Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Topics - Golem

#81
12 Жовтня о 7 ранку в Сокільниках впав літак. О 8 ранку про це вже Міша написав в телеграм. Я кинув все і поїхав подивитися. На місці був перед девятою. Дуже показово що літак впав майже на цвинтар. Всі підїзди були заблоковані, не пускали навіть зіркових журналістів.

Я розвернувся і пішов кущами. Мені вдалося дійти до самого літака. Також тудою ж пішли оператори кількох каналів. Запаху пального чути не було, слідів пожежі також. на місці працювали рятувальники і вирізали людей з літака.

Потім над головами почали сідати літаки які довго і нудно кружляли над аеропортом. Я розвернувся і пішов до машини і потім на роботу.

Викладаємо в цю тему власні фото з місця падіння. Ті шо в неті є хай собі будуть :) Як тільки літак звідти заберуть перенесемо цю тему на паблік. хай буде для історії.













Хрестиками позначені пости

#82


А чи знали Ви що під вершиною гори Микулеска є справжній бункер з великою кімнатою, двома входами та коридором? Я зайшов у нього з однієї сторони гори, пройшов під самою вершиною, непомітно вийшов з другої сторони і раптово крикнув у спину друзям: «Hände hoch!» 😊 У першу світову війну тут знаходилася потужна лінія оборони. Після війни залишилися кілометри шанців та колючого дроту, відра гільз та розсипи шрапнелі, а також великі бункери для ночівлі. Потім була друга світова. Багато де в Карпатах можна побачити ехо війни. Але таке величне та збережене є лише тут.

Вид на гору Стайки. 1915 рік. Знайдено на вершині


В одному з бункерів на Стайках


Вхід в бункер на горі Микулеска


«Срайки, та це ж люди на кожній горі таке роблять!» - здивуєтеся Ви і правильно зробите! Мало хто чув про них, а тим більше ходив по цих горах. І хоча Стайки та Микулеска знаходяться в самому епіцентрі чорногірського туризму - Дземброні; жереп там не проламаний а стежка не протоптана. Це справжні дикі Карпати де навіть місцеві афини не збирають. Машиною сюди не під'їдеш а два з половиною кілометри від табору до Микулески ми долали пів дня і стільки ж назад. На весь похід зі Львова ми витратили повних три дні що перевищує бюджет стандартних вихідних. Звичайно, нас трохи затримували нові чудові ракурси на гори Піп-Іван та Смотрич. Але основна причина такого низького темпу була в скелях, лісі і жерепі. То ж сміло пишу звіт не боячись зПопсувати і цей кусок Карпат. Він за себе ще постоїть.

Шукаємо дорогу в жерепі


Смотрич з Микулески


Стайки


перехід з Микулески на Стайки


Через жереп звісно що


Коротко про головне:

-   Гори Стайка та Микулеска знаходяться паралельно відрогу г. Піп-Іван - полонина Веснарка
-   Старт маршруту від села Явірник, ночівля на полонині під горою Стайки. Як альтернатива є колиба але коло села і без пічки.
-   Ми дослідили чотири бункери що викопані в товщині гір. Ці бункери просторі та придатні для життя навіть зараз. Води коло них ми не бачили.
-   Бункери знаходяться між вершинами гір Стайок та Микулески. Цей перехід повністю заріс жерепом. Можливо в ньому є ще цікаві об'єкти.
-   Весь похід ми зустрічали шанці, багато попадалося ржавого заліза, гільз, колючого дроту та інших атрибутів війни.
-   Хронометраж маршруту:
     o Львів – село Явірник: 6 годин
     o с. Явірник – Полонинка під Стайками: 5-6 годин
     o Полонинка під Стайками – г. Микулеска: 4-5 годин в одну сторону

Колиба дорогою до Стайок


захід над ПІЧ


Саперка в лісі якою копали окопи


гора-тризуб Стайки. Цим жерепом ми йшли


Бункер в жерепі




бункер під Стайками. Можна стояти в повний зріст


Ура! Я пройшов жереп


Диміли синії Карпати


Валялося на полонині


Шанці дорогою до Стайок


Деремося на перший зубчик Стайок. Фото Міші


Обід на Микулесці


Ну а тепер все по порядку як воно було.

День 1: Прелюдія

Про об'єкт мені розповів Василь Фітсак, місцевий гірський рятувальник і співавтор більшості сучасних карт по горам. Він був вражений тамтешніми бункерами та їх «сохраном». То ж розповів про них мені під час дослідження печери під г. Піп-Іван. Ну а далі вже було діло техніки.

Ми (Explorer Діма, Міша, Маряна, Бригадир, Електричкін та Голем) виїхали зі Львова о 8 ранку. Маршрут обрали через Бібрку, Франківськ, Коломию та Верховину. На 14 жопня припало аж три дні вихідних підряд. То ж ми побоювалися що траса на Буковель буде перевантажена. Коло ресторану і магазину в Ільцях ми поклонилися верховинському Хот-Богу, лиҐнули си Опілля та й рушили в сторону Дземброні та Щибеного.



Правильний магазин. Рево і Сало


Як тобі хот дог з салом?


Дорогою до Дземброні


В селі Явірник місцеві мешканці любязно дозволили лишити машини в них на подвір'ї. Пакуємося, переодіваємося і вйо в гори. Засиджені батони прагнуть руху, щоб не зростися чого доброго. Йдемо селом в сторону Щибеного, минаємо лісовозну дорогу праворуч і коло крайньої хати з капличкою стукаємося у фіртку. Стежка на Стайки пролягає через їх подвір'я.

Далі нас чекає затяжний але прочищений серпантин через ліс на полонину. Ним ганяють худобу, то ж туристи з рюкзаками теж почуваються тут цілком комфортно. Йдемо та милуємся золотою осінню. В Карпатах вона наступила на кілька днів раніше ніж у Львові, тішачи нас теплими ламповими кольорами лісу.

Початок маршруту


Стежка на полонину


ХСК додає сили. Летітиме вверх як кажан


Ну і трішки золотої осені у звіт :)




Полонина простяглася по хребту в сторону г. Стайки і займає добрячу третину маршруту. На ній є потужне джерело коло зруйнованої хати, недалеко колиба з цілим дахом, багато дров та коров'ячого гамна. По всіх ознаках видно що ведуться нормальна гуцульська господарка, робиться сир та винищується ліс.

В горах ми зустріли справжнього бандерівця


тут хтось копав по війні


Залишки снаряду на стежці


Вихід на полонину


Ура! В горах зявився зв'язок!


Перший вид на Стайки


Смотрич


ПІЧ


На порозі нас зустріли не відра, казани та колотівки, а гільзи та частини гранат. Всередині колиби просторо, влізеться 8 людей. Пічки немає, але є нормальне місце для багаття. Чисто та прибрано. В колибі можна було б і заночувати якби йшов проливний дощ, дах цілий. Але зараз погода чудова і на наступні дні нічого поганого не прогнозували. То ж ми йдемо далі.

Фото колиби, може комусь пригодяться
















Від колиби є два шляхи до полонинки з джерелом. Один йде низом попри ліс без набору висоти. Він починається втоптаною дорогою, долає кілька вориння і далі заходить в товщу лісу. Другий йде верхом по лисій полонині і потім потрапляє в той же ліс. Туди ми йшли нижньою стежкою. Назад верталися верхньою. Про те що нам потрібно йти саме до цієї полонини ми дізналися із звіту та GPS треку. Вона розташована найближче до вершини на висоті 1500 метрів і має аж два джерела води.

Дорога від колиби в сторону Стайок


Направо підеш, Смотрич знайдеш. На ліво підеш - Попу Івана знайдеш


За мною Стайки і Смотрич




Якби не вони то йшли б ми значно довше




Поки хлопці в карти бавляться :)


І це все? А ти казав шо буде складно!


ПІЧ і обсерваторія


Сонце сідає а ми ще навіть в ліс не зайшли


Доволі швидко стежка закінчилася і ми залишилися сам на сам з хвойовим лісом та мохуєнними галявинами. Відстань між смереками замала щоб ти нормально влізся з рюкзаком. Сухі гілочки то і діло норовлять виколоти очі. Схили такі стрімкі що стоїш по суті на одній нозі а другою висиш у повітрі, тримаючись вертикально лише завдяки лижним палицям. Йдемо від галявини до прогалини потроху обдираючи рюкзаки та каремати. Починає смеркати....

От так і йдемо попри шанці


Все що лишилося від солдата




Звісно що ми дігери і світла в нас хоч у космос світи. Але в горах це неправильне рішення. Якшо ввімкнути ліхтарі то крім точки перед собою нічого не будемо бачити. В такому випадку дуже легко згубити навіть ту примарну стежку якою ми йдемо. То ж скільки було можливо ми карабкалися довірившись власним очам. Десь за триста метрів від галявини ми повмикали ліхтарі і побачили під собою стару австрійську саперну лопатку. Напевно нею колись копали ці всі шанці вздовж яких ми йдемо.

Стемніло. Почали попадатися артефакти


Стара саперна лопатка


Ура, будемо пити Опілля з келихів




Секс з Карпатами продовжився, але вже при світлі. Ніби все гарно видно, ніби тобі приємно і ти отримуєш задоволення тут в глушині з друзями, але все рівно хочеться пошвидше кінчити все це. На галявину ми вийшли вже по азимуту. Поцарапані та схарені перестали шукати старі райштоки та військові дороги, а йшли напролом як ведмеді. Забігаючи наперід скажу що до галявини є відносно «нормальна» стежка. Але вона закінчується коло озера і далі все рівно лісом напряму. То ж дорога назад була коротшою ніж сюди, але не сильно. Тільки що при світлі.

Місця на галявині є на цілу дивізію, води також. Готуємо кашу кус-кус з м'ясом. Над гречкою вона має одну суттєву перевагу: достатньо просто закип'ятити воду і каша вже готова. А далі сидимо коло вогню, ділимося своїм життям, стаємо ще ближчими друзями. В перший день походу завжди є багато енергії, то ж можна сидіти хоч 24 години. Та ми знаємо що сьогодні це була лише прелюдія, «прєдварітєльні ласки». А справжній секс з Карпатами нас чекає завтра.



Не Опіллям єдиним ;)




Вечеря


День 2: hardcore з Карпатами

На висоті 1500 метрів спиться завжди гуд. Особливо коли добряче виговорився перед тим. Надворі аж 6 градусів тепла і немає ні вітру ні роси. Правда місце тут стріляне, ймовірніше за все якісь люди могли загинути. Якщо ти чутливий до біоенергетики то це може заважати кошмарами. О 8 всі вже мили казанки та гріли воду на пальниках. Щоб не витрачати часу ми снідаємо сухими пайками. Це ще одне нововведення яке суттєво змінило туристичні ранки за останні 10 років.

А де сніданок?


Так ніби сюди снаряд влучив




А Опілля, а Опілля не вода. Є плящина, є плящина й не одна :)


До жерепу готовий!


На Стайки від галявини стежки немає. Можна йти як напряму, так і через хребет. Ми обираємо другий шлях, тому спочатку з галявини даємо правіше, а вже по хребту лівіше і виходимо на перший зубець. Тут нас і накриває ейфорія. Вперше ми бачимо настільки захоплюючий карпатовид. На півдні димлять «синії Карпати», на півночі величний Смотрич сторожить шлях до Попа-Івана. Восени в Карпатах немає такої димки як у всі решта пір року. Жовте світло додає пейзажу теплоти, надмірний ультрафіолет не палить твою сітківку і все можна гарно роздивитися. Картинка в природи получається дуже чітка та контрастна, неначе оброблена якимось фотобогом з Олімп-усу.

Дорога з галявини на Стайки


Перший карпатовид


Десь там Румунія


Початок безлісої ділянки на Стайках


Самі вершини Стайок тут


Ношу з собою портативний вітровказ


На привалі. Сиділи би тут і далі не йшли


Андрій автор всіх фоток ширіком в цьому звіті


Незвичний ракурс на ПІЧ і обсерваторію




Прапор це багатоцільова річ. Ним не тільки можна вітер вимірювати, а й від нього вкриватися


Є сніг


Рушаємо далі на Стайки


Гора Стайки унікальна. Вона має аж три зубця і важко сказати де саме вершина. Здалеку вони всі три зливаються в одне ціле утворюючи тризуб. Під горою ми надибали невеличкий бункерочок у лісі. Жерепу поки що тут немає. Як і шанців що закінчилися нижче на хребті. Зі Стайок неозброєним оком видно капличку коло Обсерваторії, в бінокль бачимо як хтось пробує спуститися в печеру. Вдалині є Говерла, під нами Дземброня та навколишні села. Краєвиди звідси на стомільйонів. На відміну від Чорногори, Стайки на своїх 1700м якраз дають змогу нормально побачити як і низлежащі долини, так і сусідні висоти.







перед нами Микулеска


До неї йде така сяка стежка. Але в жерепі вона зникає


З Дземброні дивляться сюди і думають: "Ууу, в горах вже сніг є!"


Бункерок під Стайками






Хтось щось палив


Ну а що було далі я описувати не хочу, бо інакше цензура забанить. 😊 Дорога зі Стайок на Микулеску це справжній Карпатський hard core. Чотириста метрів жерепу ми додали півтори години. Стежки тут немає і бути не може. Хвойові гілки б'ють по писку, лізуть в очі та вуха, хвоїнки вже навіть набилися в труси і кусають мене в дупу. Для того щоб рухатися вперед потрібно задіювати абсолютно всі наявні м'язи спини, рук, ніг та шиї. Такий от універсальний карпатський тренажер. А ще воно лупить тебе по кістках як беркутівець дубинкою на євромайдані, лишаються характерні сліди. Після цього походу ароматизатор «Хвоя» в СПА салонах та саунах в мене ні з цим добрим вже не асоціюється. Навпаки, чуючи його я інстинктивно примружуюся готуючись получити гілкою по обличчю.

Дрону немаємо, тож підкидуємо телефон і так фоткаємо наший секс з Карпатами




Як треба йти: Зі Стайок правіше від галявини до галявини. далі напряму до 2 каменя. Фото з нього.


Та все колись закінчується. Зі Стайок ми пішли до другого каменя (на місці зрозумієте) а звідти гребенем. Це оптимальний маршрут. Майже перед початком підйому на Микулеску ми знайшли ще одну кімнатку і там був бункер. Він розташований троха нижче характерної позицій снайпера. Якшо йти в темноті запросто можна провалитися в бункер і щось собі зламати. Обидва ці бункери доволі типові. Вхід щоб можна було ввійти зігнувшись, всередині коридор десять метрів і кімната де можна стояти на повний зріст.

Вийшли з жерепа


Бункер в жерепі під Микулескою






Хтось загубив тут добротний французький ножик


місце для Снайпера


Бригадир пошурував на Микулеску


Куди спішити якщо тут такий вид на Смотрич!


Вершина Микулески складається з двох частин. Та що ближча до Стайок має величезну яму з-під НУП-а у підніжжі. Від ями йдуть шанці до входу в бункер. Бункер розташований під вершиною і є видовбаний у скелі кирками. Всередині є велика кімната і сліди де вони хотіли продовжувати копати. В кімнаті є плоска підлога та висока стеля, можна розмістити до 4 наметів. Далі йде довгий вузький коридор на північ і ще один вихід у шанці. Звідси можна вибратися на вершину та налякати своїх товаришів.

