Topics

Добираючись до с.Соколівка з с.Давидів (де відвідав бункер зв'язку) сів на маршрутку, що йшла лише до с.Бібрка. Не сів, впресувався. Стою біля водія і чую, як він розмовляє по телефону:
-Підібрав пасажира, їде до Соколівки чи Ходорківці, десь в той район. Доганяй, я почекаю. - водій.
Думаю, 9 травня всі насторожені, а я вже привик, що на мене постійно викликають або погранку, або наряд міліції. Тай дістаю фотоапарат, щоб зазнимкувати цю знаменну подію і помістити в колекцію моїх затримань. Через 10хв. водій зупиняє маршрутку, віддає мені здачу з половини дорога і каже:
-Виходь, тебе ззаді чекає машина.
Я виходжу з фотоапаратом в одній руці, здачею в іншій. І розчаровано бачу маршрутку Львів-Соколівка...
Бувають же добрі люди - викликав іншу маршрутку яка наздогнала і почекала на мене. Велике спасибі водіям обох маршруток. Оскільки час - найбільша цінність, а я в цей день, ще мав відвідати замок в Старому Селі (перезняти матеріал раз уже по дорозі). А також заглянути на військовий аеродром. Де мене і завернули за 80м. від МИ-8.


Розписи Каспрома Вілжинського.






Ось цей об'єкт, заради якого я відвідав цей аеродром. Він розміщений в 1км. від аеродрому (супутникове фото дуже нагадало мені склади інженерних військ). Його я теж відвідав.  :P

 В період Київської Русі на території Старих Бродів існувало поселення, вперше згадане у «Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям» (1084). Тут відбулися дві великі зустрічі між київським, на той час чернігівським, князем Володимиром Мономахом та волинським — Ярополком Ізяславичем (1084, 1085). Вважається, що у 1241 році Броди були знищені татарськими ордами хана Батия. 22 серпня 1584 року Броди отримали магдебурзьке право.
До Другої світової війни більше половини населення міста складали євреї. Сьогодні ж, за офіційними даними, у місті є одна єврейка, а одна з найбільших синагог в Україні стоїть руїною.
Перша синагога у місті була побудована ще наприкінці XVI ст., але божниця була дерев'яною, тому під час чергової пожежі, що часто траплялися у єврейських кварталах, вона згоріла. Згодом, у 1742 році, вирішили спорудити кам'яну синагогу. За ініціативою тогочасного Луцького єпископа Антонія Кобєльського місцева влада в обмін на дозвіл будівництва домовилася з кагалом про 350 злотих на рік для утримання одного учня у Луцькій духовній семінарії, на що євреї погоджуються.  Наріжний камінь під "Велику" синагогу заклав Іцхак Горовіц, син Якова Горовіца з Болехова, а кошти на її спорудження дав Яков Іцкович, син Іцхака Круківера. Збудована синагога була майже квадратною в плані спорудою оборонного типу (отвори в її аттику були свого роду амбразурами).  Значних пошкоджень синагога зазнала в роки ІІ світової війни: були втрачені південна і північна прибудови. У середині 1960-х років проведено ремонт споруди і приміщення синагоги облаштували під склад. У 1991 року місцева влада намагалася провести реставрацію споруди з метою пристосування її для картинної галереї. Однак, через складну економічну ситуацію, задум не був втілений. Зараз споруда не підлягає реставрації ( обвали стелі, перекритів, стін). Але можлива консервація (при теперішніх умовах доволі сумнівно).
Цегляна будівля увінчане двоярусним аттиком. Стиль Бароко.

На фото видно сліди від втрачених прибудов.

Стіни оформлені пілястрами йонічного ордеру, з трьох боків, крім західного, прикрашені сліпою аркадою, що розміщена на висоті 2,5 м.




Видно сліди реставрації (риштування, рейкове перекриття) 60років.

В центрі лісу, біля озера колись був хутір. Усіх вивезли в Сибір, хутір зруйнували. Вціліло лише одне обійстя розміщене в кілометрі від хутора. Невеличка хатинка, доглянута з прибудовами. Її жителі розповіли мені цю історію. На місці хутора побудували базу М.В.С. , після розвалу Союзу база перейшла у власність заводу Фізприбор, зараз у приватній власності, все зруйновано. 


Закинута заправка в лісах біля бази.


Цяж заправка, всі будівлі розібрали на окремі бетонні панелі.


Трансформаторна, що живила цю базу.


Прохідна.






Центральний корпус, житлові кімнати, всі поручні пішли на брухт.




Їдальня, в якій зараз зберігається лодка.




На околиці розкидані скульптури і їх залишки.








Радянський аналог Венери Мілоської.


Технічний корпус.


Рештки фонтану з 2 розпилювачами.




Поросла мохом.


Вросла в землю (бочка з квасом).






В озеро вели сходи з перилами.


Атмосферне місце, колись було тут дуже гарно.




Колиби.






В колибі карта бази. Невже ніхто не хотів би сюди приїхати відпочити літом, дорога нормальна, місце чудове, і так усе занепастили.






Котельня.




Теплиця, одна з 3 вціліла. Решта на брухт.


Мала парове опалення.


Технічне приміщення.


Комутаторний щит, прямий зв'язок з Києвом. Територію охороняли 3-4 пси і сторож, якого я із значними труднощами знайшов в приміщенні (спостерігав через вікно), давши можливість псам самотужки впоратись з порушником. Нічого цікавого він не розповів, казав, що тут відпочивали космонавти, пілоти, верхівка керівництва...
Постійно повторював - "Не можна фотографувати, приватна територія..."


Могила в лісі, на місці хутора.


