Messages

Я в захваті! Це найкращий звіт про Полтву  8)
Так тримати! :o

Чудовий звіт як завжди! Дякую за мій перший досвід руферінгу телевежі)))Далі буде більше ;D

Дякую!! Тоді забронювали тобі місце на той час як потеплішає!

Оооо суперово! Як що буду ще в країні то з радістю піду)

Я навіть не знаю змогла б чи я так! Тим паче сама!
Не знаю чим ти так мотивувалась але ти велика молодець! Дуже смілива дівка ;)

З'їздити не даремно то 100% 
Дуже годні відосики вийшли, сміялась до сліз)))
Ви великі молодці. Я з вами теж навіть пішла би))

Крутяк! Особливо пасує музика у відяшці, коли панорама на Дніпро з чайками)))
А що ж там над люком з охоронцем? Якесь підприємство чи держустанова?

дякую😊
Гугл мітку ми то там поставили, але вона з похибкою в +-500метрів. Тому наступного дня коли я пішла на розвідку, нічого не знайшла(бо саме в тому місці купа будівель типо  KFS, банків і всякого такого((схоже це так і залишиться таємницею...

І знову я ;D

Не давала мені спокою думка, що попереднього разу ми так і не пройшли річку до кінця!
Ще й після чергового фідбеку Bottlehunter, де на відео ціла група дорослих людей пройшла до кінця та ще й спасла качку! Я ніколи не вважала себе якоюсь "слабачкою" та після перегляду відео мене це зацепило)))тож особливо не тягнучи час я знову спустилася зі своєю компаньйонкою Sirenity в Половицю. Хоча на відосі дядько каже що це річка Жабокряч...Так це чи не так я ще не наводила справок)) а до назви Половиця я вже якось звикла.


Рівень води був трохи вищий бо розтав сніг(яким в цьому році трохи порадувала зима). В цей день ще й обіцяли зливу але її не було. І Слава Богу)





Не встигли ми ще бахіли вдягти та почати спускатися, як знайшлося декілька "зівак"які пристали з питаннями, де нас потім ловити? Як докотилися до такого життя? Чи батьки знають де ми? Звідкіля ми? і т.п..Потім все ж таки вдогонку сказали, що ми молодці і екстримали, побажали удачі та провели нас поглядом))
Я відразу ж зрозуміла, що у моїх ОЗК дірки (І чому мені весь час так не везе з ними? Того разу в мене навіть нові якимсь чином протекли, а зараз позичила у товариша і вони не герметичні) Навіть розуміючи, що ноги промочу повністю, я вирішила не переносити наш похід до іншого разу. Спочатку я намагалася йти якомога аккуратніше, але до моменту виходу, ноги все одно були мокрі по коліно((






Пересувалися ми повільніше ніж минулого разу(саме через мої бахіли, рівень води та течію). Цього разу ми не лазили досліджувати вузький круглий колектор (бо в минулий раз ми пройшли його весь і відфоткали) Доречі моя наліпка "batgirl" залишилась на своему місці, на самому вході у цей маленький колектор😊



Пройшли далі.




На фото уникальні старовинні мости, які були побудовані у 19 столітті

В тунелі з'явилися нові дігерскі написи, з ними йти стало ще цікавіше))


Дійшли до місця, де до квадратного люку є драбина (саме у цьому місці ми вилізли попереднього разу, не дійшовши до виходу на набережній). Вирішили піднятись тут на поверхню, поставити гугл мітку. Та люк був дуже важкий і тільки в чотири руки ми змогли його відкрити. Дівчина яка стояла від люку в метрах десяти була дуже здивована нашій появі з-під землі)))


Розчарувало, що петлі в люці вже відірвані(( ледве зачинили його назад...
Спустилися вниз та продовжили йти далі.









