Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - Олесь

#201
Недавно проїжджав через Старий Самбір, розпочали встановлення третього вітроенерго генератора.
#202
Дякую за добрі слова, зараз часу у мене зовсім не буде, то ж навряд чи швидко щось нове кину. :)
#203
Цитата: Bottlehunter від 18.07.2016 18:31:10
Ти переважно сам в походи ходиш?
Як коли, не завжди вдається зібрати компанію. Тож в основному сам. Я не люблю довго сидіти на одному місці, а довгі переходи не дуже любить товариство.
#204
Цитата: onyx від 18.07.2016 18:03:32
а що за намет такий?
Як купляв його коштував менше 1000грн., важить менше 1кг. та дуже висока водостійкість. Ніби двомісний, а одному взагалі ідеально.
http://rozetka.com.ua/tramp_trt_047_08/p213959/
#205
На Боржаві проблематично з водою, можна вибратись на 2-3 дні, але з дівчиною, краще десь біля водоспаду або озера, річки.
По Боржаві ось звіт: http://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,468.msg48613.html#msg48613
http://explorer.lviv.ua/forum/index.php/topic,7170.msg48481.html#msg48481
#208
Побачивши у вас звіт з поїздки "Близнюця за 1 день", а також в ньому добру ідею - рушити з Квасів в Чорногори. Довго довелось чекати на сприятливу погоду і час, але втілив її.
З Квасів до Попа Івана добрався за 2 дні.


Раховозом зі Львова виїхав о 15:40 (за 60грн. на верхній "полиці" дотеліпався до Квасів), звісно ж поїзд запізнився тож на місці я був о 0:25 год.
Отаборитись вирішив поблизу закинутої турбази на околицях села (загалом спершу думав узяти номер в готелі Васкул, ніби 100грн. за ніч, але як виявилось його орендував готель Гірська Тиса. Нічого не вийшло з того). Але не я один вирішив розбити намет біля турбази, потемки з ліхтаркою дійшовши до бази я неочікувано побачив табір з наметів та імпровізованих укриттів з клійонки. З нього на зустріч вибігли двоє  чорнявих дітваків, які повідомили мені, що вони місцеві і табором тут стоять. Я звісно здивувався як добре закарпатським циганам ведеться, мають своє наметове містечко. А наші ж то в курінях живуть. Розвернувся і пішов назад в село, не хотілось щось в спільноту місцевих ромів вливатися.  ;D
На півдороги назустріч мені йшло чоловік 25 з рюкзаками, захекані, замучені - це вже точно туристи. Я прилаштувався в кінець їхньої колони, виявляться вони приїхали цим же поїздом, але дуже помалу добирались. Потемки розбив намет поблизу бази, як і ті 25 нічних туристів.

Оскільки намет мій маленький, зате водостійкий і важить менше кілограма. Але рюкзак та інші речі доводиться залишати зовні накривши клійонкою. Так як думав, що ночую поряд з табором ромів переймався, щоб берци зранку були на місці, бо без них нікуди. :)


Прокинувшись о 5 годині ранку, визирнувши з намету я побачив сонне туристичне містечко окутане туманом. Виявилось, що та база обліплена наметами, як вулик бджолами. Настрій відразу ж впав, яке ж задоволення підніматись у гори групою 60-70 чол. Наметів було з 30 штук.


Чекаючи поки розсіється туман, обійшов базу. База має форму птаха, була закінчена "під ключ", казали місцеві, до стану цього її уже потім, потрохи довели.










Ну і куди ж без нашої "культури"


Населення містечка виявилось наполовину поляками, також були києвляни які уже тиждень з дітьми відпочивали там. Я так і не дочекався кращої погоди, о 7:00 вирушив у гори. Як виявилось наші туристи любить поспати до 10-11, в цьому я неодноразово переконався. Вище турбази розміщувалось КПП де збирали по 20грн. на квиток, за вхід в нац парк. Його слід зберігати на протязі усього походу. Зранку я там нікого не застав, тож пішов далі.
Піднявшись на перші полонини побачив, що туман тримається в основному на річкою Тиса і довго.
Ось і вона, р.Чорна Тиса.


Долина річки Чорна Тиса і Кваси в тумані.


Зовсім забув згадати про джерело "Буркун" неподалік цієї бази, за колією біля готелю Васкул. Дуже смачна мінеральна, природно-газована вода. Вона мені настільки сподобалась, що набрав 8 літрів та тягнув її аж до Петроса. Ну і ще рюкзак на 18кг.
Джерел між Квасами та Петросом дуже багато, струмки що 500-1000м. течуть, то ж воду можна було і не тягнути, але подумав:
- Зайвим навантаження не буде, корисно ж для здоров'я.
Потім я ще довго цю воду згадував біля інших джерел.

Близнюця.


Полонина Менчул.  Ці будки, це приватні "стайні" для маржини. Кожен господар мав свою, там же ж і була сироварня.


