Topics

Маю планку GoodRam 2Gb, DDR3, 1600MHz, PC3-12800, таймінги щось типу 11-11-11-27, 16-ти чіпна (процессорна?), двостороння. Ціна - 75грн.

Привезена з  Польщі (там же ж похожу і зроблена). Юзав порядку півтора року. Не розганялась, порохи витирались раз в три-чотири місяці. Зі слоту витягувалась разів мож 3-4.
Коробка є. Гарантію ще раз пошукаю, але думаю що десь її вже шляк трафив.

Продаю з ціллю заміни на дві чотирьохгігові планки (слотів в мамці тіко два - так сталось).

Хочу купити собі сей девайс для більш шустрого шурупання мозгів комп"ютерних.

Зараз стоїть WD-шка зелена на терабайт, то таке відчуття, ніби корову на лід випустили, та ще і зі спутаними ногами - пам"яті багато, а швидкодія печальна.

http://deshevshe.net.ua/ssd-ocz/ocz_agility3_60gb_agt325sat360gz.html - отаке собі пригледів.

Так от, хочеться послухати людей, які таки вже користуються даними вінтами, особливо цікавлять питання реальних швидкостей запису\зчитування, живучості, а також як вони (SSD-шки) реагують на велику кількість циклів запису\стирання (вінду + файл підкачки на нього закинути хочу). Дякую!

Обговорення теми.

    От саме цей замок, а точніше його залишки, були ціллю велоподорожі, яка все-таки відбулась вчора, тобто 29,09,2012.



Виїжджали із Зеленої (перехрестя із Шота Руставеллі) і їхали нею ж аж до Вулецької (Іскра, Факпарк і теде). Їзда в обідній час Зеленою це просто жах. Якщо тротуаром, то жах для пішоходів, якщо дорогою, то для себе ж. Але якось вибрались.

Власне район Факпарку на горизонті.



Лісапєдами там їздити вельми небезпечно, адже з якогось дива під колесами опинились замість щебіню (хоча б) здоровенні кавалки скла. Була ідея про те що на ізоляторному робочим зарплату товаром видавали.



В Бережанах надибали самокльопний велодром, тим не менше вельми функціональний. Двохметрові польоти у висоту саме те, що люблять роверні підшипники. Але зо три-чотири таких "запуски" вони ще витримали, за що їм велике спасибі. Ну не втримався!)



Потім перевалили кільцеву і поїхали на Звенигород через Соснівку, Глуховичі і бла-бла-бла. Погода була зашибісь, люди висипали на городи і мирно собі там копошились. Ідилія!







При в"їзді в Звенигород.



Вікі про Звенигород ,як круте історичне місце, історія якого вельми драматична. При інакших обставинах він був би зараз не селом, а прямим конкурентом Львова.

Перша згадка про Звенигород датована 1087 (за іншими даними — 1086) роком.

Деякі дослідники вважають, що поселення тут створили ще племена бужан у I тис. н. е.[1]

Наприкінці I тис. н. е. Звенигород стає укріпленим містом та важливим стратегічним пунктом західних руських земель.

Вперше про город згадують у «Повісті временних літ» та Іпатіївському літописі, коли розповідають про повернення Ярополка Ізяславовича із Польщі у 1087 році (тоді як Лаврентіївський літопис відносить цю подію до 1086-го[2]): ...пріиде ?рополкъ из Л?ховъ... ... ї перес?дивъ мало дн??и . їде къ Звенигороду...[3] Саме на підході до Звенигорода, згідно з літописом, Ярополка і вбили.

Найбільший розквіт місто переживає у XII ст., коли тут правив внук Ярослава Мудрого Володимирко. Звенигород був центром удільного Звенигородського князівства. Князь Володимирко почав процес об'єднання галицьких князівств, приєднавши до Перемишля та Звенигорода території Галича і Теребовлі. У 1144 і 1146 рр. на Звенигород зазіхав київський князь Всеволод, але не зумів здобути фортецю.

На початку 1140-х рр. становлення міцного західно-руського князівства завершилось і після перенесення Володимирком столиці до Галича (1141 або 1144) було створено єдине Галицьке князівство. Після цього ролі Звенигорода зменшились. У 1241 році місто зруйнував хан Батий. Населений пункт давно втратив колишнє значення (неподалік швидко розвивався Львів) і зараз має статус села.
У Звенигороді встановлений пам'ятний знак на честь 900-річчя села.

Детальніше про Звенигород.

Цікаві там пам"ятки давніх часів при дорозі залишились. Хрести вони ж.





При виїзді на трасу Т-1402 (На Раву).



Ну і сам власне замок.



















Таких провалів там купа. підвали там колись певне козирні були. Винокурня ж.









А під стінами життя процвітає.




Далі почапали додому, що власне цікаво не є.


Інфа власне з нету.

Розміщення.

Олдскульний вигляд.



Теперішній стан із висоти пташиного польоту (чи то пак вертольоту).



Тепер дещо про сам замок.

    Старосільський замок є одним з найбільших замків України, межі якого займають близько 2 гектарів площі. Його також можна назвати самим сильним замком Львівщини з поміж усіх інших, так як він не один раз вистоював напад ворожих народів і залишався цілим після закінчення битв.

