Topics

Попав в Кам'янецьк-Подільський на вихідні, так ще й на день міста. Людей повно, як мурахи по замку блукали. Ось кілька фото з поїздки.
Кам'янець Подільський карта старого міста. Воно розміщене в петлі каньйону річки Смотрич, дуже живописне.


Турецький мінарет при Кафедральному соборі.


Статуя на вершині мінарету, уся всіяна голубо-відлякувачами (шипи). Закріплена по принципу - ванька-встанька. Коливалась від вітру, ударом блискавки її приварило намертво, так ще й під кутом. Пізніше виправили.


Храм Пресвятої Трійці (Кам'янець-Подільський). Початок будівництва  XVI ст.


Гончарна вежа XVI—XVII ст.






Вежа Стефана Баторія 1564—1565 р.




Комплекс Польської брами збудовано в XV ст. на основі укріплення XIII ст.


Вежа домініканського жіночого монастиря.






Будинок польського магістрату (Ратуша (Кам'янець-Подільський))  XIX століття.


Замковий міст (Турецький міст). Перша згадка 1494 року. Згідно з гіпотезою архітекторів-реставраторів Євгенії та Ольги Пламеницьких, міст збудували римляни на початку 2 століття. Перший міст був дерев'яний, з підйомними частинами що опускались на кам'яні опори, пізніше його перебудували.


Фестиваль повітроплавання.






Кам'янець-Подільська фортеця.
Першопочатки Кам'янець-Подільської фортеці датували 11–12 століттями.
Самий замок складається з двох частин: старого замку з мурами та баштами і нового замку з земляними валами та ровами.


Стара фортеця.


Папська вежа (Кармалюка).
У 1818 – 1823 роках у цій вежі був ув'язнений організатор бунтів проти поміщиків Устим Кармелюк.




Ляцька вежа.


Стара фортеця. Знято з бастіонів Нової фортеці. Нова, Велика вежа праворуч.


Лянцкоронська, Комендантська, вежа Рожанка.






Спуск під Лянцкоронську вежу.


Прохід в мурах від Лянцкоронскої вежі.


Новий замок, побудований у 17ст. для підвищення обороноздатності фортеці за новими голандськими технологіями. Його висота перевищила висоту Старої фортеці, тож його з часом розібрали. На даний час від Нового замку залишились лиш бастіони та каземати. 


Казарми казематів.


Бастіони Нового замку.


Каземати під бастіонами (Новий замок).






Новий замок.


Для огляду старого міста і фортеці одного дня мало.

Дерев'яний замок згадується на початку 14ст, але його історія починається у 12ст. Саме тоді цей замок був дерев'яно-земляним укріпленням. У 1241 році монголо-татари зруйнували його. Замок відбудовують. В 14 ст. він належва роду графів Другетів, які його перебудували в кам'яний. Його будівництво завершила представниця роду Другетів, яку назвали Поганою Дівою за жорстокість.
У 1312-1322р. замок був опорним пунктом повстання жупана Петра Пете.
У 1644р. трансільванський князь Дьордь II Ракоці повністю зруйнував його. З цього часу замок не відбудовувався, лише консервувався.


Прохід у валах, на плані також він зображений.








Вхід у вежу замурували задля безпеки туристів, сходи по контуру в вежі обвалились. З зовні також були сходи, сліди від них можна побачити на стіні.


В подвір'ї замку були прибудови, перекриття видно сліди від них на стіні праворуч (ряд отворів під балки). Посеред подвір'я був п'яти метровий колодязь для збору дощової води. Зараз засипаний. В ньому рештки металевого підйомного механізму.


Засипаний колодязь. Замок мав унікальний дерев'яний водогін, вода в нього поступала самопливом з вищої гори, де був резервуар на воду.


Перекриття малої вежі уже обвалились.


Ось і вона, на даний час.


Ця ж вежа.


Хай йому шляк, українці є українці.


З вершини замку видно Ужгород.


Цей вузький прохід вів з зовнішнього подвір'я у внутрішнє. Колись мав перекриття.


На стінах знову ж таки видно ряд квадратних отворів від прибудов та перекриттів.


Захисний рів навколо замку, з західної сторони його немає, там крутий схил гори. Замок мав три рівні оборони: рів з водою, перед ним земляний насип з частоколом, а також два ряди стін.

