Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Topics - Roy

#142


Є таке прекрасне село Колочава, на Закарпатті і як ласкаво його називають мешканці, "Кольочава", з неодмінним місцевим діалектом.
Село просунуте в плані музеїв та природних факторів. Сміливе гасло "Село десяти музеїв", що ж, так і є, на території села скупчені різноманітні музеї, різних часових періодів від 19 до 20 століття, включно з висвітленням події першої, а також другої світової війни, ще також додає колориту розташована поряд Лінія Арпада.



Колочава туристично розкручена доволі сильно, сайт тому підтвердження - http://kolochava.com/

Отже, пробираємось у скансен-музей, де зконцетровані кілька музеїв, у тому числі музей вузькоколійки, на котрий я власне й хотів подивитися, незнаючи про інші, цікаві об'єкти навколо.
Характерна особливість Колочави та ближніх сіл, це корови та коні, які ходять вільно по дорозі, разом з людьми на паритетних засадах.
І ще одне цікаве відчуття, близкість кордону, чи що? Почуття що ти не зовсім в неньці не полишало нас, це гарно виражалось у відвідинах місцевих закладів харчування. Деякі жителі воліють більше спілкуватися на угорській, ніж на рідній. Це відповідно відбивається і на кухні, культурі зокрема, тому звідти ці "забугорні" враження  і беруться.

Ми на території музею. Квиточок, 20 чи 30 гривень, без екскурсії, і поле до огляду. На мальовничій території розташовані різні будиночки-музеї, чи то школи, хата селянина-колочавця середини 19 ст., вузькоколійна техніка, джерела, будиночок коваля і багато-багато чого іншого. Але хочеться на чомусь одному зафіксувати погляд.
При перегляді експозиції, кидається в очі, що експонати, з якоюсь любов'ю, дуже бережним відношенням певних людей були зібрані, відреставровані та збережені. Так і є, більшість експонатів, особливо по воєнній тематиці зібрані саме у місцевих жителів, з їхніх сховищ, горищ та підвалів. 

Один з об'єктів скансену, від якого найбільше я "прибалдів" - Австро-Угорська жандармська станція, маленький будиночок з верандою та підвалом, з автентичним наповненням того часу. 






Перед тим як зайти всередину, оглядаємо веранду.
Німецькі гірські берци, часів 2 св. війни, та снігоступи.


Поряд - ровер, ніби класичної форми, "Україна", лише придивившись бачиш цікаві деталі  :)








Біля будиночка, дуже змучений часом Опель Адмірал, з німецькою, каністрою на кузові.


Також на веранді стоїть перископ.


Можна було порозглядати сніги на ближній вершині гори


А тепер ми всередині.
Тут панує дух того часу.


Шафа для облікових карток


Німецька трудова книжка гастарбайтера


та інші документи


Довоєнний радянський фотоапарат


Будильники часів ПСВ




Сувенірна продукція тих часів  :)




Пляшка для катувань


Австрійські нагороди та ґудзики на мундирі


Різновид фляг, час ПСВ








телефон та антена






На підлозі квадратний отвір. Що це?
Так, можна було спостерігати за арештованими, які утримувались в підвалі. Спускаємось туди.


В підвалі багато атрибутів 2 світової війни. Видно що все копане, з криївок, і також, як і зверху, можна все "мацати" руками.










Масльонки


Німецький польовий звязок


Який, свого часу видно був адаптований нашими військами  :)




А от музей вузькоколійної залізниці трохи розчарував, сподівався на більшу експозицію, правда музей на стадії розвитку, тому згодом має бути більш розширена колекція.


Зате можна згадати фільм Коштуріци "Життя як чудо"  :)








Вузькоколійний паровоз




Решта рухомого складу відновлено практично з нуля - всередині облаштували виставку предметів по темі вузькоколійки.