Вхід в бункер під Микулескою


Гора над входом




Коридор в головну кімнату


Фото Діми Експлорера


Сама кімната


Тут багато місця і теж можна стояти в повний зріст




Вихід з іншої сторони гори








Якщо пройти 100 метрів на північ то буде географічно найвища точка і власне вершина Микулески. В ній є ще один бункер з красивим арочним входом. Всередині розташовано дві кімнатки і гнила колода. Її напевно колись використовували як лавку.

Обідаємо на Микулесці






ну і краєвиди з цього ресторану!




Шанці на вершині Микулески


Вхід в бункер під самою вершиною


Для масштабу і метеопрогнозу :)


Друзі чекають зверху, я лізу вниз


За входом коридорчик


Далі кімната


В кінці першої кімнати є ще маленьке продовження


Вид з головної кімнати на вхід


Вид на головну кімнату з другої кімнати


Розкладаємо намет?


Цікаво чи тут щось не загубили


Була вже третя година, ми вийшли о 10. Гарно підкріпившись та насолодившись Срайкою з видом на Попа-Івана ми рушили назад. Хоч психологічно і не хотілося знову залазити в цей жереп, але дертися ним в темноті ще менше хотілося. Ми попередньо ще у Львові запаслися окулярами. Це хоч трішки додавало комфорту та безпеки, про очі не треба було думати.

Прощальний погляд на Стайки. З жерепа ми такими їх більше не побачимо


Огого яка гора!


1915, лежала поруч




Заглушка від гранати?


Перший зубець перед спуском до галявини ми траверснули. Там праворуч йде залисина і можна дертися по її межі. Ну а далі хвойовий ліс, ЖПС та азимут. Майте на увазі що знайти свою галявину в погану погоду чи з розрядженим телефоном може бути доволі важко. То ж розраховуйте свої сили. Це маршрут явно не для початківців.

Шукаємо дорогу в Жерепі


Так виглядає людина яка щойно вийшла з цього хвойового пекла




Далі по самому схилу Стайок тільки Ялівець. Йти можна


аж не віриться що ми це туди назад зробили


Для навігації, стежка до вершини Стайок


Хтось загубив тут. Ми віднесли до джерела. Хай служить


На Стайках. Далі спуск вниз


В таборі ми були коло 7 вечора, але ще засвітла. Усі учасники походу бувалі туристи, та втома відчувалася. Поївши та підлатавши шкари Бригадира ми вирубалися спати.

Шкари Бригадира не витримали


Він йшов перший. Ось що значить Карпатський foot fetish


зато як міцно після цього спиться!


День 3: Повернення до реальності

Вранці знову +9 і немає роси. Хоч на сусідніх галявинах вона є. Містика? Досліджуємо місце на предмет військових знахідок. Є кілька снарядів від шрапнелі що не розірвалися. Вони радянські по ДСВ. Є корки від гранат, згнивший чорний метал. Також знаходяться австрійські гільзи 1915 року. Тобто це місце пережило дві війни і тут тривали бої. Нам повезло, ніхто не «пожартував» і на місці вогню набоїв закопано не було.

Ранок в стилі Експлорер


Фото напамять перед поверненням додому


Бригадир знайшов в лісі непомітну стежку яка йшла в сторону колиби. Це нам троха пришвидшило шлях назад. Але коло мутного озерця що не позначене на жодній карті стежка повернула праворуч в сторону окопів і зникла. Мусіли знову йти буреломами. А цікаве озеро чи то пак болото. В такі часто викидали зброю та інші артефакти. Далі почався стандартний бурелом. Ми йшли по азимуту до галявини яка передувала полонині. На галявинах закінчилися воронки від диких свиней та почалися коров'ячі міни. Тут вже пряма дорога на полонину і назад до машин.

Озерце по дорозі до полонини. Нам праворуч


Далі йдемо вздовж шанців


Троха розчистити і можна воювати


Вихід на першу галявину. Якщо йти від колиби до галявини де ми ночували то все треба робити навпаки :)


Друга галявина перед полониною


Вид з полонини на ліс. Стежка починається там внизу, не на хребті.


Пригріло сонечко




Вже тричі поспіль я йду в гори саме в цей час - 14 жовтня і тричі маю гарну погоду. Звіти з попередніх двох мандрівок є 2018 тут і 2017 тут. Очевидно що це гарний час і потрібно перетворити його у традицію. Коло машин ми були о 14 годині, купили в господарів смачнющого сиру і ще через 6 годин проригалися на узбіччі коло об'їзної. Настільки разючий був контраст між екоделічними Карпатами та уєбаністичною метушнею.

Впевнено крокуємо до ммммашин :)




Назад ми йдемо по самій полонині, скидаємо висоту


Кожен температуру відчуває по свому


на полонинці є ще таке от укриття від дощу


Щоб полонина не заростала ї1 час від часу роблять депіляцію


Сюди добре йти взимку. Тоді сніг накриє Жереп і легше буде дістатися Микулески. Заодно буде вода та ночівля на вершині в бункері. Також це місце ідеально підходить для зйомок історичних фільмів про війну.

Вказівник на дереві перед виходом на полонинку


Ото я розумію Рюкзачище!


ну і релакс для очей та біль для колін




Вихід в село


Після карпатського жерепу колючий дріт він може гнути голими руками


Я вже чотирнадцять років як ходжу Карпатами і думав що все вже знаю. Але це не так. Лише за цей рік стався Літак під Яйком, Печера під Попом Іваном і от тепер ці бункери. А скільки ж то ще всього може бути обабіч полірованих стежок?!

Карта як ви йшли. Виглядає все просто і близько. Коби ж то.


Панорама зі Стайок на Чорногору і Микулеску

#83
"От приїду я на море, ляжу на пляжі, прийму позу зірочки і буду нічого не робити цілий тиждень"- думав я собі, та помилявся. Вже після першого дня пляжування мені стало нудно і потягнуло на пригоди. То ж замість того щоб набувати ознак негроїдної раси під пекучим сонцем, я троха полазив Хорватією. Що і вам рекомендую зробити.

Мій День Незалежності


та тут тісно як в BMW


Підземні легені планети


Я це зробив!


В цьому звіті буде про:

- Загальний опис Хорватії і як там відпочивається
- Телефомунікаційна вежа коло міста Врсар і Ровінь
- Кабіна Міг-21 і політ над містом Ровінь
- Катання поруч з Дельфінами у відкритому морі
- Військова частна у місті Пула
- Печера з величезними сталактитами
- Музей тракторної техніки
- Грот Ромуальда, руїни замку і всякі дрібнички

Чому Хорватія а, не наприклад, Болгарія? По перше, ми їхали з концерту Металіки і Бункерів в Німеччині. Хорватія це було найближче море. По друге, купатися в Чорному морі з Чорним кочегаром і москалями не дуже хотілося.

Традиційно чисте море






Острів з берегом зєднував місток


А це вже точно не мартин, а чайка!


Острій де я жив


Так, Хорватія дорога бо сюди приїжджає багато Німців та Італійців. Але ж вони теж не дурні, знають де добре! Північ Хорватії це є півострів Істра. Чудові камяні пляжі, тепле і чисте море, але немає гір. Якщо поїхати південніше в Нін, Задар і Спліт то природа буде як в Криму: гори і море. Хоча, як на мене, на півдні Хорватії влітку троха зажарко, а восени починаються шквальні вітри. Основна маса пляжів в Хорватії це камінь. Для тих хто любить бути весь в піску теж є пляжі, але їх суттєво менше. Тому треба гуглити пісок наперед.

Люблю каміння!


захід в море. Зроблено в 1995 році після війни


Відпустка в стилі Експлорер!


ще покищо білий та неголений


Оце я розумію індивідуальний пляж для мене :)


Я був в Істрі, маленьке місто Врсар. Жив на острові в наметі. Дехто подивиться на мене круглими очима: як так в наметі? Який же це відпочинок??? І вони будуть праві. Намет був лише як склад речей, а спав я, насправді, поруч на карематі під відкритим небом. Душ і туалет на острові були, їсти теж. Зато не було шуму, машин, музики і пахлави мєдової. Так як я по натурі зануда то традиційних розваг у вигляді ресторанів та дискотек не потребував. Навпаки, вони мені лише заважали навіть з сусіднього берега.

Острів де я жив


Дозволяється сюди заїхати щоб розкласти речі. на ніц машину треба забрати. паркінг безкоштовний. Але за острів дерли 25 євро




на пляжі є холодильник


Адріатичне море


Ранкові пробіжки, а як без них!


Острів не перенаселений, можна знайти спокійний куточок щоб позасмагати собі


Хто бував на островах той знає, час тут йде своїм особливим чином. Він суттєво вповільнюється та відстає від часу на великій землі. Тому за тиждень на острові відпочиваєш як за два на березі.

Істра загалом і Пула зокрема є доволі популярними точками відпочинку для Українців. То ж якщо ви вже тут, встигли згоріти чи вам стало нудно дивитися на зморшкуватих людей на пляжі - ось опис цікавих місць щоб там можна поексплорити.

Врсар




Центр міста


Там плавають дельфіни


Скільки ж цим воротам років?


Касса коло благальні :)


Тут зранку замітають, щоб острів не був таким хвойовим


Багато зустрічав таких ретро автомобільчиків. навіть ТО проходять!




Walkaround :)


Коло міста Врсар є вежа, найвища точка. З неї гарно видно оливкові сади, захід сонця над морем і саме місто. Неподалік є музей авіації. Можна посидіти в МІГ-21 і політати за кермом на маленькому дирчику. А чом би і ні! Заодно і гляну з висоти чи ніхто в мій намет не лізе.

ех нема пива й розводла


Вид з гори на місто Врсар


Купив оливкову олію з цих садів


Залаз наверх




Знову Врсар і океан




Динамічна індикація, не всі світлодіоди світяться одночасно. Економлять електрику


Приємно усвідомлювати що вона тут


Водозбірник на горі


Зробивши кілька кругів над своїм островом я полетів в місто Ровінь. Дорога пролягала через знаменитий на всю Хорватію свінгерський пляж. Ну як тут не знизити висоту :) Назагал Хорватські містечка всі плюс мінус однакові. Кругла, церква посередині на горбочку, оранжева черепиця на даху і білі камені як бруківка. Симпатично, але доволі швидко приїдається.

Фетиш радянської уніформи для німців


АН-2


Нібив  літаку все мало би бути легке, а тут такі залізяки!


Силова частина і випрямляч


Кабіна АН-2


Скажу чсено, сидіти тут було некомфортно


радіокомпас що працював в парі з передавачем з Бібрки


Для порівняння сучасніший літак


Йду краще посиджу в МІГ-21


Грубий пілот сюди не влізе


Приціл






Червона кнопка Вибух що знищувала коди Свій-Чужий


Дуже цікаві трипозиційні тумблери. Складні у виготовленні але економлять місце коли його немає


Блок прицілу зверху








Частини електроніки від цього МІГ-у. От реально, в літаку вага і місце цінне. А вони стільки ліплять зайвих розємів, екранів і все таке.


Ну дуууже мініатюрні стрілки


Деяким людям би такий регулятор отзивчивости


Надлегкий літак


Зараз буду ним керувати




Мій намет праворуч на галявині


майже як серце


Врсар


Вежа з наклейкою експлорер






А це вже Ровінь, найближче велике місто








Ровінь


Прутень я що тут куплю!




Типове Хорватське місто. Вузькі вулички щоб була тінь і не так пекло


Та ж церква що і з літака


затишна кафешка поруч


Нехай вивітриться запах Полтви з машини


Як Ви думаєте чи далеко вони заїхали? ;)


Дизель на свінг пляжі


Море в Хорватії чисте, дуже популярним є катання на човнах поруч з дельфінами. Просто виходиш у відкрите море і дельфіни самі починають попри тебе грайливо вистрибувати. Хоч дельфіни це тобі не в бункер лізти, але теж дуже дуже цікаво.



















Хоч і зварено з поносом, але смакує як звичайне пиво


Гарно відпочивши потягнуло мене на творчість


Так я писав про німецькі бункери


Довантажую фотки і звіт готовий!


Пула це великий порт з амфітеатром. Фото звідти можна глянути тут. Але мене цікавила закинута ВЧ що поруч. Вхід на територію охороняється, але якшо ти без болгарки то пускають і так. ВЧ знаходилася на березі і колись охороняла порт. Вона десь три кілометри завдовжки і має навіть штаб на острові. Будували її ще до ПСВ, потім перебудовували кілька разів і закинули лише недавно. Тут є багато казарм, технічних споруд, ДОТ-ів, підземних бункерочків в скелях. Але все вже гарно проексплорено місцевими. Мені вдалося вилізти на дах найвищої казарми і там почепити нашу наклейку. Хоча б тут не було всюдисущих графіті.

Коментарі зайві. Закинутий абандон




















ВЧ колись захищала цей канал


Один з адмінбудинків.


ДОТи на підступах до нього








Острів з казармами і дотами. Зараз там будують стоянку для яхт :(




Всередині адмінбудинку










Скільки то дрібних штрихів треба було наносити!


За адмінбудинком




Поворотна стрілка для вагонеток зі зброєю?




Всередині будівлі живіть єгипетські жреці і слідкують за котами


Облом. Вихід на дах надійно спиляний :(




То ж йдемо до наступної будівлі


Територія ВЧ величезна, десь зо три кілометри в довжину. Я оглянув лише найбільші будівлі і не витримав. Ну дуже вже тут жарко лазити. Зате навпроти є порт з купою залізяччя. Можна зробити мокрий інстал і пробратися в нього з моря. Десь 500 метрів вплав. Цю ідею я лишив на наступний раз.

А штукатурку нашо було збивати?


Краса і жара. Перебігаєш як на зоні від тінька до тінька


Порт Пула вдалині


Наступна ціль! Може тут вдасться вилізти на дах




Горище будівлі


тут напевно впав метеорит :)


Ревізія коминів


дах потроху розходиться :(


От ми і наверху


острів з казармами


дах чистий. Сюди ніхто не лазив






Потужна сирена ЦО






Ще один сувенір для тих хто бажатиме йти слідами цього звіту


Сусідній будинок де вихід наверх спиляно


Вертаємся назад


Прощальний погляд на порт


Скільки ж то років воно пустує?




Там є наша наклейка


Острів з казармами


Це вам не цеглу поверх кабеля кидати!


наступна ціль для інженерних військ. Заексплорерити вплав!








Скеля з бункерами всередині




На жаль бункери пусті. Крім стін нічого немає.










Насправді дивно в такій посусі мати затоплений бункер








Хорватія знаменита своїми печерами. Вони тут великі, красиві і їх багато. Звичайно що українські печери найдовші. Але стільки сталактитів, сталагмітів та іншої краси як тут я в нас не бачив. І не треба за ними повзти десятки кілометрів по болоту. Можна зайти не згинаючись. Рекомендую відвідати.