Розміщений поблизу с.Кам'яниця, Закарпаття.
Ще за Австро-Угорщини у це місце приїжджали відпочивати заможні родини з Праги, Братислави, Вени, Будапешту.
У 1892р. тут відпочивав письменник-фантаст Жуль Верн. Саме ця місцина надихнула його на написання твору "Таємничий замок в Карпатах".
У 1958р. розпочали будівництво молодіжного центру "Верховина". У 1962р. його відкрили, працював 45р.
Тут відпочивали діти з різних країн світу.

Міст над яругою, що веде з адміністративної частини до табору.


Поворотна брамка на мості.


Арт-майданчик.


У таборі приблизно 20 жилих будиночків, окрім адмін. корпусу.








Залишки басейну.








У 1874р. Карл Вагнер видатний угорський лісівник заклав тут парк. На фото фонтан ти часів з природнім тиском води, на даний час фонтан не зберігся.








Знайшлась клумба з фотографії розміщеної вище.


Реконструкція адмінкорпусу розпочалась в 2013р, триває досі.


Басейн.

Костел побудовано у 1731–1763 роках з цегли і каменю. Це пам'ятка архітектури бароко в місті Золочеві.
Позаду, та зліва костелу знаходяться інші монастирські споруди: келії монахів, трапезна, бібліотека і т.д. Фундатором колегії виступив син польського короля Яна III Собєцького, Якуб Людвіг Собєцький, який був в той час дідичем Золочева.


Спруджений костел як храм монастиря отців піярів у 1731-1763 роках.
Над головним входом знаходиться балкон. Особливістю костелу є одна вежа ліворуч, справа вежі немає. Головний фасад також має пять ніш де встановлені скульптури святих.


Таку клямку не кожен коваль зробить.


З приходом Австро-Угорської імперіїї в 1772 році монастир було закрито, монахів виселено, а монастирський храм було передано православній громаді міста. В 1838 році храм став парафіяльним костелом Золочева. В 1878 та 1907 роках храм відновлювався та реставрувався. В 1842 році, коштом Матеуша Мьочинського було встановлено на вежі храму годинник.


Бароковий костелу успіння Пресвятої Богородиці є справжньою окрасою міста.


Амвон в костелі.




Орган, мабуть, на реставрації.

Збудований у стилі необароко. Палац і парк у Сколе були закладені бароном Еугеніушем Кінскі в середині XIX століття після того, як він він придбав сколівські землі у графа Потоцького. Перед будівлею палацу розташований гарний фонтан.
У кінці вересня 1939 в палаці був розміщений відділ НКВС, який повернувся сюди у серпні 1944 і діяв до 1948.
З 1956 палац використовується для школи-інтернату на 260 дітей.
У палаці не збереглось майже нічого окрім гарних кручених сходів. Опалюється він з вугільної котельні. Розміщеної за палацом.

Замок було збудовано протягом 1635–1640 років під керівництвом архітектора Андреа дель Аква за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. З 1939 року тут діяв приватний музей князів Сангушків. 1940 року, після приходу радянської влади, замок-палац передали Львівському історичному музею. 1945 року замок розграбували військові Золочівського гарнізону. 1947 року музей закрили, а 1949-го в ньому влаштували санаторій для хворих на туберкульоз. Замок зачинено на реставраційно-відновлювальні роботи.

Замок в роки війни.


Замок за часів Вацлава Петра Жевуського 1720р.




Замок має каземати та 2 рівні підземель (можна попасти, якщо дуже захотіти).

Згадується замок в XI столітті. З 1396 по 1414 року замком володів Подільський князь Федір Корятович. Він значно розбудував і укріпив замок. Фортеця мала потрійний захист, і в останьому (третьому) розташовувався замок. В замку були також глибокі підвали в скелях, куди могло сховатися населення. Внизу біля гори розкинулась Паланка, тобто містечко, оточене палями та ровом з водою. У 1782 р. тут відкривається політична в'язниця Австрійської монархії, в якій протягом більш ніж 100 років перебувало понад 20 тисяч в'язнів. У період Чехословацької республіки (1919—1938 роки) в замку були розташовані військові частини.

Так хорватка графиня Ілона Зріні (Zrinyi Ilona, 1643-1703), протистояла в Паланку військам австрійського цісаря Леопольда І. Витримувала облогу на протязі 3 років. Зрадили підлеглі отруївши воду в колодязі. Це статуя її разом з сином.


