Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - Bottlehunter

#1441
Ще одна проблема: фото з ненадійних джерел (радикал, фоткі.ру, і т.д.) впевнено пропадають, внаслідок того в старих дописах з'являються діри. А фотки деколи дуже цінні були...Просити юзерів перезалити, думаю, марна справа. Чи може хтось написати скрипт, щоб познаходити дописи з такими  фотками і перезалити їх на форум чи Пікасу? Або може є ще якесь вирішення проблеми?
#1442
На мене не розраховуйте, я буду знати чи їду в другій половині тижня тільки. І квиток тоді ж купляти буду.
#1443
Ось випадково надибав радянські діафільми на тему самостійного облаштування протирадіаційного сховища з підручних матеріалів  :)

Ділюся посиланням - http://fishki.net/comment.php?id=125499



#1444
Прогулянка в неділю вдалася на славу, не зважаючи на те, що нас було тільки двоє. Погода стояла просто чудова і вдалося останній (напевно) раз в цьому році гуляти в футболці.

По дорозі траплялися різні пташки і тваринки. Наприклад, ось цей слимак. Він був зовсім ручний  і дозволяв себе гладити  :D



Місце, де стоїть стара криничка, добрі люди взялися облаштовувати.







На місці розвалин теж кипить робота. Екскаватор-крокун причвалав сюди зі сміттєзвалища і активно щось собі копає. Дуже класно було спостерігати його роботу з даху закинутої адміністративної багатоповерхівки.







Отакі купи битої цегли залишилися на місці, де ще півроку тому стояли закинуті цехи. Ось до порівняння дві фотки, зроблені з одного ракурсу кілька років тому і минулого тижня.





Ростуть там і грибочки, але якісь не дуже апетитні



Краєвиди з даху. Ось дорога до сміттєзвалища



І екскаватор-трудівник. На черзі, схоже, бетонне водосховище, зліва від стріли.



Осінь того дня була дійсно золота



Ми тут не перші  ;)



Всередині все як зазвичай в таких будівлях. Тобто нічого цікавого.







Далі був шлях попри озеро, дорогою поміж високого сухого очерету, мимо забутого цвинтаря, польовою дорогою до Яворова. Загалом натоптали близько 13 км. Дякую Сергієві за приємну компанію. Велкам ту Експлорер!









#1445
Цвинтар села Вільшаниця, Яворівський район

Випадково під час недільної прогулянки надибали на неіснуюче кладовище неіснуючого села. Кілька старих дерев на роздоріжжі і давній кам'яний хрест, що проглядувався поміж високих польових квітів - останні свідки поселення, котре не так давно тут стояло.  Ось місце на карті.



Територія колишньої Вільшаниці знаходиться зараз частково на дні Яворівського кар'єру озера, а частково - в прибережному очереті. Це добре видно, якщо порівняти стару карту та сучасні знімки на Вікімапії. Село стало жертвою індустріалізації і сірчаного промислу. Ось я вирізав кусник польської карти і позначив кладовище у Вільшаниці на ній.



Як бачимо, цвинтар і церква біля нього стояли практично посередині села. Енциклопедія пам'яток Вікі каже, що дерев'яна церква св. Юрія (1715р.) була перенесена до Новояворівська. Зараз вона стоїть при в'їзді до міста, зі сторони Яворова. Фото з Панораміо.



Сам цвинтар перенесений в 2004 році в СМТ Шкло в рамках побудови рекреаційної зони на території сірчаного кар'єру. Про це свідчить пам'ятний хрест, встановлений тут. Про цвинтар у Шклі (чи перенесли, зокрема, старі пам'ятники туди) наразі невідомо нічого, я навіть не зміг знайти його на карті.



Добре зберігся тільки один кам'яний надгробок, встановлений ще 1898 року.







Кований знак, що висів при вході на цвинтар. Філософський напис каже: "Я був тим, чим ти є. Ти будеш тим, чим я є."



Земля провалилася на місці, де був колись гробівець.









Пройде ще трохи часу і природа повністю поглине це місце. Залишаться тільки кілька фото, маленький допис в архіві місцевої газети і густі квіти, що росли колись на доглянутих могилах.

#1446
ЦитуватиЩодо поїздів: Укрзалізниця не відкриває у продаж квитки в наступний вагон, поки не розпродасть попередній. Тобто через кілька днів може  з'явитися ще один вагон і буде чим їхати

Але треба вважєти - вагон може з'явитися, а може і не з'явитися. То таке. Напиши, будь ласка, про який саме поїзд йде мова, коли він виїжджає зі Львова і з Франківська, щоб бажаючі могли спланувати точніше і купити квитки наперед. В п'ятницю їде багато студентів.