Праворуч від цих будок під смереками розміщена база для практики біологічного факультету. Проходячи повз бачив львівських студентів, які групами збирали рослинки, ловили жучків в банки, уважно з блокнотиками записували лекцію.


Стара сироварня на цій же ж полонині.


З перевалу хребта Петрос відкривався чудовий краєвид. Було видну увесь Чорногірський хребет, усі вершини, а праворуч Мармароси з Попом Іваном Мармароським. Обсерваторію на Попі Івані Чорногорському також було видно.
Вид з перемички на хребет г.Петрос. Маркований - г.Піп Іван, до нього я добрався на другий день о 19:00. Пішочком, і великим півколом ліворуч по хребті. На пряму не пройти, хоча і набагато ближче.



Піп Іван та Петрос Мармароські.


Петрос (2020м.), до нього добрався я десь приблизно о 13:30, традиційний камінець на купку :)
Вдалині видно Говерлу.


Капличка на вершині, по-варварськи знищена.


Петрос з сторони Говерли, тут підйом на нього значно крутіший ніж на саму Говерлу. Між г.Петрос та г.Говерла розміщений екопункт "Перемичка", де намагались перевірити мій квиток, сказавши, що я прийшов з Квасів усі подальші питання на цей рахунок припинились.


А в цьому будиночку ночував, розміщений біля підніжжя Говерли з боку Петроса. Окрім мене ночувати прийшло ще 4 туристів з Несамовитого, замучені відразу полягали спати, 30-35 років. Місце непогане, джерело близенько, нижче будиночка, за дровами потрібно повернутись назад в напрямку Петроса, 800м. там багато сухостою, низенького по коліна, праворуч на схилі. За одну ходку вдалось набрати достатньо для приготування вечері та сніданку, ще й лишилось.


Цього разу в похід прихопив мазь "Диклофенак Здоров'я-ультра", незамінна річ при тривалих походах, травмах, розтягненнях, опіках на сонці. Без неї за два дні дійти не вдалось би, берци натирають. Ще одна порада, бережіться гірського сонця, ніби прохолодно, вітерець, але згорів добряче.
Один казанок з чаєм, інший гарніром. Обидва вміщаються в рюкзак.


На другий день о 5 прокинувся, приготував сніданок та й рушив на Говерлу. Піднявся за 25хв. з зупинками для зйомки пейзажів та місцевої рослинності.
Рододендрон Карпатський на Говерлі.


Говерла мене розчарувала, краєвиди на ній гірші ніж на Петросі, Попі Івані та перевалі хребта Петрос. Ще за Ющенка усю рослинність витоптали тисячі туристів, під ногами бите скло від пляшок... Але її прибирають, призначена людина яка за це відповідає. Усе сміття по маршруті ніхто у низ не зносить, працівник парку казав, його просто закопує трошки далі від стежини. Воду на Говерлу нести не потрібно, з боку Попа Івана є джерельце, а в обід навіть чай продають на вершині, я ж носив усюди за незнанням.


Біля підніжжя Говерли з боку Попа Івана ось така меморіальна таблиця, вічна пам'ять земляку.


Вид на базу Заросляк та витік річки Прут.


Мальовниче невідоме озерце під Говерлою, значно краще ніж Несамовите, Бребенескул чи Марічейка. Воно чисте і незаймане, оскільки розміщене на віддалі від маршрутів.




г.Малі Кізли


Шпиці


о.Несамовите (1 750 м.)
Місце паломництва туристів, десятки наметів, купи сміття, сотні пуголовків у воді...  Поруч є джерело, яке в озеро не впадає.




А це, ті пуголовки про яких згадувалось вище. Кажуть, по неписаному законі в ньому купатись не можна, проте купаються усі. :)
Звична картина для такого популярного місця: десятки наметів, купи сміття...


Сніг також тут є. І це середина липня.


о.Бребенескул, намети, туристи...


Прикордонний стовпчик (Чорногірський хребет служив державним кордом, по ньому сотня прикордонних стовпчиків і безліч шанців, залишків укріплених точок, бліндажів...


Залишки укріпточки на Чорногірському хребті. Таких багато по хребті.


Залишки древньої споруди біля г.Бребенескул. Споруда висотою 7м. Навіть працівники заповідника не знали, що це.


Залишки древньої споруди біля г.Бребенескул. (Кам'яні сходи). Залишки фундаменту, наріжних каменів, а також щось схоже на підвал на площадці куди ведуть ці сходи.
На карті нижче маркером зеленим вказане  місце розташування.




На маршруті зустрічається дуже багато туристів, багато з них є поляками. Саме поляки виділили кошти на реконструкцію Білого Слона.

Голова-камінь біля г.Вухатий Камінь. Неподалік, праворуч сідловини, руїни притулку, фундамент та джерело.


Коли на горизонті чітко з'явився Піп Іван, у мене відкрилось друге дихання...


