(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/1596/2ddbc02a1cf3) (http://www.radikal.ru)
Ідея поїхати в Стільське виникла ше на початку сезону. Коли ми їздили навколоЛьвівськими озерами (http://forum.beskyd.lviv.ua/viewtopic.php?t=666) , знайома запрошувала їхати з ними саме в Стільське (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE) . Але так як вони їхали з ортопедичним Матрасом на рамі, а саме до Миколаєва електричкою, а потім так само верталися - я був поїхав з рідними бескидівцями. Але ідея залишилася. Також залишилися в голові і описи про 40 тисячне городище, і про печери в скелях. Плюс я люблю їздити тими місцями, кудою регулярно намотую кілометри автівкою і маршрутками і бачу все тільки з-за вікна. Відчуття де-жа-ву і шо всі відстані реально набагато ближчі ніж здається з автівки обовязково зявляється. Якось вже пробував підірвати людей на цю мандрівку (http://forum.beskyd.lviv.ua/viewtopic.php?t=818) - але тоді було вирішено їхати в Бескиди. Вже і сезон закінчується. А тут якраз вчасно стаття в Карпатах підвернулася!
Так шо зібралося нас аж всі три патріархи (а саме М, Т і Ю (в алфавітному порядку, звісно!)), один алкаш(себто Я) і Толік. Наші Патріархи всю дорогу любовно сварилися та сперечалися, спостерігання за чим нам з Толіком приносило неабияке задоволення Рушили з Перехрестя Стрийська-Наукова о 10 годині. З погодою нам заканало, небо було затягнуте хмарами і їхати було якраз нежарко. Наступний пункт - Поворот на Тростянець і Велику Волю перед Миколаєвом. Дорога йде автострадою Київ-Чоп, так шо особливо не зблудиш. Та й їхати нею одне задоволення. "Таааа, Мурзік це Європа!", як казав Саламон Самсонович. Асфальт гладенький, є широка рівна без ям і горбів смуга для велосипедів, гарно оброблені узбіччя. На одному з спусків нам вдається набрати 62км\год, сівши на раму, притуливши лікті до живота а воліна один до одного і, таким чином, максимально уподібнившись кюлі. По дорозі Патріархи вказують мені на старий цех по випалювання вапна - кажуть шо то ТРУУУ Інадстріал . Беру на замітку, треба якось буде сюда нагрянути.
Після другого великого спуску перед самим Миколаєвом висить щит з дороговказом, де й написано шо на Тростянець і Стільсько - вліво. Можна їхати далі по трасі і, дотримуючись всіх правил, вїхати в цей поворот. Але це зайвих півкілометра. Доцільніше зразу за знаком переїхати на зустрічну смугу, проїхати по ній 30 метрів і звернути наліво. Орієнтири - Великий Горб ліворуч з Тризубом у підніжжя, дороговказ, зупинка.
Далі камянистою дорогою їдемо прямо і прямо, нікуди не звертаючи на бічні відгалуження. Минаємо Тростянець, Велику Волю (недалеко від узбіччя є симпатичне і досить велике озеро), повертаємо направа і вїжджаємо в Стільське. Що це саме Стільське, а не шось інше, можна побачити по Церкві на підвищенні і скельних угрупуваннях праворуч від неї.
Не так вже й далеко ми відїхали від траси - а попали в зоувсім єнший світ. Навколо - прикарпатська Тернопільщина. Дорога петляє між мальовничими зеленими горбами, які повиті синьою димкою і дуже нагадують Бескиди. На схилах чорно-зелені Мішані Хвойно - Травяні ліси. Скелясті виступи, жовті обриви і безкраї поля - все це можна побачити тільки но відїхавши від траси.
Найбільш відомі та описані цікаві обєкти в Стільсько знаходяться в трьох селах. Власне самому Стільсько, Сусідній Діброві і найглухішому селі Львівської області(за версією журналюг з одної газети) - Ілові. Дорога шо йде прямо, (та, якою вїжджається в Село) виводить на Діброву. А біля скель наліво - в Ілів.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/1596/P8170342)
Шоб оглянути памятку в самому Стільському треба повернути наліво як на Ілів і зразу за якихось 10 метрів знову наліво. Їдемо до білої церкви, шо височить на горбку. Минаємо її і цвинтар. Починається стрімка дорога вгору. Лишаємо роверки тут(спеціально прихопив з собоу шнурка) і йдемо далі пішки. Дорога за церквою роздвоюється. Одна йде на ліво, інша прямо. Йдемо прямо. Вона огинає схил гори зправа і входить в ліс. Він сильно Хвойний. Рухаємся вгору по лісі. Дорога одна і зблудити важко. Коли підйом закінчується а ліс стає хвойно - буковим бачимо роздоріжжя. Йти треба вправо, невдовзі потрапляємо на стрілку, яка показує туда, звідки ми прийшли Ше трішки по стрілках і з лівої сторони нам відкриваються величні вали. Значно красивіші, ніж показані на фотках в Карпатах. Їх є два, один за одним, і вони охоплюють по лісі величезну територію. Знаходимо навіть колишню браму. А також синіх від кохання слимаків. Перефоткавши це все і нагодувавши з десяток комарів спішимо вниз. Адже це тільки третина! По дорозі назад розмірковуємо, чи довго протягнуть ці дороговкази, зроблені у формі стрілок, шо втикнуті в землю. ЧИ не поламають - поперекручують їх всякі рагулі? Про ці стілки в Карпатах не було наіслова - значить десь недавно поставили лісники. Лісники: якшо Ви прочитаєте цей звіт - знайте: "Маркування маршруту робиться фарбою на деревах!!!". Так його важко знищити і це є загальноприйнята практика розповсюджена в горах.