Ще кілька залізничних секретів: квитки між проміжними станціями (наприклад, із Запоріжжя до Хмельницького в поїзді Сімферополь - Львів) часто можна купити тільки за кілька днів до відправлення поїзда. А ще до поїздів люблять вчепити безіменні вагони, поза реєстром так би мовити. І якщо їхати дуже треба, а квитків нема, можна звернутися до начальника поїзда та домовитися з ним.
#1447
Я б теж хотів поїхати, але не знаю як з роботою, побачимо.

Щодо поїздів: Укрзалізниця не відкриває у продаж квитки в наступний вагон, поки не розпродасть попередній. Тобто через кілька днів може  з'явитися ще один вагон і буде чим їхати. Головне не брати загальний вагон в Чернівецький поїзд, бо то жахлива річ  >:(
#1448
Між землею та небесами

Стаття в "Львівській газеті" від 4 жовтня цього року. Журналіст піднявся на дзвіницю собору святого Юра. Оригінал статті лежить на сайті видання.





Львівська ратуша та Високий замок як оглядові майданчики в місті поза конкуренцією

Уже кілька років вежа ратуші є загальнодоступною, достатньо лише заплатити невелику суму за вхідний квиток. Щодо Високого замку, то треба лише вибрати погожу днину, щоб піднятися на його вершину. Але ж на місто можна поглянути і з інших майданчиків, щоправда, не всі вони є загальнодоступними. Один із них — Святоюрська гора — фактично в центральній частині міста. У найнижчій ділянці просторої улоговини між Замковою та Святоюрською горами колись текла повновода Полтва, яку тепер закуто в бетонний панцир. Спробуймо поглянути на місто з іншої високої точки, розташованої у західній частині міста, тобто гори святого Юра. Попри те, що, за офіційними даними, її висота — 321 метр над рівнем моря, відносна висота значно менша. Доволі складним для підйому є хіба що північний схил, обернений до вулиці Городоцької. З південного боку гора полога і не така висока, що вельми зручно для парафіян церкви, надто літніх. Незважаючи на те, що собор святого Юра фактично домінує над містом, однак краєвид із самої гори не вражає: перед церквою розташовані Митрополичі палати. Журналіст «Газети» вирішив піднятися на дзвіницю, яка позаду храму, з північного боку.

Сакральний комплекс спроектовано так, що дзвіницю майже не помітно. Вона наче підкреслює той факт, що на Святоюрській горі головною будівлею є все ж собор. Попри те, що споруда висока, підніматися сходами легко: кімната з дзвонами розташована на висоті 10-15 метрів над рівнем землі. Верхню частину дзвіниці заставлено дошками, підніматися туди немає сенсу: вікон, з яких можна було б оглянути місто, там непомітно. Усього в дзвіниці є три дзвони: великий, який відлито 1933 року, з написом «А я тобі кажу, що ти є Петро», з Євангелія від Матвея, а також два менших, один з яких — найстаріший у Львові, його виготовили ще 1341-го. Вікна, які є на цьому рівні дзвіниці, закрито дошками, однак невдовзі виявляю, що деякі з них відхиляються, отож у такий спосіб можна побачити місто з незвичного ракурсу. Щоправда, через собор звідти неможливо роздивитися частину центру, хоча основні пам'ятки середмістя, передусім ратушу та латинський кафедральний костел, добре видно. Ну і, звісно, рельєфну домінанту міста — Замкову гору, яка наче замикає горизонт зі східного боку.

Південне вікно дзвіниці розташоване майже на рівні з корпусами Львівської політехніки, а західні вікна виходять на церкву святих Ольги та Єлизавети — колишній костел св. Ельжбети. До речі, саме його шпилі є найвищою спорудою Львова — 85 метрів. І така висота пов'язана з тим, що він мав стати конкурентом собору св. Юра: поляки, які в'їжджали до міста із заходу насамперед мали бачити шпилі римсько-католицького костелу. Але це — справи давно минулих днів, бо за радянських часів «Ельжбету» добряче понищили, а вже за роки незалежності вона стала одним з основних греко-католицьких храмів міста з новою назвою — святих Ольги та Єлизавети. Із дзвіниці собору святого Юра також можна побачити на горизонті, як у львівському аеропорту приземляються та злітають літаки, а якщо мати добру апаратуру, можна навіть роздивитися назви авіакомпаній на фюзеляжах. Північна сторона вражає передусім безкрайністю Брюховицького лісу, а також новобудовами — сучасна архітектура не надто прикрашає пейзаж. Чого не скажеш про пологовий будинок на вулиці Рапопорта — колишню єврейську лікарню, східний купол якої помітно виділяється з-поміж старих будинків центру Львова.

