Messages

є пропозішн використовувати того чудіка, що зображено на symbol. Приклад реалізації в 88х31.

D:\Temp

attach test

test

У одному з старих номерів журналу "Метро" була опублікована схема гілок підземного трамваю, що починали будувати у 80х. От її б побачити :)

як можна зберегти зображення?

мене от теж цікавить :)
з гугл мапс такої проблеми нема, а от для яху готових рішень ще не бачив.

На Yahoo фотки зашиті у флеш, тобто так просто їх не витягнеш,... ну завжди є вірний метод зробити Print Screen а потім вставити у якийсь редактор і вирізати те що потрібно  ::)

мене цікавить збереження великих фрагментів :) весь знимок Львова, як приклад. Для гугла є спеціальні програми, а під яху я не знайшов.

як можна зберегти зображення?

мене от теж цікавить :)
з гугл мапс такої проблеми нема, а от для яху готових рішень ще не бачив.

Детальні супутникові фото Львова:
http://maps.yahoo.com/broadband#mvt=s&trf=0&lon=24.011258&lat=49.847918&mag=1

Такі топіки надалі будуть видалятись.
Коментарі теж.

і що? Ще ніхто?
Здається мені, що скоро не стане тих колекторів :(

Тим, хто нас добре знає. Якщо хочеье випити на шару і відсвяткувати чвертьстоліття києвського дігера Діабласа, то милості просю у п"ятницю на Кайзервальді:) Інформація уточниться завтра. Плюс модлива вилазка у тверезому стані в колектор річки Пасіка

іі? Коли?:)

П'ятниця, 25 травня, 2007 року, № 87 (157)
На південь від Личаківської
Личаківську і Некрасова з'єднує вулиця Богдана Котика (1936-1991), яку так назвали 1997 року на честь першого демократичного мера Львова (1989-1991).




З 1913-го вулиця мала назву Добжаньського, в 1945-1950-х була Ахтирською, а з 1965-го – Борсоєва, на честь вояка Червоної Армії. Окрім кутового з Личаківською будинку №1, решта – п'ятиповерхові забудови 1960-х. У будинку №2 – овочевий магазин, під №3 – пивбар. У будинку №7 до початку ХХІ століття містилася базова метрологічна лабораторія "Побутрадіотехніка".   

Від Личаківської на південь у бік Некрасова йде тупикова вуличка Буцманюка, названа так 1992 року на честь галицького художника першої половини ХХ століття. Доти називалася Личаківською бічною, і тут збереглися номери будинків Личаківської. Забудова вулиці – двоповерхова, початку і середини ХХ століття.

Вулицю Черемшини з Чернігівською сполучає Некрасова, названа так 1944 року на честь великого російського поета Ніколая Нєкрасова (1821-1878), який народився в місті Немирові на Вінниччині. З 1871-го вона мала назву Піярів, бо на ній знаходилася колегія ордену піярів (тепер – приміщення Обласної клінічної лікарні), 1941-го за радянської влади вулицю йменували Павлова (на честь російського фізіолога ХХ століття), а за німецької окупації – Вірховштрассе. Північний її бік до перетину з Мечнікова до 1939-го був практично незабудованим. У №4 за Польщі розмістили Станцію санітарної авіації, нині там радіоізотопна лабораторія Обласної клінічної лікарні. Чотириповерховий будинок №5, у якому розташовано кафедру педіатрії Медуніверситету, звели наприкінці 1970-х. Під №7 – головний корпус Обласної клінічної лікарні, перед ним – пам'ятник видатному українському медикові та громадському діячеві Мар'янові Панчишину (1882-1943), споруджений на початку 1990-х. На території Обласної клінічної лікарні є будівлі 1960-х: консультативна поліклініка, аптека і котельня. П'ятиповерховий житловий будинок №10 спорудили наприкінці 1970-х. Під №30 за польських часів була Перша малопольська спілка постачальників взуття до армії, нині цього будинку не існує, найімовірніше, він стояв на місці теперішнього будинку 50-х років за адресою: Мечнікова, 17. Під №36 у повоєнні роки був авторемонтний завод, який згодом став станцією техобслуговування автомобілів. П'ятиповерхові житлові будинки №53/55, 57 спорудили наприкінці 1960-х. Під №59, який звели в 1950-х, розташована середня школа №16. Забудова вулиці: класицизм, сецесія, конструктивізм.     

