Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - Олесь

#161
Ще з зими планував виправу на ці мальовничі гори. І планував днів на 5, проте впорався за півтора дня.
Приїхав у Кваси о 23:30. Пам'ятаючи, що в Квасах сильні тумани і тримаються вони довго, рушив відразу на полонину.
Вночі йти легко і приємно, свіже прохолодне повітря, цвіркуни і зоряне небо над головою. Місцями хвилями туман накочував, все як молоко на відстані 5 метрів.


Туман не фотографував, шкода камери було. В світлі ліхтарки він буквально краплинами висів в повітрі.






На дереві видніється маркування маршруту.


При підйомі зустрічалось багато розгалужень дороги, на одному звернув не туди. Тож довелось на кілометр вертатись.


А це вже роса срібніється, ознака гарної погоди, на наступний день.


О 2:30 приблизно добрався до полонини Браїлка. В повній темряві виднілись стаєнки з худобою.
Дзюркотів струмок, потужний, чути було далеко. Обійшовши цю полонину, знайшов місце для ночівлі та розбив намет.
Від 3 до 5:00 поспав.
Треба було підніматись далі, поки туман не наздогнав.


На полонині джерела немає, є струмок. В який гадять корови. Пити не став, піднімався вгору по течії, він на кілометр тече вздовж схилу у штучному руслі.
На цій полонині проживали чоловік і жінка, які пасли кілька корівок. Вони запевнили, що іншого джерела я не знайду. Проте на підйомі до Близниці була будка та джерело. Будку розібрали, мабуть, селяни для ремонту своїх стаєнь. В цьому місці знайшлись чисті джерела.


Вид з цього місця.
В далині видніється Піп Іван мармароський.


Петрос над туманами.


Пам'ятник загиблим туристам. Тут зимою замерзло четверо туристів, дівчина вибила колінну чашку і троє з нею. Пішли вони без спальників, попали в заметіль.
По хребті часто зустрічаються хрести на місцях загибелі туристів. Подібні бачив на Чорногірському хребту.






Вид на Велику Близницю з м.Близниці.


А це вже вершина Великої Близниці.


До цього місця жоден турист мені не попадався (просто мрія ). А на Близниці зустрів групу чехів на мотоциклах, п'ятеро. Вони на цю гору за 10секунд вискочили. Та групу хлопців, 8 чоловік, 25-35 років. У формі, з Ремінгтонами та Мозбергами, обвішані патронташами дробових патронів, в тактичних рукавичках...
Звідки так, і не сказали  ;D
Віджартовувались мовляв:
- З тюрми, з Пермі...
Кілька хлопців попало в кадр, на задньому плані.


Один з молодиків з татуюванням Чорного Сонця.


Пройшли разом частину маршруту, до о.Доляска. То вини швидше, то я.


Я теж озброєний був, правда не так замітно. )


Вид на урочище Драгобрат.


Озеро Івор (Драгобротське) – озеро льодовикового походження, яке лежить на висоті 1600 м над р. м., в улоговині видовженої форми. Довжина озера 55 м, ширина 21 м, площа 0,1 га. Глибина до 1,5.








Ще одне нагадування, що тут гинуть люди, на хребті.




Вид з Жандарма на перевал Перемичка. Витяги ведуть до Драгобрата.


А ось "туристи" з Драгобрату, 30 чоловік. Підніматись ліньки, тож їх ось так возили по хребті.


Урочище Котел, озеро Ворожеське. Колись тут було два озера, проте одне пересохло, мабуть, нижнє.
Озеро Ворожеска (Тритон) – високогірне озеро льодовикового походження, яке лежить на висоті 1460 м над р. м., в одному з льодовикових карів, на північних схилах масиву Свидовець. Складається з двох невеликих водойм. Верхнє (більше) озеро має круглу форму (діаметр 95 м, площа 0.7 га, глибина до 4.5 м). Нижнє озеро, розташоване на 15 м нижче від верхнього, видовженої форми (довжина 76 м, ширина 28 м, площа близько 0.2 га, глибина до 1.9 м).




о.Доляска. Хлопці з Ремінгтонами зупинились біля озера. А уже біля Апшинця натрапив на групу дівчат, восьмеро. Вони три дні йшли тим же маршрутом, що я пройшов за 11 годин. Вони були з Стрия, деякі з Львова, Франика...
Площа озера понад 12 тисяч квадратних метрів при довжині водного дзеркала до 125 метрів та шириною близько 110 метрів, максимальна глибина дорівнює 1,22 м.
Це озеро штучно розширювали екскаваторами і насипали дамбу.


о.Апшинець.
Озеро льодовикового походження, лежить на висоті 1487 м над р. м, на північних схилах головного хребта масиву Свидовець, на схід від гори Трояска. З озера витікає потік Апшинець. Озеро лежить в улоговині видовженої форми з невисоким моренним валом, на дні розлогого льодовикового кару


Полонина Ріпта. Дуже несимпатичне місце, болотиста місцина,Не джерело, а калюжа викопана в болоті. Тут троє чоловік з дитиною проживають під час випасу.


Через кілька кілометрів вийшов на перевал Околе. Якби пройшов ще кілометр, вийшов би на Чорну полонину.
Вона куди мальовничіша, лавочки, витік річки Чорна Тиса...
Проте зупинився на Околе. Як виявилось дарма.
Околе - це невелика поляна в лісі, з хаткою. В ній проживають чабани. За хаткою сироварня, новопобудована, доволі велика, та загони для овець.
Зупинитись на цій полонині мене спокусили заготовлені дрова, готове місце для вогнища з палицями та гаком для казанка...
Джерело - це калюжа, що витікає з мохового болота. Пив лише кип'ячену воду. Все було добре, до 23 години. Пізніше пригнали стадо овець, мабуть, з сотню. В кожної дзвоник, як півлітровий слоїк, пси чотири. Шум неймовірний, гавкіт, дзвін, крики чабанів і так до 5 ранку.