    Старосільський замок побудований в 1589 році за участю Амброзія Прихильного. Багато нападів замок переживав у повноцінному вигляді, але в 1648 році, коли на нього напали козаки він зазнав розрухи. На наступний рік замок відновили. Після того в 1654 році війська Богдана Хмельницького планували напад на місто Львів, але вже на Старосільску фортецю нападати не наважилися. У 1672 році турки здійснювали напад на замки і починали опановувати їх, рухаючись від одного до іншого. Але мури Старосільського замку їм отримати не вдалося — настільки могутньою і сильною стала фортеця.

    З 1939 року замок перейшов у володіння Альфреда Потоцького, і з тих пір він встиг побувати у статусі і винокурні, і складу, і броварні. Пиво, яке розливалося в стінах цієї фортеці, мало велику популярність.

    У 2007 році біля замку, в парковій зоні, відбувалася чистка території від дерев. Спонсором такої дії була відома співачка Руслана.

    До 2015 року замок повинен бути відреставрованим і розташовувати в собі туристично-розважальний центр.

    На території замку святкували сільські весілля та інші свята. Також там знімався фільм під назвою «Від Бугу до Вісли». Зараз на двогектарній площі організовуються фестивалі, з'їзди байкерів та інші акції.

    У 2010 Старосільський замок передали в концесію на 49 років. [2]До 2012 року концесіонер (генеральний директор ТОВ «Кріс» Михайло Риба) планує вивести пам'ятку з аварійного стану, до 2013 – відновити одну з веж, а до кінця 2015 року – ввести об'єкт в експлуатацію - замок функціонуватиме як туристично-відпочинковий центр.

Більше про цей замок див. на castles.com.ua.

3D тур по старосільському замку.


Ну і власне обговорення.

     Потрібен для продовження життя лісапєди на декільки днів до прибуття замовленого суппорта. Стан власне побарабану, але було б добре якби по ньому молотками не гаратали.

     Якщо в кого де валяється щось схоже і не конче потрібне - буду вельми вдячний (форма вдячності обговориться окремо ;) ).

    Назріла проблема вибору ручного не вельми потужного ручного фрезера для роботи з деревом, а саме із важкодоступними місцями - зачистка, підшліфовка і теде. Отож прошу порадити щось не дуже дороге, бажано із хорошим комплектом фрез та гнучким валом.
    Бачив в Епіцентрі якісь фрезери із купою насадок, але ціна в 150 грн насторожила. Ще найшов ось такий Енергомашівський за 300 грн.

Виникла необхідність із звичайної фотки замутити чорнобілу пародію на рентгенівську знимку (приклад внизу).

Прохання до всіх, хто може роздуплити алгоритм отримання "рентгену" - поможіть!

Надихнула ця стаття про самокльопний 3д-сканер. Є бажання спробувати.

Мо хто підкаже де б то можна було розжитись лазером, що видає не точку, а лінію (як у зчитувачах штрихкодів), з довжиною хвилі біля 650 нм та потужністю до 5мВт? Вебку-то і купити можна, але якби в кого щось подібне зі схожими параметрами буде - куплю.

Параметри вебки:
-мінімум 30 FPS;
-мінімальне розширення 1280х1024;
-CCD-матриця;
-підтримка WDM чи DirectShow;
-може бути чорно-біла.

P.S. Мож хто з подібним стикався - радо чекаю на поради.

Нарешті вирішив продати свої SVEN BTR 5-10



      Вчора сталась прикрість - переїжджав додому і випадково зачепив тумблером саба стіл. Вроді нічо. Приїжджаю додому, підключаю - і ось вам фіг - чота нє то. Короч лиш гуде, собака, а організовиних децибел з динаміків нема. Почав перебирати - так воно і є - тумблер, скатіна, гигнув (чи то щось там всередині квакнуло, чи ще щось). Мікросхеми як були так і лишились, все фунциклірує.

Юзав їх два роки, нарікань ніяких, стан - 5 з мінусом. Навіть на максималці нічого не хрипить, саб не входить в резонанс (не гудить).

Характеристики

Встроенный 6-канальный усилитель мощности
Аналоговый 5.1-канальный вход, два стереовхода
Электронный коммутатор подключения аудиовидеовходов
Встроенный АМ-FM тюнер (радиоприемник)
Возможность сохранения в памяти для автоматического поиска 20 радиостанций AM и 20 радиостанций FM
Полнофункциональный пульт дистанционного управления
Электронное регулирование уровня общей громкости и низких частот
Раздельная регулировка уровня громкости фронтального, центрального, тылового каналов и канала сабвуфера
Информационный дисплей
Материал корпуса сабвуфера и сателлитов — дерево (MDF)
Характеристики
Выходная мощность канала сабвуфера (RMS) 60 Вт
Выходная мощность канала сателлитов (RMS) 5 х 15 Вт
Частотный диапазон 20 — 20 000 Гц
Номинальное сопротивление нагрузки: 6 Ом (сабфуфер)
16 Ом (сателлиты)
Отношение сигнал/шум ? 83 дБ
Диаметр динамика сабвуфера 6,5"
Диаметр динамиков (ВЧ + НЧ) сателлитов 1,5" + 4" (фронт, тылы)
1,5" + 2 х 4" (центр)
Напряжение питания ~ 230 В, 50 Гц
Размеры сабвуфера (Ш х В х Г) 220 х 400 х 300 мм
Размеры сателлитов (Ш х В х Г) 400 х 150 х 240 мм (центр)
240 х 150 х 140 мм (фронт, тылы)
Вес 18 кг

Отож якщо хто має бажання мінімально пошаманити для приведення їх до життя, прошу дуже.

