім входом висіли «сюрпризи» -живі каменючки, готові обвалитися. Огляд її в 2008 р. показав, що вони і далі так висять.  Від нижнього входу спуск по похилій метрів 20-30, далі колодязь 10 м. Через отвір колодязя можна переступити, тримаючись обома руками за гострокутний камінь, спрямований вверх. Там не дуже помітне продовження біля 10 м. по горизонталі. Тут ми лишали шмутки щоб без грузу бігати по Ключі. Шнурок для спуску краще кріпити біля верхнього входу (там є дерева). Ми використовували тросову драбину довжиною 40 м. (кілька метрів її лишалось не використанами). Саморобних самохватів тоді ще в нас не було. 

Біля верхнього входу мерів за 15 беа ще одна печерка- колодязь 12 м. з горизонтальним продовженням такої ж довжини. В 2008 р. я її не знайшов, очевидно засипалась. Це єдине, що я можу порадити при підйомі взимку зі сторони Труханова.

Де знаходиться Пілігрім я не знаю, та й наші спеліки з «Циклопа» та «Тр» –теж. Були колись альпіністи з Політехніка Веселовський Алік та Вітос, це швидше їх робота. В них була велика компанія. В 1978 р. одному з наших вони показували печеру з дерев'яними нарами в горах поблизу скель Довбуша, але він нас туди завести потім не зміг.

До іншої групи печер краще йти від водопаду на Кам'янці. Там Прохідний двір і Острів Пасхи (Ігротека) з згаданими печерами. В Прохідний Двір я вже не ходок –там три поверха на одному прольоті і я себе почуваю слоном в посудній лавці, особливо коли поперед тебе по похилій ланцюжком вже спускаються. Туди ліпше з Женькою Васільєвим, це його дітище до якого він ревностно відноситься.

На Острів Пасхи для початку треба йти влітку. На вершині є кілька колодязів 10-15 м. поряд із стежкою, не знаючи їх знаходження взимку їх можна незаплановано відвідати. Та й шукати вже відомі входи в зарослях ожини під снігом не оптимальний варіант.
Взагалі там з пошуком нових печер і в літку проблем нема.

UPD Пілігрім в районі хреста на протилнжному від Поляниці схилі. Прохідний двір теж на схилі в районі озера. Біля нього ще купа маленьких печер, в т. ч. Орлина, знайдена в 2008 р.
"

Ось так то. Тобто де вони приблизно є ми знаємо. І то шо їх там є багато невідкритих дуже приємно :) Якшо знайдемо свою печеру то можна буде дати їй імя Експлорер :) Поставити залізні двері (такі шоб їх важко було відшатати) і мати свою схованку на випадок ТСВ.
#1044
Цитата: Roy від 20.12.2018 10:55:49
Після побаченого відеосюжету, дуже захотілося туди потрапити.

Передивився відео. Теж хочу там побувати. Попри нього пролягала дорога до моєї бабці і цей завод я дуже добре памятаю з 4 років. Тим більше на його території стояла нафтокачка шо приваблювала погляд хлопчака. Але маю кілька зауважень до відео як людина що виросла коло того заводу.

Справді, завод працює. Правда колись там пара так йшла шо аж хмари утворювалися. Палили газом. А зараз коли не коли як з чайника. Я завжди з патріотичних міркувань купував тільки Дрогобицьку сіль. І часто за це платився кусками іржі знайденої посеред солі. Ну ви самі бачили на відео "технологію" виробництва. Добування солі, бувало що, роками простоювало і ніц не випускалося взагалі.

Також хочу наголосити шо територію заводу оперізує аж дві річки ванючки, які ше на заточили в колектор. Та й сам завод знаходиться в центрі міста. Про яку якість води на горизонті 50м може йти мова я не знаю. Але все рівно приємно шо в нас під ногами такі скарби як ото сіль валяються.

Файно шо є люди яким цей завод не байдужий. Як на мене, простіше все це знести і по старих фотках відбудувати як воно було хоча б в середині 80-х. А тягнути гуму і викачувати гроші з цехів в яких вже навіть не має даху...

