Messages

[Реквієм по Кубіку-Рубіку]

Реквієм по Кубіку-Рубіку

В 1980 — 1990-их р.р. по вул. Орлика (район Топольної) був дуже популярний в народі заклад, який називали Кубік-Рубік.



Там стояли гральні автомати радянського зразка — «Волейбол», «Морський бій», «Городки», «Тир», а також різні гойдалки для дітей — ракети, літачки, коники.
Одна гра на автоматі коштувала 15 коп., потім замість монет з’явилися жетони.
Майже завжди треба було чекати в черзі, щоб зіграти на автоматі.

З появою комп’ютерів Кубік-Рубік став неприбутковим. На поч. 2000-их р.р. його закрили, автомати десь зникли. Приміщення довгий час стояло пусткою. В ньому вибили вікна і винесли все, що там ще лишалося.





А минулого року взагалі зрівняли з землею.
Зараз ділянка огороджена паркан, і там почали рити котлован під будівництво.

[Паркан вздовж вул. Вітовського:]

Думаю, кожному доводилося бачити на парканах, або стінах будівель малюнки-графіті.

Зустрічаються серед них незрозумілі однотонні монограми — справа рук чи то школярів, чи вже дорослих дядьків, які як шкодливі березневі коти прагнуть помітити щойно побілені паркани і стіни старих будинків, пожалітися на нещасливе кохання надписами «Повернися-Навернися!»  :'(. Але є чудові речі, іноді справжні шедеври з глибоким філософським підтекстом.  :D

Улюблені місця майстрів графіті у Львові — покинута будівля біля супермаркету "Метро" (по ньому є окрема тема), паркани вздовж вул. Вітовського навпроти Парку культури і відпочинку, вул. Промислової — навпроти колишнього м’ясокомбінату, вул. Винниця — за кінцевою 7-го трамвая.  Можливо, є також інші…

Коротше кажучи, запрошую всіх викладати в тему фото тих графіті, які на Вашу думку, заслуговують на те, щоб бути прославленими і увіковічненими на сторінках Експлорера. Бажано з поміткою про дату знимка та місцезнаходження малюнка.

Зрозуміло, що всі права на графіті належать авторам, а фото на сайті виключно для ознайомлення широкої громадськості з їх творчістю.

Ось дещо з моєї колекції.

Паркан вздовж вул. Вітовського:

2007 рік





2010 рік



вул. Чорноморська:

2011 рік



вул. Вашингтона:

2011 рік



вул. Кульпарківська, біля колії за мостом:

2011 рік



вул. Хмельницького, підземний перехід на Підзамче

2011 рік



Ще графіті, які мені вдалося відшукати у місті, можна побачити тут:
фотоальбом графіті

[Територія військового містечка № 48 на Збоїщах]

Територія військового містечка № 48 на Збоїщах

Територія військового містечка, яка ще залишилася незабудованою, на карті позначена цифрою 2 і обведена синім кольором.
Нагадаю, що 1 - каплиця о. Редемптористів.
Вони поруч, а, отже, одним махом вбиваються два зайці, вірніше відвідуються два об'єкти.



Військова частина розмістилася в приміщеннях монастиря о. Редемптористів, який був ліквідований радянською владою у 1946 році. З 2000-их р.р. частина цієї території використана для житлового будівництва.

Тут вже встигли побудувати щось дивне у вигляд м'яча:



А також трохи різнокольорових однотипних багатоповерхівок:



На відкритій території, доступній з боку вул. Плугової. знаходяться адміністративний будинок



і один ангар.



Решта території обнесена парканом. Ворота в паркані з боку вул. Плугової зачинені. «Стороннім вхід заборонено», як то кажуть. Можна спробувати пролізти через вузьку щілину внизу, але не варто.



Краще перелізати зі сторони житлового масиву через невисоку стінку, під якою накидали купу землі та трави для м'якого приземлення (місце показане стрілкою на карті). Тільки треба обережно, бо збоку стирчать прутки арматури.



