Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - Golem

#1441
Цитата: Bottlehunter від 16.08.2018 21:45:26
Ніц не маю проти. Правда, не зрозумів що означає "інший ракурс")

В тебе більш соціальний і айтішний погляд ніж мій старперський
#1442
Дякую. Класні поради, троха з іншого ракурсу. Якшо можна я їх включу до наших корпоративних
#1443
Скоро в Хоросно буде фестиваль Горбогори. Минулий рік було непогано, цього року обіцяють ще краще. Приходьте, пройдіться місцями описаними тут,

Я Також там буду, продаватиму "туристичні" книжки.





#1444
Дякую за класний звіт! Як до речі там з охороною? Дуже ганяє чи новачкам теж можна рекоменудвати?
#1445
Цікава опора коло Нижніх Воріт. Таке враження шо вона в горизонтальній площині на дротах тримається. За нею далі і перед нею стоять стандартні опори на 4 ногах. А ця так собі, в одній точці до землі і все.


#1446
Найперше шо потрібно знати: за всю історію нашої фірми ще не було жодного випадку, коли б хтось туди не долетів чи не зміг повернутися назад і там і лишився назавжди. Так шо зможете і Ви! Друге що потрібно знати: Ви їдете не в пустелю Сахару. Всюди навколо будуть люди, їх завжди можна спитатися чого не знаєш або докупити в магазині що забув взяти. До речі, ціни на речі там зазвичай нижчі ніж у нас, а якість вища. Є цілий пласт людей який на тому заробляє що возить товари з Штатів і тут розпродає. Ну і третє: "тупі" американці подорожують по світі взад і вперед і ніц їм не стається.Відповідно «Інтелектуально вищій» расі Українців переліт в Штати, відповідно, ніяких труднощів завдати не може в принципі. 😊

Перед поїздкою
   Уважно прочитайте ваш план поїздки(Travel Plan). Перевірте правильність написання прізвищ, даних паспорта, стиковку між літаками, резервування готелю та автомобіля. Дуже часто бувають помилки. Одразу просіть все виправити.
   В Штатах дуже зручно користуватися кредитною карткою. Не полініться і зробіть собі кредитну карточку. Не обов'язково доларову, може бути і гривнева і Ви нею користуватиметеся і тут.
   За кілька днів до поїздки підіть у відділення банку і попросіть зробити Вам клієнтську підтримку в Штатах і країнах де ви зупинятиметеся по дорозі. Адже випити пива в Мюнхені чи зїсти штрудля у Відні точно захочеться! Без неї карточка за кордоном працювати не буде. Або через онлайн самостійно.
   Не забудьте внести на карточку гроші з запасом. Їх обовязково зарезервує готель чи просто захочеться купити шось собі на пам'ять
   Бажано але не обов'язково мати з собою готівку. Карточка це така штука, чіп заглючить, розмагнітиться або банк накриється поки ви там. А готівка це завжди готівка.
   Обов'язково зробіть медичне страхування.
   Подбайте про живлення Вашого ноутбука – їх розетки інакші ніж наші. Для цього потрібно мати спеціальний перехідник з круглої розетки на плоску. Можна позичити в тих, хто вже був у Штатах. Якшо Ви все ж таки його забули – завжди можна купити в самих Штатах чи в Аеропорту по 15 баксів. Ну і як workaround - запихати нашу розетку перпендикулярно до їх штепселя. Помагає.
   Переконайтеся що всі решта пристрої, які ви збираєтеся використовувати в Штатах працюватимуть від 110В 60Гц, зазвичай проблема тільки з трансформаторами
   Заінсталюйте собі VPN та перепишіть всі решта файли, що можуть бути там корисні. Ну і скачувати піратське коли ти в штатах троха небажано, можуть докохатися.
   Якшо на Вас зарезервований автомобіль - не забудьте водійське посвідчення. Наші пластикові посвідчення там приймаються, ламіновані краще переробити на пластикові.
   Роздрукуйте і майте при собі Ваш Travel Plan, адресу готелю, номери телефонів Ваших американських менеджерів та знайомих.
   Якшо Ваш мобільний підтримує стандарт GSM1900 поповніть рахунок на достатню суму для Роумінгу. Якшо не підтримує - можна позичити в когось на фірмі. З телефоном почуваєшся набагато впевненіше.
   Подбайте наперед про оффлайн карти ГуглМап, MapsMe і інші країн куди ви подорожуєте.
   В кишені бажано завжди мати дрібні долари і койни. 100 доларова купюра в них досить велика рідкість і викликає підозру, краще ще тут її розбити по 1, 5, 10. Пригодиться коли купуватимете каву в автоматах, їжу і все таке.
   Переліт досить довгий. Бажано мати з собою або зручне взуття або тапочки, які можна перевзути прямо в аеропорту а основне взуття здати в багаж. За межі Аеропорта Ви вже до кінця поїздки виходити не будете.
   Завжди існує ймовірність шо багаж загубиться. Тому в ручну поклажу корисно покласти труси, футболку, шкарпетки. Багато місця вони не займуть, зато дадуть відчуття свіжості на наступний день.
   Можна взяти з собою надувну подушку і якусь книжку. Пригодиться, якшо захочете спати в літаку чи застрягнете в аеропорту.
   Якшо Ви їдете з конкретним завданням і знаєте, шо будете робити - візьміть з собою все для цього необхідне: програматори, містки, кабелі, плати. Там, як це не дивно, знайти їх буде досить проблематично і довго.
   Не забудьте паспорт!
   От не вірю я сучасним глюкавим технологіям, завжди беру роздруківку маршруту з GOOGLE MAPS як добратися на машині з аеропорта до готелю в Штатах.
   Всі рідини, зубні пасти, дезодоранти, одяг здавайте в багаж. В ручний багаж беріть з собою лише те, що буде потрібне під час перельоту, так як доступу до основного багажу Ви не матимете. В ручний багаж слід також брати ноутбук, документи і всі роздруківки, цінні плати, гроші, подушку і все решта що страшно втратити чи боїтесь що поламається.
   Будьте готові що вашим багажем (читай сумкою) темношкірі працівники аеропорту гратимуть в баскетбол. Відповідним чином її спакуйте, щоб вона була якомога мякша і пружня, тоді там нічого не поламається і не порветься.
   Поцікавтеся прогнозом погоди в місцевості, куди Ви їдете. Відповідно підберіть одяг. Дуже часто зимова куртка потрібна тільки шоб пройтися з машини до Львівського аеропорта.
   Дуже зручно лишати автомобіль на весь час поїздки на парковці аеропорта. Для 1-2 тижневих мандрівок ціна виходить співмірна з таксі, зато наскільки це зручніше!
   Візьміть з собою ручку. Пригодиться при заповненні декларації для вїзду в Штати.

