Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Topics - Олесь

#1
Проїжджаючи Дністровським каньйоном відвідав декілька замків та зупинився на ночівлю біля села Будзин.
Там, де на карті намет:
2022-01-18-203347" border="0

Поставив намет, авто та провів там пів дня купаючись в Дністрі, гуляючи околицями та готуючи бограч. Звернув увагу, що місцеві там доволі дивні. Зустрічалися групи дівчат різного віку, від 4 по 12 - 14 штук в компаніях. При чому в одній компанії знаходились різного віку, від 5 до 15 р. Одягнені були доволі дивно, всі в хустках, чорних сукнях, та якихось блюзках.
Це була неділя, у будень вони одягались вельми яскраво. Хлопці теж ходили групами різного віку та всі в кашкетах.
На привітання не відповідали, повністю ігнорували будь які спроби спілкування. Ну можливо я був дивно одягнений, камуфляж, танто-рікон, берци, CZ83...
Я так зрозумів, якась секта. Вони мене не уникали, розглядали на віддалі.

І ось, лиш недавно, я дізнався, випадково.
Це тупикова гілка (п'ятидесятників), це рух пішов з Росії, якийсь колишній австрійський солдат на прізвище Франко, повернувся з полону та почав проповідувати Євангелію. За пророка вони мають Івана Деркача, який помер в 2009р., та похований в Космирині. Це поряд з Будзином.

Ці сектанти поділяються на чорних та білих. Білі живуть заможніше, чорні ж бідніші.
- Чорні не використовують світла, газу, радіо, телефону їздять лише фірою.
- Білі уже частково використовують світло і навіть їздять автомобілями.

В Будзині їхні дворища огороджені парканом, побудовані як старі гуцульські хати. В квадратному обійсті, по краях забудова, по середині невеличке подвір'я. В сім'ях там від 8 до 18 дітей і двадцять, тридцять онуків.
Живуть всі оцією величезною групою в одному обійсті. Вважаються добрими майстрами по каменю, дереву. Добре заробляють, їх з охотою беруть на роботи, бо не п'ють, не палять, не крадуть і сумлінно ставляться до праці.
Раніше в школу малеча ходила до 5 класу, зараз до 9.
В їх поселеннях значне перенаселення, громада навколишніх сіл зібралась і узгодилась, не продавати їм хати. Бо як вони розведуться, їх не виведеш.  ;D

Пральних машинок не мають, всі перуть в Дністрі. Там же ж і по берегах можна їх масово бачити за цим заняттям.
Весіль не проводять, а померлих хоронять без хрестів, просто закопують і більше туди не ходять.
Розселяються, групами по навколишніх селах. Навіть десь біля Трускавця є їх громада.

У військо не йдуть, зброю їм заборонено брати в руки. Раніше, за радянських часів за це їм давали статтю та садили.

Керують спільнотою пріори, проповідники, або як ще їх звуть - пресвітер.
В Ковід не вірили, це болячка косить лише грішних, а вони люди святі, їх це омине. Аж допоки не захворів їх присвітер темних, і ще декілька десятків. Відкачували його в Івано-Франківську.
До лікарів не ходять, у них там природній відбір. Якщо дитина "не вийшла" (даун, ембіцил...) то сидить в хаті, його на вулицю не випускають.

З місцевим населенням якось вживаються коли ті їх не рухають. Та в міру зростання їх громади за рахунок природнього приросту, ну по 18 дітей в хаті... Які одружуються у 16, їм стає тісно. Тож потрохи розповзаються громадами по сусідніх селах.
Уже заселили як правий так і лівий берег Дністра.

В Одаєві, був там проїздом, вчинили бійку з місцевими. Підмога їх приїхала на авто, мабуть, світлі були. Темні ж на фірах їздять. Проламали комусь череп, комусь ніс зламали, це одаївцям.
На берегах Дністровського каньйону добувають камінь цілими селами. А оскільки це заповідник, подібні роботи незаконні. Журналістів, які приїхали висвітлити це, все село взяло в заручники, з сокирами збіглись.

Так, вони виглядали в неділю, всі однаково, від 5 річних, до 15 річних.
2022-01-18-211220" border="0

А це уже в понеділок. Фото не мої, з мережі. Якби завчасно знав про існування такої цікавої громади, обов'язково походив би більше по селі, та відзняв матеріал.
Але тоді, мені треба було ночувати там, а сектанти, це сектанти, могли і намет спалити і камінням закидати авто. То ж я їх не фотографував тоді взагалі.
2022-01-18-211237" border="0

2022-01-18-211519" border="0

Хлопці в неділю виглядали доволі цікаво, своєрідні кашкети, які самі, мабуть і шиють. Та піджаки, безрукавки.

Неподілк від їхнього села знаходяться залишки печі, теж кілька фото зробив. Здалеку виглядала як залишки замку у лісі.
IMG-2975-1" border="0

IMG-2985-1" border="0

IMG-2990-1" border="0

2022-01-18-213316" border="0

Можливо, хтось знає, де вони ще розселені, окрім Одаєва, Будзина, Стінки та Космирина (це їхня столиця).
#2
Побудований в 17ст.
В 1657р. витримав облогу козаків. В 1667р. витримав облогу татар, 1672, та 1676р. його двічі здобували і руйнували турки.
Останній раз його після відновлення спалили російські війська. З часом місцеві розібрали мури замку для будівництва фундаментів, стаєн, парканів...
Ось вони на фото
IMG-2994" border="0

IMG-3000" border="0

IMG-3002" border="0

2021-08-21-195348" border="0

2021-08-21-195416" border="0

Це й же замок на обкладинці польського туристичного журналу. Власне і зустрів на території замку поляка, який сплавлявся до Хотина байдаркою.
2021-08-21-195519" border="0

2021-08-21-195644" border="0

2021-08-21-195301" border="0

2021-08-21-195320" border="0

IMG-3041-1" border="0

IMG-3017-1" border="0

Було 5-6 поверхів з маленькими бійницями. Також на території замку була поташева фабрика.
IMG-3004-1" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

#3
Почав будуватись в 1607-1636р.
Замок руйнували козацькі загони, турки, татари, волохи.
Це була найбільша східна фортеця Речі Посполитої. Тут зупинявся кілька разів король Ян ІІІ Собеський.

На місці будівлі, в середині замку, праворуч, лише земляний пагорб порослий травою.
2021-08-21-184856" border="0

Під усією брамою і прибудовами є підземелля.
Можна попасти, не спускався, під час прибирання замку все сміття зсипали в ці підземелля. Шкодую, що не спустився, мав і комбінезон, рукавиці в машині. Розлінився...
Вхід в підземелля.
KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

IMG-3054-1" border="0

Вхідна брама з гербом - Погоня.
KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

Та ж брама з внутрішнього боку. Усе подвір'я перетворили на колгоспний сад.
KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

Гак для світильника.
KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

Костел Святого Антонія 1661-1669р.
В костелі був орган і бібліотека. За радянських часів - склад.
В 2005 р. його спалив місцевий 10-літній школяр. Школа поряд, курив, падлюка.
Під костелом три крипти (усипальниці) і хід вів до замку з однієї з крипт.
Хід обвалився, ось він, праворуч в крипті.
IMG-3075-1" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

отвори в підлозі - входи в усипальниці.
KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

Хори
KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

Вихід на хори. Гвинтові сходи в башточці.
IMG-3081-1" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

Вхід в усипальницю.
IMG-3058-1" border="0

IMG-3064-1" border="0

IMG-3068" border="0
#4
Можливо хтось планує їхати на літо туди, знадобиться інформація.
2021-07-31-185039" border="0

По дорозі до озер відвідав Варяж, Тартаків, Сокаль, Рудки. Це місця з цікавими історичними будівлями.
Заїхав перед Шацьком на Велике Загоранське озеро. Доволі мальовниче, сосновий лісок, можна кемперити, 30грн за авто, якщо на ніч залишається. Людей небагато, вода тепла, пісок, пологий схід.
KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

Поблизу Світязя проїжджав, там тисячі людей, сотні автомобілів. Навіть не зупинявся. Поля з лохиною, крапельно-зрошувані. Місцеві її не їдять, кажуть, кроплять хімією.
Продають по 150грн як мінімум. У нас вона по 130грн, з тих же місць привозять.
На Світязь заїхав з іншого боку, трав'янистий берег, нормальний пляж, лише місцеві приїжджають.
2021-07-30-20323-1" border="0

2021-07-30-203423-1" border="0

Вирішив зупинитись на Пулемецькому озері Це заповідник, в'їзд та установка намету заборонена.
В цій вежці є нари, столик з кріслами і сходи на верх.
IMG-20210726-184415-1" border="0

2021-07-30-203004-1" border="0

2021-07-30-202635-1" border="0

2021-07-30-202808-1" border="0

2021-07-30-202745-1" border="0

о.Климівське, заповідник.
2021-07-30-203058-1" border="0

До води доступу немає, болото, ніяких пляжів.