Криницю замку "Паланок" визнано найглибшою криницею Закарпаття. Дата спорудження у 1300 році. Її видовбано у скелі разом з крученими сходами, що збігали до рівня води
Глибина криниці 85 метрів.

Ще одна легенда про замок пов'язана з колодязем і чортом. На території замку копали колодязь і все ніяк не могли дістатися до води. Тоді чорт запропонував воду в обмін на мішок золота, але князь Корятович обдурив сатану і підсунув йому маленький мішечок з двома монетами.

Відносяться до IX століття, замок мав вигляд дерев'яної фортеці, що складалася з дитинця і частоколу. В кінці Х — на початку ХІ століть будується кам'яний замок. Замок перебував у володінні роду Другетів (1322–1691). У 1691 р. помер останній член родини Другетів за чоловічою лінією, і новим власником Ужгородського замку став впливовий угорський магнат Міклош Берчені. з 1775р. по 1945р. замок належав греко-католицькій єпархії. Усі стіни замку помережені таємними проходами більшість з яких замуровані з метою безпеки ( в жоден попасти не вдалось).

Замок Берегвар — резиденція графів Шенборнів. Тут знімалась казка "Снігова королева" і культовий фільм про розвідників "Сімнадцять миттєвостей весни". Будівля замку Берегвар побудована за астрономічнім принципом.
Так, кількість вікон становить 365 — за кількістю днів року. Ще одне віконце замуроване на випадок високосного року. Димоходів у палаці — 52, стільки ж, скільки у році тижнів. Входів 12 — за числом місяців, а кути замку прикрашають 4 вежі, що відповідають 4 порам року. У глибині саду можна знайти Джерело Краси з цілющою мінеральною водою, насиченою корисними речовинами. Напередодні війни придбати палац планував Герман Герінг — рейхсміністр авіації Третього Рейху. Але на заваді цим планам став президент Карпатської України Волошин.
Після Другої світової війни замок використовували як будинок відпочинку, а згодом, під протекцією Микити Хрущова, він став першим кліматологічним санаторієм цих країв. Спеціалізація санаторію — лікування і реабілітація після хвороб судин і серця.

Будувати фортецю почав Переньї, але завершував "Сент-Міклош" інший власник. Чинадіївська фортеця — кам'яна, з двома кутовими вежами та метрової товщини стінами споруда, зведена в XIV столітті бароном Перені. Добудовували графи Телегді. Володіли фортецею княгиня Ілона Зріні, її син Ференц ІІ Ракоці, графи Шенборни. Тут Ілона Зріні зустрічалась із графом Імре Текелі — трансільванським аристократом, очільником повстанців-куруців. Княгиня була на 14 років старша від свого коханця, австрійська влада, свідома діяльності й настроїв Текелі, засуджувала пару. Коли про кохання двох бунтарів дізнались при дворі, Європа спостерігала за ним, тамуючи подих. Згодом княгиню було ув'язнено і вислано за межі Австро-Угорщини, але до замку повернувся її син — Ференц Ракоці, на чолі оновленої повстанської армії.
Замок в плачевному стані, склепіння другого поверху частково обвалилось, арки місцями підперті дерев'яними брусами ( і це вже 3 роки). Підземелля засипані сміттям, їх так і не розчистили, просто закрили. Доглядають за замком ентузіасти художники, коштів держава не виділяє. Пройти можна вільно і безплатно.

В лісах коло Сянок. Могили графа і графині Строїнських.




На території фільварка піраміда над криницею.


Все що залишилось від фільварка графів Строїнських в лісах недалеко Сянок.


Віадук, Ужоцький перевал. Від станції Волосянка до Ужоцького перевалу напряму всього лиш 7,5 кілометрів, але залізниця описує тут S-подібну петлю довжиною 19 кілометрів, набираючи при цьому близько 400 метрів висоти. Побудована за часів Австро-Угорщини (початок 20 ст.)


Краєвиди Ужоцького перевалу.