За моїх 30+ років життя там якшо шось і забивали в ті балки, то тільки болт. Тому зараз "завод" в жалюгідному стані. "Надскладна" технологія виробництва рентабельністю в рази поступається шахтній. Його потрібно терміново відреставрувати. Гріти сирими дровами кусок бляхи зараз це вже смішно. А як же піроліз, як же СВЧ випаровування? До речі, СВЧ це був мій шкільний проект з яким я виграв олімпіаду, поступив в коледж і став інженером, все через сіль :)




ПС: Прохання статтю не критикувати. В мене самого вуха червоніють коли то зараз читаю :(
#1045
Був там осінню 2015 року в рамках тім білдінгу. Троха розчарований, бо місце стало якесь сильно кічове. Учасникам білдінгу теж не дуже сподобалося. А я був організатором, ну ви зрозуміли ... Та й  туристів тепер там багато, весілля всякі. Екскурсія була взагалі жах, дуже однобоке та упереджене подання інформації шо ми були хороші а всі решта погані.

Питався їх за водосховище і сміття в ньому. Тут прикол: робити сміттєзвалища на території населених пунктів заборонено згідно якихось там будівельних норм. А сміттєсховище за межами населеного пункту не поставиш бо там всюди навколо національний заповідник. І роби шо хочеш, вози то сміття хоч до Львова.

Додам пару світлин від себе чисто для годиться.

Колоритний персонаж


Євреям працювати заборонено :)


Мітелкова антена для радіо. Хіт сезону 50-х-60-х років. Як в нас колись польські антени були


Старий ебонітовий телефон


Трєбуйтє даліва піва после отстоя пєни :)


на такій і я би покатаусі


Колгоспи навічно в землю?


Єврейська експозиція там доволі гарно представлена. Євреї були шинкарями і поміщиками, за це їх всі не любили і при першій же зручній нагоді тлумили

#1046
Цитата: Артем2041 від 20.12.2018 12:14:17
О, я б пішов. Маю систему та і зимою бував в походах.

Супер! Тоді ближче до дати спишемося. Глянемо по інших учасниках, по погоді, новорічних святах і все таке.
#1047
Я теж би зїздив в рідні місця
#1048
Ого! Дякую за фотки! Бачу у тебе там цікаве життя. Може десь в окремій темі розкажеш про свої пригоди?
#1049
Звіт з фотками з цих печер є тут

Коло водопаду Камянка і гори Ключ є кілька вельми цікавих і малоописаних печер. "а окремі (хребет Ключ у с. Урич Сколів. р-ну Львів. обл.) сягають сотні метрів довжини (Прохідний двір – 520 м, Пілігрим – 175 м, Сімох кажанів – 135 м, Веселка – 120 м, Трьох кажанів – 102 м) та 40 м вертикал. амплітуди (Прохідний двір). (c)"



Ось лінки на них

1)   Журнал Карпати
2)   Вікімапія
3)   експрес
4)   Про відкриття печери в 1992 році Віктором Дублянським 

Печери вертикальні і без мотузок туди фіг спустишся. Точних координат де входи немає. Наприклад та ж печера Пілігрим на вікімапії позначена в лісі, а на фотках – на галявині. І по різні сторони від гори. Я зв'язувався з Денисом Трофімовим хто робив ті фотки, він вже ніц не памятає ☹ Але шо блукали довго і тяжко я йому охотно повірив, гори в тих краях виглядають просто тільки на карті

Маю бажання сходити туди зимою і спробувати відшукати входи. Чому зимою – бо так простіше їх знайти. З печер піднімається тепле повітря і дирку буде видно здалеку. Саме так була відкрита Печера під Петросом.



Одноденний похід. Вийти з Труханова на Ключ ~ 2 години, попробувати спуститися в печеру ~2 години. Поїсти. Якшо буде ще час то сходити до острова Пасхи і перевірити точку з вікімапії. Якшо пошуки будуть успішні то крім фоток і гарного звіту матимемо ще троха кажанчиків для Руфуса.

