Messages

Кущі  60 см. ,ну воняли специфічно,я звісно не спеціаліст,але конопля сама по собі має своєрідні листки. Потім знайомий мені скинув фото свого кущика,такі ж .

.

Колись їдучи з Воловця бачив, як пхали в поїзд дві здоровенні сумки маріхуани, метр на метр. Бабулька з великоб біблією і метровою вервичкою. Ще на студентів кричала, нічого сюди не кладіть, це лікувальні трави на Львів.
Ось, знайшлась плантація цих лікувальних трав.

Щось довго шукали, років зо три.

http://gk-press.if.ua/u-parnykah-na-prykarpatti-nakryly-velycheznu-plantatsiyu-maryhuany-video/?fbclid=IwAR0G7oxaQLCGKuMEDxWVjU3JMJah_17MnSBbAWaSY0pFBSyUSur7PG4WnmA

Румунія, 5 днів, приблизно 2 000км., 4 міста, 3 замки, 2 фортеці, Трансфегерашське шосе, дамба Відрару...
Зібралось нас четверо: Johnny, Діана, Олег і я. Визначились з датою, вибили в начальства відпустки, за свій рахунок і 28.08.2019 о 6:30 виїхали з Львова.

Кордон перетинали в Дяково, вся процедура зайняла 25хв. Що мене дуже здивувало, враховуючи попередній досвід поїздок через Польщу,
де інколи по 12 годин на кордоні доводилось стояти.   





Перша наша зупинка Клуж-Напока (324,6 тис. меншканців, друге за величиною місто в Румунії). Взагалі міста в Румунії доволі мізерні і Клуж-Напока в тому числі.
Друге по величині місто, а до нашого Львова йому дуже далеко. Будівлі в більшості 2-3 поверхові. В селах криті черепицею, в гірських районах гонтом.


Кабель менеджмент у них на такому ж рівні, як і в нас, або гірше. Проте дороги в Румунії кращі, лиш в гірських районах зіткнулись з заторами, в основному через
плановий ремонт доріг.


Клуж-Напока
Храм св.Михайла (1487р.)
Попасти в середу не вдалось, зачинений на реконструкцію і як ряд інших будівель в місті.




Замок Банфі (1774р.)


Одна з найдавніших будівель в Клуж-Напока






Собор Успіння Пресвятої Богородиці












Оперний театр




Вежа старої цитаделі


Палац Бабош


Архітектурні контрасти








Харчування і проживання в Румунії по вартості виходить практично як в Україні, або навіть дешевше.


День 2
Саліна Турда (тут ще римляни добували сіль)






Другий рівень копальні вщент заповнили атракціями для туристів, кафе, теніс, боулінг, чортове колесо... Як на мене все це абсолютно лишнє в копальні,
і перетворює її в якийсь дешевий супермаркет.


Третій рівень, озеро (луговня) на глибині 100м.




Спуститись можна на ліфті до якого черги з десятків людей, або по сходах, що ми і зробили.
































Схема саліни, для туристів доступна лиш одна луговня.


Наступна наша зупинка замок Корвінів (1458р.). Саме тут Матіаш Корвін ув'язнив Влада ІІІ Цепеша (Дракулу) на 12 років.
По власноруч сфабрикованих доказах в змові з турками.






Один з цікавіших замків відвіданих нами під час подорожі. Число експонатів, таке ж як і в наших замках, проте сама архітектура вельми цікава.






















Наступне наше житло збереглось в автентичному стані ще з радянських часів, відсутність інтернету, гарячої води та газу за який власниця не заплатила.
Та наявність мурах наполеонів...




День 3
Трансфегерашське шосе (90км. серпантинів) та о.Балея






















Дамба Відрару (1965р.)








Водосховище, дещо обміліло, або було частково спущене, попередній рівень води можна зауважити по характерній відмітці на скелі.