Ось в кінець озера, цією дорогою поїхав. Був котлован, довелось лопатою помахати (мав звичайну, пожежну, метрову, замовив собі Фіскарс телескопічний, щоб в авто жила). 
2021-07-30-202829-1" border="0

Намет поставив в кінці проїзду, на карті позначено. Неподалік був ДОТик з часів Першої світової, гарний сосновий лісок. Супер місцина для кемпу, якби він був дозволений. Комарів хмара ввечері.
Вранці о 6 гроза і штормовий вітер зніс намет, в прямому розумінні. Пересиджував в авто.  ;D
О годині 10 уже було сонячно і сліду по дощу не залишилось, грунти піщані, усе впиталось.

IMG-2887-1" border="0

IMG-2894-1" border="0

IMG-2899" border="0

Проїхав сосняк, на поляні просушив намет, спальник, каремат. Зварив бограч. І поїхав на о.Острів'янське.
2021-07-30-205635-1" border="0

Це найбільш мальовниче з усіх озер. На супутникових фото знайшов пляж в ліску, проклав до нього дорогу в навігаторі і поїхав.
2021-07-30-203708-1" border="0

2021-07-30-203539-1" border="0

IMG-2915-1" border="0

0-02-05-42841cb5fd58639c31bd05a15afba8ac9f074faa25aeec7dcbf904d73c342356-1954a9408e690f1f-1" border="0

DSC00516-1" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

IMG-20210728-110613-1" border="0

ДОТ поблизу озера Острів'янське. Точно такий же по формі та конструкції, як біля о.Пулемецького.
KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

Богомоли неподалік, на вересових пустощах.
KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

DSC00519-1" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

Туристів тут немає, лише місцеві з дітьми приїжджають. Є мангали, альтанка, декілька блоків лавочок в сосняку. Намет ставити не можна, Ставив як усі роз'їхались. Вранці приїжджали перевірити, чи я ставив намет, двічі. І попереджали про заборону.
KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

Вужик
2021-07-30-205741-1" border="0

Наступне озеро було Соминець.
Теж цікаве озерце. І непогане місце для кемпу, людей майже немає. Тут уже кемперити можна, воно зовсім поряд з Світязем. Але туристів тут немає, усі осідають на Світязі.
0-02-05-ae3a33e280bbf68b5914c34abff1fe03d3b69053dd0508d4ae3d0c19ef37dba6-bb8a8e921f78d53f-1" border="0

2021-07-30-204241-1" border="0

2021-07-30-204153-1" border="0

0-02-05-8711a04586957e0b9b780afc7eb7474651356978b529a67a630b1e7c806c8abc-edff4be3911a1237-1" border="0

IMG-2921-1" border="0

2021-07-30-205001-13" border="0

Біля нього переночував, та поїхав на Перемут. Це озеро заповідник, є туристична стежка довкола нього, а так то нічого цікавого.
Кемперити тут теж не можна.
KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

На зворотній дорозі заїхав ще раз на Загоранське покупатись.

А цей їхав на зустріч, під 120, задивився на мій транспорт та на мості врізався в мотоблок з причепом сіна. Навпроти мого авто. Всю дерев'яну обшивку і сіно з того причепу знесло, всі живі. Але відпочинок відміняється їм. Їхав з сім'єю.
IMG-20210729-143508" border="0
#5
Зведений за проектом львівського архітектора Вінцента Равського-молодшого.
З 1587 р. тартаківські маєтки належали родині Тшцінських , згодом — родині магнатів Потоцьких.
За радянських часів тут була школа. В 1990р. згорів, не відбудовувався.
KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

IMG-2863-1" border="0

DSC00513-1" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

Підземелля під палацом.
KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

KODAK-Digital-Still-Camera" border="0

IMG-2851-1" border="0

#6
Тут жив і творив польський письменник Александер Фредро (1793-1876р.) Тут же проживала його донька, матір Митрополита Андрея Шептицького. Зараз тут Вишнянський коледж аграрного університету.
IMG-2728-1" border="0

IMG-2725-1" border="0

IMG-2720-1" border="0

IMG-2698-1" border="0

Герб родини
IMG-2697-1" border="0

Власник та час будови.
IMG-2723" border="0

IMG-2722" border="0

IMG-2701-1" border="0

На території також були господарські будівлі, які збереглись, ставок, сад з величезними віковими деревами. Брама з будівлею поруч
IMG-2708-1" border="0

IMG-2707" border="0

IMG-2714" border="0

IMG-2716" border="0
#7
Сокаль, невеличке містечко, де не цінують архітектурну спадщину. Монастир Бригідок перетворили в гаражний кооператив. Давню синагогу в туалет біля стадіону. А монастир бернардинів у в'язницю суворого режиму, зараз спалений, руйнується...

Синагога 16ст.
IMG-2829-1" border="0

IMG-2839" border="0

IMG-2837-1" border="0

IMG-2834-1" border="0

IMG-2836-1" border="0

В монастирі Бернардинів колонію суворого режиму №47 розформували, усе вивезли. Виготовляли деталі с\г техніки, колючий дріт, замки... Вона знаходиться на балансі, тому під охороною, камерами. Мені запропонували звернутися до начальника закладу за дозволом, щоб пройти на територію. Часу було мало, та й не думаю, щоб він його видав. Потрібно виділити на це декілька людей супроводу + посвідчення журналіста ...
IMG-2793-1" border="0

Монастир бригідок. Зараз тут якийсь гаражний кооператив, та будують якісь цехи малого виробництва. Пробували мене затримати, завернути. Я ж був у формі та не в гуморі, то ж вони просто крутились поряд та говорили, що прохід заборонено і тд... Все в дуже поруйнованому стані
IMG-2786-1" border="0

IMG-2789-1" border="0

Гори сміття просто під куполом.
IMG-2807-1" border="0

IMG-2823-1" border="0

IMG-2815-1" border="0

Схоже, раніше тут був ще один, внутрішній, купол (склепіння). З вузенькими сходами, збоку на нього.
IMG-2818" border="0

IMG-2817" border="0
#8
Згадка про церкву, яка вже існувала в Борині, походить від 1563 року. Наступна дерев'яна збудована 1746 року.
Православна церква Святого Духа була зведена за проектом Олександра Лушпинського - відомого львівського архітектора.
Завершення робіт прийшлося на 1912 рік. Має деякі риси романського стилю. Орієнтована вівтарем на північ. Тепер належить ПЦУ.

Проїжджав мимо, не було часу затриматись, і попасти в середину.
На території як і під церковю розміщуються поховання і крипти.


















#9
Декілька замків Тернопільщини які вдалось відвідати на зворотній дорозі з Оптимістичної.
Сидорівський замок 17ст. (замок-корабель)








Центральна брама










Висічка, замкова вежа 1672р.
Одна з двох вцілілих веж, у 1900 замок постраждав від пожежі. А в 1939р. був розграбований після приєднання цих земель до складу СРСР та занепав.








Південно-західну вежу зруйнували в 1991 за рішенням Глибочецької сільради, до якої тоді належало с. Висічка.
Залишки мурів, від вежі не залишилось нічого.


Поблизу вцілілих веж знаходиться вхід - залаз в залишки підземель замку.






Зерносховище, доволі цікаве, перший поверх - зерносховище, та цокольне приміщення - конюшні з двома входами.




Замкова каплиця, та усипальниця Чарковських. (1870р)


В радянські роки була колгоспним складом. надпис з тих часів.


Герб Чарковських.






Престол


Колись вівтар прикрашав образ святого Цирила (Кирила). Для образу святого було використано портрет Цирила Чарковського.


Крипта з похованням давно розграбована.




Рештки труни, мабуть.


Теребовлянський замок 17ст. попасти в середину не вдалось. Як не дивно, вхід на територію руїни замку платний, а сам замок був зачинений в неділю, шукати спосіб прабратись у нас небуло часу.




Колидяни - ця місцевість раніше називалась Райгород. Тут був оборонний замок, який з часом зруйнували, а на його місці звели палац в 1840р.


На цьому фото ще видно дві оборонні вежі замку обабіч.


Зараз вони виглядають ось так. Після перебудови.


Корнел Городиський перебудував його та зробив своєю резиденцією в 1840р.
У 1898 році палац-замок успадкував наймолодший син Корнела - Людвіг Городиський. Під час першої світової війни палац було зруйновано. При його відбудові більшість елементів декору не були відновлені.
Друга світова його не пошкодила, але комуністи розграбували і влаштували тут технікум, а згодом тракторну бригаду.















#10
Завжди хотів побувати, побачити в живу славнозвісні баварські замки. Снігу в нас не було, тож сподівався там застати. Але і там снігу немає.

Пішочком піднятись вгору з Швангау (Лебединий край) і видно два замки, а також мальовничі озера.

Нойшванштайн (Нова лебедина скеля)


Хоєншвангау  (Високий лебединий край)


Щоб знайти цей ракурс довелось перебратись через загородження та колючку з групою індусів, які також прийшли пофотографувати замок. (Всі урвища огороджені)










Хоєншвангау 




Трішки Саксонії, Бастай.
Добратись сюди доволі легко, з Дрездена поїздом 30хв, а далі на паромі.


Бастай, це піщані скелі на березі Ельби, на яких колись була фортеця.


Міст побудований в 1851р., а раніше був дерев'яний, двухсотлітній.