Ось і 21 Волга :)


Дрезина, з двигуном внутрішнього згорання


Потужність - 1 людська сила



Цікавою була хатина-єврея, об'єднана з корчмою. Корчмар, він же єврей, мав велику боргову книжку, де в борг, наші пращури могли напитисі і наїстисі. Кажуть, донедавна в селі хтось ще жив, що мав "мінуси" у довоєнній книзі корчмаря :)

Тут були різні п'янкі трунки.


Місце для вмивання з характерним горнятком


і для молитви


Поряд, біля хатини єврея  :) Взагалі, там трохи хаотично поєднані історичні періоди, але, від того навіть трохи цікавіше.


Давно хотів побачити один з перших телевізорів, де перед екраном, в лінзу наливали воду, таким чином збільшуючи поле зображення.
Дууууже вже там багато різного цікавого начиння, та культурно-побутових девайсів.




Більше фотоґрафій не робив, багато там всього. Треба їхати і дивитися, тим паче що поряд озеро Синевир, що ніби і "попсово" звучить, але як там гарно, особливо коли сідає сонце, зникають люди, залишаються жаби та відбиток місяця на воді серед гір.

З кожного цікавого місця треба щось виносити. От і я виніс. (в інтелектуальному плані)

Ось таку табличку.


Як на мене, геніально.   ;)



Обговорення тут.
Фотки всі там.

#144
Люди, що це за девайс прадавніх часів? Камера, зчитувач якийсь?
Висить під балконом на вулиці Гнатюка 8, "дивиться" вглиб вулиці Січових Стрільців.

#145
Вчора, не полінувався підняти, буквально під ногами на горищі, попалась нам ось така польська сатирична брошура часів 2 світової.
Заохочувальне видання для майбутніх вояків.
Знайомтеся:  :)

















#147
Цікава статейка мені попалася, про винахідника, найбільш знайомого нам до болю, сірого, звиклого символу минулої епохи, затягнутої на довгі роки.

Ось вона - плита огорожі ПО-2



via esquire

ЦитуватиБОРИС ЛАХМАН, архитектор, 69 лет:

«Я москвич, окончил Строительный институт по специальности инженер-строитель, потом в проектной мастерской «Роскооппроект», куда меня распределили, прошел тренинг на архитектора. Оттуда меня пригласили в конструкторско-техническое бюро «Мосгорстройматериалы», где я проработал 18 лет. В семидесятые стал главным архитектором. У меня в отделе было 10 человек: художники, архитекторы — я сам их подбирал. Мы занимались дизайном для промышленности. Тогда это называлось «техническая эстетика». Одной из наших задач было разработать конструкцию забора. Надо было сделать его, что называется, эстетикалли экспектабл. Я сделал три эскиза, все очень симпатичные. Например, был забор, имитирующий каменную кладку. Но почему-то выбрали самый простой. Может, глаз радовала эта игра света и тени? Может, понравилось, что форма такая самоочищающаяся, что пыль и грязь дождями смываются? Проектировали несколько месяцев. У нас было достаточно времени, никто не торопил.

В том, что с плитой происходило дальше, я уже не участвовал. Как-то ее модернизировали, добавляли юбочку, меняли размеры — но все без меня. За дизайн я получил на ВДНХ бронзовую медаль. А к ней полагалось 50 рублей. Деньги-то выдали сразу, а вот сама награда нашла меня уже спустя 10 лет в Америке. Это единственное, что у меня осталось от той истории: чертежи вывозить не разрешали. А когда начали выпускать из страны, я решил уехать: журналы американские по архитектуре я получал, знал, что там происходит, и всегда хотел работать с американцами, при этом за границей был только один раз — в Болгарии, на выставке, потому что не был членом партии.

В 1981 году мы с семьей приехали в Нью-Йорк. Почти сразу я стал работать в архитектурной фирме Richard M. Bellamy. Здесь, чтобы быть архитектором, нужно иметь лайсенз, пройти экзамен. Я сдал его в 1990-м и открыл свое дело. Беллами скоро умер, фирма его распалась, и я практически унаследовал все заказы — проектировал рестораны, мегамоллы, частные дома. А последнее время я больше работаю в ассошиэйшен с Dattner Architects — провожу консалтинг сервис по констракшен администрейшен и ревью их проекты. Этот забор — не самое великое, что я сделал. И то, что им завалили буквально всю страну, мне не очень понятно.

