Topics

Ого! Здається це звіт :)
Атмосфера закинутих теплиць мене давно переслідувала. І, ось, вдалось нарешті її відчути та побачити.
Багато тексту не писатиму, надам деякі факти та звісно, фото.
Отже:
- Тут справді гарно. Закручені рослини, які нарешті ростуть так як заманенеться, тотальна атмосфера закинутості, яка ще підсвічена західним сонцем, справді найс!
- Кліщів повно! Незважаючи на кінець жовтня. Очевидно, що пташки заносять, гнізд яких тут не мало. І крім людей, їм тут особливо не має до кого чіплятися;
- Є окреме велике виробниче приміщення, з котельнею, складом хімікатів, хімічною лабораторією, душевими для працівників та інші техприміщення. Звісно, це все давно знищене;
- При цьому, охорона є та робить обходи території.







Васіч крадеться)













Професійна оцінка цінного обладнання.





Цінний мускус











Той вираз обличчя, коли там один мускус.







Дякую за перегляд :)

Село, наближається надвечір'я. Вставши зі столу, наситившись смачним місцевим частуванням, вирішив пройтися, що розім'яти кості та нагуляти апетит до вечірньої трапези :)
Пам'ятаю, стояв добрячий мороз на дворі. Почимчикуваши довкола сільських хатинок, по скрипучому снігу, на горизонті примітив незвичну, одноповерхову будівлю.



Перед мною стояла закинута споруда, на якій вже була табличка часів незалежності та зів'ялі вазонки на вікнах.



Автошкола.
Тут навчали водіїв різних категоріій, а особливо на вантажний та спецтранспорт, що найбільш використовується у сільськогосподарських цілях.

Сезам, відчинись!
Запрошую на коротеньку екскурсію кімнатами, які були відчиненими.

Клас з інформаційними стендами, з підсвіткою. А також, макет водійського місця автомобіля.






Рама якогось ГАЗону, з двигуном, приводом та підвіскою. На стінах, є цікаві плакати, зокрема 60-х років.


Мабуть, ще рік тому викладач учням писав на цій дошці.




Клас по ДВЗ.


Макет, який демонструє принцип роботи двигуна.


Вкладиші, циліндри, кільця та інші деталі.


Тракторний дизельний V-подібний шестициліндровий двигун СМД 62


Найбільш "уставший" по стану, та найцікавіший по наповненню клас.
Тут на поличках стоять макети механізаторських сільськогосподарських машин.








Стан звісно ненайкращий, але деякі були цілком робочі.


Надибав цікавий макет, розклав, побавився. І ЛАЗик там був)


Більше, чогось цікавого я не побачив. Крім калідору, який притаманно розфарбований у радянському стилі. Стилістика епохи, яка відходить.





Вже зараз, трохи незвично виглядає. Принаймі, для мене, містянина. Який вже добряче нагуляв апетит і побіг в теплу хату, святкувати Новий Рік досліджень :)

Комплекс давніх казарм на вулиці Городоцькій, названих на честь австрійського ерцгерцога Фердинанда, вже 174 роки використовують військові відомства різних часів.

Більшу частину комплексу спорудили за 2 роки, від 1839 по 1841 рік. Окрім головної будівлі до складу комплексу казарм входили числені допоміжні споруди – продовольчі склади, склад амуніції, військовий манеж (манеж Віндішгреца), Кадетська школа (закрита 1882 року) тощо. Більше інформації про них тут



Наша будівля гарно збереглося до наших днів, мала функцію складу амуніції.



Почну з останнього поверху. Тут місцями розкиданий різний військовий реманент ЗСУ - форма, кітелі, берци та велика кількість гребінців, які були виготовлені на Львівській фабриці "Овен" на початку 90-х років.





Гребінців дуже багато. Схоже, вони так і не використовувались у солдатському побуті.



На задньому плані "ватніки" та інша уніформа, яка була вже у вжитку ЗСУ.



Характерне півкругле віконце та вулична метушня:



Загальний вигляд на третій, він же останній поверх казарми:



Горища, як бачимо, немає.

Краєвиди в бік діючої території казарм та центру міста.



В кадрі собор св. Юра та новозбудована будівля ЖК "Княжий Холл"



Помітили під ногами незвичні консервні бляшанки. Було дивно, звідки вони взялись та яке їхнє походження?
Значить так, консерви американські, були передані в рамках програми Ленд-ліз радянській армії, в період ДСВ. Чи був тут склад у сорокових невідомо, бо консерви їли, а пусті банки засовували під дошки оббивки даху :)
Деякі дошки відгнили, деякі шукачі відігнули - звідти посипались заховані пусті банки.



Але найцікавішою знахідкою був вантажний ліфт патерностер, ще Австро-угорського періоду.









Звичайно, ліфт не робочий, бо двигуна на місці не має. Але, механізми, корзини - все це збережено чудово.

Сходова клітка. Повністю дерев'яна, як і все перекриття будівлі. Тут є приємний запах вікової деревини.



Другий поверх найбільш приємний для зору. Де-не-де є залишки ізоляторів. Тішить, що деревина ще в гарному стані.







Артефакт Австро-угорського періоду. Трафаретний напис FJ, очевидно - Франс Йосиф.



Є і сучасніші артефакти)



Потужні заблоковані двері першого поверху:



Одне з приміщень першого поверху. Він вже поділений перегородками на зони та кабінети, швидше за все радянський період.



На цьому завершу свій фотозвіт з цього місця. Було б добре, якщо цю будівлю врятують, збережуть чи проведуть реновацію.
Вона, залишилась останньою, подібна така була зруйнована поруч, де зараз стоїть новобудова. Яка, втім, вже також закинута.

Потрапили мені до рук агітаційні матеріали, по 1991 року.
Без всяких сумнівів, це цікавий та в дечому унікальний історичний матеріал, яким ділюсь з вами:

Спеціально, не розголошую координат цього палацу. Бо, як показує практика, після цього, як правило, об'єкт знищується набагато швидше.
В даному випадку, важливий час, щоб його взяли під повноцінну опіку.
На наших теренах, не так вже й багато вцілілих палаців. А в цьому прикладі, споруда вартує уваги та збереження.

Координати будуть доступні для користувачів рангу "свої".
А загалом, знайти його не важко, якщо трохи постаратись.



Отож, запрошую на невелику екскурсію палацом.
Перед нами будівля кінця ХІХ століття. Яка пережила буремні події ХХ віку, але, до нас збереглась у гарному стані, враховуючи історичні перипетії та особливо радянський вплив.

Тут була лікарня, тож тут все просякнуто лікарняним "духом", який досі звідси не вивітрився.

Палац має двоповерховий хол, який виготовлений з дерева. Вінчає цю композицію герб колишніх засновників будівлі.












В кутку є капличка, яку створили колишні постояльці закладу.






Приміщення практично пусті. Де-не-де є меблі. Вікна вже сучасні склопакети, які хоч і виглядають дикувато, але добре стримують від сирості приміщення.
Частково збережена внутрішня автентична столярка. Печі з кахелю часів Австро-Угорщини так і радянські. Але всі пошкоджені - мають вирвані дверцята.
В кількох місцях протікає дах, внаслідок чого спостерігається обвал перекриття між горищем та останнім поверхом.












Цікавий момент. Пацієнтам роздали ліки, але вони не встигли їх випити. На келихах написані призвіща.



Можна припустити, що відбувалась швидка евакуація лікарні.





На території палацу розкинуті колишні господарські будівлі, як були пристосовані під потреби лікарні.















Туалету-шпаківні пощастило найменше  :)




Як можна побачити, в будівлі трохи інвестували кошти, видно сучасні ремонти. Втім, це не вберегло палацовий комплекс від забуття.