Під час поїздки
   Розслабтеся і насолоджуйтеся подорожжю. На Борту літака є пиво на Шару (за винятком внутрішніх Американських рейсів)!.
   Приходити на реєстрацію в літак(Check-In) потрібно за 2 години до часу посадки (Boarding Time).
   Електронні квитки знаходяться в системі і зарезервовані на Ваше прізвище. Друкуються при реєстрації згідно номеру Вашого паспорту.
   Реєстрація може бути і в електронних кіосках, або при здачі багажу.
   Для МАУ і інших подібних авіакомпаній потрібно обов'язково самому зареєструватися онлайн і роздрукувати підтвердження. Інакше штрафують.
   При здачі багажу обов'язково поцікавтеся, де його потрібно буде забирати і де переносити з літака на літак. А де за вас це зробить авіакомпанія. Зазвичай Американську митницю потрібно проходити разом з сумкою в руках а потім здавати її знову у спеціальному місці зразу за митницею.
   В кожному аеропорті перевіряйте час і місце посадки вашого літака. Вони можуть змінюватися, тому найкраще завжди бухати десь недалеко від входу на літак(Gate).
   Перед посадкою на літак добряче накуріться, курити на борту суворо заборонено. Терпіти прийдеться до 12-16 годин. Навіть не пробуйте покурити в туалеті, здійметься така буча ніби ви хочете літак вкрасти
   Заповнюючи декларацію на вліт можна скористатися шпаргалкою(прикладом), що переважно знаходиться в одному із журналів в кишенці перед вами.
   Виходячи з літака двічі перепровірте, чи не забули ви чогось в кишенці перед Вами і на поличках для багажу.
   На внутрішніх американських рейсах переважно не годують і все платне. Наїстися смачніше в аеропорті
   Навушники на внутрішній рейсах теж часто не дають, їх слід взяти з попереднього трансокеанського рейсу 😊 або мати свої.

Прибувши на місце призначення
   Йдемо загальною масою з усіма і проходимо паспортний контроль. Хвилюватися та переживати не потрібно, відповідати спокійно та чесно. Якшо ви не емігрант то підстав вас не пустити у них нема.
   Завжди корисно мати з собою роздруковане запрошення (якщо вперше влітаєте по цій візі) або хоча б свої візитки де написано шо ви - Інженер, а не сантехнік і не сільодку на нижньому Шуварі продаєте.
   Йдемо забирати багаж, це зазвичай той же напрямок шо і на вихід.
   На моніторі завжди пишуть з якої саме каруселі потрібно буде багаж з вашого рейсу
   Якшо всі сумки пройшли, а Вашого багажу і далі нема, звертаємся в службу доставки багажів. Переважно знаходиться одразу ж біля місця де його забирають. Зазвичай загублений багаж доставлять на наступний день прямо Вам у готель.
   Після цього або йдемо на вихід і шукаємо хто Вас має зустрічати, або добираємся до готелю пішки/таксі/громадський транспорт. Ну або йдемо орендувати автомобіль Car Rental. Ось тут і згодиться кредитна карточка.
   Всім, хто ще не їздив на коробці автомат, найкраще потренуватися ще дома. З ручкою рент кар вам швидше всього шо не дадуть. Якшо не було часу потренуватися то слід запамятати просте правило - ліва нога відпочиває. Все робить права. Шоб зрушити з місця слід спочатку натиснути педаль тормозу і перевести важіль в положення D
   На трасах у них діє правило, що ваша швидкість не повинна відрізнятися, від вказаної на знаці, більше ніж на +-5 миль. Загальні обмеження: міста 30, траса 60 миль на годину.
   Паркуємося біля готелю, йдемо поселятися (check-in). Тут також можуть вимагати кредитну карточку чи завдаток готівкою. Обовязково перепитайте, чи Cypress(чи як там ваша фірма називається) не забув за Вас заплатити. Інакше все знімлять з Вашої кредитки, а це кілька тисяч доларів. Це називається "Direct Bill".
   Поцікавтеся в готелі за паркінг і не забудьте взяти спеціальну карточку, яку слід покласти Вам під скло автомобіля, що запаркований біля готелю. Інакше поліцай накладе штраф (ticket).
   Поцікавтеся, коли в даному готелі ранком сніданок і до котрої треба виселятися.
   Зайшовши в номер і побачивши забитий унітаз, в якому повно води, не панікуйте і не біжіть викликати адміністратора. Так має бути, це Америка.
   Лягайте спати і старайтеся влитися в новий час, адже завтра зранку на роботу! Звісно шо спати не хочеться, адже у нас зараз день. Помагає алкоголь, шоб розслабитися і забутися.

Звісно, ці правила не є істиною в останній інстанції і не позбавлені неточностей, тим більше воно все міняється в часі. Але загальна концепція так: думайте головою і все буде добре.
#1447
До речі, можна розширити тематику. Наприклад переодітися на бомжів і спробувати поприставати до перехожих чи сходити поїсти в модний ресторан. А чи просто потусуватися собі коло фонтанчика. Або наприклад взяти на прокат пейси і прикинутися євреями. Тоді вилазити з якогось людного люка в центрі і питатися хто виграв війну і де можна золоті злитки на гроші обміняти :)
#1448
Цитата: Drusja від 12.08.2018 16:55:16
Привіт.

Був там по роботі років 2-3 тому, все працювало, все було дуже офіційно і строго по техніці безпеки - Lafarge цемент взяв все в залізні клешні. Але думаю якщо офіційно напроситися - то мало б все вилитись в дуже непогану екскурсію. Тим більше, що на той час там йшов якийсь серйозний переділ майна і все жорстко дерибанилось між Lafarge  і ще кимось, а може і мі собою задля оптимізації.

Я рік тому підвозив начальника їх карєру, він виявився хоч і на  двох милицях але хорошим дядьком, казав що свого цементу там вже не палять давно, тільки мелять чужий. Ну і диму з труб я теж огого скільки часу вже не бачив. А їх видно в мене з вікна. Тоді я був затупив і не напросився ан екскурсію, зато він мені подарував свою книжку про своє село Новошичі. Кому цікаво дам почитати.

