Topics

Довелося нещодавно побувати в польському містечку Освенцим, де за часів 2 св. війни розміщувався найбільший нацистський концентраційний табір - Аушвіц. Точну кількості людей, закатованих тут, визначити вже неможливо. Експерти називають число від 1,3 до 4 мільйонів - померлих від виснаження, голоду та спалених в крематоріях. Зараз на місці концтабору облаштований музей.


Кілька інформативних посилань:
Історія Аушвіцу

10 фактів про Аушвіц

Спогади людей, котрим пощастило вижити



Дістатися до Освенцима з Кракова можна автобусом з автостанції на вул. Bosacka 18. В розкладі вказані автобуси,що йдуть до Освенциму або Освенцим Музей, насправді різниці між ними практично нема, купляйте квиток на найближчий і їдьте. Квиток можна придбати в касі або у водія. Розклад руху на автостанції складений досить цікаво: літера на зеленому фоні перед часом відправлення означає верхню чи нижню (g?rna lub dolna) платформу автостанції, число на зеленому фоні - номер місця на платформі, з якого відправляється автобус. А після часу відправлення часто стоїть літера, яка позначає додаткову інформацію. Наприклад, 'd' означає, що автобус відправляється тільки в будні дні, 'D' - у всі дні, крім Різдва, Нового року і Великодня. Різновидів таких спеціальних букв є багато, ціла додаткова таблиця на стіні. Серед них трапляються і не зовсім звичайні, наприклад, одна з позначок каже, що автобус нікуди не їде в свято Божого Тіла.

Трохи більше години часу та 14 злотих - і ми на місці. В 1940 році на місці колишніх військових цегляних казарм був облаштований табір Аушвіц-1. Пізніше, коли був збудований колосальний табір смерті Аушвіц Біркенау, тут розташовувалася адміністрація, а також утримували переважно політичних в'язнів.



Вхід на територію безкоштовний, рюкзаки просять залишити в спеціальній камері схову. В будинках облаштовані численні експозиції, проте фотографувати всередині зі спалахом не можна. Тому я натягав трохи фото з інету, фотомильничка без спалаху видає не надто якісні фото. Та й фотографія - це не найперше, про що думаєш, перебуваючи в такому місці.



Та сама знаменита вивіска, на якій написано, що труд робить вільним. В куті я причепив старе фото для порівняння. Теперішня вивіска - це копія. Справжню в 2009 році викрали, розпиляли на три частини та намагалися продати. Пізніше чавунний напис знайшли Лінк на новину

Територія табору знаходилася за подвійною огорожею з колючого дроту, через який був пропущений електричний струм.





Ми приїхали рано-вранці, тому відвідувачів небагато. Вже через кілька годин стоянка була заповнена туристичними автобусами, територія комплексу - групами людей різних національностей.









Будка вартового біля плацу, де проводилися ранішні та вечірні перевірки. Всі таблички зазвичай написані трьома мовами - польською, англійською та івритом.



Велика шибениця, біля того ж плацу.



Отаким "інструментом" зазвичай трамбували дороги. Звичайно ж, вручну.



Після прибуття до табору, всіх людей фотографували. Пізніше від цієї практики відмовилися, оскільки вже через кілька місяців виснажливої праці та голоду, опізнати людину за фотографією було неможливо. В Освенцимі загинули і двоє рідних братів Степана Бандери, Василь та Олекса.



Кілька фото з експозиції музею. Валізи, підписані іменами власників. Справа в тому, що люди, їдучи в Освенцим, до кінця поїздки були впевнені, що їх просто перевозять на нове місце, де вони будуть жити і працювати. Робилося це для попередження бунтів під час транспортування.



Жіноче волосся, яке пізніше переправлялося для потреб промисловості. Ним набивали матраси, кінські сідла.



Камери для штрафників. Вхід сюди був тільки через маленькі нижні дверцята. Одночасно в такій камері перебувало зазвичай четверо в'язнів.



Спеціальні голки, якими в'язням виколювали їхні лагерні номери.





Одежа в'язня з номером та спеціальною нашивкою, що позначала категорію.







За три кілометри від Аушвіц - 1, за межами містечка, на місці колишніх кавалерійський стаєнь був збудований величезний Аушвіц-Біркенау. Ось фото тогочасної аерозйомки, кожен маленький темний прямокутничок на ньому - це вогкий і темний барак, в якому одночасно перебували до 1000 людей.



