Show posts

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

Show posts

Messages - Golem

#2701
уууу, ужастіки :) Таке враження ті костюми так спеціально роблять, шоб пострашніше виглядали :)
#2702
ТО навіть краще шо дві вилазки паралельно. Кожен може собі вибрати шо йому більше до вподоби. І читати в понеділок буде шо :)
#2703
Знайшов в ЖЖ досить цікавий репортаж про економіку Львова. Приємно шо в ньому досить багато використано наших матеріалів. Читати тут
#2704
Гуд! Хороша затія. Знатимемо накінець точну глибину залягання Лощини. Гарно вам полазити! Я в той час буду. ні, не голосувати. Їду на лижі.
#2705
Яворівський полігон. Територія широка, рівна та безлюдна. Якшо на навчання НАТО не потрапите звісно :) Плюс можна ціллю задатися: не зустірти за n днів жодної людини і відвідати всі характерні точки.
#2706
Чомусь основна маса фотоприколів не на Янека, а саме на тимошенко. Ой бив би я її політтехнологів
#2707
Версія Ярослава Козака + ше троха фоток тут
#2708
Такі повідомлення мають бути, і бути саме у Планах! :)

Я може також поїду, але на неділю, шоб не спокушатися виборчою дільницею.
#2709
Прислали розсилку на гмейл:
"
Збираю группу для поїздки на екскурсію в зону відчуження. В вас буде можливість побувати в місцях - де вже приблизно 25 років майже ніхто не живе. Також ви зможете відчути загадкову атмосферу тієї місцевості. Поїздка планується на весну, коли трохи потепліє. Звичайна вартість екскурсії - 70-75$ з людини - мені вдалось домовитись про зниження ціни до 25-20$ з людини. Вимоги до учасників групи - бути повнолітнім(18 повних років), мати бажання їхати. Кількість місць обмежена. За більш детальною інформацією звертатись безпосередньо до мене в ICQ: 427893518 , або за телефонами: 0931148886; 0973485582
"
#2710
#2711
Дякую! Дуже цінні документи!
#2712
Цитата: SANECKA від 31.01.2010 16:05:33
Класні фотки і природа зимова тоже клас.Від мене лови+

Дякую. На рахунок зимових фоток: я забув кинути лінк на фотоальбом на Пікасі. Вже виправивсі. насолоджуйсі. Також думаю Пляцок Викладе свої, в нього крутий фотік. Мо шось ліпше як в мене буде.
#2713


Хто не бачив Пікуя - той не бачив ...нічого. Але якшо ти і видерся на сам Пікуй, то це ще не факт шо ти з нього щось побачиш. Два роки підряд Пікуй дає на себе зайти і два роки підряд ховає все навколо за чорнезними хмарами та туманом. Сергій Копанський кілька раз на рік водить туристів на Пікуй. Ясне діло шо я з ними б нізащо не пішов. Якби не Ярослав Козак, який подзвонив і запропонував прогулятися на вершинку протоптаною групою стежкою. А чом би і ні! Хоча по складності це дорівнює шпацеру з Шевченка на Високий Замок, зате яка компанія!




По дорозі заїжджаємо в Заклад подивитися на замок Скарбека, зустрічаємся з Назаром, веб-майстром карпати.ком.юа і мчимо в Біласовицю. Як ми не старалися їхати повільно щоб стежка була протоптана якнайкраще, тим не менше в Біласовиці два автобуси туристів ще тільки збиралися виходити. Погода хороша, внизу кілька градусів морозу, на вершині видно стовпець.



Сходження можна починати з різних точок села, всі дороги все рівно ведуть на Пікуй. Але найоптимальніша в плані пологість\довжина шляху починається за 500м після широкої галявини де зручно залишити свій транспорт. По містку переходимо потічок і різко йдемо вгору. Через 5хв підйому Ярко зупиняється і каже: "Ось тут мої учні завжди вмирали". Сміємося, бо не так вже і багато ми пройшли. Але коли за кількасот метрів наздоганяємо перших останніх учасників сходження розуміємо всю правдивість їх слів. Адже інтервалу між нами повинна була бути година, не менше.