Можна пройти вліво трохи далі. Там було помічено дуже низький паркан і декілька кобіт, які щось шукали в траві.
Сторожів в будній день не спостерігалося.

На території військової частини знаходяться декілька ангарів і навіс.

Подвір'я між ангарами:



Порожня бухта:



Навіс:



Місцева флора:



Ось відчинений і доступний для внутрішнього огляду ангар. Всередині порожній і поруйнований. Виглядає, що тут зберігалася автомобільна техніка. Стоїть запах машинного масла. Підлога викладена плитами. В ній — вузькі довгі неглибокі бетоновані ями.

2011 рік



2008 рік



В цьому ангарі позаду справа є відчинені ворота. Приміщення розміром приблизно 4 на 5 метрів порожнє. Центральний вхід, який веде в іншу частину ангара, закритий.





Далі фото решти зачинених приміщень на території.

Ще один ангар.



А то, напевно, гараж.



З вигляду точно як євро-туалет, а чого ж тоді пише: "Стій, напруга"?! :o

[Каплиця Матері Божої Неустанної Помочі на Збоїщах]

Каплиця Матері Божої Неустанної Помочі на Збоїщах

Знаходиться в квадраті між вулицями Мазепи, Плуговою, Очеретяною, Творчою.

Монастир о. Редемптористів УГКЦ заснований на Збоїщах у 1919 році. У 1920-х роках редемптористи збудували для монастиря дві великих будівлі, а колишнє зерносховище перебудували під каплицю. У 1946 р. монастир був ліквідований, а його територія віддана під військову частину.

Каплиця збереглася до наших днів. У 2008 році вона виглядала так:





















На поч. 2011 р. каплицю викупили сестри монастиря св. пророка Іллі (Брюховичі) і почали реконструкцію.





Оскільки монастир св. Іллі підтримав дії підгорецьких монахів і новостворену Українську Правовірну Греко-Католицьку Церкву, то довкола каплиці розгорівся скандал. Зараз отці-редемптористи УГКЦ намагаються повернути її в свою власність.

Більше про каплицю та скандал довкола неї можна прочитати у новинах ЗІК від 2 червня 2011 року.
На сайті УПГКЦ 2 липня 2011 року з'явився Відкритий лист контемплятивних сестер Василіянок отцям Редемптористам, в якому вони зазначають:

>>Вам було запропоновано приватним власником купити складське приміщення – колишню каплицю по вул. Плугова, 6 у м. Львові. Ціна нерухомості була двохкімнатна квартира. Проте Ви відмовилися її купити. Тому ми продали одну свою квартиру та купили колишню каплицю, щоб її зберегти для церковного призначення та щоб мати де молитися. Ми набули її у свою приватну власність як вже треті добросовісні набувачі. Після цього Ви та Ваш архиєрей І. Возьняк, ЧНІ звернулися до мера міста Львова, щоб міськрада каплицю в нас забрала (дослівно вкрала) та передала Вам!<<

А на цій сторінці подані думки редемптористів з приводу каплиці:

>>Каплиця на Збоїщах була власне тим місцем, з якого після І світової війни редемптористи розпочали свою активну діяльність. Той дім, який ще стоїть біля каплиці, і саму каплицю нашому Чинові подарував митрополит Андрей Шептицький. Там був збудований великий ювенат, де навчалися передусім діти з бідніших сімей, які не могли дозволити собі здобути середню освіту, і той ювенат був кузнею кадрів для самих редемптористів.<<

Відео по темі на YouTube:


Простіше кажучи, скандал триває!

Каплиця на карті позначена червоною лінією і цифрою 1 (карта — див. наступний пост цієї теми).

Перші межі малював по аерофотозйомці 1944 року, зараз дещо поправив з використанням карти 1944.

Частина згаданої карти 1944 року:

[Цвинтар Медової Печери]

Цвинтар Медової Печери

За даними І. Крип'якевича [1] в западині біля печер був невеликий цвинтар, де у 1914-1915 р.р. російські військові суди виконували смертні вироки і ховали розстріляних.