На підсумок, наша команда :)



Далі, вся справа за небайдужими людьми та ОТГ.

Діло була давненько, ще ранньою осінню 2019.

Ця поїздка була в рамках хорошої традиції, проводити літо, використовуючи останні теплі деньки, або ж "бабине літо" осінню.
Ми мали поїхати невеликою компанію до моря, на 2-3 дні. Але, як то часто буває, до виїзду люди відвалюються, із компанії залишилось двоє, які змогли поїхати - я і Остап.
Першочергова мета була поїхати на ферму устриць, на день-другий, побачити море, трохи погрітись на сонці і назад.

Чому ми вирішили пертись так далеко, щоб поїсти устриць? Тому що, тут, на Тилігульському лимані місцеві підприємці вирішили вирощувати устриці, у природних для них умовах.

В результаті на виході маємо свіжі, смачні та устриці, лиман,  без перебільшення, з дуже чистою, прозорою водою та прекрасними природними краєвидами, без скупчення людей.

Приїхали сюди пізно ввечері. На горизонті виднілись вогні цивілізації, які мерехтіли над гладдю води. Нічого не було видно, важко було зорієнтуватись. Ніч.
Машину припаркували прямо біля води, там поставили намет, стіл та стільці. На дворі 17 вересня :)
А зранку, вся краса проявилась. Ми були поруч з "фермою устриць". Поруч вільні шезлонги, недалеко туалети, вода у крані. Що для умов кемпінгу зручно.
Цей день був присвячений шлунку :)  З'їли до пів сотні устриць на двох, а ще плов з моріками і т.д. Можливо, виною була самогонка, яку прихопили з собою? :)

Окрім свята смакових рецепторів, радість приносило купання в лимані. Вода чиста, прозора, нагадало Шацьк. Але солена і з медузами. Єдиний момент - вже була занадто прохолодною, станом на другу половину вересня.







Місцевий, чорноморський вид устриці. Тоді був на стадії "розробки".




Вечірні посиденьки з камерою




Наш табір на косі, на фоні "Устриць Скіфії"



Звісно, там було гарно, але проводити ще два дні з пожиранням устриць ніхто не збирався.
Вирішили переїхати в Коблево.
Пошук житла не був проблемою, знайшли двокімнатний номер за копійки. Атмомфера Коблево - постсовок, забарвлений відповідним візуальним та біологічним контентом. Перше - вивіски з кумедними назвами "Адескій тапальок", "Ситий пузік" чи піццерія Brazzers, як на фото.



А друге - то вечорами голосна музика, переважно попса, яка, ви лише можете здогадатись. І регулярна понижовщина, на фоні розпитого алкоголю серед атдихающих.

Море, як передбачалось - Чорне  ;D  Ну, не зовсім чорне, але таке каламутне, брудно-зелене. Але тепле.

Для рибалки і купання вибрали собі місце, де відбувалась реконструкціяи каналу з Тигирлицького лиману. Наловили кілька видів рибин, зварили смачну юшку.





Родзинкою цієї подорожі став острів Березань.

Гуляючи по береговій лінії, побачили зазивал з мегафоном, з пропозицією відвідати острів скарбів :)

ДовідкаОстрів Березань розташований на прибережній відмілині, яка простяглася від мису Аджияск і західного берега Березанського лиману. Від Очакова сюди 13 км, а від мису – 4,1 км. Із населених пунктів сюди найближче від села Рибаківка. Площа острова – 10 гектарів, довжина – 850 метрів, ширина коливається від 350, до 200 метрів. В деяких місцях тут трапляються чагарники, у проломах казематів є дерева, але відсотків 95 від площі – це трави, переважно колючі і цупкі ксерофіти.

Не роздумуючи і миті, вирішили приєднатись до тріпу на острів.
Катер набрав непогану швидкість, ми летіли вздовж берегової лінії, намагаючись не випустити з рук пиво. Веселощі почались, коли ми вийшли на вихід гирла Дніпра, от тоді нас покидало здорово.
Забіжу наперед, назад повертались в легенький шторм. Хвилі були такі, що на катері абсолютно всі промокли до нитки, зчепивши зуби та тримаючись всіма кінцівками за будь що виступаюче на катері, щоб не вилетіти за борт.
Окрім нас, з Остапом. Травили всякі жарти та просто ржали, тим самим піднімаючи настрій усім, в включно з капітаном судна.  ;D

Острів Березань реально "зайшов". Наш капітан виявився чудовим гідом та краєзнавцем.
Відмічу найцікавіші деталі про цей острів:
- історичне місце, ще від давньогогрецьких часів. Завдяки вдалому розташуванню, острів постійно був обжитим. Тут є реально цілі пагорби з викопаної археологами кераміки, яка відображєає період готів, риму, русі, турків, чи козаків. Такої кількості, я ще ніде не бачив!;
- колись на острові був колодязь з прісною водою. З часом він пересох, воду завозили з суші та заповнювали не пересохлий колодязь, для зберігання;
- тут випалювали кераміку, з місцевої глини. Причому, кераміка після випалу відрізнялась особливою міцністю.
- в непоганому стані зберігся форт, підземні каземати,які спершу зводились турками, а потім РІ, поетапно в ХІХ та на початку ХХ століття.

Більше про острів можна почитати тут - https://ukrainaincognita.com/mykolaivska-oblast/ochakivskyi-raion/ostriv-berezan/ostriv-berezan-antychne-misto-ta-nevidoma-fortet





Поклади кераміки, промитої опадами, після шурфів археологів


Залишки кріплення артилерійських систем. Так, в роки другої світової, острів був своєрідним форпостом перед Очаковим.




Можна так ненароком і провалитись


Вигоріла за літо рослинність


А це більш ранні укріплення, побудовані турками


Бійниця. На горизонті курортне селище Рибаківка




Острів має уривисті береги. Море з кожним роком його площу зменшує. На горизонті видніється пам'ятник лейтенанту Шмідту.


Згідно історії, саме тут його розстріляли. Пам'ятник, дуже цікавий, привертає увагу через стиль його виконання. Незвично.




Залишки корабля, який залишився на вічно тут, на мілководді. Внизу, хтось з материка на катері прийшов на пікнік, з мангалом.







Рибалки в морі, поруч з островом





В підземних казематах


Які частково зруйновані артилерією






Якщо плануєте бути в цих краях, беріть на замітку. Острів реально цікавий, можна зупинитись з наметом.


Контакти Устриць Скіфії - https://skifian.com.ua/ (надіюсь, в них скоро з'явиться українська на сайті)

В наріжному будинку на вулиці Січових Стрільців, 2, 1846-1847 років побудови в стилі пізнього класицизму, викопали велетенський котлован, якраз на всю площу внутрішнього двору.
Зазирнувши туди, був вражений побаченим. Перед мною був цікавий зріз будинку починаючи від покриття до кам`яного фундаменту, під яким дерев'яні палі, на яких ця вся велич стоїть!
Побачити це велика рідкість. Враховуючи, що будинок стоїть у болотистій заплаві Полтви, та ще й в низовині, по відношенню до річки, наявність балок цілком доречна.
Будинок у стадії повного капітального ремонту, включно з заміною міжповерхових перекриттів. При тому, що в 90-х роках капітальний ремонт вже був. Проте, стан будинку залишався в незадовільному стані. Це просто можна побачити по сходовій клітці.
Навпроти будинок теж не в кращому стані (Гнатюка 5-7), там подекуди тріщини в стінах завбільшки з кулак.