Некрасова з територією Личаківського цвинтаря з'єднує невелика вулиця Сороки, названа так 1993 року на честь українського дисидента і політв'язня Михайла Сороки (1911-1977). З 1931-го вона мала назву Піярів бічна, в 1934-1945-х – Крупінського, в 1945-1993-х – Кольцова (на честь російського радянського письменника Міхаіла Кольцова (1898-1940). Багатоквартирний будинок №2 спорудили в 1988-1989-х. Забудова вулиці: класицизм, конструктивізм, нова забудова початку ХХІ століття.

Паралельно до вулиці Сороки йде вулиця Галілея, названа так 1946 року на честь видатного італійського фізика й астронома Галілео Галілея (1564-1642). З 1905-го вона мала назву Піярів бічна, з 1924-го – Піярів бічна ІІ, 1934-го – Ридиґера, 1945-го – Нікітіна. Забудова вулиці: класицизм, сецесія, конструктивізм.

Личаківську з Пекарською з'єднує вулиця Сковороди, названа так 1944 року на честь українського поета і філософа Григорія Сковороди (1722-1794). З 1895-го вона називалася Гауснера, а за німецької окупації – Вагнер-Яуреґґассе. Забудова вулиці – віденський класицизм. Під №2 за польських часів була фабрика кахлю Яворського, нині там житловий будинок. У житловому будинку №6 за Польщі працювала пекарня Садовського.

Паралельно до Сковороди йде вулиця Кармелюка, отримала свою назву 1944 року на честь ватажка українського селянського повстанського руху Устима Кармелюка (1787-1835). З 1910-го вона йменувалася Клушинською, в часи німецької окупації – Медіцінерґассе. Вулицю забудовано в стилі сецесії та конструктивізму. Під №1 – двоповерхова офісна будівля 2005 року. У №3 міститься Музей історії медицини Галичини. На фасаді – меморіальна таблиця, яка сповіщає, що тут у 1925-1943 роках жив і працював видатний український медик і громадський діяч Мар'ян Панчишин. На цьому ж фасаді – меморіальна таблиця воїнів українського куреня "Соловій". Будинок №6 – двоповерховий особняк початку ХХІ століття. На фасаді №9 – меморіальна таблиця на честь українського художника Антона Манастирського, який жив і працював тут у 1941-1969 роках. Будинок у стилі конструктивізму №11 має 4-й поверх, надбудований на початку ХХІ століття.       

Личаківську з Пекарською з'єднує вулиця Чернігівська, яка одержала цю назву 1944 року. З 1825-го вона була Шпитальною, бо проходила повз шпиталь Піярів, з 1871-го її назвали Ґловіньського, з 1941-го – Чернігівською, під час німецької окупації – Роберт Кохґассе, 1944-го – епізодично знову Ґловіньського. Забудова вулиці різноманітна: від віденського класицизму та сецесії до конструктивізму. Під №2 на розі з Личаківською від радянських часів є продуктовий магазин, в цьому ж будинку з 1950-х був ремонт взуття. Під №3, де нині відділення отоларингології обласної клінічної лікарні, за Польщі був дитячий шпиталь святої Софії. В приміщеннях Обласної клінічної лікарні під №7 за Польщі були Загальний шпиталь, Клініка окулістична і Клініка педіатрична. У триповерховому будинку №14 у 1950-х діяла пральна фабрика №3, зараз тут салон професійної косметології "Аромафіт" і спільне українсько-голландське підприємство "Львівпетролеум". П'ятиповерховий житловий будинок №21 споруджено в 1970-х. Забудова вулиці: класицизм, сецесія та конструктивізм.

Ілько Лемко

http://gazeta.lviv.ua/articles/2007/05/25/23652/

А якісь підземки, бомбіки там під заводом є?

А пошукати?

В те времена, когда строилось это здание, еще не существовала угроза бомбардировок  ;D

Но на территории завода газових приладів есть. Про это писала какая-то газета, в статье на тему "состояния обьектов ГО". Можно поискать.