Роверки на місці, там де й були. Вертаємся назад і котимся у Діброву. Яких 6 км. добротною галькою і зліва постає величне каміння. Правда ще й до того по дорозі зустрічалося шось подібне - але це особливе. Для тих, хто сумнівається шо то саме воно - єдине і неповторне, даємо вказівник. Зліва від дороги буде біла автобусна зупинка з деревяним хісторі-парканом навколо.
Оглядаємо спочатку великий камінь, на якому, як кажуть, було язичницьке капище. Враження справляє неабияке. Знизу побідне на гігантський ніс корабля, а збоку - велетенську ластівку, яка ось-ось злетить. Величезна брила тримається тільки на двох точках опори, а під нею пару добротних квадратних метрів житлоплощі, захищеної від дощу. Тут нагорі будемо обідати. Але спочатку ше обдивимся сусідні камені.
Вони нагадують величезний вулик всяких дрібних коморок, де люди зберігають, в основному, гнилу картоплю і погрижені буряки. Двері багатьох еоморок повідкривані, очевидно наївні господарі думають шо хтось спокуситься на їх нехитрий скарб і звільнить їх від роботи по очистці місця під новий урожай. Нагорі, на найвищих каменях куди навіть нам важко ділізти, причаїлося стадо кіз. Та це ті ж самі шо і в Карпатах! Також підніжжя скель має кілька пар камяних коліс, так шо не тяжко уявмим собі паровоза. Фоткаємо то всьо і йдемо обідати. До речі, забув сказати. До нас приєдналося двоє дітваків, майбутніх Бескидівців, які уважно вивчали конструкцію і будову Тарасового велосипеда, розпитували про ЖПС, який чомусь називали рацією і крадькома міряли наші шоломи.
Їсти на місці святині, звичайно, святотацтво. Але, думаю, менше, ніж замість того шоб роздивлятися і обговорювати сусідів в церкві - їздити в неділю хтознадена роверами. Тим більше якшо там добре смакує. Вертаємся назад в Стільське і повертаємо направо(бо їдемо з іншої сторони) на Ілів. Для наїдженого організму дорога не надто довга, але не без приколів. Після спуку подорожуючих чекає затяжний коханий підйомчєг по не дуже хорошій дорозі. Чи правильніше "дуже нехорошій". А шоб він, бува, не здався легким, на дорогу накидали каменів різних розмірів. Їдемо по лісі вгору на низькій передачі і думаємо собі, "Чим не Карпати!" - так само вгору і вгору, так само ліс і свіже повітря, так само пацики слухають пацанячий Реп біля магазину. На початку і в кінці підйому стоять глузливі таблички, шо це тіпа цікавий туристичний обєкт. Правда крім дороги, лісу і сітки лісничих квадратів, а також шо тут не можна робити, ніц корисної інформації він не несе. Певно поставлений для того, шоб пяні лісники не попутали де чиї квадрати лісу. Після підйому - спуск в село (по дорозі ше буде підступний поворот направо - хибний шлях) і перечитування Карпат - куди ж йти далі. Так от, справа зупинка, дорога йде вліво, а перед очима - хлібовоз в стилі Індастріал без скла, коліс і весь погнивший. Переходимо потічок перед ним і йдемо дорогою направо. За якихось двісті метрів - вориння, тіпа "Шляк Баум" як писали в Карпатах. Перелазимо його. Перед очима - велика і гострі гора. Дуже красива та крута. Аж старшно робиться, коли подумаєш шо треба буде зараз на ню лізти. Пересікаємо галявину перед нею і підходимо до підніжжя згори зліва.