За давньою легендою, околиці Святоюрської гори заселили ще 1280 року, також там була печера, де оселився монах Василь (Василиск), який проводив майже весь час у молитві. У XVII столітті цю легенду записав один із найавторитетніших дослідників Львова Бартоломей Зиморович. Однак історія міста могла бути цілком іншою: завдяки зручному розташуванню саме тут могли закласти перший камінь у підмурівок Львова. Однак Святоюрська гора все ж програла і за висотою, і за розташуванням Замковій, де Данило Галицький разом із сином Левом заснували наше місто. Ну а на Святоюрській горі було збудовано храм на честь святого Юрія — фактично це була перша будівля поза межами міста. На жаль, точної інформації про першу церкву, з якого матеріалу вона була — дерев'яна чи мурована, — нині немає. Старий храм із чернечими оселями проіснував тут до XVIIІ ст., відтак на його місці збудували сучасний, величавий, що на кілька століть став головною святинею українських греко-католиків. Розбудова нової сакральної споруди розтягнулась аж на два століття.







#1449
Йохана бабай, як каже Дзідзо! То ж Об'єкт Року!
#1450
Їдна, здоровенна і епічна валяється у погребі біля винзаводу на Погулянці. Як зможеш її викотити яром вверх - будеш щасливий чоловік :D
#1451
Ага, душевно получилося. Astranotus обіцявся пізніше фотки закинути.
#1452
Бомбік під адмінкою повністю порожній, нічого цкавого. А бункер, про який ти говориш - це водосховище, сухе всередині.

Ви вчора в котрій годині там були?
#1453
Вилазка успішно відбулася, знайшли дещо цікаве. Ввечері звітик напишу. Шкода що було нас тільки двоє. Решта з тих, що казали "буду 100500%" чомусь прошлангували...
#1454
Власне, ти готовий до серйознішого. Голову на плечах маєш, подбай про спорядження і надійних друзів поруч, вибери місце до душі і не відкладай похід на колись. Як маєш якісь конкретні питання, прошу писати в приватні повідомлення.
#1455
Привіт. Вітаємо на Експлорері. Насправді вибратися кудись перший раз за бажання не так вже і складно - просто треба вибрати собі місце до душі, почитати відповідну тему на форумі, підняти дупу - і готово! Крім того, у розділі "Плани" регулярно з'являються теми про "давайте сходимо кудись", а речення "запрошуємо всіх бажаючих" означає, що бачити там хочемо саме тебе. Такою була і остання тема, проте навколо Яворівського озера ходило нас чомусь тільки двоє. Тому наберіться сміливості - і вперід - здивуйте львівську громаду.
#1456
Класно що так багато народу назбиралося))) Зробимо Пікнік на обочині (с). Питання з плівковим фотоапаратом залишається відкритим, оскільки ні Роя ні Цезаря завтра мабуть не буде.
#1457
Щоб не марнувати останніх теплих днів в році, пропоную в найближчу неділю,21 жовтня, прогулятися дальшим (від нас) берегом Яворівського моря. В програмі - піший похід, осіннє сонце, чай з казанка, розвалини адмінбудівель Сірки (одна дев'ятиповерхова, хочу на неї влізти), крокуючий екскаватор (якщо його ще не розпиляли), Львівшьке море, яке скоро стане крутим місцем відпочинку, чайки, зайці, etc.  Отут мій зимовий звіт з тих країв.

Можливі два маршрути, виберемо собі по ходу дійства:

Червоний - обійти озеро, дійти до санаторію в Шклі, звідти їхати до Львова, довжина біля 13,5 км.

Зелений - йдемо до Яворова, сідаємо на маршрутку там, приблизно 9 км.

Запрошуються всі бажаючі. Збираємося на 9:00 на зупинці біля Янівського цвинтаря, там сідаємо на маршрутку до Терновиці (орієнтовно 13 грн квиток). Хто запізниться, йде пішки :)  Беріть з собою щось смачне. І може хто має плівковий фотоапарат типу Зеніта, було б супер, на плівку і друк фото скинемся.

Наразі йдемо ми з Христиною і ще один мій кулєга.

#1458
Дослідження старих цвинтарів Західного регіону відобразилися в фотоальбомі Андрія Кіся «Сльоза і камінь», що вийшов нещодавно. Статтю про це я прочитав в Львівській газеті. Нижче наводжу її текст повністю.