З цього місця вже зовсім трохи залишалося до розгалуження, де тунель змінюється на квадратний та розділяється. Наліво кажуть шлях коротший (це з інформації яку чула, але сама ще не перевіряла), а направо довший, але він виходить на саму набережну! Це мусить бути дуже видовищно і саме цей шлях ми того разу не подолали(( тож у нас з ним свої рахунки)))


Отже пішли ми направо (як хороші дівчатка), тут відразу же дуже низько. Ще й на шляху труба, яку пройти теж цілий аттракціон (майже повзком)



Ще трохи і буде місце з загадковою камерою(як ми вже знаємо). Там буде можливість вирівняти спину, бо йти зігнутому в такому стані дуже-дуже важко. Таааак, бачимо вже місце з камерою. Дивно але цього разу ми дісталися наче набагато швидше и легше сюди чим тоді! Хммм





Випросталися в люці і прислуховуємося до звуків на поверхні.і так!!! Майже відразу почувся звук двері, що відчиняеться і схоже якийсь охоронець починає топтатися по нашому люку (дякуємо що цього разу не лупив по ньому чимось залізним) погупав ногами та спробував позаглядати в щілину в люку(чи ми ще там)мені прийшла думка якось помітити цей люк. І я підперла палкою люк від низу до дірочки в ньому. Охоронець почав кричати: "Заберіть палку!". Ми спочатку забрали, але потім згадалось як вони тоді нещадно гупали нам...І ми її поставили назад)))
Та й скоріш пішли далі.




Пробираючись у "позі ЗЮ" (ще це місце "ракоходом називають ", то можна сказати і "рачки") ми чули, як охоронець почав кричати, щоб ми прибрали свою палку. Ще довго чули його гупання та крики, а потім затих (мабуть палка таки випала)


На стелі колектору було дуже багато павукових коконів. Досить дивно, що вони саме в такому місці, тому що там досить волого настільки, що все покрито краплями води і досить часто звідтіля добряче крапало. Може хоть знає чому павуки обирають саме таке місце для відкладення своїх коконів, та що саме за павуки там водяться? ???





Дорога вже не здавалася такою важкою, як минулий раз, тому що ми були повністю впевнені, що попереду нас чекає дивовижний вид на Дніпро і думка про те, що ми дійсно на правильному шляху, гріла нам душу та придавала сили.
Минулого разу здавалося, що ми вже нескінченно йдемо вперед, та виходу ще не видно і навіть немає де спині та ногам дати продиху. В цей раз ми були більш уважними та помітили, що по дорозі є ще декілька люків, де можно перепочити випроставшись. Але і відпочинок нам не був потрібен, стільки було сил та бажання побачити вихід.
Впевненно пересуваючись вперед ми нарешті побачили світло у кінці тунелю.


Прям як по классиці. Таку швидкість ми ще в тунелі не розвивали, як після побаченного світла. Неслись вперед, до виходу, не помічаючи нічого. Наблизившись до виходу нам відкрилося вражаюче видовище на зимове Дніпро. Частина річки ще була вкрита льодом, а у небі літали чайки.



Надивившись вдоволь, потрібно було вже й вилазити, адже ноги вже здавалося скоро покриються чешуйками та забулькають у наповнених водою ОЗК.


Коли ми почали вилазити, до перил підійшла перелякана бабуля увагу якої ми ненароком привернули. "Ой, дітонько, вилазь. Шо ти там забула?". Добра бабуля намагалася навіть руку подати та десь притримати, поки ми вилазили, параллельно приговорюючи "Ой, навіщо ви туди полізли! А батьки знають?". Ми посміялися та подякували їй за турботу. Дуже мила жінка)
Ітого, цього разу в підземному колекторі ми провели дві години
В підземну річку загалом виходять тільки "лівневки" але як мінімум в одному місці схоже що і каналізаційна труба була, тому що під нею утворилися вже fatberg і стоїть сморід. Також у відкриту частину річки скидається дуже багато сміття з вулиць ((І тунель вже добряче цим захламився, також повсюду помічаєш сліди руйнування колектору.

На фото видно, як руйнується стіна колектору

Це все тому, що ніхто сюди не заглядає(((А проблема росте. Весь цей бруд, що маємо, виноситься в наше всіма улюблене Дніпро :'( На виході було добре видно як чорна від бруду вода перемішується з Дніпром...сумна картина. Але я вірю, що в нашої влади і сюди дійдуть руки! Всім добра :)
Ваша BATGIRL и Sirenity

Гарні номери ;)
Та і звіт також !! :)

Звіт не коментую,  як завжди на висоті. А ось фоточки!!! Надзвичайні!!! Боже куля це щось дивовижне! А ви великі сміливці! Велике дякую за ще один крутий звіт 👍

Класно! Дякую що доповнив  ;)

дочитав до кінця, дуже годно !) однозначно +.