Дивуюся, багато кобіт йдуть в черевиках на 10см підошві. Воістину, хлоп би вже давно плюнув і сів під смерекою пити горівку. А вони йдуть. Практично ні в кого нема бахіл, натомість намотоють скотч на ноги. В кого висока халява - це помагає. Але в кого низька - робить ще гірше, бо штанина лишається привязаною до ноги, а сніг вільно попадає у шкар.Гарно споряджені та підготовлені ми з легкістю обганяємо голову якоїсь сільради під Жовквою, японських туристів в китайських кедах, дівчат на каблуках і хлопів в дублянках. А вони ще й дивуються чому нам не холодно без шапки і светрів, коли в самих піт ллється чолом.





Виходимо на першу відкриту галявину і розуміємо шо будемо мати нині дулю, а не шикарні краєвиди з Пікуя. Шкода. Підживлюємося канапками, щоб копанський встиг протоптати нам дорогу до вершини і шоб не плентатися в хвості і помалу йдемо. Пригадую як я мучивсі минулого року, коли снігу було в кілька разів більше, а топтали го тіко ми і Славко. А зараз стоїш на вершині зовсім не втомлений і не спотівший і думаєш: "Все атки добре що я вибрався в гори". Дме сильний вітер, -10 градусів, тож спускаємся вниз.




Підйом зайняв нам дві з половиною години, спуск півтори. З поправкою на відсутінсть стежки підніматися треба буде на годину-дві довше. Літом піднятися можна взагалі за 2 години. Поїсти можна ранком по дорозі в Біласовицю на обїзній Сколе в Ala-Minute. По дорозі назад - в симпатимчній корчмі на перевалі. В самій Біласовиці є файна База "Пікуй", номери від 60 грн. 8-050-666-79-11 Тобто можна їхати на два дні, покататися на Плаї.

Всі фото тут

Карту викладаю не як кілометрівку, а як фото з гугла. Бо на кілометрівці ніц не видно, а тут якраз добре.
#2714
Яка функція цієї греблі? Водозабір, може якась міні електростанція?
#2715
Ну тепер мусиш чекати наступної партії. Або піти і самому зробити. Координати в попередній темі.
#2716
Рік тому коли починавсі експлорер я наполіг на тому, жеби розділити Гори і мандрівки індастріалом, під землю і тому подібне. Бо для гір існував Бескид. Але тепер, на жаль, з сайту туристичного Бескид перетворився на сайт метрологічний. Тобто всі там лише міряються піськами і до туризму мають дуже мале відношення.

Хтось ще може сказати шо є Карпати. Ком. Юа. Але це не то, самі ж розробники на нього забили, старезний движок та й атмосфера трохи не така.

А багато хто з учасників Експлорера активно займаються туризмом і хотіли б мати куда викласти свої звіти. Тому відтепер Експлорер розширює тематику своїх постів. В Природні Обєкти можна викладати грунтовні звіти з турпоходів. Але хочу застерегти. Теми типу "Як я з кумом їздив на річку пити горівку" будуть безжально видалятися. Звіт повинен насамперед містити карту, детальний опис як добратися, орієнтири, фотографії. Один з прикладів якісного звіту

Так шо вперед, на підкорення нових вершин, глибин та швидкостей!
#2717
Авто-вело-піший маршрут по заказнику Бердо приваблює тим, шо там: гарно, легко і чисто. Боржавські карєвиди, рівний хребет, захід з обох боків з перевалів, набір висоти мінімальний і ніхто там ніколи не ходить. Тому й не смітить. Дуже рідко можна зустріти якусь пусту пляшку чи пачку цигарок.



Хребет простягається від Тухольки(на Трасі в Чоп, не путати з Тухлею біля Славська) до Лавочного. Зі сторони Тухольки на сам хребет йде нормальна асфальтована дорога. Шоб на неї попасти при вїзді в село слід їхати прямо, коли основна траса повертає направо. Той трасою зо 5 км, зупиняємося на найвищій точці перевалу, дорога йде через шляк баум на південний схід. Зі сторони Лавочного слід піднятися до перевалу витоків річок Стрий-Опір. Їдемо майже в кінець лавочного. Біля деревяного містка наліво і різко вверх. На полонині побачимо хрест і столик біля нього, далі вийдемо до ЛЕП і попри неї наліво. На перевалі 10м біля хреста йде дорога вверх на північ, нею і йдемо. Пройшовши 20 хв лісом попадаємо на сам хребет, далі через 2 горби Станеша, Плай, Бердо і спуск на перевал до тухольки. Всього 12км.