Ціна питання - 400грн + аргументований торг.

ZED-edit детектед) Можете його на карті тицьнути?

    Хочу махнути в кінці травня в Карпати суто на "матрац", а так як послугами садиб/приват-хаусів/готелів майже ніколи при вилазці в гори не користувався, то було б цікаво почути від форумчан (з їх власного досвіду), де хто і по скільки файно відпочивав.

    Тут того щастя є дохолєри , але коли на сайті пише 30 грн/доба, а по телефоні кажуть що овер 100, то воно якось надоїдає постйно перепитувати. Ось. Тому прохання при можливості поділитись актуальною інфою.

Щойно зі сторони Скнилова на протязі 15 хв гупало щось вельми крупнокаліберне в купі з автоматними чергами. WTF?

   Обговорення цієї теми http://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,5435.msg33195/topicseen.html#msg33195.
Набрався наглості і тицьнув замість автора тут обговорення во ім'я незакакування основної теми (ніхто чогось обговорення робити не спішить, а шальоні дописувачі наявні).

    Доречі, хлопці, а і дійсно, що там з вашим цукровим? Ходило багато чуток про його і пиляння на труби, і модернізацію до невпізнаваності. Щось там зараз пчихає?

Відтак за останні 10 років в районі велика кількість підприємств припинили виробничу діяльність. Серед них: ВАТ «Золочівський м'ясокомбінат», ВАТ «Золочівський сирзавод», ТзОВ «Золочівський консервний завод», ЗАТ «Глинянські килими», а також Золочівська картонажна фабрика (незавершене будівництво), яка була викуплена компанією «Габбаро Холдінгз Лімітед» (Кіпр) та постановою Арбітражного суду Львівської області від 2 березня 2000 року визнана банкрутом.

Зараз приміщення цих підприємств пустують, території заросли бур'янами і не прибираються, що призводить до антисанітарії.

Було сказано тут.

    Цікава загально-пізнавальна статейка. Все-таки цікаво дізнатись історії тих почасти вже і безіменних руїн, залишків промисловості минулого століття, якими так багатий та водночас бідний Львів.

      В економічному відношенні Львів на початку XX століття являв собою ремісничо-торгове місто зі слабо розвиненою промисловістю. За часів польської влади на першому місці за кількістю підприємств і робітників були швейна і взуттєва промисловість, на другому будівельна, на третьому харчова, на четвертому металообробна. На одне підприємство припадало в середньому 10,4 робітників. Згідно з даними польської офіційної статистики, у Львові в 1926 р. було 111 середніх і великих підприємств, на яких працювало 7006 робітників. Серед найбільш значних львівських підприємств слід назвати машинобудівний завод спілки "Зеленєвський Фіцнер і Гапнер", деревообробний завод, електростанцію, кондитерську фабрику "Бранка", фабрики "Контракт", "Аїда", газовий завод, металеву фабрику "Арма", взуттєву фабрику "Га фота", залізничні майстерні, млини "Аксельбрада" і "Марія Гелена", воєнні підприємства тощо.

      У 1910 році було прийнято рішення про організацію окремого банку для кредитування промисловості. Підприємства, які належали місцевим власникам, стали частіше звільнятися від сплати місцевих податків. Під впливом промислового пожвавлення на початку XX ст. певних змін зазнала економіка Львова.   Збільшення кількості населення, зайнятого в промисловості, відбувалося переважно у зв'язку з розширенням дрібних підприємств. Напередодні Першої світової війни в місті діяло близько 100 промислових підприємств з кількістю робітників понад 20 осіб. Всього на цих підприємствах працювало 8-9 тис. осіб. Ще більше зросла кількість зайнятих робітників і підприємств, які використовували парові машини і мотори. Потужність використовуваних двигунів за цей час майже потроїлась. Будівництво великої (потужністю 10 тис.кВт) електростанції дозволило розширити використання електромоторів.

      Галузева структура фабрично-заводської промисловості, як і раніше, була пристосована переважно до вузьких місцевих потреб. Тут були представлені всі основні галузі, крім легкої, яка залишалася й надалі на стадії ремесла. Як видно з даних промислового перепису 1910 р. й анотованого покажчика промислових і торгівельних фірм, найбільшими підприємствами Львова залишилися залізничні ремонтні майстерні, які істотно не розширили виробництво і мали близько 1000 робітників. З машинобудівних підприємств найбільшим був завод з виробництва обладнання для спирто-горілчаних і деревообробних підприємств та винокурень, на якому працювало до 200 робітників і використовувалися локо-мобілі потужністю 85 к. с. У передмісті, на Левандівці, діяв лісопильний завод, де також працювало близько 200 робітників.