Після прибуття до табору, людей ділили на дві групи. Сильніших забирали на різноманітні роботи, слабших відправляли відразу до крематорію.



Зараз більшість бараків зруйновані, на їхньому місці залишилися тільки фундамент та димарі обігрівальних пічок.





Всередині бараку





Залишки крематорію, був підірваний нацистами при відступі.











Посилання на альбом

Обговорення

Польський Перемишль - найближче до Львова європейське місто. Спокійне, гарно прибране і з своїми цікавинками, які безумовно варті того, щоб приділити їм свій вихідний день, а то і два.

Якщо вирішите переходити кордон Шегині-Медика пішки, а зірки складуться несприятливо, то халепа. Бо є непогані шанси стати учасником ось такого флешмобу:

Знадобляться всі навички виживання в натовпі, а на польському боці українська бабця, яка тебе щойно ледь не затоптала, ще й спробує продати тобі ж фляшку горілки. Щойно перенесену через кордон. Поляки-прикордонники від таких умов праці виробили в собі побутовий пофігізм, як черепаха панцир через тєжкі роки еволюції. Але деколи можуть пропустити поза чергою людей з великими рюкзаками або тих, хто гарно поводиться. Найкращий варіант за такої ситуації - просто вернутися, заплатити кілька гривень і сісти в попутне авто. Набагато швидше в плані добирання та збереження гарного настрою.

Місто починається з вокзалу, в Перемишлі він доста гарний. Всередині розташований пункт туристичної інформації, де можна отримати безкоштовну мапу міста, будь-яку інформацію чи придбати сувеніри.





Що варто відвідати в місті за версією karpaty.info. За посиланням також є інформація, що може стати в пригоді мандрівникам.

Всі історичні цікавинки розташовані в центрі міста. Він невеликий, тож ви легко знайдете всі найцікавіші місця - площу Ринок, старі будинки та церкви, музей Фортеці Перемишль, Замок, Катедру, музей Дзвонів і люльок та інші. До речі, на останні три будівлі можна піднятися, причому абсолютно легально. От якби і у Львові таке було...





На Ринку розташований вуличний базар-барахолка з усякою всячиною. А ще там можна поїсти дерунів чи випити доброї кави за цілком прийнятною ціною, дешевше, ніж у Львові. Хоча зараз, коли злотий коштує біля 5 грн., ціни вже не здаються такими веселими... Пиво в Польщі нездале, най вібачєют мене тамтешні патріоти. Спробував кілька сортів, а на смак як осляча люра. Просто темніша чи світліша  :-\

А ще ми там здибали розкопаний стародавній підземний хід, через який прокладали якісь комунікації. Велика спокуса перелізти через нещасний будівельний парканчик компенсувалася острахом бути злапаним поліцаями. Тому тіло (навіть два тіла) залишилися цього разу в стані спокою.





Музей дзвонів і люльок розташований в старій вежі, яка колись повинна була стати дзвіницею греко-католицького храму, але сам храм так і не побудували. Квиток коштує 8 злотих, для студентів та дітей - 4 злотих. Дуже мені той музей сподобався: піднімаєшся собі поверх за поверхом, розглядаєш люльки, дзвониш в дзвони, а наприкінці потрапляєш на залитий сонцем дах, з якого видно майже все місто.

















Ще одним високим місцем Перемишля є дзвіниця Катедри. Відчинена з вівторка до суботи з 8:30 до 16:30. Вхід всередину вільний. Зверху дуже чисто і стоять телескопи, з яких можна роздивлятися місто і людей. Люди часом зосереджено порпаються в носі, бо не знають, що за ними слідкує Big  Brother (ну або ми з Цезаром і Христиною, в даному випадку).

Годинниковий механізм







Чотири циферблати годинників нагорі прозорі. Стрілки такі великі, що відчуття плину часу підсилюється.







А це Казимирський замок. Вхід на територію платний, є можливість піднятися на дві його вежі, оглянути підвали та експозицію музею. Але якщо чесно, це не найцікавіше місце, де мені доводилося бувати.



Вид з вежі на катедру, де ми нещодавно піднімалися


Подвір'я замку




Підвали, всередині облаштована маленька експозиція, що зображує якогось нещасного ув'язненого, про котрого всі забули. Особливої уваги заслуговує здоровенний бутафорський пацюк з вибалушеними очима, тільки заради нього вартує придбати квиток. Я підозрюю, що на виготовлення тої тварюки пішло зо дві ондатрові шапки.







