Messages

До пЕрдуктів слід додати памятник Шашликевичу і Аморальну воду.

Хтось з металошукачем буде? Чи братимемо напрокт?

На понеділок обіцяють гарну погоду. Подумайте може комусь цікаво. Правда сонце вже заходить десь о 19-00. Тому о 17-30 виїжджаємо зі Львова Решта дні тижня вже розплановані Експлорером і Дзвінкою.

Може Рой або ше хтось візьме металошукача і повчить нас базових технік і прийомів? Або візьмемо самі напрокат і просто спробуємо походити троха. А потім навідаємося наприклад в Бункер у винниківському лісі, це недалеко. Яка там зараз ситуація? Варто туди їхати, хто знає?

[Всі хто їде пришліть мені не пізніше вівторка свої паспортні дані! Я підготую листа погранцям шоб нас там не прияняли за нелегалів.]

Привіт!

Хотів написати в понеділок, але ти мене випередив.

ПРопоную такий план мандрівки:

1) ВИїжджаємо в суботу в 10 ранку.
2) Приблизно після обіду 5-6 будемо на горі
3) Все фоткаємо і або розбиваємо намет коло куполів, або спускаємося до колиби якшо не зайнята
4) Неділя - просипаємося з бодуна, радіалки на найближчі гори. Тут приймаються пропозиції кому шо цікаве. Батлхантер наприклад хотів в Перкалабу попасти.
5) ПОнеділок - збираємося і їдемо назад. По дорозі знаю там є десь скеля велика, В верховині пивоварня, водоспад гук і все таке. Тут є один момент: Мені в вівторок на 11 треаб бути в аеропорту, лечу в штати. Так шо дома я б хоітв бути не підзіше 7 шоб ше скластися

Всі хто їде пришліть мені не пізніше вівторка свої паспортні дані! Я підготую листа погранцям шоб нас там не прияняли за нелегалів.

В понеділок буду на роботі то проконсультуюся в Хіміка. Він там був місяць тому, знає всі деталі і цікавинки на маршруті.

Попередньо +1, поки шо планів на цей день нема

А що там цікавого що на неї аж цілий день забивати?

+2 на 18 жопня

Я буду в Штатах в цей час, хіба без мене

Привіт Всім!

Нас любязно запросили прийти і оглянути Музей Грушевського. Покажуть все все все, включаючи підвали і горища. Так шо має бути цікаво.

Пропоную попередньо зібратися на 11 Жопня, 18-00. В цей час музей вже формально закритий і туристів там нема. Хто за пишіть тут або пропонуйте альтернативні дати.

Наклейка доволі непогано дивиться на чорному фоні. ПОбачимо якшо рік переживе і не вигорить чи відлетить то буде з неї толк.















До речі, хто має якусь хорошу ідею куди пристроїти табличку з дослідниками Львова?

Презентація книжки ждо сьогоднішнього виступу в Музеї Грушевського тут i pdf

Sorry, I will be in Germany on Sunday

Дякую Лесик! Домовилися з Сталкером на вівторок - середу записати мій і його текст. По ПОлтві і Чорний Кочегар. Подивимся шо вийде. Дамо на розсуд громадськості

дякую! Так і зроблю. Хто хоче зачитати разом зі мною про Полтву і Чорного Кочегара в Європі? Я забронюю "студію"

Дякую! на вашу неупереджену думку вартує мені читати самому чи когось попросити? Як я читаю можна було почути на виступі в Біласа

Після успішного виступу на Форумі Видавців Рой подав ідею зробити Аудіокнигу.

Чи є тут хтось хто з подібним стикався і може поділитися досвідом? На початок можна було б записати 1-2 кращі твори на вибір, або взагалі нові зачитувати як ото про Чорного Кочегара чи Борислав Ригає.