г.Піп Іван. (Обсерваторія Білий Слон).
Будівництво розпочалося влітку 1936 року.
Урочисте відкриття «Астрономічно-метеорологічної обсерваторії імені маршала Юзефа Пілсудського Ліги протиповітряної оборони Польщі» відбулося 29 липня 1938. Вона складалася із 43 кімнат і має 57 вікон. Серед них — конференц-зал, помешкання керівника обсерваторії, інші житлові приміщення, їдальня, кабінети, зал для метеоінструментів тощо. У підвалі обладнали акумуляторну та котельню.
Після повторної російської окупації 1944 року було прийнято остаточне рішення, згідно з яким обсерваторію визнано зруйнованою. По війні приміщення було покинуте, і місцеві мешканці розтягли з нього все, що мало якусь цінність, зокрема, мідні листи з куполу та даху обсерваторії. Із них вони зробили великі чани, в яких варять сир на навколишніх полонинах.


У травні 2012 р. стало відомо, що Міністерство культури Польщі виділяє 70 тисяч доларів на відновлення споруди обсерваторії. Виділення коштів заплановано в рамках грантової програми, партнером якої є Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. Внесок університету визначений в розмірі 25% від загального кошторису проекту. Кошти будуть спрямовані на консервацію будівлі: накриття дахом, закриття входів і виходів, віконних отворів, щоб ізолювати внутрішні приміщення від проникання снігу та для зменшення вітрильності даху за умов нерідких ураганних вітрів.




Вид на Білий Слон з боку Говерли.


Вид з боку Шибене.


З Попа Івана досить добре видно куполи РЛС «Памір» на вершині гори Томнатик, це 50км по прямій.


Двоє працівників, які представились рятувальниками гірничого-рятувального загону постійно там працюють  і ночують. В середину попасти не вдалось, усі вікна і двері замуровані. Довкола будівлі залитий фундамент та приготовлені прогони паркану. Є також приміщення притулку, його віддали відразу ж полякам. Які там і ночували, я ночував в наметі нижче. Працівники закип'ятили мені казанок води на чай, дров на Попі Івані немає. У них також я думаю, можна придбати і продукти, загалом непоганий у них склад. Продуктів не потребував, своє ще привіз до хати, їсти в поході недуже і хочеться. Зате випив за час походу 2-2.5 ведра води за два дні + дорога назад. Отож, з Квасів вирушив о 7:00 понеділок, о 19:00 вівторка був на г.Піп Іван. До Шибеного іти 3-3.5год. Я вирішив заночувати тут, оскільки автобус відправляється о 6 і 7 ранку. Туристів в цей час не дуже хочуть брати, оскільки люди добираються на роботу. О 14:00 автобус в основному наповнений туристами.
Захід тут гарний.




Вид з Попа Івана на хребет.


Наступного дня о 7:00 вирушив до Шибеного.
о.Марічейка, 30-40 наметів довкола, місце гарне, затінок, є дрова та джерело поблизу.


Полонина Веснарка, тут можна купити сир, бринзу, пиво, більше нічого у них немає.)


Чорний Черемош, фініш маршруту по хребті. На зворотній дорозі бачив сплав тернопільського клубу по Черемоші, колись сам хотів сплавитись із ними. Тепер ні. Виглядає це доволі комічно, 6-7 чоловік, здорових дядьків, в рятувальних комбінезонах, шоломах, окулярах, рукавицях (як червоні космонавти) пхають веслами надувні плоти по річці глибиною нижче коліна, підскакуючи на камінцях. Ще якби хоч околиця мальовничою була, а то ріка тече попри трасу та села. В Шибеному перевірили документи, мав ксерокопію паспорта, трохи це їм не сподобалось, але обійшлися. 25 грн. квиток з Шибеного до Верховини, годину дорога займає. З Верховини до Ворохти, також годину і та ж ціна. У Ворохті довелось чекати раховоза з 17:00 до 2:20. Узяв останній квиток, маса туристів. Працівник парку в Шибеному розповідав, що останні два роки багато туристів з різних областей України до них приїжджає. А раніш були лише поляки та львів'яни, питався наскільки чиста траса і де купи сміття я бачив. Казав, що рушить зараз їх прибрати (закопає неподалік в лісі). На підтримання туристичного маршруту гроші виділяють в основному поляки, німці купили два мотоцикли по 70 000грн. кожен. Обіцяли видати їм форму.
Маршрут непоганий, краще звісно іти компанією та виділити на це більше часу. Заблукати там ніде, видно увесь маршрут до горизонту.





Детальний звіт у відеоформаті, на любителя.


#209
Побував у Чернівцях, не з експлоуерською місією, а просто так пройшовся містом.

Чернівецька ратуша 1847р.