Якби туди зараз сходити - було б мегакруто!
#1449


Мармороси в Карпатах це як К2 в Гімалаях. Хто знає що таке К2? Думаю заядлі туристи всі чули, це друга по висоті гора на землі на яку, за всю історію, піднялися лише 260 людей (на Еверест кілька тисяч) причому кожен четвертий шо пробував вийти на К2 гинув. Завдяки своїй геології і розташуванню Мармароси мають статус ізюминки Карпат, статус чогось особливого і непопсового. З точки зору Львів'янина Бескиди - це близько, запутано але невисоко, Горгани – самотньо і дико, Чорногора - це Стрийський парк з польським туристами на алеях, а от Мармароси – це вже Європа. Сходити туди це як в Краків поїхати, ніби ти і у Європі з усіма їх Альпійськими краєвидами, маркованими стежками і схроніськами на привалі, але все ж візуально і акустично ти у Львові. Бо наші «туристи» так вміють засрати простір навколо себе що з Єуропою це не спутаєш 😊

Мармароси це гірський масив по якому проклали Кордон між Румунією і Україною. Щоб туди попасти дуже бажано мати дозвіл від нашої прикордон служби, інакше вони можуть наповнити вами свій план по вилову нелегальних мігрантів у Європу. Ви ніколи не задумавалися чому кордони країн якісь всі такі криві? Чому тільки у Африці, Мексиці і ще на нішмому кордоні з Польщею лінії гарні та під лінійку? А так то зазвичай фіг просциш чим думали ті політики коли домовлялися за межі своїх країн. Насправді все дуже просто: для спрощення патрулюлювання кордони завжди прив'язують до природнього ландшафту. На рівнині кордон кладуть по річках, в горах по Хребтах. Теперішній кордон України проходить по Мармароському масиву, а далі по річці Тисі, куди зараз їздять переймати досвід будівничі Львівського метро: як зробити тунель під Полтвою на ту сторону кордону, як прокласти там рейки щоб возити вудку, цигарки і людей в Євросоюз, як це все так укріпити щоб воно не просідало, не протікало і не провалювалося і, що найголовніше, щоб ніхто з Львівян цього метро так досі і не помітив.

В Мармароси ми були вирішили їхати ще в травні на Свидовці: бо ми їх бачили, це реально круто і туди можна взяти всіх половинок нашої компанії, а то одні пацани ходимо. Тобто зазвичай ми в гори ходимо з рюкзаками і на три дні, а наші половинки часто собі морозяться і придумують відмазки чого сидіти дома: причин безліч. А тут на Мармароси можна виїхати машиною аж до полонини Лисичої, звідки до вершина Піп Іван Мармароський (ПІМ) до години ходу. Відповідно в машині все є, дівчата не бояться шо змерзнуть, промокнуть, не буде в що одітися чи треба буде далеко йти пішки.

План був такий: їдемо в Ділове(це коло Рахова), там на Паджеріках і з Любком який має лебідку їдемо до полонини Лисичої. Зустрічаємо захід сонця на Берлибашці а вранці з бодуна піднімаємся на ПІЧ. Додатково беремо з собою футбольну форму і м'ячик, команда фірми Кипарис грає проти збірної України на полонині Лисичій.

План був абсолютно реальний і здійсненний якби не кілька але. По перше, два тижні перед тим падав дощ, що вселило у нас підозру про розмиту дорогу. Також дощ налякав дівчат і в результаті з нами їхала тільки Яна, донька щирецького Хіпі, яка виросла на Шипоті і яку чим чим, а дощем точно не налякаєш. Любко теж проморозився через дощ і тому ми всі прекравно влізлися в один мій паджерікі, бо він на ручці, так і поїхали.

Кожен бувалий турист має в собі автопілот не гірший ніж у Тесли чи в інших автовиробників. Доїхати з\в гори він може навіть дуже втомлений на повному автоматі, не має значення чи то поїзд а чи автомобіль. По дорозі турист буде розслабляти свій мозг, вигружати з нього в корзину всі непоторібні думки про роботу а натомість загружати туди карти з маршрутом і точки зупинок на привал. То ж до Ділового ми, а це Петро і Яна, Остап і Саня та Я, заскочили швидко та без пролежнів на дупі, і навіть тверезі бо в очікуванні пригод на підйомі.

В Діловому обов'язково слід по діловому відмітитися у нашій прикордонслужбі щоб отримати дозвіл на перебування в закордонній зоні України та купити футбольний мячик для міжнародного матчу Україна-Румунія (ну це ясщо місцеві не захочуть з нами грати). 😊 День перед поїздкою я зідзвонювався з місцевими: через Ділове на Лисичу ніхто не рекомендував їхати: дорогу розмило, Газ-66 черкав дном. А через Костилівку Ромко їздив пів року тому на задньому приводі і все було гуд, ніде не лебедився, ніде не застрявав. Тому ми вибрали цей шлях.

Але то шо було тоді і то шо є зараз - це дві великі різниці. По перше, пройшов дощ і наробив калій. А по друге: в мене був стоковий Паджеро без лебідки і навіть без підстрахуйки-Любка шоб дьорнути за раму коли сяду на міст. Зразу в кінці села є шляк Баум через річку. Його можна об'їхати і по самій річці якщо шо, але саме тоді він був відкритий і ми не напрягалися. Далі довго і нудно їхати по рівному, то ж ми вирішуємо зупинитися, заправитися і спустити колеса.



Щороку я, як і більшість людей, святкую свій день народження: накриваю стіл, запрошую друзів. Колись раніше я з нетерпінням чекав подарунків, тремтячими руками розривав красивий обгортковий папір аби побачити що всередині. Але ці часи давно вже минули. Зараз, коли ти сам можеш купити собі все що потрібно - матеріальні цінності перестають бути подарунком як таким вопше. Значно важливішою стає увага і креатифф, коли хтось про тебе пам'ятає цілий рік, добряче так подумає і подарує щось справді оригінальне і потрібне, щось про що ти сам ніколи би не здогадався собі купити. Ну але то є вийняток і він буває доволі рідко, це як натхнення, наперед не замовиш. Гостей буває багато і всі вони, чомусь, кажуть що якшо прийдуть з пустими руками будуть відчувати себе незручно. Тююю, що за комплекси! Так ніби мені це має значення! Але я схарився пояснювати і боротися з подарункофілією і тому придумав просте і ефективне рішення - фляшка. «Фляшка» - це стандартна відповідь на питання «Що тобі подарувати». І людина яка дарує, і людина якій дарують почувається в такому випадку цілком комфортно. Пляшок є багато та різних, пляшка завжди потрібна на господарстві, для пляшки завжди є місце на кухні, пляшка дає змогу виразити тому хто дарує свою індивідуальність та любов до іменинника а йому, в свою чергу, мати сюрприз у вигляді чогось новенького і смачненького.