Шукаю 1-2 напарників з хоча б якимось досвідом зимових походів. Знання альпінізму тільки плюс. Але якшо шо то я можу і сам спуститися глянути шо там внизу. Всю альп спорягу нестиму я ;)

Якшо входів сходу і не знайдемо то теж нічого. Ознайомимся з місцевістю і троха загартуємо свої імунітети.

ПС: Міша, якшо ти знаєш когось з Львівських спелеологів хто може точніше описати де ті входи то був би дуже вдячний!
#1050
Супер! Якшо є двоє то захід вже точно відбудеться. Принаймні почнемо а далі видно буде як воно піде...

Каску беру. Лопату маю лише одну. Думаю вистачить. Копатимемо по черзі по там по ідеї двом ітак нема де розвернутися. Думаю ще відро не завадить. Стінгер, ти маєш досвід копання подібних обєктів, поділися будь-ласка.

Чи має хтось трушні комунальні жилети? Бо в мене є лише автомобільний.
#1051
Є пропозиція зібратися і спробувати копнути. Якшо приймуть то приймуть. Скажемо шо готуємо місто то відбиття ворожої агресії.

Копати треба вдень шоб не привертати уваги. Файно було б мати роби і виглядати як державні працівники .

Ось яка там глибина

Ось скопійоване повідомлення звідси

Один з небагатьох бомбіків де давно ніхто не був. Але його треба добряче копати. Можна підлаштуватися під якусь чергову блокаду облради або організувати суботник з "очистки парку"


За Словами Стінгера там колись за совка тусувалися неформали. Недавно під час чергового перформансу в парку проламали бетонну плиту входу після чого по шуріку все засипали землею.

Пропонуйте дату і час. Ці вихідні в мене зайняті. Можна 25 числа після сніданку дослідника.
#1052
дуже хотілося б побачити Хрещатик і Майдан Незалежності знизу. Все таки це місце сили :) Решта обєктів мені гуд!
#1053
Я буду! Можу взяти решітку шоб було на чому смажити. Або перевозний мангал маю. Їхатиму по обїзній і через Рясне, можу підібрати кого треба. Після сніданку якшо буде настрій поексплоримо шось троха навколо
#1054
Тут таке діло шо Рой пропонує їхати в Добромиль на цей день. Скоро має бути тема в плани. Тому може наші гори перенесуться на інший раз...
#1055
дуже дякую за похвалу. Майстерність шліфується і рано чи пізно але кількість пеерйде в якість і наші діти будуть читати в підручнику з літератури про урбан експлорейшин. :)

А як на рахунок просто обєднати обговорення і основну тему?
#1056
«А який похід Вам запам'ятався найбільше» - питання на яке раніше я не мав відповіді. Бо як можна порівнювати Похід в Полтву з дослідженням Печер під Петросом чи сплав по Черемошу з Ракетними шахтами?! Так було до вчора.... Бо Стара Соляна Шахта  відтепер ще довго триматиме першість.









То що ж цікавого може бути в Шахті:
1)   Гігантські підземні пустоти розміром з цілий житловий квартал. Якшо ці пустоти завалиться то буде такий землетрус, шо злетить навіть вінок з голови Ісуса на даху Каплиці Боїмів. Уявіть собі що можна побачити ці пустоти на власні очі!
2)   Десятки кілометрів ходів різноманітних розмірів, форм та краси. Ми за 29 годин практично без сну і половини всього не обходили.
3)    Адреналін!!! Проникнення в повністю діючий об'єкт, катання на підземному Електровозі кривою колією по закинутим стволам шахти. Ночівля в абсолютній тишині та темноті на глибині триста метрів під землею. Постійне відчуття екстріму.
І це ще далеко не весь перелік. В цьому звіті я опишу все, від початку і до кінця, як воно було. Лише не вказуватиму яка шахта, щоб ви не повторяли це дома. Бо це небезпечно і буде шкода якщо об'єкт пропаде. Ну а кому треба той ітак здогадається.