"Форум в Квадраті"

Мова піде про два форуми одночасно: про наш «Explorer.Lviv.Ua» і про книжковий форум чи то пак «форум видавців» в народі. І якщо останні десять років наш форум є міцний та незмінний як запах Полтви на Стуса, то от з другим форумом шось пороблено. Тут стало значно менше маленьких цікавих видавництв, а пустка заповнилася всюдисущими магазинними книжками та дивними людьми які займалися публічним анонізмом пін назвою «самопіар». Ми теж в принципі заради піару сюди йшли, але ще додатково кричали на перехожих: «Книжка про подорожі по всій Україні а також Листівки з унікальних місць Львова». Цю фразу ми вивчили до автоматизму і вона доволі непогано допомагали знайомитися з новими людьми.




Ще будучи на Горбогорах ми з Роєм продумали план як нам виступити на Форумі Видавців. Для нашого Форуму це був би великий крок вперед до публічності і визнання як «культурна спадщина міста». Це була б нагода познайомитися з людьми які нас чемно читають але нічого не пишуть, представити себе людям які мають що написати але не знають куди чи просто що продати троха книжок та листівок. А заодно і провести чотири дні на свіжому повітрі по ту сторону прилавка і отримати lifetime experience.

«Ой хто хто
Девяності любить,
Ой хто хто
На базари ходить...»

Саме так, свій перший продуктовий супермаркет я побачив в 2004 році а бутік з речима - в 2006. А до того всі свої 20+ років я скуповувався тільки на базарах, причому в основному на провінційних. З захопленням і піднесенням ми з самого ранку всією сімєю йшли вибирати чи то мені джинси, чи братові мешти чи щось батькам. Грошей тоді, звісно що, було мало, тому навіть якщо підходяща річ і попадалася нам в першому ж ряді то ми мусіли обійти весь базар по два рази щоб порівняти ціни і бути впевненим в тому що купуємо. Це була тяжка праця протискуватися між крокодилами і людьми в них, всі ці нескінченні примірювання та переодівання на морозі серед клунків та клітчатих сумок, цей сором шо тебе малого хтось побачить в трусах, ці занудні торги з продавцями, власниками такої бажаної речі. А потім пустка і моральне виснаження коли приходив додому.



Наступний виток моєї базарології це були всілякі радіо-базари де я вже зі своїми, зекономленими чи заробленими на статтях грошима ходив серед старих плат розкладених на асфальті та винесених з заводу деталях у сірникових коробочках. В ті підліткові часи я на дівчат дивився менш жадібно ніж на ті транзистори, динаміки чи ISA борди для 386 компа. «Які ж ті продавці повинні бути щасливі, маючи такий скарб на руках», думав я собі. І взагалі в них файна робота, стоїш собі нічого не робиш, а народ сам приходить і дає тобі гроші.

Ще я був хотів написати про продуктові базари, де в хмарі мух продавали м'ясо а в хмарі пилюки сир і молоко. А потім це все ще треба нести додому. Але картина ітак зрозуміла. Звісно що як тільки з'явилися нормальні магазини а потім і інтернет то на базарі мене вже більше ніхто і не бачив. Найперше через те що базар це місце - пожирач часу. Навіть якщо ти і купиш шось там краще і дешевше то часу вб'єш на більшу суму. Ну і запах та антисанітарія там нестерпні навіть для такого бувалого Експлорерівця як я. Але тим не менше, я виріс з вбудованим пієтетом до базарів і в душі завжди хотів попасти по ту сторону прилавку, відчути як воно бути власником і розпорядником таких бажаних благ.

Так от, без Експлорера, Експлорерівців та їх підтримки їх форум був би не в квадраті а під великим квадратним коренем. Тому що подати ідею я мастак, але довести її до завершення дуже часто не вистачає ні терпцю, ані часу. Але тут з'явився Рой, саме він вів переговори з організаторами форуму і забезпечив нам таке шикарне місце. Чи знаєте Ви що колись ще на старому Торпедо місця зліва від входу були вдвічі дорожчі ніж справа? Так, так, бо люди як заходили на базар то завжди йшли по годинниковій стрілці навколо стадіону і під кінець виходили вже скуплені. Так само і коло Потоцьких, ми були по ліву сторону від входу, якраз на початку алеї Аффторів так що минути нас було важко.