(http://s47.radikal.ru/i115/0808/5e/b9fe3d68c241.jpg) (http://www.radikal.ru)
Тут щирі українці влаштували собі пікнік. З цукорками, горівкою, жінками та дітваками і всім чим положено. Лишаємо роверки під їхню безвідповідальність, а самі деремся стежкою вгору. Нас зустрічає чи чекає, хто зна, вказівник, а ше трохи вище - ущелина в формі піхви. Це наша перша печера. Всередині досить просторо, є віконце, видно ніші від образів. До наступної печери йдемо траверсом справа, якшо дивитися лицем до входу. І ше одна є зліва. Але найцікавіше не це! Найцікавішими є маленькі входи у великі і довгі печерки, шо йдуть глибоко в товщу скелі. Ці входи знаходяться низько над землею і влізти в них можна тільки на животі. Ми з Мироном обслідуємо декілька з них. Ходів дуже багато і вони ведуть вглиб породи. Видно сліди розчистки. Помиливавшись красою замкнутого простору, страшенно задоволені вилазимо на поверхню. Ше б пак, на додачу до Стільська одержали ще й спелеовраження!
Четверта година дня. Вважаємо завдання на сьогодні виконаним, тому їдемо до дому. Але, як справжі туристи, не тою самою дорогою шо їхали сюди. Якшо поїхати далі по селу і потім звернути направо, тримаючись більш вїждженої дороги, то можна виїхати на Бібрку (Читай Бобруйськ). Точніше не на сам Бобруйськ(читай Бібрка ), а спочатку на село Бориничі. Добротна камяна дорога йде запашним лісом, що насичений з кровожерними комарами-спринтерами, і в одному місці(як сказали нам місцеві жителі) троха погана, а потім знову добра. Так воно і є. На спуску дорога роздвоюється. Одна пішла вправо в ліс, а інша - погана вапнякова дорога з глибокою колією і блювотом пішла вліво. Вона виводить до гнилого ставка зправа. І вшьо! Навколо діючі і закинуті дачі, а між ними купа інших доріг. Але ми там наблудилися, але нашукалися. Втратили не менше години часу і пів літри крові. Зрештою вийшли на правдиву дорогу. Виявляється, від озерця слід було проїхати пару метрів прямо по зарослях трави і дорога знову ставала гарною і камяною.
Альтернативні варіанти продовження маршруту - в Ілові направо на Новий Розділ. ТАм недалеко, та й озера є. А звідти вже якось добиратися Ходорівським потягом. Але це варіант для матрасів. А ми їдемо своїм ходом у Львів! Виїхавши з лісу на полі слід повернути наліво і досить скоро опиняємся біля залізниці. Переїжджаємо її, повертаємо зразу направо, а потім за кілька сот метрів поворот наліво на Юшківці. Це найоптимальніша дорога по відношенню якість покриття - довжина. Звідси пряма йде аж до Бібрки. Кілометрів з 15. Навколо насичені кольори сільськогосподарських угідь, підсилених призахідним сонцем, плавні лінії талії неньки. Виїхавши на трасу слід повернути наліво. І за кілька кілометрів "ви в Бабруйскє, а астальниє пруттсо! Зробивши організму на заправці хімійотерапію і поповнивши запаси пепсі і курвасанів женемо на Львів. Вже під гору нема так сили талувати як ранком, приходиться скидати передачу. Тяга погана, певно хімію не ту підсунули Та й мої два супутники Патріархи Т та Ю на спусках приймають неприродні пози на велосипедах щоб хоч троха якось розвантажити спину. Роки тренувань, як не як, даються взнаки. Тішуся шо то всьо мене тілько чекає і щосили кручу педалі, щоб не відставати. Патріарх М з Толіком відстали ше на підйомі з Бібрки і ми їх не чекаємо, мені треба до 9 бути у Львові на залізничному Вокзалі, та й дорога ітак одна, не зблудять. Після 90 км шляху перед цим, з Бібрки до Львова ми доїжджаємо троха більше як за годину! Як каже Патріарх Т, "Непогане тренування перед змаганнями в Брюховичах".
Що ж. На Вокзал я встиг, від хати до хати вийшло 130 км, 12 годин в дорозі з невеликими пішохідними ділянками. Купа виключно позитивних вражень, останніх відчуттів літа, тренування для мязів і удар по ожирінню та печінці, що профільтрувала мінімум 4 літри Пепсі. Поки є літо - треба його використовувати. Маршрут дійсно цікавий і пізнавальний, має багато варіантів закінченні та продовження. Також ми побачили не все, якшо приходити з наметом і лазити по тих горбах - то роботи і знахіжок на пару днів вистачить! Дякую всім за компанію, веселі жарти і підтримку. Шо не кажи - а не часто їздиш у похід з усіма трьома патріархами разом!
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/1596/36d74240665b) (http://www.radikal.ru)
ПС: ліг спати - а перед очима далі дороги, спуски, підйоми. Тіло якось так постійно напружується в їх такт.