Зараз підемо туди на -60м глибини і -20 градусів температури


Печери в Хорватії


Культурний спуск


перша зала вже вражає


Це все сталактити










Той же прикол що і в нас. Порода насправді напівпрозора і світиться


Мені чимось нагадало череп


По правильному називається плафон






Йдем рівнем нижче




Кому Шаурму?


Ці двоє скоро зростуться


Вертикальне провалля вниз


туди теж можна спуститися на шнурку. Але це атракція на цілий день




Легені підземного світу






Найнижча точка з озером


там є вода. Хто її бачить?






Через мільйон років ця стеля доросте до дна і стане частоколом сталактитів




В озері живіть особливі тваринки


Кольору їм не потрібно як і очей. зато вміють дихати як під водою так і на повітрі


Прощальна фотка і пора виходить


А це вони напевно в Стебнику фоткали?


Навпроти печери є музей тракторів. Мені, як інженеру, завжди була цікава історія техніки. Як людство йшло до сучасного двигуна з common rail. А ішло воно довго і звивистими шляхами. Старі дизелі були примітивні, малопотужні. Їх треба було півгодини гріти перед запуском, про екологію мова не йшла взагалі. Також тут можна навіть побачити паровий трактор і зрозуміти як насправді складно відділити зерно від колоска.

Цей каток клав асфальт на більшості місцевих доріг аж донедавна


А це сучасніші зразки Валєри


Як вам дизельна бензопила?


Один з перший трахторців


А як же американці і без кока-коли?


Все просто. Сидиш на мості і ніякої рами не треба!


Тодішні мотоблоки




А це річ! паровий трактор!!!


Молотилка зерна. Доволі складна штука але без неї руками би тиждень треба було б ціпом махати






Воно відбиває зерно, просіює його від полови, видуває бруд, залишки колосків викидає назовні а зерно засипає в мішки.




зараз це все робить один червоний комбайн epple




Hella зараз виробляє лише запчастини до машин. А колись були повноцінною продуктовою компанією


Чимось схожий на наші трактори


В ті часи двигуни мали гарячі свічки що були розкалені до 800 градусів. Таким чином пальне легше вибухало. А ще ставили масивний маховик щоб крутив це все два холостих такти.


Класичний дизель з якогось бомбіка


Один з перших дизелів. Має деревяний вал щоб ремнем крутити молотилку зерна




А це вже якісь фантазії з зоряних війн. Нога від робота наприклад


Чим почали тим і закінчуємо огляд музею


Ну і на завершення в цих місцях можна оглянути Лімницький канал, природню затоку яку постійно треба було обїжджати. Вона чомусь дуже знаменита і внесена в спадщину Юнеско. Тут же є грот в якому жив сам святий Ромуальд. Цікавий був чоловік, його вважали святим ще за життя, фанатик своєї справи. Все життя шлявся по печерах, заснував купу таки х же спелеогуртків і поназивав їх монастирями, дожив до 80 років

Руїни замку коло Ровіня








Грот Святого Ромуальда


Написано що тут розмножуються кажани. Просять їм не заважати.


Грот всередині. Кажанів там далі справді було дуже багато. Прийшлося втікати


Лімницький канал


Ну і як завжди в Хорватії коло кожного міста мають бути руїни середньовічного замку. Оглядаю це все і збираюся добу до Будапешта :) Хоч слова свого я не дотримався, але відпочинок пройшов на славу. Напевно якби Альпініст та Піхотинець знали що я такий балабол то б поїхали зі мною. А не лишилися бомжувати в Варшаві. Але про це вони обіцяли написати окремий звіт 😉

радар коло Ровіня


Наверху для чогось поставили камеру кругового огляду :(




Радар. камера лише з одного боку.


Якщо крутиться - значить можна покататися!


Якби він не крутився то я б точно заліз. А так то опромінюватися неохота.


Бажаю всім гарного відпочинку в наступному сезоні!


Я спеціально не став писати де точно я зупинявся і що скільки коштує. Це все легко гуглиться і часто змінюється. Пишіть якщо потрібно буде уточнення по місцях що тут описані.
#84
Коли я спускався в шахту Калуша то внизу відчувалася нестача кисню. Також були гнилі дошки і міг виділятися сірководень. Під час дослідження Полтви теж бувають вузькі місця де є сумніви в якості повітря. Аналогічно може бути в старих підвалах.

То ж я зрозумів шо без газоаналізатора нікуди.


Міряє кисень, СО, сірководень і метан. Працює дуже шустро, в реальному часі. Батареї вистачає на 8 годин. Якщо хтось йтиме в потенційно-небезпечні місця то з радістю позичу. Безпека перш за все. Та й сам піду якось еко-інспекцію Полтви проведу. По злачних місцях ;) Троха опису є тут
#86


Не тільки старі будівлі та сучасні бренди визначають ідентичність міста. Велика її частина є схованою під землею, в старих підвалах та радянських бункерах. Сьогодні ми досліджуватимемо підземний Дрогобич.

Бункер на випадок ядерної війни. Таке враження шо війна вже пройшла. :(


Спуск під одну з камяниць в центрі Дрогобича


З підземеллями та підвалами усе менш більш зрозуміло. Вони запам'ятали місто таким, яким воно було колись. Склотара в підвалі, що її не встигли здати бо прийшла війна зараз є цінною антикварною знахідкою. Як і монетки, іграшки та інший дріб'язок. А при чому тут бункери? – спитаєтеся Ви.

Старий підвал забитий сторічним сміттям. Розгрібати і розгрібати


Я б собі і зараз непроти був такий краник мати


Надгробок одного з енкаведистів. Його що, прямо тут і поховали?


Ми(Andriy74, Golem, _lvkm_, Sunnyman і Vergaz) відвідали штаб цивільної оборони міста Дрогобича. Його збудували в 1956 році під землею на випадок атомної війни чи інших нещасних випадків. Штаб знаходиться майже в центрі міста під масивною будівлею. Ця будівля була додатковим захистом на випадок прямого попадання. В штабі мало засідати керівництво міста та займатися порятунком підприємства та населення.

План міста на випадок атомного вибуху


Вентиляційна установка для бункера повністю робоча


Ввігнуті гермодвері щоб краще тримати удар


Подібні споруди є унікальним в своєму роді з двох причин. По перше, вони показують яким було тодішнє бачення міста, що було важливим для них, а що ні, етапи його індустріалізації. А по друге, вони надзвичайно цікаві з технічної точки зору. Кожен з таких штабів робився місцевими спеціалістами в одиничному екземплярі і це є витвір технічного мистецтва. Стан ЦО в місті жорстко контролювався з Києва. Тому для «оформлення» подібних штабів використовувалися кращі спеціалісти з навколишніх заводів. Зараз можна прослідкувати тодішній стан електроніки в Дрогобичі, естетику виконання апаратури, оригінальність та складність цього рішення. У нашому випадку все було зроблено масштабно і якісно, але в теплому ламповому стилі. Так аж хочеться засісти тут з паяльником і все це відновити 😊 Подібний об'єкт є дуже цікавим для іноземних urbex туристів. Він фотогенічний, нічого подібного в себе вони не побачать 😊

Польовий телефонний комутатор


Дрогобич тоді без житлових мікрорайонів на Самбірській і Володимира Великого


Резерв


Проміжні двері також металеві


Масивними мармуровими сходами з круглими колонами на поручнях ми спускаємся в підвал. Ліворуч гермодвері в технічні приміщення, праворуч - в штаб. Зараз бункер не працює, тому технічні приміщення перетворили на звичайний підвал. А от штаб лишився таким як і був колись.



Вхід у бункер. Дзеркало щоб гарно ивглядати


Технічні приміщення поруч


зараз в технічних приміщеннях склад мотлоху


Ці двері вже ніколи не будуть гермо


ну і вода як завжди


Ми потрапляємо в довгий коридор з багатьма дверима праворуч і ліворуч. Бункер все таки цивільний, а не воєнний. То ж на стінах залишилися елементи декору, двері в кімнати цілком домашні і взагалі відчуття ніби ти попав у величезну квартиру. Площа бункера 450 квадратних метрів.









Коридори йдуть по периметру бункера, а всередині знаходиться велика зала для засідань і кілька кімнат для начальства. Обходимо спочатку периметр. Практично одразу натикаємося на телефонне комутаційне обладнання 1969 року. А сам бункер, нагадую, побудований в 1956 році. Все на місці, навіть підключене у міську телефонну мережу. Але напевно заборгували абонплату тому гудка немає. Цікаво що обладнання в бункері різних років. Є початок шістдесятих, є кінець сімдесятих.



Телефонний комутатор 60-х років


щось та й підключено


ЗИП весь на місці


Кабелі щоб все це зєднати




Розрядники, обладнання ж польове


Оригінальне крісло від комутатора




Не просто крісло, а ціла тумбочка!






Якщо папір на місці значить ніколи толком не використовувалося






Так він виглядав новий




В бункері є повністю справна система вентиляції, усе змащено та крутиться, фільтри відносно нові. Судячи зі стану приміщення ми перші хто тут побували. Все на місці, нічого не розкидано. На стінах відсутні написи балончиком, немає бичків, нічого не зламано. Зараз міська рада хоче водити сюди туристів. Тому я не буду палити місцезнаходження «абукту» для металістів а відсилаю всіх бажаючих туди потрапити до Ігоря Чави.























Але є й негативні моменти. Бункер підтоплювало, швидше всього від прориву комунікацій. Відповідно вся підлога згнила, а меблі відсиріли. То ж, на жаль, прийшлося відімкнути електроживлення, а підлогу будуть викидати. Тим не менше, навіть в такому стані бункер вражає. Цікавий факт: усі таблички в ньому на українській мові. А всі радянські акуратно складені в куточку. Тобто станом на 1991 рік хтось цим бункером ще опікувався.









Цією штукою напевно гріли та сушили бункер


Електрики нема. Але якшо підключити то має все зажити




Шкода плакатиків.






Досхочу надивившись на протигази, розрядники, щитки з тумблерами та ПУГ-и ми переміщаємося у головний зал. Тут перед нами величезна карта міста з позначеними важливими об'єктами. Є Граніт, Сільзавод, Педуніверситет і так далі... Навпроти кожного з них червона та зелена лампочки. Праворуч від карти розташовується інформаційне табло з числовими індикаторами. На ньому відображалася інформація скільки людей евакуйовано, скільки ще залишилося, скільки пройшло часу з моменту вибуху і тому подібне. Є окремий стенд як місто було підготовлене до ядерного удару і що було зроблено після нього.















Виявляється в Дрогобичі був свій пивзавод! Ану гайда відроджувати пивоваріння!


А як же Дрогобич і без служби СОЛІ? :)


До і після атомного удару






Штаб це по суті була велика телефонна будка. Начальники дільниць сиділи на трубці і контролювали ситуацію. Збоку стояв слинозбірник 😊 Кожен з них мав щиток з лампочками та тумблерами. Вона там наклацували що у них відбувалося і ця вся інформація поступала на головне табло. Тут вона відображалася на тоді ще не ретро лампових індикаторах. Глянувши критичним оком інженера розумієш що це все показуха. Можна було піти в сусідню кімнату і так сказати шо Автокрановий завод ще не готовий. Та це були часи показухи, масової автоматизації народного господарства і виконання постанов партії. То ж за цей чудовий штаб хтось напевно отримав підвищення.

навіть нафтопровід є!


Примітивно, але душевно!










В одному з кутків лежало все напоказ




З бункера є кілька виходів назовні. Один з них йшов поруч будівлі на типовий грибок вентшахти. Зараз, само собою, він повністю засипаний сміттям. Це найнадійніший спосіб закриття входів у бункер. Інший вихід йшов за будівлю де я колись малим катався на санках. Тут зараз похильник та двері вниз.

Стандартний запасний вихід


немає надійнішого захисту вентвходів як засипати його сміттям! Не пройдеш!


Тунель від запасного виходу до бункера




Ця ж вентшахта ззовні


Ще один аварійний вихід


"А без музики у світі смерть не страшна, а без музики не хочеться помирать"






Тодішні AirPods




1979 рік


ну це якщо хтось раптом захоче вийти назовні


Протирка для знезараження зброї. Самої зброї ми не найшли :(


Більше години часу в бункері робити немає що. То ж ми рухаємося до наступного підземелля. Знаходиться воно на площі Ринок. Ми заходимо у довгий вузький магазин канцтоварів. Власник відсовує декоративну пластикову плиту зі стіни і перед нами відкривається отвір у просторе підземелля. Ого! Та тут все так зашифровано що навіть євреїв могли під час війни переховувати!

Давненько сюди ніхто не спускався


Вихід в магазин


Перша кімната зразу зі сходів


Стрімкі сходи вниз повністю засипані піском. Колись це був вхід у підвал який потім замурували щоб зробити магазин. Всередині є три кімнатки і знову ж таки замуровані проходи у сусідні підвали. Швидше всього ситуація тут така ж як і у Львові на Площі Ринок. Під усіма старими будинками колись йшли підвали що з'єднувалися між собою. І якщо у Львові їх всіх вже майже розкопали та переробили якшо не на ресторани то на музеї, то тут ще непочаний край роботи.

Кімната зі сходів ліворуч. Нагорі там сифони і стяжка


Гак над стелею напевно для каналізації?


Видно шо цей прохід був замурований і потім його розбили




Схоже на прізвища власників


З цього підвальчика є кілька виходів назовні. Один з них веде у чиюсь квартиру, видно чугунієві сифони він сантехніки і стяжку. Інший йде надвір, через нього навіть попадає сонячне світло. Вся підлога підвалу всіяна старими згнившими речима та сміттям. Це все «забетоновано» у двадцяти сантиметрах глини з піском. Частину її колись намило через ці отвори зверху.

Головна кімната і хід праворуч


Тут є свіже повітря


Ще один вихід на тротуар


надійно залито бетоном!


У підвалі був старий лічильник на воду на вже недіючій трубі. Подібні лічильники я бачив у Музеї Метрології і вони датуються 1950-ми роками. І це теж частина історії. Всі ми добре памятаємо як початку 2000-х встановлювали лічильники «на воду». Бо за союзу вода була за копійки без лічильників. А тут о на маєш! Виходить що на початку 50-х років і в Союзі рахували кубометри.







Аналогічний лічильник у музеї


В одному кутку була масивна металоконструкція з серпом і молотом наверху. Найімовірніше це мав бути надгробок якогось енкаведиста. То ж підвал був доступний ще за радянських часів. Копнувши для інтересу на півштика ми натрапили на монетку. Що це за монетка ми не з'ясували, стан був поганий. Ці підвали насправді мають великий потенціал. Якщо розібрати одну із замуровок та пройти у сусідній будинок то можна буде зробити непогану екскурсію «підвали міста Дрогобича». Чи спробувати там знайти речі епохи Бруно Шульца чи Франка.