Декілька фото Дрездена.
Саксонська державна опера Дрездена


Цвінгер






Йеніце - колишня тютюнова фабрика побудована в 1909р., задекорували трубу під мінарет. Зараз основна частина - це офісна будівля, під куполом ресторан, а в підвальних приміщеннях клуб.


Хофкирхе


«Хода князів»


Золотий вершник


Ельба




Мюнхен
Нова ратуша








Стара ратуша


Палац правосуддя


Церква Св.Луки


Фельдхеррихалле (Зал баварських полководців) та Театинеркирхе


Ізарська брама


Зимові серфери в центрі Мюнхена.


Новорічний Мюнхен








Центральна площа була вщент заповнена людьми які з нетерпінням чекали бою курантів і шоу феєрверків. Німці люди економні, навіть освітлення ратуші не включили.  ;D Годинник на ратуші так і не ожив, а феєрверків з центру не було видно, хоча місцеві ними з ентузіазмом стріляли. Рекошетами навіть по підземних переходах та в туристів літали. В нас такого не зустрінеш.


Кілька фото з Кракова.




Краківське Дерево Душ, з якого стікають краплі світла.










#12
Колись їдучи з Воловця бачив, як пхали в поїзд дві здоровенні сумки маріхуани, метр на метр. Бабулька з великоб біблією і метровою вервичкою. Ще на студентів кричала, нічого сюди не кладіть, це лікувальні трави на Львів.
Ось, знайшлась плантація цих лікувальних трав.

Щось довго шукали, років зо три.

http://gk-press.if.ua/u-parnykah-na-prykarpatti-nakryly-velycheznu-plantatsiyu-maryhuany-video/?fbclid=IwAR0G7oxaQLCGKuMEDxWVjU3JMJah_17MnSBbAWaSY0pFBSyUSur7PG4WnmA
#13
Румунія, 5 днів, приблизно 2 000км., 4 міста, 3 замки, 2 фортеці, Трансфегерашське шосе, дамба Відрару...
Зібралось нас четверо: Johnny, Діана, Олег і я. Визначились з датою, вибили в начальства відпустки, за свій рахунок і 28.08.2019 о 6:30 виїхали з Львова.

Кордон перетинали в Дяково, вся процедура зайняла 25хв. Що мене дуже здивувало, враховуючи попередній досвід поїздок через Польщу,
де інколи по 12 годин на кордоні доводилось стояти.   





Перша наша зупинка Клуж-Напока (324,6 тис. меншканців, друге за величиною місто в Румунії). Взагалі міста в Румунії доволі мізерні і Клуж-Напока в тому числі.
Друге по величині місто, а до нашого Львова йому дуже далеко. Будівлі в більшості 2-3 поверхові. В селах криті черепицею, в гірських районах гонтом.


Кабель менеджмент у них на такому ж рівні, як і в нас, або гірше. Проте дороги в Румунії кращі, лиш в гірських районах зіткнулись з заторами, в основному через
плановий ремонт доріг.


Клуж-Напока
Храм св.Михайла (1487р.)
Попасти в середу не вдалось, зачинений на реконструкцію і як ряд інших будівель в місті.




Замок Банфі (1774р.)


Одна з найдавніших будівель в Клуж-Напока






Собор Успіння Пресвятої Богородиці












Оперний театр




Вежа старої цитаделі


Палац Бабош


Архітектурні контрасти








Харчування і проживання в Румунії по вартості виходить практично як в Україні, або навіть дешевше.


День 2
Саліна Турда (тут ще римляни добували сіль)






Другий рівень копальні вщент заповнили атракціями для туристів, кафе, теніс, боулінг, чортове колесо... Як на мене все це абсолютно лишнє в копальні,
і перетворює її в якийсь дешевий супермаркет.


Третій рівень, озеро (луговня) на глибині 100м.




Спуститись можна на ліфті до якого черги з десятків людей, або по сходах, що ми і зробили.
































Схема саліни, для туристів доступна лиш одна луговня.


Наступна наша зупинка замок Корвінів (1458р.). Саме тут Матіаш Корвін ув'язнив Влада ІІІ Цепеша (Дракулу) на 12 років.
По власноруч сфабрикованих доказах в змові з турками.






Один з цікавіших замків відвіданих нами під час подорожі. Число експонатів, таке ж як і в наших замках, проте сама архітектура вельми цікава.






















Наступне наше житло збереглось в автентичному стані ще з радянських часів, відсутність інтернету, гарячої води та газу за який власниця не заплатила.
Та наявність мурах наполеонів...




День 3
Трансфегерашське шосе (90км. серпантинів) та о.Балея






















Дамба Відрару (1965р.)








Водосховище, дещо обміліло, або було частково спущене, попередній рівень води можна зауважити по характерній відмітці на скелі.


За 3км від дамби знаходиться цитадель Поінарі. Це справжня фортеця Влада Цепеша. Потрапити всередину нам не вдалось, стежина яка веде до цитаделі перекрита через
ведмедів. В цю пору вони вигулюють молодняк. В Румунії їх взагалі доволі багато і для контролю популяції раз в рік дозволяється їхній відстріл.
Тоді ж в ресторанах Румунії з'являються блюда з ведмежатини.




До м.Сіная, в якому заночували, добрались доволі пізно через ремонти доріг та затори. Заселились, пройшлись вечірнім містом. Місцевих можна було побачити лиш біля пабів та тамтешніх наливайок.
Вулиці були абсолютно безлюдні.




Всі лічільники в них винесені назовні будинків.


День 4
Сіная
Православний монастир в Сіная (1690р.)






На території монастиря...


Замок Пелеш








Замок Фойор






Потрапити в замок Бран поперднього дня нам не вдалось. Вирішили зробити коло і все ж відвідати його на 4 день.
Замок Бран - розпіарений турагенціями завдяки роману Брема Стокера - Дракула.
Історична постать - Влад Цепеш ІІІ насправді в цьому замку не жив і можливо, навіть не бував.
Вхідник квиток тут найдорожчий, 40 лей. Проте, як на диво в Румунії можна користуватись нашим студентським. Навіть недійсним, ніхто не приглядався. :)




Замок мізерний, архітектура і планування його доволі цікаве, але всі його плюси меркнуть перед потоки туристів. В стінах замку ніде провернутись, утворюють затори з туристів...
Одним словом, ніякого задоволення...
























До речі, румунська валюта, лей виготовлена з пластику, вона не рветься, не боїться вологи.


Наступна зупинка Цитадель Ришнов побудована лицарями тевтонського ордену в 1225р.










м.Сіґішоара

Вид на нічну Сігішоару та православну церкву Святої Трійці




Годинникова вежа (13ст.) оборонна і водночас адміністративна споруда. Під нею розміщувались центральні ворота в цитадель. А в самій вежі розміщувалась мерія.




Будинок, в якому в 1431р. народився Дракула (Влад Цепеш ІІІ)


Мерія


Криті сходи школярів. На пагорбі церква та ліцей.






Собор Святого Йосипа




Церква Святого Духу (Церква прокажених)


Вежа гільдії коменярів


Вежа чоботярів


П'ятий день витратили на зворотню дорогу. За час поїздки звикається до кочового життя, постійного руху, нових місць, людей... Повертатись до буденно рутини та
роботи зоавсім не хотілось.
#14
Весь той маршрут задумувався, щоб знайти Білотку Альпійську, або Шовкову Косицю, або як москаль каже - Едельвейс. Кажуть, він ще зустрічається на Шпицях, Ребрах, Ненесці, Драгобраті, Близниці.
В інтренеті щось я не бачив фотографій цієї рослини в наших Карпатах. Крім того, Чорний Діл - це найбільш маловідвідуваний шматочок Карпат.

Отож, взяв відпустку на 3 дні та рушив.
Добу зайняла дорога до Шибеного. Раховозом до Ворохти приїхав о 22:00. Розбив намет прямо на галявині біля вокзалу. Добре виспався і раненько, першим автобусом рушив до Верховини. З Верховини на Шибене автобус
ходить о 12:00. Їде дві години. Повно маршрутників які за 1500грн можуть тебе довезти. Або бусик набитий битком народом, за 300грн, теж довезе. Автобус  коштував 40 грн.
В Шибеному був о 14:00, вийшов перед початком села. Мав на меті піти старою дорогою ліворуч на полонини. Але виявилось - дорога зникла ще декілька років тому. Тож рушив на погран-пост. І за ним ліворуч підйом на
гору по комфортній дорозі.
На пості показав ксерокопію паспорта і їм цього вистачило. Пройшов 13км. це вже піднявшись на хребет Пнів'є (Гринявські гори), вийшов на стаю (це колиби сироварів). Над якою майорів європрапор, український прапор,
ну просто як з картики стая. Багато будиночків, альтанок, все чистенько, показово. Думав, вдасться там переночувати, та гоцули відправили мене далі по хребту (недоброзичливі якісь). Преночував, та о 5:00 рушив далі.

Піп Іван Чорногірський.


Ночував там де намет. Маршрут першого дня, йшов 3 години.


А це вже 6 ранку.