      На початку XX століття у Львові з'явилися два великих підприємства паперових виробів:  фабрика цигаркових гільз, та фабрика паперових виробів. Великим комбінатом з виробництва різних будівельних матеріалів була фірма І. Левитського, де працювало близько 800 робітників. Ці та інші великі фабрики і заводи були острівками серед сотень дрібних підприємств і кількох тисяч ремісничих майстерень.

      Наприкінці 30-х років ХХ ст. найбільшими підприємствами у Львові були скляні заводи "Львів" і "Леополіс", які мали відповідно 400 і 350 робітників, три шкіряні заводи ("Пелліс", "Дермата" і "Новость"), де працювало відповідно 200, 150 і 75 робітників. У харчовій промисловості міста найбільшими були кондитерські фабрики "Бранка", "Газет" і Гефлінгера, на яких було відповідно 485, 290 і понад 100 робітників, консервний завод Рукера (500-600), пивоварний (370), державний спирто-горілчаний завод Бачевського і спирто-дріжджовий завод, де працювало по 100-300 робітників та ряд менших підприємств.

      Металообробна промисловість у Львові була представлена старими залізничними і трамвайними ремонтними майстернями, крім того, тут діяли заводи електротехнічних виробів "Контакт" і приладобудівний Ромера, пожежного устаткування "Унія строжацька", водяних насосів Кунца, вимірювальних приладів Булка, низьковольтних електроламп "Люкс".

      В 1946 р. стали до ладу заводи "Львівсільмаш", телеграфної і телефонної апаратури, вимірювальних приладів, інструментальний і мотороремонтний заводи, а також трикотажна, склодзеркальна, макаронна фабрики та інші підприємства. У 1947 р. дав першу продукцію механічний завод віконного скла, електро-арматурний, завод газової апаратури, завод водомірів, завод парфумерної посуди. В 1948 р. розпочали виробництво завод автонавантажувачів, а також картонажна фабрика і жировий комбінат. Різноманітність природних ландшафтів спричинила територіальну зумовленість розвитку промисловості.

      У промисловому відношенні тривалий час у Львові виділявся північний район, розташований поміж горбами Розточчя на сході, Кортумовою горою на заході і річкою Полтва. Він має досить рівну поверхню, що сприяло промисловому будівництву. Додатковими чинниками, що діяли в цьому ж напрямі, були близькість до залізничної станції Підзамче, розташованої з північного боку Високого Замку в самій гущавині житлових кварталів, та менша земельна рента, бо ця територія до 1931 року не входила до міста. Тому на тлі розкиданості промислового виробництва та відсутності певної промислової цілісності в межах районів і навіть кварталів північний район відзначався більш виявленим промисловим характером. У другій половині XX століття він формувався як район легкої та харчової промисловості. Тут було зосереджено шкіркомбінат, лакофарбовий і газовий заводи (розташування яких було зумовлено пануючим у Львові напрямом вітрів), харчові підприємства великий млинкомбінат, маслозавод, м'ясокомбінат, кондитерська фабрика, рибокоптильний, пивоварний, лікеро-горілчаний заводи, а також скляні підприємства, розташування яких пояснюється наявністю поблизу піску. В 1962 році на базі цих підприємств створено виробниче об'єднання "Райдуга".

      Другий, західний сектор промислового району, територія якого в основному збігається з межами Залізничного адміністративного району, був основним у Львові осередком машинобудування. Його транспортні потреби обслуговували станції Львів-Головний та Клепарів. Розгалужена залізнична мережа, близькість до центра і зручні транспортні зв'язки з ним сприяли розміщенню тут великих металообробних підприємств. Тут успішно працювали в 60-80-х роках минулого століття завод автонавантажувачів, паровозоремонтний, завод ім. Леніна, "Львів-сільгоспмаш", мотозавод, завод "Електрон". Порівняно незначну групу становили підприємства харчової промисловості: хлібозавод, жировий комбінат, молокозавод, кондитерська фабрика. Крім цього у 80-ті роки ХХ ст., за межами міста сформувався промисловий вузол "Рясне", який увійшов у склад західного промислового району. Забудова тут здійснювалася за рахунок підприємств, які виносилися з житлової забудови.

      Третій, південний сектор тяжів до залізничних станцій Персенківка та Скнилів. Економічну основу його становли підприємства електротехнічної та енергетичної промисловості (завод "Іскра", ізоляторний завод, завод електропобутової апаратури), а також автобусний завод. Тут зосереджувалась група цегельних заводів (що пояснюється насамперед наявністю сировини) та  завод будівельних матеріалів.

Власне звідси.

Любителям пофілософствувати на історичну тематику, а також для загального розвитку, раджу почитати ще цю статтю.

    Щось останнім часом мені почалось здаватись що наша многоцінна та цілюща рідина поставки контори "Львівводоканал", вона ж просто вода з крану - так от мені здалось що вроді менше хлоркою почала смердіти. І аж оце сьогодні натрапив на статтю (джерело, там детальніше), в якій розказується, що:

    "На насосній станції «Сокільники» проведено реконструкцію хлораторної станції для знезараження питної води. Відтак, уже від січня третина львів'ян споживає воду, оброблену не рідким хлором, а гіпохлоритом натрію. Про це повідомили у прес-службі Львівської міськради.
    Реконструкція хлораторної станції фінансувалася з держбюджету, кошторисна вартість обладнання та будівельних робіт склала 12,5 млн.грн. Відповідно до проекту генпідрядник робіт ТзОВ «Альткомкиївбуд» закупив німецьке обладнання – електролізну установку фірми «Grundfos Aldos»."
    Продуктивність одного електролізера становить  6,5 кг активного хлору в годину.
    Загальна продуктивність установки                      13 кг активного хлору в годину.
    Добовий розхід гіпохлориту натрію становить       7200 літрів.
    Для виготовлення цієї кількості гіпохлориту натрію використовується180 кгсолі,7140 літрівводи, 255 кВт електроенергії.