Дякую, приємно 😇🦇

У Вас у всіх купа неймовірно гарних фоток! Було цікаво переглянути!

Давно вже хотіла руфнути якусь файну багатоповерхівку.
Перед новим роком збиралась в гості до достатню нового товариша Golem

Але вже такого можна сказати рідного! Знаю цю людину з весни вже минулого року, зустрілись літом. І "понеслось" 🤤
Golem показав мені Львів з тої сторони якої я ще ніколи не бачила, хоча и бувала тут не один раз. Наші спільні захоплення зблизили нас. І Golem став одним з найкращих мені друзів.

Так, але це була всього лиш передмова ;D

Так ось: Golem запитався чим би я хотіла зайнятися у Львові, та що б хотіла побачити? 😊Моя відповідь була однозначною: "Ще раз Полтва !!!🤤Гори! Та багатоповерхівка з видом на Львів"
Ііііі бажання було здійснено в найкращому вигляді 8) Коли Golem вперше скинув  фото з цього обьекту, мені дуже сподобався його вибір.



Здавалося що з цього будинку найкращий вид на Львів. Похваставшись перед своєю найближчою подругою Sirenity (тим же фото)де я вже за пару днів буду. Вона загорілася ще більше ніж я і сказала що теж бере квиток до Львова)) і що я мушу потім і її туди зводити :D Ось такі рішучі дівчата у нас в Кривому розі 8)
Оххх, знову відійшла від теми))

Отже настав день коли Андрій зібрав команду вже з досвідчених руферів. І в складі мене, Андрія та Влада з Ванічкою (@__vani4ka__) ми вночі вирушили на цю 18-ти поверхову недобудову :o
Підїхавши до неї, мені згадалось як Андрій гарно описав цей одинокий будинок, назвавши "Свічкою"міста  :) В такій веселій компанії як наша, підйом без ліфта на 18 поверх не здався чимось тяжким, довгим чи нудним))Коли дісталися останнього поверху краєвиди просто вражали! Нажаль ні одна фотка не передає такої краси та об'єму, як воно є насправді! Моїм враженням не було меж!




Дякую Андрій за годні фотки :) Хотілось попити чаю, але вітер був таким сильним, що виплескував все з чашки.



Влад запропонував піднятися з ним на кран! Як колишній машиніст крану може від цього відмовитись!? Але сильний вітер і темрява впевненості не додавала. Поки лізли, від страху в мене декілька разів майже не віднялися руки, та капець як змерзли пальці. Але на вершині було бомбово, і це того вартувало))Влад поліз на кінець стріли, а мені вистачило початку))Здається в цього хлопця взагалі відчуття страху відсутнє! Я від вітру сховалася в кабіні крану, і піймала ностальгію))) Все ж так 8,5 років прокерувала схожим обладнням))



Спускаючись вниз думалось буде легше. Так і було до моменту де драбина тримається на одному болті та не в одній площині з нижньою частиною...не з першого разу вийшло нащупати ногою ту драбину, від страху в мене все захололо всередині))Потім мене від цього "тіпало" ще весь вечір. Вилазка вийшла годна! Дякую, що показали таке файне місце ;)
Ратуш та Високий замок курять в сторонці!!!

Та наступного дня приїхала моя подруга яка не злазила з мене з питаннями коли вже і її я туди відведу :) Зрозумівши що просто екскурсією в музей загиблих літаків, бананової ферми та класичной екскурсії Львовом я не відмахнусь ;D  Запропонувала зустріти схід сонця там. Мало бути дуже вражаюче, тим паче так би вона побачила краєвиди як днем так і вночі. Ідея сподобалась, тому о 5 ранку мене поштурхали за плече з вже палаючими очами :D Заваривши чай в термос ми вирушили за враженнями))



Огорожа в одному місці на відміну від вчора лежала на землі і можна було просто зайти на територію. Але я вирішила провести подругу саме через наш вчорашній залаз, щоб вона посмакувала всіма принадами руферства. 8)Дійшли і піднялись так швидко на недобудову що до сходу сонця було ще година часу.