Приблизно за 23км. до Перкалаби на хр.Пнев'є знаходиться чоловічий монастир (Свято-Троїцький). Там проживає настоятель, послушник. Третій монах помер і похований біля дзвіниці. Мають невеличкий табун коней, кажуть, що не їхні. Побудований в 2003р. Спершу розмовляли зі мою по російськи, потім перейшли на українську мову.






Дзвіницю мають, а дзвони висять в низу. Мабуть, лінь їм підніматись, щоразу дзвонити.










Ось таке джерело трапилось.




Краєвиди гарні, йти легко, великих перепадів висот немає. Туристів зовсім немає. Зустрів лиш двох в кінці хребта, Чорний Діл вони обійшли стороною.
Зате всюди повно збирачів яфен. Або як вони кажуть "афен". Цілими сім'ями і групами живуть тут і збирають. Сотні їх, ввечері машина забирає зібрані ягоди (50грн - 1 кг).


Посеред хребта застала гроза з градом, 5 годин тривала. 3 години перечекав в наметі, потім рушив одягнувши ОЗК. Потоки води, слизько, але не жарко.
Увесь хребет пройшов за день (30км.) В кінці хребта полонина Перелучна. На карті Карпатських Стежок позначено стаю і нижче притулок для туристів.
Ото ж, проходжу я через стаю, обходу там немає, 100 метрів квадратних гною довелось місити берцами. З будиночка в стаї виходить гуцул. Ну я вітаюсь - "Доброго дня, де у вас тут притулок для туристів ? ".
Відповідає - "Нижче, він зайнятий туристами".
Пішов я далі, притулок великий, 6 кімнат. Пусті, ні одного туриста, збирачі яфин, мабуть, ящики їх там були.
Знайшов зовсім пустку кімнату, поставив рюкзак і вийшов на двір. В цей момент прибігає гуцул з дружиною і починають кричати - "Чого ти сюди прийшов, тут занято... Ще такого не бачили, всі спершу підходять, питають...", "Зараз прийдуть робітники, сини, розпатрають плецак, рознесуть тебе кусками по горах, ніхто не знайде..."
Я витріщився, думаю в чому справа. Кажу - "Ну це ж притулок, я в десятках таких був. Спитав я в господаря, він підтвердив, що це притулок, та й на карті позначено. Якщо треба, я заплачу".
Так вони хвилин 20 орали, що то їхнє, що вони його будували...
"Та я нічого не маю проти, просто йду в притулок, якщо він ваш, плачу гроші" - кажу я.
"Можеш залишитись, щоб не казав, що ми бандерівці і грошей твоїх не треба" - відповідають мені.
"Та й мені не треба вашої гостинності" - та й пішов вниз, переночував біля Перкалаби, трошки нижче кляузи.
Одним словом, гуцули бачать в туристі мішок з грішми, який зобов'язаний у них щось купити. Ягоди, гриби, траву, сир... Якщо нічого не купляє, пішов він куди подалі. Будз я бачив як готують, у ведрі молока сантиметр гною зверху плаває, купляти такого не хочу. Ще й обважують на 100% (900 грам продають як 1.8 кг) Та й ціни в них вищі, ніж це й же будз, в Самборі. 
Крім того в низу мені сказали місцеві, що я нагадую СБУшника, що прийшов контролювати погранку (щоб прикрити шляхи контрабанди, з неї тут всі живуть). Ще й в автобусі як до Шибеного під'їжджав питали люди -
"Йдете перевіряти погранців ?". Я тоді не зрозумів про що йде мова.  Мабуть тому ставлення таке ,або важкі умови довели гуцула до...




Маршрут другого дня, 30км.


Сірко-водневе джерело на острівку посеред струмка. Вода просто бурлить.


Перкалаба


Так будувалась кляуза "Кронпринца Рудольфа",  1879р.


Кляузи були двох типів, менші - вони просто як гребля перекривали річку, плоти (по місцевому дараби), зв'язували в бакорі (це декілька плотів ланцюжком), нижче кляузи. Потім відкривали шлюзи, вода піднімала бакорі і сплавлявся ліс вниз. Кермували плотами бакораші - це була еліта гуцулів, вони добре заробляли і вважались сміливими.
Більші кляузи працювали інакше. Там плоти зв'язували просто на воді, перекривали шлюзи, вода піднімалась і плоти сплявлялись спеціальним жолобом в кляузі.
Ось сюдою пропливали бакорі якими кермували бакораші (язик можна зламати  ;D)


А ці шлюзи перекривались, щоб підняти рівень води.




Так працювала кляуза 100 років тому.




А це новозбудована кляуза в Сараті. Це з протилежного боку хребта Чорний Діл. Мали побудувати міні-ГЕС. Їм дозволили при умові, що гребля буде побудована у вигляді старовинної кляузи. Ото ж, як і оригінальні кляузи її побудували з колод, які сформували зрубом у вигляді сот. І заповнили соти камінням. Мабуть, стійка річ, раз більше сотні років може простояти.




Йшов синім маршрутом, червоним спускався. Інші маршрути колись були, але зараз майже непрохідні ( з рюкзаком 20кг точно не пройти).
Маршрут 3 дня. Тут вже я просто походив по Чорному Долі. Десь приблизно 16км. Але то були важкі 16 км.


Чорний Діл - це хребет, який включає декілька вершин: Широкий Грунь в його основі є полонина і лісничівка, Змієвона, г.Чорний Діл та гора Великий Камінь.
Раненько, о 6 я перейшов через кляузу, на правий берег Перкалаби і пішов ввер по течії. Вище по течії невелика поляна Калиничі, а ще вище, застава однойменна (теж Калиничі). Від кляузи до застави 4км. Уникаючи нарядів погранки я прошмигнув повз заставу на підйом до Чорного Долу.
На підйомі трапляються таблички - "Прохід заборонено", "Штраф 500грн", "Ведеться відеоспостереження". Останню бачив декілька разів. Ну і зо три шлагбауми. Підйом крутий, йшов швидко, щоб мене якщо зауважили не змогли завернути. Штрафу не боявся.
Машиною можна проїхати лише до половини підйому. Багато лисичок, групами доволі великими траплялись.


Їх як і бурівки приймають в пунктах.


Піднімався десь 2.5 години. Вийшов на поляну. Багато слідів нічних лежбищ оленів, багато слідів кабанів. Видно, що дичини там повно. Крім того, тут живуть рисі і ведмідь ,має берлогу під Чорним Долом. Про вовків не знаю, але думаю, теж є. Бо це місце, найменш відвідуване людьми.


Поряд джерело і лісничівка. Невеличкий будиночок на дві кімнати і прибудова. Перша кімната - кухня на дровах, ліжко, застелене ліжником і матрацом, стіл з склянками, стопками усі вверх дном, рядочками.
Друга кімната - нари, широкі на 3 - 4 чоловік. Обжита, тут я так зрозумів привозять елітних бракон'єрів постріляти оленів на полонині. Вище полонини в гори ніхто не ходить.


Поставив камеру і готую обід. Ходячи по цій горі я не стільки боявся диких звірів ( я ночувати тут не збирався), скільки погранки, яка б мене могла з неї зігнати. Але логічно помислити, навряд чи вони б так мучились виходячи на гору.


Отож кинувши рюкзак в кущі на горі Широкий Грунь, далі пішов легкоходом.
До Змієвони ще проглядається стара стежка, заросла.


Ось так виглядає ліс на цьому хребті.




Вид з вершини Чорного Долу на Змієвону. До нього уже стежки немає. Завали лісу по плечі, трави в рівень росту. Перед самою вершиною гарна полянка.


Вершина являє собою скелясте ребро шириною 40см, яке тягнеться на 20-30метрів, поросле ялинками. З обох боків урвища, ліворуч взагалі вертикальне. Праворуч теж доволі круте. не втримався б.


Білотку Альпійську не знайшов. Знайшов Молодило Гірське, теж рідкісний вид рослини, зустрічається на скелях Вододільного хр., ...


А це, не знаю, що за рослина.


Чорний Діл, кажуть місцеві, колись називали Чорних Дів. Тобто, гора чорних відьом.
Туди й погранка боїться підніматись. Ось, що написав знайомий мисливець, щойно:


А то ж він не один був, їх там цілий загін з автоматами був. Переполохи ))
Про г.Змієвона розказують, ніби там жив змій мутант, він їв малих овець і кіз. І десь в сорокових роках його закидала гранатами окупаційна армія.
Кажуть, в цих горах незначні поклади урану і вони викликають мутації у рослин та тварин. З рослин в цих краях найбільш цілющою вважається - Змієвона.

Дозиметр трошки пострибав, але в межах норми. Більше як 0.3мз. не показував.
Це теж Чорний Діл, вершина.


А це г.Великий Камінь. Скелі метрів по 20-50, урвища. Дійшов лише до основи. Іншим боком треба було добиратись до неї.


Повернувшись на полонину висушив спальник, намет, одяг... і рушив до Сарати іншим шляхом. Він більш пологий.