Єдине вціліле  обійстя. Старша пані проживає з 42 року, я попередив, що планую відстріляти 2 обойми по деревах, щоб не лякались.
- "Якби я боялась пострілів, не жилаб тут. На деревах пташки, розлякаєш." - відповіла старша пані.


Рештки дискового лущильника біля обійстя.


Старший пан з цього обійстя займається збором соку, сотні фляшок.


Лищиновий прут висвердлений зсередини.


Обговорення теми - тут

Ніякої інформації про споруду немає, 18ст. млин мурований, але всі перекриття, сходи всередині дерев'яні.


Шлюзи.




Всередині розміщувалось колесо з верхньою подачею води. Поруч знаходиться озеро з лебедями, і потужний потічок з нього протікає поруч з млином, шум як від водоспаду.


Стічний жолуб від колеса млина.




Прибудова до млина.


Місце видачі муки.






Рава-Руська ратуша. Влітку 2010 року після тривалого ремонту відбулося урочисте відкриття й посвячення годинника ратуші. У відновленому годиннику, який має чотири циферблати — по одному на кожну сторону вежі,— замінили всю серцевину. Замість механічної вона тепер електронна. Нині часомір постійно сповіщає про настання нової години гучним бамканням. Годинник містить у собі функції 12-ти мелодій та нічного освітлення циферблатів. Куранти у денний час вибивають кожну чверть години. На 59-ій хвилині звучить одна із 12-ти мелодій, а після того, залежно від години, відповідну кількість разів б'ють куранти.
На ратуші встановлено ще один, менший годинник, який показує час країн Європейського Союзу. Цифербалат має вигляд прапора ЄС, де зірки на синьому тлі символізують кожну з годин.




Мабуть відреставрована австрійська будова.

Будучи в Стебнику вирішив відвідати невеличкий гірничо-добувний музей, розміщений в приміщенні гірничорятувальної служби ДСНС. Музей створений за ініціативи та зусилями працівників цієї служби. Це чудовий, дружній та доброзичливий колектив. У вільний від роботи час, в міру можливостей допомагають бійцям АТО (хоча це вже повномасштабна війна). Підчас мого візути до музею я спостерігав  процес виготовлення зимових маскувальних сітей для техніки в зоні конфлікту. Хлопці ознайомили мене з специфікою роботи своєї служби, а також з експонатами невеличкого музею.

Державна спеціальна (воєнізована) гірничорятувальна (аварійно-рятувальна) служба (далі – ДСВГРС) Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи створена наказом МНС від 23.07.2008 р. виконує функції з попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на об'єктах вугільної, гірничої рудної та нерудної промисловості, метробуду та метрополітену, хімічної промисловості, інших об'єктів підвищеної небезпеки, потенційно небезпечних об'єктів та окремих територій, у межах визначених МНС зон відповідальності. Особовий склад Служби комплектується на контрактній основі та поділяється на основний та допоміжний. До основного особового складу Служби належать працівники, які організують і виконують аварійно-рятувальні роботи. До допоміжного особового складу належать працівники, які забезпечують діяльність Служби.




А ось і мінерали, що добуваються на даних шахтах. Крім них тут також добувають галіт, сильвін, каїніт, лангбейніт, полігаліт — п'ять найпоширеніших мінералів.






Це перший шахтний інтерферометер, лампа Зихирка (за прізвищем винахідника). В посудину наливали масло, на скляній колбі була нанесена вертикальна шкала, вище розміщувалась двохшарова дрібненька сітка (для запобігання самозапалювання метану в шахті). Перед спуском в шахту запалювали гніт, регулювали висоту полум'я по середньому значенню шкали. І спускались в шахту. Ящо полум'я в шахті піднімалось вище середнього значення - присутній метан, якщо нижче - брак кисню або сірководень присутній. Привід для негайної евакуації. 


Таблиці визначення питомої ваги мінералів в породі (з часів Польщі).


Люлька гірників.


Австрійський сувенір.


Ліхтарик з акумулятором.


Циферблад годинника з вежі Саліни.


Ці молотки розміщувались на вежі під годинником як символ гірничої справи, підчас удару блискавки вони впали. Рятувальники служби виміняли їх в місцевих на 2 звичайні молотки (їх хотіли розпаяти на 1 робочий молоток місцеві).


Перша каска гірника.


Форма каски відповідала посаді гірника.


Екіпіровка перших рятувальних служб.


Оригінальний кашкет воїна УПА.


Коні використовувались як тягова сила в перші роки розробок. Дзвоники і підкови їхні.

Окрім солі та каїніту німці зуміли налагодити тут і випуск сірки. З наступом радянських військ німці захопили частину гірничого обладнання, яке у1945 році знайшли в Чехії і повернули у Стебник. Це артифакт цих часів.


Польська реклама мінеральних добрив з Стебника.


Апарат підземного зв'язку.


Перші апарати вентиляції легенів.


Кисневі балони до цьогож апарату.


Ізолюючий регенеративний распіратор Р-12


Вага ручна.




Його наступники.


Ще одна система дихання W 70


Такий об'єм породи не кожен підніме (40х50).


Це фотографії з місць куди виїжджала бригада рятувальників (в різних областях).


Ліворуч машинка взривника, далі сигналізатор метану, сигналізатор рівня газу.


Саморятівник, без нього ніхто не спускається в шахту.


Саморятівник, закрита система для дихання.


Стенди з навчального кабінету Воєнізованого гірничорятувального загону.








Знахідки з територій шахт.