Також Рой роздрукував візитки, плакати, помагав носити всі ці книжки в намет і сидів там з Блондинкою і Гандзьою (завдяки кому власне сидів а не стояв) поки я нудився на роботі. Ну а якби не Гандзя, Стінгер, Юрко, Батлхантер і всі всі решта то ми б так ефектно точно не виступили.

Мої книжки потроху продавалися і без участі аффтора, але коли я туди приїхав в четвер ввечері після роботи то справи пішли значно краще. Книжки та листівки мирно жили в симбіозі, доволі непогано помагаючи продаватися один одному, часто купували і то і то. Але якшо людині занадто важко нести велику книжку чи просто немає грошей на неї але вона в захваті від нетуристичного Львова то можна взяти листівки. Дехто мінімаліст і вдома тримає лише найнеобхідніше, такі люди віддавали перевагу книжці.

І взагалі чотири дні на форумі не тільки минули як відпустка, розслабили і дали змогу переключити голову, так ще й збагатили мої антропологічні знання. Наприклад підходить до нас дідусь і каже що він теж аффтор 221-го вірша про Львів, має по віршу про кожне з імен і об'їздив пів світу. Правда неясно чи він там справді був чи просто начитався туристичних путівників, але говорить цікаво і впевнено, пробує грузити. А потім переходить на «і не введи нас у спокусу але визволи від лукавого...». Хіба ми не задумувалися що тут помилка перекладу, як же Бог, одне добро, може вводити людину у спокусу? Це нісенітниця. Такі люди як він можуть говорити довго і так шо не відчепишся, висмоктуючи з тебе енергію процент за процентом. Єдине що може вас врятувати так це ваш мобільний телефон. Саме так – його дзвінок це чудовий привід щоб вибачитися і перестати слухати такого проповідника. Потрібно додати таку фічу в смартфони що вони самі дзвонять коли ти непомітно постукаєш по них «Путін Хуйло»

Тому що в нашому суспільстві діє неписане правило: «якщо хтось дзвонить то це важливіше за поточну розмову». Тому людина кидає все і бере трубку де, найчастіше, будуть тривіальні розпитування і просто трололо яке можна запросто було б відкласти. А після розмови момент вже втрачено, важко вернутися до того місця де закінчив і зібратися думками знову.

Кілька разів було таке що людина приходила, знайомилася з книжкою, читала її і вже діставала гроші, як тут раптом дзвонив телефон і все, її ми більше ніколи не бачили. Мене щиро було жаль таку людину. Тому я вже кілька років як виробив правило брати трубку або якшо я незайнятий, або якщо я знаю хто це дзвонить і що це справді важливо. Третій виняток – повторний дзвінок, якшо це щось термінове то люди дзвонять кілька разів. А так то просто скидаю, договорю, закінчу справу, відповім на всі питання і тоді віддзвоню. І знаєте що? Світ не завалився і шляк мене не трафив.



Був один каратіст який косив під італійця але працював місцевим грузчиком книжок. Він був приземкуватий, мускулистий і дуже рухливий. З обличчя нагадував побрите шимпанзе а жестикулював так наче ламав кистю поліно як Вовк з Ну-Постривай. Я мав необережність закликати перехожих саме коли він ніс свої ящики попри нас. От він нам і почав на Італійській мові розказувати про бамбіно, камасутра, поліцай, молдовське посольство і тому подібне. Ми загальну суть його еротичної фантазії зрозуміли і були дуже щасливі що він спепшався сам за п'ять хвилин.