Надгробок любителя совка


Так фотогінічніше! Руками тих хто цього не застав




Ну і на завершення кілька світлин з підземель ратуші. Тут є величезний сейф з потужнішими ніж в бункері гермодверима. В цьому сейфі колись зберігалася міська казна. Ось так люди мучилися коли не було кредитних карт. Нагору з сейфової кімнати вели гвинтові сходи. Зараз частину з підземель Ратуші використовують під музей ваг. Чимось він перегукується з музеєм метрології у Львові. Фунтофілія це цікаве та захопливе хоббі. Ми побачили старовинні ваги яким по кілька тисяч років. Примітивні російські ваги що вішалися на палицю. Ваги австрійського періоду і їх сучасні аналоги. Виявляється що у середньовіччі перед тим як спалювати відьму завжди її зважували. Якщо відьма важила багато, то її відпускали. Такі тяжкі кобіти на мітлі літати не могли 😊

Кімната відьми в ратуші


Музей ваг




Російський варіант ваг. Пересовуєш шнурок на якому вона висить і так важиш








Дуже наглядні ваги Львівського заводу. ліворуч продукція 1940 року за окупантів, праворуч 1939 польського року.


Тепер в мене зважений звіт вийде :)


Конструкція не змінилася за останні 200 років


Відьмині ваги


Рівновага на Експлорері


Двері в підземелля Ратуші


І знову вхід завалений сміттям


Дрогобицька казна. Порожня?

Гвинтові сходи нагору. Куди - невідомо, замуровані.


Прикольний старий краник в підвалі ратуші


І ще одні сходи в нікуди


Втомлені та задоволені прощаємся і їдемо в
Трускавець.



Це ще не всі підземелля Дрогобича. Точно відомо про ще кілька схожих підвальчиків. То ж будемо досліджувати далі!

Ну і ще раз вентиляція на закінчення. 😊

#87
В Солонці біля АЗК WOG є

Місцеві жителі розповіли що за союзу тут працювали теплиці. І Вежа була щоб їх поливати вночі. Бо в Солонці, як відомо, троха важко з водою в криницях. Навіть зараз, коли вже воду для теплиць не качають. Люди роблять свердловини на 70 і більше метрів.





Союз розпався, теплиці переродилися у квітники і вже стільки води їм не  потрібно. То ж вежа занепала. Весь метал в області досяжності порізали. А шкода. Вона могла би бути чудовою катушкою Тесла чи альпстендом. Головне дах над головою зробити щоб вона не завалилася. А так може бути навіть індустріальною памяткою місцевого значення.






#88
Важко зараз уявити що у міжвоєнні роки Німеччина серйозно боялася агресії Польщі. Доказом цього є тридцятикілометрова лінія оборони на між річками Вісла та Одер. Її почали будувати в 1932 році і проект курував сам Гітлер. На момент другої світової війни вона була одна з найсучасніших ліній оборони в світі. Крім ДОТ-ів та вогневих точок ця лінія ще включала підземні тунелі з залізницею, автоматизовані склади, госпіталь. Місцями залізниця пролягала до 40м під землею.



Перед тим як перейти до самої лінії ось трішки історії. Після поразки в першій світовій війні Німеччина була обкладена тяжкими виплатами(репатріаціями) на користь Франції та інших країн. А ще країну роздирала тяжка політична та економічна кризи. Більше десяти років в Німеччині була велика бідося, німці почували себе безправними рабами у власній державі (майже як українці в 90-х). Натомість Польща навпаки, розвивалася та користалася з ситуації що склалася. Вони мали сильну і патріотично налаштовану армію, а також спірні з Німеччиною прикордонні території. Все як завжди.





Ця лінія оборони по німецьки називається Regenwurmlager (табір дощового хробака) а по польськи Międzyrzecki Rejon Umocniony, MRU. Так як зараз це територія Польщі, то я вживатиму саме польську назву. Лінія знаходиться на дорозі Берлін-Варшава коло села Борижин недалеко від кордону, є вказівник з траси.



Всередині одного з ДОТ-ів


Сходи вниз до основного тунелю


Скрябін тут колись зупинявся своєю Побєдою мандруючи на Берлін, старого залізяччя на узбіччі вистачає. Зрештою кращого місця для відпочинку з дороги годі й придумати. Лінія ця довжелезна, реальних 30 кілометрів ходів під землею і сотня амбразур назовні. Мала її частина зараз окультурена і там проводять екскурсії. Решта відносно-доступна для дикого експлору.

Залізо хоч і старе, але я навіть сьогодні не встидався би на такому підїхати під Малевич




Опілля там немає. Відгадайте що ж тоді привернуло його увагу? ;)


Скільки джимміків влізеться на таку переправу?


Так як на наступний день мав бути концерт Металіки, а нам(+ Васіч і Святодій) ще до тої Варшави пиляти і пиляти то ми обрали офіційний шлях. Даєш пару злотих і по культурних гвинтових сходах спускаєшся глибоко в освітлене підземелля. Я не буду зупинятися на детальному описі цієї лінії та екскурсії, в інтернеті є багато і всього по ній. Опишу лише свої враження. А вони дуже сильні.

Початок екскурсії


Недобудована частина лінії. Гітлер планував закінчити її в 1950-хх роках


Вентиляція


Німці курва


Кімнатка в ДОТ-і


Напевно тут був комутатор телефонних ліній






Спуск вниз до колії




Катушки з телефонним дротом


Це навіть не лінія оборони, а повноцінний військовий метрополітен. А як інакше назвеш тридцять кілометрів підземних ходів по яких прокладена колія і їздять електропоїзди? Є тут свої станції, стрілки та вокзали. Тільки от замість кіосків з шаурмою на поверхні нас зустрічають озброєні до зубів бетонні їжаки. Я колись туристам розповідав яка Лощина велика і як це технічно складно все було зроблено. Але в порівнянні з MRU Лощина це курсова робота студента перед тим як його допускали будувати цей бункер. Розмір тут більший, він сам є глибший а ландшафт місцевості складніший. Над MRU болотиста місцевість з озерами, мало би тексти. А в тунелі хоча й холодно, але сухо. Термометр на стіні показував лише 7 градусів все ще тепла. Зазвичай в підземеллях тепліше, коло 10-12 градусів.

Зразу видно шо колись тут не було Екскурсій і всі ходили дикуном


Найпоширеніше слово після "Х*й"


Німецькі написи коло колії


Станція. тут могли розминатися поїзди


Відгалуження в склад








Побродивши зо дві години по MRU ми добряче втомили ноги і обморозили литки. Крім тунелів ми оглянули ще величезні кімнати-склади. В свій час у них навіть працювала автоматична логістична система. Коли радянська армія зайняла цей об'єкт то вони ше довго не могли зрозуміти що це і для чого потрібне. А спитаєтеся як зайняли? Та дуже просто: валили вперед три доби без перепочинку. Німці, що воювали на два фронти, не встигли перекинути в бункери потрібну кількість солдат.

Цілком законно лишили тут нашу наклейку






На 1939 рік Польща умудрилася безнадійно відстати від Німеччини в технічному розвитку. У них навіть ще на той час існувала кінна армія гусар. То ж бункер німцям не пригодився. А от зате Союз пробував сюди вивозити радіоактивні відходи з Чорнобиля. А шо?! Глибоко під землею, нікого тут немає. Але потім, на щастя, заспокоївся з тим.

Кажанчики вже звикли до шуму туристів


Запусти сюди воду і буде тобі каналізація


Я ще чув теорію ніби то ця лінія оборони будувалася насправді проти Союзу. Як і аналогічна в Чехії. Але звучить це малоймовірним, враховуючи реальний стан справ в країні зРад на той час. Навіть у 1940-ому році великий Союз з неймовірними труднощами та нереально високими втратами зміг віджати півострів ханко у маленької Фінляндії. А в далекому 1933 році ще тільки починалася індустріалізація країни. То ж ні про яку наступальну міць не могло бути і мови.

Все, на вихід!


Якшо їхатимемо сюди на наступний раз то обов'язково візьмемо з собою електросамокати. Пішки MRU фіг пройдеш. Цей об'єкт робили Німецькі інженери, а не якісь радянські військовополонені. Тут всюди рівно, сухо і просторо, одним словом є де поганяти на електротязі. Звісно що частина ділянок є підтопленою, але їх небагато. А без самоката все за розумний час ітак не обдивишся. Екскурсія була цікава, хоч і по польськи. Ми мали вдосталь часу все обдивитися та перефотографувати.



До Svyatodiy: Графоманія лікується лише відрубаними пальцями. Так шо настрочив я і про MRU. Знаю твою думку про звіти з баянів. Але я отримав задоволення 😉 А хіба не в цьому сенс життя?
#89
Вже традиційно ломимся на 14 жопня в гори. Звіт з минулорічної мандрівки тут. На цей раз буде hard core. Бо хочемо відвідати заросші та малоходжені місця. На весь інтернет лише два звіти звідти. Зате там є бункери по ПСВ.

План:
- Виїзд 12 жопня субота 8-00 ранку.
- 14-00 прибуття в Явірник, коло Щибеного
- Ломимся вгору
- 19-00 таборимся під Стайками


(с) фото зі звіту за лінком нижче


- 13 жопня неділя: лишаємо намети де є. Перехід до Микулески, огляд залишків фортифікації. Ночівля на тому ж місці

- 14 жопня понеділок: спуск до машин.
- Огляд ДОТ-ів коло Богородчан Ми ше не були в 3-и поверховому ;)
- Повернення у Львів

Попереджаю зразу: буде лютий жестяк. Хто продирався через триметрові зарослі жерепу а ще й в дощ той знає. Ось є кілька звітів звідти. Люди собі травмували коліна, губили палиці, багато матюкалися.



Звіт 1 і 2
Кілька фоток

Ночівля в наметах і вночі точно буде мінус. З собою обов'язково мати трекінгове взуття, дощовик, палиці та окуляри. Жереп часто травмує очі.


Нагору йде якась стежка, але на інтернет картах її немає бо тудою мало хто ходить. Так шо будемо шукати на місці. Дозволів від прикордонників не потрібно.

Додам кілька світлин. більше є в тих звітах. Але кажуть що чорні там все цінне вже позбирали. Я апарат беру.



Попередньо зголошувався Саннімен, Бригадир, Міша Le-i-3о, Діма Експлорер, може ше когось забув. Підтвердіть будь-ласка хто їде шоб ми порахували місця в машинах.
#90


Приходьте, потусуємся, поговоримо про нашу рідну Полтву. Це буде просто лекція, в Полтву не йдемо. Заодно можна буде купити наші фірмові жилетки та книжку Туристичні Креативи за ціною автора.
#91
Фоткаємо знахідки за день


Неможливо навчитися їзді на велосипеді переглядаючи лише ролики на ютубі. Аналогічно неможливо навчитися користуватися металошукачем не вставши з-за монітора. В обох випадках потрібні практичні уроки.



В нашій країні, на жаль, людей з металошукачами часто називають «чорними археологами». Таке клеймо повісили засоби масової дезінформації на всіх, кому цікаво що там приховує земля. І це не дивно. Люди що не сидять перед телевізором це їх прямий збиток. Звичайно, малий відсоток шукачів і справді розкопує кургани та плюндрує могили. Але цих людей є дуже мало. Неправильно всіх мусульман в чамлі вважати терористами бо 0.00~01 відсоток цим займається.



Для чого мені здався той металошукач? Тобі шо, Полтви мало? Гм, та прикладів море. Пройтися по місцю падіння німецького літака, знайти залишки перебування Євреїв у Полтві, перевірити старі печери чи не жили тут бува люди або знайти ключі що випали з шортів під час пробіжки. І це все теж чорна археологія??? Очевидно шо ні поки ти не знайшов щось цінне. Далі когось починає жаба дусити, зразу тебе фоткають і викладають на Вартову Башту 1.



Металошукач для дослідника це такий же інструмент як і ліхтарик, шнурок з карабінами чи автомобіль з правами. Але ним потрібно ще навчитися користуватися. Варіантів є два. Або самому довго і нудно копати цвяхи, дріт, гусениці та інше сміття. І так крапля за краплею здобувати досвід. Або приєднатися до людей які цей етап вже пройшли і взяти кілька базових уроків. Що, як у випадку Golem 14 Лема, прискорить еволюцію в сотню разів.



Коло Львова був монастир, а де монастир там і ярмарка. А де ярмарка там і монета та їх п'яні власники. Наприклад Південний ринок існує заледве тридцять років, і то скільки люди там всього загубили. А якщо ярмарок існував 300 років? Та ще й у відкритому полі? Туди ми і зібралися копати.



«Чим раніше почнеш, тим більше за день встигнеш», - мій перший урок . Це стосується не тільки роботи, стосунків та відпочинку, але й копу також. То ж о восьмій ранку мої колеги вже ладували свої металошукачі.

-   «Ти новачок, копай всі сигнали!» - сказали мені та лишили самого в полі.

І поки я зі своєю Аською виколупував з землі старі цвяхи вони встигли взяти кілька монет за 10 хв. І справді тут місце козирне. Я не злюся і не заздрю що нічого не викопав. Моє головне завдання на сьогодні здобути досвід. А покопати на результат завжди встигну. Як я потім дізнався, люди шо копають весь метал підряд і здають його на металобрухт часто заробляють більше, ніж ті хто шукає лише монети. На полях і в Карпатах чорного металу є дуже багато. А ще його значно легше знайти та  збути.

В пісчаному грунті все файно зберігається


Ця штука дзвенить як золото


Порпаюся в піску. Дитина виросла, іграшки залишилися


Місцевий мешканець вийшов пасти корову і почав до нас приставати. «Се муя приватна власність, ідіт гет звідси!». Ми не стали сперечатися та відійшли в сторону за вказану ним межу. Цей чоловік нам пояснив що колись Чорні Рагулі перекопали йому весь город, лишили ямки і він тому тепер нікого не пускає.

В сусідному полі монеток було менше. Зате нас чекало продовження цирку. Цей мешканець привіз на скутері свою жінку Галю. Як вона на нас налетіла! «Ах ви ж іроди! Держава гине, заводи стоять а ви тут копаєте! Нє шоб піти десь працювати! Та щоб ви здохли як моя корова. Тільки про гроші думаєте, мільйони заробляєте. Нині свято а у вас Бога в душі немає. « Ну і в такому дусі. Ми з того щиро поржали і вирішили не псувати їй настрій. Шкода мужика шо має таку жінку, шкода жінки що має такого чоловіка який цілий день пасе одну корову, замість піти на роботу. Мають поле чудес, а навіть не спромоглися його обробити, обгородити чи продати.

За словами досвідчених це був доволі нетиповий вияв агресії. Напевно чорні їх справді дістали. Монастир позначений на всіх картах, от і їздять. Ми передислокувалися на поле коло мого дому. Тут нас точно ніхто чіпати не буде. На цьому полі колись рубали ліс, потім садили пшеницю. Були дві дороги якими їздили на кавалєрку. Зараз я тут зранку бігаю. На перший погляд це нічим непримітне поле в глушині. Та на моє превелике здивування на цьому полі були цілі розсипи монет. Деякі лежали навіть на поверхні.

За день ми не обійшли і половини цього поля


Як виглядає коп у новачка? Я йду зі своєю аською і пікає лише чорний метал. А поруч йде робо-коп і в нього монетка за монеткою. Підходжу я до нього і там де він показує пальцем моя асьська теж чує монетку. Питається: чого я нічого не викопую? Одним словом справа не в апараті, а в досвіді. Як його правильно тримати, як водити, на який звук звертати увагу, де і скільки копати, нюансів тьма.