Фотоальбом Андрія Кіся «Сльоза і камінь», що побачив світ у серії «Приватна колекція» літературної агенції «Піраміда», унікальний з кількох причин
Насамперед тому, що до проходів старими цвинтарями Галичини  з метою фотофіксації унікальної меморіальної скульптури кінця ХІХ — початку ХХ століття ніхто не додумався. А якщо й додумався, то результатів цієї праці немає для ширшого знайомства до сьогодні. Андрій Кісь, зробивши першу таку світлину років із 15 тому, «хворіє» на це заняття донині. І те, що остання знимка, яка потрапила до фотоальбому, має лише кілька місяців давності, аж ніяк не означає, що з появою книги Андрій облишить це заняття.

І річ навіть не в тому, що «високомистецькі твори народних каменотесів Галичини — неначе відлуння творінь Давнього Єгипту чи Шумерії, античності чи Ренесансу — засвідчують глибокий зв'язок української культури зі світовою». Для Андрія Кіся важлива внутрішня магія справжнього мистецтва високої проби, яке вони презентують.

«Ми часто захоплюємося світами, — пояснював автор на представленні своєї книги в Товаристві охорони пам'яток, — а не бачимо краси в себе під носом. А цю красу, коли йдеться про меморіальну скульп­туру, має здатність руйнувати не лише час, а й люди». А в передмові книги зауважив, що впродовж усього часу свого зацікавлення темою меморіальної пластики спостерігав «поглинання землею» каменю — цього, здається, незворушного міцного матеріалу. Так входить у землю  Христос з Бережан, почергово залишаючись  без голови, рук, ніг, тулуба. Ще донедавна на цьому ж кладовищі стояв торс із руками, знесеними до молитви, а навпроти на постаменті — його голова, створюючи таку собі сюрреалістичну композицію «Моління до власної голови». Нещодавно я вже побачив тільки самотній торс. Чи архангел Михаїл у лицарських обладунках, який то «сходить» з постаменту, то «виходить» на нього, щоразу втрачаючи якийсь уламок. Це знищення, окрім цілком реального виміру, має ще й метафізичний — зникнення на наших очах «культури каменю»

Отож книга «Сльоза і камінь» (куди увійшли пам'ятки  старих цвинтарів Тернопільщини, Франківщини та Львівщини) — водночас спроба зафіксувати для наступників ту «кам'яну красу», яка безповоротно гине, заклик для нау­ковців  поки не пізно взятися за її дослідження та опис, стимул для митців  осягнути цю красу, сприйняти душею.

Однак книга цікава ще й з точки зору рівня вміщених у ній художніх фото та як видавничий продукт. А цей рівень справді дуже високий. Андрій Кісь як фотоавтор, що вже давно зарекомендував себе як справжній поет світла й тіні, і цього разу не зраджує себе. Ісус Христос, Богородиця та святі на його чорно-білих світлинах постають у всіх візуальних нюансах. Але йдеться не лише про фотофіксацію, а й про мистецьку презентацію  того, що фотохудожник бачить.

«Свого часу Ван Гог писав до Тео, — говорив  на представленні фотоальбому художник Володимир Лобода. — «Усе належить мистецтву, а те, що не належить, — його просто не існує». Сіре, біле і чорне — ось гармонія. І тільки митець знає, як її досягнути. Андрій Кісь знає...»









#1459
Wanted!!! Хтось знає, такі светри ще лишилися в природі? Мені його бракує, щоб відчути себе абсолютно щасливим. Буду дуже вдячний за будь-яку інфу!
#1460
Плани / Хеловін 2012
15.10.2012 19:07:28
Святкування минулого року пройшло весело, але, на жаль, без мене - хапнув якраз злосний вірус тоді. Цього року плануємо повторити і перевершити :)

Нагадаю, Хеловін припадає в ніч з 31 жовтня на 1 листопада. Давайте зберемося в Пивничці, в нижньому залі. Прийдемо кожен в якомусь образі-костюмі, насамперед для розважання себе та своїх ближніх, спілкування та гарного проведення часу.

Придумуйте костюми, готуйте свічки та бутафорські відрізані руки, згадуйте страшні історії, привозьте з села гарбузи. Якщо кожен постарається, вийде меганезабутньо, суперцікаво, а на пам'ять матимемо шикарні фото.

Прошу відписуватися нижче хто буде, а також вносити пропозиції щодо облаштування залу, сценарію, костюмів і т.д.