Річка Сян, західний державний кордон України, згідно тексту національного гімну. Вздовж річки зустрічаються оборонні ДОТи





Оце і все наразі. Сподіваюся, ще матиму нагоду зробити свіжих знимок, щоб додати в цій темі  ;)

Альбом з фото.

Кузьма Скрябін запустив свою радіостанцію. Звичайно, що назвав її СРАКА, то абревіатура від "Своє Радіо Андрія Кузьменка". Послухати можна тут: http://svoeradio.com/listen/Radio-S-R-A-K-A

Руфус вчора скинув цікавезний ресурс. Я аж прибалдів  :o  Тицькайте сюди: mapire.eu

Мені скинули дуже цікаві карти.
Це старі карти з привязкою і накладені на сучасну карту.
На сторінці є ричажок (Opacity), якщо ним посунути вліво, то поступово зявляється сучасна карта, якщо вправо - то та стара, так легше зорієнтуватись.
Також на сторінці є розділ (maps), якшо по його відкрити, то зявляються різноманітні варіанти доступних старих карт з привязкою. Львівська область попадає точно на такі карти (з тих шо я перевіряв):

The First Military Survey (1763-1787)
The Second Military Survey (1806-1869)
The Third Military Survey (1869-1887)

Якшо пройти по посиланню, то відкривається карта за 1763-1787 рр, вигляд на Львів. Звичайно, можна віддаляти, приближати - якість хороша:

Пе. Ес. для розробників: існує спеціально заточений для створення інтерактивних мап Джаваскриптовий фреймворк. І звати його leaflet.js Ось непогана стаття на Хабрі з оглядом: http://habrahabr.ru/post/240681/

Тема перенесена до Художня.

http://explorer.lviv.ua/forum/index.php?topic=5682.0

Десь із півроку тому я побачив на 28dayslater два звіти з підземних річок польського міста Лодзь, і відтоді вже не міг спокійно спати. Ну як, спати міг, звичайно, але коли просинався, то думав, як би то було файно побачити ці цегляні коридори на свої очі. Шукав інфу, дивився фотки, карти, читав форуми. Списався з місцевими експлорерами, вони несподівано легко і просто скинули  координати кількох входів і розказали згрубша що там де. Після такого подарунка долі лишалося тільки спакувати рюкзак і сісти в автобус, що ми з Христиною і зробили минулої п'ятниці. Дорогою, ще у Львові, з вікна побачили пана Інкогніто в природньому середовищі проживання, він саме спацерував кудись по Коперніка. Ми радісно заусміхалися і почали махати руками, але  потім згадали, що вікна з того боку затемнені  8) 8) 8)

За графіком автобус повинен їхати майже 12 годин і прибувати в Лодзь о 6:45 ранку. Але насправді він припхався на дві години швидше і викинув нас сонних на автостанції десь посеред естакад і залізничних колій. Було темно і холодно, ми забрели на вокзал і там на лавках старалися зігрітися, час від часу поповнюючи рахунок кавового автомату, що стояв в куті. Коли трохи потепліло і розсвітало, вирішили йти до підземель.



Лодзь має розгалужену систему річок, більшість з який в кінці 19 - на початку 20-го століття здебільшого були опущені під землю. Причина та ж сама, що й у Львові - води в струмках ставало чимраз менше, а клопоту від них чимраз більше. Каналізація відділена від дренажної системи, я навіть зустрів місце, де вони проходять паралельно: в одному жолобі потужна "пахуча" річка, а збоку напівкругла і суха арка дренажки. Матеріалів українською чи російською мовою я майже не знайшов, натомість польською є чимало цікавого. Наприклад, оці блоги:
http://podwodnalodz.blogspot.com та  http://lodzkiekanaly.blogspot.com А ось FB спільнота експлорерів Лодзі.

Візитівкою підземель міста є червона цегла, якою обкладені канали. Ось я зібрав кілька історичних фото з будівництва каналізації.



Першим місцем, яке ми хотіли відвідати, було оце: http://plurbex.pl/Lindley.html





Це щось типу великої кімнати в одній із дренажок, де встановлено меморіальні таблиці працівникам водоканалу, що загинули при виконанні службових обов'язків. Розміщене це місце під самісіньким вокзалом, десь на території повинен бути спеціальний люк зі сходами вниз. Зрозуміло, що такий залаз нам не підходив. Був ще варіант обійти, пройшовши кілька кілометрів дренажкою.



