Messages

Фест файно! Все кажу, же хлопці зі Станіславова рулят!

Але в нас туво прийнято створювати обговорення до теми. Отут воно лежить.

Обговорення основної теми.

О так, ніколи не випадала нагода облазити закинутий монастир та костел від підвалу до даху. А ще й військова частина велика, що конем не об'їдеш! Дякую всім за приємну компанію. Фото (а я їх зробив більше 300!) виставимо вже в наступному році.

Краще відсканувати та зробити PDF. Я можу в цьому допомогти.

Марка написана в першому постІ. ЦІна 50 грн.

а шо даш?

Монітор ще є, системник продався. Якщо цікавить, прошу писати в Приват або на пошту j55555k@gmail.com

А, он воно як. Я, з висоти свого маленького досвіду, думав таке тільки в книжках буває, під назвою "Як кодити не треба". Ужоснах!



-------------------------


Тему

      переніс

                  в "Обговорення"




      щоб по
                 фен-шую всьо
       

      було


//кінець спроби писати як індус :)

Продовжую добру традицію повідомляти про файні прийдешні мистецько-культурні заходи. 14 січня, на самого Василя, в Івано-Франківській обласній філармонії відбудеться концерт Перкалаби. Вхід безкоштовний. Отак-то, в дарунок рідному місту.

Переглядав оце сьогодні фото, зроблені за рік, та знайшов закинуту нафтобазу, про яку ще на Експлорері ся не писало. В червні я, Inkognito та Romchik були в Яворові і мали честь бути гостинно прийнятими на недіючій нафтобазі місцевим охоронцем з числа колишніх військових. Дядько запустив нас на територію ще й розповів трохи про долю потужної колись нафтобази, що обслуговувала Яворівську Сірку та інші місцеві підприємства. А потім дав повну свободу дій та пересування по території  :D



Зараз все стоїть закинуте, але не порізане на метал, як то прийнято на Україні. Територія огороджена та охороняєтся людьми і собаками. Собаки дуже люті, якщо до них підійти, лестяться і лижуть руки :) А ще обладнання та резервуари від рук злодіїв рятують непролазні хащі та ожина. Іх спеціально не вирубують,щоб ускладнити пересування вірогідного противника по території.



Олег взявся загаряти на великій бочці, а ми з Ромчиком попхалися в корчі, щоб знайти шлях до таких же бочок, але ще більших. Я на собі мав тільки шльопанці і шорти, про що ні разу не пожалів. По-перше, всю дорогу назад не нудьгував, бо виколупував колючки від ожини з-під шкіри. По-друге, укуси двометрової кропиви дуже цілющі.

Далі ще кілька фото.

Нафтонаповнювальні журавлі







Залізнична платформа та залишки якогось обладнання









Оці агрегати схожі на стаціонарний вогнемет. Принаймні я хотів би так трактувати їхнє призначення.





Пожежний резервуар, порожній та порослий очеретом. За ним вже починаються справжні джунглі.





А от і наша мета: перший з кількох великих паливних резервуарів. Яка виникає перша думка? Правильно, видертися на металевий розпечений сонцем дах!







Всередині



Згори видно інші "бочки", але дістатися до них справа непроста.









Оце і все. Файно дякуємо доброму охоронцю, пакуємося в машину та їдемо на Львів. Файне місце, дуже файна поїздка.

не те що зараз - як індуси блін, натицяють пробілів - треба чи не треба, нагадять ними в коді, а самому потім вичищати то..

Краще вже пожертвувати тими кількома символами заради читабельності коду. Уявіть собі середнього розміру проект на С# чи Java, де окремі частини коду не відділені відступами. То ж кривавими слізьми заплачеш, заки прочитаєш. Крім того, є правила хорошого тону, вони ж Code Convensions. Java Code Conventions, наприклад, каже таке:

Four spaces should be used as the unit of indentation. The exact construction of the indentation (spaces vs. tabs) is unspecified. Tabs must be set exactly every 8 spaces (not 4).

Плани не змінилися. Дізнався, що маршрутка ходить кожні півгодини і коштує 19,50 грн. Ось знайшов допис на ЖЖ про Раву, є там і фото костела та монастирських келій зсередини. http://mr-brut.livejournal.com/157880.html

[Янголи та демони гірського масиву Демерджі]

Знайшов в "Українському тижні" статтю з гарними фото Демерджі. Хто не в курсі, Демерджі - це гірський масив в Криму, на північ від Алушти. На жаль, влітку туди так і не потрапили. Надзвичайно красиве місце, відоме передусім невимовними скелями та "Долиною привидів". Cтаттю (автор - Олександр Зінченко) і фотки додаю нижче. Рихтуймосі в похід навЕсну ;)



Янголи та демони гірського масиву Демерджі

Вищі сили не шукають простого шляху. Щоб викотити з моря камінь на гору, вони можуть зруйнувати її, обточити скельні уламки у хвилях морського прибою, висушити море й підняти з його глибин новий гірський масив.