Але правда в тому що і книжка і листівки для більшості це не необхідність, а розвага. Тому людей треба до себе кликати, пропонувати їм цю розвагу. А то вони ходять і шукають що ж тут такого цікавенького продають, можуть і пропустити. Ми щосили кричимо «Туристичні креативи, листівки з Полтви, дослідники Львова» і це зачіпає публіку. Наступний їх погляд на наш стенд з Юрком в оранжевій касці і респіраторі, аби перегару не було чути, а потім на обкладинку книжки і клієнт наш. Далі йдуть розпитування про що це, знайомство з авторами і тут саме цікаве.... Багато хто дякує і йде собі далі щоб обійти весь форум, обдивитися всі книжки і прийти аж на наступний день та, не роздумуючи, лишити свої відкладені саме у нас. Людина свідомо вибрала нашу книжку і це дуже приємно. Це зовсім інакше ніж коли надивившись рекомендацій на фейсубку чи купившись на голосну назву люди купують книжки навіть не відкриваючи їх.
Є й такі хто одразу купує книжку після перегляду змісту і 30-и секундної розмови з автором бо бачить що це річ, чи просить візитку бо закінчилися гроші і куплять пізніше. Але найбільш приємно було коли в Роя просили контакти щоб він пофотографував для чийогось корпоративного календаря або провів фотосесію. Всі дуже позитивно сприйняли бренд «Дослідники Львова», він привертав увагу, піпл його хавав та запам'ятовував.



Були також ідейні і унікальні люди що знають Львів не гірше за нас, самі бачили хід під Високим замком чи приймали участь в усіх місцевих розкопках за останні 20 років. Дехто дякує нам за сайт і дивується що в реалі ми такі милі та пухнасті. Або просто зливає нам по необережності цінну інформацію. А ще ми дізналися що про Полтву марять чуть не всі секскурсоводи, вони вже і плани складають і цілі консиліуми збирають де на днях мають обговорювати цю тему. Жопа получається, треба пошвидше закріплювати лідерство і старатися не повести туди їх замаскованого агента. Або повести і лишити, хай вибираєтсья сам.

Колись один наш студент зробив валізу яка сама їздить за своїм власником по аеропорту. Такі ж валізи, але чоловічої статі, деколи ходили і по форуму. По обличчю було видно що він не дочекається коли ж нарешті вони вернуться додому і дівчині прийдеться відпрацьовувати за його терпіння та муки на цьому зборищі ботанів і буквоїдів. Або навпаки, людина йде між рядами і, розмовляючи по телефону, дивиться що там цікавого продають. Для чого вона це робить??? Перевірено не раз, така людина не то шо книжок, вона навіть голої сраки Моніки Левінські на стенді про святого мученика Омеляна Ковша не зауважить. По суті це і не розмова і не ходьба, а дві справи зроблені натретину.

По форуму сновигають бабусі в пошуках календариків на шару а також люди з церкви які і не планують щось купувати. В нашому наметі зібралося пів Експлорера, все аж тріщить по швах. Якби Гандзя не підклеїла вчора скотчем дах аби той не протікав то наш бідний намет точно би розлісся. Експлорерівці це добре коли їх мало. На столі помаленьку виріс терикон сємок а запах чаю відгяняє клієнтів навіть від сусідньої дитячої письменниці. Зато Беларуси навпроти тащаться, веселі люди які не люблять слово Бацька по відношенню до свлова Лукашенко. «Бо він Х.. а не Бацька». Беларуси прикалісти, вони не розмитнюючи ввезли сюди всі свої книжки. Кажуть що якби розмитнювали то вони б получилися золотими як батон в Януковича. «А якби вам танк сказали привезти, теж везли б?» питалися прикордонники. «Якщо для Української Армії то везли б!», відповіли ті і їх пустили в Україну так.



Користуючись натовпом і загальним безладом двоє Експлорерівців вирішили покопати на подвір'ї Потоцьких. А що, за наметами нас не видно а якшо і спитають, то скажемо ніби шукаємо вхід у Львівське Метро. Легенди твердять що тут, у подвірї Палацу на головній клюмбі сам Потоцький колись був закопав вночі скарб коли втікав з міста від братів панни Францишки з роду Капуцинів, які хотіли його каструвати. Очевидно шо за стільки років над скарбом вже певно горб землі насипали, тому ми підготувалися і взяли найбільшу метрову катушку. Вдаючи ніби проводимо езотеричний тренінг по контактах з медіумом Потоцького ми доволі швидко знайшли потрібне місце недалеко від найвищого дуба.