На місці виявилося два входи в дві різні дренажні системи. Найперше вирішили йти до великого квадратного колектора. На вході - масивна металева решітка, одному залізти було б проблемно, бо треба, щоб хтось один відхилив ґрати, а інший переліз і забрав рюкзаки.



Невеликі бічні притоки



Всередині виявився широкий бетонний колектор з сухими хідниками. Бахіл ми не мали. Проблема в тому, що йти тротуаром можна лише зігнувшись. А то трафляє, особливо коли на спині великий рюкзак. На наступний день ми його залишили на вокзалі в спеціяльному зберігальному автоматі, котрий коштує 8 злотих на добу.





Деколи траплялося пару метрів, де можна було розігнутися, але в основному це була ходьба навприсядки. Після приблизно кілометра такого маршу я вирішив, що най його качка копне. Попереду були ще майже дві доби прогулянок містом, а ноги в мене не в лотерею виграні. Було вирішено підніматися наверх і повернутися до точки інсталу, щоб дослідити наступну дренажку.





Люк розміщений просто ідеально - з одного боку залізничний насип, з іншого - глуха стіна якогось заводу.



Підійшовши до другого входу, почули потужний шум далеко в глибині. Дуже дивно, враховуючи те, що звідси витікає малесенький струмок, сантиметрів 8 зашироких. Решітка на вході цього разу менше і легша, зате до неї прикручені дві дебелі пружини по краях, від чого конструкція нагадує мишоловку.







Метрів за 100 ми підійшли до високої кімнати, де в окремому жолобі шуміла брудна річка з характерним запахом Полтви. А ще там був спеціальний металевий місток і щось типу другого поверху  :)









Скоби ведуть до люку, а на них місцеві дігери забули банки з-під "Зубру"





Поки ми отако лазили, вже підходив час обіду. Ми пішли дивитися місто, яке, без сумніву, можна назвати визначним польським центром Urban Exploration. Постараюся про це написати наступного разу.



На наступний день випадково дізналися, що в місті є музей каналізації, єдиний в Польщі. Таку нагоду не можна було пропускати! Платимо 5 злотих за квиток, чекаємо початку екскурсії і спускаємося з гідом та невеличкою групою в підземелля. Ось сайт музею: http://www.muzeum-lodz.pl/pl/muzeum-kanalu-detka

Зверніть увагу, що з початку листопада до кінця квітня музей не працює




Саме приміщення - це велике цегляне підземне кільце, частина старої дренажної системи. Всередині також розміщена невелика експозиція. Екскурсовод дуже цікаво розповідав про історію міської каналізації, технології, що застосовувалися колись, видатних інженерів старої Польщі. Далі кілька фото з гугла, бо своїх я тут не робив.

Загалом система міської каналізації така величезна, що тут, напевно, треба тиждень не вилазити на поверхню, щоб обійти хоч частину. А ще в Агнєшка Холанд саме тут знімала свій фільм W ciemno?ci  про львівських євреїв під час Другої світової війни і підземна річка Лудка "грала роль" нашої Полтви.

Якщо хтось має питання чи пропозиції, прошу питати чи пропонувати в тему з обговоренням.

Основна тема тут

Happy Halloween! (Ця фотка теж з Лодзі, тому не офтоп  ;))

Порадьте, будь ласка, де у Львові можна купити зарядку для акумулятора 3.7V (18650, на фото нижче). Або - ще краще - універсальну зарядку, яка крім вказаного вище підходила б ще й для АА та ААА акумуляторів.

Побачив якось в контактівській групі Закинуті місця. Самбір фото із закинутого палацу в місті Буськ. Спільнота ця, до речі, чи не єдина з тих, що мені доводилося бачити на просторах ВК, де нема школоти, а тексти написані цікаво і грамотно. Якщо автори нас читають, хочу сказати "файно дякую" за те, що ви робите.

Створив тему в планах, двісті тисяч (або десь коло того) людей сказали, що їдуть точно і ще сто п'ятдесят, що 50/50, вібачєйте за тавтологію. Потім хто захворів, хто проспав, а були ще й такі, що в них несподівано сильно розболівся палець на нозі. В результаті з електрички в Красному злізли я і Друся з дружиною.