За 3км від дамби знаходиться цитадель Поінарі. Це справжня фортеця Влада Цепеша. Потрапити всередину нам не вдалось, стежина яка веде до цитаделі перекрита через
ведмедів. В цю пору вони вигулюють молодняк. В Румунії їх взагалі доволі багато і для контролю популяції раз в рік дозволяється їхній відстріл.
Тоді ж в ресторанах Румунії з'являються блюда з ведмежатини.




До м.Сіная, в якому заночували, добрались доволі пізно через ремонти доріг та затори. Заселились, пройшлись вечірнім містом. Місцевих можна було побачити лиш біля пабів та тамтешніх наливайок.
Вулиці були абсолютно безлюдні.




Всі лічільники в них винесені назовні будинків.


День 4
Сіная
Православний монастир в Сіная (1690р.)






На території монастиря...


Замок Пелеш








Замок Фойор






Потрапити в замок Бран поперднього дня нам не вдалось. Вирішили зробити коло і все ж відвідати його на 4 день.
Замок Бран - розпіарений турагенціями завдяки роману Брема Стокера - Дракула.
Історична постать - Влад Цепеш ІІІ насправді в цьому замку не жив і можливо, навіть не бував.
Вхідник квиток тут найдорожчий, 40 лей. Проте, як на диво в Румунії можна користуватись нашим студентським. Навіть недійсним, ніхто не приглядався. :)




Замок мізерний, архітектура і планування його доволі цікаве, але всі його плюси меркнуть перед потоки туристів. В стінах замку ніде провернутись, утворюють затори з туристів...
Одним словом, ніякого задоволення...
























До речі, румунська валюта, лей виготовлена з пластику, вона не рветься, не боїться вологи.


Наступна зупинка Цитадель Ришнов побудована лицарями тевтонського ордену в 1225р.










м.Сіґішоара

Вид на нічну Сігішоару та православну церкву Святої Трійці




Годинникова вежа (13ст.) оборонна і водночас адміністративна споруда. Під нею розміщувались центральні ворота в цитадель. А в самій вежі розміщувалась мерія.




Будинок, в якому в 1431р. народився Дракула (Влад Цепеш ІІІ)


Мерія


Криті сходи школярів. На пагорбі церква та ліцей.






Собор Святого Йосипа




Церква Святого Духу (Церква прокажених)


Вежа гільдії коменярів


Вежа чоботярів


П'ятий день витратили на зворотню дорогу. За час поїздки звикається до кочового життя, постійного руху, нових місць, людей... Повертатись до буденно рутини та
роботи зоавсім не хотілось.

Той син, мабуть, був або СБУ-шником або якимось іншим контролюючим органом. Мене за одного з них приймали на полониннах. То вже внизу мені гуцули сказали, розпитавшись докладно.

Весь той маршрут задумувався, щоб знайти Білотку Альпійську, або Шовкову Косицю, або як москаль каже - Едельвейс. Кажуть, він ще зустрічається на Шпицях, Ребрах, Ненесці, Драгобраті, Близниці.
В інтренеті щось я не бачив фотографій цієї рослини в наших Карпатах. Крім того, Чорний Діл - це найбільш маловідвідуваний шматочок Карпат.

Отож, взяв відпустку на 3 дні та рушив.
Добу зайняла дорога до Шибеного. Раховозом до Ворохти приїхав о 22:00. Розбив намет прямо на галявині біля вокзалу. Добре виспався і раненько, першим автобусом рушив до Верховини. З Верховини на Шибене автобус
ходить о 12:00. Їде дві години. Повно маршрутників які за 1500грн можуть тебе довезти. Або бусик набитий битком народом, за 300грн, теж довезе. Автобус  коштував 40 грн.
В Шибеному був о 14:00, вийшов перед початком села. Мав на меті піти старою дорогою ліворуч на полонини. Але виявилось - дорога зникла ще декілька років тому. Тож рушив на погран-пост. І за ним ліворуч підйом на
гору по комфортній дорозі.
На пості показав ксерокопію паспорта і їм цього вистачило. Пройшов 13км. це вже піднявшись на хребет Пнів'є (Гринявські гори), вийшов на стаю (це колиби сироварів). Над якою майорів європрапор, український прапор,
ну просто як з картики стая. Багато будиночків, альтанок, все чистенько, показово. Думав, вдасться там переночувати, та гоцули відправили мене далі по хребту (недоброзичливі якісь). Преночував, та о 5:00 рушив далі.