Дівчата пішли своїм шляхом, а я хотів на Чорну Тису ( витік ).
Хоча, якщо по правді, в планах мав піднятись на полонину Гропа, та гору Дурня. Та повернутися через с.Бистриця.
Але після ночівлі на полонині, овець, чабанів... вирішив, що з мене достатньо шуму і пастухів.
Тепер трошки про професію чабана.
Інформацію дізнався від власника овець, що їх здавав в отару.
Від травня до вересня сезон випасу. По селах люди тримають 2-5 овець. В декого вони пасуться просто на подвір'ї, інші здають їх в отару. П'ятеро овець з'їдає за зиму сіна як одна корова.
Чабани як правило тримають по 20 овець. На початку травня усі люди які хочуть здати овець в отару зганяють їх на нижнє пасовисько. З потеплінням вівці піднімаються на верхні полонини.
Чабани пасуть їх на протязі цих місяців. В середньому отримують біля 10 000грн. + ще зекономлять собі сиру. Чабани суто пасуть і один з них помагає в сироварні. Це рахується відпочинком.
Власники овець один раз на 5 місяців, на добу піднімаються на полонини варити сир. І в залежності від кількості відданих овець в отару забираються певну кількість сиру. Цей чоловік віддав в отару 4 овець і забрав 30-40кг. будзу. Будз - білий, свіжий сир. Якщо його висущити та посолити буде бринза. Її можна зберігати рік часу. Але з 40 км будзу буде 25 кг. бринзи.
Вурда - це другий сир, виготовляється на рештках після виготовлення будзу. Тобто, в сироватку додають свіжого молока і запарюють.
Бринза приблизно 100грн. - 1 кг. Робота чабана важка, весь день на ногах, а в ночі ще доїть овець. Вони дають мізер молока, мабуть, з 200г.
Відсипаються на полонинах, чабани.
Мав можливість купити сир, але поглянувши на умови виготовлення, навряд чи я б його їв. Вівці брудні, настільки, що їх навіть фотографувати страшно  :o, молоко доять в брудну посуду, разом з кусочками гною, це все на брудну марлю...
Вода як правило береться просто з калюжі, ну це так виглядає їхнє джерело. Звісно, він там перекипає, ніби дезинфікується, але щось мене на нього зовсім не потягнуло.

Чорна полонина ( Братківська ), це біля витоку Тиси. Чудове місце, чиста вода, лавочки, столики, альтанки...


На ній розміщена ось така конструкція, мабуть, залишки приладу метеостанції. Верхня частина кожуха за ручки піднімається вверх. В низу залишається конус для збору води.  По ньому стріляли з карабіна, діри від куль видно.
Якщо хтось знає призначення даного об'єкту пишіть нижче )




Витік Чорної Тиси.


Таблички п'яти держав через які вона протікає.












Залишилось 27км. вздовж течії Тиси до Ясіні. Оскільки це був день конституції ніякі автобуси не ходили. Тож пішком, добре, що магазинів по дорозі повно.

Гафлінгська порода коней, завезли ще за Австрійської імперії.


В даній місцевості доволі поширена. Виглядають доглянуті, у нас вони по селах якісь чахлі.




Австрійська або угорська дорога, там проходила лінія Арпада. Навіть пішохідна доріжка вимощена. І це не водозлив, видно по нахилу дороги.
Нижній шар дороги складається з валунів великого розміру. Поверх вони засипані дрібною шихтою, а зверху уже викладені так як на фото. Ще така частина дороги збереглась в Ясіні біля вокзалу.
Ця дорога розміщена за 25км. від населених пунктів. Тому вона і збереглась так.


Дорога перетинає різні потічки, для яких побудовані ось такі водовідведення.


Усе заросло лісом, але функціонує справно.


А це те, що залишилось від угорської дороги поблизу села (12км. від нього ).


Взагалі, як спуститись з полонин і пройти 5 км. починаються суцільні вирубки, просто жах, один дестрой.


Тиса, таких гребель багато, це щоб форель не піднімалась вище. Купався, вода свіжа, аж ноги крутить.


А це Тиса біля Ясіні, тепла, уже можна 10 хв. спокійно полежати. Поплавати не вийде, навіть перейти не вдасться, течія збиває з ніг.


Крім того усе дно вкрите ось таким сланцем, розміщеним ребром. Іти нереально. Що до чистоти, як і всюди у нас по Україні свинарник люди розвели. Пляшки, целафани, гноївка кожної господи зеленим потічком, смердючим, впадає в Тису. Село Чорна Тиса як і Ясіня тягнеться на 7-10км. вздовж ріки і з кожної господи всі стоки в цю річку стікають. Тож гноївки там багато.
Так, ми не німці і ніколи, мабуть, і близько не будемо.


Місток біля Ясіні, має метрову амплітуту шату, якщо добре постаратись, а це я зробив ;D
І так дорога по хребті і до Ясіні зайняла півтора дня. Це з врахуванням, що я готував сніданок, обід, вечерю на вогнищі. Що до краєвидів, Мармароський та Чорногірський хребти цікавіші. Маршрут легкий, затоптаний, заїжджений. Але один раз по ньому пройтись буде цікаво. Вибратись з Ясіні ціла проблема, усі туристи які були замовили квитки завбачливо наперед. Без квитків брати не хочуть, раховоз прибуває о 1:20. Отож від 14:00 загоряв на річці. Каси на вокзалі не працюють. Довелось ломитися в вагон просто силою, кажучи, що квиток у мене є, зараз покажу. Раховоз стоїть 2 хвилини на станції. То ж після того як він рушив я заявив, або берете гроші, або висаджуєте.  ;D




#162
Вибрався на вихідних на Скелі Довбуша та монастир в Розгірче. Добрався з Стрия до с.Нижнє Синьовидне і пройшов 8 км. до с.Труханова.
Побродив лісом, оскільки по карті попав не на ту дорогу, намотав кілометрів 8 лишніх.
Дійшов до хреста в лісі і пішов далі стежиною. Вийшов на болото біля Бубнища, мабуть. Тож повернув назад в Труханів.