Я предложил бы переименовать эту тему в "Рацлавицку панораму" и перенести в "Краеведение и историю". С фортификацией, согласитесь, тут ведь мало общего  :)

Повністю згоден!

Done

П'ятниця, 18 травня, 2007 року, № 82 (152)
Личаківська-3
(Закінчення. Початок – у "Газеті" №№77, 75)

http://gazeta.lviv.ua/articles/2007/05/18/23484/

У будинку №105 від 1990-х років міститься філія банку "Львів". Під №107 за Польщі був санаторій Червоного Хреста, зараз це госпіталь прикордонної служби, який має адресу вул. Рєпіна, 1. У будинку №108 за польських часів була розташована фабрика металевих виробів "Тантал", від 1950-х – ювелірна фабрика, нині тут ювелірне конструкторське бюро "Топаз" (№108 і №110).

Під №112 за польських часів була фабрика повозок Йоанни Світальської, в 1960-ті на цьому місці збудували п'ятиповерховий будинок у стилі конструктивізму, на першому поверсі якого до 2006-го містився гастроном "Оксана", тепер тут гральні автомати й магазин меблів "Нова ідея". У будівлі №116 за Польщі була фабрика бетону Йораса, зараз цього будинку не існує.

У будинку №117 за польських часів був ресторан Драйфінґера, тепер – магазин "Продукти" і крамниця галантереї та канцтоварів. Шестиповерховий житловий будинок №119 спорудили у 1980-х. Неподалік стоїть каплиця Личаківської Божої Матері. 28 серпня 1958 року на свято Успіння Пресвятої Богородиці за наказом тоталітарної влади бульдозери зруйнували каплицю, яка стояла тут протягом століття. Її відбудували за кошти спонсора – Львівської залізниці, освятили 24 травня 1998 року та передали під опіку церкви святої Покрови, на честь чого встановили пам'ятну таблицю. У будинку №120 на куті з вулицею Котика за часів СРСР була пельменна, нині тут кафе "Кайзервальд". Під №122 у 1950-х була шашлична, зараз це житловий будинок. У шестиповерховій будівлі 1970-х років №128 за радянських часів працювало Червоноармійське відділення Держбанку, тепер відділення Укрсоцбанку.

У чотириповерховому будинку №130, збудованому в 1970-х, міститься швейна фабрика "Силует". Приміщення кінотеатру імені Миколайчука (№131) спорудили в 1950-х, до часів незалежності це був кінотеатр ім. Галана. Під №132 за Польщі була фабрика ліжок Закса, зараз це житловий будинок. Шестиповерхові житлові багатоквартирні будинки №139 і №141 збудували наприкінці 1980-х. У колишньому будинку, який мав адресу №139 і якого тепер не існує, від 1950-х був ремонтували взуття. Під №145 за Польщі був ресторан Роснера, нині тут житловий будинок. Під №148 у радянські часи були школа робітничої молоді №12 і Дитячо-юнацька спортивна школа №7, остання збереглася донині. У цьому ж будинку тепер ремонт взуття. П'ятиповерховий житловий будинок №149 збудували в 1960-х за оригінальним проектом. Під №№150 і 152 від польських часів міститься Авторемонтний завод, який за радянської влади одержав №128.

У будинку №151 від радянських часів існує Ощадбанк. Під №155 за Польщі була аптека Баршака, 1971 року її повністю переобладнали. В одноповерховому будинку №165, спорудженому в 1970-х, за радянських часів був комісійний магазин, тепер тут торговий центр "Личаків". В одноповерховому будинку №169 оригінальної приміської забудови у 1950-х була закусочна, зараз його планують знести. Під №171 за Польщі була чоловіча школа імені Зіморовича, у 1950-х – середня школа робітничої молоді для глухонімих, тепер це середня школа №63 з прибудовами 1960-1970-х років у подвір'ї. Перед головним фасадом школи – пам'ятник Шевченкові, над яким багато років росла похилена верба, це найстаріший пам'ятник Кобзареві у Львові – його спорудили 1960 року.