Знайшовши трохи часу, я поїхав на Саліну (в Стебнику). Невеличке містечко яке виживало за рахунок заводу з видобутку калійних добрив «Полімінерал», що зараз знаходиться на межі повного руйнування. Із надр землі було видобуто 30 мільйонів кубічних метрів калієвої руди. Натомість залишились пустоти які називають луговнями, під старою частиною Стебника нараховується 12 таких луговень, загальною площею понад 100 тис. кв.м. І знаходяться вони неподалік ствола на глибині 130 – 140 метрів і розташовані вони від ствола "Кюбек" до вентиляційного ствола "Ляриш". Видобуток солі в цій місцевості проводився з 12 століття. Спершу сіль добували методом виварювання із ропи соляних озер. Поступово заглиблюючись в надра землі утворилися прямокутної форми шиби 30х60м. Зараз їх видно на супутниковій карті в лісах між Стебником і Дрогобичем, а також Стебником і Трускавцем.  Добуту харчову сіль продавали далеко за межами села. ЇЇ возили на ярмарки Волині, Поділля, Київщини. Частими гостями були в Стебнику наддніпрянські чумаки, котрі приїжджала сюди  по сіль. До 1340 року наші землі входили до складу Галицького князівства. Отже, данину київським та галицьким князям стебничани платили також сіллю.


Протягом 1838-1843 р. тодішня  Австро-Угорська імперія, в складі якої була Галичина, розпочала прохідку двох шахтних стовбурів "Кюбек"  і "Ляриш", а також побудувала корпус Саліни. Ці стволи мали прямокутну форму розміром 1,9 на 4,6 метри. "Кюбек" використовувалась як основна добувна шахта, "Ляриш" як вентиляційно-евакуаційна шахта.



Будівля Саліни за Австро-Угорщини мала вигляд невеличкого палацу, литі чавунні решітки з вітражами, мозаїчний паркет в банкетному залі, де проводили бали, для участі у ритуалі освячення будівництва шахти у Стебнику у 1848 році побував кронпринц і майбутній імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф.



У XIX столітті австрійська влада монополізувала право на видобуток солі. Під страхом великих штрафів місцевому населенню заборонялось індивідуально займатись цим промислом. У гірничі виробки напускали прісну воду з ріки Соляниці (тоді  вона була екологічно чистою). Вода розчиняла соляний зубер і утворювала насичену ропу. Соляний розчин спершу вивозили на верх кінною тягою, пізніше замінили паровою машиною. Розчин вивозили по похилій шахті яка від Саліни поступово заглиблювалася в землю. По обидва боки від центрального корпусу Саліни стояли виварювальні чани, в них випаровували ропу дровами. Вологу сіль пресували у металеві форми конічної форми, які згодом випікали в печі досушуючи.
На даній фотографії зображено центральний вхід в банкетний зал, а також вежу на якій було встановлено годинник на початку 20ст. який називали польським словом «дзиґар». Циферблат цього годинника зберігається в музеї поруч.



Рештки литих решіток з вітражів.


Залишки вхідних дверей.


Банкетний зал.


Банкетний зал з обваленою підлогою.


Банкетний зал, центральний вхід, над ним була годинникова вежа.


Праве крило будівлі.




Рештки кріплень парової машини (вона викачувала ропу, також використовувалась як тягова сила для підняття ропи з шахти).


Фундамент парової машини.


Праве крило.


Допоміжні приміщення Саліни.






Цегла була покрита водостійкою сумішшю та фарбою.




Отвір під трубу парової машини (можливо).

Вовків розташований у долині річки Зубра, за 5 км від Липник, що при головній трасі зі Львова до Стрия, засноване у 1369 р. Його початки сягають з великопольського поселення на Русі за панування Казимира Великого. Починаючи з 1447 року по 17 століття Вовків належав різним магнатським родам; зокрема в 1615 р. Вовків був власністю родини Брзоздівських, в 1633 р. – Криштова Курзанського.

Побудований в 1924 р. у стилі арт-деко (охоронний номер 1946-М). В костелі знімали перший український детектив «Злочин з багатьма невідомими» за мотивами твору Івана Франка. Первісний костел у Вовкові, напевно походить з 16 ст. (Schematismus leopoliensis 1936) і носив титул Св. Марії Магдалини, зазнав знищення в часі турецько-татарської навали в 1620-1621 рр. В 1673-1677 рр. у Вовкові не було костелу. В 1677 р. Станіслав Казимир Курдановський зі своєю сестрою збудували на місці первісного новий, дерев'яний костел під титулом Св. Станіслава.  В 1924 р., у зв'язку з поганим станом костелу (без довготривалого ремонту) комісія під керівництвом консерватора Йозефа Пйонтровського вирішила його розібрати. А вже 24 травня 1924 р. ксьондз Казимир Дзержинський виконав посвячення кам'яного фундаменту під новий костьол. Автором проекту був Броніслав Віктор; за його проектом на теренах Львівщини перебудовувались костели в Старій Солі, 1922-1928 і Вижнянах, 1929-1931, костел в Радохинцях, 1931 (костьол у Вовкові є характерним для сакральної творчості цього архітектора). 27 жовтня 1929 р. кс. Дзержинський освятив костьол під титулом Св. Марії Магдалини. В 1930 р. в інтер'єрі костьолу встановлено органи. Також Броніслав Віктор провів реконструкцію Палацу архієпископів (Оброшино). В часі радянсько-німецької війни в липні 1944 р. Вовків кількаразово переходив з рук у руки воюючих сторін. Артилерійські постріли легко пошкоджували святиню, плебанія зруйнувалась в результаті попадання бомби (досі видно сліди від куль на стінах костелу). В 1948  –  за радянських часів тут був склад мінеральних добрив.
Розміщений в найвищій точці, його видно з усіх навколишніх сіл.