Настала ніч, задні ворота Палацу Потоцьких лишають відкритими бо має приїхати машина що чистить біотуалети. Ми в чорних паранджах (костюмів ніндзя не було на складі) почали тихенько довбати кам'янистий грунт. Але коли докопалися до дерев'яного віка скрині то нас охопила гарячка, ми забули про тишину та конспірацію і це була фатальна помилка. З вікна виглянула чиясь зморшкувата мармиза і ми почули верескливе «Ах ви ж розкопщики Йоб..і, ах ви ж Чорні Архітектори, скільки можна тут шуміти, не даєте спати. Валіть нах..й звідси! Ту скриню ще під час першого форуму видавців почистили, ви думаєте за які гроші він ще досі існує???». І в нашу сторону полетів її котик.

Ми постаралися на славу і отримали масу задоволення. Дякую ще раз всім хто допомагав і тим хто не заважав. Думаю за місяць результати нашої рекламної кампанії дадуться взнаки в черговому звіті Батлхантера. Головне шоб люди які зайдуть до нас потім і залишилися. А для цього повинні ми всі постаратися зробити форум цікавим та приємним для всіх місцем.

[1) Шукаємо добровольців помогти з модернізацією форуму. За це абонемент на пиво в Пивничку і доступ до Своїх автоматично!]

Дякую Батллхантер! Все супер!  Для тих хто не любить багато читати:


1) Шукаємо добровольців помогти з модернізацією форуму. За це абонемент на пиво в Пивничку і доступ до Своїх автоматично! :)


Ще одне: мене де факто не було тут 8 років. За цей час виникла своя тусовка зі своїми правилами. Я старатимуся в неї влитися в міру своїх сил. Говорили що є певні конфлікти між учасниками форуму. Я дуже зацікавлений у розвитку форуму як комфортного місця для всіх. Тому якщо можу чимось допомогти в їх вирішення - сміло пишіть мені, обіцяю неупереджено ставитися до кожного.

Ось вам моїх 10 заповідей адмодератора Експлорера:

0) Нехай не буде в тебе інших форумів окрім Експлорера
1) Люби форум свій всім серцем всією душею своєю
2) Люби користувача свого як самого себе
3) Не пали обєкти намарно
4) Памятай день форуму святкувати
5) Не флуди
6) Не копіпасть
7) Не пожадай хабара ближннього свого

8) Доповніть... ;)
9)...

"Форум в Квадраті"

Мова піде про два форуми одночасно: про наш «Explorer.Lviv.Ua» і про книжковий форум чи то пак «форум видавців» в народі. І якщо останні десять років наш форум є міцний та незмінний як запах Полтви на Стуса, то от з другим форумом шось пороблено. Тут стало значно менше маленьких цікавих видавництв, а пустка заповнилася всюдисущими магазинними книжками та дивними людьми які займалися публічним анонізмом пін назвою «самопіар». Ми теж в принципі заради піару сюди йшли, але ще додатково кричали на перехожих: «Книжка про подорожі по всій Україні а також Листівки з унікальних місць Львова». Цю фразу ми вивчили до автоматизму і вона доволі непогано допомагали знайомитися з новими людьми.




Ще будучи на Горбогорах ми з Роєм продумали план як нам виступити на Форумі Видавців. Для нашого Форуму це був би великий крок вперед до публічності і визнання як «культурна спадщина міста». Це була б нагода познайомитися з людьми які нас чемно читають але нічого не пишуть, представити себе людям які мають що написати але не знають куди чи просто що продати троха книжок та листівок. А заодно і провести чотири дні на свіжому повітрі по ту сторону прилавка і отримати lifetime experience.

«Ой хто хто
Девяності любить,
Ой хто хто
На базари ходить...»