Вы говорите, бетонные заборы запретили в Москве? (Распоряжение правительства Москвы №370-РП от 8 апреля 1997 года разрешает огораживать стройплощадки в центре города только металлической сеткой. — Esquire) Давно пора было! Я до сих пор, когда смотрю советские фильмы да и просто кадры из России, даже в маленьких городках снятые, вижу только свои заборы. Чувств у меня по этому поводу нет никаких. Я уже американец совсем. Мне и по-русски-то, видите, тяжело говорить. То, что вы меня нашли — это аут оф зе блю, смешно. Я обо всем этом совершенно уже не думаю. Ностальгия? Когда у меня наступает ностальгия, я ем черную икру».
#148
От така незвична назва для незвичного музею. Щоправда, вона стає зрозумілою, коли там побуваєш, особливо під екскурсійний супровід нашого гіда, пана Володимира Федьківа.
Скажу чесно, побувавши там, гарно переоцінюєш своє життя, звички, побачене дає змогу задуматись над нашим швидкоплинним життям, але не більше, якщо йде мова про певну відразу, то її не було.




Нижче, гарний текст, копіпаст звідси.

Цитувати"Мертві допомагають живим" – такий напис латинською мовою зустрічає відвідувачів при вході до єдиного в Україні Музею історії хвороб, що "мешкає" під дахом кафедри патанатомії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.

Кажуть, аналогічний напис увінчує також Паризький анатомічний музей.

Зміст цих слів розумієш одразу, тільки-но натрапляєш на перші експонати, від споглядання яких стає моторошно. Саме тут майбутні студенти медичних закладів проходять справжній іспит, чи варто їм обирати лікарський фах. А для багатьох людей, які недбайливо ставляться до свого здоров'я, його відвідини можуть спонукати до переоцінки життєвих цінностей.

Музей відкрили 1896 року, й експонати для нього перший завідувач кафедри патанатомії Анджей Обджут привіз із Праги, згодом вони надходили сюди після розтинів тіл померлих. Нині частину цього приміщення займають стелажі з підручниками з патанатомії з архіву видатного німецького вченого-медика Рудольфа Вірхова. Решта – експонати або, іншими словами, великі пробірки з людськими органами, частинами тіла та ненародженими дітьми. Є тут і уражені різними хворобами людські черепи, і мумії двох дітей. Щодо останнього виду, то працівники кафедри патанатомії вже давно не виготовляють їх, оскільки, за словами Володимира Федьківа, відповідального працівника музею та працівника цієї кафедри, висушування тіл – дуже складний процес. Цьому чоловікові можна вірити, адже саме він, якщо так можна сказати, "дає життя" всім експонатам. Тобто поміщає в пробірки, консервує їх у 10% розчині формаліну, виготовляє для них фільтрувальний розчин. Якщо вони добре закупорені й на них не потрапляє сонячне проміння, тоді експонати зберігаються довго: від 10 до 20 років. Буває, що розчин вивітрюється і жовтіє, тому через певний час його необхідно замінювати.

Загалом Музей історії хвороб налічує нині понад 1700 експонатів. І якщо під час розтину тіла померлої людини патологоанатоми бачать орган, який є для них цікавим, із дозволу рідних забирають його для музею. Останнім часом "помолодшали" інфаркти й інсульти, тому кафедра патанатомії спеціалізується на серцево-судинних захворюваннях. А серед найновіших експонатів музею – орган
22-річного хлопця, який помер від ехінококозу печінки. Цією хворобою людина заражається, споживаючи недобре просмажене свиняче м'ясо, доглядаючи за собакою, гладячи його хутро. Потім яйця ехінокока разом із їжею потрапляють у кишківник, перетворюються на личинку онкосфера, яка звідти проникає в кровоносні судини та з кров'ю потрапляє в різні органи, здебільшого в печінку й легені. Там із неї розвивається ехінококовий міхур, який нерідко розростається навіть до розмірів волейбольного м'яча, руйнуючи тканину ураженого органа. Можливі розриви міхура та розвиток із його вмісту нових ехінококових міхурів. Ці розриви часто призводять до смерті їхніх господарів. Якщо вчасно не виявити і не провести хірургічного втручання – людина помирає, як і сталося в цьому випадку. Лікарі поставили юнакові діагноз "пухлина мозку", і тільки, коли після його смерті зробили розтин тіла, виявили, що це був ехінококоз, який можна було вилікувати.