Село Гологірки знаходиться у Львівській області, в майже однойменному районі - Гологори. Це лісисте пасмо має довжину 45 км, яке простягається від міста Бібрки до села Плугів Львівської області. В останньому є один з водозаборів, який живить водою Львів. Масив має долинно-балковий рельєф, та всупереч назві, є доволі заліснений. Найвищою точкою є гора Камула (471 м), яка є найвищою горою рівнинної України.
Також по поверхні Гологорів проходить головний європейський вододіл - він поділяє потоки Дністра та Західного Бугу.
Уявіть, ви йдете собі стежкою по буковому чистому лісі. І раптом, посеред лісу вал.
Проходите поміж першим, другим, третім валом та потрапляєте на безлюдний дитинець, але з церквою та цвинтарем. Класичне давньоруське оборонне городище, серед лісу.
Але в нашому випадку, це церква та старий цвинтар, в основі дитинця.



Церква св. Дмитрія знаходиться за 200 метрів від села, та є діючою по теперішній день. Перші згадки відносяться до 1650 року. Звісно, вона кілька разів перебудовувалась. Точних даних про рік побудови не має. Крім того, будівля не внесена до списку архітектурної спадщини, не є а ні державною та навіть районною пам'яткою архітектури.
В данину традицій, територію дитинця навколо церкви займає старий цвинтар.
Цвинтар цвинтарем, але він цікавий тим, щоб абсолютна більшість надмогильних плит з написами українською, з давніших часів.
Враховуючи, що це на давньому городищі, на пагорбі серед масиву  - то це місце справді викликає захоплення. Своєю особливою, таємничою атмосферою. Тут чується дух старих віків, даруйте за тавтологію.)









Абсолютно унікальним в цьому місці є церковна "казальниця" - місце, звідки священник перед вірянами робить проповіді на свіжому повітрі.







Надмогильні пам'ятники особливі. Здебільшого виготовлені з місцевого матеріалу - вапняку.


















Вхід/в'їзд на територію.





Рекомендую до відвідин. Маленьке Галицьке Місце, з колосальною енергетикою різних періодів.
На жаль, не без недоліків: по бокам валів городища традиційне сміття з цвинтарів - вінки, лампадки та інше.
Срати там де ти живеш, на ґрунт історії - традиція деяких українців. Дуже хочеться, щоб її продовження не тривало більше.

P.S. Звіт повністю написаний з телефону, фотки теж. Мені, ретрограду, це виявилось легко)

Моя стаття про Новоград-Волинський пивзавод отримала несподіваний фідбек.
Все почалося з того, що я вжив неприпустиме слово сполучення - "живе пиво" :)

Написав нам Юрко Заставний, "батько" пивоварні Правда у Львові. Запросив нас на екскурсію на виробництво.
Зустріч наша почалася з лекції Юрка, узагальнено про пиво, його види, виробництво та про загальну картину пивоваріння в Україні.
Відверто кажучи, якщо б це була лекція на якомусь великому пивзаводі, певно було б не так цікаво. А тут навпаки, чути розповідь від творця цього, просто мега цікаво. Види у вікні, шум в залі автоматично відходить на задній план.

Отже, чому живе пиво -  не живе пиво? Яке до того ж зберігається 7 діб.
Перевага такого пива - що воно зазвичай натуральне. А мінуси, це патогенна мікрофлора, яка попадає з пивом у ємність. Вона власне "поїдає" правильні дріжджові бактерії, тоді пиво кисне. Чим вища температура середовища, в якому зберігається тара з пивом, тим швидше йому прийде край.
Чому це стається? Банально, через недостатню чистоту на виробництві, через забруднення ємностей та трубок.

Перед нами пивоварня крафтового пива. В Україні, броварні мають чіткий поділ.
Є великі гіганти, як то "Оболонь" чи "Львівське". Районні пивоварні, які вижили у важкий період незалежності - Павлівське, Опілля та ін., а також пивоварні крафтового пива, кількість яких невпинно збільшуються.
А ще, якихось 100 років тому, на Галичині було майже 130 броварень! Так що любов до хмільного напою на наших теренах віддавна.
Товарообіг крафтових пивоварень найменший, проте вони можуть давати найкраще по якості пиво на ринку. Адже процес виробництва практично регулюється вручну, постійно впроваджуються нові сорти пива, експериментують з сортами та смаковими характеристиками.
Що власне, і відбувається в "Правді".

Ознайомлюємось з видами солоду. На смак приємний, злегка солодкуватий.



Позаду машина для його подрібнення.





Рецептурна стінка :)



Смажений солод, для темного пива



Окрім імпортного, використовують також вітчизняний солод



Тут вариться сусло, основа пива







І пробуємо його. На смак як рідкий, смачний білий хліб :)





Теплообмінник



А тут в ємностях пиво активно насичується дріжджами. Стоять гідрозатвори, для відстеження процесів життєдіяльності.





В холодильній камері зберігаються складники - хміль, спеції, і т.п.





А це - одноразові кеги. Корпус прозорий, а всередині пакет, через який не потрапляє світло.



Відвідали лінію пляшкового розливу.







Для насичення пива СО2, окремо засипаються дріжджі.









Логічним завершенням екскурсії були відвідини технологічних приміщень "Правди" на площі Ринок. Ну і звісно, дегустація пива.
Особисто для себе відкрив смачне пиво - Сила. Все що треба, густина, міцність, гірчинка, легкий відтінок духмяного перцю та коріандру.

Дякую Юрку Заставному за пізнавальну розповідь, екскурсію та гостинність!











Сила в Правді)



Учасники екскурсії - Golem, Deadmeat, Інтроверт, Бригадир, Roy.

Після мого звіту з закинутого пивзаводу в Новоград-Волинську, деякі спеціалісти писали, що "живого" пива не буває, а те ще зберігається у пляшках 7 діб - сциклини  ;D
Що ж, я не є експертом у пиві, сперечатись не буду.
Натомість, нас запросили на екскурсію з дегустацією у броварню ФЕСТу на Старовознесенській а також у Правду, що на площі Ринок.
Час: середа 5 лютого, 15:00. 13:00
Вже підписалися: Стінгер, Зелена Миша, Дедміт, Бригадир, Інтроверт, Андрій74, Васіч, Голем. Ще є два-три місця.
Прошу в ПП скидати паспортні дані, ПіБ, та номер ІК. (жарт звісно  ;D )

Прохання до всіх, підтвердити нижче свою присутність традиційним +1
Така заявка буде вважатись легітимною для участі)

Діло було влітку, минулого року. Хоча ні, діло було набагато раніше :)
Чи вартує писати про власну любов до пива? Думаю ні. Хоча, вона така була, до 2009 року.
Саме тоді назавжди зупинилася виробнича лінія цього пивзаводу. В асортименті було справжнє живе пиво, яке у класичних пляшках мало термін придатності - 7 діб.
Згадуючи середину 2000-х, місцеві це пиво не надто цінували, віддаючи перевагу розрекламованому "оболонь" чи іншим виробникам пляшкового пива, масового виробництва.
Крім мене були і інші поціновувачі кількох сортів цього пива, саме тому ящик чи два, я обов'язково брав з собою в поїзд, коли їхав до Львова. Часом, з сусідами по купе розпивали одного :)
У Львові були свої любителі цього напою. Справді, тоді ще було пабів, закладів з розливним пивом. А це було пиво, яке б конкурувало з живим "Опіллям", "Сангушко" чи "Павлівським".
Не вистачило їм трохи часу, як пішов бум в Україні на живе пиво, а потім на паби, з більш якісним переліком хмільних напоїв.

Мова йде пивзавод у місті Новоград-Волинський, історія якого почалася у 1908 році.

Історичні довідки та посилання я залишу в кінці статті, а зараз запрошую переглянути, як виглядає територія закинутого пивзаводу, після 11 років забуття.



Стара будівля, початку ХХ століття. В ній розташовані основні цехи виробництва.





Зелень активно окуповує будівлю. Але вона не здається. Вікна цілі, битого скла не має, всюди замки та грати.



Фірмовий кіоск - власність заводу.