Ну і ось кілька порад для тих хто здогадався:
1)   Беріть з собою лише найнеобхідніше. До третього горизонту спускатися прийдеться 300 метрів. Рюкзак що все зачіпає дуже заважатиме
2)   Рукавиці маст хев. Драбина на початку вся в льоді, воді і бруді. Далі нижче все в солі. Поїсть шкіру.
3)   Каремати брати не потрібно, внизу багато картону від ящиків з вибухівкою
4)   Внизу температура стабільна 12 градусів +-2 градуси. Можна спати в одязі під термоплівкою, без спальника
5)   Для проходження затоплених ділянок добре мати бахіли
6)   За вилазку ми пройшли поза 30 км далеко не асфальтованими доріжками. Якісне трекінгове взуття що не помокає і не натирає збільшить долю вашого задоволення в цій вилазці
7)   Води приблизно потрібно 2л на 24 години на чоловіка
8 )   Завжди при собі потрібно мати два світла і одне запасне в рюкзаку. Бо якщо воно розіб'ється, поламається чи відмовить в найнеобхідніший момент то буде туго і вам і вашим напарникам. А умови шахти як ото вологість, сіль, температура і цілодобове використання не сприяють довговічній та надійній роботі ліхтариків.
9) Сідачка це мега тру. Особливо чекаючи поки всі нафоткаються











---
Шахти... Це такий же невід'ємний елемент людської середовища як гори, небо, міста, річки та рівнини. Шахти є в дитячих казках типу Білосніжка і сім гномів, шахти є в фентезі як ото в «Володар Перстенів», за шахти велися війни, в шахтах зароджувалося процвітання націй.

Що ми уявляємо коли чуємо слово «Шахта»? Більшість людей мають доволі абстрактну картинку: це вентиляційний ствол на поверхні та чорні змучені шахтарі в касках і ліхтариках шо йдуть зі зміни. Але ж ніхто не задумувався шо насправді шахта – це рукотворне чудо. Це можливість побачити внутрішні шари Землі, кристали великих розмірів, це можливість пожити в стерильних умовах без бацил, запахів, світла та звуків. А ще отримати порядку дозу адреналіну якщо це Українська шахта. Бо на неї вже давно ніхто не виділяє фінансування і всередині все в напів-аварійному стані. Так як я виріс на Прикарпатті то і про шахти чув ще зі школи. Типу як про страшне місце куди краще ніколи не попадати. Коли я почав займатися діггерством то лазив по різним підземеллям і в шахти тягнуло неймовірно. Це ж апофеоз підземних урбан-досліджень! Адже в шахтах в рази все крутіше по масштабах ніж на «поверхні». А тут ще й Рой на форумі видавців багато розказував як то «стрьомно» (читак круто) було лізти туди вниз 😊








Завдяки Васічу і Електричкінгу я зміг відчути себе людиною яка йде «на діло». Весь тиждень ти морально настроюєшся шо тебе можуть пов'язати. Ти придумуєш готові рішення та відмазки на всі можливі ситуації, відкрито обговорюєш їх з партнерами по вилазці, шукаєш телефони місцевих рішал. Ти готуєш речі та знаряддя, попереджаєш друзів про час «Ч» до якого ви маєте вийти інакше «дзвоніть куди треба». Ти вже все вирішив і морально не готовий просто так відступати. Залишилося тільки...

Зазвичай люди стараються вилазки починати якнайраніше аби побільше часу пробути на об'єкті. Але це не той випадок! Раніше 12 години ночі туди нема чого і з'являтися. Тому після роботи як справжній злочинеть я чекаю ночі, лежу і стараюся розслабитися, набратися сили на цю відповідальну ніч. І це ще більше додає відчуття що ти йдеш «на діло».

Приїжджаємо в маленьке наркоманське містечко. Вся веселість та безтурботність тут же випарувалася, усі злагоджено та мовчки діють по наперед домовленому плану. Випав рясний сніг... Лишаються сліди і їх приходиться заплутувати. Маскуємо машину неподалік точки входу і в цивільному вирушаємо на розвідку. Поки шо ми «чисті», навіть якшо нас запалять то нічого поганого ми ще не робили. Йдемо до високого, характерного будинку з великим колесом наверху, з металевими башнями та тросами навколо. Шиби в будинку мало де є. Цегляні стіни рясніють дірками а через дах падає сніг. Та за поворотом будівлі яскраво світиться галогенна лампочка яка чітко вказує на локацію сторожа.