Якість не дуже оскільки сонце ще не зійшло.


Видно сліди попадання снаряду (півкругла піввежа), та сліди куль (права вежа біля овального вікна, можливо була кулеметна точка підчас війни в цьому вікні)




Ближчий ракурс.


Ще один слід від попадання снаряду в одну з веж костелу (в ній були розміщені гвинтові сходи на хори).


Ось ця вежа ліворуч від центрального входу в костел.


Цей купол раніше прикрашав хрест.


Ось цей хрест, його прикріпили до кованої решітки вікна.


Цей же хрест з сердини, раніше коли хрест ще кріпився на куполі його також було видно крізь це вікно.


Також  слід від попадання снаряду.


Стіни костелу прикрашають невеликі півколони (під овальним вікном)


Художня ковка.




Покрівля даху в більшості відсутня, місцями він провалився.


В костелі є 4 входи: центральний, двері в захристіє, в лівому крилі поруч з вжею, та ось ці двері в правому крилі костелу.


Вхід в захристіє.




Двері центрального входу.




Бійниця вежі з гвинтовими сходами.




Провал даху.


Ліве крило костелу.


Його кладка осипаєтсья, і воно більш поруйноване в порівнянні з правим крилом костелу (саме в лівому крилі найбільше слідів від попадань снарядів)




Праве крило костелу (можливо його частково пробували реставрувати)


Вежа в якій колись були гвинтові сходи на хори.


Вихід на хори.




Вид з захристія.


Колони хорів. В костелі зберігають дошки, можливо для відновлення перекриття даху, або ж для власних потреб місцевих жителів.

Інформації по цій капличці не знайшов, кому щось відомо дописуйте.




Вхід в захристіє.


Колись був вітраж.


Вид з захристія.






Залишки кафедри.


Шпиль каплички провалився крізь дах в середину.


Хрест з шпиля.






Розпис (хмарки і зірки)


Кріплення на лампадку.


Хори


Дерев'яні гвинтові сходи на хори.


Ручка вхідних дверей.




Елементи різьбленого декору






Балясини з хорів.


Вентиляційний канал вів з двору за захристієм на піддашшя каплички.


Старе кладовище поросле деревами.

Церква Богоявлення Господнього — дерев'яний греко-католицький храм у селі Кугаїв Пустомитівського району. Пам'ятка архітектури національного значення. Характерний зразок бойківського типу церков.

Згідно з датою, зазначеною на одвірку, храм збудовано 1693 року. Реставрований коштом громади у 1874 році за ксьондза Гориновича і провізорів Михайла та Василя Батогів (свідчить напис в інтер'єрі). Ремонт проводився також 1985 року. Тоді зокрема було замінено гонт. 1989 року наново помальовано. Церква тризрубна. Центральний об'єм увінчаний тризаломним, а два бічні — двозаломним наметовим гонтовим дахом. До вівтарної частини з півночі прибудовано ризницю. Зберігся іконостас роботи народних майстрів. Дзвіниця дерев'яна, каркасної конструкції, триярусна, з частково відкритим першим ярусом. Датується XVIII ст.

Після будівництва у 1990-х роках нової мурованої церкви, храм використовувався рідко і поступово занепадав, через що потребує термінової реставрації. 2010 року на замовлення обласного управління охорони культурної спадщини виконано проектно-кошторисну документацію. Проектом передбачено зокрема підняття храму і заміну підвалин. Однак коштів на реставрацію не було виділено і робіт не розпочато. Наприкінці 2012 року в соціальних мережах стартувала ініціатива з порятунку храму. У серпні 2013 року на зібрані кошти встановлено охоронну та протипожежну сигналізацію.

Церква крита різаним гонтом (різаний гонт менш довговічий ніж колотий за рахунок перерізу текстури деревини яка в різаному гонту впитує багато вологи, як результат поростає мохом і руйнується)


Так вона виглядала без консервації клійонкою. (замовили гонт, але вчасно не привезли, перекриття гонтом перенесли на весну)


Дзвіниця


Двізвіниця, сходи.


Дзвони, всі крім одного, вивезли німці. Єдиний вцілілий переустановили в нову церкву побудовану поблизу.


Зліва вхід в ризницю.


Церква побудована у вологому місці (низовині) в тіні дерев, тому весь дах покритий мохом. (результат неправильного пропитування гонту).


В оригіналі вся церква побудована без використання  металевих елементів (цвяхів, стяжок...), усі з'єднання виконані вріз із використанням нагелів (дерев'яні кілочки або цвяхи).






Елементи кутового зрубу.


Табличка такаж як і на костелі в Годовиці.


Рік побудови.


Дані про реставрацію.


Вхідні двері, замок.




Колодка з радянських часів з зіркою на ключовині.


Кований хрест над церквою.


Розписи неоригінальні, поновлені  в 1989р.








Слід підтікання даху.




Елементи оригінального різьблення.


Оригінальний іконостас (колись церкву обікрали вкравши цінні ікони)




Ікони роботи народних майстрів.


Знак встановлений на роздоріжжі біля церкви (це не оригінал, комуністи 2 його зносили, після чого його відновлювали).

