Остер (Чернігівська обл.)

Автор maxiWELL, 15.10.2019 22:17:20

« попередня тема - наступна тема »

0 Користувачі і 1 Гість дивляться цю тему.

maxiWELL

Основним пунктом подорожі в Остер було дослідження місцевих абандонів. Але планував оглянути і саме місто. Було цікаво: скільки пам'яток може бути в невеличкому 7-тисячному місті? На супутниковій карті воно виглядає як смт.

Саме місто древнє. Веде свій початок аж з 1098 року. В радянський час у ньому було багато баз відпочинку, які після аварії на ЧАЕС занепали. Основною пам'яткою є залишки старої церкви. Але вона розташована на околиці, де інших пам'яток немає. Тому не збирались її оглядати, але... (дочитайте до кінця).

Отже, ця подорож знову розпочиналась о 6-й ранку. Тому світанок зустрів у своєму місті.
Блін, якщо така краса, навіщо ще кудись їхати?  ;D


Вже на під'їзді до столиці о 7-й є некислі затори. Як кажуть, "зірка в шоці" ((с) С. Звєрєв).
А в середмісті Києва теж тягнучки. Встали на Дарницькій площі через ремонт і таксиста, що перегородив дорогу.
Поки доїхав до автостанції захотілося якмога швидше вибратись в дальні перді.

Місце посадки на маршрутку знайшов швидко. Проїзд обійшовся дешевше, ніж очікували. Надодачу був бонус — маршрут робить заїзд до смт. Козелець. Так що, окрім Остра, побачив ще один населений пункт.

Остер представляє переважно одноповерхову забудову. Будиночки "поліського" типу, зі ставнями. На Київщині зовсім інша архітектура.


Успенський храм, збудований у 2014 році.


Центральний стадіон (який просто на газоні, без заасфальтованої бігової доріжки) і краєзнавчий музей.


Краєзнавчий музей.


Далі почали натрапляти на заброси.
Філія Козелецького хлібозаводу.


Закинутий завод "Радіодеталь" — філія київського заводу ім. Корольова ("Меридіан").
Попри те, що адміністративний і робочий цех закинуті, на території помітно активність і собакени.


На адмінкорпусі чудове панно.


В лісопарку, спиною до вулиці(!!!) розміщений пам'ятник загиблим у боях Великої Вітчизняної війни.


Мабуть, це типу, скверу. Хоча більш схоже на ліс посеред села міста.


Архітектура колоритна.




Здивувало, що трапляються покинуті хати.




Через місто проходить якась регіональна дорога, яка з'єднує Чернігівську трасу із військовим полігоном "Десна". До речі, раніше військове містечко Десна теж називалась Остер. Щоб заплутати ворогів.
Назва Карпиліка теж відома. Але це зовсім не та Карпилівка.


Пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку обов'язковий у кожному місті.


Біля центрального ринку стоїть закинута вогінна башта.


Як не дивно, в місті будуються нові будинки.


Стара багатоповерхова забудова така.


"Остру — 921 років".


Міський парк.


За сумісництвом, парк — дитячий майданчик.


Але є і пам'ятники. Ось цей — загиблим під час українсько-російської війни на Донбасі.


Меморіал Великої Вітчизняної війни.




Ще якийсь пам'ятник.


Помітно, що місто лише по заасфальтованим вулицям.


Міськрада. Реакція перехожих: "Шпійони!"
До чого ж дикий народ у провінції! Нафіг кому вона треба?! Просто у місті старовинної багатоповерхової забудови майже нема.


За виключенням, коледжу.


Старовинні будинки в місті — переважно, одноповерхові.


Радянська табличка вулиці — раритет.


Це дитячо-юнацька спортивна школа.




Наступна локація з пам'ятками — парк Сеспеля.


Там є дві могили-пам'ятника.


Могила Михайла Сеспеля — засновника чуваської поезії в СРСР.


Друга могила чи пам'ятник — Ігнатію Йвановичу Онишенко. Хто це такий Гугл не знає.