Зправа по стіні здається в'ється хміль :)



Бродильно-лагерне відділення. І загата від непроханих гостей, у виконанні охорони.



Холодильне відділення.



Павільйон перед цехом пляшкового розливу. Зліва вага для вантажівок.





Таке враження, що конвеєр зупинився не планово.



На головній площі стоять ГАЗи, які ніби чекають на плановий виїзд. Бочки з квасу, які наповняться, та на вулицях міст і сіл району будуть тішити дітей та дорослих у спеку.
Все це стоїть, що прикметно не знищене, а таке, як його залишили ще тоді. Лише природа в цих умовах все огортає.
Взагалі, цікаво виглядає "індастріал" в такому місці. В реаліях великого міста, цьому знайшли б місце на звалищі, і тут, наприклад, виросла б багатоповерхівка, для щасливих сімей.
А тут ні - розтягнуто все в часі. Погодьтесь, ця законсервована тлінність має свій особливий шарм.









Пити квас з бочки влітку 2008 вже тоді вважалось екзотикою.





Гранчаків звісно вже не було, як і робочого механізму миття тари. Був одноразовий посуд. Потім ці пластикові стаканчики всіювали вулиці.







Справді, все в павутинні.



Цехів вам цього разу не покажу, натомість запрошу заглянути в адмін корпус.

Вхід через вертушку, суворо за перепустками)



Кабінет директора. Виглядає ніби тут ще тиждень тому працювали. Хоча, наявність пилюки показує протилежне.



OMG! Тут вже не живе пиво, яке я пив багато років тому! Закорковане...





Завод мав свої нагороди та відзнаки. Все збережено у цій шафці.



На столі сотові телефони :)



В іншому кабінеті



Асортимент





Видно, що колектив заводу старався, вводив щось нове, в т.ч. експериментував з упаковкою.







І в якийсь момент це все рухнуло. Дуже б хотілось, щоб тут відновили сторічну традицію варіння пива.
Бо не дарма, територію та будівлі добре охороняли стільки часу.

Нижче, додаю історичний матеріал.

Класне відео, де можна побачити ще діючий завод. Багато історичних фактів.

Будівництво пивзаводу, який належав Антону Антоновичу Балону, Івану Івановичу Сікорі і Олександру Вікентійовичу Вольфу, тривало біля трьох років і завершилося у 1908 році. Це була двоповерхова, а місцями і триповерхова цегляна споруда, вартістю у 15000 крб., поряд з якою розташувався одноповерховий житловий будинок на три квартири, вартістю 400 крб, конюшня, майстерня по виготовленню бочок. На пивзаводі встановили все необхідне технологічне оснащення: котли, насоси, холодильник для охолодження пива з пропускною потужністю у 450 відер на годину, розливний апарат, машину для розливу пива в пляшки, шпунторізний механічний автомат, механічний полірувальний верстат для солоду. Сумарна вартість підприємства становила 21295 крб. в цінах 1908 року.

Таке потужне підприємство вимагало створення відповідного ринку збуту продукції. Тоді А.А. Балон разом з компаньйонами створили в селах та містечках повіту власну мережу з продажу пива. Без сумніву пивоварня Балона і Ко витримувала жорстку конкуренцію з боку інших пивзаводів. Не слід забувати конкуренцію з боку Бердичівського та Рівненського (Бергшльос) пивзаводів. Але незважаючи на це виробництво процвітало та приносило підприємцям непогані прибутки. Це давало можливість займатися благодійництвом, виділяючи безкоштовно пиво на всі благодійні громадські заходи, що проводилися в Зв'ягелі. За це неодноразово йому виносилася подяка, зокрема через губернську пресу.

В період правління в Україні Генерального секретаріату влада контролювала пивоваріння, видавши розпорядження про дозвіл виробництва пива міцністю до 7% алкоголю, а також про регламентацію правил продажу напою. Це розпорядження не було зайвим, бо в країні настали смутні часи. Новоград-Волинський теж пережив стр а шні часи. Занепад міста да і підприємства розпочався одразу після початку Першої світової війни. Місто знаходилося досить близько до фронту. У 1915 році через нього прокотилася хвиля біженців, які втікали з західних повітів Волині, втікаючи від австро-німців, які прорвали фронт. По залізни ц і вивозили в глиб Росії тисячи німців-колоністів. Людям було не до пива. А після жовтневої революції місті стало зовсім скрутно, розпочалися погроми. Влада в місті неодноразово переходила з рук в руки. Влада Центральної Ради змінювалася більшови ками, їм на зміну приходили білополяки, згодом німці, загони Соколовського, січові стрільці, а іноді в місто входили звичайні банди мародерів та солдатів-дезертирів. Всі ці хвилі прокотишись містом, спустошили його. Нестабільність положення зруйнувала відлагоджену систему закупівлі сировини та продажу пива. Остаточну ж крапку в руйнації пивзаводу поставила конфіскація підприємства радянською владою. В місті не було людей які могли налагодити виробництво пива. Влада не придумала нічого кращого, як восени 1921 року здати місцевій Заготконторі підвал і льодник під засолочний пункт, причому, для засолки м'яса у завода було реквізовано 13 боч о к по 200 відер і 3 бочки по 100 відер (так звані лагерні). Це призвело до унеможливлення використання їх в пивоварінні.

Нова влада показала свою повну бездарність в керуванні пивзаводом. Деяке полегшення становища заводу приніс НЕП. Конфісковані підприємства поступово почали віддавати в оренду. Вже державний Новоград-Волинський пивзавод № 6 1 серпня 1923 року здали в оренду Балону, Вольфу, Сікорі і Котмелю строком на три роки. Нонсенс, але комхоз віддав завод тим, хто його збудував за власні кошти. На заводі в цей час працювало три робітника і один технік. Майно оцінили у 17000 крб. Орендарі одразу приступили до ремонту приміщень і комплектування розграбованого обладнання. Завод у 1922 році виробив 1800 відер пива (у рік заснування 6000 відер).

В тридцятих роках в Новоград-Волинському районі розпочалося будівництво військових та стратегічних об'єктів: укріпрайону, залізниці Житомир-Новоград-Волинський та автомобільної дороги Ленінград-Одеса. Все це вимагало зосередження значних людських ресурсів. Людей брали з сіл району, а приміщення під гуртожитки не вистачало. Тому у 1936 році примiщення пивоварного заводу передбачалося частково передати 118 спецдільниці яка будувала залізничну колію Житомир – Новоград-Волинський. Тут передбачалося органiзувати майстернi автотранспорту та житлових квартири робiтникам.

В післявоєнні роки підприємство працювало за державними планами, які не передбачали випуску великої кількості сортів пива, перевагу віддавали тим сортам, які найшвидше визрівали, а саме «Жигулівське». І лише в роки незалежності України підприємство налагодило випуск зовсім нових сортів пива «Троїцьке», «Гвардійське», «Козацькі забави» тощо. Такий інтенсивний ріст пивоваріння став можливий завдяки натхненній роботі всього колективу.

Ваховський Віктор Станіславович

Колекція етикеток Новоград-Волинського пива - http://beer-labels.com.ua/plant/7639?page=0%2C0%2C1

Буклети з продукцією:








Фірмовий бірдекель:

[21]

Всім привіт!

На вихідні плануємо поїздку в Чернівці - 21-22 грудня 2019

Що в планах:
- проста полазка по місту, з традиційним загляданням у різні закапелки;
- дослідження дренажних каналів;
- залізниця, веєрне депо;
- в планах відвідини цікавого заводу;
- а також дахи та підземелля, що саме, буде відомо пізніше;
- відвідини двох закладів з оригінальною та смачною кухнею.

Якщо у Вас є якісь ідеї чи зауваження, пишіть. Часу до мандрівки ще трохи є.