Палац львівських архієпископів в Оброшино - видатний зразок галицької заміської садиби, в архітектурі якої переплелися стилі бароко, рококо і сецесії (австрійського модерну). З XV в. село Оброшино під Львовом служило літньою резиденцією львівських архієпископів. У 1730 р архієпископ. Ф. Кіцький побудував тут палац за проектом арх. Ю. Фонтани. Спочатку архітектуринй комплекс був витриманий у стилі бароко. У 1922-25 рр. арх. Б. Віктор перебудував парадний фасад в стилі модерн, при цьому парковий фасад зберіг барокове оформлення. Службові будівлі, що примикають до парадних воріт, прикрашені скульптурами у стилі рококо. До палацу примикає дендропарк (60 видів дерев і чагарників) з невеликим звіринцем. Зараз на території садиби розташований Науково-дослідний інститут сільського господарства.Особливо сильно постраждала будівля в часи Першої світової війни, російські війська, пройшовши тут в 1915 році, забрали все, що порахували цінним.  Вмурований в стіну архів понести було не можна, тому його спалили. Пізніше палац займали німці, які використовували каплицю як їдальню. Після них палац перейшов до австрійців, що влаштували тут табір для турецьких військових біженців. Останніми тут були наддніпрянської козаки, які винесли з палацу те, що залишилося після попередників. Будівля стояла без вікон, дверей, із зруйнованими камінами і виламаними паркетинами. За дивним збігом обставин, дах залишилася неушкодженою. В 1920р. провели реконструкцію, добавили балкон, сходи, статуї з паркової сторони палацу (архітектор Броніслав Віктор і реставратор Юзеф Пётровскій). Спершу споруда складалась з центральної частини і двох каретних приміщень які з часом перебудували в праве і ліве крило будівлі. Тут були розміщені: школа механізаторів, тюрма НКВД, зараз бібліотека інституту.
Усі статуї розвернуті в центр дворика. В правій вежі видно отвір від годинника засновника Першої національної фабрики баштових годинників Міхала Менсовіча. Зараз там знаходиться капличка.


Фігури старця і діви в стилі рококо виготовлені львівськими майстрами.


Недавно було виділено кошти на реставрацію цього палацу. Замість ремонту перекретів даху споруди її обгородили парканом і злегка зробили косметичний ремонт переднього фасаду (пофарбували і все, бічні і задні стіни, задня частина даху обсипаються і протікають аж до 1 поверху). Для показухи відреставлували лише перед а решта коштів зникли кудись...?


Ось результат реставрації (оновлений фасад уже облущується)


Горе-реставратор олівцем обмалював ініціали.( щоб якоби краще виділялись)


Капличка розміщена в правій вежі воріт.(зправа і зліва воріт прибудовані невеликі флігелі).


Головний фасад будівлі (відреставрований)


Можна зауважити, що реставрацію вели лише з лицьової сторони, бічна уражена грибком, нереставрована.


Парковий фасад. Не видно і сліда від реставрації. Балкончик, сходи, декоративні вази, фігури добудовано в 1920р. архітектором Броніславом Віктором.


Видно, що дах нічим неперекритий в деяких місцях (якщо неперекритий дах будівля руйнується і на що потрачено кошти)


А ось так виглядає кімната першого поверху (видно підтьоки води на стелі, а що на другому поверсі та піддашші...) Якщо виділяють кошти першим ділом перекривається дах щоб зупинити руйнування, а не обгороджують парканом і фарбують фасад +можливе випаровування решти коштів.











[/img]

Господарська будівля палацу.




Підвали під палацом (кажуть, що розміщені двома рівнями).




В підвалах рештки архівів.












В палацовому парку розміщені залишки оранжерей (з часів єпископів і потім з часів союзу)


Шлюзи системи каналів зоологічного дендрологічного парку.


Більше 30 видів птахів проживає в дендропарку.


Пятнистий олень. (крім них проживають: пара гепардів, кілька видів овець, мунтжак - це карликовий китайський олень, кролики...)


Збігаються на годівлю.


Молодий олень з деформаціями кісткової будови (бачив мінімум 2 штуки), сказали, що це результат відковрмлювання тільних оленів українськими комбікормами.

Напівзруйнований парафіяльний костел та поруч двох арочна дзвіниця, 1791 р., за часів архієпископа Фердинанда Кіцького (Ferdynand Kicki, 1715–1797). Діючий до кін. 1940-х рр. За совєтів використовувався як слад-ларьок (там навіть дотепер висить табличка: видача продуктів проводиться виключно через ЛАРОК"). З боку вівтаря в стіні костелу збереглася таблиця з різьбленими хрестом та пеліканом. Чи то епітафія, чи то просто частина старого пам'ятника - важко сказати.
Фердинант Кіцкій був закоханий в Оброшині, перебував тут майже постійно. Архієпископ Кіцкій утворив в Оброшині парафію, збудував мурований костьол, який висвячено в 1791 році, і спочив в ньому навіки 1797 р. Дуже також був прив'язаний до цієї садиби його наступник Кастан Кіцкій, який помер в 1812 р. і похований також в Оброшинському костьолі.


Так він виглядав в 2004р.


А так в 2015р.




Під цим костелом поховані: архієпископ Фердинант Кіцкій 1797р.,  Кастан Кіцкій 1812р.








А так виглядає тепер










Гвинтові сходи на піддашшя (ширина 40см. дуже вузькі)




Вигляд зверху


Колона сходів складається з окремих сегментів.


Вікно в піддашшя.

Костел Всіх Святих в селищі Годовиця побудований в 1751-58 рр. видатним львівським архітектором італійського походження Б. Меретином. Кошти на будівництво виділив львівський архідиякон С. Микульський. Це один із проектів, над яким Меретин працював спільно зі знаменитим скульптором І. Пінзелем, (він виготовив вівтар, деякі скульптури якого зараз представлені в Музеї Пінзеля у Львові). В інтер'єрі збереглися розписи художника Ролінський. Бароковий фронтон костелу прикрашений характерними декоративними кам'яними вазами. Пізніше костел в Годовиці послужив прототипом ще кільком храмам у "меретинівському" стилі, які створювалися за типовими проектами архітектора. Тим часом, Костел Всіх Святих в Годовиці з радянських часів залишається покинутим і поступово руйнується.