Вхід, який ще тиждень тому був заварений, виявився кимось троха надгриженим. Всередину можна залізти навіть без інструменту. Це і плюс і мінус. Плюс бо менше мороки і в разі чого ми нічого не ламали. Мінус, бо значить хтось ще зовсім недавно тут був. І він міг або: 1) спалити об'єкт і нас тут вже чекатимуть 2) Бути зараз там всередині. Починаємо перебирати в голові підозрюваних знайомих що знали про нашу вилазку... Тут сніг зіграв нам на руку, крім наших - більше слідів видно не було. Значить всередині пусто. Тому ми вирішили інсталитися, будь шо буде. Друга перевага снігу це його світло. Непотрібно вмикати ліхтарики, все видно і так, менший запал.

Попри відкритий вхід ми беремо з собою інструмент аби могти вибратися назовні навіть якщо його раптом заварять. Тихо і оперативно, як повстанці шо закладають бомбу під Красну Площу, ми по одному передаємо спорягу всередину. Тут темніше ніж на зовні, та все ще можна бачити без ліхтариків. Ховаємо інструмент в смітті (заберемо при виході) і навпочіпках йдемо геть від входу.

Тут ми попадаємо в височенну кімнату з масивними жестяними вентиляційними установками і ліфтами вниз шахти. Це вхід в головний «ствол». Сюдою люди можуть доїхати на роботу, сюдою ж видувається назовні перегар їхніх розмов. Звісно шо всі входи вниз надійно закриті цеглою або дошками.

Ми серйозні, говоримо коротко, чітко та пошепки. Тьмяне червоне світло ліхтариків вмикаємо лише в разі крайньої потреби. Колишня веселість зникла, переді мною зовсім інші люди ведені вперед ідеєю та ціллю. Як Сталкер в зоні пікніка ми, повільно та обдумуючи кожен свій рух, ступаємо крок в крок до драбина наверх вентиляційного стволу шахти. Напевно в цьому і полягає геніальність Стругацьких що вони так точно і достовірно передали ці відчуття, ніби й справді це відбулося з ними.

Я спокійний, будь- шо буде, сам факт пригоди і оцього епічного залазу мене вже пре. Я трушуся від холоду та напруги і просто отримую задоволення перебуваючи тут і зараз. «Внизу буде Тепло», - запевняв Васіч. Тому ми всі вдіті легко. Теплий одяг не було би де сховати і як взяти вниз. Він би просто не влізся в ствол.

З шахти дує сильний висхідний вітер. Просочившись в щілини між дошками стелі залазимо всередину стволу. Під нами внизу чорніють  чотириста метрів провалля. Потрібно спуститися десь з п'ять по гнилих кутниках що підпирають ствол. Перший лізе Васіч, йому на мотузках ми передаємо все спорядження і теж, як мавпи в цирку по ліанах, опиняємося коло початку драбин в «царство Дарріна».

Поруч з основним ліфтом, яким ми звісно що не можемо скористатися через запал, йде стара, деревяна, ще австрійська драбина. Вона зроблена на випадок аварії в шахті. Дванадцять вертикальних перекладин, прольот за прольотом і так вісімдесять метрів вниз аж до першого горизонту. Уявіть собі, пролізти практично три дев'ятиповерхові будинки по драбинах «бабці Стефи». Причому драбини зверху покриті льодом що утворюється з конденсату від шахти. А трохи нижче вони всі мокрі і в соляній багнюці що миттю роз'їдає шкіру. Це й же конденсат падає на голову і не дай Боже він попаде в око. Всю дорогу приходиться притулятися грудьми до перекладин драбини щоб хоч якось вмістити свій рюкзак у вузький прохід. Пхати його руками поперед себе ще важче. Добре шо в нас хоча б є рукавиці і шо в рюкзаках немає нічого зайвого. Тупо зараз думати «А що станеться якшо я зірвуся?». Просто лізеш собі вниз стараючись концентруватися на правильності своїх дій.