Також по дорозі натрапив на такий от камінь - дюравець.


Висотою метрів 8 приблизно.






У X–XII ст. н. е. тут існувало язичницьке святилище — палеообсерваторія. Згодом християнський скит, а пізніше сторожова фортеця. Вона було оточена ровом шириною 10 метрів, та глибиною 3м., частоколом, валом та розвідним мостом.
Ніша від механізму розвідного мосту, можливо противаги.










Також збереглись рештки мурів та кам'яної кладки склепіння.


А під ними видовбаний водозбірний колодязь.


Барельєф - голова лева.


Гарна місцина, природа, скелі. Є куди походити.
















Обійшовши комплекс можна натрапити на мальовничу ущелину, вузенька, можна пройти на виліт, але повимазуєшся. Бачив із здивуванням, як огрядні пані та панове пробували втиснутись в цю шпарку.


Дехто навіть підкладав клейонку, щоб просковзнути можна було легше.




Десятки років ці місця використовуються альпіністами для тренувань, багато загинуло тут, скелі всіяні табличками.
















Мабуть рукотворні, вертикальні сходи.


В центрі фотографії видно скелю, і на ній під карнизом лавочка (то вже зі зближенням).


Ще трошки зблизив.


Отаборився поблизу Труханова, біля річки. Вночі було доволі прохолодно, сирість. О 5 прокинувся і рушив на Розгірче. Автобуси з Труханова ходять о 5, 7:30, 8:30, 11:30...


Назбирав кульочок сфагнуму. Також кусок вільхи для домашньої коптильні взяв, бо біля Самбора чомусь не знайшов, хоч шукав. З грибів траплялися мені дубовики, сироїжки та лисички.
Гарні місця і легко добратись.


Мій маршрут.


#163
Також недавно навідався туди, нафтуся як текла так і тече з тієї труби. Туристів не було.
Добирався з сколівської траси, містком, пішочком з с.Нижня Стинава.
#164
Так, сплав класна штука. Звісно наступного разу краще було б організуватись на форумі , компанією і на днів 4-7 далі по каньйону сплавлятись
#165
Вирішив я спробувати щось нове і натрапив на пропозицію сплаву. Зібралась нас компанія з 17 чоловік з Києва, Франика, Дніпра, Полтави...
Зустрілись у Франику на вокзалі, о 9 ранку. Звісно вокзальна "романтика" у вигляді груп туристів по 10-15 з рюкзаками, спорядженням надихає на мандри. Таку їх кількість можна лише у Франику побачити.
Рафи замовили попередньо. Добрались до с.Нижніва де на нас уже чекали два рафи, які вивезли джипом і накачали завчасно. Дали нам рятувальні жилетки, ремкомплект, весла, ручний насос.

Наш маршрут склав лише 63км. Сам же  Дністровський каньйон тягнеться на 250 км.


Якщо хтось захоче сплавлятись, ось короткий перелік необхідного, ну принаймні, що я взяв:
- Рюкзак Терру 100 літрову, карімат, спальник, спрей від загару ( необхідна річ, дехто так згорів, що аж спухнув ), спрей від кліщів, комарів ( не знаю чи допомагає,  але декого покусали кліщі, акомарів не було зовсім ), целофанові мішки ( від капусти - 10 грн. на базарі ). Замовив гермомішок на 70 літрів, прийшов бракований, тож повернув його та обійшовся підручними матеріалами.
Камеру, фотоапарат, гроші, документи, мобілку... закинув в пластикову банку, на горловину якої натягнув гумову рукавичку і закрутив кришку. Класна, герметична штука вийшла.
Припасами, казанками ... забезпечили інші.

Можливо, когось зацікавить, ось номер чоловіка, що орендує рафи, байдарки...:
Богдан - 098 5505 088

Рафи у нас були на 9 чоловік. Сидиться на бортах, для ніг є петлі в днищі. Борти чотирьохкамерні, накачуються через  окремі клапани. Дно по конструкції як надувний матрац, клапан для накачування, та інший для стравлення, якщо завеликий тиск.

Тож, з Нижніва вирушили година 11.   


Перший день течія була достатньою, щоб не перепрацьовуватись і лиш підкориговувати курс. Гарні краєвиди, сприятлива погода.


Ось, один раф, вирвався вперед.  ;D


В багатьох місцях на берегах бачив ось такі лодки. Ці, що на фото доволі великі, метрів 3 довжиною. Їх ми зустріли на середині першого дня, а до цього бачили зовсім маленькі, по півтори метра довжиною і висотою бортів від 10 до 20 см.  Спершу думав, що це для туристів, декор.


Але як виявилось, що це місцевий вид транспорту. І на них навіть можна плавати ( та я таку міг би зробити в гаражі). Гребуть звичайною дошкою. Фото не якісне, бо зближував здалеку та й раф хитає.


Загалом сплав виглядав так: 5 годин гребемо, година обід, знову 5 годин гребемо і вечеря, нічліг. Дехто казав, що нагрібся на все життя  ;D
Хоча, я в принципі ніякого навантаження не відчув. А от висидіти на одному місці 5 годин, це вже інша справа.


Місцина там доволі мальовнича.


Києвляни з сусіднього рафу ніколи не бачили ніякої живності, тож зупинялись біля кожної корівки, коника, гуски, індика і фотографувались з ними. Коза ж від них втекла. Лише здалеку її захопили в кадр. Особливо їх здивувало, коли якась жінка прала мішки від картоплі в річці. Вони цілий фільм зняли на цей сюжет.