Ще один експонат місячної давності – пухлина плаценти з маленьким двомісячним плодом. До речі, експонати ненароджених дітей займають більшу частину приміщення цього музею. Тут можна побачити і маленького циклопа, і сіамських близнюків, які належать до найстаріших експонатів. Жахають своєю реальністю ненароджені діти з двома парами ніг, двома парами рук, але однією головою, одною грудною кліткою і без очей. Двоголового дракона, даруйте за порівняння, нагадують діти з однією парою ніг, однією парою рук, однією грудною кліткою, але двома головами. Неможливо спокійно дивитися на плід без голови...

Найстаріші експонати музею – органи серцево-судинної системи. Незважаючи на те, що сто років тому довкілля було не таким забрудненим, як нині, люди й тоді нерідко помирали від хвороб серця. Ось Володимир Федьків показує кореспондентам "Газети" серце людини з розширеною аортою. Його власник хворів на сифіліс, і такого вигляду аорта набуває після 10-12 років цієї хвороби. Й аневризма аорти, власне, є наслідком сифілісу. А ось експонати з першими серцевими клапанами. Вони потрапили в музей 1970 року.

Біля вітрини з експонатами уражених раковими клітинами легенів і знищеної алкоголем печінки з'являється велике бажання організувати в музей екскурсію для всіх запеклих курців і алкоголіків. Найстаріші експонати з частинами людського тіла демонструють, як виглядало захворювання на віспу та проказу. А поряд – татуйовані руки останнього львівського ката, який жив у часи Австро-Угорщини. Біля цієї вітрини я відчуваю, що мені ось-ось стане погано, і поспішаю змінити "краєвид".

Унікальним експонатом Музею історії хвороб є статеві органи гермафродита. Чоловік, якому належали ці органи, 1979 року загинув в автокатастрофі. І саме під час розтину виявили, що він був напівчоловіком-напівжінкою.

Володимир Федьків розповідає, що під час ІІ світової війни німці хотіли вивезти з України експонати цього музею. Аби перешкодити їхнім намірам, професор із санітарами поскладали в призначені для експонатів скрині каміння, а їх самих заховали в підвалі. На жаль, не всі давні й унікальні експонати вдалося зберегти донині. П'ятнадцять років тому під час пожежі в музеї полум'я знищило такі рідкісні експонати, як рука рентгенолога, який хворів на рак кисті, а після ампутації заповів її музею, а також предмети, які демонстрували хвороби сапу та сибірку.

1997 року Музей історії хвороб кафедри патанатомії Львівського національного медичного університету
ім. Данила Галицького зарахувати до об'єктів, які становлять національне надбання. А в січні 2005-го працівники музею подали документи на присвоєння закладу статусу національного з підпорядкуванням медичному університету. Можливо, вже в цьому статусі вони зможуть щороку отримувати від держави необхідні 80 тис. грн. на його утримання та зберігання в належному стані виставлених тут експонатів.

Як ми запланували, гуртом попали в цей музей і навіть мали змогу побачити більше. Під час екскурсії встиг зняти кілька найцікавіших відеофрагментів, тому ділюсь ними з Вами:


#149
Репортажі з Донбасу, сайт з актуальним висвітленням подій з донбаського краю.