Від душі посміявся над фразою:

Якість питної води у місті Львові є однією з найкращих в Україні.

(джерело все те ж).

Вікі про гіпохлорит натрію.

От я ви вважаєте, ядерної бомби якої потужності (в тротиловому еківваленті) треба,  щоб зрівняти Львів із землею в межах об'їздної? (тфу-тьфу-тьфу, звичайно!) Відповідь - 500 кілотон.



http://nuclearsecrecy.com/nukemap/ - на цьому сайті схрестили гугломапс та ядерні боєголовки різної потужності. Все просто, як двері, але вельми наглядно.

Детальніше про то тут http://newzz.in.ua/science/1148879984-dorogaya-ya-vzorval-ameriku.html

    Сьгодні випала нагода цілком законно на підставі екскурсії полазити по одному із найбільших підприємств харчової промисловості у Львові - п'ятому хлібзаводі. Офіційна назва - ПАТ "Хлібпром".

    Знаходиться він тут. Слід сказати що оскільки підприємство приватне, то і відношення до виробництва відповідне. Але про то потім. А так слід сказати що винести тавіть рогалика нереально, ібо охорона шмонає до трусів, плюс всюди відеокамери понатикувані - як в цехах, так і по периметру. Фото- та відеозйомка заборонені під страхом анального покарання тістозамішувальною машиною, але коли то когось стримувало? ;) Отож по черзі.

Фейс фасаду.



Інсайд вестибюлю, відразу за охороною біля КПП (всередині). Самих церберів сфотуграфував, але тут зразу ж підскочили до мене і тіпа фоткати ніззя, видаляй давай. Я їм "Ок!")



Внутрішнє подвір'я. Незайнятих робочих нема - всі щось роблять, і причому не для вигляду. На території акуратно, чисто, відносно прибрано.



Загашніки. Надибав кавалок поршневого компресора та якісь теплообмінники. Але то таке.



Велкомен, шановні! Хз що за креативщик таке приліпив на двері складу. Мене розвеселило)



Циклон для фільтрації повітря із майстерні, вроді по дереву. Локація - все ще задвірки.



Мельком цикнув кусок котельні.



Далі протопали в адмінку. Всередині чисто, красіво, тепло, пахне хлібом, всюди єврік. Благодать і тільки...

Лабораторії для дослідження готової продукції, сировини (внєштатно центральний пункт розливу чаю та кави. Смачної, доречі).  Обладнання все відносно нове, робоче, охайне. Сподобалось короче.





Далі попав у, як я його назвав, батоносховище - проміжний склад для збору продукції перед її відвантаженням по магазинах.



Потім йде власне основний цех, в якому безпосередньо і проводиться випічка. Наявні 6 окремих ліній різного виробництва та ступеню покоцаності - все це для випікання батонів, пшеничного хліба, житнього, булочок\рИгаликів\струдлів\ та ще всякого роду асортимену - в залежності від налагодження.



Тістомісильна машина совкового виробництва. Річ страшна, жужжить моцно, пальці пхати не рекомендується.



Тістомісильна машина виробництва забугорного. Якого саме - ніхто незнає. Працює в рази ефективніше, і в стільки ж тихіше. Але, як не дивно, більше використовують "совдеп", так як там заміс проводиться порційно у діжах, тоді як забугорний аналог мусить працювати безперервно, що не є завжди гуд, бо замахаєшся чистити при зупинках. Так механіки сказали.



Дозатор на виготовлення батонів до неї. Зроблений вручну, так як той що був в комплекті із хитромудрими наворотами накрився майже зразу і бігом.



Діжеперекидач - штука цікава. Завантажує в лінію вміст того що вийшло після мішалок (вага одного замісу тіста становить порядку 150-200 кг)



Тістоокруглювальні машини - із порізаного на кавалки тіста формують те що нам треба.







Потім сформовані заготовки поміщаються вручну на ось такі, плетені з лози, колиски.



...і відправляються у зигзагоподібну путь то випічної шафи. Сфоткати її адекватно не вийшло, ібо то є просто здоровенний термоізольований прямокутник (або декілька) із розміщеним всередині ланцюговим транспортером, який повільно, але твердо возить тісто в колисках по зигзагоподібній траєкторії протягом певного часу. Температура всередині - 255-270 градусів дядька Цельсія.





Власне піч.









Інсайд. Для більшої ясності процесу.



Батон моделі "Сихівський". Заготовки.



Мануал.





Така собі загально-красіва панорамка.



Комплексна автоматизована лінія по виготовленню рогаликів ,а якщо простіше, то завантажуємо сировину - а на виході готові перед випічкою рогалі.