Травертинова скеля, в ній печерка, в яку попасти можна лише зверху. Перед цією скелею є невеличкі пороги, де добряче хитає рафом. Ми звісно скерували на сам центр тих порогів, трохи попищав народ, трохи обурювався. Якраз до речі перед цим раф почав набирати воду. В дні рафу є два рукави ( на носі та кормі, схожі на рукави сорочки ), їх герметизують як гермомішок. У нас один з них пропускав воду. Тож сиділи по кісточки у воді. В рафі місця мало, посередині скинули спальники, рюкзаки, намети... по боках лиш місце на ноги залишається. Воду вичерпувати було нічим, тож пливли до зупинки.


Добрались ми до привалу, розбили наметове містечко, далі дехто зайнявся приготуванням вечері інші рафами. Перев'язали "рукав" і на наступний день проблем більше не виникало. Зате наш другий раф виявився пробитим. Скористались ремкомплектом ( циліндрична банка в якій містились: шліфшкурка, клей, шматки матеріалу аналогічному рафу ), клей самий звичайний, Суперцемент, знежирювача не було. Заклеїли і через 5 хв раф спустили на воду. Нормально, не пропускав більше. Між іншим в мене єдиного були сухі речі, рюкзак і все інше запакував надійно в целофанові мішки і обв'язав шнуром. В усіх інших спальники, палатки... промокли. Вони якось легковажно поставились до ізоляції власних речей від води.
Вночі якась тварина з'їла пів -палки Дрогобицької ковбаси, точно не хтось з туристів, харчу було більш ніж треба. Включаючи фініки, бананові чіпси...


Народ любить поспати, принаймні до 8, я ж встав о 5. Мені попався на очі насос, я накачав обидва рафи до стану "бубна", вони дзвеніли не тільки, як по них похлопати, навіть як пальцем торкнутись. Здавалось ось-ось луснуть ( зробив помилку, не все, що задуже - то є добре ). Дно рафа довго опералось моїм зусилям його накачати. Стравлюючий клапан весь час загрозливо свистів. Потицькав в нього пальцем - він заткнувся. Пізніше рафи через надмірну накачаність мали дуже малу осадку і стали майже некеровані на воді ,та й  сидіти на такій твердій поверхні доволі важко.
Пориви вітру розвертали рафи на поверхні Дністра як пір'їнку, на 180 градусів через надмірну накачаність. Можна було звісно тицьнути пальцем в клапани, усі 5, і спустити їх трошки. Але якось нікому в голову не прийшло посеред річки ризикувати маніпуляціями з клапанами.


От гребемо ми на сонці і думаємо, де б взяти холодної водички або пива. І часто попадались на на шляху якісь таблички на березі. Ну думали написано на них ( ловити рибу і купатись заборонено ), або щось таке і не звертали на них увагу. Біля чергової таблички купались якісь хлопці, ми до них покричали:
- Що там на ній пише ?
А вони нам:
- Магазин 50 метрів.
Ми ледь з рафа не повипадали, не повірили власним вухам, підгрібаємо до берега - дійсно. Звісно з дистанцією місцеві трішки нахімічили. Там було мінімум 500м., але кожен з'їв по 4 морозива і пробачив так би мовити неточність  ;D
Цікаво, що за весь похід серед нашої групи я бачив лише одну пляшку пива, яку випили біля магазину дніпровські туристи. Тобто, в нас можна сказати сухий закон був.
Але були групи катамаранів, які мішками грузили пусті пляшки від спиртного. Добре, хоч на березі їх не залишали.
До речі, на обід зупинились ми біля с.Петрів - не село, а свинарник. Місцеві зносять усе побутове сміття і кульочками викидають просто в річку. Весь беріг закиданий був цими кульочками. Особисто бачили, як бабулька виносила і пробувала викинути.


По берегах багато лелек, чапель ( чорних, сірих), вужі метрові...
В одному місці побачили щось схоже на якір. Дніпровські сказали - що це міна, хвостовик лише видніється. Підпливли, вона раз і склалась, виявляється - це чапля. Вони так гріються, специфічно розкладаючи крила.


Далі відвідали чотири мальовничі водоспади. Оскільки посуха, вони доволі мізерні були.
Водоспад біля с.Стінка


Обійшовши скелю поруч можна потрапити до невеличкої печери яка служила храмом якомусь монахові.


Космиринський  водоспад, розміщений в доволі мальовничій ущелині.




Возилівський каскадний водоспад.




Водоспад Дівочі сльози.


#166
Зібралась компанія з'їздити в Одесу. Приєднався до них, у суботу уже був в Одесі.
Дорога по студентському обійшлась в 170 грн. туди і назад плацкартом.

Ну що сказати, Одеса - це не Прага і не Львів. І катакомби Одеси, це не катакомби Риму.
Звичайне місто, нічого особливого немає і слова українського не чути. Мабуть найцікавіше - це катакомби, хоча якщо в римських там тисячі поховань, то в одеських просто пустоти завалені мотлохом.
На них потрібно виділити окремий день, я ж такої розкоші не мав.

У вагоні їхали з нам кілька зеків, що "відкинулись", типової зовнішності, худі, лисі, татуйовані з їхнім жаргоном.  Дівчата з моєї компанії, що їхали, всі збились в одному плацкарті і сиділи з квадратними очима дослухались. Казали що ніби усю ніч не спали  ;D
Я ж розмістився на бічній верхній полиці відключився моментально. Подумав, збудять, якщо буде потрібно.

Вокзал як вокзал, не знаю як тут з декомунізацією, але що перше впало в око, це фейс Леніна на однойменному ордені, та зірка героя, що барельєфом на вокзалі очі муляла.


Ви прикиньте, на одеському вокзалі беруть гроші за перебування в залі очікування. 13 грн.  ;D
Якщо таке ще й у Львові зроблять, ніякий бомж не буде лавку гріти.