Більше фоток тут (http://picasaweb.google.ru/ryshtun/DnLAKI)
Про сам обєкт: на Кастлес (http://www.castles.com.ua/stilske.html)
Wiki (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE)
ПС: Тут є багато печер придатних шоб в них пролізти на пузі. Ціла гора всіяна ходами. І туда елгко доїхати на автомобілі та привезти з собою все необхідне спелеоспорядження та засісти на пару днів табором.
Об'єкт "Стільсько" дуже і жуже цікавий!
Як описують його відомі наукові знавці львівщини - територія його городища займала близько 250 гектарів.
Але його власні останні дослідження викликають дуже великі сумніви - весь, так званий "комплекс", розташований на трьох узгір'ях, і там не прослідковуюєься єдина система замкнутого укріпленого городища, як це описують науковці. хоча з інших археологічних джерел випивають висновки майже столиці "білохорватського царства"...
Археологічні дослідження, у яких приймали у свій час участь деякі знайомі колеги, - у деякій мірі підтверджують "столичну" приналежність городища.
... Але... досі немае підтвердження того, що "білохорватська столиця" розміщувалась саме на цій території у 250га!!!
Прошу усіх, хто відвідував ці об'єкти, - викладати сюди знимки збережених валів цього комплексу із зазначенням топографічної прив'язки.
ЖПС терк подорожі разом з точками можна попросити в Globetrotter Тут (http://www.beskyd.lviv.ua/viewtopic.php?t=865) Тарас без ЖПС нікуди не виїжджає :)
ПС: Чомусь зі звіту пропали вставлені фотки. тільки 1 лишилася. :( Пофіксаю на вихідних
Я теж подорожую з ГПС, тільки мене цікавить хто і де зустрічав вали в трикутнику сіл Стільсько-Ілів-Діброва. На фото бачу, що є вали які я пропустив. Бажано хоч приблизно нанести на карту. :)
Питай Тараса. Вали були вгорі за Церквою на плоскій вершині в пралісі. Все як в Журналі Карпати Описано. Тарас Полюбе мусів там поставити точку, бо на цьому місці ми довго тусувалися. Вийти туда можеш і по мому опису в звіті. Не помилишся і не зблудиш. Самі ж вали розташовані на квадратному км досить чистого лісу, так шо оглянути всі шо є можна десь за годину.
ЦитуватиВсе як в Журналі Карпати Описано
Нажаль, не маю цього номеру Карпат. Можна скан статті?
Десь за 2 тижні як буду дома нагадаєш - я сфоткаю і завантажу. Досить цікава стаття на 4 сторінки
Цитата: Golem від 17.02.2009 19:02:09
Десь за 2 тижні як буду дома нагадаєш - я сфоткаю і завантажу. Досить цікава стаття на 4 сторінки
ОК, домовились... Думаю, може разом і вдасться виїхати на дослідження :)
Є цікава стаття по темі тут
http://who-is-who.com.ua/bookmaket/lvov/1/4/1.html
З Миколаєва пішки реально при хорошій погоді? по карті дивився навіть варіант з Нового Роздолу, але чи не переоцінив можливості організму? Коліс як таких немає, ровер в ремонті на невизначений час, а зов до вилазок є.
Можна пішки, 3км до повороту, далі 6 км до самого села. Ти врахуй шо туда аткож і рейсові маршрутки ходять :) Так шо доберешся.
Був я в Стільському на розкопі, шкода, але мій фотоапарат там сі зломив, і фоток зачотних викласти не маю змоги. Маю звідти тіко свою знахідку (бойову сокирку), котру і виставляу:
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/9487/ac07141fd574) (http://www.radikal.ru)
Ще є фотка знахідок з городища що недалеко, там зі мною трапилися досить містичні речі. Поки що те місце не розголошую(конкуренти не сплять), але один теж туди не поїду(ну нах!)
(http://s48.radikal.ru/i120/0911/49/13257157c69f.jpg) (http://www.radikal.ru)
Уууу, зачот. Давно чекав на ці фотки. Топірець трушний, значно цікавіший ніж сучасні рівні. Решта інструменту думаю теж є цікавими для спеціалістів, зважаючи на вік і місце.
Якшо матиму змогу - можу поїхати з тобою. І копати поможу, наскільки я розумію то всьо глибоко в землі. Металошукачем можна намітити місця, а потім інші люди просто копатимуть то всьо. Так значно більше можна буде найти за день.