1. І. Крип'якевич "Історичні проходи по Львові" (репринт з видання 1932 року). - Львів: Каменяр, 1991. - Стор. 102.

[Цвинтар при монастирі св. Онуфрія (не існує)]

Цвинтар при монастирі св. Онуфрія (не існує)

Монастир св. Онуфрія знаходиться по вул. Б. Хмельницького, 36. Монастир існував тут ще з княжих часів. Довкола монастиря був сад, а за ним під гору в сторону Високого Замку тягнувся монастирський цвинтар. Цвинтар проіснував до перших десятиліть 19 ст. Тут були поховані ректор львівського університету Модест Гриневецький (помер у 1818), професор східних мов Арсеній Радкевич (помер у 1822), Теофан Голдаєвич (помер у 1822). Потім цвинтар перетворили в сад.
Також у Свято-Онуфріївському монастирі знаходилася могила першодрукаря Івана Федоровича. Довгий час тут зберігався надгробний камінь з могили з напівстертим написом старослов'янською: "Друкаръ  Москвитинъ, который своимъ тщаниємъ друкованіє занедбалоє обновил, преставися въ Львовѣ… Воскресенія из мертвых чаю… Друкаръ книгъ предтимъ невиданыхъ..." Спочатку камінь знаходився перед церквою, потім його вмурували по правій стороні входу в церкву у кам'яній підлозі; під час перебудови церкви в 1883 році його перенесли до каплиці св. Трійці і там вмурували в підлогу по лівій стороні від престолу. Під час перебудови каплиці у 1903 році поставили нову стіну і камінь замурували [1].

Орієнтовне місцезнаходження монастирського кладовища:


Цвинтар при церкві св. Параскеви (не існує)

Церква знаходиться на вул. Б. Хмельницького, 77.
За даними І. Крип'якевича з книги 1932 року видання довкола церкви теж існував цвинтар, огороджений парканом. З надгробків збереглися тільки залишки надгробка Симеона Красовського з 1674 року при вході до церкви і невідомого покійника з 1743 року, і ще два надгробки над кафедрою.

Цвинтар при церкві св. Теодора (не існує)

Церква знаходилася по вул. Б. Хмельницького на протилежній стороні від церкви св. Миколая. Церковний цвинтар був обнесений високим парканом. В паркані була фіртка, від якої йшла доріжка в напрямку Полтви. Ховали тут ремісників-українців. На цвинтарі стояла дзвінниця на три поверхні з чотирма дзвонами, резиденція священника і школа, а також дві хатини, які здавали в оренду.

Татарський цвинтар (не існує)

Знаходився під Високим Замком поруч із мечеттю. Але точне положення не відоме.

Дитячий холерний цвинтар (не існує)

Знаходився на Кайзервальді під Горою Льва. За даними [1] існував у 17 ст. Знаходився під костелом св. Войтіха.

Цвинтар при церкві Благовіщення Богородиці (не існує)

Церква знаходилася на вул. Казимирівській (зараз частина вул. Городоцької, яка вела від пл. Торгової до церкви св. Анни) і була знесена у 1794 році.
При ній існував цвинтар. Цвинтар відомий тим, що на ньому за даними львівського історика Зиморовича була похована українка Пелагея, яка померла у 1594 році, коли в місті почалася епідемія чуми. Пелагея була коханою італійця Мікеліні. Він, нехтуючи небезпекою заразитися, доглядав за Пелагеєю до самої смерті. За любов Мікеліні заплатив життям. Теж помер від чуми і був похований на сусідньому цвинтарі св. Станіслава. На його бажання на могилах поставили однакові гробівці з вирізьбленими серцями, вкритими лавром і віршем львівського поета Шимона Шимоновича: "Смерть не розлучила, що зв'язала любов".

Поховання під церквою св. Анни

Церква знаходиться на перехресті вул. Шевченка і Городоцької і є пам'яткою першого в історії міста страйку. Заснована на місці поховання робітників кравецького цеху, які незадоволені своїми майстрами, хотіли таємно покинути місто. Нічна сторожа не випустила їх, і в сутичці декілька людей загинуло.