Резиденція митрополитів Буковини і Далмації, а зараз Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.  Побудований на невеличкому пагорбі «Домнік» (або «Панська гора»). Автором проекту став чеський архітектор Йозеф Главка. 6 липня 1864 р. було урочисто закладено наріжний камінь у фундамент каплиці Св. Іоана Нового Сучавського. З цього розпочалося будівництво комплексу, що тривало майже двадцять років. При будівництві, передбачаючи сейсмічні особливості карпатського регіону, широко застосову­валися металеві конструкції, що значно підвищило міцність і довговічність будівлі. Руйнівні карпатські землетруси (1940) та (1977), хвилі якого прокотились і Буковиною, жодним чином не відобразились на резиденції. Покрівля всіх корпусів, викладена кольоровою глазурованою черепицею, яка утворює чіткий і красивий рисунок буковинських народних килимів.  Стіни оздоблені орнаментом із теракоти, а вікна обрамлені білокам'яними блоками із пісковику.


Митрополичий корпус ( можна також побачити купол каплички Св.Іоана Нового).
У ньому знаходились житлові, адміністративні та репрезентативні приміщення — просторі апартаменти архієрея, де він працював і відпочивав, а також розкішні зали, де влаштовувались аудієнції високим гостям і відбувалися єпархіальні засідання. В цій будівлі розміщалися служби митрополичої канцелярії й консисторії та адміністрація православного фонду. Серед головних приміщень палацу — великий, з масивними колонами, вестибюль на першому поверсі, та «Мармурова», «Червона», «Зелена» та «Блакитна» зали на другому.
У березні 1944 року румунсько-нацистські окупанти, які відступали під ударами червоної армії, спричинили пожежу, що майже повністю знищила шедевральну «Синодальну залу». Збитки вираховувались величезною сумою — понад 25 мільйонів карбованців, а втрату окремих архітектурних елементів та стародруків з митрополичої бібліотеки оцінити не можливо.
Тут двічі проводились реставраційні роботи за участю Київських, Львівських та місцевих майстрів під загальним керівництвом архітектора Михайла Шевченка.




Мармурова зала («Синодальна зала»), виконана з білого та чорного мармуру. Австрійським маляром професором Карлом Йобстом були нанесені живописні фрески на релігійну та історичну тематику. Зала була заввишки 20 м, на 2 метра вище сучасної. Стеля — мальовнича, дубова, різьблена з куполами, й багатою орнаментикою, звідки звисали кришталеві срібні люстри.  Підлога була із чорно—білих мармурових плит у вигляді гуцульського килима. Два бокових входи і центральний з балконом з'єднували дві мармурові білі доріжки, на перетині яких знаходилось позолочене крісло—трон Митрополита. Після реставрації в 1963 році «Мармурова зала» змінила свій вигляд.




Монастирський корпус.
У різні часи тут розташовувалися дяківська школа, єпархіяльний музей, кімнати для гостей, фабрика з виготовлення свічок, а також чернечі келії.


Семінарський корпус.
Перший поверх корпусу займав «Греко-православний теологічний факультет» Чернівецького університету, а другий — «Духовна семінарія»




Трьох-Святительська церква 1882р.
У радянський період (1944-1991) культову споруду було закрито, а приміщення використовувалось як зал ЕОМ (Електронна обчислювальна машина). Водночас, керівництву університету вдалося зберегти розписи та іконостас.




Скульптор Анна Гофман виготовила ліпні прикраси для дванадцятьох капітелів. Художнім розписом церкви займалися Карл Йобст та Епамінандос Бучевський.




«Митрополичий корпус» купол каплички Св.Іоана Нового.


Вірменська церква 1875р.
До храму я добрався о доволі пізній годині, тож він був уже зачинений. Проте побачивши як я проводжу зйомку фасаду храму мене запросили пройти в середину та відчинили його.
Проект храму був розроблений відомим чеським архітектором Йозефом Главкою, автором комплексу резиденції буковинських митрополитів. Він і керував будівництвом. Після 1944 року церкву було закрито, більшість вірмен-католиків покинули Чернівці. Церковне майно передано в користування організаціям міста.
Деякий час приміщення церкви не використовувалось, пізніше було передано під склад.








Свято-Духівський кафедральний собор  1844 р.




Костел Пречистого Серця Ісуса  1894р.
Про старовинний інтер'єр костелу майже нічого не нагадує після варварської радянської перебудови його в архів. І лиш останній "поверх" на якому можна побачити склепіння нагадує про втрачену красу та велич костелу. 
В 1940-1941 костел продовжував працювати, але перебував під наглядом органів НКВД. У 1945 році, місцева влада передала цей єзуїтський храм віруючим православного віросповідання. Ще через рік костел було відібрано і у правосланої общини.
Певний час храм було закрито, згодом там вирішили розмістити документи обласного архіву, що до цього моменту зберігалися у чотирьох різних приміщеннях міста. В результаті, більшу частину внутрішнього інтер'єру храму було втрачено.Двома залізобетонними перекриттями, які кріпилися у стінах костелу, внутрішній простір храму розділили на три поверхи. Для зміцнення стелажів архівосховища між колон звели цегельні стіни. Нижні вітражі вікон були знищені, верхні - вціліли.