Так склалося історично, що залізницю до Буська не протягнули. Від залізничної станції Красне сюди 5 км пішки. Або 4,5, якщо їхати ровером "Україна". Якщо озирнутися назад на половині дороги, можна побачити одноповерхову забудову містечка і височенні антени Об'єкту 811.



До цієї фотки мав бути псевдогумористичний коментар про "нуль жидів", але оскільки він боянистий, то не буду писати. А фото з єврейського цвинтаря в Буську викладу в темі про цвинтарі Західної України, коли прийде на то час.



На територію колишньої військової частини, де й розташований палац, втрапити  не так легко. Треба обійти з тилу, відкрити таємні дверцята, сказати чарівні слова і тричі махнути чарівною паличкою. Нас на територію провів місцевий дядько, продавши по дорозі за грубі гроші два комплекти листівок зі старими фотографіями Буська.

Можливо, саме через нетаквжейлегкодоступність палац непогано зберігся, а кілька годин за дослідженнями підвалів, даху і тисячі кімнат минають непомітно. Ось кілька знимок.



Двір, як він виглядає з балкону





Лев біля входу



Статуя на фасаді





Особливо сподобалися збережені дерев'яні сходи







Маленькі віконечка на горішньому поверсі



Горище





Вихід на дах







Підвал, на закуску







Інші будівлі колишньої ВЧ не такі цікаві, типовий совок-стайл. Хоча є такі місця, що дуже содобалися б декому з наших дослідників. Якщо ви розумієте, кого я маю на увазі  ;)







Дуже гарне місце. Атмосферне і збережене. Якщо будете в старому палаці, будь ласка, зробіть все можливе, щоб він таким і лишився.

Традиційні посилання:

Обговорення.

Мапа.

Альбом. де є більше фото.

А ще Буськ знаменитий тим, що поблизу місцевого парку Полтва впадає в Західний Буг. Там, де чорна лінія - то вода з львівської річки, ще не встигла розмішатися з Бугом)))

Тема, яку тут обговорюємо.

Ця туристична вузькоколійка досить відома, та й багато хто з друзів тут був. Але на форумі про Карпатський трамвай ніц нема написаного, то я вирішив виправити то неподобство.

Отже, коли довгожданна відпустка нарешті розпочалася, надворі літо, а грошей на Чорногорію не вистачає, дуже доречно буде запропонувати коханій романтичний тур Долинщиною. Ця гостинна земля щосезону гостинно запрошує до себе туристів, обіцяючи незабутній відпочинок. Можна купатися в річці (правда, то якщо дощу не буде. Літо тут взагалі "безсмислєнне і безпощадне", триває десь так три тижні), збирати малину і гриби, відбиваючись від бомків і комарів. Також обов'язково варто відвідати магазин "Могорич" в Долині та накупити там калуського пива з вусатим Францом-Йосифом на етикетці. Ну і всілякі інші розваги, щоб було потім що згадати, але не було що дітям розказати. Ну і Карпатський трамвай, звичайно, як без нього.

Це - промислова вузькоколійка, возить ліс та лісорубів, а увільний від роботи час ще й туристів. Відправляється поїзд у вихідні о 11 та 15 годині. Але в будь-якому випадку краще задзвонити за телефоном, що вказаний на офіційному сайті та уточнити інформацію. Квиток зараз коштує 50 гривень.

Поїздка зазвичай триває 3-4 години, дорогою поїзд робить кілька зупинок, для фотографій та закупівлі вогняної води та пиріжків в селі. Екскурсовод розповідає про історію краю, залізниці і різні цікаві байки. Початок маршруту - в центрі смт Вигода, біля отакого паровозика на постаменті. Ось це місце на карті: тиць! Недалеко є також автомобільна стоянка.



Люди купують квитки. Незважаючи на великий загрозливий натовп, місця в чотирьох вагонах вистачило всім.



Ну та й поїхали. Попри річку Мізунку, через ліси і поля. До речі, карпатський трамвай знімався у кліпі Перкалаби. Аво дивітсі, як не вірите (з 1:57, ютуб збунтувавсі і на проставляння часу в лінку не реагує):

Всі висуваються з вікон. перевіряють, чи болить, як ялинка по писку вдарить. Я теж висуваюся, тож нечасто така нагода трапляється.





Перша зупинка, в селі Новий Мізунь.





Ліс поступово стає густішим, а гори - більшими. Ще одна зупинка біля джерела і густих ялинок, під якими росте багато грибів.