Собор великомученика і цілителя Пантелеймона, та чоловічий монастир.


Що відразу привернуло мою увагу, теперішній мисливський магазин, колишня З'їжджа Олександрівська дільниця. Нагадує львівський "Чотири сезони".


Алея платанів.


Арабський культурний центр, мечеть, мусили зайти, цікаво все ж.


Визулись


Побудована мечеть в 2001р.


Дівчат пустили лише в таких мантіях.


От якби ще трохи темряви, точно секта.  ;D




Дівчина в мантії, все одно дівчина, всюди носа мусить встромити.  :)


Приєднались ненадовго до "Мегамаршу у вишиванках".
\





А ці "зелені чоловічки" стежили за порядком під час маршу.


В країні війна, тероризм, а вони озброєні лише палицями.


А це римські "легіонери", літом. І це при тому, що в Римі відносно спокійно, а у нас військові дії. Ну скажімо по Самборі, підірвали РГД ( 100м. від мого будинку, відірвало одному руку іншого посікло), спалили міліціонера за Самбором, в напрямку ст.Самбора, спалили машину на польських номерах, підірвали трьох чоловік біля Ралівки ( 1км. від Самбора), стріляли двічі з гранатомета по будинку судді, побили мера ...
Цирк а не місто. При тому, що вільно можна купити гранату за 200грн, ПМ до 3 000 грн. АКС ( 7 000 - 10 000 грн.) А вони хлопців відправили з гумовими кийками.


Одеська опера.


Одеська міська рада.


Одеський порт - Морський вокзал.


Воронцовський маяк


Пам'ятник гнобительниці українського народу ( саме вона скасувала гетьманство в Україні). Добре, що хоч голуби дань пам'яті їй віддають.  ;D


Одеський маріачі.


Пам'ятник Арману де Рішельє. Під час Кримської війни одне з ядер пошкодило пам'ятник.


Це згадка, стилізована, про це ядро.


Я так і не зрозумів для чого вони.


Потьомкінські сходи ( зараз закриті на реконструкцію, яку проводять турки ) Невже ми такі рукожопі, а може турки менше вкрадуть.






Ліворуч, як я зрозумів, диспетчерська будка на жовтій колоні.


А ось і вона, вдалось зазумити.


Плавучі крани.






Грозовий фронт застав нас в порту. Сховалися в приміщенні "Морського вокзалу". Перший поверх митниця, наступний виставка косметики платна, третій - банкетний зал. Щось це мені явно не в'яжеться з портом, ще бракує шансів з прапорцями, кульками і льодяниками. Ой, точно і таке дрантя також було.


І вчасно ми заховались, вдарило градом.




Пам'ятник дружині моряка, скульптор Токарев А.П.


Готель "Одеса" - недобудований, закинутий об'єкт.


Неймовірно, таку масивну споруду так занехаяти. Ось по цій Одесі, цьому порту видну повний занепад. Ще кілька років і буде як в Прип'яті.


Приватні яхточки якихось магнатів.


Пасаж - перший поверх магазини, інші - готель.




Лесик під час останньої вилазки в Тараканів, питав, як я в берцах ходжу. Між іншим класні берци, уже третій рік у них. Ходив і літом при +27 і зимою при - 15. Не утепленні, нічого їм не бракує, окрім ваги - 3 кг.
Купив собі ось такі тактичні  Mil-tec  Trooper 5 дюймов. Взяв їх в Одесу, розходити перед горами. Класно, легенькі, зручні, не тиснуть, водостійкі ( переконався після граду і бурі ). Набук, кордура, гортекс, трьохшарова підошва... Класна річ, можна купляти, вигідна. Ну до звіту це не дуже стосується, але хто багато ходить, той розуміє. що основне - зручне взуття.


Розговорився з одеситом, простенький дядько ( тупенький ), почув, що ми з львівщини. Казав, що Львів гарне місто, але як він там був його побили за одеський акцент. Я сказав, що це мабуть, були не корінні львів'яни. Львів'яни ж лояльні до всіх, крім москалів.  ;D
Львів значно цікавіше місто ніж Одеса. Вона занепадає, усе руйнується ціни завищені на все, мови не чути української. Ну звісно є такий феномен як "Одеський гумор", але це вже інша історія і з Україною вона мало що має.
#167
-1 скоріш за все, їду в Одесу на цих вихідних.
#168
Не переймайся, там повно залазів.
#169
Також згадав ще, що черговий розговорився у відділенні, розказував мені. Як був ще підлітком і в Стебнику працював завод, усю поламану апаратуру, мотори, техніку скидували в шатну пустоту і пізніше усе це закопали. От і за кілька десятків років хто з працівників продав координати того "тайника" комусь, і ці хлопці організували видобуток кольорових металів з цього місця, побудували тепер собі хати, трьохметрові паркани за енну суму зелених.  ;D
#170
Украли у моєї знайомої в Дрогобичі гаманець з грошима, карточками банківськими, паспортом, студентським, ідентифікаційним кодом...
Попросила вона мене піти з нею в поліцію написати заяву, оскільки я звик з ними спілкуватись ніби.

Прийшли ми туди, пишемо заяву і тут приводять в участок трьох зашмірованих молодиків з туристичними рюкзаками, в резинових чоботах.
Питаю їх:
- За що вас сюди ?
Вони на мене дивляться нещасними приреченими поглядами, а за них відповідає черговий:
- Та от витягли їх з якогось люка, вони в шахти лазили. Біда їм тепер буде.
Він відійшов ну я і питаю хлопців, ви часом не з Експлоуера, на що чую відповідь:
- Ні, а що це ?
Пояснивши їм, що та як, вони починають розповідати свою історію.