Під №175 – церква Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ, один із найбільших храмів Львова (на фото). На стіні церкви – меморіальна дошка, яка свідчить, що храм відкрили 13 жовтня 1992 року, він став парафією отців Салезіан. На подвір'ї – дерев'яний хрест, встановлений на честь 2000-річчя Різдва Христового. Церква Покрови має прибудову початку ХХІ століття з боку вулиці Козика – це Дитячо-юнацький молодіжний центр "Ораторія" святого Домініка Савіо. До 1939-го церква Покрови була римсько-католицьким храмом Матері Божої Остробрамської. Після війни за радянської влади тут була книжкова база, очевидно, в ті часи сюди потрапив і бронзовий бюст Лєніна, який знайшли в червні 2005 року. Його вирішили використати для виплавки невеликого дзвона, проти чого протестували львівські комуністи. У грудні 2005-го група розмінування аеромобільного полку Західного оперативного командування знешкодила артилерійський снаряд часів Другої світової, котрий виявили у стіні храму на висоті 10 метрів.

Нижче церкви в парку 1945 року встановили на постаменті танк "Гвардія", на якому в липні 1944-го в місто нібито увірвалися передові радянські частини. Це був найстаріший пам'ятник радянської епохи у Львові, його знесли в роки незалежності.

У будинку №181, спорудженому в 1960-х, до початку 1990-х містилося дитяче ательє "Оленка", нині тут Укрпромбанк. Під №183 від радянських часів існує Ощадбанк. У будинку №189 від радянських часів розміщується бібліотека для дітей і юнацтва. За будинком №201 – міні-ринок, облаштований тут наприкінці 1990-х. Під №209 в одноповерховій будівлі початку 1960-х – магазин "Продукти", який до 1990-х мав назву "Полонина". Будинок №215 є типовим одноповерховим магазином-павільйоном 1970-х років, тут дотепер міститься магазин "Господарські товари". Під №217 за радянських часів було ательє індпошиву одягу та ремонт взуття, зараз – комунальне підприємство. У будинку №219 від 1950-х був ремонт взуття, тепер це житловий будинок. Під №223 за радянських часів був опорний пункт правопорядку, нині тут дільничний пункт міліції Личаківського району.

Під №233 за радянських часів розміщувалося поліклінічне відділення 6-ї міської лікарні у Винниках, нині тут Львівське міське медоб'єднання "Фтизіопульмонологія". Двоповерховий житловий будинок №273 є типовою забудовою барачного типу 1950-х років. Під №236 за польських часів містилася Лисеницька фабрика пресованих дріжджів і спирту, від радянських часів це дріжджзавод. На перехресті Личаківської з вулицями Голинського та Яловець від радянських часів в одноповерховій будівлі 1960-х років була автостанція №6 напрямку на Золочів і Перемишляни. Автостанція у 1960-1980-х роках була місцем спекуляції дріжджами. З 2002-го її закрили, зупинки автобусів і "маршруток" цього напрямку розташовані вздовж вулиці Личаківської від перетину з Трактом Глинянським і до вулиці Яловець.

Ілько Лемко

Личаківська-2

У будинку №35 за Польщі був Заклад німих і сліпих, за часів СРСР це була спецшкола-інтернат №101 для глухонімих дітей, тепер це Львівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат Марії Покрови для глухих дітей. У будинку №36 від 1950-х років було ательє індпошиву одягу та ремонту взуття, останніми роками тут працював магазин "Сантехніка", нині – елітний магазин "Престиж" і "Хлібна хата". На східній стіні будинку до 1970-х років була фігура дволикого Януса, потім вона зникла.

Під №37 із радянських часів міститься військкомат спочатку Червоноармійського, тепер Личаківського району, вхід до якого з вулиці Личаківської у 1970-х замурували. У будинку №38 за Польщі діяла загальноосвітня школа святого Антонія, від 1950-х – середня школа №12 із російською мовою викладання, згодом вона стала восьмирічною, а нині тут приміщення початкової школи №37, основний корпус якої розташований на вулиці Солодовій №6. Із боку Личаківської тут  одноповерхова прибудова 60-70-х років.