#150
От сидимо,пємо за Ярка здоровлє і тут придумалась така ідея.
Санки,  лижі, пакети, сідачки, підсрачники - беремо щось тепле/зігріваюче і гайда кататись і дурачитись.

Парк Костюшка 13:00, ротонда.
Плюсуйтесь хто буде.

#151
Повністю брендук можна переглянути тут

Дуже цікава річ, з детальними описами, раджу подивитись.
#153
Нарешті.
Добрався до фотографій, котрі були зроблені в суботу в місті Ужгороді, у присутності таких дійових осіб  як Rufus, Композиторка, Блондинка в кедах, Greenlion+2 і звісно мну.  :)

Поїздка і пригоди почалися ще в дорозі, в поїзді під аромат кон'ячку, з смаком сирокопченої ковбаси, дерунів та яблучного пляцка. Тоді вже мені й намалювався характер нашої вилазки.

Близько сьомої ранку випакувались з поїзда. Короткий сон в поїзді ще більше нас розморив. Вирішили, до поки не зійде сонце трохи "подосипати" на вокзалі.


В фойє вокзалу я запримітив музейний куток, присвячений Георгію Кірпі.



Була навіть його парадна залізнична форма. Такий собі куток пам'яті для найкращого керівника залізниці.

Спустившись в туалет, я зрадів, прочитавши новину, що від 01. 01 2012 туалет безкоштовний! І помитися навіть можна, за 12 гривень. Европа.


Вокзал симпатичний, не надто помпезний




І в Ужгорода є свій найвужчий будинок. Метрів через десять від нього, приміщення головного вокзалу.


О, перший нєжданчік попадається на очі. Може Янович звідси родом?


Йдемо далі, слідкуємо за візуальною автентичною закарпатскою рекламою


Практично всі продуктові магазини на Закарпатті мають таку назву " АВС"


Феєрія. Ноу коментс.






О це так, потужно! Всюди б так!












Цікаві дворики. Завжди хотілося в них заглянути.








Руфус виявляє симпатію до тих фартухів, що на вітрині


Цікаво закріплені проводи, вздовж стін будівель


ЗАЗ і в Закарпатті ЗАЗ)


Ну дуже вже плоскі жарти там


Хотіли видертись на перше ліпше горище, але де там, закрито. Твердо було вирішено десь впасти та перекусити.


Але не сюди. Галичанин, котрий себе поважає навіть копійки в такому закладі не залишить


І взагалі, хто казав що там кафешки з сьомої ранку працюють? Аааа, то був Смайл. Сплять там ще всі дрімучим сном.


Тому подались ми далі, на пошуки більш-менш пристойної харчевні.
Біля пішохідного моста стоїть Статуя Свободи. Її типаж нам нагадує, в якому ми регіоні знаходимось. Обличчя іі чимось схоже до середньостатистичного типажу пасажира поїзда Солотвино - Львів.


Традиційно, міст обвішаний колодками в честь весілля молодих. Колодки всі різні, та з асортиментом надписів і візерунків.






Бувалий експлорер може подумати, що це непогане місце для випробування свого болторіза, на колодках різних типорозмірів :)




Стріт арт


Решітка дощової каналізації


Довоєнний електричний стовп, приємна знахідка


Автентичні вікна та такі ж ролокасети


На вулицях міста було достатньо вічнозелених дерев та кущів, що дало нам зрозуміти що ми знаходимось в теплому краю, але не відчути, на жаль.




Заклад "Палачінта". Там ми поснідали. Відрізняється наявністю присутності дитячого унітазу, маленьких, але смачних порцій пельмені та вареників, і дуже смачним, недорогим глінтвейном за 10 гривень.




А! І безкоштовного вай фай.


Вранішнє прибирання міста. Взагалі, воно таки чистіше від нашого.