Посеред цього спуску пробив берц на шипах закопаних в землю. Внизу побачив табличку:


На цю полонину є виїзд, по цій дорозі. Зустрів вантажівку з працівниками електромереж, ніби.Під час грози з градом зникнула мережа у всіх довколишніх горах. Ото ж, вони піднімались оглядаючи лінію. Цікаво, що піднялось їх 5, а спустилось 2, отже 3 з них були бракон'єри. І залишились вони в мислівці.
Сарата, село де хати розміщені за 2 км одна від одної і покинуті. Немає нічого крім цієї ГЕС. Розбив намет, прийшла погранка, перевірити документи. Засікли, що був на горі, мабуть, камери. Про що й місцеві казали, що камери дійсно є.
На наступний день, раненько рушив на Томнатик. Десь читав про 300км. туристичну дорогу для квадроциклів. Ото ж, по ній і йшов до Томнатика.
Замість маленької, гарної, мальовничої стежини вирубали просіку стометрової ширини. Ліс загнали наліво, гроші в кишеню, мабуть, ще й якийсь гранд на розвиток туризму з Європи, захнирили на цю трасу. Виглядає жахливо. Ідеш кілька кілометрів і бачиш болото й глину шириною 10-20 метрів, а по обидва боки ще й вирубки по 30 метрів. Пеньки, купи гілляччя накидано.





В Сараті величезний банер - "Вітаємо з Новим Роком", 5х7 метра.
А на Томнатику декілька таких:


Готуються до фестивалю. Десь 10.08.2019 буде.
В правому куполі- коні, повно гною. В лівому -корови, теж купа гною.




Був зимою тут, Лена на місці, досі.


Купи пляшок і сміття були зимою під снігом, зараз "прикрашають" місцину.












Карта маршруту за цей день. Червоний піднявся на Томнатик від Сарати. Фіолетовий йшов до автобуса.


На вершині мені місцевий сказав - "Найпростіше вибратись з Голошино, бо якщо з Селятино. То декілька пересадок і автобуса може не бути". Ото ж, я рушив через Верхній, Нижній Яловець до Голошина. Там мав бути автобус о 5 ранку. Один єдиний на день. Прийшов в Голошино, і мені кажуть - "він сі вломив, і вчера не було".  Йдіть ще 12 км до Чорного мосту. Ото ж, йду я до Чорного мосту, який насправді виявився голубим. Його перефарбували. Це розвилка, де знаходиться заправка, маленький магазин і гори з усіх сторін. Кажуть, автобуса там теж не буде. Йди до Устірік. Пішов далі, нащастя мене підвезли місцеві. Цього дні я пройшов 42 км, десь до 17:00. В Устіріках теж автобусів немає. Годину просидів, мене підібрав якийсь жигуль і підкинув до Верховини, безплатно. Щоб не чекати цілу добу я заплатив йому 300грн і він мене підвіз до Ворохти. Це не дорого, враховуючи ,що за цей же кілометраж перевізники 1500 хотіли.

Це купола з боку Верхнього Ялівця.


Місцина гарна, туристів немає, якраз для мене. Особливо, Чорний Діл. Там можна переночувати закрившись в лісничівці. Є внутрішній замок. Якби ще знати, що погранка та бракон'єри не мішатимуть.

Хто хоче з ночівлею на Чорний Діл ? Пробратись біля погранки, взяти перцовий балончик на ведмедя і подивитись, що ж це в ночі погранку лякає на горі Чорних Відьом.  ;D



Постскриптум.
Мене не було в мережі три доби, гроза пошкодила вежу. Мої знаючи куди я пішов вичитавши в інтернеті що за гора, всі ті статті які я собі повідкладав подзвонили в Чернівці, до якогось знайомого. Той наробив шуму, що туди ніхто не ходить, що звідти живі не вертаються, що там блудить, що там обриви... Одним словом підняли на вуха погранку, рятувальників. Вони сказала, що якщо не з'явлюсь в мережі за добу пошлють загін на пошуки. Погранка з Селятина сказала моїм (вони і туди додзвонились), що туди не можна ходити, там ведмідь, рисі, вовки... Нащо він туди пішов... Одним словом підняли їм настрій.
І за якийсь час відзвонили з Калиничів (погранчастина), що бачили мене, як піднімався на Томнатик, живий, здоровий. От так, поїдеш, щоб відпочити і якщо погранка тебе не знайде, то твої погранку на тебе самі нашлють
.  ;D
#15
Є щось заворожуюче в шурхоті води, що спадає з скель... Та й гори мені подобаються, все там якесь інакше, краще, спокійніше...
Давно планував вибратись, пройтись по цих місцях. Тож взяв 1 день відпустки + вихідні і рушив.
8 годин дороги, 5 пересадок і о 13:00 я в Пасічній.

Там же ж і перший водоспад Бухтівецько-Бистрицький.
Оскільки він поряд з дорогою, усе загаджено: помідорами, кульками, пляшками, туалетним папером... Народ наш все таки худоба.




Маршрут


Ото ж, в п'ятницю я рушив по маршруті. Туристів 0, місцевих теж чомусь не видно. По дорозі зустрілись дві свердловини. Одна заглушена, з іншої газ качають трубою в якесь ліве сховище. Шипить, труба валяється просто по землі, по ній машини їздять...




Ось за бочкою, що видніється на задньому плані, за свердловиною пролягає шлях до водоспаду Дзвінка. Туди ніхто не ходить, та й місцеві, ті декілька, яких я запитав про нього, нічого не знали.
Шлях до нього пролягає по болотистій дорозі, а потім по руслі річечки, вверх по течії.




Бухтівецький на маршруті був наступний. Гарно облаштований: альтанки, мангали, поручні навколо стежки...
Це русло річки прорізало ці скелі.






На лівому березі річки, за водоспадом, розміщена якась привата відпочинкова база, або дача. Ось до неї веде такий підйом. Розміщений просто біля водоспаду. Закритий звісно, в клітку зашитий, постапокаліптично захищений. 




Крапельковий водоспад, 100м. від Бухтівецького на її лівій притоці.


Ось, невеличка полонинка, на якій заночував. За селом, на підйомі. Води немає, ніс з собою 5 літрів, зате трішки ягід є. Якийсь козел за 5 метрів від моєї палатки орав так, що було чутно на кілометр. І це о 2 ночі. Мусів висунути голову і свиснути декілька разів. А він собі бігав, туди-сюди і орав. Потім вдень чув ще декілька разів його, або йому подібних на маршруті.


Цікава деревина. Росла в густому лісі, вирубали все навколо, залишилось саме. Тому і гілля такої форми.


Це вже другий день як йду і нікого ще не бачив з туристів.
Преде Манявським водоспадом облаштовано кемпінгову зону.












Верхні каскади Манявського водоспаду.




Водоспад гарний, я там для масштабу )








По дорозі з Манявського до Замладського водоспаду спокій в горах помер. На зустріч хмара туристів, спершу Краз, потів УАЗ, далі джипи. Всі вони сидять, теліпаються і мобілками на всі сторони цикають. Чомусь я викликав у них особливе зацікавлення. І кілька мобілок почало мене фотографувати, аж мусів крикнути:
- Негайно видалити, все !
- Ми не фотографуємо ! - пролунало у відповідь.

Наступний Замладський. Сюди теж ніхто не ходить, треба йти вверх по течії. Це кінцева точка маршруту. далі повертаюсь. Щоб не йти попри цю сотню туристів, що з вересками, криками бігали навколо водоспаду ломанувся маленькою стежиною ліворуч. Вона закінчилась за 100м. Далі йшов каньйоном, дном потічка вверх. Місце гарне, шкода, що не сфотографував. По обидва боки круті береги метрів на 10. На них не вилізеш жодним способом. Піднімався десь біля кілометра, потім в одному місці берег каньйону став більш пологим, і з трудом вдалось піднятись. Вийшло відмінно, якраз на поворот стежини вибрався. 


Останні водоспади, що відвідав - це каскади Мар'янчених водоспадів. На карті позначені невірно, маса потічків, що розгалужуються і на одному з таких розгалужень, де ніхто взагалі не ходить, і пройти дуже важко навіть без рюкзака, його залишив на пів дороги, знайшов перший з каскадів.
Для тих хто все ж вирішить туди йти, слід спуститись по дорозі до с.Бойки (стежини в лісі є). Як дійдете до русла річки, повертаєте праворуч, вверх по течії до розгалуження. На розгалуженні ліворуч, і так двічі.














#16
Виявляється в Рудках похований під костелом дід Митрополита Андрія Шептицького, по матері. Він належав до роду Фредрів, шляхти, що володіла Рудками.

Александер Фредро (1793р-1876рр.),    поет, письменник, драматург, політик. Його перу належать слова: "Виїхали разом, але з різних мотивів: Наполеон на Ельбу, а я собі до Рудок".
Брав участь у Бородинській битві. 1812 — отримав Золотий Хрест за участь у поході Наполеона на Москву.


Отож, по роботі будучи в Рудках я захотів відвідати його крипту. Знайшов місцевого ксьондза і він дав мені як екскурсовода, поляка, що проходив при рудківському костелі практику чи як це в духовенства називається. Українською не розмовляв і не читав зовсім, але провів мені екскурсію.
Побудований на місці дерев'яного у 1728р.