Виявляється двоє з них (15 та 17 років) з Львова, та один 19 річний з Києва. Натрапили вони в мережі на якогось "дігера", який за 200 грн. з кожного згодився їм повести в шахти ( стебницькі ), показати якесь підземне озеро ( мабуть луговню ) ітд. А третій проїжджав через Дрогобич і вирішив, чому б не відвідати раз уже тут є   ( при подальшій їхній розмові з черговим третій відхрещувався від інших двох, казав він їх зовсім не знає, "випадково впав в яму"  ;D )

Так от, в 4 ночі вони з цим "провідником" почали спуск в шахти, десь там цей провідник кинув їх, (мабуть заплатили хіба за вхід, за вихід треба було окремо йому платити  ;D)
І вони так сяк поблукавши знайшли люк, металевий, закритий. Довго стукали, кричали, аж поки хтось з місцевих не викликав на цих "вихідців з пекла" наряд поліції. Які відкрили цей люк і витягли їх на світ божий. 

Дев'ятнацятирічного києвлянина відпустили, "він же випадково туди впав"  ;D
А в інших узяли телефони, зателефонували батькам. При чому мама першого сказала, що він втік з хати, вона його не пускала,на  що хлопчина невпевнено намагався заперечити  ;D Я був присутній при розмові. 

Бідолахи у мене ще питали розклад поїздів на Львів, в надії вибратись, та не так сталось як їм хотілось. Їх закрили в карцері до приїзду батьків, щоб знову не втекли.

Ну по дігерах майже усе, а далі почалась розвиватись історія з гаманцем.
Тільки ми вийшли з участку дзвонить невідомий номер і за винагороду пропонує  повернути документи ( 1000грн. ). Забув сказати, що знайома в студентській спільноті універу розмістила оголошення про цей випадок, мовляв знайдете поверніть.
На питання звідки в невідомого документи він розлютився та кинув трубку. Не встигнувши відійти від участку ще на кілька метрів, дзвонить другий з цією ж пропозицією. На що знайома каже, що щойно дзвонили, домовилась про зустріч. На що той дуже щиро здивувався і каже, що документи в нього і всі інші шулери.

Ну вертається знайома знову в участок, благо це 10 метрів було. Черговий зустрічає нас з усмішкою і питає:
- Знову щось вкрали ?
Одним словом сідає наряд міліції в машину і з нами виїжджає на місце зустрічі.Розбіглись поліцейські, щоб оточити периметр ( мабуть їм премія вже снилась ). Ну я сиджу в машині, з двома маленькими поліцейськими ( мені по плече ), ну і трошки розговорились, один нарікав на всіх жінок. Що в їхніх  сумочках є все крім порядку, казав що давно одружений і знає все це докладно. Інший взагалі на телефоні бавився грою. Моя супутниця постійно нервувала:
- Як ви можете бути такі спокійні, ось взагалі бавиться собі, а я тут вся на нервах...

Потріпались про табельну зброю, казали, що їхні ПМ самі надійні, самі прості, поширені, самі удобні і повно деталей до них ( ну як і всі менти, їх зазомбували  на тих ПМах).Патрони видають самі звичайні, ніяких усилених, запаси ще з радянських часів. Що можна міняти пружину бойову і стріляти посиленими навіть не чули. Назвав свою модель, вони навіть не чули, казали то рідкісна, мало деталей...
Одягнені були в цивільне, машина також, напевно власна, враховуючи як наказував не поцарапати сумочкою фарбу ( це стосувалось моєї супутниці ).

Одним словом обмін не вдався. злодії казали перевести кошти на карточку, повірити на слово. Поліцейські підкинули нас під гуртожиток і сказали дати знати, як будуть новини.
А на питання про долю дігерів відповіли:
- Сидять, чекають батьків.
Тож висновок, лазити по шахтах треба самому і знати куди вилазити інакше витягнуть і з комфортом доставлять в участок.
#171
Хочуть ставити ще 6 вітрогенераторів. Попередні рази везли їх ,кажуть, через Страшевичі.Цього разу через Самбір, ніби обіцяли виділити компенсацію (5000000гр). Місто розковиряли,половину парку знесли,з лавочками,деревами,травкою.Закидали усе плитами, як полігон виглядає.  Були акуратні дорожні розв'язки , з клумбами, теж позносили.
Кількість сонячних батарей , під Ралівкою, теж збільшилась.
#173
Шпихлір-житниця (1778 р.) -   була споруджена за вказівкою цісаря для зберігання громадського зерна на випадок неврожайних чи воєнних часів.
Так вона виглядала в 2011р.


В такому стані зараз, і це в центрі Дрогобича.










Хора?льна синаго?га (Початок будівництва  1842р., Кінець будівництва  1865р.)
Ініціатором будівництва хоральної синагоги виступила місцева юдейська община, на чолі якої з 1849 року виступав хасидський цадик Лейзер-Нісан Тейтельбаум. На той момент дрогобицька хоральна синагога була однією з найбільших синагог на території всієї Європи та найбільшою на Західній Україні
У часи Другої світової війни приміщення синагоги використовувалось в якості конюшні.
Після завершення Другої світової війни у ній розмістився склад тканин, відтак склад солі, згодом меблева крамниця, а в прибудовах знаходились продуктові склади. Її двічі підпалювали.


Вид на синагогу з ратуші.


Її реставрують з 2014р. Закінчили лише зовнішні роботи.


Реставрацію проводять не фахівці, а бездарі. Досить лише поглянути на цей замурований портал (підігнали під дешеві євродвері). Поспілкувавшись з робітниками зрозумів, що якісної реставрації нічого чекати. Швидше за все розкрадають виділені на реставрацію кошти.




Костел Святого Апостола Варфоломія (Дрогобич).
Спорудження сучасного оборонного готичного мурованого костелу почали у 1392 році коштом короля В. Ягайла з використанням фундаментів та стін колишнього замку руського воєводи, яке завершили у XV столітті.


Дзвіниця костелу святого Варфоломія — первісно оборонна вежа XVI століття з в'їздною брамою, прилаштована під дзвіницю.