Тому пофоткавшись в темряві на фоні вогнів міста ми спокійно попили чаю. Та спостерігали як все світлішає небо.







Пам'ятаючи вчорашній пережитий страх на драбині крану було не легко наважитися знову туди піднятися. Але бажання фотографій при світлі дня було сильніше))













Фотки як бачите вийшли годні. Якраз на фоні сходу сонця. Велике дякую Яна за ці фото і за твою витримку. Ось так народилося ще +2 руфери  8) Які вже навіть нову ціль яку будуть шатати обрали.

Дякую хто дочитав це бла-бла-бла до кінця ;D

Вежа коло Турки не вітряки звісно...  ;D але було цікаво опинитися поряд з такою махіною :o

Ууух, все ж таки знайти сніг перед Новим роком було дуже прекрасно. І дійсно добре, що не пішли на Пікуя. Було цікаво йти без якихось підсказок до вершини та без купи туристів. Квасолю з тушонкою на вершині Гострої буду згадувати ще довго.  ;D
Дякую за таку чудову прогулянку такими гарними краєвидами. Це була моя перша українська гора. ::)

Андрію, хочу тобі подякувати за крутяцку екскурсію до цього тунелю як в реальному житті, так і в цьому звіті. Було дуже ефектно проїхатись Джиміком тунелем. Та дослідити його вздовж та впоперек. Емоції зашкалюють.

P.S. Дякую за годні фоточки ;D

Привіт👋 Вибач, що так «швидко» відповідаю. Але краще піздно, ніж ніколи. 😊

Щодо часу, наша мандрівка по Половиці зайняла десь більше трьох годин⏱Вода там чистіше ніж в львівській канашці, тому що тут переважно протікає сама Половиця та дощова вода під час негоди. По ходу підземної річки я не помітила ніяких каналізаційних відгалуджень і тому нами не було помічено ніяких плаваючих каках💩 Це не могло мене не тішити, так як я набрала цьої води собі повні заброди🤭🤫 По глибині в основному було по коліно, але були місця, де було і вище. Були і якісь велетенські труби на нашому шляху під якими приходилось майже проповзати.
Йти було чудово до моменту, пока висота стелі не знизилась до метра, але перших 500 метрів йшлось доволі нормально, потім вже наші спини та ноги почали нам нагадувати про своє існування. Більша частина нашої дороги була як раз у цьому «карликовому проході», тому чим довше ми йшли в полузігнутому стані, тим більше з'являлося думок якось вилізти звідти, чи просто сісти поплакати. Не можу сказати, що було легко.
Щодо до стукоту по люку, тут ми впевнені на 100%, що то були не колеса, адже та частина не проходила під дорогою та стукіт був не характерний. До сих пір дуже цікаво, що то була за камера та куди йде той люк взагалі🧐
Велике дякую за ще один цікавенний об'єкт, який ми вже відвідали і маємо море вражень та фотографій. Скоро напишу свій звіт і про нього 😊

[Bottlehunter]

Добрий день, однодумці. Одного разу я писала тут відгук про свій перший похід по підземній річці, а саме Полтві в прекрасному місті Львів.

Коли я їхала додому, то отримала фідбек від Bottlehunter ), який порадив мені обов'язково навідатися в дніпровську Половицю. Шлях мій тривав через м. Дніпро і я відразу  знайшла людей, які займаються походами в Половицю і могли б влаштувати мені екскурсію, але тут мене чекало невелике (або велике?) розчарування. Хлопці не надавали ніякої необхідної екіпіровки учасникам і цінник був досить завищений. В той момент я вирішила, що я зможу це зробити сама. Помилилася я в своєму рішенні чи ні ви дізнаєтеся далі :)

Далі я придбала всю необхідну екіпіровку, знайшла супутницю і прийняла рішення відправлятися у Дніпро для такої захоплюючої подорожі по річці.
У Дніпрі стояла не надто «льотна» погода і ми переживали, чи можна при такому розкладі йти в річку, але в підсумку було прийнято рішення йти і погода навіть вирішила нас побалувати сонечком. Заплановано приїзд було на більш ранній час, але ви ж знаєте, що ми плануємо одне, а доля вирішує інакше.