Саме так, свій перший продуктовий супермаркет я побачив в 2004 році а бутік з речима - в 2006. А до того всі свої 20+ років я скуповувався тільки на базарах, причому в основному на провінційних. З захопленням і піднесенням ми з самого ранку всією сімєю йшли вибирати чи то мені джинси, чи братові мешти чи щось батькам. Грошей тоді, звісно що, було мало, тому навіть якщо підходяща річ і попадалася нам в першому ж ряді то ми мусіли обійти весь базар по два рази щоб порівняти ціни і бути впевненим в тому що купуємо. Це була тяжка праця протискуватися між крокодилами і людьми в них, всі ці нескінченні примірювання та переодівання на морозі серед клунків та клітчатих сумок, цей сором шо тебе малого хтось побачить в трусах, ці занудні торги з продавцями, власниками такої бажаної речі. А потім пустка і моральне виснаження коли приходив додому.



Наступний виток моєї базарології це були всілякі радіо-базари де я вже зі своїми, зекономленими чи заробленими на статтях грошима ходив серед старих плат розкладених на асфальті та винесених з заводу деталях у сірникових коробочках. В ті підліткові часи я на дівчат дивився менш жадібно ніж на ті транзистори, динаміки чи ISA борди для 386 компа. «Які ж ті продавці повинні бути щасливі, маючи такий скарб на руках», думав я собі. І взагалі в них файна робота, стоїш собі нічого не робиш, а народ сам приходить і дає тобі гроші.

Ще я був хотів написати про продуктові базари, де в хмарі мух продавали м'ясо а в хмарі пилюки сир і молоко. А потім це все ще треба нести додому. Але картина ітак зрозуміла. Звісно що як тільки з'явилися нормальні магазини а потім і інтернет то на базарі мене вже більше ніхто і не бачив. Найперше через те що базар це місце - пожирач часу. Навіть якщо ти і купиш шось там краще і дешевше то часу вб'єш на більшу суму. Ну і запах та антисанітарія там нестерпні навіть для такого бувалого Експлорерівця як я. Але тим не менше, я виріс з вбудованим пієтетом до базарів і в душі завжди хотів попасти по ту сторону прилавку, відчути як воно бути власником і розпорядником таких бажаних благ.

Так от, без Експлорера, Експлорерівців та їх підтримки їх форум був би не в квадраті а під великим квадратним коренем. Тому що подати ідею я мастак, але довести її до завершення дуже часто не вистачає ні терпцю, ані часу. Але тут з'явився Рой, саме він вів переговори з організаторами форуму і забезпечив нам таке шикарне місце. Чи знаєте Ви що колись ще на старому Торпедо місця зліва від входу були вдвічі дорожчі ніж справа? Так, так, бо люди як заходили на базар то завжди йшли по годинниковій стрілці навколо стадіону і під кінець виходили вже скуплені. Так само і коло Потоцьких, ми були по ліву сторону від входу, якраз на початку алеї Аффторів так що минути нас було важко.





Також Рой роздрукував візитки, плакати, помагав носити всі ці книжки в намет і сидів там з Блондинкою і Гандзьою (завдяки кому власне сидів а не стояв) поки я нудився на роботі. Ну а якби не Гандзя, Стінгер, Юрко, Батлхантер і всі всі решта то ми б так ефектно точно не виступили.

Мої книжки потроху продавалися і без участі аффтора, але коли я туди приїхав в четвер ввечері після роботи то справи пішли значно краще. Книжки та листівки мирно жили в симбіозі, доволі непогано помагаючи продаватися один одному, часто купували і то і то. Але якшо людині занадто важко нести велику книжку чи просто немає грошей на неї але вона в захваті від нетуристичного Львова то можна взяти листівки. Дехто мінімаліст і вдома тримає лише найнеобхідніше, такі люди віддавали перевагу книжці.

І взагалі чотири дні на форумі не тільки минули як відпустка, розслабили і дали змогу переключити голову, так ще й збагатили мої антропологічні знання. Наприклад підходить до нас дідусь і каже що він теж аффтор 221-го вірша про Львів, має по віршу про кожне з імен і об'їздив пів світу. Правда неясно чи він там справді був чи просто начитався туристичних путівників, але говорить цікаво і впевнено, пробує грузити. А потім переходить на «і не введи нас у спокусу але визволи від лукавого...». Хіба ми не задумувалися що тут помилка перекладу, як же Бог, одне добро, може вводити людину у спокусу? Це нісенітниця. Такі люди як він можуть говорити довго і так шо не відчепишся, висмоктуючи з тебе енергію процент за процентом. Єдине що може вас врятувати так це ваш мобільний телефон. Саме так – його дзвінок це чудовий привід щоб вибачитися і перестати слухати такого проповідника. Потрібно додати таку фічу в смартфони що вони самі дзвонять коли ти непомітно постукаєш по них «Путін Хуйло»