Перед початком спуску мокрими драбинами Васіч рекомендує заізолювати рюкзаки від води з допомогою кульків чи рейнкаверів. Інакше вони будуть всі мокрі і в багнюці наступних 24 години.

Хто лазить підземеллями – діггери, по дахах – руфери, індастріалом – експлорери, на поїздах – трейнхоппери. А хто долає сотні метрів по драбинах вниз і вверх нехай будуть «леддери». Саме такими ми себе і відчували. Особливо по дорозі назад коли зараз піднялися з третього горизонту аж на поверхню, приблизно 300 метрів драбинами. В сумі за вилазку 29 годин ми кілометр ними точно налазили.

«Горизонт» - так в термінології гірників називаються власне те, що люди кажуть «шахти». Це там де працюють шахтери. Чому «горизонт» – бо це горизонтальне розгалужене мариво ходів у всі сторони від основного стволу шахти. А «Ствол» - це вертикальний отвір в землі кудою люди добираються на горизонт і звідки піднімається наверх сіль.

Прикол шахт в тому шо найстаріші і часто найкрасивіші горизонти йдуть першими. Бо колись добували спочатку ту руду шо була ближче до поверхні а потім вже йшли вниз. Так само і наш перший горизонт був побудований ще за часів бабці Австрії. Тут солі вимивали з породи у великих озерах. Зараз це все давно вже не діюче, тому «похилом» йдемо вниз на офіційний «1 горизонт» за сучасною класифікацією.













Перший горизонт розташований на глибині 100 метрів і вважається «домашнім». Він чистий, без обвалів, сміття. Тут люди регулярно приїжджають на роботу про що свідчать записи в журналі відвідувань. І сьогодні теж були, десь недавно поїхали тільки. Я навмисне не буду розказувати про шахту, її ходи, штреки і квершлаги. Це все вже описано і прекрасно видно на фотках з попередніх звітів. Навіщо описувати похід на стриптиз: краще все раз побачити самому. Тому я зосереджуся більше на наших пригодах.

Ми спустилися в шахту з стволу часів Франца Йосифа. Звідти Васіча магнітом потягнуло в ДЕПО. Так, так, на кожному горизонті є своє депо з електровозами. Вони служать для швидкого пересування леддерів по шахті, а також деколи ще тягають вагонетки. В Депо, як і має бути, посеред промаслених столів з гайками, ключами та контакторами стоять ще слоїки з компотом, свіжі газети і годинник з будильником коли закінчується зміна. Бляяя, як той клятий будильник був нас якось висадив. Згідно з журналом відвідувань по вихідних вони не працюють, тим більше недавно було Андрія. Ура, вся шахта наша!

Але тут обломс. Васіч і Електричкінг одноголосно заявляють що шахтери вжили заходів проти «туристів». Вони позакривали входи на колодки, вимкнули струм від електровоза і заховали ключі. Раніше все було значно відкритіше, лишали все як є не боячись туристів. Тим не менше, троє інженерів-електронщиків завжди запустять один електровоз. Це ж вам не тесла з Тачскріном, хоча ємність батареї шо там шо там однакова 😊 А леддеровоз нам потрібний для подорожі до «Теплого» стволу шахти куди пішки йти троха далеченько.



Махіна електровоза важить десять тон. Колія крива. З банок допотопних батарей йде димок. Але Васіч розганяє його до максимальної швидкості, підкидує так шо на кількох стрілках я чуть було не злетів. Насправді це неймовірне відчуття сидіти на фаркопі електровоза та спостерігати як пролітають повз шершавіть тунелі, нагинати голову під конвеєрною стрічкою, вихоплювати фотоапаратом верхівки «камер». Завдяки електровозу ми доволі непогано об'їздили весь перший горизонт і звикли до нього майже як до Джимміка





Автомат з Газіровкою






Один з багаточисельних завалів що стався недавно


«А шо це за камери?» - спитаєте ви. «Камери» - це ті місця, де власне видобували породу. Всі ці тунелі, похили, штреки – це лише підходи. А вівтар - це величезні пустоти діаметром під сотню і глибиною кілька сотень метрів в породі. Вони настільки величні шо перший раз як ми їх побачили в нас аж дихалку відняло і очі кліпати перестали. Наші найпотужніші ліхтарики не могли їх нормально освітити. Та навіть попри те було цілком очевидним що тут можна розташувати кілька житлових кварталів. Камери мали вихід на другий горизонт і там з них забирали породу. Мене не полишає думка прийти сюди з дроном і Санніменом та познімати це на відео. Вийшов би крутий фільм про дійсно Унікальні місці України в нас під ногами.