1. І. Крип'якевич "Історичні проходи по Львові" (репринт з видання 1932 року). - Львів: Каменяр, 1991.

[Личаківське кладовище]

На карті Львова, датованій 1894 роком, показано 6 кладовищ. Якщо Янівське рахувати як два окремі кладовища: християнське та єврейське, тоді 7.

Личаківське кладовище




Городецьке кладовище




Папарівка (Жовківське кладовище)




Стрийське кладовище




Старе єврейське кладовище




Янівське кладовище (християнське кладовище + єврейське кладовище)




Хуторівка не входила в межі Львова на той час, тому карта міста 1894 року не охоплює цю територію.

[Холм Слави]

Ще треба згадати військові поховання радянських часів: Холм Слави і Марсове поле.

Холм Слави



Останнім часом довкола цього кладовища було багато спекуляцій, тому воно досить відоме. Багато інформації і фотографій є в українському:

Читати про Пагорб Слави в українській Вікі

та російському секторах Вікіпедії:

Читати про Пагорб Слави у російській Вікі

Закидаю в тему декілька сканованих картинок з книжки Комского Б.Г. Холм Славы: Фотоочерк. — Львов, 1985.
Фото середини 1980-их років цікаві присутньою на них в великих кількостях символікою радянських часів. Цікаво порівняти старі фотографії з сучасними, зробленими у 2011 і поданими поруч.









Приміщення колишнього музею Холма Слави:

По цій картинці можна судити про внутрішнє оздоблення музею:


Альбом сучасних фотографій Пагорба Слави

Марсове поле

Меморіал знаходиться на вул. Мечникова біля Личаківського кладовища. Тут поховано 3490 радянських солдатів, які загинули у ІІ Світовій війні.





За радянських часів на стіні меморіалу був надпис, якого, здається мені, там зараз не спостерігається:
«Посредине планеты в громе туч грозовых смотрят мертвые в небо, веря в мудрость живых…»

[Настінні панно та мозаїки]

Виключно для власного задоволення.  8)
Дуже толковий сайт. Давно його читаю, тому декілька постів - скромна лепта в його розвиток.

Настінні панно та мозаїки

Залишилися в місті переважно з радянських часів. Більшість у хорошому стані. Але частина з них руйнується і буде втрачена, наприклад панно на стіні вежі СК «Спартак».

вул. Пекарська, 75



вул. Керченська, 8



вул. Таджицька, 15а



Сторінка з багатьма малюнками повільно вантажиться, тому тут є:
фотоальбом,
який після знаходження нових артефактів поповнюється свіжими фотками.

[Кладовища середньовічного міста (13 — 18 ст.)]

Думаю, що в тему буде також інформація, де і як ховали людей на теренах Львова у давнину, і що залишилося нам на згадку від кладовищ, які зараз не існують.

Кладовища середньовічного міста (13  — 18 ст.)

У середньовічному Львові до кінця 18 ст. існувало 7 кладовищ, включно з монастирськими. Ховали на кладовищах за конфесійною приналежністю. Якщо ховали в землю, то плити з пісковику, або мармуру клали на засипані могили, щільно притуляючи одна до одної для економії місця. На плиті вирізьблювали ім'я небіжчика, епітафію; у верхній частині — рельєф хреста на Голгофі, а знизу — череп і схрещені кістки. При похованні у підземеллі храму труну опускали туди, не закопуючи. Над цим місцем в храмі ставили пам'ятник з бронзи, мармуру, алебастру, який зображав, як правило, сплячу людину. Такі статуї можна побачити в Музеї історії релігії, костьолі єзуїтів. До торця домовини прибивали портрет небіжчика, який писали на блясі, або дереві. Після похорону портрет вішали в храмі.