Дрогобицька ратуша 1920р.
Стара ратуша була дерев'яною.


Механізм годинника  дрогобицької Ратуші.


Види з дрогобицької Ратуші.










Почувши від своїх рідних історію про аферу з продажем стінописів Бруно Шульца і будучи на місці вирішив дізнатись трошки більше про це.
Музей Бурно Шульца розміщений в "Палаці мистецтв", ця будівля обрана не випадково, вона була описана у творах письменника як "Вілла Б'янки".
Раніше вона належала доктору-рентгенологу Йожуфу Ротту, це багата на архітектурні оздоби будівля побудована в стилі пізнього бароко.


Бруно Шульц (    12 липня 1892р. -  19 листопада 1942р. ) - польський письменник та художник єврейського походження із Дрогобича. Свої твори писав польською та німецькою мовами.
Найвідоміші літературні твори — «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під клепсидрою».
Цинамонові крамниці - це автобіографічний твір. Більшість його робіт втрачено, дещо зберігається у Варшавському музеї Літератури ім. А.Міцкевича, декілька рисунків є у Львівській галереї мистецтв.




У 1940р. Бруно Шульц був змушений намалювати агітаційну картину на тему "визволення трудящих Західної України" яку він виконав у синьо - жовтій гамі, за що був заарештований  і звинувачений в українському буржуазному націоналізмі.






Графіка Бруно Шульца.


Цікаво, що його звинуватили у порнографії за ці рисунки ( цей цикл рисунків називався «Ідолопоклонна книга». )




Під час німецької окупації Гауптшарфюрер СС Фелікс Ландау ( колишній віденський столяр ) «запропонував» Шульцові розписати кімнату для своїх малолітніх дочки й сина. Бруно прикрасив стіни дитячої казковими персонажами: принцесою, лицарем на коні, гномиками, каретою з візником...




"Візник і візок" - копія.


"Дерево з пташкою" - оригінал стінопису.


"Королева" - копія.


"Гноми" - копія.


"Бабуся", "Принц із принцесою" - оригінали стінопис.


"Вершник" та "Кіт" стінопис оригінал.


А так вони розміщувались в кімнатах вілли Ландау.


Вілла Ландау. Дивно, що есесівець перевіз свою родину з дітьми на окуповану територію.


19 листопада 1942р. ґестапівці влаштували масову облаву, убиваючи усіх стрічних євреїв. Цю облаву зумовило вбивство офіцера якого  застрелив аптекар Курцом-Райнесом. Під час цієї облави  у місці, віддаленому бл. 100 метрів від будинку, де народився Бруно Шульц двома пострілами в голову його було убито  шарфюрером СС Карлом Ґюнтером.
Між цих двох дерев місце загибелі Бруно Шульца і меморіальна таблиця вмурована в бруківку.




Мабуть не булоб того музею і цієї таблиці якби у  лютому 2002 року в німецькі кінодокументалісти на чолі з Беньяміном Гайслером знайшли «казкову кімнату» «вілли Ландау». Знайшли їх випадково, досліджуючи місце проживання есесівця. Уже в травні представники єрусалимського Інституту Голокосту «Яд Вашем» очолювані  Марком Шрайберманом спробували домовитись з міським керівництвом на вивезення цих стінописів. Місцева громада спротивилась цьому доводячи їхню історичну і культурну цінність, на що тодішній мер Дрогобича сказав, що це просто малюнки з ілюстраціями дитячої казки і дозволив вивозити.  Власники будівлі в якій були знайдені ці стінописи заявили, що вони їх не віддадуть без значної грошової компенсації, інакше просто їх зрубають сокирою.  Згідно з українським законодавством, розписи є власністю держави, навіть коли господарі є власниками приватизованої квартири. Тоді представники єрусалимського Інституту давши певну суму на лапу меру та власникам квартири вночі вирубали краще збережені фрагменти стінопису та вивезли їх до Ізраїлю.
Марк Шрайберман, який вивіз фрески, раніше мав проблеми з українською митницею. Його вже затримували при спробі вивозу з України історико-культурних експонатів.
Після довгих перемовин між Ізраїлем та Україною, координованих Президентом В. Ющенком, в Ієрусалимі віце-прем'єр-міністром Іваном Васюником був підписаний протокол, згідно з яким меморіальній комплекс «Яд-Вашем» отримав право користування розписами протягом 20 років (три фрески передані музею «Яд-Вашем», інші п'ять — перебувають в Україні в музеї «Дрогобичинна» після реставрації).

В цьому ж музеї зберігається рештки колекції шляхтичів Лянцкоронських їхнього літнього маєтку в Роздолі.


Це турнірний шолом "жаб'яча глова", з ребром жорсткості ( вважався одним з кращих за конструкцією).










#174
Ця церква відноситься до числа найкращих пам'яток давньої української сакральної архітектури. Збудована у XV столітті. Останню перебудову здійснив будівничий Григорій Тесля з Дрогобича.
Пишуть, що в 1656 році була перенесена у Дрогобич з карпатського села Надіїва, що поблизу міста Долини. Церкву обміняли на сіль, розібрали та перевезли до Дрогобича на волах. Встановили на місці попередньої церкви, яка згоріла, а у 1678 році.
Церква — тридільна (тризрубна) з квадратною головною навою і двома гранчастими бічними криласами (конхами) та гранчастими зрубами вівтаря і притвору (бабинцями). Низ церкви обведений широким опасанням у вигляді аркади-галереї на стовпах. Над бабинцем хори з аркою-галереєю і Введенська каплиця. Церква увінчана над головними зрубами трьома верхами без заломів, а криласи малими верхами з одним заломом, всі на восьмибічних підбанниках.


Храм побудований без жодного цвяха, їх позабивали пізніше, горе-реставратори.
Як мені пояснили, ця церква містить дві церковки з двома захристіями. На першому поверсі ліві дві бані (на фото) рахується як одна церковка. Другий поверх, там де балкончик і права баня - ніби друга церковка, з окремим входом.