Інтернет пише що цих камер десь коло 600. Ми всіх не оглянули, але їх справді тут багато. І уявіть собі що над цим всім живуть люди!!! А що коли воно завалиться?





«Чого воно має валитися, простояло досі стоятиме і далі» - скажете Ви. Але дзуськи. По перше – третій горизонт завалений практично повністю. Тримається на анкерах, дерев'яних сірниках і суперклеї. Завалиться він – за ним піде другий і перший горизонти. Далі, другий горизонт багато де підтоплено і він теж далеко не в найкращому стані. Більше того, ходи які були відносно цілі два роки тому зараз теж обвалилися. Тобто процес прогресує. Ну і не забуваймо шо в країні війна. Змогли проникнути ми, зможе і ворог ☹







Коло «Теплого» ствола є спуск на 2 горизонт. Вже 6 ранку, ніч без сну і кілометри соляних доріг даються взнаки. Їмо «Харчі» на батарейному відсіку електровоза. Дуже зручна і компактна штука бо не потрібно брати вилок і ложок, тільки воду. Далі стає веселіше і ми стрімкими дерев'яними сходами попадаємо на 2 горизонт. Контраст вражає. Так ніби ти з Америки попав в Україну після розвалу Союзу. Купи сміття, куски породи повідпадали зі стелі і лежать прямо на колії, значно менше знаків та вказівників. Зато тут суттєво тепліше. Поруч зі спуском є будка бригадира виконана в стилі карпатської колиби класу Люкс. Всередині три лежаки і столик.





















Наверху 9 година а тут пофіг. В голові рояться думки як я нині ще був на роботі, потім як ми залазили, як я вперше побачив стволи шахти які вертикально падають вглиб у безмежність і так далі. Ще мене проймає ностальгія. Оцей запал в Хлопців, бажання все тут дослідити, довідатися як і куди йде, назавжди закарбувати топографію шахти в звивинах свого мозку. Я колись теж так досліджував Полтву десять років тому. Коли про неї ще не було стільки інформації і хотілося здобути її для себе.

Замість спальника я брав термопокривало, значно компактніше і достатньо тепло. Домовилися прокинутися о 13, тобто чотири години сну. Не то шоб мені розходилося побачити тут все по максимуму, але я розумію їх запал і не заперечую. Для мене сам факт ночівлі в колі друзів десь на 2 горизонті на глибині 200+ метрів це вже задоволення яке я не зможу забути.















Андрій бачив в якомусь відео в неті шо тут є капличка і йому конче хотілося її знайти. Капличка мала бути точно на другому горизонті. Але ж він величезний шо і на квадроциклі не об'їдеш. Тим не менше ми старалися, робили кількохкілометрові кидки в сторону стволу «Закинутий». На жаль всі вони закінчувалися або завалами або підтопленнями. Зато відчуття коли ти йдеш по довгому, прямому як стріла тунелі і не бачиш йому ні кінця ні краю було дивовижне. Наче вічна дорога до діггерського раю.















Я спитався в Васіча де фотки з попередньої вилазки












Селфі на Дзеркалку


Нічого не скажеш, надійно укріпили стелю




















Сурове Фортепіано






Далі тільки в Бахілах


В нас був чіткий розпорядок «дня» що і коли ми повинні робити. Чув час «Ч» коли піднімаємся на гору так шоп опинитися в машині не пізніше 6 ранку. Бо там далі люди підуть до церкви і може бути запал, а раніше – це марнувати цінний час під землею. Тому ми покинули шатання по 2 горизонту і піднялися знову на парший. Там нас чекав старий добрий тепловоз, як наші втомлені нозі раді були його знову відчути.