Піп Іван Чорногірський.


Ночував там де намет. Маршрут першого дня, йшов 3 години.


А це вже 6 ранку.




Приблизно за 23км. до Перкалаби на хр.Пнев'є знаходиться чоловічий монастир (Свято-Троїцький). Там проживає настоятель, послушник. Третій монах помер і похований біля дзвіниці. Мають невеличкий табун коней, кажуть, що не їхні. Побудований в 2003р. Спершу розмовляли зі мою по російськи, потім перейшли на українську мову.






Дзвіницю мають, а дзвони висять в низу. Мабуть, лінь їм підніматись, щоразу дзвонити.










Ось таке джерело трапилось.




Краєвиди гарні, йти легко, великих перепадів висот немає. Туристів зовсім немає. Зустрів лиш двох в кінці хребта, Чорний Діл вони обійшли стороною.
Зате всюди повно збирачів яфен. Або як вони кажуть "афен". Цілими сім'ями і групами живуть тут і збирають. Сотні їх, ввечері машина забирає зібрані ягоди (50грн - 1 кг).


Посеред хребта застала гроза з градом, 5 годин тривала. 3 години перечекав в наметі, потім рушив одягнувши ОЗК. Потоки води, слизько, але не жарко.
Увесь хребет пройшов за день (30км.) В кінці хребта полонина Перелучна. На карті Карпатських Стежок позначено стаю і нижче притулок для туристів.
Ото ж, проходжу я через стаю, обходу там немає, 100 метрів квадратних гною довелось місити берцами. З будиночка в стаї виходить гуцул. Ну я вітаюсь - "Доброго дня, де у вас тут притулок для туристів ? ".
Відповідає - "Нижче, він зайнятий туристами".
Пішов я далі, притулок великий, 6 кімнат. Пусті, ні одного туриста, збирачі яфин, мабуть, ящики їх там були.
Знайшов зовсім пустку кімнату, поставив рюкзак і вийшов на двір. В цей момент прибігає гуцул з дружиною і починають кричати - "Чого ти сюди прийшов, тут занято... Ще такого не бачили, всі спершу підходять, питають...", "Зараз прийдуть робітники, сини, розпатрають плецак, рознесуть тебе кусками по горах, ніхто не знайде..."
Я витріщився, думаю в чому справа. Кажу - "Ну це ж притулок, я в десятках таких був. Спитав я в господаря, він підтвердив, що це притулок, та й на карті позначено. Якщо треба, я заплачу".
Так вони хвилин 20 орали, що то їхнє, що вони його будували...
"Та я нічого не маю проти, просто йду в притулок, якщо він ваш, плачу гроші" - кажу я.
"Можеш залишитись, щоб не казав, що ми бандерівці і грошей твоїх не треба" - відповідають мені.
"Та й мені не треба вашої гостинності" - та й пішов вниз, переночував біля Перкалаби, трошки нижче кляузи.
Одним словом, гуцули бачать в туристі мішок з грішми, який зобов'язаний у них щось купити. Ягоди, гриби, траву, сир... Якщо нічого не купляє, пішов він куди подалі. Будз я бачив як готують, у ведрі молока сантиметр гною зверху плаває, купляти такого не хочу. Ще й обважують на 100% (900 грам продають як 1.8 кг) Та й ціни в них вищі, ніж це й же будз, в Самборі. 
Крім того в низу мені сказали місцеві, що я нагадую СБУшника, що прийшов контролювати погранку (щоб прикрити шляхи контрабанди, з неї тут всі живуть). Ще й в автобусі як до Шибеного під'їжджав питали люди -
"Йдете перевіряти погранців ?". Я тоді не зрозумів про що йде мова.  Мабуть тому ставлення таке ,або важкі умови довели гуцула до...




Маршрут другого дня, 30км.