Коли мені це все пояснили то я теж став монетки зустрічати. Небагато, але більше від нуля. В цій справі велике значення має точність визначення цілі та глибини в землі. Бо на одну монетку попадається десять корків, дротів і пляшечок з міндобривами. А ще чорний метал з отвором посередині дзвенить як золото. Відрізнити це сміття від монетки дуже важко, тому треба копати. Якшо ти новичок як я, то одна ціль займає пів години. Велика траншея, купу грунту навколо, пошуки що пищить серед цього всього. А профі практично за 1-2 копка вже мають ціль в руках. Ефективніше копаєш – більше викопуєш.





За день до копу я собі був думав «Копати це не моє. Я ж не азартна людина. Надоїсть за дві години, піду додому полежу собі, а вони най там порпаються в тій землі.» Але насправді час з 8 ранку до 7 вечора пройшов швидко. Ходиш собі на свіжому повітрі, чимось зайнятий, щось нове вчиш, в телефон не заглядаєш. Час від часу переговорюєшся з товаришами про знахідки. Мозг відпочиває, ти наповнюєшся спокоєм. Навіть на обід не сильно тягнуло.





Перед копом я був нагострив свою лопату. Виявляється що це було зайве. Гостра лопати може випадково зачепити ціль і серйозно її пошкодити. Тому краще копати тупою, але безпечною лопатою. Та й пальці на ногах ціліші будуть. Вввечері ми підрахували улов. На нас всіх поза п'ятдесят монет. Найстаріші це 1500-і роки, найновіша ювілейна 20 копеєк до пятдесятиріччя революції 1967 року. Основна маса була крейцери 1800-х років. Значить за Австрії тут був жвавий рух. Один мідний крейцер був еквівалентом десь 50 грн зараз. Загубив в полі дорогою з корчми і не дуже помітно. Другим великим пластом йшла перша світова війна. Багато патронів, шрапнелі, ґудзиків, пломб. Активних бойових дій тут не було, але хтось та й ходив. Для офіційної науки ці всі знахідки просто сміття, а для нас – радість!





Підсумовуючи: день був супер, я дуже багато навчився і навіть викопав кілька своїх монеток. Ми сюди ще раз приїдемо коли скосять сусіднє поле. Бо епіцентр монеток повинен бути саме там. Сьогодні Шумахер вчив мене їздити на Daewoo Matiz з коробкою автомат. Бо хоч апарат в мене простий, учень з мене ніякий але я з місця зрушив. Тепер значно впевненіше чуюся з приладом в руці.





Багатьох пошук з металошукачем приваблює можливістю отримати щось цінне і на шару. Майже як пошук грибів у лісі. Якшо обгородити цю ж ділянку парканом і запускати людей за гроші то кількість бажаючих упаде в рази. До шари я не звик. Напевно тому пошук скарбів це не зовсім моє. Але я дуже вдячний всім друзям за досвід та чудово проведений день!





А який був Ваш перший раз?
#92


Хоч ця фраза і означає «До побачення», але на суржику читається як «зупинися». Що я і зробив у місті Грац. Заїхати з Варшави в Хорватію можна і за день, як і зі Львова в Берлін. Але для цього потрібно виїжджати вранці, що було для нас анріал. Адже перед тим був концерт Металіки. То ж після довгих збирань, бронювань, прощань та обнімань я вперше за тиждень опинився сам на сам із трасою.

Альпініст та Піхотинець, прощання


Правильна тара для алкоголю


Ото Австрійці дають!


Їхати мені 12 годин, зайнятися особливо немає чим. То ж я спершу сумував, прокручував в голові події за тиждень, думав як писатиму звіт з Бункера. А потім вимкнуся і просто їхав. Є свій кайф в самотності. Робиш шо хочеш і як хочеш, ні на кого не потрібно зважати, ні з ким не потрібно узгоджувати спонтанні ідеї. До речі, на підході є ще два великих звіти 😉 з розводлом та хитанням, але ще проявляється плівка... А тим часом розкажу про місто де народився Шварцнегр.

Центр Міста


Мій готельчик. Симпатичний.


Базар як і в нас. Але циганів нема


А як же без хустки!




У Граці я був о 10 вечора, запаркувався майже в самому центрі, випив пива, витягнув польського кліща з паху та й завалився спати. Вранці пішов у розвідку. Грац це старе автентичне австрійське містечко, розміром як два Дрогобича. Тут все як було колись: справжній ринок в центрі міста, скляні багаторазові банки замість пластику, поважні дядечки читають газети на дерев'яній рамі зранку в кав'ярні. Туристів тут небагато, ціни помірні, люди спокійні. Але мене історія не дуже цікавила. А от шось посучасніше...

зустрічає при вїзді


Просто і зі смаком. наші на автошроті теж могли б таке зробити і скульптури для дитячих парків продавати






тут він спав




І в армії служив




Хоч і деревяний, але австрійський!


Кухня з того часу






Наша якась простіша і надійніша


А я завжди думав що це китайський винахід


Порівняння 1:1. Мязи звичайної людини і цього качка


Оригінальні речі якими він тренувався


Напевно найвідоміший його образ




Для порівняння зріст Шварцнегера і мій, 1.72м






Містечко Грац відоме тим що на його околицях народився сам Арнольд. Зберігся його будинок і багато автентичних речей. Зараз там музей. Ще від народження він був богатирем, потім цілеспрямовано качався. Емігрував в штати де власною працею добився успіху.

Двір будинку


Ну і дітвакам для яких навіть третій термінатор це старі нецікаві фільми, зробили такі от скульптури






Австрія!


Також поруч є величезна радіостанція. Побудували її ще в німецькі часи. У ангарах стояв передавач. Ця вертикальна мачта була антеною. Зараз радіостанція закрита на самонарізи. Через вікна проглядається масивний дизель розміром з автомобіль, узгоджуючий пристрій з антеною. Навколо кілька хатинок та поля. Гарна точка щоб заінсталитися на наступний раз. А сьогодні мене чекає Хорватія і море.

Будинок радіостанції


Вихідний передавач та узгоджуючий пристрій з антеною


Писало що це так катушка антенного контуру замаскована




на жаль все "закрито"


Вид в приміщення через вікно


Дизель. Соррі за погану якість. Всередину не було часу попасти


Тут загинув хлопака коли хотів вилізти на антену. Австрія, а все як і в нас.


Ось. Видно що вихід передавача напряму зєднаний з мачтою антени!


напис на одних з дверей радіостанції


Зараз радіостанція на повну потужність не працює. На антену навішали всякого сучасного мотлоху


тут навіть радіоаматорський гурток є, але в сусідньому крилі будинку, за офісами.


+5 годин і я на морі!
#93
Ігор Чава з міської ради запросив нас вгості.

Є старі підвали по центру міста. Ось наприклад тут

Чи тут


Також я будуча малим пам'ятаю як вода вимила «підземний хід» неподалік фотоательє. Вхід в наші знаходиться неподалік вежі костелу. «ніхто не знає що там лазив якось мій друг але не далеко бо ... страшно)» Чогось видатного я не очікую. Буде те ж що і у Львові. Кілька кімнат максимум засипаних землею. Але все рівно цікаво, може старовина якась буде. Чисто теоретично мав би ще десь бути дренаж в центральної частини в річку. Щоб відводити воду за мури подібно як у Високому замку. На старих картах я знайшов хіба що річку яка зараз йде під землею під ринком в сторону ДСЮША. Теж можна глянути, але нічого великого там не повинно бути.





В другу половину дня в залежності від компанії ми можемо глянути шось по промисловості
Старий нафтопереробний
Полігон
Галлак
Очисні споруди 1 і 2
Автокрановий (робочий)

На крайняк є абандони тут і тут

Або полазити по баянах.

Поговорю з Ігорем, може нам покажуть Дрогобицький Мясокомбінат.

Одним словом буде чим зайнятися. 😊

Пропоную їхати машинами шоб могти нормально пересуватися по місту. Виїжджати зі Львова 8-30 щоб на 10 бути там. В мене є ще три місця.

Підписуйтеся!
#94


В далекому 1997 році якщо мав три круті касети то ти був пацан! А саме: Металіки, Нірвани і Оффспрінга. Аж досі дивуюся звідки в цій оазі гопізму та висоток таке взялося. Але що було це факт!

Металіку я вперше почув аж в 9 класі з позиченої на день касети. Їв на кухні вареники і слухав як розривається польський International поки батьків не було дома. Воно мені тоді не дуже заходило, але треба було полюбити - бо це круто. То ж я себе змушував 😊 До хорошої музики, як і до хорошої літератури, потрібно ще дорости. Тому реально мене зачепило аж в двадцять років їхнім попсовим Unforgiven-ом. А далі ще кілька загальновідомих треків, від яких мурашки по шкірі бігали, і в принципі все. Заядлим фанатом Металіки я ніколи не був і на парті їх не вицарапував. Як і слово *уй



Якось їдучи машиною по хайвею мене порвав master of puppets. Я зрозумів шо як кантрі музику так і Металіку потрібно слухати в середовищі їх природнього існування. Тобто в Америці. Тут вони звучать органічно з усіма цими траками і посмішками, тому заходять як сало з самогоном під Говерлою. То ж я захотів почути їх вживу.



Як я вже писав, попасти до своїх кумирів значно простіше ніж здається. Принаймні поки вони ще живі. Варшава ближча ніж Київ і саме туди вдалося купити квитки на концерт. А далі пів Львова ломанулося у Польщу харити поляків своїми синьо-жовтими прапорами на їх Арені Народовій.



Звук на концерті був кращий з усіх що я чув. Цим Металіка знаменита. Але, наприклад, шоу було слабеньке. Значно гірше ніж в Iron Maiden чи Rammstein. Те ж стосувалося і самої групи на сцені. Мене не покидала думка що роблять вони це все лише заради грошей. Слова звучали фальшиво, енергії давали мало, публіка хлопала за звичкою. Складалося враження при нагоді вони б презирливо плюнули в лице своїм фанатам що так балдіють від остогидлих їм самим пісень. Що Металіку тисне тягар власної слави. Вони раз зблиснули а далі так і не змогли перевершити самих себе. Хоч як і не старалися.



Чи мені сподобалося – так, дуже. Я щасливий що потрапив на цей концерт і нарешті почув вживу групу моєї юності. Чи я пішов би на їх концерт вдруге – ні. Одного разу вистачило на все подальше життя 😊 Ну а Нірвана і Оффспрінг самі знаєте ...

Ну і троха фотовражень як воно було


Засцення


Сцена велика, але спецефектів не дуже багато


Цікаво як вони там лампочки міняють?




Розігрів дуже пристойний був. Bokasa


Ура, стемніло. Починають!




Тепер цей прапор чув ще й Металіку


А ця куртка пережила не одну движуху


Поки грав розігрів ми троха "досліджували" нутрощі стадіону


Непрощений




Все, кінець.




ПС: Відвідування концертів троха не по тематиці форуму. Але збираюся послатися на цю тему в наступному звіті. А ще Хімік Фейкбук не читає :)
#95
Будапешт і Варшава це дві сусідні зі Львовом європейські столиці. Варшава ближча по кілометрах. Зате Будапешт швидший по часу. Шлях від хати до центру Будапешта рідко коли виходив більше ніж 8 годин, разом з кордоном.

Другою перевагою Будапешта є його вигідне розташування рівно посередині дороги в Хорватію. Тут часто зупиняються перепочити. Правда їдучи на море не до довгих зупинок. Хочеться пошвидше вже скупнутися та запити це все мохіто. А от вертаючись додому чому б не додати «добу до Будапешта»? Та ще й в стилі Експлорер 😉



Ось що мені вдалося відвідати знаскоку:

1)   Ангар із закинутими поїздами
2)   Офігенний колійовий музей
3)   Вибратися на дах в центрі Будапешта
4)   Побродити по покинутій пошті Будапешта
5)   Погуляти старими під'їздами
6)   Споглядати процес виготовлення кабелів
7)   Розвідати підходи до закинутої шахти під самим Будапештом. На наступний раз

Д-1, перший дизель!


Закинутий цех депо


Колійова мясорубка


Чайка на колії для пересування президента по секретній гілці метро Д-6


Хто знайде наклейку експлорера?


Типовий угорський підїзд


Ну і надахуя


Загальні враження від міста дуже позитивні. На кожному кроці можна придумати щось цікаве куди залізти. Наприклад вилізти на один з їх мостів через Дунай, чи спробувати підкорити риштування навпроти будинку Парламенту. В самому місті з машини бачив доволі багато закинутих промислових будівель, всяких труб. То ж лазити не перелазити 😊 Був би час.

Ангар із закинутими поїздами

Перший же лінк з гугла для «abandoned Budapesht» веде до ангару із закинутими поїздами. Це, напевно, візитна картка urbex-Будапешту. Величні паровозіки та зарослі ожиною старі вагіни під напівзруйнованим дахом історичного Депо мають особливу пост-апокаліптичну естетику. Жоден музей не дає цього відчуття неминучості, плину часу.




Ангари знаходяться майже посередині діючого депо. Сюди люди ходять на роботу, є камери та охорона з собаками. Стороннім вхід, само собою, що заборонено. Хоча дехто в неті пише шо рядовим робочим на сталкерів пофіг, головне начальству на очі не попадатися. Тим не менше всі рекомендують відвідувати це місце в неділю, коли нікого, крім сторожа, немає на роботі. Але в неділю ж перше вересня, ніяк не пропустиш. То ж я змушений був йти в суботу.

Недалеко від Депо є доволі непоганий готельчик. Він розташований в індустріальному районі Будапешта. Можна лазити хоч цілий день на своїх двох. Поснідавши, я з самого ранку пішов у розвідку.

Карта депо. Це не запал об'єкту. Він стопятцот разів вже спалений на інших сайтах.


Мій початковий план був підібратися з півдня. На карті чітко видно шо там заходить колія. То ж мають бути широкі ворота які всім влом закривати-відкривати. Або зацепом гонорово заїхати всередину. Також з півдня на карті стоїть багато старих вагонів. По них непоміченим легко можна буде добратися до цілі.

Запаркувавшись коло мальовничо поскладаних старих автонавантажувачів я пішов протоптаною стежкою в сторону колії. Поруч проїхав якийсь дядечко з дитиною на велдосипеді, значить стежка цивільна. Потім я чкурнув в кущі і опинився на самій колії. Паркана чи попереджувальних знаків не було.





Вїзд в депо


Ворота справді виявилися відкритими. Всередині Депо стояло багато сучасних блискучих поїздів. Проникнувши на територію я тут же розчинився в зеленці і став розглядатися. Там де були на карті закинуті вагінчики виявилася ... пустка. Все розібрали, шпали акуратно поскладати штабелями. Обломс...

Тут колись стояли старі вагони




Автоматичний реєстратор зацеперів


Мадярський поїзд. на мене нуль уваги


До ангару з закинутими паровозами йти десь метрів пятсот. Аце це пятсот метрів по пустирю у всіх на виду. До того ж прийдеться пройти повз адмінкорпус і дядечків які поруч завзято ремонтують власний автомобіль. Палитися з самого початку я не хотів. Тому вирішив спробувати пошукати інший підхід. Звісно можна було б йти вночі. Але вдень при сонячному світлі воно все має виглядати значно епічніше.