Кінцева. Поїзд їде розвертатися, а люди фотографуватися на річці.





Тут такий ніби міст, тільки залісти на нього нелегко. Не кажучи вже про переїзд якимось транспортом.









Та й так. Гори, свіже повітря і поїзд - що може бути краще.

Давно ми не збиралися великою компанією, щоб полазити. Пропоную в суботу зранку поїхати електричкою в Красне, звідти перейти пішки в Буськ (5км приблизно), де можна оглянути закинутий палац і інші цікавинки. Похід цілком матрасний, новачки теж запрошуються. Я планую повернутися до Львова після обіду.

Збираємося о 8:40 на Головному залізничному вокзалі біля головного входу. Виїжджаємо о 8:55 Тернопільською електричкою. Відписуйтеся нижче, хто буде.

Фото з групи ВК Закинуті місця. Самбір."

Основна тема.

Дякую всім за компанію, люто плюсую. Поділіться фотками  :D

"Ну, я би сказав шикарно. Шикарно, пафосно, та ти шо! П'ять раз на день їсти, анімація, дискутека!"
Дзідзьо, про відпочинок з Мейсоном в Турції

Цими вихідними на пероні Києва висадився об'єднаний Львівсько-Станіславівський десант у складі  Цезара, Xaolas'a, Onyx'a та Фляшкохантера. Подивитися на київські експлорерські місця нас запросив Astranotus та його знайома, Наталя, за що їм ще раз дуже дякуємо.

Всі відвідані нами об'єкти вже були свого часу описані на форумі, тому не буду перевантажувати розповідь цитатами з Вікіпедії та книжки "Дослідження підземель,катакомб та бомбосховищ для чайників, видання друге, перероблене та доповнене".

Рюкзаки з карематами, спальниками та змінним одягом ми залишили в камерах схову на вокзалі. З собою взяли маленькі торбечки зі спорядженням для залазу. Ночувати планувалося на нічим непримітній багатоповерхівці. куди мав бути відкритий залаз на дах. Після відвідання цього будинку, виявилося, що залаз закритий колодков. Ми почухали ріпу, зробили кілька фото з балкону та й пішли в Клов. Питання "де спати" залишилося відкритим.





Хто не знає - Клов це одна з київських підземних річок, притока Либіді. Вода тут чиста, прозора і неглибока, що робить прогулянки річкою особливо приємною.

Я мріяв побувати в Клові ще відтоді, коли про Експлорер не відав ні сном, ні духом. Та наш форум і не існував тоді ще. Я ходив в інтернет-клюби і читав там дігерські звіти без жодних фото, на жахливо зверстаних сайтах. Це були розповіді про дивовижні підземелля, де течуть струмки, живуть сліпі риби та велетенські цвіркуни. Про відчайдушних людей, що, ризикуючи життям, спускалися туди і знаходили за свій ризик старовинні золоті монети.

В реальності все виявилося трохи простіше) Але все одно, враження від прогулянки незабутні.




Шлях до річки починається з іншої річки, Либіді. По її бетонних берегах ми й дісталися до квадратного входу в Клов.



Поки ми йшли, почався дощ. Довелося біля години перечікувати під мостом, попиваючи пиво. В дощ в Клові, як і в усіх колекторах, небезпечно. В 2003 році тут загинуло двоє дігерів, про що свідчить меморіальна табличка всередині





Далі будуть фото вперемішку мої та Xaolas'a, він просто трохи забобонний і не викладає фото в понеділок. Отже, де незрозуміло що сфотографовано - то я знімав, а де все гарне чітке та освітлене - то Xaolas.

Спочатку (тобто ніби з кінця, але вже) Клов протікає квадратним колектором.







Потім починається напівкругла частина







От в таких місцях можна починати щось шукати))) Вода зносить всіляке добро в щілини та тріщини між плитами. Потрібно вибрати звідти намул та подивитися, що вловив. Якщо трапляються цвяхи, болти та інші залізячки, значить, ви на правильному шляху. Процес та кульмінація "копу" виглядає якось так (фото Онікса):



А ось і знахідки:









Нічого особливого, але затягує неймовірно. Вище по течії, в старій частині русла, ми навіть знаходили друшляки, якими народ "мив золото". Пробували вичерпувати намул ними, але нічого особливого не знайшли.

Далі, вверх по течії.





