Останні повідомлення

Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
1
Обговорення / Re: Стара соляна шахта і ми (обговорення)
« Остання відповідь від Golem 14.12.2018 16:05:01 »
Як Ви дивитеся шоб троха почистити обговорення і обєднати це з основною темою? Я вважаю що це унікальний матеріал. Він точно вартує бути побаченим широким колом людей. Стільки праці і сил в це вкладено. Ну і за терміном давності, може написати де це було? Чи не варто
2
Готуючись до вилазки прочитав ці Хроніки Нарнії Матеріал настільки крутий та ексклюзивний що сам по собі вже заслуговує бути виданим як окрема брошура.

Це мене порадувало і засмутило одночасно. Бо важко буде написати свій звіт шоб не повторитися
3
Література / Re: Легенди про Чорного Кочегара
« Остання відповідь від RottenDeath 13.12.2018 23:55:30 »
Клас!
4
Всяке-Різне / Re: Щурі і Люди
« Остання відповідь від RottenDeath 13.12.2018 23:54:54 »
І знаю, що трохи не в тему, але втриматися не зміг

5
Сезон "докину декілька фото, щоб на компі не валялись" оголошується відкритим











6
Спорядження / Re: Драбина для Полтви
« Остання відповідь від Golem 13.12.2018 16:24:25 »
Тре мені спробувати цю драбину.

Можу позичити без проблем! Правда мию її зазвичай керхером дома. Без мила
7
Спорядження / Re: Драбина для Полтви
« Остання відповідь від Student 13.12.2018 15:57:15 »
Тре мені спробувати цю драбину.
8
Всяке-Різне / Re: Трошки Америки, Канади та інших країн світу
« Остання відповідь від Golem 13.12.2018 12:20:36 »
Круті фотки! А можна точку де це коло Токаю? Я там бував, дуже гарне місце і близько від нас. На наступний раз заглянув би
9
Всяке-Різне / Re: Щурі і Люди
« Остання відповідь від Golem 13.12.2018 12:16:19 »
Ого! Круто! щурі є навіть в ООН :)

Ну натхненний такими фотками я тут троха сочинив про них
10
Література / Re: Легенди про Чорного Кочегара
« Остання відповідь від Golem 13.12.2018 12:09:49 »
Чорний Кочегар і Щурі

Щурів в гуртожитку було приблизно стільки ж як і студентів. А може навіть і трохи більше. Але поки тривало навчання то ці великі та нахабні тварюки хоча б старалися десь ховатися. Хто у темному туалеті в кінці по коридору, хто посеред пустих пляшок під ліжками, а хто в двометровій запашній купі сміття на кухні гуртожитка номер 5.

Настало літо, всі роз’їхалися. Чорний Кочегар лишився в гуртожитку сам на цілий поверх. Він якраз пішов на свою першу роботу, тому мусів працювати без відпустки. Відчувши свою чисельну перевагу от тут вони всі і повиповзали!

Було жарке, потне літо… Всі вікна відкриті навстіж а холодильник в кімнаті гудить не вимикаючись. Будівля гуртожитку не спроектований на комфортні умови життя поза навчальним роком. Холодне пиво не помагає, цілу ніч напів-спиш ніби в сауні, а в туалет бігаєш голим. Старшокурсники підказали лайфхак: намочити простирадло у воді і закутатися в нього з головою. Поки тканина зимна то ти собі спиш. Правда за дві години знову прокидаєшся весь мокрий. Та на цей раз вже не від простирадла - а від власного поту. Знову йдеш до умивальників, знову там мочишся ну і далі в люлю аж до ранку.

Якось посеред ночі Чорного Кочегара розбудив дивний шурхіт в кімнаті. Це не була звична гризня під підлогою коли щур цілеспрямовано ломиться в кімнату щоб відгризти твою сонну крайню плоть. На цей раз звук був такий, ніби то гномик з Вроцлава забрався у смітник і вчинив там п’яний дебош.

«От гномосєки!!!» - подумав спросоння Чорний Кочегар. Смітником у нього слугував прямокутний ящик з ДСП від посилок Укрпошти з Чернігова. Ящик стояв під столом на кухні. Стінки «Смітника» аж резонували наче могутні литаври в Оперному театрі.

Спати в таких умовах було реально хіба що п’яним. Але точно не з бодуна як зараз. Тому Чорний Кочегар змусив викинутися себе з ліжка на підлогу і, закутаний в простирадло як єгипетська мумія, поломився глянути шо там на кухні.