Миколаївський кафедральний собор 1939р.
Увагу привертають бані куполів, ілюзію падіння створюють високі, трохи похилі вікна дзвіниці.
Собору випало бути одним із небагатьох чернівецьких храмів, який за радянської влади не закрили, і де не переривалась церковна служба.
Завдяки цьому всередині зберігся самобутній інтер'єр буковинської церкви першої половини XX ст., зокрема старовинний різний іконостас та вітражі під банями.




Темпль
У 1877 р. єврейська громада міста отримала свій головний храм, у якому збиралися для молитви чернівецькі іудеї-реформісти.  Храм був збудований за проектом відомого львівського архітектора, професора Юліана Захаревича. Темпль був збудований в мавританському стилі, мав 4 бокові вежі, які здіймалися у вигляді мінаретів, дах увінчувало покрите міддю шатро. На початку Другої світової війни, у липні 1941 р. німецько-румунські війська спалили цей храм. Після повернення радянської влади була спроба його підірвати але він встояв і тривалий час лишався частково зруйнований. У 1959 р. у колишній синагозі відкрили кінотеатр «Жовтень» до 1992р.




А ось так він виглядає зараз, після перебудови під кінотеатр.




Буковинський державний медичний університет, колишнє австрійське технічне училище.


На фасаді споруди можна зауважити барельєфи які вказують на різноманітні спеціальності які отримували випускники.




Чернівецький міський театр 1905р.


Єврейський народний дім у Чернівцях 1907р.


Фасад споруди прикрашений чотирма атлантами. З приходом радянської влади (1944р.) приміщення було передано під міський Будинок культури, атланти ж були частково знищені. З часом їх відреставрували, проте виникла помилка, замість відлитих голів атлантів прислали голови шахтарів які були призначені іншому замовнику для іншої скульптури. Робочі цим не переймались, що прислали те й прикріпили. 


Чернівецький художній музей споруджений в традиції віденської сецесії у стилі модерн для Буковинського ощадного банку 1900 р.




Будинки близнюки, споруджені заможним міщанином для двох своїх доньок. Кажуть, що в заповіті він вказав віддати у власність донькам ці будинки лиш у разі їх заміжжя. Як не дивно, вони так і не змогли вийти заміж.


Чернівці, дворик на якому проживав президент Буковини принц Конрад цу Гогенлое-Шіллінгсфюрст. Відреставрований в 2008р., зараз там же ж проживає діючий мер міста.


#211
Гарної поїздки, місця там гарні, особливо на сході та заході сонця.
#212
Побувавши на г.Стій, г.Темнатик бачив на горизонті Пікуй (вид з сироварні). Отож, вибрався я на Пікуй.


Вид на г.Пікуй з с.Біласовиці.


Але з Пікую побачив полонину Руна, з її руїнами об'єкту Барс. Тож, мабуть, ще й туди поїду, як час буде.


Полонина Руна.


З Воловця до Біласовиці маршруткою добрався, 5,7 км. до вершини Пікуя. По дорозі натрапив на джерело Пікуйчик, біля вершини. Потужний струмінь води з під каменя бив.




На вершині Пікуя ось такий жетон. Пише ніби щось: "Мексик, не всі вмирають, Пікуй 2016".


Зустрів схід, захід сонця. Ось, кілька фото:












Палатку розмістив трішки вище від місця на фото (там я перечікував дощ). Відразу біля вершини невеличкий ярок захищений від вітру. І безліч дров у вигляді сухостою і ялівцю. На вечерю приготував собі зупку, з сушених продуктів. Зранку м'юслі. І ще 4/5 дров які наносив залишились.
Якщо комусь цікаво, може в походи знадобиться. В сушці на овочі висушив картоплю, соломка 5х10мм. проварена 5хв. і висушена, морква терта, цибуля, часник, перець чилі, печериці, лавровий лист, приправи. Суміш легенька, набухає швидко. Засмажив до неї цибулю з шпондером домашнього копчіння. Дуже смакувало. ;D


За другий день пройшов 34км. до Сянок і ще чекав на поїзд 7 годин.


Укріплення з часів війни. Діаметром 3-5м. І кілька менших на одну людину. Раніш по контуру були обкладені камінням, зараз каміння обсипалось всередину. Це біля Пікуя.




Усе каміння обсипалось всередину. Угорське військо стримувало тут наступ Червоної армії.




Гострий Верх.












По дорозі зустрів лиш одного українського туриста, киевлянин, біля тридцяти. Два дні потратив на шлях від Сянок до Пікуя. Мені вдалось за день пройти. Зате поляків бачив більше 50, дві мотогрупи 6 та 5 чоловік, позашляховиками дві групи по 3-4 машини, з дітьми, дві групи піших туристів по 8 чоловік і одну групу біля 10.
Одна з польських груп, в кадр попала не всі, хто фотографував, хто за водою пішов.