Ми переїхали до «Закинутого» входу на першому горизонті. Троха поблукавши знайшли людський ходок вниз і без проблем спустилися знову на 2 горизонт за завалами які ми так і не змогли пройти. Вуаля – капличка тут як тут! Хто б подумав, двісті метрів під землею! Тут напевно місцеві моляться аби це все під їх хатами не завалилося. Крім каплички і депо тут дивитися особливо не було що. Тож ми спустилися на третій горизонт де ніхто з нас ще до того не бував.







Вагонетка для перевезення вибухівки




На когось таке може впасти, проламати стелю і всьо








Типовий завал








Зігнуло дошку в три погибелі


«НіпрутнЯ собі» - вихопилося у нас. Відчуття як в фільмі Армагедон коли ти попав на закинуту космічну станцію яку довгий час бомбардували метеорити. Та тут ніби арава зомбі пройшлася чи Фукусіма вибухнула. Не хочеться навіть виходити з драбинного стволу. Кількохметрове свлепіння коло входу прогнулося під вагою породи. Грубезні швеллери поскручувані вісімкою а всі доріжки тупо в кусках породи. Груби дошки, що тримали склепіння виходку, зігнуті в три погибелі. Всередину стволів стирчать тріски обшивки, так ніби нас ззовні обстрілювали з кулеметів.

Як Ви зрозуміли багато дивитися тут не було що. Ну і вже підходила четверта ранку. А нам ще добратися до паровоза, поставити його в ДЕПО, Васічу відфоткати все по дорозі, вилізти на найстаріший горизонт, піднятися слизькою драбиною наверх, видертися швеллерами на стелю ліфта, не впасти по дорозі в ствол шахти, підняти шнурком речі, передати все це + інструмент через дирку в вікні назовні, просочитися самі, замести сліди, непоміченими добратися до машини, переодітися на снігу і втікнути звідси поки нас ніхто не засік.

Третій горизонт
















Зробили тут селфі спот








Ця вся махіна має таку ж ємність як і акум від Тесли


Коли ми вже були в депо 1 горизонту я почув фразу «О, в нас ще є хвилина часу. Давайте прокатаємся до стволу і назад, там пряма колія, можна гарно розігнатися!». В мене проснулася чуйка яка тут же запротестувала проти такої ідеї. Все таки життєвий досвід говорив шо багато фігні трапилося саме після подібних слів в кінці вилазки. Тож я може вперше за весь похід був проти, чим трохи наламав хлопцям тему. Але зате ми цілі та неушкоджені рівно о шостій світили голими литками на снігу поодиноким перехожим.

Плани на наступну вилазку:
1)   Знайти озера на старому горизонті
2)   Піднятися на поверхню через вхід »Закинутий» знизу і все там пофоткати
3)   Поплавати по 4 горизонті на човні
4)   Познімати «камери» з дроном

Дописав цей звіт і ніби ще раз все пережив. Я вдячний долі що є Експлорер. Що завдяки всім цим людям можна попадати в місця, куди сам би ніколи і не пробрався. Тому що Експлорер - це велика команда, це обмін інформацією, це багато досвіду і взаємної підтримки.
#1057
Як Ви дивитеся шоб троха почистити обговорення і обєднати це з основною темою? Я вважаю що це унікальний матеріал. Він точно вартує бути побаченим широким колом людей. Стільки праці і сил в це вкладено. Ну і за терміном давності, може написати де це було? Чи не варто
#1058
Готуючись до вилазки прочитав ці Хроніки Нарнії Матеріал настільки крутий та ексклюзивний що сам по собі вже заслуговує бути виданим як окрема брошура.

Це мене порадувало і засмутило одночасно. Бо важко буде написати свій звіт шоб не повторитися
#1059
Цитата: Student від 13.12.2018 15:57:15
Тре мені спробувати цю драбину.

Можу позичити без проблем! Правда мию її зазвичай керхером дома. Без мила
#1060
Круті фотки! А можна точку де це коло Токаю? Я там бував, дуже гарне місце і близько від нас. На наступний раз заглянув би