Найпишнішим і найпрестижнішим кладовищем стародавнього Львова вважалося:

Кладовище біля Катедри (не існує)

Виникло швидше за все в 1405 році, коли було освячено собор, і проіснувало до кінця 18 ст. Знаходилося нижче рівня площі Ринок, тому до нього спускалися по сходах. Займало майже всю територію сучасної Катедральної площі. Було обнесене стіною з трьома входами. Бідних ховали біля собору, багатих та архієпископів — в підземеллях, т.зв. криптах. На даний час від кладовища залишилися:

• каплиця Боїмів, одна з шести, що стояли окремо;
• декільках каплиць, прибудованих до собору, зокрема каплиця Кампіанів;
• надгробні статуї святих, які були перенесені з кладовища після його ліквідації та встановлені на постаментах довкола собору:

Ззовні в цоколі Катедри знаходяться кам'яні рельєфи, які теж можуть мати відношення до кладовища.





Оскільки кладовища були розташовані в житлових кварталах, то вони впливали на якість води в міських криницях. Влітку в спеку в храмах завдяки похованням в підвалах стояв сморід. Тому у 1783 році Йосиф ІІ ліквідував церковні кладовища. Домовини витягали з підземель, на возах транспортували за місто, де скидали в ями і закопували.

Кладовища у 19 ст.

Після ліквідації церковних кладовищ у Львові були створені 4 нових кладовища за кількістю дільниць міста:

Личаківське кладовище
Обслуговувало східну частину міста і середмістя. Збереглося до наших днів тільки тому, що тут ховали аристократію і заможних мешканців середмістя.
Декілька старих фото

Стрийське кладовище (не існує)
Обслуговувало південну частину міста. Займало теперішні житлові квартали і частково Стрийський парк.
З книги Івана Крип'якевич від 1932 року про це кладовище відомо:
***
Під час великої війни (І Світова) у Стрийському парку поліг при повітряній катастрофі австрійський летун, його могила була коло Палати мистецтва. В листопаді 1918 р. були тут могилки українських стрільців, що полягли у бою. Їх ексгумовано й перенесено на цвинтарі.
***

Городецьке кладовище (не існує)
Обслуговувало західну частину міста. Займало теперішні житлові квартали і частково Привокзальний базар.
Ось як писав Іван Крип'якевич в своїй книзі 1932 року видання про Городецьке кладовище:
***
Вгорі Городецької вулиці при вул. Білинських (тепер - вул. Смаль-Стоцького) є старий городецький цвинтар, заснований у другій пол. 17 ст. З давніх пам'яток зберігся пам'ятний стовп із свята коронації ікони Богородиці у домініканів 1753 р. і кілька знищених надгробків. На цвинтарі хоронено перших митрополитів - Ангеловича, Яхимовича, Литвиновича, в 1880 р. їх перенесено на Личаківський цвинтар, - одної тільки могили Ангеловича вже не відшукано.
***

Жовківське кладовище, або Папарівка (не існує)
Обслуговувало північну частину міста. На його місці зараз знаходиться залізнична станція Підзамче.
Цитата з "Історичних проходів по Львову" І. Крип'якевича:
***
Папарівський грунт обернено при кінці 18 ст. на цвинтар, званий "Папарівкою". Цвинтар зразу обіймав більший простір, а саме площу, де є тепер залізничний двірець Підзамче. Цвинтар замкнено 1856 р. Під час будування двірця в 1860-их р.р. знищено багато могил. Деякі перенесено на Личаківський цвинтар, так між іншим Якова Геровського. Цвинтар із року в рік зменшується, залишки гробових пам'ятників розкрадають злочинці. Із збережених могил найстарша з 1795 р.; замітніші будови - гробниці Кисельків, колишніх власників бровару з 1829 і 1931 р.р. З українських могил збереглася напівзакопана в землі плита сучавського єромонаха Сергія Томовича з 1848 р.
***

Євреї мали своє окреме кладовище.