Перша інформація про поселення євреїв в Старому Самборі походить з 1519 року. Зиґмунд І повідомляє самбірського старосту, разом з иншими старостами, що гебреям дозволяється мешкати всюди, де вони забажають. У 1553 р. місто отримує маґдебурзьке право і стає єврейським центром. У 1920-х рр. у Старому Самборі мешкало близько 500 гебрейських родин, і ще 500 емігрувало до США. Тоді у містечку близько 90% мешканців були євреями, 18% українців і 2% поляків.
На початку Другої світової війни 30 червня 1941 року Старий Самбір був захоплений німецькими військами. В перші ж місяці окупації було знищено майже все єврейське населення (2300 чол.), врятувалося лише 15 чоловік. Від єврейського життя Старого Самбора залишився тільки старий гірський єврейський цвинтар – кіркут. Напис над цвинтарем повідомляє, що окописько походить з XVI ст. На початку 2000-х років кіркут реставрували – в пам'ять гебрейської громади міста, що існувала тут понад 400 років і була знищена в часи ІІ Світової війни. Гроші на реставрацію та встановлення пам'ятника дав уродженець Старого Самбора Джек Ґертнер (Jeck Gertner).


Герб первісного Старого Самбора,  на міській печатці з датою 1657р.


Приміщення використовувалось як склади за радянських часів.






Дорога на Турку. Праворуч видно старий гірський єврейський цвинтар – кіркут 16ст.

Водоспад Лазний.
Найвищий водоспад Львівщини заввишки 10,5 м розміщений у Національному природному парку «Сколівські Бескиди», на потоці Лазний (притока річки Стрий). Пам'ятка природи має три каскади, що перетинають скельний масив флішового типу.

Водоспад Сопіт.
водоспад в Українських Карпатах (у Сколівських Бескидах), неподалік від південної околиці села Сопота Сколівського району Львівської області.
Висота водоспаду 7—8 м. Розташований на потічку, який впадає в річечку Сопіт, або Сопотянка, (права притока Стрию). Потічок стрімко збігає по скелі флішового типу. При підніжжі скелі водоспад утворив розлогу вирву.

Вздовж гірського хребта прокладено нафтопровід. Поруч проходить стежка якою регулярно на квадроциклах їздять працівники, перевіряючи його цілісність.


Мабуть, пробна  свердловина.








Ось і джерело, на висоті 818м.н.р.м. з якого починається Дністер.

Мала та Велика Хвороща раніше називалися Великою та Малою Форощою. Це невеликі хутора Самбірського району (Великобілинська сільська рада). На північ від цих сіл починались болота які тягнулись аж до Дністра.

Велика і Мала Фороща були присілком села с.Луки. Офіційна дата утворення Малої Форощі 1734р. У 18 столітті у Форощі існував жіночий монастир. Це були початки 18століття (1716р.). Зараз на місці цього монастиря розміщений храм Петра і Павла. Монастир припинив існування приблизно в 1750 роках.
В ці часи капеланом храму був отець Панько Головчинський (згадується про нього з актів Перемишльського єпископського суду, про зречення від посідання Форощанської землі. Храм, або дерев'яна церква була побудована в 1720р.

А в Форощу храм перенесли розібравши з сусіднього села Луки в 1868р. Раніше він був критий колотим гонтом. Гонт – це дерев'яні дощічки. Їх пропарювали в спеціальних маслах, льняній олії. Для того, щоб вони були стійкі і довговічні. Інколи гонт настеляли в два шари. Храм ремонтували в 1904р. та 1990роках.

У 1948 р. храм був закритий, але на свята тут проводять відправи. Належить він греко-католицькій громаді.


Хрест на місці поховання монашок монастиря 1716-1750р.


Давні ікони писані на липовій дошці. (дошку склеювали з 2-3 частин на шкантах. З тильної сторони, щоб не коробило, врізали ясиневу або дубову рейку, на ласточин хвіст. Дошку пропарювали в гарячій воді, та висушували, щоб не розтріскувалась).




Ангелики різьблені з дерева.

Гадюка звичайна (бувають зелено-чорні, чорні, сіро-чорні). А таких ще не бачив. Доволі шустра.

Печерний монастир заснований в 1590р. монахами Києво-Печерської лаври Йоїлом та Сильвестром. Монастир складається з двох печер. Більша з яких служила монастирем, менша храмом. На вершечку скелі було збудовано дерев'яну капличку, зараз на її місці встановлено хрест. Свого часу тут побували гетьмани Богдан Хмельницький (1618р), Петро Дорошенко (1672р), Іван Мазепа.