В напрямку Тухолька-Лавочне зразу після шляк бауму дорога йде по галявині в кінці якої підйом. Попадаємо на горб, зліва білий паркан якогось газового обладанння. Сходимо з горба і йдемо на південний схід камяною автомобільною дорогою. На неї можна заїхати і автомобілем з сторони перевалу, але там стоїть шляк баум. Хоча місцеві якось їздять.



Нікуди не звертаючи йдемо второваною автомобільною дорогою, проходимо маленький лісок, спускаємся троха вниз, попадаємо на галявину. З цієї галявини зліва видно гору. Назви вона не має. хоча виглядає красиво. Йти на неї не потрібно, це бічний відріг хребта. Дорога завертає наліво і згодом починається незначний підйом на хребет. Десь кілометр лісом.

Вийшовши з лісу основна дорога йде західніше, тобто прямо. Та нам потрібно на горб шо зліва від нас. тому в зручному місці не скидаючи висоти йдемо цим горбом, згодом попадаємо на второвану дорогу і ось вона - вершина. Це і є Бердо. Найвища точка хребта. Звідси можна оцінити, який ми б зробили гак якби пішли прямо :)



Все навколо - немов дитяче уявлення про світ, втілене у ландшафті. Адже не знайдеш жодних потворних ліній, жодних некрасивих дерев. Навіть обпалені блискавкою штурапки - і ті органічно вписуються в ландшафт. А чого вартують шикарні боржавські краєвиди усіяних афенами полів. Чи хмара з дощем, який лиє над сусіднім селом. Чи клуби пару, шо вириваються прямо з-лід ніг, утворюючи невеличкі хмаринки зовсім поруч. Від дощу все намокло, але від цього стало ще більш яскравим і виразним, прямо як в спогадах про дитинство.

Година рівним хребтом - і ми на Станеші. Звідси вже чітко видно ВВ, Тростян, хребет Бескид, якшо добра погода - величну Боржаву. Продовження маршруту - до перевалу в Лавочне, а далі якшо дозволяє час - хребтом Бескид з вершиною Явірник і на Станцію Бескид. А якшо ні - просто в Лавочне.



Маршрут прохідний для матрасів любої категорії мякості, а також дітям, хворим з велосипедом та іншим. Окрема категорія - Джиппери, саме завдячи їм на хребті трава була втоптана шо значно полегшило пересування.

Зустірли ми і мє-є-є-єсних, які рвали "ягоди". Кілька ключових фраз: "Таде то був вуж, то гадина!", "Та нє, нема ведмедів, тільки двоногі", "Ну ти кажи нормально ягоди, а не афини якісь", "тебе як гадина вкусить ніяка лікарня не поможе, тілько до бабки йти", "а шо то ви самі он як повзувалисі, а вона в тапочках йде. Дайте їй хоч шкарпетки якісь" ну і інше.



Будучи на автомобілі рекомендую спуститися в сторону Нижніх Воріт. Дорога симпатична, є на шо поффтикати. Якшо дозволяє час - відвідайте ше водоспад Гуркало. Для цього після Сколе в Дубині поверніть наліво на Корчин. Виїхавши біля памятника далі їдемо прямо, перед мостом і зупинкою поверніть наліво. Далі камянистою дорогою весь час прямо. Переїжджаємо річку один раз (Таврія проїхала) далі через болото і коли виїжджаємо на широку галявину в кінці якої річка, - ми на місці. Переходимо річку і зразу за 10м маленьким поворотом направо, в ліс. Йдемо стежкою, ше два рази переходимо річку і ми біля Водопаду. Тут можна досить непогано покупатися, поробити фотки. Ні в якому випадку не йдіть прямою широкою дорогою - там водоспаду нема ніде.