Коли я вперше придумав ідею з пляшкою то отримав у подарунок дуже багато і різного віскі яке я, до того, не пив взагалі бо вважав шо то самогонка. Прийшлося навчитися і зрозуміти цей напій. Так от, цього року я доріс до Laphroaig, це айл віскі що робиться на основі екстракту дубового паркету та використаних торфових паливних брикетів. Воно виходить настільки моцне що навіть кілька грам цього напою тут же пробуджує в тебе жагу до життя після виснажливого робочого тижня. А жеби ти не забув цей експірієнс виробник віскі пожиттєво дарує тобі сертифікат на квадратний фут землі на острові, де це віскі роблять. Але до чого я веду: Ромко, заядлий оффроадер який всюди був на свому Патрулі а на Лисичу взагалі виїжджав на «задньому приводі» як він казав мене вчив, що тверезим на оффроад нема чого їздити. Бо буде сцикотно рубатися десь по каменях з двома колесами у повітрі ну чи просто машину стане жалко, відповідно десь застрягнеш. А що, все правильно, в Україні нема правил без-дорожнього руху, тому бухати не заборонено.

Для пішого туриста Лисича це доволі віддалена точка. Туди треба йти десь від 13 до 16 км нудною дорогою в лісі, тобто день разом з добиранням на Західну сторону Закарпаття піде точно. З Ділового є «оффроад-таксі» на Лисичу шоб скоротити маршрут, але це для тих хто не має своєї машини.

Першою нашою перешкодою була річка. Вона мала круті береги і шоб зїхати й заїхати на неї нарід повикладав камені. З допомогою двох штурманів я на ці камені успішно попав, загнувши тільки фарком, заодно ставши зіркою ютюба 😊

Далі було роздоріжжя, Наша дорога йде ліворуч, ніби гірша, але якшо праворуч то це всього лише вирубка яка закінчиться стежкою хребтом. Починається підйом, деремося вгору дивуючись скільки цей стоковий паджеро може проїхати. Та, насправді, проблема як завжди в прокладці, я ж бо по оффроаду їжджу відносно рідко. На останній ділянці я був зробив помилку: включив блок заднього дифа коли цього робити було не обовязково. Відповідно я втратив керованість і звалився в колію де й сів на задній міст. Другу річ яку я не знав - це був трюк з кермом. Коли машина вже ледве їде і от от забуксує то треба починати інтенсивно крутити кермо вліво-вправо. Це збельшує гребучість коліс і зменшує шанси шо ти застрягнеш і зупинишся.

Ну але як сталося так сталося. Якраз почався дощ, ми десь дві години пробували зрушити Паджеріка з місця але безрезультано. Якби була друга машина то .... Але нема. ☹ Що тільки не робили: і штовхали всі разом, і пхали за шнурок, підкоп під колеса, і розхитували. Реально шо помогло то це імпровізована лебідка, коли ми кинули шнурок до дерева і почали його крутити. Машина піднялася сантиметірв на 10. Але тільки я був зібрався пробувати рушити, як ручка армійської саперки, яку ми використовували для закручування троса зламалася, добрячи вдаривши Остапа по правій руці. Рука спухла і Остап почав переживати що він скаже своїй дівчині 😊 Тоді ми лишилися того діла і пішли розкладати намети, тим більше всі були вже добряче змокли.



Є два місця крім псіхушки де люди гарантовано завжди будуть веселі та життєрадісні: це похмурі підземелля та дощові Карпати. Не повірите, але всі рази коли ми лазили по хмарах під проливним дощем з боковим вітром, чи були затиснуті між двома сірими, вологими гіпсовими скелями десь глибоко під землею, всі мокрі до нитки чи з глиною на зубах - були найщасливішими в моєму житті походи.

Не знаю чому, але саме в таких мерзенних умовах людський організм виробляє гормон щастя в надмірних кількостях. Всі завжди веселі та життєрадісні, сміються, жартують, прикалюються і просто себе чудово почувають. Колись я був щиро здивований скільки «папа», один з отців Млинок, знає жартів. Та скоро помітив за собою що я теж нічим не гірший за нього. Це просто еволюційних механізм захисту організму, якщо в погану погоду ще й депресія наступить то людина точно здохне десь серед хвойових смерек чи в глибині вапняків.

Так само і ми, стоїмо хто в чому а яна під Парасолею під проливним дощем, п'ємо похапцем Laphroaig, бо дощ валить такий, що кожна його капля якщо не виплюскує, то розбавляє половину рюмки то точно, танцюємо під диско з JBL, розпалили готову фінську свічку з Рукавичку і гріємо гречку. До речі, для автопоходів це тема. Навіть під проливним дощем воно класно горить і на ньому можна потім підсушити інші дрова. Аж дивно, вранці я ще збирав рюкзак, потім сіра смуга доріг і заправок, КПП, рубаємся вверх, Остапа руку, а тут ти дивишся як капот твого Паджеро миє річка, яка чомусь вирішила текти там де ще кілька годин тому була дорога, їш мокру гречку, слухаєш шейп оф ю і тобі добре як ніде на світі. Саме в той день в Україні було штурмове попередження, як завжди затопило центр Львова і повалило кілька білбордів, як завжди половину сіл були без світла. А тут на природі все було більш-менш гуд, ну падає шось зверху, більше-менше, яка різниця, хто на це звертає увагу! Це ж літо, навіть коли дощ не холодно, просто волого. Ми в шортах, навколо хоч і 10 вечора а все ще світло, це день проституції, дєтка! МИ наповну насолоджуємося хоч і дощовим, але літом та йдемо спати не раніше ніж стане так пурєдно темно що світло зірок пробиватиметься навіть через густі хмари.

Ранок наступив раптово, а куди йому діватися. Організм ще повний енергії від вчорашнього, дощ вже не йде, ми шустро снідаємо і легко витягуємо Паджеро. Уявляєте, вчора ми вже думали сюди джипе-евакуатор Люпко викликати, а тут самі справилися. Насправді помогло три речі: вода підмила камінь на якому ми сиділи, ми аж перекачали назад колеса до 2.5 атмосфер ну і всі учасники походу стали на один з порогів, чим суттєво збільшили щеплення машини з землею. Ви не уявляєте які ми були щасливі коли припаркували машинку коло наших наметів. Особливо Петро, який ночував у пляжному наметі з епіцентру під дощем і казав шо йому не чвакало хіба що між півкулями мозку, бо той розбух і зайняв весь череп, а так то все решта було мокре. Маючи Паджеро Петро пізніше повигрібав все з багажника і так спав всю ніч. За його словами було зимно, хоча він ніби і спав з Яною, в той час як у мокрому наметі, теж з Яною, зимно не було, гм, дивно. От такий то він намет з Епіцентру, гріє навіть коли мокрий!





Дуже мені було незвично коли всі зранку почали нити «Ну коли ми нарешті підемо в гори» чи «Давайте швидше доїдайте все треба йти на Попа». Ого! Ото молодь пішла! В мої часи раніше 11 ніхто не виходив, а тут 10 година а ми вже готові, ну чи майже готові. Бо дійсно готові ми були хіба що вчора ввечері.