У житловому будинку №39 за польських часів була цукерня Лабеги, у 1950-х роках – ремонт взуття. У будинку №40 на розі з вулицею Чернігівською від радянських часів працює гастроном "Дністер". Під №41 за польських часів був ювелірний магазин Бродського і майстер біжутерії Вахса, зараз тут крамниця чоловічого одягу "Гулівер" і магазин "Автозапчастини". У будинку №45 за Польщі були перукарня Юнґа та молочарня Марії Фішер, у 1950-х – перукарня, нині магазин "Автозапчастини" та мережа мультимедійних магазинів "Сідючок". У будинку №46 2005 року відкрили відділення Укрсиббанку. Під №47 до 1939 року був магазин одягу Масловської, в 1950-1960-х – фотосалон тресту "Укрфото", на початку 1990-х облаштували кіностудію "Галичина-Фільм", яка згодом занепала. У будинку №48 за радянських часів працювали продуктовий магазин, кафетерій, а також майстерня з ремонту годинників, вона залишилася донині.

Під №49 у приміщенні, яке за Польщі належало костелу святого Антонія, від радянських часів міститься музична школа №4. Під №49-а розташований римсько-католицький костел святого Антонія, який не припиняв своєї діяльності за тоталітарних часів. У 1950-1960-х у костелу забрали частину його території, де знаходилися цвинтар, на якому ховали священиків, і сад. Було знищено мур із боку вулиць Лисенка та Малої, а із Заньковецької в 1970-х зробили пролом у мурі та сходи, що ведуть до скверика, впорядкованого на місці церковного саду. Наприкінці 1980-х на цьому місці мали намір збудувати багатоквартирку, але рішучий протест парафіян костелу та мешканців прилеглих будинків не допустив цього. У 2003-2004 роках на території теперішнього скверика збудували господарське приміщення костелу.

У будинку №50 за Польщі була перукарня Дзямського, зараз тут салон мобільного зв'язку і бар "Гледіс". Під №55 від радянських часів є продуктовий магазин і крамниця господарських товарів; на фасаді будинку – меморіальна таблиця, яка сповіщає, що тут у 1924-1933 роках мешкав поет Збіґнєв Герберт. У будинку №56 за польських часів була пекарня Яворка, зараз це закрите одноповерхове приміщення, за цією ж адресою перукарня і пункт прийому склотари. Під №57 – аптека, власником якої за Польщі був Бондзінський. Під №60 за польських часів був ресторан Фрідмана, нині житловий будинок. Під №62 за Польщі працював ресторан Ноєра, з 1950-1960-х – ремонт взуття, ощадна каса й опорний пункт правопорядку, останніми роками також відкрили магазин канцтоварів і сувенірів. У будинку №63 від 1950-х існує перукарня, останніми роками облаштували магазин "Родинна ковбаска". Під №64 від радянських часів був продуктовий магазин, зараз тут відділення "Правексбанку". Під №66 за польських часів працював ресторан Гея, нині продуктовий магазин "Апетит". На фасаді будинку №67 – меморіальна таблиця, яка сповіщає, що тут народилася і мешкала у 1869-1892 роках співзасновниця згромадження сестер служниць НДМ Йосафата Гордашевська, яка стала блаженною 2001 року.

Будинок №68 знищили та розібрали в часи війни, нині на його місці одноповерховий павільйон, збудований у 1970-х, який має адресу №70-а, тут міститься кафе-бар. Під №69 від радянських часів працює відділення зв'язку. У будинку №71 від часів СРСР є хлібний магазин. Триповерховий будинок №72 спорудили наприкінці 1960-х у стилі радянського конструктивізму, тут до 1990-х було ательє мод "Фантазія", потім інвестиційна компанія "Галицькі інвестиції", 2005-го будівлю цілковито переробили в стилі євроремонту, нині там міститься компанія мобільного зв'язку Life:). Під №74 і в прилеглих будівлях та на подвір'ях від радянських часів міститься Львівський прикордонний загін. У будинку №75 за польських часів була фабрика перев'язочних засобів "Польсан" і магазин споживчих товарів для торгівлі, промисловості та сільського господарства "Комора", від 1950-х – фотосалон артілі "Фотохудожник", зараз тут комунальне підприємство "Господар".