Не дуже той глибоко-десь 20-25см., але якщо вважати що перша світова лежить десь на 8см., то копнути потрібно! І саме основне тре обережно, щоб не пошкодити. Але я там страху натерпівся...приїхав десь 16.00, темніти почало за 1,5 години. Висота над рівнем моря 450 метрів. Копав до останнього бо поки виліз, поки намацяв місця... Перекусити сів на місці де є дзюра між двома скелями, куди йде досить непогано збережений підземний хід, а може ще щось там було, нєвем. Тіко я перекусив, як чую що на мене знизу щось жене, я навіть за фіскарь не встиг вхопитись як вилітає величезний чорний пес і проноситься поруч зі мною на шаленій швидкості в хащі. Весь спуск вниз в мене пройшов під дикий вий з урвища цієї тварини, чого він там забув, до сих пір не уявляю, може скарб охороняє? ;)
моторошно та й годі... у добровільні копачі теж записуюсь
Мій дипломний проект розташований саме в Стільському. Була там. Гарна місцевість. І печери просто БОМБА! ;D ;D ;D
А диплом викласти на форум? ;)
Якщо в пятницю захищу, то обовязково викладу. :D
Завжди хотів тут побувати, хоч це і поряд, але якось ніяк не виходило.
На цьому місці в 9-10ст. проживало 45 000 мешканців у місті розміщеному на плато. Кажуть, місто мало 10км. захисних оборонних стін, земляні вали і було з'єднане 11-кілометровим водним шляхом з Дністром.
Досі помітні залишки земляної греблі.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0748)
Це рештки однієї з 4 гребель, що перекривали річку, а також були шлюзи, що регулювали рівень води. І була митниця, де збирали мито за в'їзд чи вплив.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0749)
Знову зустрів Ореста Корчинського, він проводив екскурсію, як і в Миколаєві на потернах. У нього своя версія походження миколаївських потерн та городища в Стіліську.
Кажуть, тут є величезне підземне місто недосліджене. Ймовірність таких підземель спрогнозували вчені-геофізики методами електророзвідки. За попередньою інформацією, це низка величезних залів, з'єднаних між собою проходами, які містяться під поверхнею городища на різній глибині від 6 до 30 м. Дуже ймовірно, що всі вони мають рукотворне походження.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/2019-07-07-201844)
Тут збереглась 21 келія, в яких колись жили монахи. Але якісь вони маленькі, стояти в ній не можна, низька. Вхід розміром як дверка тумбочки, вони мені швидше нагадують склепи, або ями костниці.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0821-1)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0825)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0828)
Також, мабуть, частина городища, яку пустили на будматеріали.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0898-1)
Ну це фактично не може бути ні житлом, ні келіями, ні якимись складами - коморами. Це мені більше нагадує склепи, подібні є в багатьох культурах і народах. Видовбані в скелях, на підвищенні з входом поверненим до сонця. Це вже потім, монахи зробили собі з них келії. Як і в багатьох інших місцях де в камені видовбували печерки і проживали певний час (скельний монастир в Розгірче, Крехівський печерний монастир )
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0819-1)
Вхід - 30 см висотою, достатній щоб помістити останки, але щоб використовувати як келію, аж ніяк.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0766)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0767)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0787)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0761)
Місцеві всюди повставляли двері і позакривали їх на замки. Навіщо ? Вони далеко від села, зберігати тут якісь продукти недоцільно, простіше погріб біля хати викопати.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0759)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0760)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0778)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0827)
Ось, одна ніша незакінчена.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0737)
Неподалік стоїть.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0756)
Вигляд на жертовник. В цих нішах, можливо кріпились якісь бруси. Тут в 2004р. знайшли решки жертвоприношень, глиняний посуд...
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0812)
На площадці знаходиться ось така ніша. Нагадує мені незавершений камінь Діравець
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0790)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0796)
Камінь Дірявець, або храм сонця - основна частина святилища. На ньому видовбані символічні зображення земної кулі, стихій вогня, води і повітря.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0831-1)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0890)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0845)
Різні ракурси.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0897)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/100-0893)
"Учені Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України ім. Суботіна дослідили та встановили, що в печерних комплексах Миколаєва відчутне випромінювання магнітної хвилі завдовжки 20 см. Аналогічну магнітну хвилю випромінюють єгипетські піраміди та розташований в Англії відомий культовий центр Стоунхендж..."
Джерело - "http://www.kray.org.ua/602/mandrivky/stilske-gorodishhe-tayemnicha-stolitsya/"
А можливо будь-який трохи більший камінь, розміщений у певному енергетичному місці буде випромінювати таку хвилю. Бо ж Стоундхендж в тому вигляді, в якому ми його привикли бачити був реконструйований за допомогою важкої будівельної техніки.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/1383487565_stonehenge-rekonstrukciya2)
А потім розказують нам казочки про круглий стіль, загадки шотландського озера...
Щось мені здається, що насправді це плато у разів 10 нижче.
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55280/2019-07-07-204011)
Недавно був присутній на дискусії про Стільсько. Микола Бандрівський (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D1%84%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87) вважає що це роздутий на пустому місці комерційний проект. Для туристів. Тому що:
1) За багато років розкопок там практично нічого не знайшли.