На карті позначені руїни "притулка", хоч це скоріш була капличка з похованням вельможі. Доволі велика, на вході було 2 або 4 колони які підтримували масивний портал. Під колонами підвальчик, в глибині споруди невеличка кімната чи камера 3х4м. Навколо неї були ще якісь приміщення. Викладене все із каменю було, але з використанням бетонного перекриття. Швидше за все це поховання угорське. Нижче кілька фото.






Підвальчик під дверним порталом і колонами.


Руїни центральної камери 3х4 м. навколо неї були ще невеличкі приміщення.




Біля цих руїн є три джерела. З рослинністю непритаманною полонинам.


Перевал "Руська Путь". Ним користувались люди з доби неоліту, руські князі ходили на Закарпаття, Данило Галицький, Лев Данилович. Ним і зараз користуються. З Львівщини на Закарпаття шлях веде попри хрест униз. Коли я йшов, ним гнали корівку троє жінок, мужчина, собака. За корівку заплатили 10 000грн. Між найближчими селами, Львівськими та Закарпатськими приблизно 7км.


Під час Другої світової війни тут проходила Лінія Арпада — оборонна лінія угорського війська, яке стримувало наступ Червоної Армії.
Шанці на хребті біля Дрогобицького каменя. Зигзагом вони йшли поперек усього хребта.




Місцева живність. Ніколи не чув як вони шиплять, доволі голосно.




Біля с.Карпатське позначений на карті витік річки Уж. Хотів набрати там води, але як виявилось це кілька болотистих джерел. А джерело з питною водою навпроти витоку, ближче до с.Карпатське.


Джерела по шляху зустрічаються часто, біля кожної вершини 100 метрів в сторону вони є. Але як правило болотисті. Води слід фільтрувати. Чисті джерела це Пікуйчик, біля гори Гострої, та біля витоку річки Уж. Маршрут гарний і легко добиратись до Львова. Але не можу зрозуміти чому стільки поляків любить ці місця відвідувати. Можливо їхня культура відпочинку та проведення вільного часу цілком кардинально різниться від нашої. Наші полюбляють більше в барах відсиджуватись. Заскладно для них на гору підніматись.


#213
Гарне місце для поїздки на один день.
У X столітті князем Володимиром Святославичем було споруджено дерев'яно-земляний форт. Від Х до ХІІ століття місто встигло побувати у складі аж трьох князівств – Теребовлянського, Галицького і Галицько-Волинського.
У середині XIII століття під час князювання Данила Галицького дерев'яні укріплення Хотинської фортеці були замінені кам'яними. У середині XIV століття Хотин увійшов до складу Молдавського князівства.
В кінці XV було споруджено 40 метрові стіни, товщиною 6м.






На протязі багатьох століть на цих землях співіснували дві різних культури – мусульманська та християнська. Будівництво церков змінювалось спорудженням мечетей, на руїнах яких потім знову були церкви...
в одній із споруд замкового комплексу були навіть знамениті турецькі бані з басейном. Тут розміщався турецький гарем, де за легендою, тримали 30 дівчат.
Візерунки на мурах є різних видів – так звані вавілони (символи зодчої мудросі) та голгофи (символи святої гори).


Незвичайна пляма на одній із фортечних стін. Вона виникла через селітру – складову пороху, який зберігався у замку.








#214
Попав в Кам'янецьк-Подільський на вихідні, так ще й на день міста. Людей повно, як мурахи по замку блукали. Ось кілька фото з поїздки.
Кам'янець Подільський карта старого міста. Воно розміщене в петлі каньйону річки Смотрич, дуже живописне.


Турецький мінарет при Кафедральному соборі.


Статуя на вершині мінарету, уся всіяна голубо-відлякувачами (шипи). Закріплена по принципу - ванька-встанька. Коливалась від вітру, ударом блискавки її приварило намертво, так ще й під кутом. Пізніше виправили.


Храм Пресвятої Трійці (Кам'янець-Подільський). Початок будівництва  XVI ст.


Гончарна вежа XVI—XVII ст.






Вежа Стефана Баторія 1564—1565 р.




Комплекс Польської брами збудовано в XV ст. на основі укріплення XIII ст.


Вежа домініканського жіночого монастиря.






Будинок польського магістрату (Ратуша (Кам'янець-Подільський))  XIX століття.


Замковий міст (Турецький міст). Перша згадка 1494 року. Згідно з гіпотезою архітекторів-реставраторів Євгенії та Ольги Пламеницьких, міст збудували римляни на початку 2 століття. Перший міст був дерев'яний, з підйомними частинами що опускались на кам'яні опори, пізніше його перебудували.


Фестиваль повітроплавання.