Я досить погано орієнтуюся в Дніпрі і, як виявилося, моя супутниця теж, тому нашим найкращим помічником була гугл карта. Якщо чесно, то ми були в сумнівах, чи зможемо знайти вхід, знаючи тільки приблизну геолокацію. Нашим орієнтиром була Червоноповстанська балка. Ми йшли пішки від Автовокзалу, в певний момент вийшли на вулицю Паторжинського і прийшли до цієї балки. Вхід не довелося довго шукати, оскільки він відразу кинувся в очі, коли ми підійшли до балки.





Задоволені ми попрямували прямо в Половицю. Пройшовши трохи, ми виявили імпровізовану лавку посеред річки і не змогли пройти повз. Коли ще ви посидите на лавочці в підземній ріці, правильно?

Просуваючись далі після невеличкого привалу, ми помітили кругле бічне відгалуження від основного шляху і авжеж ми вирішили його дослідити. В кінці тунелю нас чекало вечірне світло крізь решітку і вид на Катеринославський бульвар. Ми навіть наробили фоток, просунувши телефон через решітку.







До речі, десь тут ми залишили пляшечку з запискою усередині. Якщо раптом хтось із вас її знайде, відпишіться. Це було б дуже класно.


Далі ми повернулися і продовжили свій основний шлях. По дорозі нам зустрічалося багато різних старих речей, які цікаво було розглядати, а також незвичайна стара цегла.







Пройшли ми велику відстань і опинилися на роздоріжжі. Одна дорога вела вправо, а інша вліво. Вивчаючи інформацію про цю річку, ми якось упустили цей момент і не знали куди нам потрібно було йти. Зліва вже була вже висохша дорога, а ось справа продовжувалась річка і ми вирішили йти направо. Через якусь відстань стеля була вже нижче і ми йшли зігнувшись (в статтях було сказано саме так, тому ми думали, що вже підходимо до виходу). Ми йшли дуже довго та вже почали відчувати втому. Далі нам зустрілось досить дивне явище для таких підземних річок, це камера. Так-так, камера посеред Половиці. Поруч було місце щоб випростатися і дати спині відпочити. І ми, звичайно ж, туди встали і почали ділитися враженнями, адже остання ділянка шляху була тяжкою. У нас навіть проскочила думка «А можливо мі зможемо відкрити цей люк та вилізти?».  Раптово пролунав гучний стукіт чимось металевим по люку. Думка про те, щоб відкрити цей люк швидко зникла. Ніяких більше дій і звуків не було. Мабуть хтось там подумав, що ми вирішили наробити шкоди або зробити щось з проводами, які проходили від камери. А можливо навіть кудись влізти. Карта показувала, що ми знаходимося десь поруч з банком. Але ми же не даремно сюди полізли і нам дуже хотілося знайти вихід та побачити Дніпро. Одже, ми пішли далі.






Ми продовжили свій шлях вперед і йшли дуже довго і постійно в зігнутому стані. Готуючись до походу, ми читали, що вихід повинен був бути «ось-ось», але його все не було і не було. Фітнес-браслет показував, що ми пройшли вже декілька кілометрів і швидше за все на тому роздоріжжі ми повернули не туди. Коліна, спина вже нили, а ми все ушли в позі «зю» і не було навіть натяку на те, що ми скоро вийдемо. Після чергового повороту та відсутності «світла в кінці тунелю» ми вирішили все ж таки йти назад.
Дорога назад була ще важче, вже здавалося, що сил зовсім немає. Ми йшли-йшли назад, але ніяк не могли дойти до камери, щоб хоч трошки перевести дух. Кожні пару метрів доводилося відпочивати, обіймаючи свій рюкзак, адже с рюкзаком на спині там точно не вдалося би йти, занизька була стеля. Нарешті ми дійшли до камери і залізли під люк відпочити. Це було наче ковток свіжого повітря, а сил залишалося вже так мало, що хотілося лізти прям через цей люк  до того «стукаючого» чувака. Чувак відразу майже відізвався новий гуркітом і ми трошки перелякані пішли далі. Нарешті прийшли до тієї ділянки, коли можна було йти в повний зріст і не згинатися. Тут ми вже йшли швидше і веселіше. Спина і коліна хором сказали спасибі.