2) Немає історичний свідчень про це городище. А Грушевський взагалі вважав шо Білих Хорватів тут не було.
Вагомих аргументів проти цих тверджень я не почув.
Чудова тема для дискусії, а як він може пояснити всі храмові комплекси? Хто пояснить їх походження?
Цитата: Le-i-3o від 08.07.2019 12:18:54
Чудова тема для дискусії, а як він може пояснити всі храмові комплекси? Хто пояснить їх походження?
Які саме? ті шо Австрійські Гаубичні позиції? Вони мають свою копію в Австрії і всю технічну документацію в архіві :)
Цитата: Golem від 08.07.2019 12:49:49
Цитата: Le-i-3o від 08.07.2019 12:18:54
Чудова тема для дискусії, а як він може пояснити всі храмові комплекси? Хто пояснить їх походження?
Які саме? ті шо Австрійські Гаубичні позиції? Вони мають свою копію в Австрії і всю технічну документацію в архіві :)
Ні не ці. В розвадові 1. В Миколаєві під церквою писанкою на приватній території 2, Дорога на Дуброву з роздолу 3. Каньон біля прийми 4. це ті що я бачив явно рукотворні і явно не австрійські.
Звичайно що люди тут були. Всюди були де не копнеш. :) але зазвичай вони знаходять значно більше зі значно менших поселень.
я не спец щоб вести цю дискусію. Просто переповів що чув.
Ну так,туристів кудись возити треба
Є така теорія що існування Хорватської держави на нашій території не вписуєтся в державну ідеологію. Ну типу не могло на нашій території бути держави з столицею більшою ніж Київ. Це випливає з того що як державні органи всіх інстанції сували палки в колеса п.Оресту, псували його репутацію, накладали на нього купу санкцій осміювали його дослідження, а вони базуются не тільки на "дослідженнях на місцевості" а й вивчені "літописів" манускриптів і решти.
Навіть у Арабів є згадки про місто Хорват.
За роки незалежності п.Орест пережив велику кілкість судових справ і реально окрім історичної освіти має заочно без вузу декілька юридичних.
Я маю його контакти і колись пропонував вам Екскурсію за його участі у Стілсько але тоді нас не зібралось.
Маю підстави не погоджуватись з шановним професором. 1. Залишки оборонних споруд є, залишки жител є, в сільській школі музей кераміки - а знахідок нема? Сам Орест Мирославович любив розповідати, що поряд з піччю для виплавки заліза з болотної руди знайдені були чисельні злитки заліза у вигляді хлібин. Мені попадалась публікація про археологічну виставку у Львові до Першої Світової війни, де експонувались знахідки із Стільська. Врешті і Ваш же сайт це підтверджує http://s41.radikal.ru/i093/0911/3d/ac07141fd574.jpg (пам'ятаю, що тут були фото і інших знахідок). Мабудь просто забули в якому підвалі на Винниченка стоїть скриня із знахідками (це образно, точніше -не достатньо порядку в обліку знахідок, адже його керівництво само не знало з якої роботи мало право його звільняти).
2. Письмові свідчення про це городище є, хоча б згадувані на сайті арабські географи. Просто ще ніхто не брався довести, що мова у них йде саме про цю місцевість. У Корчинського ця точка зору висловлена на рівні припущення (як і вся тема про Білих Хорватів) і нині ще десь півсотні місць претендують на дану ідентифікацію. Щоб довести це -потрібно починати з першоджерел бо лише Масуді існує кілька списків і кілька варіантів перекладу фрагментів кожного з них на різних мовах, які іноді суттєво відрізняються. Роблячи переклад із стародруків в контексті прив'язки до конкретного об'єкту, можна отримати більше цінної і несподіваної інформації від оригінального джерела.
Висловлене -суб'єктивний погляд.
Вітання, Форумчани!
Попав на цікаву тему на рахунок поселення в Стільському - і своїх пару думок тут докину. Бо кілька років тому натрапив на інтернет-сторінках на статті про столицю Білих Хорватів і усілякі таємниці, які із нею пов'язані. Дещо скинув для прочитання, тому можу Вам тут скріни виставити:
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55538/Stilsko-1)
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55538/Stilsko-2)
Ну і як після таких заголовків туди не поїхати!