Обходжу депо зі східної сторони де станція. Тут один з легальних входів, зупинка поїздів, є паркінг, двері на пик-пик. Скажу вам чесно – у Львові таких кончєних станцій немає. Я спочатку був навіть подумав шо вона закинута або тут третю серію матриці знімали. Але ні, поїзда зупиняються, люди заходять і виходять. Фотки говорять самі за себе.

"Закинута" станція


Місток - спостережний пункт коло депо


Давайте напишемо на Варту1 що трава неприбрана?


З моста через колію відкривається чудовий вид на депо. Проглядається будка сторожа, двері через які всі ходять, камери на стовпах. Троха поспостерігавши і вивчивши ритм життя за парканом я пішов у бій. Ідея була проста. Якшо вже і йти по ворожій території – то найкоротшим шляхом. Так ймовірність запалу найнижча. І пофіг шо найкоротший шлях пролягає якраз посередині між постом сторожа і адмін корпусом. Тут стоїть така жара що сторож та собаки мирно куняють в тіньочку. А концентрація робітників по території всюди плюс мінус одинакова.



Дочекавшись товарняка я поліз через паркан. Ну шоб мене ніхто не почув. Паркан тут хоч і бетонний, але складається з трьох горизонтальних частин. Є де поставити ногу. Тому він перелазиться легше ніж наші радянські паркани в кубик. Постоявши хвилину в кущах я пересвідчився шо ніхто до мене не біжить.



Тепер треба перейти в будівлю старого ангару. Вона прямо переді мною. Нас розділяє якихось сто метрів і дорога. В ангарі вже навіть видно один старий паровоз! Та тільки но я висунувся з зеленки як нізвідки не візьмись машина. Їхала з півдня на північ. Я зробив кілька кроків назад в сторону кущів. Водій глянув в мою сторону і поїхав далі. Чи він мене помітив чи ні – я не знаю.



Ховатися тут вже не було сенсу і я перебіг до ангару. Двері, звісно що, залочені. Але є ще вікна з напіврозбитими шибами. То ж проникнути всередину не склало великих зусиль. Судячи зі слідів на траві це їх стандартний вхід сюди.



Скажу чесно – це того вартувало. Під довжелезним ангаром стояло кілька рядів вагонів, локомотивів та іншої техніки. Все ціле, хоч і старе та понищене часом. Але ніхто нічого на метал не ріже як це сталося в Україні. То ж я забрався на ніс найбільшого локомотива і почепив там наклейку Експлорера. Ну а далі описувати немає сенсу. Фотки говорять самі за себе.























Назад виліз так само як і заліз. Зі сторони ангару огляд дороги кращий. То ж я без проблем втрафив навіть на ту саму плиту що перелазив. Надивившись на старі поїзди можна переходити до нових. Можливо я сприйняв все заскладно і якби попросити їх культурно то мене б пустили через головний вхід. Або просто не звертали уваги на території. Але це потрібно хоча б мадярську знати. То ж я вирішив зробити все по старинці.



Вагон поїзда Луганськ-Ужгород після святкування нового року




їздив ше в 1991 році.








Офігенний колійовий музей

«Музей це нудно» - каже Васіч. Але тут, впевнений, він би знайшов чим себе зацікавити. Адже на великій території представлені локомотиви від найперший парових і аж до сучасних дизелів. Є поворотна платформа на якій можна покататися. Як і на дрезині та маневровому.







Музей знаходиться в пішохідній досяжності від депо. Звичайно шо не обійшлося без дитячої залізниці та магазинів  з сувенірами. Але крім того є багато пасажирських вагонів, снігоприбиральної техніки, всяких службових механізмів невідомого мені призначення.

Дитяча стрілка




В найстарішому паровозі








А це паровоз на бензині!!!


Тому тут все так просто :)




ось для порівняння класичний паровоз на вугіллі


Ну і бак з пальним. Коли воно було дешеве то чому б і ні


Бронебійні паровози з покращеною аеродинамікою. бугога :)




В 1951році вже атомна бомба була. А вони далі паровози будували






Паровозіки – ностальгійний та романтичний вид транспорту. Вони гарно виглядають, пахнуть і пирхають. Але в експлуатації це був суцільний жах. Зазвичай на одній заправці він міг проїхати не більше ніж 50-100км.Далі мусів зупинятися і доливати води. Швидкість теж була зазвичай 50 км/год. При переїзді тунелей потрібно було закривати всі вікна. Але чорний дим все рівно просочувався всередину вагонів. Про ефективність я взагалі мовчу. Якщо спалити вугілля яке використовує паровоз в топці електростанції то виробленої електрики вистачить щоб заживити три аналогічних електровози.

Висота колеса в зріст людини


Центрифуга для паровозів


Всередині центрифуги


Це вже пішли дизеляки


Машина для Васіча повинна бути такою :)




Підводний човен на колесах


А це шоб на ЛАЗ з розгону вїжджати


Закрита частина музею




Шахтні вагонетки


Майже сучасний поїзд




Скаржитеся шо у вас шумно на робочому місці і дує з кондиціонера?


Так два поїзди можуть і розчавити


Як завжди частина музею була відгороджена сіткою тіпа прохід заборонено. Тю! Для мене? Нічого не могло стримати від фоткання ходової Чайки переробленої під колію. Чи від оглядин напіврозібраних вагонів в закутках музею. Коли я вже, зморений сонцем, збирався сам йти геть то до мене підійшов якийсь з працівників колії. На марядській мові він напевно пояснював мені шо я нехороша людина і йшов всередину обгородженої зони музею. Ну ок 😊 Послухався.



Пішли різна дрезини








Елітні поїзди




І ще одна вертушка






Ходова Чайки


Все як в нас, без лома ніяк


ретро паровоз


один з останніх паровозів. Має навіть свій комин


Васіч, а для чого там ця надбудова як в кареті?


Дитяча залізниця по дорослому


Пригоди в центрі міста.

Далі я вирішив пройтися центром міста розвідати яка в них ситуація з дахами та під'їздами. На жаль, все так само сумно як і в нас. Більшість під'їздів на домофони. Хоча попадаються такі шо без, зазвичай там багато офісів чи хостелів.





Вихід на горище


Друге «на жаль» це виходи на дах. Хоч це і Європа а під'їзд доступний лише для своїх, але все рівно залочено. Позитив в тому що лочать найчастіше китайськими колодками. В нас з цим все куди посерйозніше. Попасти в такий під'їзд теж не важко. Мешканці не дуже ретельно слідкували хто за ними заходив.

Ось кілька фоток з їх під'їздів. Все чисто, акуратно, прибрано. І це звичайні будинки, не якісь там мега-пам'ятки.

Ще один вихід наверх


Дитячий замок




перспективна протипожежна драбина.


Але закінчується нічим




Була ще ідея вилізти на риштування якраз навпроти їх будинку парламенту. Зробити гарні фото. Але, як на зло, саме в цей день там проходив мітинг. То ж поліції стояло на кожному кроці. Лишимо це на інший раз.





Коли я вже був думав вертатися у машину по "золотий" ключ око впало на масивні дерев'яні двері на площі Йозефа. Виглядали вони брудно, на них не було домофону. Я прослизнув всередину і зрозумів що Бінго! Переді мною величезний закинутий будинок з внутрішнім двором квадратної форми і скульптурою посередині. Будинок мав чотири поверхи. По периметру внутрішніх стін йшли суцільні балкони. Дах був всіяний мансардними вікнами.











Тут колись на першому поверсі приймали людей. На останньому поверсі вели облік хто і скільки завинив. Але це було не угорське КГБ. Це була пошта. Збереглися каси і стелажі. Просторі кабінети начальства, стійки з серверами, кубики для планктона. Таке враження що люди от лише недавно покинули цю будівлю. Принаймні вазонки вже підсохли але ще не зів'яли. На стінах висіли кондиціонери та газові котли, лампи і меблі. Все на місці. Ні тобі графіті, ні сміття. Я був перший хто спаскудив цю недоторкану красу наклейкою Експлорера. Правда зробив це у важкодоступному місці на горищі, так що її ше пошукати прийдеться.

Перший поверх. Тут приймали людей.












Другий поверх. Вазонки ще не встигли загнутися. Значить люди покинули це приміщення недавно


будете тут провідайте наклейку!




Піднімаюся широкими сходами наверх. Ліфт і Вогнегасники всі на місці. Зразу видно шо ніхто з дестроєрів тут ще не побував. На останньому поверсі оглядаю горище переобладнане під офіси. Щоб якось додати світла вони практично весь дах вкрили мансардними вікнами. Виглядає дуже футуристично. Зараз вікна всі чомусь навстіж відчинені. Якшо буде дощ то заливатиме. Чи вони хочуть будинок під знос? 18 століття, тут колись був готель де купа відомих людей зупинялося. В нас би над ним трусилися.

Добре шо вікна хоч відкриті. Інакше я б спарився.




Колись було горище. Потім зробили кубики


Вид на Дунай і міст


Площа Йозефа


Ось так виглядає обличчя дослідника після дня полазок по жарі


Знаходжу металеву драбинку що веде наверх. І попадаю в темне, брудне і дуже жарке пекло. А точніше горище горища. Коли надворі +35С а ти весь після довгого дня вилазиш на горище де під п'ятдесят то розумієш: бути дослідником це справа нелегка. По суті я є у верхній точці даху. Горище йде по периметру будівлі і має десь два метри завширшки і три заввишки. Вся підлога завалена голубиним гамном в перемішку з дротами, трубками від кондиціонерів і самими кондиціонерами. Це все вкрите густим шаром пилюки.

Лізу на вершечок даху через горище




Останній крок


Вид з даху


На цьому колесі розваг я колись катався


Сопла реактивного літака до взьоту готові!


Вид на внутрішню строну будівлі пошти




Видно що будівля все таки закинута. Черепиця внутрішнього даху багато де відсутня, все протікає. Але з фасаду дах виглядає люкс, дирки є тільки у внутрішній частині. Дах доволі стрімкий, але є снігозатримувачі. По них і вибираюся нагору. Фоткаю цю всю красоту і, поки не звалився вниз, спускаюся назад в це жарке пекло. Ніким не помічений йду митися в фонтан що на площі навпроти.

Тут колись проводили засідання. Або просто бухали




Поки не пізно можна ковролін схабарити собі додому


Дані розвідки

В Будапешті є шахти Кобаня. Прямо під самим містом десь 30км ходів. Зараз вони частково затоплені, а частково йдуть під винні погреби. Вікіпедія пише шо вони становлять велику архітектурну та історичну цінність. То ж дуже цікаво було б туди попасти. А це можна зробити як легально за попередній записом невідома наскільки вперед, або як завжди. 😊



Ось часткова карта шахти


Будівля над нею


на території заводу над шахтою


Вхід кудись вниз в парку поруч. Паркан невисокий.


ще один вхід з іншої сторони заводу. Просто колодка і все.


Навколо шахти стирчить назовні багато вентиляційних отворів. Вони закриті тонкою арматурою. Є й звичайний похильник з китайським замком. Навколо дерева, бомжі, сміття. Район не дуже респектабельний.

Вентшахта іншого типу, той же парк


найвища концентрація ВШ на одиницю площі




решітки цілі. ніхто ше не хитав.


Також у Будапешті є стара електростанція. Вона діюча і туди колись пускали. Фігурує в неті в багатьох звітах. Але тепер, на жаль, чомусь водити туристів припинили. Сама станція добре охороняється і явних залазів не видно було. Все таки діючий об'єкт.




Залаз з вулиці. Попав на сходи і фіг тебе найдеш


Зато прямо навпроти є заводик що робить кабелі. Щоб троха згладити розчарування від станції я позиряв на станки в роботі. Якщо чесно – заворожує. Це як how It's made дивитися вживу.







Змучений і з брудними ногами я приперся в готель. День пройшов продуктивно, можна і розслабитися під тематичну музичку.

І це не засмага! :)




Висновок такий – Будапешт класне місто! Є де полазити. Рекомендую пошвидше всім туди навідатися поки ще не знищили стару пошту і депо з поїздами. А також поділитися в цій темі що ви там найшли нового.

А потім ноти почнуть потроху зникати... 😉

#96
В цій темі пропоную викладати пісні що стосуються нашого хоббі. Бажано щоб це були авторські пісні, можна лише тексти. Заспіваємо потім. Але й інші виконавці теж підійдуть. Мова не має значення, головне шоб стосувалися нашої теми. Ну і якшо ви бачите як можна текст покращити - сміло пишіть!

Почнемо з Гімна Експлорера (наголос на перший склад ;) ). Текст вже прижився, але так в студії ми його і не заспівали. Прийде ше час на народний хор Експлорера.

Перша версія для обговорення. Не бийте сильно а краще допоможіть допиляти.



Тільку Експлорер!


Най інші тупіють як м'яса шматок
Читаючи стрічку вконтакті
Мене ж Бог боронить від хибних думок
З Експлорера я ні на крок!

Бо хто всі вентшахти у Львові хитав,
Тільку Експлорер
Бо хто гермодвері з ноги Відкривав,
Тільку Експлорер

Напишемо Звіт з пригод наших всіх
І Кавес нема чо читати
Лощина для нас задача на сміх
Промзини доступні для всіх

Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то
Тільку у Полтві
Так люблю Хабар що бракує ми слів
Діг то є Діг!

На світі є порно ru.нет і даркнет
Я нігди туди не полізу
Бо з роду несхильний до хибних думок
З Експлорера я ні на крок..

Бо хто всі вентшахти у Львові хитав,
Тільку Експлорер
Бо хто гермодвері з ноги Відкривав,
Тільку Експлорер

Напишемо Звіт з пригод наших всіх
І Урбан нема чо читати
Лощина для нас задача на сміх
Промзини доступні для всіх

Бо хто гермодвері з ноги Відкривав,
Тільку Експлорер
Залізуть, зламають ще й копів набють,
Тільку Експлорер

Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то
Тільку у Полтві
Так люблю Хабар що бракує ми слів
Діг то є Діг!

---------------------------------------------------

Наступна пісня буде...

Червона герма

музика


Ти признайся мені,
Де ти вчора бродила,
Де порвала штани,
І де пецль згубила.
Може десь у лісах
Ти тру-бункер шукала.
Чудо герму знайшла
І її поламала?

Червону герму
Не хитай вечорами,-
Краще сходим у Полтву
Чи на ЛАЗ, у бомбарь!
Бо тая герма –
То залочена герма,
То заварена герма
В спецоб'єкт.

Бачу я тебе в снах.
У КМ-ках зелених.
По закритих ВШ
Я пролажу до тебе.
І не треба нести,
Що цей бункер не діє.
Бо давно уже ти
Всім спалив мою мрію.

Червону герму
Не хитай вечорами,-
Краще сходим у Полтву
Чи на ЛАЗ, у бомбарь!
Бо тая герма –
То залочена герма,
То заварена герма
В спецоб'єкт.
#97
Знайомий Станіслав Лисенко написав мені таке от повідомлення:

"
Знаю де є бункер. 52°25'45"N   14°21'22"E   Germany / Brandenburg / Falkenhagen /    в/ч 96579 я там служив в рад. арм.  🙂

Там був підземний пункт управління ГШ і вузол зв'язку "Арбалет". Декілька поверхів під землю.