Йдемо потроху автомобільною дорогою вверх. Розуміємо, що далі ми б все рівно не проїхали, кліренсу не вистачило б. Тобто будь-який ліфтований джип з великими колесами запросто проїде, але не наш стоковий Паджеро. Автомобіль зекономив нам 4 години нудної ходьби по лісі, дав змогу привезти з собою купу хавки, пива, фінських свічок і речей, але на полонину ми б все рівно на ньому не заїхали. То ж може і добре що дехто відмовився з нами їхати, уявляю реакцію коли обіцяли повний матрас а тут мало того що машина застрягла так ще й до щвалить ніпадєтскі.

Виходимо на полонину БерлиБашку, у всіх в роті сильно пересохло. На відміну від Попа Івана і Петроса, які мають своїх двійників на Чорногорі бо з фантазією у москальських картографів було не альо, ця назва автентична і аналогів в Карпатах не має. Тут ми зустрічаємо привітних господарів колиб які не тільки показали де тут вода, а й надавали нам сиру, налили баньку молока а Остапу подарували мадярську мазь для руки. Дуже дивно, бо за останніх десять років полонинське господартсво в Карпатах геть зійшло на пси, зкомерціалізувалося і гуцули не то шо нічого не продають а й навіть самі купують залишки їжі у туристів що йдуть вниз. Сир виявився дуже смачний, ми його назад в табір не занесли, з'їли на Попі Івана з чорним хлібом і салом.

Якшо їхати звідси на Лисичу то є одне місце де реально болото навіть для крутих джипів. Але для пішоходів нічого страшного, просто треба гарно зашнурувати шкари щоб їх там не загубити. Коли я побачив саму полонину Лисичу то чуть не сі не всрався: що ви з нею зробили!!! Коли я тут був востаннє то на полонині ріс жереп і паслися вівці. А зараз тут стоїть баня, навколо розкладено поза тридцять наметів і навіть нема куди в ліс в туалет сходити щоб не вступити в інший туалет. Добре шо ми там застрягли внизу і сюди не доїхали, а то я би точно тут схарився.

Нам заканало, весь час аж до самої вершинки не було дощу, навіть місцями сонечко проглядало. Практично під сам кінець підйому йде автомобільна дорога, але чомусь людей на ній було мало. Напевно всі ті хто в наметех там внизу горами цікавляться виключно в алко-гастрономічному плані.













Йдемо по прикордонних стовпчиках, обганяємо кілька груп, стараємся не покидати неньку Україну. Цікаво що деякі люди дійшли тільки до хреста, який хоч і виглядає як Піп Іван Мармароський, але ним насправді не є, справжня вешина в 3 хв ходьби далі. Цей хрест спеціально тут поставили аби полегшити страждання нужденних туристів, які відчувають душевні муки від обов'язку замельдуватися на вершині і це не дає їм спокійно віддихати на поляні там внизу: а так вершинка навіть троха швидше, зараховано!

На попі Івана було темно та вітряно. Нас був чепився карпатський блуд і ми попутали де яка країна. «Румунія-Україна, Румунія-Україна....» повторяємо десять разів і показуємо пальцем то в ту то в ту сторону, щоб точно запамятати. Фоткаємся з Українським прапором на день проституції, вітер розвіває його так шо аж важко втримати. Також Саня лигає тут на вершині стовпа футбольний мячик, щоб вітер вирішив в якій країні йому краще жити.

По дорозі назад випав весь дощ що мав випасти за день то ж таборування нас чекало сухе і затишне. Будь-який похід це і мука і задоволення водночас. Ти отримуєш задоволення від гір, від людей шо з тобою, від пригод і нових вражень. Натомість деколи від непривички відчуваєш дискомфорт від побутових умов, від необхідності опановувати нові звички та затрачати більше сил на доволі банальні побутові речі. Хороше спорядження дозволяє мінімізувати негативну складову походів: ти тусуєшся під щойно-купленим американським пончо в Команчеро і тобі точно сухо, ти спиш в наметі який не то шо не промокає, там навіть конденсату нема, твої шкари сухі і не натерли навіть за три дні походу. Та попри практичну відсутність спорядження, попри мокрі ноги в кульках, попри намет-басейн і куртки-волога серветка всі трималися молодцем і думали тільки про те що б то ще зїсти 😊

Вранці я прокинувся повністю відпочившим і з повним небажанням куди небудь їхати звідси. Це класно коли не хочеться додому, коли тобі тут комфортно і затишно. Мої супутник теж сумні, я знаю, це все насправді тому що дощ перестав падати 😊 Дорогою вниз зустрічаємо жіночку з колиб де нас так радо зустріли, вона в неділю бігала у Церкву і тепер йшла назад, несучи хліба і палєнку свому чоловікові.

Були дві речі які нас заставила все ж таки зібратися і поїхати вниз до цивілізації: це пиво і хот доги. Не знаю що в Україні є більш мега-популярне: Дзідзьо чи Хот-Доги на заправці ОККО. Навіть на Shell в Америці, не кажучи вже про Вог чи не дай боже Лукойл хот доги не є такі смачні як на ОККО. Дзвінка, наприклад, десь півтора року кожен десь після садочку просила заїхати на ОККО і взяти «класичний хот дог без нічого». На прикладі цього хот догу вона навчилася вимовляти всі букви і говорити з продавцями у магазині. Правда продавці доволі швидко нас запам'ятали і ставили грітися булки ще тільки побачивши нас на відеокамері спостереження за парковою. Вниз ми так сі спішили шо навіть чуть не перевернули Паджеро на одному з схилів, добре шо є рама і повний привід, то ж ми акуратно здали назад і проїхали рівно. Тим не менше, всі були дружньо нахилилися та обняли Яну, бо вона сиділа скраю коло дверей.

Коли ми вже все купили в Рахові на ОККО касир показує мені чек і пошепки питає «А Бублик це його справжнє прізвище чи псевдонім» 😊 Їхати додому, коли вся машина п'є пиво, про шось говорить, співає разом «Було не любити, а я полюбив...» і згадує як то було добре мокнути – одне задоволення. То ж до Бібрки долітаємо одним махом, по дорозі замельдувавшись ще в Пятничанській вежі. Мені шкода з усіма прощатися, але й помитися та і собі випити пива теж охота. Обіцяю закинути завтра фотки на фейсбук.

ПС: Ця простиня була написана десь за місяць після самої мандрівки. Спочатку я нічого не писав бо думав - тривіальна розповідь. Але потім я зустрів Саню, який в Команчеро з гордістю заявив що знає Аффтора книжки яка там лежала і за це йому навіть дали максимальну знижку на Рюкзак Дойтер. Відповідно я й подумав що було б непогано і Саню мати десь описаного 😊






#1450
Цитата: RomanMiller від 10.08.2018 15:58:14
А ще я забув додати трасу Долина-Хуст P21, повз неї проходить ЛЕП 400 Кв, дивіться фото в папці "400" та "Шутяк", розпізнати легко, хоча для вас, львів'ян, не дуже актуально, може захочете туди поїхати?