Щоправда, насторожили певні відмінності у описі місцевості (які я видів жирним шрифтом):
« В результаті тривалих археологічних досліджень було встановлено, що дійсно, на залісненому плато, над селом у ІХ–ХІ ст. існувало велике місто. На це вказують потужні земляні вали, оточені ровами та штучно споруджені тераси, на поверхні валів височіли дерев'яні стіни та вежі. До них із середини були прибудовані численні будівлі житлового, господарського та військового призначення. В одному із головних проїздів до міста було розкопано кам'яний брук, який за давні переказом називали "Білою дорогою"»
« Укріплена площа стольного Стільська становила 250 га, а довжина валів і оборонних стін сягала 10 км. Щоправда, зараз розгледіти у ледь помітних земельних насипах оборонні вали й залишки давнього міста нелегко. «Гуляти Стільськом без фахівця – втрачений час, – зазначає завідувач кафедри історії середніх віків та візантиністики ЛНУ імені Івана Франка професор Леонтій Войтович. – Висота валів зменшується, рови коло валів міліють. Заради збереження історичної пам'ятки на місці Стільського городища потрібно зробити національний заповідник, тобто заборонити лісову експлуатацію»
Але цікавість взяла гору - і ми поїхали... Ну і що Вам сказати? Пан Леонтій Войтович був правий - ходили-ходили ми лісом, а казки, навіть чорно-білої, не побачили.
Але видно Дух предків почув наші слова (в основному - ненормативні) і послав нам свого адепта - якогось патлатого чоловіка з гарячим серцем і твердими переконаннями. Зустріли ми його на лісовій стежині і він нам почав розказувати ту саму історію про давніх жителів і їхнє місто. "Оце там були вали, а он там, бачите яр - то це залишок рову, а ота округла купка - то святилище. І такого тут багато, просто походіть і поспостерігайте..." Дав вказівки - і розтанув поміж деревами. Але ми так і не переконались його полум'яними словами. Вийшли сумні з лісу, а далі були і Діброва, і Дірявець...
Отже, кажу свою думку, тому прошу не кидати у мій город камінці, порожні пляшки і пластиковий посуд.
1. Ті скріни не даремно вставив - бо Ви всі гарно бачите, що там за фото. Отже, даю лише дві цитати з інтернету за і проти, а відповідь (принаймні, з нею погоджуюсь) дав Голем вище.
«...Археолог наголосив, що значення печерних комплексів у Миколаєві намагалися знівелювати, переконуючи, що їх споруджено для театру військових дій російської армії генерала Брусилова у період Першої світової війни, однак дослідник вважає такі твердження безпідставними і закликає всіх, хто з ними не погоджується і здебільшого дискутує в кулуарах, спростувати це в спосіб толерантної дискусії у поважних наукових виданнях. Орест Корчинський додав, що без усякого сенсу було споруджувати такі величезні об'єкти, вибирати сотні тисяч кубічних метрів каменю, мистецьки вирізати в камені напівсферичні стелі, доводити до ідеального стану горизонтальність долівок, щоб якимось одним вибухом снаряду з гармати рознести вщент увесь такий комплекс...»
«...Нещодавно автор (це зі статті пана Вуса Олега Володимировича) особисто став свідком того як складаються новітні легенди, а точніше байки. Наприкінці травня 2009 року біля австрійських потерн на горі Тарандовій поважний сивочолий чоловік розповідав приїжджим туристам зі Львова про «язичників-семибожників», про поганське капище, що нібито існувало перед потернами, та, найцікавіше, про призначення цих тоннелів. Мовляв, у кожному з них стояло по одному ідолу, якому і вклонялися міфічні місцеві погани. Шановні краяни! Це – неправда! Хоча первісні люди мешкали в околицях Миколаїва-Дністровського задовго до Нової ери, походження «печер» з ними аж ніяк не пов'язане. І археологічні пам'ятки Стільского та Ілова так само ніяк не пов'язані з миколаївськими укріпленнями. Час створення тоннелів на Тарандовій – 1910–1913 роки. Це особливо стає зрозумілим після відвідин так званого миколаївського «ДОТу» – австрійського командно-дальномірного пункту (КДП) на в'їзді до Миколаїва від с. Тростянець. З його амбразур австрійський командир міг візуально контролювати дефіле (гірський прохід) біля г. Малявка, Миколаїв та мости через Дністер, та найголовніше, керувати вогнем розташованої на тиловому скаті Тарандової гаубичної батареї. Уламки шрапнельних стаканів австрійських гаубиць були неодноразово знайдені автором на полях між с.с. Демня і Лубяни, тобто, саме там, звідки наступали російські війська...»
2. Щодо самих Білих Хорватів. Насправді, багато речей ми називаємо так, а вони могли колись називатися інакше. І по різному навіть у тих же літописах у одному і тому ж часі. Наприклад, коли за 1000 років потомки будуть читати сучасні "літописи", знайдені на території північного сусіда, то у них буде дискусія, чи одна національна група "бЕндерівці" і "бендерофашисти", чи різна. І хто з них здійснив державний переворот. На тему таких різних назв щодо хорватів-горватів-горян можна прочитати у книзі О.Ковалевського «Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності». Як на мене, дещо з претензіями книга, але там навіть мапа Білої Хорватії є:
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55538/Stilsko-3) (https://imgbb.com/)
І різні розмірковування про династії та взаємини із сусідами. Правда, і фото австрійських гаубичних позицій теж наявне.