Та тільки но він включив світло як величезний, немов кіт, сірий пацюк перескочив Чорного Кочегара і блискавкою промчався плінтусом повз стіну. Далі він стрибнув на ліжко звідки на підвіконник і через вікно надвір. Але ж Чорний Кочегар жив на четвертому поверсі!!! Вони що літати вміють???! Ото мутанти!!!

Тим не менше, вже через півгодини той же пацюк повернувся знову. Але тепер він безрезультатно тицявся своєю гострою мордашкою об запилюжене «стікло» гуртяжного вікна.

---

Більше ніж це жарке літо в кімнаті з повністю закритим вікном Чорний Кочегар ненавидів лише своїх сусідів. Бо вони лишили ввімкненим на повну гучність «Наше Радіо», а також будильник на 6-00 ранку. Та й поїхали собі на всі канікули додому. Не минало і дня щоб Чорний Кочегар не справляв свою нужду під їх двері. І зловтішався який там буде запах в кімнаті коли вони повернуться. І йому ставало трохи легше це все терпіти.

Та муки Чорного Кочегара на цьому не закінчилися. Більше ніж походів в туалет він боявся хіба що зубного. Та, на жаль, інколи приходилося взувати тапочки і довгим темним коридору без жодної лампочки йти до толчка. Разом з човганням підошви по паркеті поруч десь у темноті вчувався також і шорох їх вусів та пошморгування вологих носиків. «А що як вони зараз на мене накинуться і згризуть до смерті, так шо навіть слідів не лишиться!?» -думав він собі і ще голосніше чалапав ногами.

Туалет в гуртязі являв собою набір дирок в підлозі з дерев’яними перегородками між ними. Кульковою ручкою на стінах було закарбовано народну мудрість як ото: «Я тут сидів і гірко плакав, що добре їв і мало какав», чи «Дівчата беріть в рот у пацанів, це дуже приємно» чи «Твоє майбутнє в твоїх руках» на рівні очей, або «ПісАть на стЄнах туалЄта, уви мой друг нЄ мудрено. СрєдИ гамна ми всЄ поети. СрєдИ поетов ми - гамнО.» Але над цими написами можна було роздумувати, крутячи моток паперу в руках, тільки вдень. Бо вночі це було царство темряви і зловонія, в порівнянні з яким Полтва буде французьким парфумерним салоном. Бо вода, звісно шо, не зливалася!

Старшокурсники навчили Чорного Кочегара, шо при вході в туалет треба голосно потупати обома ногами. Тоді щурі ліниво розповзуться в сторони. Хоч і навпомацки, але вже не ризикуючи бути покусаним знизу ти зможеш зробити свою справу. І то лише якщо будеш везучим і не опинишся у гамні менш відважних студентів ніж ти.

Чорний Кочегар в гуртязі ніколи не користувався будильником. Бо завжди о 6 ранку на роботу приходили тітоньки прибиральниці і на весь голос причитали що то за скотина насрала в умивальник… А що вони хотіли якщо в туалет страшно зайти!

Навіть коли ти нарубаний і вже нічого не боїшся то все рівно не хочеться йти в той їх туалет. Бо присядеш собі в темноті і від того запаху тут же потягне ще й постругати. І тут дилема: бо невідомо шо і як робити першим. А два процеси одночасно не получаться ну ніяк. Тому так-сяк освітлені умивальники були доволі непоганим рішенням проблеми. Тим більше вони також були в кінці по коридору перед туалетами. Ну і заодно кохальника після того діла завжди можна було помити.

---

На кожному поверсі гуртожитку номер 5 було дві загальні кухні з одною газовою плиткою і одним смітником аж на п’ятдесят одну кімнату. Двісті студентів запросто продукували кілька кубометрів сміття на добу. Це все лежало Говерлою в куті кухні, заодно працюючи як безкоштовне компостне опалення. А й справді, незважаючи на відчинене вікно, холодно в кухні не було ніколи. Бо це все гнило і смерділо.

Кожного ранку приходив завгосп і шуфлею через вікно викидав цю всю купу надвір. Саме так, з четвертого поверху ці всі шкірки картоплі, шкарлупа від яєць, прокладки і гандони летіли вниз на траву. А там сміття вже перевантажували на тачки і далі в контейнери.