Ужгородський гідрант, з роком виготовлення


На автовокзалі беремо квитки на 115 маршрутку, ідемо в Кам'яницю, в замок Невицький. Попутньо купуємо ковбаски та ГСМ


Замок з дороги


Пішохідний міст через річку Уж


Тут весна






GreenLion на фоні скель


Ось і замок. Я тут вперше за 22 роки. Згадую дитинство, базу Верховина, котра поряд, розбиті коліна та зеленку на них  :)




Представник фауни місцевого значення












Види з замку




Вдалині Ужгород




Футбол, якого переважна більшість з нас не любить  :)


Десь там вже територія іншою країни


Замок Невицький, дуже затишне, спокійне та атмосферне місце.






Тільки доля якась в нього нещаслива, стільки років бути у забутті. Настінні надписи ще з кінця ХІХ століття.




Поряд з таким гарним, романтичним місцем розкинулись залишки турбази Верховина. Колись тут бігали діти, лунала музика, був рух та радість.
Зараз тут повністю омертвіла атмосфера, містична і неприємна аж до того, що хотілося пошвидше покинути її територію.
Десь тут маленький Рой колись бігав.












Головне будівля зазнала змін, з'явився ще один поверх а також башта, на кшталт тієї, яка прикрашає замок.


Добре, достатньо вже сентиментики. Смажимо ковбаски, їмо, киряємо, тішимось гарній погоді та чудовому товариству.






Далі, спускаємось вниз, чекаємо на транспорт. В Ужгороді, прогулюємось вуличками та йдемо в напрямку до пабу "Еган"




Залите вечірнім сонцем місто. Гарно.




Довоєнна реклама і тут вилізає. Досить непогано.




В місті багато сецесії в архітектурі. Причому такої, що не зіпсовано металопластиковими вікнами та іншими впливами сучасності








Ще одне вічнозелене дерево.


Наступив вечір. Пора грітися.


Паб Еган. Відрізняється смачною кухнею, доволі адекватними цінами, приємним внутрішнім середовищем, попросту там комфортно. Публіка 18+ до 30. В кожному залі є камін, що створює тепло і затишок.
Єдиний бед - це офіціанточки в капцях. Могло б їх там і не бути. Або хоча б нормальні офіціанти.




І туалет цікавий, можна залишати відгуки і побажання.


Ну і ми там шось нашкрабали. Якраз коли пісяєш, надпис перед очима. Головне запам'ятати на п'яну голову.


Новачки молодці, тримались. Правда під кінець трохи заснули.


І головне. Мораль з цієї одноденної поїздки:

НІколи не сідайте в поїзд Солотвино - Львів!!!!!111

Всі фотографії тут
Обговорення тут
#154
Якось дядько Рой вирішив вперше за 14 років, вернутись, до старої, доброї плівки. Тобто, до фотографування на плівку, в еру цифрових технологій. Так, це тепер звучить екзотично. :)
Прикро, що мій Зеніт11 вже зістарівся, затвор вже не працює як колись. Тим не менше, спробував трохи зняти на ч/б плівку, і хочу з Вами цим поділитися. Тим паче ці фото стосуються нас.

Наразі, зовсім трохи не дуже якісних, але живих фоток. Далі, знайду собі кращу камеру, і продовжу тему. Мабуть з плівкою вже не розлучатимуся. Хоча, плівка задоволення не дешеве, скажімо - ч/б  Rollei retro100TONAL вартує приблизно 100 гривень за 36 кадрів. Проявка 15 гривень, і добре що маю можливість сканувати плівку вдома.

Roy. Self portrait.  :)


Ножик і салямі італійська з Родинної ковбаски (на правах реклами)


Ням ням,смакота


Мішель віщає


Блондинка в снігу


Кар'єрний екскаватор в Гребенові


Бульдозер там же


З циклу просто




Дитячий протигаз в костелі міста Рава - Руська  :)


Портрет Фляшкохантера, то він переглядає знимки в автобусі


Стара пічна/камінна цегла


Блондинка на сонечку




Руфус - агент 0,7


Марічка


І трохи нас


Поки що все.

#156
Плануємо їхати на матрасно-пізнавальну вилазку в місто Ужгород, на один день.