На його вершині лежатиме отой самий камінь. Такою є коротка історія Демерджі – мабуть, найкрасивішого місця України, принаймні восени... Тисячі років ця краса привертає до себе людей.

Світ у мініатюрі

Туман сховав усе, що було за кілька кроків. Теоретично звідси вже мало бути видно величну панораму – від Аюдагу й до Карадагу. Та практично я не бачив уже третьої людини, яка долала схил гори попереду. До того ж у наплічнику лежав старий радянський намет, який за ніч усмоктав із туману стільки вологи, що важив кілограмів із 15. А надмірна вага за плечима не допомагає сприйняттю краси цього світу. Її ховало сіре вогке запинало. Ми сходили на Демерджі. І перше враження від цієї гори було безрадісним.

Нарешті в тумані окреслився примарний контур однієї зі скель Корони. Загальної похмурості моїх супутників не розвіювала навіть упевненість, що ми не загубили правильного шляху. Та раптом на скелі з'явилося блідо-золотаве сяйво: спочатку ледь помітне, але дедалі яскравіше. У повітрі немовби кипіло розтоплене золото. Мабуть, так з'являються янголи... Іще за мить запону мрячки немовби зірвала чиясь невидима рука: до того було видно не більш як на десяток метрів, аж тут – до обрію і за обрій! Попереду здіймалися скелі. За ними на кілометр униз розверзалося урвище. А внизу було море, і в морі на хвилях грало полисками сонце. Так я закохавсь у Демерджі.

Якщо стати в Алушті спиною до моря – прямо перед собою можна побачити грандіозне шатро Чатирдагу, а праворуч – до узбережжя підступає Демерджі. Еверестові ця гора десь по щиколотку – лишень 1239 м, але з Алушти бачиться поважною, величною і навіть неприступною. В цьому ландшафті, немов у дзеркалі, відобразився весь світ: Японія і Південь Франції, Шотландія і Нова Зеландія. Ґайдай знімав на Демерджі Кавказ у своїй комедії про полонянку. Англійці зробили з неї Іспанію в серіалі про пригоди лейтенанта Шарпа. У тих самих локаціях українські телевізійники відтворювали потім Туреччину для нашої «Роксолани». А в російських «Серцях трьох» скелі долини Привидів утілювали Анди.

Уламки Готії

У глухому середньовіччі повелителі Хазарського каганату заснували тут поселення. Згодом на цьому місці звели свій замок Фуна можновладні мангупські князі – за кілька десятиліть до краху держави Феодоро. Це було за часів, коли стіни Царгорода ще не чули співу муедзинів, а князь Юрій Галицький змагався з Васілієм Тьомним за Московський уділ – тобто так давно, що навіть Сонце оберталося нав­коло Землі. Бо ж Коперник іще не народився, й нікому було пояснити очевидне. Це було тоді, коли в Криму вишкірялися одна на одну дві Готії – справжня та удавана. Справжня – то мініатюрне князівство Феодоро, що лежало на південь і захід від Бахчисарая: в Бельбецькій, Байдарській та Алуштинській долинах, охоплених Готською єпархією із центром на горі Мангуп. Удавана – капітанство Готія, засноване італійцями на Південному березі Криму.

Дві Готії конфронтували. І хоча й ту, й ту населяли християни, постійним союзником мангупського князя був сусід-іновірець – кримський хан. Власне, конфлікт між двома Готіями і породив цей невеличкий замок. Там, де італійці на узбережжі будували фортеці, феодорити мусили створювати й свої укріплення. Так, навпроти Лусти і для контролю над нею з'яви­лася Фуна.

Її історія була короткою і безславною. Спершу цитадель зруйнував землетрус, потім – вороги (італійці чи османи, досі невідомо). Відбудована після нещасть середини XV століття, вона була остаточно захоплена турками влітку 1475 року. І згодом феодоритів у цій фантастичній місцині змінили ті, чиє ім'я відгукується журавлиним криком – кирим татарлар...

Але краса може бути підступною, а уявна непохитність гір – оманливою. Наприкінці ХІХ століття частина гори обрушилася на татарське поселення Демерджі. І сьогодні лише вікові волоські горіхи позначають серед величезних кам'яних брил місця, де трохи більш ніж століття тому жили люди. Та навесні 1944 року не стало й цих людей. Ті, що прийшли замість них, перейменували Демерджі на Лучисте. І тепер розповідають про неймовірні скарби, які знаходили нові поселенці на руїнах старих татарських садиб. А ще про паніку, що охопила колишніх мешканців Рязанської та Алма-Атинської областей, коли вони вперше побачили, як із моря підіймається нічний туман. Адже в темряві здавалося, що це не туман – це саме море піднімається в гори.

брокенський привид

Саме за таких обставин я зустрів на Демерджі брокенського привида. Був початок листопада. З долини підіймався туман. Раптом у протилежному від призахідного сонця напрямку просто перед собою я побачив осяйну тінь... Навколо темного контура людини, над її головою, світився райдужний німб. Привид чимчикував переді мною і робив вітальні рухи, коли я махав йому рукою!