Був там, бачив. Доволі цікаво пеерскакує з берегу на берег річки. Але мені чомусь більше подобається ЛЕП в районі перевалу Бескид.
#1451
Привіт Всім!

Чи був хтось на Миколаївському цементному? Давн окортить туди попасти, але це по ідеї ще діюче підприємство. Відповідно там є якась охорона і все таке. Можливо туди якось можна напроситися на офіційно екскурсію пофоткати?

Серед цікавого там повинні бути печі де випалювали сам цемент(стоять вже давно) і величезні кульвові млини які ще й досі мелять на "миколаївський" цемент готові брили з Кременця.
#1453








Не буває нецікавих місць, бувають скучні люди що у них живуть. Колись, коли Ярослав Козак переїхав зі Львова у Київ я виявив для себе шо Україна Туристична насправді значно більша «за однойменний Львівський футбольний клуб». Що є цікаві місяця і на Дніпрі, і в Чернігівській та Херсонських областях і навіть у самому Києві, уявляєте! Просто столичні люди часто заклопотані погонею за баблом і тому їх не помічають. Якшо Ви з тих хто думає що нічого цікавого немає навколо Вас, навколо вашого будинку, району чи села, а всі туристичні об'єкти є тільки в Карпатах – то Ви глибоко помиляєтеся. Якшо Ви думаєте, шо туристам є що показати лише у Львові, Буковелі, Трускавці-Східниці та Яремчі – то це не так! Україна вся цікава, вся унікальна, її всю треба любити. Це просто треба побачити самому і показати іншим. Наприклад я, щоразу коли переїжджаю на нове місце життя то чомусь одразу ж знаходжу для себе багато цікавого та незвіданого. 😊 Починаю любити цю місцевість і хотіти поділитися цим з іншими.

Про вулицю Шевченка, прилеглі території, про їх неповторну атмосферу медвитверезника, колишнього концтабору і теперішньої тюрми, а також про містичну Кортумову гору з її цвинтарем на схилі писати не буду, це вже історії десятирічної давнини які стали частиною нетуристичного Львова і гарно описані на форумі. Але це непогано ілюструє вищесказане про цікаві місця. Проте ще й досі землі навколо мега-туристичного Львова чомусь мало розкручені!

Наприклад чи знали Ви що в Хоросно є Гранд Каньйон з печерками і там можна витесати портрет Шевченка, що в лісі коло Раковця водяться дикі кабани та козулі а частина з сіл попри Стрийську трасу це 100% натуральні німецькі колонії, засновані чистокровними німцями що переїхали сюди жити ще у 18 столітті? Це Дорнфельд-  тепер Тернопілля, Лінденфельд – тепер Любляна, Райхенбах – тепер Красів. Їхні хати досить непогано збереглися ще досі. Навозиш туди баварського барахла з Мюнхена і маєш тру-автентичну німецьку кнайпу в якій і Октоберфест не соромно влаштувати.

От знаєте, я не повірю шо їхні німецькі хлопці не бігали у сусідні українські села до наших чорнобрових дівчат, а наші, такі всі правильні та виховані, їм, таким високим, світловолосим і з голубими очима, крадькома не давали десь в садку вишневому коло хати. І це змішування націй тривало поза сто років! Під час другої війни чистокровні німці відступили перед окупантами, але багато фольксдоче лишилося, замаскувавшись під українців. Впевнений, що певна частина населення Галичини ще й досі має в собі німецьку кров! І може саме тому в нас тут завжди було якось більш західніше ніж у інших, географічно більш ближчих до Європи регіонах України.
Або хто знає що на гугл мапі при бажанні ще й досі можна розгледіти майже німецьку свастику всього в 30 км від Львова?! Причому це все в центрі Дорнфельда де стоїть церква. Куди дивилося в свій час КГБ? Цікаво було б таке побачити десь на красній площі чи на ісконних землях московського патріархату!



Або що, наприклад, у Хоросно 500 років існував монастир, спочатку дерев'яний а потім кам'яний. І хоча монастир закрили Австріяки, але його іконостас ще й досі цілують бабусі в одній з церков Бережанського району. А зараз на місці монастиря пустище, хоч бери і розкопки древніх ужитностей розпочинай.

Навколишні ліси коло Деревача усіяні довгими окопами, а прямо в мене на ділянці де зараз стоїть будинок а колись до того росла колгоспна картопля екскаватор колись був нарив 125мм снаряд, а Рой – купу монет 15-18 століть.

Коли я був почав копати котлован під фундамент то в перший же день казав робочим «Ну ви як скарби знайдете, то подзвоніть». І що ви думаєте? Дзвонять ввечері, знайшли 125 мм німецький снаряд, не стріляний. Я приїхав, щоб не тормозити роботу переніс снаряд геть під ялинку а їм сказав продовжувати роботу і ставити опалубку. Тоді ми з Роєм обстежили всю цю і ще сусідні ділянки з металошукачем та виявили там купу цікавих монеток. Це було дуже дивно! Адже моя ділянка знаходиться за 2 км від села, по тодішнім міркам і середньовічним картам вона тоді була глибоко у лісі. Зараз тут звісно колгоспне поле, бо колись в далекому 16 столітті Король Польщі був надав Хороснянському монастирю право рубати ліс навколо в необмежених кількостях щоб звільняти землю під с\г. Ясне діло шо монахи самі ніц не робили а, користуючись ексклюзивним правом, передоручали цю тяжку роботу селянам за дрова, а самі в той час варили пиво .І так тривало двісті років. От тобі і готова бізнес ідея на поверхні: відновити справжню крафтову монастирську пивоварню. Місце зачотне, зразу попри трасу на вигідній відстані від Львова коли всі вже випили по пиву і якраз хочуть на перекур в туалет.

Тобто, куди не кинь оком навколо – всюди шось є. Просто земля – не повія, вона не віддає це будь-кому за просто так. Потрібно з нею пожити, полюбити її і вона тобі обовязково розкриється. Саме тому, коли я тільки переїхав жити в Хоросно, то думав «ділянка, звичайно, класна, але навколо скукота».



Хоча факт залишається фактом, навіть через 500 років навколо моєї хати не було жодних жилих поселень аж до цього року. Відповідно у мене виникло питання: що ж притягувало сюди людей протягом 16 - 20 сторіч? Чому одні губили буратінки а інша артснаряди? Очевидно що ті що ті не були лохами! Що артснаряд шо монетка коштує немалих грошей, відповідно за ними повинні були пильнувати. Щоб їх загубити тут треба було тут пожити, привикнути до місця, люди повинні були стояти тут табором довший час. Хіба що це була галявина посеред лісу де зупинялися посмажити впольованого оленя чи навести гаубицю на сусідню церкву Московського Патріархату.