Склад експедиції: Руфус, Композиторка, я і Блондинка в кедах. Наразі.
Туди добиратимемося поїздом 099 Київ - Ужгород. Відправлення зі Львова о 00:49. Прибуття в кінцевий пункт 06:52
Назад поїздом 602 Солотвино -Львів, відправлення 23:58 до Львова прибуття о 06:40

Ідея їхати туди цілком спонтанна. Серед списків must see Невицький замок, центр міста а також заклад Деца у Нотаря.
Квитки братимемо завтра в обідній час. Хто має бажання цікаво провести суботній день - приєднуйтеся.
#158
Українська кіностудія "Галичина Фільм", що знаходиться за адресою вулиця Личаківська 47. Неодноразово проходив повз цю занепалу студію, і лише вчора вирішив з Блондинкою в кедах підійти ближче, і роздивитись, що там.
Крізь запилені шибки виднілось приміщення з обладнанням, столи, канцелярія, вазонки. Все виглядало цілим, але давно покинутим. Також була присутня лампочка сигналізації.
Трішки погугливши, дізнався, що студія утворилась на місці фотосалону у 1990 році. Від цього року і дотепер, її незмінний директор - Босович Василь Васильович.

Студія більш-менш активно працювала до 2004 року, далі пішла стагнація.

Є велике бажання зв'язатись з керівництвом, і якось напроситись на екскурсію. Буду пробувати шукати зв'язки.

Звісно, є надія і на Вашу допомогу.

Цитувати
Юридична адреса:   79010, м. Львів, вул. Личаківська, 47
Телефон основний:   (032) 2755010
Телефон бухгалтера:(0322) 767131

Ну і фото, нажаль тільки фасаду.










#160
Отже, фактично відбулася наша перша експлорерна благодійна акція - поїздка у сиротинець "Вишенька" в день святого Миколая з подарунками.
Вдалося назбирати трохи грошей та речей, купити фруктів, зокрема хурми, по спецзамовленню. Дітки ніколи її не пробували раніше.

Закупили канцтоварів, іграшок, солодощів та фруктів. Взяли всього по трохи, з канцтоварів - ручки, олівці. фломастери, клей, лінійки, папір, пластилін, ножиці, скотч двосторонній та інше.
Солодощі - шоколадні цукерки та льодяники в асортименті. З іграшок настільні ігри та пазли різних видів та конфігурацій.

Дорога була не з кращих, заметів правда не було, але лід на дорожньому покритті був присутній. Тому їхали максимально обережно.
Було нас в двох машинах семеро, а саме: Student, Marichka, Rufus, Bottlehunter, Композиторка, Блондинка в кедах і Roy.

Трохи поблукаши потрапили в сиротинець. Витягнули подарунки з багажників, і під погляди дітей з вікон зайшли у будівлю...

Далі, фото, як воно було, як нас приємно і радо зустрічали:



Блондинка в кедах через багато років знайшла дівчинку, яка була колись в таборі під її вихованням


Незважаючи на фруктово-цукерковий день, день подарунків, дитячі погляди в основному були сумними
























Композиторка виконувала свій твір та співала для діток



Гарне дівчисько, завжди усміхалася  :)














На задньому плані - наші подарунки


Потім дітки на розказували вірші і співали пісні








Вгадайкі))






Вимивається від макіяжу :)








А далі - спільна знимка напам'ять


А далі, ясна річ, як виглядає сиротинець зсередини, тому нам провели екскурсію по ньому. Що ж, я був приємно здивований побаченим.

Всюди порядок і чистота.


Так виглядає спальна кімната


Гардероб






присутні живі куточки


Кухня




Навчальний клас


Замаскований телевізор


Ванна кімната


Ще одна спальня


Їдальня




Спальня хлопців




Все підписане




Пральня


Світлиця-міні музей




Кімната логопеда






Спортзал




Марічка з дітьми


В кабінеті директора


Ще раз велике дякую Всім, то долучився до благодійної акції. Також чекаю на доповнення та на опис Ваших вражень.

Тут обговорення