Звичайне диво, адже містики тут немає жодної – сама оптика. То була моя власна тінь, у дивовижний спосіб відбита крапельками туману. На жаль, я тільки потім дізнався, що брокенського привида можна сфотографувати. Але я настільки захопився грою із цим дивом, що й думати забув зробити примарі фотосесію.

А ще на Демерджі дивовижний клімат. У тому сенсі, що він справді творить лікувальні дива. Маю гіпотезу, що це результат ендорфінотерапії: краса цього місця сприяє справжньому вибухові гормонів щастя.

Нарешті, однієї осені на Демерджі зі мною сталася пригода, котру можна потрактувати як потужний фугас під матеріалістичну картину світу. Невеличка передісторія: у книзі відгуків із минулої своєї фотовиставки я знайшов кілька сторінок, що були списані дуже симпатичними віршами, а нижче – прозовий постскриптум із проханням про «творчу зустріч, якщо не в Криму, то хоч би в місті». Нижче дописувач залишив номер, на який я, здається, навіть намагався телефонувати... Але щось тоді із зв'язком не ладналось, а потім я, звичайно, забув... І ось я знову на Демерджі. Вранці на сусідній скелі в долині Привидів зауважив колегу, який також щось знімав. На всій верховині було нас двоє – він і я. На заході сонця ми зустрілися знов. Розговорилися. Представилися. Далі почалося щось, що погано співвідносилося зі здоровим глуздом: мій співрозмовник почав читати вірші, в основі яких я впізнав сюжети моїх старих фото. Це був той самий автор, тих самих віршів і того самого  невиконаного мною прохання про творчу зустріч «...якщо не в Криму, то...» Ото ж бо – саме в Криму! Коельївщина якась... І саме тому я маю переконання, що Демерджі – це місце, де дива є звичною, буденною і навіть регулярною справою.

От не розумію, для чого презервативи? Є ж великі кульки, міцні. Їх менше треба буде. І виглядатиме конструкція більш елегантсько.

Футболки чекають щасливих власників в пабі "Лемберг", тобто в Пивничці, на Чайковського,18

Пропоную гарно провести старий рік та відвідати в понеділок Раву-Руську. До огляду пропонується, не обов'язково у вказаному порядку:

- Велика закинута ВЧ (1)
- Ратуша та центр міста (2)
- Закинутий костел та будівлі монастиря (3)
- Старий цвинтар (4)
- Шпалопросочувальний завод (5). Підприємство діюче, але спробувати можна
Ще там є таке інтересне місце. як озера спиртзаводу  ;D А ще, якщо буде час, можна оглянути закинутий музей Нестерова і пам'ятник Мертвій петлі між Жовквою і Равою.

Виїжджати пропоную о 8:00, щоб до обіду вернутися, маршруткою з Площі 700-річчя Львова, в районі перехрестя Чорновола - Під Дубом.

На Городоцькій навпроти "Магнусу" є магазин Галицький Писар. Там можна надути кульки гелієм. Одна кулька коштує біля 5 грн.

Вчора був в закинутому будинку на вул. Стуса. Наразі не відомо, що тут було раніше. Судячи з внутрішнього планування та розміщення, адміністративна будівля. Триповерхова споруда ззовні виглядає добротно, всередині майже немає звичного для таких місць мотлоху і бомжацьких лежанок. В деяких кімнатах зберігся паркет. Схоже, тут почали робити ремонт, та так і не закінчили через брак коштів. На стриху залита нова стяжка, вставлені пластикові вікна, одне з яких вже встигли розбити вандали. Дах перекритий. Дерев'яні сходи, що ведуть на стрих, нові. Та й ті, що стоять тут з часу будівництва, теж непогано виглядають. На вікнах фарбою написані номери телефонів та "продаж-аренда".

Коли я там гуляв, вже сутеніло, тому фото вийшли такі собі.













Клеймо на цеглі "ROHATYN"

Замашне стосується більше гопоти львівських передмість та робітничих поселень. Міліції ми переважно не цікаві, бо ніц не ламаємо і не крадемо (на відміну від російських колег), на роги не ліземо, розпиваємо не в громадських місцях  ;D Найгірший на моїй пам'яті випадок - коли двом товаришам припаяли по 51грн за ненавмисне проникнення на територію, що охороняється, їх хапнула охорона на діючому заводі ЗБВ. Ось тут описаний випадок. Хоча тут можна було буцатися - попереджувальних табличок не було, як і огорожі.

Зачьотно ви гуляєте народ. Фотки ностальгію навіяли... Таке питання: чи часто у вас бувають знайомства з гопніками чи мусарами (хоча дарма я їх окремо виділив, по суті часто ті ж самі гопніки) під час ось таких прогулянок?

Бувають, досить часто. В таких справах треба важєти і мати на підхваті щось замашне.