Сірко-водневе джерело на острівку посеред струмка. Вода просто бурлить.


Перкалаба


Так будувалась кляуза "Кронпринца Рудольфа",  1879р.


Кляузи були двох типів, менші - вони просто як гребля перекривали річку, плоти (по місцевому дараби), зв'язували в бакорі (це декілька плотів ланцюжком), нижче кляузи. Потім відкривали шлюзи, вода піднімала бакорі і сплавлявся ліс вниз. Кермували плотами бакораші - це була еліта гуцулів, вони добре заробляли і вважались сміливими.
Більші кляузи працювали інакше. Там плоти зв'язували просто на воді, перекривали шлюзи, вода піднімалась і плоти сплявлялись спеціальним жолобом в кляузі.
Ось сюдою пропливали бакорі якими кермували бакораші (язик можна зламати  ;D)


А ці шлюзи перекривались, щоб підняти рівень води.




Так працювала кляуза 100 років тому.




А це новозбудована кляуза в Сараті. Це з протилежного боку хребта Чорний Діл. Мали побудувати міні-ГЕС. Їм дозволили при умові, що гребля буде побудована у вигляді старовинної кляузи. Ото ж, як і оригінальні кляузи її побудували з колод, які сформували зрубом у вигляді сот. І заповнили соти камінням. Мабуть, стійка річ, раз більше сотні років може простояти.




Йшов синім маршрутом, червоним спускався. Інші маршрути колись були, але зараз майже непрохідні ( з рюкзаком 20кг точно не пройти).
Маршрут 3 дня. Тут вже я просто походив по Чорному Долі. Десь приблизно 16км. Але то були важкі 16 км.


Чорний Діл - це хребет, який включає декілька вершин: Широкий Грунь в його основі є полонина і лісничівка, Змієвона, г.Чорний Діл та гора Великий Камінь.
Раненько, о 6 я перейшов через кляузу, на правий берег Перкалаби і пішов ввер по течії. Вище по течії невелика поляна Калиничі, а ще вище, застава однойменна (теж Калиничі). Від кляузи до застави 4км. Уникаючи нарядів погранки я прошмигнув повз заставу на підйом до Чорного Долу.
На підйомі трапляються таблички - "Прохід заборонено", "Штраф 500грн", "Ведеться відеоспостереження". Останню бачив декілька разів. Ну і зо три шлагбауми. Підйом крутий, йшов швидко, щоб мене якщо зауважили не змогли завернути. Штрафу не боявся.
Машиною можна проїхати лише до половини підйому. Багато лисичок, групами доволі великими траплялись.


Їх як і бурівки приймають в пунктах.


Піднімався десь 2.5 години. Вийшов на поляну. Багато слідів нічних лежбищ оленів, багато слідів кабанів. Видно, що дичини там повно. Крім того, тут живуть рисі і ведмідь ,має берлогу під Чорним Долом. Про вовків не знаю, але думаю, теж є. Бо це місце, найменш відвідуване людьми.


Поряд джерело і лісничівка. Невеличкий будиночок на дві кімнати і прибудова. Перша кімната - кухня на дровах, ліжко, застелене ліжником і матрацом, стіл з склянками, стопками усі вверх дном, рядочками.
Друга кімната - нари, широкі на 3 - 4 чоловік. Обжита, тут я так зрозумів привозять елітних бракон'єрів постріляти оленів на полонині. Вище полонини в гори ніхто не ходить.


Поставив камеру і готую обід. Ходячи по цій горі я не стільки боявся диких звірів ( я ночувати тут не збирався), скільки погранки, яка б мене могла з неї зігнати. Але логічно помислити, навряд чи вони б так мучились виходячи на гору.


Отож кинувши рюкзак в кущі на горі Широкий Грунь, далі пішов легкоходом.
До Змієвони ще проглядається стара стежка, заросла.


Ось так виглядає ліс на цьому хребті.




Вид з вершини Чорного Долу на Змієвону. До нього уже стежки немає. Завали лісу по плечі, трави в рівень росту. Перед самою вершиною гарна полянка.