Всі фото тут
#2718

Сопітські полонини виглядають привабливим місцем для одноденної мандрівки навіть при поверховому огляді карти. Розташовані на висоті понад 1000м в глухій частині Карпат без залізниці і навіть близьких автомобільних доріг. Малозгадувані на туристичних сайтах, проте з розкішними краєвидами на тяжкопрохідну частину Сколівських Бескид, що навіть на карті як «Нетрі Громового лісу» позначені. Відносно легкий підйом та спуск пологими відрогами хребта, в той же ш час зі значним набором висоти і елементами продирання та орієнтування роблять це місце ідеальним для одноденної зимової мандрівки щойновипавшим снігом.



Добиратися можна як зі сторони Східниці, так і з траси Стрий-Сколе. В останньому випадку за Верхнім Синьовидним повертаємо направо і далі прямою дорогою аж до Підгірців. Тут тримаємся лівіше і нездалою дорогою сунемо в Сопіт, про що повідомляє малопомітний знак на бетонному підвищенні. Переїжджаємо міст і ми в селі. Маршрут починається з його кінця, куди доведеться з кілометр їхати вузькою камянистою колією попри потічок.

Переїхавши річку паркуємо автомобіль коло містка, переодіваємся і рушаємо дорогою на південь. Після незначного горбика виходимо на галявину, з якої вже видно весь хребет і шлях підйому та спуску. Йти будемо по плавному відрогу зліва, спускатися – по такому ж справа. Обидві дороги сходяться до однієї з крайніх хат.



«Йоув, а ви куда ото зібралися. Там же ж ведмідь!», - зустірчає нас місцевий мешканець. «Та ми вашого медвідя рухати не будемо», - відповідаємо йому жартома. Але все насправді значно серйозніше. Прямо коло його хати, якраз там де ми будемо спускатися на снігу видні численні ведмежі сліди. Таааа, село і справді глухе, раз скотина така нахабна, шо не цурається по ньому отак собі розгулювати. Чоловік ніяк не міг повірити, шо ми знаємо куда треба йти і шо ми подолаємо цей маршрут до темноти. «Та там снігом всьо придавило, гілки поламало по дорозі взагалі не можна йти!» Заспокоюємо його шо в нас є і досвід, і спорядження та й ідемо далі.



Гірське зимове повітря має яскарво вираженим опяняючий ефект. Йдеш як під кайфом, все навколо якесь нереально красиве, яскраве. Не звертаєш уваги наі на сніг та завали, ані на труднощі продирання між гілками. Тому три години підйому минають легко та непомітно. Складних моментів нема. Єдине шо після вершинки 900м треба піти дорогою направо, а не прямо.




Полонини починалися довго та поступово. То вирине кусок, то сховається. То стежка йде лісом – то знову по хребту. Аж врешті перед нами відкривається великий рівний засніжений простір. Де-не-де з-під снігу стирчать вершечки ялинок, сонце відблискує тисячами сніжинок, горобина яскраво пробиваєтья з- під снігу, асоціюючись з калиною та стрілецькими могилами. Приємно споглядати хребет Середній, яким я вже двічі блудив йдучи на Майдан, долину річки Стрий з навколишніми горбами в білу крапочку, Новорічні Ялинки в пуховій ковдрі. Стільки снігу шо відчуття нового року так і проситься в наші закручені погодніми змінами голови.






З подоланням висоти 900м почалися проблеми з снігом, тобто його надміром. Якшо до цього його було не більше як по коліна, то тепер місцями наддуви сягали метра і глибше. Йти можна було або копаючи його, або повзучи рачки, як де було легше. Хребет Сопітських полонин має дугоподібну форму, тому не треба дивуватися коли він плавно звертатиме праворуч. За цим поворотом нас чекав неприємний різкий вітер і повна відсутність оголених від снігу ділянок. А ше кабан.




Так-так, саме кабан захоплено випорпував шось з-під смереки, не звертаючи на нас жодної уваги; дозволивши піідйти на відстань10м.Ми зупинилися і завмерли. Зробили кілька фотографій, рісля чого наш хряк підвів голову і плавно, наче балерина поскакав собі в кущі, залишивши нам на згадку лише спогади та запах прілого листя. Так от чиї сліди ми бачили в такій кількості протягом всього підйому!