І чи мені хтось повірить якшо я скажу шо в тій купі їжі не жили щурі?! Не то шо жили, жирували! І то вони були обнагліли вже настільки, шо ховалися назад у купу лише при вигляді Камєнди з пневматикою чи завгоспа з лопатою. Не знаю чому, але пельмені і гречка на тій кухні получалися досить таки нічого.

Так от. Одного разу ввечері ми влаштували облаву на щурів. Озброїлися берцами, клюшками, паяльниками, молотками, віниками та й взялися за геноцид. Але не все так просто. Загнати щура в пастку це пів справи. А от знищити його до смерті можна лише або припікши йому паяльником яйця або роздавивши берцом голову.

Після полювання ми вирішили зробити подвиг і прибити щура Камєнді на двері. Вибрали найбільший екземпляр розміром з домашнього тер’єра і припиз…и його цвяхом «соткою» за хвіст. До ранку вся клямка була в щурячій крові. Побачивши це Камєнда озвіріла і замість того шоб мирно собі рахувати взятки, пішла по кімнатах шукати хто це зробив.

Той самий ранок. Чорний Кочегар відкриває з бодуна очі і бачить як якась сіра хвостата скотина мирно спить собі зігнувшись калачиком на його теплому животі. І це не кіт, якшо ви так подумали. Але скинути щура на землю нема ні сил ні охоти. Десь там в дверях щось сама до себе волає Камєнда тіпа «Як ви таке посміли, всіх вас зараз виселю!».

«Чого вона там стала! Зайшла б до нас всередину, зігнала щура, подала водички. Може б тоді зрозуміла шо тут нема поки шо з ким говорити…» - роїлося в думках Чорного Кочегара.

А та далі: «Як так можна сцяти вниз з підвіконника кухні четвертого поверху та ще й кричати моїй дочці: Чого втикаєш, прутня не бачила! А якби ви впали - а мені відповідати! Скільки ви Випили вчора?»  - продовжувала Камєнда.

На слові «Випили» проснувся Таракан. Він був мандрівним алкоголіком, де наливали там і він. Грав всім на гітарі а потім бухий вирубувався спати. Зараз він лежав на коврику коло ліжка з обриганою Чорним Кочегаром головою. Знав де лягати! Тре Таракан очі, тре, а вони так і не відкриваються.

«Ааа, я осліп!!! Допоможіть хто може, викличте швидку!» - кричав він і шатався взад вперед по кімнаті. Камєнди вже десь не було, напевно втікла від гріха подалі. Інакше вона би викликала прибиральницю і та протерла йому мармизу своєї шваброю. Доволі скоро зовсім сліпий Таракан вкохався головою у перекладину турніка між шафами і звьоздочкою розпростерся на підлозі. В кімнаті 451 знову запанував мир та спокій!

«Старшина Петренко, дозвольте будь-ласка увійти» - сказав якийсь голос і, не чекаючи дозволу, відсунув шторку. В кімнаті затягнуло хлоркою з коридору….

«І що ми їм всім вчора зробили…» - тліла думка. - «Чому не дають нам спокійно сьогодні померти?»

«Червоний еСс у вас живе? Ми знайшли його конспект коло Пілоту. Підозрюється у… ». – недоговорив старшина Петренко. Бо його погляд нечайно впав на здоровезного сірого щура що перекочував з живота Кочегара на обличчя Таракана. Щур задоволено хрумкав і водив вусами, обгризаючи з обличчя застиглі залишки вчорашньої їжі. Він скоса глянув на мєнта, потім на його пагони. Неквапливо, але впевнено щур рушив в його сторону. Один на один з щуром Мєнт засцяв. Тому він тут же втік за двері, не забувши прихопити з собою «на пам'ять» наручний годинник зі стола Чорного Кочегара.

Невдовзі студентські прокльони все таки матеріалізувалися. Якось прибиральниця пробувала змити «їжу» в туалеті. Захищаючи общак «щур Кочегара» вкусив її за руку, від чого бідака померла в лікарні. З гуртяги номер пять на тиждень виселили всіх студіків включно з самим Чорним Кочегаром і назвали це дератизацією. Люстрація пройшла успішно: слабші щурі померли з голоду, а сильніші розбіглися по сусідніх гуртожитках. Місце щурів зайняли миші та таракани. Але то вже інша історія.

А Чорний Кочегар на все життя зрозумів що щурі і люди - то речі несумісні.

Троха милих щурячий фоток тут
Сторінок: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10