Вершина являє собою скелясте ребро шириною 40см, яке тягнеться на 20-30метрів, поросле ялинками. З обох боків урвища, ліворуч взагалі вертикальне. Праворуч теж доволі круте. не втримався б.


Білотку Альпійську не знайшов. Знайшов Молодило Гірське, теж рідкісний вид рослини, зустрічається на скелях Вододільного хр., ...


А це, не знаю, що за рослина.


Чорний Діл, кажуть місцеві, колись називали Чорних Дів. Тобто, гора чорних відьом.
Туди й погранка боїться підніматись. Ось, що написав знайомий мисливець, щойно:


А то ж він не один був, їх там цілий загін з автоматами був. Переполохи ))
Про г.Змієвона розказують, ніби там жив змій мутант, він їв малих овець і кіз. І десь в сорокових роках його закидала гранатами окупаційна армія.
Кажуть, в цих горах незначні поклади урану і вони викликають мутації у рослин та тварин. З рослин в цих краях найбільш цілющою вважається - Змієвона.

Дозиметр трошки пострибав, але в межах норми. Більше як 0.3мз. не показував.
Це теж Чорний Діл, вершина.


А це г.Великий Камінь. Скелі метрів по 20-50, урвища. Дійшов лише до основи. Іншим боком треба було добиратись до неї.


Повернувшись на полонину висушив спальник, намет, одяг... і рушив до Сарати іншим шляхом. Він більш пологий.


Посеред цього спуску пробив берц на шипах закопаних в землю. Внизу побачив табличку:


На цю полонину є виїзд, по цій дорозі. Зустрів вантажівку з працівниками електромереж, ніби.Під час грози з градом зникнула мережа у всіх довколишніх горах. Ото ж, вони піднімались оглядаючи лінію. Цікаво, що піднялось їх 5, а спустилось 2, отже 3 з них були бракон'єри. І залишились вони в мислівці.
Сарата, село де хати розміщені за 2 км одна від одної і покинуті. Немає нічого крім цієї ГЕС. Розбив намет, прийшла погранка, перевірити документи. Засікли, що був на горі, мабуть, камери. Про що й місцеві казали, що камери дійсно є.
На наступний день, раненько рушив на Томнатик. Десь читав про 300км. туристичну дорогу для квадроциклів. Ото ж, по ній і йшов до Томнатика.
Замість маленької, гарної, мальовничої стежини вирубали просіку стометрової ширини. Ліс загнали наліво, гроші в кишеню, мабуть, ще й якийсь гранд на розвиток туризму з Європи, захнирили на цю трасу. Виглядає жахливо. Ідеш кілька кілометрів і бачиш болото й глину шириною 10-20 метрів, а по обидва боки ще й вирубки по 30 метрів. Пеньки, купи гілляччя накидано.





В Сараті величезний банер - "Вітаємо з Новим Роком", 5х7 метра.
А на Томнатику декілька таких:


Готуються до фестивалю. Десь 10.08.2019 буде.
В правому куполі- коні, повно гною. В лівому -корови, теж купа гною.




Був зимою тут, Лена на місці, досі.


Купи пляшок і сміття були зимою під снігом, зараз "прикрашають" місцину.












Карта маршруту за цей день. Червоний піднявся на Томнатик від Сарати. Фіолетовий йшов до автобуса.


На вершині мені місцевий сказав - "Найпростіше вибратись з Голошино, бо якщо з Селятино. То декілька пересадок і автобуса може не бути". Ото ж, я рушив через Верхній, Нижній Яловець до Голошина. Там мав бути автобус о 5 ранку. Один єдиний на день. Прийшов в Голошино, і мені кажуть - "він сі вломив, і вчера не було".  Йдіть ще 12 км до Чорного мосту. Ото ж, йду я до Чорного мосту, який насправді виявився голубим. Його перефарбували. Це розвилка, де знаходиться заправка, маленький магазин і гори з усіх сторін. Кажуть, автобуса там теж не буде. Йди до Устірік. Пішов далі, нащастя мене підвезли місцеві. Цього дні я пройшов 42 км, десь до 17:00. В Устіріках теж автобусів немає. Годину просидів, мене підібрав якийсь жигуль і підкинув до Верховини, безплатно. Щоб не чекати цілу добу я заплатив йому 300грн і він мене підвіз до Ворохти. Це не дорого, враховуючи ,що за цей же кілометраж перевізники 1500 хотіли.