В дзвіниці розміщено музей Александра Фредра.








На стінах костелу.






Якісь вандали стерли прізвище власника Рудок, колишнього.


Був орган, його вивезли. У 1612 році Юрій Чурило передав до храму православну ікону Богоматері першої половини XVI століття, випалену на Кримських церквах на Поділлі. Навесні 1946 року у будинку відкрили сховище продовольства і ветеринарну аптеку. Приміщення костелу було перегороджене стіною. Згодом половину костелу передали польському духовенству, а другу половину хотіли залишити під склади, магазини. Місцевий народ збунтувався і зніс цю стіну. Ікону шляхом контрабанди вивезли до семінарії в Перемишль. Її відреставрували, і у 1961 році ікона була повторно освячена єпископом Франциском Бардою. У 1968 році образ був переданий церкві в село Ясен, де створювався марійський центр. Інтронізацією керував кардинал Кароль Войтила. У ніч з 7 на 8 липня 1992 року чудотворний образ було викрадено.


А цей іконостас був встановлений за кілька днів до мого приїзду.


На диво, цей костел надто кольоровий, усі в яких я досі був, стримано білі.


Це вхід в усипальницю родини Фредрів.


Родинна крипта Фредрів.






В цих нішах мають бути поховані останки, знайдені на храмовому подвір'ї. Кому вони належали, невідомо, але думаю це був храмовий цвинтар.


#17
Західні Горгани - це вам не Чорногора і не Мармароси, це значно складніше.
Скелі порослі мохом, дощі з градом, важкі підйоми, спуски, жереб, сонце палюче і брак води, пересохлі джерела, нічні переходи по хребті.
Тут немає полонин, усе в жерепі, він обмежує видимість, важко проходиться. Лише вершини покриті горганом. Але і своя чарівність є: килими мохів різнобарвних, що покривають скелі, камені, дерева, білі гриби, просто під ногами. Струмки джерельної, холодної води після 15км. переходу, до якого ще потрібно 800 метрів спускатись, та стільки ж наверх.
Будиночок повний туристів, який рятує від грози в останню хвилину, багаття під великим, червоним місяцем...

Ото ж в п'ятницю, о 5:05 виїхало нас троє на Стрий. В Стрию пересіли на автобус Трускавець - Коломия (50грн.). Доїхали до Калуша, далі чекали на примарну маршрутку до Осмолоди, яка могла бути, а могла і не бути, і ніхто про неї точно нічого не знав. Таксисти хотіли 700грн. до Осмолоди.
Але якимось чудом о 10:50 прибула маршрутка, маленький бусик, уже на автостанцію прибув забитий повністю туристами. Ледве втиснулись, рюкзаки в три яруси. Оскільки людей він майже не брав, лише туристів до кінцевої, доїхали за 2 години. Раніше їхав 3 години. Тож о 13 висадились в Осмолоді.

І рушили по маршруті (зелений - кільцевий). Хотіли йти через Петрос - Коретвина - Попадю - Грофу - Молоду - Яйко Іл. - Яйко Перегінське - Мислівка. Але щоденні дощі з градом скоротили цей маршрут вдвічі.


Осмолода - р.Лімниця.


Перші 10км. пройшли за 2 години. Все по дорозі, попри Різарню.
Це мала бути "школа саджанців", показуха для туристів. Зрізують щодня сотні дерев і везуть цими дорогами в Осмолоду. А тут посадили 20 саджанців, які будуть 5 років рости, перш ніж їх висадять.


Так, виглядає дивно, зате дуже практично. Раніше ходив з звичайним дощовиком, рветься моментально, промакає, парить. Для лісу, жерепу найкраще ОЗК (купив за 200грн. новий). Можна й дешевший знайти, але в останню хвилю купляв. Міцна річ, не парить, комфортно в ній. Єдине, що вага 1,8кг. - це мінус, тоді як плащик целофановий 250г. Але тих плащиків порваних шматками на жерепі бачив по маршруті повно.   


Наступних 4 км. йшли дві години. Підйом, рюкзаки біля 20кг., відвик ходити, тож було важко.
Мох різнобарвний, мабуть, від того залежить, які мінерали він з каменю тягне. Якщо там трошки міді чи заліза, робиться червоний.






Стежина в напрямку Петроса. Це вже третій Петрос на моєму шляху. Бракує фантазії, мабуть, гуцулам.


Перед Петросом, просто на стежині поставили намети. Наближалась гроза. Виявилась, з градом. Годину добре лило. Після дощу розпалили багаття, приготували білі гриби, які просто на стежці назбирали, з соленим салом, зажарені з цибулькою, часником, приправами, паприкою. До гречки в солдатському казанку, яка варилась з лавром і петрушкою, часником дуже добре пішли. Двохлітрового казанка на 3 чоловік цілком вистарчає. Вогнище, гілки мокрі, щоб розпалити трошки бензину, на стару шкарпетку на патику, горіло добре.  ;D




Багато туристів, перед Петросом зустріли десь 23 туриста, що в низ йшли. І далі по маршруті ще біля 50.
Так виглядає стежина через жереп. І йдеться просто по цих гіляках, обійти ніяк не вийде.


Вид з Петроса на Попадю.


Вершина Попаді. З водою тут напряг. Струмок є в низу, перед підйомом на Петрос, біля річки. Джерело між Коретвина і Попадею пересохло. Сиділи туристи просто в жерепі, з однією пляшкою води, троє чоловік. Хто не ходив в гори, не зрозумію, що значить брак води на підйомі.


Журавлина на Попаді. Кинув жменю до рота, терпка, відпльовувався пів години.




На спуску з Малої Попаді є гарна поляна, тінь, дерева, місце для наметів, повно дров. До води йти 800м. вниз. Бурхливе джерело, бурівки розміром як сливка, дивитись уже на них не міг, об'ївся.  ;D


Дві години провалялись, просушили намети, спальники, карімати, одяг... 150м. бурівок цим всім накрили. Думали залишитись на ніч, але прогноз погоди підганяв. Підйом на Паренки, хоч і не дуже крутий, але довгий. Спускались якісь люди, казали, годину. Але взагалі без рюкзаків йшли. За ті дві години через поляну пройшло 20 чоловік. Ну просто парк, а не дикі гори.


Початок підйому на Паренки.


Половина підйому на Паренки, більш полога. Піднімались півтори години.




Вершина, Паренки, нагадує Ігровець, плоска, широка.




Наближається гроза. Як за розкладом о 18, другий день підряд. Кілька кілометрів доволі крутого і швидкого спуску по жерепу до полонини Плісце.


Плісце полониною не назвеш, це скоріш заросла деревами велика поляна. На ній стоїть колиба. Яку побудували організація Карпатські Стежки, за кошти благодійників. Вони відремонтували дуже багато колиб по карпатах, під Конем Грофецьким теж їхня колиба, і під Марічейкою...
Кажуть, за цю колибу і досі спір іде, лісництво щось там протестує. Гарна колиба, перший поверх - ганок, коридорчик з пічкою, праворуч та ліворуч по кімнаті, двері всюди закриваються. По 4 чоловіка в кімнатах. В правій пара з Рожнятіва + ще чоловік з Калуша, старший. Постійно ходить по горах, мав повний ОЗК, казав, так надійніше від зливи. У лівій кімнаті - одиночка з Запоріжжя. І ще троє, спустились з гір.
Добрались до колиби в останню хвилю перед дощем. Зайняли другий поверх. Самий комфортний, утеплений, засклений і чистий.


Стеля утеплена, вікна засклені, двері закриваються, стіл з лавочками, навіть віник є, щоб замітати. Праворуч і ліворуч теж були лежанки. Але їх спалили, мабуть, зимою, за дровами ж до лісу далеко йти... Під Говерлою в колибі теж були і столик і лежанки двохрівневі, все спалили, гола кімната залишилась.


Журнал відвідувачів, заповнений на половину. Жаль, ручки не знайшли.




Вид з вікна. Година дощу і знову погода.


Після дощу все мокре, під ганком сухі гілки і дрова, взяли скільки треба. На їх місце з лісу принесли свіжих, нехай сохнуть для когось. Ця пара, з Рожнятіва десь років 30-40, другий день ходили по горах. Залишили машину в Осмолоді, домовились, що нас підкинуть до траси, якщо підемо з ними на вершину. Тож ми о 4 ранку їх розбудили і рушили десь біля 5 самі. Вони мали до нас приєднатись на вершині. Підйом не складний, півтора км. Місяць, та ліхтарка, доволі комфортно йшлось.




Це, в далині, ще місяць, сонце з іншого боку гори зійде.


Вершина Грофи, відсалютували, гільзи не визбирував, порозлітались між горганом.




Схід сонця, дуже гарні краєвиди і тепло. Усі ці ночі було доволі комфортно, градусів 12. Сама по собі вершина дуже калоритна, різні кам'яні скульптури, укріплення...
Взагалі на Попаді, Паренках є залишки шанців, укріплень, доволі багато їх. Навіть частина маршруту по дні шанця глибиною по плечі проходила. Це ще з першої світової залишки, ну і прикордонні австро-угорські стовбці з надписом 1923р. зустрічаються.