Кам'янець-Подільська фортеця.
Першопочатки Кам'янець-Подільської фортеці датували 11–12 століттями.
Самий замок складається з двох частин: старого замку з мурами та баштами і нового замку з земляними валами та ровами.


Стара фортеця.


Папська вежа (Кармалюка).
У 1818 – 1823 роках у цій вежі був ув'язнений організатор бунтів проти поміщиків Устим Кармелюк.




Ляцька вежа.


Стара фортеця. Знято з бастіонів Нової фортеці. Нова, Велика вежа праворуч.


Лянцкоронська, Комендантська, вежа Рожанка.






Спуск під Лянцкоронську вежу.


Прохід в мурах від Лянцкоронскої вежі.


Новий замок, побудований у 17ст. для підвищення обороноздатності фортеці за новими голандськими технологіями. Його висота перевищила висоту Старої фортеці, тож його з часом розібрали. На даний час від Нового замку залишились лиш бастіони та каземати. 


Казарми казематів.


Бастіони Нового замку.


Каземати під бастіонами (Новий замок).






Новий замок.


Для огляду старого міста і фортеці одного дня мало.

#215
Вдалось виділити один день на поїздку в Воловець, відвідав г.Плай, г.Темнатик, г.Цицьку.
Контраст погоди та температури в горах звісно колосальний, в долині +20 весна все цвіте, піднявшись на Боржаву, там ще зима. Холодно, вітряно, по дорозі трапились інші туристи, але вище сироварні не піднімались. Мабуть, тому що більшість з них намагалась піднятись на вершину в футболках і шортах. А вітер чималенький там, поривами не раз здував мене на метр із стежини.

До сироварні підіймався по червоному маршруту. Моя помилка, правильний маршрут жовтий, червоний же ж впирається в тупик та вирубки.


Ото ж, по вирубках таких підіймався до сироварні. Карпати вирубані майже усі, де ближче до села.




Сироварня, а на горизонті видніється г.Пікуй ( і туди добратись мушу).




Єдиний підсніжник який знайшовся за всю дорогу.


Проліски.






Меморіальна таблиця, В.Чорноволу який тут працював 1969-1970р.


Метеостанція гори Плай. Двоє чоловік працює змінами по тижні, продукти завозять, телевізор мають. Два песики мені штани порвать хотіли.  ;D
Закарпатці люди доброзичливі, набрав у них води і рушив далі.


Руїни радіолокаційної частини.






Цей раритет також знайшов я.  ;D


г.Цицька. Ліс на спуску з гори до Воловця увесь мертвий. З десяти дерев вісім сухостої, а два трухляві і хворобливі.




Залишки шанців із стрілецькими позиціями винесеними вперед, такі ж були на вершині гори Плай, Темнатика, Цицьки і такі ж колись я бачив на Парашці.


Великий Верх все ще зимує.



Повертався о 17:40, квитків придбати не вдалось, неділя повно студентів, всю дорогу простояв. Закарпатці в тамбур цілком відкрито запхали дві величезні сумки коноплі. Нічим не накриті, рослини довжиною 60см. Уся вона поїхала на Львів. І що цікаво, везла її бабулька з величезною біблією (40х20х6см) та вервечкою у руках. Увесь час студентів просила:
- нічого не кладіть зверху, це лікувальні трави, везу на Львів.
Жаль не встиг сфотографувати, людський потік заніс мене у протилежний тамбур.
Така ж, але звісно більша. А цю дбайливо вирощував мій однокурсник, своїм сказав, що різновид папороті це. ;D
Підживлював, підливав добривом, грів лампою. Поїхав на кілька днів, її не поливали вона і загнулась.


#216
Дерев'яний замок згадується на початку 14ст, але його історія починається у 12ст. Саме тоді цей замок був дерев'яно-земляним укріпленням. У 1241 році монголо-татари зруйнували його. Замок відбудовують. В 14 ст. він належва роду графів Другетів, які його перебудували в кам'яний. Його будівництво завершила представниця роду Другетів, яку назвали Поганою Дівою за жорстокість.
У 1312-1322р. замок був опорним пунктом повстання жупана Петра Пете.
У 1644р. трансільванський князь Дьордь II Ракоці повністю зруйнував його. З цього часу замок не відбудовувався, лише консервувався.


Прохід у валах, на плані також він зображений.








Вхід у вежу замурували задля безпеки туристів, сходи по контуру в вежі обвалились. З зовні також були сходи, сліди від них можна побачити на стіні.


В подвір'ї замку були прибудови, перекриття видно сліди від них на стіні праворуч (ряд отворів під балки). Посеред подвір'я був п'яти метровий колодязь для збору дощової води. Зараз засипаний. В ньому рештки металевого підйомного механізму.


Засипаний колодязь. Замок мав унікальний дерев'яний водогін, вода в нього поступала самопливом з вищої гори, де був резервуар на воду.


Перекриття малої вежі уже обвалились.


Ось і вона, на даний час.


Ця ж вежа.