А от квитки на поїзд доведеться швидше придбати.
Добирання.
Є два поїзда туди: 136Ш, відправлення о 04:03 прибуття о 10:02 (в п'ятницю вночі)
                            668К, відправлення о 01:01 прибуття о 07:38 (тут місць менше)

                 Назад:  136Л, відправлення о 15:35 прибуття о 21:19 (в неділю ввечері)

Як ми колись туди  їздили, звіт - https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,5892.msg36154.html#msg36154

Ночівля у хостелі.

Хто хоче з нами, ставте традиційний + нижче

[Підмостичі]

Давненько планували потрапити в цей куток Львівської області. Банально, колись не змогли це зробити через "відсутність" нормальної дороги, а також залізничного сполучення.
Тепер все інакше - годину автівкою і ви в Добромилі, у Прикарпатті, на кордоні з Польщею.
Для поїздки ми виділили собі суботу та неділю.

В хронологічному порядку розповідатиму, де ми зупинялись та що бачили.

Першим пунктом був Добромильський залізничний вокзал, будівля 1872 року.
Ще був легкий серпанок, як ми зайшли на території будівлі вокзалу. На жаль, будівля вже довший час стоїть закинутою. На першому поверсі вже знята навіть підлога. На другому, очевидно жили люди, можливо навіть працівники станції. На горищі познаходили трохи залізничного реманенту, плафонів ліхтарів, розподільчих коробок та іншого. Цінного ні, тут вже нічого не має. Видно що пошуки хтось проводив докладно, навіть здирали дошки перекриття.
Тим не менше, атмосфера старої, покинутої станції шикарна! Крім того, збереглися деякі автентичні елементи оздоблення, плитка та до прикладу підвісні ємності для вазонів на колонах перону.










Була тишина на колії. Видно незначний накат. Все свідчило про те, що залізничний рух тут мінімальний, адже колія йде до Нижанкович, де тупик - впирається у держкордон.
І тут раптом гудок! ТУ-ТУ! З повороту виринає старенький маневровий тепловоз ЧМ та пихкає в сторону станції.



Два плацкарті вагони...Ступа і жорна, біда чорна. Люди виходять на розкрошену платформу недіючого вокзалу!



Виявляється, сполучення Самбір - Нижанковичі таки обслуговується. Враховуючи, що маршрут обслуговує маневровий тепловоз, час у дорозі близько двох годин.

Появі потяга ми справді здивувались, зважаючи на скрутну ситуацію, яка останнім часом є на Львівській колєї :)




Підмостичі

Далі, ми опинились в маленькому селі Підмостичі, де мешкає десь кілька десятків осіб. Колупаючи стару цеглу в знищеному панському маєтку (за союзу клубі), прибіг на шум до нас пан Ґеник :).
Звісно, що з претензіями, хто такі і що ми тут робимо. Але наш діалог увійшов у правильне русло, і за деякий час ми куштували смачні грушки у пана Ґеника в обійсті, а також слухали його історії, як він переїхав 20 років тому зі Львова, на батьківську землю, як вирощує горіхи та нутрій. І ще яке смачне м'ясо у бобра, який попав у капкан тому, що гриз молоденькі горіхові дерева. З ввічливості, від смачного м'яса бобра та трунку ми відмовились, натомість, дізнались, що в цьому селі є незвична церква.
У селі розташована унікальна для Галичини церква-ротонда, побудована у 1846 році. Пан Ґеник разом з родиною приклався до відновлення цієї церкви, до того вона була у поганому стані.

Так церква виглядала колись:


А так зараз:





Дзвіниця старенька, всередині дзвони, дерево в оригіналі. Ззовні сучасна оздоба.




Гарно прощаємось, та відправляємось у наступну точку - Нижанковичі.

Відвідали палац Козловських, який знаходиться на території ліцею, за 300 метрів від кордону.



Коротка історична довідка, взята в Wiki:

Історичних відомостей про палац і маєток (фільварок) залишилось дуже мало. Маєток з палацом належав польським магнатам Любомирським (як і багато інших маєтків по Україні). Проте пізніше пані Любомирська подарувала палац своєму родичу графу Потоцькому. Ліси, чарівна природа приваблювала його, і він часто приїжджав сюди на полювання. В свою чергу граф Потоцький подарував цей палац своїй коханці Анні Грім, австрійці за походженням. Прожила вона тут до початку Другої світової війни. Але з настанням війни виїхала у Відень.

Територія була поділена на дві частини: верхня частина з палацом належала Анні Грім і нижня частина, яка належала іншим господарям, на якій був розташований фільварок, в якому працювало багато селян. Займалися вони сільським господарством, рільництвом і тваринництвом.

Після смерті господарі фільварку були поховані у склепі, який зберігся до наших днів, але нині розташований на території Польщі за кілька десятків метрів від кордону.

За легендою у палаці схований вхід до замку Гербуртів в Добромилі.

У наш час в палаці Анни Грім розташована бібліотека Нижанковицького професійного ліцею, а в нижній частині маєтку, яка належала селянам, розташовані майстерні та гуртожитки ліцею.

Нижньої частини, як такої, можна сказати не існує. Все побілено, пластикові вікна, двері, жодної ліпнини. Скромним нагадуванням є лише ковка на балконі.

А верхній, завдяки тому, що є на закритій частині, збережений відносно непогано. Хоча потребує невідкладної реставраційної допомоги.







Колись, Анна Грім виходила на цей балкончик та легким помахом руки запрошувала вельможних гостей до танців чи до трапезного столу.



Родинний герб на фронтоні будівлі



А також на башті





Оскільки, був час обіду, ми теж вирішили провести трапезу у палаці.
Ну як, майже у палаці. Всередину не лізли, щоб не дратувати охоронців :)



Білоруська консерва "Перловка з м'ясом" виявилась дуже смачною.



Кожен на стіл виклав свій тормозок: була тушонка, сухпай ЗСУ, а Електричкін навіть бургери зробив, правда сам з'їв. Але, голодних не залишилось.



Трохи фоточок на згадку і вйо до наступної локації.









Станція Нижанковичі!

Одразу видно, що тут простоює тепловоз, по величезній плямі мазуту. Євро 5!



Сама будівля - знахідка! Вціліла поміж двох світових воєн, збудована була в один рік з Добромильським вокзалом - у 1872 році. Маса збережених елементів, дерев'яної фурнітури, зокрема у залі очікування. Частина виявилась пустою, тому там побродили. А на першому поверсі пост погранців.

Діти приїхали до бабусі))


Зал очікування





Австрійська сантехніка





Особливо то все сподобалось Зеленій Миші (не плутати з політичною слабкістю)





Відійшли від станції, Електричкін каже йти далі до кордону. От хуліган!



Колись тут буде відкрито. До 1939 року тут активно курсували товарні та пасажирські потяги.



Криниця, на території вокзалу.




Відмічу, що в Нижанковичах дорожнє покриття в жахливому стані. Класичне, доволі бідне містечко. Незважаючи на вливання коштів в інфраструктуру в середині 2000-х, коли були ідеї відкриття пункту переходу.
Але, все залишилось на паперах.



Добромиль. В вечірню пору він нам відкрився з пагорба, де розташований цвинтар міста.

На цьому фото є все, що притаманно галицькому містечку: сім'я, бус, храм та напіврозвалений замок, який височіє над містом.



І мертві і живі. Піднявшись на пагорб, ми насолоджувались краєвидами, атмосферою старого кладовища, а також...теплими повітряними масами, які реально гріли, з сторони гір. А з північного боку, навпаки - були холодні потоки. От такий контраст.











Тут керамічні портрети цілі.