Ще одна не дуже цікава, але вельми небезпечна місцина - бродильні чани для закваски числом десять і місткістю по майже два куби кожен. Небезпека полягає в тому, що працівникам треба вручну ту бодягу мішати час від часу, а процес бродіння, як відомо, супроводжується інтенсивним виділенням вуглекисилого газу. Розказували що якогось року одна робоча від того що нагнулась над ним, вдихнула твердо і відразу ж зомліла та впала всередину. Благо витягнули. Що здивувало, так це відсутність адекватної вентиляції (тра вікна відкривати) та власне відкрита конструкція тих баняків. Опасно, однако...





Силоси. 10 штук, 5 м в діаметрі, 11 м у висоту. В кожен можна запхати до 70 тон муки. Всі операції по переміщенню муки здійснюються пневманичним способом (по трубах вона передувається у вигляді туману разом із повітрям).



Компрессор поновіше.



    Потім прибігла чогось охорона. Почали вимагати же би я показав фотік, бо вони на камерах бачили що хтось фотографує. Прийшлось повторяти трюк із заміною карточок. В результаті вони вибачились, тіпа помилились, бо на тій карточці ніфіга не було, і свалили назад. Далі вирішив не спокушати лишній раз долю, тим більше що все саме цікаве встиг до того зловити.

    П.С. Загальні враження: працював би кожен завод так само як цей - в гробу б ми бачили то євро зі всіма разом взятими туристами. Все красиво, акуратно, функціонально, обладнання в міру можливостей замінюється більш сучасним. Персонал на місці не сидить і в стіну не плює - всі при ділі. Кажуть що їм дохолєри механіків тра. Коротше класний заводик.

П.П.С. Чому я тему виклав саме тут - думаю всім зрозуміло - приватники і те де. Ну і деякі фотки криві, але то вже таке, бо в більшості випадків приходилось фоткати з-під поли >:(
    Ну і власне то прикольно так шастати по території на законній основі, зазирати в любі дири і знати що тобі ніхто нічого не зробить ;) Але все ж нецікаво, пропадає елемент азарту :-\

Обговорення

Обговорення основної теми

    Блукаючи нетівськими просторами, зустрівся саме із цим заводом. Нижче пропоную комплексну нарізку інфи, що зумів витягнути із гугля, яка стосується саме цього заводу. Взагалі це є типовий приклад радянського якщо не гіганту, то вельми і вельми серйозного заводу, який дуже гарно був розбазарений за часів «вільної незалежної». Ну але тим не менше.

Сам завод знаходиться ось  тут



Історичні передумови

18 березня 1946 р.
... Перетворити місто Львів у великий індустріальний центр України.
Збудувати і ввести в дію у м. Львові автоскладальний завод, електроламповий завод,
завод телеграфної і телефонної апаратури, скляний завод, трикотажну фабрику,
підприємства харчової промисловості, а також відбудувати і збільшити потужність міської електростанції...

Закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. – К., 1946, с.66.

     Маючи значну на той час економічну і воєнну перевагу над країнами соціалістичного табору, США розпочали першими підготовку до третьої світової війни у формі "холодної війни" проти СРСР, надали підтримки оунівському підпіллю. В свою чергу, сталінське керівництво використало міжнародну напруженість як привід для подальшого зміцнення адміністративно-командної системи та нових репресій. Було безпідставно відселено із західних областей України сотні тисяч чоловік.
Змушене відволікання значної частини коштів і ресурсів на зміцнення обороноздатності не завадило державі надати суттєву матеріальну підтримку регіонам, які особливо постраждали під час війни - Ворошиловоградська, Дніпропетровська, Львівська, Сталінська, Харківська області протягом 1946-1948 рр. одержали з Росії 45 тис. верстатів, електродвигунів та іншої машинобудівної продукції. У відбудові Дніпрогесу брали участь більш як 120 підприємств країни. Промисловість Львова була майже повністю укомплектована обладнанням, яке надійшло з Москви, Ленінграда та інших російських міст. Львівський завод телеграфної апаратури був повністю перевезений з Саратова.

Історія. Заснування.

    Історія заводу починається ще в 1915 році, коли для потреб Західного фронту було проведено "целый ряд мероприятий, направленных на укрепление связи в войсках, в числе которых было формирование в Рыбинске подвижных телеграфно-телефонных мастерских ("Телемаста"), которые в конце лета 1915 года были переброшены в ближайший тыл Западного фронта г.Минск. В историю обьединения была вписана первая страница".
Після "визволення"[11] 1939-го і перипетій ІІ Світової війни, "за планом сталінської п'ятирічки у Львові передбачено будівництво заводу телеграфної та телефонної апаратури. До Львова прибули з Саратова десятки вагонів з верстатами і обладнанням. Разом з обладнанням і верстатами прибули з Саратова і кращі спеціалісти - інженери і техніки. цей завод буде випускати крім телефонної та телеграфної апаратури тисячі радіоприймачів на рік.
    Це перша згадка про в майбутньому знаменитий завод у львівській пресі. Через 22 роки в офіційній радянській "Історії міст і сіл" буде написано: "Виробництвом складних приладів займається завод телеграфно-телефонної апаратури. Він був організований в 1946 році. Спочатку завод виготовляв апаратуру тонального і над тонального телеграфування, а з 1957 року - фототелеграфну апаратуру".
Однак Завод постійно "кочував" - Мінськ, Калуга (1917), Саратов (1941-1945), і, нарешті, в 1946 році - Львів: "пришла долгожданная победа. А еще через год в июне 1946 г. провожали калужане многих своих товарищей в далекий путь. Эшелон за эшелоном увозили на запад во Львов оборудование, материалы, людей".