Хай йому шляк, українці є українці.


З вершини замку видно Ужгород.


Цей вузький прохід вів з зовнішнього подвір'я у внутрішнє. Колись мав перекриття.


На стінах знову ж таки видно ряд квадратних отворів від прибудов та перекриттів.


Захисний рів навколо замку, з західної сторони його немає, там крутий схил гори. Замок мав три рівні оборони: рів з водою, перед ним земляний насип з частоколом, а також два ряди стін.




#217
Розміщений поблизу с.Кам'яниця, Закарпаття.
Ще за Австро-Угорщини у це місце приїжджали відпочивати заможні родини з Праги, Братислави, Вени, Будапешту.
У 1892р. тут відпочивав письменник-фантаст Жуль Верн. Саме ця місцина надихнула його на написання твору "Таємничий замок в Карпатах".
У 1958р. розпочали будівництво молодіжного центру "Верховина". У 1962р. його відкрили, працював 45р.
Тут відпочивали діти з різних країн світу.

Міст над яругою, що веде з адміністративної частини до табору.


Поворотна брамка на мості.


Арт-майданчик.


У таборі приблизно 20 жилих будиночків, окрім адмін. корпусу.








Залишки басейну.








У 1874р. Карл Вагнер видатний угорський лісівник заклав тут парк. На фото фонтан ти часів з природнім тиском води, на даний час фонтан не зберігся.








Знайшлась клумба з фотографії розміщеної вище.


Реконструкція адмінкорпусу розпочалась в 2013р, триває досі.


Басейн.


#218
НІколи не сідайте в поїзд Солотвино - Львів!!!!!
Пізно, прочитав це лиш сьогодні повернувшись з поїздки. Ніколи не забуду цей поїзд з колоритними родинами ромів. Вони десятками з баулами, клунками, з копачами хріну, ринвами, криками, вересками цілу ніч бігали по поїзді. Провідник не витримавши цього закрився у себе і з'являвся лише в крайній необхідності.
Приїхав о 3 ночі, гарний вокзал, доглянутий. Пам'ятник Кирпі, міні музей його ж, фонтанчик, що не працював.


Довелось чекати автобуса на с.Невицьке о 6:15.
Ось декілька фото:
Гребля с.Кам'яниця.




Водолазно-тренувальна база с.Кам'яниця.


Будівля греблі, тут керують шлюзами подачі води на відвідний канал до Оноківської ГЕС.


Пробував пішки з Кам'яниці до неї добратись, пройшов майже 6 км. Планував полями напрямік до неї добратись, перебравшись через колію виявив, що паралельно колії іде меліораційний канал з водою. Пішовши вздовж нього добрався до с.Оноківці. Глянувши назад, оцінивши відстань до греблі, лінь перемогла і я добрався маршруткою до Ужгорода.


Стовп вулканічного туфу. Йому тисячі років, що цікаво, місцеві гори з осадових порід.


Колись на форумі бачив в планах, якщо не помиляюсь, тему про поїздку до Ужгорода, пошук підземних ходів замку. Ось що я зауважив:


Хід під замковою горою, веде в сторону замку.


Цей хід починається з закинутого підвалу. Підвал побудували пізніше, оскільки різні рівні ходу і підвалу.


Другий хід під замковою горою теж веде в керунку замку. Закритий ось такими дверцятами.


Кладка старовинна, пробували її зміцнити арматурою, до самого верху хід забити сміттям.


В замку уже бував, але зауважив на задвірках 45калібр зразку 1937 року, радянську пушку.






Пожежний гідрант (залишки старої протипожежної системи старого міста).


Хрестовоздвиженський кафедральний собор 1640-1646рр.




Синагога, 1904-1911 рр. (зараз використовується як філармонія).








#220
Вчора ностальгія вигнала мене з хати в гори, маршрут затоптаний але мені туди дуже зручно добиратись і дешево, дорожні витрати - 30грн. О 5 виїхав, о 8 на місці. Відвідав г.Корчанка та г.Парашку, буревій багато дерев вивернув.


Брусниця, перезимувала під снігом. Зустрічається лише на найвищих полонинах, дуже смачна.


Метеостанція та ретранслятори ліворуч на фото.










Поблизу г.Парашка, будка для ночівлі на двох чоловік, неподалік джерела води, про яке повідомляв Golem. Двері закриваються з середини на гачок.




Місцями снігу по коліна.


На зворотній дорозі натрапив на схилі гори, на два ось такі резервуари. Діаметром метрів 6м., глибиною 4м. Призначення їхнє мені не відоме, відстійниками бути не можуть, оскільки розміщені вище на 100 метрів від рівня Сколе. Збірниками води теж, оскільки схил сухий, ні джерела, ні струмка. На укріп. точку не схоже, хоча місце вдале. Проглядається траса і все Сколе.








Споруди давні, оскільки бетонні перекриття зруйнувались і провалились в середину.