Біля парку стоїть міський будинок культури.


А також Свято-Андріївська церква (збудована у 2011 р.).


Через дорогу розташована Воскресенська церква. Єдина церква в Острі, що зберіглася з XIX ст..


Міських маршруток в Острі немає. А міжміські їздять рідко. Тому школярів розвозять шкільні автобуси. Причому за день побачив аж 3 штуки!


Колишня синагога.


Вулички такі колоритні.


Задвоєення знаків.


До маршрутки лишалось трохи часу, тому запропонував підійти до річки Остер.


Тим паче, на шляху мали буди закинуті будівлі, але від них залишилась лише купа будівельного сміття (зліва у кадрі).
А так, місцевість нагадує парк.


Натрапили на абандон.


Вийшли до річки. Піднявся на пагорб.


Краса!
Хоча це, начебто, не сама річка, а старе русло Остра.


Крутий пейзаж.
Шкода, знімок вийшов нечітким.


Автостанція була порожня. Ні маршруток, ні людей. Тільки таксист.


Поки чекали на маршрутку, біля автостанції знайшли військовий меморіал.
Загиблим у Великій Вітчизняній війні.


Рейс на Київ, якого так чекали, не було. Хоча на автостанції він був у розкладі!
Що робити — чекати наступного. Годину.

Прохолодно. Вітер. От зараз гарна погода, щоб лазити по абандонах або подорожувати, але ніхто нікуде кличе.
Надодачу розболілась голова.
Потім повз автостанції пройшла поховальна процесія (за автостанцією розташоване кладовище).

Маршрутка, що прибула з іншого рейсу раптово змінила курс на Київ. І після нервування через те, що не купили квитки на автостанції (а серйозно: яка різниця, де купляти 1 у водія, чи на автостанції?), поїхали.


На Київ поїхали не через Козелець, через села біля річки Десна. Тому проїжджали повз Юр'єву божницю — залишки старої Михайлівської церкви, яка згоріла від блискавки аж у 1785 р. і відтоді почала руйнуватись.
Якось зняв на ходу на смартфон. Круто, що ми не планували заходити до неї, але все одно вдалося подивитись. Хоча б так, з вікна маршрутки.


По дорозі в Острі проїздили і повз закинуті хати. Але найбільше здивувало, що по навколишнім селам теж трапляються закинуті хати. Причому багато.

Поки їхали головний біль змінився на нудоту. Можливо, від того, що перед поїздкою з'їв забагато шоколаду. Ще й напарниця пригостила шоколадкою (просто більше нічого було їсти. З собою взяти не додумався через поспіх. А  магазинів там мало, та й асортимент ніякий).
Маршрутку розкачувало на ямах. Їхали повільно. Ставало спекотніше.
По дорозі в маршрутку посадили алкаша, якому теж було погано, бо декілька раз виходив на свіже повітря. Він того, що нудить не лише мене ще більше захотілось проблюватись. Ледве стримався. Втішала лише думка, що до Києва ближче.

Пленталися довго. Виїхали біля Північного кладовища. А то вже знайомі місця по маршруту 258 автобуса.
В Києві — на метро. Бо додому треба було дістатися пошвидше і щоб не топати пішки від маршрутки.

Нудота пройшла як тільки зайшов в будинок.
Ось такі пригоди.

Враження від міста неоднозначні: багато покинутих хат і заброшок; переважно приватна одноповерхова забудова (на місто зовсім не схоже); половина храмів — сучасні. Але пам'ятників чимало. В цілому місто виглядає депресивно.
Срака байрака!

Golem

Дякую за звіт! Чомусь мені слово Остер асоціюється з цією піснею Кому Вниз. Хоч Ольстер це троха інше але звучить близько. Тим не менше "Від Києва до Остера" гарно підходить як саундтрек до твого звіту :)



Не знаю чи ти спеціально чи так само вийшло. Але "закинута вогінна башта" мене усміхнула :)
Дігери всіх країн єднайтеся!

231 Гості, 0 Користувачів