Ну але я, як завжди, відволікся від теми. Факт в тому - шо я тут «посеред лісу» побудувався і переїхав жити. Доволі часто в неділю вранці з бодуна після пянки собі думав «Чим би то зайнятися, куди би то повести гостей провітритися?». Зазвичай нічого путнього не спадало на думку, все далеко, все треба кудись їхати. Але якось надибав в неті статтю про Хоросно: соромно признатися, але про пісковики з доісторичними гієнами я дізнався саме звідти. Та я ж тут бігав щодругий день, фоткав ці краєвиди загальним планом, Чому ж я не здогадався копнути глибше?!









Тому зібралися ми 8 березня з Женею на оглядини околиць Хоросно. Лежав ще талий сніг, Джиммік мужньо його трамбував під раму та мости і так потроху пробирався до Кар'єру. Для більш цивільних людей є нормальна асфальтована дорога з Стрийської траси через Хоросно, але нам хотілося пригод. В кінці села за вказівником «Кар'єр» слід повернути праворуч.

Насправді не слід путати штучний кар'єр, виритий онуром, з природніми піско-вапняками поруч. Кар'єр такий же як і багато схожих об'єктів. В той же час Пісчаники вишикувалися в ряд як Grand Canyon, бракує тільки витесаного Шевченка, Франка і Путіна, людей які згуртували Український народ навколо чи проти себе куди краще за Кравчука, Кучму та Ющенка. Внизу каньйону є озерце. Достатньо чисте для купання собак, але тверезі чоловіки чи навіть пяні жінки в нього не полізуть. Як бонус є ще перепад висоти в метрів 60, достатній для хорошого троллінгу. Пісчаний каньйон має довжину десь метрів двісті, нагорі його є ще один, трішки менший каньЙончик.

Каньйон має свою особливу енергетику, яка наповнює тебе силою що навіть перестаєш відчувати як німіють пальці на морозі. Саме тут колись знайшли залишки доісторичної гі(гі)єни. Як Прийма коло Миколаєва знаменита кістками «неандертальця» так само і каньйон коло Хоросно знаменитий завдяки своїй гі(гі)єні. Мені аж дух переймає як уявлю що ця сама гієна колись полювала на доісторичних ховрашків прямо в мене на подвірю. Може тут і Динозаври є, ми їх просто ще не найшли? Пісчаник дуже добре піддається обробці. Можна зробити пивні чи винні погреб прямо навпроти монастирської пивоварні і робити тут хороснянський Херес. До речі, неподалік з землі б'є джерело, колись тут був Хрест і доріжка але зараз все закинули. Вода з джерела ідеально підійде щоб втамувати спрагу 😊







Вже другий рік поспіль ЛОДА організовує тут фестиваль Горбогори. Якшо чесно, перший раз я думав шо то буде якесь фуфло для відмивання бюджетних грошей. Та ні! Минулого року все було на вищому рівні зі сценою, музикантами, народними майстрами і їх майстер класами, навіть біо-туалети були! Ще досі купую я тушенку в тих людей що там зустрів бо дуже добра. З тих часів в мене досі залишився спогад про майстра що склеював з різних брусочків 1х1см велику колоду, а потім з неї точив тарілки які получалися ніби з химерними масонськими візерунками всередині.
Чому ГорбоГори? Я доволі часто прокидаюся вночі, виглядаю у Вікно і думаю шо я насправді десь в Карпатах. Кілька рядів горбів зразу за парканом простягнулися на кілька кілометрів навколо. Решту території охоплені лісом. А під час ранкової пробіжки доволі часто зустрічаєш вівчарів і таких ще обісраних овець та кудлатих псів як і в Карпатах. А ще птахи і звірі яких до того я бачив хіба що в зоопарку.









Перша думка яка виникає при вигляді пісчаних скель в Хоросно – «потрібно обгородити їх парканом шоб захистити від вандалів». Але насправді люди в селі занадто зайняті шоб вандалити. Це вам не місто, тут є кури і корови! Поруч з пісчаними скелями є яр в якому на поверхню виходить величезний камінь з трьома круглими отворами від вентиляційних шахт дизель-генератора 😊 і з невеликою печеркою під ним. Печерка всього лише кілька метрів завглибшки, тим не менше, вона може слугувати Вам залізобетонним перекриттям від бомбоударів чи просто захистом від дощу. Печерка дуже схожа на аналогічні об'єкти коло Миколаєва: чиста, стіни майже без написів. Звісно шо її можна і треба розчистити, можливо тоді з'являться додаткові ходи. Що є добре, так це відсутність піару і лінків в пресі на печерку, значить ще не пронюхали, значить не перетворять її на черговий Гроб Господній з плащеницею посередині, як це було зі склепом під Високим Замком. Правда тут масштаби поскромніші, покищо, максимум місцева памятка. Але наші люди з любого горба зроблять Хересну дорогу.

До речі, три круглі отвори в скелі розташовані на однаковій відстані і мають приблизно однаковий діаметр. Невже це вітер їх такими зробив?! Звідки йому тут, в яру, взятися? Поруч з пісчаними скелями і печеркою є ще німецький цвинтар села Хоросно Нове. Соромно що всі металеві таблички по варварськи повидирані. Зараз важко у це повірити, але у 18 столітті Німеччина була перенаселена, роботящі та кваліфіковані німці тупо не мали що їсти в себе дома бо не вистачало землі щоб до неї прикластися. Відповідно, уряд прийняв постанову про безкоштовне переселення всіх бажаючих до нас на вільні і безкраї поля. Німецькі поселенці або «Шваби» як їх тут називали, отримували від уряду або ділянки посеред чистого поля де й засновували свої автентичні дойч-поселення, або вони примикали до існуючих сіл. В Хоросно ще й досі навіть молоді люди кажуть «Хоросно Старе» про село до стадіону, там де жили Українці і «Хоросно нове», там де жили шваби. Також напис Хоросно Нове можна зустріти на хресті що стоїть посеред поля за зупинкою Хоросно на трасі.