Добромиль виявився доволі жвавим містечком. Прокладається каналізація, магазини в центрі, наприклад, не гірші ніж в Дрогобичі. Є два мотелі.
Ми ж зупинилися в комплексі "Радич". Чисто, недорого, смачно. Що ще треба втомленому досліднику, щоб набратися сил на наступний день? Правильно, пива і видовищ.
Навіть і тут Опілля є ;D

Одна з вілл, яка є в Добромилі. Незважаючи на стан, тут живуть люди. Поспілкувався з мешканцем. Розказував, що поляки колись давали грубих грошей, за цей будинок. Він був не проти, але сім'я відмовилась. Тепер живуть в руїнах, грошей не те що нема де взяти на ремонт, але й банально заробити.



Саліна

Ранок наступного дня був похмурим і холодним. Ми відправилися в Саліну.

Важке по енергетиці місце. Гнітючої атмосфери додає тотальний дестрой усіх будівель, які хоча б частково можна було зберегти для наступних поколінь. Але ні. Кругом розруха.







Ще донедавна тут були дерев'яні сходи.







Навіть стовп, і той комусь заважав



Натомість відновили меморіал.



Дуже добре, що встановили інформаційні стенди.







Зелена Миша, замаскована  серед хащів.



Села в цьому краї доволі збідніло виглядають. Хоча, на початку минулого століття тут економічна ситуація була дуже хорошою.

Ось, наприклад, покинута сільська хатина, побудови початку ХХ століття. Хата можливо старша, а от сарай зроблений капітально, швидше за все молодший за хату.







Замок Гербуртів на Сліпій горі, що в Добромилі.

Коротка інфа з wiki:

Близько 1450 року львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев'яний замок. Проте замок згорів під час нападу татар у 1497 р.

Будівництво мурованого замку почав Станіслав Гербурт 1566 р. відразу після того, як польський король Сигізмунд II Август надав місту Добромилю магдебурзьке право. У 1614 Ян Щасний Гербурт завершив і дещо перебудував цю твердиню, надавши їй ренесансного вигляду. Вона мала винятково оборонні функції, житлові корпуси використовувались тільки для тимчасового мешкання.

З 1622 р. замок перейшов у власність Конєцпольських.

Після поділу Польщі австрійський уряд видав розпорядження розібрати старі укріплення, що й частково було зроблено.

До нашого часу збереглися:

-чотириярусна брамна бастея з рештками житлових приміщень
-два фрагменти мурів
-залишки однієї башти
-залишки криниці на подвір'ї замку (яма, завглибшки бл. 3 м)
У плані замок овальної форми, займав площу подовгастого гребеня гори і мав довжину 85 м, ширину — 25 м. Завдяки своєму розташуванню був неприступним.

Розташований на висоті 560 метрів над рівнем моря.

Дорога геть розм'якла від недавніх дощів, тому ми піднімались нозями, у тумані. Тому, видів крім молока не було ніяких.



Зате ліс був містичним, і похід до замку був від того ще цікавішим.







Всередині замку встановлений стіл з лавками.



Туман таки додав колориту.







Електричкін ризикував випробувати на міцність кістки, заради вдалого кадру :)







Мабуть буде класне відео від Саннімена)



Стінгер фоткає старі настінні розписи





Історична ланка Експлорерів:)








Хирів.

Будучи в Хирові, не оминули поза увагою єзуїтський колегіум - конвікт.
Як на 4-тисячне містечко, це величезний комплекс, фасадна частина якого має довжину 172 метри.
Це був один з найбільших освітніх закладів Речі Посполитої. В першій чверті ХХ століття тут були власний водогін з джерельною водою, млин, пекарня, парова пральня, друкарня, а у 1923 році збудували навіть власну електростанцію.
Все закінчилося в 1939 році, коли прийшла радянська влада. Все начиння комплексу було викинуто, спалено. Крім того, додала свій внесок війна, частина будівлі була зруйнованою та спаленою.
Далі, до незалежності України об'єкт був у підпорядкування військових.
Тому, по факту ми маємо лише "обгортку", стіни, особливо після нещодавньої пожежі, де згоріли всі перекриття та дах. Сьогодні територія у приватному володінні.
Більше про Хирівський конвікт можна почитати тут





По багатому оздоблена ворота у каплицю. Стилістично йде у різнобій з стилістикою споруди.



Дашок щитка.



Ну а ззаду все більш звично







Оригінальна гідроізоляційна система по периметру споруди





Стара Сіль. Костел Архістратига Михаїла.

Цей, неймовірної краси костел був останнім пунктом нашої мандрівки.



Перед нами костел побудови 1660 року. У зв'язку з численними перебудовами, в його стилістиці переплітаються кілька стилів, барокко, готика та необарокко.
Про цей костел в нас є гарна тема написана Олесем - https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,7773.msg51510.html#msg51510

Фасад костелу має специфічну фактуру, обдерту штукатурку. Все через пожежу в 1970 році, гасили її не водою, а соляним розчином, ропою. Правильно, звідки в Старій Солі вода? :) Дефіцит!
Власне, відбулась певна реакція та вся ліпнина та цегла почала специфічно лущитись. На мій погляд, це навіть додає колориту споруді. Хоча за ліпнину, фігури, які були зроблені в 1926-28 роках, треба подбати.
Ліпнина стилістично є схожою до ар деко, напрям, який був популярним в той час.











Мозаїка дуже красива!



Барельєф Михаїла та гніздо лелек



Фігури апостолів









Снаряд в стіні, який не розірвався. Подібну картину можна побачити у Львові, на фасаді Преображенської церкви.
Насправді, цей снаряд так не влучив. Використали не здетонований снаряд, який не розірвався поруч, та урочисто замурували, як пам'ять.



Найстаріша частина костелу - колишня каплиця



Дзвіниця





Хрест і гніздо




Ну і ми, учасники "експедиції".



Трохи морально втомлені, бо тоді на заході дня якраз почались чвари на експлорері. Що зробиш, раз в рік таке стається, мусимо триматись купи (купу кожен трактує по своєму) та пережити це до кращих часів  ;)

Надіюсь, фотозвіт Вам сподобався, які і описані місця.
А ще, не все ми там побачили. Тому, колись неодмінно повернемось.

Що в планах побачити? Добромиль, Хирів, Саліну, колишні маєтки в Передільниці, Нижанковичі і його шикарний палац Козловських. Полазити цими містечками, позапихати всюди свого носа.
Є поруч села, не менш цікаві.
Їдемо машиною. Одна вже сформована.
Якщо б хтось хотів з нами, пишіть нижче, чи в пп.
Буде весело і цікаво. Впринципі, як і завжди :)

Зверну вашу увагу на міст, який є не такий популярний, як у Ворохті скажімо, що в Карпатах. Цей міст є не менш красивим, який розташований на мальовничій річці Случ, з кам'янистими берегами та обривами.
Знаходиться він біля траси М06,  біля кільцевої дороги Новограда-Волинського, Житомирської області. Конкретно, ось тут.





Міст в дуже доброму стані, на фото це видно. Побудований в 1914-1915 роках. Його унікальність полягає у тому, що він пережив І та ІІ світову війни, та не зазнав ушкоджень.
Це дуже велика рідкість в цих краях, більшість подібних мостів була зруйнована, як не підривами, так авіацією. Єдиним втручанням в міст було зведення в 1930-х кулеметного ДОТу, зі сторони Коростеня. В кінці ХХ ст., у зв'язку з електрифікацією ділянки колії, на мості встановили електричні опори для контактного дроту.





Пишуть, що побудований без цементу, на спеціальному розчині на основі курячих яєць.  :)








Доволі фотогієнічний мостик. Ось схемка, як доїхати туди з траси. Інші з'їзди не розглядайте - вони для офроуду.