3. Щодо історії загибелі міста - це просто якась режисерська версія "13 воїна" з Бандерасом. У того ж Ковалевського вона виглядає не так приречено:
« Після смерті короля Самослава і подальшого розпаду Великої Хорватії Стільське городище, враховуючи його вигідне стратегічне розташування та рівень економічного розвитку, стало столицею новоутвореного Стільського князівства і кілька століть було головним містом краю. Але в 11 столітті городище приходить до занепаду і за якийсь час безлюдніє. Важко сказати, що стало причиною загибелі міста. Мало імовірно, аби воно було зруйноване загарбниками, оскільки вважалось невразливим. Можливо жителі добровільно залишили городище, наприклад, рятуючись від якоїсь епідемії.»
4. Щодо знахідок. Хто копав, той може підтвердити - там де жили люди, там повно різного сміття - від металу до кераміки. Але менш-більш адекватні висновки робляться лише після грунтовного вивчення накопаного і того місця, де копалося. Тому фраза із однієї з статей про пана Корчинського «...Археолог продовжує вивчати слов'янський мегаполіс, який знайшов, самотужки. За цей час йому вдалося дослідити 0,5% його загальної території...» доводить, що багато висновків, щиро кажучи, шиті білими нитками. А музеї історії рідного краю є у кожній школі, де нормальний вчитель історії. І там такого діти наносили, що деколи і професійним археологам не снилося...
Втомив вже Вас читати. Але ще родзинка з вишнею має бути на тортик. Тому прошу подивитися, як черговий печерний "монастир" виглядає (сфотографовано з дороги десь в районі села Лубяни біля Демні):
(https://exl.fra1.cdn.digitaloceanspaces.com/277/55538/Stilsko-5)
Тобто, відстань від Стільська - десь кілометрів до 30. Може, у тих краях ще й інші залишки таких "печерок" є? Не знаю, не шукав. Але виглядає так, що це є типовим для даного району і що дає надію на справді якусь сконцентровану історичну активність на цих землях багато століть тому. І питання потребує аналізу серйозними історичними методами. Бо, ІМХО, наразі історія Стільського городища не дуже краща від "досліджень" професора Бебика.
ЗІ. Фотки "галімі", бо порізав до малого розміру (менше 250 кБ). Якщо можна більші, то в наступних дописах вклею "кращіші".
Дякую за Ваш допис. Стільське це троха суперечлива тема. Аргументи типу "інша держава перед Київською Руссю невигідна офіційній історії" попахують розмовами дідусів на лавочках біля памятника Федорова. Тому я утримуюся і в Стільське не пхаюся. Натомість поруч в Хоросно займаюся іншим комплексом. Троха інформації є тут (https://explorer.lviv.ua/forum/index.php?topic=7794.msg55539#msg55539) Якщо цікаво - приєднуйтеся!
На форум можна вставляти фото будь-якого розміру. тут (https://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,666.msg50378.html#msg50378) є Інструкція.
На рахунок погребів у Демні то це сучасна каменоломня і робили їх місцеві. Маю з цього села хороших знайомих, тому знаю не з інтернету :)
Дякую за відповідь і роз'яснення!
Я просто читав від давніх повідомлень щодо правил публікування фотографій, тож тепер врахую нові можливості.
На рахунок "печерок" біля Демні - так, це край майстрів оброблення каменю (навіть у нас у селі під Львовом багато
пам'ятників на цвинтарі зроблені саме в Демні). Так що погоджуюсь - темою історичності тут, напевно, і не пахне.
Про Хоросно не чув - дякую за цікаву інформацію. Погоджуюсь і підтримую думку, що неймовірне починається відразу за дверима
нашого помешкання, а не десь на краю світу (тому мені "зайшов", наприклад, "Алхімік" Коельо).
До зустрічі!
Микола Бандерівський, як і ... завжди були проти Стільська. Стільське і печери в Дуброві не є піарений фейк, як наприклад група курганів на Чернігівщині в селі Безводовка http://www.bezvodovka.com/
Маєте фотки з Дуброви, там є над чим позамислюватись
https://4volodimirkrashevskyi.wordpress.com/2019/09/04/%d0%bc%d0%b0%d0%bd%d0%b4%d1%80%d1%96%d0%b2%d0%ba%d0%b0-%d0%b4%d0%be-%d0%b7%d0%b0%d0%b3%d1%83%d0%b1%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%be-%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%82%d0%b0/
https://www.facebook.com/lvivskeopillya/photos/a.126594759003168/126594722336505/?type=3&theater хтось чув:
Був там вчора (https://www.facebook.com/100001175900384/videos/2820676694648166/). Все як в неті пишуть :( Не знаю чим вони думали, особливо після Славська. Та їх фейсбук зараз зїсть :)