Єврейське кладовище - кіркут (не існує)
Виникло в кінці 14 ст. і проіснувало до 1940-их р.р., коли було знищене гітлерівцями. Над могилами встановлювали вузькі вертикальні кам'яні плити, на яких писали прізвище та епітафію, а також особливу емблему, за якою визначали, хто похований в могилі — равин, лікар, купець, заміжня жінка, чи дівчина. Зараз на місці кладовища знаходиться Краківський базар.

Ріг вулиць Клепарівської і Пстрака. Видно червоний цегляний паркан Краківського ринку, який дуже схожий на паркан довкола Личаківського кладовища. Можливо цей паркан залишився ще від єврейського кладовища.

Колона на пагорбі на початку вул. Золотої дуже нагадує надмогильний пам'ятник. Певно, теж артефакт з єврейського кладовища.

Більше про кіркут можна прочитати тут http://www.lvivcenter.org/uk/lia/description?ci_objectid=272.


Інформація про старовинні кладовища почерпнута з книг:
1. Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. — Львів: Світ, 2002.
2. Крип'якевич І. "Історичні проходи по Львові" (репринт з видання 1932 року). - Львів: Каменяр, 1991.

[Герби і емблеми]

Герби і емблеми

вул. Дудаєва, 15


просп. Свободи, 22


вул. Лазнева, 8


вул. Залізняка, 2


вул. Гребінки, 8


вул. Дніпровська, 8


Сторінка з багатьма малюнками повільно вантажиться, тому тут є:
фотоальбом,
який після знаходження нових артефактів поповнюється свіжими фотками.

[Артефакт радянських часів]

Артефакт радянських часів

На фасаді будинку на вул. Левицького, 19 над дверима знаходиться один з небагатьох артефактів, які залишилися у Львові з радянських часів. На металевій табличці зображені зірка, шестерня, головка цукру, серп і молот, два цукрових буряки. Надписи - ГЛАВСАХАР, НАРКОМПИЩЕПРОМ.

[Візерунки на кам'яних підлогах]

Візерунки на кам'яних підлогах

Досить часто на підлогах коридорів старих львівських будинків зустрічаються візерунки у вигляді сердечок.
Ось декілька прикладів.

Вул. Бандери, 73



Вул. Некрасова, 4

[Кладовище старого Знесіння]

Кладовище старого Знесіння

Вхід на кладовище знаходиться зі сторони вул. Заклинських, бічної вул. Старознесенської (49° 50' 59.88" N  24° 3' 17.54" E).



За даними Вікіпедії цвинтар було відкрито в районі Знесіння у травні 1872 року для жителів Збоїщ, Замарстинова, Голоска, Клепарова, Кривчиць.

На кладовищі знаходиться єдина у Львові, не знищена після 2-ї світової війни братська могила Українських Січових Стрільців, гробівець в’язнів Талергофу. Є єврейські поховання.



Стежка зліва від центрального входу, якою можна піднятися на Кайзервальд:



Відгалуження від стежки, яке веде вниз на кладовище:



Детальніше про історію Знесіння можна прочитати тут — http://www.yatran.com.ua/articles/428.html. В статті наведені аргументи на користь того, що саме із Знесіння починався Львів.

[Кладовище Замарстинова]

Кладовище Замарстинова

Кладовище знаходиться в Шевченківському районі Львова по вул. Топольній (49° 52' 22.09" N  24° 1' 26.36" E). Справа від кладовища — школа № 81. Через дорогу — руїни спорткомплексу  «Спартак».
На фото вигляд на кладовище з вул. Топольної:



Ховати тут почали з кінця 19 ст. Офіційно кладовище утворене рішенням Крайового відділу від 2 квітня 1917 року. Архівних документів по кладовищу Замарстинова не збереглося. В сер. 1950-их р.р. воно було закрите. Більша частина земель кладовища використана для будівництва середньої школи № 81 та гаражів.