У будинку №77 за польських часів була перукарня Ґлюкзама, яка збереглася донині, від 1950-х – також майстерня з ремонту взуття, останніми роками працював магазин "Автозапчастини", нині – крамниця одягу "Евіта". На фасаді будинку – меморіальна таблиця, яка сповіщає, що тут у 1958-1987 роках мешкав видатний український письменник Володимир Лопушанський. Чотириповерховий будинок №81 спорудили в 1960-х, від радянських часів у ньому міститься Львівський апеляційний господарський суд.

Під №82-а знаходиться православний храм Петра і Павла, який з 1946 року потрапив під юрисдикцію Московського патріархату. 19 серпня 1989 року настоятель Володимир Ярема (1915-2000) оголосив про перехід до Української Автокефальної Православної Церкви. 1993-го він став патріархом УАПЦ, прийнявши ім'я Димитрія. Коли 2000-го патріарх помер, його поховали на подвір'ї храму.

У будинку №84 за польських часів був дерев'яний промисел Байсса, зараз тут житловий будинок. Під №91 від часів незалежності міститься Єпархіальне управління УАПЦ. У будівлі №97 за Польщі був ресторан Шмідта, нині це житловий будинок. Під №99 за радянських часів був Будинок піонерів Червоноармійського району, тепер це Будинок дитячої та юнацької творчості Личаківського району.

Ілько Лемко

http://gazeta.lviv.ua/articles/2007/05/11/23320/

Чого тільки тут не доводилося побачити: скрині з одягом і чудовим посудом XVII -XIX століть, унікальні книги, меблі, предмети побуту, навіть вина (!), яким пару століть, ну, й природно, різноманітний мотлох.

Потрапляли у якісь кабінети, коридорчики, кімнати і зали, із підлогами з бруківки і фресками на стінах. Щоправда, нічого сенсаційного в них не знаходили. От кажуть, що у підвалах старої аптеки-музею виявили кабінет середньовічного алхіміка. Нам у цьому плані, напевно, не пощастило. А в старих підземеллях траплялися шаблі, іноді пістолети, ядра й кулі, щити, розламані панцири. Найскладнішим було переходити з одного ходу підвалу в інший.

Че то я не припомню во Львове миллионеров с такими именами - Коля и Александр  ;D Вот бы предложить им хоть пару фоток выложить для подтверждения ;)

А в конце сказали, что не находили ничего ценного :)

"На перехресті вулиць Богдана Хмельницького і Гайдамацької 1900 року дорожні робітники виявили один такий підземний хід заввишки і завширшки в півтора метра. Обстежити вдалося лише метрів 400. Вів він до Замкової гори і, швидше за все, у старі часи закінчувався у розташованому там князівському замку. Із часом хід засипали, а зверху проклали трамвайну колію. Під час земельних робіт у районі Підзамче 1912 року було знайдено ще один хід. Робітники пройшли кілька метрів, але далі виявився суцільний завал. "http://explorer.lviv.ua/forum/index.php?topic=162.msg832#msg832

Львівські підвали – німі свідки історії
07 травня 2007 12:08

"У підземеллях Середньовічного Львова немає скарбів, зате можна знайти унікальний посуд і меблі", - стверджують аматори-спелеологи.

Микола та Олександр ображаються, коли ті, хто знає про їхнє захоплення, називають їх "чорними археологами". - Ми, звичайно, не юристи, може, погано розбираємося у термінології, але ні в кого нічого не крадемо, займаємося справою, яка нам подобається і приносить іноді непоганий дохід, - стверджують чоловіки. Те, що вони не юристи - точно. Обоє років двадцять тому закінчили Львівський політехнічний інститут, працювали хіміками в одному з місцевих НДІ -"поштових скриньках". Потім обвал економіки, безгрошів'я, безробіття...

Уявляєте ситуацію того часу : ми здорові і розумні чоловіки і не можемо забезпечити свої родини навіть шматком хліба. Вдома щодня через це стояв неймовірний крик... Як це не було кривдно для них, колишніх наукових співробітників, пробували підторговувати речами і взуттям на базарах, але бізнесмени виявилися вони ніякі і досить швидко "прогоріли". Хтось із знайомих порадив вирощувати гриби. Ідея сподобалася, адже грошей для цього потрібно не дуже багато, технологія була проста, а продукт у перспективі виходив досить вдалим. До того ж у Миколи для цієї нової справи була площа. Його родина жила у великій квартирі на першому поверсі старого будинку, розташованого в центральній частині міста. Глибоко під підлогою в них був величезний підвал, який ідеально підходив під грибну плантацію. Кілька днів вони очищали його від мотлоху, ремонтували, готували "виробничі площі".