Здача продукції представнику Міністерства зв'язку, 19 січня 1949 р.

    "Перевод Калужского телеграфно-телефонного завода во Львов - яркий пример братской помощи российского народа украинскому народу. 320 калужан начали новую жизнь завода во Львове, и это особенно важно подчеркнуть, потому что одним из нерешенных вопросов индустриализации Львова к началу 1946 года был вопрос о кадрах" .
Факт, що завод перевезли до Львова разом з працівниками, не дивує - адже на підприємство, яке мало стратегічне значення, не могли найняти працювати місцеве, "бандерівське" населення. Та й фактор кваліфікованої робочої сили теж грав велику роль.


Cпоруди заводу ЛЗТА посеред старої забудови

Хронологія  розвитку заводу

жовтень 1946 р. - "Львівський завод радіо-телеграфної апаратури, який будується, випустив першу продукцію - трансляційні апарати".
1949 р. - на заводі широко розгорнулось змагання за стаханівську працю.
1952 р. - здано в експлуатацію будову першого корпусу - цех №1.
11 лютого 1958 р. - вийшов в світ перший номер газети "Заводська правда".
1958 р. - фототелеграфний апарат "Нева" був представлений на Всесвітній виставці в Брюсселі та нагороджений золотою медаллю.
1961 - генеральним директором заводу став М.С.Вороненко.
1967 р. - присвоєно звання імені 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції (ПО (производственное обьединение) имени 50-летия Октября).
1973 р. - колектив заводу один з переможців змагання за достойну зустріч 50-річчя СРСР, нагороджений Ювілейним почесним дипломом і пам'ятним знаком галузевого міністерства, Ювілейним знаменом Львівського обкому КП України, облвиконкому і облрадпрофу.
1975 р. - бригада монтажників, очолена Героєм Соціалістичної Праці Катериною Іванівною Ряскіною, стала переможцем обласної естафети високої якості, заснованої Львівською обласною радою профспілок та редакцією газети "Вільна Україна".
1977 р. - "за розробку наукових принципів і впровадження КСУЯП Державної премії СРСР в галузі науки і техніки удостоєні генеральний директор виробничого об'єднання ім.50-річчя Жовтня М.С.Вороненко ... ".
1983 р. - трудовий колектив заводу став переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання. Присвоєно звання "Колектив комуністичної праці". На об'єднанні працює близько 11 000 працівників. Територія заводу займає 6,5 га. Окрім виробничих приміщень, функціонує розгалужена інфраструктура (столові, душові, підшефні дитсадочки, будинки відпочинку тощо), ведеться житлове будівництво.
1990 р. - на хвилі національних змагань звільнено багаторічного директора об'єднання М.С.Вороненка. Починається занепад заводу, пов'язаний з загальнодержавною економічною кризою.

Територіальне планування

    Місце розташування привезеного заводу було вибране вдало - на незабудованій території колишнього цвинтаря, поруч залізничних колій, що було вигідно, оскільки знімало проблеми транспортації товару та сировини.
З появою заводу на території, яку ми розглядаємо, простір кардинально змінився. Для побудови нових корпусів була частково знесена навколишня забудова, приватні помешкання. "Начало 50-х годов было отмечено активным расширением производственных площадей. С 1946 по 1956 год они увеличились в 137 раз" .


Корпуси ЛЗТА

    "Перлина інженерної, конструкторської, організаторської думки"  мала безліч різних функціональних просторів - виробничі (цехи, котельня, кузня, електростанція), адміністративні, схрони в підземеллях, відпочинкові та обслуговуючі - столові, дієтичний зал, кімнати відпочинку з стереофонічними системами, жіночі та чоловічі вбиральні.
Територія заводу постійно розширювалась, будувались нові корпуси (найбільші - №1 -14217 м2, №40 - 10158 м2, №41 - 10 000 м2, №27 - 7745 м2). Будівлі лікарні Білінських вписують в цей простір. Деякі з них використовуються як цехи, в одному - заводський медичний пункт (зараз - ветеринарний кабінет).
    Зберігається і розширюється сад - створюються фонтани, висаджуються нові дерева, клумби, усе це щедро прикрашається декоративним оздобленням (фрески, мозаїки, мала пластика) та агітматеріалами (стенди, дошки пошани, портрети вождів).

Асортимент виробів.

    Величезна увага зверталась на організацію виробництва, його естетику та якість. Асортимент виробів заводу був надзвичайно широкий: "від наперстка до музикального центру, стереофонічного обладнання і іншої апаратури, яка мала багато тисяч найменувань, що давало прибуток".
    В музеї заводу представлено широкий асортимент телефонної техніки (таксофонів), побутової техніки - програвачі платівок, стереоцентри, стереонавушники, приймачі, очищувачі, нагрівачі води, зразки високотехнологічної телеграфної апаратури, дрібні деталі до автомобілів тощо.

Заводський музей.