Можна побачити драбину - сходи що ведуть на другий поверх ( в другу церковку ).








Перший поверх, вхідні двері.


Притвор першого поверху.


Розписи як і іконостас XVII ст, виконані народним маляром Стефаном Медицьким ( тобто він родом з Медики біля Перемишля).








Восьмерик середнього верху і сам верх розписали 1678 р., хори – 1691 р., каплиці – 1711 р. Розписи бабинця – вже у 1714 р.


А тут розміщені донаторські портрети, тобто портрети міщан, які дарували значні пожертви на відновлення та збереження храму.
Сцени з життя святих Філіпа, Катерини, Онуфрія виконувалися на замовлення окремих міщан.




Введенська каплиця -це права частина храму, другий поверх.




У 1714 р. була розписана каплиця Введення на хорах.


Тут також зображено портрет титаря храму священика Кобріна: його зображено так, що він стоїть перед Розп'яттям з молитовно складеними руками.


Захристіє.




З каплиці є вихід на хори.






А так виглядає квиток.


Після мене приїхала на екскурсію автобусом група німців. Старші, з паличками та фотоапаратами, мабуть з Трускавця їхали.

#175
Церква Воздвиження Чесного Хреста (  1661р. )

Воздвиженська церква була приходською церквою солеварів. Вперше храм згадується у документах 1496 року. У 1499 році згоріла під час татарського нападу на місто. Немає точної офіційної дати побудови існуючої церкви, досить часто називався 1661 р. Біля входу на хори зберігся напис: «создася іюлія дня 6 року божого 1661р. В 1961 році церква була закрита. Храм у 1970—1971 роках реставрований. Храм практично увесь час стоїть зачинена в очікуванні реставрації. Виключення складає храмове свято 27 веоесня, коли у церкві ведеться богослужіння.


Портал дверей прикрашений розписами з ликами святих. Каплиця на емпорі розмальована у 1672 році коштом Івана Кобриновича. У 1735 році було розписано стіну, що розділяє наву і вівтарну, на тему «Мученицькі смерті апостолів».






Церква закрита і опломбована.


Вихід на хори церкви був лише з зовні, а саме з невеличкого балкончика на який ведуть ці сходи.


Збережені розписи у вівтарній частині.


Стінопис церкви походить з різних часів: у вівтарі зберігся розпис поч. XVII ст. пензля майстра Григорія (за іншими даними — автор давнішої частини іконостасу Федько та його учень).










Триярусна стовпова дзвіниця оборонного типу, висота її становить 25 м. Збудована у другій половині 17 ст.

#177
+ можливо
#178
Натрапив на кілька старих фотографій Праги 1856р., вирішив докинути.

Карлів міст.


Хвилеломи чи то захист від сміття, що загрожує опорам наче зовсім не змінились за роки.




Порохові ворота.


Ратуша.
#179
Парашка зимою.

В четвер 15.02.17 вирішив глянути на зимовий хребет г.Парашка. Мабуть, останній цьогорічний сніг застав. Сонячно, злегка вітряно, добре йшлося.
Недільні туристи витоптали солідну стежину, у четвер лише чотирьох зустрів. Сніг вирівняв усі нерівності рельєфу, тож стежка була майже як асфальт, рівненька. Усі ями засипано півтораметровим шаром снігу, йшлося дуже легко. 
Жаль, що моя мильниця не передає усі барви і нюанси світлотіні снігу на далеких горах. Але що є то є, ось кілька фото:




Мабуть, Вододільний хребет з Пікуєм.




Якщо не помиляюсь, Пікуй, 40км до нього.








Місцями замети по 2 метри, а місцями землю видно.






#180
Зимовий Плай. Вчора, (суботу), вирішив вибратись в Воловець, глянути, що там після закарпатських паводків. З трьома пересадками 9:10 був у Воловці. Погода була сприятлива, сонячна, без вітру. Морозець, якщо вірити градуснику який хтось завбачливо прибив до дерева поблизу Сироварні то -9. Місцеві казали, що снігу було по пояс, як і на Ужоцькому перевалі.
Я ж його не застав, під час потепління майже усе розтопилось до голої землі на сонячних схилах. Але позавчорашній сніг все ж добавив колориту в образі 10см "пухкого покривала".

На третьому кілометрі шляху догнав групу туристів, чоловік 15, закарпатці. Вів їх провідник, виділявся будучи лише в футболці, а я ж начитавшись прогнозів погоди з їхніми - 17 вдівся як на полюс.
Трошки пройшовся з ними, назвали вони мене Аляска Кід. Порадили зняти Аляску і йти в одній тенісці.  Пройшовшись в групі трохи, я зрозумів, що мені у групі не комфортно йти. Ну не люблю я, коли позаду хтось відстає, попереду хтось телімпається, і збоку хтось плететься. Тож я покинув групу і пішов вперед.
Вони хотіли іти на Плай, Темнатик, Цицьку.

12:30 дійшов до метеостанції. По дорозі ще зустрів лижника, виявляється працівники станції до Воловця добираються на лижах.
Ось кілька фото цієї виправи.





В тіні термометр показує -9, на сонці ж +2. Зворотня дорога перетворилась у болото, на сонячних схилах.






Зимовий Стій.


 

Великий Верх, снігу збереглось по коліна і вище. Але він підтанув, підмерз і майже не провалюється.


Пікуй, з цього ракурсу виглядає він дуже стрімким і неприступним. Але туди доволі легко піднятись з Біласовиці.




Авангард групи, тицяють палцем в Цицьку, думають як туди добратись. Вертаючись назад, ще раз зустрів цю ж групу.


За тиждень знову передають потепління, а хотілось ще б кудись вибратись. Єдиний мінус, ранішній підйом о 3 ночі.