Колись відвідали цей будиночок, який, як виявилось має дещо трагічну історію.
Уявіть собі, в період міжвоєння (1920-1939 рр.) на рідну землю повертається емігрант з США. Чуючи політичне затишшя, яке тоді недовго панувало в Європі та економічний ріст на цих теренах, будує собі цю садибу. Як для містечка, її наповнення було доволі сучасним: система каналізації, ванна та туалет у будинку, централізована система опалення. Котел розміщувався в підвальному приміщенні. Будинок мав підвал, два поверхи, кілька просторих кімнат та дві веранди. Кругом фруктовий сад, з господарськими будівлями.
В 1939 році приходять радянські окупанти. Відтоді, у власника садиби виникають проблеми. А закінчилось все тим, що після кількох років спроб відстояти право на володіння садибою, її таки відібрали, на потреби тодішнього керівництва.
Чоловік повісився в саду, біля своєї ж хати.

Знаєте, таких історій було безліч. І це одна з них.
Згодом тут зробили ветеринарний кабінет, який функціонував кілька десятків років, де нещодавно занепав.















Залишки автентичних елементів ванної кімнати

В суботу, в день Незалежності я знайшов для себе ще один улюблений куточок Львова - це митрополичі сади, біля собору св. Юра.
Доглянуте місце, з прекрасним краєвидом на місто, з такою ж чудовою енергетикою. Ідеальне для відпочинку, впорядкування думок та правильних помислів.
Саме в цьому місці колись любив відпочивати та приймати гостей Андрей Шептицький.





Земляні тераси та кам'яні мури були зведені ще у 1771-1772 роках. Збереглися і по сьогоднішній день, правда в не найкращому стані. Тераси є в приватній власності церкви, доступ сюди обмежений, проте не закритий. Очевидно, що через це тут так чисто та доглянуто.
Нижній фруктовий сад на східному схилі, який ще називають садом Шептицького, було облаштовано в кінці ХІХ - поч. ХХ. століття. Ця територія належить місту. Свого часу Іван Левинський виконав проект огорожі цього саду, але його так і не вдалось реалізувати.
Цікаво, побачити б його в архіві...

Капличка митрополичої палати, офіційної резиденції.



Звідки відкривається такий вид:



Сходи на терасу прийому гостей





Дерева, що пам'ятають А. Шептицького





Це місце як оазис посеред Львова, естетичного, природного та духовного значення. Саме такі думки виникли в мене, коли там перебував.

Види на північну частину міста



Терасу тримає контрфорсна стіна, яку нещодавно укріплювали.









Внизу господарська тераса, де росте городина. Помідори, картопля, зелень, кабачки, кілька фруктових дерев і кущів. Виглядає дуже мило.



Частину врожаю картоплі вже зібрали :)



Купол цирку та новий мікрорайон на вул. Шевченка.
Наглядний приклад, як змінюється ландшафт міста. 90% будівель побудовані за 50 років.



Частково зруйнований східний мур.





Сегмент муру, який обвалився. Лівіше стояла остання вежа, яку розібрали в 2017 році.
А справа смачний виноград :)





Герб курії УГКЦ



Вид на центральну частину міста



Площа Соборна, вул. Личаківська, на горизонті професорська колонія, колишній завод Мікроприлад.



Просп. Чорновола, та трохи Підзамче



Герб роду Шептицьких





Щойно зведена невелика тераса, одразу за брамою





Потрапив сюди в рамках екскурсії, за попереднім записом. Про що, ні разу не пожалів. Було чудово!

[Linuxoid]

Наша команда у складі дев'яти осіб вибралась на бусику Deadmeat`а зі Львова пізно ввечері, щоб бути в Славутичі зранку.
Успішно доїхавши до атомного міста, зробили фотку біля стели, та відправились оглядати його ...з машини, не виходячи. Далась взнаки нічна втома (вночі ніхто не спав :)).



Зрештою, не має особливого змісту досліджувати місто, коли це зробив наш Львівський урбаніст Олександр Шутюк https://alex-shutyuk.livejournal.com/272182.html
Тим паче, ціль була чітка - ЧАЕС!

Голод давався взнаки, тому традиційно вирішили організувати сніданок дослідника. Але ж не в закладі якомусь!



Споруду для трапези довго не прийшлось шукати, поруч з вокзалом височів недобудований готель, в котрому і поснідали.
І роздивились краєвиди :)



Несподівано було побачити неозброєним оком станцію, Арку і навіть Дугу з цього даху!
Недарма, місце серед лісів для Славутича вибрали саме це, бо основний радіаційний слід проліг на захід та північний схід.

По прямій звідси 50 кілометрів.


Зранку станція Славутич була пустою. Де, звідки не візьмись, появився дядечко та повідомив, що зйомка заборонена)



Як можна не зняти такі милі вазони, які ще мабуть посаджені були у кінці вісімдесятих? :)



Підземний перехід на станції широкий, вочевидь, щоб помістити великий потік пасажирів, працівників зміни станції.
Загалом, на 2019 працює більше 2 тис. людей.



Вагони електрички типу ЕР незвично чисті, не знищені. Дермантинова оббивка сидінь ціла. Суміш ранкових парфумів працівників прикрашав побачену картину чистоти.



З молодшими Дедмітом вирішили відокремитись від всіх, щоб поспостерігати за дорогою до ЧАЕС з кабіни машиністів поїзда.





Для машиністів це рутинна робота, звиклі види. Ми ж були їхнім антиподом. Розговорились. І є про що!
Дорога цікава тим, що без зупинок поїзд перетинає Білорусь і знову в'їжджає в Україну.  Також, не в дивину зустріти диких тварин, які чи пасуться на колії, чи перебігають її.
О, ось перед нами два лося, якраз переходять залізничне полотно!



Мріяв побачити цей вид, та ще й з вікна машиністів!



І міст через Прип'ять.





Де, як каже історія, в ніч, коли відбулась аварія, проїжджав пасажирський потяг Хмельницький - Москва, на перегоні Овруч-Чернігів. Ніч була теплою, вікна були відкритими...

На задньому плані вид на 1 та 2 енергоблоки та арку. На передньому плані болото, в якому сиділи болотяні птахи.



Під'їзд до станції Семиходи добряче заріс молодняком.





Двері відкриваються - всі покидають поїзд. Навіть локомотивна бригада, яка пішла на обід в Чорнобильську столовку.
Платформи станції закриті, навіть мають опалення.





Звідки, по довгому коридору працівники потрапляють у санпропускник, де переодягаються з цивільного у робочий одяг. Або ж такий, в якому ходять лише на станції.



Ми вийшли вийшли прямо на вулицю. І тут, опа! На нас вже чекає старенький ЛАЗ!



Класично побігли займати місця на бамбетлі)



Короткий відрізок шляху і ми опиняємось на площі перед адмінбудівлею станції.



Де по кутках лежать чіповані собачки)





Проходимо контроль, перевірку на рамці, та йдемо отримувати особистий дозиметр та захисний одяг.



Окрім накрохмалених білих халатів та шапочок, нам видають рукавички, распіратор та бахіли.
Весь процес вдягання цього веселить, готуєшся немов би до театрального дійства.





Потрапляємо у славнозвісний "золотий" коридор. Названий в честь вагонки з анодованого алюмінію, який не одноразово був на фото та кінохроніках ліквідації аварії.




Час від часу в коридорі зустрічались такі таблички:



Прототип Уляни Хом'юк)



Цікаво було дивитися у нечисленні вікна, на внутрішню частину станції.



Десь між третім та другим блоком. Справа адмін будівля, внизу спеціальні вагони для транспортування відпрацьованого ядерного палива.



Слід зауважити чистоту території та водночас запустіння. Хоча, поодиноких робітників можна було побачити.



А це я стою вже у приміщенні третього блоку. Вид на трубу першої черги (1,2 блоків) та адмін будівлі. На передньому плані компресорна станція.