Отут і трапилася невелика неприємність - у самому куті трішки обвалилася частина підлоги й стіни. Зазирнули туди, а там напівзасипаний вузький коридор, який іде вниз. Олександр, продершись крізь густе павутиння, заліз туди, із зусиллям пройшов із десяток метрів, поки промінь ліхтарика не освітив землю, що обвалилася, а там були якісь балки. Тоді вирішили, що випадково вийшли на старі каналізаційні ходи і не надали цьому значення. Вже повертаючись назад, Олександр знайшов у землі проржавілий середньовічний пістолет із цікавим гравіруванням. Підібрав його, швидше, автоматично, ніж із якоюсь метою. Вдома кинув до інструментів і забув...

Із грибами в них бізнес не вийшов - через рік гриби "зачахли".

- От після краху нашого підприємництва, сидимо вдвох на кухні і розмірковуємо, що ж робити далі, - розповідає Микола. - А перед цим із дружинами вкотре перелаялися - вдома ні копійки, навіть хліба немає за що купити. Прикидали, щоб такого непотрібного продати з майна, але це "непотрібне" треба було спочатку мати. І тут згадали про знайдений старий пістолет. Дістали з ящика, добре почистили і понесли на ринок. Сподівалися виручити за нього небагато грошей, щоб можна було купити пару пляшок пива і хоч щось поїсти додому. А на базарі відбулося неймовірне - підійшов якийсь чоловік, кілька хвилин покрутив у руках наш товар і сам запропонував за нього... 100 доларів. У нас від здивування щелепи відвисли: за цю мізерію - такі гроші!

Накупили додому кілька сумок всякої їжи, а здивованим дружинам розповідати нічого не стали. Не домовляючись, кинулися з ліхтариками в підвал, а з нього пролізли в той самий загадковий коридорчик. Обстежили все, але нічого більше не знайшли. Тоді й вирішили розкопувати цей невеликий тунель. Рили кілька тижнів. Благо не важко було: йшла пухка земля, та зовсім вільні від ґрунту порожнечі. Зрештою, вийшли на берег знаменитої ріки Полтва. До цього тільки й чули, що колись дуже давно Львів був портовим містом. Потім ріка перетворилася на брудний і смердючий потік води. І Полтва опинилася під землею...

Відтоді дослідження підземного Львова перетворилася для них на своєрідне хоббі. Щоб хоч якось орієнтуватися, почали вивчати старі карти і документи. Немає жодних згадок про підземні ходи, та вони "проскакували" в різних Історичних джерелах. На перехресті вулиць Богдана Хмельницького і Гайдамацької 1900 року дорожні робітники виявили один такий підземний хід заввишки і завширшки в півтора метра. Обстежити вдалося лише метрів 400. Вів він до Замкової гори і, швидше за все, у старі часи закінчувався у розташованому там князівському замку. Із часом хід засипали, а зверху проклали трамвайну колію. Під час земельних робіт у районі Підзамче 1912 року було знайдено ще один хід. Робітники пройшли кілька метрів, але далі виявився суцільний завал. У кінці XIX століття багато чуток було навколо ще одного виявленого будівельниками загадкового підземелля, наповненого кістками. Але тут усе виявилося простіше. За даними істориків 1762 року Львів оточили турки. Взяти швидко місто їм не вдалося, тому вони розпочали облогу. А щоб підірвати міські стіни, почали копати підземну галерею, щоб наприкінці неї вкласти потужний пороховий заряд. Страшна буря, що піднялася, і дощі перешкодили завершенню справи - стіни підземелля завалилися, поховавши під собою турецьких мінерів. На тверде переконання Олександра і Миколи, зберігають підземні таємниці і гори Калича і Вроновських, на яких споруджена величезна Цитадель. Судячи з досить великої кількості вентиляційних колодязів, тут теж має бути безліч ходів.