Кладовище складається з трьох частин: біля підніжжя Замарстинівського узгір’я розміщені старі польські гробівці, за спортивними майданчиками школи — поховання німецьких військовополонених, на вершині узгір’я — поховання жертв політичних репресій кінця 1940-их р.р., тіла яких були вивезені з Замарстинівської в’язниці. За радянської влади територію з похованнями жертв радянського режиму віддали під дачі працівникам МВС та КГБ. У листопаді 1999 році останки жертв були перепоховані на Личаківському цвинтарі [1].

З боку вул. Топольної на кладовище веде центральна заасфальтована алея.





Вгорі вона повертає наліво. Там від неї відгалужується грунтова дорога на дачі.



А сама алея йде прямо до перетину з 6-тим Топольним провулком, по якому можна спуститися вниз на вул. Топольну.

Теперішній стан кладовища — жахливий і занедбаний. Гробівці та скульптури на польських похованнях, виготовлені до 1939 року в майстерні відомого львівського скульптора Тировича [1], зараз зруйновані сучасними варварами. До багатьох могил не добратися, оскільки все заросло деревами та кущами.







На гробівці збереглася частина статуї, а також він прикрашений вінками. Спочатку виникло припущення, чи не залишилися в похованих тут людей родичі:



Але на цьому фото видно, що комусь просто було важко донести вінки і хрест до смітника:



Поруйнований гробівець. Зліва є пролом, через який можна зазирнути всередину:



Гробівець родини Міхала Валкова, один з небагатьох вцілілих і закритих:



Поховання отців Редемптористів 1920-их р.р.



З поч. 2000 р. на території з’явилися свіжі поховання, швидше за все самовільні. Під них розчищають окремі ділянки, знищуючи старі могили. Ходять чутки, що на людській біді роблять непоганий бізнес спритні ділки з поховальної контори, що на вул. Левицького, під патронатом священника голосківської церкви пр. Анни.

[1] — Васильєва А.В. та ін. "Середньовічні села. Історія північного мікрорайону міста Львова. Етапи розвитку і становлення (Клепарів, Голоско, Замарстинів)". — Львів, 2008.

[Кладовище села Збоїща]

Кладовище села Збоїща

Збоїщанське кладовище знаходиться на вул. Мідній (49° 52' 25.20" N  24° 3' 27.00" E).
Роком заснування села Збоїща вважається 1359. У 19 ст. тут мешкало 3300 чол. З 1963 року Збоїща приєднані до Шевченківського району Львова як селище.

В сер. 1980-их р.р. кладовище було закрите, а надмогильні пам’ятники поруйновані. Бажаючі перезахоронили своїх родичів на Збиранці (сучасне Голосківське кладовище). Нагадують про старе кладовище тільки цегляна огорожа і арки.





На частині території побудували багатоповерхівки. П'ятиповерховий будинок, показаний на фото зліва, частково захоплює територію кладовища.



Решту території впорядкували і залишили як сквер.





Зараз тут знаходиться братська могила і кам’яний пам’ятник Українським Січовим Стрільцям



і воїнам УПА.



З осколків зруйнованих надмогильних пам’ятників склали постамент і поставили на ньому хрест.

[Кладовище села Голоско]

Кладовище села Голоско

Розташоване на пагорбах зліва від вул. Чорновола, якщо рухатися з центру міста (49° 52' 7.85" N  24° 1' 2.86" E). Піднятися на пагорби можна по стежці з боку вул. Чорновола, або по вул. Круглій з вул. Замарстинівської, чи з вул. Під Голоском. На фото - перехрестя вулиць Замарстинівської та Чорновола. Кладовище знаходиться справа на горбі.



В давнину кладовище розташовувалося на землях приміського села Голоско (засн. 1401 р.). Тут ховали місцевих мешканців. У 1930 році село Голоско було ліквідоване і ввійшло до складу міста Львова.

З 1970-их р.р. поховання на кладовищі припинилися. Радянська влада планувала його знести і побудувати на пагорбах вісімнадцятиповерховий готель. Однак в зв’язку з обуренням жителів міста і розпадом СРСР плани не були реалізовані. На рисунку поданий проект готелю. Фото зроблене з макета. Готель однозначно схожий по стилю на чотирнадцятиповерхові та дев'ятиповерхові будинки по вулиці Чорновола і мав стати логічним завершенням мікрорайону.