До речі, прихід німців був дуже позитивно вплинув на наш регіон вцілому. Німці на той час були більш технологічно розвинуті за наших селян, вони навчили їх тодішнім методиками ведення господарства багато з яких ми використовуємо в себе на городі і досі. Саме після приходу німців традиційний голод навесні коли не було що їсти перетворився зі звичного явища в легенду, якою лякали бабусі своїх онуків на Святий вечір. Були, звісно, і недоліки їх господарювання, в Карпатах, наприклад, німці з австріяками вирубали більшість корінних листяних та хвойових дерев і засадили замість них сибірську породу. Бо вона росла швидше і давала рівніший стовбур. Зато вона була нетутешня, більш схильна до хворіб і менш стійка до ураганних вітрів, які тут бушують. Зараз тільки 6% Карпат мають оригінальу флору. Решта гір вже мінімум раз були вирубані під корінь і відросли знову. А деякі регіони і по кілька разів. Коли хтось на ФБ починає писати жалівливі пости про вирубки та знищення автентичних Карпат в мене це викликає тільки співчуття.
Тому що Карпати такі як ми їх знаємо і любимо - це плід діяльності не тільки природи але і людини. Якби не було людей вони були б мало придатні для туризму. Не було би тих всіх райштоків, якими так радо продираються туристи, не було би більшості з полонин відвойованих у лісу Гуцулами, не було б колиб де можна зігрітися взимку та попросити сиру влітку, а замість доріг були б лише буреломи. Характерний приклад це гори Америки в яких індіанці жили рідко. Відповідно навіть і зараз більшість з них доступні тільки по стежкам прокладеним рейнджерами.





Тим не менше перші кілька поколінь переселенців віддали себе в жертву заради нащадків. Держава їх просто киданула, пообіцявши манну небесну, а насправді перевезла у чисте поле і кинула без нічого. Тут, не маючи ані хатів, ані запасів їжа, ані досвіду співжиття з місцевими «вуйками», перші їх два покоління реально виживали і себе у всьому обмежували. І тільки їх внуки вже відчули переваги переїзду з Німеччини. Але тут як тут прийшов Сралін, всі одразу пойняли шо пора вертатися назад у Німеччину, тим більше що з розвитком механізації сільського господарства тепер хавки вистачало на всіх. Що вони всі дружньо і зробили, півтора роки «совєтської влади» було достатньо аби жоден німець не захотів лишатися в «країні рад».

Серед урбан-обєктів є тут і місцевий «Високий Замок», дебела вишка мобільного зв'язку куди легко можна залізти по драбині. Попід нею йде масивний водопровід аж зі Стрия, яким перекачують питну воду з річки Стрий, через бачки унітазів і піддони душів у Полтву, а далі в Західний Буг і балтійське Море. Ось як з'єднані води півночі і півдня! Масштаб об'єкту вражає, качати воду потрібно майже сто кілометрів. Кожен кілометр йде люк і кран для розповітрювання. Деколи труби виходять назовні і по них місцеві влаштували собі містки через яри.








До речі, для мене це було відкриттям шо існуючу Стрийську трасу як вона є зараз були побудували Австріяки. До того дорога в Угорщину проходила через Львів – Солонка – Жирівка – Кугаїв – Раковець – Бродки – Миколаїів і так далі аж до Карпат. Тобто всі йшли як вівці тупо вздовж річки від хати до хати, від села до села. Звісно, тоді так було безпечніше ніж йти прямо по відкритому полі серед бандитів. Зато для розтовстілих волів з крамом, які йшли повільніше ніж лінивий пішохід, по кілометражу через села виходило реально довше. В еру без ЖПС подорожувати попри річку був плюс шо влітку є завжди вода для худоби, а взимку відомо напрямок куди йти. А нормальний «гостинець» як тоді казали вимагає догляду. І на нього спромоглася не Річ Посполита, а вже аж Австрійська влада.



Село Хоросно також є наглядним прикладом чому нема води в Полтві. Тому ж що і тут і там вже нема лісу який колись був і який вирубали щоб звільнити місце для сільського господарства чи кам'яниць. Тому тепер на місці озер і рік, сліди присутності яких чітко проглядаються на місцевості і які позначені синім кольором на картах ген аж до 18 сторіччя зараз тупо ростуть бур'яни і кущі малини. Вся ділянка колишнього вкритого лісом водозбору два на два кілометри по площі зараз віддана під зернові, тому річки навколо попересихали. Теж і у Львові. Дощова вода швиденько змивається або випаровується, залишаючи Полтві одні нечистоти. Але, якщо поглянути з якою швидкість мою ділянку обжили сосенки, що ще шість років тому були тільки вилупилися з землі, а зараз їх і з автовишки не дістанеш аби почепити новорічну «звєвду» на макушку - То чітко розумієш як природа завжди бере своє. Сто років без людей і тут буде такий же ліс як і колись, а може і кращий, бо з вкрапленнями заліза в деревину. І знову потечуть річки а в озерах заведеться риба.



Так шо любіть і досліджуйте місця де ви живете, бо Ми перебуваємо на багатій історією землі, всюди тут до нас вже були люди і всюди можна накопати багато цікавого. Головне хотіти...



















#1454


Мав на вихідних цікаву атракцію. Після презентації книжки в Біласа я поїхав на Тустань шоб вивчити попит рядових туристів-обивателів. Там якраз проходив фестиваль, народу було море.

Зразу коло каси і КПП стояла розкладка з книжками, магнітиками, горнятками і іншим крамом. Я купив в них книжку про Бескиди з власними фотками всередині, показав їх продавчині і попросився постояти троха коло неї але вже з іншою книжкою - вивчити попит. Поставив свою книжку посеред інших книжок де були і наукові праці, і дитячі розмальовки. Сів коло них поруч і почав спостерігати

1) 9 з 10 людей лише побічно кидали погляд на книжки і йшли купувати "магнітики"
2) Були й ті хто поверхнево дивився на книжки а потім питався ціну. Дуже часто на суму 100 грн і більше казали "А пачєму так дорага" і йшли до магнітиків
3) Ті самі люди яким книжка була задорого доволі часто тут же поруч купували за приблизно ті ж самі гроші "магнітики"
4) Ми також продавали спуски на Троллею по 75 грн. Спуски йшли краще ніж магнітики і книжки разом взяті. Висновок - людей більшість цікавлять емоції ніж матеріальні речі
4) За годину сидіння на козирній точці в переповненому місці я зустрів максимум 2-3 людей які уважно ознайомилися з товаром на книжковій поличці і купили то що їх цікавило

Сумно насправді :(

#1455
Презентацію прошла на УРА! Дякую всім хто був. Окремої теми не створюю, просто тут докину пару фоток



















#1456
З понеділка по пятницю з 10 до 18
#1457
Гумор / Re: Наше меню
05.08.2018 16:47:07
Додаю БулШітс до алкогольних напоїв
#1458
Класна тема і гарно розписана. Думаю цілком заслуговує на Звіти. До речі, ти літом в Карпати хоітв по ЛЕП? Ходив?
#1459
Ось поточні вакансії. До ініціалів додаємо @cypress.com і посилаємо свої резюме


#1460
Привіт Всім!

Після презентації книжки в Трускавці в суботу планую заночувати в Тустані. Якшо хтось там теж буде - давайтеся чути!