Це купола з боку Верхнього Ялівця.


Місцина гарна, туристів немає, якраз для мене. Особливо, Чорний Діл. Там можна переночувати закрившись в лісничівці. Є внутрішній замок. Якби ще знати, що погранка та бракон'єри не мішатимуть.

Хто хоче з ночівлею на Чорний Діл ? Пробратись біля погранки, взяти перцовий балончик на ведмедя і подивитись, що ж це в ночі погранку лякає на горі Чорних Відьом.  ;D



Постскриптум.
Мене не було в мережі три доби, гроза пошкодила вежу. Мої знаючи куди я пішов вичитавши в інтернеті що за гора, всі ті статті які я собі повідкладав подзвонили в Чернівці, до якогось знайомого. Той наробив шуму, що туди ніхто не ходить, що звідти живі не вертаються, що там блудить, що там обриви... Одним словом підняли на вуха погранку, рятувальників. Вони сказала, що якщо не з'явлюсь в мережі за добу пошлють загін на пошуки. Погранка з Селятина сказала моїм (вони і туди додзвонились), що туди не можна ходити, там ведмідь, рисі, вовки... Нащо він туди пішов... Одним словом підняли їм настрій.
І за якийсь час відзвонили з Калиничів (погранчастина), що бачили мене, як піднімався на Томнатик, живий, здоровий. От так, поїдеш, щоб відпочити і якщо погранка тебе не знайде, то твої погранку на тебе самі нашлють
.  ;D

-1
Навряд зможу поїхати, ще не повернувся з гір.

В районі Сопота бачив років 2 тому. Виліз на нього за 10 метрів. Тоді мені ніхто не вірив.Замість фото схопився за ствол

https://bukovyna.org/news/389 Ніхто туди не хоче?

50 річчя Атлантиди

База












І декілька фото кристалів, глиняної творчості...










Гелектити (кам'яні квіти)














Мабуть, робота провідників

Замок побудований в 1615р. Гербуртами над річкою Збруч на високій кручі. Побудували його на турецько-волоському шляху, на молдавському кордоні.
Польський гарнізон протримався тут до 1648р. Допоки його не вигнали козаки Кривоноса та повсталі селяни. Замок двічі захоплювали турки, 1672 та 1694рр.
Але непоправних руйнувань завдали йому місцеві селяни, які розібрали стіни на свої потреби. Хочу поряд був кар'єр, під горою.
Були тут і обширні підземелля, у вапняку їх доволі легко видовбати. Але входи до них засипані як і колодязь. Цей замок ще в гіршому стані, ніж твердиня під Добромилем.










Каміни західної вежі


Північна вежа




Мощена камінням дорога, або з австрійських часів, або з часів Гербуртів.


Міст із тих же часів. Вірніше його опори. А це, що на них висить - це досягнення сучасних технологій. Ну і по центрі, мабуть, надсучасний мото-велогальма.

Я +

Якби на наступних вихідних, я б долучився. А на цих буду в Заваллі. 

Є щось заворожуюче в шурхоті води, що спадає з скель... Та й гори мені подобаються, все там якесь інакше, краще, спокійніше...
Давно планував вибратись, пройтись по цих місцях. Тож взяв 1 день відпустки + вихідні і рушив.
8 годин дороги, 5 пересадок і о 13:00 я в Пасічній.

Там же ж і перший водоспад Бухтівецько-Бистрицький.
Оскільки він поряд з дорогою, усе загаджено: помідорами, кульками, пляшками, туалетним папером... Народ наш все таки худоба.