Стара частина русла, що проходить під Хрещатиком. На дні - покладена на ребро жовта цегла. Більш ніж за століття вода ідеально її відшліфувала.



А ось і цвіркун











Поки ми лазили по Клову, вже почало вечоріти. Ми повечеряли і пішли до наступного об'єкту - резервного водогону.



На фото цей довгий (ми прочалапали пішки по рейках, трубах та воді загалом біля 7км) тунель виглядає непримітно. В реальності все зовсім інакше.

Уявіть собі - десь посеред Києва є люк, відкривши який потрапляєш в круглий тунель, де йдуть дві тлусті труби, а посередині з металевої сітки зроблений мостик. Йдеш-йдеш собі мостиком, через приблизно кілометр дві труби зміняються однією, а мостик - металевими рейками, на яких часом трапляються вагонетки.
Через кожні кілометр з хвостиком на поверхню виходить ствол, до холєри високий. Рейки бувають затоплені (і тоді треба витягувати бахіли) або сухі (тоді бахіли доводиться знімати, бо незручно човгати по бетонній підлозі).

Водопровід залягає дуже глибоко, десь над нами час від часу проїжджали поїзди метро. Гул при цьому стояв як в кінотеатрі, коли у фільмі головному героєві загрожує Смертельна Небезпека^ТМ.

На жаль, нормальних фото я не зробив, бо знімав на мильницю. Будемо чекати, поки решта команди поділиться знімками. Наразі що є.

Початок шляху.







Труби стоять на отаких кругляках. Напевне, щоб могли трохи рухатися при зміні температури.

В кінці нашого шляху, за легендою, мало би бути підземне водосховище. Ми дійшли до кінця тунелю, де труби піднімалися на поверхню, туди ж вели і металеві сходи. Було чути звуки вулиці, і навіть війнуло свіжим повітрям. Xaolas трохи піднявся - і зверху загавкали собаки, явно реагуючи на нас. Трохи відійшли - стихли, знову підійшли - гавкають. Стало зрозуміло, що тут нам на поверхню без запалу не вийти. На додачу, хтось (чи щось) почав стукати по трубі. Спочатку тихо, потім все голосніше. Стук наче долинав з того боку, звідки ми прийшли. Ми відклали трохи цегли, вимкнули ліхтарики. Стук не припинився. Відклали ще по дві цеглини і вирішили повертатися. Приглушили світло і перемовлялися тільки пошепки, забувши, що ще двадцять хвилин тому будили чортів в пеклі, розганяючи заіржавілу вагонетку до першої космічної швидкості. Зрештою стук припинився, що це було, незрозуміло і потепер, а ми після півторикілометрового шляху, пройденого на пальцях і в бахілах, дісталися до наступного ствола.

Після короткої наради і згадки, що до місця, де ми залазили, йти майже як до Коломиї, було вирішено підніматися тут, в надії, що собак та охорони вихідний. Собаки і справді святкували майскіє празнічкі, а охоронець банально спав в своєму вагончику. Двері у вагончик, до слова, були за 5 метрів від місця, де ми вилізли, відчайдушно намагаючись не шуміти. За 10 метрів від нас були металеві ворота, а за ними глуха вуличка. Ривок - і хто під воротами, хто через повилазив на вулицю. Я, як біла людина, відкрив си фіртку і гонорово вийшов з гордо піднятою головою :-)

Ночували ми в одному з будинків на Хрещатику. А зранку варили каву на даху, насолоджуючись теплим ранком та чудовим краєвидом. Вірніше, каву варив Цезар, я хіба заважав дурними порадами)



Наступний день був матрасним. Були на цвинтарі кранів:







Далі, пройшовши трохи берегом Либіді, вийшли до Лисої гори. Дуже гарне місце, мені сподобалося





Русалчине озеро, зараз більше схоже на пересохле болото. На березі стоїть дерев'яний язичницький ідол.



Язичницьке капище





Залишки старого форту





По дорозі ліхтарик Xaolas'a зохавав жетон метро і не хтів віддавати. Довелося гарно попросити)



Погуляли ще трохи Хрещатиком та  й поїхали додому. По дорозі ми з Цезаром чинили люті правопорушення.

Альбом з фото.

Обговорення

22 квітня, тобто найближчого вівторка, я повністю вільний і маю бажання кудись виїхати на цілий день. Якщо є ще бажаючі, давайте вирішимо разом.