Під Львом є ціла система підземних ходів, тунелів, виходів, канализацій, - наполягають Микола й Олександр. - Останні настільки заплутані, що під час війни там вдало ховалися від фашистів десятки, а, може, й сотні євреїв. Особливо багато виходів на берегах підземної ріки Полтва. Деякі з них, наприклад, ведуть у костел Петра і Павла, ордена Єзуїтів. Кажуть, що в 50-х роках там у замурованих підвалах знайшли навіть камери катувань інквізиції. Звичайно, щось обстежити вдалося. Щоправда, як виявилося, досить небезпечної професії спелеології довелося вчитися швидко, з величезним ризиком для власного життя . Це на початку ми лізли в діри без попередньої підготовки і відповідного багажу. Але після того, як кілька разів завалило стелею, коли отримали низку переломів і у нас починалася дезорієнтація,коли ми більше доби блукань, вирушаємо тепер у похід у всеозброєнні. Беремо мотузки, саперні лопати, запас їжі, ліхтарі і свічки, карти, компас, аптечки, різні підпірки та невеликий домкрат, ломи, протигази - у деяких приміщеннях просто неможливо дихати. І - вперед! Деякі з ходів, тунелів ледве не в ідеальному стані, викладені цеглою або битим каменем. А от старі лази дуже вузькі і в них протиснутися можна лише з величезним зусиллям. Звичайно, щось обстежити нам вдалося. Можемо із упевненістю сказати, що чутки про те, що, нібито існує величезна кількість підземних ходів, сильно перебільшені. Основну масу підземель становлять покинуті підвали, а під церквами- келії монахів. Впевнені, що ніхто з жителів навіть не здогадується, що під підвалами їхніх будинків існують ще підвали, які залишилися від попередніх будинків. Ось через них ми і пробираємося. Неймовірно цікаві подорожі! Немов потрапляєш на кілька століть назад. Чого тільки тут не доводилося побачити: скрині з одягом і чудовим посудом XVII -XIX століть, унікальні книги, меблі, предмети побуту, навіть вина (!), яким пару століть, ну, й природно, різноманітний мотлох.

Потрапляли у якісь кабінети, коридорчики, кімнати і зали, із підлогами з бруківки і фресками на стінах. Щоправда, нічого сенсаційного в них не знаходили. От кажуть, що у підвалах старої аптеки-музею виявили кабінет середньовічного алхіміка. Нам у цьому плані, напевно, не пощастило. А в старих підземеллях траплялися шаблі, іноді пістолети, ядра й кулі, щити, розламані панцири. Найскладнішим було переходити з одного ходу підвалу в інший.

Добре, коли між підвалами є двері. А якщо немає? Тут ми користуємося відомим методом електричного зондування грунту. Так визначаємо подальший напрямок. Щоб вибратися іноді доводиться рити землю по кілька годин, часом, до кривавих мозолів. Найстрашніше, коли під час копання раптом із землі вивалюється кістяк або труна. У Середньовіччя було прийнято ховати людей біля церков. І тільки 1787 року за розпорядженням австрійської влади цвинтарі було перенесено, з міркувань санітарії, за межі міста. Але, незважаючи на це, роботу зробили не повністю. Тому куди не тикнеш лопатою, завжди потрапиш на людські кістки. Хочете, вірте, хочете, ні, але жодних скарбів ми не знаходили. Хоча монети і траплялися, які були цікавими для нумізматів. Наприклад, знаходили монети, які чеканили у Львові для Русі в часи Казимира Великого, Людовика Угорського тощо. Та й не ставили ми перед собою мету збагатитися у наших експедиціях. Хоча щось із знайденого і продавали. Примар теж бачити не доводилося, а от могильних грабіжників зустрічали. Зіштовхнулися якось в одному з розгалужених тунелів із трьома чоловіками з лопатами. Кілька хвилин постояли мовчки, розглядаючи один одного здалека, а потім розійшлися. На тому місці, звідки вони прийшли, знайшли кілька розкритих трун із зовсім зітлілими останками. Судячи з цього, у хлопців була стара карта поховань знатних, багатих міщан і купців. І живі вирішили поживиться за рахунок мертвих. От так ми й лазимо підземеллями от уже кілька років. І повірте - це дуже цікаво!..

Сергій КАРНАУХОВ, ,,Новий Погляд"