З Голосківських пагорбів відкривається краєвид на Високий Замок і на вул. Чорновола.





За кладовищем проходить лінія електропередач.



Також довкола кладовища люди влаштували собі несанкціоновані городи. Напевно, картопля з кладовища екологічно чиста і має неповторний смак, а трава тут висока і соковита.







На кладовищі багато старовинних польських і українських поховань з кін. 19 ст. Пам’ятники на могилах зазнали набігів сучасних вандалів і дуже поруйновані. Привертає увагу ампірна колона із знищеним надписом, захована серед дерев і кущів.
Колись з вул. Чорновола було видно пам'ятник з коричневого каменю - погруддя маленького хлопчика, встановлене на квадратному постаменті. Окремі куточки кладовища настільки заросли, або закидані сміттям, що туди просто не потрапити.







На цій могилі зберігася надпис: "Тут спочиває Анджей Пшиславкевич (1886-1924):



Цей дерев'яний хрест стоїть самотньо за кладовищем, ближче до вул. Під Голоско. Видно, що встановлений недавно.



Ходить легенда про поховану на кладовищі єдину доньку багатого польського шляхтича, який жив на Голоско. Дівчина померла зовсім молодою. Безутішний батько встановив на могилі дуже дорогий пам'ятник із скульптурою ангела з білого мармуру.

За даними літературних джерел [1] тут розташоване поховання Українських Січових Стрільців, які загинули у листопаді 1918 року під час польсько-українських боїв Листопадового Чину. На їх честь на поч. 1990-их р.р. встановлений березовий хрест. Поруч в яру, який частково зайнятий зараз городами, знаходиться могила 900 польських солдатів, які з 11 по 22 вересня 1939 року захищали військові магазини зброї від німецьких загонів. 900 чоловік зупинили 50 німецьких танків, які прямували з Брюхович на Львів. Про подію нагадує металевий хрест та постамент.
На цвинтарі розташовані поховання діячів «Просвіти» — В. Базилевича та вчителів місцевої школи.

З поч. 2000 р.р. на території кладовища з'явилися свіжі поховання, швидше за все самовільні.

[1] — Васильєва А.В. та ін. "Середньовічні села. Історія північного мікрорайону міста Львова. Етапи розвитку і становлення (Клепарів, Голоско, Замарстинів)". — Львів, 2008.

[Поховання німецьких військовополонених ІІ Світової війни]

Поховання німецьких військовополонених ІІ Світової війни

Поховання знаходиться за школою № 81 (вул. Топольна, 1а; 49° 52' 27.61" N  24° 1' 31.79" E).





Школу потрібно обійти і піднятися вгору по сходах через спортивні майданчики і стадіон. До кладовища веде всипана гравієм вузька доріжка. Воно огороджене низьким парканчиком. На фіртці засувка, яка легко відчиняється. Надмогильні плити вкладені правильними рядами і мають вигляд однотипних бетонних прямокутників, на яких вибито номери — два числа, розділені косою рискою. Влітку плити погано видно в високій траві.













На кладовищі поховані німецькі військовополонені МВС № 275 і центрального лазарету полонених та інтернованих. Всього 330 осіб, з них 276 німців, 29 австрійців, 14 угорців, 4 поляки, 4 чехи та 2 югослави. З 1995 року за кладовищем доглядали учні школи № 81. Сприяла їм у цьому Народна спілка Німеччини по догляду за військовими похованнями. Кладовище було огороджене, встановлені вертикальні хрести і плита з надписом українською та німецькою мовами «Тут спочивають військовополонені жертви Другої світової війни». Проводилися роботи по опізнанню поховань та пошуку рідних військовополонених. Було ідентифіковано могилу № 7/3 Вальтера Бекера, німця за національністю. В 2001 році кладовище відвідала делегація м. Кемніца.

В якій стадії знаходиться співпраця з німцями на даний час мені невідомо.