Маршрут


Ото ж, в п'ятницю я рушив по маршруті. Туристів 0, місцевих теж чомусь не видно. По дорозі зустрілись дві свердловини. Одна заглушена, з іншої газ качають трубою в якесь ліве сховище. Шипить, труба валяється просто по землі, по ній машини їздять...




Ось за бочкою, що видніється на задньому плані, за свердловиною пролягає шлях до водоспаду Дзвінка. Туди ніхто не ходить, та й місцеві, ті декілька, яких я запитав про нього, нічого не знали.
Шлях до нього пролягає по болотистій дорозі, а потім по руслі річечки, вверх по течії.




Бухтівецький на маршруті був наступний. Гарно облаштований: альтанки, мангали, поручні навколо стежки...
Це русло річки прорізало ці скелі.






На лівому березі річки, за водоспадом, розміщена якась привата відпочинкова база, або дача. Ось до неї веде такий підйом. Розміщений просто біля водоспаду. Закритий звісно, в клітку зашитий, постапокаліптично захищений. 




Крапельковий водоспад, 100м. від Бухтівецького на її лівій притоці.


Ось, невеличка полонинка, на якій заночував. За селом, на підйомі. Води немає, ніс з собою 5 літрів, зате трішки ягід є. Якийсь козел за 5 метрів від моєї палатки орав так, що було чутно на кілометр. І це о 2 ночі. Мусів висунути голову і свиснути декілька разів. А він собі бігав, туди-сюди і орав. Потім вдень чув ще декілька разів його, або йому подібних на маршруті.


Цікава деревина. Росла в густому лісі, вирубали все навколо, залишилось саме. Тому і гілля такої форми.


Це вже другий день як йду і нікого ще не бачив з туристів.
Преде Манявським водоспадом облаштовано кемпінгову зону.












Верхні каскади Манявського водоспаду.




Водоспад гарний, я там для масштабу )








По дорозі з Манявського до Замладського водоспаду спокій в горах помер. На зустріч хмара туристів, спершу Краз, потів УАЗ, далі джипи. Всі вони сидять, теліпаються і мобілками на всі сторони цикають. Чомусь я викликав у них особливе зацікавлення. І кілька мобілок почало мене фотографувати, аж мусів крикнути:
- Негайно видалити, все !
- Ми не фотографуємо ! - пролунало у відповідь.

Наступний Замладський. Сюди теж ніхто не ходить, треба йти вверх по течії. Це кінцева точка маршруту. далі повертаюсь. Щоб не йти попри цю сотню туристів, що з вересками, криками бігали навколо водоспаду ломанувся маленькою стежиною ліворуч. Вона закінчилась за 100м. Далі йшов каньйоном, дном потічка вверх. Місце гарне, шкода, що не сфотографував. По обидва боки круті береги метрів на 10. На них не вилізеш жодним способом. Піднімався десь біля кілометра, потім в одному місці берег каньйону став більш пологим, і з трудом вдалось піднятись. Вийшло відмінно, якраз на поворот стежини вибрався. 


Останні водоспади, що відвідав - це каскади Мар'янчених водоспадів. На карті позначені невірно, маса потічків, що розгалужуються і на одному з таких розгалужень, де ніхто взагалі не ходить, і пройти дуже важко навіть без рюкзака, його залишив на пів дороги, знайшов перший з каскадів.
Для тих хто все ж вирішить туди йти, слід спуститись по дорозі до с.Бойки (стежини в лісі є). Як дійдете до русла річки, повертаєте праворуч, вверх по течії до розгалуження. На розгалуженні ліворуч, і так двічі.

[Олесь]

Так, ось його візитка

Недавно був присутній на дискусії про Стільсько. Микола Бандрівський вважає що це роздутий на пустому місці комерційний проект. Для туристів. Тому що:

1) За багато років розкопок там практично нічого не знайшли.
2) Немає історичний свідчень про це городище. А Грушевський взагалі вважав шо Білих Хорватів тут не було.

Вагомих аргументів проти цих тверджень я не почув.