Блочний Щит Управління третього блоку.



Саме тут в 2000 році, працівники зміни з чорними пов'язками на руках зупиняли реактор перед всім світом, натиснувши на кнопку АЗ-5

Та сама кнопка АЗ-5, яка фігурувала в відео



Робоче місце старшого інженера управління блоком





Згідно написів, більшість приладів виведені з експлуатації за рік після зупину блоку



Мнемотабло



Спільне фото на фоні мнемотабла та сельсинів




Обійшли третій блок по периметру, різними технологічними приміщеннями



Позначки для іноземних працівників комплексу "Новарка". Справді, в цьому лабіринті приміщень можна заблукати.



Сходи покриті пластикатом





Фон в цих приміщеннях підвищений. Особливо, в залі головних циркуляційних насосів (ГЦН) Їх є чотири, один з них резервний.
Оскільки, реактор РБМК-1000 є одноконтурний, вода до ГЦНів поступала вже радіоактивна. Тому, тут високий фон.



Розміри вражають! І це лише видима частина насосів, решта під перекриттям.





Йдемо до меморіальної стели Валерія Ходемчука, який став першою жертвою аварії. Останки його досі під завалами 4 блоку.
Зліва від нас стіна та гермодвері приміщення ЦЗ третього блоку.




Біля стели. Працівники віддають своєрідну шану загиблому працівнику - залишають цигарки.
Взагалі, при всіх строгих обмеженнях та правилах, працівникам БЩУ ( і не тільки) офіційно дозволялось курити на робочому місці. Покидати блок на перекур було б нелогічним, крім того, тютюновий дим трохи гасив надлишок нервової, складної професії.





Центральний Щит Управління. Це місце управління відкритим розподільчим пристроєм, де досі працюють за регламентом люди.









Дивіться, який артефакт надибав!)



Зайшли в БЩУ2. Згадав собі за пальму, яку бачив там ще в 2016. Виявилось, що вона пластмасова  ;D

Монітор транслює зображення з ЦЗ блоку.



Linuxoid входив в образ начальника зміни блоку)






Заглянули до об'єкту "Скала" - це система централізованого контролю, по простому була "мозком" станції. Яка, до речі, працювала до зупину 3 -го блоку.
Вважалась надійною, хоч і повільною. Чому саме така назва?
Вперше ця система була впроваджена на Ленінградській АЕС, де отримала назву СКАЛА — Система Контролю Апарату Ленінградської АЭС.













Жорсткі диски на магнітних плівках BASF





Якийсь самописець



Табло гарне)



Шкода буде, якщо це все знищать.

Останнім пунктом відвідин в нас було сховище ЧАЕС, яке розташоване під головним адмін корпусом, де в час аварії '86 року був штаб.
Що ж, тут вже старого барахла не побачити. Вони зробили зразково-показове сховище, з усім відповідним обладнанням, та невеликою, проте цікавою експозицією.
Глибина залягання зовсім мала. Зрозуміло, що основною функцією було зберігати та утримувати останній форпост чистого місця.



Дизель-генератор стандартний



Гарний ремонт, якісне покриття підлоги. Хотілось взутись у тапочки :)





Лежаки стандартні



Зв'язок. Комплект рацій.





ФВУ





Штаб







Лінійка дозиметрів, які брали участь у ліквідації аварії



І тут вона, характерна болячка рідкокристалічних екранів дозиметрів Прип'ять)







Ящик з індивідуальними дозиметрами, якими тоді користувались.



Замріяний замдиректора))





Ось така в нас мандрівка вийшла. Думаю, далеко не остання, на ЧАЕС та й загалом в Зону. Невдовзі маємо побувати в Центральному залі, походити по кришці реактора... ::)

Дякую всім за цю подорож. Веселі пригоди в нас ще продовжувались в Славутичі, Чернігові, Києві, на трасі М06, у Рівному та Львові))
Було круто.

[Програма:]

Всім привіт!
Отже, плануємо поїздку в Чорнобильську атомну електростанцію на 1 один день.

Програма:
Залізничний вокзал м.Славутича
Місце зустрічі з супроводжуючою особою: вас ознайомлять з правилами перебування в зоні відчуження, перевірять документи та форму одягу. Далі ви відправляєтесь потягом до ДСП ЧАЕС.

Контрольно-пропускний пункт "Семиходи"
Перевірка документів, що посвідчують особу. Тут ви маєте нагоду побачити перший і найбільший санітарний пропускник ДСП ЧАЕС. Група сідає в автотранспорт.

Адміністративно-побутовий комплекс (АПК-1)
Головний офіс ДСП ЧАЕС. Ви отримаєте перепустку та пройдете перевірку документів і особистих речей.

Захисна споруда №1
Ви побачите унікальну захисну споруду, призначену для захисту персоналу в надзвичайних ситуаціях.

Зона суворого режиму
Знайомство з об`єктами, на яких відбувалося керування ядерними реакторами, допоміжними системами для генерації електроенергії, і де зараз здійснюється контроль за станом об`єкта "Укриття":
Центральний щит управління (ЦЩУ-1) — місце управління відкритим розподільчим пристроєм та робоче місце начальника зміни станції.
Блочний щит управління блоку (БЩУ),звідки здійснювалося управління всіма основними технологічними процесами під час роботи реактора.
Скала. Унікальна електронна обчислювальна машина, яка з`явилася у 1973 році на Ленінградській АЕС і отримала назву «СКАЛА» - Система Контролю Апарата (реактора) Ленінградської АЕС. Згодом вона також була встановлена на Чорнобильській АЕС. Це була центральна інформаційна ланка, яка об'єднувала більшість систем контролю енергоблока в єдину автоматизовану систему контролю технологічного процесу АЕС.
Головні циркуляційні насоси (ГЦН) 3 блок, що постачали воду до активної зони реактора.
Меморіальна дошка Валерію Ходимчуку — меморіал оператору ГЦН, який загинув під час виконання службових обов`язків, тіла не знайдено.
Обід (Їдальня№ 19)
Комплексний обід за стандартами лікувально-профілактичного харчування, як і для персоналу ДСП ЧАЕС.

Міст через обвідний канал
Ви побачите, а при нагоді й погодуєте хлібом, знаменитих чорнобильських сомів.

Меморіал ліквідаторам
Вам розкажуть про перші жертви аварії 1986 року на ЧАЕС та першочергові дії з ліквідації катастрофи.

Оглядовий павільйон ОУ
По макету об`єкта "Укриття" вам розкажуть історію зведення першої захисної споруди над 4 енергоблоком, а також ознайомлять з будівництвом Нового безпечного конфайнмента.

КПП Семиходи
Ви пройдете контроль забруднення особистого одягу та речей і електропотягом відправляєтесь до Славутича.


Вартість - 2700 грн. з особи за ЧАЕС ( при більшій кількості людей в групі ціна буде нижчою)
Максимальне наповнення - 15 осіб.
Попередньо плануємо на 5 липня, п'ятниця.

План такий: добираємось до Києва, звідти ранком поїздом чи бусиком в Славутич. День на станцію та назад в Київ та додому. При бажанні, лишаємось на день та ночуємо в Славутичі.
Це ще узгодимо. Зараз, першочергово зібрати групу бажаючих.

Питання, пропозиції вітаються.

Кажуть, на Валовій, на хіднику, біля музею Ідей в сторону площі Коліївщини відкрився підземний хід.
Знаєте, як то буває? Ніхто, як правило, провали такі досліджувати не бажає, тому комунальники швиденько засиплять його.

Хто буде сьогодні в тих краях, гляньте будь ласка та сфоткайте, що там є. Бо ж я не знаю, коли туди вирвусь.
Пишіть в приват, мо й разом підемо.