А ще там під час війни був німецький завод хім. зброї
"

Я погуглив і справді мегацікавий обєкт.

Ось троха опису



Планую його відвідати під час відпустки цього літа. Також Свят нагуглив в тих краях ще купу всяких вартісних обєктів. Тобто Совєти висунулися якнайдалі на захід і там тримали все краще.

Так шо маємо ще одне місце для тру дослідників
#98
Кудою текла каналізація Львова за Польщі

В цій темі мова піде про колектор Полтви від перехрестя вул.Чорновола-Ставова (кільце коло Макдональдсу) і аж до очисних споруд. Цей колектор йде вздовж всієї вулиці Липинського паралельно основному руслу Полтви. Його збудували ще за Польщі для відводів промислових стоків міста. В ті часи річка Полтва від вулиць Чорновола-Липинського і аж до Західного Бугу була відкрита. Індустріальні райони Львова(вул. Промислова, Замарстинівська, Хмельницького) скидали свої відходи не у Полтву, а в окремий колектор що йшов паралельно. Таким чином річка залишалася чистою, а стоки можна було легко очищати.

Старий польський колектор в паралель Полтві. Видно сліди на стінах доки сягає вода.


А тепер найцікавіше. Основне русло Полтви має вихід в цей старий колектор. Значна частина стоків з центру міста колись також попадали в колектор на Липинського і текли ген на очисні споруди окремим каналом. У зливу вода переливалася через бортик, що перегороджував русло Полтви, і йшла у відкриту річку.

Вхід в старий колектор праворуч. Він нижче рівня води. Фото зроблено в Полтві, ділянка коло перехрестя Чорновола-Липинського.


Внизу можна намацати решітку. За задумом більша частина води з каналізації Полтви мала йти в цей колектор. А сама Полтва наповнювалася потічками нижче по течії. Зараз тут стояча вода бо решітка забита.


На жаль, цей старий колектор вже не виконує свою функцію. Причин цьому є декілька:

1)   Відгалуження Полтва - колектор на Липинського забилося брудом і вода туди майже не потрапляє.
2)   Від перехрестя вул.Липинського та вул. Б. Хмельницького і аж до очисних споруд йде новий радянський колектор. Совєти умудрилися його зробити меншим ніж старий польський колектор, та ще й з плоским дном. Дуже нагадує «раціоналізаторський» підхід на вул.Торфяній. Плоске дно швидко замулюється. А частина плит радянського колектора вже провалилася всередину, звузивши і без того малий колектор наполовину. Через це колектор зараз не може ефективно приймати всі стоки міста і потребує реставрації.

Стеля радянського колектора за ринком Торпедо


Обвалена частина колектора коло вулиці Пластової


А знаєте що мене здивувало найбільше? Що на очисних спорудах стоїть спеціальний насос який там на місці перекачує частину води з Полтви в колектор з Липинського. Це зроблено для того щоб розбавити концентровані промислові стоки і полегшити їх фільтрацію. Але ж вода туди мала попадати сама! Тільки почистіть будь ласка решітку! А вони борються з наслідками.

Ліворуч «чиста» вода з фекального колектора. Праворуч – стоки в колекторі на Липинського


Труба на очисних якою «розбавляють» стоки


Про старий польський колектор я довідався від Мінкова Марка Мойсейовича, людини яка 50+ років займається каналізацією Львова і чий підпис стоїть на його генплані. Він розповів що колись існував старий колектор в паралель Полтві. Але з часом він замулився і Совєти замість того щоб його чистити, просто закрили всю Полтву під землю. Мене дуже зацікавив сам факт наявності обходу вузького місця коло вулиці Торфяної. Адже це потенційно може усунути підтоплення цієї ділянки. Тож Олександр, Гандзя і Андрій вирішили дослідити цей кусок.



До нас тут ще ніхто не був. То ж довелося шукати входи «з нуля», як колись одинадцять років тому ми шукали в Полтву. Згідно відкритих карт старий колектор мав йти поруч з Полтвою по лівому боку вулиці Липинського (якшо їхати зі Львова). Обходивши там все навколо, надивившись на нудьгуючих школярів і танцюючих наркоманів, ми нічого так і не знайшли. Вхід у основне русло – є. А от додаткового колектора в паралель немає хоч трісни. А ще жара, аж плавиться фарба на чорних фірмових футболках Експлорера.

Корчма "над Полтвою"


Старий колектор на сучасній карті


Розчаровані ми вже верталися назад до Епіцентру як Олександр висловив мудру думку. »А що як колектор йде по іншу сторону вулиці? Гляньте на люки по центру дороги і дощоприймачі!». Ми практично одразу почали натрапляти на характерні полтвяні люки ще й з польськими написами. Уявляєте собі: на рогатці є польські каналізаційні люки.





Відкривши один з них ми аж завищали від радості!!! На нас повіяло полтвяною свіжістю та прохолодою... Застосувавши розкладну драбинку ми з Гандзею телепортувалися у Полтву, а Олександр залишився охороняти вхід. Забігаючи наперед скажу шо у цьому не було потреби. Запах Полтви відлякував зівак краще за Стінгера чи попереджувальні стрічки.

Спуск в старий польський колектор. Глибина 3м




Старий польський колектор має десь 2м висоти і 1 метр ширини. Дно яйцеподібне щоб мул не затримувався, а стеля плоска. Це по суті унікальний переріз, більше такого у Львові ми не зустрічали. Глибина колектора під дорогою становить 3м. Води під ногами не більше десяти сантиметрів. Дно деколи усіяне дрібними камінцями. Йти легко.

Рушаємо в сторону очисних споруд




Йдемо по течії по вулиці Липинського в сторону очисних споруд. Згідно з картою після кільцевої розв'язки мав би бути злив у основне русло Полтви. На стінках колектора чітко видно сліди від води. Як бачимо з фото навіть у найсильніший дощ вода вище пояса не сягає. Тобто цей колектор має значний запас пропускної здатності.

Орієнтовно там де мав бути злив з Полтвою наш просторий польський колектор закінчується і далі йде квадратний совєтський, з низькою стелею і плоским дном. Скажу Вам відверто: це був якийсь жах! Як можна нижче по течії ставити колектор меншого перерізу ніж йшов до цього?! Очевидно що він не справлятиметься з потоком води.

Перехід Польський – Совєтський колектор


Цілком очікувано рівень води піднявся. На дні з'явився мул і, не повірите, хоботи асенізаторних машин. Ці важкі, гофровані шланги просто валялися собі на дні, затримуючи мул і суттєво піднімаючи рівень води в колекторі. Деколи він сягав вище колін. Напевно колись колектор був відкритий і сюди несанкціоновано зливали фекалії з навколишніх будинків. Або це просто так радянська влада боролася із замуленням цього колектора. Якшо ж кількасот метрів в колекторі не лежить жодного шлангу то вода природнім чином потроху вимиває мул і рівень стоків падає аж до кісточок.

Продовження колектора збудоване в радянську епоху


Вихід назовні. Тут вже заливає до стелі бо далі по течії завалена плита


Що мали то в бетон і кидали


Один з люків назовні


Дуже брудна і стрімка вода


Бокова притока. Звідси мул попадає в колектор


Хобот асенізатора


Зруйнована ділянка колектора і вихід назовні


Минувши ринок «Торпедо» в колекторі стало відчутно жаркіше і з'явився ЖПС сигнал. Ми, по суті, йдемо в бетонному жолобі який зверху навіть землею не присипаний. Час від часу назовні виходять люки закриті круглими бетонними заглушками. Логічно, металеві швидко здадуть. Один раз нам навіть попалася ціла кімната з нормальною драбиною назовні. Це може бути гарне місце для залазу на наступний раз. Коли ми захочемо піти досліджувати колектор в сторону центру.

Вихід на поверхню


Та тут цілі апартаменти з видом на Полтву


Всю дорогу нас не покидала думка що ми не в колекторі каналізації, а в якомусь маслопроводі: - такий тут стояв запах нафтопродуктів. Колір води під ногами був темно-коричневий. Це різко контрастувало з синьо-брудним відтінком фекальних приток навколишніх будинків.

Фекальна притока з будинків


Злив з промисловими стоками основного колектора


Ми вже змирилися з тим що нам прийдеться рачкувати напівзігнутими аж на очисні споруди, як раптом побачили світло в кінці тунелю. Це обвалилася одна з бетонних плит колектора і звільнила нам вихід назовні. Та щоб добратися туди нам прийшлося мало не пірнати у ці маслянисті стоки! Бо над головою нависала інша плита. Вона звужувала просвіт між водою і стелею до тридцяти сантиметрів. З рюкзаком в руках я ледве-ледве протиснувся в цю щілину щоб не замочитися. Тобто ітак завузький по проекту колектор ще й наполовину перегороджує бетонна плита. Затопило вул. Липинського? Винна не зміна клімату. Винна відсутність нормальної експлуатацію інженерних мереж Львова! Притому що колектор цей йде по поверхні, він нічим не засипаний і плиту можна легко підняти краном та поставити на місце.



Звуження на шляху колектора


А де вузько там і рветься. То ж не дивно що колектор зруйнувало саме тут


Це ж звуження з іншого боку. Виглядає що його так спеціально зробили!


От так ми йшли


Вийшовши надвір ми доволі шустро почимчикували до очисних споруд. На бетоні зелень не росте. Зате, підживлена колектором, вона аж буяє навколо бетону. Утворився такий собі Львівський тунель кохання.

Під нами колектор яким ми щойно йшли


Львівський тунель кохання


Селфі в Полтві


Каналізаційна насосна станція зі сторони Винник і дріжджового заводу


Злиття каналізаційної насосної станції в основний колектор


Хтось поставив вентиляцію для колектора. Щоб не смердів. Цікаво чи переживе ця пластикова труба зиму з її вітром і намерзшим снігом?


Якщо цю решітку почистити то вода швидше проходитиме і колектор так не затоплюватиме


На очисних спорудах нас зустріла привітна жіночка. Вона нам все розказала і показала: що це називається «третя черга». Що он там аварійний злив на випадок дощу. Показала трубу з «чистою водою» і як вона граблями вручну чистить решітки від бруду. Шкода її, в Празі ще століття тому це робила спеціальна машина.

Очисні споруди




Аварійний злив у випадку сильного дощу


Гарно вичищена решітка на вході в Очисні споруди. Ручна робота!






Підсумовуючи: ми дослідили нову ділянку колектора від вулиці Липинського і до очисних споруд. Місцями рівень води і мулу сягав вище колін. Колектор має дві частини, Польську і Совєтську. В другій частині дно замулене, йти важко, місцями обвалилася стеля. Якщо цей колектор почистити і поремонтувати то він, цілком імовірно, зможе розвантажити основне русло Полтви під час злив.





ПС: ранком перед вилазкою ми ще пофоткали цей колектор зі сторони Полтви. Так, для повноти картини. Він, як і було сказано , знаходиться нижче рівня Полтви. Краї обросли брудом а в дні можна намацати решітку. І туди потрохи стікає вода.
#99
Напевно всі помічали одинокі будки попри трасу. Металеві або бетонні, великі або маленькі вони завжди привертають увагу. Їх ніхто не охороняє тому деколи аж дивно як їх досі якийсь газда не переніс собі на подвіря.

НУП


Так от такі будки це найчастіше НУП-и(НПП якшо перекласти) - "Необслуживаємиє усилительние пункти". Вони так же потрібні для кабельних ліній звязку як і водичка для марафонця. Щоб час від часу відновити параметри сигналу.

Якшо на вхід кабеля подати сигнал 1В то через один кілометр на його виході буде вже -0.1В, через десять кілометрів 0.01В а через сто - чистий нуль, тобто шум. Щоб такого не ставалося кожні Х кілометрів потрібно сигнал підсилювати а також відновлювати його форму. Тому що кабель також спотворює і частотну характеристику сигналу. «Х» дуже залежить від типу кабеля і параметрів сигналу. Зазвичай це одиниці - десятки кілометрів. Для оптичних ліній кожних 100км і більше.



НУП-и найчастіше закопують в землю і зверху ставлять будко-вхід. На дверях висить надійний замок а всередині ще й кінцевик. Тобто якшо відкриєш такий НУП то доволі скоро за тобою приїде поліція.

Всередині НУП-а


Раніше НУП-и використовували для міжміських телефонних мереж, для міждержавного звязку, для військовий цілей (РЛС - бойові ракети) і так далі. Тобто кабелів було багато, як і НУП-ів на них.

Та технічний прогрес не стоїть на місці. Тому сучасні комунікацї витіснили як мінімум телефонні кабельні мережі. То ж багато з НУП-ів виявилися закинутими. Хоча вони і пусті, та доволі теплі і сухі всередині. То ж в разі потреби можуть служити притулком для дослідника. Чи навіть новий рік відсвяткувати в Карпатах.

Вирішив відкрити окрему тему присвячену НУП-ам. Прохання кидати сюди Ваші фото НУП-ів ззовні-зсередини. Якшо НУП закинутий то можна і координати. Зазвичай вони на видноті тому ні про який запал обєкта мови йти не може. Якшо НУП діючий то прохання нічого там не рухати. Дуже ймовірно що це шось військове і може зашкодити обороноздатності країни.

----

Перший наш НУП був коло Сколе. Добротна цегляна споруда і навстіж відкриті двері. На жаль нижня камера повністю затоплена і закидана сміттям. Хіба приїхати сюди з дачним насосом і шашликами.







Недалеко від нього коло злиття Стрию і Опору також була типова металева будка. Тут сухо, всередині навіть збереглася якась апаратура 1969 року. Всередині запросто можуть розташуватися пятеро людей. НУП вкопаний в змлю, має бути тепло. Для порівняння такий же НУП але цілий є пофотканий тут











Аналогічний але менше розкурочений НУП в Росії


Так виглядають нові контейнери для НУП-ів Росія завжди мене дивувала своєю консервативністю.

Тут можна почитати про НУП-и за порєбріком. В нас вони такі самі. В Європі напевно інакші, але я ше не досліджував.

Далі почав падати дощ і ми, втомлені після Золотих Шахт і Бункера припинили наше НУП-ання. Троха згодом, вертаючись з роботи, я відкрив будку коло Ковирів. Тут вся апаратура на місці. Але сама порожнина виявилася якась мілка. І напис на ній що "відкривати лише після зняття тиску". То ж може бути якась апаратура для підземних газосховищ а не НУП. Компресор же близько. Або це шось з військової частини шо поруч і там далі в землю ще щось має йти. Треба навідатися ввечері коли не буде дачників. Хоча будка і не залочена і без давача.









Одним словом дописуйте сюди про НУП-и які знаєте. Зробимо разом цю тему Великою!