Значить треба терміново організувати зустріч з п. Орестом Корчинським. Він практично все життя досліджує тему Білих Горватів, Стільського городища та Ілова. Була б гарна дискусія на тему хто тут  був, а кого не було і бути не могло

Я + на зустріч.
Олесь, в тебе були його контакти, організуєш?!

Ну так,туристів кудись возити треба

Завжди хотів тут побувати, хоч це і поряд, але якось ніяк не виходило.

На цьому місці в 9-10ст. проживало 45 000 мешканців у місті розміщеному на плато. Кажуть, місто мало 10км. захисних оборонних стін, земляні вали і було з'єднане 11-кілометровим водним шляхом з Дністром.
Досі помітні залишки земляної греблі.



Це рештки однієї з 4 гребель, що перекривали річку, а також були шлюзи, що регулювали рівень води. І була митниця, де збирали мито за в'їзд чи вплив.


Знову зустрів Ореста Корчинського, він проводив екскурсію, як і в Миколаєві на потернах. У нього своя версія походження миколаївських потерн та городища в Стіліську.
Кажуть, тут є величезне підземне місто недосліджене. Ймовірність таких підземель спрогнозували вчені-геофізики методами електророзвідки. За попередньою інформацією, це низка величезних залів, з'єднаних між собою проходами, які містяться під поверхнею городища на різній глибині від 6 до 30 м. Дуже ймовірно, що всі вони мають рукотворне походження.


Тут збереглась 21 келія, в яких колись жили монахи. Але якісь вони маленькі, стояти в ній не можна, низька. Вхід розміром як дверка тумбочки, вони мені швидше нагадують склепи, або ями костниці.






Також, мабуть, частина городища, яку пустили на будматеріали.


Ну це фактично не може бути ні житлом, ні келіями, ні якимись складами - коморами. Це мені більше нагадує склепи, подібні є в багатьох культурах і народах. Видовбані в скелях, на підвищенні з входом поверненим до сонця. Це вже потім, монахи зробили собі з них келії. Як і в багатьох інших місцях де в камені видовбували печерки і проживали певний час (скельний монастир в Розгірче, Крехівський печерний монастир )


Вхід - 30 см висотою, достатній щоб помістити останки, але щоб використовувати як келію, аж ніяк.








Місцеві всюди повставляли двері і позакривали їх на замки. Навіщо ? Вони далеко від села, зберігати тут якісь продукти недоцільно, простіше погріб біля хати викопати.








Ось, одна ніша незакінчена.


Неподалік стоїть.


Вигляд на жертовник. В цих нішах, можливо кріпились якісь бруси. Тут в 2004р. знайшли решки жертвоприношень, глиняний посуд...


На площадці знаходиться ось така ніша. Нагадує мені незавершений камінь Діравець




Камінь Дірявець, або храм сонця - основна частина святилища. На ньому видовбані символічні зображення земної кулі, стихій вогня, води і повітря.






Різні ракурси.




"Учені Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України ім. Суботіна дослідили та встановили, що в печерних комплексах Миколаєва відчутне випромінювання магнітної хвилі завдовжки 20 см. Аналогічну магнітну хвилю випромінюють єгипетські піраміди та розташований в Англії відомий культовий центр Стоунхендж..."
Джерело - "http://www.kray.org.ua/602/mandrivky/stilske-gorodishhe-tayemnicha-stolitsya/"

А можливо будь-який трохи більший камінь, розміщений у певному енергетичному місці буде випромінювати таку хвилю. Бо ж Стоундхендж в тому вигляді, в якому ми його привикли бачити був реконструйований за допомогою важкої будівельної техніки.


А потім розказують нам казочки про круглий стіль, загадки шотландського озера...

Щось мені здається, що насправді це плато у разів 10 нижче.

https://www.lmn.in.ua/interview/mariya-prokopets-koly-htos-zgaduvav-za-salinu-navit-poshepky-jomu-prosto-zatulyaly-rota/?fbclid=IwAR36WMROxwuNxzNXpzeooIJqksaApuxy-V9_XNqwJ9cmyaVD3PsTwxmsZJU