Тому що в нашому суспільстві діє неписане правило: «якщо хтось дзвонить то це важливіше за поточну розмову». Тому людина кидає все і бере трубку де, найчастіше, будуть тривіальні розпитування і просто трололо яке можна запросто було б відкласти. А після розмови момент вже втрачено, важко вернутися до того місця де закінчив і зібратися думками знову.

Кілька разів було таке що людина приходила, знайомилася з книжкою, читала її і вже діставала гроші, як тут раптом дзвонив телефон і все, її ми більше ніколи не бачили. Мене щиро було жаль таку людину. Тому я вже кілька років як виробив правило брати трубку або якшо я незайнятий, або якщо я знаю хто це дзвонить і що це справді важливо. Третій виняток – повторний дзвінок, якшо це щось термінове то люди дзвонять кілька разів. А так то просто скидаю, договорю, закінчу справу, відповім на всі питання і тоді віддзвоню. І знаєте що? Світ не завалився і шляк мене не трафив.



Був один каратіст який косив під італійця але працював місцевим грузчиком книжок. Він був приземкуватий, мускулистий і дуже рухливий. З обличчя нагадував побрите шимпанзе а жестикулював так наче ламав кистю поліно як Вовк з Ну-Постривай. Я мав необережність закликати перехожих саме коли він ніс свої ящики попри нас. От він нам і почав на Італійській мові розказувати про бамбіно, камасутра, поліцай, молдовське посольство і тому подібне. Ми загальну суть його еротичної фантазії зрозуміли і були дуже щасливі що він спепшався сам за п'ять хвилин.

Але правда в тому що і книжка і листівки для більшості це не необхідність, а розвага. Тому людей треба до себе кликати, пропонувати їм цю розвагу. А то вони ходять і шукають що ж тут такого цікавенького продають, можуть і пропустити. Ми щосили кричимо «Туристичні креативи, листівки з Полтви, дослідники Львова» і це зачіпає публіку. Наступний їх погляд на наш стенд з Юрком в оранжевій касці і респіраторі, аби перегару не було чути, а потім на обкладинку книжки і клієнт наш. Далі йдуть розпитування про що це, знайомство з авторами і тут саме цікаве.... Багато хто дякує і йде собі далі щоб обійти весь форум, обдивитися всі книжки і прийти аж на наступний день та, не роздумуючи, лишити свої відкладені саме у нас. Людина свідомо вибрала нашу книжку і це дуже приємно. Це зовсім інакше ніж коли надивившись рекомендацій на фейсубку чи купившись на голосну назву люди купують книжки навіть не відкриваючи їх.
Є й такі хто одразу купує книжку після перегляду змісту і 30-и секундної розмови з автором бо бачить що це річ, чи просить візитку бо закінчилися гроші і куплять пізніше. Але найбільш приємно було коли в Роя просили контакти щоб він пофотографував для чийогось корпоративного календаря або провів фотосесію. Всі дуже позитивно сприйняли бренд «Дослідники Львова», він привертав увагу, піпл його хавав та запам'ятовував.



Були також ідейні і унікальні люди що знають Львів не гірше за нас, самі бачили хід під Високим замком чи приймали участь в усіх місцевих розкопках за останні 20 років. Дехто дякує нам за сайт і дивується що в реалі ми такі милі та пухнасті. Або просто зливає нам по необережності цінну інформацію. А ще ми дізналися що про Полтву марять чуть не всі секскурсоводи, вони вже і плани складають і цілі консиліуми збирають де на днях мають обговорювати цю тему. Жопа получається, треба пошвидше закріплювати лідерство і старатися не повести туди їх замаскованого агента. Або повести і лишити, хай вибираєтсья сам.