Цифро-мильниця не дає того ефекту, як насправді усе виглядає.


Водоспад туманів, звідти вони розливались по менших долинах.






Місцевий "Стоунхендж".


Плато ідолів.  :)












Як розсвітало, піднялась на гору пара з Рожнятіва, казали, що на Плісце приїхали поляки. Чоловік 20. Але минулого року в такий час вся колиба була забита і довкола неї більше 50 наметів. Тож цього року, можна сказати тут пусто. На вершині було лиш нас п'ятеро. Спускались в напрямку г.Кінь Грофецький. Доволі крутий спуск по жерепу, десь півтори години. В низу на сідловині болотисте місце, стоїть колиба. Теж "Карпатськими Стежками" збудована. В ній спали якісь туристи, закрились в середині, ведмедів, мабуть, боялись. Розвели бардак, повно банок, пластикових пляшок...
Це не туристи, це чортові лежні, хіба ходять і смітять і сплять до десятої. Турист в 4-5 ночі встає і йде.












Від колиби до Осмолоди 9 км по стежці вниз. Ото ж, підйом почали о 5 ранку на Грофу, там годину на вершині провели і десь о 10 уже були в Осмолоді. Пара підкинула нас до траси, проїжджали попри їхню хату в Рожнятині. На трасі буквально за 30с. зловили автобус до Дрогобича.  І о 16 уже був в хаті. От правда в місті змокнув до нитки, в горах так не мок, за кілька хвилин. )

Для довшого маршруту потрібно більше часу і гарної погоди. Тож, успішних мандрів усім, хто захоче туди поїхати.

#18
Неподалік від Старого Самбора доволі цікаве поселення, чи вірніше село, Стара Сіль. Засноване в 1255р. За поляків мало  Магдебурзьке право і називалось це село містом Зальцборк.
Раніше Зальцборк оточували фортечні мури з 8 вежами, які не збереглися.Вважають , що мурований костел , з товщиною стін 1,5 м.  , був однією з веж. Кажуть тут сіль добували ще з римських часів. Ну і в навколишніх селах також, в :Солянуватці, Саліні, Березові ( там під г. Кадивна в ярузі залишки шахти)...
Герб.


Колись на місці цього стадіону була солеварня. Старші люди розказували, що їхні бабусі носили з тої солеварні ропу ведрами, вночі виварювали та продавали полякам сіль.


Одна з цікавинок Михайлівський костел. В очі відразу кидається снаряд з першої світової, що застряг в стіні між двома вікнами.




А цей снаряд вже біля 100 років тут стирчить.


Перша згадка про храм датується 1365р. В 1613 році Єжи Мнішек розпочав ремонт споруди. Костел включає в себе каплицю св. Анни,  костел добудували згодом, спершу була каплиця. Єжи Мнішек в 1613р. знайшов надпис латиною: "Знайте, що нащадок Болеслава святиню цю зводить і в покорі просить, щоб ти мала її в опіці. Року Божого 1365". Отже  існує думка що саму каплицю звів король Казимир Великий.


1648 року його спалили козаки Богдана Хмельницького.










Хори, в стелі видно вентиляційний, круглий, отвір. Це щоб не було конденсату, в багатьох костелах подібні бачив. Інколи через них до кроков кріпили світильники або кадила.










І цікавий дзвін на стіні.


Апостол Лука на фасаді








Надпис біля бійниць дзвіниці, костел мав оборонне значення.






Проводять аматорську реставрацію. Випала цегла, її назад на розчині запхали.


Знайшов людину з ключами, яка відкрила мені костел. Але підніматись на верх не захотіла і в підземелля спускатись теж боялась. Зате, казала: "ти походи і покажеш мені фото, в якому  там все стані".




Взагалі споруда цікава і історія її теж. От за тим ангеликом стирчить снаряд з зовнішнього боку.


Вхід на піддашшя.




Хрест, мабуть з якогось куполу впав.




Захристя.


Провал в підземелля під костелом. Колись там були поховання в сорокових роках: священики Остафінський і Овоц.


В підземелля можна попасти і ззовні костелу. Туди може пройти будь хто, плита лежить окремо від входу. Колись вона накривала вхід, що праворуч.




Колись ця крипта, мабуть, була замурована.




Збереглась лише одна труна.




Останки людей в ніші підземелля. Бачимо два черепи, таз, великогомілкові  кості і все це в перемішку з шкарлупою яйця, цеглою...


А це, капличка Анни. Цю частину костелу відреставрували і проводять служби.


В центрі ікона, яка збереглась з давніх часів, переховували від москалів.




Дзвіниця і кілька фото з неї. Теж була пожежа, школярі курили, підпалили її.










Кріплення на церковний дзвін, дзвону немає.


Церква Параскеви П'ятниці (1440)




Воскресенська церква 1460р. Не попав ні в одну з них, оскільки люди, що відповідають за ключі були на роботі в іншому місті.


Вілла Анна. Колись цей маєток належав якійсь піні, зараз тут лікарня неврологічна.


Легенда:
Колись, давним-давно, в Старій Солі в сім'ї солевара жила дівчина Анна. Одного разу через їхнє містечко проїжджав молодий і красивий граф, в якого вона закохалася. Вона дуже багато молилася, щоб Бог дав їй вічне кохання і граф відповів їй взаємністю. Одної ночі їй приснився сон, якщо вона щиро помолиться в Самборі до святого Валентина, то граф покохає її. Після щирої молитви до мощей Валентина, дівчина поверталася додому і на містку через річку зустріла графа, який зразу безтями закохався в неї. Незважаючи на заперечення родини і друзів, граф одружився з бідною дівчиною. Батьки графа не змирилися з цим і прогнали його з дому. Але молодята на подвір'ї батька дівчини збудували прекрасну віллу, яку граф назвав "Анна". Жили вони дуже добре аж до глибокої старості в померли в один день. Оповита легендами вілла стала найгарнішою будівлею в містечку, на неї приїжджали дивитися зі всієї околиці.








Побудована вілла на штучному пагорбі, скоріш за все для доньки. Бо ззовні вона прикрашена ліпниною з віночків, квітів.


Плитка з давніх часів. Не вдалось пофотографувати її докладно  зсередини, оскільки це псих-лікарня і я своїм виглядом шокуватиму пацієнтів. Так принаймні пояснили мені лікарі.  ;D


#19
Рушив на Пішконю. Оскільки в суботу, неділю там нічого не їздить, виїхав в четвер. З Самбора до Дрогобича, далі до Стрия та Воловця, з Воловця на Межигір'я, а звідти на Синевирську Поляну. Автобус йде з Воловця на Межигір'я о 12:30, а з Межигір'я на Синевирську Поляну о 12. Тож о Воловці був о 10 і попуткою добрався за 55грн до Межигір'я.
З Межигір'я до Син. Поляни автобус ходить до самого підйому на озеро.

З цікавинок: між Синевирською Поляною і Синевиром є Кам'янецький водоспад, але я його застав пересохшим, і це тоді, коли на львівщині дощі. Біля водоспаду є Центр реабілітації ведмедів. А в Синевирській Поляні "Долина вовків".  Це обгороджені невеликі території, в яких доживають свій вік циркові та з приватних зоокуточків ведмеді. В жодне з цих місць не ходив, мені це не цікаво. У нас Білак тримав вовків, ведмедів, левів... Вовків, ведмедів уже давно зелені у нього відбили, а минулого тижня левів мали везти в Африку за зібрані гроші в якийсь реабілітаційний центр. Тож його звіринець конкретно збіднів.

Також неподалік є цілий комплекс дотів, які оглянув.
Біля дотів розміщений Музей лісу і сплаву. Це вверх по річці піднятись 2 км. Вірніше, залишки цього музею. Колись там була дамба, яка перекривала річку. Коли набиралось достатньо води, дамбу руйнували і потоком води разом з залишками дамби плоти сплавлялись вниз. Зараз вода в цій річці нижче коліна. Не знаю, як можна по ній сплавляти щось.
Бачив вивіски: "На чарчину до Бокораша" і подібні. Думав, що бокораш, це хтось на зразок Олекси Довбуша. Мусів запитатись місцевих, так вони пояснили, що це людина, яка керує плотами на сплаві.

Щоб до озера добратись, кілометром нижче шлагбаум, за прохід 21грн, проїзд машиною 100грн. За ці кошти принаймні територія мала б бути чистою. Так ні, весь кілометр до озера праворуч, ліворуч дороги сміття просто в лісі засипане і затоптане. І це звичне явище, на Синевирському перевалі і по дорозі до нього ліворуч стоять ящики для сміття, праворуч дороги то сміття зсипають з тих ящиків просто в лісове урвище. От так їдеш автобусом і бачив, праворуч ящики кольорові, ліворуч купи сміття зсипані вниз по схилу. Тобто, його ніхто звідти ніде не вивозить.