    Музей-об'єднання, як офіційну репрезентацію радянського заводу, покликану зафіксувати його велич і славу, було засновано на початку 1970-х років. На цей час припадає період найбільшого розквіту заводу під керівництвом генерального директора М.С.Вороненка.
    Музей містився в новому корпусі, який робітники прозвали "білий дім", за аналогією з американським Білим домом, - приміщення було призначене для вищого командного та адміністративного складу, там містилась бібліотека, конференц зал і музей - одразу ж поруч з кабінетом генерального директора об'єднання.
    Виставлені об'єкти можна об'єднати в декілька груп: стенди з фото та схемами, товари, виготовлені заводом протягом його історії, нагороди та медалі, спортивні кубки, архів.
    Найцікавіша частина експозиції - це стенди. Тут зображено "життя заводу" - його керівництво, ударників виробництва, цехи, корпуси та конвеєри, досягнення технології - система міжцехового транспорту та КСУЯП (контрольна система управління якістю продукції), новаторство на виробництві - автоматичні станки, станки з програмним управлінням, тощо.

    Музей заводу був розрахований на довге існування. Це цікавий факт, що "живий" об'єкт починає сам себе музеїфікувати (згадаймо виставки про Помаранчеву революцію) - і функція запам'ятовування тут вочевидь грала меншу роль.


Один із стендів заводського музею

Завод за часів незалежної України.

    Зі зміною політичної ситуації в Україні (а відтак відкриттям кордонів, економічною кризою тощо) перед ВО імені 50-ти річчя Жовтня постали проблеми, характерні для незалежної України загалом.
    Змінилась форма власності: 1994 році проведено корпоратизацію (перетворення державного підприємства на акціонерне товариство), в 1996 році завод було приватизовано.
    За цей час, після звільнення Вороненка М.С., який перетворив завод на флагман радянської економіки, керівництво неодноразово змінювалось, однак жоден з нових директорів (Сорока О.П., Новоженець Д.Б., Секелик І.Д.) не зміг вивести підприємство з кризи.
Колишні зв'язки і клієнтуру завод втратив, стало важче витримувати конкуренцію з боку західних компаній, що призвело до скорочення виробництва та штату працівників.
    Нарешті у 2002 році АТЗТ "Укрпромтелеком" придбало на аукціоні пакет акцій ВАТ "Львівський завод телеграфної апаратури" - 77,82%, практично безперспективного, відсталого підприємства з величезними заборгованостями по заробітній платі.
Згодом кращі працівники заводу (а також повідомлення про успіхи і перевиконання планів, соціалістичне змагання, історії з робочого життя) неодноразово з'являтимуться на сторінках львівської радянської преси, зокрема двох друкованих органах обкому партії - "Львовской правде" і "Вільній Україні".
    З такою ж періодичністю завод фігуруватиме (виключно з позитивними конотаціями) в звітах і доповідях про радянську розбудову міста, виконання планів по області, статтях у путівниках чи книгах про історію Львова, виданих за радянських часів .

Відгуки працівників про стан заводу часів незалежної України

    "Те що зараз відбувається на заводі, це вже не є завод, це вже остатки заводу. Тому що втрачені виробничі площі, і особливо станки. Станки за той період часу були демонтовані, продані і вивезені. Завод лишився без станків, завод лишився без людей, це практично є руйнація, яка не дає можливості відновити ту силу, яку він мав в найкращих роках".

    "Я вже давно там не працюю. Але все одно, недавно проїжджала, подивилась - там же була така сила, такий завод, виробництво йшло на весь Союз, а зараз все стоїть розвалене. Шкода, просто шкода, що ці досягнення були втрачені".

    Повний цикл виробництва + широка інфраструктура давали можливість задовольняти всі потреби людей, які працювали на заводі. Фактично, саме завод був покликаний формувати їхню картину світу, і все життя працівника проходило у постійному взаємозв'язку з ним. 
Це підсилювалось тим фактом, що на заводі часто працювали цілі родини, для яких він перетворювався на єдине джерело засобів для існування.
Такий варіант був ідеальним для радянського проекту, адже давав можливість практично повного контролю, унеможливлював опір або "неправильну" поведінку. Працівник трактувався як частина заводу - тому колектив чи партія могли втручатись навіть в його приватне життя.

Деякі цифри із бухгалтерського життя заводу

Основні показники господарської діяльності ВАТ за останні три роки та останній звітний період

Показник                                                   1997 р.   1998 р.   1999 р.   І кв. 2000 р.
Обсяг реалізованої продукції, тис. грн.          2535,2   2156,3   1621,2   386,6
Балансовий прибуток, тис. грн.                        —      —               —              —
Дебіторська заборгованість, тис. грн.          700,0   1527,0   1922,0   2137,0
Кредиторська заборгованість, тис. грн.        3714,0   7068,0   8695,0   9119,1
Рентабельність, %                                      -21   -39,5   -13,2   -36,9

Джерела.
Джерело1
Джерело2
Джерело3
Джерело4

Ну і на всяк випадок обговорення. Мо хто що має добавити, так як інформацію про сучасний стан треба ще збирати.

Оце гуляв Тернополем, і надибав даний "монумент".

П.С. У гумор рука не піднялась ці фотки засунути.