Раз хряку тут файно смакувало, то чом би й нам не перекусити. Після смачного чаю(в місті такого не скуштуєте) і канапок з сиром, ковбасою і варенням нараз на обід ми рушили на штурм решти хребта. Але не так все просто. За годину долали не більше кілометра по GPS. Глибокий пухкий сніг, повалені дерева, живопліт з нагнутих до землі гілок – такими були наші останні метри по Сопітських полонинах. Напевно сильний вітер викликав у місцевих нежить, після чого вони сопіли вночі. Звідси і походить назва села та полонин.



По закінченню полонин дорога йде троха лісом, досягаючи чи то четвертого чи то пятого відомого мені Високого Верху в Карпатах, найвищої місцевої точки, після чого по відрогу плавно йде вниз аж до села. Потрібно було пройти 450м. МИ застосували систему два по пятдесять. Це коли один топче сніг 50 кроків і потім його змінює наступний. Але й з такою прискореною методикою після 40 хв нам лишалося 200м. А вже порядно сутеніло, на полонини насувалися хмари. Тому було прийнято рішення різати хребет і йти вниз, плавно здаючи вліво, шо мало б привести нас в ту саму кінцеву точку.




Тактика подіяла, рухатися ми стали значно швидше. Дія наркотичного повітря, про яке згадувалося на початку, минула. То ж вже не було того припливу сил та бадьорості, кілометри минали повільно. Десь посередині спуску ми натрапили на добротну втоптану кабанячу стежку. Після того, як переконалися, шо мудрі тварини завжди обирали оптимальний шлях йшли далі тільки нею. Найгірше, правда, було внизу нижче 700м, де кущі і молодняк. Низькому кабану вони не заважали, а нам приходилося продиратися або обходити.



О 6 годині ми вийшли на дорогу з сінокосів до села. Спуск вниз до вже знайомої хати був коротким. Сумарний шлях зайняв 9 годин. Здивуванню господаря не було меж. Повірив нам шо ми там справді ьули лиш коли побачив фотографії. А як зачув за хряка – аж розцвів. Сказав шо: «Підемо завтра го провідаємо». А шо не сезон їм всерівно, «у нас тут завжди сезон». От таке воно село Сопіт.



Підсумовуючи, всього вийшло 12км. Маршрут дуже цікавий та легкий влітку і, водночас, якраз підходящий для переходу на зимовий режим. Якшо спочатку кутався в куртку і було то холодно, то зажарко. То під кінець дня було весь час нормально незалежно від навантаження, температури і куртки. Шо і потрібно було досягнути на весь подальший сезон.



Дякую Миколі та Ксені за хорошу компанію і допомогу в проведенні походу. Фсі фото тут

ПС: Живих ведмедів ми так і не побачили, хоча були і сліди в снігу, і поцарапана кора на деревах. На жаль, а чи то пак на наше щастя. А може вони просто не такі глухі як кабани?




Похід відбувся в Жовтні 2009 року. Перенесений сюди з Бескиду.
#2719
Шкода хлопці, їду завтра сюда На свому джипі, звісно. З Ярком, КОржиком і Назаром з Карпат, просто прогулятися і пофоткати, тобто не з автобусом і учасниками. А за ними, по слідам. Обіцяю викласти фото і звіт. А також віднині на експлорері можна буде викладати звіти з гір з Природні Обєкти. Бо, Карпати безнадійно застаріли, а Бескид перетворився в клуб хвастунів. Зрештою, тут люди живуть, тут їх друзі. Так шо логічно що можна буде викладати і нетематичні звіти. Хоча спочатку я цього не хотів, але у Львові де три туриста там два сайти, тож не бачу іншого виходу як робити це і тут. Тобто викладати і гірські мандрівки, як це робив з самого початку Діма Експлорер.
#2720
Цитата: Lubko від 29.01.2010 14:06:40
от незрозумів назви теми, а зокрема "..І тут не без участі Explorer'а"

Тому що автор теми, яка і організовує ці всі виставки, має тісні стосунки до Експлорера і вона дивується, що  Марта теж  :)