Саме ж озеро дуже обміліло. У воді водяться сотні мальків форелі на м. квадратний. Озеро перетворили в ринок. Зо 200 столиків з різним туристичним непотребом, що 20 метрів навколо озера розкидані. На них одні і ті ж товари: сушені гриби, мариновані гриби, трави, чаї і мед. Вірніше не мед, якийсь штучний сироп, прозорий, рідкий, зелений, червоний, жовтий, оранжевий... В ньому плавають шишки, шматочки ягелю...
Можна покататись тут на конях, вірніше, шкапинах. Бо кіньми їх не назвеш, поплавати на плоті за відповідну суму, до якоїсь обмілини в центрі озера.


Раніше в фільмах бачив озеро Синевир з зеленими полянами, гарними дібровами, то насправді нічого того немає. Жодної поляни з зеленою травичкою, забудова і витоптано усе. Намети не можна ставити ближче 100м. вогнище не можна розпалювати...
Як їхав сюди хотів переночувати біля озера, сфотографувати схід сонця, захід. О 15 був на озері, розчарувала мене ця калюжа, тож пішов в напрямку дотів. А звідти на хребет Пішконі.






По дорозі на хребет Пішконі, кілометром ліворуч є озеро Озірце. Мальовниче озеро на берегах якого є колиба, альтанки, столики. На це озеро варто вибратись.












Перед підйомом на Пішконю заночував біля джерела. Було там ще 2 групи по 10 чоловік з провідниками і одна група біля Озірця, теж чоловік 10 з провідником.
О 6 ранку рушив, на самому хребті вітер і туман чи хмари, майже нічого не видно. І так було до г.Негровець. Це найвище гора на хребті.






На Негровці розбив намет. Як правило - це остання вершина в маршруті, всі групи з неї йдуть вниз до с.Негровець. З 11 до 12 почало розвиднюватись. І я рушив далі, ліворуч півколом, через сусідній хребет до Колочави. Це ще +16 км.






Краєвиди тут гарні, багато бурівок, місцеві заготовляють їх та здають по 20грн. Вірніше, на разі їх не приймають, заборонено, щоб встигли дозріти усі (накладають штрафи). Але для себе збирають по 18 літрів за пів дня. Цього року їх дуже багато.  Розказували, що білі гриби приймають по 120грн. за кг. А як сезон то дехто по 120кг. за день збирає, п'ять разів бігає до лісу. Вони йдуть хвилями, спершу десь на узліссі, масово, потім в глибині лісів, а згодом на полянах. Казав місцевий, що люди часто губляться в лісах і МЧС шукає їх, це вже третій мене попереджував.




Знайшов величезний шмат снігу. Пресований і щільний, ще з місяць протримається. Раніш на цьому місці мало бути озеро, принаймні на карті так.




З хребта Пішконі на г.Ясновець веде гарна поляна, висока трава, джерело внизу, яке я довго шукав. На карті воно на кілометр в іншому місці позначено, багато сухостою, чудові краєвиди. Але щоб піднятись на Ясновець довелось кілька годин продиратись крізь зарості жерепу. Спершу вела гарна стежинка, яка раптово закінчувалась на бурівнику, а далі кілометр жерепу. Жереп, дуже паскудна штука, це сосна яка під вагою снігу, поки молода, росте горизонтально до землі на півтора метра. Від стовбура до землі десь 40-60см. Далі вона росте на 2-2.5м. під кутом 60градусів до землі. При чому росте в різних напрямках. Отож, щоб по ній пройти прийшлось ступати по цих горизонтальних стовбурах, які прогинались і пропихатись з 100 Террою через ці густі чагарники. Орієнтуватися лише по компасу, або вилазити на вершечок жерепу і крутити головою. Я думав, що ночувати там буду, не виберусь засвітла. Він росте так густо, що там не те що лягти, там сісти немає як і стати на землю ніде. Почувався мавпою яка по деревах лазить уже кілька кілометрів і це з рюкзаком на 18кг. Таких дивних і настільки густих заростей в житті не бачив. На землю майже не ступав, весь час по стовбурах йшов і вважав, щоб щось собі не зламати. А це доволі важко, після цілого дня походу по горах. За якийсь час, десь за півтора км. виліз на полянку на вершині гори. Побачив напрямок на сусідню вершину і рушив ще в півтори кілометрову хащу жерепу. Ці три кілометри зайняли зо 3 години. І йшов я дуже швидко, ночувати не хотів в такій гущавині. Тож при нагоді оминайте жереп любими способами. Тепер я розумію, чому на той маршрут ніхто не ходить.


Далі полонина Дарвайка, чудові краєвиди, легко йти. А після жерепу, то взагалі, бігти хочеться. На ній і переночував, за 7км. від Колочави. Джерела немає, яке на карті позначене, тож нічого не готував, зате об'ївся яфенами. 4:30 збудився, спакувався і рушив вниз. За два км від Колочави знайшов джерело, зготував собі перше. гарнір...


В Колочаві був година 9 ранку, пішов в Старе Село. Вхід 40грн., це по студентському. Будиночки закриті, треба чекати до 12 на екскурсовода. Старе Село, це щось подібне до села в Ужгороді під замком, або до Шевченківського Гаю у Львові. Проте бідніше і значно гірше організоване. Відвідав бункери, теж закриті. треба екскурсовода, групу туристів і кілька сотень, щоб відкрили.






А це музей пам'яті афганців, в Колочаві.
Хотів ще сходити до водосховища, це 8 км. від Колочави, Теребовлянське водосховище. Проте погода почала псуватись, та й прогноз показував дощі. Тож злапав таксиста за 50 грн. відвіз мене до Межигір'я. А звідти автобусом до Воловця за 35грн. З Воловця до Стрия електричкою і далі електричкою до хати.






#20
Часто неподалік  проїжджав і проходив, обійшов ці ліси, але ніколи не піднімався на гору Замчище (г.Холодник). Сьогодні спеціально з'їздив туди.
Спас, невеличке село розміщена на правому березі Дністра. Відоме руїнами замку та монастиря. Замок спорудили наприкінці ХІІІ століття в часи Галицько-Волинської держави і він контролював дорогу на Ужоцький перевал. Розміщений на Замковій горі, він напевно в княжі часи був дерев'яно-земляним із кам'яними елементами, в ХVI столітті було споруджено муровані стіни, фундаменти яких сягають товщини трьох метрів.
Замок також мав кам'яну башту, яка була квадратною, з сторонами по 9 м.




Розбудовувати цей замок розпочав князь Лев Данилович ( 1225-1301 рр.)
Галицький князь Лев дуже піклувався про Спас. Він наділив його грамотою, записав йому монастирі в Созані та Страшевичах, а також подарував пергаментне Євангеліє. У 1292 р. За наказом князя на місці дерев'яної церкви розпочали будівництво нової кам'яної, яку завершили 1295р., а також на горі Замчище був зведений замок, який згодом став резиденцією князя.
Лев, приїжджаючи у Спас чи Лаврів, зупинявся у замках. Ці старовинні споруди були укріплені двома рядами валів, частоколів.
Спаський (Спасо-Преображенський) монастир був розташов. на території села, на мисі, утвореному струмками Великий і Малий Дубен.
Монастир ліквідовано 1786. 1816 його будівлі (у т. ч. муровані храм та башту) розібрали на буд. матеріал.

А що до замку, в історії пам'ятки виділяють 3 буд. періоди: давньорус. (12—13 ст.), 14—15 ст., 15—17 ст. Виявлено рештки оборонного муру 2-ї пол. 15 — 16 ст., під ними — розвал цегли від будівлі 14 — 1-ї пол. 15 ст.

У сімдесят п'ять років Лев серйозно захворів. Помираючи він заповів поховати себе на подвір'ї монастиря. Кажуть він похований у монастирі села Лаврів. Це за 11км. від Спаса.
Ще збереглись перекази, які свідчать про те, що під час розбирання церковних мурів у 1816 р. у Лаврові випадково знайдено кістяк людини. Існує версія, що це останки галицького князя Лева. Що ж до дійсного поховання Лева Даниловича (в схимі Онуфрія), то яко ченця його мали б погребти в монашому одязі, в простій труні. І вона, напевно, має знаходитись у ще недослідженій археологами частині храму, де колись зберігалися єдині у Східній Європі мощі святого Онуфрія.

Що до моїх вражень, на цій горі майже нічого не збереглось. Як було написано вище, все розібрали на буд.матеріали. Замок мав два в'їзди, з сторони Спаса, та з сторони Лаврова - Тершіва. Піднявся я одним, та зійшов іншим, повернувшись в Тершів.




Це не дуже крута гора, з легким підйомом з сторони в'їзду (воріт). Але з крутими спусками з інших трьох сторін. Видно де був проїзд в валах, шириною метрів 3, два ряди валів і рів між ними. Вершина пагорба більш менш рівна площадка, овальної форми, поросла столітніми черешнями і яблунями. Башта, мабуть, була праворуч від в'їзду на крутому березі Дністра. З неї добре проглядалася уся околиця.

Ліворуч один вал, праворуч інший, між ними рів. Трава по коліна.


Тут скоріш за все розміщувалась вежа, на крутому спуску до річки.


Яма діаметром метрів 7 та глибиною 3м. Можливо колодязь, який обвалився, в низу м'яка, земля, що провалюється. Багато розкопів, навіть доволі свіжих.


Отже окрім залишків земляних укріплень не збереглось нічого.