Фундамент водяного млина 18ст. Зараз на ньому стоїть міст.


Зберігся один з дзвонів.


Оригінальна брами костелу.


Фасад


Пам'ятка з радянських часів.


Кам'яні вази в стилі барокко.


Цікава ковальська робота.



Вид з захристія.


Захристіє


Вид на хори.


Хрест і декор різблений з дерева.




Черепицю, крокви даху розібрали за радянських часів.




Колись тут був іконостас. (з дерева)




Розписи художника Ролінського.
















Вхідні двері


Оригінальні завіси, замок і шпінгалети.


Сходи на кафедру


Арки утримуються за рахунок металевих стяжних брусів.








Решту сходів зрізали на бурухт.






Піддашшя.






Вид через бійницю піддашшя


Різблені елементи дикору.(дерево)

Вперше Нове Місто згадується у документі Галицького князя Льва Даниловича у 1301 році. Король Казимир Великий населив місто переселенцями-німцями.

У 1419 році згадується місцева парафіальна школа як одна з найдавніших на перемишльських землях. 1498 року татари та волохи знищили перший дерев'яний костел. У 1512 році розпочалось будівництво сучасної мурованої святині (ймовірно, коштом Гербуртів), яке, в основному, завершили через кілька років, проте оснащення святині тривало ще довго. 21.04.1639р. храм та вівтарі освятив єпископ Я. Замойський. 1648 року костел зазнав ушкоджень від козаків Б. Хмельницького. 1753 року єпископ В. Сераковський консекрував храм. У 90-х роках XVIII століття святиню було відремонтовано зусиллями та коштом о. Й. Лісовського, а в 1874-1884 та 1889-1890 роках її грунтовно відновлили. Протягом 1937-1990 років завдяки багаторічному парохові о. Я. Шетелі святиню не закрили у радянські часи.

Костел (1463 - перший дерев'яний костел спалений татарами, 1512, готика).








Двінниця


Двінниця, дзвони.


Великий дзвін (пережив 2 світові війни, і комунізм)


Малий дзвін, бронза. (видно місце удару язичка який витер окислення з бронзи)


В цій вежі розміщені гвинтові дерев'яні сходи, що ведуть на піддашшя. Там розміщена система регулювання клапанів вентиляції (цнуркова ) , і проводка до світильників.


Перед цим костелом давні польські поховання.


Оригінальні двері


А ось і ключ до них.


Замок вхідних дверей + запасний ключ.( замок як у сейфі- ригелі вверх, вниз і в бік, йому сотні років)


Вітряжі місцями здулися горбом на 2-3 см. (від перепадів температури та часу)




Різблена дерев'яна чаша для свяченої води. Всередину поміщалась посрібленна чаша з водою.


Чудова архітектура. Чистота і білизна нічого лишнього. Кріплення світильників окремо від вентиляційних отворів.






Клапан вентиляційного отвору.


Таких табличок багато.




Інтерєр відповідає готичному стилю.












Вхід на хори. (там розміщений орган.)


300 літній замок.


Сходи на хори.


Вид на хори і орган.


Унікальний древній орган. (відреставрований і робочий)


Орган складається з металевих та дерев'яних квадратного перерізу труб.


Різна товщина труби відповідає різним регістрам.


Рідні старі труби, їх замінили.


Рідні дерев'яні труби, їх також замінили.


З права видно дерев'яний ящик з цеглинами - це міхи. Цеглини вінтаж що забезпечує тиск у трубах. Колись цей орган мав ручний привід.(качали рукою як ковальські міхи.) Такий привід зберігся ще в Комарно (костелі). Зараз стоїть компресор (його видно зліва)


Можливо клеймо майстра. Ці ручки регулювали подачу повітря до різних регістрів.


Педалі та оновлена клавіатура.


Вид з заду органу. Червоні та білі органні труби.


В глибині видно органні труби товщиною з палець. На передньому плані на органних трубах видно клапани зверху.


Герб Нового Міста.


Новоміська ратуша (поч. XX ст., модерн).
Новомі?ська ра?туша — колишнє приміщення магістрату містечка (нині села) Нове Місто (Старосамбірський район, Львівська область).

Побудована 1910 року у стилі модерн на місці старої дерев'яної ратуші. Нині в ратуші містяться Народний дім «Просвіта», крамниця, бар.

У червні 2010 року новоміська ратуша отримала статус пам'ятки архітектури та охороняється Законом України. Пропонується відновлення-реставрація ратуші до початкового вигляду і силами місцевого самоврядування привести її до початкового призначення — Новоміський магістрат (Новоміська Рада).
Опалюється пєцами на дрова які ніхто не виділяє.


Пам'ятник загиблим солдатам перед ратошею.


Піддашшя ратуші.




Місцями збереглась черепиця, а в інших місцях шифер.


Крокви та горизонтальна обришітка на якій кріпиться черепиця.


Антикваріат




Драбина, що веде на сам шпиль вежі.


Фундамент водяного млина 18ст.

1872 р. збудований залізничний вокзал Добромиль. Зараз закинутий.
Двічі на день їздить поїзд ( дизель + 1 або 2 вагони )


Задній фасад будівлі




Автентична польська плитка товщиною 2 см.,  такаж як в палаці Лянцкоронських (Комарно)


Квиткова каса.


Сходи на 2 поверх.


Вихід на піддашшя






Вхід в підвал.












ДОК руїни.