Наступний на черзі


ПС: Я навмисно не перекладав назву НУП на Українську мову. Тому що це вже історія. НУП пише на них самих, в ті часи НПП ніхто їх не кликав. Тому немає сенсу придумувати зараз їм нову назву.
#100
- Що може бути цікавого в шахті? – запитаєте Ви. – «Людей туди на каторгу посилали!»
- А якщо це Золота шахта? – відповім я питанням на питання. Лізти в золоту шахту куди благородніше ніж у вугільну. 😊



Досвідченіші люди добре памятають шумиху в пресі навколо золотих копалень на Закарпатті. У всіх нас тоді була одна думка: «Крадуть!». Як інакше простій людині пояснити нерентабельність видобутку золота? Ось простий розрахунок. В тонні руди шість грам золота. Якщо переробити стандартну 20-и тонну вантажівку ОНУР-а породи, то получиться 120 грам чистого золота. Гроші це немалі, а вантажівка породи по шахтним міркам це ні про що.



Та насправді не все так просто. Золото в породі знаходиться у вигляді мікроскопічних смужок що навіть очима їх не побачиш. Тобто ніяких злитків тут не буває! Відділяти золото від породи можна або промиванням, або хімічними методами. Перший варіант і використовувався в часи Кучми. Але він був недосконалий тому половина золота викидалася з промитою породою. Хімічний метод ефективніший і дешевший. Але наш народ як тільки чує слово «Хімія» то тут же стає на рога. Тому цей варіант не дали впровадити.



В березні місяці інвестор почав відновлювати там виробництво і ставити сучасніше обладнання. А це означає що зводити паркани та забутовувати входи. То ж, поки не пізно, ми вирішили туди навідатися щоб відносно легко помилуватися жовтими штольнями.

Коалінова шахта


Відновлене виробництво


Спуск в Золоту Шахту


Короткий підсумок:
1)   Ми(Electri4king, Vasi4, Назар і Golem) облазили кілька штолень що ведуть в головну шахту, оглянули видобуток коаліну і розвідали ситуацію зі спуском в головний ствол.
2)   Штольні розкидані на схилі гори Кукля. Найвища штольня розташована на висоті 240м.н.р.м, найнижча 160м.н.р.м. Довжина по прямій більше кілометра. Є багато бокових кімнат де вівся видобуток породи.
3)   Усі штольні зі значними завалами. Металеві тюбінги що підтримують стелю дбайливо вирізані.
4)   Найбільш діючою з усіх виявилася коалінова штольня. Все обладнання на місці, я навіть прохідний комбайн. Згідно записів люди тут були менше року тому.
5)    Ми дослідили адмінбудівлю та сфотографували багато цінної документації по шахті, включаючи її детальний план. Буде доступно для своїх.
6)   Ми заночували коло головного ствола і зробили пробний спуск в нього.
7)   За весь час до нас ніхто не підходив і не питався: «Хлопці що ви тут шукаєте?!»

Тунель що веде вглиб гори


Такі завали нам зустрічалися по дорозі. Перелазиш і йдеш далі


А може там золото?


Goldem перевірив золото на справжність


Ось де ми були

Тут і у всьому звіті всі професійні фотки то Васіча. Решту то мої з телефону.

Ну а тепер історія попорядку. Все почалося багато років зі звіту тому де наші хлопці шукали вхід у Золоту Шахту. Потім ми досліджували Соляну шахту і там захотілося додати нашим пригодам блиску. То ж Васіч запропонував як буде тепло злазити в Золоту шахту. «А чом би і ні!» - подумав я і чухнув туди на перший же зов.

Жовта порода в шахті




Тут і далі по тексту під словами «Золота Шахта» я матиму на увазі комплекс споруд який включає в себе не тільки шахту, а ще й штольні(горизонтальний вхід у виробітку з поверхні), штреки(горизонтальний але без виходу на поверхню), вентканали, фурнелі(вертикальні переходи між горизонтами) і всі решта шахтні приналежності. Який був наш початковий план я теж не писатиму. Бо все ітак було пішло не по плану але вийшло дуже класно.

Карпатський хайвей зі Львова в Берегове минає швидко за цікавими розмовами. Закуповуємся в місцевому супермаркеті Опіллям, водою, продуктами та іншими потрібними речами та й їдемо в село Мужеложичі. Одразу при вїзді звертаємо ліворуч і білою камяною дорогою деремося вгору попри виноградники. Орієнтуємося на силікатний корпус адмінбудівлі.

Збираюся в похід


Адмінбудівля


Досліджуємо що вони там повстановлювали


Доволі швидко перед нами постає синьо-білий корпус відновленого виробництва. Поруч запарковані автівки і навіть є поліція охорони. Проскакуємо це місце і паркуємося за поворотом на розвилці коло компресорної станції. Дорога прямо веде до штолень і перегороджена колючим дротом. Дорога ліворуч веде на закинутого стволу шахти.

Закинута компресорна станція


НДІ Опілля переймає досвід


Востаннє тут працювали в 2006 році








Вхід у штольню 23 поруч з компресорною


Троха вище якийсь навантажувач породи


Так виглядає завал зверху


Підходимо до коалінової штольні 28




Двері за трьома печатками


Досліджуємо гору Кукля


Дайте підзарядитися


Вежа на вершині. Може виліземо?


Така табличка, як не вилізти!


Пустіть у рукавичку


Ми тут нові, нічого не знаємо. Засидівшіся з дороги кидаємося в розвідку в одних шортах і з мобільними телефонами в руках. Деремося напролом через зарослі ожини, акації і драпу в пошуках стволу. І це була помилка йти непідготовленими в розвідку. Бо практично одразу ми знайшли компресорну станцію, два входи в золоті штольні, закриту коалінову штольню, величезну адмінбудівлю і будку ретранслятора на вершині гори. Причому що до будки йшло десь двісті метрів кабелю який просто лежав на землі і не був підключений. Виходить що місцеві цигани непогано заробляють на гашиші і коноплі, тому до металізму не опускаються. Брудні,покусані і поцарапаті ми вертаємося до машини.

Тяга з штольні 29, значить можна лізти!


Ми на розвідці. тому далеко не йдемо


Заварений вентствол штольні 23


Вид на Європу


Сучасні ємності для промитої води


Стела коло Адмінбудівлі


Всередині типовий живопис




Такі номерки видають коли спускаєшся в шахту




тут же видавали і когонки. Але їх вже розкурочили




Васіч вивчає прилеглі території


І як тут знайти шось корисне?








Порода поруч з адмінкою




Винні погреби в будинку навпроти. Ото я розумію шахтарі!


Нетронутий компресор і газоаналізатори




Вже пята вечора, а їли ми ше як ранком на Окко в Сколе. Підкріпившись вирішуємо дослідити штольню номер 29. Широкий і відносно чистий прохід манить своєю прохолодою. По залишкам шпал йдемо вперед. Доволі скоро перед нами зявляється завал майже до стелі. Пролазимо його і йдемо далі. Завали повторюватимуться і повторюватимуться аж поки не впруться у вертикальний рудоспуск. Далі пройти нам не вдалося.

Обід дослідника


"Чого ви всі такі серйозні?"


Вид в сторону Карпат


Васіч прийняв дозу Опілля


Нічого такого, інакше до тих дротів просто не дотягнешся


Ефективний релакс після обіду


Місця шалених людей




В цій штольні велася або розвідка або видобуток породи. Тому що всюди є багато бічних вибраних кімнат та прокладена колія. Також присутні фурнелі на інші горизонти. Спочатку, при вході в штольню, порода була сіра. Але з часом вона почала потроху червоніти як цнотлива дівчина на непристойний жарт. Перед завалом порода мала яскраво жовтий колір що місцями переходив в рожевий. А далі йшов крейдяно-білий коалін. Що порода, що коалін мали констистенцію мокрої глини. Тобто руками їх можна було запросто покришити.





Стіни вкриті тонким шаром бетонної штукатурки


Рудоспуск вниз


Йдемо далі вглиб гори


Бетон закінчився, почалися завали


Для масштабу, там вдалині тюбінги і завал. А також забутовано цеглою. Зато ліворуч можна пройти


Фурнель на інший горизонт


Стоп, розвилка, тормози, швидкість




Вихід назовні


Тут дерева прориваються у шахту


210 метрів над рівнем моря


В одномі місці ми не могли пролізти і кинули пляшку Опілля вперед щоб звільнити руки. Аж раптом зі стелі відірвалася велика брила золотоносної породи і завалила пляшку. Ми аж завищали від радості! Бо перед нами відкрився новий прохід!

Йдемо досліджувати глибини Морії


Це не постановочна фотка. Ми справді через ці завали проходили






Чому в шахті завжди треба мати запасне світло. Бо звалишся в таку от фурнель і гайки тобі


Виробітка без будь-якого укріплення


Назар часто подавав класні ідеї шо нам далі робити


Ну і для геологів я пофоткав троха породу










Вертикальна фурнель що йде вгору а не вниз як попередня. Біле це каоліт






Перехід жовтої породи в каоліт






Кінець. Ще одне провалля. Кажани масово літали кудись далі. Але ми не стали йти


Один Васіч жовтої породи, один - білої.




Я б зробив таку декоративну плитку для ванної


Сувенір напамять






Закінчилося Опілля, Васіч пє воду


Якщо почитати історію то видуботок золота в Мужієво вівся ще як дві тисячі років тому. Жили золотоносної породи йшли в каоліні (це глина з крейдою). Люди шукали ці жили і повністю їх переробляли. Я от подумав що золото і біткоін мають насправді дуже багато спільного. Що то що то важко добувати і його кількість обмежена. Що то що то використовується як гроші, хоча насправді практичної користі з нього було мало в ті часи.

Так от, перед нами відкрився прохід в чисто коалінову штольню, вхід до якої знаходився дещо вище і був за трьома печатками. Ці дві системи, по ідеї, не повинні були зєднуватися. Але...

Може хтось себе тут пізнає


депо






Приточно-витяжна вентиляція


Вхід зсередини




Після депо доволі скоро почалися завали. То ж цей поїзд нікуди вже не поїде








Назар пробує пофіксати шахту




Зварочний апарат в шахті




Стан коалінової штольні такий ніби тут щойно закінчилася зміна. Інструмент, заряджені вогнегасники, тюбінги, електрика, лампочки - все на місці. Попід стелю йдуть дві грубезні труби вентиляції. Всередині прокладена колія і на чільному місці стоїть електровоз з причепленими вагонетками. У Васіча розширилися зінниці і включився режим гіперактивності. Він почав гвалтувати той бідний електровоз всіма можливими способами лиш би він завівся. Та попередня зміна розрядила акум і вимкнула електрику. То ж прокохавшись з годину незадоволений Васіч пішов з нами далі досліджувати цю систему.

Коалінова кімната


Бур




Далі електрики нема, кабель завалило


Батарея електровоза дохла :(


Спуск на другий горизонт


Шахтні гриби




Під ними відходи їх життєдіяльності






Васіча вистачить і на два Паровоза


Це фігня а не завал, розчистимо!








В кінці тунелю


Фотки краще передають ту білизну і стерильну чистоту коалінових шахт. Тут є два горизонти десь 10 -20 метрів висоти між ними. Видуботок вівся комбайном. Він ще й досі стоїть в одному з тунелей другого горизонту. Перший горизонт після депо доволі швидко перекриває завал. Але якшо його обійти то опиняєшся у великій просторій сніговій печері з безліччю невеликих кімнат. На другий горизон веде людський ходок по деревяній драбині.

Цей великий хробак що створив підземний світ




Для масштабу




Всі написи на Моравській мові


Повністю робочий електровоз


Поки Васіч фотодрочив ми пішли людським ходком на 1 горизонт, але за завалом




нічого цікавого, просто пуста порода і все


Та ми вертаємся назад і, перелізши ще один завал, спускаємся на той же другий горизонт але вже по колії. Тут раптово починає пищати дозиметр! 0.6-0.8uSv. Не смертельно, але робітники дозу могли і отримати, якщо це тільки не радон. На другому горизонті суттєво прохолодніше ніж на поверхні, лише 16 градусів. За рахунок цього зі стелі звисають величезні і надзвичайно мякі грибки. Вони нагадують цукрову вату чи комір зимового пальто.



Майже як на новий рік


Застали Васіча на гарячому


Моя баба би сказала "Кавалєр!"








тут вже троха менше, 0,6




Їдемо на вихід




На другому горизонті стояв ще один маленький електровозик який, о щастя, був заряджений. То ж Васіч урочисто провіз нас 200 метрів до кінця тунелю де стояв чеський гірничий комбайн. Якби в шахті була електрика я думаю він запросто би завівся і продовжив проходити тунель. А так то просто гарний обєкт для фотодрочу!

16 градусів, доволі тепло


Металева зварна рама в шахті


Піднімаємся нагору




Все, кінець дороги


Троха відпочиваємо


Фото Васіча






Вийшли нагору ми вже затемна і переїхали до вертикального ствола в шахту. Це доволі віддалене від людей місце і можна спокійно заночувати в наметах. Повний місяць, вид на вогні Берегове. Ще би вода тут була то можна пластунський табір робити. Пробую заснути та не можу. Не пройшло і доби а вражень як за тиждень. Голова хоче це все переварити, а тіло вимагає спокою.

Дорога до відпочинку


Васіч дивиться своє відео з паравозіками


Машина не промокає і храпоізоляцію має непогану


Місце ночівлі коло ствола


Чистяк!


Вранці ми виявили що жорстко лоханулися з водою. Ми розраховували на дощ і навіть купили дощовики в Берегове. А була реальна спека і води в нас нема. Їхати десь далеко влом. Васіч спустився в ствол перший і виявив що далі вниз драбин нема. Всі підчисту зрізано. Тобто треба лізти по арматурі. А ще що в нас лише одна система. В принципі лізти можна і без страхівки, але для чого ризикувати? Друге але що в шахті жарко. Там порода окислюється повітрям і виділяється тепло. То ж без води там ходити не в кайф. Тому довго вагаючись ми все таки прийняли рішення спуститися туди іншим разом. А натомість пішли спускатися в ще один вентиляційний ствол.

Васіч йде перший




До дна без саннімена ніяк не досвітиш :(




Назар фон Мазох заглядає в закриту шахту


Прямо на нас зиряють камери звідси


Вентствол знаходиться коло однієї заваленої штольні номер 23. Спуск вниз десь двадцять метрів на шнурку. Всередині є приблизно пятсот метрів ходів. Закінчується все новенькою бетонною забутовкою. Таке враження що вони ізолювали головну шахту від бокових непотрібних штолень. А так то стан штольні плачевний. Все вирізане, таке враження що за кілька років вхід самозавалиться. Один вузьких завал вів на поверхню. Я тихенько проліз, підкрався до вентшахти ззовні і гучним голосом спитав «Хлопці! Що ви тут шукаєте?!»

Знайшли ще купу штолень де ми не були


Всередині штольні 23 за завалом.


Повна розруха і дестРой




Сучасна забутовка на роздоріжжі




Крематорій в шахті? Гм.. А це ідея!!!


Куски зі стелі сипляться нам на голови


Один з тупиків


То ж треба так нагло різати тюбінги в себе ж таки над головою


Зато порода тут красива














Там далі цегляна забутовка і все


На цій оптимістичній ноті я завершу звіт по шахтах. Васіч ще хотів лазити і лазити. Але ж в нас по дорозі є ще величезний бункер в лісі. То ж взявши по самородку ми якимось дивом запакувалися в джиммік і врубали ось цю пісню



Щаслива людина після полазок


Васіч читає камєнти що в нього шкари брудні


План шахти доступний для Своїх