На годиннику було вже майже 9 годині вечора, а нам треба було ще пройти велику відстань до входу в Половицю, але все вийшло трохи інакше. Ми натрапили на інший люк, відкрили його і вилізли у якомусь дворі прямо в центрі міста. Втомлені і задоволені ми пішли пити каву 

Нехай наше маленька подорож закінчилася не так, як ми припускали, ми не побачили світло в кінці тунелю і не вилізли на набережній Дніпра, але все одно це було дуже цікаво і захоплююче.

Сподіваюся, вам сподобалась моя маленька розповідь.

P.S. Доречі, прогуляючим іншим разом набережною Дніпра, ми знайшли імовірний вихід з Половиці

От що значить цілеспрямованість)
В Дніпрі теж є підземна річка, Половиця. Може якось сходиш і тут про неї напишеш?  ;)

http://artkostyuk.com/interesting-dnepr/polovitsa-gorodskie-podzemelya.html

Дякую за інформацію, спробую з ними зв'язатися

Хочу поділитися своїми враженнями від знайомства з Полтвою.
Сама я з Кривого Рога, це біля 1000км від Львова. Але це не завадило мені загорітися бажанням потрапити в підземну річку. Десь з два роки я шукала інформацію як потрапити до каналізації. І не знайшла в інтернеті нічогісенько про це. Потім натрапила на ваш сайт. І зрозуміла, що це саме те місце, де зібралися люди зі схожими захопленнями 😊Познайомилась тут з Golemom Андрієм Ретушним. Він оцінив моє бажання і запропонував провести екскурсію по Полтві. Моїй радості не було меж) Але кожен день йшли зливи і спускатися ближчим часом було небезпечно... що не могло не засмучивати. Тому, що за два роки це бажання переросло в мрію. І коли ти до неї вже так близько, терпіти стає просто неможливо :'( Потім якась своя домашня рутина... Час від часу спілкуємося з Андрієм в телеграмі і він розповідає за купу інших своїх захоплень. Серед яких є і пошуки літаків ДСВ (другої світової війни). Мене ця тема зацікавила також. Андрій, не зважаючи на те що знає мене зовсім не довго, запросив на один із таких виїздів (але про це напишу окремо) і звісно, що в Полтву. Я загорілася цією ідеєю, не зважаючи на те, що був четверг і виїздити потрібно було завтра з Кривого Рога в Дніпро, а звідтиля вже до Львова (карантин, з мого міста поки що потяги не ходять). 2,5 годин в автобусі, 19 В потязі і я у Львові😊
Андрій зустрів мене прямо з вокзалу. Після чого ми з ним прямо на люку, під який будемо спускатися, з'їли по пончику з Ашану і випили чаю за знайомство🥂
На моє здивування вхід в підземелля був прям серед парку, де ходе купа людей. Одягнувши все потрібне обмундирування ми спустилися!!! Нарешті я в Полтві😍 Перші враження: темно, не смердить, слизько, шумно, та комфортна температура (Не та жарюка, що зовні).
Андрій показав майже всі колектори, розповів який куди йде. По тому як він з захопленням розповідав про все це підземельне царство, було видно що він любить своє місто і йому не байдуже що стає з цією річкою. Ми бачили, що в деяких місцях йде руйнація колектору. Також бачили не одну комунікацію, яка проходить через колектор і під час злив заважає потоку води. Бачила на бортиках та зайвих комунікаціях купу з вологих серветок, жіночих засобів гігієни, презервативів, та навіть шкірок від лимону. Особисто для себе зробила висновок, що саме в ніякому разі не можна викидати до каналізації. Хотілось би, щоб люди теж звертали на це увагу.
Була більш ніж задоволена від прогулянки під Львовом. Ще раз Хочу подякую Андрію Рештуну за цікаву, незабутню, ексклюзивну екскурсію в цей таємничий і незвіданний світ Полтви😊