Підприємство заснував Самуель Ліхтман, батько шістьох синів та трьох дочок, у 1867 році. (ДОК - дерево обробний комбінат ) зараз пустує.


Колектор (ДОК) таких 5 штук бачив. Бетонна ємність доволі велика 3х7 м. і глибока




Ратуша Добромиль (16-18 століття).


Оригінальний годинник 1883 р. Над годинником дзвін винесений за межі будівлі. Годинник працює, дзвін ні.


Пройшов мимо капітана в центрі Добромиля,нікого не рухаю, чезер 20с. він мене наздоганяє , представляється, показує посвідчення. Збоку біля нього іншій в цивільному повторяє його дії. За 5с. підходить, ще 6 чоловік (деякі в цивільному інші в камуфляжі).
Запитали хто я і звідки.
Показавши на людей в цивільному і камуфляжі я запитав:
- Це самооборона Добромилі?
- Ні погранслужба, це прикордонна зона. - мені відповіли.
- І чим я звернув вашу увагу, я що так виділяюся? - запитав
- Є трохи, - почув відповідь.
- 8 чоловік, стоїте на одній лінії, без броніків, небезпечна в вас робота, кайданки в вас хоч є ?, - запитав.
- Кайданки - це спецзасіб, в участку - відповів капітан.
Погранка показує на полу куртки і питає:
- Що там у тебе?
- Фотоапарат - 2 штуки, 9мм. 1 - штука, - відповів я.(кобура з CZ 83 на поясі)
Показав документи і через пару секунд вже пояснювали мені шлях до потрібного мені місця. ( з 5 км. залишилось пройти 2)
Хотів їх сфотографувати всіх разом ( стояли на 3 квадратних м. 8 чоловік) але відразуш побачивши фотоапарат таксамо оперативно розбіглись як і перед тим збіглись. Двоє невстигли і попали в кадр.
Цікаво чому вже 5 раз мене затримують ( 2 - погранка, 1 - воєнізована охорона, 2 - міліція ) у моїх подорожах.
Надіюсь він не образиться побачивши свою світлину. Спрацював ефективно, за 20с. знайшов 7 чоловік підмоги, показли посвідчення, представились (2 чоловік) розмовляли культурно, ввічливо, доброзичливо. Єдине, що всі стояли на лінії пострілу ніхто не зайшов за спину. (самбірські як затримували 2 спереду, 1 ззаді, один за відкритими дверками машини).В с.Сприня (20 км. проїхали за мною).


Костел Преображення Господнього (Добромиль) збудований в 2 половині 17 століття.


Таке диво техніки бачив у Хирові.


Будівля 18 століття, була тюрмою НКВД. вбитих тут людей вивозили в соляні шахти і скидували шахту імені Кароля. 3600 чоловік мінімум. Потім була школа зараз закинута будівля.




Пам'ятний знак жертвам НКВД.


Хирів Конвікт
Будівництво розпочалося чи то 1881 чи 1883 року. Повністю закінчене – 1906 року.  Стверджують, що за часів 2-ї Польщі о був найбільший навчальний заклад країни.
Наявність шести плавальних басейнів, астрономічної обсерваторії, спортивних залів на кожен клас – показники дійсно вражають. Під час війни тут містився військовий шпиталь). Одночасно тут перебувало до 4000 поранених. З 1939 року його окупували військові, спочатку радянські – величезне приміщення стало в нагоді. Зручно, бой кордон близенько. Згодом – німці. Певний час тут був концтабір, потім – знову шпиталь. З поверненням радянських військ – знову військові частини. В радянський час тут містилася 39 окрема ордену Червоної зірки десантно-штурмова бригада, а з 1992 року – 80-тий окремий аеромобільний полк української армії. В квітні 2003 року полк передислокований в місто Львів.
За Януковича перейшов у власність депутатці регіональці, зараз власник або співвласник депутат Лопушанський. Пробував пройти, територія охороняється (3 охоронці + пси) які піднімають шум при спробі проникнення в невідповідному місці. Охоронці без зброї. Не люблять чужих, бояться зброї, керівництво не беруть грошей. Після довгої розмои з ним, з їхнім керівництвом дозволили перейтись територіїю в супроводі охоронця і нічого не фотографувати. (Настрій зіпсований на 2 дні...) Прошовшись в супроводі охоронця, навіть фасад церкви не дозволили сфотографувати. 50 м. від церкви непоганий будиночок отця, за непоганим парканцем і садом. Шикарний об'єкт, 3 км. підземель (напевно на 2 рівнях) кажуть затоплені.


Вижка для тренувань стрибків з парашутом, збереглась досі. Біля неї столи десятки висотних тренажерів, гірок для відпрацювання приземлення...
Все пішло на брухт. Приміщення повністю знищені, без вікон, дверей, ніяких робіт не проводиться. Усе страшно зруйноване, дверні пройоми закриті рештками металевого паркана. Повна руїна. Лише у нас можуть такий об'єкт так занехаята.

Закинутий готель. Був повністю завершений, вікна, опалення проводка ... Робочий басейн, власник  з Старого Самбора забанкрутував, виїхав в Київ. Люди потрохи розтягнули все. Вище за течією була дамба, колись стояв млин (18ст.) з водоспадом, підчас повені.
До готелю вів міст, ( війського зразку )


Міст розбірний, опори складаються при транспортуванні.




Для масштабу






Котел в підвалі


Басейн


Бар - ресторан






На 2 поверсі однокімнатні номери, на 3 двокімнатні




Залишки дамби на якій стояв водяний млин(18-19ст.).