Пропонується:
а) Калуш
б) Бурштин
в) Терикон і ЦОФ біля Соснівки
г) Електричкою в Красне і звідти пішки до Буська, по дорозі люто експлорячи
д) Ваш варіант

Ідеально було б виїхати кудись ровером, але то вже як компанія набереться. Погода має бути файна, підписуйтеся  ;)

Як виявилося, є таке друковане видання, UE Magazine. Тобто журнал, присвячений світовому рухові Urban Exploration. Роблять його експлорери для експлорерів і про експлорерів) Виходить вкрай нерегулярно, з 2012 року до сьогодні вийшло 5 випусків. З них 4 я знайшов в pdf і викладаю в нас. На офіційному сайті можна замовити собі друкований примірник. Коштує таке задоволення 15 долярів. Всередині - прекрасні фото та статті англійською.

Випуск 1

Випуск 2

Випуск 3

Випуск 4

Тема, яку обговорюємо.

Як ви знаєте, нещодавно до нас приїжджав Вільям, дослідник з Ірландії. Ми непогано провели час, вештаючись із ним по Львові. Зараз Вільям вже вдома і помалу викладає враження і фото у своєму блозі http://irishurbanexplorations.wordpress.com/ Я вирішив перекласти кілька звітів і запостити в нас. Думаю, всім буде цікаво дізнатися, як виглядає індастріал з погляду дослідників з Європі. Оригінал дописів можна знайти за посиланням, що вище. Буду потрохи викладати переклад.

Тут обговорення.



Після восьми років досліджень виключно на ірландській землі, я подумав, що було би незле трохи розширити горизонти. Роками я розглядав фото і читав звіти про неймовірні закинуті місцини в різних куточках світу. Знані місця, відвідати які, на жаль, я не мав можливості. Залишалося тільки захоплюватися ними під час віртуальних подорожей.

Але фото з однієї країни особливо не давали мені спокою, буквально запрошували взяти і приїхати, щоб на власні очі побачити ці дива. Це були фото бункерів, схованих глибоко під землею, величезних напіврозвалених заводів, висотних будинків і павутиння копалень, що розгалужуються під міськими вулицями. Ця країна - батьківщина радіаційного міста Прип'ять і відомих Одеських катакомб, найдовшої рукотворної системи підземель в світі, довжиною 2500 км. Звичайно ж, я говорю про Україну.

І от цього року, після аж занадто довгого очікування, я нарешті підняв дупу і втілив свій план в життя. Результатом стала подорож завдовжки 2000 км., автобусами і поїздами. Я відвідав чотири країни Східної Європи (і одну невизнану!), зустрічаючи дорогою дійсно неймовірних хлопців-експлорерів.

Отже, планую написати звіти про 11 різних локацій, до яких входять підземні річки, бомбосховища, закинуті заводи, дахи міських висоток і навіть закинуту в'язницю. Деякі місця були задокументовані тільки на кількох фото, але, сподіваюся, вони все одно заслуговують уваги.

Часом ця подорож ставала справжнім викликом для мене, але це робило її тільки цікавішою. Як би там не було, люди, яких я зустрів, місця, які я побачив та враження від них були неймовірними. Сподіваюся, надалі все буде ще кращим!

Сьогодні нам написала журналіст одного з київських телеканалів. Вони знімають серію сюжетів про різні цікаві професії та захоплення. Приблизно третього травня мають бути у Львові, будемо спільно розповідати світові про Експлорерів, тобто про нас ))) Тому хто має бажання взяти участь у зйомках, зголошуйтеся.

Тепер питання: чи знає хтось кузню у Львові чи околицях? Це також потрібно журналістам, для зйомки сюжету.

Ось кілька об'єктів, про які немає детальних розповідей у нас на форумі. Знайдені мною на Вікімапії. Всі розташовані північніше Радехова, на Львівщині та Волині.

1. Закинутий аеродром біля с. Залижня Сокальського району. (Мапа)
Добирання туди має бути важким через відсутність нормальної дороги і автобусів. А тому цікавим)



2. Торфобрикетний завод, м. Стоянів Радехівського району. З фото на Панораміо виглядає закинутим, але в непоганому стані, присутні залишки вузькоколійки. Дістатися сюди зі Львова можна автобусами, що їдуть через Радехів на Волинь. (Мапа)

А ось сайт села з гарними старими фото, зокрема.





Тема буде поповнюватися...