Колись один наш студент зробив валізу яка сама їздить за своїм власником по аеропорту. Такі ж валізи, але чоловічої статі, деколи ходили і по форуму. По обличчю було видно що він не дочекається коли ж нарешті вони вернуться додому і дівчині прийдеться відпрацьовувати за його терпіння та муки на цьому зборищі ботанів і буквоїдів. Або навпаки, людина йде між рядами і, розмовляючи по телефону, дивиться що там цікавого продають. Для чого вона це робить??? Перевірено не раз, така людина не то шо книжок, вона навіть голої сраки Моніки Левінські на стенді про святого мученика Омеляна Ковша не зауважить. По суті це і не розмова і не ходьба, а дві справи зроблені натретину.

По форуму сновигають бабусі в пошуках календариків на шару а також люди з церкви які і не планують щось купувати. В нашому наметі зібралося пів Експлорера, все аж тріщить по швах. Якби Гандзя не підклеїла вчора скотчем дах аби той не протікав то наш бідний намет точно би розлісся. Експлорерівці це добре коли їх мало. На столі помаленьку виріс терикон сємок а запах чаю відгяняє клієнтів навіть від сусідньої дитячої письменниці. Зато Беларуси навпроти тащаться, веселі люди які не люблять слово Бацька по відношенню до свлова Лукашенко. «Бо він Х.. а не Бацька». Беларуси прикалісти, вони не розмитнюючи ввезли сюди всі свої книжки. Кажуть що якби розмитнювали то вони б получилися золотими як батон в Януковича. «А якби вам танк сказали привезти, теж везли б?» питалися прикордонники. «Якщо для Української Армії то везли б!», відповіли ті і їх пустили в Україну так.



Користуючись натовпом і загальним безладом двоє Експлорерівців вирішили покопати на подвір'ї Потоцьких. А що, за наметами нас не видно а якшо і спитають, то скажемо ніби шукаємо вхід у Львівське Метро. Легенди твердять що тут, у подвірї Палацу на головній клюмбі сам Потоцький колись був закопав вночі скарб коли втікав з міста від братів панни Францишки з роду Капуцинів, які хотіли його каструвати. Очевидно шо за стільки років над скарбом вже певно горб землі насипали, тому ми підготувалися і взяли найбільшу метрову катушку. Вдаючи ніби проводимо езотеричний тренінг по контактах з медіумом Потоцького ми доволі швидко знайшли потрібне місце недалеко від найвищого дуба.

Настала ніч, задні ворота Палацу Потоцьких лишають відкритими бо має приїхати машина що чистить біотуалети. Ми в чорних паранджах (костюмів ніндзя не було на складі) почали тихенько довбати кам'янистий грунт. Але коли докопалися до дерев'яного віка скрині то нас охопила гарячка, ми забули про тишину та конспірацію і це була фатальна помилка. З вікна виглянула чиясь зморшкувата мармиза і ми почули верескливе «Ах ви ж розкопщики Йоб..і, ах ви ж Чорні Архітектори, скільки можна тут шуміти, не даєте спати. Валіть нах..й звідси! Ту скриню ще під час першого форуму видавців почистили, ви думаєте за які гроші він ще досі існує???». І в нашу сторону полетів її котик.

Ми постаралися на славу і отримали масу задоволення. Дякую ще раз всім хто допомагав і тим хто не заважав. Думаю за місяць результати нашої рекламної кампанії дадуться взнаки в черговому звіті Батлхантера. Головне шоб люди які зайдуть до нас потім і залишилися. А для цього повинні ми всі постаратися зробити форум цікавим та приємним для всіх місцем.

Привіт Всім!

Ми з Роєм будемо представляти наш ресурс, таємні листівки і Креативну книжку на День Туриста в Музеї Грушевського, 27 вересня 16-00. Ось лінк на анонс події.

Приходьте і підтримайте нас! Заодно і в музей попадете, і наклейки в Роя заберете хто забув на форумі це зробити!

Так. Звісно. Даш лінк на цю тему десь на початку свого допису хіба що