Шлюзи млина

Зведений на місці дерев'яного, збудованого в 1473р. Будівничий і, можливо, автор проекту - Я.Покорович.
Горів в 1774р. В антаблементі чітко помітні бійниці.
Фасади прикрашені пілястрами корінфського ордену. Фасад багато декорований скульптурами: по боках від головного входу фігури святителів.
За храм давно сперечаються громади римо- та греко-католиків.
Центральні ворота з трьома входами і дзвіниці над ними. Дзвонів ще не поставили.


Костел мабуть мав оборонне значення, по всьому периметру видно такі бійниці.









Під вікном і збоку видно прямокутні вентиляційні отвори. Вони ненаскрізні а ведуть в вентиляційні пустоти в стіні, таких отворів багато по контору.


Схоже на сліди від куль. На кожному древньому храмі можна їх знайти.

Підземелля




Над дверима в захристіє з зовні будівлі.

Рештки пружинного механізму дверей.

Водозлив з даху.(ринв небуло, вода стікала з даху системою порожнин в стінах.), він розміщений на висоті 0.5м. від землі. Можливо вентиляційні отвори по боках храму призначені для просушування водозливних каналів всередині стіни.

Прибудова до захристіє з вручну кованою решіткою.


Вікно підземель


Якщо зблизити, видно що бійниця закрита металевою сіткою для захисту приміщення від птахів.
[/img]
Бічні двері


Цікава ковка.

Вентиляційний отвір оббитий камінцями які кидали діти.( по сусідству спортмайданчик і школа).

Фундаментні блоки розповзаються в процесі вимивання вапняної суміші.

Вежа храму не розрахована на кріплення дзвону, скоріш за все дикор та вентиляція. Детально вгледівшиь можна зауважити вентотвір між колонами в центрі внутрішнього конусу.

Стеля ризниці. Храм був закритий велике спасибі пану Герману Богдану Михайловичу який його для мене відкрив, і ознайомив з храмом.

Двері з ризниці в захристіє

Захристя






Вентиляційний отвір з середини храму, веде в порожнину стіни.



Збереглись оригінальні розписи. На задньому плані хори в центрі яких стоїть пневматичний орган.(дуже старовинна і цікава конструкція інструменту)






Рака для мощей святого. Різблена з дерева, точена шашілем, реставрована гіпсом з маленькою колодкою, їй сотні років.





Мармурова чаша для свяченої води.

Двері храму з оригінальними завісами.

Колодка кустарна робота, на заклепках видно насічки зубилом, ціна 1р. 40к. видно.


Гвинтові сходи на хори.(реставровані)



Вид з хорів.



Орган костел Різдва Богородиці пневматичний трьохсотлітній неробочий (цей орган велика рідкість, в єдиному екземплярі)
під ним видно міх, зправа ручка якою накачували міхи.

Ручка для накачування міхів.

Внутрішня конструкція неробочого органу.

міхи

Труба для подачі повітря з міхів на пищалки труб.

Ручна та педальні клавіатури органу (повністю дерев'яні)

Дерев'яні труби органу квадратної форми, в глибині видно 1 круглу металеву трубу. Деякі ограни мали труби з різних матеріалів (дерев'яні, мідні, стальні, цинкові, срібні...) для різних регістрів.

Клавіатура


П-подібні цинкові труби для подачі повітря на пищалки органу. Круглі отвори - місця де кріпились органні труби (їх багато загубилось за століття). В ті отвори зліва подавалось повітря.

Органна труба (дерев'яна )

В глибині органна труба цинкова круглого перерізу.

Органні труби

Пищалки

Зведена в 1754 році, як і дзвіниця. Діюча. За своє існування пережила чимало реставрацій і реконструкцій: в кінці ХІХ ст., в 1920-тих роках, в 1970-ті тощо. Зараз відновлена в первісному вигляді. В усіх довідниках фігурує як Михайлівська.
Церква і дзвіниця закриті, але дякуючи отцю Івану та пану Герману Богдану Михайловичу для мене її відрили, дали можливість задокументувати конструкцію та іконостаси. Нажаль забув оглянути з середини дзвіницю.

Перелаз


Центральний вхід, досить незький. Зліва від церкви між двох ялин видно дубок 5м. висоти. Розказали. що його посадила білка яка жила під дахом церкви (згубила жолудь). Його кілька разів скошували разом з травою, але вперто ріс, і його залишили.


Лавочка для літніх людей на осонні.

Зовнішні бруси стін стягнуті металевим клином на двох прямокутних шайбах.Забиваючи або попускаючи клин регулюють щільність з'єднання.

Фігурно викласти гонт доволі важко.


Два шари гонту, його замовляли в Старосамбірському районі с.Терло. Хвойний гонт.



Давні розписи, видно слід від сходів, що вели на хори. Сходи зліквідували.

Стяжні прути утримують стіни




Видно сліди протікання стелі.


Оригінальні двері з рідним окуттям.(металом)

Кована решітка з прошивними отворами ( ковальська робота )


Двері в захристіє.




Оригінальний іконопис та різблення церкви.



Захристіє





в захристії бічні двері в якесь приміщення.


Старовинні завіси

Рідна підлога ( їй сотні років ) шапка кованого цвяха розміром 2х1 см. з квадратним стержнем. (сучасні мають круглий переріз стержня )

Скарбонка для пожертвувань.

Міцно закріплена на стіні, видовбана з суцільного бруса дуже цікаве окуття.



Не кожен коваль викує зараз такий гак з отвором квадратної форми ненаскрізним.

Стяжні прути стін. з зовні вони дотягувалися металевим клином на 2 квадратних шайбах.( фото вище.)



Металевий клин регулює щільність кріплення брусів. ( як будували з сируватого дерева за рік часу клини добивали, щоб усунути шат брусів )